Напрями підвищення ефективності управління власним капіталом

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

  • ВСТУП
  • РОЗДІЛ 1
  • ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ВЛАСНИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА
  • 1. 1 Сутність власного капіталу, його основні складові та функції
  • 1. 2 Джерела формування і напрямки використання власного капіталу
  • 1. 3 Методичні підходи до оцінки стану та ефективності використання власного капіталу підприємства
  • РОЗДІЛ 2
  • АНАЛІЗ СТАНУ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ ТОВ «УКРЕКОПАК»
  • ЗА 2010−2012 РОКИ
  • 2.1 Аналіз складу, структури та динаміки власного капіталу
  • 2.2 Аналіз показників стану та структури власного капіталу
  • 2.3 Аналіз ефективності використання власного капіталу та факторів, що спричинили її зміну
  • РОЗДІЛ 3
  • НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ВЛАСНИМ КАПІТАЛОМ
  • 3.1 Удосконалення складу та структури власного капіталу
  • 3.2 Вдосконалення системи управління власним капіталом на підприємстві
  • ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
  • СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Основу інформаційної бази системи управління капіталом підприємства в умовах ринкових відносин складає детальне облікове забезпечення процесу формування та розміщення власного капіталу. Це передбачає використання в процедурах аналізу ринкової та балансової вартості власного капіталу сучасного інструментарію в контексті прийняття відповідних управлінських рішень. Практика підтверджує, що аналітичну концепцію формування та управління власним капіталом підприємств слід орієнтувати на: інвестиційні рішення (вкладання і накопичення капіталу), операційні рішення (рух капіталу), фінансові рішення (використання капіталу) відповідно до видів господарської діяльності.

Загалом бізнес є взаємопов'язаною операційною системою рухів фінансових ресурсів, зумовлених відповідними інвестиційними та фінансовими управлінськими рішеннями з розміщення капіталу. Йдеться про відтворення діалектичної природи економічної господарської діяльності і, як наслідок, про формування справедливої ринкової вартості підприємства, спроможної покрити витрачені ресурси та забезпечити очікуваний засновниками підприємства рівень доходу з урахуванням ймовірності ризику ведення бізнесу.

Для розуміння економічних процесів створення і функціонування суб'єктів господарювання необхідна інформація, яка, по-перше, дозволить керівництву відслідковувати стан та фінансові результати розміщення капіталу і, по-друге — окреслити схему руху фондових потоків та змін у власному капіталі. Жорсткі конкурентні умови в сфері господарювання, відмінності у відносинах власності в різних організаційно-правових формах підприємств вимагають підвищення рівня фінансування активів за рахунок власного капіталу, що пов’язано з необхідністю трансформації системи інформаційного забезпечення управління власним капіталом на рівні підприємств різних організаційно-правових форм та прийняття макроекономічних рішень.

Аналіз наукових і методичних праць з питань формування, аналізу та управління власним капіталом свідчить про багатовекторність досліджень, присвячених управлінським і аналітичним аспектам формування та руху власного капіталу. Зокрема, питання визначення сутності власного капіталу висвітлені в роботах І.Ф. Шера, Ш. Пангло, Р. де Рувера, А. Гуляєва, С.І. Боголєпова, І.Ф. Палатнікова, М. С. Лунського, В. В. Ковальова, В. Я. Соколова. Основні теоретичні розробки в аспекті аналізу структури власного капіталу належать Г. О. Крамаренко, І.О. Бланку, А.М. Поддєрьогіну та іншим. Проте, погляди вчених різняться стосовно загальноекономічної, облікової і аналітичної сутності та функцій власного капіталу. Водночас практично відсутня методика аналізу власного капіталу. Зважаючи на сучасні динамічні зміни умов господарювання, потребують подальшого дослідження та вирішення проблеми розробки алгоритмів аналізу власного капіталу та вдосконалення конкретних управлінських процедур його формування та розміщення.

Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування та розробка рекомендацій з удосконалення процесу управління власним капіталом підприємств різних організаційно-правових форм з урахуванням вимог міжнародних стандартів фінансової звітності.

Для досягнення зазначеної мети визначені наступні завдання:

? систематизувати теоретичні положення щодо узгодженості наукових підходів до категорії власний капітал;

? уточнити складові власного капіталу та визначити джерела їх формування і використання

? проаналізувати ефективність системи управління власним капіталом ТОВ «Укрекопак»;

? виявити напрями удосконалення системи управління формуванням і використання власного капіталу підприємства.

Предметом дослідження є фінансово-господарські відносини пов’язані з управлінням власним капіталом.

Об'єктом дослідження є фінансово-господарська діяльність ТОВ «Укрекопак» та його власний капітал.

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання. Для розкриття сутності та змісту категорії «власний капітал», його складових застосовувалися методи теоретичного узагальнення — аналіз і синтез, індукція і дедукція, системний підхід, порівняння, аналогія, абстрагування. Для вивчення теорії та діючої практики управління власного капіталу підприємств використовувалися методи спостереження, теоретичного узагальнення і порівняння. Графічний метод використано для наочного відображення складових власного капіталу; методи математичної статистики — для розрахунку ринкової вартості власного капіталу. Застосування методу моделювання дозволило розробити методику удосконалення оцінки ефективності власного капіталу.

Інформаційною базою дослідження є наукові джерела (монографії, наукові статті, доповіді вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем розвитку системи управління власним капіталом, матеріали науково-практичних конференцій та семінарів), офіційні документи (нормативні документи України та країн світу з питань організації і ведення бухгалтерського обліку, економічного аналізу, офіційні матеріали органів законодавчої та виконавчої влади); статистичні джерела, інтернет-ресурси.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ВЛАСНИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність власного капіталу, його основні складові та функції

За ринкових умов господарювання успіх будь-якого суб'єкта господарювання, незалежно від форми власності та виду діяльності, багато в чому залежить від правильного вибору джерел формування, напрямів розподілу й використання капіталу, що знаходиться у розпорядженні підприємства. Це зумовлює необхідність правильного розуміння змісту і специфічних особливостей капіталу. У сучасних умовах господарювання фактор виробництва капітал виступає як виробничий і інвестиційний ресурс, джерело доходу, об'єкт управління і формування, об'єкт власності, купівлі-продажу і тимчасової переваги, носій факторів ризику і ліквідності. Основними складовими капіталу в сучасних умовах виступає фізичний, фінансовий та інтелектуальний капітал.

Варто, зазначити, що власний капітал є основним, початковим та умовно безстроковим джерелом фінансування господарської діяльності підприємства, а також джерелом збитків підприємства, він є одним з найвагоміших показників, що використовуються про оцінці фінансового стану підприємства, оскільки показує, з одного боку, ступінь фінансової самостійності підприємства, а з іншого — ступінь кредитоспроможності підприємства [24, 43].

Кожне підприємство, що веде виробничу чи комерційну діяльність повинно мати відповідний капітал, який є важливим інструментом управління власністю. Власний капітал є стрижнем фінансово-господарської діяльності всіх суб'єктів господарювання. Без його достатнього розміру не можливо отримати прибуткову діяльність підприємств. Ефективність господарської діяльності будь-якого підприємства визначається процесами формування і використання його власного капіталу. Власний капітал характеризує вартість фінансових ресурсів підприємства, що належать йому на правах власності та використовуються для формування певної частини активів, які мають назву чистих активів. Тобто власний капітал постійно знаходиться у власності підприємства і в його розпорядженні.

Участь у капіталі акціонерного товариства неминуче призводить до виникнення відповідних прав власності. Тому досить часто поняття власний капітал ототожнюють з поняттям власність. Таке трактування цих понять є неприпустимим. Оскільки власність відображає певний тип відносин, а капітал відображає наявність певних активів на певну дату (основний та оборотний капітали) або джерел їх утворення (власний, позичений та залучений капітали), котрі є результатом відносин власності. Виходячи з вище наведених аргументів зрозуміло, що поняття власний капітал є вужчим ніж поняттям власність [37, 18].

Результати дослідження природи власного капіталу різними авторами дають змогу розмежувати економічне, правове й облікове значення цього терміну (рис. 1. 1).

Рис. 1.1. Сутність власного капіталу: аспекти трактування

За економічним змістом роль власного капіталу полягає в забезпеченні підприємства власними фінансовими ресурсами, необхідними для початкових інвестицій і продовження господарської діяльності з метою реалізації відповідної мети. Як атрибут відносин власності власний капітал у правовому аспекті передбачає, що його розмір визначає межі мінімальної матеріальної відповідальності, які підприємство має за своїми зобов’язаннями. Сформований підхід до розуміння сутності власного капіталу враховує зміну завдань і принципів господарської діяльності та економічну основу здійснення інвестування в діяльність підприємств — відповідний технічний та соціально-економічний ефект.

За визначенням доктора економічних наук, професора Терещенка О. О., власний капітал — це сальдо між загальною сумою активів та позиковим капіталом, що характеризує частину майна, яке профінансоване власниками корпоративних прав, або в результаті реінвестування прибутку[41, 113]. Бланк І.А. під власним капіталом розуміє суму зобов’язань, які належать підприємству на правах власності і використовуються для формування активів.

Найпоширенішим тлумаченням власного капіталу є його визначення згідно з пунктом 4 П (С)БО 2: «власний капітал — це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань» [2]. Економічний зміст поняття власного капіталу, який наведено в національних стандартах бухгалтерського обліку є найоб'єктивнішим з точки зору джерел його формування. Адже, власний капітал як економічна категорія є вартісним відображенням зобов’язання власників підприємства. Таким чином, власний капітал можна визначити наступним чином:

Власний капітал = Активи — Зобов’язання (1. 1)

Сьогодні серед науковців відбувається дискусія щодо правильності розрахунку розміру власного капіталу за формулою (1. 1). Це рівняння показує визначену на конкретну дату вартість частки активів підприємства, яка залишається у власності його засновників (учасників) за умови погашення боргів підприємства і є основним для загального визначення поняття власного капіталу. Тобто, якби на підприємстві не було боргів, то сума власного капіталу дорівнювала б його активам.

І.Й. Яременко вважає, що цей без сумніву правильний у математичному і юридичному аспекті вираз (формула 1. 1) на сучасному етапі не має змісту. Він стверджує, що віднімати капітал від майна все одно, що метри від кілометрів. На думку І.Й. Яременка, такий розрахунок, правильний з юридичної точки зору, але не з економічної. Він вважає, що обчислений таким способом симбіоз не що інше як власність підприємства і його фундаторів".

Досліджуючи сутність поняття власний капітал є доцільним представити точки зору як вітчизняних так і зарубіжних авторів. В сучасних дослідженнях дають різні трактування власного капіталу. Деякі автори розглядають власний капітал і акціонерний капітал як рівнозначні категорії. Н. И. Берзон, А. П. Ковальов, Б. Борисові вважають, що акціонерний капітал — це власний капітал акціонерного товариства [23, 317]. Ми вважаємо, що ототожнювати власний капітал підприємства з акціонерним не можна, оскільки відбувається ігнорування таких важливих складових власного капіталу як додатковий та резервний капітали та нерозподілений прибуток (збиток), які з’являються в ході здійснення фінансово-господарської діяльності акціонерних товариств.

В вітчизняній літературі поняття власного капіталу досить часто трактують як чисті активи підприємства. Так, А.Н. Азріліян, А. Б. Борисов, Л.Г. Гіляровка, В. В. Ковальов, М.І. Кутер, Е. В. Негашев, С. В. Мочерний, Б. А. Райзберг ототожнюють власний капітал з чистими активами підприємства [33, 53]. Однак, збіг чистих активів і власного капіталу по величині не означає, що одне поняття можна замінити іншим, оскільки по змісту вони суттєво відрізняються. Власний капітал має свій по елементний склад, чисті активи — зовсім інший, пов’язаний зі складом майна акціонерного товариства.

А.М. Ковальова, М. Г. Лапуста, Л. Г. Скамай вважають, що власний капітал — це загальна вартість фірми, котра належить їй на правах власності [33, 54]. Н. В. Чебанова і Ю. А. Василенко зазначають, що власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства, які без встановленого терміну внесені його засновниками (учасниками), або сума реінвестованого чистого прибутку, накопиченого протягом терміну існування підприємства, а також безоплатно отриманий капітал" [33,55].

В.П. Галанов вважає, що власний капітал акціонерного товариства — статутний капітал акціонерного товариства, вкладений в процес створення прибутку, за рахунок приєднання частини якого він постійно зростає [12, 41].

Виходячи з того, що сутність будь-якої категорії проявляється через функції, які вона виконує та на підставі аналізу праць вчених ми вважаємо доцільним виділити наступні функції власного капіталу підприємств:

Інвестиційна функція. На момент створення суб'єкта господарювання власний капітал у формі статутного капіталу забезпечує дане підприємство необхідними коштами для здійснення початку його господарської діяльності.

Мобілізаційна функція. Протягом поточної діяльності у підприємства власний капітал легко перетворюється в основні засоби підприємства.

Захисна функція. Здійснюється захист фінансових інтересів акціонерів за рахунок одержання ними дивідендів на акції. Нарахування дивідендів здійснюється за встановленою ставкою відповідно до частки акціонера в статутному капіталі.

Регулятивна функція. Власний капітал є певним регулятором інвестиційної та інноваційної діяльності акціонерного товариства. А це інколи пов’язано з використанням таких складових власного капіталу, як нерозподілений прибуток та додатковий капітал, котрий можливо отримати в результаті додаткової емісії акцій.

Контрольна функція. Реалізація зазначених функцій у процесі управління власним капіталом підприємств супроводжується здійсненням контролю за формуванням і використанням власного капіталу.

Функція забезпечення розвитку. Власний капітал виступає джерелом отримання прибутку, тобто необхідних коштів для ефективного функціонування та розвитку підприємств.

Рекламна функція. Солідний статутний капітал (власний капітал) підприємства створює підґрунтя для довіри до нього не тільки з боку інвесторів, а й з боку постачальників факторів виробництва і споживачів готової продукції.

Деталізація вище зазначених функцій власного капіталу акціонерних товариств має досить умовний характер, оскільки усі функції тісно переплетені та здійснюються практично одночасно. Реалізація даних функцій дозволяє досягнути досить високу ефективність фінансово-господарської діяльності акціонерних товариств.

За основу бухгалтерського трактування сутності категорії власний капітал слід прийняти не окрему характеристику капіталу, а його системні властивості, що проявляються через функції, які виконують окремі складові елементи власного капіталу. Тому окремого розгляду потребує питання складових частин власного капіталу.

Структуру власного капіталу можна представити різними шляхами, залежно від того, як трактується природа самого капіталу. За П (С)БО 2 Баланс власний капітал включає такі структурні елементи:

— статутний капітал;

— пайовий капітал;

— додатковий вкладений капітал;

— інший додатковий капітал;

— резервний капітал;

— нерозподілений прибуток;

— неоплачений капітал;

— вилучений капітал[2].

Статутний (пайовий) капітал -- це внески засновників (учасників) до капіталу підприємства для забезпечення його функціонування. Величину зареєстрованого статутного капіталу зазначають в установчих документах і в балансі підприємства. Вона визначає в грошовому вираженні загальну вартість активів, які мають бути внесені засновниками до статутного капіталу. Сума заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу відображується в неоплаченому капіталі і вираховується із зареєстрованого статутного капіталу при визначенні власного капіталу підприємства.

Збільшення або зменшення статутного капіталу відбувається тільки за згодою учасників і має бути відображено в установчих документах. Порядок формування статутного капіталу регулюється законодавством та установчими документами. Так, законодавством встановлено мінімальний розмір статутного капіталу для багатьох господарюючих суб'єктів. Зокрема, для товариств з обмеженою відповідальністю (TOB) та акціонерних товариств (AT) мінімальний розмір статутного капіталу встановлено відповідно на рівні 1250 мінімальних розмірів заробітної плати, рівень якої встановлено на момент створення й реєстрації товариства.

Як внески до статутного (пайового) капіталу крім грошових коштів можуть бути зараховані основні засоби, інші матеріальні та нематеріальні активи, в тому числі права користування, патенти тощо. Вартість внесків, здійснених у матеріальній чи нематеріальній формах, оцінюється загальними зборами учасників. При передачі активу до статутного капіталу право власності на нього переходить до господарюючого суб'єкта. У разі ліквідації товариства або виходу учасника з нього останній має право лише на компенсацію своєї частки в межах наявного майна, а не на сам переданий актив.

Якщо господарюючий суб'єкт створюється на пайових засадах, сума пайових внесків засновників визначає пайовий капітал. В інших випадках, зокрема при створенні акціонерного товариства, за рахунок внесків учасників формується статутний капітал, а передача внесків до статутного капіталу оформляється акціями.

Статутний капітал акціонерного товариства поділяють на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, тобто він дорівнює сумарній номінальній вартості акцій. Якщо акції розміщуються за ціною, що перевищує номінальну вартість, сума перевищення відображується в додатковому капіталі і збільшує загальну величину власного капіталу. Додатковий капітал може бути використаний для погашення збитків поточного року, при зменшенні вартості майна підприємства в результаті його переоцінки тощо.

Резервний капітал формується на випадок припинення діяльності підприємства для виконання зобов’язань перед кредиторами. Він не підлягає використанню чи розподілу в разі звичайної діяльності підприємства. Кошти резервного капіталу можуть бути використані в окремих випадках, зокрема для виплати дивідендів за привілейованими акціями в акціонерному товаристві, якщо отриманий прибуток є недостатнім для здійснення таких виплат.

Основним фінансовим результатом підприємства, яке успішно функціонує, є прибуток. Частина прибутку, реінвестована в підприємство, може бути спрямована на збільшення резервного чи статутного капіталу або залишитись нерозподіленою.

При ліквідації підприємства в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами та компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство. Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, розподіляється серед власників підприємства пропорційно до їх частки в статутному капіталі. Претензії кредиторів та інших осіб, не задоволені за браком майна підприємства, вважають погашеними.

Таким чином, на підставі результатів аналізу підходів вчених з’ясовано, що поняття власний капітал єдиного визначення не має, що зумовлено його різноспрямованими функціями. Останні визначаються наявністю різних інтересів щодо власного капіталу в суб'єктів економічних відносин — власників, працівників підприємства, кредиторів і держави.

1.2 Джерела формування і напрямки використання власного капіталу

Наявність достатнього розміру власного капіталу — необхідна умова успішного функціонування підприємства незалежно від сфери діяльності та галузевої специфіки. Дійсно, діяльність будь-якого підприємства є можливою лише за умови наявності джерел фінансування, які відрізняються одне від одного за своєю економічною суттю, способами й принципами виникнення, привабливістю з точки зору того чи іншого учасника ринку та деякими іншими особливостями. Тому, на нашу думку, розгляд джерел формування власного капіталу заслуговує на особливу увагу як з боку вчених так і практиків.

Основою формування фінансової бази підприємств є власний капітал, ефективне використання якого сприяє створенню й розвитку внутрішніх та зовнішніх джерел його утворення. Формування джерел власного капіталу підприємств визначаються рядом факторів, основними серед них є:

— теоретична і практична можливість залучення власного капіталу із різних джерел;

— галузева приналежність підприємства;

— специфіка господарської діяльності підприємства;

— новостворене чи діюче акціонерне товариство;

— стратегічні цілі й поточні завдання підприємницької діяльності;

— різна вартість елементів власного капіталу, що залучається з різних джерел та ін.

Утворюється власний капітал двома шляхами: внесенням власниками акціонерного товариства грошових коштів та інших активів, а також нагромадженням суми доходу, що залишається в акціонерному товаристві [40, 123].

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні акціонерного товариства, він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно і ріст ринкової вартості акціонерного товариства [6, 24].

Певну роль у складі внутрішніх джерел виконують також амортизаційні відрахування, особливо в товариствах із високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу акціонерного товариства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів акціонерного товариства.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню акціонерним товариством акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу.

Для окремих акціонерних товариств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безоплатна фінансова допомога, яка надається, як правило, лише окремим державним акціонерним товариствам.

Внутрішні та зовнішні джерела формування власного капіталу тісно взаємопов'язані, але це не означає їх взаємозаміни. Якщо товариство використовуватиме тільки внутрішні джерела власного капіталу — акціонери можуть не отримати дивідендів, тож у них будуть підстави позбутися акцій, що їм належать, і цим знизити ринкову вартість акцій та акціонерного товариства в цілому (рис. 1. 2).

Підприємство може застосовувати три різних підходи до фінансування різних груп оборотних активів за рахунок капіталу.

Рис. 1.2. Взаємозв'язок джерел формування власного капіталу підприємств

Консервативний підхід передбачає використання власного капіталу і довгострокових зобов’язань для формування необоротних активів та половини змінної частини оборотних активів [21, 73].

Перевагою цього підходу є забезпечення мінімального ризику, так як короткострокові зобов’язання використовуються у незначних обсягах для формування змінної частини оборотних активів.

У той же час, така політика фінансування дуже обтяжлива для підприємства у зв’язку з високою вартістю капіталу, що використовується. Крім того, вона передбачає витрати, пов’язані з неповним використанням залученого довгострокового капіталу в періоди зменшення змінної частини оборотних активів.

Агресивний підхід спрямований на використання власного капіталу та довгострокових зобов’язань лише для фінансування необоротних активів. Оборотні активи у повному обсязі формуються за рахунок короткострокових зобов’язань [21, 73].

Ця політика фінансування активів забезпечує найнижчу вартість капіталу підприємства, проте вона обмежена занадто високим ризиком можливості втрати або недостатності капіталу.

Компромісний підхід передбачає фінансування необоротних активів та постійної частини оборотних активів за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов’язань. При цьому змінна частина оборотних активів фінансується короткостроковими зобов’язаннями. Така політика залучення джерел дає змогу досягти компромісу між вартістю капіталу та ризиком його втрати. Однак, у сучасних умовах банки досить рідко надають вітчизняним підприємствам довгострокові кредити. Тому обрана модель може враховувати тільки величину власного капіталу і короткострокових зобов’язань в якості джерел фінансування [21,74].

Під вартістю капіталу розуміють ціну, яку підприємство сплачує за залучення капіталу із різних джерел. Відповідно до цього диференціюється і оцінка його вартості за:

— окремими елементами власного капіталу;

— окремими елементами позикового капіталу;

— середньозваженою вартістю капіталу підприємства.

Вартість власного капіталу підприємства — це та ціна, яку підприємство сплачує власникам за використання капіталу у вигляді відсотків або дивідендів на вкладений капітал.

Алгоритм розрахунку вартості власного капіталу підприємства може бути представлений формулою (1. 2):

ВВК= ЧП/ВК *100, (1. 2)

де ВВК — вартість власного капіталу підприємства, %;

ЧП — чистий прибуток підприємства, тис грн. ;

ВК — середній розмір власного капіталу підприємства, тис. грн.

Спроможність підприємства досягнути успіху на ринку залежить від ефективності управління його власним капіталом. Добре організоване управління є необхідною складовою для успішної роботи підприємств в умовах жорсткої ділової конкуренції.

Під організацією управління власним капіталом підприємства потрібно розуміти створення ефективної управлінської системи та її постійне удосконалення.

Варто зазначити, що головним показником ефективної господарської діяльності товариства є розмір та динаміка власного капіталу. Позитивна динаміка власного капіталу до збільшення характеризує нарощення резервного, додаткового капіталів та нерозподіленого прибутку товариства, його можливості підтримувати фінансову стійкість за рахунок власних джерел. Зменшення розміру власного капіталу характеризує зниження прибутковості, рентабельності, ліквідності та фінансової стійкості товариства. Саме таке завдання і має вирішувати система ефективного управління власним капіталом, яка включає наступні етапи:

1. Оцінка наявних стимулів для заохочення управлінців і господарників за позитивні результати діяльності.

2. Звернення до минулого досвіду управління власним капіталом підприємства, а також до позитивного досвіду інших господарюючих суб'єктів, як вітчизняних, так і зарубіжних.

3. Формулювання проблеми у тій сфері діяльності, де виявлені проблеми використання власного капіталу. Організація системи управління власним капіталом підприємства має забезпечити розв’язання проблем недостатності оборотного капіталу, труднощів при здійсненні розрахунків із постачальниками, різкого зменшення кількості замовлень, зменшення обсягу продажу через появу нових конкурентів, наявності збитків, конфлікту між ланками керівництва товариства, звільнення висококваліфікованих працівників.

4. Пошук альтернативного управлінського рішення.

5. Збір даних та їх прогнозування.

6. Встановлення критеріїв ефективності.

7. Прийняття управлінського рішення.

8. Реалізація прийнятого рішення.

9. Оцінка результату реалізації рішення.

Система управління капіталом акціонерного товариства, на думку І.О. Бланка, складається із двох функціональних підсистем: управління формуванням капіталу та управління використанням капіталу.

Ці підсистеми можна віднести й до формування системи управління власним капіталом, як однією з організаційних форм, проте в умовах динамічності ринку до проблем раціонального формування та використання власних коштів підприємств додалися інші, не менш значимі, а саме:

1. Оцінка реальної ринкової вартості підприємства та дієвості його фінансово-господарської діяльності. Виходячи із визначення власного капіталу як загальної вартості майна підприємства, можна зауважити, що реальну вартість не завжди можна визначити кількісно, зокрема, при інших рівних умовах вартість компанії, що є відомим трендом, є вищою, а отже, вищою буде і вартість її майна. З іншого боку, при наявності в підприємства власного інтелектуального капіталу його вартість (вартість розробки та проведення досліджень) не завжди відповідає ринковій вартості (конкурентні переваги, які надасть акціонерному товариству ця розробка). Тож оцінка реальної ринкової вартості власного капіталу підприємства є першим кроком до ефективного управління ним.

2. Визначення оптимальної частки власного капіталу у структурі капіталу підприємства. Виходячи із функціонального призначення власного капіталу, на мікрорівні можна виділити його позитивні риси [40, 123]:

— простота залучення і використання (при вирішенні питання щодо збільшення обсягу власного капіталу або щодо напрямків його використання рішення приймає підприємство без участі будь-яких інших суб'єктів господарювання);

— більш висока дохідність та здатність генерувати прибуток (при використанні власного капіталу не має потреби сплачувати відсотки за кредитом);

— підвищення конкурентостійкості підприємства (наявність значної частки власного капіталу збільшує його платоспроможність та фінансову стійкість, що надає певних конкурентних переваг та статусу перед клієнтами та партнерами).

3. Створення ефективної концепції збереження власного капіталу. Враховуючи динамічність зовнішнього середовища та підвищення конкуренції, часто основною метою підприємства є не збільшення власного капіталу, а збереження його. Необхідність забезпечення власного капіталу на визначеному рівні знайшла своє відображення у міжнародних стандартах бухгалтерського обліку у вигляді концепції збереження власного капіталу, що орієнтована на забезпечення безперервності господарської діяльності підприємств. Одним із показників збереження власного капіталу є показник «чисті активи», який визначається, як різниця між активами підприємства та обсягом його зобов’язань.

Управління власним капіталом, скероване на вирішення таких основних завдань:

— визначення первинної потреби в капіталі в процесі створення організації;

— формування статутного капіталу в необхідних обсягах і формах;

— формування адекватної величини власного капіталу за рахунок різних джерел з метою реалізації стратегії розвитку акціонерного товариства.

Отже, важливість власного капіталу у фінансово-господарській діяльності будь-якого підприємства беззаперечна. Тому зрозуміло, що ефективне управління власним капіталом є необхідною умовою функціонування суб'єкта господарювання на ринку та його виживання в конкурентній боротьбі.

1.3 Методичні підходи до оцінки стану та ефективності використання власного капіталу підприємства

Джерелами створення майна підприємства є власні і позичкові кошти, співвідношення яких розкриває сутність фінансового стану. У свою чергу, вони розподіляються на кошти тривалого і короткотермінового використання. За коштами короткотермінового використання слід здійснювати постійний оперативний контроль, який забезпечуватиме їх своєчасне повернення та оперативну мобілізацію в господарському обороті підприємства. Кошти тривалого використання називають постійним капіталом, у який входять власний капітал і довготермінові позичкові кошти. Всякий позичковий капітал має термін повернення і тому підлягає оновленню, а, отже, перебуває у постійному русі. Крім цього, до складу власних коштів входять резерви, становлячи їхню найрухомішу частину.

Основну частину у структурі джерел фінансування займає власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства, без зазначення терміну повернення, які внесені засновниками підприємства, накопичені впродовж періоду його існування. Основними джерелами інформації для аналізу власного капіталу є:

— форма № 1 «Баланс підприємства»;

— форма № 2 «Звіт про фінансові результати»;

— форма № 3 «Звіт про власний капітал»;

— форма № 4 «Звіт про рух грошових коштів».

При аналізі капіталу підприємства визначають показники ефективності використання капіталу, оборотності та структури.

Ефективність використання капіталу найчастіше характеризує його рентабельність:

1. Рентабельність після сплати податків, визначається як відношення суми чистого прибутку і фінансових витрат до середньої за період суми капіталу підприємства у відсотках.

2. Рентабельність власного капіталу, визначається як відношення чистого прибутку до середньої за період суми власного капіталу у відсотках.

3. Рентабельність, що характеризує структуру капіталу, визначається за формулою:

Рс = (П*100/В)* 1(1/Ко + 1/Фоз + 1/Фна), (1. 3)

де П — нерозподілений прибуток;

В — виручка від реалізації продукції;

Ко — кількість оборотів оборотних активів;

Фоз — фондовіддача основних засобів;

Фна — фондовіддача нематеріальних активів.

Всі ці показники характеризують рівень прибутковості капіталу.

Показниками оборотності капіталу є:

1. Тривалість одного обороту (Тоб) капіталу, оборотність дня який визначається за формулою:

_

Тоб = К / ОВрп, (1. 4)

_

де К — середня сума капіталу;

ОВрп — одноденна вартість реалізованої продукції;

Даний показник характеризує кількість днів протягом яких здійснюється один оборот капіталу.

2. Віддача капіталу (Вк) характеризує суму виробленої або реалізованої продукції, яку було отримано при використанні однієї гривні капіталу та визначається за формулою:

Вк = РП / К, (1. 5)

де К — середня сума капіталу;

РП — вартість реалізованої продукції;

3. Коефіцієнт завантаження капіталу (Кзк) характеризує суму капіталу, що була використана для виробництва або реалізації однієї гривні виробленої продукції та визначається за формулою:

Кзк = К / РП, (1. 6)

Структуру капіталу підприємства характеризують такі показники:

1. Індекс іммобілізації активів (Ііа), який характеризує частку необоротних активів у власному капіталі та визначається за формулою:

Ііа = НА / ВК, (1. 7)

де НА — необоротні активи;

ВК — власний капітал.

2. Коефіцієнт довгострокового залучення позичкового капіталу (Кдзпк), характеризує частку довгострокового позичкового капіталу в загальній сумі довгострокових джерел коштів та визначається за формулою:

Кдзпк = ДПК / (ДПК+ВК), (1. 8)

де ДПК — довгостроковий позичковий капітал;

ВК — власний капітал.

3. Коефіцієнт структури позичкового капіталу (Кспк) характеризує співвідношення між довгостроковими і короткостроковими джерелами коштів та визначається за формулою:

Кспк = ДПК / КПК, (1. 9)

де ДПК — довгостроковий позичковий капітал;

КПК — короткостроковий позичковий капітал.

4. Коефіцієнт залежності (Кз) від довгострокових зобов’язань характеризує співвідношення між довгостроковим залученим капіталом і власним капіталом:

Кдзпк = ДПК / ВК, (1. 10)

де ДПК — довгостроковий позичковий капітал;

ВК — власний капітал.

5. Коефіцієнт структури довгострокового позичкового капіталу (Ксдпк) характеризує яку частку довгострокового позичкового капіталу було використано на формування необоротних активів та визначається за формулою:

Ксдпк = ДПК / НА, (1. 11)

де ДПК — довгостроковий позичковий капітал;

НА- необоротні активи.

Для того, щоб не втратити платоспроможність, при формуванні оптимальної структури капіталу варто враховувати ефект фінансового важелю (левереджу). Фінансовий леверидж — полягає в потенційній можливості підприємства впливати на темпи зміни чистого прибутку шляхом зміни обсягів і структури власного і позичкового капіталу. Сила дії фінансового левериджу дорівнює частці операційного прибутку і різниці операційного прибутку і фінансових витрат. Сила дії фінансового важеля полягає в скільки раз темпи зміни чистого прибутку перевищують темпи зміни операційного прибутку. Таке перевищення забезпечується за рахунок ефекту фінансового левериджу, який показує на скільки відсотків зміниться рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позикового капіталу.

Ефективне використання власного капіталу забезпечує фінансову стійкість і рівень платоспроможності підприємства. Тому першочергова увага повинна бути і приділена оцінці вартості власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому.

Оцінка вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними з яких є:

— необхідність постійного коригування балансової суми власного капіталу в процесі здійснення оцінки. При цьому коригуванню підлягає тільки та частина власного капіталу, що використовується, бо новий власний капітал, що залучається, оцінений у поточній ринковій вартості;

— оцінка вартості нового власного капіталу, що залучається, носить ймовірний характер. Залучення основної суми власного капіталу контрактних зобов’язань не містить (за винятком емісії привілейованих акцій), а є лише розрахунковими плановими величинами, що можуть бути скориговані за результатами майбутньої господарської діяльності;

— суми виплат власникам капіталу входять до складу оподаткованого прибутку, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позиковим. Виплати власникам капіталу у формі відсотків і дивідендів здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, у той час як виплати відсотків за позиковий капітал здійснюються за рахунок витрат (собівартості). Це визначає більш високий рівень вартості нового власного капіталу, що залучається порівняно з позиковим;

— залучення власного капіталу пов’язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик. Це пов’язано з тим, що претензії власників основної частини цього капіталу (за винятком власників привілейованих акцій) задовольняються при банкрутстві підприємства в останню чергу;

— залучення власного капіталу не пов’язано, як правило, із поворотним грошовим потоком за основною його сумою, що визначає вигідність використання цього джерела підприємством, незважаючи на більш високу його вартість. Щодо залученого власного капіталу поворотний грошовий потік включає, як правило, тільки платежі відсотків і дивідендів власникам. Це визначає велику безпеку використання власного капіталу з позицій забезпечення платоспроможності та фінансової стійкості підприємства, що стимулює його готовність йти на більш високу вартість залучення цього капіталу.

Враховуючи ці особливості, необхідно розглянути механізм оцінки й управління вартістю власного капіталу. До базових елементів такої оцінки й управління вартістю власного капіталу належать:

1. Вартість функціонуючого власного капіталу.

2. Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду.

3. Вартість додаткового акціонерного капіталу, що залучається:

— привілейованих акцій;

— простих акцій (додаткових паїв).

1. Вартість функціонуючого власного капіталу має найбільш надійний базис розрахунку у вигляді звітних даних підприємства. У процесі такої оцінки враховуються:

— середня сума власного капіталу, що використовується у звітному періоді за балансовою вартістю. Розрахунок цього показника здійснюється за методом середньої хронологічної за декілька внутрішніх звітних періодів;

— середня сума власного капіталу, що використовується в поточній ринковій оцінці;

— сума виплат власникам капіталу у формі процентів, дивідендів тощо за рахунок чистого прибутку підприємства. У більшості випадків цю ціну визначають самі власники, установлюючи розмір відсотків або дивідендів на вкладений капітал у процесі розподілення чистого прибутку.

2. Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду Нерозподілений прибуток є тією капіталізованою її частиною, що буде використана в наступному періоді.

З урахуванням такого підходу вартість нерозподіленого прибутку прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства у плановому періоді.

Отже, коли вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді і вартість нерозподіленого прибутку в цьому ж періоді рівні, при оцінці середньозваженої вартості капіталу в плановому періоді ці елементи капіталу можуть розглядатися як єдиний підсумований елемент, тобто включатися в оцінку з єдиною підсумованою питомою вагою.

Управління вартістю нерозподіленого прибутку визначається інвестиційною політикою. Таким чином, мета управління цієї частини капіталу підпорядкована цілям інвестиційної політики підприємства, і відповідно, норма інвестиційного прибутку завжди повинна співвідноситися з рівнем вартості нерозподіленого прибутку.

3. Вартість додаткового акціонерного капіталу, що залучається, розраховується в процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями та за простими акціями.

Вартість залучення додаткового капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій визначається з урахуванням фіксованого розміру дивідендів, що за ним заздалегідь визначений. Особливістю процесу визначення вартості даного елемента капіталу є те, що обслуговування зобов’язань за привілейованими акціями багато в чому співпаде з обслуговуванням зобов’язань за позиковим капіталом. Але суттєвим розходженням у характері цього обслуговування з позицій оцінки вартості є те, що виплати щодо обслуговування позикового капіталу відносяться на витрати (собівартість) і тому виключені зі складу оподаткування прибутку, а дивідендні виплати за привілейованими акціями здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, тобто не мають «податкового щита».

Отже, дослідивши різні підходи визначення сутності власного капіталу, можна стверджувати, що, на нашу думку, власний капітал — це сукупність фінансових ресурсів, акумульованих з різних джерел, які належать акціонерному товариству на правах власності, користування та розпорядження, мобілізованих в процес економічних відносин шляхом включення їх в господарський оборот без часових обмежень з метою підвищення прибутковості та рентабельності власного капіталу акціонерного товариства. Його розмір визначається як різниця між активами та зобов’язаннями підприємства. Кожний компонент власного капіталу має відповідне функціональне призначення, що дозволяє забезпечити ефективну господарську діяльність товариства.

У міру розвитку ринкової економіки в Україні потреба у власному капіталі буде постійно зростати. Пов’язано це з процесами реформування власності, що відбувається в країні, значними темпами зростання підприємницьких структур, яким на різних етапах становлення необхідні значні обсяги фінансових ресурсів. Ринкова економіка передбачає постійне збільшення обсягів власного капіталу, що дає можливість стабільно розвиватися матеріальному виробництву і формувати необхідні кошти для вирішення соціально-економічних проблем суспільства.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СТАНУ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ ТОВ «УКРЕКОПАК»

ЗА 2010−2012 РОКИ

2.1 Аналіз складу, структури та динаміки власного капіталу

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрекопак» працює на ринку з вересня 1994 року, тобто майже 19 років. ТОВ «Укрекопак» являється активним учасником ринкових відносин і уже більше десяти років виступає гарантом стабільного і взаємовигідного ділового партнерства. Здійснюючи інноваційну та інжинірингову діяльність підприємство формує щорічно перспективний план розвитку нових видів продукції з урахуванням виникаючого попиту на ринку і конкретних потреб замовників. За рахунок цього забезпечується повний цикл «заявка — розробка — виготовлення — випробування — реалізація — експлуатація».

За галузевою приналежністю підприємство відноситься до галузі «виробництво», а за видом діяльності підприємства — «Виробництво тари з пластмас».

Підприємство на 100% забезпечено кадрами, а середня заробітна плата штатного працівника за грудень 2012 року склала 1800 грн.

ТОВ «Укрекопак» спеціалізується на поставках продукції по наступним товарним позиціям:

— пакети поліотеленові;

— картонна тара;

— різні види тари та упаковки із алюмінійової фольги;

— тара із металу;

— інша продукція.

За 19 років роботи встановлені тісні партнерські відносини більше ніж з 2500 торговельних підприємств. Географія розміщення підприємств-партнерів налічує такі країни, як, власне: Україна, Росія, Білорусь, Казахстан, Узбекистан; Країни Балтії, Болгарія, Угорщина.

Взаємовідносини з партнерами мають постійний характер і спрямовані на безперебійне забезпечення промислових підприємств необхідним устаткуванням, сировиною, матеріалами.

Що стосується реалізації готової продукції, то слід відмітити, що близько 57,2% припадає на експорт — в основному в Російську Федерацію, а 42,8% реалізується по Україні. Якщо реалізація по Україні здійснюється комерційними відділами та представництва підприємства, то реалізація за межами країни в основному здійснюється через СП «Орелпак» та дилерів: ТОВ «Компресор» (м. Бєлгород), ТОВ Тембо (м. Бєлгород), ЗАТ «Старкрафт» (м. Москва), «Строй спецмашина» (м. Москва).

Організація i методологія бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності ТОВ «Укрекопак» здійснюється відповідно до законодавства України про підприємницьку діяльність, Закону України «Про бухгалтерський облік i фінансову звітність в Україні» від 16. 07. 1999 року та інших нормативно правових актів. Первинні документи складаються на типових формах, затверджених Міністерством статистики України. Відображення в первинних документах господарських операцій провадиться згідно Закону України «Про бухгалтерський облік i фінансову звітність в Україні» від 16. 07. 1999 року та Положень бухгалтерського обліку, прийнятими та затвердженими Міністерством фінансів України.

Господарська та фінансова діяльність товариства проводиться у відповідності з вимогами чинного законодавства України та обраної облікової політики. Звітність складена на основі дійсних даних бухгалтерського обліку i відображає реальне фінансове становище ТОВ «Укрекопак».

Економічну характеристику підприємства характеризують основні фінансово-господарські показники діяльності підприємства. Динаміка даних показників ТОВ «Укрекопак» наведена в табл. 2.1.

Таблиця 2. 1

Аналіз основних фінансово-економічних показників діяльності ТОВ «Укрекопак» за 2010−2012 роки тис. грн.

Показники

Роки

Відхилення (+,-) звітного періоду до

2010

2011

2012

2010 року

2011 року

Чистий дохід (виручка)

782 756

551 389

516 811,6

-265 944

-34 577,4

Собівартість реалізованої продукції

639 961,5

418 109,8

443 290

-196 671,5

25 180,2

Валовий прибуток

144 085

110 384,4

66 649,7

-77 435,3

-43 734,7

Фінансовий результат від операційної діяльності

34 648,5

11 909,4

20 518,7

-14 129,8

8609,3

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування

13 227

9793,3

14 068,1

841,1

4274,8

Чистий прибуток (збиток)

13 227

1687,2

11 732,7

-1494,3

10 045,5

Загальна вартість майна

705 741

710 919,9

894 718,1

188 977,1

183 798,2

Власний капітал

186 839

135 514,8

147 247,5

-39 591,5

11 732,7

Позиковий капітал

518 902

575 405,1

747 470,6

228 568,6

172 065,5

Необоротні активи

178 999

181 132,8

185 463,3

6464,3

4330,5

Оборотні активи

450 282

509 839,1

701 781,3

251 499,3

191 942,2

В процесі функціонування підприємства і величина активів і їх структура зазнають постійних змін. Найбільш загальне уявлення про якісні зміни в структурі коштів та їх джерел, а також динаміку цих змін можна одержати за допомогою аналізу динаміки валюти балансу.

Характеризуючи дані показники, перш за все слід відмітити, що валюта балансу протягом аналізованого періоду зросла на 188 977,1 тис. грн., хоча в 2010 році порівнюючи з попереднім простежувалося незначне зниження даного показника. Аналіз даних табл. 2.1 свідчить про зниження в тій чи іншій мірі всіх складових прибутку за аналізований період, окрім фінансових результатів від звичайної діяльності до оподаткування.

У 2010 році проти попереднього року відбулося суттєве зниження доходу від реалізації продукції з 782 756 тис. грн. до 551 389 тис. грн., що у відносному значенні становило майже 34%. В 2012 році також спостерігався спад даного показника порівняно з попереднім, однак його темпи були незначними порівняно з минулим роком — всього 34 577,4 тис. грн., або 6,27%. Основним фактором який спричинив дані зміни є - зменшення кількості реалізованої продукції.

Валовий прибуток знизився за аналізований період на 53,7%, але на відміну від виручки даний показник мав суттєвий спад як в 2011 так і в 2012 році. В 2010 році валовий прибуток становив 144 085 тис. грн. Вже наступного року він спав до величини в 110 384,4 тис. грн., а в 2012 році він становив лише 66 649,7 тис. грн. Причинами зменшення валового прибутку в більших темпах ніж виручки від реалізації являється збільшення собівартості одиниці продукції.

Слід зазначити, що протягом двох перших років аналізованого періоду підприємство по іншій операційній діяльності мало лише збитки тобто величина інших операційних витрат була більшою за доходи. Проте в звітному 2012 році підприємство зуміло отримати вигоду від даного виду діяльності в розмірі 21 435,5 тис. грн. Фінансові результати від операційної діяльності знизилися за період дослідження з 34 648,5 тис. грн. в 2010 році до 20 518,7 тис. грн. в 2012 році, що у відносному значенні становило 40,78%. На уповільнення темпу спаду даного показника порівняно з валовим прибутком вплинув позитивний результат від іншої операційної діяльності.

Варто відмітити позитивну динаміку фінансових результатів від звичайної діяльності до оподаткування. Даний показник за 2010−2012 роки зріс на 6,36% і становив в звітному році 14 068,1 тис. грн. Головною причиною даного зростання фінансових результатів від звичайної діяльності до оподаткування є зниження втрат від участі в капіталі з величини 14 448 тис. грн. до нуля.

Фінансові результати від звичайної діяльності знизилися в 2012 році порівняно з 2010 роком на 11,3%, що пояснюється несплатою підприємством у 2010 році податку на прибуток. Абсолютно така ж динаміка поширюється на показник чистого прибутку, оскільки підприємство за роки проведеного аналізу не мало жодних доходів і витрат по надзвичайній діяльності.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой