Природа та функції демократії

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Политология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • 1. Демократія як загальнолюдська цінність
  • 2. Функції і принципи демократії
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Демократія — це така форма організації і здійснення політичної (державної) влади народу, яка ґрунтується на рівноправній участі громадян у формуванні органів держави та контролю за їх діяльністю, на правозаконності й рівності громадян перед законом, на встановленій правом взаємній відповідальності держави і особи. Сутність демократії виявляється в суверенному праві народу формувати органи державної влади, а через них і безпосередньо управляти своїми справами (політичне самоврядування). Зміст демократії як форми організації і здійснення державної влади складає система норм, принципів, процедур, форм і інститутів, які реалізують принцип народовладдя.

У цьому аспекті демократію можна охарактеризувати як внутрішню форму держави. Як суспільно-політичне явище демократія є критерієм відмежування верховної державної влади народу від інших її різновидів: влади одного (деспотія, монархія), влади небагатьох — кращих і благородних (аристократія), влади багатства (олігархія) та ін.

Демократія і народовладдя — дві нерозривно пов’язані сторони державності. Їх треба розрізняти. Народовладдя вказує на те, кому належить влада (у даному разі народові), тобто хто є її первинним джерелом і носієм, а демократія — як ця влада організована, якими способами вона реалізує свої повноваження, тобто як вона править.

Демократії притаманні ознаки, що характеризують її як форму організації і здійснення державної (політичної) влади народу.

1. Демократія як загальнолюдська цінність

Визнання народу кожної конкретної країни верховним, суверенним носієм і джерелом політичної (державної) влади — головна ознака демократії. У ст. 5 Конституції України проголошується, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». Із визнання народу єдиним джерелом державної (політичної) влади випливають певні політичні й правові наслідки. Головні з них такі: по-перше, тільки народ має право конституювати, легітимувати, контролювати органи державної влади, яким він за власним бажанням передає свої повноваження на здійснення влади; по-друге, влада народу в правовому аспекті чітко відокремлюється від усіх інших виявів влади в суспільстві і таким чином створюється правова перешкода посяганням на неї з боку інших політичних суб'єктів [6, 134].

Державний характер демократії як ознака зумовлений природою політичної влади і процесом її реалізації. Політична влада реально потребує свого здійснення на постійній, безперервній і професійній основі. З огляду на це, а також з інших причин народ, будучи певною політичною спільнотою людей, фактично не може за сучасних умов у всіх випадках здійснювати владу, яка належить йому. Тому цю функцію виконує держава, її органи, яким народ делегує (передає на відповідний час) свої повноваження. В особі цих органів, насамперед представницьких, держава є носієм і реалізатором політичної влади народу.

Політичний характер — також ознака демократії, оскільки вона є організуючим принципом і чинником діяльності різних політичних сил у боротьбі за володіння державною владою та її утримання, за вплив на процес прийняття державних рішень.

Реальна можливість народу періодично змінювати склад представницьких органів — важлива ознака демократичного устрою державно-організованого суспільства. Суть демократії у цьому аспекті виявляється в тому, що представницькі органи обираються не довічно, а на певний строк, який встановлюється конституцією країни. Якщо у виборців немає реальної можливості обрати і переобрати представників за власним розсудом, це означає, що принцип народовладдя втратив здатність впливати на управління державними і суспільними справами.

Визнання політичної свободи громадян — одна з ознак демократичного устрою як державних, так і громадських інституцій. Система демократії - це по суті форма захисту свободи особистості, а отже, і всього громадянського суспільства від незаконних дій держави. Принцип свободи ґрунтується на тому, що не людина існує для держави, а держава для людини. Влада держави, закони, які нею видаються, система правосуддя — усе повинно бути гарантією здійснення, охорони і захисту свободи людини.

Політична рівноправність участі громадян у формуванні органів держави і організації контролю за їх діяльністю є одночасно і ознакою, і принципом демократії. Рівність поширюється на всі права, які відкривають шлях до влади, пов’язані з її набуттям або утриманням. Кожний громадянин має право брати участь у висуненні кандидатів, бути обраним на певну державну посаду, виступати ініціатором відкликання або позбавлення повноважень обраних представників влади, вимагати призначення і проведення розслідування та здійснення контролю за їх діяльністю та ін.

Спрямованість на реалізацію прав і свобод громадян — ще одна з ознак демократії. Вона виявляється в тому, що кожний громадянин має право висловлювати власну думку, обирати будь-який варіант поведінки при володінні, користуванні і розпорядженні своїм майном, вибирати місце проживання, професію та ін.

Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову — сутнісна ознака демократії. Принцип поділу влади передбачає самостійність і незалежність кожної з гілок єдиної політичної (державної) влади. Історичний досвід свідчить: там, де немає поділу влади, не може бути і демократії. Побудова держави на основі цього принципу — доказ переходу державної влади в нову демократичну якість, внаслідок чого створюється реальна можливість запобігти узурпації влади з боку однієї особи або державного органу і перетворенню її в тиранічну, тоталітарну владу [5, 127].

Правозаконність — панування принципу законності і влади правових законів. Ця ознака внутрішньо притаманна демократії. Демократія має місце в тій державі, де існує правова влада, сутність якої виявляється в пріоритеті сили права над силою державної влади. Правозаконність має багато значень, які умовно можуть бути зведені до одного знаменника: всі владні дії, у тому числі й первинного носія державної влади — народу, обмежуються жорсткими правовими рамками. Це дозволяє: запобігти використанню державної влади більшістю населення проти меншості; спрямовувати всю діяльність органів держави і посадових осіб на забезпечення прав і свобод громадян та ін. [7, 123].

Взаємна юридична відповідальність держави і громадян (підданих) — важлива ознака, що логічно випливає з правозаконності, принципу поділу влади. «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність» (ст. 3 Конституції України). Наявність такої відповідальності - головна відмінність демократичної держави від недемократичної. Якщо в умовах останньої головний тягар обов’язків покладено на громадян (підданих), то демократія передбачає перекладення цього тягаря на державні органи і посадових осіб. Це не означає, що громадяни звільняються від обов’язку додержуватися законів, підтримувати суспільну дисципліну. Законність в умовах демократії однаково потребує здійснення правомірних дій як від органів держави, посадових осіб, так і від громадян. В іншому разі вони повинні нести юридичну відповідальність, міра якої має визначатися демократичним і незалежним судом [4, 19].

Перелічені ознаки розкривають історичну сутність демократії: вона може бути реальною формою організації і здійснення державної влади лише на певному етапі, коли для цього є необхідні передумови. Так, економічні передумови демократії виявляються в наявності економічної свободи особи, у рівності всіх форм власності та в їх однаковій охороні й захисті з боку держави. Політичні передумови — визнання народу суб'єктом політичної (державної) влади, реальна можливість громадян брати участь у формуванні органів влади і здійснювати контроль за їх діяльністю. Суб'єкти політичної системи зобов’язані додержуватися принципу законності у боротьбі за державну владу. Ідеологічні передумови характеризуються плюралізмом думок, свободою для засобів масової інформації. «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова» (ст. 15 Конституції України). Державно-правові передумови — це насамперед конституційне закріплення прав і свобод людини і громадянина, принципу поділу влади, рівності усіх громадян перед законом та ін. [7, 96].

Сутність та соціальне призначення демократії виявляються в її функціях — основних напрямках її впливу на суспільні відносини з метою вирішення завдань найбільш ефективної організації і функціонування органів державної влади. Залежно від характеру впливу функції можна поділити на дві групи. Перша поєднує функції, які розкривають значення демократії з точки зору взаємодії держави і суспільства, політичної системи і держави:

функція самоорганізації населення країни в єдину органічну цілісність, що виявляється в організаційних зв’язках між різними суб'єктами демократії. Це дає можливість здійснювати самоорганізацію населення як джерела і носія державної влади;

функція забезпечення плюралізму діяльності суб'єктів політичної системи, багатопартійності, яка сприяє виникненню та розвитку нормальних, конституційно врегульованих зв’язків між державою, політичними партіями, іншими самоврядними організаціями і дає можливість обмежувати боротьбу різних політичних сил цивілізованими рамками співробітництва. Правовий засіб забезпечення цієї функції - чітка урегульованість правових статусів суб'єктів демократії;

функція забезпечення діяльності держави в напрямку найбільш оптимального служіння суспільству. Вона об'єктивно виникає із взаємодії громадянського суспільства й держави і сприяє ефективності демократичної форми правління;

функція виховання у громадян високої правової і політичної культури, що є важливою умовою ефективності демократичних інститутів, передачі від покоління до покоління цінностей демократії. Важливий напрямок її - формування уявлень про непорушність влади закону, який стоїть над усім і кожним, у той час як ніхто не має права стояти над законом.

Друга група функцій характеризує розвиток державності, розкриває особливості демократії як внутрішньої форми держави. Це так звані власні функції демократії, до яких належать такі:

установча (засновницька) функція, що виявляється в певних демократичних процедурах організації органів держави (конкурс, вибори);

функція оптимізації державних рішень, яка виявляється у впливі норм і принципів демократії на процес розроблення і прийняття політичних рішень (вивчення громадської думки, проведення різних експертиз тощо);

функція контролю, яка спрямована на забезпечення діяльності органів держави у межах їх компетенції. Виборці повинні мати можливість контролювати діяльність своїх депутатів, представницькі органи — діяльність органів виконавчої влади, органи конституційного нагляду — діяльність парламенту, уряду;

охоронна функція, яка виявляється в обов’язку державних органів сприяти безпеці кожної людини, охороні і захисту прав і свобод громадян, форм власності, честі і гідності особи.

2. Функції і принципи демократії

Функції демократії - основні напрямки її впливу на суспільні відносини, метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в управлінні суспільством і державою.

Оскільки демократія — не статичний, а динамічний стан суспільства, її функції в різні історичні періоди змінювалися, збагачувалися, поглиблювалися.

Функції демократії можна поділити на дві групи:

що розкривають зв’язок із суспільними відносинами;

що виражають внутрішні функції діяльності держави.

До числа найзагальніших функцій демократії можна віднести такі.

1. Організаційно-політичну — організація політичної влади на демократичних засадах. Вона містить у собі підфункцію самоорганізації народу (самоврядування) як джерело державної влади і виражається у наявності організаційних зв’язків між суб'єктами демократії: органами держави, державними організаціями, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами.

2. Регулятивно-компромісну — забезпечення плюралізму діяльності суб'єктів демократії в цивілізованих рамках співробітництва і компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересів громадянського суспільства і держави. Правовим засобом забезпечення даної функції є врегульованість правових статусів суб'єктів демократії.

3. Суспільно-стимулюючу — забезпечення оптимального служіння держави суспільству, стимулювання, урахування і використання громадської думки і активності громадян (консультативних референдумів, наказів, листів, заяв тощо) при розробці та прийнятті державних рішень.

4. Установчу — формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори).

5. Контрольну — забезпечення діяльності органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів; підконтрольність і підзвітність усіх ланок державного апарату (наприклад, контроль представницьких органів за виконавчими органами, звіт останніх перед першими).

6. Охоронну — забезпечення державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобігання правопорушенням і припинення їх [8, 147].

Останні три функції демократії виражають внутрішні функції держави.

Принципи демократії - незаперечні вихідні вимоги, які ставляться до всіх учасників політичної діяльності, тобто до суб'єктів демократії.

Визнання міжнародною спільнотою основних принципів демократії пояснюється прагненням зміцнити міжнародну анти-тоталітарну політику.

Основні принципи демократії:

політична свобода — свобода вибору суспільного ладу і форми правління, право народу визначати і змінювати конституційний лад (ст. 5 Конституції України), забезпечення захисту прав людини. Свобода має первинне призначення — на її основі може виникнути рівність і нерівність, але вона допускає рівноправність [9, 86];

рівноправність громадян — означає рівність усіх перед законом, рівну відповідальність за скоєне правопорушення, право на рівний захист перед судом. Дотримання рівноправності гарантується: не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового становища, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Найважливіший аспект рівноправності - рівність прав і свобод чоловіка і жінки, що мають однакові можливості для їх реалізації;

виборність органів держави і постійний контакт із ними населення — допускає формування органів влади і місцевого самоврядування шляхом народного волевиявлення, забезпечує їх змінюваність, підконтрольність і взаємоконтроль, рівну можливість кожного реалізувати свої виборчі права. У демократичній державі ті самі люди не повинні тривалий час безперервно обіймати посади в органах влади: це викликає недовіру громадян, призводить до втрати легітимності цих органів;

поділ влади — означає взаємозалежність і взаємне обмеження різних гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової, що служить перешкодою для перетворення влади на засіб придушення свободи і рівності;

прийняття рішень за волею більшості при обов’язковому дотриманні прав меншості - означає поєднання волі більшості з гарантіями прав особи, яка перебуває в меншості - етнічній, релігійній, політичній; відсутність дискримінації, придушення прав особи, яка не є у більшості при прийнятті рішень;

плюралізм — означає багатоманітність суспільних явищ, розширює коло політичного вибору, допускає не лише плюралізм думок, але й політичний плюралізм — множинність партій, суспільних об'єднань тощо с різними програмами та статутами, що діють у рамках конституції. Демократія можлива в тому разі, коли в її основі полягає принцип плюралізму, проте не всякий плюралізм є неодмінно демократичним. Лише у сукупності з іншими принципами плюралізм набуває універсального значення для сучасної демократії [7, 124].

Висновки

Свобода як можливість вибору поведінки являє собою абсолютне благо. Принцип свободи виходить з того, що не людина існує для держави, а держава для людини. Звідси і відповідні вимоги: кожний орган держави, кожна посадова особа повинні мати стільки повноважень, скільки необхідно для створення умов реалізації людини, її захисту і охорони; влада держави, закони, які нею видаються, система правосуддя — усе має бути гарантією здійснення, охорони і захисту свободи людей; ні законодавча влада, ні інші органи держави не можуть самовільно обмежувати індивіда в його невід'ємних правах і свободах; обмеження, які встановлюються в законах, мають бути обґрунтованими, доцільними, сприяти забезпеченню прав і свобод людей, суспільному благу.

Принцип рівноправності громадян та їх об'єднань. Цей принцип виявляється в рівності усіх перед законом, в однакових юридичних правах і обов’язках, гарантіях їх здійснення, у рівній відповідальності за вчинене перед судом. Даний принцип відображено у ст. ст. 24, 36 Конституції України [7, 84].

Принцип поділу влади. Він логічно випливає з принципів свободи і рівності й певною мірою сприяє їх реалізації. «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову» (ст. 6 Конституції України). Цей принцип передбачає виконання вимоги такої взаємозалежності і такого взаємообмеження різних гілок влади, які забезпечували б їх рівновагу, нормальне функціонування, не давали б можливості перетворювати владу в засіб придушення свободи і рівноправності [7, 47].

Принцип виборності виходить з того, що в демократичному суспільстві влада має бути в руках народу і здійснюватися з його згоди. Цей принцип забезпечує періодичність зміни органів держави. Дійсно демократичні вибори повинні бути загальними, рівними, періодичними, конкурентними, проводитися на основі багатопартійності.

Список використаної літератури

1. Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року // Радянське Поділля. — 19 липня 1990.

2. Берджес З. Демократия и насилие // Век 20 и мир. — 2004.

3. Волгин А. И. Демократия хозяйственной жизни. — М.: Знание, 2003.

4. Гуггенбергер Б. Теория демократии. // Полис. — 2003. — № 4.

5. Дарендорф Р. Дорога к свободе: демократия и ее проблемы в Восточной Европе // Вопросы философии. — 2005.

6. Ковлер Л. И., Смирнов В. В. Демократия и участие в политике. — М.: Наука, 2004.

7. Колесников С. Человеческое измерение демократии // Свободная мысль. — 2003. — № 16.

8. Рудич Ф. Через авторитаризм до демократичного суспільства // Віче. — 2004.

9. Трипольский В. О. Тернисті шляхи демократії: справа політологічного аналізу // Укр. істор. журн. — 2003.

10. Політологія // За ред. О.І. Семківа. — Львів: Світ, 2004.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой