Продуктивність праці та шляхи її підвищення на підприємстві (на матеріалах ЗАТ "Біллербе")

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ІНСТИТУТ ЭКОНОМІКИ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА»

Тема: «ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ (НА МЕТЕРІАЛАХ ЗАТ „Біллербек“)»

Запоріжжя

2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРОДУКТИВНІСТЬ

1.1 Сутність і значення продуктивності праці, фактори її зростання на підприємстві, методи її вимірювання

1.2 Чинники розвитку і методи вимірювання продуктивності праці

РОЗДІЛ 2. КОРОТКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

РОЗДІЛ 3. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Оцінка стану продуктивності праці на підприємстві

3.2 Факторний аналіз продуктивності праці на підприємстві

РОЗДІЛ 4. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А

ВСТУП

Центральне місце у виробничій діяльності будь-якої організації займає праця та її результати, оскільки за допомогою робочої сили створюється додатковий продукт. Ця обставина зумовлює ставлення до раціонального використання трудових ресурсів, оскільки без колективу працівників не існує організації і без необхідної кількості людей певних професій і кваліфікації жодна організація не може досягти своєї мети.

В умовах ринкових відносин, правильна організація праці та заробітної плати повинна забезпечувати відтворення робочої сили, формування мотивів і стимулів до праці, підвищення його якості та продуктивності. Витрати на оплату праці становлять значну частину собівартості продукції, робіт, послуг промислових організацій. Тому норми праці і його оплати необхідно встановлювати, враховуючи не тільки необхідність відтворення робочої сили, але також конкурентоспроможність продукції, робіт, послуг на ринку товарів. Курс на ринкову економіку, а, отже, на прискорення інтенсифікації суспільного виробництва, підвищення його економічної ефективності і якості продукції вимагає повної мобілізації всіх наявних резервів. А це передбачає максимальний розвиток господарської ініціативи трудових колективів підприємств. У сучасних умовах господарювання мало відповісти на питання, як виконано завдання трудовим колективом. Необхідно, перш за все, з’ясувати, які зміни праці відбулися в процесі виробництва в порівнянні із завданням. Ці зміни можуть носити двоякий характер: позитивний і негативний. І в даному випадку завдання аналізу господарської діяльності полягає в тому, щоб виявити всі зміни, визначити їх характер і в подальшому надавати допомогу, або протидіяти їхньому розвитку.

Правильна оцінка господарської діяльності вельми важлива, оскільки дозволяє встановити найбільш дієве, відповідне праці, матеріальне заохочення, виявити наявні резерви, які не були враховані плановим завданням, визначити ступінь виконання завдань і на цій основі визначити нові завдання, орієнтувати трудові колективи на прийняття більш напружених планів.

Актуальність теми дослідження обумовлена?? тим, що на сучасному етапі економічного розвитку нашої країни продуктивність праці впливає на якість випускаємої продукції, величину її собівартості і конкурентоспроможність, і вимагає детального вивчення.

Теоретичною та методологічною базою дослідження послужили фундаментальні концепції, представлені в працях зарубіжних і вітчизняних дослідників, таких як: В. В. Адамчук [2], Л. А. Богданівська, П. Е. Шлендер [27], Ю. П. Кокін, В. А. Швандар та інших, які зробили істотний внесок у розробку наукових основ теорії продуктивності праці на підприємствах.

Незважаючи на глибоку наукову опрацьованість вивчення показників продуктивності праці специфіка взаємодії даних показників вимагає детального вивчення.

Об'єктом дослідження є ЗАТ «Біллербек».

Предметом дослідження є показники продуктивності праці, чинники, що впливають на продуктивність праці у ЗАТ «Біллербек».

Мета роботи — провести аналіз показників продуктивності праці працівників на підприємстві та виявити резерви підвищення ефективності їх використання у ЗАТ «Біллербек».

Для досягнення поставленої мети в роботі визначено та вирішено наступні задачі:

— розглянути економічну сутність поняття трудових ресурсів і продуктивності праці;

— охарактеризувати завдання та джерела інформації для аналізу ефективності використання трудових ресурсів на підприємстві;

— провести аналіз показників продуктивності праці та визначити шляхи її підвищення;

Вивчення продуктивності праці вимагає розгляду питань, що стосуються аналізу робочого часу, ефективності використання трудових ресурсів, тобто. аналіз виробітку продукції на одного працюючого і на цій основі зміни продуктивності праці.

В якості методів дослідження обрано аналіз і синтез, методи діалектики, сходження від загального до приватного, аналіз літературних джерел, широко вивчена періодична література відповідного напряму. Використано також методи аналізу господарської діяльності підприємства.

Вміщені в роботі наукові висновки та рекомендації можуть бути використані в ЗАТ «Біллербек» у практиці вдосконалення механізму регулювання продуктивності праці.

РОЗДІЛ 1

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ, ФАКТОРИ ЇЇ ЗРОСТАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ, МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ

1.1 Сутність і значення продуктивності праці

праця продуктивність факторний аналіз

Праця — доцільна діяльність людини, яка спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ, що задовольняють людські потреби.

Ефективність праці характеризується її продуктивністю, яка вимірюється співвідношенням кількості випущеної продукції або послуг до витрат праці, тобто виробленням на одиницю витрат праці. Продуктивність праці є показником економічної ефективності трудової діяльності працівників. Від її рівня і динаміки залежать розвиток суспільства та рівень добробуту всіх його членів. Більш того, рівень продуктивності праці визначає і спосіб виробництва, і навіть суспільно — політичний лад [3, с. 43].

На різних ступенях розвитку суспільства темпи зростання продуктивності праці неоднакові. У період первіснообщинного ладу розвиток продуктивних сил відбувався повільно. Більша частина цього часу припадає на кам’яний вік з його примітивними і малопродуктивними кам’яними знаряддями праці. Близько 7−6 тис. років тому почали з’являтися металеві знаряддя. Перехід від кам’яних знарядь до металевих супроводжувався прискоренням темпів зростання продуктивності. Але і після цього продуктивність праці зростала повільно. Це пояснюється тим, що основною базою виробництва ще довгий час залишався ручна праця. Прискорення зростання продуктивності праці почалося з переходом від ручних знарядь праці до машин. Поява парового двигуна викликало промисловий переворот, революцію у виробництві, яка в свою чергу супроводжувалася підвищенням темпів зростання продуктивності праці.

Продуктивність праці в ринковій економіці розглядається як частина загального поняття продуктивності, яка представляє собою відношення загального обсягу продукції до витрачених ресурсів на його виробництво, у той час як продуктивність праці являє собою відношення загального обсягу продукції до кількості витраченої на його виробництво праці [26, с. 65].

Продуктивність праці можна розглядати на трьох рівнях (макрорівень, рівень підприємства, рівень окремого працівника), кожен з яких має свої проблеми і свої рішення цих проблем. На макрорівні конкурентоспроможність і ефективність національної економіки не можна розглядати як просту суму продуктивності, а тим більше продуктивності праці на підприємствах країни. Національна продуктивність має й інші критерії оцінки і формується під впливом багатьох політичних, економічних, соціальних і культурних сил, що знаходяться як під контролем держави, так і поза ним.

На рівні підприємств зростання продуктивності праці залежить від економічного стану підприємства та політики його керівництва щодо розподілу прибутку, що йде на накопичення і споживання. Діючи самостійно в економічному просторі, підприємство саме визначає соціальну і технічну політику, але його вибір не вільний від впливу зовнішніх чинників: конкуренції, змін цін і ін.

Існує визначення продуктивності праці у вузькій технічній та в широкій суспільній концепції. Продуктивність у вузькій технічній концепції розраховується за формулою (1. 1) як відношення вихідних до введених ресурсів.

(1. 1)

Цей показник виражає ступінь ефективності використання ресурсів. Під продуктивністю в широкій суспільній концепції розуміється, насамперед, те, що продуктивність — це розумова схильність людини до постійного пошуку можливості удосконалення того, що існує. Вона вимагає постійно удосконалювати економічну діяльність з урахуванням мінливих умов суспільства. В умовах вже сформованих ринкових відносин слід розрізняти ставлення до процесів зміни продуктивності з суспільної точки зору і з точки зору приватного власника — фірми, підприємства.

Продуктивність праці є найважливішим показником економічного зростання, тобто показником, що забезпечує зростання реального продукту і доходу. Зростання реального продукту призводить до збільшення валового національного продукту. Так реальний ВНП визначається за формулою (1. 2) як трудовитрати помножені на продуктивність праці.

(1. 2)

Величина трудовитрат залежить від чисельності зайнятих і від рівня їх кваліфікації. У виробництві будь-якого продукту бере участь жива праця, тобто, праця, затрачена робітниками безпосередньо у самому процесі виробництва даного продукту, і праця минула, витрачена іншими працівниками на попередніх стадіях виробництва і матеріалізована в знаряддях праці, будівлях, спорудах, сировині, матеріалах, паливі, енергії. Відповідно до цього при характеристиці продуктивності праці використовуються поняття продуктивності індивідуальної та суспільної праці.

Продуктивність індивідуальної праці - результативність живої праці, як окремого працівника, так і колективу. При оцінці результативності живої праці колективу іноді вживають поняття локальної продуктивності праці, тому що поняття індивідуальної продуктивності праці природніше ототожнювати з поняттям продуктивності окремого працівника, а не колективу.

Продуктивність суспільної праці - результативність, ефективність живої праці, що відображає повні (сукупні) витрати праці у сфері матеріального виробництва. У міру розвитку продуктивних сил жива праця стає все більш і більш продуктивною за рахунок того, що вона приводить у дію все більшу масу суспільної праці [18, с. 23].

Підвищення продуктивності праці багато в чому зумовлює зміну всіх якісних показників, що характеризують ефективність виробництва — прибуток, рентабельність, собівартість, матеріаломісткість і ін.

Продуктивність суспільної праці планується і враховується в цілому по народному господарству. За окремими об'єднаннями, підприємствами, структурними підрозділами, окремими працівниками обчислюється індивідуальна продуктивність праці, яка відображає витрати тільки живої праці.

Для вимірювання продуктивності праці в промисловості використовуються два основні показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток вимірюється кількістю продукції, виробленої в одиницю робочого часу або що припадає на одного середньооблікового працівника. Вироблення визначається за формулою (1. 3):

(1. 3)

Перевага показника трудомісткості полягає в тому, що він дозволяє судити про ефективність витрат живої праці на різних стадіях виготовлення конкретного виду продукції. Трудомісткість — це витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. У залежності від складу включаються в неї трудових витрат розрізняють такі види трудомісткості:

— Технологічна трудомісткість — витрати праці основних робітників (Ттех)

— Трудомісткість обслуговування виробництва — витрати праці допоміжних робітників (Тоб).

— Трудомісткість управління виробництвом — витрати праці керівників, фахівців і службовців (Ту).

— Виробнича трудомісткість — розраховується за формулою (1. 4), як сума витрат основних і допоміжних робітників (Тпр):

Тпр = Т тех + Тоб (1. 4)

— Повна трудомісткість — витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу [15, с. 226].

Повна трудомісткість одиниці продукції визначається за формулою (1. 5) і розуміється сума всіх витрат живої праці на виготовлення одиниці продукції, яка вимірюється в людино-годинах:

(1. 5)

Ці показники та їх динаміка досить точно відображають характер процесу підвищення продуктивності праці на підприємстві. Виміряти продуктивність праці можна за формулою (1. 6), виходячи з кількості продукції виробленої в одиницю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції:

(1. 6)

де N — кількість продукції, виробленої в одиницю часу (зміну, місяць, рік);

ППП — чисельність промислово-виробничого персоналу, що забезпечує випуск продукції.

Виходячи з викладеної вище сутності продуктивності праці можна сказати, що на рівні підприємства її зростання буду проявлятися у:

— збільшенні маси продукції, створюваної при використанні одиниці ресурсу праці;

— зниженні витрат праці (трудомісткості) на одиницю продукції;

— зниженні витрат заробітної плати на одину гривню продукції;

— зниженні частки витрат на оплату праці в собівартості продукції;

— підвищенні якості продукції;

— скорочення часу виробництва і обігу товарів;

— зростанні маси і норми прибутку.

Зростання продуктивності праці зумовлює зниження витрат і отримання прибутку, необхідного для розвитку виробництва. Поряд з цим зростання продуктивності є основою підвищення реальної заробітної плати і доходів працівників; тільки за цієї умови вони можуть зростати без збільшення витрат на одиницю продукції [24, с. 108].

Таким чином, можна зробити висновок про двоїсту сутність продуктивності праці, як характеристики її продуктивності та ефективності її використання. У силу цього, розраховуючи показник продуктивності праці як один з показників, що характеризують результативність виробництва, слід мати на увазі, що не тільки праця є джерелом прийнятої в розрахунок виробленої продукції [16, с. 284].

1.2 Чинники розвитку і методи вимірювання продуктивності праці

Рішення різноманітних проблем прискорення соціально-економічного розвитку країни висунуло на перший план забезпечення стійких темпів зростання продуктивності праці. Це викликало необхідність поглибленого дослідження процесу формування витрат і результатів праці, розробки комплексу нагальних практичних рекомендацій щодо підвищення продуктивності праці, розгляду всіх факторів її зростання.

На сучасному етапі розвитку виробництва об'єктивно посилюється роль організації праці, що пояснюється більш високим рівнем усуспільнення праці і виробництва, якісними змінами в робочій силі та засобах виробництва в період науково-технічної революції. НТП викликає потребу в більш прогресивних засобах сполуки речового та особистого факторів виробництва, відповідних інтенсивного типу розвитку (Рис. 1. 1) [23, с. 62].

Людський фактор виробництва (труд)

Якісна сторона

Продуктивна сила живої праці

Кількісна сторона

Інтенсивність праці

Продуктивність

Речовий фактор виробництва (капітал)

Якісна сторона

Реальна ступінь використання речового фактора виробництва

Кількісна сторона

Потенційна віддача речового фактора виробництва

Рис. 1.1. Фактори, що визначають рівень продуктивності

Серед обставин, що впливають на рівень продуктивності праці, можна виділити фактори росту продуктивності праці. Фактори зростання продуктивності праці різноманітні, і тому для зручності розрахунків вони зведені в кілька основних груп.

Перша група — структурні зрушення у виробництві.

У цю групу факторів включають зміна питомої ваги окремих видів продукції або виробництва в загальному обсязі продукції.

Друга група — підвищення технічного рівня виробництва.

Сюди відносяться всі заходи з механізації та автоматизації виробництва, впровадження передової технології, модернізації устаткування, зміни конструкцій і технологічних характеристик продукції, підвищення її якості, економії сировини та впровадження нових, більш ефективних видів матеріалів і енергії.

Третя група — поліпшення організації виробництва, праці, управління.

У цю групу включаються заходи щодо зміни спеціалізації, не пов’язані з впровадженням нової техніки, підвищення питомої ваги кооперованих поставок, удосконалення управління виробництвом: заходи з наукової організації праці, скорочення втрат робочого часу, втрат від браку та ін

Четверта група — зміна обсягу виробництва продукції. Тут враховується зміна чисельності умовно-постійного персоналу в результаті зміни обсягу виробництва продукції.

П’ята група — зміна природних умов і способів видобутку корисних копалин. Ця група чинників враховує зміни геологічних умов, залягання порід і іншої сировини, способів видобутку корисних копалин.

Шоста група — галузеві та інші фактори. В останню групу включаються зміни за рахунок освоєння нових виробництв, і їх територіального розміщення [19, с. 314].

Найбільш загальна класифікація факторів та умов, які впливають на продуктивність праці, може бути проведена на основі елементів суспільно-економічної формації. Виходячи з цього, фактори і умови, що впливають на рівень продуктивності праці в суспільстві, можна об'єднати в чотири групи: техніко-організаційні, соціально-економічні, соціально-психологічні; природно-кліматичні.

Техніко-організаційні фактори пов’язані з розвитком продуктивних сил суспільства. Провідним чинником даної групи виступає науково-технічний прогрес, який представляє собою взаємопов'язане вдосконалення науки і техніки, що становлять потенційну основу для підвищення продуктивності праці. Науково-технічний прогрес призводить до змін у застосовуваних засобах і предметах праці, в технології виробництва, до заміни ручного машинним.

Особливе місце в групі техніко-організаційних чинників належить автоматизації, як соціально-орієнтованого напрямку підвищення ефективності людської діяльності [6, с. 43].

Найважливішим чинником зростання продуктивності праці є вдосконалення технології виробництва. Вона включає в себе технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів, приладів і агрегатів. Основними напрямами вдосконалення технології виробництва в сучасних умовах є:

— скорочення тривалості виробничого циклу;

— зниження трудомісткості продукції;

— предметна побудова структури виробничих процесів, ін.

Таким чином, дана група чинників надає прямий вплив на якість продукції та продуктивність праці, а також на продуктивність використання матеріальних ресурсів. Разом з тим слід відзначити їх вплив на економію паливно-енергетичних ресурсів, використання і розвиток експлуатаційних можливостей наявних технічних ресурсів, підвищення якості продуктивності використовуваних природних ресурсів, раціональне використання фінансових ресурсів, за рахунок високої ефективності засобів, що вкладаються в освоєння конкурентоспроможної продукції, нової технології та устаткування [8, с. 12].

В умовах ринкової економіки значно зростає роль соціально-економічних чинників, що впливають на зростання продуктивності праці. Соціально-економічні умови являють собою всю систему виробничих відносин суспільства, опосредствующих собою техніко-організаційне взаємодію засобів виробництва і робочої сили. До найважливіших з низ відносяться:

— підвищення культурно-технічного рівня трудящих;

— якість підготовки фахівців з вищою та середньою освітою;

— підвищення ділової кваліфікації кадрів;

— зростання рівня життя населення;

— творче ставлення до праці та ін.

Велике значення для зростання продуктивності праці мають інвестиції, використовувані на освіту, підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів, тобто на поліпшення робочої сили. Не можна досягти позитивних зрушень в динаміці продуктивності праці, удосконалюючи лише виробничу базу економіки. Застосування сучасного технологічного обладнання потребує висококваліфікованої робочої сили. За оцінками вітчизняних і зарубіжних фахівців, саме якість робочої сили зумовлює 10−15% рівня продуктивності праці.

Значимість людського фактора проявляється, перш за все, на індивідуальному рівні підвищення продуктивності праці працівників підприємств і організацій. Це залежить не тільки від зовнішніх для працівників чинників, але і від його особистих якостей, як об'єктивних: освіти досвіду роботи, так і суб'єктивних: якості праці, ставлення до праці. Сьогодні виробництву потрібен працівник широкого профілю з випереджаючої підготовкою по відношенню до впроваджуваної технології. Якість роботи на передових промислових підприємствах визначається не просто виробленням продукції за зміну, а більш широким колом показників продуктивності праці в залежності від характеру роботи різних виробничих підрозділів [4, с. 41].

На підприємствах зарубіжних країн немає поділу виробничих робітників на основних і допоміжних, а ефективність праці розраховується по всіх виробничих і невиробничих підрозділах в сукупності. Але кожен працівник, виконуючи свою роботу, має свої показники якості праці. Такий розрахунок дає можливість враховувати продуктивність праці для зайнятих неповний робочий час, тобто простоюють не зі своєї вини.

Також вплив даних чинників на продуктивність праці відображається у втратах робочого часу, в оплаті понаднормових робіт, витрати на охорону праці, техніку безпеки, поліпшення умов праці та компенсаційні виплати працівникам.

Соціально-психологічні умови — це умови, що лежать на рівні підсідомості і впливають на рівень продуктивності праці через свідомість працівника (наприклад, культура, мораль, ідеологія) або шляхом взаємодії з виробництвом в цілому (наука, політична система, держава, право та ін). Крім того, продуктивність праці обумовлена?? якістю трудових колективів, їх соціально-демографічним складом, дисциплінованістю, трудовою активністю, творчою ініціативою працівника, системою ціннісних орієнтацій, стилем керівництва в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому.

Природно-кліматичні чинники обумовлені, в першу чергу, розміщенням підприємства щодо розташування місць видобутку сировини, матеріалу, корисних копалин [5, с. 154].

Всі перераховані вище фактори мають вплив на процес вимірювання продуктивності праці. У практиці найбільш розробленими і широко використовуваними є три методи вимірювання продуктивності: нормативний метод, багатофакторна модель вимірювання продуктивності і багатокритеріальний метод.

Нормативний метод — це організаційний метод вимірювання продуктивності, орієнтований на розвиток системи вимірювання і заснований на активній участі персоналу.

Нормативний метод став широко використовуватися зі створенням і розвитком комп’ютерно-інформаційних служб. Цей метод придатний для більш дрібних одиниць аналізу, наприклад, для робочих груп або відділів. Тому його застосування можна вважати децентралізованим підходом до вимірювання продуктивності. Разом з тим нормативний метод можна використовувати і для більш крупних одиниць аналізу, при цьому застосовують:

— вибіркове представництво;

— дельфійський метод;

— об'єднання різних систем вимірювання.

Нормативний метод використовується не тільки при розробці систем вимірювання продуктивності праці, але й у стратегічному плануванні, перспективному розв’язанні проблем [26, с. 275].

Багатофакторна модель вимірювання продуктивності в меншій мірі розрахована на участь працівників; вона базується переважно на звітних даних, а не на інформації з боку працівників. Процедура робіт спрямована «зверху вниз», а не «знизу вгору», більш послідовно спирається на визначення продуктивності і використовує тільки коефіцієнти та індекси для вимірювання продуктивності.

Модель можна використовувати з метою:

— отримати загальний, інтегрований вимірник продуктивності праці для підприємства;

— забезпечити аналітичну ревізію динаміки показників продуктивності;

— оцінити і виміряти вплив зрушень у продуктивності на прибутковість;

— виміряти первинний розподіл вигод від зміни продуктивності праці на підприємстві та ін.

Багатокритеріальний метод вимірювання продуктивності праці дозволяє виміряти і оцінити результативність і продуктивність. Даний метод тісно пов’язаний з попередніми двома методами і базується на їх методичних розрахунках. Спираючись на перелік вимірників результативності, процедура використання багатокритеріального методу включає наступні стадії робіт:

— визначення і ранжування критеріїв, за якими оцінюється продуктивність праці;

— оцінка відносної значимості критеріїв результативності;

— об'єднання графіків результативності з усіма критеріями.

Багатокритеріальний метод дозволяє розробити наочну і ефективну систему вимірювання та оцінки продуктивності та результативності. Вона є ефективним інструментом ув’язки плану підвищення і вимірювання продуктивності праці [20, с. 473].

У залежності від того, в яких одиницях вимірюється обсяг продукції, виробленої на підприємстві, застосовуються різні способи вимірювання продуктивності праці: натуральний, умовно-натуральний, трудовий і вартісний.

Система показників продуктивності праці представлена?? в таблиці 1.1.

Таблиця 1. 1

Методика розрахунку продуктивності праці

п/п

Показники, характеризуючі продуктивність праці

У дробу:

чисельник

знаменник

1

Натуральні показники продуктивності праці

Виробництво продукції в натуральному вираженні

Витрати часу на виробництво продукції

2

Умовно-натуральні показники продуктивності праці

Виробництво продукції в умовно натуральних одиницях

Витрати часу на виробництво продукції

3

Вартісні показники продуктивності праці

Валова додана вартість, валовий випуск

Витрати часу виробничих працівників

4

Трудомісткість

Витрати часу на виробництво продукції

Виробництво продукції в натуральному віраженні

Найбільш наочно і об'єктивно характеризує продуктивність праці показник виробітку в натуральному виразі - в штуках, кілограмах, метрах і.т.д. Перевага цього способу полягає в тому, що він є більш точним та об'єктивний результат про продуктивність праці. Недолік у тому, що він може бути застосований тільки на підприємствах, що випускають однорідну продукцію.

Умовно-натуральний метод вимірювання обсягу виробництва продукції, заснований на приведенні різних виробів до вимірнику. Область застосування цього методу також обмежена лише деякими галузями народного господарства.

Трудовий метод визначення виробітку називають ще методом нормованого робочого часу. Вироблення при цьому визначається в нормо-годинах. Даний метод застосовується переважно на окремих робочих місцях, дільницях і цехах при випуску різнорідної продукції, але вимагає суворої обгрунтованості використовуваних норм [11, с. 62].

Найбільшого поширення набув вартісний метод визначення виробітку. У грошовому вираженні виробіток можна розраховувати як по товарній і валовій продукції, так і по нормативній чистій продукції. Обчислення продуктивності праці по валової продукції не досить повно характеризує її справжній рівень, оскільки залежить від обсягу незавершеного виробництва, від вартості матеріалів, не пов’язаних із продуктивністю праці.

При незмінних витратах на ці статті витрат і при обчисленні продуктивності праці по товарній продукції, вираженій в натуральних одиницях, цей показник правильно відображає продуктивність праці, якщо її розрахунок ведеться в натуральних одиницях [13, с. 168].

Таким чином, правильний вибір методу вимірювання продуктивності, оцінка факторів, що підвищують або знижують її зростання, є головними визначальними умовами рівня показника продуктивності праці. Особливе значення для його позитивної динаміки на підприємстві мають внутрішні регульовані фактори і невикористані можливості скорочення витрат праці.

РОЗДІЛ 2

КОРОТКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

Німецька фірма «Біллербек» — провідний в багатьох європейських країнах виробник ковдр, подушок і інших постільних речей — була заснована в 1921 році в місті Вупперталь Генріхом Біллербек і його компаньйоном як «Рейнська перо-пухові фабрика».

За останні 40 років, завдяки «реформі сну Біллербека» і широкому розповсюдженню продукції, на основі медичних досліджень спільно з ученими, проблемами ортопедії, що займаються, здорового сну і відпочинку, були розроблені і упроваджені у виробництво особливі технології виготовлення різних видів постільного приладдя.

Сьогодні офіси компанії знаходяться в Германії, США, Австрії, Японії, Південній Кореї, Швейцарії, Угорщині і Україні. Десятки представництв і тисячі консультантів у всьому світі щодня допомагають мільйонам людей набувати здорового, комфортного сну [28].

В ході збільшення виробничих потужностей в 1991 році було засновано перше підприємство «Біллербек- Україна» для виробництва перо-пухових ковдр і подушок за новітніми європейськими технологіями і традиціями компанії.

А в 1993 році відкрито підприємство «Герд Біллербек ГМБХ» в Києві (дані для аналізу якого використані в даній роботі) і налагоджено виробництво ковдр і подушок з наповнювачем з шерсті і синтетичного волокна. Регіональні представництва компанії працюють в Дніпропетровську, Харкові, Криму, Одесі, Хмельницькому. Більше двохсот партнерів працюють в Києві і інших містах України.

Загальна номенклатура виробів «для сну і мрій» перевищує 400 найменувань, а обсяг випуску готової продукції - 15 000 штук на місяць. ЗАТ «Біллербек» виробляє і постачає на вітчизняний ринок практично весь асортимент постільних речей: ковдри та подушки з наповнювачами з пуху і пера водоплавної птиці, прочесали натуральної овечої вовни, сучасних поліефірних волокон і бавовняного волокна, а також матраци, жакардові вовняні ковдри та постільну білизну [28].

Підприємство має власну сировинну базу. Якість контролюється в суворій відповідності з міжнародними вимогами єдиної в Україні лабораторією тестування перо-пухові сировини, оснащеної випробувальним обладнанням фірми LORCH (Німеччина).

Представляючи на українському ринку широкий асортимент готових виробів з пуховим наповнювачем, ЗАТ «Біллербек» в значних обсягах експортує перо-пухові напівфабрикати.

Організаційна структура ЗАТ «Біллербек» представлена на рисунку 2. 1

/

Рисунок 2.1. Организаційна структура ЗАО «Біллербек» [28]

Єкономічний паспорт ЗАО «Біллербек»

Показники

Роки

Відхилення звітного року від

Звітний рік у % до

2008 у % до 2007

2007

2008

2009

2007

2008

2007

2008

Обсяг виробництва продукції тис. грн.

1 619 337

1 839 419

1 977 500

358 163

138 081

122,1

107,5

113,6

Середньооблікова чисельність: Всього. чол.

2881

2747

2377

-504

-370

82,5

86,5

95,3

Промислово-виробничий персонал, чол.

2339

2426

2200

-139

-226

94,1

90,7

103,7

Робітники, чол.

1977

2077

1857

-120

-220

93,9

89,4

105,1

Питома вага робітників у загальній чисельності ППП (УД), %

84,5

85,6

84,4

-0,1

-1,2

99,9

98,6

101,3

Відпрацьовано днів одним робітником за рік, (Д), чол-год.

223,9

225,4

207,4

-16,5

-18

92,6

92,0

100,7

Середня тривалість робочого дня (П), ч.

8,0

8,0

8,0

-

-

-

-

-

Загальна кількість відпрацьованого часу всіма робітниками за рік (Т) чол-годин

3 540 807

3 744 831

3 081 134

-459 673

-663 697

87,0

82,3

105,8

Одним робітником чол-годин.

1791

1803

1659,2

-131,8

-143,8

92,6

92,0

100,7

Середньорічне виробництво одного робітника (ГВ), тис. грн.

692,3

758,2

898,9

206,6

140,7

129,8

118,6

109,5

Одного робітника (ГВ `) тис. грн.

819,1

885,6

1064,9

245,8

179,3

130,0

120,2

108,1

Середньоденний виробіток робочого (ДВ) тис. грн.

3,66

3,93

5,13

1,47

1,20

140,2

130,5

107,4

Середньогодинний виробіток робітника (ЧВ) тис. грн.

457,3

491,2

641,8

184,5

150,6

8,0

130,7

107,4

Непродуктивні витрати часу (Тн),. чол-год

672 199,8

278 970,2

-393 229

41,5

Надпланова економія часу (Пе). чол-год

603 567

676 125

+72 558

112,0

Зміна вартості товарної продукції тис. грн.

+29 148

+79 095

РОЗДІЛ 3

ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Оцінка стану продуктивності праці на підприємстві

Продуктивність праці є одним з найважливіших якісних показників роботи підприємства, вираженням ефективності витрат праці.

Рівень продуктивності праці характеризується співвідношенням обсягу виробленої продукції або виконаних робіт і витрат робочого часу. Від рівня продуктивності праці залежать темпи розвитку промислового виробництва, збільшення заробітної плати і доходів, розміри зниження собівартості продукції. Підвищення продуктивності праці шляхом механізації і автоматизації праці, впровадження нової техніки і технології практично не має меж. Тому метою аналізу оцінки продуктивності праці є виявлення можливостей подальшого збільшення випуску продукції за рахунок зростання продуктивності праці, більш раціонального використання працюючих і їх робочого часу [10, с. 114].

Виходячи їх зазначених цілей, виділяють наступні завдання статистичного вивчення продуктивності праці в промисловості:

— вимірювання рівня продуктивності праці;

— вивчення виконання плану продуктивності праці;

— визначення ступеня виконання норм виробітку робітниками;

— зіставлення отриманих показників з показниками попередніх періодів, з плановими і досягнутими на аналогічних підприємствах або в цехах;

— аналіз рівня і динаміки продуктивності праці - вивчення чинників продуктивність праці і виявлення резервів її подальшого підвищення;

— аналіз взаємозв'язку продуктивності праці з іншими економічними показниками, що характеризують результати роботи підприємства,

— виявлення резервів подальшого росту продуктивності праці і розрахунок їх впливу на динаміку продукції.

Основні економічні показники промислового підприємства ЗАТ «Біллербек» представлені в таблиці 3.1.

Таблиця 3. 1

Основні економічні показники ЗАТ «Біллербек» за 2008 — 2009 рр.

Показники

2008 р.

2009 р.

Відхилення

2009 у % до 2008

тис. грн.

тис. грн.

тис. грн.

%

Виручка від продажів товарів

893 540

1 214 134

+320 594

135,9

Собівартість проданих товарів

846 408

1 150 607

+304 199

135,9

Валовий дохід

47 132

63 527

+16 395

134,8

Управлінські витрати

-

-

-

-

Прибуток від реалізації

21 971

28 701

+6730

130,6

Інші операційні доходи

125

341

+216

272,8

Інші операційні витрати

16 040

19 011

+2971

118,5

Балансова прибуток

23 223

37 098

+13 875

159,7

Рівень рентабельності,%

2,7

3,2

+0,5

118,5

Середньооблікова чисельність працюючих, чол.

2747

2377

-370

86,5

Середньогодинний виробіток робочого, грн.

491,2

641,8

150,6

130,7

Середньомісячна зарплата

4,268

4,634

+3,66

116,1

Виходячи з наведених даних таблиці 3.1 можна зробити наступні висновки. У 2009 році в порівнянні з 2008 роком збільшилася виручка від продажів товарів, валовий дохід, прибуток від реалізації. У свою чергу також зросла собівартість товарів та операційні витрати. Балансовий прибуток у 2009 р. збільшився на 13 875 тис. грн. що склало майже 60%. Отже, і рівень рентабельності, збільшився і склав на звітну дату 3,2%. Середньооблікова чисельність працюючих зменшилася на 370 осіб, що у відсотках склало 13,5%. Середньогодинний виробіток в порівнянні з 2008 р. збільшився на 150,6 грн. або 130,7%. Всі перераховані вище показники говорять про стабільну та ефективну діяльність виробничого об'єднання.

Для оцінки рівня продуктивності праці застосовується система узагальнюючих, приватних та допоміжних показників.

До узагальнюючих показників відносяться середньорічний, середньоденний і середньогодинний виробіток продукції одним робочим, а також середньорічний виробіток на одного працюючого у вартісному виразі.

Приватні показники — це витрати часу на виробництво одиниці продукції певного виду (трудомісткість продукції) або випуск продукції певного виду в натуральному вираженні за один людино-день або людино-годину.

Допоміжні показники характеризують витрати часу на виконання одиниці певного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу [14, с. 188].

Для розрахунку перерахованих вище показників, необхідно провести аналіз трудових ресурсів підприємства (таблиця 3. 3).

Можна провести оцінку продуктивності праці на прикладі промислового підприємства ЗАТ «Біллербек». Для цього необхідно врахувати формули (3. 1) і (3. 2):

(3. 1)

(3. 2)

де Р — продуктивність праці тис. грн.; Y — кількість продукції тис. грн. ;

V — витрати праці чол. /год.; L — чисельність працівників, чол.

Таблиця 3. 3

Аналіз трудових ресурсів ЗАТ «Біллербек» за 2007 — 2009 рр.

Показники

2007 р.

2008 р.

2009 р.

Відхилення отчетного года от

Звітний рік у % до

2008 р. в % до 2007 р.

Чисельність чол.

Чисельність чол.

Пит. вага %

Чисель-ність чол

Пит. вага %

2007 р.

2008 р.

2007р.

2008р.

Всього

2881

2747

100

2377

100

-504

-370

82,5

86,5

95,3

ППП

2339

2426

88,3

2200

92,6

-139

-226

94,1

90,7

103,7

Робітники

1977

2077

75,6

1857

78,1

-120

-220

93,9

89,4

105,1

Керівники

180

175

6,4

163

6,9

-17

-12

90,6

93,1

97,2

Спеціалісти

161

154

5,6

160

6,7

-1

6

99,4

103,9

95,7

Службовці

21

20

0,7

20

0,9

-1

0

95,2

100

95,2

Непр. персонал

542

321

11,7

177

7,4

-365

-365

32,7

55,1

59,2

Оцінка продуктивності праці представлена таблиці 3.4.

Таблиця 3. 4

Продукція та витрати робочої групи ЗАТ «Біллербек» за 2007 — 2009рр.

Показники

Роки

Звітний рік у % до

2008 р. у % до 2007 р.

2007

2008

2009

2007

2008

Продукція, тис. грн.

1 619 337

1 839 419

1 977 500

122,1

107,5

113,6

Чисельність, чол

2339

2426

2200

94,1

83,4

103,7

Витрати, чол/год.

4 191 488

4 366 800

3 643 200

86,9

90,7

104,2

Рис. 3.1. Динаміка показників продуктивності праці за 2007−2009 рр.

Маючи перераховані вище показники та використовуючи формули (3. 1) і (3. 2), можна розрахувати коефіцієнти продуктивності праці з урахуванням випуску продукції на одну людину і на одну людино-годину, а також індекси динаміки продуктивності. Отримані дані представимо у вигляді таблиці 3.5.

Інтерпретуючи наведені вище коефіцієнти, можна зробити висновок, що робоча група в 2009 р. виробила продукції майже на 8% більше, ніж у 2008 р. і на 22% більше ніж у 2007 р., витративши на неї приблизно на 10% і 15% чол. /год. відповідно. Продукція в розрахунку на одного працівника в порівнянні з минулим роком зросла на 18,6%, на одну чол. /год. на 28,6%, а з 2007р. на 28,6% і 42,1%.

Виходячи з отриманих коефіцієнтів, розрахуємо індекс динаміки продуктивності праці.

Таблиця 3. 5

Коефіцієнти продуктивності праці ЗАТ «Біллербек» за 2007 — 2009рр.

Показники

Роки

Звітний рік у % до

2008 у % до 2007

2007

2008

2009

2007

2008

Продукція на одну людину

692,32

758,21

898,86

129,8

118,6

109,5

Продукція на один чол/год

0,38

0,42

0,54

142,1

128,6

110,5

а) Р = 0,54/0,38 = 1,42;

Р = 0,54/0,42 = 1,29.

б) Р = 898,86/692,32 = 1,30;

Р = 898,86/758,21 = 1,19.

Дослідивши індекси динаміки, отримаємо уявлення про темп зростання продуктивності праці за досліджуваний період.

Не маючи нормативу для порівняння, не можна судити про те, добрий чи поганий цей показник. Однак при простому зіставленні коефіцієнтів за обидва роки і обчисленні індексу продуктивності праці можна побачити, що робоча група функціонувала в 2009 р. на 10% продуктивніше, ніж у 2008 р. і на 15% більше ніж у 2007р.

3.2 Факторний аналіз продуктивності праці на підприємстві

Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним працюючим. Величина його залежить не тільки від виробітку робітників, а й від питомої ваги останніх в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів і тривалості робочого дня.

Дані для проведення факторного аналізу продуктивності праці ЗАТ «Біллербек» представлені в Додатку А. Виходячи з даних Додатку А, видно, що обсяг виробництва продукції у 2009 р. збільшився в порівнянні з попереднім роком на 138 081 тис. грн., і 107,5 відповідно. Чисельність робітників у звітному році скоротилася в порівнянні з 2007 р. на 120 чоловік, а з 2008 р. на 220 осіб, звідси збільшується середньорічний, середньоденний і середньогодинний виробіток продукції. Непродуктивні витрати часу знизилися на 393 229,6 чол/годин і збільшилася надпланова економія часу на 72 558 чол/год., що у відсотках склало 112,0.

Розрахунок впливу даних факторів на зміну рівня середньорічного виробітку промислово-виробничого персоналу ЗАТ «Біллербек» зробимо способом абсолютних різниць.

Зміну частки робітників у загальній чисельності ППП знаходимо за формулою (3. 3)

? ГВуд =? УД·ГВґпл (3. 3),

? ГВуд = -0,012 885,6 = -10,6 тис. грн.

Зміна кількості відпрацьованих днів одним робітником за рік визначається за формулою (3. 4):

? ГВд = УДф? Д ДВп (3. 4),

? ГВд = 0,844 (-18) 3,93 = -59,6 тис. грн.

Зміну середньогодинного виробітку продукції знаходимо за формулою (3. 5):

? ГВчв = УДф Дф Пф? ЧВ (3. 5),

? ГВчв = 0,844 207,4 8,0 0,1506 = +210,9 тис. грн.

Усього: + 140,7 тис. грн.

За даними розрахунку середньорічний виробіток працівника підприємства у 2009 р. змінився в порівнянні з 2008 р. на 140,7 тис. грн. Він зменшився на 10,6 тис. грн. у зв’язку зі зменшенням частки робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу і збільшилася на 210,9 тис. грн. за рахунок підвищення середньогодинного виробітку робочих. Негативно на його рівень вплинули втрати робочого часу, в результаті чого він зменшився на 59,6 тис. грн. тому аналіз необхідно робити в цьому напрямку.

Аналогічним чином розраховуємо за формулами (3. 6) і (3. 7) вплив факторів на зміну середньорічного виробітку робітника (способом абсолютних різниць):

? ГВд =? Д Ппл ЧВпл (3. 6),

?ГВд = (-18) 8,0 0,4912 = -70,6 тис. грн.

?ГВчв = Дф Пф? ЧВ (3. 7),

? ГВчв = 207,4 8,0 0,1506 = +249,9 тис. грн.

Усього: +179,3 тис. грн.

Аналізуючи зміну середньогодинного виробітку як одного з основних показників продуктивності праці можна побачити залежність між рівнем середньоденного і середньорічного виробітку робітників. Для аналізу середньогодинного виробітку скористаємося методикою, згідно з якою величина цього показника залежить від факторів, пов’язаних зі зміною трудомісткості продукції та вартісної її оцінки. Для розрахунку впливу факторів на середньогодинну вироблення використовується метод ланцюгової підстановки. Крім заданих значень необхідно розрахувати три умовних показника величини виробітку.

Перший умовний показник середньогодинного виробітку повинен бути розрахований в порівнянні з базисним періодом умовах (за продуктивно відпрацьований час, при базисній структурі продукції і базисному технічному рівні виробництва). Для цього звітний обсяг виробництва товарної продукції слід скоригувати на величину його зміни в результаті структурних зрушень (Д ВПстр), а кількість відпрацьованого часу — на непродуктивні витрати часу (Тн) і надпланову економію часу від впровадження заходів науково-технічного прогресу (Пе), яку потрібно попередньо визначити. Алгоритм згідно з формулою (3. 8):

ЧВусл1 = (ВПф ±? ВПстр) / (Тф — Тн ± Тэ) (3. 8),

ЧВусл1 = (1 977 500 — 79 095) / (3 081 134 — 278 970 + 676 125) = 545,8 тис. грн.

Якщо порівнювати отриманий результат з базисним періодом, то за формулою (3. 9) дізнаємося, як змінилася середньогодинний виробіток за рахунок інтенсивності праці у зв’язку з поліпшенням його організації, оскільки інші умови приближені до базисного періоду:

? ЧВинт = 545,8 — 491,2 = +54,6 тис. грн. (3. 9),

Другий умовний показник відрізняється від першого тим, що при його розрахунку, згідно з формулою (3. 10) витрати праці не коригуються на Т. е.

ЧВусл2 = (ВПф ±? ВПстр) / (Тф — Тн) (3. 10),

ЧВусл2 = (1 977 500 — 79 095) / (3 081 134 — 278 970) = 677,5 тис. грн.

Різниця між отриманими і попереднім результатом покаже зміну середньогодинного виробітку за рахунок надпланової економії часу у зв’язку з впровадженням заходів науково-технічного прогресу.

? ЧВтэ = 677,5 — 545,8 = +131,7 тис. грн.

Третій умовний показник відрізняється від другого тим, що за формулою (3. 11) знаменник не коригується на непродуктивні витрати часу:

ЧВусл3 = (ВПф ±? ВПстр) / Тф (3. 11),

ЧВусл3 = (1 977 500 — 79 095) / 3 081 134 = 616,1 тис. грн.

Різниця між третім і другим умовним показником відображає вплив непродуктивних витрат часу на рівень середньогодинного виробітку:

? ЧВтн = 616,1 — 677,5 = -61,4 тис. грн.

Якщо ж порівнювати третій умовний показник з фактичним, то дізнаємося як змінилася середньогодинна вироблення за рахунок структурних зрушень виробництва продукції:

? ЧВстр = 641,8 — 616,1 = +25,7 тис. грн.

Таким чином всі фактори, за винятком третього, мали позитивний вплив на зростання продуктивності праці робітників підприємства ЗАТ «Біллербек».

Баланс факторів: 54,6 + 131,7 — 61,4 + 25,7 = 150,6 тис. грн.

Для того щоб дізнатися, як за рахунок цих чинників змінилася середньорічний виробіток робітників, необхідно отримані прирости середньогодинної вироблення помножити на фактичну кількість відпрацьованих людино-годин одним робітником, згідно з формулою (3. 12):

? ГВґхi =? ЧВхi · Дф · Пф (3. 12),

Для визначення впливу їх на середньорічний виробіток працівника потрібно отримані прирости середньорічного виробітку робітників помножити на фактичну питому вагу робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, згідно з формулою (3. 13):

? ГВхi =? ГВґхi · УДф (3. 13),

Щоб розрахувати вплив цих факторів на зміну обсягу випуску продукції, слід приріст середньорічного виробітку працівника за рахунок i-го чинника помножити на фактичну середньоспискову чисельність промислово-виробничого персоналу, згідно з формулою (3. 14):

? ВПхi =? ГВхi · ПППф (3. 14),

або зміну середньогодинного виробітку за рахунок i-го чинника помножити на фактичну величину тривалості робочого дня, кількість відпрацьованих днів одним робочим за рік, питому вагу робітників у загальній чисельності працівників і середньоспискової чисельності працівників підприємства, згідно з формулою (3. 15):

? ВПхi =? ЧВхi · Пф · Дф · УДф · ПППф (3. 15),

З таблиці 3.6 видно, які фактори надали позитивний, а які - негативний вплив на зміну показників продуктивності праці і випуск продукції.

Таблиця 3. 6

Результати факторного аналізу на ЗАТ «Біллербек» за 2007−2009рр.

Фактор

? ЧВ, грн.

?ГВґ,

тис. грн.

? ГВ,

тис. грн.

? ВП,

тис. грн.

1. Чисельність персоналу

-

-

-

-171 353

2. Средньорічний виробіток одного робітника

-

-

-

+309 434

УСЬОГО

-

-

-

+138 081

2.1. Питома вага робітників

-

-

-10,6

-23 320

2.2. Кількість відпрацьованих днів одним робітником за рік

-

-70,6

-59,6

-131 120

2.3. Тривалість робочого дня

-

-

-

-

2.4. Зміна середньогодинного виробітку робітників

-

+249,9

+210,8

+463 760

УСЬОГО

-

+179,3

+140,7

+309 320

2.5. Организація виробництва

+54,6

+90,6

+76,5

+168 300

2.6. Підвищення технічного рівня виробництва

+131,7

+218,5

+184,4

+405 680

2.7. Мимовільні витрати робочого часу

-61,4

-101,9

-86,0

-189 200

2.8. Структура виробництва

+25,7

+42,6

+35,9

+78 980

УСЬОГО

+150,6

+249,8

+210,8

+463 760

Середньогодинний виробіток робітника в 2009 р. збільшився в порівнянні з минулими роками на 150,6 грн., за рахунок надпланової економії часу на 131,7 тис. грн. і скорочення непродуктивних витрат часу на 61,4 тис. грн. На середньорічний виробіток, крім перерахованих факторів, також вплинули: скорочення питомої ваги робітників у загальній чисельності на 10,6 тис. грн. і зменшення кількості відпрацьованих днів одним робітником за рік на 59,6 тис. грн. Випуск продукції збільшився на 138 081 тис. грн. за рахунок зменшення чисельності персоналу на 171 353 тис. грн. і збільшення середньорічного виробітку одного працівника на 309 434 тис. грн.

РОЗДІЛ 4

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Важливим етапом аналітичної роботи на підприємстві є пошук шляхів для підвищення продуктивності праці, які можна класифікувати наступним чином:

— підвищення технічного рівня виробництва в результаті механізації і автоматизації виробництва; впровадження нових видів обладнання та технологічних процесів; поліпшення конструктивних властивостей виробів; підвищення якості сировини і застосування нових конструктивних матеріалів;

— поліпшення організації виробництва і праці шляхом підвищення норм праці і розширення зон обслуговування; зменшення числа робітників, які не виконують норми; спрощення структури управління; механізація облікових і обчислювальних робіт; підвищення рівня спеціалізації виробництва;

— зміна зовнішніх природних умов (гірничо-геологічних умов видобутку вугілля, нафти, руди, торфу тощо. вміст корисних речовин);

— структурні зміни у виробництві внаслідок зміни питомих ваг окремих видів продукції; трудомісткості виробничої програми; частки покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; питомої ваги нової продукції.

Зниження темпів зростання продуктивності праці негативно позначається практично на всіх сторонах виробничо-господарської діяльності підприємства, що наочно демонструє «пастка продуктивності» (Рис. 4. 1).

Рис. 4.1. «Пастка продуктивності»

Одним з напрямків підвищення продуктивності праці ЗАТ «Біллербек» є можливість підвищення продуктивності праці за рахунок техніко-економічних факторів.

В умовах розвиненої економіки головним фактором розвитку, отже, і зростання продуктивності праці є наука, тобто використання її результатів у вдосконаленні засобів, процесів і організації виробництва. Але, будучи могутнім чинником зростання продуктивності праці, наука, як сфера трудової діяльності, потребує ефективного управління.

Техніко-економічний рівень виробництва враховує економічні і соціальні результати використання досягнень науково-технічного прогресу у виробництві, висловлює віддачу ресурсів, тобто його економічну ефективність. Причому він відображає ту частину приросту ефективності виробництва, яка обумовлюється науково-технічним прогресом, тому що на кінцеві результати виробничо-господарської діяльності підприємств, об'єднань крім науково-технічного прогресу буде рости в результаті розширення масштабів інтенсифікації суспільного виробництва. Перш ніж оцінити рівень економічної ефективності, досягнутий в результаті науково-технічного прогресу, необхідно визначити ступінь досконалості всієї сукупності уречевлених елементів виробництва, отриманий в результаті технічного освоєння нововведень на основі використання науково-дослідних результатів та дослідно-конструкторських розробок. Тому спочатку слід виміряти і оцінити науково-технічний і організаційний рівні, які визначають техніко-економічний рівень виробництва і складають його основу.

У сучасній економічній теорії під продуктивністю праці часто розуміється ефективність діяльності системи в цілому. Оскільки факторами виробництва, крім праці, є земля, капітал, підприємництво, можна говорити про продуктивність праці кожного із залучених у виробництво ресурсів і про загальну продуктивності, що характеризує ефективність використання всієї їх сукупності.

Підвищення продуктивності праці має важливе значення як фактор збільшення випуску продукції, зниження витрат і підвищення норми і маси прибутку, забезпечення добробуту працівників, а на макрорівні - як визначальний чинник економічного зростання та підвищення рівня життя населення.

Тому важливим етапом аналітичної роботи на підприємстві є пошук шляхів для підвищення продуктивності праці, який можна класифікувати наступним чином: підвищення технічного рівня виробництва, поліпшення організації виробництва і праці; структурні зміни у виробництві.

Підвищення технічного рівня виробництва на промисловому підприємстві відбувається за рахунок модернізації діючого устаткування, технічного переозброєння, механізації, автоматизації та комп’ютеризації виробництва. Не можна не приділити увагу впровадженню автоматизованої системи управління технологічними процесами, завдяки якій може бути досягнуто:

Показать Свернуть
Заполнить форму текущей работой