Наочні засоби вивчення географії материків та океанів

Тип работы:
Магистерская работа
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Магістерська робота з теми:

НАОЧНІ ЗАСОБИ ВИВЧЕННЯ ГЕОГРАФІЇ МАТЕРИКІВ ТА ОКЕАНІВ

Полтава-2010

ВСТУП

Головною метою сучасної географічної освіти є всебічний розвиток особистості школяра з урахуванням його природних задатків, здібностей, інтересів та потреб через формування географічної культури як основи світосприйняття, світогляду та діяльності. Географія допомагає дитині усвідомити велике різноманіття і цілісність природи Землі як єдиної географічної оболонки й водночас осмислити вразливість природних об'єктів, їх залежність від дій людини, озброєної сучасними технічними та технологічними засобами впливу на природне середовище.

Вивчення шкільного курсу фізичної географії потребує використання особливих дидактичних інструментів. Взагалі процес пізнання природи розвивається за формулою «від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики». Теоретично її обґрунтував Я. А. Коменський. Він розумів наочність широко, не лише як візуальний засіб, а й як залучення усіх органів чуття до кращого сприймання речей і явищ, що позитивно впливає на емоційну сферу особистості, навчає розуміти географічні процеси та закономірності, розпізнавати прекрасне у природі, цінувати красу рідного краю.

Наочні засоби навчання відіграють провідну роль при навчанні географії материків та океанів, адже вони сприяють кращому засвоєнню матеріалу, розвитку наочно-образного мислення, гостроти сприйняття та спостережливості. На основі застосування наочних засобів навчання вчитель має змогу організовувати ефективну пізнавальну діяльності учнів, спрямовану на формування навичок самостійного здобування знань, що є складовою мети сучасної шкільної освіти.

Аналіз педагогічної та методичної фахової літератури, вивчення шкільної практики свідчить, що проблему використання наочності у навчанні географії досліджено недостатньо. Зокрема, потребують подальшого аналізу психодидактичні засади застосування наочних засобів навчання, тоді як головною умовою свідомого оволодіння алгоритмами такого застосування є розуміння та усвідомлення пізнавальних психічних процесів, на яких воно ґрунтується. Неоднозначно трактується місце навчальних моделей у системі наочності, їхня роль в організації пізнавальної діяльності школярів. Питання використання навчальних моделей при вивченні географії є особливо актуальним у зв’язку з тим, що багато географічних явищ приховані від очей учнів або їх протікання не співпадає з періодом спостереження. В цьому випадку навчальні моделі виступають в ролі «замісників» реальних об'єктів і дозволяють адекватно відтворювати сутність вивчаючих явищ, процесів, законів і закономірностей. Отже, необхідність розв’язування виявлених невирішених питань і зумовила вибір теми нашого дослідження.

Об'єкт дослідження: процес навчання фізичної географії материків та океанів.

Предмет дослідження: наочні засоби вивчення географії материків та океанів у загальноосвітніх закладах.

Мета дослідження: теоретичне обґрунтування методики застосування наочних засобів на уроках географії материків та океанів й експериментальна перевірка її ефективності.

Виходячи з мети дослідження даної теми в роботі поставлено наступні завдання:

— на основі вивчення літератури та шкільної практики проаналізувати стан вирішення проблеми застосування наочних засобів у методиці навчання географії;

— з'ясувати психолого-дидактичні засади застосування наочних засобів на уроках фізичної географії;

— визначити місце навчальних моделей у системі засобів навчання географії та охарактеризувати методику їх застосування;

— розробити графічні навчальні моделі до шкільного курсу географії материків та океанів;

— провести експериментальне дослідження ефективності використання навчальних моделей, спрямованих на формування знань та вмінь учнів.

Гіпотеза дослідження: організація пізнавальної діяльності учнів на уроках географії материків та океанів на основі застосовування наочних засобів буде ефективнішою, якщо:

визначити педагогічне значення наочних засобів навчання та їхнє місце у системі дидактичних засобів;

обґрунтувати методичні вимоги до застосування навчальних моделей як ефективних наочних засобів та умови їхнього застосування;

розробити навчальні моделі до шкільного курсу географії материків та океанів й обґрунтувати методику організації пізнавальної діяльності на основі їхнього використання.

Наукова новизна полягає у тому, що узагальнено та удосконалено класифікацію засобів наочності.

Результати даної роботи доцільно використовувати вчителями-початківцями, які ще не сформували власної специфіки викладання географії, адже результативність використання навчальних моделей має вагомі результати. Також даний матеріал можна використовувати для проведення різних конференцій, факультативів тощо.

Дана робота складається із вступу, основної частини, яка включає два розділи, висновків та додатків.

Спираючись на доступну наукову літературу та результати власного педагогічного дослідження з методики застосування навчального моделювання в школі, ми маємо на меті дослідити та обґрунтувати механізм пізнавальної діяльності учнів при застосуванні даної методики, дати об'єктивну оцінку ефективності її використання.

Але не зважаючи на значний інтерес до методики використання навчального моделювання на уроках географії та під час організації навчання з інших предметів, аналіз літературних джерел, вивчення досвіду роботи загальноосвітніх навчальних закладів показали, що навчальне моделювання недостатньо висвітлено у методичній літературі та не всі вчителі підготовлені до її використання. Це і зумовило вибір теми нашого дослідження.

РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА НАОЧНИХ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ ГЕОГРАФІЇ

1.1 Проблема застосування наочних засобів навчання у методиці навчання географії

Успішність процесу навчання, ефективність використання в ньому методів навчання, залежить від матеріальних передумов, тобто від засобів навчання.

Засоби навчання — допоміжні матеріальні засоби школи з їх специфічними дидактичними функціями. Їх розрізняють:

за особливостями використовуваного матеріалу (словесний, образотворчий, конкретні мовні одиниці та схематичний показ);

за видом сприйняття (зорові, слухові, наочно-слухові, аудіо, візуальні та аудіовізуальні);

за способом передачі матеріалу (за допомогою технічної апаратури чи без неї - традиційним способом; в статиці чи динаміці; готові таблиці та матеріали для їх складання; картини, моделі, кінокадри, плівки);

за організаційними формами роботи з ними (фронтальна — на основі демонстраційних засобів та індивідуальна — на основі розданого учням образотворчого матеріалу).

У системі засобів навчання особливе місце посідають наочні засоби. Я. А. Коменський розумів наочність широко, не лише як візуальний засіб, а й як залучення усіх органів чуття до кращого сприймання речей і явищ. При застосуванні наочності створення уявлення повинно базуватися на зоровому, слуховому, тактильному і м’язовому сприйнятті. Отже, наочність здійснюється не тільки за допомогою бачення, але й шляхом мобілізації інших аналізаторів. Досягають цього завдяки поєднанню різних дидактичних інструментів, насамперед словесних та наочних методичних прийомів: слова і демонстрації. Співвідношення методів і прийомів змінюється залежно від стану засвоєння матеріалу, його складності, підготовленості і віку учнів.

Наочність відіграє виключну роль на кожному етапі навчання географії. Методикою її використання та удосконаленням займалися різні науковці. Зокрема І.В. Душина докладно розкрила вимоги та шляхи правильного використання наочності у шкільному курсі географії, С.Г. Кобернік всебічно висвітлив різні види наочності та розробив їх класифікацію, Ю. Г. Баришева проаналізувала основні прийоми роботи із засобами наочності та їх використання у різних курсах географії.

Використання наочних засобів відіграє велику роль в розвитку наочно-образного мислення школярів, гостроти сприйняття, спостережливості, зорової пам’яті. В наочних методах джерела знань представлені різними видами учбово-наочних засобів. Функції наочного матеріалу виконують: краєзнавчий матеріал, моделі природних та господарських об'єктів і процесів, учбові карти, ілюстровані таблиці, екранні засоби, педагогічні малюнки тощо.

У наш час все більша й більша увага на різних етапах навчання приділяється використанню графічної наочності. Це пов’язано з тим, що її застосування надає можливість показати розвиток географічних явищ та їх динаміку, повідомляти учбову інформацію певними дозами та керувати індивідуальним процесом засвоєння знань. Застосування графічної наочності стимулює пізнавальні інтереси учнів, забезпечує різностороннє формування образів, сприяє міцному засвоєнню знань та заощадженню часу, що витрачається на формування нових знань

Зазвичай наочні методичні прийоми тісно пов’язані зі словесними. В одному випадку вони переважають над словесними. Наприклад, при формуванні поняття «озеро» його визначення дається тільки після розгляду учбових карт із зображенням розташування різних озер, після перегляду кінофільму про озера або іншого ілюстративного матеріалу. У деяких випадках використанню наочності передує розповідь або пояснення. Але ці методичні прийоми можуть використовуватися і одночасно. Наочні методичні прийоми можуть бути використані для самостійного набуття учнями нових знань як образного, так і абстрактно-логічного характеру.

При вивченні шкільного курсу географії наочність використовується на кожному з етапів навчання, а особливо при вивченні нового матеріалу. Так, зокрема при вивченні курсу фізичної географії, а саме теми «Літосфера», залучають різні види наочності, які дозволяють ознайомити учнів з особливостями внутрішньої будови Землі, сформувати поняття про літосферу, дати поняття про гірські породи, показати діяльність земної кори і зовнішніх процесів, ознайомити учнів з основними формами рельєфу Землі. Але все ж таки наочні засоби частіше всього використовуються в ході виконання практичних робіт. В залежності від матеріально-структурних особливостей і дидактичного призначення цих засобів, застосовують різні прийоми роботи з ними.

Під час проведення уроків учителі географії з метою реалізації наочних методів застосовують один із необхідних чинників засвоєння знань — спеціальні технічні засоби навчання. До них належать:

дидактична техніка (кіно- і діапроектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони);

аудіовізуальні засоби;

екранні посібники;

статистичні проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції);

окремі посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагменти);

фонопосібники (грамо- і магнітофонні засоби);

відеозаписи;

радіо- і телепередачі.

Транспарант є екранним засобом зорової наочності, ефективним завдяки своїм високим демонстраційним властивостям: фронтальності, контрастності, яскравості тощо. Інформацію з екрана учні розглядають емоційно, що сприяє зосередженню їх уваги на об'єктах вивчення, а це важливо для інтенсифікації, підвищення ефективності навчального процесу.

Останнім часом перевагу надають динамічним засобам унаочнення, які, порівняно із статичними, стимулюють творче мислення учнів. Чуттєві образи, що послідовно змінюються і наочно відображають логіку розумових дій, полегшують першу фазу засвоєння навчального матеріалу. Головна перевага динамічних засобів унаочнення полягає в тому, що вони викликають мимовільну увагу учнів до образів, які послідовно змінюються і сприяють перетворенню її в стійку, свідомо контрольовану увагу.

Особливо цінними з погляду дидактики є динамічні транспаранти з переставними деталями, завдяки яким учні сприймають не готовий матеріал, а активізують свою пізнавальну діяльність. Зміст і логічна побудова схематичного динамічного зображення полегшують перехід від чуттєвого сприйняття до абстрактного мислення.

Динамічні транспаранти можуть бути представлені серією рисунків-накладок на прозорих плівках, набором окремих накладних деталей, поєднанням зображень на прозорій основі та накладних деталей, стаціонарними динамічними моделями для демонстрації на графопроекторі.

Діафільми і діапозитиви, на відміну від динамічних транспарантів, у яких використовується і мовний, і зображувальний матеріал, будуються на зображеннях. Основою зорового ряду в них є малюнок.

Діафільми — своєрідна екранна розповідь, що передбачає сюжетну організацію матеріалу, діапозитиви — окремі ілюстрації певних явищ, пов’язаних лише методичним задумом, а не сюжетом.

Проектування кадрів діафільму, діапозитивів забезпечує крупноформатне, чітке, яскраве зображення, що полегшує сприйняття матеріалу, дає яскравіше уявлення про предмет, явище, ситуацію. Екран, що світиться, концентрує увагу учнів на зображенні, розвиває спостережливість, стимулює пізнавальну діяльність. Субтитри (міжкадровий текст), запитання і відповіді визначають методику їх використання у навчальному процесі.

Інколи для пояснення, закріплення матеріалу використовують навчальні радіопередачі.

При комплексному використанні аудіовізуальних засобів навчання на уроках потрібно враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленості до сприймання і засвоєння навчального змісту за допомогою цих засобів; забезпечувати органічне їх поєднання з іншими.

У процесі підготовки до уроку із використанням ТЗН слід:

детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку вивчення навчального матеріалу;

визначити обсяг і особливості знань, які повинні засвоїти учні (уявлення, факти, закони, гіпотези);

необхідність демонстрування предмета, явища або їх зображення;

відібрати і проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби;

встановити їх відповідність змістові та меті уроку, можливе дидактичне призначення як окремих посібників, так і комплексу загалом.

Під час використання ТЗН потрібно підготувати учнів до сприйняття та засвоєння змісту аудіовізуальними засобами, забезпечити органічне поєднання їх зі словами вчителя, а також з іншими засобами навчання, застосувати різні методичні прийоми, щоб розвивати пізнавальні інтереси учнів і забезпечувати міцність засвоєння знань.

Учитель повинен добре продумати поєднання слова з ТЗН (пояснення або бесіда перед демонструванням, чергування демонстрування і розповіді, синхронне коментування). Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система. Використання ТЗН має позитивний бік (цікавішим стає урок і позаурочні заходи, учні швидше «входять» у предмет) і негативний (мало часу для закріплення і повторення, перенапруження зору і слуху учнів, шум, який шкодить будь-якій роботі).

До ТЗН належить також комп’ютерна техніка. У наш час уміти працювати з комп’ютером має кожен, учитель не може стояти осторонь цієї справи. В світі існує 4 напрями використання комп’ютерів:

комп’ютер як об'єкт вивчення;

комп’ютер як засіб навчання;

комп’ютер як складова частина управління народною освітою;

комп’ютер як елемент методики наукових досліджень.

За допомогою комп’ютера можна реалізувати програмоване та проблемне навчання, при цьому вчитель повинен провести вступну і підсумкову бесіди за темою уроку. Школа покликана сформувати в учнів комп’ютерну грамотність, ознайомивши їх з напрямами застосування комп’ютерів, використовувати їх можливості.

Використання комп’ютерів у навчальному процесі відбувається за багатьма напрямами:

— як засіб індивідуалізації навчання. За допомогою завдань та індивідуальної роботи учня з комп’ютером досягають значних успіхів у засвоєнні матеріалу. Адже комп’ютер фіксує всі етапи його роботи, оцінює її. Вчитель має змогу будь-коли проаналізувати його дії;

— як джерело інформації. Через комп’ютер можна отримувати величезну кількість інформації, яку вчитель може використовувати в навчальному процесі. Але комп’ютерна інформація не повинна замінювати підручник, книги, інші джерела знань;

— як засіб оцінювання, обліку та реєстрації знань. Для цього використовують програми з контрольними та екзаменаційними питаннями, відповідями на них та нормативами оцінювання кожної відповіді. Комп’ютер не тільки оцінює відповіді, а й видає рекомендації щодо виправлення помилок;

— як засіб творчої діяльності учня. Сучасне програмне забезпечення комп’ютерів дає змогу творчо працювати учням;

— як засіб заохочення до навчання в ігровій формі. Робота на комп’ютері стимулює успішне виконання навчального завдання, як дослідницький пошук, тип мислення; забезпечує тренінг у певному виді діяльності;

— як засіб допомоги дітям з дефектами фізичного і розумового розвитку. Передусім він є засобом комунікації дитини із зовнішнім світом. Для таких дітей розробляють спеціальні програми, які враховують особливості їх розумової діяльності, допомагають ефективному навчанню.

Застосування у навчальному процесі інформаційних технологій (IT) сприяє підвищенню ефективності практичних та лабораторних занять з природничих дисциплін приблизно на 30%, об'єктивність контролю знань учнів — на 20−25%, прискорює накопичення активного словникового запасу з іноземних мов у 2−3 рази. Вони дають змогу включити до навчальних планів лабораторні заняття з використанням комп’ютерних моделей, які імітують функціонування дуже дорогого, унікального обладнання, недоступного для навчальних закладів.

Основні види комп’ютерних навчальних програм:

— комп'ютерний підручник — програмно-методичний комплекс, що забезпечує можливість самостійно засвоїти навчальний курс або його розділ. Поєднує в собі особливості підручника, довідника, задачника та лабораторного практикуму;

— контролюючі програми — програмні засоби, призначені для перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок;

— тренажери — засоби формування та закріплення навичок, перевірки досягнутих результатів;

— ігрові програми — забезпечують додаткові до навчальних програм дидактичні можливості. Найефективнішими є ділові ігри, орієнтовані на розв’язання складних однотипних задач групами учнів. Існують розважальні ігрові програми, які впливають на формування світогляду школярів, конкуруючи з такими соціальними інститутами, як сім'я, школа, етнос;

— предметно-орієнтовані середовища — програми, які моделюють мікро- та макросвіти, об'єкти певного середовища, їх властивості, співвідношення між об'єктами, операції з ними. Навчальне моделювання сприяє унаочненню навчання, а вивчення процесів у їх динаміці - більш глибокому та свідомому засвоєнню навчального матеріалу.

Інформатизація навчання потребує від учителів та учнів комп’ютерної грамотності, що передбачає:

— знання основних понять інформатики та комп’ютерної техніки;

— знання сучасних операційних систем та їх основних команд;

— знання сучасних операційних середовищ загального призначення та їх функцій (Norton Commander, Windows);

— уміння працювати хоча б в одному текстовому редакторі;

— опанування алгоритмами, мовами, пакетами програмування;

— використання прикладних програм утилітарного призначення.

Робота учнів з комп’ютерною технікою забезпечує:

— підвищення інтересу й загальної мотивації до навчання завдяки новим формам роботи і причетності до пріоритетного напряму науково-технічного прогресу;

— індивідуалізацію навчання: кожен працює в режимі, який його задовольняє;

— об'єктивність контролю;

— активізацію навчання завдяки використанню привабливих і швидкозмінних форм подачі інформації, змаганню учнів з машиною та з собою, прагненню отримати вищу оцінку;

— формування вмінь та навичок для різноманітної творчої діяльності;

— виховання інформаційної культури;

— оволодіння навичками оперативного прийняття рішень у складній ситуації;

— доступ учнів до банків інформації, можливість оперативно отримувати необхідну інформацію.

До позитивних моментів роботи учнів з електро-обчислювальною машиною (ЕОМ) належать:

підвищення інтересу і мотивації навчання;

індивідуальність навчання;

об'єктивність контролювання;

істотна активізація навчання, змагання учнів з машиною і самих із собою;

розширення інформаційного і тестового «репертуарів»;

посилення доступу учнів до «банку інформації»;

прагнення отримати вищу оцінку.

Але потрібно пам’ятати про можливі негативні наслідки, пов’язані з активним вторгненням у природний внутрішній світ людини штучних, ілюзорних вражень від екранних віртуальних сюжетів та взаємодії з ними. Небезпека може полягати і в навмисному маніпулюванні свідомістю молодої людини, нехтуванні допустимими нормами безпечних режимів роботи з комп’ютером. У зв’язку з цим зростає актуальність досліджень психолого-педагогічного впливу та медичних наслідків застосування IT для фізичного та психічного розвитку учнів. IT не розвивають здатності учнів чітко й образно висловлювати свої думки, істотно обмежують можливості усного мовлення, формуючи логіку мислення за рахунок емоційної сфери. Комп’ютеризація призводить до формування егоїстичних нахилів у людини, індивідуалізму, приглушує почуття колективізму, взаємодопомоги.

Отже, до негативних моментів роботи учнів з ЕОМ належить те, що:

учні швидко стомлюються;

ЕОМ погано впливає на зір і нервову систему;

в учнів не розвивається здатність чітко і образно висловлювати свої думки;

обмежується усне мовлення;

швидко формуються егоїстичні нахили людини;

загострюється індивідуалізм;

сповільнюється виховання колективізму, взаємодопомоги тощо.

ЕОМ розвиває в учнів вміння планувати, раціонально будувати трудові операції, точно визначати цілі діяльності. У школярів формуються акуратність, точність, обов’язковість.

Впровадження комп’ютерів як важливого засобу навчання пов’язане з багатьма проблемами — матеріальними і психологічними, змінює мислення дитини, особливості її спілкування з учителем. Існують і універсальні проблеми, пов’язані зі створенням програм навчання на комп’ютері, визначенням меж між комп’ютером-іграшкою та комп’ютером-інструментом пізнання. Окрема проблема — готовність учителів до роботи в таких умовах.

наочний засіб навчання географія

1.2 Класифікація наочних засобів навчання географії

Засоби навчання — це різні види джерел, знань, які використовуються у навчальному процесі з метою формування в учнів відповідно знань, умінь і навичок.

Узагальнивши дане визначення, можна сказати, що засоби навчання — це об'єкти, що використовуються у навчальному процесі.

Засоби навчання виконують дві основні функції: пізнавальну і функцію керування пізнавальною діяльністю учнів. Ефективному використанню засобів навчання допомагає їх класифікація. Однак через їх різноманіття немає єдиного підходу до класифікації.

Наочні засоби навчання це об'єкти матеріального світу, що використовуються у навчальному процесі з метою залучення усіх органів чуття дитини до кращого сприймання речей і явищ та формування знань і вмінь.

Оптимальне поєднання географічних засобів навчання на уроках географії є необхідною умовою створення наукових знань про природу і суспільство. У більшості випадків вони призначаються для забезпечення наочності, що є особливо важливим, оскільки на уроках географії учні досить часто мають засвоювати знання про об'єкти і явища, які недоступні для безпосереднього спостереження і сприйняття. Усі засоби навчання можна поділити на ті, що забезпечують наочність та операційну діяльність учнів.

Опрацювавши та узагальнивши деякі класифікації у методиці навчання географії, ми намагаємося подати найбільш повну, за якою всі засоби навчання можуть бути поділені на 5 груп. В їх основу покладений розподіл за способом зображення і відображення географічних об'єктів і явищ.

Таким чином, ми пропонуємо наступну класифікацію засобів навчання:

І. Візуальні:

1. Вербальні (підручники, довідники, текстові таблиці тощо).

2. Ілюстративні (карти, малюнки, фото, слайди тощо).

3. Картографічні.

4. Графічні сигнали (опорні схеми тощо).

5. Графічно-статистичні (графіки, діаграми тощо).

ІІ. Аудіальні (звукові).

ІІІ. Аудіовізуальні (відеофільми, анімація, комп’ютери та ін.).

ІV. Прилади для відтворення процесів і явищ:

Метеорологічні.

Астрономічні.

Математичні.

Демонстрації явищ та процесів (телурій).

V. Натуральні об'єкти:

1. Природні і штучні об'єкти у навколишньому середовищі.

2. Природні і штучні об'єкти у класі (колекції, зразки, гербарій тощо).

Принцип наочності є одним з важливим для організації ефективного процесу навчання географії в школі. Адже без чуттєвої основи засвоєні географічні знання будуть формальними. Вони, у кращому випадку, запам’ятаються учнями, але не будуть для них зрозумілими і осмисленими.

Суть принципу наочності полягає у створенні образів, конкретних уявлень, на основі яких будується навчально — пізнавальна діяльність учнів, спрямована на оволодіння системою географічних (уявлень, знань і понять).

Традиційно наочність розглядається у взаємозв'язку з чутливістю, з можливістю спостерігати за предметами і явищами або їх зображеннями, тобто з тими, що сприймається органами чуття дитини. Такий підхід звужує можливості використання наочності у процесі навчання географії.

У процесі творчої діяльності засоби наочності застосовуються під час пошуку способів розв’язання проблеми і як джерело нових географічних знань. Засоби наочності на уроках географії завжди поєднується зі словами вчителя:

якщо засоби наочності виступають джерелом географічних знань і учні самостійно здобувають знання, працюючи з об'єктом чи його матеріалізованою формою, то слово вчителя спонукає до виконання необхідних дій із засобами наочності та до повідомлення учнями результатів своїх дій;

коли інформація надходить від учителя. засоби наочності використовуються для ілюстрації, конкретизації або підтвердження окремих положень розповіді про географічні об'єкти чи явища, їх пояснення;

під час встановлення внутріпоняттєвих чи міжпоняттєвих зв’язків у процесі вивчення географії засоби наочності служать основою для осмислення їх суті. У таких ситуаціях учитель керує розумовою діяльністю школярів.

Із засобами наочності організовується фронтальна, групова (парами) та індивідуальна діяльність учнів. (вимоги до кожної).

Застосування засобів наочності не слід перетворювати у самоціль. Важливими є й інші загальні вимоги до використання засобів наочності на уроках географії. Серед них:

зміст засобу наочності повинен відповідати освітній, розвивальній та виховній цілям. В засобах наочності не повинно бути нічого зайвого. що відволікало б увагу учнів від необхідного;

усі засоби наочності демонструються під час уроку тільки в момент необхідності, а не раніше. Після цього вони можуть залишатися на видних місцях, але у тій послідовності, у якій вивчалися. Надалі вино використовуються для розв’язання інших дидактичних задач і підзадач: усвідомлення, осмислення, запам’ятовування, закріплення і т.д.

якщо засіб наочності не відповідає поставленим цілям і задачам. то на уроці краще ним не користуватися.

" Слово, — зазначав визначний фізіолог І.П. Павлов, — яке загубило зв’язок із реальними предметами і явищами, що ним позначаються, перестає бути сигналом для суб'єкта, втрачає для нього своє пізнавальне значення".

Аналізуючи фахову методичну літературу, ми прийшли до висновку, що проблема застосування наочності на уроках географії та упорядкування сучасних її видів недостатньо досліджена. Це спонукало нас до розробки класифікації сучасних видів наочності.

Ми розробили таку класифікацію засобів наочності:

Візуальні засоби: художньо-ілюстративні, картографічні, графічні моделі, графічно-статистичні моделі.

Аудіальні (аудіодиски, аудіокасети).

Аудіовізуальні (DVD диски, відеокасети).

Натуральні об'єкти:

а) природні і господарські об'єкти у навколишньому середовищі;

б) зразки природних об'єктів та предметів господарської діяльності (колекції, гербарії тощо).

Моделі натуральних об'єктів.

Прилади для відтворення і аналізу процесів і явищ: для демонстрації природних явищ і процесів, метеорологічні, топографічні, астрономічні.

Комп’ютерні програми: демонстрація візуальної інформації, моделювання та імітація процесів і явищ.

Мультимедійне обладнання для демонстрації трьохмірної графіки, поєднання звукового та відеоряду.

Визнаючи цінні переваги наочності, вчитель повинен мати на увазі, що це найгостріша зброя, яка при неуважному і невмілому використанні може відвести учнів від вирішення головної задачі, підмінити дидактичну мету — яскравим неефективним засобом, може стати перешкодою на шляху до глибокого оволодіння знаннями, до пізнання істотних зв’язків і закономірностей.

1.3 Картографічні посібники у системі засобів навчання

Карта — це особливий спосіб відображення дійсності у вигляді просторової моделі, що містить багато відомостей для вивчення географії.

В системі засобів навчання картографічні посібники займають центральне місце, що обумовлено специфікою предмету географії.

Зараз створена матеріальна база, яка забезпечує картографічними засобами навчання для викладання географії у школі. Вона являє собою єдину систему картографічних посібників: карти, атласи, комплекти контурних карт, рельєфні карти, карти-транспаранти, глобуси. Всі типи картографічних посібників мають певну узгодженість за способами відображення змісту і оформленню, що забезпечує їх використання для успішного формування картографічних уявлень і понять, набуття нових знань. Всі картографічні засоби, підібрані згідно з вимогами програми, віковими особливостями учнів.

Наявність єдиної системи картографічних посібників дає можливість покращити навчальний процес в школах країни, відкриває шлях до обміну педагогічним досвідом до подальшого удосконалення карт і варіантів їх використання.

Географічна карта використовується при вивченні практично всіх тем і розділів шкільного курсу географії. Вона являється важливішим компонентом кожного із комплексів навчального обладнання з географії.

В навчальному процесі в залежності від змісту географічного матеріалу, а також дидактичних цілей використовують значну кількість різноманітних географічних карт.

Для того, щоб цілеспрямовано використовувати картографічні посібники в навчальному процесі необхідна їх чітка класифікація. В цілому карти класифікують виходячи із особливостей змісту призначення, а також в залежності від масштабу.

Баришева пропонує наступну класифікацію [7, с. 21−22]:

Різноманітність карт за змістом.

Загально відомо, що за змістом карти поділяються на:

Загально-географічні;

тематичні або спеціальні.

Найбільш поширені загальногеографічні, особливо топографічні, карти, на яких головним предметом зображення являються основні елементи місцевості: рельєф, гідрографія, грунтово-рослинний покрив, населені пункти, господарські об'єкти.

В процесі викладання географії частіше всього використовують карти, на яких один або декілька природних або соціально-географічних елементів показані детально, так як вони являються темою даної карти.

За змістом тематичні карти поділяються на дві групи:

карти природних;

соціальних явищ.

Карти природних явищ охоплюють всі компоненти природного середовища і їх комбінації: рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ, геологічна будова території або акваторії. Це геологічні, кліматичні та інші карти.

Для зображення взаємозв'язку між природними і економічними явищами і об'єктами використовують комплексні тематичні карти, на яких зображені і охарактеризовані явища, які відносяться не до одного, а до великої кількості природних і соціальних явищ.

В системі картографічних посібників передбачені тематичні карти, де зображені соціальні явища і об'єкти — населення, економіка і господарство, наука, культура, політика і адміністративно-територіальний поділ. До цієї групи відносяться карти населення, політичні і політико-адміністративні, економічні, історичні і тому подібні.

Тематичні карти в порівнянні з загально географічними в більшій мірі передають особливості окремих предметів і явищ, з їх допомогою стає можливим також виявити особливості географічних явищ і об'єктів відображених безпосередньо на самій карті. Дидактичні можливості карт цього типу значно ширші. Їх роль проявляється проведенням більш детального аналізу вивчених географічних об'єктів і явищ, розкриттям зв’язків між об'єктами і явищами природи, розкриттям закономірностей в природному й соціально-економічному середовищі.

За призначенням розрізняють шкільні карти для початкових класів і карти для середніх і старших класів.

Для кожної із цих груп визначені вимоги до змісту і оформлення, виходячи з рівня готовності і вікових особливостей учнів.

Виділяють карти, які виконують специфічні функції в навчальному процесі - це контурні карти, ескізні картосхеми, текстові карти, карти атласів.

В цілому ця група картографічних посібників призначена для індивідуального використання. Вони мають невеликий формат і масштаб в 4−5 раз менший, ніж відповідні настінні карти, що необхідно враховувати вчителю при співставленні змісту демонстраційних настінних карт, призначених для індивідуального користування.

Особливу групу складають географічні карти інформаційного плану із спеціальними пристроями для передачі інформації про події сьогоднішнього дня — це електрофіковані і «чергові» карти.

За масштабом шкільні карти поділяють на дрібно-, крупно- і середньомасштабні.

Великомасштабні - це топографічні карти (масштаб: 1: 10 000, 1: 25 000, 1: 50 000).

Середньомасштабні - це карти областей, країн (Масштаб від 1: 600 000 до 1: 750 000, 1: 100 000).

Решта відноситься до дрібномасштабних. Серед них карти світу, які видаються в масштабі 1: 20 000 000, карти материків або їх великих частин в масштабі від 1:5 000 000 до 1:8 000 000.

1. 4 Наочність у підручнику з географії

В системі засобів навчання географії підручник являється найбільш важливим засобом, так як він відіграє важливу роль в навчанні, пов’язаний з усіма іншими навчально-оглядовими засобами безпосередньо чи опосередковано.

Підручник з географії є своєрідним нормативним документом в якому реалізується соціальне замовлення суспільства на конкретний період розвитку шкільної географічної освіти.

Підручник — один з найважливіших елементів навчально-методичного комплексу, що забезпечує вивчення курсів географії в школі. Саме через нього реалізується мета і завдання навчальної програми та знаходить відображення її зміст. Водночас сучасний підручник з географії - це своєрідний дидактичний комплекс, який може виступати самодостатньою системою або універсальним засобом навчання.

Підручник в повній мірі відображає наявність знань, які мають засвоїти учні, в ньому наявна їх глибина і об'єм, а також зміст умінь і навичок. В підручнику наявні матеріали для виконання самостійної роботи, організації практичних робіт, завдання для проведення спостережень, вирішення задач, тобто в підручниках в тій чи іншій мірі відображена методика викладання географії.

В підручниках географії реалізується одне з важливих методичних положень: джерелом знань являється не тільки текстовий, але й ілюстративний матеріал. Значна частина ілюстрацій пояснює багато питань, які коротко сформовані в тексті, але частіше всього ілюстрації являються самостійними джерелами знань і несуть інформацію, якої в самому тексті немає.

Включені в зміст підручника ілюстрації різного типологічного складу — це картографічні, графічні (схематичні, статистичні) і образно-ілюстративні засоби оглядності.

Таким чином, можна виділити основні структурні компоненти підручника:

І. Текст:

— основний — пояснювальний, інструктивний, інформативно-описовий;

— додатковий;

— пояснювальний.

ІІ. Позатекстові компоненти:

Апарат організованого засвоєння (блок добування знань і умінь; блок самоконтролю і взаємного контролю; таблиці; форзац підручника).

Ілюстративний матеріал (карти і картосхеми; діаграми і графіки; схеми; фотоілюстрації).

Апарат орієнтування (план-схема; теми; рубрикації; покажчик термінів).

Картографічні засоби представлені картами, картосхемами, картодіаграмами. Але більша частина включена в підручник картографічних засобів представлена картосхемами і це виправдано не тільки з точки зору специфіки предмету, але і з педагогічної і методичної точки зору.

Генералізована картосхема дозволяє мов у «фокусі» побачити закономірні географічні відношення об'єкта з навколишніми об'єктами і явищами. Але картосхема являється лише доповненням до основних картографічних посібників — картам. Текстовий матеріал, питання і завдання підручників спрямовують дії учнів на наступні співставлення картосхем і карт атласу, що дозволяє підвести учнів до певних висновків.

Безпосередньо з картографічними засобами як з джерелами знань пов’язане формування цілого ряду уявлень, понять, закономірностей.

Наявність в підручнику географії картографічного ілюстрованого матеріалу являє тісний зв’язок між системою формуючих знань і картографічними уявленнями.

В підручнику включені такі різноманітні за формою і змістом види географічних засобів оглядності як схеми. Особливо важливі схеми, які дозволяють розкрити географічні зв’язки і взаємозв'язки.

Виявити логічну структуру багатьох понять допомагають класифікаційні схеми, частково ті, що показують склад географічних об'єктів (наприклад, склад галузей народного господарства).

В підручнику наявні таблиці. Вони систематизують матеріал по цілому ряду тем і тому є дуже важливими. Їх значна частина включає статистичний матеріал. Також в підручник включені графіки, діаграми різного змісту і форми.

Досвід роботи з ілюстраціями підручника, який включає статистичні матеріали, підтверджує, що найбільш успішне розуміння і засвоєння кількісних величин, які характеризують окремі ознаки географічних понять, втілюються тоді, коли цифрові показники сприймаються учнями в оглядовій формі - у вигляді графіків, діаграм і таблиць, а запитання і завдання спрямовують пізнавальну діяльність учнів на набування не тільки навиків самостійного аналізу статистичних показників, але і уміння зробити висновки. Це дає можливість використати цифрові показники для створення проблемної ситуації і організації частково-пошукової і дослідницької діяльності учнів, сприяє тим самим розвиткові їх пізнавальної самостійності.

Ряд ілюстрацій відображає реальні об'єкти і явища. Вони представлені рисунками і фотографіями. За змістом багато з них формують уявлення про фізико-географічні і економіко-географічні ландшафти, інші характеризують окремі географічні об'єкти. Ряд ілюстрацій присвячений показу динаміки географічних явищ.

Необхідність мати в складі ілюстрацій підручників фотографій і малюнків визначаються тим, що вони сприяють формуванню конкретних уявлень про ряд реальних географічних об'єктів. Їх функціональне призначення виявляється в тому, що вони слугують самостійними, доповняючими до тексту або пояснюючим текст джерелом знань.

Проте самі по собі ілюстрації підручника не можуть в повній мірі вирішувати задачу активізацію пізнавальної діяльності школярів. Враховуючи, що підручник в цілому призначений для самостійної роботи учнів, методичний апарат їх спрямований на реалізацію задачі навчить школярів самостійно користуватися як текстовими, так і ілюстративними матеріалами. Для цього в ряді підручників географії помічені рекомендації як загального так і часткового порядку.

Використання тексту, завдань і запитань в підручнику тісно пов’язані і переплітаються з аналізом поза текстових компонентів.

Таким чином, в підручнику географії в тій чи іншій мірі відображається методика навчання по предмету. В них відображаються матеріали та інструкції для самостійної і практичної роботи, питання для перевірки знань і втілення зворотного зв’язку, вправи для закріплення знань.

Однак підручник — засіб навчання призначений для індивідуальної роботи, він являється зв’язком в системі засобів навчання, де на ряді з ним передбачається і широко використовується навчальний комплект: хрестоматія, довідники, словники, збірники задач і вправ та засоби оглядного навчання географії.

Підручник в цій системі має виступати і як засіб передачі інформації і як засіб, який організовує використання фонду оглядових засобів навчання.

1.5 Аудіальні засоби навчання

Особливу групу засобів навчання складають екранні посібники — діапозитиви, діафільми, кінофільми, відеофільми, транспаранти.

Цільова спрямованість діафільмів і діапозитивів зводиться до того, щоб ілюструвати вивчення визначеної теми шкільної географії.

Транспаранти для графопроекта можна розглядати як великомасштабні діапозитиви, що випускаються серіями. Кожен транспарант несе фрагмент зображення, останнє з’являється на екрані цілком при одночасній проекції декількох транспарантів, накладених один на одного.

Транспаранти дають можливість відтворити складне зображення об'єкта чи явища на екрані поетапно. Існують два типи транспарантів: карти-транспаранти і транспаранти-схеми. Перші використовуються при формуванні прийомів і навичок роботи з картою, зокрема — прийомів зіставлення і накладення карт. Серія транспарантів дозволяє показати з різним об'єктом інформації.

Транспаранти-схеми знаходять застосування при формуванні загальних географічних понять, розкриваючи склад, структуру, різні види зв’язків географічних об'єктів і явищ.

Наступна група відрізняється динамічністю в подачі матеріалу і звуковим оформленням. До неї відносимо навчальне кіно, кінофрагменти. телепередачі, відеозаписи, відеофільми.

Навчальне кіно — найбільш значний наочний засіб навчання, який дозволяє учням найближче підійти до безпосереднього сприйняття дійсності.

Фільми призначені для повідомлення нових знань, ілюструють слово вчителя, підтверджують його візуально. Більшість з них побудовані спираючись на пояснювально-ілюстративний метод, а також на частково-пошуковий.

На даному етапі швидкими темпами відбувається інформатизація школи — це не просто впровадження в навчальний процес відповідних технологій, це зміна змісту, методів та організаційних форм загальноосвітньої підготовки учнів на етапі переходу до освіти в умовах розширеного доступу до інформації.

Інформатизація суспільства вимагає широкого застосування сучасних технологій у вивченні географії. Останнього часу створюють цілу систему комп’ютерних засобів навчання: електронні атласи (6−10 класи), ППЗ «Соціальна та економічна географія. 10 клас». Вчитель може використовувати їх з метою:

демонстрація і розкриття особливостей і закономірностей розвитку географічних явищ;

показу певної території, її комплексної характеристики і виділення характерних особливостей;

демонстрація різних схем, карт, графіків, таблиць тощо;

контролю рівня навчальних досягнень учнів;

проведення географічних ігор.

Програмне забезпечення в Україні на сьогодні:

СD атласи з географії;

українські підручники з географії, що перебувають у стадії розробки;

СD «конструктор тестів», який дозволяє створити власні тести;

створено інтегрований електронний комплекс «Економічна географія"(10 клас).

Комп’ютерні програми сприяють розумінню і засвоєнню учнями головного, істотного в змісті матеріалу, виявленню причинно-наслідкових зв’язків, формуванню знань про географічні закономірності.

Але, не зважаючи на ефективність застосування аудіовізуальних засобів навчання є одна важлива проблема — забезпечення необхідними технічними засобами, а особливо комп’ютерами, але зараз ця проблема починає вирішуватися на державному рівні.

1.6 Навчальні моделі у системі наочних засобів навчання

Характерною ознакою модернізації вітчизняної школи стала технологізація процесу навчання. Ідея технологізації навчання була сформульована Я. А. Коменським майже 400 років тому. Відтоді в освітньому процесі відбулися численні зміни, які привели педагогів до розуміння необхідності розробки та застосування ефективних навчальних технологій.

У навчанні географії значного розповсюдження зазнала технологія застосування навчального моделювання. Для того, щоб свідомо користуватися цією навчальною технологією, необхідно розуміти механізм дії структурно-логічної графіки у процесі формування нових знань та вмінь. На наш погляд, цей механізм недостатньо досліджений та описаний у фаховій літературі.

Перші графічні структурно-логічні сигнальні схеми (СЛСС) з реографії були створені в кінці 80-х років М. С. Винокур та О. Я. Скуратовичем на основі ідей В. Ф. Шаталова про вивчення навчального матеріалу великими смисловими блоками, в яких логічно поєднувались усі структурні елементи наукового знання певного обсягу з чітко визначеними причинно-наслідковими зв’язками. Упродовж 90-х років в Україні було накопичено позитивний досвід розробки та застосування різноманітних графічних СЛСС. Серед цього різноманіття можна виділити листи опорних сигналів (М.С. Винокур), структурно-логічні схеми (О.Я. Скуратович, Л.І. Підоріна), опорно-інформаційні схеми (С.Г. Коберник), структурно-логічні конспекти (Л.П. Вішнікіна), графи (Л.С. Костенко), проблемно-символічні сигнали (П.А. Барабоха) [10].

У багатьох публікаціях останніх років висвітлено методичні особливості використання різних графічних сигналів у навчанні географії. Але ставлення викладачів та вчителів географії до них неоднозначне. На наш погляд, це пов’язано з тим, що автори не дали психолого-теоретичного обґрунтування графічного моделювання, яке лежить в основі запропонованих технологій.

Базовою складовою частиною будь-якої технології є навчальна модель, реалізація якої забезпечує досягнення запрограмованого дидактичного результату. У зв’язку з цим проблеми навчального моделювання стають нагальними і вимагають ретельного дослідження. Навчальне моделювання необхідно розглядати як особливу форму матеріалізації знань, яка передбачає, що знання не повинні передаватись учням у готовому вигляді, а відкриватись їм у процесі навчального дослідження, яке проводять учні, отримуючи необхідну допомогу з боку вчителя.

Головною умовою свідомого оволодіння будь-якими навчальними моделями взагалі і графічним моделюванням зокрема є розуміння та усвідомлення пізнавальних психічних процесів, на яких вони ґрунтуються. В. В. Давидов у своїй теорії навчальної діяльності визначає моделювання як особливий мисленєвий аналіз, а навчальну модель як засіб мисленєвої діяльності, який сприяє засвоєнню теоретичних знань та розвитку мислення. На його думку, навчальні моделі утворюють внутрішню необхідну ланку процесу засвоєння знань та узагальнення способів дій.

Для розуміння сутності навчального моделювання необхідно усвідомити, що в його основі лежить модель процесу пізнання, яка відображає та відтворює в простій і схематичній формі структуру, взаємозв'язки та логіку пізнавального процесу.

У створеній П.Я. Гальперіним теорії поетапного формування розумових дій та понять особливе значення приділялось ідеї забезпечення матеріалізованого рівня розумової діяльності та відповідного йому етапу засвоєння. Матеріалізована форма розумової діяльності, за П.Я. Гальпєріним, має відношення як до опису процесу інтеріоризації (переводу знань із зовнішнього плану у внутрішній), так і до процесу створення орієнтовної основи розумової діяльності. Добре відомі ідеї Л. С. Виготського про знаково-інструментальну природу психічного, на основі яких доцільно будувати навчальний процес. Тому для забезпечення розвитку знаково-інструментальної природи психіки психологи рекомендують вводити в навчальний процес графічні моделі.

Навчальні моделі належать до логіко-семіотичних моделей, які конструюються з спеціальних знаків, символів та структурних схем. Застосування графічного моделювання у навчанні географії базується на особливостях психічних пізнавальних процесів: відчутті та сприйнятті, увазі, уяві та мисленні. У процесі створення графічних сигналів повинна враховуватись поетапність сприйняття інформації учнями. Графічне зображення нового матеріалу є зоровим подразнювачем. Кожний графічний знак — це сигнал, носій певного змісту. Під час озвучення структурно-логічних сигнальних схем (СЛСС) учителем залучаються зорові та слухові аналізатори мозку учнів. Оскільки графічне моделювання передбачає перенесення СЛСС в учнівські зошити, то залучаються і тактильні аналізатори. При цьому відбувається просторова локалізація та диференціація матеріалу, що вивчається, його осмислення та розуміння.

Сприйняття навчальної моделі як результат дії зорових, слухових та тактильних аналізаторів формує цілісні образи географічних об'єктів та явищ. По своїй суті образ — це і початковий пункт, і результат будь-якого пізнавального процесу. Тому умовні позначення в СЛСС носять узагальнюючо-образний характер. Вони являють собою сукупність букв, геометричних фігур, зменшених зображень предметів тощо. Оскільки в основі сприйняття лежить процес розпізнавання, то доцільно використовувати уніфіковані умовні позначення, з якими учні зустрічалися раніше. Методичні прийоми та форми організації навчання, що ґрунтуються на використанні графічних сигналів, ураховують властивості не тільки довільного, а й мимовільного сприйняття. Саме по собі сприймання протікає як динамічний процес пошуку відповіді на питання «Що це таке?». Мимовільне сприймання — немотивоване, вибіркове. Для його активізації в графічних схемах використовують кольори, урізноманітнюють їхню структуру, вводять оригінальні умовні позначення. Довільне сприймання — мотивоване, базується на вольовій активності учнів. Воно в значній мірі визначається методичним забезпеченням, яке використовує вчитель.

Ефективність сприймання нового матеріалу учнями залежить у першу чергу від їхньої уваги. Під час застосування графічного моделювання на уроках географії необхідно враховувати обсяг уваги дітей різного віку. Він визначає кількість графічних об'єктів, які сприймаються одночасно. Поєднані за змістом об'єкти сприймаються у більшій кількості. Ефективніше, на наш погляд, використовувати структурно-логічні конспекти, в яких графічні знаки поєднані між собою внутрішньою логікою викладення причинно-наслідкових зв’язків. Крім того, чим менша ділянка, що сприймається учнем, тим більша концентрація його уваги. Тому структурно-логічні конспекти необхідно поділяти на окремі змістові блоки. Великі за обсягом інформаційно-графічні схеми, з цієї точки зору, використовувати недоцільно.

Необхідною умовою забезпечення стійкості уваги учнів є різноманітність вражень та дій, що виконуються. Використання графічних сигналів обов’язково повинно спиратися на варіативність методичних прийомів, форм та засобів навчання. Позитивний вплив на стійкість уваги викликає зацікавленість учнів матеріалом, що вивчається. Негативний вплив має одноманітність навчально-пізнавальних дій учнів. З точки зору фізіології, це пояснюється тим, що під впливом тривалої дії одного подразника на одну й ту ж ділянку кори головного мозку виникає її гальмування, що викликає зниження стійкості уваги.

Під час формування нових знань та вмінь учитель ураховує особливості процесів запам’ятовування учнями. У ході вивчення нового матеріалу використовується мимовільна пам’ять, яка дуже розвинена у дітей. Нова інформація запам’ятовується учнями під час роботи з графічною схемою (дешифрування, озвучення, переписування). Поступово, з накопиченням досвіду роботи, учні усвідомлюють необхідність цілеспрямованого запам’ятовування. Таким чином, залучається довільна пам’ять учнів, формуються мнемонічні прийоми та навички їх свідомого застосування.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой