Проблеми здійснення правосуддя щодо неповнолітніх в Україні

Вступ

Актуальність теми. Демократична держава, яка дбає про своє майбутнє, не може бути байдужою до долі дітей, і насамперед тих, які вступили у конфлікт із законом. На жаль, процеси, що відбуваються останнім часом в українському суспільстві, вкрай негативно впливають на формування молодого покоління; зокрема, про це свідчить зростання рівня злочинності серед неповнолітніх. Хоча в останні роки й прийнято низку законів, спрямованих на захист прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, аналіз статистичної звітності та даних судової практики свідчить, що в багатьох випадках держава та суспільство починають реагувати на проблеми неповнолітніх, коли процеси криміналізації неповнолітніх стають незворотними.

Проблема злочинності серед неповнолітніх була й залишається однієї зі складних проблем нашого суспільства, оскільки правопорушення в середовищі неповнолітніх заважають, по перше, формуванню соціально цінної особистості неповнолітнього; по друге, завдають суспільству значних витрат трудових ресурсів (лише третина покараних повертаються до повноцінного суспільного життя); по-третє, злочинність неповнолітніх відіграє значну роль у формуванні рецидивної злочинності (дві третини рецидивістів розпочинають свій злочинний шлях ще неповнолітніми).

Проблеми кримінальної відповідальності неповнолітніх знайшли своє відображення у працях знаних вчених-дослідників, юристів та практиків таких як, А. М. Бойко, В. К. Грищук, М.І. Мельник, В. О. Навроцький, М.І. Хавронюк, Т.І. Чернявська, Н.С. Юзікова та інші.

Важливість тематики зумовила мету дослідження в площині аналізу проблем кримінальної відповідальності неповнолітніх в сучасному українському суспільстві.

Метою роботи є визначення проблем здійснення правосуддя щодо неповнолітніх в Україні, окреслення основних напрямків кримінальної політики щодо призначення покарання неповнолітнім, виділення пріоритетних напрямків розвитку законодавства України стосовно особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх.

У відповідності з метою постають наступні завдання

— розкрити соціальну сутність та правову природу кримінальної відповідальності;

— узагальнити наукові розробоки вітчизняних та зарубіжних науковців із цієї проблеми;

— здійснити комплексний науковий аналіз нормативно-правової бази щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх;

— проаналізувати судову практику щодо призначення покарання неповнолітнім;

— внести обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства про притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності;

Об'єктом роботи є проблеми особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство України, практика його застосування, статистичні дані, а також система наукових поглядів з приводу досліджуваних проблем.

Методологічною основою дослідження є прийняті сучасною правовою наукою загальнонаукові методи пізнання, що ґрунтуються на визнанні загальнолюдських цінностей як пріоритетів будь-якого наукового дослідження.

В основу роботи покладений діалектичний метод дослідження правових явищ. Спеціальними методами дослідження, використаними в дисертації, є: метод системного аналізу правових норм (цей метод використовувався, зокрема, в процесі порівняння загальних і спеціальних норм та при аналізі систем примусових заходів виховного характеру й покарання); статистичний метод (його використання забезпечило обгрунтування теоретичних положень роботи даними судової статистики та іншою статистичною інформацією).

Розділ 1. Загальні положення кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Відповідно до ст. 2 КК України кримінальна відповідальність є найтяжчим видом юридичної відповідальності, правовим наслідком вчинення злочину і полягає у застосуванні до особи, яка вчинила злочин, державного примусу у формі покарання, передбаченого чинним законодавством. Кримінальний кодекс. Електронний доступ [Режим доступу]. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341−14/page3

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Серед неповнолітніх в КК виокремлюється ще така категорія осіб, як малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного віку.

Особа вважається такою, що досягла відповідного віку не в день свого народження, а з початком наступної доби. Вік неповнолітнього встановлюється за документами, а у разі їх відсутності або неможливості одержання — експертизою. Відставання у психічному розвитку неповнолітнього, встановлене судовою психолого-психіатричною або педагогіко-психолого-психіатричною експертизою, повинно зокрема враховуватися при вирішенні питання про те, чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, то він повинен визнаватися обмежено осудним, що враховується при визначенні правових наслідків вчиненого посягання.

Неповнолітні є найбільш вразливою і незахищеною категорією у суспільстві і на це є ряд причин, зокрема, психофізіологічні, соціальні. Особливо це виявляється у суспільствах з перехідною економікою, в суспільствах, де відбувається зміна політичного режиму, економічного укладу тощо. Яскравим історичним прикладом є радянська держава 20−30-х років, коли проблеми неповнолітніх правопорушників вирішувались через перевиховання, а саме через вирішення колективних задач, які об'єднували комунарів (неповнолітніх вихованців-правопорушників) та формували довіру до неповнолітнього і його особисту відповідальність (педагогічна діяльність А. С. Макаренко). За вирішенням дорослими глобальних проблем неповнолітні часто залишаються поза увагою і суспільство звертає увагу вже тоді, коли неповнолітня особа скоїла правопорушення чи злочин. Бублик О.І. Покарання неповнолітніх правопорушників:шляхи гуманізації через формування відновного правосуддя// Вісник ЛНУ ім.Тараса Шевченка № 7 (266), ч.ІІ, 2013, с.181−189

Кримінальна відповідальність неповнолітніх має свою специфіку, яка обумовлена як соціально-психологічними особливостями неповнолітньої особи, так і кримінологічною характеристикою злочинів, що здійснюються цією категорією правопорушників. Така специфіка, безумовно, впливає на характер покарання, на його каральний зміст.

Відповідно до довідки УМВС в Миколаївській області Про стан протидії правопорушенням вчинених неповнолітніми, результатів профілактичної роботи серед неповнолітніх" за 9 місяців 2013 року, за вказаний період за участю неповнолітніх вчинено 327 злочинів, що на 16,4% менше ніж за аналогічний період 2012 року. (Додаток 1)

Кримінальне покарання неповнолітніх має декілька особливостей, які виявляються не тільки в обмеженні застосування до неповнолітніх визначених його різновидів, не тільки у формах його проявлення і у строках відбування, але й у обсязі покарання.

Карне законодавство України не передбачає яких-небудь спеціальних покарань для неповнолітніх. Однак коло покарань не пов’язаного з позбавленням волі, які можуть бути їм призначені доволі обмежений. Так, до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину можуть бути застосовані такі основні види покарань, як штраф, громадські або виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк та додаткові покарання у виді штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. кримінальний відповідальність покарання неповнолітній Виходячи з положень ст. 98 КК України інші види покарань — обмеження волі, конфіскація майна, довічне позбавлення волі — до неповнолітніх застосовуватися не можуть, у тому числі і в порядку переходу до іншого, більш м’якого виду основного покарання відповідно до ст. 69 КК України.

На сьогодні майже ніким не ставиться під сумнів твердження, що неповнолітні особи потребують посиленої кримінально-правової охорони. У зв’язку з цим законодавець у Кримінальному кодексі України виділив окремий розділ, присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Як зазначають автори науково-практичного коментаря до Кримінального кодексу України за редакцією І.М.Мельника та М.І.Хавронюка, необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії. Встановлюючи такі особливості, законодавець виходить з фізичних та психічних характеристик осіб цього віку: нестійкості психічних процесів, здатності до навіювання, відсутності достатнього життєвого досвіду, тощо. Виходячи з цього, для виправлення неповнолітніх злочинців часто достатнім є більш м’які заходи, що несправедливо до них ставити такі ж суворі вимоги, як і до дорослих членів суспільства. Северин О. О. Новий підхід до кримінальної відповідальності неповнолітніх//Вісник Донецького університету. Серія Юридичні науки., 2011, № 6

Таким чином, можна прийти до висновку що законодавцем було визначено для неповнолітніх окрему систему покарань, особливості призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та відбування покарання, погашення та зняття судимості.

Розділ 2. Покарання, які застосовуються до неповнолітніх, та їх особливості

2.1 Штраф

Штраф це вид кримінального покарання, яке має особистісний характер. Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» Постанова Пленуму ВСУ від 16.04.2004 № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», при призначенні покарання у виді штрафу суди з урахуванням вимог ст. 99 КК повинні досліджувати докази щодо наявності у неповнолітніх достатнього для сплати штрафу доходу, коштів або майна та наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.

Законодавець встановлює, що мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім не становить тридцять неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Максимальний же розмір штрафу для неповнолітнього визначається санкцією статті Особливої частини КК, але не може перевищувати п’ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч.4 ст. 53 КК України, може замінити засудженому неповнолітньому у віці від 16 до 18 років несплачену суму штрафу на покарання у виді громадських робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Однак тривалість виправних робіт в цьому випадку не може перевищувати одного року.

Таким чином, закон передбачає, що штраф може призначатися лише до неповнолітніх, які мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

2.2 Громадські та виправні роботи

Громадські роботи згідно з ч.1 ст. 100 КК призначаються неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин (не більше ніж дві години на день) і полягають у виконанні ним у вільний від навчання чи основної роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Кримінальний кодекс. Електронний доступ. [Режим доступу] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341−14

Громадські роботи передбачають певні обмеження у свободі пересування неповнолітнього, адже виконання покарання потребує особистої його присутності і засуджений не може виїхати за межі України без дозволу кримінально9виконавчої інспекції.

Статтею 36 Кримінально-виконавчого кодексу передбачено, що контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт здійснює кримінально виконавча інспекція. Кримінально-виконавчий кодекс. Електронний доступ. [Режим доступу] http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1129−15 Вона веде облік засуджених неповнолітніх, роз’яснює порядок і умови відбування покарання, погоджує з органами місцевого самоврядування об'єкти на яких неповнолітні повинні відбувати покарання та контролює організацію роботи адміністрацією суб'єкта господарювання, визначеному для виконання громадських робіт.

Засуджені до громадських робіт зобов’язані повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з’являтися на реєстрацію до інспекції.

Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем роботи. Громадські роботи неповнолітніми виконуються не більше як — дві години на день, але не менше двадцяти п’яти годин на місяць.

У разі ушкодження здоров’я під час виконання громадських робіт відшкодування шкоди неповнолітньому здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку.

Виправні роботи відповідно до ч.2 ст. 100 КК призначаються неповнолітнім у віці від 16 до 18 років, які мають постійну чи тимчасову роботу, на строк від двох місяців до одного року за місцем роботи. Суд у вироку визначає розмір відрахувань у дохід держави із заробітку неповнолітнього засудженого в межах 5−10%.

Особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюється кримінально-виконавчим законодавством України. При цьому мають бути враховані пільги, встановлені для неповнолітніх законодавством про працю.

У випадку ухилення неповнолітніх від відбування виправних робіт настає відповідальність за ч.2 ст. 389 КК України. При цьому неповнолітньому, який на момент постановлення вироку досяг 16-річного віку, може бути призначено покарання у виді арешту на строк, який передбачений ст. 101 КК України.

При застосуванні покарання у виді виправних робіт засуджений залишається на волі у тому ж трудовому чи творчому колективі, у якому він працював до засудження, та може вести звичний спосіб життя.

Проте неповнолітній протягом терміну відбування покарання не може звільнитися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Він зобов’язаний: додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з’являтися до інспекції на реєстрацію. Істотного значення для досягнення мети покарання має обов’язковість певних відрахувань із заробітку засудженого, що обмежує його можливості у матеріальному забезпеченні своїх потреб. Обов’язковим є сумлінне ставлення до праці.

Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання.

Час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.

Строк покарання у виді виправних робіт відповідно до ст. 43 КВК України обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений неповнолітній працював і з його заробітку провадилося відрахування. Кримінально-виконавчий кодекс від 11.07.2003

Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого. Відрахування провадяться з усієї суми заробітку, без виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. У осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи.

Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку загальнообов’язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов’язані з відрядженням, та інших компенсацій них виплат.

У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин і за ним відповідно до закону зберігалася заробітна плата, а також час, коли засудженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, організації, та час, протягом якого засуджений перебував на обліку в державній службі зайнятості і йому було надано статус безробітного.

У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп’янінням або діями, пов’язаними з ним, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування покарання у випадках, коли вина у вчиненні злочину доведена у встановленому законом порядку.

Виправні роботи єдиний вид альтернативних покарань, де законодавець передбачив застосування заходів заохочення та стягнення до засуджених осіб.

До заходів заохочення відносяться: клопотання перед судом щодо умовно-дострокового звільнення або заміни не відбутої частини покарання штрафом, зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування покарання.

Виховний вплив на неповнолітніх, засуджених до виправних робіт, можна було б посилити за умови покладення на них судом додаткових обов’язків, наприклад підвищення кваліфікації або освітнього рівня. Кочерган П. Про стан роботи з неповнолітніми, які перебувають на обліку в підрозділах кримінально-виконавчої інспекції//Відновне правосуддя в Україні,№ 4. 2012, с.

Таким чином, виправні та громадські роботи дозволяють уникнути соціальної ізоляції підлітка в найважливіший період його соціального становлення, уберегти його від повного занурення в кримінальне середовище та залучити до соціально корисної діяльності.

2.3 Арешт

Арешт як вид кримінального покарання, передбачений ст. 60 КК України. У широкому значенні арешт характеризується ознаками, які властиві усім видам покарань, а саме: є заходом державного примусу, призначається від імені держави і виключно вироком суду, тій особі яка визнана винною у вчиненні злочину; полягає у передбаченому КК обмеженні прав і свобод засудженого; тягне за собою судимість. Теоретичний аналіз загальних та специфічних ознак арешту та виявлення ознак, які відрізняють покарання у виді позбавлення волі дозволяють зробити висновок про те, що арешт є окремим видом покарання.

Арешт — це різновид позбавлення волі на короткий строк, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до ст. 37 Конвенції про права дитини, прийнятій 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. «арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюється згідно з законом використовується лише як крайній захід і протягом більш короткого відповідного періоду часу». На підставі ст. 101 арешт полягає у триманні неповнолітнього в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах і може бути призначений тільки неповнолітнім, які досягли на момент постановлення вироку шістнадцяти років і на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.

Неповнолітні відбувають арешт окремо від дорослих засуджених. Умови відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодавством.

Ст. 393 КК України передбачає відповідальність за втечу з місця позбавлення волі особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту. Чернявська Т.І. Калатур М. В., Азаров Ю.І. Особливості застосування до неповнолітніх покарань не пов’язаних з позбавленням волі// Митна справа № 1 (73), 2011 ч.2 с.177−183

2.4 Позбавлення волі на певний строк

Питання про доречність застосування до неповнолітніх позбавлення волі чи замінити його на більш гуманні види покарання як було, так і залишається дискусійним по сьогоднішній день. Одні вчені вважають, що позбавленню волі повинно належати ведуче місце серед всіх інших мір, так як воно пов’язане з докорінними змінами умов життя і вихованням підлітків, здатне викликати такі зміни в їх характері, які необхідні для виправлення, перевиховання засуджених. Інші додержуються думки, що позбавлення волі не можна розглядати як головний засіб боротьби із злочинністю неповнолітніх і що воно повинно застосовуватися тільки за тяжкі злочини, а також до рецидивістів з числа неповнолітніх.

Позбавлення волі, як найсуворіший вид покарання, може застосовуватися до неповнолітнього лише в тому випадку, коли виправлення неповнолітньої особи неможливе без ізоляції від суспільства, і якщо всі інші більш м’які засоби впливу не дадуть можливості досягти мети кримінального покарання. Отже, наявність в кримінальному праві (ст. 66 КК України) положення про те, що вчинення злочину неповнолітньою особою є пом’якшуючою обставиною, являється досягненням права України і свідчить про гуманність кримінального законодавства України.

Неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, покарання у виді позбавлення волі не призначається. Таким засудженим мають бути призначені інші покарання із вказаних у санкції статті Особливої частини КК.

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинення повторно злочину невеликої тяжкості - на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин — - на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п’ятнадцяти років.

Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі неповнолітніми передбачено у гл. 21 КВК України. У ній йдеться про матеріально-побутові умови, режимні вимоги до засуджених, специфіку побудови установ для неповнолітніх, додаткові гарантії при їх звільненні та деякі положення про їх соціальну адаптацію до умов вільного життя.

Неповнолітні відбувають покарання у виді позбавлення волі у спеціальних виховних колоніях, що відрізняються від колоній для дорослих перш за все ступенем ізоляції. Ці колонії не мають поділу за рівнями безпеки, в них більш доступні поліпшені умови тримання.

Правовий статус неповнолітніх засуджених за своїм обсягом включає в себе всі основні права, якими наділені засуджені, і має певні додаткові елементи, пов’язані з тими особливостями установ, де вони тримаються. Романов М. В. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими неповнолітніми//Юридична Україна № 4, 2012, с.36−42

Таким чином, позбавлення волі є найсуворішим покаранням для неповнолітніх. Вважається, що саме це покарання серед усіх інших у процесі його виконання спричиняє не тільки фізичні, а й психічні страждання засудженому, адже пов’язане з тривалою ізоляцією особи від суспільства. Тому не випадково його застосуванню до неповнолітніх повинна приділятися особлива увага усіх науковців.

2.5 Призначення покарання

Призначаючи покарання неповнолітньому, суд повинен врахувати більш широке коло обставин, ніж при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин після досягнення повноліття. Серед них:

1) загальні засади призначення покарання, вказані у ст. 65, обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання (статті 66−67);

2) особливості застосування до неповнолітніх окремих видів покарань, передбачених статтями 98−102;

3) обставини, які названі у ч.1 ст. 103, — умови життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку, інші особливості неповнолітнього. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України за ред. Мельника М.І., Хавронюка М.І. Київ, Юридична думка, 2007

Відповідно до пр. 5.1 «Пекінських правил» реакція на неповнолітніх правопорушників має грунтуватися на врахуванні не лише тяжкості правопорушення, а й особливості їх особистості. Особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суди мають дотримуватися вимог ст. 98 КК щодо видів покарань, які можуть бути призначені неповнолітнім за вчинений злочин. Перелік видів покарань є вичерпним. Так, до неповнолітніх визнаних винними у вчиненні злочину, суд може застосувати такі основні види покарань, як штраф, громадські або виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк та додаткові покарання у вигляді штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Суди під час розгляду кримінальних справ про злочини неповнолітніх в основному дотримуються загальних засад призначення покарання, враховують ступінь тяжкості вчиненного злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання. Суди повинні мати на увазі, що згідно зі ст. 66 КК неповноліття винного є обставиною, що пом’якшує покарання.

При пом’якшенні покарання неповнолітнім засудженим апеляційні і касаційні інстанції здебільшого враховували, крім ступеня тяжкості вчиненого злочину, й такі обставини, як вчинення злочину у неповнолітньому віці, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданих збитків, відсутність тяжких наслідків від злочину, умови життя та виховання, зокрема тяжкі сімейні обставини, наявність чи відсутність батьків або осіб, що їх замінюють, рівень їхньої турботи про дитину, матеріальні умови життя і виховання неповнолітнього, інші особливості особи неповнолітнього, рівень його фізичного,інтелектуального розвитку, а також дані про попередні судимості, як неповнолітній характеризувався, якою була його поведінка після вчинення злочину, зокрема — ставлення до потерпілого. Дідківська В.Г., Цимбал П. В., Семинишин М. О. Особливості призначення покарань неповнолітнім.//Науковий вісник національного університету ДПС України. № 2, 2012

Ефективність системи кримінальних покарань, що застосовуються до неповнолітніх, якою б досконалою вона не була, визначається не тільки власними перевагами, а й тим, наскільки науково обґрунтовано, оптимально та якісно реалізовано систему покарань у правових санкціях кримінального закону, що передбачає відповідальність винних осіб, а також тим, наскільки професійно грамотно й відповідно до закону ці санкції реалізуються у судовій практиці, при розгляді конкретних кримінальних справ за обвинуваченням неповнолітніх.

Теоретично законодавець створив широку гуманну систему покарань, яка може бути застосована до неповнолітніх, що повною мірою відповідає міжнародним стандартам у галузі захисту прав дитини. Разом із цим у судовій практиці виникають труднощі при призначенні виду та міри кримінального покарання за вчинення окремих злочинів неповнолітніми. Така проблема виникає у процесі правозастосування закону про кримінальну відповідальність при призначенні покарання неповнолітнім, коли виникають обставини, які унеможливлюють його призначення. Неможливість призначення жодного з покарань, перелічених у санкції закону, за яким засуджується неповнолітній, пов’язана з певними заборонами, обмеженнями, майновим і віковим статусом особи. Умовно такі обставини можна розподілити на дві групи.

Першу групу становлять санкції закону, за яким засуджується неповнолітній, що не можуть бути застосовані до особи певної вікової групи. Наприклад, вчинення особою віком до 16 років суспільно небезпечного діяння, яке, згідно з ч.1 ст. 296 КК України, карається штрафом або арештом, або обмеженням волі. Однак, щодо особи віком до 16 років арешт та обмеження волі не застосовуються (ч. 3 ст. 60, ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 98, ст. 101 КК України). Так само, фактично виключається можливість застосування штрафу (ч. 1 ст. 99 КК України), оскільки у неповнолітніх, здебільшого, відсутній самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

Другу групу становлять санкції закону, за якими засуджується неповнолітній, що можуть бути застосовані до особи за певних умов:

1) у разі вчинення вперше злочину невеликої тяжкості. Санкцією ч. 1 ст. 135 КК України передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Неповнолітньому, який уперше вчинив такий злочин, позбавлення волі не призначається (п. 2 ст.102 КК України) та обмеження волі не застосовується (ч. 3ст. 61, ч. 1 ст. 98 КК України);

2) за відсутності самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення. Санкціями ч. 2 ст. 192, ст. 216, ч. 2 ст. 299, ч. 2 ст. 300, ст. 302, ч.1 ст. 311, ч.1 ст. 318, ст. 363 КК України передбачено покарання у виді штрафу або обмеження волі; за ч. 1 ст. 361−2 КК України — у виді штрафу або позбавлення волі. Як зазначалось раніше, позбавлення волі за вперше вчинений злочин невеликої тяжкості не призначається, а штраф призначається тільки за певної умови;

3) за відсутності місця роботи. Санкцією ст. 196 КК України передбачено покарання — виправні роботи, обмеження або позбавлення волі, ст. 203−1, ч. 1 ст. 361−1 КК України — штраф, виправні роботи або позбавлення волі. Відповідно до змісту закону, виправні роботи призначаються тільки особам, які працюють, за місцем роботи (п. 2 ст. 101 КК України), штраф, позбавлення волі можуть бути призначені за певних умов, а обмеження волі до неповнолітніх не застосовується.

Призначення покарання неповнолітнім віком до 16 років, які вчинили злочин та яким призначається покарання викликає найбільше труднощів. Ситуація, що склалася на сьогодні в кримінальному законодавстві, обмежує, а інколи унеможливлює здійснення диференційованого підходу при призначенні покарання, не відповідає принципам справедливості та рівності щодо окремих категорій суб'єктів відповідно до віку, стану здоров’я, соціального статусу. Складність застосування покарання до неповнолітніх цієї вікової групи полягає в тому, що застосування покарань, альтернативних позбавленню волі, як правило, пов’язано із трудовою діяльністю або майновим станом.

На роботу неповнолітнього не беруть через вік або відсутність попиту чи недостатній рівень професійної освіти. А проблемою при застосуванні покарання майнового характеру найчастіше є відсутність у неповнолітнього самостійного заробітку або майна, на яке може бути покладене стягнення.. Юзікова Н.С. Особливості застосування до неповнолітніх покарань за наявності обставин, що виключають їх призначення// Право і суспільство № 4, 2012

Таким чином, проаналізувавши судову практику та теоретичні висновки можна прийти до висновку, що для правильного вирішення вищезазначених питань законодавцю необхідно внести зміни до норм Загальної частини КК України, які б передбачали: по-перше, збільшення кількості виховних заходів, спрямованих на соціальну реабілітацію підлітків; по-друге, розширення кола покарань, котрі можуть бути застосуванні до осіб, які не досягли 16 років, що дасть суду можливість, з урахуванням особистості неповнолітнього, виховної мети покарання, перейти до більш м’якого виду покарання (ст. 69 КК України), при неможливості застосування покарань у виді виправних робіт чи обмеження волі або за умов недоцільності - позбавлення волі; по-третє, передбачити можливість заміни тих видів покарань, застосування яких до окремих вікових категорій неповнолітніх неможливе, покараннями інших видів з певним перерахунком до досягнення вісімнадцятирічного віку, то остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років. Гнатенко Є.С. Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх. Реалії сьогодення//Вісник Дніпропетровського університету.Серія: Юридичні науки. 2012, № 2(3) с.82−86

Таким чином, приходимо до висновку, що звільнення неповнолітніх від кримінального покарання та його відбування віддзеркалює привілейований правовий стан осіб, які вчинили злочин до 18-річного віку, у кримінальному законодавстві. Натомість величезний потенціал кримінально-правових засобів стимулювання виправлення неповнолітніх, формування у них стійкої законослухняної поведінки та ціннісної установки «невчинення нових злочинів» використовується не повністю. Сучасна модель заохочувальної норми у кримінальному законодавстві повинна мати чітку спрямованість на конкретну соціально-корисну поведінку неповнолітнього в посткримінальний, пенітенціарний період.

Розділ 3. Соціальні причини, що призвели до вчення неповнолітнім кримінального злочину

Успішному функціонуванню сучасної Української держави суттєво заважає погіршення криміногенної ситуації серед неповнолітніх. Слід зазначити особливе місце кримінально-правової науки у виконанні завдання ефективного протистояння злочинній діяльності. Тому на сучасному етапі особливо актуальною стає проблема аналізу причин виникнення злочинної діяльності.

Майбутнє будь-якого суспільства і всього людства величезною мірою детермінується рівнем духовного та фізичного розвитку молодого покоління, його розумінням ролі та значення прав людини в житті індивіда і соціуму, а також відповідальності за свою долю та свої вчинки.

Отже, можна вважати, що повага до прав людини починається із ставлення суспільства до своїх дітей. Це значить, що права окремої дитини, молодої людини, їх забезпечення безпосередньо залежать від свідомої, цілеспрямованої державної політики на міжнародному та національному рівнях та від діяльності неурядових громадських організацій, які виходять з безумовного визнання самоцінності дитинства, наявності у дітей та молоді своїх специфічних інтересів та потреб і створюють необхідні соціально-економічні та політичні умови для їх життя і розвитку Усе це актуалізує необхідність вивчення можливості протистояти соціально неприйнятній поведінці неповнолітніх шляхом формування відповідного простору для розвитку особистості дитини, враховуючи історико-культурні здобутки України, запроваджуючи передовий досвід європейських країн у вирішенні проблем протидії правопорушенням неповнолітніх. Юзікова Н.С. Особливості застосування до неповнолітніх покарань за наявності обставин що виключають їх призначення// Право і суспільство № 4, 2012, с.

Економічні та політичні потрясіння і кризи, розшарування та деморалізація суспільства, відкритість суспільства до не найкращих зразків чужих культур — ось фактори, що призвели до втрати багатьох традиційних засобів, за допомогою яких віками виховувалося молоде покоління. Постійне транслювання по телевізору сцен насильства, немотивованих і жорстоких вбивств не може виховати повагу до чужого життя і майна. Зростанню злочинності серед неповнолітніх сприяють високий рівень безбатьківства — правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша вина перед другими людьми, перед усією країною", — зазначав педагог Макаренко А. С.

Рівень злочинності серед неповнолітніх на території України є досить високим. Як свідчать офіційні статистичні дані, а саме аналіз стану злочинності за 2012 рік, неповнолітніми (або за їх участю) вчинено 14,2 тис. злочинів, що на 14,4% менше ніж у 2011 році; майже 7 тис. (або 49%) від цієї кількості - тяжкі та особливо тяжкі. Питома вага тяжких та особливо тяжких злочинів за розслідуваними справами становила 7,3% [8%]. Неповнолітні вчинили 52 умисних убивств, заподіяли 104 умисних тяжких тілесних ушкоджень, вчинили 41 зґвалтування, 1,1 тис. грабежів, 245 розбійних нападів. Крім того, зареєстровано 327 фактів незаконного заволодіння автомобілем неповнолітніми особами, вчинено 9,5 тис. крадіжок чужого майна (питома вага таких злочинів від кількості розкритих становила 8,4% [9,8%]), у тому числі із квартир — 656 або 5,6% [6,9%]. Аналіз стану злочинності за 2012 рік

Також насторожує факт, про те, що як свідчать офіційні дані неповнолітні здебільшого вчиняють злочини, переюбуваючи в стані алкогольного сп’яніння. Так, згідно довідки УМВС України в Миколаївській області, в 10 випадках неповнолітні, які вчинили злочини перебували у стані алкогольного сп’яніння (Ленінський — 3, Березанський, Первомайський райони — по 2, Центральний, Заводський та Жовтневий райони — по 1). (Додаток 1)

Однією з причин, яка впливає на рівень притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності є вплив дорослих, які бажають використати неповнолітніх у власних цілях, шляхом обману, погрози або підкупу.

Так, за статистичними даними, з початку 2013 року виявлено 27 дорослих осіб, за втягнення неповнолітніх до злочинної діяльності. (Додаток 1)

Невирішеність комплексу проблемних питань, які стосуються соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі, призводить до рецидивів, повторюваності злочинів. Неповнолітні правопорушники, які опинилися в місцях позбавлення волі несвідомо, — це найбільш вразлива категорія, яка потребує реабілітації. Для неповнолітніх, вихід на волю є гострою кризовою ситуацією, друзі стараються їх уникати, на роботу чи на навчання влаштуватися досить складно. В колонії у молодих людей відсутні можливості для самореалізації та для самоствердження. Головне в місцях позбавлення волі - не порушувати вимоги режиму. Але ж молодій людині по своїй природі необхідно самостверджуватися і розкрити себе. Це досить серйозна проблема, так як основні параметри зрілої особистості закладаються в молодому віці, а перебуваючи в місцях позбавлення волі, молоді люди змушені самостверджуватися в злочинному світі. Сорока Л. В. Становлення кримінального законодавства про відповідальність та покарання неповнолітніх//Наукові праці МАУП, 2012 вип.1 (32), с.183−187

Високий рівень злочинності неповнолітніх та збільшення рівня судимостей таких осіб вимагає розробки нових заходів боротьби з цим явищем.

Таким чином, можна прийти до висновку, що для зменшення рівня злочинності серед неповнолітніх важливим є аналіз особистості у взаємодії з соціальним середовищем, оскільки злочинну діяльність породжує не сама по собі особистість або середовище, а саме їх взаємодія. Система зовнішніх обставин у поведінці особи переламується через її внутрішній світ, через її психіку. Звідси випливає важливий висновок — у злочинній діяльності проявляється єдність об'єктивних і суб'єктивних факторів людської життєдіяльності.

Висновок

Сьогодні у кримінальному праві не піддається сумніву та обставина, що неповнолітні порушники кримінального закону є своєрідною, особливою типологічною групою, яка відрізняється від дорослих злочинців як за характером та ступенем суспільної небезпечності вчинюваних злочинів, так і (що більш суттєво) за особливостями їх особистості, в якій відбивається недостатня соціальна зрілість, незавершеність інтелектуально-вольового та фізичного розвитку цих суб'єктів.

У законодавстві України кримінальна відповідальність неповнолітніх виокремлена у самостійний інститут Загальної частини, який представлений у КК в розділі XV, яким і визнано специфіку кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх, що є ознакою прогресивного розвитку вітчизняного кримінального права, зміцнення гарантій законних інтересів особи з визначенням деякої специфіки правового становища цієї категорії суб'єктів та мети покарання таких правопорушників.

Призначаючи у кожному конкретному випадку покарання, обираючи його вид та розмір, суд має виходити передусім з того, щоб воно було необхідне та достатнє для виправлення й попередження нових злочинів неповнолітнім. Кримінальний кодекс України дає нам вичерпний перелік покарань які можуть бути застосовані до неповнолітніх.

Проведений аналіз обумовлює необхідність створення специфічної системи заходів кримінально-правового характеру відносно неповнолітніх, яка була б ефективною і дійсно відповідала усім критеріям стосовно неповнолітніх, у зв’язку з чим підтримую думку багатьох науковців про внесення певних змін до кримінального закону.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996. Електронний доступ. [Режим доступу] http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001. Електронний доступ. [Режим доступу] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341−14

3. Кримінально-виконавчий кодекс від 11.07.2003. Електронний доступ. [Режим доступу] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1129−15

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 Про практику розгляду судами справ про застосування заходів виховного характеру. Електронний доступ. [Режим доступу] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0002700−06

5. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Блажівський Є.М., Грошевий Ю. М., Дьомін та ін.: за заг. Ред. Тація В.Я., Пшонки В. П., Портнова А. В. — Х. Право, 2012

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. К.: Юридична думка, 2009

7. Бубник О.І. Покарання неповнолітніх правопорушників: шляхи гуманізації через формування відновного правосуддя та ювенальної юстиції// Юридична Україна, № 3, 2012, с.12−18

8. Герасимчук Л. Деякі аспекти застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх// Юридична Україна № 10, 2011

9. Гнатенко Є.С. Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх. Реалії сьогодення//Вісник Дніпропетровського університету. Серії: Юридичні науки, № 2 (3), 2012 с.82−86

10. Дащенко О. В. Соціальна обумовленість інституту умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх//Право України, № 8, 2012, с.85−94

11. Дідківська В.Г., Цимбал П. В., Семинишин М. О. Особливості призначення покарання неповнолітнім//Науковий вісник Національного університету ДПС України, № 2, 2012, с.89−95

12. Кочерган П. Про стан роботи з неповнолітніми, які перебувають на обліку в підрозділах кримінально-виконавчої інспекції// Відновне правосуддя в Україні, № 4, 2012, с.65−71

13. Палюх Л. М. Деякі питання конкуренції кримінально-правових норм при вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх//Право України, № 4, 2012 с.

14. Романов М. В. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими неповнолітніми//Юридична Україна № 4, 2012 с.36−42

15. Северин О. О. Новий підхід до кримінальної відповідальності неповнолітніх// Вісник Донецького університету. Серія Юридичні науки, 2011, № 6, с.45−51

16. Сорока Л. В. Становлення кримінального законодавства України про відповідальність та покарання неповнолітніх// Наукові праці МАУП, 2012 вип. 1(32), с.183−187

17. Хряпінський П.В. Гуманізація звільнення неповнолітніх від призначеного покарання та його відбування // Вісник Академії адвокатури України, 1(14) 2009, с.94−100

18. Чернявська Т.І., Калатур М. В., Азаров Ю.І. Особливості застосування до неповнолітніх покарань не пов’язаних з позбавленням волі// Митна справа № 1 (73) 2011 ч.2 с.177−183

19. Юзікова Н.С. Особливості застосування до неповнолітніх покарань за наявності обставин, що виключають їх призначення.// Право і суспільство № 4, 2012, с.69−74

20. Аналіз стану злочинності. Режим доступу [Електронний доступ] http://sc.gov.ua/ua/sudova_statіstіka.html