Оцінка ефективності інноваційного проекту (на прикладі підприємств текстильної промисловості)

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

імені Михайла Туган-Барановського

Кафедра міжнародної економіки

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Глобалізація економіки та інноваційний процес»

на тему: Оцінка ефективності інноваційного проекту (на прикладі підприємств текстильної промисловості)

Студентки ІІ курсу групи МЕ-12а

напряму підготовки

6. 30 503 «Міжнародна економіка»

Колеснікової М.В.

Керівник к.е.н., доц. Матвєєва В. Ю.

РЕФЕРАТ

інноваційний проект інвестиція рентабельність

Об`єкт дослідження: Інноваційний розвиток текстильної промисловості.

Мета: Дослідити ефективність інноваційної діяльності текстильної галузі.

Методи: Аналізу та синтезу, логічний, ілюстративний, порівняння, табличний, метод чистого приведеного доходу, метод індексу рентабельності інвестицій, метод внутрішньої ставки доходності інвестицій (проекту), метод строку окупності (простого та дисконтованого) інвестицій, метод побудови дерева рішень.

Результати: Виявлено основні етапи інноваційного процесу, досліджено ефективність інноваційного проекту на підприємстві текстильної промисловості, стратегічні альтернативи реалізації інноваційного проекту.

Ключові слова: ЕТАПИ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ, ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ТЕКСТИЛЬНА ПРОМИСЛОВІСТЬ, РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ, СТРАТЕГІЧНА АЛЬТЕРНАТИВА.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ОСНОВНІ ЕТАПИ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2 РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЕКТУ (на прикладі підприємств текстильної промисловості)

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3 ОБГРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ АЛЬТЕРНАТИВ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У сучасній економіці питання інноваційного розвитку є об'єктом пильної уваги, як на рівні державного регулювання, так і на рівні окремих підприємств. Одним з методів підвищення інноваційної активності є фінансування інновацій. Інвестиції в інноваційні проекти визначають ступінь розвитку, і, як наслідок, успішність структур різного рівня. Зрозуміло, що неможливо комерціалізувати абсолютно всі інноваційні проекти. У зв’язку з цим зростає відповідальність у прийнятті грамотних управлінських рішень з оцінки ефективності та відбору інноваційних проектів на основі діючих методичних положень і критеріїв оцінки проектів.

Треба тільки правильно оцінити проект, грамотно розробити план реалізації. Сама по собі інновація не завжди здатна принести значний прибуток. Від правильного позиціонування товару залежить його успіх на ринку.

Оцінювання ефективності інноваційного проекту у своїх працях досліджували багато українських та зарубіжних вчених. Серед них Вовчак О. Д., Дука А. П., Череп А. В., Мойсеєнко І.П., Гриньов А. В., Дмитрів І.А., Бікулова Д.І., Деділова Т.В., Шершенюк О. М., Тарасюк Г. М., Чорна М. В., Гайдис Н. М., Коюда В. О., Лепейко Т.І., Коюда О. П., Грачева М. В., Пересада А. А. та ін.

Незважаючи на те, що дане питання отримало достатній розвиток у даній літературі, доцільно детальніше проаналізувати діяльність підприємств текстильної промисловості. Зокрема з точки зору оцінки її ефективності.

Метою даної роботи є дослідження ефективності інноваційних проектів у галузі.

Завданнями даного дослідження є:

— визначити основні етапи інноваційного процесу;

— дослідити ефективність інноваційного проекту у галузі;

— обґрунтувати стратегічні альтернативи інноваційного проекту.

Об'єктом даної курсової роботи є інноваційна діяльність галузі.

Предметом — інноваційний проект на підприємстві целюлозно-паперової промисловості.

Методами даного дослідження є: І - загальнонаукові: логічний, ілюстративний, компаративний, табличний, метод виявлення причинно-наслідкових зв’язків, метод індукції та дедукції, аналіз і синтез; ІІ - економічні методи: метод чистого приведеного доходу, метод індексу рентабельності інвестицій, метод внутрішньої ставки доходності інвестицій (проекту), метод строку окупності (простого та дисконтованого) інвестицій; ІІІ - метод побудови дерева рішень.

Інформаційна база дослідження: наукова та навчальна література, матеріали наукової періодики, Інтернет-ресурси, статистична база даних Держкомстату України.

Мета, завдання та методи дослідження зумовили зміст та структуру даної роботи. Дане дослідження складається зі вступу, 3 розділів основної частини, висновків та переліку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 39 сторінках комп’ютерного тексту. Робота містить 5 таблиць, 3 рисунки та перелік у складі 30 використаних джерел.

РОЗДІЛ І ОСНОВНІ ЕТАПИ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Поява теорії інновації обумовлено всім ходом історичного розвитку суспільного виробництва, особливо в період його індустріалізації.

Інновація від англійського «innovation» — нове науково — технічне досягнення, нововведення як результат запровадження нового продукту.

Більшість прогресивних нововведень знаходить реальне втілення у створенні наукомісткої і конкурентоспроможної продукції, що є одним з важливих результатів інноваційної діяльності.

У цілісну систему інноваційної діяльності входять такі компоненти, як наука, технологія, економіка та освіта.

Інноваційна діяльність пов’язана з залученням раз особистих ресурсів. Основними з них є інвестиції і витрати часу як на проведення досліджень і розробок, так і на виконання проектно-технологічних та інших робіт, пов’язаних з масштабним освоєнням виробництва нової продукції [ 1].

Інноваційний процес можна визначити як процес послідовного перетворення ідеї на товар, що проходить етапи фундаментальних, прикладних досліджень, конструкторських розробок, маркетингу, виробництва, нарешті, збуту, — процес комерціалізації технологій.

Інноваційний процес може бути розглянутий з різних позицій і з різним ступенем деталізації.

По-перше, як паралельно-послідовне здійснення науково-дослідної, науково — технічної, інноваційної, виробничої діяльності та маркетингу.

По-друге, як тимчасові етапи життєвого циклу нововведення від виникнення ідеї до її розробки та розповсюдження.

По-третє, як процес фінансування та інвестування розробки і поширення нового виду продукту або послуги. У цьому випадку він виступає в якості окремого випадку широко поширеного в господарській практиці інвестиційного проекту.

У загальному вигляді інноваційний процес полягає в одержанні та комерціалізації винаходу, нових технологій, видів продуктів і послуг, рішень виробничого, фінансового, адміністративного або іншого характеру та інших результатів інтелектуальної діяльності [ 2]. На рис. 1 зображено загальну схему інноваційного процесу.

/

Рис. 1.1 — Схема інноваційного процесу [2]

Інноваційний процес має циклічний характер розвитку, здійснюється в просторі і часі, основними його етапами є: науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний. Вони охоплюють такі види діяльності:

— фундаментальні дослідження (ФД);

— прикладні дослідження (ПД);

— дослідно-конструкторські розробки (ДКР);

— дослідно-експериментальні розробки (ДЕР);

— дослідна база наук (ДБН); організаційно-економічна робота (ОЕР);

— промислове виробництво нових товарів (ПВНТ), масове виробництво [4].

Початковою стадією інноваційного процесу є фундаментальні дослідження (ФД), спрямовані на вивчення теоретичних засад певних процесів чи явищ. Поштовхом до їх проведення є виникнення певної гіпотези, яка потребує підтвердження. Передумовою фундаментальних досліджень є більш загальний етап наукової творчості, що дістав назву «дологічне дослідження». Це -- художньо-образна основа інтелектуальної діяльності мислення: інтуїція, уява, асоціативні здібності, методи та прийоми наукового пізнання, яке охоплює спеціальну методологію конкретних наук. «Дологічні» передумови є витоком ланцюга «наука -- виробництво», хоча і містить мінімум наукової точності. Наприклад, якщо процес виробництва нового продукту або нового технологічного методу виникає на новій науковій ідеї, то ця ідея має виток у «дологічній» роботі мислення вченого.

На підтвердження цієї думки наведемо вислів визначного хірурга і анатома М.І. Пирогова, який започаткував анатомо-експериментальний напрям у хірургії. «Усе високе і прекрасне в нашому житті, науці і мистецтві створено розумом за допомогою фантазії, і багато -- фантазією за допомогою розуму» [5].

Фундаментальні дослідження --- це розроблення гіпотез, концепцій, теорій у конкретних сферах наукової діяльності, які є основою для створених нововведень. Наприклад, створення ядерного реактора італійським ученим Енріко Фермі (1941 р.) бере початок у його теоретичних роботах з ядерної фізики, які заклали основу практичного використання реакції розщеплення атомного ядра.

Фундаментальні дослідження спрямовані на одержання нових наукових знань, виявлення закономірностей розвитку природи та суспільства. ФД поділяють на теоретичні та пошукові. Результатом теоретичних досліджень є наукові відкриття законів і закономірностей розвитку світу, обґрунтування нових понять, створення нових теорій.

Теоретичні дослідження є найбільш важливою складовою в системі наукових знань, бо наукові теорії дають змогу пізнавати існуючі процеси і явища, дати аналіз впливу на них різних чинників і запропонувати рекомендації щодо їх використання у практичній діяльності. Поки відповідні закони не відкриті, людина може лиш описувати явища, збирати та систематизувати факти, але вона не може пояснити і передбачити їх дію. Самі по собі факти -- це ще не наука. Тільки в систематизованому й узагальненому вигляді вони стають частиною наукових знань. Систематизація і узагальнення фактів здійснюються за допомогою найпростіших абстракцій -- понять (визначень), які є важливими структурними елементами теоретичної науки. Найбільш широкі поняття називаються категоріями. Це -- загальні абстракції [6].

Наука містить у собі також методи дослідження. Метод -- це інструмент, за допомогою якого досягається головне завдання фундаментальних досліджень -- відкриття об'єктивних законів дійсності, які відображають найбільш істотні, стійкі, тривалі об'єктивні внутрішні зв’язки в природі, суспільстві, мисленні.

Учений, проводячи ФД, може і не знати, коли і як саме практично застосовуватиметься результат його дослідження. Згідно з орієнтовними підрахунками ймовірність одержання результату на стадії ФД дорівнює 5--10%, тоді як на стадії прикладних досліджень -- 85--95%, а на стадії розробок -- 95--97%. Результати Ф Д можуть бути використані в багатьох галузях матеріального виробництва для найрізноманітніших видів нової продукції протягом тривалого часу.

Цілеспрямовані ФД -- це відбір тих принципів, явищ, закономірностей, які придатні для практичної реалізації у найближчий час. Цілеспрямовані дослідження охоплюють розроблення нових методологій, методів вирішення науково-теоретичних проблем різних напрямів; проблем прогнозування, моделювання, стратегічного планування й управління процесами функціонування та розвитку галузей і об'єктів народного господарства. До цілеспрямованих ФД належать дослідження, які пов’язані з вивченням і розробленням методології та методів за такими напрямами:

— універсального використання (філософія, математичні науки, теорія моделювання, кібернетика);

— вирішення проблем неживої природи (хімія, геологія, астрономія);

— вирішення проблем розвитку організмів та процесів живої природи (біологія, медицина, агрономія);

— вирішення проблем взаємодії суспільства з природою (фізика, екологія)[4].

Світовий досвід показує, що фундаментальні дослідження можуть дати позитивний результат лише в 10% випадків. Дещо більший вихід позитивних результатів буде, якщо дослідження мають цілеспрямований (пошуковий) характер, у ході якого висуваються ідеї щодо матеріалізації наявних теоретичних знань. Вони завершуються обґрунтуванням та експериментальною перевіркою нових методів задоволення суспільних потреб [6].

Наступний етап інноваційного процесу, етап прикладних досліджень (ПД), спрямований на застосування інноваційних ідей у вирішенні практичних проблем і конкретних завдань, на підвищення ефективності конкретного процесу або об'єкту у практичній діяльності.

Вони ґрунтуються на результатах фундаментальних досліджень і включають вивчення технічної можливості, соціально-економічної ефективності і шляхів практичного використання результатів фундаментальних досліджень в конкретній області (галузі). Їх продукцією є галузева інформація: створення технологічних регламентів, ескізних проектів і аванпроектів, технічних завдань та вимог, методик та стандартів, проектів підприємств і техніки майбутнього, типових нормативів, а також інших наукових рекомендацій. На цій стадії здійснюються і дослідно-експериментальні роботи, пов’язані з лабораторними і напіввиробничих випробуваннями.

Організація прикладних досліджень, заснована на результатах фундаментальних досліджень, в набагато більшому ступені, ніж фундаментальні дослідження, будується на регламентованих процедурах, які включають чотири основних етапи:

— теоретичне обґрунтування шляху і методів розробки прикладних завдань, складання схем і варіантів рішень науково-прикладних задач, математичних і матеріальних моделей;

— розробка і затвердження технічного завдання (ТЗ), які включають інформаційну підготовку, прогностичну оцінку значущості, витрат, результатів та ефективності, розробку програми, способів та схеми дослідження, в тому числі етапи та оцінку надійності методики дослідження. Визначається обсяг робіт, склад виконавців, кошторисна калькуляція і проект договору;

— експериментальний етап (дослідна перевірка);

— узагальнення та оцінка результатів НДР.

Техніко-економічна розробка нововведень на стадії прикладних досліджень передбачає отримання наступних результатів:

— розробка та обґрунтування ТЗ;

— ескізний проект;

— виготовлення лабораторних та дослідних зразків (партій);

— створення робочої документації на дослідний зразок;

— конструкторські розробки (деталі, складальні одиниці, комплекти), конструкторські документи (креслення, специфікації);

— проведення патентних досліджень і формування патентного формуляра;

— організаційний проект впровадження нововведення.

Прикладні дослідження часто починаються після отримання технічного завдання на розробку нововведення, заснованого на підсумках маркетингу та фундаментального пошукового дослідження. Цей етап включає в себе зазвичай збір і обробку інформації про результати фундаментального дослідження і вивчення запитів замовника, прогнозування перспектив вирішення поставленого завдання, вибір та зіставлення можливих варіантів цього рішення, проведення експериментів і аналіз їх результатів, формулювання завдань та рекомендацій для розробки нововведення. Результат фундаментального дослідження часто не приймає матеріально-предметну форму, а персоніфікується, втілюється в знаннях фахівців. Їх, як показав досвід, неможливо засекретити і привласнити. У той же час продукт прикладних досліджень і розробок приймає самостійну предметну форму винаходи, технічної документації, методик, має авторство, належить певному фізичній або юридичній особі, відчужується від трудового процесу після його завершення [2].

Показником значущості, доцільності інноваційної ідеї є показник рівня науково-технічної доцільності. Він визначається з урахуванням унікальності, оригінальності та масштабності перетворень. Чим більша значущість, тим вищий рівень:

1-й рівень -- інноваційні перетворення, які зводяться до модернізації технічних рішень чи продукту;

2-й рівень -- це інноваційні перетворення, які приводять до корінних перетворень способів роботи техніки чи використання продукту;

3-й рівень -- це інноваційні ідеї, які націлені на випереджуючі технічні рішення, що дає змогу створити принципово нові конструкції товару чи обладнання. Наприклад, електромобіль із силовою установкою у вигляді електрохімічного витоку струму;

4-й рівень -- це інноваційні ідеї піонерного рішення, тобто винаходи, які змінюють не тільки процеси виробництва, а й роблять автоматично конкурентну позицію підприємства ідеальною. Наприклад, таким був апарат для поглинання радіації і дезактивації зараженого середовища, дія якого базується на трансмутації радіоактивності.

Одержані результати аналітичної оцінки є основою для дослідно-конструкторських розробок і створення (або модернізації) зразків нової техніки, матеріалів, технології, продуктів. Метою ДКР є створення зразків нових виробів, нової техніки, які можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво [4].

На стадії дослідно-експериментальної розробки проводиться остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень і розробляється відповідна технічна документація, виготовляються та випробовуються зразки нових виробів. Імовірність одержання позитивного результату від НДР до ДКР підвищується до 95--97% для подальшого практичного використання.

Критерієм, який дає змогу відрізнити наукові дослідження і розробки від супровідних їм видів науково-технічної, виробничої та іншої діяльності, є наявність у них значного елементу новизни [7].

Експериментальна база науки є складовою наукового потенціалу країни. її стан і використання характеризуються можливістю науки здійснювати дослідну перевірку результатів наукових досліджень і розробок з метою неперервності інноваційного процесу. Дослідне виробництво може мати різні організаційні форми -- завод, цех, дослідна станція, дослідно-експериментальне виробництво, майстерня тощо; мати різне місцезнаходження, різний ступінь господарської самостійності; перебувати на балансі наукової організації чи бути юридичною особою.

Завершують стадію освоєння промислового виробництва нових виробів дослідно-експериментальні роботи і починається процес промислового виробництва (ПВ). У виробництві знання приймають матерільну форму, а дослідження добігають свого логічного завершення.

Після вступу нововведення в стадію масового виробництва, воно потребує піклування дослідної організації. Це виробничі дослідження (ВД), які поділяються на три категорії:

1) дослідження нових виробничих методів та дій;

2) дослідження методів стандартизації та контролю якості;

3) дослідження, пов’язані з доведенням нової продукції до споживача (маркетингові дослідження) [6].

Метою цих досліджень є забезпечення безаварійної й економічної роботи, ліквідація застарілого обладнання, постійне поліпшення якості продукції та сервісного обслуговування споживача. Вони передбачають технічні й організаційні заходи, що можуть забезпечити підтримку нового виробу в робочому стані протягом нормативного часу служби [8].

Інформаційна робота -- це наукова робота, спрямована на підвищення ефективності пошуку науково-технічної інформації під час виконання різних видів НДКР. Важливою складовою цієї роботи є патентні дослідження.

Організаційно-економічні роботи пов’язані з удосконаленням організації та планування виробництва, розробленням методів організації праці та управління, методів оцінки ефективності науково-технічних розробок.

Період, який починається з виконання фундаментальних і прикладних розробок і охоплює всі наступні етапи до моменту, коли нововведення підлягає заміні якісно новим, прогресивнішим, називається життєвим циклом інновації. Кожна ланка життєвого циклу відносно самостійна, має свої закономірності розвитку і виконує специфічну роль. Життєвий цикл має часові, трудові і кошторисні оцінки, які використовуються для організації планування та фінансування роботи.

Усі види робіт, що розглядаються, належать до циклу створення інновацій і включаються до складу науково-інноваційного циклу та виробничо-комерційного циклу. Це період від зародження ідеї, створення нововведення і його практичного використання до моменту зняття з виробництва [9].

За своїм характером життєвий цикл інновацій відповідає життєвому циклу товару і проходить етапи розробки, просування на ринок, росту, зрілості й спаду, що характеризуються різними співвідношеннями витрат, зв’язаних з розробкою і виходом нововведення на ринок, і доходів від його продаж.

а) Етап розробки включає стадії зародження ідеї, проведення НДР і ОКР задля перетворення ідеї в необхідний для промислового виготовлення продукт, розробки технології його виробництва.

б) Етап виведення на ринок. На цьому етапі здійснюються налагодження технологічного процесу, випуск спробної партії і її ринкова апробація, формування стратегії і каналів збуту. На цьому етапі прибуток відсутній, оскільки витрати перевищують доходи від продажів.

в) Етап росту — період швидкого прийняття нового товару ринком і швидке зростання прибутку.

г) Етап зрілості характеризується зниженням темпів збуту. Товар не стає нововведенням. Прибуток стабілізується чи знижується у зв’язку з ростом витрат на захист від конкурентів. Цим етапом життєвий цикл інновації припиняється.

д) Етап спаду — різке падіння збуту і зниження прибутку. Товар знімається з виробництва. Величина стабільного доходу організації забезпечується правильним розподілом зусиль між заміщуючими один одного продуктами. Досягнення такого розподілу і є метою формування і здійснення інноваційної політики, де визначальними є ті обставини, що засоби у розвиток і освоєння продукту необхідно вкладати значно раніше, ніж буде отриманий реальний ефект [3].

Інноваційний процес доходить кінця, коли нововведення перестає бути корисним, старіє і знімається з виробництва. Тут важливо своєчасно зрозуміти, що продукт став безперспективним, і не запізнитися з його заміною на новий.

Висновки до розділу 1

У структуризації інноваційного процесу можна дотримуватися загальноприйнятої схеми: «фундаментальні дослідження -- прикладні дослідження -- конструкторські та експериментальні розробки -- дослідження ринку -- конструювання -- ринкове планування -- дослідне виробництво -- ринкове випробування -- комерційне виробництво». Інноваційний процес доходить кінця, коли нововведення перестає бути корисним, старіє і знімається з виробництва. Тут важливо своєчасно зрозуміти, що продукт став безперспективним, і не запізнитися з його заміною на новий.

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЕКТУ (на прикладі підприємств текстильної промисловості)

Діяльність підприємств текстильної промисловості включає підготовку та прядіння текстильних волокон, а також ткацьке виробництво, кінцеве оздоблення текстильних виробів і одягу, виготовленого іншими одиницями, виробництво готових текстильних виробів (домашньої білизни, ковдр, килимів, мотузок тощо), крім одягу. Виробництво зазначеної продукції згруповано в один розділ, оскільки воно є низкою операцій вертикальної інтеграції. Більше ніж одна з таких операцій зазвичай здійснюються в рамках однієї одиниці.

У цьому розділі розрізняють чотири основні види діяльності:

— підготування та прядіння текстильних волокон;

— ткацьке виробництво;

— оздоблення текстильних виробів;

— виробництво інших текстильних виробів.

Підготування та прядіння текстильних волокон включає:

— підготовку текстильних волокон;

— кокономотання та промивання шовкових волокон;

— знежирення та карбонізацію вовни, фарбування руна;

— кардочесання та гребенечесання всіх видів тваринних, рослинних і хімічних волокон;

— прядіння та виробництво пряжі та ниток для ткацької або швейної промисловості, для продажу або для подальшого їх перероблення;

— тіпання льону на власному технологічному обладнанні як частина процесу виробництва лляної пряжі;

— текстурування, скручування, складання, звивання та вимочування синтетичної або штучної комплексної пряжі.

Цей клас також включає:

— виробництво паперової пряжі.

Ткацьке виробництво включає:

— виробництво широких тканин із бавовняних, вовняних волокон, з волокон камвольного прядіння, шовкових волокон, зі змішаної штучної або синтетичної пряжі (поліпропілену тощо);

- виробництво інших широких тканин із льону, рами (китайської кропиви), коноплі, джуту, інших луб’яних волокон і спеціалізованої пряжі.

Цей клас також включає:

— виробництво ворсових або синельних тканин, махрових тканин, марлі тощо;

- виробництво тканин зі скловолокна;

— виробництво карбонідних і арамідних ниток;

— виробництво штучного тканого хутра.

Оздоблення текстильних виробів включає:

— вибілювання, виварювання та фарбування текстильних волокон, пряжі, тканин і текстильних виробів, у т.ч. одягу, виготовлених іншими одиницями;

- апретування, сушіння, оброблення парою, стискання, декатирування, протиусадкове оброблення (санфоризацію), мерсеризацію текстильних виробів, у т.ч. одягу, виготовлених іншими одиницями.

Цей клас також включає:

— знебарвлення (вибілювання) джинсів;

— плісирування текстильних виробів та інші подібні операції;

— гідроізоляцію, нанесення фарби, покриття гумою або просочування придбаного одягу;

— шовкотрафаретний друк на текстильних виробах і одязі;

— кінцеве оздоблення шкіряного одягу.

Виробництво інших текстильних виробів включає:

виробництво інших текстильних виробів технічного та промислового призначення;

виробництво готових текстильних виробів, крім одягу;

виробництво трикотажного полотна;

виробництво килимів і килимових виробів;

виробництво канатів, мотузок, шпагату та сіток;

виробництво нетканих текстильних матеріалів і виробів із них, крім одягу;

виробництво інших текстильних виробів, н.в.і.у [10].

Доведено, що джерелом конкурентних переваг для підприємства є активна інноваційна діяльність, спрямована на створення і впровадження інновацій, що дозволять не лише сформувати нові товарні ніші, а й вирішити інші поточні проблеми підприємства. Зокрема для підприємств целюлозно-паперової промисловості необхідність здійснення інноваційної діяльності пов’язана з сировинними, матеріально-технічними та економічними проблемами, що стримують подальший розвиток галузевих підприємств не лише на внутрішньому, а й на світовому ринку.

У даній роботі здійснено оцінку ефективності інноваційного проекту, що пропонується до реалізації на підприємствах текстильної промисловості. Прогнозовані параметри даного проекту наведені у табл 2.1.

Таблиця 2.1 — Вихідні дані для оцінки ефективності інноваційного проекту (тривалість реалізації проекту — 5 років, надходження доходів — щорічно, у кінці розрахункового періоду)

Обсяг початкових інвестицій, ІС, млн. дол. США

Грошові потоки, генеровані даним інноваційним проектом (базова величина), Р, млн. дол. США на рік

Норма дисконту, r, %

150

85

25

Комплексна оцінка ефективності інноваційних проектів передбачає застосування численних методів, серед яких вважаємо за доцільне використати такі:

1) метод чистого приведеного доходу;

2) метод індексу рентабельності інвестицій;

3) метод внутрішньої ставки доходності інвестицій (проекту);

4) метод строку окупності (простого та дисконтованого) інвестицій.

Для оцінки ефективності даного інноваційного проекту використовується метод розрахунку чистого приведеного доходу (Net Present Value — NPV). Це метод аналізу інвестицій, який базується на визначені значення, одержаної шляхом дисконтування різниці між усіма річними відтоками та притоками реальних грошей, які накопичуються протягом всього життя проекту.

Чистий приведений дохід (NPV) — це грошова вартість майбутніх надходжень чи доходів, яку визначають як суму поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведених до початку першого року шляхом дисконтування окремо за кожен рік різниці всіх витрат і надходжень коштів за період функціонування проекту за фіксованої попередньо визначеної норми дисконту. Якщо впродовж розрахункового періоду немає інфляційних змін у цінах, або розрахунки проводять у базових цінах, то значення NPV для постійної норми дисконту г вираховують за формулою 2. 1:

(2. 1)

де NPV — чистий приведений дохід (Net Present Value);

PV — приведений дохід (Present Value);

IC — обсяг початкових інвестицій (Investment Cost).

Приведений дохід розраховується за формулою 2. 2:

(2. 2)

t — порядковий номер періоду часу реалізації проекту (t = 1, 2, 3, …, T);

r — норма дисконту.

У випадку, коли NPV > 0, проект варто приймати до реалізації; якщо NPV < 0, проект варто відхилити, бо він збитковий; NPV = 0 — проект не прибутковий і не збитковий.

За результатами розрахунків з використанням формули (2. 2), отримуємо:

NPV = 259,9 — 150 = 109,9 (млн. дол. США)

Згідно з розрахунками NPV 0.

Отже, проект прибутковий. Його варто приймати до реалізації.

Наступний метод оцінки ефективності інноваційного процесу є продовженням попереднього. Він має назву Метод визначення індексу рентабельності (прибутковості) інвестицій (Profitability Index). Розраховується таким способом (формула 2. 3):

, (2. 3)

де PI — індекс рентабельності інвестицій.

Проект приймається за умови, якщо РІ більше одиниці. Якщо РІ дорівнює 1, то дохідність інвестиційного проекту відповідає альтернативній нормі дохідності (в цьому випадку NPV=0). Якщо РІ менше 1, то проект не приймається в зв’язку з тим, що він не приносить додаткового доходу інвестору (в цьому випадку NPV буде від'ємним значенням).

На відміну від NPV, індекс рентабельності інвестицій є відносним показником. Завдяки цьому критерій РІ є зручним показником при виборі одного проекту з поміж альтернативних, що мають майже однакові значення NPV, або ж при формуванні портфеля інвестиційних проектів з метою максимізації його чистої теперішньої вартості.

Так як РІ 1, то проект є рентабельним.

Для оцінки ефективності інноваційних проектів також застосовують метод визначення внутрішньої норми дохідності (Internal Rate of Return — IRR). Внутрішня норма дохідності розраховується за формулою

NPV = (2. 4)

Таблиця 2.2 — Вихідні дані для розрахунку внутрішньої форми дохідності:

Грошові потоки, генеровані даним інноваційним проектом (базова величина), Р, млн. дол. США на рік

85

T

5

P0

-150

P1

71,43

P2

60,02

P3

50,45

P4

42,39

P5

35,61

Згідно з розрахунками у програмному забезпеченні Microsoft Excel IRR = 25% < r = 19%. Це свідчить про те, що 25% - це верхня межа ставки, за якої фірма може окупити вкладені у проект гроші. Отже, наш проект є нерентабельним, тому що дисконтна ставка перевищує внутрішню норму дохідності.

Метод терміну окупності проекту (інвестицій). Період простої окупності інвестицій (Payback Period, PP).

PP = min T

(2. 4)

За результатами розрахунків з використанням формули (2. 4), отримуємо: PP = 2 < T = 5.

Розрахований період простої окупності інвестицій менше очікуваного терміну реалізації проекту. Отже, даний проект є прибутковим.

Метод дисконтованого періоду окупності (DPP). Дисконтований період окупності інвестицій — це тривалість часу, протягом якого дисконтовані прогнозні надходження грошових коштів перевищують дисконтовану суму інвестицій, тобто це кількість років, необхідних для відшкодування інвестицій.

Дисконтований період окупності рекомендується використовувати, коли важливим показником при виборі проектів є ризик, тому що конкретний показник дає змогу оцінити, протягом якого часу кошти інвестора будуть підпадати під ризик.

DPP = min T

DPP розраховується за формулою:

(2. 5)

Таблиця 2.3 — Розрахунок DPP

PV1

PV2

PV3

71,43

60,02

50,45

DPP = 3 роки < T = 5 років.

Розрахований період дисконтованого періоду окупності інвестицій відповідає очікуваному терміну реалізації. Отже, проект ефективний.

Висновки до розділу 2

Після економічного аналізу інноваційного проекту на підприємстві текстильної промисловості виявлено, що проект є рентабельним. Чистий приведений дохід дорівнює 109,9 млн. дол. США. Строк окупності менше запланованого строку реалізації проекту і складає 3 роки, а дисконтований — 5 років, що дорівнює нормі. Проте, оскільки дисконтна ставка перевищує внутрішню ставку прибутковості (IRR < r), то прибуток від інвестування даного проекту буде менший за прибуток, що можливо отримати у разі, якщо покласти капітал на депозит.

РОЗДІЛ III. ОБГРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ АЛЬТЕРНАТИВ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

Сучасна практика господарювання свідчить про те, що більшість підприємств, які досягли успішних економічних результатів значну увагу приділяють формуванню системи стратегічного управління, яка дозволяє забезпечити стійкість в конкурентній боротьбі протягом довгострокового періоду. В даний час особливої актуальності набуває стратегія, що забезпечує адаптацію підприємства до швидкоплинного зовнішньої середовища. У зв’язку з цим необхідно підвищувати увагу до стратегічного управління інноваційним розвитком підприємств, яке орієнтує діяльність на запити споживачів, дозволяє більш гнучко реагувати і здійснювати своєчасні зміни, досягати конкурентних переваг в довгостроковій перспективі. Таким чином, стратегія інноваційного розвитку — це один із методів досягнення цілей підприємства, що відрізняється від інших своєю новизною, перш за все для цієї компанії і, можливо, для галузі, ринку, споживачів. Інноваційна стратегія підпорядкована загальній стратегії підприємства. Вона задає цілі інноваційної діяльності, вибір засобів їх досягнення та джерела залучення коштів.

Слід зауважити, що стратегія інноваційного розвитку підприємства може охоплювати декілька аспектів, пов’язаних з діяльністю підприємства, а саме включати такі види інновацій: продуктові, технологічні, організаційні, соціальні. Також реалізація однієї стратегії інноваційного розвитку може потребувати об'єднання різних видів інновацій.

Реалізація стратегії інноваційного розвитку завжди пов’язана з певними складностями у проектному, фірмовому і корпоративному управлінні, це обумовлено наступним:

— підвищення рівня невизначеності результатів, що вимагає розвинення функції управління інноваційними ризиками;

— підвищення інвестиційних ризиків проектів, тому що у портфелі інноваційних проектів переважають середньострокові і особливо довгострокові проекти, що потребує пошуку більш ризикових інвесторів. У зв’язку з чим перед керуючою системою даної організації з’являється якісно новий об'єкт управління — інноваційно-інвестиційний проект;

— посилення потоку змін в організації у зв’язку з інноваційною реструктуризацією. Потоки стратегічних змін слід поєднувати зі стабільними поточними виробничими процесами. Потрібно забезпечити поєднання інтересів і узгодження рішень стратегічного, науково-технічного, фінансового, виробничого, і маркетингового менеджменту [13].

Для вирішення виникаючих проблем стратегія інноваційного розвитку має формуватись відповідно до головних цілей фірми і на наявному або створюваному новому науковому, виробничому, збутовому потенціалі фірми, під який виділяються ресурси і здійснюється певний їх захист. При цьому має передбачати не тільки визначення своїх ключових позицій, а й рівень економічної безпеки на перспективу залежно від виду обраної ринкової стратегії. Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей. Цілі - це ключові результати, до яких прагне підприємство у своїй діяльності. Ставлячи певні цілі, керівництво формулює ті головні орієнтири, на яких повинна бути сфокусована вся діяльність підприємства і його колективу [15][16].

Для вибору стратегії необхідно враховувати особливості кожного виду, які суттєво впливають на можливості і реальність їх здійснення. До основних видів стратегій відносять:

— продуктова стратегія спрямована на визначення видів конкретної продукції і технологій, сфер і методів збуту способу підвищення рівня конкурентоспроможності продукції;

— стратегія маркетингу припускає гнучке пристосування діяльності фірми до ринкових умов. Конкурентна стратегія має на меті скорочення витрат виробництва, індивідуалізацію і підвищення якості продукції, визначення способом сегментації нових секторів діяльності на конкретних ринках;

— стратегія управління передбачає постійний контроль всіх видів діяльності і номенклатури продукції з метою диверсифікації продукції, що випускається, за рахунок нових напрямів і ліквідації тих, які не узгоджуються з цілями фірми та її орієнтирами;

— стратегія капіталовкладень — припускає визначення рівня капіталовкладень на основі розрахунку масштабів випуску окремих видів продукції і діяльності фірми в цілому; визначення конкурентних позицій фірми;

— стратегія «розширення» — передбачає здійснення цілей забезпечення стійких темпів розвитку і функціонування як фірми загалом так і її філіалів та дочірніх компаній;

— стратегія поглинання, що припускає придбання акцій інших компаній, які характеризуються швидким зростанням і науково-технічними досягненнями, з метою підвищення ефективності фірми шляхом проникнення в нові галузі господарства і транснаціоналізацію капіталу.

— стратегія зарубіжного інвестування — передбачає створення за кордоном власних виробничих підприємств — складальних і з розроблення сировинних ресурсів;

— стратегія орієнтації на розширення експортної діяльності - пов’язана з розробкою заходів, що забезпечують доцільність розвитку такої діяльності, яка дає змогу знизити до мінімуму передбачувані можливі ризики й оцінити вигоди;

— стратегія зовнішньоекономічної експансії - припускає щодо всіх видів діяльності створення зарубіжного виробництва, експорт з треті країни товарів і послуг, зарубіжне ліцензування [17][18][19].

Використання переваг і особливостей зазначених видів стратегій можливе тільки за умови їх об'єднання в систему стратегічного управління господарською діяльністю, яка буде спрямована на інноваційний розвиток підприємства.

Інноваційна діяльність, яка забезпечує розвиток, завжди пов’язана із численними ризиками, що суттєво впливає на рівень економічної безпеки підприємства. Тому задля її забезпечення вихідною невід'ємною умовою реалізації стратегії має бути аналіз зовнішнього і внутрішнього середовищ, інноваційної ситуації, ресурсів, здібностей і можливостей підприємства.

У даному розділі було проаналізовано два альтернативні інноваційні проекти на підприємстві текстильної галузі, що мають однакові вихідні дані (див. табл. 2. 1), але відрізняються за типом інновацій, що мають бути впровадженні.

Один із проектів передбачає впровадження продуктової інновації, тобто виробництво цілком нового продукту. Інший проект передбачає впровадження технологічної інновації, за допомогою якої буде вироблений модернізований продукт з асортименту, що вже існує.

Виробництво цілком нового продукту супроводжується підвищеним ризиком та невизначеністю. Також реалізація проекту з виробництва цілком нового продукту вимагає збільшення обсягів початкових інвестицій у порівнянні з базовим варіантом проекту. При цьому можливі як перевищення реального попиту на новий продукт над його очікуваним обсягом, так й зворотна ситуація у випадку зниженого попиту.

У випадку впровадження модернізованого продукту ризики та невизначеність знижуються, а початкові інвестиції також можуть знизитися у порівнянні з базовим варіантом. У даному випадку також можливі ситуації підвищеного або зниженого попиту на модернізований продукт у порівнянні з очікуваним обсягом попиту.

Реалізація як нового, так і модернізованого продукту можлива із використанням двох альтернативних стратегій. Це стратегія послідовного виведення продукту на ринок та стратегія одночасного виведення продукту на ринок.

Стратегія послідовного виведення товару на ринок характеризується поступовим територіальним розширенням ринку збуту інноваційного продукту (нового чи модернізованого). Дана стратегія дозволяє здійснювати аналіз та долати проблеми, що пов’язані зі збутом інноваційного продукту, а також на підставі відповідних висновків приймати рішення щодо розширення ринків збуту даного продукту. Завдяки цій стратегії зменшується ризик, що пов’язаний із реалізацією інноваційного продукту, проте велика вірогідність програшу конкурентної боротьби щодо захоплення нових сегментів ринку.

Стратегія одночасного виведення товару на ринок характеризується одночасним виведенням інноваційного продукту (нового чи модернізованого) на усі можливі ринки збуту. У рамках даної стратегії виробник не має змоги оперативно реагувати на обсяги попиту на продукцію, а також вносити відповідні корективи. Ця стратегія має високий рівень ризику, що пов’язаний із реалізацією інноваційного продукту. У випадку низького рівня попиту підприємство зазнає значних збитків, а у разі високого рівня попиту ситуація буде діаметрально протилежна. Проте значною перевагою стратегії одночасного виведення товару на ринок є можливість повного захоплення ринкової ніші підприємством — інноватором [20].

Таким чином, необхідно провести аналіз стратегічних альтернатив реалізації інноваційного продукту, що передбачають:

1) виробництво нового чи модернізованого продукту;

2) реалізацію стратегії одночасного чи послідовного виведення товару на ринок (див. рис. 3. 1).

Рисунок 3.1 -- Матриця стратегічних альтернатив

При цьому можливі три варіанти попиту на інноваційний продукт:

1) очікуваний обсяг попиту на продукцію;

2) підвищений обсяг попиту на продукцію;

3) знижений обсяг попиту на продукцію.

Для розрахунку розмірів можливого прибутку використано вихідні дані з таблиці 3. 1, таблиці 3.2.

Таблиця 3.1 — Значення коригувальних коефіцієнтів для аналітичної оцінки стратегічних альтернатив реалізації інноваційного проекту

б1

б2

б3

б4

в1

в2

в3

В4

1,8

1

0,9

0,85

2,2

2

1,3

1,25

Таблиця 3.2 -- Вірогідність стратегічних альтернатив реалізації інноваційного проекту

№ стратегічної альтернативи

Вірогідність

підвищеної величини попиту на продукцію

очікуваної величини попиту на продукцію

зниженої величини попиту на продукцію

1

0,5

0,4

0,1

2

0,1

0,8

0,1

3

0,1

0,4

0,5

4

0,1

0,8

0,1

Необхідно розрахувати обсяг початкових інвестицій для кожної зі стратегічних альтернатив за формулою:

ICi = IC x бi, (3. 1)

i — номер стратегічної альтернативи (і = 1,2,3,4);

б — коригувальний коефіцієнт (див. табл. 3. 1).

Обсяг початкових інвестицій аналізованих стратегічних альтернатив дорівнює:

1) ІС1 = 270 млн. дол.

2) ІС2 = 150 млн. дол.

3) ІС3 = 135 млн. дол.

4) ІС4 = 127,5 млн. дол.

Приведений дохід для кожної зі стратегічних альтернатив розраховується за формулами:

PVПi = PV x вi (3. 2)

PVЗі = PV / вi (3. 3)

PVOi = PV, (3. 4)

де П -- випадок підвищеного попиту;

О -- випадок очікуваного попиту;

З -- випадок зниженого попиту;

в -- коригувальний коефіцієнт (див. табл. 3. 4).

Обсяг приведеного доходу аналізованих стратегічних альтернатив дорівнює:

1) PVП1 = 571,8 млн. дол. ;

2) PVП2 = 519,8 млн. дол. ;

3) PVП3 = 337,9 млн. дол. ;

4) PVП4 = 324,9 млн. дол. ;

5) PVО1 = 259,9 млн. дол. ;

6) PVО2 = 259,9 млн. дол. ;

7) PVО3 = 259,9 млн. дол. ;

8) PVО4 = 259,9 млн. дол. ;

9) PVЗ1 = 118 млн. дол. ;

10) PVЗ2 = 129,95 млн. дол. ;

11) PVЗ3 = 199,92 млн. дол. ;

12) PVЗ4 = 207,92 млн. дол.

Чистий приведений дохід розраховується за формулами:

NPVBi = PVBi — ICi, (3. 5)

NPVOi = PV — ICi, (3. 6)

NPVНі = PVHi — ICi. (3. 7)

Результати розрахунків:

1) NPVП1 = 301,8 млн. дол. ;

2) NPVП2 = 369,8 млн. дол. ;

3) NPVП3 = 202,9 млн. дол. ;

4) NPVП4 = 197,4 млн. дол. ;

5) NPVО1 = -10,1 млн. дол. ;

6) NPVО2 = 109,9 млн. дол. ;

7) NPVО3 = 124,9 млн. дол. ;

8) NPVО4 = 132,4 млн. дол. ;

9) NPVЗ1 = -152 млн. дол. ;

10) NPVЗ2 = -20 млн. дол. ;

11) NPVЗ3 = 65 млн. дол. ;

12) NPVЗ4 = 80 млн. дол.

Щоб зробити висновки щодо найбільш рентабельного та найприбутковішого проекту необхідно знайти середній чистий приведений дохід за кожною стратегічною альтернативою (формула 3. 8):

< NPVi> = NPVBi x сB + NPVOi x вo + NPVНі x сn, (3. 8)

де < NPVi> -- середній чистий приведений дохід і-ої стратегічної альтернативи;

с -- вірогідність обсягів попиту.

Середній чистий приведений дохід аналізованих стратегічних альтернатив дорівнює:

1) < NPV1> = 131,7 млн. дол. ;

2) < NPV2> = 122,9 млн. дол. ;

3) < NPV3> = 102,7 млн. дол. ;

4) < NPV4> = 133,7 млн. дол.

Для аналізу отриманих результатів доцільно використати метод дерева прийняття рішень.

Метод дерева рішень — це один з методів автоматичного аналізу величезних масивів даних. Перші ідеї створення «дерев рішень» починаються з робіт П. Ховленда і Е. Ханта кінця 50-х років XX століття. Проте основоположною роботою, що дала імпульс для розвитку цього напряму, стала книга Е. Ханта, Дж. Мерина і П. Стоуна «Experiments in Induction», яку було опубліковано в 1966 р.

У методиці використовується ієрархічна структурна схема. Для її побудови прийняті відповідні позначення елементів (подій) і логічних операцій.

В основу методу «дерева цілей» покладено підпорядкованість, розгортаємість і ранжування цілей. Дерево цілей з кількісними показниками, що використовуються в якості одного із засобів при прийнятті рішень, і носить назву «дерева рішень».

Дерево рішень — це графічне зображення послідовності рішень і станів середовища з указівкою відповідних ймовірностей і виграшів для будь-яких комбінацій альтернатив і станів середовища.

Побудова «дерева рішень» виконується «зверху вниз» — від задач більш складних, більш важливих — до завдань менш складним, менш важливим, що вимагає менше часу (коштів, сил, ресурсів) для їх здійснення.

На схемі «дерева рішень» саме верхнє положення займає кінцева мета розв’язання проблеми (кінцевий результат).

Чим складніше можна вирішити завдання, тим більше має бути число рівнів розгляду проблеми і тим більше число завдань, що вирішуються на кожному рівні [25][26].

Застосування методу «дерева рішень» дозволяє:

— визначати шляхи досягнення мети з виконанням кількісної оцінки складності виникають завдань та оцінкою труднощі здійснення того чи іншого варіанту;

— поліпшувати якість рішень в умовах невизначеності.

Процес прийняття управлінських рішень за допомогою дерева рішень у загальному випадку припускає виконання п’яти етапів:

Етап 1. Формулювання завдання. Насамперед необхідно відкинути всі фактори, що не стосуються проблеми, а серед безлічі тих, що залишилися, виділити суттєві і несуттєві. Це дозволить привести опис завдання щодо прийняття управлінського рішення у форму, що піддається аналізу. Повинні бути виконані такі основні процедури: визначення можливостей збору інформації для експериментування і реальних дій; складання переліку подій, що з певною імовірністю можуть відбутися; установлення часового порядку розміщення подій, у наслідках яких міститься корисна і доступна інформація, і тих послідовних дій, які можна розпочати.

Етап 2. Побудова «дерева рішень».

Етап 3. Оцінка ймовірностей станів середовища, тобто зіставлення шансів виникнення кожної конкретної події. Слід зазначити, що вказані ймовірності визначаються або на підставі наявної статистики, або експертним шляхом.

Етап 4. Установлення виграшів (чи програшів, як виграшів зі знаком мінус) для кожної можливої комбінації альтернатив (дій) і станів середовища.

Етап 5. Вирішення завдання.

Головна перевага «дерева рішень» перед іншими методами — можливість пов’язати ставлення цілі з діями, що підлягають реалізації в сьогоденні. При побудові багаторівневого «дерева рішень» досягнення мети кожного з рівнів моделі забезпечується комплексом заходів попереднього рівня. Кожен рівень «дерева рішень» повинен займати певне місце в ієрархічній послідовності, складеної на основі дотримання причинно-наслідкових зв’язків [27].

На основі розрахункових значень NPV по критерію максимального значення до реалізації рекомендується стратегічна альтернатива 4 (виробництво модернізованого продукту та послідовне виведення на ринок).

Рис. 3.3 -- Дерево рішень щодо стратегічних альтернатив реалізації інноваційного проекту

Висновки до розділу 3

У даному розділі було проаналізовано 4 стратегічні альтернативи інноваційного проекту (стратегія виробництва нового товару та одночасного виведення на ринок, стратегія виробництва нового товару та послідовного виведення на ринок, стратегія виробництва модернізованого товару та одночасного виведення на ринок, стратегія виробництва модернізованого товару та послідовного виведення на ринок). На основі методу побудови дерева прийняття рішень до реалізації рекомендовано стратегічну альтернативу виробництва модернізованого продукту та послідовного виведення на ринок, яка характеризується найбільшим значенням середнього чистого приведеного доходу.

ВИСНОВКИ

За результатами дослідження теоретичних та практичних засад оцінки інноваційного процесу на підприємствах текстильної галузі зроблено низку висновків та дано такі практичні рекомендації.

1. У загальному вигляді інноваційний процес полягає в одержанні та комерціалізації винаходу, нових технологій, видів продуктів і послуг, рішень виробничого, фінансового, адміністративного або іншого характеру та інших результатів інтелектуальної діяльності. Інноваційний процес не закінчується так званим впровадженням, тобто першою появою на ринку нового продукту, послуги або доведенням до проектної потужності нової технології. Цей процес не переривається і після впровадження, бо в міру поширення нововведення вдосконалюється, робиться більш ефективним, набуває раніше не відомі споживчі властивості. Цей процес зупиняється, коли винахід старіє та його виробництво припиняється.

2. Для оцінки інноваційного проекту на підприємстві текстильної галузі було зроблено розрахунок ряду показників: чистого дисконтованого доходу (ЧДД), який склав 67,3 млн. дол. США, та індексу рентабельності інвестицій, що виявився більше 1 і означає, що проект принесе інвестору додатковий дохід. Також розраховано термін окупності інвестицій, який показує через скільки років проект почне приносити прибуток, після його реалізації. У результаті проведеної оцінки ефективності інноваційної пропозиції було зроблено висновок про те, що даний проект рентабельний, він принесе прибуток і його доцільно реалізовувати.

3. Розроблена система заходів щодо розміщення та просування на ринку продукту з урахуванням специфіки інноваційної пропозиції та отриманих показників оцінки економічної ефективності. Було роглянуто чотири типи інноваційної стратегії і в результаті до реалізації слід прийняти 4 стратегічну альтернативу, що передбачає виробництво модернізованого продукту та послідовне виведення на ринок.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой