Продуктивність праці на ЗАТ "Ужгородська швейна фабрика"

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Менеджмент


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

Розділ 1. Економічна сутність і методи вимірювання продуктивності праці

1.1. Сутність продуктивності праці

1.2. Значення продуктивності

Розділ 2. Сучасний стан організації та продуктивності праці на ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» м. Ужгорода, Закарпатської області.

2.1. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.

2.3 Склад і структура трудових ресурсів господарства, організація праці та досягнутий рівень її продуктивності на ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика».

Розділ 3. Шляхи удосконалення організації та підвищення ефективності використання трудових ресурсів на ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика»

3.1. Виявлення шляхів і резервів підвищення продуктивності праці на ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика»

3.2. Посилення ролі системи матеріального стимулювання мотивації праці на підприємстві.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ (баланс, графік, звіт про фінансові результати за 2006−2007 рр.)

ВСТУП

Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називається ефективністю. Витрати визначаються обсягом використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси поділяють на три груп:

1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал);

2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина);

3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої та реалізованої продукції, показниками конкурентоспроможності, розмірами прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то одержаний показник називається продуктивністю. Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності. Національний дохід або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Така ситуація нині характерна для України! Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості країни досить низький. Останнім часом спостерігається тенденція до його зниження, і згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці в США.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва. За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) -- збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується. На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці -- це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

Метою курсової роботи є вивчення економічної суті продуктивності праці, аналіз методів її вимірювання на ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» та визначення шляхів підвищення продуктивності праці на підприємстві.

Розділ 1. Економічна сутність і методи вимірювання продуктивності праці

1. 1 Сутність продуктивності і продуктивності праці

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці». Продуктивність -- це ефективність використання ресурсів -- праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації -- під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов’язаних з безробіттям тощо. Вища продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, у суспільстві. Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності. Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

З’ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:

живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія -- повністю; машини, споруди тощо -- частково).

Продуктивність праці -- це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

2.2 Значення продуктивності

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності. Національний дохід або валовий національний продукт у разі підвищення продуктивності збільшуються швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості України досить низький. Згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці в США.

Схематично залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності відображає модель «пастки» низької продуктивності (рис. 1.).

Рис. 1. Модель «пастки» низької продуктивності

Модель показує причинний зв’язок між багатьма змінними і чинниками, які впливають на продуктивність. Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства. Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

стратегічну -- підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90% життєвого рівня; найближчу -- підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється, передусім, у збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю часу за незмінної її якості, або в підвищенні якості і конкурентоспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це веде до зміни співвідношення затрат живої та уречевленої праці. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості.

Розділ 2. Сучасний стан організації та продуктивності праці на ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» м. Ужгорода, Закарпатської області

2.1 Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки. Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

— одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;

— повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;

— забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

— показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника. Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу).

Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток -- це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:

де В -- виробіток;

Q -- обсяг виробленої продукції;

Т -- затрати робочого часу.

Трудомісткість -- це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

де Тр -- трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:

% зниження трудомісткості = % підвищення виробітку /

/ (100 + % підвищення виробітку) x 100;

% підвищення виробітку = % зниження трудомісткості /

/ (100 — % зниження трудомісткості) x 100.

Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток.

У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини новоствореної вартості -- національного доходу -- за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

виробіток на одну відпрацьовану людино-годину -- годинний;

виробіток на один відпрацьований людино-день -- денний;

виробіток на одного середньооблікового працівника -- річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.

Залежність між цими показниками може бути виражена так:

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості). Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте вирізняється якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна врахувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівнянні у зв’язку з різним ступенем їх обґрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід). Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв’язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. При обчисленні валової або товарної продукції часто має місце повторний рахунок у зв’язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.

Спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції, трапляються тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції з вищою вартістю сировини, тобто з високою матеріаломісткістю і низькою трудомісткістю. У таких випадках на практиці, щоб усунути цей недолік, можна розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.

Індекс змінного складу відбиває зміни як у виробітку, так і в складі продукції.

Індекс постійного складу характеризує показник продуктивності праці, незалежний від змін у структурі продукції, і розраховується зважуванням часткових індексів зростання виробітку на кількість працівників у порівнянному (плановому) періоді за кожним виробом.

Структурний індекс розраховують діленням індексу змінного складу на індекс постійного складу. Структурний індекс показує, як впливають зміни структури продукції на загальний показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс більший за одиницю, то це означає, що показник продуктивності праці завищується за рахунок збільшення матеріаломісткості і зниження трудомісткості продукції у разі зміни її асортименту, і навпаки.

Зауважимо, що між показниками валової і товарної продукції є певні відмінності. Вони полягають у тому, що перший показник характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства, другий -- обсяг, який надходить у народногосподарський обіг. У деяких галузях промисловості, таких як швейна, поліграфічна тощо, продуктивність праці визначають, використовуючи показник обсягу нормативної вартості обробки (НВО). Для розрахунку нормативної вартості обробки за кожним видом виробів визначають на певний період єдині й постійні нормативи витрат за такими статтями: заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування (вартість витрат живої праці), цехові й загальнозаводські витрати. Прямі матеріальні витрати в цьому нормативі не відображаються, тобто на показник НВО в основному не впливають затрати минулої праці. Недоліками цього показника є те, що він не характеризує обсягу всієї виконаної роботи (повної вартості), собівартості виробленої продукції, новоствореної вартості, враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення.

З теоретичного погляду найповніше уявлення щодо вкладу підприємства у створення продукції дає показник вартості чистої продукції -- новоствореної вартості. Величина чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування (елементи уречевленої праці):

Чп = Qв — Мв, або Чп = Зп + Пр ,

де Чп -- обсяг чистої продукції;

Qв -- обсяг валової продукції;

Мв -- матеріальні витрати;

Зп -- заробітна плата з нарахуваннями на соціальне страхування;

Пр -- прибуток підприємства.

Чиста продукція точно характеризує новостворену продукцію, якщо продукція реалізується за ринковими цінами, проте нині великий вплив чинять монопольні ціни, які змінюють реальний вклад підприємства у створення нової вартості. У галузях з високим рівнем технічної оснащеності для розрахунку продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, який містить, окрім заробітної плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму амортизаційних відрахувань (частину минулої праці). Проте використання цього показника обмежене у зв’язку з тим, що за значної різниці в рентабельності окремих виробів і великих відмінностей частки прибутку в оптовій ціні підприємства не можна мати точних і надійних результатів зіставлення реального вкладу підприємства щодо випуску продукції і відповідної величини прибутку. Ширше застосовується на підприємствах показник продуктивності праці, розрахований на основі показника нормативно чистої продукції.

Сутність нормативного методу визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції, котра випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється також норматив чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої продукції (НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику (штук, кг тощо) на норматив і складанням одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають бути стабільними, тому обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного періоду.

Обсяг нормативно-чистої продукції розраховується так:

де Пі -- план випуску і-х виробів, шт. ;

-- норматив чистої продукції на і-й виріб, грн;

n -- кількість найменувань виробів за планом.

Норматив чистої продукції на виріб визначається:

де Зв. р -- заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, грн;

Кз -- коефіцієнт, який обчислюється як відношення суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням виробництва, до суми заробітної плати основних виробничих робітників;

Пн -- нормативний прибуток, грн.

Недоліки показника нормативно-чистої продукції ідентичні недолікам показника чистої продукції.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

Розрізняють такі види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість (Тт), яка включає всі затрати праці основних робітників -- як відрядників, так і почасовиків:

Тт = Тв + Тп,

де Тв -- затрати праці основних робітників-відрядників;

Тп -- затрати праці основних робітників-почасовиків.

Трудомісткість обслуговування виробництва (Тоб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

Виробнича трудомісткість (Твир) -- це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

Твир = Тт + Тоб.

Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає затрати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців.

Повна трудомісткість (Т) -- це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т = Тт +Тоб+ Ту; або Т = Тв +Тп + Тоб + Ту; або

Т = Твир + Ту.

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості. Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами. Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи. Планова трудомісткість -- це затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

2. 2 Організаційно-економічна характеристика фабрики

У жовтні 2006 року Ужгородська швейна фабрика відзначила 60 років від дня заснування.

До свого ювілею ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» пройшла довгий і яскравий шлях становлення від невеликої артілі, створеної у 1946 році, до сучасного високотехнологічного досвідченого виробника швейної галузі, добре відомого як в Україні, так і в Європі. За час становлення і розвитку підприємства відбулося кілька структурних реформувань та змін форм власності.

У 1995р. фабрика стала акціонерним товариством, це суттєво змінило пріоритети та стратегію розвитку, діяльність в усіх інших напрямках (див. Додаток № 1). Політичне та економічне становлення незалежної Української держави сприяло формуванню якісно нових виробничих відносин — працівники підприємства одними з перших перейшли на умови роботи, яких вимагала нова економічна система.

За короткий час фабрика пройшла шлях формування штату професіоналів високого рівня, вдосконалення швейних технологій та обладнання. Зараз це сучасна компанієя з мережею виробничих цехів, що працюють за сучасними технологіями, з дотриманнням високих стандартів якості, при ефективному управлінні та якісному обслуговуванні замовників.

Унікальним є те, що перейшовши на ринкову форму відносин, на підприємстві збережено систему соціальних гарантій для членів колективу, тут панує дух патріотизму, товариськості, взаємовиручки, спільної роботи на кінцевий результат.

Сьогодні Ужгородська швейна фабрика відомий у Європі виробник високоякісного стильного одягу. Підприємство шиє жіночий та чоловічий одяг для провідних європейських компаній, відомих торгових марок.

На українському ринку з 1998 року Ужгородська швейна фабрика відома своєю торговою маркою «Парада».

Основні вироби ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика»:

жіночий одяг: жакети, брюки, шорти, спідниці;

чоловічий одяг: брюки, шорти.

Високоефективна система виробництва і технологічний підхід дають можливість виготовляти на основному виробництві в м. Ужгороді вироби в таких кількостях щомісяця:

жіночі жакети — 5 000 — 6 000 шт.

жіночі брюки/спідниці - 20 000 шт.

жіночі блузи/сукні - 45 000 — 50 000 шт.

чоловічі брюки — 40 000 шт.

Експериментальний цех оперативно, протягом 1−5 днів, розробляє лекала і взірці нових моделей одягу. Терміни визначаються тільки складністю та кількістю моделей, що готуються до запуску на виробництво.

Основним критерієм роботи Ужгородської швейної фабрики завжди було і залишається — випуск високоякісної продукції. Саме тому на виробництві постійно дотримуються нових технологій, що дає можливість досягати високої якості за порівняно короткий час. Фабрика застосовує систему «Julivi CAD» для виготовлення замальовок та градуювання. Система «Julivi» використовується разом з такими системами, як ASSYST, GERBER, ACCUMARC, INVESTRONICA, LECTRA. На підприємстві також встановлений доступ до «Internet"-у та зв"язок по електронній пошті. У розкрійному цеху запроваджена автоматична система розкрою «Investronica».

У розпорядженні фабрики — обладнання, необхідне для випуску продукції в зазначеній кількості та в асортименті. Це таке як:

універсальні машини JUKI DDL 555, DLN 415

петельні напівавтомати DURKOPP 556, 558

гудзикові напівавтомати JUKI MO 373

2-голкові машини JUKI LH 1162

3-ниткові оверлоки JUKI MO 2504

5-ниткові машини JUKI MO 2516

преси HOFFMAN, KANNIGISSER

парові праски VEIT і PRIMULA

кишенькові апарати «DUKKOPP» 745

спеціальні машини «Union Special» 56 500, 54 200, 56 300, 37 500, 51 500, 63 900

закріпочні машини JUKI LK 1850

настилочні комплекси «MERKURIO»

Постійне вдосконалення швейних технологій, високий рівень підготовки висококваліфікованих кадрів, розширення виробництва сформували бездоганний імідж та ділову репутацію підприємства на європейському ринку. Це дає можливість ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» зміцнювати налагоджені зв’язки з партнерами, започатковувати нові ділові відносини та виходити на якісно вищий рівень співробітництва.

На європейському ринку швейної промисловості підприємство успішно продає свої вироби вже понад 10 років. Основні ринки збуту знаходяться в Англії, Франції, Італії, Німеччині та Голландії. Підприємство шиє жіночий та чоловічий одяг для провідних європейських компаній, таких відомих торгових марок: GEORGES RECH, Next, Antonelle, Creation Nazan, Carole Richard, FRED SABATIER, TARA SARMON, CHANTAL ROSNER, MEXX.

Довготривале плідне співробітництво з відомими у світі виробниками одягу сприяє розвитку підприємства та успіху спільного бізнесу.

ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» одним з перших у легкій промисловості України акредитоване незалежною агенцією з Великобританії по системі управління якістю ISO 9002: 1994 (див. рис. 1.). У 2002 р. Здійснено перехід до новішого стандарту — ISO 9002: 2000. Якість виробів забезпечується 100% - ним контролем продукції на всіх етапах виробництва: перевірка розкрою, контроль у потоці та на кінцевому етапі, відповідно до стандартів «AQL», сувора процедура «зламаної голки». Завдяки гнучкості системи, підприємство може запроваджувати різні методи забезпечення якості, відповідно до вимог, які висуває замовник.

Рис. 1.

2. 3 Склад і структура трудових ресурсів господарства, організація праці та досягнутий рівень її продуктивності на ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика»

Географічне положення: Ужгородська швейна фабрика розміщена майже в центрі Ужгорода — обласного центру Закарпаття. Закарпаття знаходиться у південно-західній частині України і є унікальним з точки зору свого географічного і геополітичного розташування. Це єдина область в Україні, що межує з чотирма західно-європейськими країнами, новими членами ЄС: Угорщиною, Словаччиною, Польщею та Румунією. На північному заході та північному сході вона межує з Івано-Франківською та Львівською областями. Словом, підприємство знаходиться на перехресті шляхів, що ведуть із заходу на схід та з півночі на південь Європи. Прискорена система розмитнення: зовнішньо- економічна діяльність області перебуває у динамічному розвитку. На Закарпатському кордоні діє 17 контрольно-пропускних пунктів. З них: 6 міжнародні, 4 залізничні і 3 договірні. Вдосконалена ситема розмитнення вантажів надає можливість високопрофесійному відділу зовнішньо-економічних зв’язків підприємства здійснювати розмитнення за короткий термін. Підприємство отримало офіційний дозвіл від Митного управління на розмитнення товарів на території підприємства в Ужгороді, що теж позитивно впливає на терміни виконання замовлень і сприяє розвитку cпільного бізнесу.

Що ж стосується асортименту, то ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» виробляє одяг для жінок та чоловіків. Основні вироби: жіночий одяг: жакети, брюки, шорти, спідниці; чоловічий одяг: брюки, шорти. Високоефективна система виробництва і технологічний підхід дають можливість виготовляти на основному виробництві в м. Ужгороді вироби в таких кількостях щомісяця (див. табл. 2.1.)

Табл. 2.1. Асортимент виробів ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика»

Асортиемнт одягу

Кількість виробництва (шт.)

жіночі жакети

5 000 — 6 000

жіночі брюки/спідниці

20 000

жіночі блузи/сукні

45 000 — 50 000

чоловічі брюки

40 000

Показники, які комплексно характеризують виробничо-господарську діяльність фабрики, показано в таблиці 2.2.

Аналіз таблиці свідчить про зменшення випуску продукції в натуральному виразі, суттєве зменшення середньоспискової чисельності працюючих, та одночасне підвищення продуктивності праці. Незначне збільшення заробітної плати (на 79 коп. за 1 л/год) вплинуло на приріст середньої заробітної плати (на 42,14%). Це відбулося при прирості продуктивності праці 38,47%, що є нормальним явищем.

Табл. 2.2. Показники, які комплексно характеризують виробничо-господарську діяльність ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» за 2007 р.

Назва показника

Один. виміру

2 006р.

2 007р.

Абсолютне відхилення (+,-)

Темп росту (%)

Випуск продукції в натуральному виразі

т. шт.

1 161

1 089

-71,7

-6,175 710 594

Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

тис. грн.

13 932,00

13 539,00

-393,00

-2,82

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

тис. грн.

(9 963)

(9 597)

-366,00

-3,67

Витрати на оплату праці

тис. грн.

6361,00

6123,00

-238,00

-3,74

Відрахування на соціальні заходи

тис. грн.

2428,00

2270,00

-158,00

-6,51

Середньоспискова чисельність працівників

чол.

917,00

621,00

-296,00

-32,28

Відпрацьовано людино-годин

год.

1 600 341,00

1 083 764,00

-516 577,00

-32,28

Продуктивність праці

шт.

1266,00

1753,00

487,00

38,47

Чистий дохід на одного працівника (чистий дохід від реалізації / кількість працівників)

тис. грн.

15,19

21,80

6,61

43,52

Середня місячна заробітна плата, (витрати на оплату праці / кількість працівників)

грн.

578,06

821,66

243,60

42,14

Станом на 01. 01. 2007 р. склад працівників підприємства всього 621,00 чол. З них працівників основної діяльності 617 чол., працівників обслуговуючиї та інших господарств — 4 чол.

Виробничий персонал:

робітники — 547 чол. ;

спеціалісти — 70 чол. ;

працівники торгівлі - 4 чол.

Фінансово-господарська діяльність товариства за 2006 рік (див. Додаток 3):

доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — 13 810 тис. грн. ;

чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — 13 539 тис. грн. ;

чистий прибуток — 47 тис. грн. ;

залишкова вартість основних засобів 7555 тис. грн.

З року в рік підприємство удосконалює структуру управління, планомірно здійснює стратегічну програму розвитку виробнцтва.

У вересні місяці 2000 р. підприємство одержало міжнародний сертифікат якості, який буде служити фундаментом, на якому будуватиметься система постійного процесу вдосконалення продкуції. Подальшого розвитку набуває розширення виробництва, удосконалення технології виготовлення виробів, підвищення кваліфікації кадрів, удосконалення процесу управління виробництовом.

Продуктивність праці є важливим трудовим показником. Від її рівня і динаміки залежить чисельність працівників, рівень і фонд оплати праці, обсяг випуску продукції, тощо. Для розроблення плану та його аналізу продуктивності праці необхідно мати план організаційно-технічних засобів, звітний і плановий баланси робочого часу одного робітника, а також дані про втрати робочого часу у звітному періоді на основі фотографій і само фоторафій робочого дня, або дані табельного обліку.

Основні етапи аналізу продуктивності праці такі:

аналіз рівня динаміки продуктивності праці в попередньому періоді;

виявлення резервів підвищення виробітку в наступному періоді;

визначення очікуваного рівня продуктивності праці в поточному періоді;

розроблення плану заходів щодо використання виявлених резервів;

розрахунок ефективності кожного заходу, спрямованого на підвищення продуктивності праці;

визначення можливого рівня продуктивності праці в плановому періоді.

Метою аналізу продуктивності праці є оцінка рівня і динаміки планових і фактичних показників, виконання плану з виробітку на одного працюючого і на одного робітника, а також визначення зміни виробітку порівняно з попереднім періодом, установлення частки приросту випущеної продукції у результаті підвищення продуктивності праці, тощо.

Суть методу полягає у виявленні впливу кожного фактора на загальний абсолютний приріст продуктивності праці. У цьому з’язку величину середнього виробітку можна показати у вигляді таких співмножників:

П=Г*С*Д*У,

де: П — середній річний (місячний, квартальний) виробіток продукції на одного працівника, грн. ;

Г — середній годинний виробіток одного робітника, грн. ;

С — середня тривалість робочого дня, год;

Д — середня кількість робочих днів, що припадає на одного робітника;

У — частка робітників у середньообліковій чисельності працівників промислово-виробничого персоналу.

Отже, добуток середнього годинного виробітку на середню тривалість робочого дня визначає середній денний виробіток. Перемноживши останню величину на частку робітників у середньообліковій чисельності промислово виробничого персоналу, виначають рівень продуктивності праці на одного працівника.

Таблиця 2.3. Основні трудові показники ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» за 2006−2007 роки

Показники

2005

2006

Відхилення

Абс. показник

%

1. Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.

9 963

9 597

-366

-3,6 735 923

2. Середньооблікова чисельність всього персоналу, осіб

917

621

-296

-32,279 171

3. Середьооблікова чисельність ПВП, осіб

907

615

-292

-32,194 046

4. Середньооблікова чисельність робітників, осіб

852

581

-271

-31,807 512

4. Відпрацьовано людино-днів робітниками

227 100

160 376

-66 724

-29,380 889

5. Відпрацьовано людино-годин робітниками

1 853 862

1 353 764

-500 098

-26,97 601

6. Кількість днів, відпрацьованих одним робітником за рік

247,655 398

258,2 544 283

10,5 990 303

4,28 202 235

7. Середня тривалість робочого дня, л. -г.

8,16 319 683

8,441 188 208

0,277 991 378

3,4 079 163

8. Питома вага робітників у складі працівників

0,939 360 529

0,944 715 447

0,5 354 918

0,57 654 074

Вплив кожного окремого фактора можна визначити за формулами:

фактора Г:

1. Пг = (Г? — Г?) * С? * Д? * У?;

фактора С:

2. Пс = Г? (С? — С?) * Д ?* У?;

фактора Д:

3. Пд = Г? * С? * (Д? — Д?) * У?;

фактора У:

4. Пу = Г? * С? * Д? * (У? — У?);

де символи 1 і 0 відповідно належать до звітних і базисних (планових) значень показників

Таблиця 2.4. Показники продуктивності праці ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» у 2006−2007 роках, тис. грн.

Показники

2006

2007

Відхилення

(+,-)

%

1. Середньорічна продуктивність праці одного працівника

10,9 845 645

15,604 878

4,6 203 135

42,12

2. Середньорічна продуктивність праці одного робітника

11,693 662

16,51 807

4,824 408

41,3

3. Середньоденна продуктивність праці одного робітника

0,4 387 054

0,5 984 062

0,1 597 008

39,16

4. Середньогодинна продуктивність праці одного робітника

0,537 419

0,708 912

0,171 493

33,76

Розрахунок вплаву факторів зроблено на основі даних таблиці 2.5. :

Табл. 2.5. Дані для факторного аналізу продуктивності праці

Показники

2006

2007

(+,-)

1. Середньогодинний виробіток, грн.

5,374 186 428

7,891 234

1,714 936 932

2. Середня тривалість робочого дня, год.

8,163 196 683

8,4 411 882

0,277 991 527

3. Кількість відпрацьованих людино-днів одним робітником, дні

247,655 398

258,25 443

10,59 903

4. Питома вага робітників у складі працівників

0,939 360 529

0,9 447 155

0,5 354 921

Розрахунок впливу факторів на середньорчну продуктивність праці одного працівника.

1. Вплив збільшення середньогодинного виробітку:

Пг = (Г? — Г?) * С? * Д? * У?;

Пг =1,71 493 693 * 8,163 196 683 * 247,655 398 * 0,939 360 529 = 3256,781 грн.

За рахунок того, що середньогодинний виробіток збільшився на 1,71 493 693 грн., середньорічна продуктивеість првці одного працівника збільшилась на 3,256 тис. грн. Це говорить про покращення організації праці робітників, підвищення їх кваліфікації та інші інтенсивні фактори.

2. Вплив зміни тривалості робочого дня:

Пс = Г? (С? — С?) * Д ?* У?;

Пс = 7,89 123 * 0,27 799 153 * 247,655 398 * 0,939 360 529 = 458,4629 грн.

Середня тривалість робочого дня збільшилась на 0,27 799 153 год., що привело до зростання річної продуктивності праці одного працівника на 0,458 тис. грн.

3. Вплив збільшення кількості відпрацьованих одним робітником людино-днів:

Пд = Г? * С? * (Д? — Д?) * У?;

Пд = 7,89 123 * 8,441 188 * 10,59 903 * 0,939 360 529 = 595,7918 грн.

Збільшення кількості відпрацьованих одним робітником людино-днів обумовило збільшення середньорічної продуктивності праці одного працівника на 0,595 тис. грн.

4. Вплив зміни питомої ваги робітників у складі працівників:

Пу = Г? * С? * Д? * (У? — У?);

Пу = 7,89 123 * 8,441 188 * 258,2544 * 0,535 492 = 82,7555

Збільшення питомої ваги робітників у складі працівників на 0,535 492% дозволило підняти продуктивність праці на 0,083 тис. грн.

Загальний вплив:

3,256 + 0,458 + 0,595 + 0,083 = 4,392

Розділ 3. Шляхи удосконалення організації та підвищення ефективності використання трудових ресурсів на ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика»

Резерви зростання продуктивності праці - це можливості більш повного використання продуктивної сили праці, усіх факторів підвищення її продуктивності за рахунок удосконалення техніки, технології, поліпшення організації виробництва, праці, управління. Резерви тісно пов’язані із факторами зростання продуктивності праці. Існує кілька класифікацій резервів зростання продуктивності праці.

По-перше, усі вони поділяються на дві великі групи:

— резерви поліпшення використання живої праці (робочої сили) — всі резерви, пов’язані з організацією умов праці, підвищенням дієспроможності працюючих, структурою і розміщенням умов кадрів, створенням організаційних умов для безперебійної роботи, а також з забезпечення досить високої матеріальної та моральної зацікавленості працівників у оезультатах праці;

— резерви більш ефективного використання основних і оборотних фондів — включає резерви кращого використання основних виробничих фондів (машин, механізмів, апаратури) за потужністю і за часом, резерви більш ощадливого і повного використання сировини, комплектуючих матеріалів, палива, енергії й інших оборотних фондів.

На підприємстві необхідно зробити деякі нововведення у виробничій структурі. Виробнича структура має значний вплив на ефективність його функціонування. Кількість цехів і дільниць, співвідношення між основним і допоміжним виробництвом впливає на рівень продуктивності праці і рівень цехових витрат. Необхідне укрупнення цехів і дільниць, їх найбільш раціональна спеціалізація, що сприятиме впровадженню прогревисної техніки і кращому її використанню. Широке впровадження провідної техніки і технологій, здійснення комплексної механізації та автоматизації виробничих проесів, модернізації, оновлення обладнання, введення в діюцехів і потоків, облаштованих ноою технікою — головне джерело підвищення продуктивності праці.

Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реауції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів, тощо.

Вирішальне значення для росту продуктивності праці має удсконалення техніки, тобто кількісний і якісний ріст техніки і підвищення продуктивності обладнання. Удосконалення техніки проводиться у напрямках часткової і комплексної механізації, а також часткової і комплексної автоматизації виробничих процесів. Впровадження поточних ліній, збільшення серійності виробництва також сприяють підвищенню продуктивності праці.

Що стосується вибору потоку, то він залежить від конкретних умов роботи фабрики, тобто від асортименту, чатоти змнності фасонів, величини планового завдання і конфігурації фабричного приміщення, рівня техніки, технології, і т.п.

Найпрогресивнішою формою потоку рахуються багатоасортиментні потоки та їх різновид — агрегатно-групові потоки, так як вони дають можливість сцттєво розширити асортимент, скоротити витрати на перезаправках, більш повно використати обладнання і різні пристосування і т. п. Застосування найбільш раціональної форми оргаврнізації і потужності потоку створює умови для росту продуктивності праці на 10−20%.

Крім вищеописаних, на дний момент для підвищення продуктивності праці на Ужгородській швейній фабриці необхідно вирішити наступні завдання:

розробка найбільш правильних послідовних схем поділу праці;

розробка графіку подачі ритмічності;

вдосконалення спеціалізацї робочих місць і потоків, що, в свою чергу, дозволить більш правильно визначати спеціалізацію виробничих дільниць.

Техніко-виробнича база підприємства дозволяє йому працювати на рівні з вітчизняними конкурентами. Обладання, яке використовується на фабриці, дозволяє шити якісний одяг, але в той же час потребує оновлення.

ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика» приділяє увагу інноваційній діяльності, вважаючи її основою ефективного розвитку виробництва в короткостроковій та довгостроковій перспективі. Проте витрати, що здійснює фабрика, є недостатніми. Це особливо відчувалось в 2006—2007 рр.

Зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропусній спроможності технологічно зв’язаних його груп

(одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрізмінних витрат робочого часу, тощо.

Що стосується ремонтно-технічного обслуговування, то для його покращення необхідно запровадити зміни в ситемі преміювання працівників цієї сфери.

На сьогодні система преміювання не сприяє швидкому ремонту обладнання. Необхідно щомісяця видавати премію (наприклад 1000 грн.). За кожен час простою обладнання знімати певну суму (наприклад 50 грн.). Це зацікавить працівників ремонтної служби робити швидкий та якісний ремонт та здійснювати профілактику під час вихідних.

Необхідно вжити ряд заходів по скороченню допоміжних затрат часу за рахунок впровадження засобів малої механізації та механізації допоміжних робіт. За рахунок цього резерву в цехах зменшилася кількість робітників-погодинників, зайнятих допоміжними роботами, і збільшилась чисельність робочих-відрядників, що також веде до підвищення продуктивності праці.

Поряд з неухильним скороченням затрат праці на виготовлення одиниці продукції, важливим резервом росту продуктивності праці є раціональне повне використання фонду робочого часу. Резерви цього фонду відображаються в скороченні невиходів робтників (премія за відвідування), простоїв і внутрізмінних втрат робочого часу.

Однією з причин недостатньої продуктивносі підприємства, як складної виробничо-економічної системи, є занадто жорстка її організаційна структура, надмірне виокремлення підрозділів за професійними гупами або функціями. Тому система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично реорганізованою у відповідності з новими завданнями, що постають перед підприємством при зміні ситуації.

Більш досконалі методи роботи в умовах переважання трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства мусить зробити ручну працю більш продуктивною за рахунок удосконалення способів використання трудових операцій, застосовуваних механізмів та інструментів організації робочих місць. Для удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим єпостійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, нагромадження і використання нагромадженого на інших споріднених піприємстах позиивного досвду, організація навчання різнихкатегорій працівників прогресивним приймам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи і виконання корисної з меншими витратами часу, сили і коштів.

З нововведень останніх років зачне місце займає комп’ютеризція основних управлінських процесів на підприємстві. Хоча на сьогодні кількістьПК є далеко не оптимальною, а їх потенціал використовується лише на 50%. Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства недостатньо раціонально організувати робочі місця, налагодити їх забезпечення.

Також на ефективність діяльності підприємства впливають методи організації виробництва. Зокрема, потокове виробництво внаслідок високої спеціалізації, механізації та чіткої організації виробничого процесу є неефективним. Його ефективність проявляється у високій продуктивності праці, скороченні втробничого циклу і незавершеного виробництва, кращому використанню основних засобів. Все це призводить до зменшення витрат на виробництво.

Об'єднання верстатів з ЧПК, роботів, автоматичних транспортних засобів і складів загальним керуванням ЕОМ дасть можливість створювати гнучкі автоматизовані системи (ГАС) з подальшим залученням до них автоматизованого проектування продукції. Такі системи поєднують переваги потокового (вистока продуктивність) і непотокового (гнучкість виробництва) виробництва, можуть застосовуватись в усіх його типах, і особливо ефективні в серійному виробництві. Вони швидко і без істотних витрат часу і коштів переналагоджуються на випуск продукції (в межах технічних можливостей). Для цього потрібно змінити програму виробничого процесу, записану на машинному носії. Гнучкі автоматизовані системи — стратегічний напрямок ровитку техніки і організації виробнитва. За останні роки на фабриці було введено в дію лише одну ГАС.

Потрібно здійснювати постійний процес підвищення кваліфікації працівників шляхом проходження різноманітних тренінгів, курсів.

Для покращення системи стимулювання необхідно:

визначити, за які показники праці працівник може отримати премію;

спробувати спочатку впровадити систему преміювання на тимчасовій виробничій програмі, а потім оцінитит результати і поступово вдосконалювати систему;

залучити працівників до розроблення системи преміювання, щоб вони знали, чого від них очікувати і за що їм виплачують премію;

формулювати умови преміювання так, щоб робітник знав суму премії та за о вона виплачується;

виплачувати премію/винагороду якомога швидше після того, як працівник виконав відповідні вимоги;

стежити за тим, як виконується виробнича програма, по якій введено преміювання, і, відповідно, змінювати її щоб вона була ефективною;

перевіряти, чи пов’язане преміювання з результатами роботи працівника, які залежать від нього.

Поряд із матеріальною мотивацією необідно використовувати і різні форми нематеріального заохочення, які не потребують великих витрат, але справляють значний вплив на працівників:

особисто подякувати працівникам за добру роботу під час бесіди або ж у письмовій формі, чи використовувати обидва варіанти. Робити це треба зразу, якомога частіше, та обов’язково щиро;

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой