Налагодження енергопостачання на окупованій території України під час Другої світової війни

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Налагодження енергопостачання на окупованій території України під час Другої світової війни

Науменко В. М.

22 червня 1941 року війська Третього Рейху напали на Радянський Союз. Через кілька тижнів та місяців Вермахтом було захоплено величезні простори Радянського Союзу, в тому числі всю територію України, яка представляла собою дуже важливу економічну базу для Німеччини.

Історіографія проблематики Другої світової війни охоплює найрізноманітніші аспекти війни, зокрема і нацистську окупаційну політику в захоплених країнах. Діяльність же окупаційних органів влади в окремих галузях економіки, зокрема енергопостачання, залишається малодослідженою темою як в радянській та сучасній українській, так і в зарубіжній історіографії. Радянські історики у своїх працях акцентували увагу на пограбуванні та руйнації окупантами економічного потенціалу захоплених територій СРСР, висвітлювали героїчну боротьбу населення проти усіх економічних заходів «нової влади» та уникали таких питань, як відновлення німцями функціонування окремих галузей господарства [1]. У вітчизняних українських дослідженнях, які торкаються економічної політики Третього Рейху в захопленій Україні, основна увага приділяється експлуатації під час окупації галузей сільського господарства, галузі важкої промисловості в працях вітчизняних істориків зведені до невдалих намагань нацистської окупаційної влади відновлення роботи деяких особливо важливих для ведення війни ланок господарства та вивозу сировини та іншої продукції з території країни [2]. Тому авторкою поставлено завдання детально розглянути діяльність німецьких економічних органів влади на території окупованої України в сфері налагодження енергопостачання.

Евакуація та знищення економічних об'єктів радянськими частинами на початку війни зруйнували передвоєнні плани нацистів ефективної експлуатації господарських потужностей окупованих областей Сходу. Окупаційні економічні органи влади отримали на захопленій території України у великій кількості спустошені та зруйновані господарські об'єкти. За таких умов керівництво Економічного Штабу Ост, головного органу влади, який відповідав за економічну експлуатацію завойованих земель Радянського Союзу, спочатку не бачило можливостей для відновлення нормального функціонування господарства [3]. Щоб можливо було розгорнути економічну діяльність на окупованих землях, необхідно було в першу чергу налагодити нормальне електропостачання, без чого неможливо було забезпечити нормальне функціонування жодної із галузей промисловості, в першу чергу нафтової, рудної, вугільної та лісової. Тільки при цих умовах Економічний Штаб Ост мав би можливість забезпечити безперебійне постачання Вермахту усім необхідним та збільшити сировинну базу воєнної економіки Третього Рейху.

У роки довоєнних п’ятирічок Радянського Союзу в Україні була створена потужна енергетична база. В республіці були збудовані і введені в експлуатацію найбільша на той час в Європі Дніпровська гідроелектростанція в Запоріжжі, а також ряд районних електричних станцій — Штерівська, Північно-Донецька, Київська, Чугуївська, Криворізька, Дніпродзержинська, Харківська Червонозаводська та інші. Також були споруджені електростанції при деяких металургійних та машинобудівних підприємствах. Енергетичні системи Донбасу та Придніпров'я були з'єднанні лінією високовольтних передач в єдину Південну енергосистему. Були створені також Харківська, Одеська і Київська енергетичні системи, які об'єднували ряд великих електростанцій [4,137; 5,92]. Перед відступом радянських військ майже всі електростанції були зруйновані або сильно пошкоджені, високовольтні енергосистеми були знищені [6,69−70].

Від роботи електростанцій на захопленій території залежало усе відновлення функціонування промисловості. Налагодження електропостачання стало завданням створеної 4 червня 1941 року групи «Енергетична економіка» на чолі із доктором Келлером при Економічному Штабі Ост. З листопада 1942 року для прискорення відновлення постачання струму було залучено спеціально створене товариство Ост «Енергозабезпечення в Україні» [7; 8]. Із переходом частини лівобережних областей до рейх- скомісаріату «Україна», подальші роботи по забезпеченню експлуатації електростанцій, через їх важливу функцію для роботи у важливих для постачання Вермахту галузях промисловості, були передані воєнній інспекції «Україна» та підпорядкованим їй воєнним командам [9].

Економічна розвідка українських електростанцій відбувалась паралельно із просуванням німецьких військ вглиб території України. Вже у серпні 1941 року німецька економічна розвідка звітувала, що на лівому березі Дніпра майже всі електростанції виведені із ладу, високовольтні лінії, електропроводка вздовж Дніпра та розподільники були пошкоджені в результаті воєнних дій та демонтажу важливого обладнання перед відступом радянською стороною. Головна ставка по забезпеченню економіки на окупованій території електричним струмом робилась Економічним Штабом Ост на запорізьку електростанцію. Проте економічні інспектори вже у серпні 1941 року зрозуміли, що головну електростанцію Запоріжжя вони не зможуть отримати у задовільному стані. У звітах відзначалось, що втрата цієї станції значно ускладнювала відновлення важливих для німецької воєнної економіки промислового видобутку та виробництва. Проте при відступі радянські війська не встигли провести подальших руйнувань на запорізькій електростанції. За виключенням підриву середньої частини греблі, інші цеха мали досить незначні ушкодження. Із станції були демонтовані 4 турбіни та генератори, а також зруйнована невелика частина високовольтної лінії. Судноплавні шлюзи на лівому березі Дніпра залишились непошкодженими. Таким чином, відновлення електростанції Запоріжжя задавалось можливим, хоча і вимагало чималих зусиль. Довгий час станція знаходилась під щільним артилерійським обстрілом, тому економічною інспекцією «Зюд» були узгоджені з військовим головнокомандуванням проведення необхідних заходів по охороні та обслуговуванню електростанції [10; 11].

Усі електростанції Києва окупаційна влада отримала ґрунтовно зруйнованими. На диво залишились не пошкодженими 5 водопровідних станцій Києва. Так як після вступу німецьких військ до Києва майже все місто було охоплено великою пожежею через підрив міни, терміново треба було забезпечити струмом водопровідні станції для робот по гасінню. Із різних частин за дуже короткий час німцям вдалося зібрати одну турбіну та в останній момент подати воду для гасіння пожежі [10]. Із трьох великих електростанцій на Дніпровській дузі знайшли майже непошкодженою тільки одну в Кривому Розі. Вона відразу ж почала працювати з двома машинами, кожна з яких могла виробляти по 10 000 кіловат, третя була демонтована [10; 12]. У досить задовільному стані знаходилась електростанція Миколаєва — із 4-х турбоагрегатів по 3 000 кіловат два змогли швидко відновити ще у вересні 1941 року, що дало змогу за досить короткий термін забезпечити місто необхідним струмом. Електростанція у Черкасах була повністю зруйнована через підрив радянськими військами. На паровій електростанції заводу «Крібут» біля Кривого Рогу майже усе обладнання було демонтовано та вивезено, тому її робота була неможливою. Із 4-х електростанцій Харкова 3 було ґрунтовно зруйновано, їх відновлення у короткий час було неможливе, а четверту можна було швидко відремонтувати [7; 10]. Велику електростанцію у Сталіно німці отримали повністю зруйнованою, тільки у Макіївці на заводі «Кіров» могли почати виробництво 2 машини кожна по 2 000 кВ [13].

Відразу ж після захоплення українських земель розпочалися роботи по відновленню функціонування електростанцій. В першу чергу налагоджувалась високовольтна мережа для подачі струму для ремонтних робот. Терміново проводили відновлення пошкодженої вольтової лінії Кривій Ріг-Нікополь для забезпечення роботи шахт марганцевої руди [10; 13].

До кінця 1941 року німецькими економічними органами влади була проведена велика робота по відновленню електропостачання в окупованих територіях. Головну проблему в цьому секторі складали недостатня кількість біля електростанцій запасів вугілля та труднощі із їх підвезенням. Так, вже у вересні 1941 року розпочала роботу електростанція «Крес» із виробництвом 8 000 кіловат електроенергії щоденно. У Дніпропетровську запустили генератор постійного струму в 100 кіловат. Це місто обслуговувалось до кінця 1941 року електроенергією виключно з електростанції «Петровськ», виробництво якої зросло з 3 000 до 5 000 кВ щоденно. Зрештою у Дніпропетровську змогли збільшити виробництво електроенергії так, що у місті був відновлений рух трамваїв. Проте електрична мережа міста стала дуже перевантаженою, тому з 1 грудня рух трамваїв припинився [7; 14]. Електростанція у Дніпродзержинську с початку листопада почала роботу з виробництвом 14 000 кВ. Проводились приготування до введення в експлуатацію 3 000 кВ турбіни заводу «Карл Лібкхнет» у

Нижньодніпровську та відновлення виробництва пошкодженої електропроводки вздовж Дніпра. Після підготування з'єднувальної лінії високої напруги між цими електростанціями через Дніпро, приступили до відновлення лінії великого кругу — Каменське, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Нікополь, Крес [10; 14]. Спочатку була введена в експлуатацію ділянка Нікополь-Запоріжжя від великої кільцевої мережі, потім були виготовлені зовнішні електропроводки та розподільні прилади для отримання електроенергії у Запоріжжі з Кривого Рогу для забезпечення струмом будівництва запорізької греблі, яке проводила організація Тодт. На електростанції Маріуполя працювала машина у 8 000 кВ, металургійний завод «Азовсталь» забезпечувався 20 000 кВ, металургійний завод «Ільїч» — 6 300 кВ [7]. В листопаді 1941 року розпочали роботи по відновленню лінії високої напруги із Маріуполя в Донецький вугільний басейн, яким дуже заважали часті радянські авіаційні нальоти [13].

З січня по травень 1942 року енергетичне господарство України переживало кризу через брак вугілля та складних погодних умов. Наявних запасів було вкрай недостатньо, а підвіз вугілля із Верхньої Сілезії через транспортні труднощі відбувався дуже повільно та у незначній кількості. Так, наприкінці січня з цих причин зупинила виробництво електростанція Миколаєва. Енергозабезпечення Донецького вугільного басейну було недостатнім через те, що електростанція у Маріуполі отримала коксувальне вугілля, яке виявилося непридатним та призвело до несправності електростанції. До Маріуполя були направлені німецькі спеціалісти для усунення пошкоджень [15]. У березні електростанція Маріуполя відновила виробництво електроенергії, проте у зовсім недостатній кількості - всього 27 000 кіловат. Ця отримана електроенергія розподілялась наступним чином: 5 000 кВ — для відновлювальних робот гірничодобувної промисловості, 8 000 кВ — залишалось на потребу роботи самої електростанції, 14 000 кВ — на всі інші підприємства (у той час економічна інспекція «Зюд» повідомляла, що тільки термінова потреба всіх інших підприємств складала не менше 25 000 кВ). У Дніпропетровську 2 турбіни через брак палива простоювали, на електростанції «Крес» з тих же причин не могли використовувати її повну потужність. При цьому в цей час сильно зросла потреба в електроенергії Вермахту та на неї працюючих підприємств. У січні-лютому 1942 року через усі ці обставини в області економічної інспекції «Зюд» припинилось виробництво на більшості підприємствах. Тільки у березні деякі фабрики змогли знову почати роботу, в першу чергу підприємства у Полтаві, які працювали виключно на потреби армії [7].

Протягом травня-червня 1942 року енергетичне становище в області економічної інспекції «Зюд» вдалося на короткий час покращити. Було налагоджено постачання електричного струму через Дніпровську електростанцію в область економічної команди «Сталіно» (34 000 кВ) та збільшено виробництво електроенергії на електричній станції «Крес». Завдяки цьому змогли провести необхідний капітальний ремонт на комбінаті «Азовсталь» та «Ільїч». Всі останні електростанції були відремонтовані та частково введені у дію. До кінця квітня 1942 року загальний обсяг виробленої електроенергії досяг 30 мегават. У Запоріжжі на трансформаторній підстанції був встановлений та запущений трансформатор 35/6 (3 000 кіловольт-ампер). Цим було значно покращено забезпечення старої частини міста (лівобережної). Після завершення повені, Запоріжжя знову отримало струм через електростанцію «Крес» [16; 17].

З липня і до кінця 1942 року стан з електроенергією в підконтрольній Економічному Штабу Ост території України став ще більш критичним через нові військові операції - майже все паливо йшло у розпорядження Вермахту. Всі підприємства по лівий берег Дніпра та гірничодобувна промисловість страждали в цей час від нестачі електричного струму [18−21].

Загалом за 1942 рік в області воєнної інспекції «Україна» стан виробництва електроенергії був таким: електростанція «Крес» працювала з потужністю 14−18 000 кВ та мала запаси вугілля на кінець року близько 12 000 тон, чого було достатньо лише для виробництва 14 000 кВ електроенергії. Виробництво електростанції «Карл Лібкнехт» не перевищувало 2 000 кВ, а «Комінтерн» — 800 кВ. Ці дві електростанції зовсім не мали запасів вугілля, що могло призвести до їх повної зупинки. Електростанцію Каменське вимушені були у середині року зупинити через пошкодження установки низького тиску і зовсім незначних запасів вугілля. Більш задовільні запаси вугілля мали лише електростанції «Крес» та «Петровськ». Для продовження їх виробництва було замовлено із Рейху ще 4 500 тонн. Без особливих труднощів протягом 1942 року працювали лише електростанції в області воєнних команд Миколаєва, Кіровограду та Херсону [22].

До 1943 року організація Тодт завершила відновлювальні будівельні роботи на Запорізькій греблі та електростанції. Зруйновані радянськими частинами 200-метрові отвори були поновлені, міст для транспортного сполучення на інший берег відбудований та були підготовлені до експлуатації 4 агрегати по 55 000 кВ кожен. Вже наприкінці січня 1943 року Запорізька електростанція подавала 40 000 кВ струму в Донецьку область і близько 25−30 000 кВ на заводи Дніпровської дуги [23].

Завдяки відновленню роботи у січні 1943 року гідроелектростанції Запоріжжя, фактично до відступу німецьких військ з цієї території, всі галузі господарства почали отримувати достатню кількість електроенергії. На початку березня на електростанції Запоріжжя були введені у дію ще 2 агрегати, після чого потужність складала разом 140 мегават. Парова електростанція Запоріжжя залишалась як резервна і працювала тільки у дуже обмеженому обсязі для запобігання отримання ушкоджень внаслідок морозів [24]. Чисельні підприємства, які простоювали через відсутність струму, знову змогли запрацювати (наприклад, текстильні та шкіряні фабрики в Полтаві, Харкові та інших містах) [21]. При цьому виробленої запорізькою гідроелектростанцією електроенергії було навіть більше ніж достатньо і її велика частина залишалася невикористаною [25; 26].

Із початком подачі струму із Запоріжжя значно покращилось енергопостачання в Донецькій області. У лютому тут було отримано 42,4 мегават, 12 них 28,8 мегават із Запоріжжя. Постачання струмом для гірничої промисловості досягло наприкінці січня 1943 року 22,1 мегават [21]. Хоча й були тимчасові перешкоди з електропостачанням через ушкодження мережі напруги бомбуваннями, що призводило до коротких відключень вугільних електростанцій Донецької області, до кінця літа 1943 року усі галузі промисловості в області економічної інспекції «Зюд» отримували електроенергією у необхідному розмірі [24].

У серпні, через наближення лінії фронту, німецькі економічні інстанції почали виконання термінової програми по переведенню промисловості східної частини України на західний берег Дніпра. Постачання електроенергією в об'єднаній мережі на правий берег Дніпра було також забезпечено через гідроелектростанцію Запоріжжя [26]. У листопаді 1943 року на території України ще змогли запобігти масових відключень електростанцій, для цього їм навіть передали вугільний транспорт, розрахований для потреб Вермахту [27]. Успішний наступ радянських військ до кінця 1943 року змусив німців покинути українські території на лівому березі Дніпра. Наприкінці жовтня для німецької військової економіки була втрачена і щойно відновлена гідроелектростанція Запоріжжя. З цього періоду і до завершення війни на території України електростанції, які ще залишались в руках німецької окупаційної влади, працювали з великими перебоями через неможливість достатнього забезпечення їх вугіллям [28].

Таким чином, відновлення забезпечення електроенергією різних галузей промисловості на окупованій території України зіткнулось із важкими перешкодами. В першу чергу, економічним інстанціям треба було розірвати своєрідне замкнене коло — для відновлення роботи електростанцій потрібно було вугілля, а для відновлення виробництва вугілля необхідно було налагодити електропостачання. І хоча німці отримали у різних місцях близько 2,6 млн. тонн трофейного вугілля [29,218], доставити його до електростанцій було дуже важко, а інколи навіть неможливо через катастрофічне становище транспортного сполучення. Також потреба німецької армії в вугіллі була настільки великою, що всі знайдені запаси Економічний Штаб Ост намагався передавати у розпорядження Вермахту. В окремих випадках, як наприклад на електростанції у Мелітополі, підвезений вид вугілля був непридатним для використання. В 1943 році це коло німцям розірвати вдалось — електропостачання було забезпечено у достатній кількості із Запоріжжя, що дало змогу значно підвищити продуктивність виробництва у різних галузях промисловості. Відновлення електропостачання в окупованих областях України було головною передумовою функціонування всіх інших галузей господарства і саме недостатнє виробництво струму не давало можливості німецьким економічним окупаційним органам влади налагодити нормальне виробництво в важливих для воєнної економіки Третього Рейху галузях промисловості.

економічний промисловість гідроелектростанція захоплений

Джерела та література

1. Загорулько М. М., Юденков А. Ю. Крах плана «Ольденбург»: О срыве

2. экономических планов фашистской Германии на оккупированной территории СССР. — Изд. 2-е, перераб. и доп. — М., 1974; Кондратенко Л. В. Крах планів фашистських загарбників щодо пограбування промислово-сировинного потенціалу України // Український історичний журнал. — 1977. — № 1. — С. 133−141; Немецко-фашистский оккупационный режим (1941−1944 гг.): Сборник статей / Под общей ред. Е. А. Болтина. — М., 1965; Немятый В. Н. В борьбе за срыв грабительских планов фашистской Германии. — К., 1982.

3. Вєтров І.Г. Економічна експансія третього рейху в Україні. — К., 2000;

4. Мазур І., Зимнін А. Окупаційна аграрна політика третього рейху в Україні (1941−1944 рр.) / Слов 'янські народи в Другій світовій війні: Зб. наукових праць // Історія слов’янських народів: Актуальні проблеми дослідження. — К., 2000. — Вип.6. — С. 73−175; Суюсанов Л.І. Донбас у планах німецько-фашистського командування і спроби окупаційного режиму у відновленні вуглевидобутку (жовтень 1942 — вересень 1943 рр.) // Вісник Донецького університету. Серія Б: Гуманітарні науки. — 2000. — № 1. — С. 219−224; Тарнавський І.С. Спроби налагодження і використання окупаційною владою місцевої промисловості та впровадження приватної ініціативи в Донбасі (1941−1943 рр.) // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України. — К., 2002. — Вип.6. — С. 283−287.

5. BA/MA RW 31/981. Geschichte des Wi Stab Ost. Enthalt: Aufbau der

6. gewerblichen Wirtschaft in den besetzten Ostgebieten, Wahrungs — und Kreditpolitik, Bank — und Kreditwesen, Versicherungen, Preisbildung und — uberwachung, Deckung des allgemeinen Truppenbedarfs.

7. Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні. — Ч.Ш. :

8. Промисловість України в період будівництва соціалізму і комунізму). — К., 1966.

9. Промисловість радянської України за 40 років (1917−1957) / Під ред.

10. В. Коробко. — К., 1957.

11. Werpup Josef. Ziele und Praxis deutschen Kriegswirtschaft in der Sowjetunion:

12. 1941 bis 1944; dargestellt an einzelnen Industriezweigen / vorgelegt von Josef Werpup, 1992. — Getr. Zahlung: graph. Darst.; (ger / dt.).

13. BA/MA RW 31/49. Monatsberichte Bd.4 1942,1944.

14. BA/MA RW 31/984. Organisation der Wehrwirtschaft und des Wi Stabs Ost.

15. Enthalt auch: Anschriftenverzeichnis der dem OKW/Wi Ru Amt nachgeordneten Dienststellen.

16. BA/MA RW 31/59b. Monatsberichte Bd. 16, Enthalt auch: Verschiedene

17. Meldungen.

18. BA/MA RW 31/67. Halbmonatsberichte. Bd.2. Enthalt: Sept. — Okt. 1941.

19. BA/MA RW 31/91. «Die wirtschaftliche Lage in den besetzten Ostgebieten»

20. (Ausarbeitung).

21. BA/MA RW 31/66. Halbmonatsberichte. Bd.1. Enthalt: Juni — Aug. 1941.

22. BA/MA RW 31/46b. Monatsberichte: Bd. 1: 1941−1942.

23. BA/MA RW31/14. Kriegstagebuch, 24. Juni — 31. Dez. 1941: Bd. 5: 1941

24. 1941, Enthalt: Anlagen Nr. 61 — 62.

25. BA/MA RW31/46a. Monatsberichte. Bd. 1: 1941−1942.

26. BA/MA RW 31/51. Monatsberichte. Bd. 8: 1942.

27. BA/MA RW 31/54. Monatsberichte. Bd. 11: Mai 1942.

28. BA/MA RW 31/47. Monatsberichte. Bd. 2: 1942.

29. BA/MA RW31/48. Monatsberichte. Bd. 3: 1942.

30. BA/MA RW 31/52. Monatsberichte. Bd. 9: 1942.

31. BA/MA RW31/58. Monatsberichte Bd. 15. Enthalt: Okt. 1942 — Febr. 1943.

32. BA/MA RW 31/59a. Monatsberichte. Bd. 16: Enthalt auch: Verschiedene

33. Meldungen.

34. BA/MA RW31/28. Kriegstagebuch, 1. Vierteljahr 1943. Bd. 2: 1943−1943.

35. Enthalt: Anlagen Nr. 247 — 312.

36. BA/MA RW 31/61. Monatsberichte. Bd. 18. Enthalt auch: Verschiedene

37. Meldungen.

38. BA/MA RW31/30. Kriegstagebuch, 2. Vierteljahr 1943. Bd. 2: 1943−1943.

39. Enthalt: Anlagen.

40. BA/MA RW31/33. Kriegstagebuch, 3. Vierteljahr 1943. Bd. 2: 1943−1943.

41. Enthalt: Anlagen.

42. BA/MA RW 31/65. Monatsberichte. Bd. 19.

43. BA/MA RW 31/50. Monatsberichte. Bd. 7: 1942−1944.

44. Die deutsche Wirtshaftspolitik in den besetzten sowjetischen Gebieten 1941-

45. 1943: der Abschlussbericht des Wirtschaftsstabes Ost und Aufzeichnungen eines Angehorigen des Wirtschaftskommandos Kiew / hrgs. und eingeleited von Rolf-Dieter Muller. — Boppard am Rhein, Boldt, 1991.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой