Проблеми захисту ділової репутації суб'єктів господарювання

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ І СУТЬ ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Законодавче регулювання понятійного апарату інституту ділової репутації

1.2 Ділова репутація як нематеріальний актив

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ВИНЕКНЕННЯ ПРАВА НА ЗАХИСТ ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Приниження ділової репутації суб'єктів господарювання як підстава виникнення права на захист ділової репутації

2.2 Неправомірне використання ділової репутації як елемент недобросовісної конкуренції

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ ПОВ’ЯЗАНІ З ВІДШКОДУВАННЯМ ШКОДИ ЗАВДАНОЇ ДІЛОВІЙ РЕПУТАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

3.1 Система оцінки шкоди завданої суб'єкту господарювання неправомірним використанням його ділової репутації

3.2 Проблеми застосування інституту відшкодування немайнової шкоди суб'єкту господарювання при приниженні ділової репутації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність роботи. З переходом України до ринкової економіки зумовився розвиток конкурентних відносин. Становище суб'єкта господарювання в цих відносинах значною мірою визначається його діловою репутацією. Для ефективного функціонування, ведення підприємницької діяльності, кожний суб'єкт господарювання повинен мати гарну ділову репутацію, з якою значною мірою пов’язують попит на продукцію та послуги, які постачає той чи інший суб'єкт господарювання.

Позитивна ділова репутація здобувається роками клопіткої праці та високо ціниться, являється важливим активом суб'єкта господарювання. Саме тому так важливо захищати ділову репутацію та мати змогу в судовому порядку відшкодувати завдану шкоду. Тому на сьогоднішній день ця тема набуває особливої актуальності та потребує значної уваги з боку дослідників.

Досліджуючи дану тему перш за все необхідно виділити проблему відсутності законодавчого закріплення єдиного чіткого визначення поняття ділової репутації юридичної особи. У зв’язку з цим сьогодні виникає досить багато проблем, пов’язаних із практичною реалізацією та захистом даного блага.

Також потрібно відмітити проблему, що виникає при відшкодуванні немайнової шкоди суб'єктам господарювання при неправомірному використанні та приниженні ділової репутації. Виникає проблемне питання, чи має взагалі юридична особа право на відшкодування моральної шкоди?

Ці проблемні питання в своїх працях висвітлювали такі вчені як А.Л. Анісімов, М. К. Галянтич, І.Ф. Коваль, С.І. Шимон, О. М. Ерделевський, В.В. Рєзнікова та інші.

Об'єктом дослідження являються суспільні відносини, що виникають в процесі реалізації права суб'єкта господарювання на ділову репутацію та захисту цього блага.

Предметом дослідження є правові основи захисту ділової репутації суб'єктів господарювання.

Мета дослідження. Конкретизувати положення, що містяться в законодавстві України, щодо захисту ділової репутації суб'єктів господарювання. Уточнити порядок відшкодування шкоди (майнової та немайнової) суб'єкту господарювання при неправомірному використанні та приниженні ділової репутації.

Відповідно до поставленої мети, завданнями дослідження є:

— розглянути законодавче регулювання понятійного апарату ділової репутації суб'єкта господарювання;

— визначити особливості ділової репутації як нематеріального активу суб'єктів господарювання;

— розглянути підстави для виникнення права захисту ділової репутації суб'єктів господарювання;

— дати аналіз системам оцінки шкоди завданої суб'єктам господарювання приниженням або неправомірним використанням їх ділової репутації;

— визначити проблеми, які існують при відшкодуванні шкоди завданої суб'єктам господарювання при неправомірному використанні та приниженні ділової репутації.

В процесі даного дослідження були використані наступні методи:

1. Формально-юридичний — для осягнення змісту нормативного матеріалу (Конституції України, законів та інших правових актів, що були використані при написанні роботи).

2. Системно — функціональний метод — для дослідження системи та порядку відшкодування шкоди завданої суб'єктам господарювання при неправомірному використанні та приниженні ділової репутації.

3. Статистичний метод і метод документального аналізу — встановлення недоліків правового регулювання захисту ділової репутації суб'єктами господарювання.

Структура роботи обумовлена її метою і задачами. Робота містить у собі титульний аркуш, вступ, три розділи, висновки і список використаних джерел та складає 28 сторінок.

Курсова робота пройшла апробацію у другій Міжнародній науково — практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Сучасний розвиток державотворення в Україні: проблеми теорії та практики».

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І СУТЬ ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Законодавче регулювання понятійного апарату інституту ділової репутації

Термін «ділова репутація» досить часто використовується в сфері господарювання, а саме слово «репутація» в буквальному розумінні означає «обмірковування», «роздуми».

Словник іншомовних слів під цим терміном розуміє узагальнену думку, що склалася в оточуючих, про переваги або недоліки кого-небудь чи чого-небудь, тобто громадську думку про щось або когось [2, с. 543].

В першу чергу необхідно зазначити, що чинне законодавство України не містить чіткого визначення поняття ділової репутації суб'єктів господарювання. Ділова репутація являється «морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим правом, якому закон надає значення самостійного об'єкта судового захисту. Поняття ділової репутації являється складною категорією як у правовому розумінні, так і з точки зору філософії. Це зумовлює появу значних труднощів та проблем, пов’язаних із практичною реалізацією та захистом даного права.

Це питання в своїх працях висвітлювали такі вітчизняні та зарубіжні вчені як А.Л. Анісімов, М. К. Галянтич, І.Ф. Коваль, О. В. Кохановська, Р. О. Стефанчук та інші.

Проте до єдиного висновку, щодо визначення поняття ділової репутації юридичної особи їм дійти не вдалося. Більшість з них вважає, що поняття ділової репутації слід розглядати через оцінку самої юридичної особи, а саме через ставлення до неї оточуючих — громадську думку, через сукупність позитивного і негативного ставлення.

Якщо ж розглядати чинне законодавства України, то перш за все потрібно відмітити, що поняття «ділова репутація» зустрічається у Законі України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до цього закону ділова репутація фізичної особи — це сукупність різних даних, які повинні бути обов’язково підтверджені, про особу, на підставі яких можливо зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону [3].

Визначення ділової репутації, що міститься в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказує на те що, ділова репутація — це сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи — також, як і в вище згаданому законі, про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі злочини і за злочини у сфері господарської діяльності [4].

Відповідно ж до п. 5 Інформаційного Листа Вищого господарського суду України від 28 березня 2007 року № 01−8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію», то можна зробити висновок, що визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб'єкта [5].

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27. 02. 2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» теж містить визначення поняття ділової репутації фізичної особи — це набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків. А також містить визначення поняття ділова репутація юридичної особи — оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин [6].

При детальному дослідженні поняття ділової репутації, що закріплено в вище згаданих джерелах, можливо зробити висновок, що визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб'єкта, а чинне законодавство не містить універсального та чіткого її визначення, оскільки поняття ділової репутації є морально-етичною категорією.

Деякі вчені наголошують на необхідності закріплення поняття ділової репутації в Господарському та Цивільному кодексах, але зважаючи на те, що теперішнє - морально-етичне трактування визначення поняття ділової репутації все-таки може бути використане на практиці, а якщо чітко закріпити визначення ділової репутації, то в майбутньому, з розвитком моралі, зміною цінностей, світогляду людей, може скластись ситуація, за якої деталізоване визначення обмежить право на захист ділової репутації [7, c. 37].

1. 2 Ділова репутація як нематеріальний актив

Ділова репутація являється по своїй суті важливим елементом ефективного функціонування юридичної особи, ведення нею підприємницької діяльності, завдяки їй товари та послуги фірми з позитивною діловою репутацією користуються більшим попитом, більш конкурентоспроможні.

Основними об'єктами оцінки ділової репутації підприємства визнаються: якість виробленої ним продукції, дотримання законодавства, договірних та інших господарських зобов’язань, правил ділової етики.

Виходячи з цього, ділову репутацію юридичної особи — це совокупність всіх її нематеріальних активів, до яких відносять престиж її фірмового найменування, торговельні марки, позначення, громадське ставлення та багато іншого [8, с. 54].

В умовах сьогодення ділова репутація є важливим активом юридичної особи, набувається роками клопіткої праці та вартує дуже дорого.

Ділова репутація має свою вартість — гудвіл. Згідно Податкового кодексу України гудвіл — це нематеріальній актив юридичної особи, що визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій [9].

Відповідно до Положення бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07. 07. 1999 № 163 і зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23. 07. 1999 № 499/3792, гудвіл — це вартісне відображення нематеріальних активів підприємства [10].

Враховуючи визначення гудвілу, що міститься в вище наведеному положенні можливо зробити висновок про те, що гудвіл і ділова репутація являються синонімами, але це не зовсім так, ділова репутація більш широке визначення, воно включає в себе як позитивну ділову репутацію, так і негативну, а гудвіл тільки позитивну, антонімом же гудвілу являється бедвіл — негативна ділова репутація.

Це питання в своїх працях детально досліджувала І.Ф. Коваль, якщо детально розглянути її доводи, зробити аналіз її праці, то можна дійти до висновку, що ці два поняття не слід ототожнювати, вони мають різну правову природу. Ділова репутація є немайновим благом, а гудвіл -- активом, який має чітке вартісне вираження. Це робить неможливим подальше ототожнення цих двох понять [11, с. 18].

Відповідно до ст. 1116 Цивільного кодексу України ділова репутація може бути предметом договору комерційної концесії, а також, відповідно до ст. 366 Господарського кодексу України, ділова репутація та ділові зв’язки можуть бути вкладом учасника простого товариства у спільну діяльність [12]; [13].

Якщо ототожнювати вище згадуване, можливо зробити висновок, що ділова репутація, якщо її розглядати як немайнове благо — гудвіл, може надаватися у користування іншим суб'єктам цивільного та господарського права, бути предметом договору та охороняється відповідно до законодавства України.

Отже, саме поняття «ділова репутація юридичних осіб» є досить дискусійним в правовій науці, воно належним чином не закріплено, та не уніфіковано, з цього приводу виникає достатня кількість розбіжностей в поглядах на це питання зі сторони вчених, деякі навіть схиляються до того, щоб відмовитися від нормативного закріплення цього питання, наголошуючи на тому, що воно загально відоме. Серед позитивних зрушень в розгляді цього проблемного питання можна виділити прийняття 27. 02. 2009 року Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», у якому Верховний суд України зазначає, що для правильного й однакового застосування судами законодавства щодо захисту ділової репутації юридичної особи, під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб -- підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, необхідно розуміти оцінку їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин [6]; [14, с. 14].

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ВИНЕКНЕННЯ ПРАВА НА ЗАХИСТ ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Приниження ділової репутації суб'єктів господарювання як підстава виникнення права на захист ділової репутації

В Україні на законодавчому рівні закріплено захист та недоторканість ділової репутації, так стаття 201 ЦК України визначає ділову репутацію як немайнове благо і наголошує на том, що воно охороняється цивільним законодавством, а 299 стаття ЦК України, забезпечує її недоторканість. Якщо ж говорити про юридичну особу, то ч. 1 ст. 91 ЦК України наголошує на тому, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині.

Стаття 94 ЦК України визначає, що «юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації» поряд з правом на інформацію, таємницю кореспонденції та іншими особистими немайновими правами, які можуть їй належати [12].

До проблем захисту ділової репутації суб'єктів господарювання в своїх роботах зверталися такі дослідники, як Дмитро Шпинов та Олеся Костенко, розглянувши їх праці можна прийти до висновку, що закріпивши в законі принцип недоторканості ділової репутації, держава тим самим гарантує власнику цієї ділової репутації судовий захист від будь-якого роду посягань з боку будь-яких осіб [15, с. 1].

Але разом з тим наголошується на тому, що державою захищається не сама недоторканна ділова репутація, а право на неї. З погляду захисту від протиправних дій це є закономірним і більш важливим. Тому що особа може звернутися до суду тоді, коли чиїсь дії або бездіяльність порушують її право на щось. Особа має право захищати в суді своє порушене право на благо, а не саме благо [16, с. 53].

Одним з елементів порушення недоторканості ділової репутації суб'єкта господарювання являється приниження його ділової репутації. Відповідно до п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28 березня 2007 р. № 01−8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію», приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської діяльності, у зв’язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів [5].

Ці дії завдають шкоди (моральної та майнової) суб'єктам господарювання, а тому, за відповідними позовами потерпілих осіб, підлягають відшкодуванню згідно з чинним законодавством України.

Це право здійснюється через суд, відповідно до п. 2 ст. 299 ЦК України та ст. 91 ЦК України, згідно якої фізична та юридична особи мають право на спростування недостовірної інформації у передбачених законом випадках, зокрема як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта.

Підвідомчість таких справ закріплена в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 12 листопада 2008 р. № 01−8/676 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням господарськими судами законодавства про інформацію», він встановлює те, що ці справи підвідомчі господарським судам.

Але потрібно звернути увагу на те, що це стосується лише справ «про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності». Усі інші справи про захист ділової репутації розглядаються в судах в порядку цивільного судочинства [17, с. 8].

Відповідачами у справах про захист ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. В п. 15 Постанови Верховного Суду України № 1 наводиться перечень дій які підпадають під категорію поширення неправдивої інформації. Серед них виділяють такі як: опублікування її у пресі; передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших ЗМІ; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку та інші [6].

Як зазначається в п. 27 Постанови Верховного Суду України № 1 «способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної таким порушенням як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав відповідальності за заподіяння шкоди».

Резюмуючи вище сказане, можливо зробити висновок про те, що відповідно до законодавства України суб'єкти господарювання мають право на судовий захист ділової репутації від будь-якого роду посягань з боку будь-яких осіб, також мають право на спростування недостовірної інформації, що стосується їх ділової репутації.

2.2 Неправомірне використання ділової репутації як елемент недобросовісної конкуренції

Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання — це підстава для виникнення права на захист ділової репутації суб'єктом господарювання. Стаття 33 Господарського кодексу України та Глава 2 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначають те, що неправомірне використання ділової репутації являється одним з трьох видів правопорушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією [13].

Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання включає три склади правопорушень: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу [18, с. 54].

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправомірним використанням чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання [19].

Предмет цього правопорушення пов’язаний з незаконним використанням елементів інтелектуальної власності суб'єкта господарювання, що в свою чергу з об'єктивної сторони впливають на його сприйняття оточуючими, являються «посередниками» між ним і потенціальними клієнтами.

Найчастіше предметом неправомірного посягання являється фірмове найменування суб'єкта господарювання — це позначення, яке містить указівку на організаційно-правову форму суб'єкта підприємництва і відмінний елемент [20, с. 22].

Згідно зі ст. 4 Закону, неправомірним є, зокрема, використання без дозволу уповноваженої на те особи зазначень походження товарів. Це зазначення використовується для визначення товару, особливі властивості якого значною мірою визначаються природними умовами або іншими факторами тієї місцевості, де вони виготовляються.

Важливим являється те, що в спорах про неправомірне використання ділової репутації підприємця немає необхідності доводити, що у порушника був намір або інша форма вини при його здійснення, спрямовані на змішування споживачем джерела товару або послуги. Не є необхідним також установлення дійсного змішування, а досить встановити його імовірність.

Для задоволення вимоги підприємця про захист від неправомірного використання його найменування або знаків для товарів і послуг йому слід довести: його пріоритет у використанні знака як знак для товарів і послуг або найменування як фірмового найменування; порушення його прав відповідачем шляхом використання ідентичного знака або найменування; можливість змішування з його діяльністю.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправомірним використанням товару іншого виробника є введення в господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін або зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи [19].

Це самостійний склад правопорушення, що може бути вчинений шляхом, наприклад, підміни менш відомим товаром більш відомого товару або товаром гіршої якості товару кращої якості. Таке правопорушення не тільки вводить в оману споживача, а й порушує добре ім'я товару і ділову репутацію виробника або постачальника товару. Така «підміна» товару є недобросовісною конкуренцією, навіть якщо при цьому не використовувались чужий товарний знак або фірмове найменування.

Копіюванням зовнішнього вигляду виробу вважається відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання.

Одним із складів правопорушень, що належать до неправомірного використання ділової репутації суб'єкта підприємництва в конкуренції, є недобросовісна порівняльна реклама.

Згідно зі ст. 7 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами або діяльністю іншого суб'єкта господарювання [19].

Порівняльна реклама — це реклама, що безпосередньо, або за змістом вказує на конкурента. захист неправомірний використання репутація

Згідно законодавства України порівняльна реклама не є незаконною, вона лише повинна не порушувати законні права інших осіб.

Якщо порівняльна реклама являється правдивою, точною, опирається на факти і являється корисною, то вона не буде незаконною.

Якщо товари, що порівнюються в рекламі, дійсно порівняні один з одним; схожі характеристики або компоненти мають порівнюватися безпосередньо один з одним; пропоновані порівняння мають відноситися до істотних характеристик або компонентів з погляду споживача; відмінності повинні бути значними і виражатися кількісно, то така порівняльна реклама буде правомірною.

Неправомірною ж визнається реклама якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги не підтверджені фактичними даними, є недостовірними, необ'єктивними та некорисними для інформування споживачів.

Порівняння в рекламі іноді приводяться тільки щодо однієї з характеристик товару або іншим недобросовісним чином. Це призводить до критичного погляду на порівняльну рекламу, що часто сприймається як недобросовісна, вводить в оману і завдає шкоди конкуренції, обмежує права споживачів [21, с. 32].

Практика свідчить про те, що недобросовісна реклама є одним з найбільш розповсюджених порушень в Україні. Серед розглянутих справ про недобросовісну конкуренцію справи про недобросовісну рекламу складають переважну більшість, значна кількість з них стосується недобросовісної порівняльної реклами. Такі справи складали до 60 відсотків усіх розглянутих Антимонопольним комітетом України справ про недобросовісну конкуренцію.

Як видно, порівняльна реклама має як переваги, так і недоліки. Саме по собі це не має приводити до заборони, а, навпаки, до її ретельного і продуманого правового регулювання для того, щоб протидіяти проявам негативних властивостей порівняльної реклами.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ПОВ’ЯЗАНІ З ВІДШКОДУВАННЯМ ШКОДИ ЗАВДАНОЇ ДІЛОВІЙ РЕПУТАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

3.1 Система оцінки шкоди завданої суб'єкту господарювання приниженням або неправомірним використанням його ділової репутації

При відшкодуванні збитків завданих діловій репутації суб'єкта господарювання позивач повинен у доказовому порядку довести факти прямої шкоди чи упущеної вигоди аби підтвердити суму заявленої вимоги. Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині, а у відповідності до п. 4 ст. 23 Цивільного кодексу, моральна шкода завдана юридичній особі може полягати в приниженні її ділової репутації. Згідно ж із Цивільним кодексом ст. 277 ч.7 спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена [12].

При доказуванні вини порушника, перш за все, необхідно керуватися письмовими доказами, до яких належать документами, що містять відомості про проведення маркетингового дослідження, про зниження ціни акцій, дані незалежних рейтингових досліджень та з використанням інших способів оцінки ділової репутації, а саме її зниження у зв’язку з порушенням зобов’язання. Також необхідно звернути увагу на матеріали, що доводять факт порушення ділової репутації; факти доведення складу цивільного правопорушення, що тягне за собою відшкодування моральної шкоди; наявність відповідних доказів. Необхідно приділяти значну увагу матеріальному вираженню порушуваного права. Це виконується шляхом надання бухгалтерських документів із закріпленим гудвілом або проведення відповідної експертної оцінки [22, с 54].

Проблемами даного питання займалася В.В. Рєзнікова, вона розробила концепційну методологію вартісної оцінки ділової репутації суб'єктів господарювання.

Існує три методи експертної оцінки вартості ділової репутації суб'єктів господарювання, а саме:

· витратний метод оцінки (коли вартість визначається як сума витрат на формування ділових зв’язків, створення ділової репутації, на рекламу, розвиток та підтримання такої репутації господарюючого суб'єкта, його рейтингу тощо, за цінами сьогоднішнього дня);

· ринковий метод оцінки (коли, наприклад, вартість ділової репутації та ділових зв’язків конкретної юридичної особи визначається на основі інформації про ціну відчуження ділової репутації та ділових зв’язків ряду інших конкуруючих суб'єктів господарювання. Разом з тим для об'єктивної оцінки за даним методом необхідним є активно функціонуючий ринок купівлі-продажу ділової репутації та ділових зв’язків);

· економічний метод (коли ділова репутація та ділові зв’язки певної юридичної особи за останні кілька років оцінюються з урахуванням «ринкової стійкості» даного суб'єкта господарювання) [23, с. 54].

Як висновок можна сказати те, що саме оцінка ділової репутації шляхом проведення економічної експертизи, при судовому захисті ділової репутації являється найбільш ефективним елементом доказування. Вона призначається та проводиться відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, а також згідно з Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки матеріалів та призначення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, включає в себе дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності; дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій; дослідження документів фінансово-кредитних операцій [24]. Також відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» може бути проведена й оцінка майна суб'єкта господарювання для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом [25].

3.2 Проблеми застосування інституту відшкодування немайнової шкоди суб'єкту господарювання при приниженні ділової репутації

Питання, чи має право юридична особа на відшкодування моральної шкоди на сьогоднішній час являється досить актуальним.

Відповідно до чинного законодавства України, а саме п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», «моральна шкода» -- втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб [26].

Якщо проаналізувати дане визначення, то можливо прийти до висновку, що в даному випадку є можливість заподіяння моральної шкоди юридичній особі, але по своїй суті воно являється несумісним з поняттям і структурою моральної шкоди як такової, оскільки відчути дискомфорт, фізичний біль, оцінити аморальність вчинку чи перетерпіти інші негативні наслідки морального характеру може тільки людина.

Однак на думку деяких вчених заподіяння моральної шкоди юридичній особі, шляхом поширення неправдивих відомостей, відомостей, що ганьблять її ділову репутацію обов’язково заподіє шкоду і визначеній особистості -- честі, гідності і діловій репутації конкретного громадянина або громадян (наприклад керівника підприємства, тому що в даному випадку можливо стверджувати, що порушується також і честь та репутація керівника, оскільки принижують його підприємство). Такої точки зору дотримується О. М. Ерделевський, який відзначає, що в очах громадськості юридична особа може цілком ототожнюватися з особою фізичною і недостовірна інформація, що ганьбить ділову репутацію юридичної особи, автоматично ганьбить і конкретного громадянина, що є «обличчям» даної організації [27, с. 17].

Однак, існує і протилежна думка — С.І. Шимон вважає, що юридична особа є організованим певним чином колективом людей, кожна з яких є носієм індивідуальних поглядів, моральних устоїв, має своє власне сприйняття реальності, світогляд, особливості психіки, їх об'єднання в професійній сфері не означає виникнення єдиного свідомого організму, наділеного психікою та іншими рисами, притаманними людській особистості. А в випадку, якщо фізична особа страждає морально як керівник, службовець, спеціаліст, -- вона вправі звернутися за відшкодуванням моральної шкоди індивідуально [28, с. 6].

Таким чином варто зазначити, що на думку більшості вчених моральна шкода юридичній особі, нанесена бути не може, оскільки юридична особа -- це суб'єкт, який не наділений психікою і не здатен відчувати будь-які емоції взагалі, а отже, піддаватися моральним чи фізичним стражданням.

Чинний Цивільний кодекс України дає право юридичним особам на відшкодування моральної шкоди, зокрема про це йдеться у ст. 23. Однак варто зазначити, що шкода для юридичних осіб, на відміну від громадян, буде іншим за змістом поняттям, найбільш вдалим з яких є термін «немайнова», що на сьогоднішній день визначається як синонім терміну «моральна». Зокрема необхідно зазначити, що термін «немайнова шкода» закріплений у абзаці 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Такі зміни були внесені Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про внесення змін та доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 25. 05. 2001 року № 5. Зокрема під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності [26]; [29, с. 15].

Отже, термін «відшкодування немайнової шкоди» є більш вдалим для юридичної особи, аніж «відшкодування моральної шкоди», оскільки можливість компенсації немайнової шкоди юридичним особам -- це гарантія дотримання їхніх прав.

Однак необхідно все ж таки звернути увагу на те, що Пленум Верховного Суду України не розв’язав проблему, що існувала досить тривалий час, він не розмежовував поняття моральної шкоди фізичних і юридичних осіб, залишивши перший і другий абзаци пункту 3 цієї постанови без змін, хоча логічно було б виключити словосполучення «чи юридичній особі» з абзацу 1 пункту 3. Таке виключення дало б можливість юридичним особам реалізувати своє право на відшкодування немайнової шкоди нарівні з відшкодуванням моральної шкоди фізичним особам.

ВИСНОВКИ

1. Розглянуто законодавче регулювання понятійного апарату ділової репутації суб'єкта господарювання. Визначено, що чинне законодавство України не містить єдиного чіткого визначення поняття ділової репутації юридичної особи. Ділова репутація являється «морально-етичною категорією». Комплексний аналіз нормативних актів, судової практики, дозволяє визначити термін «ділова репутація» юридичної особи як престиж її фірмового найменування, торгівельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товару та послуг.

2. Визначено особливості ділової репутації як нематеріального активу суб'єктів господарювання. Встановлено, що ділова репутація є немайновим благом, отже охороняється чинним законодавством України. У разі наявності порушень, юридична особа має право вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди за приниження її ділової репутації. Ділова репутація має свою вартість — гудвіл. Зроблений порівняльний аналіз таких понять, як гудвіл і ділова репутація, вони являються синонімами, але це не зовсім так, ділова репутація більш широке визначення, воно включає в себе як позитивну ділову репутацію, так і негативну, а гудвіл тільки позитивну, антонімом же гудвілу являється бедвіл — негативна ділова репутація.

3. Встановлено дві категорії підстав для виникнення права захисту ділової репутації суб'єктів господарювання: приниження ділової репутації суб'єкта господарювання та незаконне використання ділової репутації суб'єктів господарювання. Встановлено те, що закріпивши в законі принцип недоторканості ділової репутації, держава тим самим гарантує власнику цієї ділової репутації судовий захист від будь-якого роду посягань з боку будь-яких осіб.

4. Зроблено аналіз систем оцінки шкоди завданої суб'єктам господарювання приниженням або неправомірним використанням їх ділової репутації. Серед методів експертної оцінки виділяються: витратний метод оцінки; ринковий метод оцінки; економічний метод.

Встановлено те, що саме оцінка ділової репутації шляхом проведення економічної експертизи, при судовому захисті ділової репутації являється найбільш ефективним елементом доказування. Вона призначається та проводиться відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, а також згідно з Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки матеріалів та призначення судових експертиз.

5. Визначено проблеми, що існують при відшкодуванні немайнової шкоди завданої суб'єктам господарювання при неправомірному використанні та приниженні ділової репутації. Конкретизовано те, що суб'єкт підприємницької діяльності має право на відшкодування моральної шкоди, але ця шкода завдається не підприємству напряму, а конкретній особі - керівнику. Варто зазначити, що більш вдалим терміном для юридичної особи є термін «відшкодування немайнової шкоди», а не «відшкодування моральної шкоди». Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Враховуючи усе вищезазначене можна зробити висновок про те, що на сьогоднішній день чинне законодавство України потребує розробки нових спеціальних норм, які перш за все регулюватимуть питання ділової репутації юридичних осіб, а також надаватимуть право юридичним особам на відшкодування немайнової шкоди у разі порушення їх ділової репутації.

Звісно, це не допоможе вирішити всіх проблем, пов’язаних з практичною реалізацією та захистом даних благ, але це стане досить вагомим кроком на шляху до цього та допоможе уникнути однобічного підходу при вирішенні спорів з розглядуваних правовідносин у судовій практиці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996.- № 30.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: Перун, 2002. — 1440 с;

3. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 07. 12. 2000 р. № 2121-III // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 76. — Ст. 256.

4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12. 07. 2001 № 2664-III // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 96. — Ст. 324.

5. Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію: Інформаційного Листа Вищого господарського суду України від 28. 03. 2007 № 01−8/184 // Офіційний вісник України. — 2007. — № 54. — Ст. 323.

6. Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27. 02. 2009 № 1 // Вісник Верховного Суду України. — 2009. — № 65. — Ст. 212.

7. Саприкіна І.В. Правовідносини щодо захисту честі, гідності та ділової репутації фізичної особи в цивільному праві України. / Саприкіна І.В. // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 1. — С. 36−38.

8. Долбровський І.П. Честь, гідність, ділова репутація: Духовні складові особи чи юридична зброя / Долбровський І.П. // Юридичний вісник України. — 2000 — № 32. — Ст. 171.

9. Податковий Кодекс України від 02. 12. 2010 № 2755-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2010. — № 56.

10. Про затвердження «Положення бухгалтерського обліку»: Наказ Міністерства фінансів України від 07. 07. 1999 № 163 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 31. — Ст. 94.

11. Коваль И. Ф. Право на деловую репутацию субъектов хозяйствования и его внесудебная защита от неправомерного использования: сучасний контекст: [моногр.] / Коваль И. Ф. — К.: Либідь, 2005. — 23 с.

12. Цивільний Кодекс України від 16. 01. 2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 43.

13. Господарський Кодекс України від 16. 01. 2003 № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 21−22. — Ст. 144.

14. Луспеник Д. Д. Нові орієнтири судової практики щодо захисту гідності, честі та ділової репутації / Луспеник Д. Д // Вісник Верховного Суду України. — 2009. — № 3. — С. 14−15.

15. Костенко Л.A. Ділова репутація суб'єктів господарювання. / Костенко Л.A. // Юридичний журнал. — 2010. — № 9. Ст. 54.

16. Шпинов Д. Ю. Ділова репутація, визначення поняття, вплив на ступінь захисту / Шпинов Д. Ю. // ЮРИСТ & ЗАКОН. — 18. 10. 2011 № 41. Ст. 104.

17. Карнаух Т. Ю. Відшкодування моральної шкоди в окремих категоріях справ/ Карнаух Т. Ю. // Юридичний Вісник України. — 2006. — № 26. — Cт. 8.

18. Коваль И. Ф. Неправомерное использование деловой репутации субъекта хозяйствования как форма недобросовестной конкуренции / Коваль И. Ф. // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 10. — Ст. 24−26.

19. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07. 06. 1996 № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 76.

20. Галянтич М. В. Захист ділової репутації: цивільно-правові проблеми / Галянтич М. В. // Право України.- 2001.- № 1.- Ст. 97−100.

21. Бакалінська О.Ф. Порівняльна реклама: проблеми законодавчого регулювання в Україні / Бакалінська О.Ф. // Юридичний журнал. — 2004. — № 8. Ст. 32.

22. Кочин В. А. Захист ділової репутації суб'єктів підприємницької діяльності / Кочин В. А. // Юридичний вісник України. — 2008. — № 5. Ст. 65.

23. В.В. Рєзнікова Ділова репутація, ділові зв’язки та інші нематеріальні активи як вклади до спільної господарської діяльності у формі простого товариства / В.В. Рєзнікова // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 12. Ст. 100−103.

24. Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень: Наказ Міністерства юстиції України від 08. 10. 98 № 53/5 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 31.

25. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон України від 12. 07. 2001 № 2658-III // Офіційний вісник України. — 2001. — № 45.

26. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 № 4 // Вісник Верховного Суду України. — 1995. — № 13.

27. Эрделевский A.M. Правовое регулирование возмещения морального вреда в гражданском праве: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12. 00. 03 / Моск. гос. юрид. академия. — М., 1995.- Ст. 16−17.

28. Шимон С.І. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту суб'єктивних цивільних прав: Автореферат дисертації канд. юрид. наук: 12. 00. 03 / Національна академія наук України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького.- К., 1998.- Ст. 6.

29. Сиротенко С.Є. Деякі теоретико-практичні питання визначення розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди / Сиротенко С.Є // Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 6. — C. 41−44.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой