Народні методи навчання та їх класифікація

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Загальна /теоретична/ частина

1.1 Народна педагогіка про методи навчання

1.2 Народні принципи, методи, прийоми, форми організації навчання

2. Спеціальна /практична/ частина

2.1 План уроку

2.2 Конспект уроку

2.3 Тест

2.4 Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

2.5 Вислови видатних людей

2.6 Педагогічні ситуації

2.7 Кросворд

Висновок

Список використаної літератури та джерел

Вступ

Актуальність теми: Мною обрана тема «Народні методи навчання та їх класифікація» актуальна своєю народністю, винахідливістю та ефективністю. Як елемент дидактичної системи «методи навчання» дають відповідь на запитання: як учити? Кожен учитель щоденно і неодноразово повертається до цього питання і намагається знайти відповідь на нього впродовж усієї своєї діяльності. Вічне питання школи і педагогічної науки! Народна мудрість, народна практика навчання і виховання нагромадили значний досвід того, «як учити?» Просто і зрозуміло звучать приказки, приповідки і прислів'я українського народу.

Мета дослідження. У даній статті нашою метою є огляд можливостей використання народних методів навчання та їх класифікацію, пояснити важливість цих методів у наш час.

Об'єкт дослідження: Народні методи навчання.

Предмет дослідження: Вивчення цієї теми спрямоване на пояснення учням важливості даної теми.

Методи дослідження: Ця тема буде вивчена для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, бесіда.

Практичне значення дослідження. Після завершення дослідження курсову роботу можна застосовувати у педагогічній діяльності, виховній роботі та навчальному процесі ПТНЗ, у вихованні власних дітей.

Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи. Вступ, загальна частина, спеціальна частина: (план уроку, конспект уроку, тест, кросворд, критерії оцінювання навчальних досягнень учнів, вислови видатних педагогів, педагогічні ситуації), висновок та список використаної літератури і джерел. Загальний обсяг сторінок.

1. Загальна/теоретична/частина

1.1 Народна педагогіка про методи навчання

Як елемент дидактичної системи «методи навчання» дають відповідь на запитання: як учити? Кожен учитель щоденно і неодноразово повертається до цього питання і намагається знайти відповідь на нього впродовж усієї своєї діяльності. Вічне питання школи і педагогічної науки! Народна мудрість, народна практика навчання і виховання нагромадили значний досвід того, «як учити?» Просто і зрозуміло звучать приказки, приповідки і прислів'я українського народу:

«Усяке діло починай з голови»;

«Бурчання наскучить, приклад научить»;

«Добрий приклад кращий за сто слів»;

«Краще один раз побачити, ніж сто разів почути»;

«Говори мало, слухай багато, а думай ще більше»;

«Доки не впріти, доти не вміти»;

«Ліпше раз переписати, ніж десять раз прочитати»;

«Мудрий той, хто думає, як зробити»;

«Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні»;

«Не на користь книжку читав, коли вершки лише хапав»;

«Спитаєш — сором на годину, не спитаєш —

можеш на все життя осоромитись"

Народна педагогіка поставила поряд два гіганти людського розуму -- пізнання і навчання.

Усе здобуте народом в результаті пізнання, шляхом навчання передавалося підростаючому поколінню.

Народна дидактика -- це складова народної педагогіки, здобутки народу в галузі освіти і навчання, його погляди на знання і їх роль у житті людини, джерела, шляхи набуття знань (природа, життя, книга, школа, суспільство, спілкування, навколишнє середовище), принципи, методи, прийоми народного навчання, його засоби; на зміст народного навчання, умови трансформування різноманітних знань у якості особистості.

Народна дидактика, даючи життєві орієнтації в навчанні дітей, його організації, формах, шляхах реалізації, не залишає поза увагою виховних дій.У полі її зору завжди були: формування світогляду та світоглядної позиції особистості, формування загальної культури людини, її ідейності, життєвих орієнтацій та ідеалів, виховання бережного, розумного ставлення до навколишнього світу, підготовка підростаючого покоління до життя та праці, до виконання різноманітних життєвих суспільних та громадських функцій.

Мета народної дидактики:

1) дати розумову освіту людині, яка є важелем піднесення загальної культури, засобом формування світогляду, забезпечення загального розвитку молоді, підготовки її до

життя і праці;

2) формувати справжню людину, освічену, культурну, духовно багату, доброзичливу, працьовиту, підготовлену до певного виду трудової діяльності. Народна дидактика прагне навчити кожного жити і працювати.

Зміст освіти в народній дидактиці:

· Засвоєння знань про живу і неживу природу, суспільство, виробництво і саму людину;

· Засвоєння рідної мови, через яку дитина входить у сферу людського спілкування, пізнає навколишній світ та інші мови («Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина»);

· Вивчення фольклору — активного поширювача знань;

· Засвоєння знань, пов’язаних з різними видами праці: дамоведення, кулінарія, медицина, гігієна, зоологія, ботаніка, метеорологія, рукоділля, будівельна справа, ремесла і промисли, праця майстрів-умільців;

· Засвоєння знань, пов’язаних з найвизначнішими подіями в історії народу, героями, іменами борців за світлу долю людей;

· Засвоєння знань, пов’язаних з окремими моментами суспільствознавства (держустрій, законодавство, суспільні процеси, національна самобутність народу);

· Засвоєння географічних знань (сторона, частина світу, назви населених пунктів, річок, гір, океанів, походження назв міст

· і сіл);

· Засвоєння фізико-математичних знань.

Часткою змісту дидактики було прилучення дітей до фізкультури та народного мистецтва.

Народна дидактика своїм змістом спрямована на те, щоб дати кожному індивіду систему знань, умінь та навичок, які охоплювали б основні види діяльності людини — навчальну, виробничо-трудову, сімейно-побутову, суспільно-громадську. Зміст освіти в народній дидактиці обумовлений життєвими потребами трудової діяльності людини. При цьому велика увага звертається на тренування розуму, вироблення творчих нахилів, розвиток природних здібностей, розв’язання виховних завдань у процесі навчання.

Народна дидактика високо оцінює знання людини як результат навчання, сам процес навчання: «Вік живи — вік учись», «Пташка красна своїм пір'ям, а людина — знаннями», «Хто знання має, той мур ламає».

Традиційними в народній педагогіці є народні знання з астрономії, метеорології, математики, ботаніки, зоології, медицини, кулінарії, агрономії, ветеринарії, квітникарства, садівництва, бджільництва, з різноманітних, традиційних в Україні ремесел і промислів, фізики, географії, геології, історії, філософії, педагогіки, психології, етики, естетики, різних видів народного мистецтва.

Знання народ здобував у праці шляхом багаторічних спостережень.

Народні знання мали прикладний характер. Центральне місце серед усіх наук посідало вивчення рідної мови. Чудові народні уроки рідної мови — це слухання, переказування, створення казок, легенд, оповідань, прислів'їв, приказок, афоризмів, декламування, виконання пісень, відгадування загадок, дитячі ігри тощо. Особливе місце народна дидактика відводить прислів'ям і приказкам. У них закладено програму народного навчання, різноманітну наукову інформацію: «Славний козак Максим Залізняк — славнішеє Запорожжя», «Вибрати найкращих у раду, вони не підведуть громаду», «Хто землю удобряє, тому вона й повертає», «Як мілко орати, то краще випрягати», «Кинь ячмінь у болото, вбере тебе у золото», «Сій овес у кожусі, жито — у брилі», «Ранній пар родить пшеничку, а пізній — метличку», «Сип овес коню мішком — не ходитимеш пішком», «Ластівки низько літають — дощ обіцяють», «Обізвався Яготин: Ніжин мені побратим».

Народна педагогіка відображає і закономірності навчання. Увага дітей звертається на оточення, властивості предметів, коментування роботи, спільну діяльність дітей з дорослими, подорожі дітей і батьків у природу, мудрі відповіді батьків і дорослих на запитання дітей.

Мета навчання, його завдання:

а) набуття дітьми знань;

б) розвиток їхніх інтелектуальних сил і розуму;

в) формування світоглядних позицій особистості;

г) засвоєння традицій і соціально-культурних цінностей народу;

д) виховання всебічно розвиненої особистості;

є) формування життєво необхідних практичних умінь і навичок прикласти знання і науку до потреб життя і виробничо-господарської діяльності.

1.2 Народні принципи, методи, прийоми, форми організації навчання

Народ постійно шукав раціональних шляхів організації навчання. Усе це знайшло відображення в принципах і методах навчання.

Вироблення принципів навчання -- це поступовий процес, пов’язаний з кроками народу у пізнанні природи, суспільства, людини, з розвитком виробництва, матеріальної і духовної культури. Мотивація доцільності принципів народної дидактики пов’язана з народною психологією, фізіологією, народною філософією. Наприклад, народна філософська течія природо відповідності активізувала в дидактиці принцип природо відповідності. За цим принципом навчання треба проводити з урахуванням природи дитини, зокрема її особливої схильності й податливості до навчання («Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як уподовж ляже, тоді вже його трудно вчити»).

Важливу роль відіграє врахування індивідуальних і вікових особливостей («Що голова, то розум», «Всяк розумний по-своєму: один спершу, а інший потім»).

Народна філософія сенсуалізму висунула на передній план у народній дидактиці принцип наочності («Краще один раз побачити, ніж сто разів почути», «Око бачить далеко, а думка ще далі»).

Чуттєве сприйняття деколи може бути неточним («Чув дзвін, та не знає, де він»), тому важливо забезпечувати єдність чуттєвого з логічним («Треба розумом надточити, де руки не візьмуть»), збуджувати активність думки («Хто думає, той і розум має»).

Поширені народні афоризми: «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше», «Не на користь книжку читати, коли вершки лише хапати» -- переконують у відстоюванні народною дидактикою принципу активного і свідомого навчання.

Народній дидактиці властивий оптимізм, віра в силу навчання: «Не кажи «не вмію», а кажи «навчусь».

Народна дидактика відстоює принцип доступності навчання (посильність для дитини, ґрунтування нових знань на життєвому досвіді, шлях у навчанні від легкого до важкого, від невідомого до відомого, від простого до складного).

Доступність -- це не спрощеність і штучне полегшення навчання.

Навчання — наполеглива праця, що вимагає долання труднощів: «Доки не впріти, доти не вміти», «Хто хоче знати, тому треба менше спати». Навчання дає людині знання на все життя, тому народна дидактика орієнтує на додержання принципу міцності знань: «Що в молодості навчишся, то на старість як знайдеш», «Учись змолоду, пригодиться на старість».

Провідним орієнтиром народної дидактики є життя, життєві потреби людини. Важлива дидактична вимога народу — це зв’язок навчання з життям, життєвість і актуальність навчання («Потрібно вчиться, завжди пригодиться», «Хто що вміє, то і діє», «Хто що знає, тим і хліб заробляє», «Знання без застосування -це хмара без дощу», «Десять мільйонів видів знань потрібно для того, щоб здобувати їжу»). Про того, в кого голова начинена знаннями, далекими від життя, у народі іронізують: «Учений, а кобили не запряже».

Народна дидактика відстоює достовірні, правдиві, наукові знання: «Той дає раду, хто знає правду», «Наука в ліс не веде, а з лісу виводить», «Чим більше науки, тим довші руки», «Де більше науки, там менше муки». Вона поставила науковість навчання в ряд своїх найважливіших принципів.

Народна дидактика послідовно обстоює принцип виховуючого навчання.

Народ інтуїтивно дійшов і до розуміння того, що необхідна систематичність в одержанні знань, неперервність освіти: «Вчитися -- усе одно, що плисти проти течії: зупинився на хвилину -- і тебе віднесло назад», «Чоловік розуму вчиться цілий вік».

Народна дидактика дійшла справедливого висновку про навчання як основний чинник становлення особистості (формування розуму, світогляду, почуттів, пам’яті, уяви, мовлення, мислення, уваги, спостережливості, ставлення до життя, знань, праці, пізнавальних і творчих здібностей та інтересів). Навчання, за народною дидактикою, спонукає людський розум вбирати ідеологію і психологію народу, його переконання, традиції, звичаї, моральну, інтелектуальну й естетичну культуру. Надійним спільником у цій справі є різноманітні методи і прийоми навчання. Методи і прийоми народної дидактики прості, легкі, загальнодоступні.

Народна дидактика розглядає досить різноманітні методи навчання: бесіди, розповіді, описи, пояснення, читання, народні оповіді (казки, легенди, перекази, спогади), народну пісенну і народну повчальну творчість (прислів'я, приказки, притчі, заповіді, сентенції, заборони); спостереження за працею, змінами в житті рослин, тварин, у неживій природі, за вчинками людей, побутом; показ предметів, малюнків, зразків, способів дій; виконання практичних завдань за зразком чи за вказівкою, дидактичні, рухливі, драматизовані ігри і ігрові прийоми.

Досить ефективним методом у народній дидактиці є евристична бесіда. Народна дидактика звертає особливу увагу на вміння її проводити: «Добра голова не скаже пусті слова», «Не мели, як пустий млин», «Не мовчанка буває нудна, а пуста балачка», «Треба знати, де що сказати», «Слухай тисячу разів, а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше», «Або розумне казать, або зовсім мовчать», «Що маєш казати, то наперед обміркуй».

Народна дидактика засуджує антипедагогічні методи навчання: «Не вчи дитину штурханнями, а хорошими слівцями», «Учи дітей не страшкою, а ласкою». У центрі уваги народної дидактики є такі розумові операції, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, узагальнення.

Якщо класифікувати методи навчання, які розглядаються народною дидактикою, то можна виділити такі їх групи:

а) наочні методи: спостереження, показ предметів, малюнків, зразків, способів дій, ознайомлення з продуктами народної творчості;

б) словесні методи: бесіда, розповідь, опис, пояснення, читання, народні оповідки (казки, легенди, перекази, спогади, бувальщини), народна пісенна творчість, повчання і повчальна творчість (прислів'я, заповіді, настанови, притчі, правила);

в)ігрові методи навчання.

Важливим компонентом народної дидактики є форма навчання. В ній відображається найраціональніша організація навчання. Народна дидактика виділяє такі форми навчання: навчання ланцюжком («Знаєш і вмієш сам -- навчи цього інших»), самонавчання, челядництво (профнавчання у майстра), наставництво, похід, прогулянка, екскурсія, заняття в гуртках, колективне читання вголос.

Наукова дидактика знаходить своє вираження в наукових працях учених, а застосування у діяльності педагогів-професіоналів, у шкільному навчальному процесі. Народна ж дидактика живе в пам’яті народу, у масовій його навчальній практиці, навчально-виховних народних традиціях.

Народна дидактика надає великого значення мовленнєвому розвитку дітей. Вона створила дитячу мову як надійний трамплін для опанування мови дорослих, як перший етап на шляху мовленнєвого розвитку дитини (мама, киця, гам, ляля, люля, жижа, бека, цяця, тася, коко, му, дюдя та ін.). Без застосування створеної народом мови для дітей навряд чи можна було б прилучити дітей до словесного спілкування. Завдяки дитячій мові дитина швидко і впевнено входить в русло материнської мови. Стимулюючим засобом цього процесу є дитячий фольклор, який охоплює словесну творчість дорослих для дітей (колискові пісні, пестушки, потішки, забавлянки, небилиці, казки, примовки, лічилки, скоромовки, дражнилки).

Велике педагогічне значення має входження дитини в мову і навколишній світ через пісню.

Народна дидактика вчить жити. У цьому найвище її покликання.

Причому жити чесно, справедливо, обстоюючи добро і правду.

Покликання народної дидактики — активно допомагати молоді в трудовому і моральному зростанні, у прилученні її до знань, самостійного думання, старанної праці; у формуванні її світоглядної позиції. Народна дидактика схвально оцінює того, хто вчить дітей спостерігати, бути уважним, розвиває дитячу пам’ять і уяву. Народна дидактика високо оцінює мудру відповідь на запитання дитини, оцінює як велике мистецтво, що розширює кругозір дітей, сприяє засвоєнню нових знань. Окрасою народної дидактики стали загадки, загадки-шаради, загадки-задачі, загадки-жарти, вікторини. Вони розвивають і перевіряють розум людини. На їх основі влаштовуються інтелектуальні поєдинки.

Народна дидактика відображає загально дидактичні закономірності навчання, а також аспекти вивчення окремих навчальних предметів, що свідчить про зародження в середовищі народу предметних дидактик. Усі нинішні шкільні наукові методики з’явилися значною мірою завдяки народній дидактиці.

Народна дидактика дає знання і поради дівчині - майбутній матері, радить залучати до педагогічної праці старших дітей. А основна мета народної дидактики — навчити кожного бути людиною. Народна дидактика виражає віковічну мрію народу про писемність і грамотність («Вчення — світ, а невчення — тьма», «Учений іде, а неук слідом спотикається», «Де грамотні люди, там біди не буде», «Грамота — не хвороба, літ не збавить», «Хто пише та малює, той діток своїх годує»). Оволодіння грамотою відкриває шлях до могутнього світочу знань — книги: «Книга

вчить, як на світі жити", «Слово книжкове як світло денне», «Купиш хорошу книжку, придбаєш розумного друга».

Народною дидактикою високо оцінюється школа як святиня і надія народу, його духовна колиска: «У життя світла дорога починається від шкільного порога», «Здобудеш освіту — побачиш більше світу», «Школа — народу опора», «Щоб техніку осідлати — треба політехнічну школу кінчати», «Поганцем той називається, хто рідної школи цурається», «Навіть з далекої дороги кланяйся шкільному порогу», «Честь школи не плямуй ніколи».

Народна дидактика вчить шанобливому ставленню до вчителя: «Шануй учителя, як родителя», «Священна праця вчителя щоденна», «Учитель — як мати, прагне все краще дітям дати», «Учитель — добра і розуму повелитель», «Учитель народний, бо труд його благородний», «Щоб учителем стати, треба щире серце мати».

Народна дидактика і навчально-виховний процес сучасної національної школи.

Народна дидактика завжди актуальна. Вона повністю співзвучна з навчально-виховною діяльністю сучасної національної школи. Народна дидактика сприяє реалізації принципу зв’язку школи з життям народу, забезпечує наступність між домашнім і шкільним навчанням, збагачує і оптимізує працю вчителя. Народна дидактика актуалізує позитивні емоції та переживання, прикрашає педагогічне дійство вчителя. У наш час вчитель має широку можливість залучати в повсякденний навчальний процес народну дидактику. Це і використання неперевершеного, незвичайного педагога — рідної мови; це і прилучення учнів до мовних скарбів, використання фольклору; це і народні математика, історія, природознавство, географія, біологія, фізика, астрономія, креслення, народне образотворче мистецтво, народна музика, народні спортивні традиції, народна медицина, народний досвід трудової і професійної підготовки. Високу ефективність у навчанні дошкільників і молодших школярів дає застосування в навчально-виховному процесі загадок, шарад, анограм, запитань. Наприклад, до теми «Іменник»:

Як написати у чотирьох клітинах «суха трава»? (Сіно).

Яке місто має назву зі ста жіночих і одного чоловічого імені? (Севастополь).

* Чи можна взяти буряк і зробити з нього бурю? (Відкинути К).

Навчання мови в школі проходить успішно, коли мовні вправи побудовані на фольклорному матеріалі.

Народна дидактика створила й дала в руки шкільному вчителю такий могутній засіб впливу на особистість, як народний гумор, який відображає мудрість і дотепність народу, кмітливість і гострий розум. «Розвивати в дитини здатність сміятися, утверджувати почуття гумору означає разом з тим зміцнювати її розумові сили й здібності, вчити тонко думати й мудро бачити світ» (В.О. Сухомлинський). Наші учні прилучаються до такого сильного народного педагогічного засобу, як казка, не тільки в аспекті її переказування, слухання, а й творення. Потрібну й навчальну інформацію несуть учням афоризми, які вчать говорити мудро й лаконічно, увиразнюють дидактичну дію уроку, надають йому привабливих тонів. Широким простором для використання народної дидактики є позакласна робота.

Способи використання народної дидактики в позакласній роботі досить різноманітні: самостійне читання й обговорення фольклорних збірок, проведення ранків казок, уявних казкових подорожей, збирання фольклору, ведення рукописних фольклорних збірок, фіксування влучних висловів народу, складання казок, зустрічі з фольклористами, запис народних пісень, коломийок, частівок, жартів, байок, оповідань, конкурси читців-декламаторів, мудрих народних оповідачів, фольклорні гуртки, турніри кмітливих, народні ігри, розваги, свята, трудові об'єднання, народне вишивання, гуртки художньої самодіяльності.

Дуже чарівний світ народної дидактики, благотворний вплив якого людина відчуває протягом усього життя. Вона вчить нас жити і працювати, любити, думати, творити, боротися і перемагати, примножувати добро та щастя на землі, бути справжніми людьми.

2. Спеціальна/практична/частина

2.1 План уроку

народний метод навчання дидактика

Тема уроку. «Народні методи навчання та їх класифікація».

Мета уроку. -освітня-навчити учнів вихованню в собі «людини» за допомогою народних методів навчання; -виховна-виховати в учнів цікавість до народноі педагогіки, зокрема до народних методів навчання; -спонукальна-заохотити учнів до вивчення цієї теми, завдяки розповідям про часи, коли тільки ці методи й були ефективні.

Тип уроку. Урок засвоєння нових знань.

Методичне забезпечення. Презентація: «Народні методи навчання», курсові проекти, підручники, зокрема автора-Волкової, конспект лекцій, план заняття.

Між предметні зв’язки.

психологія, філософія,історія, народознавство, дидактика, етнопедагогіка.

Основні терміни і поняття: Народні методи навчання, дидактика.

Хід уроку

1. Організаційна частина. влаштування дисципліни, перевірка присутніх, з'ясування причини відсутніх;

2. Актуалізація знань. Ми розглядали на попередніх уроках методи навчання та їх сутність. Пригадайте, що таке метод навчання? Так, це взаємодія вчителя з учнем, кінцевим результатом якого є: отримання знання.

3. Мотивація уроку. Оголошення теми, мети та завдання уроку. Темою нашого уроку є «Народні методи навчання та їх класифікація», завдяки цій темі ми навчимося знаходити повчальні елементи практично в оточуючих ситуаціях.

4. Вивчення нового матеріалу.

План

1. Визначення народні методи навчання.

1.1 Основні функції народних методів навчання.

1.2 Дидактика, як народний метод навчання.

2. Класифікація народних методів навчання.

2.1 Види народних методів навчання.

2. 2Значення народних методів навчання.

5. Первинне застосування отриманих знань. Самостійне наведення учнями прикладів, відповіді на запитання вчителя, обговорення між собою відповідей.

*Що таке народні методи навчання?

*Першовідкривачі цих методів.

*Історія розвитку народних методів навчання.

*Чому вони навчають?

6. Підсумок заняття: аналіз роботи учнів, аналіз роботи окремих студентів, обговорення незрозумілого, виділення нового на занятті, коментарі оцінок.

7. Домашнє завдання. Вивчити головні поняття у конспекті, відповісти на усні запитання, зробити буклети по цій темі.

2.2 Конспект лекції

Метод (від гр. methodos) -- шлях до чогось, спосіб пізнання. Метод навчання -- шлях навчально-пізнавальної діяльності учнів до результатів, визначених завданнями навчання. Процес навчання реалізується шляхом взаємодії діяльності учителя (викладання) і діяльності учня (учіння). Учитель здійснює різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти навчальний матеріал, сприяє активізації навчального процесу, учень сприймає, осмислює, запам’ятовує тощо цей матеріал. Метод при цьому виступає як упорядкована взаємодія, співробітництво, партнерство. Це дозволяє зробити висновок про те, що під методом навчання слід розуміти спосіб упорядкованої, взаємозв'язаної діяльності учителя й учнів, спрямованої на досягнення завдань процесу навчання.

Методи навчання є одним зі найважливіших компонентів навчального процесу. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати цілі і завдання навчання, досягнути відповідних результатів.У процесі навчання зв’язок методу з іншими компонентами взаємозворотний: метод є похідним від цілей, завдань, змісту, форм навчання; водночас він суттєво впливає на можливості їх практичної реалізації. Навчання прогресує настільки, наскільки дозволяють йому рухатись уперед застосовані методи. У структурі методів виділяються прийоми. Прийом -- це елемент методу. Елементи методів є не звичайною сумою окремих частин цілого, а системою, об'єднаною логікою дидактичного завдання. Зокрема, якщо певний спосіб навчання педагог використовує на уроці тільки для того, щоб зосередити увагу на якомусь питанні змісту матеріалу, то цей спосіб відіграватиме роль дидактичного прийому. А якщо спосіб навчання використовується для з’ясування суті питання, для розкриття змісту матеріалу, то це вже буде не прийом, а метод. Метод є способом діяльності, що охоплює весь її шлях.

Прийом -- це окремий крок, фазова дія в реалізації методу. Метод навчання має дві складові частини: об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивна частина методу обумовлена тими постійними положеннями, які обов’язково присутні в будь-якому методі, незалежно від того, який учитель його використовує. У ній відображені найзагальніші вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також ціль, завдання, зміст, форми навчальної діяльності. Суб'єктивна частина методу обумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю; особливостями учнів, конкретними умовами. Питання про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в методі вирішене не до кінця: одні автори вважають, що метод є лише об'єктивним утворенням, інші, навпаки, -- творінням педагога. Безперечним є те, що об'єктивна частина дозволяє дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати педагогам шляхи їх ефективної реалізації. З іншого боку, саме методи є сферою прояву високого педагогічного мистецтва. Головне в навчанні не тільки те, що повідомляється, а й те, як повідомляється…

Найзвичайніші щоденні предмети, які майстерно прищеплюються дитині, для неї у стократ корисніші в майбутньому, ніж високі істини, погано викладені й анітрохи не пристосовані до його понять. Знаючи арсенал методів навчання, учитель, природно, переживає труднощі у виборі методів.

Труднощі стоять як перед вивченням усього курсу в цілому, так і перед кожним конкретним уроком.

У психолого-педагогічній літературі виділено чимало причин, які впливають на вибір методів навчання. На основі їх узагальнення виділяється шість загальних умов, які визначають вибір методу навчання:

1. Закономірності та принципи навчання, які витікають з них.

2. Зміст і методи певної науки взагалі та предмета теми зокрема.

3. Цілі і завдання навчання.

4. Навчальні можливості учнів (вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу).

5. Зовнішні умови (географічні, виробниче оточення).

6. Можливості вчителів (досвід, рівень підготовки, знання типових ситуацій процесу навчання).

Обираючи той чи інший метод навчання, учителю необхідно одночасно враховувати багато залежностей: методи, загальні умови, випадкові (невідомі) причини, величину і спрямованість впливу яких не можна передбачити завчасно. При першому наближенні до проблеми вибору методів останніми доводиться зневажати, проте слід пам’ятати, що саме наявністю непередбачених причин зумовлюється надійність прогностичних висновків. Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у конкретних умовах з багатьох методів слід виділити ті, які забезпечують найвищу ефективність навчання за прийнятими критеріями.

Дидактика (від гр. didacticos — той, хто повчає і didasko -той, хто вивчає) — галузь педагогіки, яка досліджує навчання на найбільш загальному рівні - теоретичному. Це педагогічна теорія навчання, яка дає наукове обгрунтування його змісту, методів і організаційних форм.

Об'єктом дидактики є навчання як особливий вид діяльності, спрямований на передачу підростаючим поколінням соціального досвіду, його засвоєння, творче відтворення. Надбанням учня стає та частина культури, яка входить до змісту освіти і складає змістову сторону навчання. Головним у діяльності, спрямованій на передачу соціального досвіду, з позицій педагогіки, є відношення між двома видами діяльності - викладанням і умінням (діями учителя й учня), що виступають в єдності. Інші відношення (учень-навчальний матеріал, учень — інші учні, учень — книга і под.) стають дидактичними настільки, наскільки вони об'єднуються цим відношення. Наприклад, книга стає підручником, якщо вона включається в процес навчання і стає засобом для учителя й учня. Звідси предметом дидактики є зв’язок викладання (діяльності вчителя) і учіння (пізнавальної діяльності учня), їх взаємодія. Дидактика розглядає змістову і процесуальну сторони навчання в їх єдності. Наприклад, знання вивчаються не ізольовано, не самі по собі, а разом з методами їх передачі і засвоєння.

2.3. Тест

1. Принципи навчання — це

а)прийоми роботи з організації процесу навчання.

б) тези теорії і практики навчання і освіти, що відображають ключові моменти в розкритті процесів, явищ, подій.

в)основні положення теорії навчання

г) засоби народної педагогіки та сучасного педагогічного процесу.

2. Навчання повинно носити… характер.

а) творчий, особистісний

б) циклопоточный

в) індивідуальний

г) полісуб'єктний 3. Освіта — це

а) результат процесу виховання.

б) результат процесів соціалізації та адаптації.

в) механізм соціокультурної середовища по залученню до загальнолюдських цінностей.

г) результат отримання системи знань, умінь, навичок і раціональних способів розумових дій.

4. До сучасних моделей організації навчання відносять.

а) тільки моделі форм організації навчання.

б) моделі систем принципів, систем методів, форм, видів організації навчання.

в) моделі форм і методів організації навчання.

г) моделі видів і форм організації навчання.

5. Вперше сформулював принципи навчання.

а) Песталоцці В. Р.

б) Коменський Я. А.

в) М. Монтень

г) Ушинський К. Д. 6. Дидактика — це.

а) наука про навчання і освіту, їх цілях, змісті, методах, засобах, організації, досягнутих результатах:

б)мистецтво, «детоводческое майстерність».

в) впорядкована діяльність педагога з реалізації мети навчання.

г) система набутих у процесі навчання ЗУН і способів мислення.

7. Навчання — це

а) упорядкування дидактичного процесу за визначеними критеріями, надання йому необхідної форми з метою найкращої реалізації поставленої мети.

б)наука про отримання освіти,

в) впорядкована взаємодія педагога з учнями, спрямована на досягнення поставленої мети.

г) категорія філософії, психології та педагогіки. 8. Форма організації навчання — це

а)Те, як організується процес навчання,

б)Те, де організується процес навчання.

в) те, навіщо організується процес навчання.

г) для кого організується процес навчання. 9. Тривалість стандартного уроку.

а) 40−45 хв.

б) 30 хв.

в) 90 хвилин.

г) 60 хвилин.

10. Викладання і навчання — це

а) категорії навчання.

б) методи навчання. в) форми навчання.

г)кошти навчання.

11. Педагогічні технології поділяються на:

а) общепредметные, предметні і модульні.

б) общепредметные, предметні, модульні і частнометодические. в) общепредметные і предметні.

г)предметні і модульні.

12. Освіта — це

а) шлях досягнення мети і завдань навчання.

б) система набутих у процесі навчання ЗУН і способів мислення.

в) те, до чого приходить процес навчання, кінцеві слідства навчального процесу.

г) впорядкована взаємодія педагога з учнями, спрямована на досягнення поставленої мети. 13. Народна дидактика-це? а) вивчення історії;

б) етнопедагогіка; в) складова народної педагогіки; г) частина соціуму. 14. Досить ефективним методом у народній дидактиці є: а) діалог; б) «кнут та пряник»; в) ігнорування; г) евристична бесіда.

15. Народна дидактика високо оцінює:

а)вміння говорити;

б)знання; в) народність;

г)відповідальність.

16. Народна дидактика вчить… ?

а)слухати;

б)вчити;

в)розуміти;

г)виховувати.

17. Народна педагогіка відображає і… ?

а)закономірності навчання;

б)методи навчання;

в)ступінь навчання;

г)класифікацію навчання.

18. Доступність -- це… ?

а)не спрощеність і штучне полегшення навчання;

б)розуміння матеріалу;

в)поняття завдання;

г)своя відповідь.

19. Навчання -це…

а)наполеглива праця, що вимагає долання труднощів;

б)додаток мудрості;

в)присутність на заняттях;

г)розуміння теми.

Відповіді до тесту: 1-а;2-в;3-г;4-б;5-б;6-а;7-в;8-б;9-а;10-а;11-в;12-г;13-б;14-г;15-б;16-а;17-в;18-а;19-а.

2.4 Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

Рівні навчальних

досягнень

Бали

Вимоги до знань, умінь і навичок учнів

І.

Початковий рівень

1

Учні розрізняють об'єкти вивчення по темі: «Народні методи навчання».

2

Учні відтворюють незначну частину навчального матеріалу, мають нечіткі уявлення про об'єкт вивчення, тобто тему заняття.

3

Учні відтворюють частину навчального матеріалу; з допомогою вчителя виконують елементарні завдання, відповідають на елементарні запитання, наприклад: «Дидактика-це галузь педагогіки?».

ІІ.

Середній рівень

4

Учні з допомогою вчителя відтворюють основний навчальний матеріал, можуть повторити за зразком певну операцію, дію, відповісти, що таке «Дидактика».

5

Учні відтворюють основний навчальний матеріал, здатні з помилками й неточностями дати визначення понять, сформулювати правило «Народних методів».

6

Учні виявляюють знання й розуміння основних положень навчального матеріалу. Відповіді їх правильні, але недостатньо осмислені. Вміють застосовувати знання при виконанні завдань за зразком педагога та учнів своєї групи.

ІІІ.

Достатній рівень

7

Учні правильно відтворюють навчальний матеріал, знають основоположні теорії і факти, вміють наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок, частково контролюють власні навчальні дії, відтворюють у пам*яті погляди видатних педагогів.

8

Знання учнів є достатніми. Учні застосовують вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, намагаються аналізувати, встановлювати найсуттєвіші зв’язки і залежність між явищами, фактами, робити висновки, загалом контролюють власну діяльність. Відповіді їх логічні, хоч і мають неточності класифікують народні методи навчання, самостійно можуть зробити презентацію чи буклет.

9

Учні добре володіють вивченим матеріалом, застосовують знання в стандартних ситуаціях, уміють аналізувати й систематизувати інформацію, використовують загальновідомі докази із самостійною і правильною аргументацією, відтворюють у пам*чті вихідців дидактичного руху.

ІV.

Високий рівень

10

Учні мають повні, глибокі знання, здатні використовувати їх у практичній діяльності, робити висновки, узагальнення, переказують слова педагогів.

11

Учні мають гнучкі знання в межах вимог навчальних програм, аргументовано використовують їх у різних ситуаціях, уміють знаходити інформацію та аналізувати її, ставити і розв’язувати проблеми, самостійно продумувати запитання, відпрацьовувати тестові завдання безпомилково.

12

Учні мають системні, міцні знання в обсязі та в межах вимог навчальних програм, усвідомлено використовують їх у стандартних та нестандартних ситуаціях. Уміють самостійно аналізувати, оцінювати, узагальнювати опанований матеріал, самостійно користуватися джерелами інформації, приймати рішення, залучати до уроку свої завдання.

2.5 Вислови видатних людей

Коли до моїх батьків нарешті дійшло, що мене викрали, вони не барилися ні хвилини і відразу ж здали мою кімнату.

(Вуді Ален)

Коли маєш справу з п’ятирічною дитиною, головна небезпека полягає в тому, що дуже незабаром сама починаєш говорити як п’ятирічна.

(Джин Керр)

Коли навкруги все дивно, ніщо не викликає подиву; це і є дитинство.

(Антуан де Ривароль)

Кому вона потрібна така дитина, вустами якої глаголить істина?

(Леонід Леонідов)

Ми занадто сильно любимо своїх дітей і занадто мало — своїх батьків.

(Альфред Конар)

Навіть диявол у себе в пеклі хотів би мати ввічливих і слухняних янголяток.

(Владислав Гжегорчик)

Не дивно, що люди так жахливі, якщо їм доводиться починати життя дітьми.

(Кінгслі Еміс)

Небитка іграшка — це іграшка, якою дитина може розбити усі свої інші іграшки.

(Бейтс Каунті)

Першу половину життя нам отруюють батьки, другу — діти.

(Кларенс Дарроу)

У дітей гроші бувають частіше, ніж у батьків, тому що у дітей є батьки, а в батьків, як правило, батьків уже немає.

(Хенрік Ягодзинський)

У дітей немає ні минулого, ні майбутнього, зате, на відміну від нас, дорослих, вони вміють користуватися сьогоденням.

(Жан Лабрюйєр)

Учи своїх дітей мовчати. Говорити вони навчаться самі.

(Бенджамін Франклін)

Хлопчик кричить: «Не можна! Двоє на одного!» Хіба він не знає, що саме так і буде.

(Рамон Гомес де ла Сарна)

Цікаво: з кожним поколінням діти усе гірше, а батьки усе краще; звідси випливає, що з усе більш поганих дітей виростають усе більш гарні батьки.

(Веслав Брудзиньский)

Чесна дитина любить не тата й маму, а трубочки з кремом.

(Дон-Амінадо)

Чоловіки люблять жінок, жінки люблять дітей, діти люблять хом’ячків, хом’ячки нікого не люблять.

(Ейліс Еліс)

Шлюб — це багаторічна героїчна праця батька і матері, що піднімаюють на ноги своїх дітей.

(Джордж Бернард Шоу)

Юнак стає дорослим, коли він нарешті розуміє, що дорослих не існує.

(Жильбер Сесброн)

Якби тільки батьки могли собі уявити, як вони набридають своїм дітям!

(Джордж Бернард Шоу)

Якщо ви хочете навчити своїх дітей красти, змушуйте їх якомога подовше випрошувати усе, що ви їм даєте.

(Генрі Уілер Шоу)

Лагідністю завжди досягнемо більшого, ніж грубою силою. (Езоп)

Найгірше, чого може навчитися молодь, — це легковажність.

(Демокріт)

У присутності старших мовчати, мудрих слухати, старшим коритися, з рівними і меншими любов мати без лукавства.

(В. Мономах)

Старих шануй як батька, а молодших — як братів своїх.

(В. Мономах)

Освіта має бути істинною, повною, ясною та міцною.

(Я. Коменський)

Дайте дитинству дозріти в дітях.

(Д. Дідро)

Один батько важить більше, ніж сто вчителів.

(Д. Герберт)

Немає на землі гімну більш урочистого, ніж дитяче лепетання.

(В. Гюго)

Той, хто відкриває школу, закриває в’язницю.

(В. Гюго)

Народні

***

Малі діточки — що ясні зірочки: і світять, і тішать у темну ніченьку.

***

Діти — як квіти: поливай, то ростимуть.

***

Дітки плачуть, а в матері серце болить.

***

Нащо ліпший клад, коли в дітках лад.

***

Не доспи, не доїж, а дитину потіш.

***

Великі діти — великі й клопоти.

***

Мала дитина — не виспишся, більша дитина — не наїсися, велика дитина — не вбережешся.

***

Умієш дітей родити — умій же їх вчити.

***

Любо й неньці, як дитина в честі.

***

Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш і в подушках.

***

Учи дітей не страшкою, а ласкою.

***

Потурай малому, то як виросте — буде тебе на старості бити.

***

Не та мати, що народила, а та, що виховала й вигодувала

***

Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів.

***

Батьків хліб не навчить, як треба жить.

***

Як батька покинеш, то й сам загинеш.

***

Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.

***

2.6 Педагогічні ситуації

1. Ви розпочинаєте урок у 8-му класі, але помічаєте, що учні не можуть зосередитися і постійно поглядають на одну з учениць. Ця учениця має дуже стурбований вигляд. Ваші намагання привернути увагу до матеріалів уроку нічого не змінюють. У класі чути перешіптування та смішки.

-- Якою буде ваша реакція?

-- Як ви вчините, що скажете?

-- Які біблійні принципи можуть допомогти вирішити цю ситуацію?

2. Під час уроку в 5-му класі ви спостерігаєте таку картину: учень малює олівцем на портреті Шевченка в підручнику і, сміючись, показує сусіду по парті.

-- Що слід сказати хлопцю, на вашу думку?

-- Чи варто привертати увагу всього класу до вчинку цього учня? Аргументуйте відповідь.

-- Які біблійні принципи можуть допомогти у вирішенні ситуації?

3. Батько однієї з учениць прийшов до школи в нетверезому стані й почав сваритися з вами (класним керівником) з приводу незадовільних оцінок його доньки. Учениця, згоряючи з сорому через батька, збирається піти з уроків, щоб не потрапляти нікому на очі, тоді як більшість її однокласників реагує на подію сміхом та зневажливими коментарями.

-- Які ваші дії?

-- Як вчинити згідно з християнськими нормами?

Напишіть, як би ви діяли в таких ситуаціях.

2.7 Кросворд

По горизонталі:

2. повторне (багаторазове) виконання розумової або практичної дії з метою оволодіння або підвищення його якості.

6. термін, що вживається в педагогіці для характеристики результатів навчальної діяльності за заданим критерієм встановлення вимог; думка про обсяг і якість знань, умінь і навичок у того чи іншого учня або класу в цілому

7. процес і результат становлення індивіда соціальною істотою

10. гербарії, муляжі, макети, стенди, моделі в розрізі належать до засобам навчання …

15. показ посібників: плакатів, таблиць, карт

17. Наявність знань і досвіду у педагога, необхідних для ефективної освітньої діяльності

18. у педагогіці розуміється як способи спільної діяльності вчителя і учнів, спрямовані на вирішення завдань навчання, дидактичних завдань.

По вертикалі:

1. теорія навчання, теоретична і одночасно нормативно-прикладна галузь педагогічної науки. Виявляє закономірності засвоєння знань, умінь і навичок і формування переконань; визначає обсяг і структуру змісту освіти; удосконалює методи і організаційні форми навчання; вивчає виховує вплив навчального процесу на учнів

3. оповідний виклад змісту

4. це відображення людиною об'єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки

5. повторне виконання розумових або практичних дій

6. обсяг систематизованих знань, умінь, навичок, способів мислення, якими оволодів учень

8. це спосіб переробки інформації з метою подальшого її використання самою особою

9. послідовний виклад викладачем теми або проблеми

10. метод навчання, який базується на наочному пред’явленні які навчаються динамічних зображень сюжетів, подій і явищ у цілому, у тому числі наукових процесів, дії систем і механізмів, а також окремих предметів — з метою їх вивчення, детального розгляду та обговорення.

11. короткий виклад основних думок прочитаного

12. здатність учня до засвоєння певного обсягу інформації та її використання в практичній діяльності

13. спеціально організоване сприйняття досліджуваного об'єкта, процесу або явища в природних умовах.

14. доцільно використовувати при самостійності мислення учнів

16. вчитель шляхом постановки питань підводить учнів до розуміння нового матеріалу або перевіряє вивчений.

Висновки

Вперше термін «дидактика» з’явився у творі Яна Амоса Коменського «Велика дидактика», який стверджував, що дидактика -- «це універсальне мистецтво навчання всього і всіх, і при тому вчити з надійним успіхом, так, щоб не могло бути невдач, щоб ні в учнів, ні в тих, хто вчить, не було нудьги, щоб навчання проходило з радістю, вчити ґрунтовно, не поверхнево, не для форми, а наближаючи учнів до істинної науки, вчити добрим правилам поведінки і глибокому благочестю».

Узагальнюючи багатство наявних дидактичних концепцій, слід виділити три: традиційну, педоцентріческую і сучасну систему дидактики. Кожна складається з ряду напрямів, педагогічних теорій. Поділ концепцій на три групи вироблено на основі того, як розуміється процес навчання — об'єкт і предмет дидактики. У традиційній системі навчання домінуючу роль грає викладання, діяльність вчителів. Її складають дидактичні концепції таких педагогів, як Я. Каменський, І. Песталоцці і особливо І. Гербарт і дидактика німецької класичної дидактики.

У педоцентріческой концепції головна роль у навчанні відводиться вченню — діяльності дитини В основі цього підходу лежить система Д. Дьюї, трудова школа Г. Кершенштейнера, В. Лая — теорії періоду реформ у педагогіці на початку XX століття.

Сучасна дидактична система виходить з того, що обидві сторони — викладання і навчання — складають процес навчання, а їх дидактичне ставлення в структурі цього процесу є предметом дидактики. Сучасну дидактичну концепцію створюють такі напрямки, як програмоване, проблемне навчання, розвивальне навчання (П. Гальперін, Л. Занков, В. Давидов), гуманістична психологія (К. Роджерс), когнітивна психологія (Дж. Брунер), педагогічна психологія, педагогіка співробітництва групи вчителів-новаторів 80-х рр. в Росії. Коротко зупинимося на змістовній характеристиці названих концепцій.

Традиційну дидактичну систему пов’язують насамперед з ім'ям німецького вченого І.Ф. Гербарта, який обгрунтував систему навчання, яка використовується в Європі досі. Метою навчання, за Гербарт, є формування інтелектуальних умінь, уявлень, понять, теоретичних знань. Разом з тим Гербарт ввів принцип виховує навчання: організація навчання і весь порядок в навчальному закладі повинні формувати морально сильну особистість.

Навчання має носити виховує характер, пов’язувати знання з розвитком почуттів, волі, з тим, що сьогодні називають мотиваційно-потребностной сферою особистості.

Для досягнення зазначених цілей, згідно Герберту, процес навчання має будуватися за чотирма формальними східцях, які визначають його структуру. Ступень ясності: виділення матеріалу і поглиблене його розгляд. Ступень асоціації: зв’язок нового матеріалу з минулими знаннями. Ступінь системи: виявлення висновків, формулювання понять, законів. Ступень методу: розуміння теорій, застосування їх до нових явищ, ситуацій. Говорячи сучасною мовою, структуру навчання складають виклад, розуміння, узагальнення, застосування. Вони рекомендуються як обов’язкові, незалежно від рівня і предмета навчання. Логіка процесу навчання, таким чином, полягає в русі від подання матеріалу через пояснення до розуміння і узагальнення.

До початку XX століття ця система зазнала різкої критики за вербалізм, книжність, інтелектуалізм, відірваність від потреб та інтересів дитини до життя. Критика за те, що вона ставить на меті передачу готових знань, що не залучаючи учня в розумову активність, не сприяє розвитку мислення, за те, що вона авторитарна, пригнічує самостійність учня. Тому на початку XX століття народжуються нові підходи.

Серед них виділяється насамперед педоцентріческая дидактика. Її називають також прогрессівістской, реформаторської, навчанням через роблення. Її появу пов’язують з ім'ям американського педагога Д. Дьюи, роботи якого справили величезний вплив на західну школу, особливо американську. Назва «педоцентріческая» вона носить тому, що Д. Дьюи пропонував коштувати процес навчання, виходячи з потреб, інтересів і здібностей учня. Метою навчання повинен бути розвиток загальних і розумових здібностей, різноманітних умінь учнів. Педоцентризм є напрямом у педагогіці, яке розробляє проблеми навчання і виховання, виходячи виключно з особливостей воспитуемого. Педоцентріческая, реформаторська дидактика стала реакцією педагогів XX століття на гербартіанскую модель навчання. Прогресивні педагоги називали її «школою книжкової навчання», відірваною від світу, кого навчають, і протиставляли їй «школу праці життя».

Один їхніх західних вчених так образно висловив орієнтацію нової дидактики на особистість: дієслово «навчати» має два значення (навчати кого, навчати чого). Щоб «навчати Джона латині» — треба знати і Джона і латинь, а до недавнього часу вважалося, що для навчання треба знати тільки латинь.

На думку представників нової педагогіки, головною проблемою дидактики стала активізація учня в процесі навчання. Слід було зробити так, щоб навчання носила самостійний, природний, спонтанний характер. Для цього навчання потрібно будувати не як підношення, заучування і відтворення готових знань, а як відкриття. Отримання знань учнями в ході їх спонтанної діяльності. Звідси назва «навчання через роблення». Структура процесу навчання виглядає так: відчуття труднощі в процесі діяльності, формулювання проблеми і суті утруднення, висування і перевірка гіпотез щодо вирішення проблеми, висновки та нова діяльність у відповідності з отриманим знанням. Етапи процесу навчання відтворюють дослідницьке мислення, науковий пошук. Цей підхід спричинив за собою зміни у змісті, методах і організаційних формах навчання. Один із реформаторів, В. Ла, виділяв у процесі навчання три етапи: сприйняття, переробку, вираз.

Таким чином, дидактика стоїть перед дилемою: або дати систематичний, загальне фундаментальну освіту на високому академічному рівні методом директивного навчання — і втратити індивідуальність, психологічну своєрідність і розвиток особистості, або дати вільну ініціативу особистості в навчанні, йти тільки від його потреб, використовуючи навчання через роблення, — і втратити систематичність в знанні учнів, знизити рівень освіти.

Функції навчання:

Дидактика виділяє три функції процесу навчання: освітню, розвиваючу і виховну.

Література

1. Антонець М. Дитиноцентричні домінанти у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського/ М. Антонець //Рідна школа. — 2010. — N9. — С. 18−21.

2. Бєлєцька І. В. Гра — важлива невід'ємна частина навчання, дозвілля, культури в цілому/ І. В. Бєлєцька //Соціальна педагогіка: теорія та практика. — 2010. — № 3. — С. 34−37.

3. Білецька С. Еволюція образу дитини: Ж. -Ж. Руссо як основоположник теорії педоцентризму/ С. Білецька //Шлях освіти. — К., 2010. — № 3. -С. 31−34.

4. Біліченко А. Київське меценатство 19 століття: факти, події, персоналії/ А. Біліченко //Вища школа. — К., 2010. — № 9. — С. 100−105.

5. Бондар Л. Диференційований підхід до організації педагогічного процесу в державних гімназіях та реальних училищах: (кінець ХIХ — початок ХХ ст.)/ Л. Бондар //Рідна школа. — 2010. — N9. -С. 52−56.

6. Буракова К. В. Професійно орієнтована адаптація іноземних студентів до навчання у вищому навчальному закладі України на основі загальних характеристик соціалізації особистості/ К. В. Буракова //Соціальна педагогіка: теорія та практика. — Луганськ, 2010. — № 3. -С. 43−46.

7. Ваховський Л. Ідеї гуманізму у французькій філософії освіти: історико-педагогічний аспект/ Л. Ваховський, Т. Харченко //Шлях освіти. — К., 2010. — № 3. — С. 39−44.

8. Вертій О. За законами роду: [про родоцентричну педагогіку]/ О. Вертій //Шлях освіти. — К., 2010. — № 3. — С. 46−48.
Вишневський О. Український виховний ідеал і національний характер: (витоки, деформації і сучасні виклики)/ О. Вишневський //Пед. думка. — Львов, 2010. — № 3. -С. 41−54.

9. Ганчева В. Сергій Черноусов — ІІ місце у Всеукраїнському конкурсі на кращий інноваційний урок фізичної культури та урок фізичної культури з елементами футболу/ В. Ганчева, С. Моїсєєв //Фізичне виховання в школі. — К., 2010. — № 3. — С. 9−11.

10. Глазиріна В. М. Принципи соціальної педагогіки як людинознавча категорія/ В. М. Глазиріна //Соціальна педагогіка: теорія та практика. — 2010. — № 3. — С. 11−18.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой