Напрями вдосконалення системи управління якістю продукції і організації технічного контролю.
Планування матеріально-технічного забезпечення виробництва

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОДЗЕРЖИНСКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ТЕХНІКУМ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ХІМІКО-ТЕХНЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Курсова робота

з дисципліни Планування та організація діяльності підприємства

на тему: Напрями вдосконалення системи управління якістю продукції і організації технічного контролю. Планування матеріально — технічного забезпечення виробництва

Виконала:

студентка групи ЕП 08 1/11

Невінчана А.С.

Дніпрдзержинск

Зміст

1. Напрями вдосконалення системи управління якістю продукції і організації технічного контролю

1.1 Поняття якості продукції, її основні показники

1.2 Організація технічного контролю за якістю продукції на підприємстві

1.3 Стимулювання підвищення якості продукції

1.4 Стандартизація і сертифікація якості продукції

2. Планування матеріально-технічного забезпечення виробництва

2.1 Зміст планування МТЗ та послідовність його розробки

2.2 Планування потреби в матеріальних ресурсах

2.3 Запаси і регулювання їх розмірів

1. Напрями вдосконалення системи управління якістю продукції і організації технічного контролю

1.1 Поняття якості продукції, її основні показники

У сучасному світі становище будь-якої фірми на ринку товарів та послуг визначається рівнем конкурентноздатності. У свою чергу, конкурентноздатність зв’язана з двома показниками — рівнем цін та рівнем якості продукції, причому другий чинник поступово виходить на перше місце. Продуктивність праці, економія ресурсів усіх видів сьогодні поступаються місцем якості продукції.

Якість продукції - один з найважливіших показників діяльності підприємства.

Підвищення якості продукції значною мірою визначає усталеність становища підприємства в умовах ринку, темпи науково-технічного прогресу, зростання ефективності виробництва, економію усіх видів ресурсів, що використовуються на підприємстві. Зростання якості продукції - тенденція, притаманна роботі усіх провідних фірм світу.

Що ж таке якість продукції? Як її можна визначити? Це поняття регламентовано ГОСТом 15 467−79 «Управление качеством продукции. Основные понятия. Термины и определения. «

Якість — це сукупність властивостей продукції, які обумовлюють її здатність задовольняти певні потреби відповідно до її призначення.

Поняття якості тісно зв’язане з поняттям технічного рівня продукції - відносної характеристики якості продукції, що базується на співвідношенні показників, які визначають її технічну досконалість з відповідними базовими показниками.

Якість продукції, як було сказано вище, — це сукупність її властивостей. Властивості продукції кількісно відображаються у показниках якості.

Показник якості продукції - це кількісна характеристика одної або кількох властивостей продукції, які складають її якість, що розгладається стосовно до певних умов її створення або споживання.

Показники призначення характеризують корисний ефект від використання продукції за призначенням і обумовлюють область застосування продукції. Для продукції виробничо-технічного призначення основним є показник продуктивності, який визначає обсяг продукції, що може бути вироблена за допомогою продукції, яку оцінюють, або обсяг виробничих послуг, який може бути надано за певний проміжок часу.

Показники надійності - це безвідмовність, збереженість, ремонтопридатність, а також довговічність виробу. Надійність продукції може бути охарактеризована або всіма чотирма цими показниками, або тільки деякими з них. Так, для виробів, зв’язаних з безпекою людей, безвідмовність є головним, а іноді і єдиним показником надійності. Надзвичайно важливою є безвідказність побутових електроприладів, деяких механізмів автомобілів та ін. Для літаків безвідказність є єдиним і основним показником якості. Для характеристики збереженості - властивості виробу зберігати свої показники протягом зберігання та транспортування — розповсюджені такі показники, як середній строк збереженості. Збереженість, наприклад має важливе значення для харчової промисловості. Ремонтопридатність визначають такі показники, як середня вартість технічного обслуговування, вірогідність виконання ремонту в заданий час. Довговічність визначається величиною витрат на підтримування виробу в роботопридатному стані.

Показники технологічності характеризують ефективність конструкторсько-технологічних рішень для забезпечення високої продуктивності праці при виготовленні й ремонті продукції. Саме за допомогою технологічності забезпечується масовий випуск продукції, раціональний розподіл матеріальних і трудових витрат, а також витрат часу при технологічній підготовці виробництва, виготовленні та експлуатації продукції.

Показники стандартизації та уніфікації - це насиченість продукції стандартними, уніфікованими й оригінальними складовими частинами, а також рівень уніфікації порівняно з іншими виробами. Усі деталі виробу поділяються на стандартні, уніфіковані й оригінальні. Чим менше оригінальних виробів, тим краще. Це важливо як для виробника продукції, так і для споживача.

Ергономічні показники відображають взаємодію людини з виробом і враховуючи комплекс властивостей людини, які проявляються у виробничих процесах. Данні показники зумовлюють рівень напруженості та інтенсивності праці обслуговуючого персоналу. До ергономічних показників відносять:

-гігієнічні показники, які характеризують відповідальність продукції гігієнічним умовам життєдіяльності й працездатності людини при її взаємодії з продукцією в конкретному середовищі;

-антропометричні показники, що визначають відповідальність розмірів і форм продукції та окремих її елементів розмірам, формі і масі людського тіла та окремих його частин;

-фізіологічні і психофізичні показники, які характеризують відповідальність властивостей продукції фізіологічним можливостям людини і особливостям функціонування іі органів чуттів;

-психологічні показники, за допомогою яких оцінюється відповідальність продукції психологічним особливостями людини.

Естетичні показники характеризують чуттєве сприйняття обслуговуючим персоналом зовнішнього вигляду та оформленні продукції. До естетичних показників відносять:

— показники інформаційної виразності, що характеризують спроможність форми продукції відображати усталені естетичні уявлення та культурні норми;

— показники раціональності форми, які визначають відповідальність форми продукції гармонічному поєднанню її призначення та конструкторного рішення ергономічним вимогам і особливостям експлуатації;

— показники цілістності композиції, котрі характеризують гармонічність взаємозв'язку елементів форми продукції та її узгодженність з комплексом інших елементів технологічного процесу і вимогами споживача;

— показника зовнішнього вигляду продукції, що характеризують ступінь довершеності та стабільності виробничого виконання зовнішнього оформлення продукції та дозволяють оцінити естетичне сприйняття форми продукції.

Патентно-правові показники характеризують патентозахист і патентну чистоту продукції. Вони є суттєвим фактором при визначенні конкурентноздатності. При визначенні патентно-правових показників треба враховувати наявність у виробах нових технічних рішень, а також рішень, що захищені патентами в країні, наявність реєстрації промислового зразка та товарного знака як у країні-виробнику, так і в країнах-експортерах.

Екологічні показники — це рівень шкідливих впливів на навколишнє середовище, що виникають при експлуатації або споживанні продукції, наприклад, вірогідність викидів шкідливих часток, випромінювання при зберіганні, транспортуванні та експлуатації продукції.

Показники безпеки характеризують особливості продукції для безпеки покупця та обслуговуючого персоналу, тобто створюють безпеку при монтажі, обслуговуванні, ремонті, зберіганні, транспортуванні й споживанні продукції.

Показники безпеки характеризують особливості продукції, що зумовлюють заходи і засоби захисту людини в умовах аварійної ситуації. При оцінюванні рівня якості продукції промислового призначення слід виходити із вимог (норм) техніки безпеки (системі державних стандартів з безпеки праці, правил і норм з техніки безпеки, пожежної безпеки тощо).

Показники транспортабельності характеризують пристосованість продукції до процесу транспортування (переміщення в просторі), яке не пов’язано з її використанням.

Сукупність наведених вище показників формує якість продукції. Виріб має бути надійним, естетичним, добре виконувати свої функції, тобто задовольняти ті потреби, для яких він призначений. Окрім усіх цих показників важлива також ціна виробу. Саме з ціною зв’язане питання економічно-оптимальної якості або економічно-раціональної якості. Покупець завжди порівнює чи компенсує ціну виробу тим набором властивостей, які останній має. Окрім ціни важливі також експлуатаційні характеристики виробу, бо вони зв’язані з витратами на його експлуатацію та ремонт. Добре, якщо строк служби виробу довгий, а витрати на його експлуатацію відносно невеликі і навпаки.

Економічно оптимальну якість визначають як співвідношення якості та витрат за формулою

Копт. = Q / CЕ ,

де

Копт- економічно оптимальна якість;

Q — якість виробу;

CЕ- витрати на придбання та експлуатацію виробу, грн.

У наведеній формулі легко визначити знаменник і досить важко — чисельник, тобто якість, оскільки він включає різні показники. На сьогодні наука кваліметрія

розробила достатньо прийнятні методи щодо кількісної оцінки якості, тобто приріст одиниці якості виробу на 1 грн. витрат.

Донедавна категорію якості пов’язували з результатами праці в галузях матеріального виробництва. Вважалось, що в галузях нематеріальної сфери «якість» не має об'єктивної основи і визначається суб'єктивними факторами. Але дослідження показали, що категорія «якість житлово-побутового обслуговування» повинна містити в собі елементи якості праці, предметів, засобів обслуговування і його результатів, тобто продукції, робіт та послуг.

1.2 Організація технічного контролю за якістю продукції на підприємстві

При визначенні органів управління якістю продукції потрібно виходити з того, що управління якістю — органічна складова частина загального управління виробництвом, одна з його галузей, одна з його функцій. У силу цього вони не може протистояти один одному. Тому, як правило, управління якістю розвивається і виконується в рамках діючого апарата управління і полягає в більш чіткій і добре організованій діяльності по виявленню потреб, створенню, виготовленню й обслуговуванню продукції.

На рівні підприємства чи об'єднання управління якістю організується одним із двох способів. Перший полягає в чіткому розподілі функцій і задач управління якістю продукції між існуючими підрозділами і працівниками, періодичному перегляді як самих функцій і задач, так і їхнього розподілу заради поліпшення діяльності. При цьому не створюється спеціалізований орган — відділ управління якістю.

Другий припускає на додачу до першого варіанта виділення загальної функції координації і створення спеціального органа — відділу управління якістю. На цей відділ і покладається багато спеціальних функцій управління якістю продукції.

Кожний з цих двох варіантів має свої переваги і свої недоліки.

Зокрема, переваги першого варіанта полягають в тому, що всі учасники виробничого процесу несуть відповідальність за якість. Не виникає почуття того, що хтось за них несе цю відповідальність і повинний вирішувати всі питання, пов’язані з якістю. Недолік полягає в тому, що ряд координуючих функцій ніхто не виконує, ніхто не веде організаційних і методичних питань загального характеру.

Другий варіант позбавлений зазначеного недоліку, проте в працівників підприємства нерідко виникає почуття, що є спеціально виділені люди на підприємстві, які відповідають за якість, отже, вони і повинні вирішувати всі проблеми, пов’язані з якістю.

У будь-якому варіанті загальне керівництво системою управління якістю повинен очолювати керівник підприємства, відповідальний за всю діяльність підприємства і за економічні результати, які в умовах ринкової економіки не можуть бути високими при поганій якості продукції. До числа факторів, що впливають на якість, відносяться:

верстати, машини, інше виробниче устаткування;

професійна майстерність, знання, навички, психофізичне здоров’я працівників.

Умови забезпечення якості, які обрамляють прямокутник факторів, більш численні. Сюди відносяться:

характер виробничого процесу, його інтенсивність, ритмічність, тривалість;

кліматичний стан навколишнього середовища і виробничих приміщень;

інтер'єр і виробничий дизайн;

характер матеріальних і моральних стимулів;

морально-психологічний клімат у виробничому колективі;

форми організації інформаційного обслуговування і рівень оснащеності робочих місць;

стан соціальний матеріального середовища працюючих.

Чому необхідний розподіл на фактори й умови? Що це нам дає?

Засоби виробництва і праця реально змінюють властивості сировини і початкових матеріалів до заданого рівня якості. На їхніх можливостях позначаються умови, у яких вони взаємодіють. Практика показує, що такий розподіл, такий підхід дозволяє не тільки більш чітко організувати роботи з якості, але й більш цілеспрямовано й ефективно визначати заходи для забезпечення потрібної якості.

При виникненні відхилення від заданих параметрів якості, що виявляються в блоці порівняння і приймання рішення, блок засобів впливу для усунення цих відхилень направляє зусилля або на фактори, або на умови, або одночасно на те й інше. Заходи впливу і їхнє сполучення залежать від характеру і величини відхилень якості і від ефективності тих або інших можливих варіантів усунення відхилень.

За універсальною схемою працюють усі, але найбільш часто робітники, майстри, контролери ВТК. Для них план по якості закладений у кресленнях, технологічних операційних і контрольних картах. Вони самі безпосередньо здійснюють порівняння фактичних і заданих у технологічній документації параметрів якості, самі, як правило, приймають рішення про те, яким способом, прийомом ліквідувати відхилення. Тут механізм управління якістю знаходиться в руках працівника, і діяльність його залежить від професійних навичок і знань. Він, так би мовити, закладений у самому працівнику і тих умовах, у яких йому приходиться трудитися.

При організації раціональної й ефективної роботи з якості, незалежно від її масштабів, форм і методів здійснення, завжди діють приблизно за такою схемою:

1. Визначення потреби і формулювання вимог до якості продукції (план, програма якості);

2. Надання початковому матеріалу необхідних властивостей (виконання плану, програми якості);

3. Перевірка відповідності отриманої якості пред’явленим вимогам (виявлення відхилень) або констатація відповідностей;

4. Вплив для усунення відхилень отриманої якості від заданого (зворотний зв’язок).

При такому погляді на послідовність дій по якості можна виявити явище, яке має велике значення для усієї філософії робіт з якості. Це наявність єдності й органічного сполучення прямих і зворотних зв’язків у всіх діях людей, пов’язаних зі створенням і використанням (споживанням) продукції.

У даному випадку універсальна схема управління якістю виступає як первинна схему, первинна ланка всієї складної, різноманітної роботи з якості.

Однак, чим вище рівень концентрації виробництва, його спеціалізації і кооперування, тим вище рівень системи якості, а, отже, складніше механізм, що забезпечує її функціонування.

1.3 Стимулювання підвищення якості продукції

Сама проблема підвищення якості продукції промислового призначення характеризується багатоваріантністю як можливих напрямків підвищення якості і досяжних рівнів підвищення якості продукції кожного виду, так і альтернативністю виробничо-технічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечують досягнення планованого рівня якості. У таких умовах підвищення якості продукції потребує від підприємств значних капітальних вкладень і визначає особливу актуальність точних оцінок економічної ефективності заходів щодо підвищення якості продукції і вибору найбільш кращого з множини альтернативних варіантів. Заходи поліпшення якості продукції сприяють формуванню ефективнішої системи господарювання за умови ринкових відносин.

У роботі ставляться наступні завдання:

— розглянути ефективність і шляхи підвищення якості продукції;

— визначити економічну ефективність підвищення якості і конкурентоспроможності продукції;

— зробити оцінку економічно обгрунтованих меж підвищення якості продукції.

1. Ефективність і шляхи підвищення якості продукції

Певна кількість продукції кращої якості (вищого технічного рівня) здатна повніше задовольнити суспільні потреби, ніж та ж або навіть більша кількість гіршого ґатунку. Це означає, що підвищення якості (технічного рівня) продукції у кінцевому підсумку еквівалентне збільшенню її виробництва з меншими загальними витратами суспільної праці. Йдеться про багатоспрямований вплив підвищення якості продукції не лише на виробництво, його ефективність, але й на імідж підприємства в цілому.

Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу. Практика господарювання свідчить; що загальна сума витрат на виготовлення і використання продукції більш високого ґатунку, навіть якщо досягнення останнього зв’язане з додатковими витратами у виробництві, істотно скорочується.

Підвищення якості (технічного рівня) насамперед знарядь праці справляє не абиякий вплив на прискорення темпів певних напрямків науково-технічного прогресу.

Зокрема підвищення надійності машин, устаткування, приладів та інших технічних пристроїв забезпечує розширення масштабів розвитку комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, гнучких автоматизованих виробництв, роботехнічних комплексів тощо.

Не потребує особливих доказів безпосередній вплив більш надійної техніки та якісних конструкційних матеріалів на ефективне використання основних і оборотних фондів підприємств, обсяг витрачання інвестиційних ресурсів.

Зрештою високоякісна продукція повніше і дешевше задовольняє різноманітний попит населення на споживчі товари. Лише постійний і зростаючий випуск конкурентоспроможної продукції (за технічним рівнем, дизайном, продажною ціною, експлуатаційними витратами) є необхідною умовою виходу того чи іншого підприємства на світовий ринок, формування сталого іміджу продуцента як економічно надійного партнера на ньому, розвиток зовнішньо економічної діяльності, забезпечення стабільного прибутку і фінансового становища.

Неухильне зростання ефективності виробництва на кожному підприємстві за рахунок якісних чинників передбачає чітке визначення і комплексне використання усіх можливих шляхів поліпшення якості виробів. Останні за своїм змістом та цілеспрямованістю можна об'єднати у три взаємопов'язані групи: технічні, організаційні і соціально-економічні.

Більш висока якість обходиться дорожче. Це найпоширеніша думка щодо якості. Але новий погляд на механізми створення якості і процеси виробництва показав, що висока якість не завжди коштує дорожче. Важливо зрозуміти, як створюється якість виробу при сучасному масовому виробництві. На основі потреб ринку якість спочатку визначається на папері у вигляді проекту. Потім все це втілюється в реальний вибір за допомогою відповідних виробничих процесів. Вкладання більших коштів в наукові дослідження і дослідні розробки може дати в результаті помітне підвищення якості виробу. Це широко продемонстровано в Японії і на Заході на всьому діапазоні промислових товарів масового виробництва: комп’ютери побутова електроніка і побутові прилади. За останні десятиліття якість цих виробів помітно поліпшилась, а вартість впала.

Акцент на якість веде до зменшення продуктивності. Думка, що якість може бути отримана тільки за рахунок кількості - широко розповсюджена серед керівників виробництва помилка. Ця точка зору є останньою з того періоду, коли управління якістю полягало у фізичному огляді кінцевого виробу. У цій ситуації більш жорсткі вимоги контролю призводили до відбраковки більшої кількості готової продукції. Але з того часу контроль якості став більш скрупульозним. В сучасній структурі управління якістю акцент змінився на попередження недоліків на стадіях розроблення і виготовлення. Тому дефектні вироби, перш за все, не виробляються. Зусилля, потрачені на те, щоб поліпшити якість і зберегти кількість, сприяли тому, що поліпшення якості призводить як правило, до більш високої продуктивності.

На якість впливає структура праці робочої сили. Виробники звертають вину за низьку якість своїх виробів на відсутність розуміння якості і низьку культуру праці своїх працівників. Більш глибокий аналіз цього питання показує, що працівники можуть нести відповідальність тільки в тому випадку, якщо керівництво забезпечило:

— всебічне навчання операторів обладнання;

— працівників детальними інструкціями щодо роботи;

— засобами для перевірки або оцінювання результатів дій цих робітників;

— засобами для регулювання обладнання або процесу у випадку, якщо результат являється незадовільним.

Правдива оцінка виробників скоріше всього покаже, що їх керівництво нездатне забезпечити ці дуже важливі вихідні умови на більшості робочих місць. І замість того, щоб шукати винних працівників, компаніям необхідно вивчити слабкі місця своїх систем управління.

Сувора перевірка якості. Контроль був першим офіційним механізмом управління якістю на початку цього століття, і більшість виробників досі впевнені, що якість може бути поліпшена за допомогою суворого контролю. Слід відмітити, що перевірка може привести тільки до відокремлення якісних виробів від неякісних. Сама по собі вона не може поліпшити якість виготовленої продукції. Більш того, тоді як останні дослідження показали, що від 60 до 70% всіх дефектів, виявлених на виробництві, прямо або посередньо відносяться до помилок, допущенних на таких ділянках, як проектування, технологічна підготовка виробництва і закупівля матеріалів, майже всі перевірки і дії з управління якістю все-таки спрямовані на виробничу ділянку. Щоб бути ефективним, цей процес повинен охоплювати операції всіх відділів, включаючи ті, які займаються маркетингом, проектно-конструкторськими розробками, технологією, виробництвом, пакуванням, диспетчеризацією і транспортуванням.

Фактично, управління якістю повинно охоплювати діапазон від постачальників вихідного матеріалу до замовників. Важливо зрозуміти вимоги споживачів і мати точний зворотний зв’язок, який дає інформацію про їхнє сприйняття виробів, які вони отримують.

2. Економічна ефективність підвищення якості і конкурентоспроможності продукції

Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами як:

— потребами науково-технічного прогресу;

— зміною споживчих запитів населення;

— нестачею або обмеженістю природних ресурсів;

— підвищенням значення матеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою платню більш високоякісний товар;

— розвитком зовнішньої торгівлі.

Соціально-економічне значення підвищення якості й конкурентоспроможності продукції полягає в тім, що заходи такого спрямування сприяють формуванню ефективнішої системи господарювання за умови ринкових відносин. Соціально-економічна ефективність підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами, полягає передовсім у такому:

1) високоякісна й конкурентоспроможна продукція завжди повніше та ліпше задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;

2) підвищення якості продукції є специфічною формою виявлення закону економії робочого часу: загальна сума витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої зв’язане з додатковими витратами, істотно зменшується;

3) конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку;

4) багатоаспектний вплив підвищення якості та, як наслідок, конкурентоспроможності продукції не тільки на виробництво та ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспроможність підприємства.

На рівень якості й конкурентоспроможності продукції впливає багато різнопланових чинників. Досягти необхідного рівня якості та конкурентоспроможності реалізовуваних на відповідних ринках товарів можна різними способами, скоординованими в часі і просторі. Сукупність найважливіших конкретних способів (чинників) підвищення якості та конкурентоспроможності всіх видів продукції:

Технічні:

1. Використання досягнень науки і техніки в процесі проектування виробів

2. Запровадження новітньої технології виробництва і суворе дотримання технологічної дисципліни

3. Забезпечення належної технічної оснащеності виробництва

4. Удосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов

Організаційні:

1. Запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління

2. Удосконалення методів контролю й розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції

3. Розширення прямих господарських зв’язків між продуцентами та покупцями (споживачами)

4. Узагальнення й використання передового вітчизняного та зарубіжного досвіду в галузі підвищення конкурентоспроможності продукції

Економічні та соціальні:

— Застосування узгодженої системи прогнозування і планування необхідного рівня якості виробів

— Установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів

— Використання ефективної мотивації праці всіх категорій персоналу підприємства

— Усебічна активізація людського чинника та проведення кадрової політики, адаптованої до ринкових умов господарювання

За змістом і спрямуванням їх можна об'єднати в чотири взаємозв'язані групи: технічні, організаційні, економічні та соціальні.

З-поміж технічних способів (чинників) підвищення якості продукції визначальне місце належить постійному вдосконаленню проектування, техніко-технологічної бази підприємства. Це зумовлюється тим, що належні підвалини технічного рівня та якості виробів, як було вже сказано, формуються в процесі їхнього проектування. Саме в цьому циклі здійснюється комплекс лабораторію дослідних і конструкторських робіт, спрямованих на забезпечення необхідних (бажаних) техніко-економічних параметрів зразків продукції. Про вирішальне значення стадії проектування для досягнення рівня якості згідно з вимогами ринку, свідчить хоча б той факт, що понад 50% відмовлень технічних пристроїв спричиняють дефекти, допущені за проектування виробів. Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе лише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосування найновішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни. До важливих і ефективних способів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому й раціональному ринках цілком підставне відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації та забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти й технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів до технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, відбивають тенденції розвитку науки і техніки.

Економічний механізм управління якістю продукції об'єднує способи і методи, які спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості.

Ефективним засобом управління якістю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції. Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Стандартизація продукції охоплює встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих; встановлення норм, правил в галузі проектування; формування єдиної системи показників якості продукції, методів її контролю, випробувань, єдиних термінів і позначень; створення єдиних систем класифікації і кодування продукції тощо.

Сертифікація продукції -- один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документу -- сертифікату. Сертифікат -- це документ, що засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9001. В Україні існує обов’язкова і добровільна сертифікація. Обов’язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов’язковими, за ініціативою суб'єктів господарювання на договірних засадах.

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри по найважливіших видах продукції. В останні роки почали формуватись міжнародні системи сертифікації.

Державний нагляд за якістю продукції здійснює Держстандарт України, який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.

За порушення вимог стандартів виробники несуть матеріальну відповідальність у формі значних штрафів, суми яких розподіляються таким чином:

60% -- у державний бюджет;

30% -- у позабюджетні фонди місцевих органів влади;

10% -- у Держстандарт України для розвитку матеріально-технічної бази.

В ряді галузей промисловості якість продукції оцінюється по сортах за допомогою коефіцієнтів сортності (Кс):

Кс = N1 х Ц2 + N2 х Ц2 (N1 + N2) х Ц1

де N1, N2 -- відповідно випуск продукції нижчого і вищого сорту, одиниць;

Ц1, Ц2 -- ціна одиниці виробу відповідного сорту, грн.

Економічна ефективність поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

Ея = (ДП — Ен х К) х Nя, грн. ,

де ДП — приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн. ;

К — питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, грн. / од. ;

Nя — обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (ДПя):

ДПя = ((Ц2 — С2) — (Ц1 — С1)) х Nя

де Ц1, Ц2 — відповідна ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн. ;

С1, С2 — собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.

Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

Ев = ((С1 + Ен х К1) — (С2 + Ен х К2)) х Nя, грн.

де С1, С2 — собівартість виготовленої одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн. ;

К1, К2 — питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн. Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарський ефект. Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.

Сумарний річний економічний ефект від підвищення якості продукції (Есум) визначається як сума річних економічних ефектів при її виробництві і споживанні (експлуатації):

сум = Ев + Ес

У ряді випадків при покращенні якості продукції її собівартість зростає, а ціна залишається без змін, хоча збільшується строк служби нового виробу.

3. Оцінка економічно обгрунтованих меж підвищення якості продукції

У сучасній економічній науці співіснують два підходи до оцінки ефективності підвищення якості продукції. Один з них розвивався в умовах командно-адміністративної системи господарювання і ґрунтувався на тезі про можливість централізованого управління процесами підвищення якості продукції і пріоритеті народногосподарських інтересів. У рамках другого підходу, характерного для економічно розвинутих країн із ринковою економікою, віддається перевага інтересам окремих суб'єктів господарювання і ринковим механізмам стимулювання підвищення якості продукції. Еволюція економічної думки йде в напрямку раціонального сполучення народногосподарського і мікроекономічного підходів до аналізованої проблеми.

У рамках обох підходів недостатньо дослідженою залишається проблема вибору оптимального рівня якості продукції й практично не вивченим є питання оцінки економічно обґрунтованих меж підвищення якості продукції як комплексної характеристики ринкової кон’юнктури, виробничо-технічних можливостей підприємств і економічних умов реалізації заходів щодо підвищення якості продукції.

Еволюція теоретичних уявлень про якість продукції йде в напрямку розуміння того, що якість продукції - це ступінь задоволення всієї сукупності суспільних потреб у цієї продукції, пов’язаних із кожним етапом її життєвого циклу, починаючи від стадії зародження ідеї продукту й закінчуючи стадією його утилізації. З урахуванням цього підвищення якості продукції розглядається як зміна властивостей продукції, що забезпечує збільшення ступеня задоволення відповідних потреб.

Проблема підвищення якості продукції є багатоваріантною і має оптимізаційний характер. Її окремим випадком є проблема обґрунтування оптимального рівня підвищення якості. Такий характер даної проблеми обумовлений: (а) множинністю властивостей, що визначають якість продукції, і їхньою взаємозалежністю; (б) різним сприйняттям тих самих властивостей виробу різноманітними споживачами; (в) спроможністю одного і того ж продукту задовольняти різноманітні потреби споживача; (г) проявом наслідків підвищення якості в різноманітних сферах діяльності й у різноманітних суб'єктів економіки; (д) впливом на якість продукції численних чинників, вплив на які, в свою чергу, формує якість продукції опосередковано й також являє собою діяльність по підвищенню якості.

Необхідність зіставлення негативних і позитивних наслідків зміни якості продукції висуває в розряд базових проблеми визначення системи показників якості, кількісного виміру рівня якості й рівня зміни якості, виявлення і виміру всіляких прямих і непрямих наслідків підвищення якості продукції, зведення отриманих оцінок у єдиний інтегральний економічний показник.

У вітчизняній економічній науці донедавна домінували народногосподарський принцип і народногосподарський підхід до оцінки економічної ефективності господарських заходів, що засновані на тезі про можливість планування народного господарства з єдиного центру й можливості досягнення глобального (народногосподарського) оптимуму економічного розвитку. На другий план при цьому відходили економічні інтереси виробників і споживачів продукції підвищеної якості й практична здійсненність планованих заходів.

Сучасна економічна теорія якості не дає вичерпного рішення ряду ключових питань, необхідних для економічної оцінки ефективності підвищення якості продукції в рамках традиційних підходів. Зокрема, є принципові методологічні й методичні складності на шляху: (1) кількісного виміру різнорідних показників якості продукції; (2) порівняння рівнів якості різноманітних об'єктів за багатьма ознаками (проблема побудови узагальнених показників якості); (3) виявлення, кількісного й економічного виміру всіх наслідків здійснення заходів щодо підвищення якості продукції; (4) інформаційного забезпечення складних і трудомістких розрахунків (включаючи прогнозні), проведення яких передбачає більшість існуючих методик.

Наявність таких труднощів ставить під сумнів обґрунтованість і точність одержуваних економічних оцінок, а також саму можливість одержання достовірних оцінок у рамках традиційної методології.

Істотним методологічним недоліком відомих підходів є також припущення про те, що альтернативні заходи щодо підвищення якості продукції та їхні виробничо-економічні характеристики відомі на момент проведення оцінки ефективності таких заходів. Саме це припущення теоретично дозволяє розкрити всю гаму можливих наслідків підвищення якості продукції, зробити економічну оцінку кожного з них і на підставі цього одержати комплексну оцінку всієї їхньої сукупності в цілому.

У ринкових умовах господарювання підвищення якості продукції здійснюється тільки тоді, коли воно економічно вигідно виробнику, що, у свою чергу, можливо тільки при наявності платоспроможного попиту на таку продукцію. Незадоволений попит на продукцію підвищеної якості безпосередньо свідчить про економічну зацікавленість споживача даної продукції в її придбанні й використанні. Отже, економічне обґрунтування доцільності підвищення якості продукції повинно базуватися насамперед на оцінці стану ринку, можливості і доцільності для виробника випуску продукції, затребуваної ринком.

Саме на такому базисі будується сучасна теорія інвестиційного планування, що володіє великим арсеналом методичних засобів оцінки ефективності інвестиційних проектів із позицій інвестора — суб'єкта економіки, безпосередньо зацікавленого в економічному результаті планованих заходів. Використання ідеології і методів інвестиційного аналізу здатне збагатити методичний інструментарій оцінки ефективності заходів щодо підвищення якості продукції.

В умовах невизначеності можливих наслідків підвищення якості продукції, невизначеності їхніх економічних оцінок і невизначеності самих заходів щодо підвищення якості продукції на першому етапі рішення проблеми підвищення якості продукції необхідна оцінка економічного потенціалу альтернативних напрямків (по суті, потенціалу різноманітних сегментів ринку продукції визначеного виду) і його зіставлення з можливостями (потенціалом) виробника.

В економічній літературі питання оцінки економічно обґрунтованих меж підвищення якості продукції практично не розглядаються. У той же час знання таких меж повинно бути основою для вибору найбільш перспективних напрямків підвищення якості продукції і формування техніко-економічних вимог для розроблювальних заходів, що гарантують ефективність заходів щодо досягнення планованої якості продукції.

1.4 Стандартизація і сертифікація якості продукції

Економічний механізм управління якістю продукції об'єднує способи і методи, які спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості.

Ефективним засобом управління якістю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції. Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Стандартизація продукції охоплює встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих; встановлення норм, правил в галузі проектування; формування єдиної системи показників якості продукції, методів її контролю, випробувань, єдиних термінів і позначень; створення єдиних систем класифікації і кодування продукції тощо.

Державна система стандартизації складається із комплексу державних, галузей стандартів підприємства. Вони розробляються установками Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Державний стандарт — затверджується урядом на необмежений термін або на термін не більш п’яти років. Стандарти діляться на діючі і перспективні.

Об'єктами державної стандартизації є конкретна продукція, норми, правила, методи, терміни, призначені для користування в різних сферах народного господарства.

Сертифікація продукції -- один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документу -- сертифікату. Сертифікат -- це документ, що засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9001. В Україні існує обов’язкова і добровільна сертифікація. Обов’язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов’язковими, за ініціативою суб'єктів господарювання на договірних засадах.

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри по найважливіших видах продукції. В останні роки почали формуватись міжнародні системи сертифікації. Державний нагляд за якістю продукції здійснює Держстандарт України, який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.

За порушення вимог стандартів виробники несуть матеріальну відповідальність у формі значних штрафів, суми яких розподіляються таким чином:

60% -- у державний бюджет;

30% -- у позабюджетні фонди місцевих органів влади;

10% -- у Держстандарт України для розвитку матеріально-технічної бази.

В ряді галузей промисловості якість продукції оцінюється по сортах за допомогою коефіцієнтів сортності (Кс):

Кс = N1 х Ц2 + N2 х Ц2 (N1 + N2) х Ц1

де N1, N2 -- відповідно випуск продукції нижчого і вищого сорту, одиниць;

Ц1, Ц2 -- ціна одиниці виробу відповідного сорту, грн.

Економічна ефективність поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості. Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

Ея = (ДП — Ен х К) х Nя, грн. ,

де ДП — приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн. ;

К — питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, грн. / од. ;

Nя — обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (ДПя):

ДПя = ((Ц2 — С2) — (Ц1 — С1)) х Nя

де Ц1, Ц2 — відповідна ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн. ;

С1, С2 — собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.

Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

Ев = ((С1 + Ен х К1) — (С2 + Ен х К2)) х Nя, грн.

де С1, С2 — собівартість виготовленої одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн. ;

К1, К2 — питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн. Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарський ефект. Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.

Сумарний річний економічний ефект від підвищення якості продукції (Есум) визначається як сума річних економічних ефектів при її виробництві і споживанні (експлуатації):

Есум = Ев + Ес

У ряді випадків при покращенні якості продукції її собівартість зростає, а ціна залишається без змін, хоча збільшується строк служби нового виробу.

2. Планування матеріально-технічного забезпечення виробництва

2.1 Зміст панування МТЗ та послідовність його розробки

Матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) — це спосіб організації діяльності підприємства, що дозволяє об'єднати зусилля різних одиниць, які виготовляють та реалізовують товари і послуги, з метою оптимізації фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, що використовує фірма для реалізації своїх економічних цілей. В процесі свого функціонування підприємству потрібен цілий комплекс матеріально-технічних засобів. Процес матеріально-технічного забезпечення виробництва направлений на своєчасне постачання на склади підприємства або відразу на робочі місця потрібних відповідно до бізнес-плану матеріально-технічних ресурсів. До складу матеріально-технічних ресурсів входять: сировина, матеріали, що комплектують вироби, технологічне устаткування і технологічне оснащення (пристрої, ріжучі та вимірювальні інструменти), нові транспортні засоби, навантажувально-розвантажувальне устаткування, обчислювальна техніка і інше устаткування, а також паливо, енергія, вода. Іншими словами, все, що поступає на підприємство у формі речей і у вигляді енергії, відноситься до елементів матеріально-технічного забезпечення виробництва.

Успішне рішення цих питань покликана забезпечити служба матеріально-технічного забезпечення підприємства, яка займається розрахунком потреб підприємства в різних матеріалах, а також визначає джерела їх покриття.

Для безперебійного функціонування виробництва необхідне добре налагоджене матеріально-технічне забезпечення (МТО), яке на підприємствах здійснюється через органи матеріально-технічного постачання.

Головним завданням органів постачання підприємства є своєчасне і оптимальне забезпечення виробництва необхідними матеріальними ресурсами відповідної комплектності і якості. У зв’язку з цим тема економічної і своєчасної закупівлі сировини, матеріалів і напівфабрикатів актуальна.

Планування матеріально-технічного забезпечення виробництва включає комплекс робіт по аналізу питомих витрат матеріальних ресурсів за звітний період, використанню технологічного устаткування і оснащення, прогнозуванню і нормуванню окремих видів ресурсів на плановий період, розробці матеріальних балансів по видах ресурсів, джерелах надходження і вище перелічених напрямах використання. Перераховані роботи по плануванню вельми трудомісткі. Вони виконуються економістами і плановиками за участю інших фахівців. Менеджери не приймають участі в розробці планів, їх завдання — перевірити дотримання принципів планування, склад планових документів, їх якість.

В умовах ринку у підприємств виникає право вибору постачальника, а значить, і право закупівлі ефективніших матеріальних ресурсів. Це примушує постачальницький персонал підприємства уважно вивчати якісні характеристики продукції, що виготовляється різними постачальниками. Критеріями вибору постачальника можуть бути надійність постачання, можливість вибору способу доставки, час на здійснення замовлення, можливість надання кредиту, рівень сервісу. Співвідношення значущості окремих критеріїв з течією часом може мінятися.

Організаційна побудова, характер і методи роботи служб постачання на підприємствах відрізняються своєрідністю. На невеликих підприємствах, споживаючих малі об'єми матеріальних ресурсів в обмеженій номенклатурі, функції постачання покладаються на невеликі групи або окремих працівників господарського відділу підприємства. На більшості середніх і крупних підприємств цю функцію виконують спеціальні відділи матеріально-технічного постачання, що знаходяться у підпорядкуванні у заступника керівника підприємства по виробництву. Оскільки якість роботи відділу багато в чому визначає якість виробничого процесу, то він повинен бути укомплектований висококваліфікованими фахівцями. Крім того, багато вирішуваних відділом питань носять комплексний характер, вимагають знань в області маркетингу, логістики, техніки, технології, економіки, нормування, прогнозування, організації виробництва і міжвиробничих зв’язків.

Відділи МТЗ будуються за функціональною або матеріальною ознакою. У першому випадку кожна функція постачання (планування, заготівка, зберігання, відпустка матеріалів) виконується окремою групою працівників. При побудові постачальницьких органів за матеріальною ознакою певні групи працівників виконують всі функції постачання по конкретному виду матеріалів. Характерний тип структури служби постачання — змішаний, коли товарні відділи, групи, бюро спеціалізовані на постачанні конкретними видами сировини, матеріалів, устаткування. Проте разом з товарними, до складу відділу постачання входять функціональні підрозділи: плановий та диспетчерський.

Змішаний тип структури відділу постачання — найбільш раціональний метод будови, який сприяє підвищенню відповідальності працівників, поліпшенню МТЗ виробництва. Планове бюро (група) виконує функції по аналізу навколишнього середовища і ринковим дослідженням, визначенню потреби в матеріальних ресурсах, розробці плану забезпечення підприємства і його підрозділів матеріально-технічними ресурсами (входить до складу бізнес-плану підприємства), оптимізації ринкової поведінки за найбільш вигідним забезпеченням, формуванню нормативної бази, розробці планів постачання і аналізу їх виконання, контролю за виконанням постачальниками договірних зобов’язань.

Планування матеріально-технічного забезпечення великою мірою зумовлює ритмічну роботу підприємства з випуску продукції в заданій номенклатурі та асортименті. Тому на підприємстві, яке ревізується, необхідно встановити:

а) питому вагу матеріальних ресурсів згідно з укладеними договорами по прямих господарських зв’язках;

б) питому вагу придбаних матеріальних ресурсів на фондовій біржі. Наступним кроком ревізора є перевірка правильності та своєчасності укладення договорів, стану оперативного обліку і контролю за їх виконанням. Ревізор також виясняє, які заходи вживались до постачальників, котрі не виконують своїх договірних зобов’язань.

Для перевірки виконання договірних зобов’язань ревізор перевіряє:

— наявність наказу по розмежуванню функцій між підрозділами та службою підприємства, які пов’язані з заготівлею матеріалів;

-порядок і строки надходження документації, що пов’язана з укладенням договорів;

— порядок оформлення, реєстрації та зберігання договору. Перевіряючи виконання плану обсягу поставок матеріальних ресурсів, потрібно розмежувати товарно-матеріальні цінності, придбані за договорами, і товарно-матеріальні цінності, придбані на товарно-фондовій біржі. Ревізор вибірково здійснює перевірку правильності визначення планової потреби матеріальних ресурсів. Така потреба визначається за формулою Романів // Ревізія і контроль -: Ревізія матеріально-технічного забезпечення. :

Я = Я1 + Я2 + ЯЗ + 32−31,

де Я -- планова потреба в матеріальних ресурсах за звітний період;

Я1 -- потреба в матеріальних ресурсах на виробництво продукції;

Я2 -- потреба в матеріальних ресурсах на дослідні роботи;

ЯЗ -- потреба в матеріальних ресурсах на ремонт основних засобів тощо;

32 -- потреба в матеріальних ресурсах на створення нормативу запасів на кінець року;

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой