Проблеми інтеграції України в світове господарство

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти та науки України

Сумський державний університет

Конотопський інститут

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Макроекономіка

на тему: Проблеми інтеграції України в світове господарство

Виконав студент ІІ курсу

спеціальності фінанси

групи Ф — 71 к

Лещенко Юрій Іванович

2009

  • Зміст
  • Вступ
  • 1. Глобалізація як основа розвитку сучасного світового господарства
  • 2. Входження України у світове господарство
    • 2.1 Проблеми перехідного періоду входження України до СОТ
    • 2.2 Основні вектори зовнішньоекономічної діяльності України
    • 2.3 Характеристика зовнішньої торгівлі України
  • 3. Аналіз структури зовнішньої торгівлі України
  • Висновки
  • Список використаної літератури
  • Вступ
  • Поглиблення фінансово-господарських зв’язків, відкритість національних економік та їх залежність від процесів глобалізації зумовлює стратегічний пріоритет розвитку України — входження у світове господарство на правах економічно потужної, технологічно розвиненої країни. Досягнення Україною достойного місця в системі міжнародного поділу праці визначається відповідністю її господарської системи сучасним критеріям конкурентоспроможності.
  • У курсовій роботі на тему: «Проблеми інтеграції України у світове господарство» ґрунтовно досліджується проблематика, пов’язана з повноцінним входженням України у світовий економічний простір. Ця тема є досить актуальною, тому що, незважаючи на велику кількість матеріалів і публікацій, не вистачає системного і всебічного висвітлення даного питання.
  • Об'єктом дослідження даної курсової роботи обрано зовнішньоекономічні зв’язки України. Предметом дослідження є проблеми, з якими стикається наша держава на сучасному етапі входження її у світову господарську систему.
  • У теоретичній частині курсової роботи ретельно досліджується основні чинники, що впливають на розвиток світового господарства; особлива увага звертається на глобалізаційні процеси у світовій економіці; досліджується місце України у світовому господарстві, зовнішньоекономічна політика нашої країни, її геополітичний потенціал; аналізуються проблеми, які виникають на етапі входження України у світове господарство, причому подаються конкретні заходи з їх вирішення та усунення. Практична частина концентрується на аналізі структури зовнішньої торгівлі України як головного фактора, який показує ефективність національної системи господарювання, конкурентоспроможність національної економіки у світі; у ній акцентується увага на практичних заходах короткострокового та довгострокового характеру з приводу оптимізації експорту та імпорту товарів і послуг, усунення диспропорцій зовнішньої торгівлі і т.д.
  • 1. Глобалізація як основа розвитку сучасного світового господарства
  • Глобалізація -- об'єктивне явище сучасного світу. Глобалізація -- це рух людства до формування цілісної глобальної цивілізації. В основі цього руху лежать економічні чинники.
  • Економікам країн стає тісно у своїх національних рамках. Економіка планети стає справді глобальною. Глобалізація економіки у найширшому значенні цього поняття означає, що державні кордони та відмінності між світовими фінансовими ринками втратили своє колишнє значення. Цьому сприяли передусім такі тенденції:
  • — глобалізація фінансів;
  • — підвищення ролі транснаціональних корпорацій;
  • — розширення експорту прямих інвестицій з Північної Америки, Західної Європи та Східної Азії;
  • — міжнародна спеціалізація виробництва і торгівлі товарами та послугами;
  • — глобалізація третинного сектору (сфери послуг) економіки;
  • — глобалізація управлінських функцій;
  • — перетворення туризму на галузь світового масштабу;
  • — глобалізація проблем навколишнього середовища;
  • — міжнародна економічна інтеграція.
  • Глобалізація автоматично не спрямована на рівномірний розподіл у світі економічних вигод від свого поширення і поглиблення. Вигоди передусім концентруються у країнах, де проживає «золотий мільярд» населення. Це економічно розвинені країни Європи, Північної Америки, Японія, Ізраїль, Австралія та Нова Зеландія. На держави «золотого мільярда» припадає близько п’ятої частини населення планети, понад 70% глобальної торгівлі, більш як половина іноземних інвестицій.
  • З кінця ХХ ст. найважливішим орієнтиром державного регулювання гармонійної інтеграції економік окремих країн у глобалізоване світове господарське середовище стало підвищення національної конкурентоспроможності. Національна конкурентоспроможність — це здатність країни за умов вільних та прозорих ринкових відносин виробляти товари і послуги, які відповідають вимогам міжнародних ринків, і одночасно підтримувати та підвищувати протягом тривалого часу реальні доходи свого населення.
  • Загальновизнано, що на сьогодні подальший розвиток світового господарства пов’язаний з формуванням якісно нової гомеостатичної системи взаємозалежних саморегульованих та динамічних процесів, які відбуваються у планетарному масштабі. Аналіз свідчить, що характер сучасного глобалізаційного процесу визначають три провідних фактори:
  • — інформаційно-технологічний, породжений науково-технічною революцією, яка забезпечує лавиноподібне нарощування та прискорення інформаційних потоків, удосконалення міждержавних, міжфірмових і міжособистісних методів і засобів обміну інформацією;
  • — фінансово-економічний, викликаний експансією міжнародного фінансового капіталу, який сприяє інтенсифікації обміну речовиною, енергією та інформацією між соціально-економічними структурами різного рівня;
  • — соціалізаційний, започаткований постіндустріальними тенденціями розвитку людського, інтелектуального та соціального капіталів, які формують економічні системи, орієнтовані на всебічний розвиток і розкриття потенціалу конкретної особистості.
  • У своїй синергійній взаємодії ці фактори прискорюють процес становлення нової цілісності світового господарства та справляють суперечливий вплив на розвиток національної конкурентоспроможності, а саме:
  • — загострюється суперництво та посилюється конкурентна напруженість на світових ринках у результаті прискорення інноваційного оновлення технічної бази виробництва. Як відомо, питома вага нових знань, втілених у товарах, технологіях, організації виробництва в розвинутих країнах становить 70−80% ВВП. Понад 50% економічно активного населення цих країн займаються розумовою працею, а загальна чисельність працівників, які тією чи іншою мірою беруть участь у впровадженні різноманітних виробничих новацій, сягає 80% зайнятих;
  • — формуються принципово нові технології та специфічні методи конкурентної боротьби, впроваджувані гнучкими мережевими і віртуальними підприємствами, орієнтованими на потужний інноваційний потенціал та високу якість людських ресурсів. У світі, що глобалізується, нові економічні форми вибудовуються навколо мережевих структур капіталу, управління та інформації, які постійно розширюються. Доступ до технологічних знань та вмінь, що здійснюється через ці структури, лежить в основі конкурентоспроможності сучасних економічних систем;
  • — урізноманітнюються фактори національної конкурентоспроможності, яка дедалі більше визначається такими нетрадиційними факторами, як якість державного управління на всіх рівнях (від місцевого самоврядування до центрального уряду), соціальна солідарність і менталітет суспільства. На думку сучасних дослідників, нова планетарна специфіка з її викликами актуалізує конкуренцію не тільки технологій (про що всім відомо), але й культурних цінностей. Причому цінності, як виявилося, не тільки конкурують з технологіями (як головним надбанням Західної цивілізації), але й у доступній для огляду перспективі (за всіма прогнозами та розрахунками) здатні забезпечити перемогу азіатським країнам, насамперед Китаю та Індії;
  • — інституційна система та інституційна динаміка перетворюються на провідний фактор національної конкурентоспроможності. Практика підтверджує, що за умов глобалізації країни конкурують у виборі інституційних структур і стратегій формування національних моделей перетворень, здатних стимулювати господарський прогрес та підвищення добробуту народу. Звідси можна зробити висновок, що конкурентоспроможність національної економіки в постіндустріальному вимірі є виявом ефективності соціально-економічної системи, яка інтегрує інтереси суб'єктів господарювання різних рівнів та спрямовує їх у русло успішного динамічного розвитку в глобальному світовому господарському середовищі.
  • Аналіз конкурентоспроможності України протягом останніх років свідчить, що панування в Україні сировинно орієнтованої експортної моделі розвитку, яка спиралася на цінові конкурентні переваги (що виникали завдяки дешевим енергетичним і трудовим ресурсам) створило ілюзію міжнародної конкурентоспроможності національної економіки, обумовило зволікання з вирішенням ключових суперечностей. В Україні переважає низькотехнологічна структура промислового виробництва, в якій майже 70% належить сировинним галузям. У світовому поділі праці Україна має статус сировинного та ресурсного придатку. У той же час розвинуті країни світу конкурують за ринки високотехнологічної продукції й основними чинниками зростання їх конкурентоспроможності є інновації.
  • Як відомо, найважливіші критерії конкурентоспроможності національної економіки знайшли відбиття у зведеному індексі глобальної конкурентоспроможності. За цим рейтингом наша країна займала 84-те місце серед обстежених у 2005−2006 рр. 117 країн, 78-ме місце серед обстежених у 2006−2007 рр. 125 країн та 73-тє місце серед обстеженої у 2007−2008 рр. 131 країни. Це означає, що за сучасних умов національна економіка значно більше втрачає, ніж виграє в глобальних світогосподарських відносинах, гостро відчуваючи на собі дію несприятливих інтеграційних факторів: відпливу робочої сили за кордон, «втечі» капіталу, хронічного дефіциту торговельного балансу і майже катастрофічного погіршення умов формування платіжного балансу та Державного бюджету країни. Повноцінне входження України у світове господарство дало б додаткові можливості для виходу країни з економічної кризи, для розвитку і вдосконалення національної економіки, її ефективного включення у систему міжнародного поділу праці.
  • Аналіз досвіду високорозвинених держав підтверджує, що за умов глобалізації процес нарощування національної конкурентоспроможності невіддільний від:
  • 1) свідомого формування конкурентних переваг тих економічних суб'єктів, які є провідниками глобалізації;
  • 2) активної та агресивної поведінки глобальних гравців на внутрішньому і світовому ринках, заснованої на процесах інформаціоналізації та транснаціоналізації;
  • 3) міждержавного суперництва за домінуюче становище у світовому економічному просторі та доступ до світового доходу на основі реалізації інноваційної моделі розвитку;
  • 4) швидкого знецінення будь-яких існуючих переваг, в результаті чого інновації виявляються важливішими за наявні факторні переваги.
  • Оцінка чинників внутрішньої конкурентоспроможності свідчить, що порівняльними конкурентними перевагами України є: вигідне геоекономічне розташування країни; різноманітні запаси природних ресурсів; численні кваліфіковані трудові ресурси; потужна матеріально-технічна база; наявність у деяких галузях промисловості (особливо в аерокосмічній) унікальних передових технологій, які спираються на розвинутий науковий і високий інтелектуальний потенціал виробничого персоналу. Але за рівнем розвитку інституційного та інноваційного середовища, якістю життя населення та екологічними показниками наша країна істотно відстає від розвинених країн світу.
  • Розробка стратегії успішної соціально-ринкової трансформації неможлива без урахування глобалізаційного контексту сучасної світогосподарської еволюції. Це потребує розробки дієвої стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки та свідомого цілеспрямованого регулювання трансформаційних процесів за такими основними напрямами:
  • — забезпечення позитивних структурних зрушень на інноваційній основі за рахунок випереджального розвитку високотехнологічних галузей та виробництва наукоємкої, енергоощадної, експортоорієнтованої продукції, створення умов для гармонійного поєднання науково-технологічного та підприємницького середовища;
  • — концентрація матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів на реалізації пріоритетів інноваційного розвитку;
  • — створення сприятливих інституційних умов для інноваційної діяльності, розвитку високотехнологічних галузей економіки, інтелектуальної власності, спрощення процедури створення та діяльності інноваційних підприємств, запровадження податкових пільг, податкових кредитів, цільових грантів і позик тощо;
  • — концентрація фінансових та інтелектуальних ресурсів на розвитку пріоритетних напрямів (нанотехнологій, ядерної енергетики, авіа-, ракето-, суднобудування), наукомістких високотехнологічних виробництв шляхом створення потужних об'єднань вітчизняних підприємств однієї галузі, а також розвитку виробничої кооперації з відповідними фірмами ЄС, країн СНД та Азійсько-Тихоокеанського регіону;
  • — удосконалення форм, методів, принципів розвитку економічних, науково-технічних, валютно-фінансових, правових відносин господарювання;
  • — створення програмно-цільових форм і методів координації міжнародних відносин;
  • — утворення стійких міжнародних економічних відносин через діяльність банків, бірж і міжнародних центрів;
  • — підтримка потужних національних корпорацій, фірм, які претендують на роль глобальних гравців, подальша інтеграція у світовий науково-технологічний простір на основі посилення позицій у глобальному обороті високотехнологічної продукції, спеціалізації з надання інтелектуальних послуг у галузі фундаментальних і прикладних наукових досліджень та професійної освіти.
  • Таким чином, системні перетворення в Україні потрібно аналізувати, виходячи із взаємопов'язаності глобальних та локальних трансформацій з урахуванням загальноцивілізаційних тенденцій інформатизації, постіндустріалізації та соціалізації ринкової економіки. У цьому контексті підвищення національної конкурентоспроможності невіддільне від позиціювання нашої країни в глобальному середовищі як постіндустріальної та соціально-орієнтованої держави, здатної забезпечити високу якість життя населення на основі ефективної системи виробництва товарів та послуг.
  • глобалізація зовнішньоекономічний торгівля
  • 2. Входження України у світове господарство
  • 2.1 Проблеми перехідного періоду входження України до СОТ
  • Світова організація торгівлі (СОТ) була заснована у квітні 1994 р. у місті Марракеш (Марокко), де представники 123 країн світу підписали Заключний акт Уругвайського раунду торговельних переговорів та Марракеську декларацію. На даний час членами Світової організації торгівлі є 151 країна світу, на частку яких припадає понад 95% світового товарообороту. Членами цієї організації є всі країни Європейського Союзу, країни Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі (утворена в грудні 1992 р. Польщею, Угорщиною, Чехією та Словаччиною), країни Північноамериканської угоди про вільну торгівлю між Канадою, США і Мексикою (підписана 1992 р., набула чинності 1 січня 1994 р.). Всі країни, які є сусідами України, вже приєдналися до СОТ, за винятком Росії та Білорусії, які перебувають у процесі вступу вже більш ніж 10 років.
  • Світова організація торгівлі як організація практично не бере безпосередньої участі у переговорних процесах між країнами щодо взаємного доступу на ринки товарів і послуг. Такі рішення приймаються індивідуально і тільки між представниками зацікавлених сторін. Разом з тим правила СОТ є гнучкими і передбачають використання надання пільг, зокрема для країн, які тільки ввійшли до СОТ. Саме від вміння проводити національну митну політику, вести переговори і відстоювати національні інтереси залежить те, на яких умовах вступають нові країни у Світову організацію торгівлі і як вони будуть проводити свою зовнішньоторговельну діяльність.
  • Серед заходів щодо захисту та підтримки національного товаровиробника, можливість застосування яких передбачена в межах угод СОТ, слід виділити такі:
  • — введення тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу;
  • — підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень імпорту;
  • — обмеження імпорту сільськогосподарської продукції;
  • — Угода про субсидії та компенсаційні заходи і Угода про застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів як ефективний інструмент боротьби із заниженням цін на імпортовані товари.
  • Вступ до СОТ передбачає зниження тарифних і нетарифних обмежень для надходження імпортних товарів на внутрішній ринок, що посилить конкуренцію, яку чимало вітчизняних підприємств неспроможні будуть витримати. Однак, членство в СОТ не позбавляє країну певних інструментів захисту внутрішнього ринку (наприклад, фінансування дослідницької діяльності в сільському господарстві, забезпечення продовольчої безпеки тощо).
  • Протекціонізм та обмеження торгівлі в процесі входження у СОТ посилюються і будуть посилюватися у найближчому майбутньому внаслідок тиску з боку секторів економіки, які не мають переваг на конкурентному міжнародному ринку (наприклад, сільське господарство). Членство в СОТ вимагатиме від України зниження тарифів на імпорт продуктів сільськогосподарського виробництва, необхідно також відмовитися від більшості інструментів контролю за обсягами торгівлі та скоротити державну підтримку сільського господарства.
  • Зважаючи на трансформаційний стан національної економіки, Україна має всі підстави для того, щоб у процесі майбутніх переговорів з ЄС щодо взаємної лібералізації ринків домагатися асиметрії у відкритті ринків, встановлення перехідних періодів, а також використання односторонніх охоронних заходів для окремих галузей, серед яких сільське господарство, банківсько-фінансовий сектор та окремі сектори, які мають преференційні умови (авіаційний транспорт, телекомунікації), а також сфера охорони навколишнього середовища.
  • Митно-тарифна політика держави повинна спрямовуватись як на лібералізацію зовнішньої торгівлі та легалізацію тіньових потоків імпорту, так і на захист національного товаровиробника. Зважаючи на те, що в межах ЄС передбачено тарифний захист для окремих секторів економіки, Україні необхідно ввести селективні тарифні обмеження для тих галузей, які можуть зазнати найбільших втрат у процесі лібералізації ринку. Передусім до таких галузей належать сільське господарство та автомобілебудування. Крім цього, оскільки Україна є транзитною державою, важливим аспектом торговельного режиму є передбачуваність і прозорість митної політики в транспортній галузі, тому до застосування митно-тарифного захисту у цій сфері слід підходити вкрай обережно.
  • Також необхідно переглянути саму структуру тарифної сітки України, оскільки вона є надмірно складною порівняно з країнами ЄС, що призводить до невизначеності при здійсненні торгівлі у разі внесення тарифних змін, а також сприяє численним спекуляціям щодо класифікації продукції та корупції у цій сфері.
  • Сільське господарство залишається однією з найважливіших галузей національної економіки України, яка потребує певних змін у сільськогосподарській політиці в межах СОТ. По-перше, це підвищення конкурентоспроможності продукції фермерів країн, що розвиваються, в умовах чесної конкуренції, передбачених правилами СОТ. По-друге, зниження рівня надвиробництва окремих груп сільськогосподарської продукції. По-третє, реформа та забезпечення простоти і прозорості принципів державної допомоги фермерам. По-четверте, важливою є не тільки кількість виробленої продукції, а її якість. І, нарешті, необхідність збільшення субсидій на розвиток сільської місцевості, а не виробництва в сільському господарстві. Зважаючи на те, що ця галузь є найбільш захищеною в межах ЄС, Україні необхідна чітка та обґрунтована позиція щодо поступового та диференційованого процесу відкриття національного ринку у цій сфері. Крім цього, вже сьогодні потрібно вивчати можливості заміни існуючих заходів підтримки сільськогосподарського сектора, які заборонені в межах ЄС, охоронними заходами у вигляді гарантованих цін і експортних субсидій, прямих виплат чи компенсацій фермерам, а також іншими видами підтримки, які спрямовані на стимулювання структурних змін у цій сфері.
  • Головним державним пріоритетом сьогодні є підтримка галузей, які застосовують конкурентоспроможні технології, мають високу додану вартість і є перспективними на світовому технологічному ринку. Така підтримка повинна відповідати стратегії національного інноваційного розвитку та її довгостроковим цілям. Для ефективної реалізації цієї політики доцільно застосувати весь спектр інструментів захисту внутрішнього ринку: митний контроль, квотування та сертифікація для обмеження імпорту неякісної продукції та продукції, яку здатні виготовляти вітчизняні підприємства тощо. Надання державної підтримки підприємствам у придбанні іноземних ліцензій і технологій дасть можливість швидко модернізувати національне виробництво та здобути технологічні переваги на міжнародних і внутрішніх ринках.
  • Зрозуміло, що застосування протекціоністських заходів не дасть змоги вирішити всі проблеми економіки України. Значно більшу загрозу порівняно з іноземними конкурентами становлять такі внутрішні проблеми національної економіки, як недорозвиненість базових ринкових інститутів, низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів і послуг, висока вартість кредиту та відплив інтелектуального потенціалу за кордон. Тому вироблення ефективної стратегії захисту національних інтересів України на внутрішньому ринку в умовах європейської інтеграції має органічно поєднуватися з активною політикою підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, зміцненням національних галузей економіки, а також інтенсивним розвитком демократичних і ринкових інститутів.
  • Отже, перевагами вступу України до СОТ є:
  • 1) прискорення структурних реформ економіки;
  • 2) поліпшення умов для зростання обсягів іноземних інвестицій у економіку;
  • 3) поява нових можливостей використання конкурентних переваг вітчизняних виробників;
  • 4) лібералізація торгівлі після вступу до СОТ підсилюватиме конкурентний тиск на вітчизняних виробників товарів та постачальників послуг, що приведе до удосконалення якості та безпеки продукції;
  • 5) здешевлення товарів та послуг через зменшення ставок ввізного мита і загострення цінової конкуренції між постачальниками товарів і послуг;
  • 6) отримання додаткових можливостей експорту продукції;
  • 7) через зростання відповідальності України перед іншими країнами відбудеться скорочення тіньового імпорту;
  • 8) створення прозорого та передбачуваного бізнес-середовища, удосконалення діяльності державних інститутів, розширення можливостей розвитку малого бізнесу.
  • У той же час товари, вироблені в країнах СОТ, отримають більш вільний доступ на українські ринки. Зросте конкуренція між вітчизняними та іноземними виробниками, що може спричинити скорочення виробництва неконкурентоспроможних вітчизняних підприємств та галузей. У довгостроковому періоді це сприятиме структурним реформам та раціональному перерозподілу ресурсів між галузями та підприємствами від неефективних до конкурентоспроможних. Проте у короткостроковому періоді можливе загострення економічних і соціальних проблем, оскільки виникне необхідність працевлаштування вивільнених працівників, реструктуризації виробництва та пошуку необхідних для цього інвестиційних ресурсів.
  • Проте Угода про субсидії та компенсаційні заходи, яка є обов’язковою для всіх країн-членів СОТ, забороняє будь-які адресні субсидії виробникам. Тому необхідна розробка програми підтримки малого та середнього бізнесу із застосуванням непрямих заходів. Для захисту вітчизняних виробників доцільно застосувати непрямі заходи, які не суперечать умовам членства України в СОТ.
  • Державна програма підтримки та захисту вітчизняних виробників при членстві України в СОТ повинна охоплювати такі напрямки:
  • 1. Організаційні питання, які потребують негайного вирішення на державному рівні:
  • — забезпечення стабільного передбачуваного та прозорого середовища для діяльності усіх форм бізнесу в Україні;
  • — розробка та впровадження довгострокової стратегії економічних реформ;
  • — реформа системи державної підтримки виробників.
  • 2. Посилення горизонтальних програм державної допомоги:
  • — посилення заходів, спрямованих на розвиток інфраструктури малого та середнього бізнесу;
  • — створення інформаційних центрів з питань міжнародної торгівлі для надання відповідної інформації підприємствам;
  • — посилення заходів, спрямованих на маркетингову підтримку та розвиток бізнесу, а саме: сприяння збору, вивченню та поширенню інформації про попит і пропозицію на внутрішньому та зовнішньому ринках; сприяння у просуванні українських товарів на світові ринки через підтримку участі виробників у міжнародних виставках та інших заходах; поширення інформації про вітчизняні товари через торговельні представництва України за рубежем; сприяння налагодженню контактів між вітчизняними виробниками та іноземними партнерами;
  • — сприяння впровадженню інновацій і розробка відповідного економічного механізму стимулювання підприємців;
  • — сприяння вдосконаленню організаційних методів ведення бізнесу;
  • — створення бізнес-асоціацій, що забезпечить активну участь і захист підприємствами своїх інтересів у процесі розробки державної економічної політики, в тому числі у сфері міжнародної торгівлі; вивчення та поширення інформації про нові ринки, тенденції на світових ринках, смаки та уподобання іноземних споживачів;
  • — вивчення світового досвіду та обміну власним досвідом впровадження нових управлінських і виробничих технологій, мереж дистрибуції, пошуку іноземних партнерів.
  • 3. Розробка економічного механізму стимулювання роботодавців до вкладання коштів у людські ресурси.
  • 4. Освіта та кадрова політика.
  • 5. Субсидії. Забезпечити надання підприємствам субсидій, які не заборонені Угодою СОТ «Про субсидії та компенсаційні заходи»:
  • — для виконання науково-дослідних робіт;
  • — підприємствам, які розташовані у несприятливих регіонах;
  • — для ліквідації наслідків несприятливих погодних умов і природних катаклізмів;
  • — для запровадження природоохоронних заходів та адаптації існуючих потужностей згідно з екологічними вимогами.
  • Тільки при комплексному вирішенні усіх питань можна забезпечити поступальний рух вітчизняної економіки та підвищення рівня життя в Україні.
  • 2.2 Основні вектори зовнішньоекономічної діяльності України
  • Сучасний етап соціально-економічного розвитку країни показує, що без правильної, науково обґрунтованої, всебічно зваженої та послідовно здійснюваної зовнішньоекономічної політики не може бути успішно реалізована стратегія економічного та соціального розвитку, здійснена інтеграція України у світовий економічний простір.
  • В Україні ухвалено закони, які створюють номінальні можливості для включення її економіки у світове господарство та міжнародний поділ праці. Це, зокрема, Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування» тощо.
  • Проте, зовнішньоекономічна політика може бути успішною лише за умов системного та комплексного вирішення низки проблем, пов’язаних із її формуванням і реалізацією. Йдеться, зокрема, про такі системні перетворення, як формування економічних основ розвитку світогосподарських зв’язків країни, створення політичних передумов і правових засад формування зовнішньоекономічної політики.
  • Реалізація економічної та соціальної політики в Україні в майбутньому буде значною мірою залежати саме від того, наскільки відповідатиме реаліям перехідного періоду зовнішньоекономічна політика, а також наскільки успішно в країні буде реалізовуватися на практиці модель відкритої конкурентної економіки, що дозволить залучити до економіки України необхідні матеріальні, фінансові, технологічні ресурси, з одного боку, та використати зовнішні ринки для збуту вітчизняної продукції - з іншого.
  • Під зовнішньоекономічною політикою України слід розуміти політику, яка випливає з об'єктивно існуючих порівняльних і конкурентних переваг у різних галузях господарства, передбачає пріоритет національних економічних інтересів в системі методів і форм регулювання світогосподарських зв’язків, ґрунтується на засобах тарифного та нетарифного регулювання, спрямована в цілому на створення конкурентного ринкового середовища, поступове формування економіки, орієнтованої на експорт.
  • Сьогодні посилюється тенденція до створення й подальшого розвитку високоінтегрованих економічних просторів, які об'єднують країни, близькі за географічним положенням, рівнем економічного та культурного розвитку. Таких потужних інтеграційних груп у світі сьогодні три: Європейський Союз, Північноамериканська зона вільної торгівлі та угруповання краї Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
  • Це позначається на формуванні зовнішньоекономічних зв’язків України, яка повинна зважати на наявність інтеграційних угрупувань, враховувати особливості зовнішньоекономічної політики країн-учасниць таких центрів. Це передбачає таку орієнтацію зовнішньоекономічних зв’язків України зі світовими центрами, за якої відкритість економіки не суперечить національним економічним інтересам, реалізації яких може заважати тиск з боку цих центрів. Вимога міжнародних організацій і регіональних інтеграційних угрупувань щодо лібералізації зовнішньоторговельних зв’язків має бути збалансована з потребами українських виробників експортної продукції та продукції, яка конкурує з імпортом.
  • Триває процес інтеграції України в ЄС. Партнерський діалог Україна — ЄС розвивається в межах проведення щорічних засідань самміту Україна — ЄС; Ради з питань співробітництва; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна — ЄС, постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей і консультацій на високому й експертному рівнях.
  • Процес інтеграції нашої країни у ЄС значною мірою вже підготовлений досить тривалими і сталими зовнішньоекономічними зв’язками. Проте основним видом зовнішньоекономічної діяльності України на європейському ринку є зовнішня торгівля, у структурі якої торгівля товарами більш як у 7 разів перевищує торгівлю послугами. Товарна структура вітчизняного експорту, в якій переважають сировина й напівфабрикати, фіксує за нашою країною функції сировинного придатка, а не рівноправного партнера (тим більше — члена ЄС).
  • Обсяги приватних іноземних інвестицій (ПІІ) в економіку України в розрахунку на душу населення збільшилися з 27 дол. у 1996 р. до 453 дол. у 2006 р., тобто у 17 разів. Обсяги ПІІ у 1996 р. становили 1355,9 млн. дол., у 2006 р. — 21 186 млн. дол. За підсумками 2006 р. найбільші обсяги ПІІ надійшли з Німеччини, Кіпру, Австрії, Сполученого Королівства та Нідерландів, і лише 5% сукупного іноземного капіталу в Україні припадає на країни СНД.
  • Розвиток України передбачає подальше укріплення добросусідських відносин з прикордонними державами. Це є однією з обов’язкових умов входження України в ЄС. Створення єврорегіонів як форми співробітництва у різноманітних сферах суспільного життя — це результативний крок на шляху європейської інтеграції.
  • Сутність ідеї створення єврорегіону полягає у тому, щоб регіон став головною, цементуючою, організаційною структурною управлінською одиницею для добровільного співробітництва прикордонних локальних утворень (міст, сіл, районів, суспільних, культурних, наукових організацій та ін.)
  • Єврорегіони — прикордонні співтовариства міжнародного транскордонного співробітництва європейських країн в області економіки, культури, освіти, транспорту, екології та ін., що створюються на основі принципів субсидіарності. На сьогодні у Європі налічується більше 120 єврорегіонів і продовжується процес їх створення. У єврорегіонах можуть брати участь прикордонні території двох і більше держав. Створювані єврорегіони мають багато спільного. Це — спільне історичне минуле у масштабах однієї країни, наявність взаємних діаспор, єдиний територіальний простір, схожі природно-кліматичні умови та ін.
  • В Україні сьогодні функціонують єврорегіони, створені на західних, північно-східних і східних рубежах: Карпатський єврорегіон (1993 р.); Буг (1995 р.); Нижній Дунай (1998 р.); Верхній Прут (2000 р.); Дніпро (2003 р.); Слобожанщина (2003 р.)
  • Основними напрямами діяльності єврорегіону є: розвиток експортних й імпортних виробництв на основі спеціалізації виробництва і кооперації з сусідніми територіями; створення на його території міжнародних господарських об'єктів; налагодження співробітництва в галузях промисловості, сільського господарства, рекреації і туризму; створення транзитних транспортних коридорів; раціональне і комплексне використання природно-ресурсного потенціалу. Співробітництво в основному здійснюється у сфері економіки, транспортних перевезень, охорони довкілля, енергетики і культури.
  • У 1993 р. Україна взяла участь у створенні першого — Карпатського єврорегіону. До нього ввійшли 4 області України (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська і Чернівецька) і прикордонні регіони Польщі, Угорщини, Словаччини і Румунії. У 1995 р. за участю Волинської області і Люблінського воєводства Польщі був сформований єврорегіон «Буг», до складу якого три роки потому ввійшла Брестська область Білорусі. У 1998 р. за участю Одеської області та трьох уїздів Румунії та Молдови був створений єврорегіон «Нижній Дунай». До складу регіону «Верхній Прут» увійшли Чернівецька область і два уїзди Молдови і Румунії.
  • Формування багатофункціональної моделі зовнішньої економіки України не обмежується визначенням завдань і місця країни у взаємовідносинах з інтеграційними угрупуваннями. Важливим зовнішнім чинником становлення такої моделі є співробітництво з країнами СНД, і насамперед з Росією.
  • Росія в умовах недружньої політики, у відповідь на таку ж політику зі сторони України, перебудовує свою геополітику. Це виражається в наступному:
  • 1. Росія переносить на свою територію виробництво, яке традиційно розміщувалося в Україні, закриває канали інтеграції, переносячи їх на країни Далекого Сходу і Південно-Східної Азії.
  • 2. Нові інвестиційні потоки Росія орієнтує в обхід України. Частка інвестицій з Російської Федерації зменшилася (від 8,1% у 1996 р. до 4,6% у 2006 р.)
  • Отже, розвиток зовнішнього сектору економіки України є реакцією народного господарства на потреби розвитку національних чинників виробництва. Участь у міжнародному поділі праці є умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити нормальний розвиток вітчизняного виробництва і більш повне задоволення потреб членів суспільства. Зовнішня економіка повинна формуватися як органічна складова національної економіки, яка пов’язує її з народними господарствами інших країн для розв’язання комплексу проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства як у сфері виробництва, так і сфері споживання.
  • 2.3 Характеристика зовнішньої торгівлі України
  • У соціалістичному минулому Україна підтримувала зовнішньоекономічні зв’язки з 123 країнами світу. Після здобуття Україною незалежності її інтеграція у світову економіку виявилася, як і слід було очікувати, болісною. Економіка України включилася у міжнародну торговельну гонку з позицій аутсайдера. На відміну від постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи Україна, як і раніше, залишається експортером передусім сировини та напівфабрикатів. В експорті України переважає металопродукція. Друге місце посідає мінеральна та хімічна продукція.
  • Серед головних причин і чинників, які спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв’язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу з надзвичайно важкої та всеосяжної кризи. Є й інші передумови, які детермінують тісну взаємодію української економіки і світового господарства. До них варто зарахувати досить розвинутий внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо щодо забезпеченості паливно-енергетичними ресурсами), традиційні господарські зв’язки з країнами СНД, насамперед з Росією, зростаючу необхідність створення нових технологій, інвестиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу.
  • Обсяги експорту в розрахунку на душу населення в Україні на зламі тисячоліть були втричі меншими, ніж у Польщі, та вдесятеро -- ніж в Угорщині. Можливості екстенсивного розширення експорту в Україні вже вичерпано, отже, існує гостра потреба в якісних змінах, що передбачає такі заходи:
  • — підвищення ефективності експортних операцій;
  • — відновлення позицій на традиційних ринках і завоювання нових;
  • — удосконалення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
  • — збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту.
  • За роки незалежності істотно змінилася географічна спрямованість українського експорту. Порівняно з 1992 р. частка країн СНД в експорті наприкінці XX століття зменшилася майже вдвічі. Основні імпортери українських товарів серед країн далекого зарубіжжя -- це Китай, Туреччина, Німеччина та Італія.
  • Оскільки частка постачань енергоносіїв з Росії в Україну досягла майже 50%, то зберігається економічна залежність України від північного сусіда. Скорочення експорту до країн СНД (передусім, у Росію) не було компенсоване завоюванням нових ринків.
  • Серед основних негативних чинників, що впливають на стан зовнішньої торгівлі України, слід зазначити такі:
  • — низька конкурентоспроможність товарів і послуг (ціни на окремі види української продукції на 30−70% перевищують ціни аналогічної продукції на міжнародних ринках);
  • — неефективне управління підприємствами;
  • — відсутність за кордоном збутової інфраструктури;
  • — нерозвиненість основних засад ринкової економіки;
  • — недосконалість методів державного регулювання економіки загалом і зовнішньоекономічної діяльності зокрема;
  • — слабка інфраструктура підтримки експорту;
  • — загострення міжнародної економічної конкуренції;
  • — протекціонізм з боку іноземних держав.
  • Характерною ознакою торгівлі України є висока питома вага бартерних угод. Щоправда, останніми роками з’явилася тенденція до зменшення їх кількості. Найбільші обсяги постачань на бартерній основі припадають на Росію, Білорусь, США, Німеччину і Туркменістан. В експорті за бартерними угодами переважають чорні метали і вироби з них, руди, концентрати, цукор, кондитерські вироби, транспортні засоби, механічне машинне устаткування, органічні хімічні речовини. Бартер у сфері імпорту поширюється на паливно-мінеральні ресурси (у тому числі нафту), електричні й механічні машини, устаткування, каучук, гумові вироби тощо. Слід також звернути увагу на те, що Україна належить до групи 10 найбільших у світі країн-експортерів зброї.
  • Позитивним результатом у сфері міжнародної торгівлі України можна вважати набуття досвіду регулювання зовнішньоекономічної діяльності (у тому числі законодавчого). Прийнято, зокрема, Єдиний митний тариф, Антидемпінговий кодекс, Митний кодекс України. Національна нормативно-правова база приводиться у відповідність з міжнародним правом. Лібералізується режим регулювання зовнішньоекономічної діяльності, поступово знижуються тарифи, спрощуються процедури митного контролю.
  • У 2000 р. з’явилася позитивна динаміка показників зовнішньої торгівлі України. Поліпшилася товарна структура українського експорту, частка продукції металообробної та машинобудівної галузей промисловості у загальній структурі експорту товарів у 2001 р. досягла 14,2%, а продукції АПК -- 10,8%. Металургійний комплекс продовжує забезпечувати третину загального обсягу експорту товарів.
  • Потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі такі:
  • — запаси мінерально-сировинних ресурсів (Україна володіє 5% світових запасів мінеральної сировини);
  • — сприятливі кліматичні умови і родючі землі;
  • — наявність інфраструктури для надання послуг (зокрема з міжнародного транзиту нафти та газу);
  • — великий потенціал високотехнічних галузей промисловості.
  • В Україні зроблені важливі кроки на шляху реформ зовнішньоекономічної політики, але це не стало реальним фактором впливу оздоровлення економіки і забезпечення економічного зростання. Відбулося різке падіння об'ємів торгівлі з країнами близького і далекого зарубіжжя, експортні надходження залежать від вивозу товару, а імпорт призводить до витіснення вітчизняного виробника. Маємо постійне від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу.
  • На думку фахівців, слід вжити таких заходів для поліпшення зовнішньої торгівлі України:
  • — підвищити рівень і якість продукції чорної металургії та важкого машинобудування;
  • — розвивати конкурентоспроможні виробництва аграрно-промислового комплексу;
  • — розвивати експорт ракетної й авіаційної техніки;
  • — розвивати і модернізувати транспортну інфраструктуру;
  • — залучати іноземний капітал для прискорення модернізації;
  • — створювати нові галузі та виробництва (рідкісноземельні метали, комп’ютери, мікроелектроніка тощо);
  • — розвинути міжнародний туризм до світового рівня;
  • — створити маркетингові та сервісні мережі на міжнародних ринках;
  • — збільшити закупівлі за кордоном новітніх технологій для створення нових конкурентоспроможних національних виробництв;
  • — активно впроваджувати міжнародні стандарти і процедури сертифікації;
  • — використовувати політичні та дипломатичні важелі впливу для забезпечення участі України у великих міжнародних коопераційних проектах;
  • — належним чином забезпечити інформатизацію зовнішньоекономічної діяльності;
  • — удосконалити фінансові механізми регулювання експорту.
  • 3. Аналіз структури зовнішньої торгівлі України
  • Міжнародна торгівля залишається основною за вартісними обсягами формою сучасних міжнародних економічних зв’язків. Саме тому дослідження тенденцій розвитку зовнішньої торгівлі України порівняно із загальносвітовими є важливим науковим завданням.
  • Для країни, яка має досить обмежений внутрішній попит, зовнішньоекономічна діяльність є значимою для забезпечення ринками збуту вітчизняних підприємств і розвитку господарства загалом. Крім того, структура зовнішньої торгівлі віддзеркалює існуючі співвідношення сфер і галузей господарства. Оскільки в умовах сучасного НТП орієнтація вітчизняних виробництв лише на внутрішні потреби сприятиме збереженню архаїчної структури економіки, зовнішню торгівлю слід вважати реальним важелем структурних змін у виробничому секторі та сфері послуг.
  • Зовнішню торгівлю слід розглядати як важливий чинник рівня конкурентоспроможності національної економіки, критерій прогресивності структурних характеристик господарства загалом.
  • У сучасних умовах функціонувати за принципом «натурального господарства» національна економіка не в змозі, тому зовнішня торгівля стала життєвою необхідністю, навіть умовою виживання багатьох вітчизняних підприємств та основним чинником економічної динаміки останніх років.
  • Основні показники, які характеризують зовнішню торгівлю України, представлені в таблиці 1.
  • Таблиця 1 — Показники, які комплексно характеризують зовнішню торгівлю України
  • № п/п

    Показники

    Рік

    2001

    2002

    2003

    2004

    2005

    2006

    2007

    1.

    Загальний обсяг експорту, млн. дол. США

    19 809,4

    22 012,4

    27 328,2

    37 980,2

    39 594,6

    45 873,2

    58 335,0

    2.

    Темп росту, %

    х

    111,1

    124,1

    139,0

    104,3

    115,9

    127,2

    3.

    Загальний обсяг імпорту, млн. дол. США

    16 923,5

    18 168,4

    24 478,8

    31 054,6

    39 076,1

    48 753,9

    65 589,6

    4.

    Темп росту, %

    х

    107,4

    134,7

    126,9

    125,8

    124,8

    134,5

    5.

    Баланс зовнішньої торгівлі, млн. дол. США

    2885,9

    3844,0

    2849,4

    6925,6

    518,5

    -2880,7

    -7263,6

    6.

    Обсяг експорту товарів, млн. дол. США

    16 264,7

    17 957,4

    23 080,2

    32 672,3

    34 286,7

    38 367,7

    49 296,1

    7.

    Темп росту, %

    х

    110,4

    128,5

    141,6

    104,9

    111,9

    128,5

    8.

    Частка у загальному обсязі експорту, %

    82,1

    81,6

    84,5

    86,7

    84,8

    83,6

    84,5

    9.

    Обсяг імпорту товарів, млн. дол. США

    15 775,1

    16 976,8

    23 020,8

    28 996

    36 141,1

    45 034,5

    60 618,0

    10.

    Темп росту, %

    х

    107,6

    135,6

    125,9

    124,6

    124,6

    134,6

    11.

    Баланс зовнішньої торгівлі товарами, млн. дол. США

    489,6

    980,3

    59,4

    3676,3

    -1854,4

    -6666,8

    -11 321,9

    12.

    Коефіцієнт покриття експортом імпорту товарів

    1,03

    1,06

    1,00

    1,13

    0,95

    0,85

    0,81

    13.

    Обсяг експорту послуг, млн. дол. США

    3544,7

    4055,3

    4248,0

    5307,9

    6134,7

    7505,5

    9038,9

    14.

    Темп росту, %

    х

    114,4

    104,8

    125,0

    115,6

    122,3

    120,4

    15.

    Частка у загальному обсязі експорту, %

    17,9

    18,4

    15,5

    13,3

    15,2

    16,4

    15,5

    16.

    Обсяг імпорту послуг, млн. дол. США

    1148,4

    1191,6

    1458,0

    2058,6

    2935,0

    3719,4

    4980,6

    17.

    Темп росту, %

    х

    103,8

    122,4

    141,2

    142,6

    126,7

    133,9

    18.

    Баланс зовнішньої торгівлі послугами, млн. дол. США

    2396,3

    2863,7

    2790,0

    3249,3

    3199,7

    3786,1

    4058,3

    19.

    Співвідношення обсягів експорту товарів та обсягів експорту послуг

    4,6

    4,4

    5,4

    6,2

    5,6

    5,1

    5,5

    • Динаміку показників експорту та імпорту, млн. дол. США, за досліджуваний період показано на рисунку 1.
    • Рисунок 1 — Динаміка показників експорту-імпорту за 2001−2007 рр.
    • Їх аналіз дає можливість виокремити особливості сучасного етапу розвитку зовнішньої торгівлі України:
    • 1. Обсяги зовнішньої торгівлі (як експорту, так і імпорту товарів та послуг) поступово зростають, що відповідає загальносвітовій тенденції посилення взаємодії країн світу у сфері торгівлі. В окремі роки спостерігалося випередження темпів росту імпорту товарів, в інші - навпаки експорту. Загалом за період з 2001 р. по 2007 р. обсяги експорту товарів зросли в 3,0 рази, обсяги імпорту — в 3,8 рази. Збільшення обсягів експорту має означати зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції, однак більш високі темпи росту імпорту свідчать про підвищення рівня імпортозалежності національної економіки. Аналогічна динаміка простежується і в межах зовнішньої торгівлі послугами: темпи росту обсягів імпорту послуг були вищими порівняно з темпами росту експорту. Як результат, за період з 2001 р. по 2007 р. обсяг експорту послуг зріс у 2,5 рази, імпорту — у 4,3 рази відповідно.
    • 2. Середні темпи росту експорту складали 119,7%, в т. ч. експорту товарів — 120,3%, експорту послуг — 116,9%. Середні темпи імпорту складали 125,3%, в т. ч. імпорту товарів — 125,1%, імпорту послуг — 127,7%.
    • 3. Порівняння обсягів торгівлі товарами та послугами свідчить про значне переважання торгівлі товарами. Розраховане співвідношення обсягів експорту послуг і товарів для України складає 1 до 4,4−6,2, що свідчить про слабкий рівень залучення сфери послуг до міжнародної торгівлі. Для порівняння співвідношення між обсягами світової торгівлі товарами та послугами поступово зменшується та складає приблизно 1 до 3.
    • 4. Істотні відмінності в секторах торгівлі товарами та послугами спостерігаються і у величинах балансу експорту та імпорту відповідно. Баланс зовнішньої торгівлі послугами протягом досліджуваного періоду був величиною позитивною, яка в окремі роки значною мірою перевищувала баланс зовнішньої торгівлі товарами. Останній був величиною нестійкою та характеризувався у 2005−2007 рр. дефіцитом.
    • 5. Зберігається протягом досліджуваного періоду й існуюча багатовекторність зовнішньоекономічних зв’язків. У 2006 р. зовнішньоекономічні операції проводилися з партнерами із 213 країн світу для торгівлі товарами та 209 країн світу для торгівлі послугами. Обсяги експортних поставок товарів до країн СНД становили 33% від загального обсягу, Європи — 32,9%, Азії - 21,2%, Америки — 6,6%, Африки — 6,2%, Австралії і Океанії - 0,05%. Дещо іншим виглядало співвідношення експорту послуг — 46% від загального обсягу яких спрямовувалось до країн СНД та 29,6% - до країн ЄС.
    • Всі ці особливості зовнішньої торгівлі свідчать про необхідність проведення аналізу структури зовнішньої торгівлі товарами та послугами окремо.
    • Структуру зовнішньої торгівлі товарами України за 2001, 2004 та 2007 роки наведено в таблиці 2.
    • Таблиця 2 — Структура експорту та імпорту товарів, %
    • № п/п

      Показники

      2001

      2004

      2007

      експорт

      імпорт

      експорт

      імпорт

      експорт

      імпорт

      1.

      Продукти рослинного походження

      4,3

      1,7

      3,5

      1,5

      3,5

      1,4

      2.

      Жири і масла тваринного та рослинного походження

      1,4

      0,6

      1,7

      0,5

      3,5

      0,6

      3.

      Готові харчові продукти

      2,8

      3,7

      3,5

      3,5

      4,2

      3,4

      4.

      Мінеральні продукти

      10,8

      42,6

      13,2

      37,4

      8,7

      28,5

      5.

      Продукція хімічної та пов’язаних із нею галузей промисловості

      9,1

      7,1

      8,5

      7,8

      8,2

      8,8

      6.

      Полімерні матеріали, пластмаси та каучук

      1,6

      4,4

      1,3

      4,9

      2,0

      5,6

      7.

      Текстиль і текстильні вироби

      3,8

      4,1

      2,7

      3,4

      2,0

      2,5

      8.

      Взуття, головні убори, парасольки

      0,5

      0,3

      0,4

      0,2

      0,3

      0,4

      9.

      Недорогоцінні метали та вироби з них

      41,3

      5,2

      40,0

      6,1

      42,2

      7,8

      10.

      Механічне обладнання, машини, устаткування та механізми, електротехнічне устаткування

      10,5

      15,1

      9,3

      16,4

      10,1

      17,4

      11.

      Транспортні засоби та шляхове обладнання

      3,4

      4,7

      6,2

      8,6

      6,7

      13,5

      12.

      Інші товари

      10,5

      10,5

      9,7

      9,7

      8,6

      10,1

      • Структура експорту та імпорту товарів за 2007 р. схематично зображена на рисунках 2 і 3 відповідно.
      • Рисунок 2 — Структура експорту товарів за 2007 р.
      • Рисунок 3 — Структура імпорту товарів за 2007 р.
      • Як свідчать дані таблиці 2, за винятком динаміки окремих товарних груп, структура зовнішньої торгівлі товарами за досліджуваний період не змінилась: основними товарними групами в структурі експорту України в 2007 р. були недорогоцінні метали та вироби з них (42,2%), механічне обладнання, машини, устаткування та механізми (10,1%), мінеральна сировина (8,7%), продукція хімічної промисловості (8,2%), а в структурі імпорту найбільш значимими залишаються мінеральні продукти (28,5%), продукція машинобудування (17,4%), транспортні засоби та шляхове обладнання (13,5%).
      • Такі структурні характеристики дають можливість відзначити поліпшення товарної структури експорту за ступенем промислової переробки порівняно з попередніми роками. Так, спостерігається тенденція до скорочення частки промислової сировини та нарощення частки продукції повної промислової переробки у структурі товарного експорту. Однак при цьому зросла частка товарів проміжної промислової обробки.
      • Порівняння структури експорту України зі світовим експортом дає можливість чітко відслідкувати проблемні зони, в тому числі у структурі господарства: значно нижчою є частка продукції машинобудування та значно вища частка продукції чорної металургії та палива.
      • Аналіз структури зовнішньої торгівлі в розрізі груп, наведених за даними Державного комітету статистики України та за рівнем промислової переробки дещо не відповідає сучасним потребам дослідження тенденцій розвитку світової торгівлі, особливо в контексті активізації розвитку інноваційного сектора. Наприклад, зараз структуру експорту окремих країн аналізують за рівнем технологічності.
      • Види продукції, які відносяться до галузей, класифікованих за рівнем технологічності:
      • — продукція високо-технологічних галузей: літаки, космічні літальні апарати, офісне та комп’ютерне обладнання, радіо-, телеобладнання та обладнання для зв’язку, медичне та оптичне обладнання;
      • — продукція середньо-високотехнологічних галузей: електричне обладнання, автомобілі, трейлери, продукція хімічної промисловості, залізничне та транспортне обладнання;
ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой