Оцінка економічних збитків від різних видів порушень земельних та водних ресурсів

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Экология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра фінансів і економіки природокористування

Контрольна робота

з дисципліни

«Економіка природокористування»

Рівне — 2008

Зміст

І. Теоретична частина

1. Оцінка економічних збитків від різних видів порушень земельних ресурсів

2. Причини і види забруднення водних джерел. Оцінка економічного збитку від забруднення і нераціонального використання водних ресурсів

3. Земельний кадастр і земельний кодекс, їх призначення, структура і зміст

4. Методи і форми економічного стимулювання раціонального природокористування

5. Особливості фінансування та пріоритети інвестицій у відтворенні навколишнього середовища

6. Система показників та методи планування природокористування

ІІ. Практична частина

Список використаної літератури

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Оцінка економічних збитків від різних видів порушень земельних ресурсів

Для забезпечення гармонійного розвитку всіх галузей, народного господарства, задоволення зростаючих потреб суспільства необхідне впровадження ефективних заходів з недопущення забруднення сільськогосподарських земель. Для визначення економічної ефективності таких заходів необхідно, перш за все, кількісно та в грошовому виразі оцінити втрати сільського господарства внаслідок забруднення довкілля відходами промислового виробництва.

Слід оцінювати фактичні і прогнозні економічні втрати, визначати економічну ефективність заходів щодо їх зменшення і недопущення.

Впливом забруднення вважають прямі збитки (недовиробництво) частини продукції (заржавіле обладнання, зниження продуктивності праці через хвороби, зменшення продуктивності сільськогосподарського і лісового виробництва) або непрямі втрати, тобто додаткові затрати (ремонт обладнання, профілактика та відпочинок людей, внесення додаткових добрив, отрутохімікатів, догляд за рослинами та ін.). Екологічні ж втрати досі не визначені в економічних розрахунках, що пов’язано із складними методиками визначення втрат, які мають певні особливості.

Перша особливість — багатоадресність; шкідливі відходи надходять до навколишнього середовища; де від них страждають суміжні підрозділи народного господарства; через недобір продукції страждають і самі підприємства-забруднювачі. В цих умовах важливо знайти конкретних винуватців.

Друга особливість — збитки не є будь-яким самостійним видом вартості, а є звичайними виробничими затратами або зменшенням економічних результатів (обсягу продукції, прибутку, рентабельності та ін.).

Третя особливість — поступове зростання як обсягу забрудненості, так і ціни ресурсів, отже втрати стають вагомішими.

Сучасне виробництво через недосконалість технологій несе в собі певний антагонізм, відтворюючи два протилежні процеси: створення і руйнування. Щодо першого — створюються корисні для людини продукти і різні матеріальні цінності. Разом з тим, іде процес руйнування, внаслідок чого забруднюється природне середовище. При цьому в одному технологічному процесі співіснують дві принципово різні технології. Перша — створює матеріальні цінності, друга — екологоочисна. Виробничі цілі досягаються за рахунок економіки; досягнення екологічних цілей стримує матеріальне виробництво.

Відтворення забрудненого середовища здійснюється за рахунок очисних технологій. Затрати на функціонування певної технології формують вартість природного середовища, яка входить в собівартість одержаного продукту і спричиняє економічні втрати.

Екологічна технологія не має економічних орієнтирів, отже стає тягарем для виробника. Вартість очисної системи часом сягає 15−20% загальної вартості основних фондів підприємства, а іноді більше, отже підвищує собівартість продукції. Тому підприємства не прагнуть до екологічно-чистого виробництва. Екологія має свій економічний критерій — величина, що характеризує недопущення економічних втрат. На основі даних щодо недобору врожаю, зниження продуктивності худоби, економісти різних країн прагнули оцінити величину економічних збитків, понесених через забруднення атмосфери.

У США збитки від забруднення повітря оцінюються в 500 млн. доларів на рік. Лише у штаті Каліфорнія нанесені збитки в окремі роки сягали 100 млн. доларів.

Робляться спроби в кількісному виразі оцінити зв’язок між рівнем забруднення атмосфери і врожайністю сільськогосподарських культур або величиною економічних втрат, нанесених сільському господарству через забруднення атмосфери. В нашій країні такі досліди проводились у Сумському філіалі Харківського політехнічного інституту, в інституті економіки НАН України. Більшість вчених визначають економічні втрати від забруднення як величину (вартість) недоодержаної продукції (валової, чистого доходу з 1 га та ін.). При такому підході не враховуються затрати, необхідні для забезпечення відповідного рівня виробництва, особливо продуктів харчування. Затрати на компенсацію необхідно включати в склад економічних витрат. Таким чином, під економічними втратами забруднення атмосфери слід вважати втрати сільськогосподарського виробництва у вартісній формі, а також затрати, віднесені на компенсацію їх.

Для оцінки величини економічних втрат у вартісному виразі необхідно визначити величину втрат певного виду несільськогосподарської продукції. Разом з тим, на урожайність сільськогосподарських культур впливає багато факторів і виділити вплив, принаймні одного з них досить важко, тому необхідно застосувати метод контрольних ділянок певних регіонів, який базується на економічному аналізі порівняльних даних про забруднення площі певного виду культури із даними контрольної ділянки, яка не забруднена атмосферним повітрям. При цьому використовується одна агротехнічна технологія.

Відхилення даних про врожайність забрудненої площі буде означати вплив фактора забруднювача атмосфери. Метод контрольних районів використовують через зниження продуктивності худоби і птиці (зменшення приплоду і приросту молодняка, надоїв молока, продукування шерсті, яєць тощо).

Визначити економічні втрати від забруднення атмосфери можна методом емпіричних залежностей, що базується на статистичній обробці економічних показників. Він дозволяє отримати рівняння регресії - залежності величини економічних витрат від концентрації забруднення атмосфери. При цьому важливо мати великий обсяг інформації.

Забруднення атмосфери шкодить якості продукції, а звідси -її реалізації, призводить до зниження цін. Якщо господарства будуть компенсувати падіння врожайності додатковими агротехнічними заходами, це підвищить собівартість продукції, отже ціни реалізації. А ринок буде диктувати свою ціну; невигідну виробнику.

Перехід до ринкової економіки, впровадження приватного виробництва передбачає компенсацію збитків за рахунок винних — підприємство не вживає заходів проти понаднормативного забруднення атмосфери газовими викидами, від яких хворіють люди, сільськогосподарські тварини, рослини, забруднюються ріки, озера. Платити за забруднення довкілля повинно підприємство, яке забруднює навколишнє середовище.

Загальна схема відшкодування екологічних збитків в сільському господарстві представлена на схемі (рис. 1.).

Рис. 1. Схема відшкодування економічних збитків сільському господарству

При визначенні рівня забруднення ґрунту потрібно враховувати гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у ґрунті. Розбіжність у показниках при цьому характеризуватиме грунтово-екологічну оцінку.

Екологічна оцінка землі здійснюється за двома групами: рентною і затратною.

Якщо земля при всіх рівних умовах (засоби виробництва, організація праці та ін.) щорічно приносить диференціальну ренту Р, то при нормативі ефективності Ен її можна оцінити за формулою:

Отримані на основі рентного підходу оцінки складають в середньому для сільськогосподарських угідь 500−600 грн. за 1 га, ріллі - 1100−18 800 грн. за 1 га.

Економічна оцінка земельних ресурсів визначається вартістю землі (підготовка, використання і відшкодування втрат сільському господарству при відведенні аграрних угідь). Можна виділити два види оцінки: оцінка компенсаційних затрат на відшкодування сільському господарству при відчуженні продуктивних земель на несільськогосподарські потреби і оцінка міських земель.

Компенсаційні платежі використовуються для освоєння нових земель у сільському господарстві або підвищення родючості освоєних земель.

В основі оцінки міських земель лежать затрати на інженерне освоєння земель, творення інфраструктури тощо.

Бонітування ґрунтів є основним критерієм визначення їх якості та ефективності і проводиться у відповідності до вимог Державного земельного кадастру, введення якого на Україні перед бачене земельним законодавством. Науковою основою останнього бонітування ґрунтів є раціональне і високоефективне використання земельних ресурсів (підвищення родючості ґрунтів врожайності сільськогосподарських культур). Бонітування є завершенням досліджень ґрунтів. Його матеріали використовують у землеробстві, землевпорядкуванні та при оцінці земель.

Як основа економічної оцінки земель і складова частина земельного кадастру, бонітування ґрунтів сприяє вирішенню таких завдань: обґрунтоване вирішення питань організації, розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва, оцінка результатів виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств, удосконалення системи ринкових відносин, матеріально-технічного постачання, оподаткування, кредитування та ін.

Величезне значення має бонітування ґрунтів при переході до ринкових відносин (госпрозрахунку, оренди, індивідуальних селянських господарств).

Бонітування ґрунтів проводиться за єдиною методикою з урахуванням місцевих особливостей ґрунтів і природних умов. При загальному бонітуванні враховуються екологічні фактори — клімат, рельєф, грунт, ґрунтові води, ґрунтоутворюючі породи, рослинність як елемент єдиної динамічної системи, у відповідності до біологічних особливостей вирощування сільськогосподарських культур. Бонітування ґрунтів з урахуванням вирощування окремих культур — це спеціалізована класифікація їх за природними властивостями і кліматичними умовами, які характеризують родючість різних сільськогосподарських культур.

Об'єктом бонітування є агровиробничі групи ґрунтів, узагальнені на основі єдиного загальнодержавного номенклатурного списку.

Показником якості (родючості) ґрунтів є бонітет, виражений у балах. Він встановлюється на основі об'єктивних природних властивостей і показниках ґрунтів, до яких відносять показники, що безпосередньо характеризують здатність ґрунтів задовольняти потреби рослин у воді і поживних речовинах, тобто оцінити їхню родючість. Такими показниками є вміст гумусу та фізичної глини в орному шарі, глибини гуму-горизонту, кислотність (рН) орного шару, глибина залягання глейового горизонту, специфічні властивості ґрунтів, які можуть мати достатню кількість вологи і поживних речовин, але наявність токсичних речовин, несприятлива реакція ґрунтового розчину, здатність їх до запливання і утворення кірки при підсиханні можуть різко знизити продуктивність. Ці обставини потребують обов’язкового врахування та оцінки. Якщо несприятливі властивості мають місцевий характер, вони враховуються за допомогою поправочних коефіцієнтів, Оціночний бал, визначений за основними критеріями, кори-гується модифікаційними критеріями шляхом введення поправок на оглеєння, змитість, щебетованість, кислотність, щільність складу та ін.

Оцінка родючості грунтів проводиться за 100-бальною системою замкнутою шкалою. Через неоднорідність грунтово — кліматичних умов області (республіки) і різні вимоги до вирощуваних культур, складно визначити єдиний еталон ґрунтів, який можна було б оцінити 100 балами. Тому за 100 балів приймається еталонний грунт для кожної культури в зоні її вирощування. Такими культурами є озима пшениця, озиме жито, ячмінь, кукурудза, цукрові буряки, картопля.

2. Причини і види забруднення водних джерел. Оцінка економічного збитку від забруднення і нераціонального використання водних ресурсів

У нашій країні вимоги до якості води в різних галузях народного господарства різні і визначаються нормативними документами. Найбільш якісною повинна бути вода для споживання. Існуючі державні норми найсуворіше регламентують наявність токсичних речовин. Обмежується також вміст речовин, що додають воді небажаного смаку, кольору або запаху.

Вимоги промислового виробництва щодо якості води визначаються продукцією, що виробляється, місцем у виробничому процесі. Якщо вона входить до складу продукції (харчова промисловість, деякі хімічні виробництва), то якість її не повинна бути нижчою за якість питної води, а в деяких випадках і перевищувати її. Скажімо, вимоги до якості води в енергетиці, деяких машинобудівних виробництвах враховують здатність до накипоутворення. Вода найнижчої якості (високий вміст розчинних солей, наявність інших домішок) є непридатною для технологічних процесів.

До зрошувальних вод рівень вимог найнижчий.

Якість природних вод у річках та озерах, а також прісних підземних вод в основному відповідає стандартам. У той же час, внаслідок використання великих об'ємів природних вод як пароутворювачів, розчинників, теплоносіїв і охолоджувачів та для промислового забору, у водоймища викидається значна кількість забруднювачів.

Загальними джерелами забруднення водоймищ є недостатнє очищення стічних вод промисловими та комунальними підприємствами, великими тваринницькими комплексами; змиття талими і дощовими водами забруднюючих речовин з полів та міських територій; експлуатація водного транспорту. Негативну роль відіграє також забруднення, що виникає внаслідок надходження з опадами шкідливих речовин із атмосфери; підвищення температури водойм через викиди нагрітих вод тепловими й атомними електростанціями.

Стічні води, що утворюються під час технологічних процесів, після очищення і недоочищення, як правило, викидаються до річок або водоймищ, а в приморських районах — у прибережну зону морів. Велика кількість забруднювачів надходить у річки із шахтними і рудниковими водами, а також із дренажними, що надходять з територій зрошуваного землеробства. Загальний об'єм цих викидів сягає кількох мільярдів кубічних метрів н рік.

У південних областях України кількість стічних вод, що скидаються, практично рівна дефіциту прісної води, від якого потерпають ці райони. Повернення стічних вод у систему технічного водоспоживання підприємств дозволило б ліквідувати дефіцит прісної води. Проте, для цього стічні води повинні піддаватися додатковій обробці, затрати на яку залежатимуть від характеру забруднення і вимог до якості технічної води.

Відомі такі забруднення води:

1) фізичне забруднення — пісок, мул, глина -- наслідки ерозії; пил, радіоактивні домішки, частинки золи від ТЕС;

2) теплове — спуск у водойми води з теплових та атомних електростанцій;

3) біологічне — мікроорганізми, віруси, бактерії, грибки, найпростіші, черви; промисловими біологічними забруднювачами є м’ясокомбінати, цукрові та маслозаводи;

4) хімічне — кислоти, солі, луги;

5) органічне — нафта та її сполуки, відходи тваринництва;

6) поверхнево-активні речовини — миючі засоби, пестициди.

У 1992 р. зафіксовано 959 різновидів забруднення води. Здебільшого ці забруднення токсичні: це сполуки миш’яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію, фтору, хрому. Вони потрапляють у їжу. У фітопланктоні, наприклад, вміст шкідливих речовин у 10 разів більший, ніж у воді, а в рачках, личинках їх ще більше. Риба, яка ним живиться, містить шкідливих речовин ще у 10 разів більше. Отже у щуці, судаку, які поїдають забруднену рибу, концентрація може у тисячу разів перевищувати концентрацію отрути у воді.

Міські стічні води. Це води, забруднені продуктами життєдіяльності населення, побутовими миючими засобами, фарбниками, відходами промисловості, що скидаються у каналізацію. Стічні води містять велику кількість мікроорганізмів, заражені яйцями гельмінтів, і тому перед викидом у водойми вони підлягають механічному і біохімічному очищенню, знезараженню. Майже 10% всіх забруднених міських стічних вод складають грубі фракції; 50% забруднення складають органічні речовини, що погано осідають; решта забруднення — це розчинені у воді органічні речовини.

Промислові стічні води. Утворюються на різних стадіях технологічних і теплообмінних процесів. Тому кількість і склад їх визначаються умовами виробництва.

Оцінюючи шкоду від, забруднень водних ресурсів, країни, слід враховувати не тільки витрати води, але й, перш за все, забруднення і токсичність стічних вод;

Найбільша концентрація токсичних речовин спостерігається у стічних водах багатьох виробництв фарбників, паперово-целюлозної промисловості та виробництва пластмас, а знешкодження їх потребує складних і дорогих технологій. Часто забруднювачі містять таку високотоксичну речовину, як сірководень, викиди якого взагалі неприпустимі.

Для Донбасу і Криворізького басейну характерний викид шахтних і рудникових вод з високим вмістом мінеральних солей. Це перешкоджає використанню неочищених вод промисловістю і для зрошення. Так, у скинутих деякими шахтами Донбасу водах концентрація солей сягає 9,5 г/л, у тому числі твердих солей — до 3 г/л.

В багатьох машинобудівних підприємствах застосовують технології гальванічного покриття металів — нікелювання, хромування, міднення, кадміювання деталей. У стічних водах гальванічних цехів присутні ціаніди, прості і комплексні солі всіх вищеназваних металів та солі, що утворюються при нейтралізації стічних вод. Скидання таких вод у міську каналізацію можливе тільки за умов вилучення з води сполук кольорових та важких металів і ціанідів.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації юридичними та фізичними особами, в тому числі іноземними, як правило, в повному обсязі, без застосування норм зниження розміру стягнення і незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів (ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього середовища»).

Об'єми скидів забруднюючих речовин та їх концентрація визначається на підставі даних обстеження об'єктів та аналізу журналів обліку водоспоживання, водовідведення, роботи каналізаційних насосних станцій з урахуванням вимог дозволів на спецводокористування та затверджених норм ГДС (ТУС). Визначені при цьому показники включаються у розрахункові

формули.

З моменту встановлення факту скиду до повного його припинення проби відбираються на менше трьох разів з метою одержання реальної характеристики зворотних вод протягом всього періоду скиду.

Допускається одноразовий відбір проб при скиданні забруднюючих речовин із суден, плавзасобів, морських надводних та підводних споруд, берегових та інших об'єктів при короткочасному (не менше 12 годин) періоді скиду.

При заздалегідь відомому сталому складі зворотних вод (наприклад, господарсько-фекальні води суден, стічні води міської каналізації") чи забруднюючих речовин дозволяється, як виняток, використання в розрахунках" попередніх даних про їх склад та якість.

Середня концентрація забруднюючих речовин в стічних водах за період порушення водоохоронного законодавства визначається з усієї сукупності відібраних і підданих хімічному аналізові проб стічної води і обчислюється за формулою:

де Сс- середня концентрація, приймається як розрахункова при визначенні збитків, г/м3; С1, С2, Сn — концентрація забруднюючих речовин у відібраних пробах за період порушення водоохоронного законодавства, г/м3;

n — кількість відібраних проб.

При відсутності даних про кількість скинутої нафти чи інших забруднюючих речовин їхня маса (М1) визначається за формулою:

де М1 — маса нафти (нафтопродуктів), яка потрапила у воду, т;

Мр — маса нафти (нафтопродуктів) на 1 м² поверхні води, г/м2;

Мф — фоновий показник маси нафти (нафтопродуктів) у воді на 1 м² поверхні води, г/м2; 3 — площа розливу нафти (нафтопродуктів), м2;

Ср — концентрація розчиненої у воді нафти на глибині п, г/м3;

Сф.к — фонова концентрація розчиненої у воді нафти, г/м1;

V- об'єм забрудненої води, м3, визначається за формулою, де n — глибина поширення нафти у воді, м.

Площа розливу нафти S може бути визначена кількома способами, наприклад за результатами аерозйомки або за проведеними інспектором визначеннями маси нафти на одиницю площі (1 м2) за зовнішнім виглядом нафтової плівки та оцінками геометричних розмірів плями нафти.

Збитки від наднормативних скидів визначаються за формулою:

де V — інтенсивність скидання оборотних вод, м3/год.; Т- тривалість наднормативного скиду, год.; Сс. ф- середня фактична концентрація забруднюючих речовин у зворотних водах, г/м3; Сд — дозволена для скиду концентрація забруднюючих речовин, визначена при затвердженні ГДС (ТУС), г/м3. У разі скиду речовин, які відсутні в переліку допустимих, а фактична концентрація їх перевищує ГДК для водного об'єкту, що приймає зворотні води, в розрахунковій формулі Сд приймається рівним ГДК; 0,003- базова ставка відшкодування збитків, в частках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, НМД/кг. (розрахована як середня вартість знешкодження різних забруднюючих речовин в долях неоподатковуваного мінімуму доходів за одиницю маси речовини); Аі - показник відносної небезпечності речовини, визначається співвідношенням 1/Сгдк, де Сгдк- гранично допустима концентрація цієї речовини згідно з СанПіН № 4630−88 або Узагальненим переліком ГДК шкідливих речовин для води рибогосподарських водойм.

У разі скиду речовин, для яких не встановлено рівні ГДК або орієнтовно-безпечні рівні впливу (ОБРВ), показник відносної небезпечності приймається рівним 100, а при ГДК- «відсутність"-100 тис.

Для завислих речовин показник відносної небезпечності приймається рівним 0,3, а для підприємств, що експлуатують комунальні системи каналізації 0,1.

n — величина неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в одиницях національної валюти; К- коефіцієнт, що враховує категорію водного об'єкту у відповідності з додатком № 3; 103 — коефіцієнт, що враховує розмірність величин.

Збитки за наднормативні скиди комунальними каналізаціями відшкодовуються у разі порушення технологічних режимів роботи очисних споруд, передбачених проектом у розмірі, який не повинен перевищувати 50% прибутку за послуги каналізації за час порушення природоохоронного законодавства (крім аварійних, скидів).

Збитки від самовільних, аварійних та санкціонованих вимушених скидів зворотних вод (крім скидів із водних транспортних засобів) визначаються за формулою:

де позначення аналогічні тим, що використані у попередній формулі.

Збитки за аварійні скиди комунальними каналізаціями відшкодовуються у розмірі, що не повинен перевищувати 50% річного прибутку за послуги каналізації.

Збитки від скидів зворотних вод із водних транспортних засобів визначається за формулою:

де W — об'єм скинутих зворотних вод, м3; Сф- фактична концентрація забруднюючої речовини в зворотних водах, г/м3. У разі відсутності даних про витрати скинутих із судна господарсько-фекальних вод та їх концентрацію, об'ємним накопиченням їх для суден І категорії (судна довжиною більше 65 м необмеженого району плавання, незалежно від чисельності екіпажу) приймається 50 л, а для всіх інших категорій 25 л на одну особу за добу при БСК20−350 мг/л і вмісті твердих завислих речовин 350 мг/л.

Позначення інших показників аналогічні тим, що використані раніше.

Збитки від аварійних та інших скидів, речовин у чистому вигляді (нафтопродуктів, фенолів та ін.) визначаються за формулою:

де М — маса скинутої забруднюючої речовини, кг.

Позначення інших показників аналогічні тим, що використані раніше.

Розрахунок збитків від забруднення водного об'єкта сміттям здійснюється за формулою:

де Зс — збитки від забруднення сміттям, в одиницях національної валюти; М — маса сміття (в центнерах), яке зібране судном — сміттєзбирачем, або визначене як добуток забрудненої площі S на середню масу Мср сміття з 1 м2 (зібраного в трьох різних місцях забрудненої акваторії на однаковій відстані від її центру -) визначається за формулою:

де;

S — площа водної поверхні за- брудненої сміттям, м2; Кх- коефіцієнт, що характеризує ступінь забруднення поверхні води сміттям; 0,17- вартість перевезення та утилізації сміття, в НМД — одиниць; Аі - показник небезпечності сміття, визначається з відношення: 1/ГДК найбільш небезпечної забруднюючої речовини, яку було виявлено в складі скинутого сміття; Т- час роботи спецсуден (судна) при збиранні сміття, год.; 0,1 — вар- тість 1 год. роботи спецсудна в НМД — одиниць.

Загальна сума збитків при одночасному забрудненні водного об'єкта кількома забруднюючими речовинами (але однією юридичною чи фізичною особою) визначається додаванням до найбільшої з усіх розрахункових величин збитків сум збитків для інших забруднюючих речовин, помножених на коефіцієнт 0,15.

У разі залпового скиду, що призвів до забруднення об'єкту в контрольному створі до 50 і більше ГДК, розрахована сума збитків збільшується у 10 разів.

При вжитті заходів по ліквідації наслідків забруднення сума збитків зменшується в залежності від кількості зібраної або знешкодженої забруднюючої речовинні загального строку ліквідації наслідків забруднення.

Сума збитків у цьому випадку обчислюється за формулою:

де Зз- зменшена сума збитків, в одиницях національної валюти; ЗВс — початкова сума збитків, в одиницях національної валюти, М1- маса зібраної забруднюючої Речовини за кожний відрізок часу ліквідації, т; М — маса скинутої забруднюючої речовини, т; Кз1 — коефіцієнт зменшення збитків, залежно від строку ліквідації наслідків забруднення.

Строк ліквідації наслідків забруднення вод розраховується для кожного відрізку часу як різниця між:

часом в момент початку скиду (якщо його встановлено) і часом на момент закінчення ліквідації наслідків забруднення вод, Т;

часом в момент виявлення скиду (якщо час початку скиду не з’ясовано) і часом на момент закінчення ліквідації наслідків забруднення вод, Тв.

Якщо одночасно відбувається скид і збір забруднюючої речовини, строк визначається як час роботи технічних засобів.

3. Земельний кадастр і земельний кодекс, їх призначення, структура і зміст

Для обліку кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів обсягу, характеру та режиму їх використання ведуться державні кадастри природних ресурсів. В Україні найбільшого поширення набув земельний кадастр, перші спогади про який датуються XIІ--ХIII ст. У давнину опис земель і лісів мав на меті справедливий розподіл податей і повинностей серед князівських підданих. Існують відомості про оцінку і перепис Київської землі 1275 р., в якій подушна подать залежала від обсягу земель, що підлягали обробітку. У XV--XVII ст. роль кадастрів виконували спеціальні книги, в яких фіксувався доход окремих власників землі. Наприкінці XIX ст. під керівництвом земств виконувалося спеціальне обстеження ґрунтів і економіко-статистичне обстеження багатьох територій. Значний внесок в організацію і проведення цих оціночно-кадастрових робіт зробив В. В. Докучаєв, який також брав участь в обґрунтуванні методології і практики оцінки землі.

Земельний кадастр містить відомості про якісну оцінку ґрунтів і ступінь придатності їх під сільськогосподарські культури, про вилучення земель і цілий ряд інших відомостей, спрямований на організацію ефективного використання земельних ресурсів.

Основними умовами ведення кадастру земельних ресурсів є: єдність, узгодженість, безперервність, наочність, економічність.

Єдність кадастру означає, що він розробляється на загальній методологічній основі і системі показників, що характеризують земельці ресурси в екологічному, господарському і правовому відношенні.

Узгодженість кадастру забезпечується послідовною розробкою його розділів і підрозділів, повною і об'єктивною інформацією про кількість, розміри, розподіл, якісний стан та використання земельних ресурсів.

Безперервність ведення земельного кадастру пов’язана з періодичним поновленням оціночних матеріалів, їх уточненням і доповненням новими відомостями, які більш досконало характеризують стан ґрунтів і рівень використання земельних ресурсів.

Наочність кадастру ресурсів забезпечується доступністю його даних для спеціалістів за допомогою графічних форм і методів, таблиць і наочних посібників.

Економічність ведення земельного кадастру пов’язана з використанням сучасних методів і засобів вимірювань і обстежень, обчислювальної техніки, в тому числі персональних електронно-обчислювальних машин, при визначенні окремих і комплексних показників використання земельного фонду.

Призначення і зміст кадастру населених пунктів. Призначенням державного земельного кадастру населених пунктів є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин щодо раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням земель і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Основне завдання ведення державного земельного кадастру в населених пунктах є таким:

· забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки населеного пункту;

· застосування єдиної системи просторових координат та систем ідентифікації земельних ділянок населених пунктів;

· запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та забезпечення її достовірності в населених пунктах.

Планомірне і раціональне використання земель населених пунктів досягається через управління цими землями, зокрема, при розв’язанні питань планування і забудови, зумовлених рівнем розвитку продуктивних сил, характером виробничих відносин. Управління здійснюється у таких архітектурно-планувальних формах, як схема районного планування, генеральний план, проект детального планування, правила забудови, проект земельно-господарського впорядкування території. Вони мають важливе практичне значення для регулювання землекористування в населених пунктах. Для виконання архітектурно-планувальних робіт щодо прогнозування використання земель і перспективного розвитку населених пунктів необхідно мати вихідну інформацію про сучасний правовий, природний та господарський стан земель. Така інформація забезпечується в процесі проведення земельного кадастру.

Земельний кадастр населених пунктів є складовою частиною державного земельного кадастру країни. Державний земельний кадастр повинен забезпечити вивчення земельного фонду всіх населених пунктів — сіл, селищ і міст.

З ростом кількості та розмірів населених пунктів актуальним стає питання управління будівництвом у селах, селищах і містах з метою задоволення запитів населення, яке там проживає. Тут доречно нагадати, що земля у населених пунктах є просторовим операційним базисом. Не є виключеним її використання як головного засобу виробництва — для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва і тваринництва. Значення верхнього родючого шару ґрунту для міського будівництва не є таким великим, як для земель сільськогосподарського призначення. Зрозуміло, що для скверів, парків, газонів потрібен родючий грунт, але його не так складно отримати при будівництві, зберігаючи і переміщаючи верхній гумусовий шар.

Завданням земельного кодексу є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

4. Методи і форми економічного стимулювання раціонального природокористування

Економічні стимули, які могли б змусити підприємства турбуватися про охорону природи і зменшення збитків, поки що недостатні. Але й ці кошти спрямовувати на охорону природи підприємствам невигідно, оскільки в результаті їх проведення підвищується собівартість виробництва продукції, зростає обсяг основних фондів. Водночас багато очисних споруд перевантажені, стоки перебувають у незадовільному стані, відбувається їх змішування з різними шкідливими речовинами, що призводить до синергізму і затрудняє очищення. Необхідним є загальне підвищення культури виробництва, поліпшення збереження сировини і матеріалів, правильна експлуатація устаткування.

Слід виявити зв’язок між збитками від забруднення навколишнього середовища і забруднювальною діяльністю підприємства. Важливо визначити гранично допустимі викиди, за перевищення яких підприємства і його керівники повинні нести матеріальну відповідальність. Для підприємства гранично допустимий викид -- набагато конкретніша норма, ніж гранично допустима концентрація, джерелом якої може бути забруднення середовища з різних підприємств. Плата за забруднення, що знімається з підприємства, повинна бути такою, щоб спонукати його до повного використання як коштів, що виділяються централізовано, так і коштів самого підприємства. Зменшення забруднення середовища повинно бути вигідним підприємству до тих пір, поки викликані цим витрати будуть меншими від плати за забруднення. Значить, плата за забруднення природного ресурсу повинна бути досить високою, виходячи зі збитків, які завдаються народному господарству.

Доцільно в цьому плані розрізняти нормативні збитки, які відповідають нормальним умовам виробництва і підлягають усуненню за рахунок виділених централізованих коштів або кошторису самого підприємства, і понаднормативні збитки, які є наслідком недоліків господарювання. Такі збитки повинні відшкодовуватись за рахунок фондів матеріального заохочення.

Методи планування дозволяють реалізувати основні принципи територіального планування.

Одним із найважливіших методів є нормативний. Норми і нормативи якості середовища є обов’язковими для застосування в розрахунках народногосподарських проектів. Нині назріла необхідність обґрунтувати для території показники гранично допустимого навантаження (концентрації) виробництва на природно-ресурсний потенціал.

У комплексному територіальному плануванні для раціоналізації використання природних ресурсів найширше застосовують балансовий метод, який дозволяє науково вмотивувати співвідношення між наявністю природних ресурсів та їх споживанням. Для окремих територій -- району, області доцільно розробляти баланс лісових, водних, земельних, мінеральних ресурсів.

Перспективним у практиці прогнозування є застосування еколого-економічних моделей. Для їх створення необхідні автоматизовані системи планових розрахунків (АСПР). Мета такого моделювання -- вдосконалити систему планування, застосовуючи економіко-математичні методи, моделі та обчислювальну техніку. У системі еколого-економічних моделей вирізняють три групи:

а) моделі економічної активності, які дозволяють визначити не тільки основні пропорції розвитку народного господарства, а й збалансованість їх з урахуванням наслідків, зумовлених забрудненням довкілля;

б) моделі техногенного впливу на довкілля, до яких належать моделі поширення, міграції та перетворення забруднювальних речовин у різних середовищах;

в) моделі динаміки факторів виробництва під прямим чи опосередкованим впливом забруднення довкілля, які дозволяють визначити економічні, соціальні та екологічні наслідки забруднення і соціальну та економічну ефективність упровадження природоохоронних заходів.

Математико-статистичні методи використовуються для обробки та аналізу екологічної інформації. Вони, зокрема, дозволяють визначити необхідний обсяг інформації для обґрунтування висновків (вибірковий метод), виявити і кількісно визначити щільність зв’язків між антропогенними навантаженнями та змінами в навколишньому середовищі (кореляційні методи), визначити емпіричні залежності між різними показниками, наприклад, забрудненням середовища і захворюванням населення (регресійний аналіз).

Варіантні методи передбачають розробку альтернативних рішень, розробку кількох варіантів реалізації конкретних цілей. Вони можуть бути використані при порівнянні принципово різних підходів до використання ресурсів регіону та оцінки антропогенного навантаження на природно-ресурсний потенціал.

Для поліпшення екологічної ситуації в Україні потрібні виважені планові рішення в інвестиційній політиці. Фонд охорони навколишнього природного середовища в сучасних умовах прогнозується в обсязі 22--23 млн. грн. на рік. У цілому на природоохоронні заходи передбачаються витрати, що становлять 17,2% бюджету Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Загальна сума витрат розподіляється між окремими статтями: на охорону повітряного басейну, на утримання заповідників, природних парків, ботанічних садів тощо.

Сутність планування раціонального природокористування та охорони довкілля проявляється в його принципах:

1. Принцип природно-господарської збалансованості передбачає поєднання галузевого й територіального підходів у плануванні охорони довкілля. Кожний регіон має свій природно-ресурсний потенціал, і планування господарського освоєння його території необхідно проводити, враховуючи відповідність антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалу. Цей принцип порушується в багатьох регіонах Землі внаслідок високої концентрації промислового виробництва, особливо таких екологічно небезпечних галузей, як чорна і кольорова металургія, хімічна, целюлозно-паперова, нафтопереробна промисловість, які в поєднанні з недосконалими технологіями, відсутністю природозахисних систем зумовили виникнення екологічно гострих ситуацій.

2. Принцип комплексності, який стосовно раціонального природокористування регіону означає максимальне наближення ресурсного циклу як антропогенного кругообігу речовин до природного кругообігу. Комплексність виражається у плануванні впровадження безвідходних, ресурсоощадних технологій. Для України цей принцип має особливе значення, оскільки існуюча тривалий час практика планувати розміщення виробництва, не враховуючи критерії екологічної доцільності, призвела до накопичення великої кількості відходів, які часто-густо є цінними покладами сировини. У відвалах, у стічних водах міститься багато корисних компонентів, обсяги яких часто можна співставити з природними родовищами. На сучасному рівні розвитку НТП спостерігається важлива закономірність -- чим вищий рівень економічного розвитку країни, тим ефективніше переробляється сировина, тим менше відходів.

3. Програмно-цільовий принцип прийняття науково виважених рішень комплексного територіального плану, реалізація якого дозволяє вирізнити пріоритетний напрям екологічної політики в кожному регіоні, визначити масштаби і терміни проведення робіт з охорони природи і відтворення природних ресурсів. Цей принцип дозволяє підтримувати екологічну рівновагу у складній системі «суспільство-природа» за умови раціонального використання природних ресурсів. Нині назріла необхідність провести комплексний еколого-економічний аналіз ситуації в Україні, яка склалась на сьогодні, тенденцій і перспектив розвитку виробництва на рівні народного господарства в цілому та за окремими регіонами.

4. Принцип економічної заінтересованості й відповідальності, спрямований на визначення планових показників із використання та охорони природних ресурсів відповідно до діяльності виробництва. Природоохоронна діяльність має бути невіддільною від процесу виробництва, а проблеми охорони довкілля необхідно розв’язувати в процесі самого виробництва. Плата за забруднення довкілля нині стягується у відповідності із заподіяними збитками, за принципом «забруднювач платить». Однак на практиці утворився значний розрив між проголошеними принципами плати та її нормативами, з одного боку, та обсягами економічних збитків, з другого. В умовах економічної скрути плата за забруднення не компенсує всього обсягу економічних і соціальних втрат. Розмір такої плати не перекриває навіть мінімально необхідних природоохоронних потреб.

Складним є також регулювання цін за природні ресурси. Їх підвищення в сучасних умовах може тільки ускладнити ситуацію. Але низька вартість природних ресурсів обумовлює значною мірою їх нераціональне використання.

5. Принцип демократичного централізму, який поєднує централізоване керівництво і місцеву ініціативу при розширенні прав останньої, збільшення відповідальності місцевих органів влади за якість середовища проживання. За центральними органами закріплюються функції розробки стандартів і нормативів якості довкілля, дослідження проблем організації екологічного моніторингу -- його розгалуженість є одним з найважливіших завдань для вивчення екологічних проблем в Україні; проведення державної екологічної експертизи господарської діяльності, а надто планів і проектів новобудов, надходження нових матеріалів на споживчий ринок тощо. Однак перебудова планування передбачає підвищення ролі місцевих органів влади у підготовці планів природоохоронної діяльності.

6. Принцип оптимальності, який передбачає пріоритетність екологічної складової на довгострокову перспективу при визначенні економічної ефективності природокористування. Реалізація принципу у практиці планування необхідна тому, що багато процесів, які пов’язані із самовідновлювальними функціями природного середовища, визначаються факторами як короткочасної, так і тривалої дії. У розвитку народногосподарського комплексу може настати час, коли антропогенне навантаження на компоненти середовища перевищать його природно-ресурсний потенціал. У таких випадках економічні збитки від забруднення довкілля, а також витрати на компенсацію збитків набагато перевищать розрахований економічний ефект. В практиці планування витрат необхідно брати до уваги екологічні затрати виробництва та їх динаміку в процесі просторового розвитку.

7. Принцип неперервності планування, який передбачає поєднання поточних і перспективних планів. Будь-яке планове рішення щодо нового будівництва виробничих об'єктів чи реконструкції існуючих необхідно узгоджувати із територіальними комплексними схемами охорони природи конкретних регіонів, все ширше впроваджувати державну екологічну експертизу з метою оцінки впливу нового виробництва на природне середовище конкретного регіону. Дотримання цього принципу сприятиме поліпшенню нинішньої екологічної ситуації.

5. Особливості фінансування та пріоритети інвестицій у відтворенні навколишнього середовища

Перехід України до ринкового типу розвитку створює потенційні можливості для вирішення екологічних проблем. У той же час кризове становище економіки в перехідний період не дає можливості державі й окремим природо користувачам виділяти кошти, необхідні для здійснення заходів щодо зниження негативного впливу на навколишнє середовище.

Потенційно найпотужнішим джерелом фінансових коштів для цих цілей є інвестиції, у тому числі закордонні. Інвестиції є найважливішим засобом забезпечення прогресивних структурних зрушень в охороні довкілля, поліпшення якісних показників діяльності на макро- і мікрорівнях. Чим масштабніші обсяги і вища ефективність інвестицій, тим швидше відбувається відтворювальний процес, здійснюються позитивні перетворення. Зміни в загальному процесі інвестування відображаються і на природоохоронній діяльності. У цій сфері виникає суттєва трансформація структури інвестицій за джерелами фінансування і за формами власності.

Джерела інвестиційних ресурсів підприємств поділяються на власні, позичкові та залучені. Власними (внутрішніми) джерелами інвестицій є прибуток, амортизаційні відрахування та інші надходження підприємства. До залучених джерел фінансування інвестицій належить емісія акцій та інвестиційних сертифікатів. Важливим джерелом інвестиційних ресурсів є бюджетне асигнування, а також позичкові кошти, які складаються з банківських кредитів, державного кредиту тощо.

Для залучення інвестицій, особливо іноземних, необхідно провести значну роботу, зв’язану з вирішенням питань розмежування відповідальності за завдану шкоду довкіллю між державою і новими власниками, підготовкою ефективних технічних проектів впровадження нових технологій, а також пошуком зацікавлених закордонних партнерів, вирішенням питань зайнятості тощо.

Реалізація ефективної екологічної політики потребує значних капіталовкладень. Але в останні роки у світі спостерігається тенденція до зменшення питомої ваги державних вкладень у сферу охорони навколишнього середовища.

Нині склалася ситуація, за якої підприємства відчувають гостру нестачу фінансових ресурсів для вдосконалення техніко-технологічних процесів, впровадження принципово нових екологобезпечних засобів виробництва, будівництва і реконструкції очисних споруд, застосування прогресивних способів і методів очищення відходів виробництва. Нестача власного коштів змушує підприємства для здійснення природоохоронної діяльності звертатися до різних фондів.

Звернення до внутрішніх національних і зовнішніх іноземних фінансових інститутів передбачає виконання таких умов:

· забезпечення існуючих схем позики;

· наявність природоохоронних фондів, заснованих цими інститутами;

· пріоритетний напрямок фінансування;

· норми процента за позиками;

· мінімальний розмір позики за проектом;

· процедури і вимоги до використання позики;

· термін повернення позики.

Інвестиції у природоохоронні проекти повинні здійснюватися з урахуванням впливу багатьох факторів, які умовно поділяються на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх факторів належать фінансовий, технологічний та технічний рівні виробництва, рівень менеджменту та маркетингу тощо. До зовнішніх -- існуючі в країні економіко-правові регулятори та адекватний цьому стан середовища господарювання (податкова, кредитно-фінансова і митна системи, рівень інфляції, правова дисципліна, рівень корупції, ступінь бюрократизму владних структур, досконалість конкурентного середовища, розвиток ринкової інфраструктури, соціальні, політичні, екологічні фактори).

При перевищенні встановлених нормативів інвестор повинен перевірити наявність розрахованих шляхів його зменшення з метою приведення проекту в екологічну придатність.

Інвестору потрібно передбачити компенсуючі заходи та збитки, які не вдасться компенсувати, а також впевнитися, що проект забезпечений відповідними дозволами від органів охорони навколишнього середовища.

Перспективним і ефективним шляхом вирішення проблеми інвестування природоохоронної діяльності може стати лізинг — договір на право користування обладнанням і майном на основі орендних відносин.

Лізинг передбачає товарне кредитування, що дозволяє без значного фінансового навантаження відновити виробничі фонди та придбати майно значної вартості. Лізинговий кредит -- стосунки між юридичними особами, що виникають внаслідок оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, яка є гнучкішою за кредит, оскільки надає сторонам можливість відпрацювати необхідну схему сплати лізингових платежів.

На світовому ринку капіталу частка лізингу в деяких провідних країнах Заходу становить 30% нових інвестицій. Серед країн Центральної та Східної Європи лише в Польщі за фінансової підтримки діючих екологічних фондів розвивається екологічний лізинг для спрямування інвестицій у природоохоронні заходи.

Важливим напрямком нової стратегії природокористування є стимулювання залучених приватних інвестицій у розвиток технологій, які використовують відновні джерела енергії (енергію Сонця, вітру та біомаси). Вирішення цієї проблеми можливе при залученні наукового і технологічного потенціалів. Експертні дані дають змогу констатувати, що загальні обсяги інвестування в нові потужності з виробництва та використання відновних джерел енергії становитимуть понад 30 млрд. євро, з них 75−80% очікуються з приватного сектора. Так, в Австрії частка використання відновних джерел енергії у структурі енергоспоживання становить 24%, в Швеції та Фінляндії -- 25%. Тому з метою стимулювання підприємницької активності у природоохоронній галузі необхідно створити пільгові умови для інвесторів, а також удосконалити нормативно-правову базу.

Успішна інноваційна діяльність неможлива без системи ефективного державного регулювання, до якої входить створення законодавчої бази, вибір пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, фінансова підтримка інноваційної діяльності, створення відповідної інфраструктури інноваційної діяльності.

В останні роки велика увага приділяється регіональній інноваційній політиці та її ролі як важливого фактору економічного та соціального розвитку країни. Інноваційна привабливість регіону трактується як комплекс умов, які формують сприятливе середовище для інноваційних процесів у регіоні, зокрема: можливість впровадження результатів наукових та науково-технічних розробок у виробництво, ефективність освоєння інноваційних проектів. Рівень фінансового забезпечення інноваційної діяльності, ступінь розвитку інноваційної інфраструктури.

Реалізація стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності здійснюється через систему загальнодержавних (національних) програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища є: модернізація електростанцій; обладнання і технології для використання альтернативних джерел енергії; енергоефективне, ресурсозберігаюче, модульне, екологічно безпечне обладнання та устаткування для здійснення процесів водопідготовки, очищення води, теплопостачання та засоби управління цими процесами; охорона й оздоровлення людини та навколишнього середовища; екологічно чисті харчові продукти.

Основними заходами держави щодо запровадження інноваційної моделі розвитку є: розробка концепції, науково-методичних засад формування Комплексного прогнозу науково-технологічного та інноваційного розвитку України до 2020 року; запровадження механізму постійного моніторингу інноваційної активності, оцінки інновацій та їх рейтингу, оцінки ефективності використання державних коштів учасників інноваційних процесів; розробка системи стимулів та механізмів ефективної комерціалізації і широкого практичного використання результатів виконання державних наукових і науково-технічних програм, державного замовлення на науково-технічну продукцію; створення централізованого комп’ютерного банку даних з метою забезпечення інформацією про вітчизняні та світові ринки новітніх технологій та високотехнологічних товарів; поглиблення міжнародного співробітництва у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності.

Згідно з Концепцією економічної стабілізації і зростання в Україні для забезпечення екологічно стабільно розвитку необхідно щорічно залучати близько 40 млрд. грн. Іноземних інвестицій, у тому числі близько 10 млрд грн. -- для реалізації програм та проектів першочергового державного значення для забезпечення екологічної й енергетичної безпеки, розвитку сучасних екотехнологічних сфер та інфраструктури.1 У зв’язку з цим необхідно переорієнтувати державну інвестиційну та податкову політику щодо вдосконалення механізму залучення екоінвестицій, а отже, -- стимулювання розвитку екобізнесу як нового суспільно необхідного і динамічно розвинутого міжгалузевого комплексу.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой