Парадигматичні відношення лексико-семантичного поля прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Парадигматичні відношення лексико-семантичного поля прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини

Зміст

  • Перелік умовних скорочень
  • Вступ
  • Розділ 1. Лексико-семантична система мови. прикметники арабської мови, їх виділення та утворення
  • 1.1 Поняття ЛСП в системі мови
  • 1.1.1 Поняття лексико-семантичне поле, його теорії
  • 1.1.2 Лексико-семантичні поля і групи, що базуються на парадигматичних відношеннях
  • 1.1.3 Розрізнюючі ознаки ЛСП від ЛСГ і синонімічного ряду
  • 1.1.4 Тематичні групи (ряди)
  • 1.2 Прикметники арабської мови
  • 1.2.1 Виділення прикметників в арабській мові
  • 1.2.2 Якісні прикметники в арабській мові
  • Висновки до розділу 1
  • Розділ 2. Лексико-семантичне поле прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини в аспекті парадигматичних відношень
  • 2.1 Парадигматичні відношення
  • 2.1.1 Синонімія
  • 2.1.2 Антонімія
  • 2.1.3 Гіпонімія
  • 2.2 Підкласи прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини
  • Висновки
  • Список використаної літератури та джерел
  • Додаток А. Прикметники на позначення фізичного стану людини

Перелік умовних скорочень

ЛСП лексико-семантичне поле

ЛСГ лексико-семантична група

СР синонімічний ряд

Вступ

На сучасному етапі розвитку мовознавства, зважаючи на актуальність розроблення загальнотеоретичних основ семантичного аналізу, прикметники неодноразово піддавалися лінгвістичному аналізу в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників (О.В. Афанасьєва, О. М. Вольф, Т. В. Венкель, Н. В. Вишивана, С. В. Постникова, М. Г. Булахов, Н.С. Ніколаєва). Однак не вироблені єдині критерії для визначення складу класу прикметників, не існує і єдиної класифікації прикметників. Лінгвісти і лінгвістичні школи обирають різні критерії вибору основного принципу класифікації прикметників. Результатом відсутності єдності у доборі критеріїв стало те, що межі цього класу лексики окреслені по-різному.

Таким чином, необхідність комплексного дослідження окремих груп мовних одиниць, спрямованого на визначення їх статусу, на пошуки критеріїв їх класифікації, на уточнення їхнього місця в мовній картині світу, на вивчення специфіки семантики певної лексико-семантичної групи в парадигматичному аспекті і зумовлює актуальність даного дослідження. Дослідження та систематизація ЛСП прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини забезпечить більш глибоке розуміння закономірностей мовної системи і її відображення в арабській мовній картині світу в контексті міжкультурної комунікації.

Метою даної роботи є описати прикметники, що позначають фізичний стан людини у сучасній арабській мові та дослідити і проаналізувати їхні парадигматичні відношення.

Сформульована мета роботи зумовлює поетапне виконання таких завдань:

· Охарактеризувати поняття лексико-семантичної системи мови та її компонентів;

· З’ясувати проблему виділення та утворення прикметників в арабській мові;

· Зробити інвентаризацію ЛСП прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини;

· Проаналізувати парадигматичні відношення як в межах виділених підкласів прикметників так і між ними;

Об'єктом дослідження є лексико-семантичне поле прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини. Парадигматичні відношення даного ЛСП прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини і складають предмет дослідження.

Матеріалом дослідження є 99 прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини, вибраних методом суцільної вибірки із Великого арабсько-російського словник Х. К. Баранова, що і послужив джерелом даного матеріалу.

Методи дослідження: у нашій роботі ми використали метод суцільної вибірки при відборі матеріалу, описовий метод та метод індукції при аналізі відібраних прикметників, компонентний аналіз при поділі прикметників на семантичні підкласи.

Матеріали і результати дослідження можуть знайти практичне застосування в межах курсу лекцій з лексикології арабської мови, у практичному вивченні арабської мови та при укладанні синонімічних словників арабської мови.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів із висновками, загальних висновків, списку використаних джерел, що налічує 31 позицію і додатку. Обсяг основного тексту роботи — 30 сторінок. Загальний обсяг роботи — 39 сторінок.

прикметник арабська мова парадигматичний

Розділ 1. Лексико-семантична система мови. прикметники арабської мови, їх виділення та утворення

1.1 Поняття ЛСП в системі мови

Мова є системою, тобто сукупністю взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів. Одним з рівнів мови є лексико-семантичний рівень, вивченням якого займається лексикологія. [17, с. 34] Лексико-семантична система — одна з найскладніших мовних систем, що зумовлено багатовимірністю її структури, неоднорідністю її одиниць, різноманітністю відображених у них відношень і відкритістю для постійного поповнення новими одиницями (словами та значеннями). Своєрідність її також в тому, що вона на відміну від інших мовних систем (фонологічної і граматичної) безпосередньо пов’язана з об'єктивною дійсністю, віддзеркаленням якої вона є. На думку Р. Мейера, задача семасіології полягає в тому, щоб визначити приналежність кожного слова до тої чи іншої систем, виявити системоутворюючий, диференціюючий фактор цієї системи [5, c. 107].

1.1.1 Поняття лексико-семантичне поле, його теорії

Семантичне поле є такою системою, завдяки якій здійснюється вивчення семантичних змін у мові. Традиційно дослідження лексики в аспекті польової організації здійснюється у двох напрямах:

1) ономасіологічному (від поняття) і 2) семасіологічному (від слова).Ю. Караулов вважає, що домінантним є другий підхід, визначаючи лексико-семантичне поле як групу слів однієї мови, що мають досить тісний смисловий зв’язок [15, с. 57].

Теорії поля більше ніж сто років, однак це не зменшує цікавості науковців до її дослідження. Про закономірності семантичних зв’язків між мовними одиницями і про системний характер лексики писали в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. У вітчизняній та іноземній науковій літературі існує багато теорій лексико-семантичного поля. Дослідники Потебня, Покровський, Мейер, Шперберг, Іпсен виділили закономірності семантичних зв’язків між одиницями мови, а також типи семантичних полей. [28]

Ідея подальшого дослідження лексики по семантичним (понятійним) полям пов’язується з іменем Й. Тріра, який використовував термін «семантичне поле», що вперше з’явився в роботах Г. Іпсена. Він визначив семантичне поле як сукупність слів, що мають спільне значення. [там же]

Трір виходить з поняття синхронного стану мови як замкненої стабільної системи, що визначає суть всіх її складових частин. Трір вважає, що «слова тієї чи іншої мови не є виокремленими носіями змісту, а кожне з них, навпаки, має зміст тільки тому, що його мають також інші, споріднені з ним слова» [5, с. 107].

Теорія Й. Тріра тісно пов’язана з учениям В. Гумбольдта про внутрішню форму мови, також вона опирається на думки Ф. де Соссюра про мовні значенневості. Глобальну систему мови, за Й. Тріром, можна розділити на два паралельні види полів — понятійні та словесні. [28]

Заслугою Й. Тріра вважається розділення понятть «лексичне» і «понятійне» поле і введення в лексичний обіг цих термінів. Згідно з теорією поля Тріра, кожне з полей поділяється на елементарні одиниці - поняття і слова, при цьому складні компоненти словесного поля, подібно камінцям мозаїки, повністю покривають сферу відповідного понятійного поля. Таким чином, Трір припускає повний паралелізм, між понятійними і словесними полями. Л. Васильєв вважає, що признання абсолютного паралелізму між словесними і лексичними полями зумовило головну помилку Й. Тріра. Мова йде про положення, згідно з яким внутрішня форма мови зумовлює світосприйняття його носіїв. [5, c. 108].

Теорія поля, розроблена Тріром, знайшла як прихильників, так і противників. Г. Щур говорить, що Тріра, зокрема, критикували:

1) за ідеалістичне розуміння ним відношення мови, мисленя і реальної дійсності;

2) за логічний, а не мовний характер виділених ним полей;

3) за те, що Трір вважав поле закритою групою слів;

4) за те, що він допускав повний паралелізм між лексичними і понятійними полями;

5) за те, що він відкидав значення слова як самостійну одиницю: Трір вважав, що значення слова визначається його оточенням;

6) за те, що Трір фактично ігнорував полісемію і конкретні зв’язки слів;

7) за те, що він вивчав тільки імена (головним чином, іменники та прикметники), залишаючи без уваги дієслова и стійкі словосполучення [29, с. 19].

Тим не менш праці Й. Тріра стали стимулом для подальших пошуків в цій області. В процесі цих пошуків намітилось два головних шляхи в розробці семантичних полей. Одні вчені (Л. Вейсберг, К. Ройнінг та ін.) вивчали парадигматичні відношення між лексичними одиницями мови, тобто парадигматичні поля (до них відносять поля Й. Тріра), інші (наприклад, В. Порциг) — синтагматичні відношення, тобто синтагматичні поля. Інші вчені вивчали класи слів, пов’язаних і парадигматичними, і синтагматичними відношеннями, тобто комбіновані (або комплексні) поля. [там же, с. 20]

Щодо різноманітних груп лексики, то варто відзначити досить довільне використання терміна «поле» у мовознавстві. В одних із визначень подано максимальний, дещо надлишковий перелік ознак семантичного поля (обширність, смислова атракція, цілісність, впорядкованість, взаємовизначеність елементів, повнота, безперервність, довільність і розмитість меж) [10], в інших наголошено на належності до поля слів зі спільним компонентом значення та різним граматичним значенням або на зв’язок з однією і тією ж темою [2].

Як одне з найактуальніших питань у лексичній семантиці О. Антомонов розглядає структуру лексико-семантичного поля. Вiн називає фактором, що об'єднує погляди дослідників, розуміння лексико-семантичного поля як структури, що має ядро і периферію [1].

С. Денисова зазначає, що семантична будова поля (ядерно-периферійна структура в мові)"утворена не за ознаками бінарної опозиції (релевантність-нерелевантність), а за принципом градуювання — ступеня виявлення ознак із центром, що складається з ознак високого ступеня детермінованості, і периферії - явищ із високим рівнем варіативності" [11, с. 65].

М. Жгенті зазначає, що семантична впорядкованість словесного поля зумовлена семантичною ознакою — словесним значенням одиниць, що входять до його складу. Дослідник пропонує методику «семантичних ознак», що дозволяє порівнювати структурно-семантичні організації полів різних мов [13, с. 12 — 14].

Згідно з теорією Р. Мейера, існує три типи семантичних полей:

1) природні (назви дерев, тварин, частин тіла, чуттєвого сприйняття та ін.),

2) штучні (назви військові звань, складові частини механізмів та ін.),

3) напівштучні (термінологія мисливців чи рибалок, етичні поняття та ін.).

Семантичний клас він визначає як «упорядкованість певної кількості висловів з тої чи іншої точки зору» [5, с. 106] тобто з точки зору якої-небудь одної семантичної ознаки, яку автор називає диференціюючим фактором.

Таким чином у сучасній лінгвістиці лексико-семантичне поле — це семантикопарадигматичне утворення, що має певну автономність і специфічні ознаки організації: спільну нетривіальну частину у тлумаченні, ядерно-периферійну структуру, існування зон семантичного переходу [11, с. 78]

ЛСП базується на відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигматичні. [16, с. 264]

1.1.2 Лексико-семантичні поля і групи, що базуються на парадигматичних відношеннях

Парадигматичні відношення об'єднують найрізноманітніші класи лексичних одиниць, подібних за тими чи іншими смисловими ознаками (семами) у лексико-семантичні поля, лексико-семантичні групи слів (ЛСГ), синонімічні та антонімічні ряди.

Г. Щур вказує, що як ЛСГ трактують мовні поля (хоч не всі їх так називають) Л. Вейсгербер, Г. Іпсен, К. Ройнінг, Е. Оскар, О. Духачек, К. Хейзе, А.А. Уфімцева, В.І. Кодухов та багато інших. Так, наприклад, К. Ройнінг вважає, що слова з точки зору семантики входять до різних груп і їх семантика залежить від контексту, в той час як у Й. Тріра слово і його характеристика залежать від місця в системі або від місця в полі. Але обоє вважають, що характеристикою поля є наявність загальних значень лексем, що входять в нього. [29, с. 28].

Концепція словесних полів (Wortfelder) Л. Вейсгербера дуже близька до концепції Й. Тріра.Л. Вейсгербер також вважає, що значення слова — це не самостійна одиниця поля, а структурний компонент. «Словесне поле живе як ціле тому, щоб зрозуміти значення окремого його компонента, треба уявити все поле і знайти в його структурі місце цього компонента» [5, c. 108].

На думку Л. Вейсгербера, деякі значення поля не мають відповідників в реальній дійсності. Він вважає, що семантичне ділення системи мови визначається принципами, які закладені в самій мові, в його семантичній структурі, а не реальними відношеннями в об'єктивній дійсності. Кожний народ має свої принципи поділу зовнішнього світу, свій погляд на оточуючу дійсність, тому семантичні системи різних мов не співпадають. Тому необхідно шукати принципи поділу словникового складу на поля в самій мові. Лексичні поля Л. Вейсгербер поділяє на одношарові і багатошарові. Поділ одношарових полів опирається на якусь одну ознаку. [6, c. 23].

Дослідник Ф.П. Філін при поділі мовної системи використовує поняття «лексико-семантичні групи». Під ЛСГ він розуміє лексичні об'єднання з однорідними значеннями, що зіставляються, які представляють собою специфічне мовне явище, зумовлене ходом його історичного розвитку. Різновидами ЛСГ, як вважає Ф.П. Філін, є синонімічні ряди, антоніми і навіть лексичні угруповання з родовидовими відношеннями. Від ЛСГ Ф.П. Філін відділяє словотворчі («гніздові») об'єднання слів, граматичні класи, комплекси значень багатозначних слів і тематичні групи (наприклад, назви частин людського тіла, терміни тваринництва та подібне.). Дані тематичні групи зазвичай перехрещуються і навіть іноді повністю співпадають з ЛСГ. [там же, c. 33].

1.1.3 Розрізнюючі ознаки ЛСП від ЛСГ і синонімічного ряду

В кінці XX ст європейський дослідник Васильєв Л.М. виділив розрізнюючі ознаки ЛСП і ЛСГ:

1. Мовна і немовна зумовленість лексичних зв’язків. В ЛСП елементи поєднує спільність позамовних (екстралінгвістичних) зв’язків і відношень.

Елементи ЛСГ пов’язані перш за все внутрішньомовними відношеннями.

2. Тип і місцезнаходження імені групи.

Обмеження ЛСГ здійснюється на базі якого-небудь багатозначного слова. Отже, воно є домінантою ЛСГ. Решта членів групи знаходяться з домінантою в синонімічних відношеннях. Пізнавальна ознака ЛСП завжди знаходиться за межами поля і часто являє собою не слово, а словосполучення, що позначає родове поняття. По відношенню до нього всі члени поля є видовими поняттями. Елементи поля об'єднані однією семою. Члени ЛСГ, навпаки, об'єднані декількома семами. А щодо синонімічного ряду, то він, як і ЛСГ, обмежується відносно слова-домінанти, яке входить до складу синонімічного ряду. Але, на відміну від ЛСГ обмеження синонімічного ряду відбувається відносно одного, як правило, головного значення слова (якщо воно багатозначне). Таким чином, тип ідентифікатора і його місцезнаходження — це ознаки, що відрізняють ЛСГ і СР від поля. [6, c. 33].

1.1.4 Тематичні групи (ряди)

Відділення тематичних груп від інших лексичних угруповань пов’язано з певними проблемами:

1. Першою і найважливішою відмінною рисою тематичної групи є позамовна обумовленість відношень між її елементами. На відміну від ЛСП, яке є впорядкованою множиною словесних знаків, тематична група — це сукупність матеріальних чи ідеальних денотативів, що позначаються словесними знаками.

2. Друга важлива ознака тематичної групи — це різнотипність відношень між її членами або їх цілковита відсутність.

Схожі або тотожні, на перший погляд групи можуть утворювати різні лексичні угруповання. Якщо необхідно розглянути структурно-семантичні відношення між термінами спорідненості в одній мові чи різних, ми отримуємо багато словесних знаків: батько, мати, брат, сестра, син, дочка і т.д., які утворюють поле. Назвою (ім'ям) тематичної групи, як правило, є слова (а не штучне утворення) — «транспорт» і т.п. З цього випливає, що поняття «тематична група» тісно стикається з поняттям «семантичне поле». [23, c. 31]

1.2 Прикметники арабської мови

1.2.1 Виділення прикметників в арабській мові

Виділення прикметників — загальномовознавча проблема. Вона є одною з важливих складових виділення частин мови в мовах світу. Стосовно виділення прикметників часто говорять про три основних типи мов: «ад'єктивні», в яких прикметники є самостійною частиною мови, до них належить, наприклад, англійська мова, «дієслівні», в яких прикметники є підкласом дієслів, сюди належить багато мов Південно-Східної Азії, Африки, деякі дагестанські мови, та «іменні», в яких прикметники є підкласом імен. Це наприклад латинська мова, арабська мова та інші класичні індоєвропейські мови. [22, с. 243].

В арабській лінгвістичній традиції виділяють три частини мови — ім'я (Зц?Уъгс ism 'ім'я'), дієслово (ЭуЪцбс fa`il 'дієслово') і частки (НуСъЭс harf 'частка'). Клас імен може ділитися на підклас власне імен і підклас займенників. Прикметники (ХцЭуЙс єifa 'прикметник') в арабській мові традиційно входять до класу власне імен. Так, зокрема, вважають Н. В. Юшманов [Юшманов Н. В. Грамматика литературного арабского языка / Н. В. Юшманов; Под ред.И. Ю. Крачковского; СПб.: Юридический центр пресс 1999, ст. 19] і Б. М. Гранде [8, с. 252].

Залежно від того, що прикметник позначає - якість чи присвійність, прикметники в арабській мові поділяються на якісні і присвійні. [17, ст. 85]

1.2.2 Якісні прикметники в арабській мові

Під назвою ХцЭуЙс єifa 'якість', 'властивість' або дуЪъЙс na`a 'опис', 'характеристика', тобто якісний прикметник, в арабських граматиках виступають слова, що позначають більш або менш постійну властивість або ознаку слова, яке описується (гужъХхжЭс mawєuf, гудъЪхжЭс man`uf 'те, що описується'), з яким прикметник знаходиться в атрибутивному зв’язку. Прикметники утворюються від дієслова і поділяються на:

а) ЕУъгх ВбъЭуЗЪцбц ismu-l-fв`il — активний дієприкметник;

б) ЕУъгс ВбъгуЭъЪхжбс ismu-l-maf`ыl — пасивний дієприкметник;

в) віддієслівні прикметники у власному значенні слова.

Дієприкметники частіш за все означають тимчасову дію або стан. Але вони можуть означати і постійну ознаку, субстантивуючись при цьому. Віддієслівні прикметники у власному значенні слова арабські автори називають ХцЭуЙс гхФуИшуеуЙс єifa muљabbiha. Найпоширеніші прикметники утворені за моделлю ЭуЪъбс, ЭуЪубс, ЭуЪъбЗдх і ГЭъЪубс. Вони позначають якість або стан і частіш за все утворюються від неактивних дієслів. Моделі ЭуЪцнбс, ЭуЪцбс, ЭуЪхжбс, ЭуЪшуЗбс, ЭуЪшуЗбуЙс і ЭхЪубуЙс позначають властиву предмету або особі ознаку в більш сильній формі або тій, яка часто повторюється. Такі моделі називаються ГИъдцнуЗЙх ВбъгхИуЗбуЫуЙ [abniyвtu-l-mubвlаga] - моделі посиленої якості. [8, c. 262−263]

Висновки до розділу 1

Однією з мовних систем є лексико-семантична система. Про закономірності семантичних зв’язків між мовними одиницями і про системний характер лексики писали ще з кін. ХІХ — поч. ХХ ст. Термін «семантичне поле» вперше з’явився в роботах Г. Іпсена. Він визначив семантичне поле як сукупність слів, що мають спільне значення. Згодом багато досліджень семантичному полю присвятив Й. Трір, згідно з яким мовну систему можна розділити на два паралельні види полів — понятійні та словесні. Подальші дослідники, такі як Л. Вейсберг, К. Ройнінг, В. Порциг поділяли ЛСП на парадигматичні, синтагматичні і комплексні поля. В сучасному мовознавстві ЛСП базується на парадигматичних, синтагматичних та епідигматичних відношеннях.

Парадигматичні відношення об'єднують лексичні одиниці, які є подібними за тими чи іншими смисловими ознаками у лексико-семантичні поля, лексико-семантичні групи слів, синонімічні та антонімічні ряди. Деякі дослідники, такі як Г. Іпсен, К. Ройнінг, Е. Оскар, О. Духачек, К. Хейзе, А.А. Уфімцева, В.І. Кодухов трактують ЛСП як ЛСГ. Проте між ними є різниця у зумовленості лексичних зв’язків, оскільки ЛСП поєднане позамовними зв’язками, а ЛСГ внутрішньомовними, і в місцезнаходженні пізнавальної ознаки, яка в ЛСГ є домінантою синонімічного ряду, а в ЛСП завжди знаходиться поза межами самого поля. І в той час як елементи ЛСП об'єднані однією семою, члени ЛСГ, навпаки, об'єднані декількома семами.

З ЛСП тісно пов’язані тематичні групи. Але, на відміну від ЛСП, тематична група є сукупністю денотативів, які позначаються словесними знаками, з різнотипністю відношень або їх відсутністю між її членами.

Російський лінгвіст Васильєв Л.М. виділяє ще один тип полів — комплексні, які утворюються при складанні парадигматичних і синтагматичних полів.

Стосовно виділення прикметників в різних мовах світу, мови поділяються на ад'єктивні, де прикметник є самостійною частиною мови, дієслівні, в яких прикметник належить до дієслів та іменні, в яких прикметники є підкласом імен. Арабська мова є іменною. Прикметники в ній належать до підкласу власне імен. Прикметники поділяються на якісні і присвійні.

Якісні прикметники (ХцЭуЙс єifa 'якість', 'властивість' або дуЪъЙс na` a 'опис', 'характеристика') в арабських граматиках позначають більш або менш постійну властивість або ознаку слова, яке описується. Вони утворюються від дієслова і поділяються на: активні дієприкметники, пасивні дієприкметники, віддієслівні прикметники у власному значенні слова.

Розділ 2. Лексико-семантичне поле прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини в аспекті парадигматичних відношень

2.1 Парадигматичні відношення

Як будь-яка система, лексико-семантична система базується на відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигматичні. [16, ст. 264] Парадигматичні відношення, що існують у мові, та синтагматичні зв’язки, що реалізуються у мовленні, разом найбільш повно розкривають семантику слова. [7] В рамках нашого дослідження ми зупинимося на парадигматичних відношеннях, що об'єднують одиниці мови одного рівня в групи, розряди і категорії. Наявність у системі мови парадигматичних рядів дозволяє мовцям у мовленні залежно від наміру сформулювати думку, яку вони прагнуть передати, вибрати той чи інший член цього ряду (фонетичного, словесного, морфологічного чи синтаксичного), який відповідає задуму. [31]

Дещо повніше на нашу думку парадигматичні відношення розглядає М. Кочерган: парадигматичні відношення — це відношення між словами на основі спільності або протилежності їх значень. Зокрема він виділяє:

1) відношення смислової подібності (синонімія)

2) відношення смислового протиставлення (антонімія)

3) відношення смислового включення (гіпонімія)

4) відношення супідрядності (наприклад: ФхжНс ры? 'ялина', ХудужъИуСуЙс єanawbara 'сосна', З? уСъТс arz 'кедр', ИуКхжбЗ batыlв 'береза', ИубшхжШсballыю 'дуб', ЮунъЮуИс qayqab 'клен', перебувають між собою в сурядних відношеннях і в підрядному відношенні щодо гіпероніма ФуМуСуЙс љaрara 'дерево') і партитивності, тобто цілого та його частини (ХудужъИуСуЙс єanawbara 'сосна' - ЯхжТс kыz 'шишка', З? цдъУЗдс insвn 'людина' - нуПс yad 'рука') [18, ст. 211]

2.1.1 Синонімія

У сучасній лінгвістичній літературі існує чимало визначень понять синоніма і синонімії. А.П. Євгеньєва так характеризує синоніми: синонімом слід вважати таке слово, яке визначилось у відношенні до свого еквівалента (до іншого слова з тотожним чи максимально близьким значенням) і може бути протиставленим йому за якоюсь лінією: за тонким відтінком у значенні, за вираженням експресії, за емоційним забарвленням, за стилістичною приналежністю, за сполучуваністю, і, відповідно, займає своє місце в лексико-семантичній системі літературної мови [12, с. 11]. Приблизно такого ж погляду дотримується і А.Б. Шапіро: синонімами є різні за своїм звуковим складом слова, які визначають одні і ті ж поняття, у вираження яких вносяться додаткові відтінки значення [27, С. 75].

Українські дослідники визначають синоніми як «слова, що означають назву того самого поняття, спільні за своїм основним значенням, але відрізняються значеннєвими відтінками або емоційно-експресивним забарвленням (або тим і іншим одночасно» [24, с. 60]. М. А. Жовтобрюх, Л. А. Лисиченко також вказують на спільну предметно-понятійну основу синонімів і відмінності у відтінках значеня слів: «Слова, що відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву того самого поняття з різними значеннєвими відтінками чи емоційним забарвленням, називаються синонімами» [14, с. 66); «синоніми — це слова що називають одно поняття і відрізняються відтінками в значенні» [20, с. 70].

Синонімія — діахронне явище, яке виконує функцію збереження і розвитку думки, відображає процеси сталості й змінності мови. В синонімічному ряді (СР) відбувається зміна, переміщення мовних одиниць, чим забезпечується збереження старих надбань і впровадження нових тенденцій у мові та мовленні [9, с. 17−18].

Перед дослідниками постає питання не лише структури СР, а і його семантичного обсягу, внутрішньої організації. Зрозуміло, що в умовах контекстуального, мовленнєвого функціонування слів межі ряду встановити практично неможливо, оскільки міра семантичної близькості й конотативної диференціації між членами ряду далеко не однозначна [25, с. 135]. Тому одні лінгвісти схильні до обмеження СР рамками явно виражених синонімічних відношень на лексико-семантичному, понятійному рівнях, на денотативній і конотативній основах [12, с. 5], інші вважають, що синоніми мають властивість означати одне широке поняття, тому межі СР можна розширювати, оскільки це незамкнена відкрита мікросистема, що постійно перебуває в русі [3, с. 15].

2.1.2 Антонімія

Одним із проявів парадигматичних відношень у лексиці є антонімія. Традиційно антоніми характеризують як слова, що мають протилежне значення [24, с. 95].М. М. Шанський каже, що антонімами є різні за звучанням слова, які виражають протилежні, але співвідносні один з одним поняття. [26, с. 63]. Близьке до традиційного (хоч у новій термінології) визначення дає Л. О. Новиков: Два чи більше лексико-семантичні варіанти є антонімами, якщо у них різні знаки (лексеми) і протилежні значення (семеми) [21, с. 247]. Дослідник визначає антонімію як відношення крайнього заперечення між двома лексичними одиницями, які розрізняються однією дистинкцією — протилежними семами [Там же, с. 246].

2.1.3 Гіпонімія

Гіпонімія — одне з основних парадигматичних відношень в семантичному полі - ієрархічна організація його елементів, яка заснована на родовидових відношеннях. Для позначення цих відношень Джоном Лайонзом був впроваджений в мовознавство термін гіпонімія. Гіпонімія базується на відношенні несумісності - властивості семантично однорідних мовних одиниць, які співвідносяться з поняттями, обсяги яких не перетинаються. Гіпонімія як родовидове відношення являє собою включення однорідних одиниць у відповідний клас найменувань [19, с. 104]. Гіпонімія, як підкреслює М. П. Кочерган, характеризується привативною опозицією: видові назви завжди є семантично багатшими від родових. Саме тому на відміну від синонімії, яка допускає взаємну заміну, гіпонімія характеризується односторонньою заміною гіпоніма на гіперонім, але не навпаки [18, с. 125].

2.2 Підкласи прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини

Отже, на базі опрацьованого лексичного матеріалу «Великого арабсько-російського словника» Х. К. Баранова, методом суцільної вибірки ми відібрали 99 прикметників на позначення фізичного стану людини. Фіксувалися усі лексеми, які описують різний фізичний стан людського організму, а також такі, що характеризують певні зовнішні ознаки, які, на нашу думку, безпосередньо відносяться до опису фізичного стану людини.

З точки зору парадигматичних відношень ЛСП прикметників фізичного стану людини в арабській мові, ми виділяємо 8 підкласів. А саме:

1) прикметники з основним значенням «здоровий»

2) прикметники з основним значенням «хворий»

3) прикметники з основним значенням «повний»

4) прикметники з основним значенням «худий, стрункий»

5) прикметники з основним значенням «втомлений»

6) прикметники з основним значенням «п'яний, сп’янілий»

7) прикметники на позначення фізичних вад, вад зовнішності

8) прикметники на позначення решти фізичних станів людини

Прикметники з головною семою «здоровий» (див. Додаток А. 1−4):

— Уубцнгс salоm 'здоровий, нормальний, цілий неушкоджений' (2)

— ХуНцнНс єahо? 'здоровий'; гЪЗЭмр ~ єahо? mu`вfan 'повністю здоровий'; ЗбМцУъг ~ єahо?u-l-рism 'здоровий, повністю здоровий' (3)

— дуЗЮцес nвqih ' виздоровлюючий' (4)

Прикметники даного підкласу перебувають між собою у відношенні синонімії. Перші два прикметники (Уубцнгс salоm 'здоровий, нормальний, цілий неушкоджений' та ХуНцнНс єahо? 'здоровий') є абсолютними синонімами, в той час, як прикметник дуЗЮцес nвqih 'виздоровлюючий' є частковим синонімом, оскільки відрізняється відтінком значення.

У відношенні антонімії до попереднього підкласу є прикметники з основною семою «хворий». Їх ми поділяємо на дві категорії:

1) прикметники, що означають «хворий, нездоровий»

2) прикметники, що означають «хворий певною хворобою»

До прикметників першої категорії, які є частковими синонімами, відносимо зокрема такі (див. Додаток, А 5−20):

— гхИъКубмр mubtalan 'той, що хворіє, страждає'; (6)

— гхОуУъуКЯс muhastak 'нездоровий, той, що відчуває недомагання'; (8)

— УуЮнгс saqоm '1) хворий, нездоровий, слабкий, худий;

— 2) неправильний (про вислів) '; (10)

— ЦуЪъЭЗдс рa`fвn 'слабкий, хворий'; (11)

— гуСцЦс mariр 'хворий' (16)

До прикметників другої категорії належать такі прикметники, як (див. Додаток, А 21−31):

— гуКъОжгс mat? ыm '1) той, що страждає нетравленням шлунку;

— 2) нездоровий'; (23)

— З? МъСуИх 'aрrabu ' 1) хворий коростою, паршою;

— 2) облізлий') 26)

— ЗМъРугх 'aрџamu '1) прокажений, хворий проказою;

— 2) з покаліченими пальцями, рукою' (24)

— гхКуПуСшцд mutadarrin 'хворий туберкульозом' (27)

— З? уСъгуПх 'armadu ' 1) хворий на офтальмію;

— 2) пепелястий' (28)

— Убнб salоl ' хворий туберкульозом' (29)

— З? уУъбуЪх 'asla`u ' 1) з тріщинами на шкірі рук, ніг;

— 2) прокажений' (30)

Значна частина прикметників, що означають «хворий певною хворобою», утворюється за формулою З? ууЭъЪубх та ЭуЪъбЗБх — жіночий рід, ЭхЪъбс — множина, відповідно. Ці прикметники перебувають у гіпонімічних відношеннях до гіпероніма «хворий».

Прикметники з головним значенням «повний», які є частковими синонімами (див. Додаток, А 32−39):

— ЛуОцдс? ЛуОцндс њahin, ъa? оn '1) товстий, повний;

— 2) густий, щільний;

— 3) грубий' (32)

— Мцбш рill '1) великий;

— 2) повний' (33)

— НЗПцСс? вdir 'товстий, повний, округлий' (34)

— СуИцбс rabil 'повний, огрядний' (35)

— гхЯъКудцТс muktaniz 'повний, плотний'; ~ ЗбшубНъг muktanizu-l-lahm 'м’ясистий, огрядний' (39)

Прикметники, що знаходяться з групою, наведеною вище, в антонімічних відношеннях і мають основне значення «худий» (див. Додаток, А 40−50):

— УуЭцнЭс safоf ' худий, немічний' (40) цей прикметник є частковим синонімом до наступних прикметників:

— ЦЗгцСс рвmir ' 1) худий, худощавий;

— 2) тонкий' (41)

— ЪуМцнЭс `aроf 'худий' (44) і його повний синонім:

— ЫуЛшс gaњњ ' худий' (45)

Прикметники з основною семою «втомлений» (див. Додаток, А 51−60):

— КуЪцИс ta`ib 'втомлений' (51) та його повні синоніми:

— гхМъеуПс muрhad 'втомлений, виснажений' (53)

— НуУцнСс? asоr '1) втомлений; ЗбуШуСъЭ ~ ?asоru-ю-юarf з втомленим поглядом;

— 2) безсилий, слабкий;

— 3) ~ЗбИуХъС ?asоru-l-baєr зі слабким зором, близорукий' (54)

— ЯуЗбшс kвll 'змучений, втомлений' (56) і частковий синонім:

— гхеугшуПс muhammad 'втомлений, той, що погано себе почуває' (60)

Прикметники з головним значенням «п'яний, сп’янілий» (див. Додаток, А 61−67):

— Лугцбс њimal '1) сп’янілий, п’яний;

— 2) захоплений' (61) та його часткові синоніми

— гуУъШхжбс masюыl '1) оп’янілий, п’яний;

— 2) той, що накурився гашишу, опіуму' (63)

— УуЯшцнСс sakkоr '1) п’яний;

— 2) п’яниця' (65)

— дуФъжЗдх naрwвnu '1) п’яний, похмелівший;

— 2) радісний' (66)

Прикметники, що позначають різноманітні фізичні вади (див. Додаток, А 68−84):

— З? уНъПуИх 'ahdabu '1) горбатий;

— 2) кривий (про меч, шаблю);

— 3) випуклий' (70)

— З? уУуЯх 'asaku 'глухий' (72)

— З? уХъбуЪх 'aєla`u 'лисий' (74)

— З? уШъСуФх 'aюraљu 'глухий' ~ З? уУуЯх 'asaku 'aюraљu 'повністю глухий' (75)

— З? уЪъСуМх 'a`raрu '1) кульгавий, безногий;

— 2) картковий валет' (76)

— З? уЪъгум 'a`ma '1) сліпий; ШЗЪуЙ ЪугънЗБх юв`a `amyвu сліпе підкоряння; ЛцЮуЙ ЪугънуЗБх њiqa `amyвu сліпа довіра; УуЗСу Ъбм ЗбЪугънЗБц sara `ala-l-`amyвi йти всліпу, навздогадки; З? уИхж~ abы `amyвu зоол. сліпиш;

— 2) сліпець' (77)

— губцнШс malою 'безволосий' (84)

Більшість прикметників даного підкласу утворені за формулою З? ууЭъЪубх, ЭуЪъбЗБх — жіночий рід, ЭхЪъбс — множина, відповідно.

Прикметники, що позначають решту фізичних станів людини (див. Додаток, А 85−99):

— З? уСцЮс 'arіq 'той, хто страждає безсонням;

— 2) безсонний' (85) та його повний синонім

— нуЮъЩуЗдс yaqїan '1) той, хто не спить;

— 2) уважний, гострозорий'; ~ ЗИжЗб abu-l — yaqїan 'півень' (99) та прикметники, що перебувають із ними у антонімічних відношеннях, а саме:

— дуЗЪцУс nв`is 'сонливий, сонний' (91)

— дЗЖцгс nв’im '1) сплячий;

— 2) онімівший, заціпенілий' (92)

— еЗМцЪс hврi` '1) дрімаючий, сплячий;

— 2) той, що знаходиться в спокої, нерухомий, бездіяльний' (94) які є частковими синонімами і відрізняються відтінками значень.

А також такі прикметники, як:

— МуЗЖццЪс рв’i` 'той, хто голодає; голодний' (86) і його частковий синонім:

— еуЗЭт hвf 'той, хто зголоднів; голодний' (97) та їх антонім:

— ФхИъЪуЗдх рub`вnu '1) ситий;

— 2) той, що наситився;

— 3) задоволений' (90)

— НхИъбуум hubla 'вагітна' (88)

Висновки до розділу 2

Парадигматичні відношення — це відношення, що об'єднують одиниці мови одного рівня в групи, розряди і категорії на основі спільності або протилежності їх значень. Ці відношення поділяються на: синонімічні (смислова подібність), антонімічні (смислове протиставлення), гіпонімічні (смислове включення) та відношення супідрядності і партитивності.

Синонімія — це повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів. Синоніми відрізняються значеннєвими відтінками, емоційно-експресивним забарвленням або і тим, і іншим одночасно.

Антонімія — явище протилежності слів. Лексико-семантичні варіанти є антонімами, якщо у них різні знаки (лексеми) і протилежні значення (семеми).

Гіпонімія — явище організації елементів ЛСП, яке засноване на родовидових відношеннях і являє собою включення однорідних одиниць у відповідний клас найменувань.

У ЛСП прикметників на позначення фізичного стану людини ми виділили 8 підкласів, що базуються на парадигматичних відношеннях. А саме: прикметники з основними значеннями «здоровий»; «хворий»; «повний»; «худий, стрункий»; «втомлений»; «п'яний, сп’янілий»; прикметники на позначення фізичних вад, вад зовнішності; прикметники на позначення решти фізичних станів людини.

Усі ці прикметники об'єднуються гіпонімічними відношеннями щодо гіпероніма — прикметник на позначення фізичного стану людини та в межах свої підкласів щодо гіпероніма — назви підкласу. А також такі підкласи, як прикметники з основним значенням «здоровий», прикметники з основним значенням «хворий», прикметники з основним значенням «повний», прикметники з основним значенням «худий, стрункий», прикметники з основним значенням «втомлений», прикметники з основним значенням «п'яний, сп’янілий» об'єднуються в межах своїх підкласів синонімічними зв’язками. Прикметники з основним значенням «здоровий» перебувають у антонімічних відношеннях з прикметниками з основним значенням «хворий». Підклас прикметників з основним значенням «повний» також перебуває в антонімічних відношеннях з підкласом прикметників з основним значенням «худий, стрункий».

Висновки

Одним з рівнів мови є лексико-семантичний рівень, головною одиницею якого є лексико-семантичне поле. ЛСП базується на парадигматичних, синтагматичних та епідигматичних відношеннях. За парадигматичними відношеннями об'єднуються подібні за смисловими ознаками лексичні одиниці у лексико-семантичні поля, лексико-семантичні групи слів, синонімічні та антонімічні ряди.

Арабська мова належить до іменних мов, стосовно виділення прикметників, оскільки прикметники в ній належать до імен, до підкласу власне імен. Прикметники в арабській мові бувають якісні і присвійні. Якісні прикметники в свою чергу поділяються на:

а) ЕУъгх ВбъЭуЗЪцбц ismu-l-fв`il — активний дієприкметник;

б) ЕУъгс ВбъгуЭъЪхжбс ismu-l-maf`ыl — пасивний дієприкметник;

в) ХцЭуЙс гхФуИшуеуЙс єifa muљabbiha — віддієслівні прикметники у власному значенні слова.

Парадигматичні відношення — це відношення, що об'єднують одиниці мови одного рівня в групи, розряди і категорії на основі спільності або протилежності їх значень. Ці відношення поділяються на: синонімічні (смислова подібність), антонімічні (смислове протиставлення), гіпонімічні (смислове включення) та відношення супідрядності і партитивності.

У ЛСП прикметників на позначення фізичного стану людини в парадигматичному аспекті ми виділили 8 підкласів: прикметники з основним значенням «здоровий»; «хворий»; «повний»; «худий», «стрункий»; «втомлений»; «п'яний, сп’янілий»; прикметники на позначення фізичних вад, вад зовнішності; прикметники на позначення решти фізичних станів людини.

Всі прикметники на позначення фізичного стану об'єднуються гіпонімічними відношеннями щодо гіпероніма — прикметник на позначення фізичного стану людини та в межах свої підкласів щодо гіпероніма — назви підкласу. Підкласи прикметників з основними значеннями «здоровий», «хворий», «повний», «худий, стрункий», «втомлений», «п'яний, сп’янілий» об'єднуються в межах своїх підкласів синонімічними зв’язками. Прикметники з основним значенням «здоровий» перебувають у антонімічних відношеннях з прикметниками з основним значенням «хворий». Підклас прикметників з основним значенням «повний» також перебуває в антонімічних відношеннях з підкласом прикметників з основним значенням «худий, стрункий».

Список використаної літератури та джерел

1. Антомонов А. Ю. Исследование структурной организации лексикосемантического поля: дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук: 10. 02. 19/А.Ю. Антомонов — К., 1987. — 191с.

2. Арнольд И. В. Лексико-семантическое поле в языке и тематическая сетка текста / Арнольд И. В. / Семантика. Стилистика. Интертекстуальность: Сб. ст. / Науч. ред.П. Е. Бухаркин. — СПб.: Изд-во С. — Петерб. ун-та, 2009. — С. 250 — 259.

3. Брагина А. А. Синонимы в литературном языке / А. А. Брагина — М.: Наука, 1986. — 125с.

4. Баранов Х. К. Большой арабско-русский словарь / Х. К. Баранов — М.: Живой язык, 2008. — 926с.

5. Васильев Л. М. Теория семантических полей // Вопросы языкознания № 5 — М., 1971. — С. 105−113

6. Васильев Л. М. Современная лингвистическая семантика / Л. М. Васильев — М.: Высшая школа, 2010. — 176с.

7. Вишивана Н. В. Прикметники оцінки у сучасній німецькій мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10. 02. 04/Н.В. Вишивана; Київ. нац. ун-т ім.Т. Шевченка. — К., 2009. — 19 с.

8. Гранде Б. М. Курс арабской грамматики в сравнительно — историческом освещении. 2-е изд. / Б. М. Гранде — М.: «Восточная литература» РАН, 2008. — 592 с.

9. Гречко В. А. Лексическая синонимия современного русского языка / В. А. Гречко — Саратов, 2007. — С. 17−18

10. Денисов П. Н. Лексика русского языка и ее описания / П. Н. Денисов — М.: Русский язык, 1980. — 253с.

11. Денисова С. П. Типологія категорїй лексичної семантики / С. П. Денисова — К.: Вид-во Київського держ. лінгвістичногв ун-ту, 1996. — 294с.

12. Евгеньева А. П. Основные вопросы лексической синонимии // Очерки по синонимике современного русского литературного языка. — М. — Л.: Изд-во АН СССР, 1966. — 212с.

13. Жгенти М. В. Семантическое поле как принцип исследования словесных значений: Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук: 10. 02. 19/ ТГУ — Тбилиси, 2009. — 26с.

14. Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова / М. А. Жовтобрюх. — К.: Наук. думка, 1984. — 255с.

15. Караулов Ю. Н. Структура лексико-семантического поля // Филологические науки. — 1972. — № 1. — С. 57 — 68

16. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства / Ю. О. Карпенко. — К.: Академія — 2006. — 336с.

17. Ковалев А. А., Шарбатов Г. Ш. Учебник арабского языка/ А. А. Ковалев, Г. Ш. Шарбатов. — 4-е изд. — М.: Вост. Лит., 2004. — 751с.

18. Кочерган М. П. Загальне мовознавство: підручник для студ. філол. спец. вищих закладів освіти / М. П. Кочерган. — К.: Вид. центр «Академія», 2009. — 288 с.

19. Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред.В. Н. Ярцева. — М.: Сов. энцикл., 1990. — 685 с.

20. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови: Семантична структура слова / Л. А. Лисиченко — Харків: Вид-во Харків. ун-ту, 2007. — 116с.

21. Новиков Л. А. Семантика русского языка / Л. А. Новиков — М.: Высшая школа, 1982. — 272с.

22. Плунгян В. А. Общая морфология: Введение в проблематику / В. А. Плунгян — М.: Эдиториал, 2010. — 384 с.

23. Полевые структуры в системе языка / Науч. ред. З. Д. Попова — Воронеж, 2009 — 198с.

24. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред.І.К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1973. — 440 с.

25. Франко З. Т. Лексична синонімія: [Українська діалектологія] // Фонетична, морфологічна і лексична система українських говорів: Зб. ст. / Відп. ред.І.Г. Матвіяс. — К., 2010. — С. 127−162.

26. Шанский Н. М. Лексикология современного русского языка / Н. М. Шанський — М.: Просвещение, 1964. — 316с.

27. Шапиро А. Б. Некоторые вопросы теории синонимов (на материале русского языка) // Доклады и сообщения Института языкознания АН СССР. — М., 1955, Т.8. — С. 69−87.

28. Шевченко І.Г. Теорія лексико-семантичного поля у дослідженнях мовознавців / Ірина Григорівна Шевченко. — Уманський державный педагогічний університет імені Павла Тичини. — режим доступу: http: //intkonf. org/shevchenko-ig-teoriya-leksiko-semantichnogo-polya-u-doslidzhennyah-movoznavtsiv/

29. Щур Г. С. Теория поля в лингвистике / Г. С. Щур. — М.: Наука. 2009. — 256 c.

30. Юшманов Н. В. Грамматика литературного арабского языка / Н. В. Юшманов; Под ред.И. Ю. Крачковского. — СПб.: Юридический центр пресс, 2009 — 160с.

31. http: //uk. wikipedia. org/wiki/Мова

Додаток А. Прикметники на позначення фізичного стану людини

Прикметники зі значенням «здоровий»

губБ ИхСъПне ХцНшуЙр жу ЪуЗЭцнуЙрр mal' burdоh єihhatan wa `вfiyatan ' повністю здоровий, повний сил і енергії' (букв. 'його плащ повний здоров’я і енергії') [с. 65]

Уубцнгс salоm 'здоровий, нормальний, цілий неушкоджений') кор. Уубцгу salima 'бути благополучним; залишатися цілим, неушкодженим; зберігатися') [с. 371]

ХуНцнНс єahо? 'здоровий'; гЪЗЭмр ~ єahо? mu`вfan 'повністю здоровий'; ЗбМцУъг ~ єahо?u-l-рism 'здоровий, повністю здоровий' (ХуНшуу єahha 'бути здоровим; виздоровлювати; заживати (про рану) ' [с. 429]

дуЗЮце nвqih 'виздоровлюючий' (дуЮцеу naqiha ' виздоровлювати, поправлятися') [с. 828]

Прикметники зі значенням «хворий»

ИуСъПуЗдс bardвnun '1) холодний;

2) простуджений; той, що мерзне' (кор. ИуСхПу baruda ' ставати холодним, охолоджуватися') [с. 65]

гхИъКубмр mubtalan 'той, що хворіє, страждає' (кор. Иубъжу balwa '1) випробовувати, піддавати випробовуванню;

2) завдавати болю, страждання, горя') [с. 86]

гхдъНуСцЭх ЗбгцТуЗМ munharifu-l-mizaр 'нездоровий, хворий' (гхдъНуСцЭс munharif '1) той, що відхиляється') [с. 166]

гхОуУъуКЯс muhastak 'нездоровий, той, що відчуває недомагання' (кор. ОуУъКуЯуу — hastaka ' хворіти, відчувати недомагання') [с. 220]

Тугцдс zamin 'той, що страждає хронічною хворобою' (Тугцду zamina 'страждати хронічною хворобою') [с. 334]

УуЮнгс saqоm '1) хворий, нездоровий, слабкий, худий;

2) неправильний (про вислів) ' (кор. УуЮцгу saqima 'бути хворим, нездоровим, слабким') [с. 362]

ЦуЪъЭЗдс рa`fвn 'слабкий, хворий' (кор. ЦуЪхЭу рa`ufa 'бути слабким; слабшати; бути не в стані що-небудь робити') [с. 460]

ЦуЪхжЭс рa`ыf 'дуже слабкий, дуже хворий' (кор. ЦуЪхЭу рa`ufa 'бути слабким; слабшати; бути не в стані що-небудь робити') [с. 460]

Ъубцнбс `alоl '1) хворий;

2) свіжий, прохолодний, вологий (про вітер) ' (Ъубшу `alla 'бути хворим, хворіти') [с. 531]

гхЪуКубшс mu`atall '1) хворий, нездоровий'; ЗбХшцНшуЙ ~ mu`atallu-єihha 'той, хто постійно відчуває недомагання' (Ъубшу `alla 'бути хворим, хворіти') [с. 532]

гхКугуСшцЦс mutamarriр 'слабкий, хворобливий' (кор. гуСцЦу mariрa 'бути хворим, хворіти') [с. 750]

гуСцЦс mariр 'хворий' (кор. гуСцЦу mariрa 'бути хворим, хворіти') [с. 750]

гуСъЦуЗдс marрan '1) хворий;

2) жалюгідний' (кор. гуСцЦу mariрa 'бути хворим, хворіти') [с. 750]

гуСцнЦс marор '1) хворіючий, хворий;

2) пацієнт' ЗбНхИш~ marорu-l-hubb 'той, хто страждає від кохання'; дуЭъУнш ~ marор nafsо 'психічно хворий' (кор. гуСцЦу mariрa 'бути хворим, хворіти') [с. 750]

гхКужуЪшцЯс = гужъЪхжЯс тж. ЗбХшцНшуЙ ~ maw`ыk mutawwa`ik mutawwa`iku — єihha 'той, хто відчуває недомагання, хворий' (кор. у жуЪуЯ wa`aka '1) бути спекотним;

2) бути нездоровим, хворим') [с. 899]

жуЪцЯс wa`ik 'хворий, нездоровий' (кор. у жуЪуЯ wa`aka '1) бути спекотним;

2) бути нездоровим, хворим') [с. 899]

гЗ?уСхжЮс ma’вrыq 'хворий жовтухою' (кор. З? уСцЮу 'arіqa '1) не спати, страждати безсонням;

2) хворіти жовтухою') [с. 31]

ЗуИъСуХх 'abraєu 'прокажений, хворий проказою' (кор. ИуСцХу bariєa 'захворіти проказою') [с. 66]

гуКъОжгс mat? ыm '1) той, що страждає нетравленням шлунку;

2) нездоровий' (кор. КуОцгу tahіma 'отримувати нетравлення шлунку, страждати нетравленням шлунку') [с. 99]

уЗМъРугх 'aрџamu '1) прокажений, хворий проказою;

2) з покаліченими пальцями, рукою' (кор. МуРугу рaџama '1) відрізати, обрізати;

2) хворіти проказою') [с. 122]

гуМъРхжгс maрџum 'прокажений' (кор. МуРугу рaџama '1) відрізати, обрізати;

2) хворіти проказою') [с. 122]

З?МъСуИх 'aрrabu ' 1) хворий коростою, паршою;

2) облізлий') кор. МуСцИу рariba '1) хворіти коростою, паршою;

2) линяти, вицвітати') [с. 124]

гхКуПуСшцд mutadarrin 'хворий туберкульозом' (кор. ПуСшуду darrana 'бути туберкульозним') [с. 252]

З?уСъгуПх 'armadu ' 1) хворий на офтальмію;

2) пепелястий' (кор. СугуПу ramada '1) хворіти (про очі);

2) страждати на хворобу очей') [с. 314]

Убнб salоl ' хворий туберкульозом' (кор. Уубшу salla '1) витягувати, діставати, стягнути, вкрасти;

2) виривати (язик);

3) хворіти туберкульозом') [с. 365]

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой