Оцінка стану заповідної справи в Рівненській області

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНДЗ З дисципліни «Заповідна справа»

На тему: «Оцінка стану заповідної справи в Рівненській області»

Виконала: студентка 42 ЕК Рєпка А. В Перевірила: Демченко Н. А.

м. Мелітополь, 2012

ВСТУП заповідна рівненська рідкісна дендрологічний Вагоме місце у відновленні природи в нашій країні відведене розвитку природно-заповідного фонду як складової частини реалізації стратегії гармонійного розвитку суспільства. Після введення в дію у 1992 році Закону України «Про природно-заповідний фонд» відбулося значне зростання кількості та площі територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) України. Пріоритетного значення набуло створення об'єктів високого рівня заповідності (природні заповідники) та багатофункціональних об'єктів (біосферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки). Вирішення проблеми надання стабільності процесу нарощування площі земель, що підлягають особливій охороні, як стратегічной задачі щодо досягнення екологічної стійкості території країни забезпечує прийняття Закону України «Про Загальнодержавну програму формування національної екомережі України на 2000;2015 роки» .

Основним і надійним засобом збереження біотичного різноманіття є система ПЗФ, яка формується на міжнародному, загальнодержавному та місцевому рівнях. Для започаткування створення репрезентативної мережі природно-заповідних територій на перших двох рівнях у нашій країні було розроблено і прийнято Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники», 1994).

Метою роботи є оцінити стан заповідної справи Рівненської області.

Для досягнення мети були видвінути такі завдання:

Описати загальні відомості про область Охарактеризувати ступінь антропогенної трансформації ландшафтів Описати різноманітність грунтового покриву Описати види біоти області, що занесені до червонної книги україни Оцінити окремі об'єкти природно-заповідного фонду Зробити загальну оцінку природно-заповідного фонду Описати рідкісні та зникаючі види тварин і рослин.

Оцінити роль області у розбудові Національної екологічної мережі

Дати рекомендації по природно-заповідному фонду Рівненської області

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ОБЛАСТЬ

1.1 Адміністративне положення області

Рівненська область розташована в північно-західній частині України. Центр області — місто Рівне. Утворена 4 грудня 1939 року. Територія її становить 20,1 тис. кв. км. Вона простягається із заходу на схід на 130 км, а з півночі на південь — на 210 км, межуючи з Житомирською, Хмельницькою, Тернопільською, Львівською і Волинською областями України та Брестською і Гомельською областями Білорусі.

На 1 грудня 2009 року чисельність населення Рівненської області становило 1151.7 тис. З них 550.2 тис. міського та 601.5 тис. — сільського. Національний склад населення: українці (93,3%), росіяни (4,6%), білоруси (1,4%), поляки (0,3%) та інші. Пересічна густота населення 58,4 чоловік на 1 км² Найгустіше заселена південна частина області (до 60 чоловік на 1 км2). Понад 60% загальної кількості і 75% міського населення зосереджено в південній частині області. Для Рівненської області характерне швидке зростання міського населення (1970 — 288,3 тис. чоловік, 1990 — 540,8 тис. чоловік), скорочення чисельності зайнятих у підсобному і домашньому господарстві (1970 — 97 тис. чоловік, 1989 — 73,2 тис. чоловік) зменшення приросту населення на 1 тис. жителів (1960 — 20,1, 1970 — 11,4, 1980 — 9,1, 1989 — 6,6). Рівень урбанізації області нижчий, ніж у цілому по Україні. Серед міських поселень переважають малі міста і селища міського типу. Найбільші міста: Рівне, Дубно, Кузнецовськ, Костопіль, Сарни, Здолбунів. У промисловості зайнято 24,3% загальної кількості працюючих, у сільському господарстві - 29,8%, транспорті - 5,9%, будівництві - 8,%

1.2 Географічне положення Розташована на північному заході України, в зоні мішаних лісів — Українському Поліссі (ліси займають понад 38% території) та у лісостепу. Поверхня області рівнинна, північна частина зайнята Поліською низовиною, південна — Волинською височиною. Головна річка — Прип’ять, її притоки — Горинь, Стир, багато озер, зокрема Нобель і Біле. Місто Рівне розташоване на р. Усті.

Територією Рівненської області проходять чотири міжнародні транспортні коридори: Крітський транспортний коридор № 3 (Краковець — Львів — Рівне — Київ), Крітський транспортний коридор № 5 (Косин — ЧопЛьвів — Рівне — Сарни — Мінськ), Європа — Азія (спільно з Крітським транспортним коридором № 3), Балтійське море — Чорне море (Ягодин — Ковель — Луцьк — Тернопіль — порти Чорного моря).

1.3 Макроі мезорельєф За висотою своєї поверхні область поділяється на північну частину, яка розташована в межах Поліської низовини, у тому числі Клесівської рівнини, (переважні висоти 140—180 м, мінімальна висота 134 м у долині річки Горинь), та південну частину, яка розташована на Волинській височині (переважні висоти 200—300 м). Найвищими її ділянками, що піднімаються понад 300 м, є Півчанська височина (до 361 м), Мізоцький кряж (до 342 м), а також Рівненське плато і Гощанське плато. На крайньому півдні в межі області заходять схили Подільської височини, зокрема Кременецькі гори, де розташована найвища точка Рівненщини — 372 м.

1.4 Клімат Клімат помірно континентальний з вологим теплим літом і м’якою зимою з частими відлигами. Рівненська область лежить в Атлантико-континентальній кліматичній області. Пересічна температура січня -4,8, -5,6°, липня +18,1, 18,6°. Період з температурою понад +10° становить більше 160 днів. Сума активних температур 2350 — 2950°. Опадів 600 — 650 мм на рік; основна кількість їх випадає у квітні-жовтні. Висота снігового покриву 12 — 14 см. Серед несприятливих кліматичних явищ — ожеледиця (до 15 днів взимку), посилення вітру до 15 м/с (частіше у південній частині області), тривалі бездощові періоди, зливи, відлиги (взимку часто спостерігаються 13 — 20 днів на місяць), заморозки (на поверхні ґрунту іноді до середини червня). Рівненська область розташована у вологій, помірно теплій агро кліматичній зоні. В області діють Рівненський обласний центр по гідрометеорології та метеостанції у Дубно, Сарнах, Здолбунові, Острозі.

1.5 Геологічні умови Геологічну будову території області визначає її положення у межах занурення південно-західного краю Східноєвропейської платформи. Від сходу межі області до лінії смт. Томашгород — смт. Соснове — м. Корець простежуються близьке залягання і виходи на поверхню кристалічних порід Українського щита. Крайня північно-західна частина лежить у межах Ратнівського горсту, виповненого відкладами крейдового віку. Переважна частина області пов’язана із Волино-Подільською моноклі наллю. Вона характеризується зануренням поверхні фундаменту і збільшенням потужності нижнього структурного поверху осадочного чохла із Сходу на Захід в міру нарощування молодших за віком палеозойських помірно дислокованих порід: венду (пісковики, алевроліти, базальти, туфи), рифею (базальти, пісковики, сланці), ордовіку (пісковики, вапняки), силуру (мергелі, доломіти). Верхній структурний поверх представлений моноклінальною карбонатною товщею крейдового віку. У південно-східній частині області і на територіях, прилеглих до виходів кристалічного фундаменту, залягають неогенові вапняки, пісковики, піски. Для антропогенового покриву характерні алювіальніі моренні відклади у долині Прип’яті, водно-льодовікові поля у центральної частині і лесоподібні породи на Півдні області. Область відзначається рівнинною поверхнею, пересічна висота якої 184 м (найвища точка 372 м на крайньому Півдні, найнижча — 134 м у долині р. Горини на крайній Півночі). В орографічному відношенні Рівненської області поділяють на дві частини. Більша північна її частина, лежить у межах Поліської низовини. Її поверхня — низовинні, плоско хвилясті акумулятивні рівнини з широкими терасованими долинами річок, розділеними невиразними, іноді заболоченими вододілами з еоловими, гляціальними або денудаційними формами. Південна частина області розташована в межах Волинської височини, являє собою підвищену, хвилясту лесову рівнину, розчленовану густою мережею річок на окремі плато (Мізоцький кряж, Повчанське плато, Рівненське плато, Гощанське плато), а також балками та ярами. На крайньому Південному Заході - рівнина Малого Полісся. Корисні копалини — торф (за запасами посідає 1-е місце в Україні; розвідано більше 300 родовищ, у тому числі 135 родовищ — площею понад 1 тис. га — Кремінне, Коза-Березина, Морочне) та мінеральне будівельні матеріали. Численні родовища гранітів, гранодіоритів пов’язані з Українським щитом. Особливо відомі ясно-рожеві та сірі граніти (Рокитнівський, Березнівський, Корецький та інші райони). В області є значні запаси базальту (Костопільский, Володимирецький райони), а також каолінів (Рокитнівський, Корецький райони). У західній частині Рівненської області, де кристалічні породи занурюються на велику глибину, переважають ліс, глини, крейда, пісковики тощо. У південній частині - поклади лісоподібних суглинків, гончарних глин, крейди, вапняків, пісковиків. Піски поширені повсюдно, особливо на Півночі. З корисних копалин, які не мають промислового значення, — мідь, болотні залізні руди, вугілля, бурштин. Джерела мінеральних вод типу миргородської та трускавецької.

1.6 Гідрологічні умови Рівненщина багата на поверхневі води (річки, озера, водосховища, ставки). Всього налічується 171 річка завдовжки понад 10 км кожна. Основний напрям течії річок з Півдня на Північ, що зумовлене загальним зниженням поверхні в цьому напрямі. Всі річки належать до басейна Дніпра. На крайньому Північному Заході області тече Прип’ять. Головна водна артерія — притока Прип’яті Горинь (довжина у межах Рівненщини 386 км), яка справа приймає Случ зі Ставом, Бобером і Серегівкою, а також Зайчисько; зліва — Вілію зі Свитенською, Устю, Стублу, Мельницю, Вирку. У межах області ще дві притоки Прип’яті: на Північному сході - Ствига з Львою і Плавом та дві ділянки р. Стару (на Південному Заході приймає Ікву, Пляшівку і Слонівку, на Північному Заході в Стир впадає Стубла). У межах Полісся річки мають невеликі похили (0,3 — 0,6 м/км), широкі, заболочені заплави, в долинах багато стариць, озер. У південній частині, в межах Волинської височини, похили зростають (1,0 — 3,0 м/км), що сприяє збільшенню швидкості течії; долини вузькі та глибокі, ширина заплав невелика. Пересічна густота річкової сітки від 0,21 — 0,31 км/км2 на Півдні до 0,3 — 0,43 км/км2 на Півночі. Основне джерело живлення річок — талі снігові води (55 — 60% для річок Полісся, 25 — 45% для річок Лісостепу). Решта стоку припадає на підземне та дощове живлення. В області понад 500 озер різного походження (карстові, заплавні та інше). Серед них — Нобель, Біле озеро, Лука, Велике Почаївське озеро, Річицьке, Озерце. Збудовано 31 водосховище (найбільші Хрінниківське водосховище, Млинівське, Боярське) та понад 30 ставків загальною площею водного дзеркала 11,2 тис. га.

РОЗДІЛ 2. СТУПІНЬ АНТРОПОГЕННОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЛАНДШАФТІВ

2.1 Ландшафти Природний ландшафт — цілісний природно-територіальний комплекс з генетично однорідними, одно типовими природними умовами місцевостей, які сформувалися в результаті взаємодії компонентів геологічного середовища, рельєфу, гідрологічного режиму, ґрунтів і біоценозів.

Ландшафтні комплекси Полісся являють собою закономірно побудовані системи взаємодіючих компонентів: літогенної основи (земної кори з її відкладами і рельєфом), гідросфери (наземні і підземні водні маси), ґрунтів, біосфери (рослинні і тваринні угрупування). При цьому визначальна роль у розподіленні ландшафтів належить геолого-геоморфологічній основі.

Територія урочищ характеризується, як і Західне Полісся в цілому, низинним вирівняним рельєфом. Покривні породи цієї рівнини представлені головним чином флювіогляціональними та давньоалювіальними пісками. Район розташування урочищ в основному характеризується такою ландшафтною місцевістю, як межиріччя на палеогенових пісках з поширенням соснових і дубових лісів та міжрічкових лук на дерново-підзолистих та супіщаних ґрунтах.

Розподіл земель об'єктів ПЗФ за угіддями Таблиця 42

РОЗДІЛ 3. РІЗНОМАНІТТЯ ГРУНТОВОГО ПОКРИВУ Загальна площа земель області становить 2005,1 тис. га, з них 46,7% займають сільськогосподарські землі, 39,9% - ліси та інші вкриті лісом площі, 2,7% - забудовані землі, 5,3% - відкриті заболочені землі, 1,7% - відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом, 2,1% - території, які перебувають під водою, 1,6% - інші землі. Найпоширенішими типами ґрунтів в області є дерново-підзолисті, опідзолені, дерново-оглеєні та болотні ґрунти. Для сучасного стану земельних ресурсів Рівненщини характерна їх глибока деградація, що виявляється, насамперед, у значному збільшенні площ еродованих земель. Площа еродованих земель становить 387,6 тис. га, що складає 41% усіх сільськогосподарських угідь. Із загальної площі еродованих угідь середньо-змиті землі становлять 44,2 тис. га, сильно змиті - 45,2 тис. га. Найбільш еродовані землі сільськогосподарських угідь в Рівненському (35,9 тис. га), Млинівському (31,6 тис. га), Дубенському (28,5 тис. га), Здолбунівському (19,6 тис. га), Гощанському (15,0 тис. га) і Острозькому (11,5 тис. га) районах.

РОЗДІЛ 4. ГОЛОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО БІОТУ Біота (від грец. вйпфЮ — життя) — стала сукупність рослин, тварин, грибів та бактерій, що об'єднані спільною територією поширення. На відміну від біоценозу види, що входять до деякої біоти, можуть і не мати безпосередніх екологічних зв’язків. Поняття використовується в екології, ботаніці, зоології та інших природничих науках. Чіткого та загальноприйнятого визначення цього терміна немає. Один із впроваджувачів даного поняття — Б. М. Міркін.

РОЗДІЛ 5. ВИДИ БІОТИ ОБЛАСТІ, ЩО ЗАНЕСЕНІ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ З видів, що занесені до Червоної книги, на Рівненщині зустрічаються 63 види тварин, в тому числі червів кільчастих — 1; комах —31; земноводних—1; плазунів 2; птахів 16; ссавців 12. З рослин Рівненщини до Червоної книги України занесено 58 видів, в тому числі плауноподібних — 5; покритонасінних— 48; листоподібних мохів — 2; червоних водоростей 3 види. Один вид базидіальних грибів, який зустрічається в області, теж занесений до Червоної книги.

РОЗДІЛ 6. ОЦІНКА ОКРЕМИХ ОБ'ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ Для забезпечення екологічного збалансованого розвитку, збереження популяцій видів рослин і тварин в Рівненській області створена та існує мережа природно-заповідного фонду, до якої станом на 01.03.2012 року віднесено 309 території та об'єкти загальною площею 181,4 тис. га, що складає 9% від загальної площі області, в тому числі 27 об'єктів загальнодержавного значення площею 64,9 тис. га і 282 об'єктів місцевого значення площею 116,5 тис. га.

Таблиця 1. Розподіл територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) за їх значенням, категоріями та типами (станом на 1.01.2012 р.)

Природні заповідники України — це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування. Заповідник — вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі. Заповідник був створений згідно з Указом Президента України від 3 квітня 1999 року № 356 на площі 47 046,8 га, проте згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2003 року № 1271 заповіднику було передано у постійне користування земельну ділянку площею лише 42 288,7 га. Заповідник створено з метою збереження у природному стані типових та унікальних природних комплексів українського Полісся.

Територія розміщена в 4 районах Рівненської області — Володимирецькому, Сарненському, Рокитнівському і Дубровицькому. Складається з шести лісництв: Північного, Старосельського, Бельського, Білоозерського, Карасинського і Грабунського. У заповіднику представлені болота всіх типів, зустрічаються на Українському Поліссі. Найбільшою різноманітністю боліт визначається Білоозерська ділянка, де добре представлені болота з багатим живленням — низинні (евтрофні). На решті ділянок переважають сфагнові болота. Територія заповідника складається з чотирьох окремих ділянок, які з 1984 року мали статус заказників загальнодержавного значення:

ландшафтний заказник «Білоозерський» (Володимирецький район),

загальнозоологічний заказник — «Перебродівський» (Дубровицький та Рокитнівський райони),

ботанічний заказник — «Сира Погоня» (Рокитнівський район),

гідрологічний заказник — «Сомине» (Сарненський район).

Згідно з фізико-географічним районуванням України територія заповідника належить до Волинського Полісся зони мішаних лісів. Білоозерський масив заповідника входить до Верхньоприп’ятьського фізико-географічного району, в якому багато озер як карстового, так і заплавного походження. Близько 10% площі району займають болота. Масиви «Сомине», «Сира Погоня» та «Переброди» належать до Нижньогоринського фізико-географічного району. Ця територія є найбільш заболоченою частиною українського Полісся. Болота тут займають близько 20% площі. Національні природні парки. Це природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні організації загальнодержавного значення. На їх території встановлюється диференційовних режим щодо їх охорони, відновлення використання згідно з функціональним зонуванням: заповідна зона, зона регульованої рекреації, зона стаціонарної рекреації, господарська зона. Національний природний парк «Дермансько-Острозький» розташований на території Острозького та Здолбунівського районів Рівненської області. Площа: 5448,3 га, у тому числі надається у постійне користування 1647,6 га. Завдяки своєму географічному положенню та своєрідній історії формування ландшафтів, територія НПП «Дермансько-Острозький» виявилась на перетині кордонів різних фізико-географічних областей. Вона є перехідною зоною, в якій вузька смуга поліських ландшафтів дна долини оточена краєвидами, характерними для лісостепової зони в межах Волинської та Подільської височин. Це зумовило багатство рослинного та тваринного світу парку, зокрема, за попередніми даними, тут зростає 47 видів рослин та зустрічається 19 видів тварин, занесених до Червоної книги України. Заказники — це природні території (акваторії), що створюються з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Причому, режим жорсткої охорони встановлюється для одного або декількох об'єктів на території заказника, інші об'єкти використовуються так само, як вони використовувалися до створення заказника. Заказники в Україні діляться на — ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні, карстово-спелеологічні. Вони можуть мати загальнодержавне або місцеве значення. Рівненська область має 17 заказників республіканського значення (ландшафтні - Білоозерський заказник і Почаївський заказник, ботанічні - Бущанський заказник. Вичивський заказник, Вишнева Гора, Золотинський заказник, Озерський заказник, Сварицевицький заказник, Сира Погоня, Суський заказник і Хиноцький заказник, зоологічні - Прище, Перебродівський заказник, гідрологічні - Дібрівський заказник, Острівський заказник, Сомине, лісовий Висоцький заказник) Заповідні урочища — це виділені цільні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне та естетичне значення. У них встановлюється, як і в заповідниках, жорсткий заповідний режим.

Заповідне урочище «Ствига» розташоване у кварталі 39 на території Остківського лісництва. Площа заповідного об'єкта становить 3,1 га. Розташоване на південь від центру села. Створене лісове заповідне урочище з метою збереження ділянки мальовничого природного дубового лісу. З боліт, струмочків які знаходяться на території цього заповідного об'єкту, вважається бере початок річка Ствига.

Пам’ятки природи — унікальні природні утворення, які мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення. Вони діляться на — комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

В області знаходиться 8 пам’яток природи (комплексна — Теремне, ботанічні - Не треба, Острож чин, Хвороща і Юзефинська дача, зоологічна — Велике Почаївське озеро та Стрільське озеро).

Дендрологічні парки — створюються з метою збереження і вивчення видів дерев і чагарників для найбільш ефективного їх використання. Беремзнівський держамвний дендрологімчний памрк — дендрологічний парк у місті Березне Рівненської області. Закладено неподалік Березнівського лісового коледжу з ініціативи колишнього директора М. М. Новосада, коли були розпочаті роботи зі створення дендрарію площею бл. 30 га. Нині нараховує бл. 900 видів і форм деревних рослин, серед яких чимало представників з різних континентів, що розміщені по ботаніко-географічних і систематичних ділянках. Зоопамрк (зоологічний парк) — територія, спеціально створена людиною, з будівлями і обладнанням для утримання, збереження зникаючих видів та публічного показу тварин. Рівненський зоопарк — один з наймолодших в Україні. Він починав створюватися в 1982 році. З того часу цей заклад відпочинку людей розбудовується практично щодня. Сьогодні його територія сягає 13,5 гектара, де знаходиться 150 видів тварин (близько 500 екземплярів). У зоопарку демонструються 24 види тварин, занесених до міжнародної Червоної книги та Червоної книги України.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва — це найбільш визнані та цінні зразки паркового будівництва, які створені з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

— Рівненський парк ім.Т.Шевченка, м. Рівне

— Гідропарк I-ої черги м. Рівне, вул.С. Бандери

— Гідропарк II-ої черги м. Рівне, вул. С. Бандери

— Парк молоді м. Рівне, майдан Короленка

— Меморіал слави м. Рівне

— Парк «Жовтневий», м. Рівне

— Гощанський парк, смт Гоща

— «Березнівський» дерндрологічний парк м. Березне Як бачимо, лише невелика частина об'єктів взята під охорону, в області ще є величезні резерви для поповнення мережі об'єктів природно-заповідного фонду. В останні роки для охорони природи створена відповідна законодавча база.

РОЗДІЛ 7. ЗАГАЛЬН ОЦІНКА ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього при-родного середовища. Правові основи організації, охорони, ефективного використання природнозаповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., в якому знайшли закріплення форми власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду України, цілі його використання, права громадян з зазначених питань. Території природних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу. України. Регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятники приро-ди, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні, зоологічні парки та парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. Території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть ви-користовуватися в природоохоронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях; для потреб моніто-рингу навколишнього природного середовища. Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду — це сукупність науково обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них,.порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів. Заслуговує на увагу правовий режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. Визначається з урахуванням їх класифікації то цільового призначення." Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння в підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи. Біосферні заповідникице природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням. Передбачено виділення трьох зон: заповідна, буферна, зона антропогенних ландшафтів. Кожна з них включає в себе території, виділені з конкретною метою їх використання. Наукові дослідження, спостереження за станом навколишньо-го природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється з урахуванням міжнародних програм. Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення. Перед ними стоять такі основні завдання: а) збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; б) створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів; в) проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища то ефективного використання природних ресурсів; г) проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

На території національних парків створюються зони: заповідна, зони регульованої та стаціонарної рекреації, господарська зона. Зону-вання проводяться згідно з Положенням про національний природний парк та Проектом організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Регіональні ландшафтні парки — це природоохоронні рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, що утворюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів і забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Названі парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань: а) збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів; б) створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів; в) сприяння екологічній освітньо-виховній роботі. Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться тут з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Пам’ятниками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. На території пам’яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує їх збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного стану.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотисті то інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Тут забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються в природних комплексах, включених до його складу. Оголошення заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. Останні беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціальних умовах рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи. На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, не пов’язана з виконанням покладених на них завдань. У межах ботанічних садів можуть бути виділені зони: експозиційна — її відвідування дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією ботанічного саду; наукова — до її складу входять колекції, експериментальні ділянки тощо; заповідна — відвідування її забороняється, крім випадків, коли це пов’язано з проведенням наукових спостережень; адміністративно-господарська. Зонування території ботанічних садів провадиться згідно з Положенням про ботанічний сад та Проектом організації території ботанічного саду. Дендрологічні парки утворюються з метою збереження і вивчення в спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Зоологічні парки відкриваються з метою організації екологічної, освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення в неволі. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним і зоологі-чним паркам, на території яких забороняється діяльність, не пов’язана з виконанням покладених на них завдань. Парками-пам'ятниками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх та використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Відносини в галузі охорони і використання територій і об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», постановою Кабінету Міністрів України «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природнозаповідний фонд України» від 3 квітня 1995 р. та іншими актами законодавства України. Завданням законодавства про природно-заповідний фонд є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання території та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління в цій галузі. У законодавстві передбачені основні засоби збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, які забезпечуються шляхом: а) встановлення заповідного режиму; б) організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об'єктів; в) проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання; г) додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планової документації, землета лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз; д) запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони; е) здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання; є) встановлення підвищеної, відповідальності за порушення режиму охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об'єктів; ж) проведення широкого міжнародного співробітництва в цій сфері; з) проведення інших заходів. Охороні природно-заповідного фонду сприяє також встановлення охоронних зон на прилеглих до природних комплексів та об'єктів територіях, їх розміри та режим визначаються відповідно до їх цільового призначення і характеру господарської діяльності на прилеглих територіях. Положення, що визначають режим кожної з охоронних зон, затверджуються державними органами, які приймають рішення про їх виділення. Охорону природних та біосферних заповідників, національних природних та регіональних ландшафтних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних парків загальнодержавного значення здійснюють служби, які створюються в складі адміністрації заповідних територій названих категорій. Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. Місцеві Ради народних депутатів та їх не тільки сприяють охороні й зберіганню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, але й «виконанню завдань, покладених на них. У цьому важливу роль відіграє також державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду, який є системою необхідних і достовірних відомостей про природні, наукові, правові та інші харак-теристики територій та об'єктів, що входять до складу природно-заповідного фонду.

Цей документ ведеться з метою оцінки складу та перспектив розвитку природно-заповідного фонду, стану територій та об'єктів, що входять до нього, організації їх охорони й ефективного використання, планування наукових досліджень, а також забезпечення державних органів, зацікавлених підприємств, установ та організацій відповідною інформацією, необхідною для вирішення питань соціально-економічного розвитку, розміщення продуктивних сил та в інших цілях, передбачених законодавством України. Кадастр ведеться Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та його органами на місцях за рахунок державного бюджету. До організаційно-правових заходів охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду слід віднести також державний і громадський контроль за додержанням установленого для них режиму. Державний контроль здійснюється Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, його органами на місцях та іншими спеціально вповноваженими державними органами. Порядок його виконання визначається законодавством України. Громадський контроль здійснюється інспекторами, які діють згідно з Положенням про громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища. Особливе місце в системі організаційно-правових заходів охо-рони природно-заповідного фонду посідає наукове та економічне забезпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду. Науково-дослідна робота на територіях та об'єктах природно-запровідного фонду проводиться з метою вивчення природних процесів, забезпечення постійного спостереження за їх змінами, екологічного прогнозування, розробки наукових основ охорони, відтворення і використання природних ресурсів то особливо цінних об'єктів. Координацію наукових досліджень на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду здійснює Академія наук України разом з Міністерством охорони навколишнього природного середовища. Закон «Про природно-заповідний фонд України «передбачає і таку форму охорони природно-заповідного фонду, як резервування цінних для заповідання природних територій та об'єктів. З метою недопущення знищення або руйнування господарської діяльності цінних для заповідання природних територій та об'єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду і втілення необхідних для цього коштів проводиться їх резервування. Території, що резервуються з метою подальшого заповідання, залишаються у віданні їх землевласників та землекористувачів і використовуються за цільовим призначенням з додержанням особливих вимог охорони навколишнього природного середовища, що визначається рішеннями про резервування. Рішення про резервування приймаються органами, уповноваженими приймати рішення про створення й оголошення відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Розподіл об'єктів ПЗФ, що розташованні на території Рівненської області

Аналізуючи дані по ПЗФ: найбільшу площу займають заказники — 36,99%, потім РЛП-33,63%, що пов’язане з значною кількістю і площею їх в області, а найменше ДП-0,02%, ЗП-0,007%, так як ці об'єкти мають незначну кількість.

Таблиця 5

Розподіл об'єктів ПЗФ, розташованих на території Рівненської області за розмірами їх площ

Таблиця 6

Висновок про природоохоронну цінність об'єктів ПЗФ розташованих на території Рівненської області

Найбільше кількість об'єктів ПЗФ у області це заказники — 128, загальнею площею 64 549,9 га, на другому місці ЗУ — 86, площею 3233,20 га, на третьому ПП — 64, площею 816 га, всі вони місцевого значення РОЗДІЛ 9. ОЦІНКА РОЛІ ОБЛАСТІ У РОЗБУДОВІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ Одним із найефективніших механізмів збереження біорізноманіття на сучасному етапі є створення екомережі - територіально цілісної системи ділянок, зайнятих природними біогеоценозами, що має визначений правовий статус і яка забезпечує просторову і функційну неперервність природних процесів. Формування екомережі передбачає зміни в структурі землекористування шляхом віднесення (на підставі обґрунтування з врахуванням міркувань екобезпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття тваринного та рослинного світу, лісових, водних, земельних ресурсів. Площі земельних угідь-складових національної екомережі за роками наведено в таблиці 5.1.

Таблиця. Площі земельних угідь-складових національної екомережі за 2004;2009 роками, тис. га

В 2009 р. в заповіднику виконувались наступні науково-технічні заходи щодо вивчення та збереження біорізноманіття: — проведення інвентаризаційних досліджень; - вивчення складу флори; - закладання постійних комплексних стаціонарів (лісівничих, ботанічних, гідрологічних); - ведення фенологічних спостережень за флорою і фауною для складання «Календаря природи»;

— проведення обліків фауни хребетних і опис видового їх складу; - проведення інвентаризації та опису видового складу фауни безхребетних; - опис явищ, які протягом року спостерігалися в межах заповідника для узагальнення в розділі «Особливості поточного року»; - збір гербарію рослин в заповіднику у наукових цілях; - збір зразків фауни безхребетних в наукових цілях; - спостереження на постійних ботанічних стаціонарах за змінами рослинності; - облік тетерукових птахів на токовищах; - виявлення нових і спостереження за вже відомими поселеннями червонокнижних видів тварин; - спостереження за змінами гідрологічного режиму на озерах Сомине і Біле, закладання гідрологічного посту на озері Біле; - вивчення та закладання впливу пірогенних екосистем, динаміки рослинних і тваринних угруповань, порівняння з аналогічними еталонними територіями, де пожежі були відсутні. Для забезпечення екологічного збалансованого розвитку, збереження популяцій видів рослин і тварин в Рівненській області створена та існує мережа природно-заповідного фонду, до якої станом на 01.01.2010 року віднесено 306 території та об'єкти загальною площею 181,2 тис. га, що складає 9,0% від загальної площі області, в тому числі 27 об'єктів загальнодержавного значення площею 64,9 тис. га та 279 об'єктів місцевого значення площею 116,3 тис.га. На виконання Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000;2015 роки», державним управлінням екології та природних ресурсів в Рівненській області проводиться постійна робота з виявлення і заповідання нових цінних в природничому відношенні об'єктів природно-заповідного фонду. Здійснено ряд заходів щодо розширення існуючої мережі природно-заповідного фонду та формування регіональної екологічної мережі Рівненської області як складової національної екологічної мережі України. Указом Президента України № 1039/2009 від 11грудня 2009року створений національний природний парк «Дермансько-Острозький «, загальною площею 5448,3га. Рішенням сесії обласної ради створено два заказники місцевого значення «Великоозерянський» у Дубровицькому районі площею 6111га та «Грабовещина» у Млинівському районі площею 4,3га. Екосистеми України перебувають сьогодні в стані трансформації й деградації, що спричинені антропогенними впливами. Ці впливи насамперед пов’язані з екстенсивним розвитком сільського господарства, діяльністю гірничо-видобувної, металургійної та хімічної промисловості й енергетики, незбалансованим розвитком інфраструктури й людських поселень, особливо міст. Широкомасштабна деградація екосистем та їх компонентів, в тому числі фітоценотичних, зменшення числа та чисельності популяцій видів, скорочення площ природних територій, явища опустелювання, де гуміфікації, посилення процесів ерозії, підтоплення та фрагментації ландшафтів — все це є незаперечними негативними проявами виснажного природокористування та незбалансованого економічного розвитку. За підрахунками експертів, українське суспільство, починаючи з середини 1980;х років, споживає більше відновних ресурсів і виділяє в довкілля більше відходів, ніж екосистеми України здатні виробити і адсорбувати. Негативний антропогенних і техногенних чинників призвів до значної деградації біогеоценотичного покриву та екокризи, а саме — втрати різноманіття тваринного, рослинного світів та ценозів, випадання кислотних дощів і поширення явищ опустелювання, унаслідок чого 65 відсотків екосистем вже знищено або істотно змінено. Антропогенне втручання в довкілля порушило систему землекористування, а на селі також і уклад життя, створило регіональні загрози катастрофічного характеру. Це стосується, зокрема, зміни гідрологічних та гідротермічних характеристик ландшафтів і, відповідно, комплексу екологічних чинників довкілля, що є критичним як для багатьох видів організмів, так і для екосистем у цілому.

За багатством біорізноманіття України поступається в Європі лише Франції, і це покладає на неї високу відповідальність за його збереження. Біорізноманіття є важливою природного капіталу, а отже, рівень його збереження визначатиме в найближчому майбутньому економічний потенціал держави та якість життя її населення. Антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище протягом багатьох десятиріч спричинило значну техногенну ураженість екомережі України, в тому числі і в області. Складові структурних елементів екологічної мережі показані в таблиці 5. З метою збереження, охорони та відтворення структурних елементів регіональної екомережі та біорізноманіття на території області виконуються: 1. Програма розвитку природно-заповідного фонду та формування регіональної екологічної мережі Рівненської області на 2010₂₀ рр. Велика роль збереженню біорізноманіття на Рівненщині належить Рівненському природному заповіднику, в склад якого входить водно-болотне угіддя міжнародного значення торфово болотний масив «Переброди». Дуже серйозно шкодить подальшому формуванню екомережі відсутність чіткого механізму надання фінансової та іншої підтримки власникам і користувачам земельних ділянок в межах територій та об'єктів екомережі. Слід також зазначити, що фінансування Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000;2015 роки, іде більшою мірою за рахунок коштів місцевого фонду охорони навколишнього середовища та інших джерел. Взагалі виконання Програми йде повільними темпами. Звичайно, в першу чергу це пов’язано з недостачею коштів на виконання заходів.

РОЗДІЛ 10. ХАРАКТЕРИСТИКА НАЙБІЛЬШ ЗНАЧУЩОЇ, ВІДОМОЇ, ПРЕЗЕНТАТИВНОЇ ПРИРОДО-ЗАПОВІДНОЇ ТЕРИТОРІЇ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10.1 Березнівський дендрологічний парк загальнодержавного значення