Оцінка кредитоспроможності позичальника

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Содержание

  • Вступ
  • 1. Зміст і значення оцінки кредитоспроможності позичальника
  • 2. Оцінка кредитоспроможності позичальника — юридичної особи
  • 3. Оцінка кредитоспроможності позичальника-банку
  • Висновки
  • Література

Вступ

Кредит — це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридично самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі. Об'єкт кредитної угоди — позикова вартість, відокремлення якої пов’язано з характером рух увід кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській дальності позичальника. При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позикового процента, а з боку позичальника — покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості.

Для управління кредитними ризиками банки мають проводити оцінку кредитоспроможності позичальника як на стадії прийняття рішення про доцільність видачі кредиту, та і на стадії контролю за процесом погашення відсотків і заборгованості за кредитом. Вибір методу оцінки кредитоспроможності залежить від низки чинників: форми власності, особливостей побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності.

Основною ціллю оцінки кредитоспроможності позичальника — оцінка кредитного ризику та виявлення джерел погашення позичальником відсотків і заборгованості за кредитом.

1. Зміст і значення оцінки кредитоспроможності позичальника

З метою управління кредитними ризиками банки мають проводити оцінку кредитоспроможності позичальника як на стадії прийняття рішення про доцільність видачі кредиту, та і на стадії контролю за процесом погашення відсотків і заборгованості за кредитом. У зарубіжній та вітчизняній банківській практиці кредитоспроможність позичальника завжди була і залишається одним з основних критеріїв визначення доцільності встановлення кредитних відносин з клієнтом (Схема 1).

Схема 1

Оцінка доцільності видачі кредиту

Кредитоспроможність (платоспроможність) — це здатність позичальника повністю та у визначений строк розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.

Головна мета оцінки кредитоспроможності позичальника - оцінка кредитного ризику та виявлення джерел погашення позичальником відсотків і заборгованості за кредитом.

Оцінка кредитоспроможності позичальника може водитись за допомогою різних методів за вибором банку (Схема 2).

Схема 2

Методи оцінки кредитоспроможності позичальника

Вибір методу залежить від низки чинників: форми власності, особливостей побудови балансу та інших форм звітності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності тощо.

Наприклад, використання методу коефіцієнтів для оцінки кредитоспроможності позичальника зводиться до розрахунку кількісних показників його фінансового стану і порівняння отриманих результатів з нормативними або середніми. Для отримання більш достовірних результатів доцільно використовувати середньогалузеві значення показників, які б враховували особливості технологічних процесів і тривалість виробничого циклу. Переваги і недоліки методу коефіцієнтів наведено в Табл. 1.

Таблиця 1

Переваги і недоліки методу коефіцієнтів для оцінки кредитоспроможності позичальника

Переваги

Недоліки

Простота розрахунку фінансових коефіцієнтів

Ускладнене порівняння показників у динаміці внаслідок впливу інфляції

Порівнянність отриманих результатів

Різноспрямованість і закорельованість показників, що описують фінансовий стан позичальника

Аналітичність розрахункових коефіцієнтів, тобто здатність пояснювати причини явищ, що характеризуються показниками, які аналізуються

Проблеми визначення критеріїв оцінки кредитоспроможності для різногалузевих підприємств

Прогнозованість і динамічність, тобто придатність показників для відображення зміни процесу або явища в часі

Перекручені дані фінансової звітності не завжди дають змогу виявити тенденції до погіршення фінансового стану позичальника

Метод експертних оцінок зводиться до суб'єктивної оцінки експертами ймовірності погашення позичальником заборгованості за кредитом у встановлений строк.

Методи оцінки можуть використовуватися паралельно або частково доповнюючи один одного. Наприклад, у вітчизняній практиці найбільш поширеною є рейтингова методика оцінки кредитоспроможності позичальника, орієнтована на врахування як кількісних, так і якісних (суб'єктивних) характеристик клієнта. Визначення рейтингової оцінки, на відміну від методу коефіцієнтів, дає можливість врахувати показники суб'єктивного характеру (репутацію, кредитну історію позичальника та ін.). Рейтингові методики оцінки кредитоспроможності позичальника формуються з урахуванням підходу конкретного банку до оцінки рівня кредитного ризику і можуть суттєво відрізнятися у різних баків залежно від кредитної політики, стратегічних планів і загальних вимог до якості кредитного портфеля. Наприклад, клієнт, кредитоспроможність якого є надто низькою для одного банку, може відповідати вимогам, встановленим іншим банком.

Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, банк фактично визначає рівень кредитного ризику, який він візьме, надавши кредит. Крім того, необхідно враховувати, що рівень ризику позичальника може трансформуватися у ризик самого банку за умови встановлення кредитних відносин. У цьому випадку розробка власної рейтингової системи оцінки кредитоспроможності позичальника дає банкам можливість встановлювати критерії та вимоги до клієнта відповідно до положень кредитної політики з урахуванням власних кредитних можливостей. У зарубіжній практиці для обґрунтування рішення про видачу кредиту банки проводять оцінку кредитоспроможності позичальника з урахуванням кредитного рейтингу, встановленого спеціалізованими компаніями, наприклад, рейтинговими агенціями «Standard & Poor», «Moody's», «Fitch, Duff and Phelps». У вітчизняній банківській практиці кредитний рейтинг, встановлений рейтинговими агенціями «Standard & Poor», «Moody's», «Fitch, Duff and Phelps», враховуються під час оцінки кредитоспроможності позичальників банку.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

— забезпеченість власними коштами не менше як 50% усіх видатків;

— відмінна репутація керівництва (кваліфікація і здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни);

— конкурентоспроможність продукції/послуг, що випускається (надаються), на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію/послуги, наявність державних замовлень, обсяги експорту тощо;

— економічні кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел фінансування капіталовкладень тощо) та ін.

Оцінка кредитоспроможності позичальника проводиться у двох напрямах (Схема 3).

Схема 3

Напрями оцінки кредитоспроможності позичальника

Перелік показників оцінки кредитоспроможності позичальника та критеріїв їх оцінки визначаються кожним банком самостійно і мають бути документально закріплені в окремому положенні, яке входить до стандартів кредитної політики банку.

Національним банком України в Положенні «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженому постановою від 6 липня 2000 р. № 279, запропоновано систему кількісних показників для оцінки кредитоспроможності позичальника, врахування яких обов’язкове для банків. Встановлені у положенні вимоги є мінімально необхідними, і кожен банк може самостійно визначити додаткові критерії оцінки кредитоспроможності, що підвищують вимоги до позичальників для адекватної оцінки рівня кредитного ризику і належного контролю за ними.

Як правило, вибір системи показників оцінки кредитоспроможності позичальника залежить від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузевої особливості, категорії позичальника), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, ощадний), форми (іпотечні, споживчі, лізингові тощо) та строків кредитів (коротко-, довгострокові), кредитної стратегії та політики банку (обережна, помірна чи агресивна), рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.

Банки самостійно визначають значущість кожного показника за бальною шкалою з огляду на його вплив на загальну оцінку кредитоспроможності для кожної групи позичальників, з урахуванням галузі, сезонності виробництва, ліквідності балансу, рентабельності виробництва, конкурентної позиції тощо. Наприклад, у випадку надання короткострокового кредиту більш значимими є показники ліквідності та ділової активності позичальника, а за довгострокового кредитування — рентабельність виробництва та фінансова стійкість.

Оцінку кредитоспроможності позичальника банк здійснює кожного разу піж час укладання кредитного договору, а далі для:

— банків - не рідше, ніж один раз на місяць;

— юридичних осіб - не рідше ніж один раз на три місяці;

— фізичних осіб - не рідше, ніж один раз на рік (або за результатами фінансового року).

Якщо обслуговування кредитної заборгованості супроводжується простроченням або пролонгацією кредиту, то оцінка кредитоспроможності позичальника — фізичної особи має здійснюватися постійно (щомісяця або щокварталу) протягом усього періоду несвоєчасного погашення боргу, крім випадків, пов’язаних з поважними причинами (документально підтверджені факти відрядження, хвороби тощо).

За операціями з урахуванням векселів здійснюється оцінка кредитоспроможності визначеної банком особи з числа зобов’язаних за векселем осіб. Оцінка кредитоспроможності контрагентів за факторинговими операціями може не проводитися.

Результати оцінки кредитоспроможності позичальника мають зберігатися в кредитній справі клієнта протягом визначеного законодавством строку. Особливо це стосується великих кредитів і кредитів, наданих інсайдерам.

Під час оцінки кредитоспроможності позичальника пріоритетне значення має його здатність до генерування сталих грошових потоків. У зарубіжній практиці зафіксовано випадки, коли банки охоче кредитують компанії, які за фіксованими звітами збиткові, але здатні генерувати потужний грошовий потік. Прикладом може бути кредитування авіаційних компаній США, які внаслідок значних амортизаційних відрахувань, зумовлених високою вартістю літаків, за фінансовий результат мають збитки. Але ці компанії генерують достатні грошові потоки для погашення заборгованості за кредитом, що робить їх привабливими і надійними позичальниками.

2. Оцінка кредитоспроможності позичальника — юридичної особи

Методика оцінки кредитоспроможності позичальника базується на аналізі кількісних показників з урахуванням визначених банком якісних характеристик, що можуть тією чи іншою мірою вплинути на виконання позичальником зобов’язань за кредитом, із визначення рівня їх імовірного впливу на дотримання умов договору кредиту шляхом встановлення оптимальних значень для кожного з показників. Показники оцінки кредитоспроможності позичальника — юридичної особи наведені в Схемі 4.

У процесі оцінки кредитоспроможності позичальника — юридичної особи Національний банк рекомендує враховувати та оцінювати в динаміці такі кількісні показники:

платоспроможність (коефіцієнт миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

фінансову стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

обсяг реалізації;

кредитоспроможність позичальник оцінка ризик

обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів — у динаміці);

склад і динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

собівартість продукції (у динаміці);

прибутки та збитки (у динаміці);

рентабельність.

Схема 4

Показники оцінки кредитоспроможності позичальника - юридичної особи

Крім цих кількісних показників банк може використовувати і додаткові показники з метою отримання більш повного уявлення про особливості діяльності клієнта та визначення ймовірності погашення ним заборгованості за кредитом.

Слід зазначити, що серед рекомендованих Національним банком кількісних показників оцінки кредитоспроможності позичальника — юридичної особи такий показник, як собівартість продукції, для банку не має самостійного значення, оскільки опосередковано враховується при обчисленні розміру чистого прибутку і впливає на показники рентабельності. Тому під час аналізу кредитоспроможності позичальника цей показник аналізується дуже рідко.

Джерелом інформації для оцінки фінансового стану позичальників — юридичних осіб є фінансова і статистична звітність, яка подається до банку разом із кредитною заявкою.

Таким чином, аналіз кількісних показників кредитоспроможності (аналіз фінансового стану) позичальника — юридичної особи здійснюється за такими показниками:

1. Платоспроможність позичальника визначається за такими формулами:

1. 1 Коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1) характеризує те, як швидко короткострокові зобов’язання можуть бути непогашені високоліквідними активами:

Ав

КЛ1 = Зп

де Ав — високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти і поточні фінансові інвестиції;

Зп — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 має бути не менше 0,2.

1. 2 Коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2) характеризує можливість ппппппп погашення короткострокових зобов’язань у встановлені строки:

Ал

КЛ2 = Зп

де Ал — ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості й отриманих векселів. Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 має бути не менше ніж 0,5.

1. 3 Коефіцієнт загальної ліквідності (КЛ3) характеризує те, наскільки вввввввв обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за ввввввввв рахунок усіх ліквідних активів:

Ао

КЛ3 = Зп

де Ао - обортні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ3 має бути не менше ніж 2.

2. Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

1.1. Коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ) характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

Вк - Ан

КМ = Вк

де Вк - власний капітал підприємства; Ан — необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ має бути не менше ніж 0,5.

1.2. Коефіцієнт фінансової незалежності (Кфн) — характеризує ступінь фінансового ризику:

Вк

Кфн = Зк

де Зк — залучені кошти підприємства (довгострокові та поточні зобов’язання). Оптимальне теоретичне значення показника Кфн має бути не менше ніж 0,2.

2. 3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (Кзв):

Зк

Кзв = Вк

Оптимальне теоретичне значення показника Кзв має бути не менше ніж 1.

2. 4. Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами (Кво):

Вк - Ан

Кво =

Ао

Оптимальне теоретичне значення показника має бути не менше ніж 0,2.

2. Під час аналізу ділової активності підприємства розраховані значення показників аналізуються у динаміці (зменшення або збільшення).

2.1. Коефіцієнт оборотності активів (Оа):

ЧД

Оа = А

Де ЧД — чистий дохід; А — активи.

3. 2. Коефіцієнт оборотності власного капіталу (Овк):

ЧД

Овк = ВК

3.3. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (Одз):

ЧД

Одз = Дз

де Дз — дебіторська заборгованість.

3.4. Коефіцієнт оборотності поточної заборгованості (Опз):

ЧД

Опз = Зп

4. Рентабельність позичальника визначається на підставі таких показників:

4. 1. Рентабельність власного капіталу (Рвк):

ЧП

Рвк = ВК

де ЧП — чистий прибуток.

4. 2. Рентабельність продажу (Рп):

ЧП

Рп = Чд

4. 3. Рентабельність активу (Ра):

ЧП

Ра = А

Наведені показники рентабельності не мають встановлених нормативних значень. Як правило, критерії їх оцінки підприємство встановлює самостійно, залежно від власних вимог або з урахуванням середньо галузевого значення. Позитивною тенденцією є зростання показників рентабельності у динаміці.

4. Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника, як співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (К) (у тому числі відкриті в інших банках) до суми кредиту та відсотків за ним з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів), а для позичальників, що отримали кредит в іноземній валюті, — з урахуванням зміни валютного курсу:

(Нсм * n) — (Зм * n) — Зі

К = Ск

де Нсм — середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів);

n - кількість місяців дії кредитної угоди;

Зм - щомісячні умовно-постійні зобов’язання позичальника (адміністративно-господарські витрати);

Зі — податкові платежі та сума інших зобов’язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу;

Ск — сума кредиту та відсотків за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу).

Для позичальників, діяльність яких має сезонний характер виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 міс.

Оптимальне теоретичне значення показника К має бути не менше ніж 1,5.

Необхідним і важливим доповненням до процедури аналізу кількісних показників фінансового стану позичальника є аналіз якісних (суб'єктивних) характеристик його діяльності, а саме:

— кредитної історії позичальника;

— наявності заборгованості за кредитами і інших банках;

— періоду функціонування позичальника та його ринкової позиції;

— залежності від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

— ділових якостей і репутації керівництва (рейтинг у ділових колах, дотримання ділової етики, виконання договірної та платіжної дисципліни);

— наявності якісних характеристик забезпечення за кредитом (застава, страховий поліс, гарантій, поручительство (порука) та ін.)

— іншої інформації (наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства, ефективність управління ринкова позиція та ін.)

Аналіз кредитної історії позичальника надає інформацію про характер взаємовідносин клієнта з банком; дає можливість проаналізувати досвід клієнта стосовно отримання кредитів у минулому та зробити висновок щодо своєчасності погашення відсотків і заборгованості за кредитами, якщо такі мали місце. Наявність непогашеної заборгованості за кредитами в інших банках підвищує рівень ризику кредитної угоди з позичальником.

Дуже важливим моментом є період функціонування підприємства. Практика показує, що найбільш критичними вважаються перші 3 — 5 років активної діяльності суб'єкта господарювання. Чим триваліший період функціонування позичальника, тим більша вірогідність погашення кредиту. Оцінка фінансового стану позичальника, діяльність якого перебуває на початковому етапі, а бухгалтерська звітність не містить необхідної повної інформації, здійснюється на підставі наявного бізнес-плану розвитку підприємства, техніко-економічного обґрунтування отримання та повернення кредиту з урахуванням повноти покриття забезпечення відсотків і заборгованості за кредитом.

Залежність позичальника від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості впливає на його можливість генерувати сталі грошові потоки, які будуть спрямовані на погашення заборгованості за кредитом і суми відсотків.

На підставі аналізу якісних показників діяльності позичальника визначається ступінь довіри до нього з боку банку.

Комплексна рейтингова оцінка кредитоспроможності позичальника визначається шляхом присвоєння отриманим значенням розрахункових кількісних показників та якісним характеристикам відповідної кількості балів залежно від встановленої банком градації. Далі бали підсумовуються, і відповідно до отриманого значення комплексної оцінки позичальнику присвоюється відповідна категорія надійності (Табл. 2).

Таблиця 2.

Визначення класу позичальника - юридичної особи за результатами оцінки його кредитоспроможності

Клас позичальника

Комплексна рейтингова оцінка, бали1

Характеристика

«А»

63 — 82

Фінансова діяльність дуже добра (кредити за мінімальним ризиком)

«Б»

40 — 62

Фінансова діяльність добра (кредити з невисоким ризиком)

«В»

26 — 39

Фінансова діяльність задовільна (кредити із середнім ризиком)

«Г»

18 — 25

Фінансова діяльність погана (кредити із високим ризиком)

«Д»

до 17

Фінансова діяльність збиткова (кредити з максимальним ризиком)

1 Наведена кількість балів не є нормативно встановленою. Банки самостійно визначають кількість балів, яку вони присвоюють певному компоненту, а отже, комплексна рейтингова оцінка може відрізнятися.

Отже, на підставі результатів аналізу кредитоспроможності банк робить висновки про здатність позичальника погасити у повному обсязі та у встановлені строки заборгованість і відсотки за кредитом і приймає рішення про можливість укладання з ним кредитної угоди.

3. Оцінка кредитоспроможності позичальника-банку

Оцінка кредитоспроможності позичальника-банку здійснюється із застосуванням методів, що використовуються у вітчизняній та світовій практиці за такими напрямами (Схема 5).

Схема 5

Напрями оцінки кредитоспроможності позичальника-банку

З метою регулювання діяльності вітчизняних банків Національним банком України встановлено 13 обов’язкових економічних нормативів, які об'єднані у такі групи і є обов’язковими для виконання:

1) нормативи капіталу:

норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1);

норматив адекватності регулятивного капіталу / платоспроможності (Н2);

норматив адекватності основного капіталу (Н3);

2) норматив ліквідності:

норматив миттєвої ліквідності (Н4);

норматив поточної ліквідності (Н5);

норматив короткострокової ліквідності (Н6);

3) нормативи кредитного ризику:

норматив максимального розміру кредитного ризику до одного контрагента (Н7);

норматив великих кредитних ризиків (Н8);

норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);

4) нормативи інвестування:

норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11);

норматив загальної суми інвестування (Н12).

5) норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13).

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н7, Н8, Н11, Н12, Н13 є регулятивний капітал банку, для економічного нормативу Н3 — власний капітал, а для економічних нормативів Н9, Н10 — статутний капітал.

Порядок розрахунку і граничні значення нормативів визначені в Інструкції НБУ «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», затвердженій постановою від 27 серпня 2001 р. № 368.

Вимоги до формування обов’язкових резервів визначені Положенням НБУ «Про порядок визначення та формування обов’язкових резервів для банків України», затвердженим постановою від 21 квітня 2004 р. № 172. Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти юридичних і фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, що зберігаються на поточних і вкладних рахунках, а також залучені кошти, що належать юридичним і фізичним особам та відображені в балансі банку на інших рахунках бухгалтерського обліку. Розрахунок суми резерву здійснюється відповідно до встановленого Національним банком нормативу обов’язкового резервування до зобов’язань щодо залучення банком коштів. Норматив обов’язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків і може бути диференційованим залежно:

— від строку залучення коштів (короткострокові зобов’язання банку, довгострокові зобов’язання банку);

— виду зобов’язань у розрізі валют (національна, іноземна) (у тому числі в банківських металах).

Обов’язкові резерви формуються в національній валюті та зберігаються на кореспондентському рахунку банку в Національному банку в повній сумі на кінець звітного періоду резервування. Первинною функцією обов’язкових резервів є забезпечення ліквідності банку. Крім того, це надійний показник гарантування вкладів клієнтів, завдяки якому забезпечується надійність та фінансова стійкість банку.

При аналізі якості активів і пасивів банку необхідно приділити увагу:

— співвідношенню між обсягами проблемних кредитів і сукупним розміром кредитного портфеля;

— достатності сформованого резерву для покриття можливих збитків за активними операціями;

— концентрації активних операцій (з урахуванням галузей економіки, операцій з інсайдерами, вкладень піж заставу одного типу, ризику країни тощо);

— достатності власного капіталу банку;

— відповідності темпів зростання обсягів статутного, регулятивного капіталу темпам зростанню активів банку та ін.

При аналізі прибутків і збитків банку увага приділяється рівню прибутковості банку в цілому та за окремими напрямами його діяльності. Рівень прибутковості банку за окремими напрямами діяльності визначається шляхом аналізу співвідношення окремих груп доходів і витрат у розрізі окремих видів операцій, послуг та ін.

У світові та вітчизняній практиці як методика, що дає змогу визначити загальний стан банку на підставі єдиних критеріїв, які охоплюють діяльність банку за всіма напрямами, використовується рейтингова система CAMEL.

Система рейтингової оцінки банків CAMEL вперше було спроваджено в практику у 1978 р. у Сполучених Штатах Америки, коли три агентства з нагляду за діяльність банків СШУ (Федеральна резервна система, Федеральна корпорація страхування депозитів, Управління валютного контролера) дійшли згоди щодо стандартизації системи аналізу та оцінювання діяльності банків. У 1996 р. систему CAMEL доповнив показник, який відображає рівень залежності банківської установи від ринкового ризику, і система отримала назву CAMELS. Можливості застосування вказаної методики Національним банком зумовлені переходом вітчизняної банківської системи на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку.

Система CAMELS отримала назву за першим літерами своїх складових:

— «С» — Capital adequacy — адекватність капіталу; оцінка капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників;

— «А» — Asset quality — якість активів; можливість забезпечення повернення активів, а також вплив проблемних кредитів на загальне фінансове становище банку;

— «М» — Management — менеджмент; оцінка методів управління банківської установи з урахуванням ефективності її діяльності, порядку роботи, методів контролю та виконання встановлених законів і нормативних актів.

— «Е» — Earnings — надходження або рентабельність; оцінка рентабельності банку з погляду достатності його доходів для перспектив розширення банківської діяльності;

— «L» — Liquidity — ліквідність; системи визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як наявних, так і непередбачених зобов’язань;

— «S» — Sensitivity — чутливість до ринкового ризику; враховується чутливість банку до зміни відсоткових ставок і здатність менеджменту управляти цим видом ризику.

У процесі визначення рейтингу CAMELS кожний компонент аналізується за встановленими правилами, принципами та показниками, що характеризують діяльність банку. Застосовуються методи коефіцієнтного аналізу, а отримані результати порівнюються з граничними величинами за законодавчо встановленими нормативами. Далі кожен із зазначених компонентів оцінюється за п’ятибальною шкалою, при цьому оцінка «1» є найвищою, а оцінка «5» — найнижчою. За системою CAMELS деякі компоненти оцінюються за даними фінансової та статистичної звітності, наданої банком Національному банку (адекватність капіталу, якість активів, рентабельність ліквідність), а деякі вимагають проведення перевірок на місцях для більш точної оцінки (менеджмент, чутливість до ринкового ризику).

Комплексна рейтингова оцінка визначається за п’ятибальною шкалою з урахуванням усіх основних факторів, відображених при отриманні рейтингових оцінок за всіма шістьма компонентами. Як правило, комплексна оцінка виставляється за рейтинговою оцінкою, що зустрічається найчастіше.

В Україні системи CAMELS використовується Національним банком України для оцінки стану банків на підставі єдиних критеріїв із 1997 року Методика, якою користується служба банківського нагляду Національного банку, відрізняється від класичного варіанта цієї рейтингової системи за такими ознаками:

використано дещо інший набір показників, що характеризують фінансовий стан банків і скориговано критеріальні рівні оціночних показників;

застосовано іншу кваліфікацію активів за ступенем ризику та скориговано коефіцієнти ризикованості активів;

уточнено склад елементів власного капіталу банків відповідно до особливостей вітчизняного законодавства;

встановлено підсумковий рівень надійності банку, що є дуже суб'єктивним процесом, оскільки значною мірою залежить від рівня кваліфікації та об'єктивності інспекторських перевірок.

Перевагами рейтингової системи CAMELS є комплексний підхід до оцінки всіх сфер банківської діяльності, можливість отримання єдиної оцінки (рейтингу), простота і гнучкість. До недоліків можна віднести те, що результати оцінювання фінансового стану банків за системою CAMELS є конфіденційними, тобто не публікуються у засобах масової інформації. Тому, при видачі кредиту на міжбанківському ринку вітчизняні банки — кредитори не мають змоги використати результати рейтингової оцінки фінансового стану банків для прийняття рішення про видачу кредиту позичальнику-банку.

За результатами оцінки кредитоспроможності на підставі отриманого значення комплексної рейтингової оцінки позичальник-банк відносять до певного класу — «А», «Б», «В», «Г» або «Д». Залежно від того, до якого класу віднесено позичальника, визначається ступінь його надійності та ймовірність погашення заборгованості за кредитом.

4. Оцінка кредитоспроможності позичника-фізичної особи

Для оцінки кредитоспроможності позичальника-фізичної особи банки визначають перелік показників і встановлюють їх критеріальні значення залежно від виду кредиту (на придбання або будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, на інші потреби), його обсягу й строку, виду забезпечення (застави) за кредитом.

Оцінка кредитоспроможності позичальника-фізичної особи проводиться з урахуванням кількісних показників (економічна кредитоспроможність) та якісних характеристик (особиста кредитоспроможність) позичальника що підтверджується відповідними документами і розрахунками.

До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника-фізичної особи, зокрема, належать:

— сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов’язання) та прогноз на майбутнє;

— нагромадження на рахунку у банку (інформація надається за бажанням позичальника);

— коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність позичальника та його фінансові можливості виконати зобов’язання за кредитною угодою;

— забезпечення кредиту (застава рухомого і нерухомого майна, наявність страхового поліса, можливості передачі права власності на об'єкт кредитування — житло, автомобіль тощо) та його ліквідність.

Оцінка поточної платоспроможності позичальника може проводитися за такими показниками:

1. Коефіцієнт PTI (Payment-to-Income Ratio) — платіж до доходу, який розраховується так:

ПКщ

РТІ =

Дщ

де ПКщ — сума щомісячних платежів за кредитом, яка містить суму внеску за основним боргом, відсотки і комісією за кредитом та інші платежі відповідно до умов кредитного договору;

Дщ — сума щомісячних доходів фізичної особи, яка визначається на підставі розміру заробітної плати за вирахуванням податків, розміру допомоги на дітей, розміру пенсії та інших доходів. Підтвердженням доходів клієнта можуть бути податкові декларації попереднього періоду, довідка з місця роботи про отримані доходи або інші документи.

Показники РТІ не мають перевищувати:

— для кредитів у національній валюті при доході в національній валюті 40%;

— для кредитів у національній валюті при доході в іноземній валюті 45%;

— для кредитів в іноземній валюті при доході в іноземній валюті 40%;

— для кредитів у іноземній валюті при доході в національній валюті 30%.

2. Коефіцієнт ОТІ (Obligations-to-Income Ratio) — зобов’язання до доходу, який розраховується так:

Пщ

ОТІ =

Дщ

де Пщ - сума всіх щомісячних платежів позичальника, яка складається з поточних витрат фізичної особи, внесків за страхування, квартирної плати та інших витрат.

Показник ОТІ не мають перевищувати:

— для кредитів у національній валюті при доході в національній валюті 50%;

— для кредитів у національній валюті при доході в іноземній валюті 55%;

— для кредитів в іноземній валюті при доході в іноземній валюті 50%;

— для кредитів у іноземній валюті при доході в національній валюті 40%.

3. Коефіцієнт платоспроможності позичальника-фізичної особи (КПфо) визначається за формулою:

Дщ

КПфо =

ПКщ + Пщ

Значення коефіцієнта платоспроможності маж бути більше 1.

До якісних характеристик позичальника-фізичної особи зокрема належать:

— загальне матеріальне становище клієнта (наявність майна та копій відповідних документів, які підтверджують його право власності; фони мають бути засвідчені у встановленому порядку);

— соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);

— вік клієнта;

— кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами/гарантіями в минулому, своєчасність погашення заборгованості та відсотків за кредитом).

Під час оцінки кредитоспроможності позичальників - фізичних осіб, які отримують кредит як підприємці, мають ураховуватися також відповідні показники, що встановлюються для юридичних осіб, зокрема:

— менеджмент (рівень менеджменту, ділова репутація та зв’язки в діловому оточенні, готовність і спроможність позичальника нести особисту відповідальність за виконання кредитних зобов’язань тощо);

— фактори ринку (вид галузі, оцінка привабливості товарів/послуг, що виготовлюються/надаються позичальником; ринок таких товарів/послуг, рівень конкурентоспроможності, тривалість діяльності на конкретному ринку тощо);

— прогноз руху грошових потоків (співвідношення власного капіталу та розміру кредиту, співвідношення грошових оборотів за місяць і суми кредиту тощо).

У процесі оцінки кредитоспроможності позичальника здійснюється розрахунок ліміту кредитування, який зіставляється із сумою кредиту, яку запитує позичальник. У разі, якщо розрахунковий ліміт кредитування менший за суму кредиту, яку запитує позичальник, йому пропонується змінити умови кредитування:

збільшити строк користування кредитом;

зменшити суму кредиту та ін.

За результатами оцінки кредитоспроможності залежно від значення комплексної рейтингової оцінки банку відносить позичальника — фізичну особу до певного класу — «А», «Б», «В», «Г» або «Д» і приймає рішення про видачу кредиту (Табл. 3).

Таблиця 3.

Визначення класу позичальника - фізичної особи за результатами оцінки його фінансового стану

Клас позичальника

Комплексна рейтингова оцінка, бали1

Характеристика

«А»

25 — 35

Фінансова діяльність дуже добра (кредити за мінімальним ризиком)

«Б»

19 — 24

Фінансова діяльність добра (кредити з невисоким ризиком)

«В»

15 — 18

Фінансова діяльність задовільна (кредити із середнім ризиком)

«Г»

11 — 14

Фінансова діяльність погана (кредити із високим ризиком)

«Д»

до 10

Фінансова діяльність збиткова (кредити з максимальним ризиком)

1 Наведена кількість балів не є нормативно встановленою. Банки самостійно визначають кількість балів, яку вони присвоюють певному компоненту, а отже, комплексна рейтингова оцінка може відрізнятися.

Одним із перспективних напрямів оцінки кредитоспроможності позичальника — фізичної особи є використання системи кредитного скорингу, яка базується на бальній оцінці факторів кредитного ризику.

Скоринг є математичною або статистичною моделлю, за допомогою якої на основі кредитної історії «минулих» клієнтів банк намагається визначити, яка ймовірність того, що конкретний потенційний позичальник поверне кредит у визначений строк.

Скоринг використовується головним чином під час кредитування фізичних осіб, особливо при видачі споживчих кредитів, не забезпечених заставою.

Основне завдання скорингу полягає в тому, шоб з’ясувати не тільки, чи спроможний клієнт виплатити кредит, а й ступінь надійності та обов’язковості клієнта.

Перелік характеристик для оцінки рівня кредитного ризику позичальника — фізичної особи визначається банком самостійно. Найчастіше використовують такі характеристики, як вік, кількість дітей/утриманців, професія, чистий дохід, додатковий дохід на сім'ю, стаж роботи на основному місці роботи, тривалість клієнтських відносин з банком, наявність вкладного рахунку та ін. Але перш кредитний скоринг враховує такі параметри, як погашення позичальником заборгованості в минулому, поточний рівень заборгованості, тривалість кредитної історії.

Результатом скорингу є розрахований інтегральний показник (score), що обчислюється як сума певних характеристик з різними ваговими коефіцієнтами. Чим вище значення інтегрального показника, тим вища надійність клієнта. Відповідно до значення інтегрального показника банк може впорядкувати перелік своїх клієнтів за ступенем зростання кредитоспроможності.

Інтегральний показник кожного клієнта порівнюється з якимось числовим порогом або лінією поділу, що, власне кажучи, є лінією беззбитковості й розраховується виходячи з того, скільки в середньому необхідно клієнтів, що платять у строк, для того, аби компенсувати збитки від непогашення одного кредиту. Клієнтам з інтегральним показником вище цієї лінії видається кредит, клієнтам з інтегральним показником нижче від цієї лінії - ні.

Впровадженням кредитного скорингу в практику діяльності вітчизняних банків дасть змогу:

— підвищити ефективність управління кредитним портфелем банку на підставі прийняття зважених та обґрунтованих рішень;

— знизити операційні витрати завдяки економії робочого часу працівників кредитного відділу, оскільки порівняно з традиційним аналізом кредитної заявки знижується кількість документації, що обробляється.

— використовувати якісно нові системи прийняття рішень про видачі кредиту і вдосконалення моделей кредитування.

Банки України надають кредити здебільшого позичальникам, які належать до класів «А», «Б» і «В». Позичальникам, які за результатами оцінки фінансового стану потрапили до класів «Г» і «Д», кредити видаються в окремих випадках, наприклад, для рефінансування вже виданого раніше кредиту, для реалізації програми санації підприємства-позичальника або за умови наявності високоліквідного забезпечення тощо.

Висновки

Наявність товарного виробництва і грошей об'єктивно зумовлює існування та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов’язковим атрибутом господарювання. Кредит співдіє закріпленню господарсько-фінансовій діяльності підприємства, так як він є необхідною умовою кругообігу виробничих фондів та фондів обертання в умовах розширеного відтворення, дає можливість безперервно здійснювати процес обертання і, як наслідок, сприяє виробництву і реалізації продукції. Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі відтворення відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента, відносно відокремлення руху грошової форми вартості від товарної форми, виконання грішми функції засобу платежу і виникають кредитні відносини. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, тоді споживачі матеріальних цінностей на момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Коли ж рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу нагромаджуються тимчасово вільні грошові кошти. Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообігу обігових коштів і потребою у постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів в інтересах прискорення процесу відтворення. Ця суперечність може бути усунена за допомогою кредиту, котрий дає можливість отримувати кредитоодержувачам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей та послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу.

Отже, кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиною товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой