Оцінка впливу на довкілля виробництва магнезіальної добавки на ВАТ "Рівнеазот"

Тип работы:
Магистерская работа
Предмет:
Экология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Магістерська робота

На тему

Оцінка впливу на довкілля виробництва магнезіальної добавки на ВАТ «Рівнеазот».

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ ВІДХОДАМИ ПРОМИСЛОВИХ ВИРОБНИЦТВ

1.1. Екологічні проблеми України.

1.2. Екологічна ситуація в Рівненській області.

1.3. Екологічні проблеми міста Рівне.

1.4. Відкриття нового виробництва магнезіальної добавки в аміачну селітру на підприємстві ВАТ «Рівнеазот».

РОЗДІЛ 2. ОБ'ЄКТИ, УМОВИ, МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Фізико — географічні та кліматичні умови розташування підприємства виготовлення магнезіальної добавки в аміачну селітру.

2.2. Характеристика джерел водозаборів і приймальних стічних вод.

2.3. Цехи і виробничі об'єкти.

2.4. Загальні дані щодо виробництва магнезіальної добавки.

2.5. Характеристика виробництва магнезіальної добавки в аміачну селітру.

2.5.1. Основні технологічні рішення.

2.5.2. Опис технологічної схеми.

2.6. Методика проведення робіт.

РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА ВПЛИВУ ВИРОБНИЦТВА МАГНЕЗІАЛЬНОЇ ДОБАВКИ В АМІАЧНУ СЕЛІТРУ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

3.1. Оцінка впливу на повітряне середовище.

3.1.2. Проведення розрахунків розсіювання і визначення розрахункових значень максимальних приземних концентрацій для проммайданчика ВАТ «Рівнеазот».

3.1.3. Оцінка впливу викидів забруднюючих речовин на стан забруднення атмосферного повітря.

3.1.4. Обґрунтування розмірів нормативної санітарно — захисної зони.

3.1.5. Розробка пропозиції по досягненню нормативів гранично — допустимих викидів для забруднюючих речовин.

3.1.6. Заходи щодо охорони атмосферного повітря при несприятливих метеорологічних умовах.

3.2. Заходи щодо запобігання шкідливого впливу шуму.

3.3. Водне середовище.

3.3.1. Характеристика існуючого стану водопостачання.

3.3.2. Характеристика існуючої системи водовідведення і оборотного водопостачання.

3.3.3. Заходи щодо раціонального використання водних ресурсів.

3.4. Утворення та розміщення твердих відходів виробництва.

3.4.1. Загальна характеристика положення шламонакопичувача.

3.4.2. Сучасний стан шламонакопичувача.

3.5. Оцінка впливів планової діяльності на навколишнє соціальне середовище.

3.6. Оцінка впливу на навколишнє техногенне середовище.

РОЗДІЛ 4. КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ВПЛИВУ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ВИРОБНИЦТВА МАГНЕЗІАЛЬНОЇ ДОБАВКИ В АМІАЧНУ СЕЛІТРУ

4.1. Комплексні заходи щодо забезпечення нормативного стану навколишнього середовище та його безпеки.

4.2. Основні техніко — економічні показники виробництва магнезіальної добавки.

4.3. Розрахунок прогнозного збору за забруднення навколишнього природного середовища.

4.4. Заявка про екологічні наслідки виробництва магнезіальної добавки в аміачну селітру.

ВИСНОВОКИ

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ДОДАТОК В

ДОДАТОК Д

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

1. ОВНС — оцінка впливу на навколишнє середовище;

2. ГДК — гранично допустима концентрація;

3. ГДВ — гранично допустимі викиди;

4. СЗЗ — санітарно захисна зона;

5. СМД — складні мінеральні добрива;

6. А 1 — цех аміак один;

7. НАК — неконцентрована азотна кислота;

8. ВІК — водопостачання і каналізації;

9. АС — аміачна селітра;

10. ВАС — вапняно — аміачна селітра;

11. НДФ — нітріденітріфікації;

12. ВОЦ — водооборотних циклів;

13. ЕОМ — електронна обчислювальна машина;

14. ВАТ «Рівнеазот» — відкрите акціонерне товариство «Рівнеазот»;

15. ЦЛП — центральна лабораторія підприємства.

ВСТУП

Актуальність теми. Екологічна оцінка хімічного виробництва базується на простих критеріях: розміри споживання відновлюваних і не відновлюваних природних ресурсів і рівень відходності з ураженням, небезпечності цих відходів для природного середовища та людини. Основну деградаційну дію в світі стосовно природного середовища спричинюють відходи хімічних підприємств.

На сьогоднішній день в Україні дуже гостро стоїть проблема забруднення навколишнього середовища хімічними підприємствами, серед яких є ВАТ «Рівнеазот», яке розташоване в Рівненській області. На підприємстві було відкрито виробництво магнезіальної добавки, яке призначене для покращання товарних характеристик аміачної селітри за рахунок збільшення механічної міцності гранул. Оскільки це виробництво є хімічним, має два стаціонарних джерела викиду і тверді відходи, то необхідно розробити оцінку впливу виробництва магнезіальної добавки на довкілля (атмосферне повітря, водні ресурси, ґрунтові ресурси, соціальне і техногенне середовище).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась протягом 2007 року відповідно до тематики планів науково — дослідних робіт кафедри екології і кафедри гідромеліорацій НУВГП за держбюджетною тематикою.

Мета і завдання досліджень. Мета роботи полягає в оцінці впливу на довкілля виробництва магнезіальної добавки на ВАТ «Рівнеазот». Для досягнення мети вирішувалися наступні завдання:

1) аналіз сучасного стану та шляхів вирішення проблем забруднення довкілля відходами промислових виробництв;

2) вивчення об'єктів, умов, методів проведення дослідження;

3) проведення оцінки впливу виробництва магнезіальної добавки на навколишнє середовище (атмосферне повітря, водні ресурси, ґрунтові ресурси, шум, соціальне і техногенне середовище);

4)комплексна екологічна оцінка впливу виробництва магнезіальної добавки на довкілля, вироблення рекомендацій.

Об'єктом дослідження є складні процеси і явища формування екологічного впливу хімічного виробництва магнезіальної добавки як на ВАТ «Рівнеазот», так і на прилеглі території.

Предметом дослідження є екологічний вплив на довкілля виробництва магнезіальної добавки на ВАТ «Рівнеазот».

Методи досліджень грунтуються на проведенні оцінки впливу на довкілля виробництва магнезіальної добавки на ВАТ «Рівнеазот».

Для автоматизованого розрахунку забруднення атмосфери при визначенні мінімальної висоти окремого джерела викиду використовується програма ЕОЛ — плюс, версія 5. 23., що реалізує принципи КНД — 86 рекомендовану до використання Мінекобезпеки України.

Оцінка прогнозного рівня забруднення атмосферного повітря проводиться шляхом співставлення показника забруднення з показником гранично допустимого забруднення.

Клас небезпеки шламу нерозчинних залишків визначений розрахунково за гранично допустимою концентрацією нітратів у ґрунті.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором на основі опрацювання зібраних матеріалів теоретичних та експериментальних досліджень, а також проведення певних розрахунків, була здійснена оцінка екологічного впливу на довкілля магнезіальної добавки на ВАТ «Рівнеазот».

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дають змогу підвищити еколого-економічну обґрунтованість виробництва магнезіальної добавки для покращання якості збереження гранул аміачної селітри.

Особистий внесок здобувача. На підставі зібраного матеріалу автором особисто розроблено і сформульовано усі основні положення магістерської роботи, щодо наукових підходів та отриманих результатів з проведенням оцінки впливу на довкілля виробництва магнезіальної добавки на ВАТ «Рівнеазот».

Апробація результатів роботи. Результати досліджень включені до магістерської роботи, оприлюдненні на студентсько-викладацькій науковій конференції кафедри гідромеліорацій НУВГП (Рівне, 2007).

Публікації. За результатами виконаних досліджень буде підготовлена стаття в університетський збірник наукових праць.

Структура і обсяг магістерської роботи. Магістерська робота викладена на 76 сторінках комп’ютерного набору формату А4, містить чотири розділи, в яких представлено 14 таблиць, 6 рисунків, додатки обсягом таблиць на сторінках та список використаної літератури з найменувань, а також листів креслень формату А1.

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ ВІДХОДАМИ ПРОМИСЛОВИХ ВИРОБНИЦТВ

1. 1 Екологічні проблеми України

З проголошенням незалежності України та з розбудовою її як суверенної демократичної правової держави, з розвитком гласності інформації ми одержали можливість осягнути справжню глибину екологічної кризи, в якій опинилася наша країна, та шукати шляхи виходу з цього становища. Екологічна політика незалежної України визначена «Основними напрямами державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затвердженими Верховною Радою України. Документ проголосив довгострокову стратегію розв’язання екологічних проблем, яка базується на створенні мотивації та умов для цього на національному, регіональному, місцевому та об'єктному рівнях, а також на поєднанні цих питань з економічними.

В умовах, коли в країні багато екологічних проблем, а ресурси, необхідні для їх розв’язання, вкрай обмежені, одним з ключових завдань екологічної політики держави є визначення пріоритетів. Згідно з «Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», до довгострокових пріоритетів охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів належать:

— гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

— поліпшення екологічного стану басейну Дніпра та якості питної води;

— стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

— будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

— запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

— формування збалансованої системи природокористування й адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

Сьогодні в Україні розроблено і впроваджено основні елементи формування економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності. Впровадження екологічних заходів створило стимули до раціонального використання природних ресурсів, а також реальні джерела фінансування природоохоронної діяльності.

Для фінансування природоохоронних витрат, пов’язаних із відтворенням та підтриманням природних ресурсів у належному стані, до Державного бюджету з 1994 р. введено окремий розділ «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека». Розділом передбачено видатки на охорону і раціональне використання водних, мінеральних, земельних ресурсів, створення лісових насаджень і полезахисних смуг, збереження природно-заповідного фонду, утримання місцевих природоохоронних органів, тощо.

Починаючи з 1992 р. в Україні побудовано систему державних цільових фондів охорони навколишнього природного середовища на загальнодержавному та місцевому рівнях.

З 1998 р. вони увійшли до складу відповідних бюджетів (до цього часу були позабюджетними). За час упровадження цієї системи накопичено важливий досвід щодо їх діяльності.

Якщо говорити про майбутнє, то єдиним продуктивним шляхом відвернення техногенно-екологічних загроз є перехід від схеми реагування на події (аварії та катастрофи) до побудови системи упереджувального контролю безпеки, переорієнтація науково-технічного потенціалу на створення нового покоління об'єктів, техніки з гарантованим рівнем безпеки, запровадження програмованого режиму управління безпекою і нормативно-правового регулювання техногенного середовища.

Пріоритетними національними інтересами України є екологічна безпека та впровадження екологічно чистих технологій в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату, однією з Сторін якої є Україна, своєю кінцевою метою має «досягти стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би шкідливого антропогенного впливу на кліматичну систему «, і пропонує ті рамки, в яких уряди країн світу зможуть співпрацювати заради здійснення нової політики і програм, спрямованих на захист кліматичної системи та її збереження для теперішнього і прийдешнього поколінь.

Згідно з Протоколом промислово розвинуті країни, до яких у відповідності з економічними показниками 1990 р. належить і Україна, мають з 2008 по 2012 роки знизити як мінімум на 5%, у порівнянні з рівнем 1990 р., загальні викиди шести газів, які спричиняють парниковий ефект.

Загальне зниження викидів буде досягнуто шляхом диференційованого їх зменшення у різних країнах. Наприклад, на 8% - у багатьох країнах Європи, на 7 — у США, на 6 — у Канаді, Угорщині, Японії, Польщі. Україна, Росія, Нова Зеландія мають стабілізувати викиди на рівні 1990 року, а Норвегія може їх збільшити на 1, Австралія — на 8, Ісландія — на 10%.

Кіотський протокол передбачає запровадження низки механізмів (відомих як «гнучкі механізми»), що сприятимуть досягненню кінцевої мети Конвенції та допомагатимуть Сторонам, які входять до Додатку 1, забезпечити дотримання їх кількісних зобов’язань щодо обмеження та скорочення викидів парникових газів.

Передумовою участі України в запровадженні «гнучких механізмів» є виконання положень Кіотського протоколу, зокрема в частині створення в державі національної системи для оцінки антропогенних викидів з джерел та абсорбції поглиначами парникових газів (стаття 5 Кіотського протоколу). Необхідно також забезпечити чітке визначення базових обсягів викидів при проведенні спільних заходів, моніторинг та умови для зовнішньої перевірки зменшення викидів.

Для України участь у проектах спільного впровадження та в міжнародній торгівлі квотами на викиди парникових газів може бути складовою економічного підйому. Вже ведуться переговори з Нідерландами, США, Канадою, Японією щодо реалізації у найближчому майбутньому проектів спільного впровадження, що в подальшому може стати підґрунтям до рівноправної участі України у міжнародному режимі торгівлі квотами на викиди парникових газів.

Україна має високий науково-технічний потенціал, ефективне використання якого має бути ключовим елементом для подолання соціально-економічної кризи.

Основними закладами Мінекобезпеки України, які здійснюють наукові дослідження, є: Український науково-дослідний інститут екологічних проблем (Харків); Український науковий центр екології моря (Одеса); Міжвідомчий екологічний центр (Харків); Український науково-технічний центр «Сенсор» (Черкаси); Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки (ДНТЦЯРБ) (Київ).

1.2 Екологічна ситуація в Рівненській області

Екологічна ситуація на території Рівненщини зумовлюється комплексною дією групи чинників глобального (як то руйнування озонового шару, посилення явища парникового ефекту, транскордонні переноси забруднюючих речовин тощо) масштабу, що характерні для всієї земної кулі, регіонального (забруднення радіонуклідами земель шести північних районів області внаслідок Чорнобильської катастрофи) прояву, що мають вплив на всю територію України або окремі її регіони, та місцевої дії, що як правило, зумовлюється впливом на компоненти навколишнього природного середовища забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами 710 — и підприємств хімічної, машинобудівної, метало та деревообробної, легкої, харчової, енергетичної та інших галузей області, пересувними джерелами викидів в атмосферне повітря, скидами неочищених і недостатньо очищених зворотних вод у поверхневі водні об'єкти області та надходженням у навколишнє середовище різних типів неутилізованих відходів.

Так, у 2001 р. викиди забруднюючих речовин від стаціонарних джерел в атмосферу склали 14,9 тис. т, що на 0,8 тис. т більше ніж у 2000 р.

Збільшення викидів забруднюючих речовин в атмосферу спостерігається здебільшого на підприємствах будівельної та деревообробної промисловості, що пов’язано зі збільшенням обсягів виробництва. З 20 адміністративних одиниць області (міст обласного підпорядкування та районів)збільшення викидів в атмосферу мало місце у 12-ти з них.

У 2001 р. у поверхневі водні об'єкти області було скинуто 98,4 млн. м? зворотних вод, що на 2,8 млн. м? більше ніж у 2000 р. При чому скид неочищених стічних вод збільшився за цей період на 0,8 млн. м?, а недостатньо очищених — на 3,15 млн. м?. Збільшився скид недостатньо очищених стічних вод в річки Случ, неочищених — у р. Устя.

Основними забруднювачами водних ресурсів залишаються підприємства житлово-комунального господарства області.

В 2001 р. в цілому по області утворено 51,9 тис. т відходів, що на

148,8 тис. т менше, ніж в 2000 р.

Таким чином, викиди забруднюючих речовин від стаціонарних джерел складають 0,013 т на душу населення, скиди зворотних неочищених вод — 1,295 м?, недостатньо очищених — 17,275 м? на одного жителя області, і в розрахунку на душу населення було утворено 0,044 т відходів.

Найбільшими ж забруднювачами атмосферного повітря в області в 2001 р. були підприємства хімічної, будівельної та деревообробної промисловості.

Найбільшим споживачем води лишилася промисловість — 65,56 млн. м?, на другому місці - сільське господарство — 30,18 млн. м? та на третьому місці - житлово — комунальне господарство — 29,02 млн. м?.

Основними агентами забруднення ґрунтів в області виступають промисловість (хімічна і будівельна галузі), автотранспорт та сільське господарство, хоча внаслідок зменшення обсягів виробництва за останнє десятиліття спостерігається зменшення загального фонового навантаження ґрунтів токсичними речовинами, проте забруднення на локальних рівнях, особливо в зонах дії окремих промислових об'єктів та вздовж автотрас, і надалі залишається високим.

Високого навантаження від об'єктів хімічної промисловості (ВАТ «Рівнеазот «) зазнають рослинні ресурси області.

Стратегічними проблемами, що потребують головної уваги в сфері охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів області є:

— радіоактивне забруднення території області (і особливо її північних районів) внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

— забезпечення ефективної роботи комунальних очисних споруд;

— вирішення проблеми недопущення забруднення довкілля фосфогіпсами ВАТ «Рівнеазот «;

— зниження родючості ґрунтів через їх збіднення на вміст поживних речовин та погіршення фізико-хімічних властивостей, що відбувається внаслідок зменшення внесення в ґрунти мінеральних та органічних добрив, а також скорочення обсягів вапнування кислих ґрунтів;

— посилення державного контролю за станом об'єктів природно — заповідного фонду області, створення нових природно — заповідних територій і об'єднання їх в екологічну мережу;

— покращання економічних механізмів регулювання природокористуванням;

— створення регіональної інформаційної системи моніторингу навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів області на базі обласної системи екологічного моніторингу СЕМ «Полісся «;

— забезпечення надійної експлуатації системи радіаційного спостереження та раннього оповіщення про радіаційну аварію «Гамма — 1»;

— розв'язання проблем, пов’язаних з поводженням з відходами.

Для цього необхідне:

— підвищення ефективності державного контролю за природоохоронною діяльністю суб'єктів господарювання; забезпечення ефективної взаємодії з правоохоронними органами та іншими контролюючими службами області; забезпечення повного стягнення збитків за порушення екологічного законодавства та штрафних санкцій; впровадження комп’ютерних методів обробки інформації аналітичного забезпечення контрольної діяльності;

— здійснення заходів в рамках запровадження нової концепції регулювання охорони атмосферного повітря;

— вирішення питання фінансування виробництва з переробки фосфогіпсів ВАТ «Рівнеазот «;

— забезпечення ремонту і модернізації очисних споруд області;

— інтенсифікація сільськогосподарського виробництва;

— здійснення комплексу організаційно — технічних заходів у рамках забезпечення функціонування Рівненського державного природного заповідника; створення регіональних ландшафтних парків «Дермансько — Мостівський «в Здолбунівському, «Погориння «в Гощанському та «Демидівський «в Демидівському районах;

— посилення контролю за цільовим використанням коштів природоохоронних фондів;

— здійснення комплексу заходів по впровадженню регіональної інформаційної системи моніторингу навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів області на базі системи регіонального екологічного моніторингу СЕМ «Полісся»;

— забезпечення надійної експлуатації системи радіаційного спостереження та раннього оповіщення про радіаційну аварію «Гамма -1 «;

— посилення контролю за зберіганням на підприємствах області токсичних промислових відходів та небезпечних речовин;

— розвиток науково-дослідних робіт з екологічної тематики;

— удосконалення еколого-пропагандистської діяльності.

Крім того, піднесенню ефективності управління природоохоронною справою на державному та регіональному рівнях у найближчій перспективі сприятиме:

— запровадження екологічного аудиту;

— запровадження механізму екологічного страхування юридичних та фізичних осіб на випадок заподіяння ними шкоди навколишньому середовищу, аварій та стихійних лих;

— забезпечення чіткого розмежування повноважень органів державного виконавчої влади, місцевого самоврядування та спеціально уповноважених органів у галузі охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки;

— запровадження системи економічного стимулювання ефективної екологічної діяльності на умовах;

— встановлення податкових, цінових, кредитних, митних та інших пільг для підприємств і фондів, які виготовляють конкурентноздатну, екологічно чисту, безвідходну продукцію, реалізують природоохоронні, ресурсозберігаючі технології і заходи та надають екологічні послуги;

— підвищеного рівня оподаткування екологічно небезпечної продукції та технологій;

— запровадження аукціонної системи купівлі-продажу ліцензій на право викидів, скидів забруднюючих речовин;

— розроблення і прийняття Кабінетом Міністрів України загальнодержавної, а на її основі - регіональних програм моніторингу навколишнього природного середовища з чітким визначенням конкретних заходів, їх виконавців, термінів виконання. Вирішення стратегічних екологічних проблем області великою мірою залежить від стану вирішення структурного реформування економіки області (зменшення енергомісткості виробництва), ступеню зношення основних фондів, рівня застосування інноваційних, ресурсозбережних та природоохоронних технологій.

На даний час вартість основних фондів області, з урахуванням проведених індексацій станом на 1 січня 2002 р., становить 14,9 млрд. гр. Найбільша частка зосереджена в промисловості (35,7%) та в сільському господарстві (17,8%).

Технічний стан основних фондів незадовільний — коефіцієнт зносу становить 41,9%. У сільському господарстві ступінь зносу складає 54,5%, будівництві - 55,4%, транспорті(включаючи вартість доріг) — 48%, промисловості - 44,6%.

Тотальна меліорація земель призвела до збільшення швидкості скиду підземних вод у відкриті водостоки, виносу солей, деградації родючого шару ґрунту і взагалі змінила інженерно-геологічні властивості покривних відкладів. Проведення широкомасштабних осушувальних робіт у ще більшій мірі ускладнило досить несприятливий геохімічний режим території.

1.3 Екологічні проблеми міста Рівне

Дослідження показують, що на території міста Рівне під впливом техногенних і орографічних факторів створюється своєрідний мікроклімат, який у деяких масивах стає несприятливим для життя, фізичного і розумового розвитку людини. Поява територій з несприятливими умовами може негативно позначатися на процесах самоочищення атмосфери — при малій швидкості вітру більшість полютантів не розсіюється, а осідає, адсорбується і накопичується у грунтово-рослинному покриві, забруднюючи останні.

На території урбоекосистеми розрізняють стаціонарні (промисловість) та рухомі (автотранспорт) джерела забруднення повітряного басейну, ґрунтового покриву, які спричиняють фізичне (акустичний дискомфорт, теплове забруднення)і хімічне забруднення.

Тривалий час першість у забрудненні навколишнього середовища належала промисловості, але за останні десятиліття, у зв’язку із зростанням потреб жителів у пересувних засобах — автомобілях — спостерігається швидше збільшення кількості автотранспорту і, як наслідок, збільшення викидів. У містах на частку автотранспорту припадає від 30 до 70% загальних викидів у атмосферу. На сучасному етапі розвитку промисловість урбоекосистеми Рівного перебуває в економічній кризі. Промисловість міста є невід'ємною від потреб людини, потенційного розвитку країни і самого міста. Адже поряд з негативною стороною має позитивну — забезпечення зростаючих потреб людини. Зі спадом промислового виробництва падає й економічний потенціал країни. У зв’язку з цим, саме зараз, у період економічної кризи, найдоцільніше виявити, проаналізувати і відобразити вплив промислових підприємств на навколишнє середовище природне середовище, щоб у період економічного підйому людина змогла розв’язати дані проблеми або хоча б зменшити їх негативний вплив на міське середовище. Викиди промислових підприємств впливають на мікрокліматичний і санітарно-гігієнічний стан навколишнього середовища, в тому числі й міського.

Найбільший негативний вплив промислових підприємств відчувають урбанізовані території і саме масиви, прилеглі до промислових підприємств з навітряної сторони.

В процесі урбанізації промислові підприємства, що містили значну кількість шкідливих речовин, розташовували на околицях міст, оточуючи санітарно-захисними зонами, щоб зменшити їх негативний вплив на міське середовище. Але з економічним розвитком відбувається й розростання урбанізованих територій. Для зручностей працівникам промислових підприємств будують житло поблизу промислових підприємств, створюючи селітебні квартали. З іншого боку, міста радіально розростаються до межі промислових підприємств, а іноді і за їх межі, оточуючи промислові підприємства з усіх сторін. Для зростаючого міста потрібні все нові й нові території. Створюються селітебні масиви, які слабо захищені від впливу промислових підприємств. Адже дефіцит вільних території змушує проводити забудову, нехтуючи санітарно-захисними зонами. Викиди підприємств осідають на територіях прилеглих до житлових масивів, забруднюючи їх ґрунтовий покрив і повітряний басейн і, як наслідок, обумовлюють підвищення рівня захворюваності населення.

Токсичними речовинами, осідаючими на поверхні ґрунту, створюють поля забруднення. Дані процеси спостерігаються і на території м. Рівне. У місті розташовано низка великих і малих підприємств різного виробничого профілю: машинобудування і металообробки, легкої і хімічної промисловості, деревообробної, будівельних матеріалів і харчової промисловості.

Серед загальної кількості промислових підприємств, за даними Держекобезпеки (1990), А. Дегтяренко (1990), виділяємо 21 підприємство (автотранспортні підприємства об'єднані в одне), на частку яких припадало в 1990 р. близько 83% загальної кількості викидів шкідливих речовин.

Дані підприємства належать до IV i V класу шкідливості, за винятком

ВАТ «Рівнеазот» та РЗТА:

— 1-го клас шкідливості ВАТ «Рівнеазот» і РЗТА розташовані за межами міста в с. Городок. Решта підприємств дисперсно розкидані на околицях міста, оточуючи місто з усіх сторін.

У результаті аналізу промисловості міста виявлені наступні закономірності:

— токсичні підприємства розташовували на околицях міста;

— промислові підприємства розміщували групами, створюючи промислові зони;

— не навколо всіх підприємств IV i V класу шкідливості створювали санітарно-захисні зони із дерево-чагарникової рослинності;

— промислові підприємства оточували комунально-складською забудовою, яка виконувала і виконує, певною мірою, санітарно-захисну функцію, відділяючи промислові підприємства від житлових масивів;

— процес урбанізації здійснювався стихійно, не були встановлені чіткі межі і напрями розростання міста, у зв’язку з чим промислові підприємства IV i V класу шкідливості опинилися у межах житлових масивів;

— наявні очисні споруди підприємств характеризуються, головним чином зношеністю виробничого потенціалу, а також застарілою технологією.

На даний період на території міста виділяється п’ять промислових зон (рис. 1.1.).

Рис. 1. 1. Промислові зони на території м. Рівне:

1 — північна;

2 — північно — східна;

3 — південно — східна;

4 — південно — західна;

5 — центральна.

Враховуючи переважаючі напрями вітру — північно-західний та західний, найбільше забруднюється повітряний басейн міста у південно-східному напрямі, а, отже, центральні масиви та прилеглі до промислових підприємств і зон з надвітряної сторони території.

Одночасно з промисловим здійснюється забруднення повітряного басейну автотранспортом:

— відпрацьованими газами автомобілів, що викидаються через вихлопну трубу;

— катерними газами;

— вуглеводами в результаті випаровування палива із бака, карбюратора та баків цистерн автозаправок.

Крім того, автотранспорт здійснює і фізичне забруднення: теплове та шумове.

Місто пронизане сіткою автошляхів різної категорії, відповідно

ДБН 360−92 це:

— житлові вулиці;

— магістральні вулиці районного значення регульованого типу;

— магістральні вулиці загальноміського значення регульованого типу;

— промислові вулиці.

Усі вулиці заасфальтовані і мають такі характеристики: регульований тип, низька якість доріг, обмежена пропускна здатність автошляхів, відсутність шумозахисних засобів на узбіччях.

Має недоліки й автотранспорт: зношеність автомобільного парку, перенасичення імпортною застарілою технікою, низька якість бензину тощо.

Переважна більшість автомобілів (89%) як пальне використовує етилований свинцем бензин, лише 2,4% використовують газове пальне. І, як наслідок, викидається у повітряний басейн міста більше 200 шкідливих компонентів, частина з яких канцерогенні. Узбіччя доріг, шириною до 50 м, забруднені понад ГДК свинцем, цинком, кадмієм, міддю, нікелем та іншими важ —

кими металами. Цинк надходить у грунт при згорянні машинного масла, свинець — від бензину, кадмій — із шин.

На території міста налагоджена система спостережень за станом повітряного басейну — наявно 3 стаціонарних пости, що ведуть спостереження за якістю повітряного басейну за 10 домішками: двоокисом азоту, чадним газом, фтористим воднем, пилом та іншими.

Дані системи спостережень СЕС і Держекобезпеки вказують, що останніми роками якість повітряного басейну дещо покращилася, причиною чого є спад виробничої потужності промислових підприємств і зменшення кількості викидів. Проте дане покращення є тимчасовим явищем, оскільки, по-перше, промисловість міста характеризується значним відсотком зносу основних промислово-виробничих фондів, причиною чого є фінансова скрута, яка не надає можливостей для переоснащення промислових підприємств та діючих запчастин для старого устаткування; по-друге, відбувається швидке зростання кількості приватного транспорту, який має ряд недоліків.

Більшість викидів проходить через стаціонарні джерела очистки. Аналізуючи очисні споруди міста, слід зазначити, що вони характеризуються зношеністю виробничого потенціалу, а також застарілою технологією. Очисні споруди через кожні 10−15 років потребують технічного переоснащення. Найновішими є очисні споруди на РЗТО (1991 рік встановлення), гальваніка яких вже протягом двох років відключена у зв’язку з промисловою кризою і низькою виробничою потужністю.

На інших підприємствах очисні споруди встановлювалися на початку 80-х років і потребують технічного оновлення. На промислових підприємствах деревообробної промисловості та будівельних матеріалів очисні споруди відсутні, в той час, коли викиди даних підприємств становлять 7,6%.

Динаміка викидів забруднюючих речовин промисловості і автотранспорту показує, що головним забруднювачем є автотранспорт. Недивлячись на кризовий стан економіки кількість автобусного і автомобільного парку міста збільшується за рахунок імпорту закордонної автомобільної техніки, яка характеризується великим відсотком зношеності, застарілими моделями.

Промисловими підприємствами викидається щорічно близько 150 різноманітних шкідливих інгредієнтів, котрі належать до різних класів шкідливості.

Поєднання викидів двох джерел забруднення створює загрозливу ситуацію для міського середовища і для життя людини. Значна частина викидів осідає на відстані 100 м (50 м) від узбіччя автошляхів, на відстані 50−100 м від промислових підприємств, забруднюючи ґрунтовий покрив, решта розсіюється на значні відстані. Індикатором стану навколишнього природного середовища є стан грунтово-рослинного покриву. Ступінь збагачення ґрунтів токсичними елементами і металами визначає концентрацію токсичних забруднюючих речовин у вдихуваному людиною повітрі.

1. 4 Відкриття нового виробництва магнезіальної добавки в аміачну селітру на підприємстві ВАТ «Рівнеазот»

У Рівненській області розташоване хімічне підприємство ВАТ «Рівнеазот», де випускаються хімічні добрива, в тому числі і аміачна селітра. Для покращання якості збереження гранул аміачної селітри було запропоновано відкрити виробництво магнезіальної добавки. Оскільки це виробництво вперше відкривається на ВАТ «Рівнеазот», потрібно оцінити вплив виробництва магнезіальної добавки на навколишнє середовище: атмосферне повітря, ґрунти, води, відходи, шум, вплив на прилеглі території сіл і самого міста Рівне.

Проект розроблено проектно — конструкторським відділом ВАТ «Рівнеазот» на підставі наказу по підприємству № 606 від 02. 08. 2005 р.

Проектована установка розміщується в існуючому корпусі 713 А цеху складних мінеральних добрив. Екологічних, санітарно — епідеміологічних, протилежних обмежень для впровадження даної технології виробництва немає.

Цей підрозділ розроблено у відповідності з:

— ДБН, А 2.2 — 1 — 2003 «Склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд»;

— КНД — 86 «методика розрахунку концентрацій в атмосферному повітрі шкідливих речовин, які містяться в викидах підприємства»;

— ДСП планування та забудова населених пунктів № 173 від 9. 06 1996 року.

РОЗДІЛ 2. ОБ'ЄКТИ, УМОВИ, МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

2. 1 Фізико-географічні та кліматичні умови розташування підприємства виготовлення магнезіальної добавки в аміачну селітру

ВАТ «Рівнеазот» знаходиться на відстані 7,5 км на північний захід від границі м. Рівне. З північної сторони виробничий майданчик межує з заплавою р. Горинь, з південної - знаходиться заплавою р. Устя.

За даними гідрометеоцентру міста Рівне середня річна температура повітря в районі розміщення ВАТ «Рівнеазот» — + 6 — 9? С. Середня температура найтеплішого місяця — липня становить + 24? С, найхолоднішого — січня дорівнює - 9? С.

На протязі року переважають вітри західного напрямку, в літні місяці часто спостерігаються вітри північно-західного напрямку. Середньорічна швидкість вітру змінюється від з, 1 м/с до 4,6м/с. У зимові місяці швидкість вітру досягає 5,5 — 6,1 м/с, в літні 3,7 — 4,0 м/с.

Розміщення підприємства з нанесеною границею санітарно-захисної зони та селітебної території наведено на ситуаційній карті - схемі. Ситуаційна карта -схема складена на основі топографічних планів.

Найближчим населеними пунктами, які знаходяться в зоні впливу підприємства, є село Метків (північний напрям) і селище Городок (південно-західний напрям). Зона відпочинку біля річки Горинь розташована у північно — західному напрямі. В 1000 — метровій санітарно-захисній зоні ВАТ «Рівнеазот» розмішені медико-санітарна частина, пожежна частина, мале підприємство «Пластик».

Стан повітряного середовища в місті Рівне визначають наступні значення фонових концентрацій (за даними центру по гідро — метрології і контролю природного середовища на основі п’ятирічних спостережень):

Пил — 1 мг/ м?;

Сірчистий ангідрид — 0,15 мг/ м?;

Двооксид азоту — 0,16 мг/ м?;

Оксид вуглеводню — 6 мг/ м?;

Аміаку — 0,08 мг/ м?;

Сірчана кислота — 0,12 мг/ м?;

Фтор водню — 0,008 мг/ м?;

Хлор водню — 0,008 мг/ м?.

2. 2 Характеристика джерел водозаборів і приймальників стічних вод

Головними джерелом водопостачання ВАТ «Рівнеазот «, а також приймальників стічних вод є р. Горинь — водойм рибогосподарського значення ІІ категорії, код — 20//Чер/Дніпро/981/412.

Основний випуск стічних вод (випуск очисних споруд буферних озер) знаходиться на відстані 314 км від усті р. Горинь, на дільниці № 5. верхній створ дільниці - впадання р. Вілія, нижній створ — впадання р. Устя.

У районі випуску стічних вод ВАТ «Рівнеазот»:

— мінімальна витрата річки 95% забезпечення — 6,95 м? / сек.

— середня глибина річки — 1,5 м;

— середня швидкість течії - 0,4 м / сек. ;

— коефіцієнт звивистості - 1,33;

— ухил водяної поверхні - 0,52.

2. 3 Цехи і виробничі об'єкти

Загальна характеристика цехів і виробничих об'єктів ВАТ «Рівнеазот» подали в табл. 2.1.

Таблиця 2. 1

Цехи і виробничі об'єкти ВАТ «Рівнеазот».

Назва виробничого об'єкта, встановлення потужності

Назва виготовленої продукції

Код продукції

Одиниця вимірювання

Об'єм виготовленої продукції

По плану

Фактичні

1

2

3

4

5

6

7

1

Цех з виробництва аміаку

Аміак синтетичний

30 108

тис. т

479,000

499,231

Потужність — 496,0

Азотоводна сировина

тис. м?

42 533

2

Цех аміаку № І (А-І)по отриманню аміаку водного

Потужність — 270,0

Азот технічний

30 901

тис. м?

100

69

Потужність 1000,0

Кисень технічний

30 926

тис. м?

420

424

Потужність 470,0

Аміачна вода

23 301

тис. т

488,900

544,505

Потужність 6,0

Вуглекислота, рідка і тверда

3 000 302

тис. т

3,000

0,400

2,229

0,379

3

Цех з виробництва неконцентрованої кислоти

Потужність 720,0

Слабка азотна к.

3 000 302

тис. т

417,100

408,453

4

Цех з виробництва

аміачної селітри

Потужність 520,0

Селітра аміачна

3 420 301

тис. т

490,000

481,306

5

Цех по виробництві контактної сірчаної кислоти

Сірчана кислота в МНГ

3 000 102

тис. т

527,600

587,811

Потужність 540

В т. ч. олеум товарний

3 000 102

тис. т

64,700

68,716

6

Цех з виробництва екстрактної фосфорної кислоти і фторних солей

Потужність 220,0

Фосфорна кислота в перерахунку на 100%Р2О5

30 005

тис. т

148,800

145,447

7

Цех з виробництва складних фосфорних добрив

Потужність 362

Амофос

34 299

тис. т

272,700

265,974

8

Виробництво адипінової кислоти

8.1.

Цех циклогексанолу (АК-І)

Потужність 17,0

Циклогексаном (анолон)

тис. т

22,566

Потужність 8,0

Циклогексанон (товарний)

тис. т

26,476

6,738

8.2.

Цех отримання адипінової кислоти (АК-2)

Потужність 25,0

Адипінова кислота

3 009 909

тис. т

26,00

26,820

8.3.

Цех кальцинованої соди (АК-5)

Сода кальцинована

30 102

тис. т

41,600

42,857

9

Виготовлення гексаметилендіаміна і солі

9.1.

Цех адіподінітрила

Адіподінтрил

тис. т

1,584

2,177

Потужність 8,735

9.2.

Цех гексаметилендіаміна

Потужність 9,040

Гексаметилендіамідамін

тис. т

1,480

1,864

9.3.

Відділ по отриманні каталізаторів

Потужність 60,0

Д — І І - 90

30 953

тонн

21,5

19,5

Потужність 60,0

Н -2- 90

30 952

тонн

12,3

9,1

9.4.

Цех солі

Потужність 10,0

Сіль

30 299

тис. т

3,300

3,784

План — схема розташування цехів і промислових виробництв ВАТ «Рівнеазот» подана на Рис. 2.2.

2. 4 Загальні дані щодо виробництва магнезіальної добавки

Розвиток виробництва аміачної селітри, що широко застосовується в сільському господарстві, як просте азотне добриво є перспективним компонентом для тукосумішей. Це визначає необхідність приділення великої уваги всім аспектам технології, зберігання та транспортування найпростіших вибухових речовин.

Специфічні фізико-хімічні властивості аміачної селітри, такі як поліморфні перетворення, що відбуваються при кристалізації її сплавів або при нагріві та охолоджені кристалів цієї солі, а також їх гігроскопічність, значно ускладнюють отримання гранульованого продукту, що задовольняє вимоги споживачів.

Для отримання гранульованої аміачної селітри, що не злежується при тривалому зберіганні на складах як у мішках, так і насипом, у розчин аміачної селітри перед її гранулюванням уводять різноманітні добавки. Крім того, застосовування таких добавок часто поєднується з обробкою поверхні гранул розчинами ПАВ з подальшим обпудрюванням гранул різноманітними порошками.

Добавки, що вводяться в розчини або сплави аміачної селітри, можна підрозділити на наступні групи:

— добавки, що зв’язують вільну вологу;

— добавки, що впливають на процес поліморфних перетворень нітрату амонію;

— добавки, що утворюють центри кристалізації.

До добавок, що зв’язують вільну вологу, яка знаходиться в плаві нітрату амонію, що подається на гранулювання, відноситься, в першу чергу, нітрат магнію.

Гранульована аміачна селітра з магнезійною добавкою має відмінні фізико-хімічні властивості. У поліетиленових мішках вона може зберігатися не злежуючись на протязі тривалого часу (6−9 міс.); до того ж її можна перевозити у мінераловозах із зберіганням її сипучості.

При наявності в гранулах готового продукту нітрату магнію немає необхідності обробляти їх поверхнево-активними речовинами, що є суттєвою перевагою у порівнянні з іншими добавками.

2. 5 Характеристика виробництва магнезіальної добавки в аміачну селітру

Магнезіальна добавка повинна виготовлятись за технологічним регламентом і повинна відповідати нормам, які наведені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2.

Назва показника

Норма

Масова концентрація нітрату магнію в перерахунку на MgO, г/дм?

Не менше 120−140

Фізико-хімічні властивості магнезіальної добавки наведені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3.

Фізико — хімічні властивості магнезіальної добавки

Назва властивості (константи) та од. вим.

Значення фізичної величини з граничними відхиленнями

Джерело інформації

1. Зовнішній вигляд

Рідина світло-жовтого кольору

Дослідження проведені ЦЛП

2. Густина, кг/м?

1300−1400

3. Фізичні властивості

Добре розчинна у воді

4. Хімічна формула

Mg (NO3)2

5. Температура кристалізації

55?

Магнезіальна добавка використовується в виробництві аміачної селітри як антизлежувач.

Виробництво розміщується в існуючому корпусі 713 А цеху складних мінеральних добрив і має такі характеристики:

Рік пуску в експлуатацію — 2005 р.

Кількість технологічних ліній — одна.

Проектна потужність виробництва — 2600 т магнезіальної добавки на рік (у перарухнку на MgO).

Метод виробництва: взаємодія між каустичним магнезитом і неконцентрованою азотною кислотою з отриманням розчину магнезіальної добавки.

Сировина:

— кислота азотна неконцентрована (57%) ОСТ 113−03−270 — 90, клас небезпеки — 3;

— порошок магнезитовий каустичний, ГОСТ 1216–87, клас небезпеки — 4.

Продукція — розчин нітрату магнію водний, концентрацією до 140г/дм3, клас небезпеки — 3.

У технології виробництва використовується: вода оборотна, вода хімічна, паровий конденсат, пара, стиснене повітря.

Виробництво розміщується в існуючому виробничому корпусі 713 А цеху

Складних мінеральних добрив. Корпус підключено до існуючих мереж господарства: фекальної та промзливової каналізації, водопроводу госппобутового водопостачання.

Технологічний процес отримання магнезіальної добавки періодичний з використанням пожежо — вибухонебезпечних продуктів. Можливість виникнення масштабних аварійних ситуацій виключена.

Негативного впливу на стан ґрунтів, поверхневих, ґрунтових та підземних вод установка немає.

2. 5. 1 Основні технологічні рішення

Установка розміщується в існуючому корпусі 713 А, корпус побудований для виготовлення вапняного молока по виробництву солі СГ. На даний час корпус вільний.

Установка виготовлення магнезіальної добавки складається з наступних стадій:

1. Прийом сировини.

2. Виготовлення розчину магнезиту.

3. Освітлення розчину магнезиту.

4. Очищення пилогазової суміші.

5. Подача розчину магнезиту в цех АС.

6. Вузол дозування добавки в ВТН — 72 в цех АС.

Азотна кислота концентрації 57 — 58% надходить в відділення по

трубопроводу із цеху НАК.

Порошок магнезитовий каустичний надходить в мішках «Біг — Бег» по 500 кг та 1000 кг.

Стиснене осушене і не осушене повітря надходить із міжцехових трубопроводів підприємства.

Хімочищена вода надходить від цеху ХПВ.

Річкова вода на охолодження — із цеху ВІК.

Осад з відстійника видається по трубопроводу в корпус на технологію.

Схема забезпечення та розподілу ресурсів при виробництві магнезіальної добавки в аміачну селітру наведена на рис. 2.3.

Процес виробництва вапняково — аміачної селітри складається з:

— Розкладання магнезиту каустичного азотною кислотою з одержанням пульпи по реакції:

MgO + HNO3 = Mg (NO3)2 + Q

(реакція проходить із значним виділенням тепла). Відстоювання пульпи з одержанням магнезитної добавки і шламу.

Схема забезпечення та розподілу ресурсів при виробництві магнезіальної добавки в аміачну селітру

2. 5. 2 Опис технологічної схеми

Виробництво магнезитної добавки складається з таких основних стадій:

А). Приймання сировини.

Б). Приготування пульпи магнезиту.

В). Освітлення пульпи магнезиту.

Г). Очищення пило газової суміші.

А). Стадія приймання сировини.

Неконцентрована азотна кислота надходить у відділення по трубопроводу з цеху НАК (неконцентрованої азотної кислоти). Порошок магнезит ний каустичний надходить в відділення в мішках типу «Біг — Бег» на 500 і 1000 кг. Стиснене неосушене повітря надходить у відділення по трубопроводу із цеху СМД (складних мінеральних добрив) або, А 1 (аміак — 1). Оборотна і освітлена вода надходить у відділення по трубопроводах із цеху ВІК (водопостачання і каналізації).

Б). Стадії приготування пульпи магнезиту.

Технологічна схема приготування магнезіальної добавки наведено на Рис. 2.4.

Процес приготування пульпи магнезиту проводиться в реакторі (поз. 1 (1,2)), який оснащений перемішуючим улаштуванням і повітряним барботером. При працюючий мішалці в реактор (поз. 1 (1,2)) заливається порція азотної кислоти. Замір порції здійснюється за допомогою витратоміру і відсічного клапану. Аналогічно проводиться залив порції освітленої води або парового конденсату. У випадку підвищення температури в реакторі до 90? С подається оборотна вода в «сорочку» охолодження реактора.

«Біг — Бег» з порошком магнезиту каустичного піднімається за допомогою тельфера над приймальним бункером (поз. 11) і порошок магнезиту каустичного висипається в приймальний бункер.

За допомогою шнека (поз. 12) порошок магнезиту каустичного подається в реактор (поз. 1 (1,2)). Оскільки реакція проходить зі значним виділенням тепла і піни, дозування порошку каустичного магнезиту проводити поступово. Процес розкладання проводити при температурі не більше 90? С, на протязі чотирьох годин до реакції середовища (водневий показник) рН 6−6,5.

Після закінчення процесу розкладання пульпа магнезиту зливається через нижній злив реактора (поз. 1 (1,2)) у відстійник (поз. 2).

В). Стадія освітлення пульпи магнезиту.

Процес освітлення пульпи магнезиту проводиться у відстійнику (поз. 2). Відстійник (поз. 2) являє собою ємність з внутрішньою перетинкою і внутрішнім паровим змійовиком для підігріву пульпи.

Процес освітлення пульпи здійснюється на протязі трьох годин при температурі 70−80? С. По мірі зашламування відстійника (поз. 2) осад насосами (поз. Н 2) подається в корпус 708 на виробництво вапняно-аміачної селітри або на станцію нейтралізації корпусу 712, звідки насосами по існуючим шламопроводам подається у шламонакопичувач цеху складних мінеральних добрив.

Освітлена магнезитна добавка насосом (поз. Н 2) подається в збірник

(поз. 3) для зберігання. Зберігання (поз. 3) являє собою ємність, оснащену внутрішнім паровим змійовиком. Зберігання магнезитної добавки здійснюється при температурі 70−80? С.

Із збірника магнезитна добавка насосом (поз. Н 3 (1,2)) подається через фільтри (поз. 7 (1,2)) в приймальне сховище в цеху АС. По мірі забивки фільтри (поз. 7 (1,2)) почергово очищують від шламу.

Г). Стадія очищення пило — газової суміші.

На вузлі дозування порошку магнезиту каустичного встановлено «зонт», через який вентилятором (поз. 9) здійснюється місцеве відсмоктування запиленого повітря. Перед викидом в атмосферу запилене повітря проходить очищення в циклоні (поз. 13). Очищене в циклоні пило-повітряна суміш викидається в атмосферу (джерело викиду № 633). Пил з циклону зсипається в приймальний бункер (поз. 11).

Парогазопилова суміш із реакторів (поз. 1 (1,2)) надходить в бризкоуловлювач (поз. 10), де частково проходить її очищення. Рідка фаза з бризкоуловлювача зливається в один із реакторів (поз. 1 (1,2)). Газова фаза надходить на подальше очищення в абсорбер (поз. 4). Абсорбер являє собою пустотілий апарат з насадкою, який зрошується рідиною через форсунку, розташовану в верхній частині. Очищена газова фаза із абсорбера (поз. 4) вентилятором (поз. 8) викидається в атмосферу (джерело викиду № 633). Зрошення абсорбера здійснюється за допомогою насоса (поз. Н 4). Для охолодження зрошувальної рідини встановлено теплообмінник (поз. Т 4), де в якості холодоагенту використовується оборотна вода. Для підживлення абсорбційного циклу використовується паровий конденсат. По мірі насичення частина циркуляційного розчину виводиться для розбавлення азотної кислоти в реактори (поз. 1 (1,2)).

Всі дренажні рідини збираються в бак (поз. 5) і насосом (поз. 6) розкачується в реактор (поз. 1 (1,2)). Виробничі стічні води відсутні.

Рис. 2.4. Технологічна схема приготування магнезіальної добавки .

2. 6 Методика проведення робіт

Методи досліджень ґрунтуються на проведенні оцінки впливу на довкілля виробництва магнезіальної добавки на ВАТ «Рівнеазот».

Для автоматизованого розрахунку забруднення атмосфери при визначенні мінімальної висоти окремого джерела викиду використовується програма ЕОЛ — плюс, версія 5. 23., що реалізує принципи КНД — 86 і яку рекомендовано до використання Мінекобезпеки України.

Оцінка прогнозного рівня забруднення атмосферного повітря проводиться шляхом співставлення показника забруднення з показником гранично допустимого забруднення.

Клас небезпеки шламу нерозчинних залишків визначений розрахунково по допустимій концентрації нітратів в ґрунті.

Оцінка забруднення води, шуму.

РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА ВПЛИВУ ВИРОБНИЦТВА МАГНЕЗІАЛЬНОЇ ДОБАВКИ В АМІАЧНУ СЕЛІТРУ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой