Припис прокурора як акт прокурорського нагляду

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Припис прокурора, як акт прокурорського нагляду

План

1. Припис прокурора, як акт прокурорського нагляду

2. Проблеми здійснення прокурорського нагляду за проведенням оперативно-розшукової діяльності

3. Відмова прокурора від державного обвинувачення та її правові наслідки

Список використаної літератури

1. Припис прокурора, як акт прокурорського нагляду

Припис — акт прокурорського нагляду, звернений до органу чи посадової особи, які допустили порушення та які правоможні усунути порушення, з вимогою негайно усунути очевидне порушення закону, яке може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам. Письмовий припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Особливість цього акта реагування в тому, що він: вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації або громадянина.

Припис вноситися з пропозицією про конкретні дії, які необхідно здійснити з метою припинення порушень закону та недопущення завдання шкоди, вимогою про негайне виконання припису та повідомлення про це прокурора, а також роз’яснення права на його оскарження вищому прокурору; який зобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів або до суду.

Внесення прокурором припису про усунення порушень закону не звільняє осіб, винних у протиправних діяннях, від притягнення до кримінальної, адміністративної або дисциплінарної відповідальності, а також від відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок порушення закону.

Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вище стоячому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення.

Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має: а) очевидний характер;

б) може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємствам, установам, організаціям, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто.

Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоячому прокурору, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.

Припис, аналогічно протесту, — правовий акт винятково наглядового спрямування.

прокурор припис розшуковий розслідування

2. Проблеми здійснення прокурорського нагляду за проведенням оперативно-розшукової діяльності

Оперативно-розшукова діяльність -- це система гласних і негласних пошукових заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів для пошуку і фіксації даних про протиправність діянь окремих осіб та груп, з метою припинення і розкриття правопорушень.

Підстави та порядок здійснення оперативно-розшукових заходів регламентуються Законом «Про оперативно-розшукову діяльність». У ньому зазначено, що правову основу цих заходів становлять Конституція, Закон «Про прокуратуру», Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси, закони про міліцію, Службу безпеки, Прикордонні війська, Управління охорони вищих посадових осіб, інші законодавчі акти, а також міжнародно-правові угоди і договори, учасником яких є Україна (ст. 3), Оперативно-розшукова діяльність засновується на принципах законності, додержання прав і свобод громадян та юридичних осіб. Тому оперативно-розшукові заходи, пов’язані з тимчасовим обмеженням цих прав і свобод, можуть застосовуватись лише з санкції прокурора і у випадках, передбачених законодавством, наприклад, при прослуховуванні і звукозапису телефонних розмов, вилученні кореспонденції.

Нагляд за додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності здійснюється Генеральним прокурором, прокурором Республіки Крим, прокурорами областей та прирівняними до них, міст Києва і Севастополя (ст. 14 Закону про оперативно-розшукову діяльність).

Перевірка додержання законності органами, які здійснюють оперативно-розшукову роботу, проводиться за наявності скарг про допущені ними порушення, за заявою слідчого про невиконання його доручень і вказівок, за власною ініціативою прокурора у зв’язку з неналежним розслідуванням справи.

При здійсненні нагляду за законністю оперативно-розшукових заходів прокурор має право вимагати від відповідних органів для перевірки матеріали та інші відомості про злочини і осіб, що їх вчинили, та давати письмові вказівки цим органам. Він може також ознайомитися з оперативно-розшуковими матеріалами, дістати інформацію від працівників органів, пред’явити їх керівникам чи начальникам вимоги про проведення ними перевірки законності оперативно-розшукових заходів, які обов’язкові до виконання. У необхідних випадках прокурор вживає заходів до притягнення винних у порушенні законів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності.

З метою повного й всебічного дослідження всіх обставин справи прокурор повинен вимагати від органів дізнання і слідчих застосування наукових методів, техніко-криміналістичних засобів, звернення за допомогою у суворій відповідності з нормами кримінально-процесуального закону. Знайомлячись з матеріалами справи, він з’ясовує такі питання:

а) застосування в повному обсязі необхідних технічних засобів;

б) залучення спеціалістів до участі в проведенні слідчих дій;

в) використання судових експертиз, своєчасність та обгрунтованість їх призначення;

г) обгрунтованість застосування спеціальних методів і технічних засобів;

д) правильність процесуального оформлення документів;

є) наявність суперечностей між протоколами слідчих дій і додатками до них.

Статтею 121 Конституції України на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, але чинним законодавством повноваження прокурора у цьому розділі нагляду не передбачено, що створює труднощі у взаєминах із оперативними підрозділами і не дає можливості приймати необхідні рішення.

Чинним законодавством не передбачено строки здійснення оперативно-розшукової діяльності та можливість їх продовження, зупинення оперативно-розшукової діяльності та підстави закриття оперативно-розшукових справ, порядок їх зберігання і знищення, повідомлення прокурора про заведення оперативно-розшукової справи і її рух, що виключає можливість виконання конституційних обов’язків прокуратурою.

Для здійснення оперативно-розшукової діяльності в певних рамках відповідні органи керуються відомчими наказами, які не можуть замінити закон.

Мета і завдання діяльності органів прокуратури на вказаній ділянці роботи -- це організація і здійснення систематичного та ефективного прокурорського нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності, недопущення порушень конституційних прав і свобод, інтересів держави та інших юридичних осіб.

Даний нижче порядок висвітлює питання про напрями і принципи організації діяльності та методи її здійснення, регламентує функціональні обов’язки працівників прокуратури, на яких покладено безпосередній нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю в органах, передбачених ст. 121 п.3 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»

-- організація і контроль виконання вимог ст. 121 п. З Конституції України та Законів України «Про прокуратуру», «Про оперативно-розшукову діяльність», наказів та вказівок Генерального прокурора України з питань прокурорського нагляду за додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності;

-- безпосереднє здійснення нагляду за додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності відповідними підрозділами органів, перелік яких визначений ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

-- надання необхідної методичної та практичної допомоги підлеглим прокурорам в організації нагляду за додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності;

-- розгляд і вирішення заяв та скарг на порушення законності при проведенні оперативно-розшукової діяльності з вжиттям відповідних заходів реагування на виявлені порушення;

-- вивчення стану прокурорського нагляду з указаних питань і внесення пропозицій керівництву щодо його вдосконалення;

-- перевірка наказів та інструкцій органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність, на предмет відповідності їх положень діючому законодавству;

-- організація і здійснення нагляду за проведенням оперативно-розшукової діяльності відповідно до укладених міжнародних договорів та угод.

Безпосередній нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності центральними апаратами органів, що її здійснюють, покладений на управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, управління нагляду за додержанням законів органами дізнання і слідчими органів внутрішніх справ, управління нагляду за додержанням законів про національну безпеку, Головне управління військових прокуратур, управління нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства Генеральної прокуратури України. Крім того, вказані управління здійснюють контроль за роботою підлеглих прокуратур по нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю.

Нагляд за додержанням законів відповідними органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність на місцях, згідно зі ст. 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», покладений безпосередньо на прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, які своїми наказами призначають конкретних працівників вказаних прокуратур безпосередньо здійснювати вказаний нагляд. Залежно від обсягу оперативно-розшукової роботи і кількості працівників, що нею займаються, у вказаних прокуратурах створюються відділи (відділення) нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю.

Працівники прокуратур, які безпосередньо здійснюють нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю, обов’язково повинні мати допуск до роботи з таємними документами у відповідності з вимогами Закону України «Про державну таємницю».

Начальник відділу (відділення):

-- організує і здійснює загальне керівництво роботою відділу (відділення) згідно з основними напрямами його діяльності та функціональними обов’язками;

-- розподіляє у відділі (відділенні) обов’язки між його працівниками;

-- спільно з іншими відділами, що здійснюють нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю, розробляє і вносить керівництву пропозиції по перспективному і поточному плануванню роботи;

-- організує навчання працівників прокуратури, на яких покладені обов’язки безпосереднього здійснення нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю;

-- здійснює контроль за своєчасним і якісним виконанням планових заходів, рішень колегії з питань нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю;

-- скасовує необгрунтовані рішення підлеглих прокурорів з питань нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю;

-- контролює своєчасне і якісне виконання доручень керівництва які знаходяться у нього на контролі, а також звернень народних депутатів, розгляд і вирішення заяв і скарг громадян та посадових осіб на порушення законності при проведенні оперативно-розшукової діяльності;

-- здійснює листування з керівниками оперативних підрозділів органів, що проводять оперативно-розшукову діяльність з питань додержання законності при її проведенні;

-- вивчає стан прокурорського нагляду за додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності і вносить пропозиції керівництву щодо його вдосконалення;

-- надає необхідну методичну і практичну допомогу підлеглим прокурорам щодо організації роботи на вказаному напрямку;

-- організує перевірку наказів та інструкцій відповідних органів з питань оперативно-розшукової діяльності, і в разі їх невідповідності чинному законодавству ставить питання перед керівництвом прокуратури про вжиття заходів до приведення їх у відповідність з законом;

-- організує перевірку стану і організації прокурорського нагляду на місцях з питань додержання законності при проведенні оперативно-розшукової діяльності;

-- контролює додержання режиму таємності в діяльності відділу (відділення) та його діловодстві.

Старший прокурор і прокурори відділу (відділення):

-- здійснюють контроль за станом і організацією прокурорського нагляду за додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності в закріплених за ними зонах;

-- здійснюють безпосередній нагляд за додержанням законності з вказаних питань відповідними підрозділами органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність;

-- накопичують, аналізують і узагальнюють оперативну інформацію, що надходить із підлеглих прокуратур, оперативних органів, за якими здійснюють нагляд, використовують одержані ними дані для вирішення питань щодо усунення недоліків та упущень в роботі, внесення пропозицій керівництву щодо її вдосконалення. Про всі виявлені порушення законності при проведенні оперативно-розшукової діяльності доповідають начальнику відділу (відділення) для своєчасного вжиття заходів щодо їх усунення;

-- за дорученням керівництва розглядають, вирішують, організовують перевірки, а в необхідних випадках перевіряють особисто з виїздом на місце заяви, скарги громадян і посадових осіб, звернення народних депутатів з питань додержання законності при проведенні оперативно-розшукової діяльності, з вивченням оперативно-розшукових справ, контрольно-наглядових справ та інших необхідних матеріалів;

-- при проведенні планових перевірок, а також за вказівкою керівництва, перевіряють додержання законності при заведенні оперативно-розшукових справ, здійсненні оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», вживають заходи до негайного усунення виявлених порушень і реагування відносно винних посадових осіб;

-- у своїй діяльності та діловодстві неухильно дотримуються режиму таємності.

Одержавши вказівку керівництва на проведення перевірки додержання законів органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, працівник прокуратури повинен:

-- скласти план-завдання на перевірку, який затверджується керівництвом. З вказаним планом-завданням перед початком перевірки знайомиться керівник органу, в якому проводиться перевірка;

-- ознайомитись з необхідними статистичними даними, які характеризують стан оперативно-розшукової роботи в органі, що перевіряється, наказами, інструкціями, настановами та іншими нормативними документами, що регламентують оперативно-розшукову діяльність.

При проведенні перевірки необхідно ознайомитись з організацією роботи органу, який займається оперативно-розшуковою діяльністю, його структурою, планами роботи, рішеннями колегій, оперативних нарад з питань оперативно-розшукової діяльності, матеріалами інспекторських перевірок на місцях, аналізами і узагальненнями, листуванням з підлеглими і вищестоящими органами з указаних питань. Звертати увагу на організацію належного контролю з боку вищестоящих органів за роботою підлеглих підрозділів, які займаються оперативно-розшуковою діяльністю, надання їм практичної допомоги, на заходи реагування керівництва на допущені порушення законності на вказаній ділянці роботи.

При проведенні перевірок доцільно залучати до них працівників вищестоящих органів, що займаються оперативно-розшуковою діяльністю і здійснюють контроль за роботою підлеглих оперативних підрозділів, з метою координації роботи.

При роботі з таємними і цілком таємними документами в органах, що перевіряються, і займаються оперативно-розшуковою діяльністю, працівники прокуратур повинні суворо додержуватись вимог Закону України «Про державну таємницю» та Інструкції № 0126−87 щодо забезпечення режиму таємності в міністерствах і відомствах.

Вимагати від керівника органу, що перевіряється, створення відповідних умов для роботи з таємними документами -- надання окремого кабінету для роботи і сейфу для зберігання таємних документів.

Записи таємної інформації ведуться в робочих зошитах, передбачених вищеназваною Інструкцією. Вказані робочі зошити та інші таємні документи виносити із приміщення органу, в якому проводиться перевірка, суворо забороняється, вони повинні зберігатися у опечатаному сейфі.

Проведення оперативно-розшукової діяльності здійснюється:

-- щодо невстановлених осіб, які готують або вчинили злочин, а також осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання -- до їх встановлення або розшуку, але не більше строків давності притягнення до кримінальної відповідальності чи строків давності виконання обвинувального вироку;

-- щодо осіб у зв’язку з розслідуванням стосовно них кримінальної справи -- до набрання відносно них законної сили вироку або ухвали (постанови) суду про застосування заходів медичного або виховного характеру або до закриття кримінальної справи прокурором, слідчим, органом дізнання;

-- щодо осіб, які безвісно зникли, -- до їх розшуку або до набрання законної сили рішення суду про оголошення їх померлими;

-- щодо осіб у зв’язку з їх допуском до державної таємниці, а також роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках -- до одного місяця;

-- щодо осіб, стосовно яких є дані про їх участь у підготовці або вчиненні злочину, -- до шести місяців.

Перебіг строку оперативно-розшукової діяльності починається з моменту затвердження начальником органу або його заступником постанови про заведення справи і закінчується в момент затвердження постанови про закриття оперативно-розшукової справи.

Перебіг строку може зупинятися, якщо особа, щодо якої заведено оперативно-розшукову справу, тимчасово вибула за межі України або тяжко захворіла і немає можливості проводити щодо неї оперативно-розшукову діяльність.

Про закриття оперативно-розшукової справи складається мотивована постанова, яку затверджує начальник органу або його заступник.

Про закриття оперативно-розшукової справи не пізніше доби письмово повідомляється прокуророві.

Нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності здійснюється Генеральним прокурором України і уповноваженими ним прокурорами.

Предметом нагляду є додержання прав і свобод людини і громадянина, встановленого порядку здійснення оперативно-розшукової діяльності та законність передбачених цим законом рішень, прийнятих органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

У разі виявлення порушень закону з питань заведення оперативно-розшукової справи, зупинення чи поновлення оперативно-розшукової діяльності, закриття справи вимагати від керівників органу припинення чи поновлення оперативно-розшукової діяльності шляхом внесення припису або подання.

У разі виявлення порушень закону при здійсненні оперативно-розшукової діяльності усувати посадових осіб від здійснення оперативно-розшукової діяльності по конкретній оперативно-розшуковій справі.

У разі виявлення порушень закону при здійсненні оперативно-розшукової діяльності вимагати від керівника органу усунення посадової особи від здійснення оперативно-розшукової діяльності по конкретній оперативно-розшуковій справі.

3. Відмова прокурора від державного обвинувачення та її правові наслідки

Складною проблемою інституту підтримання державного обвинувачення у суді є питання відмови прокурора від обвинувачення.

Варто зазначити, що прокурор повинен виголосити обвинувальну промову лише в тому разі, якщо в результаті судового розгляду справи він повністю переконається у винності підсудного. Інакше, згідно ст. 264 КПК і ст. 36 Закону України «Про прокуратуру» він повинен відмовитися від обвинувачення, пояснивши суду в своїй постанові, чому він вважає пред’явлене підсудному обвинувачення необгрунтованим (тобто таким, що не підтвердилось судовим слідством).

Відмова від державного обвинувачення, за наявності для цього достатніх і законних підстав, не тільки право, а й обов’язок прокурора. Відмова прокурора від державного обвинувачення — це заява прокурора, звернена у вигляді постанови до суду, в якій він повністю або частково заперечує обґрунтованість обвинувачення і мотивує неможливість його підтримання щодо підсудного, фактично припиняючи, в цілому чи в якійсь частині, продовження обвинувальної діяльності проти даної особи.

Наслідком цього є припинення прокурором обвинувальної діяльності, тобто припинення функції обвинувачення. Висловлена у постанові прокурора відмова запобігає розвитку публічної, від імені держави, обвинувальної діяльності і виступає специфічним правовим засобом самоусунення прокурора від здійснення функції обвинувачення.

Залежно від обсягу діяльності, що становить зміст відмови від державного обвинувачення та від осіб, щодо яких прокурор здійснює функцію обвинувачення можна виділити два різновиди такої відмови — повну і часткову.

При повній відмові прокурор повністю відмовляється від обвинувачення.

Часткова відмова від обвинувачення — це пропозиція закрити справу або виправдати особу за однією чи кількома статтями КК, залишивши обвинувачення в інших злочинах.

У зв’язку з цим відмову від обвинувачення не слід ототожнювати із зміною обвинувачення, під якою можна розуміти, наприклад:

— зміну кваліфікації злочинного діяння;

— пом'якшення окремих формулювань;

— виключення деяких епізодів багатоепізодного злочину;

— зменшення обсягу обвинувачення у часі, просторі, наслідках;

— вилучення кваліфікуючих ознак, обтяжуючих покарання обставин, судимостей тощо.

Отже, зміна прокурором свого ставлення до одного з елементів обвинувачення чи до якоїсь частини кожного з них становить зміст його діяльності, характерної для часткової відмови прокурора від державного обвинувачення, і не може розглядатись як особливий випадок зміни прокурором обвинувачення в стадії судового розгляду.

Враховуючи викладене, можна стверджувати, що суть часткової відмови прокурора від державного обвинувачення полягає у запереченні ним спростованих у суді елементів обвинувачення та збереженні інших, доведених елементів для часткової реабілітації підсудного і здійснення проти нього законної і обґрунтованої обвинувальної діяльності.

Часткова відмова має конструктивний характер, вона не руйнує обвинувачення повністю, а корегує його згідно з фактами та вимогами закону.

Які ж фактичні обставини і юридичні підстави породжують обов’язок прокурора відмовитись від обвинувачення?

Передусім, це неправильна, помилкова оцінка прокурором матеріалів досудового слідства, яка була виявлена у ході перевірки доказів в умовах гласного судового процесу.

Відмова прокурора від обвинувачення можлива і необхідна за умови зникнення у нього твердої переконаності та впевненості в тому, що підсудний винен. А впевненість у тому, що обвинувачення не підтвердилось, — це і є відсутність переконання у винності. Ніяких інших вимог (фактичних обставин) для відмови від обвинувачення закон не висуває.

На практиці прокурор відмовляється від обвинувачення, коли його переконання у винності змінюється невпевненістю у вині, сумнівами. Сумніви ж можуть бути мотивом для відмови від обвинувачення лише за умови, якщо прокурор використав усі передбачені законом засоби, щоб їх усунути:

— потрібен ретельний аналіз кожного доказу окремо і всіх доказів у сукупності;

— з особливою увагою мають бути вивчені нові докази;

— встановлені причини, чому нові докази не потрапили в поле зору слідчого;

— перед тим, як заявити постанову про відмову від обвинувачення, прокурор повинен чітко уявити собі, яких конкретно змін зазнало обвинувачення в суді, тобто стосуються ці зміни тільки формулювання і юридичної кваліфікації інкримінованого підсудному діяння, чи вони підривають самі фактичні підстави і правову суть обвинувачення, роблять його безпідставним.

У першому випадку обвинувачення продовжує існувати, хоч і в трансформованому вигляді, у другому — його існування поставлено під загрозу і обов’язок прокурора публічно сказати про сумніви, які виникли, дати їм об'єктивну оцінку.

На жаль, психологічно це зробити дуже важко.

Як свідчить практика, не поодинокі випадки, коли прокурори, турбуючись про «честь мундира» закривають очі на невідповідності і суперечності в доказовому матеріалі і продовжують відстоювати попереднє обвинувачення.

Коли ж недостатня обґрунтованість обвинувачення стає дедалі більш явною і сумніви все настирливіше заволодівають свідомістю, щоб зберегти становище, прокурори йдуть на компроміс у кваліфікації злочину, мірі покарання або заявляють клопотання про повернення справи на додаткове розслідування.

Аналізуючи інститут відмови прокурора від державного обвинувачення, постає ще одне питання. Якщо прокурор заявляє, що він відмовляється від обвинувачення, оскільки у нього немає підстав вважати підсудного винним, яке у цьому разі його процесуальне становище? Чи залишається він державним обвинувачем чи перестає ним бути? Чи він трансформується у захисника чи ще в якусь нову процесуальну фігуру?

Це питання складне і в спеціальній літературі існують щодо нього діаметрально протилежні позиції.

Найоптимальний підхід до вироблення власної позиції - це, по-перше, проаналізувати зміст і структуру промови прокурора під час його відмови від державного обвинувачення.

На відміну від структури та змісту обвинувальної промови, докладно описаної науковцями і опублікованої у збірниках промов, структура та зміст промови за умов відмови від державного обвинувачення зовсім не розроблені.

Виходячи з предмета судової промови в таких справах, мабуть, варто запропонувати таку структуру промови:

1) викладення фактичних обставин справи, як вони були встановлені досудовим слідством;

2) заява про не підтвердження обвинувачення в суді - про відмову від обвинувачення;

3) аналіз та оцінка доказів досудового і судового слідства;

4) юридичні і фактичні підстави відмови від державного обвинувачення;

5) причини та умови необгрунтованого притягнення особи як обвинуваченого, пропозиції щодо їх усунення;

6) пропозиції, що стосуються поновлення порушених прав підсудного;

7) пропозиції про подальшу долю справи.

По-друге, щоб визначити роль прокурора за умови його відмови від державного обвинувачення, потрібно проаналізувати правові наслідки такої відмови, оскільки позиція вітчизняного законодавця у цьому питанні доволі нечітка.

Так, в ч. 3 ст. 264 КПК йому присвячене тільки одне речення, а саме, що у разі відмови прокурора від обвинувачення, суд роз’яснює потерпілому та його представнику їх право вимагати продовження розгляду справи і підтримувати обвинувачення. Це ж право продубльоване у ч. 2 ст. 267 КПК, згідно якого потерпілий вправі вимагати продовження розгляду справи і самостійно підтримувати обвинувачення. Відповідно ж до ч.2 ст. 282 КПК, якщо прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачення, а потерпілий не вимагає продовження розгляду справи, суд своєю ухвалою (постановою) закриває справу.

Суд не повинен обвинувачувати людину в тому, в чому її перестала обвинувачувати держава в особі її представника — прокурора.

Суд також не повинен аналізувати й аргументувати всі ті висновки, від яких відмовився прокурор — і все це повинно бути закріплено в законі.

Але з цього правила варто зробити виняток і такий зроблено у Законі. Як відомо, суб'єктом обвинувачення, крім прокурора, є потерпілий. Його процесуальна функція зумовлюється наявністю в суді державного обвинувачення у його матеріально-правовому сенсі.

Виникнувши на ґрунті державного обвинувачення, діяльність потерпілого в подальшому здійснюється самостійно і незалежно від позиції прокурора.

Жодні заяви державного обвинувача, у тому числі й відмова від обвинувачення чи його заміна, не перешкоджають потерпілому продовжувати виконувати свою обвинувальну функцію.

Тому, коли у розгляді справи бере участь потерпілий, відмова прокурора від обвинувачення сама собою не повинна мати правових наслідків.

Лише якщо відмова прокурора супроводжується аналогічними заявами потерпілого, можна вважати обвинувачення повністю анульованим. Якщо ж він не підтримав прокурора, то суд зобов’язаний розглянути справу за суттю.

З усього вищенаведеного можна зробити висновок, що державний обвинувач не перетворюється у захисника навіть за умов відмови його від подальшого обвинувачення. Обвинувальну функцію у цьому разі він дійсно перестає виконувати і справа у суді набуває ознак приватного обвинувачення.

Список використаної літератури

1. Конституція незалежної України / За ред. В.Ф. Погорілко, Ю. С. Шемшученко, В.О. Євдокимова. -- К., 2000. -- С. 38.

2. Кравченко В. В. Конституційне право України. — К.: Атіка, 1999. -317с.

3. Прокуратура України: Навчальний посібник. — К., 2005. — С. 346.

4. Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. — К., 1995. — С. 17 — 27.

5. Шумський П. В. Прокуратура України: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. -- К.: Вен-турі., 1998. -- 336 с.

6. Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій для студентів юридичних вищих навчальних закладів. — Кол. авторів: Нор В. Т., Береський Я. О., Когутич І.І., Котик З. Д., Гузела М. В., Павлишин А. А., Анікіна Н.П., Писарчук С.І. // За ред. проф. ВТ. Нора. — Львів: Тріада плюс, 2002. — 280 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой