Право в системі соціальних норм

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНІ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Факультет юридичний Кафедра теорії та історії держави і права

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА»

на тему

«Право в системі соціальних норм«

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНІ НОРМИ

1.1 Поняття та основні ознаки соціальних норм

1.2 Види соціальних норм

РОЗДІЛ ІІ. НОРМИ ПРАВА

2.1 Поняття та ознаки правової норми

2.2 Структура правової норми

2.3 Класифікація правових норм

РОЗДІЛ ІІІ. СПІВВІДНОШЕННЯ ТА ВЗАЄМОДІЯ НОРМ ПРАВА З ІНШИМИ СОЦІАЛЬНИМИ НОРМАМИ

3.1 Норми права та технічні норми

3.2 Норми права та норми моралі

3.3 Норми права та корпоративні норми

3.4 Право і звичаї

3.5 Право та релігійні норми

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система, може нормально функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з-поміж яких обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або іншого суб'єкта. Задля регулювання поведінки людей та їх об'єднань у суспільстві формуються певні правила поведінки, котрі орієнтують на досягнення тієї чи іншої мети. Правила, що покликані регулювати життя суспільства, забезпечувати в ньому бажаний порядок і стабільність, називаються соціальними нормами.

Розмаїття, складність та інші особливості суспільних відносин обумовлюють функціонування багатьох норм, які їх регулюють. У своїй сукупності існуючі норми являють собою єдину систему соціального регулювання, в якій ефективність кожного виду норм найбільшою мірою виявляється лише у взаємодії з іншими елементами цієї системи.

Особливим видом соціальних норм є норми права, які є «елементарною часткою» права. У зв’язку з цим для норм права як частики цілого (права в цілому) притаманні свої основні ознаки і властивості. Норму права можна визначати як обов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що у встановленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується відповідними державними органами у межах їх компетенції.

Запропонована робота являє собою дослідження діяльності роботи соціальних норм, вчасності і правових норм. В роботі вказується основні види соціальних норм, розглянути головні ознаки тих соціальних норм, які найбільше впливають на регулювання суспільних відносин у сучасних умовах, а також структура норми права, місце норм права в системі соціальних норм.

Прослідковано структура співвідношень та взаємодії норми права з іншими соціальними нормами, указала їх відмінні риси, протиріччя та спільні риси.

При написані роботи використовувалась чинне законодавство, література по теорії держави і права, спеціальні літературні джерела.

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНІ НОРМИ

1. 1 Поняття та основні ознаки соціальних норм

Соціальні норм — це загальні правила поведінки людей в суспільстві, обумовлені соціально-економічним ладом і які є наслідком їх свідомо-вольової діяльності.

Соціальні норми характерні тим, що:

а) являють собою правила поведінки людей в суспільстві; вказують як треба діяти людям у відносинах між собою;

б) презентують собою правила поведінки загального характеру: їх вимоги мають відношення не до конкретної особи, а до кожного, хто здійснює дії, передречені ними;

в) виникають як результат свідомо-вольової діяльності людей;

г) зумовлені соціально-економічним ладом суспільства: їх сутність передумовлюється перед усім економічним базисом. Соціально-економічні умови усвідомлюються людьми і відображуються у суспільній свідомості, з окремо у формі соціальних норм.

1.2 Види соціальних норм

Всі соціальні норми можуть бути класифіковані за рядом підстав.

1)За засобами встановлення і забезпечення соціальні норми можна розділити на:

а) норми права — норми, які встановлені і охороняються державою;

б) норми моралі - норми, які виникають з моральних поглядів суспільства і забезпечуються перед усім внутрішнім переконанням та силою суспільної думки. Моральними є те, що приносить людям добро. І навпаки — дії, що тягнуть за собою зло, оцінюються як аморальні. Як одна з форм суспільної свідомості і система правил поведінки моральні настанови можуть бути класово обумовленими. Саме тому одне і те саме явище з погляду різних класів або суспільних груп може мати різну моральну оцінку. Наприклад, таке явище, як безробіття, з позиції підприємця -моральне явище, що приносить йому добро. Адже воно забезпечує ринок надлишками робочої сили, дає можливість зменшувати розмір оплати праці робітників і тим самим збільшувати свої прибутки. У той же час з погляду робітників безробіття — зло, бо воно знецінює їх робочу силу, позбавляє засобів до існування.

Слід мати на увазі, що у суспільстві сформувались і моральні вимоги загальнолюдської значущості, які є досягненням цивілізації, зокрема, — це турбота про старих, надання матеріальної та моральної допомоги хворим та незаможним тощо. Проте у суспільстві існують і такі відносини, що не підлягають моральної оцінці.

Частиною загально моральних норм виступає релігійна мораль, низка вимог якої («не убий», «не вкради» і т. ін.)належить до загальнолюдських цінностей і становить основну частину практично всіх моральних систем, а в деяких випадках — основу правових та судових систем (закони шаріату в мусульманських країнах).

Норми моралі як засіб регулювання поведінки людей у суспільстві характеризуються помітною залежністю від суб'єктивного чинника. Адже поняття добра або зла визначаються внутрішніми переконаннями людини, її почуттями сумлінності, совісті, тобто тими цінностями, які вона визначила як складові частини своєї життєвої мети.

в) звичаї - норми, які склалися історично і увійшли до звичок людей. Прикладами звичаїв як регуляторів поведінки людей можуть бути ритуал «Першого дзвоника» у школах, вшанування старших. Звичай, що закріпився у свідомості людей як найбільш розумний або корисний у певних умовах зразок поведінки, виробляє свого роду автоматизм у поведінці, сприймається та реалізується без глибокого обмірковування. Різні нововведення, що мають за мету зміну або відміну поведінки, яка встановлена звичаєм, протягом певного часу відкидаються чи сприймаються з помітними труднощами при реалізації. Як приклад таких процесів можуть бути багаторазові спроби позбутися звичаю уживання спиртних напоїв при святкуванні урочистих подій.

Різновидом звичаїв є традиції. Вони також обумовлені звичкою, природністю формування та утвердження у свідомості людей того чи іншого типу поведінки. Традиції охоплюють, як правило, відповідний тип поведінки, складаються не з однієї якої-небудь дії, а стилю поведінки.

г) норми громадських організацій (корпоративні норми) — норми, які встановлюються і охороняються громадськими організаціями. Особливості цього виду соціальних норм полягають у тому, що вони регулюють діяльність, зумовлену завданнями певних об'єднань громадян і спрямовану на досягнення цілей, заради яких ці об'єднання створювались. Корпоративні норми поділяють на внутрішньо-організаційні, згідно з якими встановлюється структура об'єднання, визначаються компетенція, форми і методи роботи його органів, права і обов’язки їх членів. Другу групу становлять норми зовнішньої дії, що регулюють відносини об'єднань з іншими суб'єктами. Корпоративні норми мають бути відповідними до Конституції країни, законів та інших законодавчих актів. Ця група соціальних норм знаходить свій вираз і закріплення в актах (статути, положення, постанови), що видають відповідними об'єднаннями.

Основна різниця між правовими соціальними нормами, головним чином, за ознакою зв’язку норм з державою. Норми права встановлюються державою, а всі інші або встановлюються недержавними організаціями, або скидаються у суспільстві на підставі суспільних відносин. По-друге, не правові соціальні норми забезпечуються силою звички, моральним і громадським впливом, а норми права гарантуються примусовою силою держави.

2)За змістом — відрізняють норми політичні, організаційні, культурні, естетичні, технічні і т. д.

Політичні норми — виражають участь народу в справах держави, відношення між класами, верствами, соціальними групами.

Організаційні норми — закріплюють структуру, порядок створення і діяльності державних органів і громадських організацій.

Норми культури — правила культурної поведінки людей.

Естетичні норми — встановлюють правила поведінки людей у звязку з уявленнями про красоту людських вчинків (норма етикету).

Технічні норми — правила необхідного поводження людей з предметами природи, знаряддями праці та іншими технічними засобами (інструкції користування електроприладами і т. д.) Закріплення технічних правил в правових нормах (державні стандарти, технічні умови тощо) надає їм юридичного значення: вони становляться загально-обовязковими правилами, охороняються державою, порушення їх тягне за собою юридичну відповідальність. В таких випадках їх називають техніко-юридичними нормами.

РОЗДІЛ ІІ. НОРМИ ПРАВА

соціальний норма поведінка правовий

Тепер можна безпосередньо перейти до правових норм, визначити їх структуру, призначення і місце в сучасному суспільному і державному житті.

2.1 Поняття та ознаки правової норми

Право складається з діючих в даному суспільстві юридичних чи правових норм.

НОРМА ПРАВА — офіційне, формально визначене, загальнообов’язкове правило поведінки, яке встановлюється або санкціонується державою, охороняється нею від порушень, направлене на регулювання найбільш важливих суспільних відносин і охорону соціальних цінностей шляхом встановлення юридичних прав і обов’язків суб'єктів права.

Норми права відрізняється від інших соціальних норм і норм природного права такими ознаками:

1) Норми права — це таке правило поведінки, яке регулює найбільш важливі відносини, на відміну від інших соціальних норм;

2) Норми права — це формально визначене правило поведінки, яке зафіксоване в нормативно-правовому акті за законами формальної логіки і граматики;

3) Це правило поведінки, яке встановлено або санкціоновано державою чи її окремими органами і має офіційний характер, на відміну від інших правил поведінки;

4) Норма права є загальнообов’язковими для виконання всім населенням і посадовими особами державних органів. Їх повинні (зобов'язані) виконувати також іноземні громадяни і особи без громадянства, а також усі посадові особи найвищих органів державної влади;

5) Це правило поведінки формулюється у вигляді юридичних праві обов’язків суб'єктів суспільних відносин. В ньому можуть бути сформульовані тільки права або тільки обов’язки. Наприклад, ст. 38 Кодексу законів про працю закріплено право працівників при звільненні з роботи подавати письмову заяву за 2 тижні до звільнення;

6) Норма права — це правило поведінки, яке охороняється державною владою від порушень, а у відпадку порушень держава застосовує юридичні санкції;

7) Це правило поведінки може змінюватись або скасовуватися тими державними органами, яке його приймали, або вищестоящими органами.

Окремо взяті правова норма чи група норм ще не є правом. Право — це система юридичних норм, котра в найбільш повному виді виражає в цих нормах державну волю, її загальнолюдський і класовий характер. Ця система пронизана єдиним закономірностями та принципами, обмовленими економічною політичною і духовною структурою суспільства. Будь-яка правова норма набуває якість права лише будучи включеною в його загальну систему. Норма права — це загально-обовязкове, встановлене чи санкціоноване і охороняється державою, правило поведінки, що виражає волю та інтереси народу, активно діє на суспільні відносини в цілях їх упорядкування.

Будь-яке цивілізоване суспільство не може обійтись без норм права.

Норми права відрізняються від інших соціальних норм специфічними ознаками, характерними рисами. Ось найбільш суттєві з них:

1. Норма права — єдина в ряді соціальних норм, яка виходить від держави і є офіційним вираженням державної волі. Незалежно від словесного формулювання, в якому виражена правова норма (веління, дозвіл, заборони і т. д.), вона завжди являє собою владний загально-обовязковий припис держави відносно можливої, дозволеної і забороненої поведінки людей.

2. Норма права видається чи санкціонується державою і виражається в тій чи іншій формі, вона формально визначена. Наприклад у формі закону, підзаконного акту, правового звичаю.

3. Норма права — єдина в ряді соціальних норм, яка підтримується в своїй реалізації, охороняється від порушень примусовою силою держави.

Саме можливість державного примусу як гарантія реалізації, охорони від порушень — специфічна риса юридичної норми.

4. Норми права складаються з двох різновидів загально-обовязкових правових приписів:

1.) правила поведінки; 2.) відправні норми.

Правила поведінки — це безпосередньо регулятивні норми, які регулюють поведінку людей, суспільні відносини.

«Відправні містять у собі відправні начала, основи правового регулювання суспільних відносин (норми — начала, норми — принципи, визначально-установчі норми, норми дефініції). Копєйчиков В. В. Загальна теорія держави і права К., 1997 с. 150

5. Норми права — не просто соціальний, а державний регулятор суспільних відносин.

Юридична норма — це припис загального характеру. Вона розрахована не на окремі, разові відносини, не на конкретних осіб, котрі попадають під умови її дії. Правова норма відображає і регулює найбільш типові відносини між людьми, в упорядкуванні яких зацікавлена і приймає участь держава (відносини, пов’язані з власністю, політичною владою, правосуддям, охороною прав і свобод громадян і т. д.).

6. Норма права виступає одночасно і як модель, міра, еталон відповідної вираженої в ній державної волі, обов’язкової чи можливої, дозволеної чи забороненої поведінки людей, як критерій правомірної і неправомірної, законної і протизаконної поведінки.

2.2 Структура правової норми

Питання про структуру норм права є одним з дискусійних у юридичній науці.

Будь-яка норма права встановлюється для учасників суспільних відносин, які вона регулює, встановлює їх права і обов’язки; передбачає обставини, при наявності яких носіями цих прав і обов’язків стають певні особи — суб'єкти правовідносин; попереджає про наслідки порушення даної норми. Норми права притаманна особлива структура — внутрішня будова, яку складають три елементи: диспозиція, гіпотеза, санкція. (Див. мал. 3).

ДИСПОЗИЦІЯ — це елемент норми права, в якому визначаються права і обов’язки суб'єктів права, встановлюються правила, котрих вони (суб'єкти) повинні дотримуватись.

ГИПОТЕЗА — це структурний елемент норм права, вказуючий на життєві умови, фактичні обставини, при яких дана норма вступає в дію.

САНКЦІЯ — це вид і міра можливої юридичної відповідальності (покарання), якщо суб'єкти не виконують приписи диспозиції. Її призначення-спонукання суб'єктів діяти у відповідності з приписами норм права.

«Диспозиция — это стержень правовой нормы, квинтэссенция содержания правил поведения. В диспозиции получает выражение представительно-обязывающий характер нормы права, позволяющий ей, при наличии предусмотрительных гипотезой условий, выступать в качестве государственного регулятора отношений между людьми, необходимой юридической предпосылки правовых отношений». Теория государства и права. Курс лекций М., 1997 с. 320

Диспозиції поділяють на три види:

1)Визначена диспозиція — закріплює однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин повинні поводити себе лише так, як зазначено у нормі права;

2)Не повністю визначена диспозиція — вказує на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти відносин уточнюють свої права та обов’язки самостійно;

3)Відносно визначена диспозиція — вказує на права і обов’язки суб'єктів, надаючи можливість їх уточнення залежно від певних обставин.

«Гипотеза — предпосылка практического функционирования нормы права, ее претворения в жизнь в форме правоотношения. В ней указываются юридические факты, наличие которых служит основанием для возникновения, изменения или прекращения правоотношений». Байтин М. И. Теория государства и права. Курс лекций М., 1997 с. 318

В залежності від будови гіпотези діляться на прості і складні. Проста гіпотеза передбачає якусь одну умову, через яку реалізується юридична норма. Наприклад, гіпотеза норми, вираженої і статті 18 Кодексу про шлюб та сімю України від 20 червня 1969 року: «Особи які одружуються, мають бути взаємнообізнані про стан здоровя один одного». Коляда І, Середа і Правознавство, 9 кл. Зошит-конспект тема «Магістр» с. 138

Якщо гіпотеза пов’язує дію норми з наявністю двох чи більше умов, то вона називається складною. Така гіпотеза норми, вказаної в статті 17 вище згаданого кодексу: «Не допускається укладення шлюбу: між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі; між родичами по прямій висхідній лінії, між повно рідними і неповно рідними братами й сестрами, а також між усиновителями й усиновленими; між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства». Коляда І, Середа і Правознавство, 9 кл. Зошит-конспект тема «Магістр» с. 139

Академік АпрН України, Копєйчиков В. В. наводить поділ гіпотез на абстрактні та казуальні: «Абстрактна гіпотеза — це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, без глибокої деталізації, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків. А оскільки родові ознаки, що містить у собі абстрактна гіпотеза, явища досить стійкі, то і норми, що мають таку гіпотезу, характеризуються високою стабільністю.

Казуальна гіпотеза визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки. Тому дія поширюється на більш обмежене коло випадків, а сама норма має меншу стабільність, ніж за наявності абстрактної гіпотези". Копєйчиков В. В. Загальна теорія держави і права К., 1997 с. 152

Санкція правової норми — це третій її заключний елемент, в якому передбачені певні небажані наслідки матеріального, фізичного, морального характеру, що настають для особи, яка порушила диспозицію даної норми. За своїм змістом санкція є видом і мірою юридичної відповідальності правопорушника. Санкції юридичних норм розрізняють по їх галузевій приналежності.

1) Карно (кримінально)-правові санкції - штраф, позбавлення права займати певні посади, конфіскація майна; позбавлення волі на певний строк та ін. Види покарань застосовуються тільки судом до осіб, що скоїли злочин.

2)Адміністративно — правові санкції - штраф, виправні роботи, адміністративний арешт та інші види стягнень можуть застосовуватися адміністративними органами і судом до осіб, що скоїли адміністративні правопорушення.

3)Дисциплінарно — правові санкції включають в себе догану, зміщення на нижчу посаду та інші стягнення. Вони застосовуються адміністрацією підприємств, установ, організацій за порушення трудової дисципліни. Її різновидом є матеріальна відповідальність, яка полягає у відшкодуванні збитків за заподіяну шкоду.

4)Цивільно-правові санкції діють у разі невиконання договірних обов’язків, у разі заподіяння шкоди.

В залежності від степені визначеності санкції діляться:

1)Абсолютно — визначені санкції, які точно вказують міру державного впливу, котрий треба застосувати у випадку порушення даної норми.

2)Відносно — визначені встановлюють вищу і нижчу чи тільки вищу межу міри державного впливу на правопорушника.

3)Альтернативні санкції дозволяють правозастосувачеві витрати з двох чи декількох можливих варіантів міри державного впливу, який найбільше відповідає конкретним обставинам здійсненого правопорушення. Наприклад, такі санкції є в карно-правових нормах (позбавляється волі на строк до років, або виправні роботи на той же строк, чи звільняється з посади).

Норма права не у всіх випадках співпадає зі статтею закону чи іншого нормативного акту. Якщо не брати до уваги цю обставину, то це веде до тверджень про іншу структуру деяких правових норм, коли в них неначе б то відсутня гіпотеза чи санкція.

Юридична література наголошує, що трьохелементна структура є однією з ознак, що відрізняє норму права від інших соціальних норм і без якої норма перестає бути сама собою.

2.3 Класифікація правових норм

Щодо класифікацій норм права, то їх існує безліч, зокрема, можна відрізняти норми за дією на коло суб'єктів: загальні - поширюють свою дію на всіх громадян (або на всі органи та організації, юридичні особи); спеціальні - поширюють свою дію тільки на певну групу суб'єктів (наприклад працівників міліції, органи Міністерства фінансів тощо); виключні - ці норми у передбачених законом випадках виключають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів (Верховний Суд України, Генеральний прокурор та ін.).

Норми права розрізняються за їх видами таким чином: за суб'єктом правотворчості - норми органів державної влади; норми глави держави (президента); норми органів державного управління; юридичні норми, норми, встановлені громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, населенням (народом або територіальною спільністю):

— мають точно визначені зовнішні реквізити (ознаки);

— публікуються у спеціальних (офіційних) виданнях;

— поширюють свою дію на певний час, певну територію, певне коло суб'єктів.

Крім того, вони регулюють групу кількісно не визначених суспільних відносин; адресовані колу не персоніфікованих суб'єктів; діють в часі безперервно; не вичерпують свою обов’язковість певною кількістю застосувань; їх чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.

Різниця між нормою права, нормативними та нормативно-правовими актами може бути: за предметом регулювання; змістом; сферою застосування; джерелом фіксації; юридичною силою; межами дії у часі та просторі; специфікою структурної побудови.

В цілому ж, узагальнюючи наведене, можна дійти висновку, що між поняттями «правова норма», «нормативний акт», «нормативно-правовий акт» існує більше співпадань, ніж відмінностей. Різниця між ними обумовлюється, головним чином, межами дієздатності правотворчих органів, яким Конституцією України надано право видавати той або інший нормативно-правовий акт. «Нормативний акт» — поняття, що має більш узагальнююче значення щодо поняття «норма права». Водночас вони можуть охоплюватись узагальнюючими поняттями — «юридичний акт» і «нормативний документ», під якими розуміється сукупність матеріалів, що встановлюють якісь правила, норми, нормативи і вводяться в дію нормативними актами про їх утвердження.

У кожній державі існує та постійно розвивається велика кількість правових норм. Тому потрібно поділяти їх на певні види, тобто класифікувати всю сукупність норм права на групи за тією чи іншою ознакою.

Так, за галузевою приналежністю норми права поділяються на: норми державного правка, норми цивільного, адміністративні норми, норми кримінального права, сімейного, трудового права і т. д.

За юридичною силою поділяються на норми закону та норми підзаконних актив.

За функціональною спрямованістю норми права поділяються на:

а)регулятивні - що встановлюють права і обов’язки суб'єктів;

б)правоохоронні - що регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов’язків, встановлених регулятивними нормами.

За функціональним призначенням норми права є:

— Відправні, які мають загальний характер, містять у собі відправі начала, основи правового регулювання суспільних відносин. В свою чергу відправні поділяються:

а) норми — начала містять у собі положення, що закріпляють основи суспільного і державного устрою;

б)норми — принципи закріплюють вихідні принципи права;

в)визначально — установчі норми — їх містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей, права, предмет, форми і засоби правового регулювання;

г)норми — деіфнції містять повні або неповні визначення певних правових категорій та понять.

— Норми — правила поведінки — норми, що безпосередньо регулюють поведінку людей, суспільних відносин. З точки зору характерів приписів, що включають норми права, вони поділяються на:

а)зобов'язуючі - які закріплюють обов’язки певних суб'єктів;

б)забороняючи — містять у собі заборону, щодо здійснення якихось діянь;

в)уповноважуючи — наділяють суб'єктів певними правами.

За формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів норми права поділяються на:

а)Категоричні - приписують чітко визначені дії, закріпляють перелік прав та обов’язків суб'єктів і не допускають ніяких збочень від них;

б)Диспозитивні - встановлюють певні правила і обов’язки суб'єктів, але за згодою суб'єктів допускають їх доповнення;

в)Рекомендаційні - встановлюють варіанти бажаної, але необов’язкової поведінки;

г)Заохочувальні - встановлюють засоби заохочення за здійснення корисних діянь для держави і суспільства.

Класифікація правових норм дозволяє правильно визначити рід правової норми, що забезпечує їх правильне застосування для конкретних справ.

РОЗДІЛ ІІІ. СПІВВІДНОШЕННЯ ТА ВЗАЄМОДІЯ НОРМ ПРАВА З ІНШИМИ СОЦІАЛЬНИМИ НОРМАМИ

У процесі регулювання суспільних відносин вся сукупність соціальних норм є взаємодіючою. Ця взаємодія може виявлятись по-різному. В одних випадках у вимогах різних соціальних норм можуть міститися одно порядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми взаємодоповнюються, сприяючи більш повному і швидкому досягненню бажаних результатів. У інших випадках різні соціальні норми можуть містити взаємовиключаючі вимоги, чим утворюється свого роду конкуренція різних моделей поведінки. Така ситуація, природно, взаємоутруднює реалізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна одній.

3.1 Норми права та технічні норми

До технічних норм відносяться правила використання будівництва, інструкції по експлуатації машин, приладів, механізмів, норми використання сировини, палива, електроенергії і т. д.

На відміну від соціальних норм технічні норми регулюють не відносини між людьми, а поведінку людей у зв’язку з використанням техніки. «Специфіка технічних норм виражається в тому, що вони виступають в якості соціальних норм з технічним змістом. Соціально — технічні норми є діючими регуляторами тієї сторони суспільного життя, котра пов’язана з використанням техніки. Зміст технічних норм обумовлений об'єктивними закономірностями розвитку природи, законами природи «. Хропанюк В. Н. Теорія держави і права. К 1998 с. 201

Серед технічних норм існують такі, які закріплюються в правових актах і таким чином мають юридичну силу. Такі норми називають технічно -правовими. Це в основному норми, діючі в матеріально — виробничій та управлінській сфері (правила пожежної безпеки, експлуатації усіх видів транспорту, атомних станцій, енергозабезпечення, зберігання та переміщення токсичних речовин, поводження зі зброєю, різні держстандарти і т. д.). Деякі з цих норм містять санкції. Подібні норми приймають ознаки правової норми: вони виходять від держави, виражають її волю, забезпечуються можливістю державного примуса, закріплюються в спеціальних нормативних актах, регулюють важливі відносини.

Решта ж технічних норм не підтримуються правом і їх порушення не веде до юридичної відповідальності (правила поводження з побутовими приладами: телевізорами, холодильниками і т. д.).

Існують також природно-правові норми — різновид технічно-правових норм — це норми, визначаючі відношення людей до тварин.

Більшість цих норм закріплення в відповідних правових актах (правила утримання собак, коней, великої рогатої худоби; дозвіл чи заборона на полювання і т. д.) Встановлена відповідальність за порушення певних регламентацій.

З цього ми бачимо, що технічні і правові норми тісно пов’язані, трохи подібні за своєю структурою та ознаками.

3.2 Норми права та норми моралі

Важливо виявити взаємозв'язок всіх видів соціальних норм, так і їх специфіку. Особливо це стосується права і моралі, що представляють для юридичної науки великий інтерес. Ще давні філософи (Платон, Демокріт, Цицерон, Аристотель) вказували на значимість цих двох головних визначників суспільної поведінки, їх подібність і неспівпадання.

Юристи за родом своєї діяльності вивчають, тлумачать, застосовують перш за все правові норми — це їх спеціальність. Але для оцінки поведінки суб'єктів правових відносин вони постійно звертаються й до етичних критеріїв, бо в основі права лежить мораль. Мораль — це погляди, уявлення і правила, котрі виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя в свідомості людей у виді категорій справедливості і несправедливості, добра і зла, честі, совісті, обов’язку, гідності і т. д.

Шершеневич вважав, що мораль являє собою не вимоги людини до самої себе, а вимоги суспільства до людини. Не людина визначає, як вона повинна ставитись до інших, а суспільство встановлює, як одна людина повинна ставитись до іншої людини. Не окремий індивід оцінює свою поведінку як хорошу чи погану, а суспільство. Воно може визнати дію морально гарною, хоч вона не гарна для індивіда, і воно може вважати дію негідною з морального боку, хоч вона схвалюється з індивідуальної точки зору. Шершеневич Г. Обща теория права. М., 1911, с. 169−170

Право — це обов’язкове, формально-визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване та охороняється державою. Соловйов В. С., наприклад, визначав право як «примусова вимога здійснення мінімального добра чи порядку, котра не допускає відомого прояву зла».

Співвідношення між правом і мораллю складне. «ЄДНІСТЬ ПРАВА І МОРАЛІ полягає в тому, що:

— вони являють собою різновиди соціальних норм, що створюють в сукупності цілісну систему нормативного регулювання і через це мають деяк

і спільні риси, в них єдина нормативна основа;

— право і мораль переслідують в кінцевому результаті одні і ті ж цілі - вдосконалення суспільного життя, внесення в нього організуючих початків, розвиток і збагачення особистості, захист прав людини, утвердження і ідеалів гуманізму, справедливості;

-у права і моралі один і той же об'єкт регулювання — суспільності відносини, вони адресуються до одних і тих же людей, груп, колективів; їх вимоги дещо співпадають;

— право і мораль в якості нормативних явищ визначають межі обов’язкових і можливих дій суб'єктів, слугують засобом вираження і гармонізації власних та суспільних інтересів;

— право і мораль в філософському плані являють собою над стрічні категорії, обмовлення перш за все економічними, а також політичними, культурними та іншими факторами, що робить їх соціально однотипними в даному суспільстві;

— право і мораль виступають в якості фундаментальних цінностей, показників соціального і культурного прогресу суспільства". Матузов Н. М. Теория государства и права. Курс лекций. М., 1997, с. 294

Така ж по суті і ціль моралі. Адже право — возведена в закон мораль. Однак поряд з іншими спільними рисами право і мораль мають суттєві відмінності, мають свою специфіку.

Відмінності права і моралі

— якщо право виникає разом з державою, то мораль народжується задовго до появи державно-організованого суспільства;

— право складається з норм, встановлених і санкціонованих в певному порядку компетентними державними органами і зафіксовані в юридичних актах. Мораль включає в себе не тільки норми, але й уявлення, почуття, тобто є більш складними за своєю структурою явищем;

-в нормах права виражається і закріплюється воля народу, в моралі ж воля виступає в формі суспільної думки. Окремі принципи і норми моралі можуть бути систематизовані, але в цілому моральні уявлення, вимоги виражаються в суспільній думці, передаються їм;

— зміст норм права характеризується визначеністю, конкретністю. В них передбачені права і обов’язки сторін, риси взаємовідносин. Моральні вимоги відрізняються більш широким змістом, дають більший простір для тлумачення. Наприклад, мораль засуджує всі види брехні, в праві ж осуд конкретизується застосовано лише до певних видів неправомірної брехні (шахрайство);

— відмінність норм права і моралі проявляється також і в характері гарантій здійснення цих норм. Вимоги норм права і норм моралі виконуються більшістю громадян добровільно в силу поняття обов’язку. Норми моралі реалізуються в силу звички, внутрішніх спонукань. Внутрішнім гарантом моралі виступає совість людини, а зовнішнім — сила суспільної думки. Право ж опирається на власний моральний авторитет, але в якості специфічної гарантії його норм виступають авторитет та примусова влада держави;

— право і мораль опираються на міри примусу, але їх характер і спосіб здійснення різні. В сфері моралі примус виступає в формі суспільної думки, рішення колективу. Суспільство в разі здійснення людиною аморального вчинку визначає міру осуду, відповідного морального впливу. Моральні норми наперед не регламентують конкретні форми і міри примусу. Це можуть бути попередження, осуд. В разі ж здійснення правопорушення відповідні державні виявляється і в оцінці мотивів поведінки людини. Право передбачає необхідність всебічної оцінки поведінки людини, що здійснила правопорушення, особливо злочин, але з правової точки зору все одно, якими мотивами керувалась людина в конкретному органи повинні прийняти міри, передбачені законодавством;

— відмінність між нормами права і моралі випадку, якщо її поведінка по своїм результатам є правомірною, законною. З моральної точки зору важливо виявити мотиви людини у виборі певного варіанта поведінки, котра зовні є правомірною і моральною;

— різні й історичні долі права і моралі. Право відімре разом з державою, а норми моралі одержать свій подальший розвиток, збагатяться новим змістом, залишаться одним з видів регулювання поведінки людей в суспільстві; 7

Ось такі відмінні риси права і моралі. Вони рухливі, мінливі, зміщуються в той чи інший бік в ході суспільного розвитку під впливом змін. Те, що в один час регулюється правом, з плином часу може стати об'єктом лише морального впливу і навпаки. На різних етапах розвитку суспільства співвідношення між правом і мораллю змінюється..

Взаємодія права і моралі

Право і мораль підтримують одне одного в упорядкуванні суспільних відносин, позитивному впливі на особистість, формуванні у громадян юридичної і моральної культури, правосвідомості, їх вимоги в багатьох випадках співпадають: дії суб'єктів, які заохочуються правом і мораллю.

Мораль засуджує вчинення правопорушень і особливо злочинів. В оцінці таких діянь право і мораль єдині. «Мораль вимагає, щоб перш за все були виконані норми права і лише після того, як вони вичерпані, вступають в дію моральні визначення «. 110 Гегель. Праці різних років. т. 2 М. 1973 с. 320 Будь-яка протиправна поведінка, як правило, є також (проти моральною). Право вимагає дотримуватися законів, того |ж домагається і мораль. Не випадково право нерідко предстає у виді юридичне оформленої моралі, її норм і принципів. Такі заповіді християнської моралі, як «не вбий», «не вкради» беруться під захист правом, котре карає за їх порушення..

В процесі здійснення своїх функцій право і мораль допомагають один одному в досягненні загальних цілей, використовуючи для цього притаманні їм методи. «Там, де право відмовляється давати які-небудь приписи, виступає зі своїми веліннями мораль; там, де мораль буває не здатна одним своїм внутрішнім авторитетом здержувати прояви егоїзму, на допомогу їй приходить право зі своїм зовнішнім примусом». 111Новгородцев П. Право и мораль //Правознавство. 1995№ 6, с. 113 0

Сьогодні моральні основи нашого буття підірвані, процвітає не тільки правовий але й моральний нігілізм. Подолання цього — найважливіше завдання нашої України. Не можна порушити державний закон, не порушуючи моралі.

Тому при вирішенні будь-якої справи на судовому столі, крім правового, незримо «лежить» і моральний кодекс. В принципі правовий кодекс повинен базуватися на моральному. Сила законів в багато разів збільшується, якщо вони спираються не тільки на владу, але й на мораль. В свою чергу, дія моралі, як і інших соціальних норм, залежить від чітко функціонуючої юридичної системи. Адже і всі ці регулятори складають єдине нормативне ціле. Між правом і мораллю можуть бути й протиріччя. Питання про причини цих протиріч вирішуються по-різному. Одні пояснюють це змінами в економічному житті, інші - впливом інших частин надбудови, формальною визначеністю правових норм. Цих протиріч можна позбутися, але не повністю. Звичайно, окремих з них можна позбутися інших — не допустити, але в цілому як об'єктивне явище вони залишаються. Взагалі, вершин моралі їх не досягло жодне суспільство, рівно як право ніколи не і виражало всієї повноти моральних імперативів.

Причини протиріч між правом і мораллю заключається в їх специфіці, в тому, що в них різні методи регулювання, І різні підходи, критерії при оцінці поведінки суб'єктів. Право за своєю природою більш консервативне, воно відстає від течії життя. Навіть найдосконаліше законодавство містить пробіли, недоліки. Мораль більш рухлива, динамічна, І активніше реагує на зміни. Ці два явища розвиваються нерівномірно, у моралі переважають елементи стихійності. «Право і мораль не антиподи, а „суперники“, вони по різному оцінюють одні і ті ж факти, між ними тонкі грані і взаємопереходи. На цьому ґрунті нерідко виникають і „любовні зіткнення“, так як мораль вимагає від людини на багато більше, ніж право, осуджує суворіше. Те, що право дозволяє може бути таким, що засуджується мораллю». 112Матузов Н. Теория государства и права. Курс лекций. М., 1997 с. 304 1 Наприклад, неоднозначне оцінюється правом і мораллю аборти, подружня зрада і т. д. Крім того бувають просто і недемократичні закони. В період «сталінщини» діяло і репресивне законодавство, що порушувало елементарні права людини. Історія знає ще багато нелюдських, фашистських законів, що не вкладаються в рамки моралі. Непотрібна з і точки зору моралі смертна кара. Але в багатьох країнах світу вона існує, адже це просто необхідно в наших сучасних умовах.

Хоча в основі права і лежить мораль, це не означає, що право закріплює всі веління моралі. Мораль неоднорідна, вона виражає стремління різних соціальних груп, класів, Ф. Енгельс писав. «Уявлення людей про добро і зло так змінювалися від народу до народу, від століття до століття, що часто прямо протирічили один одному». 113 Маркс К., Энгельс, соч. т. 20, с. 943

Нерідко виникають ситуації, коли закон дещо дозволяє, а мораль забороняє, чи навпаки, закон забороняє, а мораль дозволяє. В час кризового становища українського суспільства протиріччя між правом і мораллю загострилися, змінилися соціальні і духовні цінності. Мораль стала більш терпимою до різних протиправних діянь. З іншої сторони право не справляється зі своїми функціями, закриває очі на небезпечні явища, аномалії. Воно стає все більше безсилим, неефективним. В такій складній ситуації право і мораль часто не знаходять «спільної мови», протистоять один одному. Виникла проблема їх тісної взаємодії і взаємодопомоги.

Ще слід сказати про моральні норми професійної діяльності юриста. Обов’язок юриста — це здійснювати інтереси держави, виховувати у людей повагу до інших людей, перевиховувати громадян, що порушили закон. Чесність, непідкупність, справедливість і сильна воля — ось його невід'ємні якості. Він повинен не тільки добре знати право, а й правильно його застосовувати. Держава повинна піклуватися про покращення якісного складу та виховання кадрів правових органів.

Норми права і норми моралі. Специфічні особливості нормативного змісту і форм його виразу в цих видах норм соціального регулювання виявляються у таких ознаках:

Норми права

Норми моралі

1. Виникають через формування їх державними органами, в первіснообщинному суспільстві не існували

1. Існують у будь-якому суспільстві, в тому числі до виникнення держави

2. Встановлюються або санкціонуються відповідними державними органами від імені держави, виражають її волю

2. Утверджуються поступово, відображують волю усього суспільства або певних верств населення

3. Встановлюються у спеціально визначених формах (закон, указ, постанова і т. ін.)

3. Існують у свідомості людей і формального визначення не мають

4, Набувають чинності, змінюються і відміняються офіційно, в точно визначеному порядку і часі

4. Складаються, поширюються і відмирають повільно впродовж довгого часу

5. Утворюють єдину погоджену систему велінь і є загальнообов’язковими

5. Єдності, погодженості велінь і формальної загальної обов’язковості не мають

6. Забезпечуються заходами державного примусу

6. Забезпечуються позадержавними засобами: звичкою, внутрішніми мотивами, громадським! впливом і т. ін.

7. Містять детальну регламентацію поведінки суб'єктів, формулюють їх конкретні права і обов’язки

7. Виступають як загальні правила поведінки суб'єктів, що сформульовані у вигляді принципів, ідей тощо

Співвідношення ознак норм права і звичаїв майже в усьому відповідає співвідношенню права та моралі. Виняток становить відсутність розбіжностей, що сформульовані у п. 7. Адже звичаї, як і норми права (і цим вони різняться від норм моралі), формулюють не загальні принципи поведінки (як норми моралі), а містять у собі формулювання конкретних прав і обов’язків суб'єктів у певних обставинах.

3.3 Норми права та корпоративні норми

Співвідношення норм права і корпоративних норм виявляються у таких ознаках:

Норми права

Корпоративні норми

1. Формулюються і встановлюються від імені держави і тому є загальнообов’язковими

1. Формулюються і встановлюються від імені конкретного об'єднання громадян і тому є обов’язковими лише для його членів

2, Забезпечуються державним примусом, можливістю застосування багатьох санкцій аж до позбавлення волі, а у виключних випадках -- застосуванням смертної кари

2. Забезпечуються внутрішніми мотивами членів об'єднання, засобами громадського впливу, найтяжчим з яких є виключення з членів об'єднання

3. Не залежать від змісту корпоративних норм

3. Не можуть суперечити положенням норм права

Із наведеного вище співвідношення ознак норм права та інших соціальних норм видно, що в правових нормах з найбільшою ясністю і повнотою юридичне оформлюються вимоги до поведінки тих чи інших суб'єктів. При цьому у нормах права від імені держави регулюються не всі, а лише найбільш важливі з її погляду суспільні відносини. Тільки норми права забезпечуються усіма наявними у держави засобами. Все це свідчить про те, що в системі соціальних норм, чинних у суспільстві, у якому сформувалась держава, норми права займають своє особливе, чітко визначене місце.

Невід'ємною частиною системи нормативного регулювання суспільних відносин виступають корпоративні норми. До корпоративних норм відносять норми, які містяться в уставах та інших документах партій, профсоюзів, добровільних організацій, основаних на членстві. До них відносять також норми статутів та інших актів кооперативних та інших організацій, переслідуючих комерційні цілі. Корпоративні норми регулюють тільки внутрішні відносини: задачі і цілі даної суспільної організації, компетенцію органів, їх права та обов’язки, гарантії додержання норм і т. д.

Корпоративні норми мають подібності з нормами права і моралі. Як і корпоративні норми так і норми права викладені в письмових актах. Але на відміну від правових, корпоративні норми виражають волю та інтереси тільки членів відповідної організації і обов’язкові лише для них. На суспільні, кооперативні та інші об'єднання громадян поширюється принцип «дозволено все, що не заборонено законом». З метою дотримання законодавства створення і діяльність організацій контролюються державними органами.

Деякі суспільні об'єднання виступають як учасники державно-правових відносин. В період вибору депутатів партіям та іншим суспільним організаціям належить право висування кандидатів у депутати.

«Механізм впливу норм суспільних організацій подібний до правових. Вони мають політичний зміст, забезпечуються за допомогою організаційних мір і санкцій і т. д. Але ці норми уступають правовим по силі, сфері діяльності, категоричності, однак мають привілеї: виражають активність та ініціативу, розширюють свій вплив за межі правового регулювання». 114 Комаров С. Общая теория государства и права М., 1998 с. 2204

Таким чином, спільні риси норм права і норм суспільних організацій слідуючи:

— вони містять чіткі правила поведінки, закріплені в спеціальних актах;

— являють собою систему норм;

Відмінності між ними — за ступенем забезпеченості: якщо норми права приймаються державою і забезпечуються її примусовою силою, то корпоративні норми приймаються

суспільними організаціями і забезпечуються силою суспільної думки даної суспільної організації.

3.4 Право і звичаї

Особливе положення в системі соціальних норм займають звичаї - це такі правила поведінки, котрі складаються в певній суспільній групі, що передаються з покоління в покоління, виступають природною потребою людей, а в результаті їх багатократного повторення стають звичними для них. Норми права і звичаї мають ряд спільних ознак, що притаманні всім соціальним нормам: є загальними, обов’язковими правилами поведінки людей.

Разом з цим звичаї і норми права відрізняються один від одного за походженням, формою вираження, способом забезпечення реалізації. Якщо звичаї заявилися з виникненням людського суспільства, то норми права існують тільки завдяки державному суспільству; якщо звичай не закріпився в нормативних актах, а міститься у свідомості людини, то правові норми існують в певних формах (закони, підзаконні акти і т. д.);

Якщо звичай забезпечується силою суспільної думки, то правові норми можуть забезпечуватись за допомогою державного примусу.

«В деяких країнах санкціонований звичай був джерелом права. Звичаї (адати) -- джерело права в мусульманських країнах на ряду з шаріатом. В перші роки радянської влади звичаї були одним з джерелом права в окремих районах Середньої Азії та Кавказу. В той же час радянське кримінальне право заборонило під загрозою покарання здійснення деяких дій, що являють собою пережитки місцевих звичаїв (прийняття чи виплата викупу, двоєженство чи багатоженство та ін.). 115 Ю. дмитриев И. Кузмин Общая теория права М., 1996 с. 1155

Одні звичаї носять прогресивний характер, інші є шкідливими, і право веде з ними боротьбу. Деякі з них розумні: заборона пити вино нареченій і нареченому, робітникам в дні жатви і т. д. Але є й не дуже гарні: повага до гостя з випивкою, святкові дати відмічати з алкоголем. Для сімей це не тільки приносить клопіт, а ще й небезпечно. Реалізація звичаїв здійснюється, як правило, без роздумів про те, яке походження реалізуючої норми.

Переходячи в звичай, та чи інша норма втрачає «оціночний характер», критерії добра, зла, зручності, порядності та інші, що лежать в їх основі, відходять на другий план перед звичкою її виконання..

3.5 Право та релігійні норми

Релігійними нормами називаються правила, встановлені різними віросповіданнями і є обов’язковими для віруючих. Вони містяться в релігійних книгах (Біблія, Коран, Сунна, релігійні книги буддистів та ін.); в творах авторитетних релігійних письменників. Вони регулюють відносини між Богом і людьми, між членами релігійної організації, релігійної установи, регулюють церковні служби. Ряд релігійних норм мають моральний зміст (заповіді).

«В історії права були цілі епохи, коли чисельні релігійні норми носили юридичний характер, регулювали деякі політичні, державні, громадсько-правові, процесуальні, шлюбно-сімейні та інші відносини. В ряді сучасних ісламських країнах Коран („арабський судебник“) і Сунна — основа релігійних, правових і моральних норм, регулюючих всі сторони життя мусульманина, визначаючих „правильний шлях до цілі“ (шаріат). За часів СРСР допускалось застосування норм мусульманського права (шаріат) в деяких районах Кавказу, Середньої Азії». 116 Ю. А. Калінін,Є. А. Харьковщенко. Релігієзнавство К. 1995 с. 2196

В наш час норми, встановлені релігійними організаціями, стикаються з діючим правом в низці відносин. Згідно з статтею 35 ІІІ розділу Конституції України: «кожен має право на свободу світогляду і віросповідання, право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність». 117 Конституція України ІІІ розділ, стаття 357

Релігійні об'єднання мають право мати храми, учбові заклади, майно, необхідне для релігійних цілей.

Громадянину України надано право заміняти військову службу виконанням альтернативної громадянської служби, якщо військова служба суперечить релігійним переконанням громадянина.

Віруючі мають можливість здійснювати релігійні обряди, пов’язані з вступом до шлюбу, народженням дитини, з погребанням близьких, однак юридичні значення в зв’язку з цими подіями мають лише документи, отримані в органах ЗАГЗу чи інших державних органах, які вповноваження видавати такі документи.

Деякі релігійні свята офіційно визнані державою з урахуванням історичних традицій. Але виникають деякі труднощі, адже в нашій країні багато релігій, відмічаючих різні святкові дні, і тому практично не можливо офіційно визначити загальні для всіх віруючих і невіруючих релігійні святкові дні.

ВИСНОВОК

Звичайно, в об'ємі 1-ї курсової роботи важко цілком висвітлити таку глибоку і велику тему як «Право в системі соціальних норм», однак фундаментальні поняття і базові положення в зазначеній роботі приведені.

Отже, з вищезазначеного можна зробити висновок про те, що соціальні норми діють не ізольовано, а в тісному взаємозв'язку, забезпечуючи нормальне функціонування суспільних відносин, здорові моральні устої суспільства і стабільний порядок. Соціальні норми включаються в зміст законодавства, що посилює авторитет права, його позитивну, організуючу, дисциплінуючу дію на поведінку людей. Вони містять вказівки дотримуватись діючого законодавства, не скоювати суспільно небезпечних вчинків. Дотримання цих норм — велика підтримка в забезпеченні правопорядку.

Цілісна, динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства, коштом суспільного керування, організації і функціонування держави забезпечення погодженої взаємодії людей, прав людини стимулювання росту добробуту народу.

Система соціальних норм відображає досягнутий ступінь економічного соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, у них знаходять висвітлення якість життя людей, історичні і національні особливості життя країни, характер державної влади.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой