Польська культура XIV-XVI ст

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Культура и искусство


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Польська культура XIV- XVI ст.

ЗМІСТ

польська культура література

ВСТУП

І РОЗДІЛ. Польська культура XIV- першої половини XV ст.

1.1 Освіта

1.2 Література

1.3 Музична культура. Живопис

1.4 Архітектура

ІІ РОЗДІЛ. Культура Польщі кінця XV ст. — і в XVI ст.

2.1 Письменники Польського Відродження та розквіт польської літератури

2.2 Архітектура

2.3 Скульптура

2.4 Музичне мистецтво

2.5 Польська наука

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Політичне об'єднання польських земель і зміцнення між ними економічних зв’язків створили базу для подальшого розвитку польської культури. Продовжувався процес формування і розвитку мови польської народності. Зокрема, серйозні зміни відбувалися у фонетиці польської мови. Розбіжність, яка ще до початку XIV ст. зберігалася у польській мові між довгими і короткими голосними поступово зникала. Усе більш удосконалювався граматичний склад польської мови. Вироблялася й усе більш уточнювалася система відмінювання іменників, руйнувалися і зникали древні форми простих минулих часів — аориста й імперфекта, великі зміни пережили і досягли сучасного виду форми складного минулого часу (перфект) і т.д. Істотно збагатився словниковий склад польської мови. Життя пліч-о-пліч з німцями-колоністами виявляло постійний вплив німецьких запозичень. Запозичалися не тільки цілі слова, але й окремі суфікси. Однак і ті й інші піддавалися такій ґрунтовній переробці на основі законів польської фонетики, що найчастіше утрачали всяку подібність зі своїм німецьким оригіналом. Цей вплив германізмів слабшав і припинився зовсім, до половини XV ст., коли посилився процес полонізації німецького елемента в містах. Багато слів сприйняла у цей час польська мова з чеської мови завдяки жвавим культурним відносинам і головним чином — через писемність, тому, що багато здобутків польської писемності XIV-XV ст. являють собою переклад з чеських оригіналів. Звичайно, поповнення словникового складу відбувалося аж ніяк не тільки за рахунок запозичень. Розвиток ремесла і торгівлі, соціальні зрушення, розвиток продуктивних сил відновили нові терміни відмираючих старих польських слів.

Актуальність теми. В зв’язку із тим, що Польща займала і займає значне місце в культурно-історичному розвитку України, епоха польського Ренесансу мала значний вплив на формування і становлення української культури у світовому аспекті. Тому тема, яка розкриває основні моменти становлення та розвитку польської культури є достатньо актуальною в сучасній історичній науці.

Мета роботи полягає у висвітленні основних етапів культурогенезу польського народу у XIV-XV ст. Виділення ренесансних впливів на становлення польської культури та роль епохи Відродження у Польщі; значення цієї епохи для Польщі та для людства в цілому.

До дослідження польської культури зверталося багато науковців, особливо багато праць присвячено епосі польського Відродження, яку ще називають «золотою добою».

Філатов у своїй праці звертає велику увагу на розвиток писемництва у Польщі, «…польське Відродження подарувало світові класиків Міколая Рейє, Шимона Шимоновича, перу яких належать численні ліро-епічні алегоричні поеми» [13, с. 47].

Зародившись у глибині середньовіччя, польська література набуває у другій половині XV ст. загальнонаціонального характеру, виявляє тісні зв’язки із західноєвропейським гуманізмом. З цього часу спостерігається інтенсивний розвиток польської гуманістичної науки, мистецтва та освіти, які досягли свого розквіту в XVI ст. Банк А. В. говорить у своїй праці «на той час було сформовано передовий прогресивний гуманістичний табір представлений іменами Яна Кохановського, Миколая Коперніка, Яна Острога світового доктора прав… «[2, с. 70].

І РОЗДІЛ. Польська культура XIV- першої половини XV ст.

1.1 Освіта

У 1440 р. була написана перша праця, присвячена польській мові: трактат «Про польську орфографію» Якоба Паркоша, професора і ректора університету.

Успіхи економічного розвитку і політичного об'єднання країни обумовили досить значне збільшення кількості шкіл, особливо у містах. Кожне місто мало тепер школу, іноді навіть не одну. З’являлися вони й у містечках. Школи відкривалися з дозволу єпископів, з ініціативи міщан при парафіяльних костьолах, що існували за рахунок міщан, ці школи набували все більші права. У XIV ст. вчителі в них призначалися вже не намісником костьолу, а міською радою. Програми їх поширювалися й у таких містах як Краків, Познань, Хелмно, Легніца, співпадали із навчальними програмами кафедральних шкіл. У 1364 р. Польща одержала свою першу вищу школу: у Кракові був відкритий університет. Причиною його відкриття була потреба у юридичних кадрах у зв’язку із широкою законодавчою діяльністю Казимира ІІІ. Краківський університет відкрився в складі трьох факультетів: юридичного, медичного і факультету вільних наук, причому найбільша увага приділена була юридичному факультету. Університет одержав внутрішню автономію. Цей перший польський університет проіснував недовго, але в 1400 р. він був відновлений. Цього разу до колишніх факультетів додався ще богословський. Першим ректором університету став Станіслав зі Скарбимежа, що у трактаті «Про право війни» (1409) вперше в історії науки міжнародного права провів розмежування між міждержавними і приватними феодальними війнами, зробив класифікацію причини їх виникнення. Справедливими він визнавав тільки оборонні війни.

Незабаром Краківський університет став центром освіти і національної науки, набув широкої слави за межами Польщі. Крім поляків, у ньому протягом усього XV ст. завжди навчалося багато угорців, німців, чехів, литовців і т.д. Показовий той факт, що ще в 1396 р. видатний польський вчений і філософ Мацей із Кракова одержав посаду ректора Гейдельбергського університету.

Університет брав активну участь у політичному житті країни. Жоден з частих у XV ст. конфліктів, жодні із зборів, власне кажучи міжнародних церковно-політичних конгресів, не обходився без участі професорів Краківського університету, що виступали на них як дипломатичні представники Польської держави, відстоюючи інтереси Польщі.

Краківський університет у XV ст. став центром розвитку польської філософії. У ньому були представлені всі основні моменти пізньої схоластики. Значного розвитку досяг польський різновид номіналізму. Видатним номіналістом був Михал Тварог (близько 1450−1520 рр.) Проти обскурантизму і містики підняли свій голос Мацей із Кракова (помер у 1410 р.), Бенедикт Гессен та інші польські філософи того часу. Номіналісти виявляли велику цікавість до природознавства. Таким чином, хоча в основному польська філософія XIV-XV ст. і зберігала релігійно-схоластичний характер, однак у ній вже в той час розвивалися і цілком нові тенденції [5, с. 67].

У XV ст. у Польщі виступають перші представники гуманізму. Суспільно-економічною основою гуманізму був розвиток елементів товарно-грошового господарства, підйом міст, пожвавлення політичного життя і зміцнення суверенності Польської держави.

Серед діячів польської культури середини XV ст. як один із перших гуманістів виділяється професор медицини Краківського університету Ян з Людзиска, що співчував гуситській ідеології. Селянин за походженням, він рішуче виступав на захист пригнобленого й експлуатованого селянства, посилаючись на те, що «природа всіх людей зробила рівними». Ці почуття Ян з Людзиска виразив і в привітальній промові, що він виголосив в його стінах від імені університету при зустрічі з молодим королем Казимиром Ягеллончиком. Спрямована проти реакційних великих феодалів, перейнята патріотичним підйомом, мова Яна з Людзиска являє собою один із найяскравіших пам’ятників передової польської суспільної думки того часу. Ряд антисхоластичних ідей висунули Гжегож із Санока (1408−1477) і друг молодого Коперніка Калимах. Гжегож із Санока вирізнявся всебічними інтересами, був не тільки філософом, але й істориком, письменником, лікарем, викладав у Краківському університеті римську поезію, цікавився військовою справою. Задовго до Ф. Бекона Гжегож звернув увагу на розробку індуктивної логіки. Він закликав до вивчення природничих наук і виступав проти марного вербалізму середньовічної «ученості», «сонного марення розуму», як він називав його. Гжегож із Санока був солідарний з багатьма філософськими положеннями давньогрецького матеріаліста Епікура.

Великих успіхів досягла в XV ст. польська наука в галузі математики й астрономії. Марцин Круль з Журавиці, його учень Марцин Бліца з Олькуша і ряд інших учених своїми працями здобували славу молодому Краківському університету на батьківщині і за кордоном. В другій половині XV ст. особливо прославився своїми роботами в галузі астрономії Войцех із Брудзева, учитель геніального Миколая Коперника.

До цього часу, нарешті, відносяться перші праці по природничих науках: великий каталог польської флори і фауни і словник польських термінів для позначення рослин, складені Яном Станкою, одним з видатних ботаніків середньовічної Європи.

Великі успіхи зробила медицина, особливо в Сілезії. У першій половині XV ст. тут був відомий своїми працями Генрик із Бжега.

На початку XV ст. у Польщу проникло вчення Яна Гуса. Праці Гуса стали відомі в Польщі ще при його житті і жадібно читалися. На території Польщі з проповіддю русизму виступав найближчий сподвижник і товариш Гуса Празький. Серед професорів Краківського університету були чехи, деякі з них виступали переконаними гуситами, наприклад Генрик Чех. Одним з активних послідовників Гуса був поляк професор Краківського університету Анджей Галка з Доччина. У збірці, написаною польською мовою, що дійшла до нас, і була одним із кращих літературних творів того часу, він вихваляв Віклефа, англійського реформатора, навчання якого було використано Гусом, нападав на католицьке духовенство із папою на чолі, що служить антихристу, що обманює народ і ховає від нього істину, що викладена в навчанні Віклефа [11, с. 37].

Католицька церква, на чолі зі своїм ідейним керівником краківським єпископом Збігневом Олесницьким, вела запеклу боротьбу з усіма проявами русизму. Церкві вдалося домогтися суду ряду прихильників русизму і відправити багатьох із них на багаття. Але вона вже не могла цілком відновити безмежний авторитет, яким користувалася католицька ієрархія і, зокрема, її глава — римський папа.

Прогресивні ідеї боротьби проти зловживань папської курії знаходили прихильників і серед діячів польської культури.

Одним із найвизначніших їхніх представників був ректор Краківського університету Павло Влодковіц. На Константському соборі, що засудив Гуса, він виступив на його захист. Патріотичні й антиклерикальні погляди Влодковіца, що не тільки відстоював суверенітет Польщі від зазіхань папського Риму, але і вперше висунув принцип визнання прав за нехристиянськими народами і державами, були розвинуті в другій половині XV ст. видатним публіцистом Яном Остророгом, що співчував гуситським ідеям. Остророг відстоював програму об'єднання польських земель і був виразником раннього етапу формування польської національної самосвідомості.

1.2 Література

Усі ці успіхи в розвитку мови і науки знаходили відображення й у розвитку польської літератури. Правда, література XIV ст. ще мало відрізняється від літератури попереднього періоду. Тут така ж бідність жанрів, та ж перевага здобутків релігійного характеру.

Серед здобутків світського змісту, написаних латинською мовою, велике місце займають хроніки. Це, наприклад, — хроніка Великопольська невідомого автора, складена в другій половині XIV ст., «Хроніка князів польських», доведена до 1386 р., яка висвітлює історії Сілезії. Автор останньої хроніки, (за припущеннями дослідників — міщанин Петро з Бичини) розглядає Сілезію як невід'ємну частину Польщі.

Особливої уваги заслуговує хроніка, написана Янком з Чарнкова. Її автор, священик, за походженням міщанин, займав впливове місце при дворі Казимира ІІІ, а після його смерті стояв в опозиції Людовику Угорському. Хроніка охоплює період правління Людовика. Гострий полемічний тон автора стосовно політичних супротивників відрізняє хроніку Янка з Чарнкова від лицемірної «об'єктивності» інших сучасних йому хронологів.

Серед здобутків політичного характеру виділяється також присвячена відомим подіям 1311−1312 рр. пісня про війта Альберті, авторство якої приписується єпископу познанському Янові з Темпи, автору декількох пісень релігійного змісту.

Література польською мовою представлена в XIV ст. винятково надбаннями релігійного змісту. Це так званий Флоріанський Псалтир, що є перекладом з чеського оригіналу, і уривки житія св. Блажея. От і усе, що дійшло до нас з літератури XIV ст. польською мовою, якщо не вважати численних внесень у латинські судові книги текстів показань свідків і присяг по різних справах — цінного для мовознавця-полоніста пам’ятника живої розмовної мови XIV ст.

Найбільші пам’ятники юридичної думки епохи Казимира ІІІ - Вислоцький і Петровський статути — були написані теж на латині.

У XV ст. література релігійного змісту починає поступатися місцем писемності світської, з’являються перші публіцистичні праці, розвивається поезія. Латинська мова як і раніше переважає в літературі, але і польська мова завойовує собі поступово усе більші права. Це — результат швидкого росту польського міського населення, результат залучення до культури широких прошарків шляхти, що зміцніла економічно і завойовує політичні позиції.

Видатною науковою працею того часу була «Історія Польщі» Яна Длугоша. Ян Длугош (1415−1480) — краківський канонік, вихованець Краківського університету, секретар і наближений єпископа Олесницького. Однак, він не поділяв антинаціональних поглядів останнього. Видатний політичний діяч своєї епохи, він брав активну участь у житті держави, брав участь у дипломатичних переговорах Польщі з Орденом і т.д. По роботі Длугошу довелося багато подорожувати, що розширило його кругозір і збагатило його бібліотеку великою кількістю рукописів, вивезених головним чином з Італії. Длугош сприйняв у гуманістів любов до класичних авторів і класичної латині, якою він володів досконало, але світогляд його залишився типово середньовічним, зокрема, авторитет церкви, перевага духовної влади над світською для нього завжди були незаперечні. Це проявилося й у його «Історії Польщі», що не задовольняло його молодших сучасників — польських гуманістів.

«Історія Польщі» Длугоша ґрунтовна праця в 3 томах (12 книгах), що охоплює події з найдавніших часів до 1480 р. Заснована на ретельному вивченні джерел місцевих і іноземних, у тому числі російських літописів, (для того під кінець життя Длугош спеціально вивчив російську мову). «Історія» Длугоша є вершиною середньовічної польської історіографії. Книги Длугоша перейняті гарячою любов’ю до батьківщини і вірою у велике майбутнє Польщі. Длугош ніколи не втрачав надії на те, що прийде епоха, коли західні землі знову приєднаються до Польщі.

Відзначаючи у своїй «Історії» факт 1322 р. — втрату Сілезії, він виражає відразу, тверду впевненість у тому, що «Вроцлав по милості божій коли-небудь з'єднається з королівством"[4].

У XV ст. широко розвивається поезія латинською мовою, як духовна, так і світська. Писалися релігійні пісні і гімни на честь святих, а поруч з ними — панегірики на честь сильних світу цього та надгробні епітафії. Збереглася епітафія Владиславі Ягайлові, написана Гжегожем із Санока, діалог, присвячений пам’яті єпископа Збігнева Олесницького, поема на смерть знаменитого польського лицаря Завішу Чорному та ін. Створювалися й епічні надбання, присвячені найбільшим історичним подіям. З’являлися перші вірші, спочатку у вигляді листів до коханих (чи, радше, рецептів, як писати ці листи), що виходили із середовища студентської молоді, а з другої половини XV ст. — вже і справжні любовні вірші, авторами яких були Гжегож із Санока, Калимах та ін.

Видатним поетом того часу був Станіслав Цєлек (1382−1437). Крім релігійних пісень, він написав сатиричні вірші про шлюб Владислава Ягайло з Єлизаветою і поему про Краків, оспівував його красу, визначні пам’ятки і природу.

Писемність польською мовою й у XV ст. представлена як і раніше здобутками головним чином, релігійного змісту. Зберігся ряд молитов, збірник проповідей (так звані Гнезненські проповіді) і молитовник Навойки. З великих рукописів польською мовою зазначимо Пулавський Псалтир (переклад з чеського оригіналу) і Біблію королеви Софії (Сарошпатацький кодекс), написану за замовленням останньої дружини Ягайло (теж переклад з чеської). Поряд з цим у містах ходили по руках гуситські переклади Біблії, які мали широке поширення серед міського населення, а також проникали й у село.

До цього часу відноситься ряд перекладів на польську мову пам’ятків польського права. Близько 1449 р. за дорученням мазовецького князя Болеслава IV Свентослав з Войцешина перевів Вислицький статут Казимира ІІІ і Вартський статут Ягайло. У середині XV ст. зроблений переклад з німецької магдебурзьких ортілів, найважливіших пам’ятків міського судочинства.

Існували і поетичні здобутки на польській мові - релігійні пісні, римовані легенди про святих, коляда. Останні становлять особливий інтерес, що вийшов з народного середовища. Серед оригінальних здобутків можна відзначити так звані «Маріїні пісні», пов’язані з культом діви Марії. До другої половини XV ст. відноситься великий поетичний здобуток «Псалтир, чи П’ятнадцять міркувань про пристрасті Господні», написаний Владиславом з Гельнева і був дуже популярний у свій час.

У XV ст. польською мовою писали вже і світські поетичні здобутки. Наприклад, існувала польська пісня, що оспівувала Грюнвальдську битву. Пісня ця не дійшла до нас, але її пам’ятали ще в XVІ ст. Складені були пісні і про битву під Варною, про татарські навали та ін. Ці поеми, приписувалися Слоте (близько 1400 р.), де у віршах були викладені правила поведінки за столом та різне.

Особливе місце в цій світській поезії займають ще два здобутки, написані на злободенні теми, що вийшли, мабуть, зі шляхетського середовища. Одна з них — «Сатира на ледачих холопів» — невеликий вірш, що оповідає про виверти і хитрощі, до яких зверталися селяни, працюючи на панщині. Друге — «Вірш про вбивство Анджея Тенчиньського» — відображена боротьба в місті між шляхтою і міщанами. У ньому докладно описується реальний факт, який мав місце в 1461 р. — убивство краківськими міщанами хорунжого-шляхтича, що образив одного з ремісників, і жорстоку розправу за це убивство з міщанами. Весь вірш від початку до кінця перейнято ненавистю і презирством до міщан.

Найцікавішим пам’ятником поезії XV ст. варто вважати велику — (близько 500 віршів) сатиричну поему-діалог «Бесіда магістра Полікарпа зі Смертю», що поряд з філософсько-релігійною проблематикою, містить реалістичні спостереження, сатиричні зауваження і, цілком ймовірно, виникло це не без впливу простонародного мистецтва, що переслідувалося церковниками. Вихваляючись своїм всесиллям, Смерть говорить, що перед нею рівні усі: дурні і розумні, бідняки і сановники, згадує про продажних суддів, шарлатанів-лікарів, розпусних ченців і т.д. Перерахування людських гріхів набуває в діалозі сатиричного характеру [8. с. 61].

Відомі й інші сатиричні здобутки, спрямовані проти ксьондзів і пияцтва.

Нарешті, збереглися і ліричні твори польською мовою, уривки віршів на тему про обмануту любов, а частіше любовні листи, що вийшли, мабуть, як і подібні їм вірші, латинською мовою, із середовища студентської молоді.

Таким чином, художня література першої половини XV ст., цілком зберігаючи свій феодальний характер, відрізняється і деякими новими моментами. Гострота спостереження, актуальна тематика додають їй прогресивних рис, не властивим феодальній літературі у попередніх сторіччях.

1.3 Музична культура. Живопис

Найбільш видатним представником польської музичної культури першої половини XV ст. був Миколай з Радому. До нас дійшли багатоголосні релігійні твори, а також і світський твір для співу з інструментальним супроводом, у якому прославляються Владислав Ягайло, його дружина Софія і їхнє немовля — син.

Збереглися й інші музичні світські здобутки того часу. Так, наприклад, невідомим композитором був покладений на музику вже згадуваний гімн Кракову Станіслава Целка. Творчість Миколая Радомського і багатьох його сучасників, імен яких ми не знаємо, відзначено художньою витонченістю, мелодійною виразністю і своєрідністю, що з’явилася результатом звертання цих майстрів до народних джерел польської музичної культури. Так, в основу пісні, створеної невідомим автором на польський текст зі згадуваних «П'ятнадцяти міркувань про пристрасті Господні», була покладена народна танцювальна мелодія. Зв’язок з народною пісенною творчістю тією чи іншою мірою відчувається й у багатьох інших музичних творах польських композиторів XІV — XV ст.

Першим польським музично-теоретичним твором був трактат краківського магістра Шидловіти, що відноситься, ймовірніше всього, до другого десятиліття XV ст. в якому йде виклад прийнятих у культовому побуті католицької церкви середньовічних норм григоріанського співу. Однак, поряд з цим у Краківському університеті, судячи зі статуту 1406 р., (уже на початку XV ст.) вивчалися трактати французьких теоретиків «нового мистецтва», що відбивало віяння гуманізму.

Великих успіхів у XІV — XV ст. досяг живопис. Чудові мініатюри Євангелія в Краківському кафедральному костьолі і Біблії Краківського капітолію. Особливо виділяються повні глибокого реалізму мініатюри в житії св. Ядвіги, виконані в Сілезії Миколаєм Прузнею з Любліна.

Дуже поширений в цей період стінний живопис. Длугош згадує про фрески каплиці Вознесіння, спорудженої при Краківському кафедральному костьолі в 1323—1340 рр. Фрески XІV ст. збереглися на стінах костьолів у Неполомицах, Вісліці, Чхові, у костьолі св. Яна в Гнізно, у Лендскому монастирі, Торуні. Фрески в монастирі бригиток у Любліні відображують світський сюжет — тріумфальний в'їзд Ягайло в Люблін після Грюнвальдської битви. Відому роль у розвитку фрескового живопису цього періоду відіграли російські майстри, яких привіз із собою в Польщу Владислав Ягайло після свого обрання на польський престол. З його доручення вони вкрили фресками стіни монастиря Христа Спасителя на Лисій горі, костьолу у Вісліце та ін. З цих робіт збереглися фрески в кафедральному костьолі в Сандомірі й у каплиці св. Трійці в Люблінському королівському замку. Російський стінний живопис зустрічається і у каплиці св. Трійці на Вавілі.

Великого розвитку досягає в цей час і станковий живопис. Найдавнішими пам’ятниками його є знаменита ікона Ченстоховської Божої матері й інші ікони (початку XІV ст.).

У цей період розвивається ще один вид мистецтва, настільки характерний для готики, — живопис на склі, вітраж. Зі збережених самих давніх є вітраж у костьолі св. Марії у Кракові, що зображує сцени зі Старого і Нового Завіту. Вітраж у кафедральному костьолі у Вроцлаві загинув під час Другої світової війни.

1.4 Архітектура

У XІV -XV ст. помітно оживилося будівництво міст. Виростали нові міста, перебудовувалися старі. Підсилювалася система міських украплень.

Зрозуміло, не всі міста були однакові за своїм виглядом. Існували великі міста, відносно великі центри торгівлі і ремесла — Краків, Познань, То рунь, Вроцлав і ін., що нараховували іноді понад 10 тис. жителів. Вони були солідно украплені. У 1328−1347 рр. був вибудований другий пояс стін навколо Вроцлава. У XV ст. подвійними стінами оперезалися Краків і Познань. У Кракові над стінами піднімалося до сорока різної величини і форми — веж. Сліди могутніх укріплень XІV- XV ст. збереглися в Сандомірі і Хелмно. На ніч закривалися не тільки всі міські ворота і хвіртки в стінах, але і самі вулиці, що ведуть до воріт, для чого застосовувалися важкі ланцюги. Залишки таких ланцюгів збереглися на деяких вулицях Кракова.

У таких містах на ринку височіли кам’яні двоповерхові ратуші, вибудовані в готичному стилі. Тут збиралася міська рада, відбувалися судові засідання і збори міщан, улаштовувалися прийоми і свята. Нижній поверх займали крамниці, під якими були розташовані льохи. Подібні ратуші існували в Кракові, Познані, Торуні, Гданську, Вроцлаві і ін.

У XІV ст. у багатьох з цих міст замість колишніх дерев’яних збудовані були вже кам’яні крамниці і спеціальні будинки, де багаті купці вели оптову торгівлю сукном полотниною і т.д. Такого типу будинок — сукениці (сукняні ряди), пізніше трохи перебудовані, збереглися до наших днів у Кракові.

Кам’яними були найчастіше у великих містах і житлові будинки. Дотепер їх можна бачити в Кракові, Познані, Торуні. Іноді вони будувалися навіть у готичному стилі. Подібні будинки збереглися у Вроцлаві. Кам’яні будинки були характерні для багатого кварталу міста.

Хати в селах були дерев’яними, криті, мабуть, соломою. У будинках заможних селян лиштви вікон, ставні, прикрашалися вигадливим різьбленням. До хати прилягав двір. У бідних селян господарських будівель майже не було, худоба в них, особливо дрібна, знаходилася відразу в хаті, у сінях. Більш заможні мали у своєму розпорядженні окремі приміщення для худоби і всіляких господарських потреб.

Майже в кожному селі була кузня і, як правило, корчма, де селяни збиралися по вечорах за кухлем пива чи меду, а по святах веселилася і танцювала молодь. Іноді був в селі і костьол.

В галузі архітектури XІV — XV ст. були часом розквіту готики. Одним з найбільших готичних храмів Польщі був кафедральний костьол на Вавілі в Кракові, побудований у 1320−1346 рр. В його архітектурі виявляються деякі риси, що стали характерними для польської готики і що дозволяють говорити про краківську школу архітектури. За зразком кафедрального костьолу в Кракові був споруджений і знаменитий костьол св. Марії, що будувався протягом усього XІV сторіччя.

Краківський варіант готики був застосований при перебудові в XІV ст. кафедрального костьолу в Гнізно. За зразком краківських побудовані готичні костьоли в Познані, Вроцлаві, Казимирі, Новому Сончі, Радомі, Бохні й інших містах.

Усі зазначені храми зводилися з цегли. Камінь застосовувався тільки в декоративних цілях. За формою вони являли собою трьохніфні василіски. Особливу групу складають храми Помор’я — цегельні, овальні за формою, теж здебільшого трьохніфні, увінчані однією вежею. Це — монументальні, вражаючі висотою готичні храми XIII ст., францисканський костьол св. Яна в Торуні і будувався в півтора сторіччя, закінчений у 1502 р. костьол св. Марії в Гданську, один із самих грандіозних у Європі, а також у Колобжигі, Гріфицях, Тшебятові (Західне Помор’я). З Помор’я цей стиль поширився і на північну Польщу, особливо Мазовію. Такий, наприклад, трьохніфовий зальний костьол св. Яна у Варшаві, збудований на початку XV ст. і згодом перероблений. Стиль цей зустрічається й у Малій Польщі - костьоли в Олькуше, Ленчице і Сандомирі. Специфіку Малої Польщі складають двохніфні зальні костьоли. З них найбільший і красивий знаходиться у Висліці. Трохи менші за розміром костьоли в Стопниці, Шилові і Неполомницях. Середина усіх цих костьолів нагадує прийомні зали феодальних замків.

Дерев’яна світська архітектура в XІV- XV ст. поступово змінювалася кам’яною. На місці згорілого в 1308 р. дерев’яного королівського замку на Вавілі будується кам’яний готичний замок. Королю наслідували духовні і світські магнати. Вони теж споруджували для себе з каменю і цегли замки, укріплені ровами, вежами і звідними мостами, як, наприклад, резиденція архієпископа під Кутно чи палац краківського каштеляна і коронного канцлера Якуба Дембиньського в Дембні. Таких замків-резиденцій при Казимирові ІІІ було вибудовано понад п’ятдесят у різних містах: у Плоцку, Ленчиці, Сандомирі, Олькуші, Саноці і ін. Широко застосовувалося різьблення по дереву. У Сілезії і Малій Польщі збереглися зразки її у вигляді художньо виконаних мадонн і розп’ять. Було поширене різьблення на камені. Пам’ятниками цього роду мистецтва, зокрема, є королівські гробниці. Основною частиною гробниці було зображення покійного. Хронологічно самі ранні гробниці відносяться до Сілезії - гробниці Генріха IV Пробуса у Вроцлаві, Болька І, Князя Свидницького в Кшешові, Болька, князя зембицького і його дружини Ютти в Генріхові і ін. Видатними пам’ятниками цього типу в XIV ст. є гробниці Владислава Локетка і Казимира ІІІ на Вавеле в Кракові при Казимирові ІІІ були споруджені в Гнізно гробниці Мешко І і Болеслава Хороброго. Велику художню цінність представляють і численні гробниці сілезьких шляхтичів. До XV ст. відноситься гробниця Владислава Ягайла з червоного мармуру, з зображенням барельєфа саркофага, наближених короля і герби польських земель.

У великих містах будинки світської архітектури теж починають у цей період прикрашатися. Художнє різьблення, що зображує сценки з життя міських станів, прикрашає і зараз ратуші у Вроцлаві.

ІІ Розділ. Культура Польщі кінця XV ст. — і в XVI ст.

2.1 Письменники Польського Відродження та розквіт польської літератури

В умовах розвитку товарно-грошових відносин, росту міст, пожвавлення політичної боротьби відбувався значний підйом польської культури наприкінці XV — початку XVI ст. і особливо в другій половині XVI ст. Загострення суперечностей феодального суспільства привело до кризи феодально-теократичного світогляду. Велику прогресивну роль у розвитку передової культури відіграли гуманізм і реформація в Польщі. Прогресивний гуманістичний табір у польській літературі, представлений іменами Перната з Любліна, Анджея Фріча Моджевського, Миколая Коперника, Яна Кохановського, спирався на широкі прошарки середньої шляхти і частини бюргерства, що вели боротьбу з магнатами і духівництвом. Його представники виступали проти свавілля магнатів, піднімалися до осуду соціальної несправедливості й експлуатації польських селян, що поширювалися в той період. Вони брали участь у боротьбі за реформи державного і суспільного ладу Речі Посполитої. Здобуток найбільш радикальних представників польського гуманізму в Польщі були об'єктивним відображенням протесту народних мас проти феодального гноблення.

Передові письменники Відродження засуджували католицьку церкву і духівництво, що були оплотом середньовічної ідеології. Вони пропагували новий гуманістичний світогляд. На противагу аскетизму церковників письменники-гуманісти виявляли живу цікавість до людини, оспівували красу природи і земного життя. Вони черпали теми своїх здобутків насамперед з національної дійсності. Для їхньої творчості характерні сильні реалістичні тенденції. Як і західноєвропейські гуманісти, письменники польського Відродження часто зверталися до античної культури, притягнуті її світським, життєстверджуючим характером. Позитивний вплив на їхню поезію зробило також використання народної творчості. Письменники Відродження створювали свої кращі здобутки польською мовою, активно боролися за його впровадження в літературу, що відбивало ріст національної самосвідомості польського народу. Реакційний табір у літературі захищав інтереси магнатів і церкви. Він був представлений такими публіцистами і письменниками, як Станіслав Ожеховський, Марцин Кромер, Ян Соликовський, Миколай Шажиньський та ін. Представники магнатсько-клерикального табору прославляли у своїй творчості католицьку церкву, вимагали підкорити їй світську владу, запекло боролися з реформацією.

Початок розвитку гуманізму пов’язаний з іменами Яна Остророга (1436−1501), першого в Польщі світського доктора права, італійця Пилипа Буонакорсі (1437−1496), що ховався від переслідування папи Павла ІІ відомого під ім'ям Каллимаха, а також Львівського архієпископа Гжегожа із Санока і Конрада Цельтиса (1459−1508), вихідця з Німеччини, що організували «Надвіслянське суспільство» гуманістів у Кракові. Остророгу належить «Меморіал про устрій Речі Посполитої у 1474−1477 рр. Остророг — прихильник сильної королівської влади і всебічної централізації держави шляхом введення єдиного укладення законів, єдиної монетної системи міри і ваги, усунення внутрішніх митних кордонів у країні і т.д. Посилаючись на вимоги «розуму», Остророг виступає проти привілеїв церкви, за незалежність королівської влади від папи. Ці нові ідеї, що знайшли вираження в політиці короля Казимира Ягеллончика, поширювалися в передових колах польського феодального суспільства середини і другої половини XV ст. Ці ідеї відстоював і Каллимах. Навколо Каллимаха, Цельтиса, а також Єжия Ретика, пропагандиста коперникового вчення, утворилися перші гуртки гуманістів. Серед гуманістів у Польщі були видатний політик і дипломат Миколай Лясоцький, що згадувався вище Яном з Людзиська, єпископ перемишльський Петро з Бнина. В останні десятиліття XV ст. гуманізм прищеплюється й у Краківському університеті, знаходячи собі прихильників і пропагандистів серед викладачів.

Політична і соціальна програма нечисленних ідеологів, що намітилася, але організаційно ще не оформився в блок прогресивної набудованої частини середньопомісної шляхти і городян у першій половині XVI ст. була компромісною. Навіть найбільш видатні його представники не поривали з феодальним світоглядом. Використання шляхтою ідей гуманізму і реформації у своїх, шляхетських інтересах визначили своєрідність і суперечливість культури польського Відродження. Однак, значні досягнення польської культури цієї епохи, пов’язані зі славними іменами Остророга і Ствоша, Коперника і Кохановського, Моджевського і Коперника, з діяльністю цілої плеяди видатних польських гуманістів, виходять за межі обмеженої політичної ідеології прихильників шляхетсько-бюргерського і шляхетського впливу. Кращі досягнення культури польського Відродження ідуть своїми коренями в народ і його культуру. Рух народних низів у містах, лівий селянський плин в аріанстві формували такі соціально-політичні обставини, які обумовили появу найбільш прогресивних ідей у творах польських гуманістів.

На кінець XV ст. — початок XVI ст. антинаціональний католицький двір перестав бути монополістом в області культури. Цьому багато сприяв розвиток у Польщі друкарства, що зробило доступними досягнення передової польської наукової і суспільно-політичної думки значно більш широким, ніж колись шарм польського суспільства. Розвиток друкарства сприяв пожвавленню політичної боротьби в країні, поширенню в польському суспільстві гуманістичних і реформаційних ідей, спрямованих на підрив ідеології католицької церкви. Воно стало могутнім фактором у поширенні грамотності, що була до того в основному привілеєм духівництва, і при тій грамотності на рідній польській мові. У польській літературі і мистецтві виступили численні представники шляхти, що політично підсилилася, і окремі вихідці з міщанського стану. Вони були ближче до джерел народної культури. Виникають королівства, сеймова і багато приватних бібліотек.

Серед перших друкованих книг польською мовою переважають так звані народно-міщанські повісті, як правило, вільні переклади з латинської мови.

У «Бесідах, які вів мудрий король Соломон з Мархолтом, грубим і безпутним» (1521), переведений краківським бакалавром Яном з Кошичок, розповідається про те, як розумний, спритний бідняк виявився переможцем у змаганні з королем. В іншому перекладі Яна з Кошичок «Совизджал забавний і смішний» (близько 1530 р.) висміюються «сильні світу цього», єпископи, професори-схоласти і ін. Герої такого роду — люди тямущі і лукаві, що не бояться посміятися над знатними і багатими.

Великою популярністю користувалися також пригодницькі повісті - «Історія про сім мудреців», «Троянська історія» (близько 1522 р.), роман про Олександра Македонського і ін.

Бернат із Любліна, міщанин за походженням, був автором першої друкованої польської книги, що вийшла в 1513 р. У своєму найвідомішому творі «Життя Езопа» (1522), що складається з життєпису легендарного байкаря Езопа і збірника байок. Бернат із Любліна гостро критикує панів і духівництво, виступає проти утиску селян і міщан. Священики, на думку письменника, — це вовки в овечій шкурі, що забралися в кошару. Про людей з народу Бернат із Любліна відзивається завжди з великою повагою. Його Езоп — герой типу Мархолта чи Совизджала, невільник, що виявився розумніший і винахідливіший за пана. Як і Калимах, Бернат із Любліна співчував вимогам Остророга про посилення королівської влади.

Перші кроки в розвитку поезії гуманістичного напрямку зроблені польськими поетами, що писали латинською мовою, Анджеєм Кшицьким (1482−1527), Яном Дантишком (1485−1548) і Клементом Яницьким (1516−1543). Самий талановитий з них Клемент Яницький був селянином за походженням, довго жив у Парижі і Римі, де був увінчаний лавровим вінком як кращий латинський поет. У своїх ліричних віршах, елегіях, одах, епіграмах він відображував повсякденне життя, розповідав про свої особисті переживання. Оспівуючи красу італійської природи, він сумував за польськими селами і хатами. У доробках Яницького говориться про свавілля магнатів, засуджується захоплення шляхти іноземними модами і звичаями.

Найбільшим письменником польського Відродження був Миколай Коперник (1505−1569). Він народився в шляхетській родині, не отримав систематичної освіти, але багато читав і був освіченою людиною свого часу. Коперник не прагнув до світських чи духовних посад. Залишивши двір сандомирського воєводи Анджея Тенчиньського, він оселився в селі.

Копернік писав польською мовою, виходячи з твердого переконання, що необхідно розвивати й удосконалювати мову свого народу. Усе своє життя він відстоював права рідної мови, засуджував шляхтичів, що писали тільки на латині.

У «Короткій бесіді між трьома обличчями — паном, війтом і плебеєм» (1543), — першій польській сатирі у віршах, Рей відбив конфлікти між селянами, шляхтою і духівництвом. Письменник сатирично зображував пана і священика, зображував їх погоню за грошима, підкупи і хабарі в суді й адміністрації, пияцтво. Симпатії автора на стороні селянина, якому дістається від пана. Прекрасне знання життя, спостережливість автора обумовили реалістичний характер сатири.

Морально-дидактичний твір Коперника «Життя Юзефа» (1545) було спробою створення польської драми.

Коперник був активним прихильником реформації, виступав на її захист у сеймах і служив їй своїми доробками. Проти католицьких догм і обрядів виступає в драмі «Купець» (1549), що містить сатиричні випади проти духівництва. Інтересам реформації служив і збірник молитов «Постилла» (1557), написаний чудовою польською прозою.

Найбільшим віршованим твором Коперника була дидактична поема «Справжнє зображення життя гідної людини» (1563), що містить разом з тим і ряд сатиричних сцен.

У збірнику «Звіринець» (1562) Коперник видав дрібні вірші серйозного і жартівливого змісту: про відомих діячів античності і нового часу, про королів, про життя всіх станів Польщі. З них найбільш цікаві ті, котрі відносяться до сучасного письменнику дійсності. Гумористичні короткі вірші, анекдоти з повсякденного життя були видані після смерті Копепрника окремо в збірнику «Фіглики» (1570).

Останнім і найбільшим доробком Коперника був прозаїчний твір «Зєрцало» (1568), основну частину якого склало «Життя гідної людини». Коперник намагався накреслити життєвий шлях ідеального шляхтича, дає настанови, як господарювати, які заняття личать людині шляхетського стану, і т.д. Ідеал Коперника — шляхтич-хлібороб, гарний сім'янин і сусід. І хоча ідеал цей обмежений, доробок цінний рисами гуманізму: Коперника цікавлять насамперед справи і почуття людини. Як і в інших доробках Коперника тут багато влучних замальовок, сатиричних портретів п’яниць, модних дам і кавалерів, користолюбців і підлесників.

Творчість Миколая Коперника цінна своїм реалізмом, викриттям пороків шляхти і духівництва, захистом селян. Коперник багато зробив для розвитку польської літературної мови, збагатив його живими соковитими вираженнями, був творцем ряду літературних жанрів: сатири, діалогу, дидактичної поеми, епіграми.

Розквіт літератури польського Відродження пов’язаний з ім'ям великого національного поета Яна Кохановського (1530−1584). Він народився в шляхетській родині, навчався в Кракові, потім Італії і Франції. Після повернення на батьківщину в 1557 р. Кохановський знаходився при дворі Сигізмунда Августа. У 1570 р. поет відмовився від придворного життя і оселився в маєтку Чорнолісся, де створив кращі свої твори.

Ян Кохановський ввійшов в історію польської літератури насамперед як ліричний поет. В своїй поезії він відкрив внутрішній світ людини, оспівував шляхетність любові, правду почуттів, радість життя.

Одним із улюблених його жанрів були так звані «фрашки», короткі вірші найрізноманітнішого змісту: міркування про життя, про любов, про події при дворі короля, про життя різних святих. Переважають у «фрашках» гумор, жарт, сатира. Поет висміює аморальну поведінку служителів церкви, святенництво, погоня за багатством («про проповідника», «про ксьондза», «про капелана», «на святого батька»). Багато фрашок присвячено селу і сільській природі. В одній з них проводиться думка про те, що саме на праці селянина тримається держава.

Протягом усього життя Кохановський писав також «Пісні» (видані після смерті поета в 1585 р.). Незалежність, почуття власної гідності, багатий духовний світ, патріотизм характеризують ліричного героя віршів Кохановського. У «Пісні про добру славу» Кохановський говорить про високе призначення людини, про шляхетну мету домагатися щастя для усіх, про те, що життя, принесене в жертву загальному благу, не проходить безвісти.

Особливе місце у творчості Кохановського займає «Свєнтоянська пісня про Собуткі"(1575). Поет описує тут народне свято Івана Купала. Твір складається з 12 пісень, що печуть по черзі прості сільські дівчата. У цих піснях, де можна знайти вплив народної творчості, оспівуються радості сільського життя, сільський пейзаж, любовні переживання.

Кохановський писав і твори політичного змісту. У поемі «Сатир» (1564) поет з гіркотою говорить, що шляхта втратила лицарську доблесть і патріотизм, женеться за багатством, наслідує іноземців.

Кохановський підтримував дружні стосунки з багатьма видатними діячами реформації. У 1578 р. він перевів віршами «Псалтир» («Псалми Давида»), що незабаром став самим популярним збірником молитов серед протестантів. Кохановський на противагу святенницьким католицьким молитовникам підкреслює багатство і красу людських почуттів, відштовхуючи на задній план біблійну символіку.

Великою популярністю користувався збірник елегій Кохановського за назвою «Трени» («Плачі», 1580), написаний у зв’язку зі смертю маленької дочки поета, «Уртули». З незвичайною глибиною і щирістю поет пише про її нещастя, що її осягло, згадує окремі подробиці з життя дитини, розповідає про горе матері. Вперше в польській літературі було показано життя родини, вперше з такою психологічною глибиною були описані переживання людини.

Драма Кохановського «Відмовлення грецьким послам» (1578) характеризує його як глибокого знавця античності. Але описуючи події Троянської війни, говорячи про розбрат в таборі троянців, поет-патріот натякає і на сучасну польську дійсність, передчуває майбутню кризу Речі Посполитої.

Творчість Кохановського, тісно пов’язана з життям народу, перейнята щирим патріотизмом і гуманізмом, високим ступенем художньої майстерності, ввійшла в скарбницю польської культури. Багата поетична мова Кохановського, його досягнення в області віршування були розвиті Міцкевичем і Словацьким. До його творчості неодноразово звертаються і сучасні польські поети.

Для літератури польського Відродження дуже характерна творчість Лукаша Гурницького (1527−1603). Міщанин за походженням, він придворною службою домігся шляхетства і стану. У своєму найвідомішому доробку «Польській придворній» (1566), перекладеній на польський лад книзі італійського гуманіста Кастильоне «Придворний», Гурницький зображує стан дворянина, що відповідав би ідеалам гуманізму. На думку письменника, це всебічно розвинена культурна людина, що знає мови, цікавиться музикою, що вміє бачити красу життя. Гурницький прагнув додати польський колорит своєму перекладу, багато чого змінив у Кастильоне, але «Польський придворний» не може служити таким джерелом для вивчення життя і побуту шляхти того часу, як, наприклад, «Життя гідної людини» Коперника.

Гірницькому належать також брошури політичного характеру (видані вже після смерті автора): «Бесіда про вибори короля, про польські права і звичаї», «Розмова поляка з італійцем» (чи «Шлях до дійсної волі», 1588), у яких він виступає проти шляхетського свавілля, проти непорядків у судоустрої, висловлюється за постійний сейм і постійне військо.

Гурницький писав свої твори прекрасною польською прозою, був одним із кращих польських стилістів.

У XVI ст. великий розвиток мала польська суспільно-політична література. Серед її представників особливо виділявся Анджей Фрич Моджевський (1503−1572). Син війта в містечку Вольбож, недалеко від Петркова. Виступивши як найбільший ідеолог гуманістичного руху в Польщі, він був також одним з перших великих польських теоретиків державного права. Погляди Моджевського були пов’язані з ідеологією середньої шляхти на чолі з Миколаєм Сеницьким, що боровся проти гегемонії магнатської олігархії в державі («екзекуціоністи»).

З багатьох його трактатів по політичних і церковних питаннях особливо цікава книга «Про виправлення Речі Посполитої» (1559). У цій роботі Моджевський висуває таку ідею, що польську «націю» повинний складати весь народ, а не тільки шляхта: «Жителі міст і сіл складають громадяни суспільства, що і називаємо ми Річчю Посполитою». Піддаючи гострій критиці світських і духовних магнатів, Моджевський жагуче виступав за централізацію і зміцнення суверенної Польської держави і доводив необхідність насильства з боку його стосовно реакційних сил. Тим самим він продовжував прогресивну традицію Яна Остророга. Можжевський критикує концепцію «божественного походження» права й ідею теократичного правління, наполягає на відповідальності уряду перед громадянами. Він пропонує, щоб до виборів королів були допущені і городяни і селяни.

У своєму головному доробку Моджевський порушував питання про рівноправність станів перед законом, а в майбутньому — і про скасування станового розподілу. Він критикував існуючі закони по карних справах і вимагав відібрати в панів права суду над кріпаками, і встановлення законів і судів, однакових для всього населення, і заснування трибуналу, обраного всіма станами.

Посилаючись на відсутність феодальних відносин у минулому, коли земля належала «усім», Моджевський доводив, що поміщик не має права зганяти селянина з землі і розпоряджатися нею зі свавіллям. В одному із своїх ранніх творів він виступив на захист міщанства, у якого сейми відбирали право на володіння землею. Мислитель прославляє фізичну працю і за допомогою моральних аргументів критикує ледарство пануючого класу, що випливає з його економічного становища.

У своїй книзі Моджевський розрізняв війни гідні - у захист батьківщини і християнської віри — і війни дурні, неварті, коли справа стосується захоплення чужої території. Ці ідеї висловлювали і представники помірного крила «польських братів». Виходячи з цих положень, мислитель засуджує загарбницькі домагання німецьких держав на західні польські землі і розвиток експансії польських феодалів на схід. Він радив убезпечити окраїнні землі від навали турків шляхом організації військових (лицарських) колоній, а у військах підтримувати сувору дисципліну. Він виступав проти марнотратства і вважав за необхідне упорядкувати фінансове питання. Для цієї мети Моджевський рекомендував ввести тимчасовий податок і, крім того, податок загальний (20 гривень з 100 доходу), пропонуючи звільнити від нього тільки селян.

Цікаві філософські судження Моджевського. Не раз він виступав проти книжкових церковних авторитетів і апелював до вимог розуму, зближаючись й у цьому відношенні з аріанами. Моджевський засуджував схоластичні диспути навколо богословської догматики і був прихильником віротерпимості. У нього намічаються спроби історичного підходу до розглянутих явищ.

У трактаті «Про верховенство папи» (1558) Моджевський різко виступає проти політичної влади папи і підлеглого йому польського єпископу. Світська влада, доводить він, повинна бути незалежна від церковної.

Моджевський різко критикував відсталість і неуцтво шляхти і пропонував навчати шляхетських дітей нарівні з дітьми інших станів. Відзначені ідеї Моджевського дозволяють поставити його в число найбільш видатних мислителів-гуманістів епохи Відродження. Його головна праця була переведена на німецьку, російську, французьку і іспанську мови. З кола прихильників Моджевського вийшов Пшилуський, автор першого проекту загальної кодифікації польського права (1553).

Публіцисти — прихильники реформації жагуче засуджували і викривали католицьку церкву. Один з них, Марцин Кровипкий, наприклад, писав: «Папа не має ніякого права розпоряджатися поляками, одне тільки має право — злочинницьке, розбійницьке і диявольське, котрим він звабив королів і панів, обдурив і змусив їхній поклонитися цієї римської мерзенності… Він — дикий вепр, товстий бик, марне дерево, вовк, ведмідь і дракон, німий пес, лиходій і хитрий розбійник, труна, диявольський син, віроломний вбивця, фальшивий пророк, для якого богом є черево».

Подібна література виходила польською мовою і мала широке поширення в шляхетському суспільстві. Ця публіцистична література виробила в Польщі особливий стиль ораторської мови, збагачений мовою міщанської літератури.

2.2 Архітектура

Музика, живопис і архітектура наприкінці XV — початку XVI ст. також вступають у нову стадію розвитку.

Період Відродження був часом великого розквіту польської архітектури і образотворчого мистецтва. Вже в середині XV ст. почати вирізнятися в мистецтві, особливо в живописі і скульптурі, риси нового сприйняття життя, що розвивалися в боротьбі зі старими, готичними формами церковного мистецтва.

В архітектурі «перемога» нового стилю наступила на початку XVI ст. Протягом цього сторіччя були створені найбільш видатні пам’ятники польської ренесансної архітектури.

Однією з найважливіших рис описуваного періоду з’явився сильний розвиток світського будівництва — як міського, так і палацевого. Будівництво міст було викликане посиленням їхнього значення в житті суспільства, ростом їх як торгових і ремісничих центрів. У плануванні більшості нових міст виступають риси, що підкреслюють їхнє значення: так, центром міста стає велика торгова площа, розрахована на періодичні ярмарки, на великі скупчення народу. Площу оточував будинок міського патриціату, нерідко багато прикрашений (особливо інтенсивне будівництво їх відноситься до кінця XVI ст. — початку XVIІ ст.).

Деякі міста ґрунтувалися магнатами в якості економічного і культурного центру їхніх великих володінь. Одним з перших прикладів ренесансного планування міста був Глогост. Квадратний ринок, що складає центр міста, чотири вулиці, що розходяться від нього є основою симетричного і закінченого плану. Планувалася і забудова кварталів, що прилягали до ринку і вулиць, це створювало враження великої цілісності. Подібні риси були присутні і у плануванні інших нових польських міст, особливо ж яскраво вони виражалися в будівництві Замостя.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой