Оцінювання імовірності банкрутства підприємства в системі управління фінансовою діяльністю (на прикладі ПАТ "Могилів-Подільський завод газового устаткуванн

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вінницький національний технічний університет

Інститут менеджменту

Факультет фінансового і зовнішньоекономічного менеджменту

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри фінансів і кредиту

д.е.н., професор_________ В.В. Зянько

«___» _________20__ р.

Пояснювальна записка

до магістерської кваліфікаційної роботи зі спеціальності

8. 3 060 101 — Менеджмент організацій і адміністрування

(фінансово-кредитна діяльність) 08−39. МКР. 06. 00. 000ПЗ

ОЦІНЮВАННЯ ІМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ ДІЛЬНІСТЮ (НА ПРИКЛАДІ «МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ГАЗОВОГО УСТАТКУАННЯ ТА ПРИЛАДІВ»)

Керівник магістерської кваліфікаційної роботи

К.е.н., ст. викл., Єпіфанова І.Ю.

Розробив студент гр. МОмі-11

Вращук К.В.

Вінниця ВНТУ 2012

ЗАВДАННЯ

на магістерську кваліфікаційну роботу зі спеціальності

8. 3 060 101 — Менеджмент організацій і адміністрування (фінансово-кредитна діяльність)

студенту групи МОім-11 Вращук Крістіні Василівні

Тема роботи: Оцінювання імовірності банкрутства підприємства в системі управління фінансовою діяльністю (на прикладі «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів»)

Вихідні дані: фінансова звітність 2008 — 2010 рр: форма № 1 «Баланс» та форма № 2 «Звіт про фінансові результати»; Пластун О. Л. Визначення сутності поняття «банкрутство» в сучасній науковій літературі /Пластун О.Л. // Вісник ЖДТУ. — 2005. — № 2 — с. 49−53; Жукевич С. М. Діагностика фінансового стану в системі управління підприємством / С. М. Жукевич // Научный вестник ДГМА. — 2009. — № 1- с. 234−240; Рзаєва Т.Г. Зарубіжні методики визначення ймовірності банкрутства підприємства / Т.Г. Рязаєва, І.В. Стасюк // Вісник Хмельницького національного університету. — 2010. — № 3. Т.1. — С. 177 — 181.

Короткий зміст частин роботи

Графічна Таблиця — Динаміка зміни показників, які характеризують фінансовий стан ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів»; Таблиця — Імовірність банкрутства ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів» за різними моделями; Таблиця — Факторний аналіз зміни коефіцієнта покриття; Таблиця — Базовий SWOT-аналіз ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів»; Таблиця- Аналіз загроз з сторони конкурентів; Таблиця — Аналіз можливостей наданих ринком; Таблиця — SWOT — комплексна оцінка можливостей та загроз з урахуванням сильних та слабкий сторін; Таблиця- SWOT — комплексна оцінка можливостей та загроз з урахуванням сильних та слабких сторін.

Текстова (пояснювальна записка):

У першому розділі дослідити теоретичні основи оцінювання імовірності банкрутства підприємства; дослідити місце банкрутства в системі управління фінансовою діяльністю підприємства; сформувати методику визначення імовірності банкрутства підприємства

У другому розділі здійснити аналіз та оцінку ймовірності банкрутства ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів» за 2008−2010 рр

У третьому розділі запропонувати шляхи покращення аналізу системи управління банкрутством підприємства

У четвертому розділі розробити заходи щодо удосконалення системи охорони праці на ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів» та виконати аналіз умов праці та нещасних випадків на підприємстві.

АНОТАЦІЯ

В магістерській кваліфікаційній роботі розглянуто теоретичні та практичні питання оцінювання імовірності банкрутства підприємства. Визначено сутність поняття «банкрутство підприємства», здійснено порівняльний аналіз методик оцінювання імовірності банкрутства підприємства. Проведено оцінку фінансового стану, імовірності банкрутства та проведено аналіз системи управління попередження банкрутства ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів». Розроблено заходи з покращення оцінювання імовірності банкрутства підприємства в системі управління фінансовою діяльністю підприємства.

Ключові слова: банкрутство, санаційна спроможність, фінансова діяльність

АННОТАЦИЯ

фінансовий банкрутство управління

В магистерской квалификационной работе рассмотрены теоретические и практические вопросы оценки вероятности банкротства предприятия. Определена сущность понятия «банкротство предприятия», осуществлен сравнительный анализ методик оценки вероятности банкротства предприятия. Проведена оценка финансового сотояния, вероятности банкротства и проведен анализ системы управления предупреждения банкротства ОАО «Могилев-Подольский завод газового оборудования и приборов». Разработаны мероприятия по улучшению оценки вероятности банкротства предприятия в системе управления финансовой деятельности предприятия.

Ключевые слова: банкротство, санационная способность, финансовая деятельность

SUMMARY

In the master’s qualifying paper considers theoretical and practical issues inevaluating the probability of bankruptcy. The essence of the concept of «bankruptcy of the enterprise», the comparative analysis of methods for evaluating the probability of bankruptcy. An assessment of the financial condition, the probability of bankruptcy and the analysis of control systems prevent bankruptcy JSC «Mogilev-Podolsk plant of gas equipment and appliances». The measures to improve the estimation of the probability of bankruptcy in the system of financial management company.

Keywords: bankruptcy, sanatsiyno capacity, finance

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

1.1 Економічна сутність банкрутства підприємства

1.2 Місце банкрутства в системі управління фінансовою діяльністю підприємства

1.3 Методики визначення імовірності банкрутства підприємства

Висновки до першого розділу

2. ОЦІНЮВАННЯ ІМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ПАТ «МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ГАЗОВОГО УСТАТКУВАННЯ ТА ПРИЛАДІВ» В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

2.1 Загальна характеристика ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів»

2.2 Аналіз показників фінансової діяльності підприємства за 2008−2010 рр.

2.3 Оцінка ймовірності банкрутства ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів» за 2008−2010 рр.

2.4 Аналіз системи управління попередження банкрутства підприємства

Висновки до другого розділу

3. ПРОПОЗИЦІЇ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ ОЦІНЮВАННЯ ІМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПАТ «МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ЗАВОД ГАЗОВОГО УСТАТКУВАННЯ ТА ПРИЛАДІВ». 56

3. 1Шляхи вдосконалення оцінювання імовірності банкрутства підприємства

3. 2Шляхи покращення аналізу системи управління банкрутством підприємства

Висновки до третього розділу

4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

4.1 Охорона праці

4.1.1 Аналіз приміщення та характеристика професії

4.1.2 Оцінка ризику виникнення нещасних випадків (небезпеки)

4.1.3 Розробка заходів щодо поліпшення умов праці в приміщенні бухгалтерії

4.2. Безпека у надзвичайних ситуаціях. Розрахунок збитків внаслідок надзвичайної ситуації на ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів»? «Вибух»

4.2.1 Розрахунок збитків від втрати життя та здоров’я працівників ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів»

4.2.2 Обов’язки та дії працівників підприємства у разі виникнення пожеж

4.2.3 Розрахунок збитків від втрати життя та здоров’я працівників ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів»

Висновок до четвертого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

ВСТУП

В умовах сучасної економіки України банкрутство вітчизняних підприємств є істотною проблемою. Воно призводить до істотних негативних наслідків окремого суб'єкта господарювання через збитковість підприємства, затримку чи невиплату заробітної плати робітникам, втрату робочих місць у випадку ліквідації підприємства та ін. Кількість неплатоспроможних підприємств та підприємств-банкрутів в Україні досить значна, вони є в кожному регіоні країни.

Подолання проблеми банкрутства залежить від своєчасного виявлення загрози банкрутства на підприємстві та розроблення і впровадження відповідних антикризових заходів, що дадуть змогу подолати кризу, відновити ліквідність і платоспроможність та запобігти процедурі банкрутства і ліквідації підприємства.

Актуальність теми. Актуальність магістерської кваліфікаційної роботи полягає в тому, що виживання, тобто можливість існувати якомога довше, та запобігання банкрутству є найважливішими завданнями більшості організацій, тому антикризове управління, безперечно, є складовою менеджменту підприємства в цілому. Проблема управління підприємством, зокрема його фінансовим станом, вимагає особливої уваги саме в теперішніх умовах. Усунення, зниження рівня кризових явищ в діяльності кожного підприємства потребує адекватного, унікального та комплексного застосування антикризового управління.

Питанню прогнозування банкрутства підприємств приділяється значна увага зі сторони вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема розробкою моделей визначення ймовірності банкрутства займались такі вчені як Е. Альтман, У. Бівер, Р. Ліс, Г. Спрінгейт, Дж. Таффлер, Г. Тішоу, Д. Дюран, Р. Сайфуллін, Г. Кадиков, В. Ковальов та ін. Разом з тим, дане питання потребує подальшого дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Магістерська кваліфікаційна робота виконувалась відповідно до напряму наукових досліджень кафедри фінансів і кредиту «Тенденції управління фінансовими та інноваційними процесами в умовах ринкових перетворень».

Мета і задачі дослідження. Метою написання магістерської кваліфікаційної роботи є розробка заходів з покращення фінансового стану підприємства та удосконалення оцінювання імовірності банкрутства, на основі дослідження теоретичних і практичних питань банкрутства підприємства.

Для досягнення поставленої мети було поставлено наступні задачі:

— розглянути економічну сутність банкрутства підприємства;

— дослідити місце банкрутства в системі управління фінансовою діяльністю підприємства;

— сформувати методику визначення імовірності банкрутства підприємства;

— сформувати загальну характеристику ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів»;

— здійснити аналіз фінансового стану досліджуваного об'єкта;

— проаналізувати імовірність банкрутства ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів» за 2008−2010 рр. ;

— проаналізувати системи управління попередження банкрутства підприємства;

— запропонувати шляхи вдосконалення оцінювання імовірності банкрутства підприємства;

— розробити шляхи покращення аналізу системи управління банкрутством підприємства.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження магістерської кваліфікаційної роботи є процес оцінки імовірності банкрутства підпримства.

Предмет дослідження. Предметом дослідження в магістерській кваліфікаційній роботі є оцінювання імовірності банкрутства на прикладі ПАТ «Могилів-Подільського завода газового устаткування та приладів».

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою роботи є положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених в галузі оцінювання банкрутства підприємства.

Для досягнення поставленої в роботі мети використано сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Метод логічного узагальнення застосовано для теоретичного обґрунтування значення поставлених задач та уточнення ключових понять магістерської роботи. Методи аналізу і синтезу використано для дослідження банкрутства підприємства. За допомогою дискримінантного аналізу досліджено рівень кризового стану підприємства. Графічний метод використано для наочного подання статистичного матеріалу та схематичного зображення ряду теоретичних та практичних положень магістерської роботи.

Інформаційною базою роботи стали законодавчі та нормативні документи з економічних питань, методичні вказівки та методики з питань банкрутства, дані бухгалтерської звітності, а також інформація, отримана в ході спеціальних досліджень, проведених безпосередньо автором.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

— обґрунтовано поняття банкрутства підприємства, як сукупність політичних (юридичних) і економічних правил, визначено місце банкрутства в системі управління фінансовою діяльністю підприємства;

— сформовано методику, яка включає в себе визначення імовірності банкрутства на основі вітчизняної методики та двох західних методик;

— удосконалено шляхи покращення оцінювання імовірності банкрутства підприємства в системі управління фінансовою діяльністю ПАТ «Могилів-Подільський завод газового устаткування та приладів»

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що їх використання дозволить своєчасно виявляти рівень кризового стану на підприємстві, визначати його причини, обирати ціль та стратегію підприємства в цих умовах, формувати та реалізовувати систему оцінювання імовірності банкрутства, що у підсумку сприятиме підвищенню ефективності прийнятих управлінських рішень. Результати дослідження можуть бути використані на підприємствах різних форм власності не тільки для виходу з кризового стану, але й для його передбачення і попередження.

Особистий внесок здобувача. Магістерська кваліфікаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій автором розроблено заходи з удосконалення механізму оцінювання банкрутства на основі дослідження теоретичних та практичних питань банкрутства підприємства. Наукові положення, висновки та рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати виконаного дослідження доповідались на таких науково-практичних конференціях:

— міжнародній науково-практичній конференції «Реформування економічної системи України в контексті міжнародного співробітництва» 21 квітня 2011 року;

— міжнародній науково-практичній конференції «Тенденції управління фінансовими та інноваційними процесами в умовах ринкових перетворень» 2 березня 2012 року

Публікації. За темою магістерської роботи опубліковано 1 наукову працю загальним обсягом 0,2 друк. арк., яка належить особисто автору.

Магістерська робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 108 сторінок, включаючи 11 таблиць, 4 рисунка, 2 додатки і список використаної літератури із 39 найменувань.

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

1.1 Економічна сутність банкрутства підприємства

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов’язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Закон України «Про банкрутство"[1] під банкрутством розуміє зв’язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити і установленій для цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов’язання перед бюджетом.

Так, на думку О. О. Терещенка, банкрутство — це пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк заявлені до неї з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом [2].

Аналогічно розглядає банкрутство О. Третяк, яка стверджує, що банкрутство — це пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі нездатність юридичної особи — суб'єкту підприємницької діяльності задовольнити вимоги своїх кредиторів у встановлений для цього строк [3].

Н.А. Голощапов трактує банкрутство підприємства як неспроможність боржника платити за своїми зобов’язаннями, повернути борги в зв’язку із відсутністю у нього грошових коштів для сплати [4].

І.О. Бланк розглядає банкрутство як встановлену в судовому порядку фінансову неспроможність підприємства, тобто нездатність підприємства задовольнити в установлені строки пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги, та виконати зобов’язання перед бюджетом [5].

З точки зору неспроможності підприємства визначають поняття банкрутства також А. Д. Шеремет та Р.С. Сайфулін, які під банкрутством підприємства розуміють неспроможність підприємства фінансувати поточну операційну діяльність і погасити термінові зобов’язання [6].

Схожу думку також має Є.М. Андрущак: «банкрутство — це визнане судовими органами незадовільне господарське становище фізичної чи юридичної особи, ознакою якого є припинення розрахунків за зобов’язаннями через нестачу активів у ліквідній формі» [7].

Об'єднуючим у визначеннях даних науковців є те, що вони визначають поняття банкрутства з точки зору його неспроможності. Тобто даний підхід дає чіткий критерій щодо визнання суб'єкта банкрутом — його неплатоспроможність. З точки зору неплатоспроможності подає визначення поняття банкрутства і ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Отже запропоновані Андрущаком, Голощаповом, Шереметом, Сайфуліним та ланком визначення сформульовані на основі визначення даного Закону.

В.П. Петренко та М.С. Лосєва дає наступне визначення поняття: «банкрутство — це плата за свободу вибору системою менеджменту підприємства стратегії і тактики його поведінки на ринку, розплата за управлінські помилки у стратегічному плануванні, хибні цілі і прийняті для їх досягнення рішення, наслідком чого повинно бути невідворотне включення механізму фінансового банкрутства — розорення боржника кредиторами» [8].

У трактуванні Пластуна О. Л. банкрутство підприємства — це підсумковий результат глибокої фінансової кризи, що унеможливлює нормальну діяльність підприємства та робить його неплатоспроможним [9]. Автор стверджує, що саме криза стає причиною виникнення банкрутства на підприємстві.

Поняття банкрутство досліджували також Берест М. М. та Тимошенко А. П., вони стверджують, що банкрутство — це визнана судом неспроможність господарюючого суб'єкта виконувати свої зобов’язання та продовжувати підприємницьку діяльність внаслідок її економічної неефективності, що є негативним наслідком кризи, призводить до порушення фінансових відносин і ставить під загрозу подальше існування підприємства [10]. Як бачимо, дане визначення є більш загальним і вбирає в себе аспекти неспроможності, неефективного управління, кризової ситуації.

Так, на думку Г. Ляшенко, банкрутство в умовах ринкової економіки є наслідком незадовільного управління підприємством, нехтування впливу різноманітних факторів мікро- і макросередовища, а тому його правомірно розглядати як плату за економічну свободу у виборі напряму господарської діяльності, ринків збуту, у ціноутворенні, найманні робочої сили [11].

На нашу думку банкрутство — це неспроможність підприємства фінансувати свою діяльність, а також нездатність повернути борги кредиторам через недостатність активів у ліквідній формі.

Суб'єктом банкрутства або банкрутом виступає боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена арбітражним судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо). Відповідно, боржник — це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Банкрутство наступає в разі неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності після настання встановленого строку сплатити грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Технологія порушення та проведення процедури банкрутства щодо підприємства-боржника передбачає такі головні етапи її здійснення:

мирова угода;

досудова санація (інвестування капіталу);

судова санація, включаючи і реструктуризацію підприємства-боржника;

банкрутство і ліквідація.

В основу системи банкрутства покладена перш за все нова нормативно-правова база, спрямована не на ліквідацію виробничих потужностей підприємств-боржників, а на їх збереження, відновлення виробництва, забезпечення робочими місцями працюючого населення, збереження великої кількості платників податків, життєздатних клієнтів банківської системи.

Реалізація на практиці нової системи банкрутства за рахунок санації, як основної процедури, повинна забезпечити появу реальних, а значить, і ефективних власників, усунення від керівництва осіб, не здатних працювати в умовах ринкової економіки.

В розробці нової системи банкрутства в Україні брали активну участь члени Кабінету Міністрів, керівники інших центральних органів виконавчої влади, спеціалісти-практики в галузі банкрутства, судді арбітражних судів, широке коло зарубіжних фахівців, представники міжнародних фінансових організацій.

Слід зазначити, що, розробляючи нову систему банкрутства, досконало вивчено світовий досвід і практику перш за все таких країн з розвинутою економікою, як Англія, Франція, ФРН, США, Канада, враховано позитивні і негативні явища в цій сфері країн постсоціалістичного табору. Разом з тим, нормативно-правова база системи банкрутства уніфікована до світового законодавства і водночас відповідає ситуації, що склалася на перехідному етапі економіки України.

Комплексне застосування нормативно-правової бази з питань банкрутства, розширене коло учасників арбітражного процесу, в тому числі арбітражних керуючих, представників державного органу з питань банкрутства, накопичення в єдиній базі даних відповідної інформації про підприємства-банкрути повинно забезпечити досягнення перш за все таких результатів:

— застосування процедур банкрутства, особливо санації боржників, прискорить відродження виробництва, забезпечить робочі місця як на конкретних підприємствах, так і в регіонах;

— в результаті застосування процедур як санації, так і ліквідації боржників прискоряться процеси появи реальних, а значить, і ефективних власників, стосовно державних підприємств — прискоряться процеси їх роздержавлення;

— за рахунок розширення кола учасників арбітражних процесів, формування, ведення та користування єдиною базою даних про підприємства-банкрути процеси санації або ліквідації будуть більш прозорі, контрольовані, а також докорінно зміниться ситуація щодо недопущення суб'єктивних помилок при підготовці і прийнятті рішень суддями, наглядовими інстанціями і таке інше;

— користування єдиною базою даних про підприємства-банкрути дозволить оперативно аналізувати процеси банкрутства і на основі позитивних і негативних тенденцій готувати зміни до нормативно-правової бази, виробляти пропозиції щодо програм дії Кабінету Міністрів України як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.

Зважаючи на те, що банкрутство в Україні стало масовим явищем, прискорене запровадження процедур банкрутства за ініціативою як кредиторів, так і боржників стає ефективним інструментом прискорення економічних реформ. Гальмування цих процесів призводить до знищення виробничих потужностей, втрати робочих місць, а значить, і до соціальної напруги в трудових колективах підприємств, що опинилися в стані неплатоспроможності.

Загальні причини неплатоспроможності та банкрутства українських підприємств зумовлені впливом як зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

До факторів, що відображають вплив зовнішнього середовища, слід віднести:

— форсовану лібералізацію економічної діяльності в умовах відсутності конкуренції;

— недостатній розвиток ринкової інфраструктури;

— непередбачувані зміни нормативно-правової бази;

— непристосованість українських підприємств до існування в умовах ринкової економіки, зумовлену розглянутими вище причинами;

— значне зменшення сукупного попиту на продукцію вітчизняного виробництва у зв’язку з падінням купівельної спроможності населення та споживачів інших категорій;

— відсутність протекціоністської політики з боку держави.

Внутрішні фактори, що визначають кризовий стан підприємства, можуть бути зведені до двох основних груп:

1) відставання від вимог ринку (за асортиментом, що пропонується, за ціною, якістю та ін.);

2) незадовільне фінансове керівництво підприємством. Аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів діяльності підприємств, що перебувають у кризовому стані, дав змогу виділити дві основні категорії:

— періодично неплатоспроможні підприємства, тобто підприємства, що тимчасово перебувають у кризовому стані й мають потенційні можливості вийти з нього;

— підприємства-банкрути.

До підприємств, неплатоспроможність яких може бути оцінена як періодична, доцільно вжити певні антикризові заходи, в результаті здійснення яких такі підприємства можуть бути виведені зі стану неплатоспроможності. Якщо ж господарюючий суб'єкт фактично є банкрутом, то його подальше існування видається економічно недоцільним, оскільки воно безповоротно поглинає матеріальні, трудові, енергетичні ресурси, які могли б знайти раціональніше використання.

З метою запобігання фінансовій кризі на підприємстві та виявлення причин, що її зумовлюють, необхідно розробляти систему попереднього регулювання загрози банкрутства та комплекс попереджувальних заходів.

Питання діагностики банкрутства підприємства на сьогодні одне з центральних в економічній науці. Це зумовлено тим, що:

-- по-перше, банкрутство певного суб'єкта господарювання має суттєві негативні наслідки не лише для його власників, а й для широкого кола господарських партнерів (постачальників, сумісників), робітників і держави в цілому у зв’язку з порушенням (чи подальшою розбалансованістю) макро-економічної рівноваги;

-- по-друге, від об'єктивності оцінки ступеня ймовірності банкрутства підприємства залежить його інвестиційна привабливість, вартість підприємства, що також негативно позначається на економічних інтересах держави;

-- по-третє, розробка ефективної методології діагностики ймовірності банкрутства сприятиме об'єктивнішій оцінці життєздатності підприємств, доцільності їх санації для відновлення нормальної життєдіяльності в інтересах як самого підприємства, так і держави в цілому.

Згідно із законом України «Про банкрутство"[1] суб'єктом банкрутства може бути будь-яка юридична особа, що не спроможна своєчасно задовольнити вимоги кредиторів та сплатити податки. Ця юридична особа має бути зареєстрованою як суб'єкт підприємницької діяльності. Боржником є юридична особа, проти якої порушено справу про банкрутство, а банкрут — це боржник, що перебуває у процесі ліквідації.

Як кредитор може виступати будь-яка українська або іноземна юридична чи фізична особа, що має вимоги (претензії) до боржника на підставі як майнових, так і немайнових зобов’язань останнього. Вартість вимоги визначається залежно від її сутності: вартість негрошового зобов’язання -- за ринковою ціною на день подання заяви про банкрутство (до подання такої заяви сума будь-якої вимоги включає лише відсотки та штрафи), вартість вимоги за контрактом -- за вартістю збитків заподіяних кредитору боржником у зв’язку з невиконанням умов контракту.

Заяву про банкрутство можуть подати кредитори (крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою), органи державної податкової служби, органи державної контрольно-ревізійної служби, сам боржник. Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні утворюють так звані збори кредиторів. Заява про банкрутство подається до Арбітражного суду за місцем знаходження боржника.

Письмова заява кредитора (боржника, органів податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби) до арбітражного суду і є підставою для порушення справи про банкрутство. До заяви кредитора додаються список інших кредиторів, яких знає заявник; список підписаних боржником контрактів; список арбітражних чи інших судових справ боржника чи проти боржника. Якщо боржник у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності, з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду, то до його заяви додаються список боржників і кредиторів, суми їхніх вимог, забезпечених або незабезпечених заставою (якщо вимоги забезпечено заставою, то вказується вартість застави); список майна та його вартість.

Заяву кредитора може бути відкликано заявником до прийняття арбітражним судом рішення про визнання боржника банкрутом. Відкликання заяви боржником можливе тільки за згодою кредитора.

Після прийняття заяви проводиться попереднє засідання Арбітражного суду, на якому розглядаються подані документи, заслуховується пояснення сторін і, в разі необхідності, призначається розпорядник майна боржника. Якщо суд вирішує, що всіх процедурних вимог дотримано, то він призначає судовий розгляд справи, надсилає повідомлення всім сторонам судового процесу і публікує повідомлення про рішення суду в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України.

У місячний строк (від дня опублікування повідомлення) Арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов’язує всіх осіб, що подали заяви з майновими вимогами до боржника, скликати збори кредиторів, а якщо кількість кредиторів перевищує десять осіб -- створити повноважний комітет. Повноваження комітету визначаються зборами кредиторів.

Будь-яка фізична чи юридична особа (у тім числі і сам боржник чи кредитор), які бажають взяти участь у реструктуризації або санації боржника, у той самий строк повинні подати до Арбітражного суду заяви з письмовим зобов’язанням про переведення на них боргу, а також указати умови проведення процесу реструктуризації або санації.

У даному разі санація є процедурою, що включає угоду між санатором та кредиторами, спрямовану на врегулювання боргів та фінансове оздоровлення юридичної особи боржника.

Отже, першим етапом санації є перехід до санатора боргів боржника; другим — узгодження умов реструктуризації юридичної особи боржника; третім — узгодження між санатором та кредиторами умов виплати боргу.

Практика показує, що реструктуризація може здійснюватись у різних формах через придбання санатором та/або фізичною чи юридичною особами, ним визначеними, усього чи частки статутного фонду боржника для виплати боргів боржника згідно з умовами плану реорганізації; усього чи частки майна боржника (включаючи частину або всі його угоди) з метою одержання коштів для погашення боргів; здавання в оренду (лізинг) усієї або частини власності боржника з метою розподілу орендних платежів між кредиторами; передачі підприємства в оренду трудовому колективу, якщо боржник -- державне підприємство.

Реструктуризація може бути інструментом приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства або часток (паїв, акцій) держави в господарських товариствах у таких випадках: якщо боржником є державне підприємство; боржник сам порушив справу про банкрутство; план реструктуризації передбачає процес приватизації боржника.

Будь-який план санації має включати черговість задоволення претензій (вимог) до боржника відповідно до умов пропозиції про санацію. За браком відсутності пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника Арбітражний суд визнає боржника банкрутом і з цього приводу ухвалює відповідну постанову.

1.2 Місце банкрутства в системі управління фінансовою діяльністю підприємства

Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов’язаний з поліпшенням фінансового стану суб'єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності. За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства.

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов’язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Ефективність діяльності кожного підприємства багато в чому залежить від повної і своєчасної мобілізації фінансових ресурсів та правильного їх використання для забезпечення нормального процесу виробництва і розширення виробничих фондів. У цьому зв’язку для кожного підприємства важливу роль відіграє ефективна організація фінансової діяльності.

Фінансова діяльність — це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Господарська діяльність підприємства нерозривно зв’язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво продукції з метою одержанні прибутку.

Фінансову роботу на підприємствах виконують працівники фінансового відділу, а за його відсутності -- працівники бухгалтерії. Відповідальність за організацію фінансової роботи на підприємстві несе начальник фінансового відділу (служби), а за їх відсутності -- головний бухгалтер.

Розпорядником фінансових ресурсів, коштів, товарно-матеріальних цінностей, що належать підприємству, є його керівник, який має право першого підпису на всіх грошових та розрахунково-платіжних документах.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

— фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

— виконання фінансових зобов’язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

— контроль за збереженням та використанням оборотних активів і прискоренням їх обороту;

— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Управління фінансовою діяльністю підприємства — це вид професійної діяльності, направленої на управління фінансово-господарським функціонуванням підприємства. Управління фінансовою діяльністю є одним з ключових елементів всієї системи сучасного управління підприємством [12].

Управління фінансовою діяльністю підприємства включає:

— розробку і реалізацію фінансової політики підприємства із застосуванням різних фінансових інструментів;

— прийняття рішень з фінансових питань, їх конкретизацію і розробку методів реалізації;

— інформаційне забезпечення за допомогою складання і аналізу фінансової звітності підприємства;

— оцінку інвестиційних проектів і формування портфеля інвестицій, оцінку витрат на капітал та фінансове планування і контроль;

— організацію апарату управління фінансово-господарською діяльністю підприємства.

Методи управління фінансовою діяльністю дозволяють оцінити:

— ризик і вигідність вкладення грошей у виробництво та реалізацію тих або інших товарів і послуг;

— ефективність роботи підприємства;

— швидкість оборотності капіталу і його продуктивність.

Завданням управління фінансовою діяльністю є вироблення і практичне застосування методів, коштів та інструментів для досягнення мети діяльності підприємства в цілому або його окремих виробничо-господарських ланок. Подібними цілями можуть бути: максимізація прибутку; досягнення стійкої норми прибутку в плановому періоді; збільшення доходів керівною складу і вкладників (або власників) підприємства; підвищення курсової вартості акцій підприємства тощо. Зрештою всі ці цілі орієнтовані на підвищення доходів вкладників (акціонерів) або власників (власників капіталу) підприємства [13].

У завдання управління фінансовою діяльністю входить знаходження оптимального співвідношення між короткостроковими і довгостроковими цілями розвитку підприємства і рішеннями, що приймаються в рамках фінансового управління. Завданням управління фінансовою діяльністю підприємства також є визначення пріоритетів і пошук компромісів для оптимального поєднання інтересів різних господарських підрозділів у прийнятті інвестиційних проектів і виборі джерел їх фінансування.

Зрештою головне в управлінні фінансовою діяльністю підприємства — прийняття рішень щодо забезпечення найбільш ефективного руху фінансових ресурсів між підприємством і джерелами його фінансування, як зовнішніми, так і внутрішніми. Управління потоком фінансових ресурсів, виражених в грошових коштах, є центральним питанням в управлінні фінансовою діяльністю. Потік фінансових ресурсів складають грошові кошти: одержані в результаті діяльності підприємства; інвестовані і реінвестовані в розвиток системи виробництва; направлені на сплату податкових платежів.

Функції й економічні методи управління фінансовою діяльністю підприємства можна поділити на два блоки: блок з управління зовнішніми фінансами і блок з внутрішнього обліку і фінансового контролю.

Блок з управління зовнішніми фінансами передбачає реалізацію відносин підприємства з юридично і господарсько самостійними суб'єктами ринку, включаючи власні філії, або відокремлені підрозділи, які виступають як продавці, посередники і покупці товарів і послуг, а також з акціонерами і ринками товарів і послуг у фінансовому розрізі. Сюди входять: управління оборотними активами підприємства, рухом грошових коштів, розрахунками з клієнтами, управління матеріально-товарними запасами тощо; залучення короткострокових і довгострокових зовнішніх джерел фінансування.

Блок з внутрішнього обліку і фінансового контролю включає: контроль за веденням обліку товарно-матеріальних ресурсів; складання кошторису витрат, контроль за виплатою заробітної плати і податків; збір і обробку даних бухгалтерського обліку для внутрішнього управління фінансами і для надання даних зовнішнім користувачам, складання і контроль правильності фінансової звітності: балансу, звіту про прибутки і збитки, звіту про рух грошових коштів та ін.; аналіз фінансової звітності і використання його результатів для внутрішнього і зовнішнього аудиту; оцінка фінансового стану підприємства на поточний період і її використання для прийняття оперативних управлінських рішень і в цілях планування.

Найважливіші рішення, що приймаються в області управління фінансовою діяльністю підприємства відносяться до питань інвестування і вибору джерел їх фінансування. Інвестиційні рішення приймаються з таких проблем, як: оптимізація структури активів, визначення потреб в їх заміні або ліквідації; розробка інвестиційної політики, методів і коштів її реалізації; визначення потреб у фінансових ресурсах; планування інвестицій по підприємству в цілому; розробка і затвердження інвестиційних проектів; управління портфелем цінних паперів.

Інвестиційні рішення передбачають виділення в управлінні фінансовою діяльністю двох видів фінансового управління: короткострокового і довгострокового. Короткострокові інвестиційні рішення направлені на визначення структури капіталу підприємства на поточний період, яка відображається в його балансі. Прийняття таких рішень вимагає від фінансових менеджерів глибоких професійних знань у області поточного фінансового управління підприємством, уміння застосовувати обгрунтовані методи їх реалізації з урахуванням поточних тенденцій розвитку ринку. Довгострокові інвестиційні рішення, що називаються стратегічними, направлені на забезпечення успішною функціонування підприємства в майбутньому і вимагають від фінансових менеджерів глибоких базових знань, практичного досвіду і навиків у використанні сучасних методів аналізу для вибору оптимальних напрямів і шляхів розвитку підприємства на перспективу з урахуванням об'єктивних закономірностей і специфіки розвитку економічної системи.

Роль фінансової політики в централізованому управлінні підприємством визначається тим, що вона стосується всіх сторін його економічної діяльності - науково-технічної, виробничої, постачання товарно-матеріальних ресурсів, просування і продажу товарів та послуг — і відображає в концентрованому вигляді вплив численних внутрішніх і зовнішніх чинників. В рамках єдиної фінансової політики, що розробляється на вищому рівні управління, визначаються в глобальному масштабі джерела фінансових ресурсів і їх розподіл в рамках підприємства [14].

Важко однозначно визначити конкретні форми і методи проведення фінансової політики. Хоча в рамках окремих підприємств і є істотні відмінності у використанні конкретних форм і методів фінансової політики, можна, проте, говорити про загальні її риси і принципи, а також інструменти фінансової політики. Найважливіші з них: розподіл і перерозподіл прибутків; фінансування і кредитування діяльності різних підрозділів; визначення структури і характеру внутрішніх фінансових операцій і розрахунків за ними. Як і кожна управлінська система, управління фінансовою діяльністю підприємства передбачає наявність певною об'єкту управліннях[15]. Таким об'єктом виступають фінанси підприємства і його фінансова діяльність.

Управління фінансовою діяльністю підприємства реалізує свою головну мету і основні завдання шляхом здійснення певних функцій. Управління фінансовою діяльністю підприємства як управляючої системи основними функціями є:

1. Розробка фінансової стратегії підприємства. При реалізації цієї функції формується система цілей і цільових показників фінансової діяльності на довгостроковий період. Фінансова стратегія підприємства розглядається як невід'ємна складова частина загальної стратегії його економічного розвитку.

2. Створення організаційних структур, що забезпечують прийняття і реалізацію по всіх аспектах фінансової діяльності підприємства. В процесі реалізації цієї функції управління фінансовою діяльністю необхідно забезпечувати постійну адаптацію цих організаційних структур до змінних умов функціонування підприємства та напрямів фінансової діяльності. Також ці структури повинні бути інтегровані в загальну організаційну структуру управління підприємством.

3. Формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обгрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень. В процесі реалізації цієї функції повинні бути визначені обсяги і зміст управління фінансовою діяльністю; сформовані зовнішні і внутрішні джерела інформації, що задовольняють ці потреби; організований постійний моніторинг фінансового стану підприємства і кон’юнктури ринку.

4. Здійснення аналізу різних аспектів фінансової діяльності підприємства. В процесі реалізації цієї функції проводиться експрес- і поглиблений аналіз окремих фінансових операцій; фінансових результатів діяльності філій та відокремлених підрозділів підприємства; узагальнених результатів діяльності підприємства в цілому і в розрізі окремих її напрямів.

5. Здійснення планування фінансової діяльності підприємства по основних напрямах. З реалізацією цієї функції пов’язана розробка стратегічних планів, а також системи поточних планів і оперативних бюджетів по основних напрямах фінансової діяльності різними структурними підрозділами і по підприємству в цілому.

6. Розробка дієвої системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень в області фінансової діяльності. При реалізації цієї функції формується система заохочень і санкцій в розрізі керівників і менеджерів окремих структурних підрозділів підприємства за виконання і невиконання встановлених цільових фінансових показників, фінансових нормативів і планових завдань.

7. Здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень в області фінансової діяльності. Реалізація цієї функції пов’язана із створенням системи внутрішнього контролю на підприємстві, розділенням контрольних обов’язків окремих служб і фінансових менеджерів, визначенням системи контрольованих показників і контрольних періодів, оперативним реагуванням на результати здійснюваного контролю.

Отже, управління фінансовою діяльністю як одна з основних функцій апарату управління підприємством набуває ключової ролі в умовах ринкової економіки. Управління фінансовою діяльністю підприємства — це вид професійної діяльності, направленої на управління фінансово-господарським функціонуванням підприємства. Управління фінансовою діяльністю є одним з ключових елементів всієї системи сучасного управління підприємством.

1.3 Методики визначення імовірності банкрутства підприємства

Нерівномірний розвиток економіки і, тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг незадовільних ситуацій, а як деяку загальну закономірність, властиву ринковій економіці.

Кризові ситуації, що виникають в результаті відсутності відповідних профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної розбалансованості економіки підприємства і нездатності продовження фінансового забезпечення виробничого процесу, наслідком цього є ліквідація підприємства, щодо прийняття рішення про ліквідацію підприємства є оцінка його санаційної спроможності. Для правильних висновків щодо санаційної спроможності підприємства необхідно провести розрахунок ймовірністі банкрутства.

В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного і явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв’язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств та організацій.

Аналіз літератури [16,17] показує, що у даний час найбільш широкого застосування набули такі методичні підходи до побудови методів прогнозування банкрутства:

1) визначення незадовільної структури бухгалтерського балансу підприємства за допомогою методів коефіцієнтного аналізу [16; 17], формування комплексної бальної оцінки фінансового стану підприємства, визначення рейтингового числа, інтегральної рейтингової оцінки підприємства тощо;

2) система показників У. Бівера для оцінки фінансового стану з метою діагностики банкрутства [18] та інші подібні системи показників;

3) моделі інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, засновані на обліку найважливіших показників, що допомагають виявити кризовий фінансовий стан підприємства, двофакторна модель [18], Z-рахунки Е. Альтмана, спеціальні багатофакторні регресійні моделі на основі використання прийомів статистичного методу, який називають «аналізом множинних дискримінант», тощо.

Зокрема, методи структурного бухгалтерського та коефіцієнтного аналізу використовуються у вітчизняних методиках [19; 20] та методиках інших держав. Наприклад, відповідно до «Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» [20] поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання перед кредиторами після настання встановленого терміну їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Для своєчасного визначення формування незадовільної структури балансу в прибутково працюючого підприємства, здатної в перспективі привести до появи ознак поточної, критичної, а потім і зверхкритичної неплатоспроможності, необхідно проводити систематичний експрес-аналіз фінансового стану підприємства. Це дозволить здійснити попереджувальні заходи, спрямовані на запобігання банкрутства. Такий аналіз відповідно до Методичних рекомендацій по виявленню при знаків неплатоспроможності підприємства і признакою дії по приховуванню банкрутства, фіктивного банкрутства, або доведення до банкрутства, затвердженні наказом Мінекономіки України від 17. 01. 2001 р. № 10 (далі - Методичні рекомендації) проводитися за допомогою коефіцієнта Бівера, що розраховується в такий спосіб[21]:

, (1. 1)

де ЧП — чистий прибуток;

А — амортизація;

ДЗ — довгострокові зобов’язання;

ПЗ — поточні зобов’язання.

Слід зазначити, що в Методичних рекомендаціях ст. 91 пропонується в чисельнику даної формули використовувати різницю між чистим прибутком і амортизацією підприємства. Спробуємо розібратися, який економічний зміст уклали разрабітники Методичних рекомендацій у цей показник. З визначеною часткою спрощення можна сказати, що в даному документі пропонується з різниці доходів і витрат (уже включають у себе амортизацію) ще раз віднімати витрати (їхня частина у виді амортизації). На наш погляд, цей показник не має ніякої економічної інтерпретації, до того ж знайдеться не багато підприємств, у яких чисельник у формулі розрахунку коефіцієнта Бівера буде мати позитивне значення при розрахунку його в порядку, передбаченому Методичними рекомендаціями. Автор вважає, що при розрахунку значення коефіцієнта Бівера в чисельнику необхідно використовуватисуму чистого прибутку й амортизації.

Крім того, коефіцієнт Бівера не є показником «винайденим» розроблювачами Методичних рекомендацій -- його широко використовують як вітчизняні, так і зарубіжні фінансові аналітики. Наприклад, Л. Л. Самойлов указує: «значення коефіцієнта, Бівері рекомендується, (дорівнює відношенню припливу коштів до загальної суми заборгованості}…». У свою чергу, як ми відзначали вище, приплив коштів являє собою саме суму (а не різниця) чистого прибутку й амортизації.

Таким чином, розрахунок коефіцієнта Бівера необхідно робити в такий спосіб[21]:

. (1. 2)

Ознакою формування незадовільної структури балансу відповідно до методичних рекомендацій є таке фінансове становище підприємства, коли протягом тривалого часу (1,5 — 2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Значення коефіцієнта Бівера, що рекомендується за міжнародними стандартами, знаходиться в інтервалі 0,17 — 0,40.

Коефіцієнт Бівера пропонували використовувати в Україні у Методичних рекомендаціях щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства від 17. 01. 2001р. Однак, дана методика має кілька вагомих недоліків [19]: нормативні значення фінансових показників не враховують галузеву специфіку підприємств; не враховано ефективність використання капіталу на підприємствах (оборотність, рентабельність); розрахунок коефіцієнта Бівера проводиться в статиці.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой