Права людини

Тип работы:
Сочинение
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

З історії прав людини

Я обрала тему про права людини, тому що розмова про них дуже актуальна сьогодні як, утім, і завжди в нашому суспільстві. Але постає питання чому? Дуже багато людей про права людини не знають нічого істотного і серйозного, не цікавляться ними, не вивчають їх, а згадують про них лише тоді, коли їх утискають, (що може статися рано чи пізно в житті кожної людини). Але бурхливе політичне життя, всередині якої перебуваємо ми самі, змушує нас думати про ці права сьогодні, і перед нами виникає питання про те, наскільки важливо знати, розуміти і відстоювати свої права і свободи. Тому що без цього неможливо вирішувати такі важливі для людства проблеми, як збереження миру і сталого розвитку суспільства, збереження навколишнього середовища, як для нас, так і для наступних поколінь. Це і збереження культурної спадщини людства, і боротьба зі злочинним світом, і з убогістю, і з голодом і ще величезний ряд невирішених на сьогоднішній день проблем. Саме тому мені захотілося розкрити цю тему і висловити своє ставлення до прав і свобод людини.

«Bci люди народжуються вільними i рівними у своїй гідності та правах», — визначає ст. 1 Загальної Декларації прав людини. Найважливіше у праві - дотримуватися справедливості, а фундаментальною складовою справедливості - є рівність.

З покон віків проблему piвностi у пpaвi досліджували мислителі вcix епох. Так, ця проблема досліджувалася у працях видатних стародавніх мислителів i філософів — Сократа, Платона, Аристотеля, Демокрита, Марка Аврелія, Сенеки тощо.

Сенека найбільш послідовно відстоював ідею духовної свободи i piвностi всіх людей, включаючи сюди i paбів. Уci люди рівні в тому poзуміннi, що вони — «співтовариші по рабству», оскільки вони однаково знаходяться під владою дoлi i велінь світового закону.

Видатний філософ Сенека говорив: «Рівність прав не в тому, що всі ними користуються, а в тому, що вони всім надані». Поняття «рівність усіх людей» означає їхню однакову особову гідність. Отже, люди є рівними тому, що вони особи, незважаючи на їхню расу, стать, культуру чи переконання. Сaме тому ми говоримо про рівні права людей — ті права, які є природними та невідчужуваними (наприклад, право на життя), а також права, ґарантовані чинним законодавством.

Права людини в сучасному світі - це не просто актуальна тема для дискусій, обговорень та дебатів. Це є проблемою, яку намагається вирішити не одне покоління. Вирішення такої глобальної проблеми як права людини в сучасному світі, стоїть у центрі практичної діяльності міжнародного співтовариства. Людство, яке пережило дві світові війни, безліч кривавих локальних конфліктів, дійшло висновку, що не може бути миру і злагоди на Землі, не може бути організованого, цивілізованого життя без поваги до людини, її прав, свобод і потреб. Людина, громадянин, індивід, особистість — має бути найважливішою цінністю будь-якого суспільства. Лише за такої умови можливе його (суспільства) подальше процвітання та безтурботне співіснування із навколишнім світом.

Протягом багатьох століть свого існування, вирішити проблему захисту найголовніших прав особи, намагався й український народ. Та, на жаль, доля розпорядилася так, що українці постійно були змушені у жорстокій боротьбі відстоювати та виборювати право на життя та свободу — основні людські положення. А коли з’являлася хоч якась надія на створення власної державності, тоді у головних документах проголошувалася рівноправність усіх перед законом та забезпечувався соціальний захист громадян. Правда, втілити все це в життя, здійснити все це на практиці, так як і здобути собі незалежність, український народ зміг тільки наприкінці ХХ ст. Тільки після розпаду останньої в світі колоніальної імперії, якою був СРСР, і під гнітом якої і перебувала майже 70 років Україна, ми отримали можливість розбудовувати власну правову державу. Але, отримавши свободу, молода українська держава зіткнулася зі стіною елементарного страху її громадян.

Слід, все ж таки, зазначити, що в сучасному світі, наскільки б не було великим бажання повністю забезпечити усі права і свободи індивіда — такі спроби залишаються мрією.

Найцивілізованіша і найдемократичніша правова держава неспроможна ідеально дотримуватися всіх без винятку прав людини. Адже, як абсолютна моральність не поєднувана із самим життям, так і абсолютне дотримання прав особи в їх повному обсязі несумісні з існуванням самого людського суспільства.

Спочатку прав людини не було. Але потім один дивак на ім'я Кір Великий вирішив все змінити, завоювавши Вавилон (539 р. до н.е.) Він оголосив, що всі раби вільні і сказав, що люди могли вибирати релігію. Його слова записали на глиняному циліндрі, який називають ''Циліндром Кіра''. І ось так і народилися права людини. Ідея швидко поширилася в Грецію, Індію, і нарешті, в Рим. Там помітили, що люди, навіть якщо не наказували, самі слідували певним законам. Це назвали «природним законом», але можновладці все-таки зневажали його. Але тільки через 1000 років в Англії короля змусили погодитися, що ніхто, навіть король, не може скасувати право народу. Права людей нарешті були визнані і перестали залежати від можновладців. Поки купка британських бунтівників не оголосила свою незалежність, до короля так і не дійшло, що всі люди народжені рівними. Він не був задоволений цією ідеєю, але зупинити йому ії не вдалося.

Французи влаштували свою революцію за свої права. Їх список був довший, і вони наполягали, що ці права не вигадані, а природні. Римське поняття про «природний закон» перетворилося на «природні права». На превеликий жаль, не всім це припало до смаку. У Франції генерал на ім'я Наполеон вирішив повалити нову демократію і зробити себе імператором eсього світу. Йому це майже вдалося. Але країни Європи об'єднали свої сили і перемогли його. Права людини знову стали нагальною темою.

Були укладені угоди, які давали безліч прав по всій Європі. Решта світу, як і раніше, цього не отримала. Замість цього його завойовували, окупували і пожирали гігантські імперії Європи. Але тоді один молодий адвокат з Індії вирішив, що всьому є межа. Його звали Махатма Ганді. Перед лицем насильства він наполягав, що всі люди Землі, а не тільки Європи, мають права. І в підсумку, навіть європейці почали погоджуватися, але не тут-то було.

Вибухнули дві світові війни. Гітлер винищив половину єврейського населення Землі в кошмарних таборах смерті. Усього загинуло 90 млн людей. Ніколи права людини не були так близькі до зникнення. І ніколи ще світ так запекло не потребував змін. Країни Землі зібралися і створили ООН (Організацію Об'єднаних Націй) 24 жовтня 1945 року. Їх головною метою було «…знову утвердити віру в основні права людини, в достоїнство і цінність людської особистості… «

У 1948 році Генеральна Асамблея ООН проголошує «Загальну дакларацію прав людини». У ній вперше в історії людства, історії міжнародних відносин були визначені головні права й свободи людини. Декларація проголосила, що «визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та Невід'ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального миру».

До прав людини, які підлягають загальній повазі та дотриманню, входять елементарні (природні) права особистості, громадянські, політичні та соціально-економічні права.

Принципи Декларації викликали різні тлумачення, думки та погляди у людській свідомості. їх зіставляли з чинним законодавством, соціально-політичною та соціально-економічною системою різних держав, з ідеологічними теоріями, поширеними в тій чи іншій країні світу.

Права й свободи людини в сучасному розумінні не від'ємні від її обов’язків та відповідальності перед суспільством, державою, іншими людьми. Це фундамент не тільки демократії, але й справедливості, рівноправ'я, гуманізму. Такого висновку дійшло людство в кінці XX століття.

Засадовим стосовно всіх прав людини, названих у Декларації, є принцип рівноправ'я. Всі люди «народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» -- наголошує 1-а стаття Декларації. І це не залежить від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Всі люди рівні перед законом і мають право на захист законом.

Для захисту прав людини було створено ООН — Організацію Об'єднаних Націй — міжнародну організацію, завдання якої - підтримка миру і безпеки у всьому світі. 10 грудня 1948 року різні народи світу вирішили і проголосили, що всі люди рівноправні. Так виникла Загальна декларація прав людини. Декларація прав людини — перший документ, у якому було зазначено права дитини.

У 1989 році країни світу, у тому числі й Україна, підписали Конвенцію про права дитини. У цій Конвенції країни домовились охороняти права всіх дітей світу. Там записано, що дитиною вважається людина, якій ще не виповнилося 18 років. Адже не тільки права дорослих потребують визначення й захисту. Складною проблемою сучасного людства є також права дітей, оскільки, на жаль, життя, здоров’я, навчання, щастя дітей усього світу поки що недостатньо захищені. Про це багато пишуть і говорять, дехто намагається допомагати. Але кількість нещасних дітей не зменшується.

Перелік прав, визнаних для дитини в Конвенції, охоплює права громадянські (особисті), соціальні, культурні й політичні. Немає прав економічних, бо визнано, що дитина повинна вчитись, а не працювати.

Головним завданням Конвенції є забезпечення дітям особливого піклування та допомоги, надання необхідного захисту і сприяння сім'ї як основному осередку суспільства та природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів, а особливо дітей. Конвенція визнає, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння, дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві'та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті ООН, а особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності та солідарності.

Держави-учасниці Конвенції зобов’язалися забезпечити такі права дитини: *право на життя, на виживання.і здоровий розвиток;

*на ім'я та набуття громадянства;

*право знати своїх батьків і право на їх піклування; право на збереження індивідуальності;

*право не розлучатись з батьками всупереч їх бажанню;

*право на возз'єднання з сім'єю, що перебуває в іншій державі;

*право залишати будь-яку країну і повертатися у свою країну;

*право на захист у разі незаконного переміщення та неповернення із-за кордону; право людина громадянин міжнародний

*право вільно висловлювати свої погляди з усіх питань

*свободу думки, совісті, релігії;

*свободу асоціацій та мирних зборів; ,

*право на повну інформацію, що сприяє благополуччю дитини, право на користування послугами системи охорони здоров’я;

*право на охорону сімейного та особистого життя;

*право користуватися благами соціального забезпечення;

*право на освіту,

*право на захист від економічної експлуатації;

*право на захист від незаконного зловживання наркотичними засобами і психотропними речовинами, від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень;

*право на гуманне поводження, на захист від незаконного чи свавільного позбавлення волі.

Права людини є загальними, невід'ємними, неподільними. Вони повинні бути гарантовані кожному незалежно від національної приналежності, релігії, статі, віку, здібностей. Закони правової держави повинні гарантувати громадянам ці невід'ємні права, які належать їм від народження. Права ці однакові для всіх і кожен громадянин повинен знати про свої права і вміти їх відстоювати.

Права людини загалом можуть бути визначені, як права, притаманні нам від народження і без яких ми не можемо існувати як людські істоти. Саме чітке дотримання прав людини і основних свобод надають змогу повною мірою розвивати і використовувати такі характерні якості людини, як розум, талант, свідомість і задовольняти духовні та інші потреби кожного індивіда. Вони ґрунтуються на зростаючому прагненні людства до такого життя, в якому вроджене почуття гідності й цінність кожної людської особистості користуватимуться повагою та захистом.

Але що ж це за права людини? Чи були вони винаходом царя Кіра, або законом Стародавнього Рима, або французької Декларації?! Здавалося, що у всіх було своє уявлення про те, що таке права людини. Але під наглядом Елеонори Рузвельт, нарешті, була досягнута згода з приводу набору прав абсолютно для всіх.

Якщо люди мають право на місце проживання і харчування, чому 16 тисяч дітей кожного дня помирають від голоду?! Одна дитина кожні 5 секунд. Якщо у людей є свобода слова, звідки тисячі покинутих у в’язницю через висловлення власної думки?! Якщо у людей є право на освіту, звідки з’явилося більше мільярда не освічених дорослих?! Якшо рабство апріорі було ліквідоване, чому 27 млн людей все ще поневолені?!

Загальна Декларація прав людини, коли була підписана, не було сили закону, їй слідували побажання. Вона як і раніше трохи більше, ніж слова на папері. Так що питання в тому, хто зробить ці слова-реальністю.

Коли Мартін Лютер Кінг влаштовував марші за рассовая рівність, він виступав за права, гарантовані ООН, майже за 20 років до цього, але він все-таки їх влаштовував. Коли Нельсон Мандела відстоював соціальну справедливість в 90-их роках, його країна вже дала згоду знищити дискримінацію, майже за 40 років до цього, але він все-таки боровся.

Ті, хто борються сьогодні проти тортур, бідності та дискримінації-це не гіганти і не супергерої. Це люди: діти, матері, батьки, вчителі, думаючі люди, які не відмовляються мовчати. Вони розуміють, що права людини-це не урок історії, не слова на папері, ні реклами, ні піар. Це вибір, який кожному з нас доводиться робити кожен день, це відповідальність, яка на нас лежить, повагу один до одного, взаємна допомога і захист нужденних.

Діти — майбутнє кожної держави. На планеті живе близько 2 млрд дітей. Як найвразливіша частина суспільства, вони потребують особливого захисту й піклування. Від ставлення держави до дітей значною мірою залежить її імідж на міжнародній арені. Ставлення суспільства до дітей упродовж століть не завжди було однаковим. У ранні періоди людської цивілізації чи не повсякденною практикою було занедбання новонароджених чи їх вбивство. Фактично до кінця періоду середньовіччя не було суспільної обізнаності стосовно дитинства як окремої категорії.

Перше законодавство про дітей з’явилося на Заході наприкінці XIX — початку XX ст. Дітей, беззахисних перед експлуатацією дорослих, почали вилучати з процесу виробництва. Потім було прийнято і законодавство про обов’язкову освіту.

У 1924 р. в Женеві прийнято Декларацію прав дитини, що стала першим міжнародним інструментом, спрямованим на дітей. У ній визначено обов’язки дорослих стосовно дітей. У такий спосіб права дитини увійшли до системи міжнародного права.

Сьогодні діти усього світу потребують захисту. 250 млн дітей існують лише за рахунок виснажливої роботи, важких обмежень, жебрацтва. 30 млн віком від 6 до 11 років не мають можливості відвідувати школу. Щорічно від хвороб помирає 5 млн дітей. До 25% страждають нервово-психічними розладами. У багатьох країнах із низьким рівнем життя до 200 млн дітей живуть в умовах абсолютної бідності. Три чверті неповнолітніх в Україні дітей із різними хронічними захворюваннями. Утричі збільшилася дитяча смертність. З’явився новий тип дитини: вуличні бізнесмени, біженці, жебраки, дрібні злодюжки, мийники машин, діти з відхиленням у поведінці, розумово-відсталі.

Більшість дітей зустрічається із порушенням їхніх прав. Діти почуваються безправними у світі дорослих, вони не мають можливості висловлювати та відстоювати свою думку, і навіть у них немає до кого звернутися у випадку порушення своїх прав.

Де ж починаються загальні права людини? За словами Елеонори Рузвельт, яка стояла біля витоків створення Загальної декларації, права людини починаються «з дуже невеликих місць, зовсім близько від дому. Ці місця такі маленькі, що їх не знайти ні на жодній карті світу. Але ці місця — цілий світ для окремої людини: будь то будинок, де він живе, школа чи коледж, де він навчається, завод, ферма або офіс, де він працює … Це ті місця, де кожен чоловік, кожна жінка і кожна дитина домагаються рівного для всіх правосуддя, рівних можливостей, поваги та гідності без дискримінації. Якщо ці права не будуть мати значення там, то вони навряд чи будуть мати значення де інде. Якщо всі громадяни не будуть узгоджено діяти, щоб домогтися дотримання прав людини поруч зі своїм будинком, навряд чи у великому світі відбудуться зміни».

Я вважаю, що владі потрібно об'єднатися з людьми та разом боротися проти кожного випадку несправедливості, проти кожного порушення прав людини, і тоді, ми зможемо гордо казати: права людини в сучасному світі- це реальність.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой