Проблеми і перспективи "Партії Зелених України" в Україні

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Политология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Факультет — Суспільних наук та міжнародних відносин

Кафедра — політології

Курсова робота

Проблеми та перспективи «Партії Зелених України» в Україні

Виконавець

Студент Групи — СП-11−1 _______________________ Дмитрієв О.О.

Керівник,

доцент кафедри політології ______________________ Пащенко В. И.

Допускається до захисту:

Завідувач кафедри політології,

д-р філос. наук, проф. _____________________________ Токовенко О. С.

2012

Зміст

Вступ

1. «Зелений» рух та його цілі

1.1 Перші «зелені» партії

1.2 Політика «зелених»

2. «Партія зелених України»

2.1 Розвиток «зеленого» руху

2.2 Виборча та парламентська діяльність «ПЗУ»

2.3 Программа партії

2.4 Основні напрямки діяльності «ПЗУ»

3. Перспективи «ПЗУ» на парламентських виборах 2012

3.1 Єкологізіція підприємницької діяльності

3.2 «Зелена» реклама

3.3 Переваги «зеленої» ідеології

Висновок

Список використанної літератури

Вступ

Природні катаклізми по всій планеті - сигнал всьому людству про те, що насуваються глобальні катастрофи. І в розвинених країнах на нього чітко реагують, зокрема голосуванням за партії зелених.

Зелена ідеологія як школа думки, заснована на усвідомленні всього масштабу екологічної загрози. Згідно з позиціями «зелених», і капіталістична, і соціалістична моделі суспільства — лише різні форми цивілізації «індустріалізму», які відносяться до природи і людини як до об'єктів експлуатації.

Зелений Рух (Зелені) — загальна назва груп, течій, неурядових та політичних організацій, які займаються боротьбою з руйнуванням навколишнього середовища і домагаються більшої гармонії у відносинах між людиною і природою. Зелений колір, який використовується учасниками руху в якості загальної емблеми, служить символом природи, надії та оновлення.

«Зелені» — партія майбутнього. Головним завданням цієї партії є проведення кардинально нових реформ в умовах глобальних екологічних та економічних змін, тенденцій зменшення енергетичних ресурсів на планеті.

Ідеологія зеленого руху проста, і грунтується на цінностях зрозумілих, і близьких всім. Цим ідеям багато тисяч років, вони відомі в кожній культурі.

І українська культура не є виключенням, тут варто послатися на дослідження Центра Разумкова, яке ілюструє ставлення громадян до різних ідеологічних течій, згідно з цим дослідженням лідером за підтримкою є екологічна течія, яка впевнено випереджає навіть національно-демократичний ідейний напрямок. «Зелена» спрямованість викликає схвальне ставлення у 45,8%, байдужість — 31%, негатив — у 11,9% виборців (ще понад 11% не визначилися з відповіддю). Можна зробити висновок, що українці готові підтримати політичну силу, яка зможе запропонувати чітке вирішення екологічних проблем тим паче, що в Україні цих проблем вистачає.

На сьогодні в нашій країні зарегульовано біля 65% річкового стоку і подальше його регулювання спричинить загрозу гідрологічної катастрофи. Тобто води для будівництва та експлуатації нових 22 реакторів в Україні, які запланувала влада в 2006 році («Енергетична стратегія України до 2030 року») просто немає. Ця ж проблема виникне у разі розбудови гігантських гідроелектростанцій. Заплановане державне фінансування розвитку атомної енергетики в 30 разів перевищує план для альтернативних та відновлюваних джерел, хоча саме вони разом із системними заходами щодо енергозбереження є пріоритетами розвитку енергетичних стратегій країн ЄС.

Одним із головних інструментів збереження й відновлення тваринного та рослинного світу є заповідання територій. Проте останніми роками Україною котиться хвиля незаконного захоплення земель заповідників, природних і ландшафтних парків. Все це відбувається під тиском корпоративних економічних інтересів вузького кола осіб. При цьому основним фактором для спрощення цих протизаконних операцій є відсутність проектів землеустрою об'єктів ПЗФ. Наприклад, межі для територій ПЗФ загальнодержавного значення встановлено лише на 45% їх загальної площі, а місцевого значення -28%. І це при тому, що саме ці природоохоронні території є єдиною надією на збереження екосистем. У сучасній Україні частка територій ПЗФ є меншою за 5% площі країни, тоді як обсяг заповідності в Європі у середньому сягає 15−17%, а за підрахунками ряду вчених-екологів мав би бути не менше 30%.

Так, екстенсивне ведення сільського господарства призвело до того, що рівень розораності земельного фонду України сягнув ледь не найвищого рівня у світі - до 80% всієї території країни. А хімізація аграрної галузі"посприяла" процесам забруднення колись еталонних ґрунтів. На початку третього тисячоліття вчені Ради з вивчення продуктивних сил Національної академії наук України констатували: тільки 7% земельної площі країни є екологічно чистими територіями, ще 8% можна віднести до умовно чистих, а 15% - до слабозабруднених. Водночас 40% площі країни є екологічно забрудненими, 30% мають найгірші умови для життя людини.

Вирішення цих та багатьох інших питань повинні взяти на себе політичні партії тим паче, що в Україні існує шість політичних партій єкологічного спрямування і безліч неурядових єкологічних організацій. Ось тут і постає головне питання: чому вони нічого не роблять? Чому «зелені» интереси не представленні в урядових структурах, зокрема в парламенті? Тим паче, що Україна ставить собі за мету стати розвиненою європейською державою, а в багатьох країнах Європи (Німеччина, Чехія, Австрія, Щвеція, Фінляндія тощо) зелені представленні в уряді. Тому метою данної курсової роботи є проаналізувати діяльність єкологічного руху в Україні на прикладі «Партії Зелених України».

Для досягнення зазначеної мети необхідно було вирішити наступні завдання:

· Розкрити поняття «Зелений рух» та визначити його основні цілі.

· Визначити місце і роль «Партії Зелених України» в Україні.

· Визначити основні переваги зеленої ідеології порівняно з ідеологією інших політичних партій.

· Визначити і дослідити основні напрямки діяльності «ПЗУ».

Обєкт дослідження — перспективи на парламентських виборах, авторитет між партіями місце в партійній системі України.

Предмет дослідження — перспективи «Зеленої» ідеології в Україні.

1. «Зелений рух та його цілі»

Рух зелених — (green movement) — соціальний рух, першорядний інтерес якого пов’язаний з екологічними проблемами. Воно має широку підтримку і зайнято забрудненням навколишнього середовища, збереженням живої природи, традиційної сільською місцевістю, а також контролем над формуванням розвитку. Крім того — це сильне політичне крило, яке являло собою потужне лобі в протягом 1980-х рр. Партія зелених була найбільш помітною у Західній Німеччині та Голландії, в кінці 80-х рр. з перейменуванням в Партію екології стала помітною у Великобританії. Однак багато прихильників руху підтримують не традиційно політичні, а практичні проблеми, у вирішенні яких можуть брати участь як покупці так и любителі природи.

Багато людей також плутають Зелені партії з Грінпісом, всесвітньої неурядової організацією, вельми помітною в екологічному русі, яка, як і Зелений політичний рух, була заснована в 1970-х і розділяє деякі зелені цілі та цінності, але працює іншими методами і не організована в політичну партію.

Часто проводять відмінність між «зеленими партіями» в загальному сенсі, що підкреслює екологізм, і по-особливому влаштованими політичними партіями, так званими «Зеленими партіями» (з великої літери), які виростають з принципів, які називаються «Чотирма стовпами», і побудованого на цих принципах процесу досягнення консенсусу. Основна відмінність між Зеленої партією і зеленої партією полягає в тому, що перша, на додаток до екологізму, також підкреслює мету соціальної справедливості і миру в усьому світі.

«Чотири стовпи» або «чотири принципи» Зелених партій це:

* Екологія — екологічна стійкість

* Справедливість — соціальна відповідальність

* Демократія — відповідний процес прийняття рішень

* Світ — ненасильство[1]

1.1 Перші «зелені» партії

У березні 1972 року найперша зелена партія в світі (Об'єднана тасманський група) була сформована на зборах громадськості у м. Хобарт (Австралія). Приблизно в цей же час, на атлантичному узбережжі Канади, «Мала партія» була сформована приблизно з такими ж цілями. У травні 1972 збори в Університеті королеви Вікторії у Веллінгтоні (Нова Зеландія) створило «Партію цінностей», першу в світі національну зелену партію. Термін «зелений» (німецьке grьn) був вперше придуманий німецькими зеленими, коли вони взяли участь у перших виборах на національному рівні в 1980 році. Цінності цих ранніх рухів поступово були закріплені в тому вигляді, в якому вони поділяються усіма сьогоднішніми Зеленими партіями по всьому світу.

У міру того, як Зелені партії поступово виростали знизу, від рівнів кварталів до муніципальних, а потім (еко) регіональних і національних рівнів, і часто керувалися процесом вироблення рішень за допомогою консенсусу, сильні місцеві коаліції стали неодмінним попередніми умовами для перемог на виборах. Зазвичай зростання викликався однією-єдиною проблемою, через яку зелені могли перекинути місток між політикою і турботами звичайних людей.

Першим таким проривом була Німецька партія Зелених, відома своєю опозицією ядерної енергії, як вираз анти-централістичних і пацифістських цінностей, традиційних для зелених. Вони були засновані в 1980 році і, побувавши в коаліційних урядах на рівні земель протягом декількох років, потрапили в федеральний уряд разом із Соціал-демократичною партією Німеччини в так званому Червоно-Зеленому Альянсі з 1998 року. У 2001 вони досягли угоди про згортання ядерної енергетики в Німеччині і погодилися залишатися в коаліції і підтримувати німецький уряд канцлера Герхарда Шредера з питання війни в Афганістані в 2001 році. Це ускладнило їх відносини з зеленими по всьому світу, але продемонструвало, що вони були здатні на складні політичні угоди і поступки.

«Зелені» в Австрії традиційно користуються популярністю в країні. Партія була заснована в 1986 році і носила назву «Зелена альтернатива».

Серед інших країн Європи, де «зелені» грали чи грають значну роль, слід зазначити Францію, Ірландію, Португалію та Бельгію. Ірландію іноді називають зеленим островом. Це не дивно, тим більше, що зелені в Ірландії, на відміну від британських сусідів — цілком відбулися, як політики.

1.2 Політика «зелених»

Зелені партії беруть участь у визначеному законодавством виборному процесі і намагаються впливати на вироблення і виконання законів у кожній країні, в якій вони організовані. Відповідно до цього, Зелені партії не закликають покінчити з усіма законами або з законами, виконання яких пов’язане з (або потенційно загрожує) застосуванням насильства, хоча вони воліють за мирні підходи до виконання законів.

Зелені партії часто плутають з «лівими» політичними партіями, які закликають до централізованого контролю за капіталом, але вони (Зелені) зазвичай виступають за чіткий поділ між суспільним надбанням (на суші і на воді) та приватними підприємствами, з невеликою часткою співробітництва між обома — передбачається, що більш високі ціни на енергію та матеріали створюють ефективні та екологічні ринки. Зелені партії рідко підтримують субсидії для корпорацій — іноді за винятком грантів на дослідження з пошуку більш ефективних або екологічних промислових технологій.

«Праві» Зелені які роблять акцент на природному капіталізмі - і перенесення податків з вартості, створеної працею або послугами, на споживання людьми багатств, створених природним світом. Ці відмінності мають тенденцію призводити до дебатів з проблем етики, формування політики та громадської думки з цих відмінностей під час змагань лідерів партії. Так що єдиної Зеленої етики не існує.

Платформи Зелених черпають свою термінологію з науки екології, а політичні ідеї - з фемінізму, лівого лібералізму, ліберального соціалізму, соціальної демократії (соціальної екології) і іноді деяких інших. 1]

Вкрай рідкісні для платформи Зелених пропозиції знизити ціни на викопні види палива, не маркувати генетично модифіковані організми, лібералізувати податки, торгівлю і тарифи з метою усунути захист екорегіонів або громад людей.

Деякі проблеми зачіпають більшість зелених партій по всьому світу і часто можуть сприяти глобальному співпраці між ними. Деякі з них торкаються структури партій, деякі - їх політики:

* Фундаменталізм проти реалізму

* Екорегіональная демократія

* Реформа виборчої системи

* Земельна реформа

* Безпечна торгівля

* Туземні народи

* Винищення приматів

* Знищення зливових лісів

* Біобезпека

* Охорона здоров’я

* Природний капіталізм

З питань екології винищення видів, біобезпеки, безпечної торгівлі та охорони здоров’я, Зелені як правило погоджуються до певної міри (часто виражається в спільних угодах або деклараціях), зазвичай на основі (наукового) консенсусу, використовуючи процес досягнення консенсусу.

Є досить певні відмінності між Зеленими партіями і всередині них в кожній країні і культурі, і постійно ведуться дебати про баланс інтересів природної екології та індивідуальних потреб людини.

2. «Партія Зелених України»

2.1 Розвиток «зеленого» руху

Питанням екологічного захисту в Ураїні почали перейматися ще до чорнобильської катастрофи, однак розвинувся він у громадсько-політичний рух уже після неї. Екологічна ідея за кілька років до здобуття Україною незалежності була в авангарді громадсько-політичної активності. Згадаймо, історія політичного екологічного руху на Україні бере свій початок з неформальної громадської ініціативи середини 1980-х, тобто фактично з моменту перебудови. Вже у червні 1989 р. в Україні діяло понад 47 тисяч неформальних самодіяльних об'єднань, з яких 1946 позиціонували себе як екологічні (серед них найбільшим було екологічне громадське об'єднання «Зелений світ», котре виникло у грудні 1987 р. як реакція на ситуацію довкола чорнобильської трагедії). Специфікою організацій цього спектра була не лише суспільна активність, а й усвідомлення необхідності запровадження політичних механізмів впливу задля досягнення своїх цілей, зміни ситуації на краще.

У 1988 році в Києві відбувся перший великий санкціонований мітинг, який мав виключно екологічну спрямованість і був організований низкою організацій: «Спадщиною», «Громадою», екологічними об'єднаннями «Зелений світ», «Ноосферою», «Зеленим милосердям», «Небайдужими». На міжреспубліканській конференції асоціації «Зелений світ» 25--26 квітня 1989 р. було рекомендовано українській (тоді ще радянській) владі припинити будівництво та експлуатацію атомних станцій, розсекретити та зробити доступною кожному громадянину інформацію про наслідки катастрофи на ЧАЕС та щодо реальної екологічної ситуації в Україні. Ідея створення екологічної партії виникла у жовтні 1989 року на установчому з'їзді Української екологічної асоціації «Зелений світ». У той час рейтинг зелених в Україні був дуже високим, бо, на відміну від інших, тоді зелені ще могли робити конкретні справи.

Асоціація «Зелений світ» пройшла багато перепон від організації до утворення політичної Партії зелених' яка існує та функціонує в незалежній Україні і понині. На початку 90-х років створити політичну партію було дуже важким кроком. Але"зелені" зуміли зробити такий крок. 30 вересня 1990 року була створена Партія зелених' а зареєстрована як політична партія 24 травня 1991 року Міністерством юстиції.

Вже наприкінці квітня 1990 року був ухвалений маніфест Партії зелених' у якому Партія заявляє про прагнення здобуття державної незалежності України.

2.2 Виборча та парламентська діяльність «ПЗУ»

Перетворившись на потужну політичну силу і заручившись підтримкою багатьох людей, Партія зелених України бере участь у виборах до парламенту в 1994 році. Але «зелені» зазнають поразки. Від ПЗУ не пройшов ні один кандидат. Це обумовлювалось тим' що «зелені», надто акцентуючи увагу на проблемі Чорнобиля, не помітили' що таку саму акцентуацію почали робити ледве не всі партії України, і ПЗУ, маючи на початку тільки цю «зелену» відмінність від інших партій' розчинилася серед них.

У 1996 — 1997 роках популярність «зелених» зростала, вони були однією з небагатьох політичних партій в Україні' які мали друковане видання «Зелений Світ» та ділову газету «Сіті». Ці видання порушували традиційно «зелені» питання, висвітлювали діяльність партії.

«Зелені» більш розширили свою програму' звернули увагу на ті моменти, які турбували суспільство. Програма, яку вони представили на виборах у 1998 році, торкалася усіх сфер життя. Це видно з основних програмних моментів: Партія зелених виступає за формування в Україні відкритого громадянського суспільства, де політичні і правові інститути слугують інтересам людини. «Зелені» — за реальний громадянський контроль над владою. Партія зелених України — за відкрите суспільство' правову державу' реальний громадянський контроль над владою. Держава для людини' а не людина для держави.

«Зелені» — за всебічний захист екологічних прав людини. «Зелені» виступають за реальну рівність можливостей для чоловіків і жінок, за належне убезпечення прав дітей і ще ненароджених.

Отримавши прихильність багатьох людей і маючи сумний досвід виборів 1994 року, Партія зелених бере участь у парламентських виборах 1998 року. Багато партій, які брали участь у виборах, не вважали за суперника Партію зелених' але вони помилялися: «зелені» пройшли до парламенту. 31 березня 1998 року за Партію зелених України віддали свої голоси 1 444 264 виборці' «зелені» одержали 19 депутатських мандатів. Пройшовши до парламенту, вони почали активно виконувати свою програму.

Одне з основних завдань, закриття Чорнобильської АЕС, було виконано за активною діяльністю парламентської фракції ПЗУ 15 грудня 2000 року. Закони України' що прийняті в цілому і вступають в силу: «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах карпатського регіону», «Про планування і забудову територій», «Про перевезення небезпечних вантажів», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про ратифікацію Об'єднаної конвенції про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами», «Про радіочастотний ресурс України», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання розвитку вітроенергетики України», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами», «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 — 2015 роки», «Про внесення змін до Водного кодексу України», «Про курорти», «Про фізичний захист ядерних установок' ядерних матеріалів' радіоактивних відходів' інших джерел іонізуючого випромінювання», «Про ратифікацію Поправки до Монреальського протоколу про речовини' що руйнують озоновий шар», «Про ратифікацію Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань», «Про об'єкти підвищеної небезпеки», «Про затвердження Державної програми охорони та відтворення Азовського та Чорного морів».

«Зелені» беруть участь у президентських виборах в 1999 році, висунувши свого лідера Віталія Кононова кандидатом у президенти України. Віталій Кононов свідомо йшов на поразку' прагнучи своєю участю піднести авторитет партії як повноцінного та потужного учасника політичних процесів.

Маючи в активі чотири роки парламентської діяльності, «зелені» брали участь 2002 року у виборах до парламенту за них проголосувало 1,3% виборців. Брали участь у президентських виборах 2004 року' а також у парламентських виборах 2006 року до Верховної Ради набрали 0,5% голосів. Тоді два основні ворогуючі блоки не дозволили ввійти до парламенту «зеленим». Політична сила з сімнадцятирічною історією, озброївшись величезним досвідом і знаннями, українські «зелені» приймають рішення про самостійну участь своєї політичної сили в виборах до Верховної Ради 30 вересня 2007 року, але набравши 94 511 голосів (0. 40%) в парламент вони не пройшли.

Партія зелених України братиме участь у парламентських виборах 2012 року.

Порівняно низькі показники «ПЗУ» після виборів 1998 року обумовлються незавжди чіткою позицією «ПЗУ» наприклад на виборах 2004 вони підтримали кандидатуру Виктора Ющенка тим самим розчинившись серед політичної партії «Наша Україна». Також падіння рейтингів зелених можна повязати з погіршенням економічної та соціальної ситуації в Україні, для людей зараз пріоритетним є стан економіки, а не екології.

2.3 Программа партії

Партія зелених України будує свою програму на десяти ключових цінностях, які є універсальними для всіх «зелених», ось ці десять цінностей:

· Повага до розмаїття. Ми повинні поважати культурне, етнічне, расове, сексуальне, релігійне і духовне розмаїття в контексті індивідуальної відповідальності всіх людей. Ми повинні відстоювати найкращі ідеали нашої країни: особисту гідність, громадянську активність, свободу і правосуддя для всіх.

· Соціальна справедливість. Ми повинні надавати соціальну допомогу, оберігаючи й розвиваючи гідність особи. Ми повинні заохочувати людей дотримуватись здорового способу життя. Ми повинні мати контрольовану громадськістю систему освіти, що ефективно навчатиме наших дітей академічних знань, екологічної мудрості, соціальної відповідальності та особистісного зростання. Ми повинні розв’язувати особистісні та групові конфлікти поза втручанням адвокатів та суддів. Ми повинні взяти на себе відповідальність за скорочення злочинності. Ми повинні заохочувати простоту і помірність.

· Демократичні засади. Ми повинні розвинути систему, що забезпечуватиме та заохочуватиме самостійний контроль над рішеннями, що стосуються нашого життя. Ми повинні гарантувати, що депутати будуть повністю підзвітні виборцям. Ми повинні заохочувати та підтримувати «об'єднавчі інститути» — родину, сусідську та церковну громаду, добровільну асоціацію, етнічний клуб — аби повернути їм функції, нині передані уряду. Ми повинні вчитися краще розуміти традиції громадянської активності, добровільної діяльності та суспільної відповідальності.

· Повага до прав жінки. Ми повинні замінити культурну етику панування й контролю більшою кількістю спільних шляхів взаємодії. Ми повинні заохочувати людей піклуватися про тих, хто не є членами їхньої соціальної групи. Ми повинні сприяти утвердженню відповідальних, позитивних та шанобливих стосунків між представниками різних статей.

· Соціально орієнтована економіка. Ми повинні так змінити виробничі структури, аби заохотити перетворення робітників на
співвласників та підтримання демократичних стосунків у виробничому процесі. Ми повинні розвивати нові види економічної активності та заходи, що дозволять скористатися новітніми технологіями, що утверджують гуманізм, свободу, екологічність, відповідальність та суспільну солідарність. Ми повинні відстоювати економічну безпеку, відкриту для всіх. Ми повинні реструктурувати схему розподілу доходів, аби відображати багатства, створені поза формальною монетарною економікою: відповідальність за батьківство, ведення домашнього господарства, присадибне садівництво, громадська діяльність тощо. Ми повинні обмежити розмір та концентрування потужностей корпорацій, не завдаючи шкоди зростанню ефективності та технологічним інноваціям.

· Децентралізація. Ми повинні зменшити владу і відповідальність індивідуумів, закладів, громад та регіонів. Ми повинні заохочувати пріоритет місцевих культур перед домінуючою монокультурою. Ми повинні створити децентралізоване демократичне суспільство з політичними, економічними та соціальними інститутами, реалізованими на місцевому рівні (щонайближче до домівки), оскільки це більш ефективно та практично. Ми повинні врегулювати потреби в соціальному та місцевому самовизначенні та потреби в централізованому розв’язанні певних питань.

· Екологічна зваженість. Ми повинні керувати людськими спільнотами з розумінням того, що ми є частиною природи, а не існуємо над нею. Ми повинні жити в межах екологічних та ресурсних можливостей планети, застосовуючи технологічне знання для створення енергоефективної економіки. Ми повинні налагодити кращі стосунки між містами та сільськими громадами. Ми повинні сприяти розвитку екологічного сільського господарства та захищати саморегульовані екосистеми. Ми також повинні орієнтуватись на біоцентричну мудрість у всіх сферах життя.

· Ненасильство. Ми повинні віднайти дієві альтернативи насиллю на всіх рівнях — від родини та вулиці до нації і світу. Ми повинні прибрати ядерну зброю з Землі, аби не турбуватись через наміри урядів. Ми повинні конструктивно використовувати ненасильницькі методи протесту проти політики, з якою ми не згодні, а також пом’якшувати атмосферу поляризації та егоїзму, що є серйозним джерелом насильства.

· Персональна та глобальна відповідальність. Ми повинні надавити справжню допомогу в ініціативах країн третього світу. Ми повинні допомогти іншим країнам здобути продовольчу та іншу самостійність щодо базових життєвих потреб. Ми повинні скоротити оборонний бюджет для забезпечення адекватного захисту. Ми повинні утвердити ці Десять Зелених пріоритетів як джерело змін глобального порядку. Ми повинні змінити світовий лад, але не створити іншу величезну етнічну державу.

· Орієнтація на майбутнє. Ми повинні стимулювати людей та установи мислити на довгострокову перспективу, а не лише для задоволення егоїстичних інтересів. Ми повинні заохочувати людей розвивати власне бачення майбутнього та ефективніше діяти для його реалізації. Ми повинні визначати, чи є новітні технології соціально корисними та керуватись цими визначеннями у формуванні суспільства. Ми повинні привчати уряд та інші установи до практики фінансової відповідальності. Ми повинні перейматись якістю життя, а не нескінченним економічним зростанням як центральним орієнтиром на майбутнє. 4]

2.4 Основні напрямки діяльності «ПЗУ» в україні

Екологічна безпека значною мірою залежить від загального стану економіки. В свою чергу, економічний фактор є визначальним у забезпеченні соціального захисту людини. На відміну від прийнятих норм соціальної захищеності, таких як пенсійне забезпечення, зміцнення інституту приватної власності, підтримка хворих і немічних, працевлаштування безробітних, екологічна складова має здебільшого узагальнюючий характер і не персоні-фікується. Але світова практика захисту екологічних прав людини і суспільства доводить зворотнє, тож ситуація в Україні значною мірою обумовлена елементарною відсутністю відповідних економічних механізмів.

Достатньо згадати допомогу з боку держави постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи або персоніфіковану допомогу населенню Закарпатської області внаслідок стихійного лиха, і стає зрозумілим, що посилення екологічної захищеності означає і посилення захищеності соціальної всіх без винятку верств населення. Тож природоохоронна діяльність займає не останнє місце в регулюванні соціальної безпеки.

Для провадження зваженої державної політики слід визначити основні екологічні пріоритети України. Однією чи з не найголовніших причин подальшого погіршення стану навколишнього природного середовища в Україні є відсутність чітко окресленої стратегії еколого-економічного розвитку, розмитість і декларативність рішень, спрямованих на збереження і відтворення природних ресурсів країни. Шкідливість політики екологічних закликів проявляється не лише у величезних суспільних втратах, що мають суто екологічне походження, але й у посиленні зневаги і недовіри до будь-яких державних рішень взагалі.

Основоположні принципи діяльності держави щодо стимулювання ефективного природокористування, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки для життя і здоров’я людини закріплені в Конституції України. Відповідно до них держава бере на себе відповідальність перед громадянином за здійснення природоохоронних функцій та підтримання екологічної рівноваги на території України. Статті 50 та 66 Основного Закону України не тільки гарантують право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля, але й передбачають відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Право громадян України на безпечне для життя і здоров’я довкілля, крім Конституції, закріплено в окремих кодексах, законах України, інших нормативних актах, розроблених на підставі вимог Основного Закону. Україна є учасницею понад 30 міжнародних природоохоронних конвенцій глобального та регіонального значення. Головні засади державної екологічної політики отримали подальший розвиток у комплексно-програмному документі «Основні напрями державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», схваленому Верховною Радою України 5 березня 1998 р. Цим документом у якості найголовніших пріоритетів визначені наступні напрями природоохоронної діяльності в Україні:

1. Гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на ЧАЕС;

2. Поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

3. Стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

4. Будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

5. Запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

6. Формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

7. Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Згаданою постановою визначені також основні завдання, виконання яких має сприяти втіленню у життя зазначених вище пріоритетів, а також конкретні заходи на рівні окремих елементів довкілля, галузей економіки та в економіко-правовій сфері. За час, що минув, окремі напрями охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів були додатково врегульовані відповідними законами України. Серед останніх з них — «Про курорти», «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, джерел іонізуючого випромінювання», «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000−2015 роки», «Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами» та ін.

Незважаючи на досить істотне скорочення обсягів виробництва промислової продукції, у багатьох містах рівень забруднення атмосферного повітря шкідливими викидами залишається надзвичайно високим. До цього слід додати загострення проблеми очищення промислових і комунальних стічних вод, накопичення промислових і побутових твердих відходів, загазованість відпрацьованими газами автотранспорту, що у кінцевому рахунку створює загалом нестерпні умови для проживання населення у майже 50 населених пунктах України. Таким чином, необхідно констатувати, що багаторічні спроби надати державній екологічній політиці переважно галузево-ресурсного змісту не лише не розв’язали наявні проблеми, а навіть сприяли ще більшому їх загостренню. Збереження такого підходу за сучасних, принципово інших суспільних відносин є особливо небезпечним. Адже держава вже не має багатьох, суто адміністративних, важелів управління і ця обставина унеможливлює здійснення природоохоронних заходів навіть у колишніх, вкрай обмежених обсягах. Виправлення такого становища можливе лише шляхом надання екологічній політиці переважно регіонального змісту.

По-перше, саме такий підхід об'єктивно притаманний природоохоронній діяльності.

По-друге, органи місцевої влади набувають дедалі більших повноважень, що створює досить сприятливі умови для оперативного вирішення проблем охорони довкілля безпосередньо на місцях.

Тобто, сьогодні регіональна екологічна політика має стати найголовнішим пріоритетом у питаннях охорони і раціонального використання природних ресурсів. Конкретним втіленням у життя такого підходу має стати розробка регіональних екологічно збалансованих програм соціально-економічного розвитку, у яких кожний суб'єкт господарської діяльності, незалежно від форми власності, повинен отримати свій особистий вичерпний перелік конкретних завдань з охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів. Сучасна практика розробки регіональних комплексних програм соціально-економічного розвитку не відповідає достатньою мірою зазначеним вимогам.

Пріоритетним завданням партії Зелених України є організаційно-правове забезпечення охорони довкілля. Для досягнення оптимального рівня ефективності цієї діяльності мають бути перш за все визначені особливості реалізації природоохоронної політики в Україні.

Надто уповільнене запровадження в Україні ринкових економічних відносин у фінансовій (насамперед податковій) політиці та обвальні банкрутства суб'єктів господарювання, суттєві невизначеності у питаннях власності, тіньова економіка та інші негаразди сьогодення спричинили формування в країні досить своєрідної системи ручного управління суспільним розвитком. З одного боку, колишньої єдиної владної адміністративно-командної вертикалі вже не існує, з іншого — регулювання багатьох питань соціально-економічного розвитку продовжує перебувати під прямою опікою численних міністерств і відомств. Замість того, щоб забезпечувати охорону довкілля і раціональне використання природних ресурсів за допомогою загальноприйнятих у розвинених країнах економічних важелів, в Україні продовжує функціонувати архаїчна радянська система адміністративних важелів. Основні складові цієї системи — квоти на забруднення середовища, екологічні стандарти і процедури, експертиза проектів, інспектування, контроль, штрафи і збори, ліцензії на використання природних ресурсів.

Відсутність єдиної екологічної стратегії і навіть головних засад екологічного контролю, дублювання окремих функцій різними державними органами, а також недостатнє їх матеріально-технічне і фінансове забезпечення практично унеможливлюють досягнення позитивних екологічних зрушень. Але навіть за максимального вдосконалення адміністративно-командних важелів екологічної політики її результати суттєво не покращаться. Адже запровадження максимально жорсткого контролю і недопущення забруднення довкілля автоматично буде означати зупинку того чи іншого підприємства і зупинку податкових платежів до Державного бюджету. З іншого боку, технічне переозброєння і екологічне оздоровлення виробництва вимагає не лише часу, але й значних коштів. Щодо якості законодавчого забезпечення екологічної політики України можна послатися на оцінку міжнародного центру перспективних досліджень. Вона загалом зводиться до того, що українське законодавство з питань охорони навколишнього природного середовища є декларативним і не містить чітких механізмів примусу до виконання.

До цього можна також додати, що в окремих випадках до чинного законодавства вносяться зміни, які посилюють саме їх декларативність. Наприклад, законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (від 8. 06. 2000 р.) передбачено обмеження функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органів на місцях стосовно суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють свою діяльність на умовах угод про розподіл продукції. Однією з причин, які обумовлюють загальну декларативність екологічного законодавства в Україні, може бути насамперед його неузгодженість із принциповими змінами, які відбулися у сфері суспільних відносин. Йдеться про запровадження нових, ринкових відносин, за яких саме економічні важелі управління набувають особливо великого значення. За цих умов ресурсно-технологічний ухил законодавчих актів стає дедалі менш ефективним. 16]

Досить суттєвою вадою чинного законодавства у сфері екологічної політики є також його переважна орієнтація на усунення, а не на попередження негативних явищ. Такий підхід об'єктивно унеможливлює досягнення будь-коли такого стану довкілля, який би відповідав вимогам цивілізованого розвитку. Незадовільна якість чинного природоохоронного законодавства України, з одного боку, та майже відверте нехтування ним з боку суб'єктів господарювання і органів виконавчої влади — з іншого боку, в кінцевому рахунку призвели до того, що в цілому за останні 10 років стан довкілля і відповідно здоров’я населення погіршилися.

Наведені фрагменти лише частково відображають правові прогалини в екологічній політиці України. Але й цього досить, аби усвідомити, що законодавче забезпечення політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів одночасно формується за двома протилежними групами чинників.

Перша група — це ще досить вагомі залишки колишньої директивної системи управління, згiдно з якими визначаються конкретні організа-ційні і технічні заходи щодо пом’якшення наявних кризових явищ.

Друга група — спроби використання ринкових важелів управління усією соціально-економічною системою. У цьому контексті економічна відповідальність і економічна зацікавленість у першу чергу суб'єктів господарювання має виступати головною рушійною силою суспільного розвитку.

Але за умов, коли конкретні ринкові механізми реалізації екологічної політики України залишаються ще не відпрацьованими, поєднання двох наведених принципів не підвищує, а навпаки — зменшує загальну ефективність екологічного законодавства, оскільки з’являються (чи свідомо створюються) додаткові шляхи уникнення відповідальності за шкоду, заподіяну довкіллю. Останній аспект екологічного законодавства потребує особливої уваги, тим більше, що саме недостатня відповідальність є чи не найголовнішою першопричиною усіх існуючих економічних негараздів.

Ці, а також наведені раніше матеріали щодо регіональних аспектів рівня еколого-економічної збалансованості з особливою гостротою засвідчують, що правове забезпечення охорони навколишнього природного середовища потребує не просто суттєвого, а докорінного переопрацювання. Найголовнішими його напрямками мають стати посилення відповідних повноважень органів місцевої влади, а також максимальне використання міжнародного досвіду.

Серед численних рішень, прийнятих останнім часом Європейським Економічним Союзом (Радою Європи) і спрямованих на охорону, відтворення і раціональне використання природних ресурсів, особливе місце посідають рішення щодо посилення відповідальності за порушення правил і норм раціонального природокористування. Передусім це стосується прийнятої у 1993 р. Конвенції про цивільну відповідальність за збитки, які спричинила небезпечна для навколишнього середовища діяльність, а також прийнятої у1998 р. Конвенції про захист навколишнього природного середовища засобами кримінального права. В основу цих Конвенцій покладено положення Декларації з навколишнього середовища і розвитку, прийнятої у 1992 р. в Ріо, згідно з яким країни мають розвивати національну законодавчу базу стосовно міри і ступеню відповідальності і компенсації шкоди, заподіяної неконтрольованим ування вже зараз відповідних міжнародних критеріїв. Хоча, з іншого брозвитком. 16] Що ж стосується цивільної відповідальності, то головна мета згаданої Конвенції полягає у гарантуванні адекватної компенсації за збитки, які спричинила небезпечна для довкілля діяльність, а також у розробці засобів запобігання такій діяльності і відновлення середовища після заподіяної шкоди.

При цьому поняття «навколишнє середовище» включає досить широкий спектр його складових: природні ресурси як біологічні, так і небіологічні (повітря, вода, грунт, флора і фауна), а також їх комплекси, ландшафт, окремі види майна.

До поняття «збитки» Конвенція відносить:

— смерть чи тілесне пошкодження особи;

— повна або часткова втрата майна;

— інші втрати внаслідок погіршення стану довкілля.

Окремо при цьому наголошується, що компенсація за погіршення стану навколишнього середовища не включає відшкодування втрати прибутку при такій діяльності і повинна обмежуватися вартістю заходів із відновлення середовища чи окремих його компонентів. Конвенцією передбачається, що головна відповідальність за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу, покладається на особу, яка здійснює виробничий контроль над небезпечною діяльністю.

При визначенні міри і ступеню відповідальності залежно від речовин, видів відходів та місця їх зберігання мають враховуватись також специфічні обставини:

— у разі припинення небезпечної діяльності до того, як стане відомо про заподіяну шкоду;

— при колективному чи індивідуальному виробничому контролі над діяльністю;

— стосовно раніше заподіяної шкоди — у випадках постійного зберігання шкідливих відходів у сховищах.

Реалізація основних положень Конвенції про цивільну відповідальність за охорону довкілля потребує певних заходів і щодо відповідного інформаційного забезпечення. При цьому наголошується, що будь яка особа має право на її прохання і без пояснення причин зацікавленості отримати доступ до інформації стосовно навколишнього середовища. Такий доступ може бути обмежений міжнародним законодавством лише в окремих випадках, зокрема, якщо інформація стосується національної чи суспільної безпеки, пов’язана зі справами, які розслідуються, зачіпають комерційну таємницю і деяких інших. Потерпіла сторона може також звернутися до суду з метою отримання специфічної інформації від особи, що контролює шкідливу для довкілля діяльність, якщо це необхідно для обгрунтування компенсаційного позову. Стягнення за компенсаціями згідно з даною Конвенцією, застосовуються впродовж трьох років з дати, коли позивачу стало відомо про заподіяну шкоду і про відповідальну за це особу. Через 30 років з моменту, коли була заподіяна шкода, справа не може бути передана до суду. У випадках, які стосуються місць постійного зберігання відходів, термін у 30 років відраховується з часу консервації об'єкта. Окремо потрібно зазначити, що позивачами у питаннях відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, можуть виступати також будь-які об'єднання і організації, завданням яких згідно зi статутом є захист навколишнього середовища. Більше того, саме існування цієї Конвенції передбачає, що головною рушійною силою у справі охорони природи і раціонального використання природних ресурсів мають бути громадські і політичні організації.

Конвенція про захист навколишнього середовища засобами кримінального права передусім має на меті посилення відповідальності за порушення чинного природоохоронного законодавства. При цьому особлива увага спрямовується на скорочення скидання забруднених стічних вод і забруднення водних джерел, забруднення атмосферного повітря, грунту, а також незаконне і недбале поводження зі шкідливими відходами, у тому числі з ядерними відходами, інші порушення, які спричиняють погіршення здоров’я людей, негативно впливають на ресурси рослинного і тваринного світу. Зазначена Конвенція передбачає відповідальність не лише безпосередніх виконавців, але й осіб, які сприяли скоєнню злочину.

Реалізація основних положень Конвенції вимагає, щоб країна, що приєдналася, здійснила відповідні заходи, які необхідні для надання юридичної сили покаранням за нанесення непоправних збитків навколишньому середовищу. При цьому санкції мають включати не лише матеріальні штрафи і конфіскації майна, але й ув’язнення. Якщо рішення про проведення робіт, пов’язаних з відшкодуванням втрат, нанесених навколишньому середовищу, не виконується, то компетентні органи можуть згiдно з національним законодавством проводити ці роботи самі за рахунок обвинувачуваного або ж обвинувачений може додатково підпадати під інші кримінальні покарання. Передбачається також, що повинні здійснюватися заходи, необхідні для встановлення кримінальної та адміністративної відповідальності юридичних осіб, представникам яких було висунуто звинувачення. При цьому корпоративна відповідальність не припускає кримінального переслідування фізичних осіб. Водночас мають здійснюватися заходи, які б підтверджували, що керівні органи, які несуть відповідальність за захист навколишнього середовища, співпрацюють з керівними органами з розслідування і переслідування злочинів. Окремо необхідно
наголосити, що Конвенція про захист навколишнього середовища засобами кримінального права припускає, згiдно з національним законодавством окрема група, фонд чи асоціація, діяльність яких згідно зі статутом спрямована на захист довкілля, може отримати право брати участь у відповідних кримінальних процесах.

І останнє, але чи не найголовніше. Міжнародні правові норми у сфері охорони довкілля передбачають відповідальність не лише і не скільки за його забруднення і виснаження, скільки за повне відновлення його стану. Саме це є кінцевою метою у з’ясуванні стосунків між постраждалими (позивачами) і суб'єктами господарювання, які спричинили погіршення стану навколишнього природного середовища. У цьому відношенні правова база природоохоронної діяльності в Україні має ту особливість, що сплативши певну, інколи просто символічну, компенсацію за заподіяну шкоду, підприємство отримує своєрідну амністію і фактично може продовжувати свою небезпечну діяльність. У таких випадках позивачем виступає держава і можливо саме тому відповідальність за охорону довкілля перетворюється на свою протилежність.

Підсумовуючи викладене, необхідно наголосити, що у розвинених країнах світу накопичено значний позитивний досвід у сфері правового регулювання охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів. І зовсім не обов’язково Україні у цьому напрямку шукати «свій шлях». Вже зараз проекти оновлених Кримінального і Цивільного кодексів мали б передбачити зазначені міжнародні норми і це, безумовно, сприяло б прискоренню розв’язання існуючих екологічних проблем. Міжнародний досвід має придатися Україні і в процесі вдосконалення механізмів природоохоронного нормування.

З урахуванням наведеного можна зробити висновок, що за існуючого стану екологічного нормування неможливо об'єктивно контролювати токсичність фактичної сукупності шкідливих речовин і сполук, їх довго-тривалі комбіновані та вторинні ефекти. Діючі природоохоронні правила і нормативи суперечать реальним економічним умовам функціонування підприємств і не можуть стимулювати їх діяльність в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів.

Для вирішення проблеми екологічного нормування необхідно створити загальнодержавну систему, спрямовану на формування і постійне вдосконалення екологічних нормативів, правил і стандартів. Їх дотримання забезпечить постійну екологізацію господарської діяльності і уможливить існування еколого-економічних систем якісно нового типу, адекватних збалансованому розвитку.

Це означає, що партія Зелених України має виконувати у вітчизняних урядових і парламентських структурах відповідальну функцію екологічної корекції перш за все економічного законодавства. Екологічність будь-якого виробництва має стати нормою — так само, як нормою має стати обов’язок підприємства відновити нормальні параметри екосистеми, порушеної втручанням людини.

3. Перспективи «ПЗУ» на парламентських виборах 2012

зелений рух партія екологічний

3.1 Єкологізація підприємницької діяльності

Політики все частіше відгукуються як на пропозиції вчених та урядовців щодо зменшення забруднення довкілля, так і на зростаючу екологічну свідомість споживачів. Подальша екологізація політики ставить важливі наукові та практичні завдання — від розробки теоретичних засад цього процесу на глобальному та локальному рівнях до конкретних механізмів його реалізації. Серед них особливу увагу привертають реклама та паблік рилейшнз як інструменти формування громадської думки стосовно нових тенденцій.

«Пзу» може запропонувати окремим бізнес-структурам і підприємцям свою підтримку і представництво їхніх інтересів в урядових структурах отримавши за це фінансову підтримку. Тим паче, що в сучасних умовах екологічно чисті товари користуються більшою довірою у споживачів.

Необхідність розв’язання екологічних проблем на глобальному та локальному рівнях стає пріоритетною справою світового товариства та підприємницьких структур. На думку Меріен К. Прокоп, є три моменти, які заохочують підприємців ставати «зеленими»: маркетинг, соціальна відповідальність та економічний ефект.

Деякі компанії, наприклад, British Petrolium, переглянули свою політику щодо охорони природи лише після бойкоту їхньої продукції споживачами й громадськими організаціями. Нині British Petroleum рекламує себе як «компанію зеленої енергії», а не як нафтову компанію. Для більшості західних підприємців процес екологізації є добровільною, але надзвичайно важливою в умовах конкуренції справою. 2]

Така ж сама тенденція спостерігається і в Україні. Але у нас ще додається мотивування підприємців до утворення окремого «зеленого» бізнесу. Серед низки вдалих прикладів — створення Міжнародної ліги підтримки екологічного підприємництва в Україні та розвиток малого і середнього бізнесу за програмою «Екологічний бізнес Харківщини» тощо. Метою згаданої програми є сприяння екологізації промислового виробництва й розвитку екологічного бізнесу Харківського регіону. Передбачено активне залучення громадськості до розв’язання екологічних проблем, створення ринкової інфраструктури (екоцентрів, екоінкубаторів) тощо. Фінансування програми — за рахунок Регіонального фонду підтримки підприємництва, власних коштів підприємців та альтернативних джерел фінансування.

«За останні два десятиліття люди стали більше думати про стан природного середовища. Підприємці почали адаптуватися до підвищеної уваги громадськості до стану навколишнього середовища, модернізуючи очисні споруди, роблячи екологічно більш чисті товари і пакувальні матеріали. Роздрібні підприємці відреагували на дані тенденції, залучаючи споживачів екологічно чистими товарами, пропонуючи товари, що піддаються переробці або біохімічному розкладанню,» — ця цитата взята не з західних підручників з екології. Вона — з бізнес-плану київського товариства з обмеженою відповідальністю «Антей Спорт».

За декількома рядками можна побачити значно більше, ніж намагання описати діяльність фірми. Бізнесові структури не просто констатують факт забруднення довкілля. Вони оцінюють зростання екологічної свідомості та реагують на це своїми діями в Україні.

Ця зміна світосприйняття вітчизняних підприємців є надзвичайно важливою ознакою того, що екологічна свідомість стає реаліями мислення пересічних українців. Ці зміни у світогляді українців і повинна використати «пзу» у виборчий компанії 2012 року.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой