Прибуток підприємства та механізм його розподілу

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни"Економіка підприємства"

на тему: «Прибуток підприємства та механізм його розподілу»

Київ-2010

ЗМІСТ

курсової роботи:" Прибуток підприємства та механізм його розподілу «

ВСТУП

Розділ 1. Сутність та значення прибутку в господарській діяльності підприємств

1.1 Місце та значення прибутку в ринковій економіці

1.2 Джерело формування загальної величини прибутку підприємства та види прибутку

1.3 Розподіл прибутку підприємства

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Сучасний стан та динаміка формування та розподілу прибутку підприємствами України

2.1 Аналіз факторів, що обумовлюють формування прибутку підприємства в сучасних умовах

2.2 Аналіз прибутковості вітчизняних підприємств

2.3 Характеристика розподілу прибутку за кризових умов

Висновки до розділу

Розділ 3. Основні напрями підвищення прибутковості вітчизняних суб'єктів господарювання

3.1 Вдосконалення управління прибутком підприємства

3.2 Шляхи оптимізації розподілу прибутку

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

В ринковій економіці метою кожного підприємства є прибуток. Поняття прибутку в економічній системі існує у зв’язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов’язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває їх результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Актуальність даної теми. Прибуток є найважливішою фінансовою категорією, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а і джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Тому дуже важливо для підприємства знати механізм формування прибутку та його розподілу, тому що прибуток є основним джерелом приросту власного капіталу підприємства.

Метою дослідження даної роботи є прибуток та механізм його розподілу, джерело формування прибутку та використання його.

Завданням курсової роботи є визначити сутність прибутку, його види та значення прибутку у ринковій економіці.

Предметом роботи є прибуток та його розподіл, об'єктом — дохід підприємства, як більш загальний показник прибутку, який входить до величини доходу.

Розділ 1. Сутність та значення прибутку в господарській діяльності підприємств

1.1 Місце та значення прибутку в ринковій економіці

Прибуток — найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а і джерелом формування бюджетних ресурсів держави [1,c. 112].

Різнобічне значення прибутку посилюється з переходом економіки держави до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансову самостійність і незалежність, мають право вирішувати, на які цілі і в яких розмірах спрямовувати прибуток, що залишився після сплати податків до бюджету та інших обов’язкових платежів і відрахувань.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Прибуток як одна з найважливіших категорій ринкової економіки виконує ряд важливих функцій.

По-перше, прибуток є критерієм і показником ефективності діяльності підприємства. Іншими словами, сам факт прибутковості вже свідчить про ефективну діяльність підприємств. Однак, чи буде цей факт необхідним та достатнім для власника і кредитора? Очевидно, що ні, так як підприємству потрібний не який-небудь прибуток, а конкретна його величина для задоволення потреб усіх зацікавлених осіб: власників підприємства, його робітників, кредиторів. Величина прибутку залежить від багатьох факторів. Детальніше вони будуть розглянуті у наступному пункті плану.

По-друге, прибуток володіє стимулюючою функцією. Виступаючи кінцевим фінансово-економічним результатом підприємств, прибуток набуває ключової ролі в ринковому господарстві. За ним закріплюється статус цілі, що визначає поведінку господарюючих суб'єктів, добробут яких залежить як від величини прибутку, так і від прийнятого в національній економіці алгоритму його розподілу, включаючи оподаткування. Крім того, прибуток в ринковій економіці являється джерелом соціальних благ для членів трудового колективу. За рахунок прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків, дивідендів та інших необхідних і обов’язкових платежів, здійснюється матеріальне заохоченні робітників і надання їм соціальних пільг, утримання об'єктів соціального призначення [1,c. 121].

Прибуток основне джерело приросту власного капіталу підприємства. В умовах ринкових відносин власники і менеджери, орієнтуючись на розмір прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, приймають рішення щодо дивідендної та інвестиційної політики, яку підприємство проводить з урахуванням перспектив розвитку. За умов конкуренції в ринковій економіці прибуток являється рушійною силою і основною метою підприємств та є джерелом оновлення виробничих фондів.

По-третє, прибуток являється джерелом формування доходів бюджетів різних рівнів. Він надходить в бюджети у вигляді податків, а також економічних санкцій, і використовується на різні цілі, визначені видатковою частиною бюджету і затверджених в законодавчому порядку [1,c. 125].

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Доход». Під доходами розуміють збільшення економічних вигод і вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). В бухгалтерському обліку визнання доходу пов’язане з принципами нарахування та відповідності доходів і витрат.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тих періодів, до яких вони відносяться.

Принцип нарахування застосовується одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визнаються на підставі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами [2,c. 45].

Для визнання доходу повинно відбутись не лише надходження активу або зменшення зобов’язання, але і фінансовий наслідок цих подій, в якості якого виступає збільшення власного капіталу (крім внесків учасників).

Доходами не визнаються:

· сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

· сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;

· сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

· сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

· сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором тощо.

Доходи підприємства класифікуються за різними ознаками, за метою визнання доходу та визнання його суми розрізняються доход від:

· реалізації товарів, продукції, інших активів, придбання з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);

· надання послуг;

· використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є отримання процентів, дивідендів[3,c. 92].

В залежності від виду діяльності розрізняють доходи від звичайної та надзвичайної діяльності. Крім того доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Отже, справжнім доходом є чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), інших зорів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (ІВ), тобто ЧД=Д-ПДВ-АЗ-ІЗП-ІВ [3,c. 95].

Якщо доход від операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості у відшкодуванні понесених витрат, доход не визнається, а витрати визнаються як витрати звітного періоду.

Фінансовим результатом діяльності будь-якого підприємства, незалежно від форми власності способу організації діяльності, є прибуток або збиток. З кількісної сторони, збиток це перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені витрати.

В свою чергу, прибуток з якісної сторони це перетворена форма додаткового продукту й додаткової вартості, яка виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення і привласнення. Термін «перетворена форма» означає, що прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення і створює враження, що участь у його появі брали не лише працівники, а й засоби виробництва [4,c. 133].

За економічним змістом, прибуток — це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту, частина заново створеної вартості, виробленої та реалізованої. Інакше кажучи, прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.

Повертаючись до функцій прибутку, ще раз зазначимо, що як провідна категорія ринкових відносин, прибуток виконує такі важливі функції:

· показника ефективності господарської діяльності підприємства. Позитивний фінансовий результат, тобто наявність прибутку, вже свідчить про рентабельну діяльність. Адже кожне підприємство в ринкових умовах намагається одержувати в кожному звітному періоді прибуток, необхідний і достатній для саморозвитку (поточного та стратегічного самофінансування);

· стимулюючу. Як кінцевий фінансово-економічний результат лише прибуток в ринковому середовищі має бути метою діяльності підприємства. Прибуток — це основне джерело приросту власного капіталу і відповідно джерело фінансування оновлення основних фондів та диверсифікації виробничої продукції. Крім того, прибуток є джерелом фінансування соціального розвитку трудового колективу;

· джерела формування доходів бюджетів різних рівнів [5,c. 168].

Отже, прибуток підприємства — основний фактор його економічного та соціального розвитку.

Прибуток, як головний фінансовий результат діяльності підприємства, формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та незвичайної діяльності і є системою прибутків і доходів. Він включає:

· чистий доход (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

· валовий (балансовий) прибуток (збиток);

· фінансовий результат від операційної діяльності (основної діяльності підприємства, я також інші види діяльності, що не є інвестиційними або фінансовими);

· прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

· прибуток (збиток) від звичайної діяльності (будь-якого виду основної діяльності підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її здійснення);

· прибуток від іншої (надзвичайної) діяльності [5,c. 170].

Прибуток від реалізації продукції утворюється у процесі розподілу виручки підприємства і може бути розрахований шляхом віднімання від виручки сум непрямих податків та собівартості продукції. Це головна ціль основної діяльності (операцій з виробництва та реалізації продукції, послуг чи робіт, що є основною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу) майже будь-якого підприємства. Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, послуг) визнається в разі виконання таких умов:

· покупцеві передані вигоди і ризики, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, послугу);

· підприємство в подальшому не управляє і не контролює реалізовану продукцію товари, послуги);

· сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

· існує впевненість у тому, що внаслідок операції економічні вигоди підприємства збільшаться, а пов’язані з цим витрати можуть бути достовірно визначені [5,c. 174].

Але підприємство, як і будь-який інший господарюючий суб'єкт, володіє свободою вибору джерела прибутку і може отримувати його і з інших джерел і видів діяльності.

1. 2 Джерело формування загальної величини прибутку підприємства та види прибутку

Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел (Рис. 1):

1) продаж (реалізація) продукції

2) продаж іншого майна

3) позареалізаційні операції [6,c. 78].

Рис. 1 Схема формування прибутку

1) Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору)

Пр=ВД — Sвир — ПДВ — Азб

де ВД — виручка;

Sвир — витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника;

ПДВ — податок на додану вартість;

Азб — акцизний збір.

У разі калькування за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і прибуток обчислюється:

Пр = ВР — Sрнв — Sн

де ВР — виручка;

Sрнв — собівартість реалізованої продукції на неповними витратами;

Sн — витрати, що не включені в собівартість, а віднесено на певний період.

Це так званий прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинниками може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін [6,c. 81].

2) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб [6,c. 83].

Пін = Цпр — Ц прид

де Цпр — ціна продажу;

Цприд — ціна придбання.

3) прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.

Ппр = Д — Sп.р.

де Д — дохід;

Sп.р. — витрати на виконання [6,c. 86].

Отже, загальний прибуток підприємства

Пб = Пр + Ппр + Пін

де Пр — прибуток від реалізації продукції;

Ппр — прибуток від позареалізаційних операцій;

Пін — прибуток від іншої реалізації.

Обчислення величини загального прибутку має важливе значення для аналізу та господарської діяльності, тому що прибуток є об'єкт оподаткування.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку» оподаткований прибуток обчислюється по формулі:

По = Дв — (Вв +АВ)

де Дв — валовий дохід;

Вв — валові витрати;

Ав — сума амортизаційних відрахувань [6,c. 101].

Прибуток -- це грошове вираження між вартістю реалізованої продукції і витратами на її виробництво

В умовах ринкової економіки він є узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств, метою їхньої діяльності.

Розрізняють прибуток обліковий (бухгалтерський), економічний і нормальний (рис. 2).

Обліковий (бухгалтерський) прибуток -- це різниця між ціною реалізованої продукції і витратами на її виробництво [7,c. 186].

Нормальний прибуток -- це винагорода за підприємницьку діяльність, складова витрат виробництва.

Економічний прибуток -- це різниця між обліковим і нормальним прибутком.

Головним критерієм визначення реальної прибутковості підприємств вважають величину економічного прибутку. Вона показує, наскільки обліковий прибуток перевищує нормальний:

ЕП = ОП — НП,

де ЕП, ОП, НП -- відповідно економічний, обліковий і нормальний прибуток.

Отже, економічний прибуток виникає тоді, коли загальна виручка перевищує всі зовнішні та внутрішні витрати. До складу останніх входить нормальний прибуток на капітал у вигляді відсотка. Прагнення отримати якомога більший прибуток стимулює підприємців ефективніше використовувати економічні ресурси, знижувати витрати, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, освоювати нові виробництва [7,c. 188].

Загальна сума прибутку від усіх видів діяльності утворює балансовий прибуток (рис. 3):

Рис. 3 Утворення балансового прибутку

Балансовий прибуток -- це загальна сума прибутку від усіх видів діяльності

Більшу частину прибутку підприємство отримує від основної виробничої діяльності.

Прибуток від допоміжної діяльності -- це частина прибутку, утворена внаслідок виконання для інших підприємств непромислових робіт і послуг (будівельних, транспортних тощо), реалізації продукції підсобного сільського господарства, надання платних послуг населенню [7,c. 193].

Прибуток від позареалізаційної діяльності -- це різниця (сальдо) між штрафами, пенею, неустойками, одержаними і сплаченими, доход від операцій з тарою, орендна плата від падання в оренду приміщень тощо.

Засновницький прибуток -- це доход, який отримує засновник акціонерного підприємства (товариства) при відкритій підписці на акції

Засновники підприємства продають акції за курсом, який визначається з урахуванням дивідендів і позичкового відсотка.

Інакше кажучи, власник акції продає її за певною ціною, отримані гроші кладе у банк і одержує доход, який дорівнює сумі дивіденду.

Величину засновницького прибутку (Вз. и) розраховують за формулою

ВЗІІ = СДа-СДа. н,

де СДа -- сума доходів, отриманих від реалізації акцій за курсом; СДа «-- сума доходів, що дорівнює сумі вартості акцій за номіналом (реалізаційний капітал).

1. 3Розподіл та використання прибутку на підприємстві

Механізм впливу фінансів на господарство, на його економічну ефективність знаходиться не в самому виробництві, а в розподільних грошових відносинах. Характер їх впливу на виробництво залежить від того, наскільки конкретна система розподілу, форми і методи її організації відповідають об'єктивним потребам суспільства, рівню розвитку виробничих сил, економічним інтересам держави, підприємств і кожного робітника. При порушенні цієї відповідності процес підвищення ефективності виробництва починає стримуватись.

Розподіл прибутку являється складовою та невід'ємною частиною загальної системи розподільних відносин підприємств.

Конкретні форми і методи розподілу прибутку постійно видозмінюються і розвиваються з розвитком суспільного відтворення і з зміною задач і цілей, що стоять перед економікою. Кожний етап в взаємовідносинах між бюджетом і підприємством з приводу розподілу прибутку породжує нові форми і методи цього розподілу [8,c. 128].

По суті розподіл прибутку слід розглядати в трьох напрямках. Він розподіляється між державою, власниками підприємства і самим підприємством. Пропорції цього розподілу в значній мірі впливають на ефективність діяльності підприємства як позитивно, так і негативно.

Взаємовідносини підприємства і держави з приводу прибутку будуються на основі оподаткування прибутку. Розподіл балансового (валового) прибутку між державою і підприємством є першим етапом його розподілу.

Досить суттєвим є те, що податком на прибуток оподатковується не той прибуток, який відображає результат фінансово-господарської діяльності і показаний в бухгалтерській звітності. Вихідною базою для вирахування оподаткованого прибутку являється валовий прибуток як сума прибутку від реалізації продукції, прибутку від реалізації власності і доходів від не реалізаційних операцій. В решті решт, прибуток, який підлягає оподаткуванню, помітно відрізняється від фактичного фінансового результату господарської діяльності. При цьому не рідко нарахований податок на прибуток перевищує суму балансового прибутку. Тобто, джерелом сплати такого податку разом з прибутком служать і оборотні кошти [8,c. 136].

У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Було б раціонально, якщо б розмір податкових платежів з прибутку не перевищував третини балансового прибутку. В протилежному випадку втрачаються стимули до підвищення ефективності роботи підприємства і отриманню прибутку [9,c. 205].

Ті дві третини, що залишилися б у підприємства, могли б бути розподілені між власниками (акціонерами, засновниками) і самим підприємством.

Цей розподіл залежить від багатьох факторів. В період технічного переоснащення і модернізації виробничих фондів, освоєння нових видів продукції і нових технологій підприємства потребує найбільше фінансових ресурсів, і надати їх повинні в першу чергу власники підприємства. Однак це не означає, що вони повинні відмовитись від своїх очікувань і не отримувати дохід на вкладений капітал. Ці очікування мають бути відкладені і тоді власники зможуть отримати свої дивіденди після виходу виробництва на проектну потужність, коли підприємство почне отримувати прибуток в достатньому розмірі. Дивіденди за період очікування повинні бути не менше процентної ставки на банківський вклад за цей же період, але меншими ставки за кредит.

Другий етап розподілу прибутку — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет і виплати дивідендів. З цього прибутку також сплачуються деякі податки в місцеві бюджети і стягуються економічні санкції [8,c. 109].

Розподіл цієї частини прибутку відображає процес формування фондів і резервів підприємства для фінансування потреб виробничого і соціального розвитку. В умовах ринкового господарства держава не втручається в процес розподілу прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Тим не менше за допомогою надання податкових пільг вона стимулює спрямування прибутку на капітальні вкладення виробничого призначення і будівництва житла, на благодійні цілі, на проведення науково-дослідних робіт. Законодавчо затверджений мінімальний розмір резервного капіталу для акціонерних товариств, регулюється порядок створення резерву по сумнівним боргам та під знецінені цінні папери.

Розподіл прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства, регламентується внутрішніми документами підприємства, як правило, в звітній політиці. Деякі аспекти розподільного процесу фіксуються в уставі підприємства. В відповідності до уставу чи до рішення керуючого органу на підприємстві можуть створюватися такі фонди: фонд нагромадження, споживання, соціальних потреб та інші. Якщо ж фонди не створюються, то в цілях забезпечення планових витрат коштів складаються кошториси витрат на розвиток виробництва, соціальні потреби трудового колективу, матеріальне заохочення робітників і благодійні цілі [10,c. 157].

До витрат, пов’язаних з розвитком виробництва і фінансуються з прибутку, відносять: витрати на науково-дослідні, проектні, дослідно-конструкторські і технологічні роботи, фінансування розроблення і освоєння нової продукції і технологічних процесів, затрати на вдосконалення технології і організації виробництва, модернізацію обладнання, затрати, пов’язані з технічним переозброєннями реконструкцією діючого виробництва, розширенням підприємства і будівництвом нових об'єктів, проведенням природоохоронних робіт.

Розподіл прибутку на соціальні потреби включає в себе витрати по експлуатації соціально-побутових об'єктів, що знаходяться на балансі підприємства, фінансування будівництва об'єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих і культурно-масових заходів.

До витрат на матеріальне заохочення відносять: виплату премій за особливі досягнення в праці, витрати на надання матеріальної допомоги, одноразові виплати ветеранам, пенсіонерам, компенсації підвищення вартості харчування в столових і т.д.

Якщо прибуток не витрачається на споживання, то він залишається на підприємстві як нерозподілений прибуток минулих років і збільшує розмір власного капіталу підприємства. Наявність нерозподіленого прибутку збільшує фінансову стабільність підприємства, свідчить про наявність джерела для майбутнього розвитку [9,c. 254].

Важливу роль в забезпеченні фінансової стійкості підприємства відіграє і розмір резервного капіталу. В ринковому господарстві відрахування в резервний капітал носять першочергове значення. Наявність і приріст резервного капіталу забезпечує збільшення акціонерної власності, характеризує готовність підприємства до ризиків, з якими пов’язана вся підприємницька діяльність, забезпечує можливість виплати дивідендів по привілейованим акціям навіть при відсутності прибутку в поточному році, покриття непередбачених витрат і збитків без ризику втрати фінансової стабільності.

Проте, прибуток що залишається в розпорядженні підприємства, не слід ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні також сплачувати ще і штрафи в різних випадках (за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання, за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди, за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків, за невиконані квоти зі створення робочих місць для інвалідів та ін.). З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують у різних сферах економіки, можуть стягуватись за рахунок прибутку досить широке коло штрафів. Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток — це частина прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків і штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій) [9,c. 257].

Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати через попереднє формування цільових фондів. Існує також і більш простий варіант використання прибутку, коли не утворюються планові фонди, а кошти спрямовуються безпосередньо на фінансування витрат. Однак на великих підприємствах наявність фондів допомагає раціонально розподіляти фінансові ресурси і здійснювати контроль за їх ефективним використанням. Можливий також розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.

Як уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних виробничих і соціальних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо. Зупинимось детальніше на головних фондах грошових коштів, що формуються на підприємстві у процесі використання чистого прибутку [10,c. 193].

Фонд нагромадження, що утворюється за рахунок чистого прибутку, використовується на придбання і будівництво основних фондів виробничого і невиробничого призначення і здійснення інших капітальних вкладень, які не носять безповоротний характер. Частина коштів фонду нагромадження, спрямовані на довгострокові інвестиції, не витрачаються безповоротно.

Крім того, за рахунок фонду нагромадження фінансуються витрати, які носять безповоротний характер: на проведення науково-дослідних робіт, на природоохоронні заходи, витрати на випуск цінних паперів, внески на створення інших підприємств, сплата штрафних санкцій у випадку приховування прибутку, витрати на підвищення кваліфікації працівників, відсотки за кредит і т.д. Для контролю за рухом коштів рекомендується у складі фонду нагромадження виділяти фонд нагромадження утворений та фонд нагромадження використаний.

Фонд споживання використовується на фінансування соціальних потреб і матеріальне заохочення робітників: виплату премій, не пов’язаних з виробничими показниками (за довгострокову працю, у зв’язку з ювілеєм та ін.), надання матеріальної допомоги, оплату путівок, лікування, медикаментів для робітників і членів їх сімей, виплату дивідендів та ін [7,c. 148].

Витрати з фонду споживання носять безповоротний характер.

У розподілі чистого прибутку принципове значення має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання. Нині використання чистого прибутку і співвідношення між фондами підприємства визначається і здійснюється самостійно кожним суб'єктом господарювання [3,c. 218].

Резервний фонд призначений для покриття непередбачених втрат, викликаних стихійними лихами, і балансових збитків. Формування резервних фондів акціонерних товариств і спільних підприємств має деякі особливості пов’язані з виключенням з оподаткування частини прибутку, що направляється у резервний фонд, розміри резервних фондів повинні відповідати статутним документам. Верхня межа величини резервного фонду не встановлюється. Більш детально значення резервного капіталу розкрито вище.

У наступному розділі ми детальніше розглянемо джерела формування оборотних коштів підприємства, зокрема, вплив прибутку на розширення обігових коштів.

Висновки до розділу 1

1. Прибуток — найважливіша фінансова категорія, яка виконує ряд важливих функцій і відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості.

2. В ринковій економіці прибуток являється рушійною силою і основною метою підприємств та є джерелом оновлення виробничих фондів.

3. Прибуток, як головний фінансовий результат діяльності підприємства, формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та незвичайної діяльності і є системою прибутків і доходів.

4. Прибуток підприємства формується за рахунок трьох основних джерел: продаж (реалізація) продукції, продаж іншого майна, позареалізаційні операції.

5. Розрізняють прибуток обліковий (бухгалтерський), економічний і нормальний

6. Загальна сума прибутку від усіх видів діяльності утворює балансовий прибуток

7. розподіл прибутку слід розглядати в трьох напрямках. Він розподіляється між державою, власниками підприємства і самим підприємством.

8. Пропорції розподілу прибутку в значній мірі впливають на ефективність діяльності підприємства, тому він здійснюється на декількох етапах.

Розділ 2. Сучасний стан та динаміка формування та розподілу прибутку підприємства України

2.1 Аналіз факторів, що обумовлюють формування прибутку підприємства в сучасних умовах

Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває їх результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності [12,c. 256].

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток, який визначається в бухгалтерському обліку підприємств, формується як фінансовий результат операційної діяльності (зазвичай це основна частина загального фінансового результатові діяльності), інвестиційної діяльності, фінансової (у вузькому розумінні слова) діяльності. Крім цих джерел формування прибутку (вони об'єднані поняттям «звичайна діяльність»), у певних випадках підприємство може мати прибутки (частіше -- збитки) від надзвичайних подій — повеней, пожеж та інших природних катаклізмів [12,c. 258].

Велике значення у формуванні прибутку виробничого підприємства відіграє прибуток від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, який входить до таких ланок як прибуток від основної діяльності, від операційної і на самому початку є складовою прибутку від звичайної діяльності.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку [11,c. 144].

На рис. 4 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Рис. 4 Структурно-логічна схема формування прибутку від реалізації продукції

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції) [11,c. 146].

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє недостатня конкуренція, монопольне становище окремих підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції.

Отже, можна зробити висновок, що спроможність підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвою.

Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Собівартість продукції (робіт, послуг) -- це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) [11,c. 146−147].

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість.

Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке: по-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований законодавством. Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів інші витрати; по-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких із них також регулюється державою через визначення нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат [13,c. 389]:

· відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування);

· амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

· інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби, комунальний податок).

Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці; вартість основних виробничих фондів, що належати підприємству, їх структура та визначений підприємством строк їх корисного використання.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим резервом збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на зменшення таких витрат. Для цього необхідно знати: повний перелік витрат, особливості складові і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства[13,c. 392].

Слід зазначити, що нині підприємства усіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень з формування собівартості. Однак не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2002 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 16 «Витрати»), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, які було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

З розвитком ринкових відносин з’являються нові фактори формування прибутку, які потребують врахування підчас проведення економічного аналізу. Характерною негативною рисою сучасного становища підприємств є зростання їх дебіторської та кредиторської заборгованості. Дисбаланс між дебіторською та кредиторською заборгованістю перетворюється на важливий фактор формування прибутку. Враховуючи те, що частина підприємств України працює зі збитками, вимагає розгляду питання ефективності залучення банківських кредитів, виходячи з мінімуму збитків. Встановлено, що найбільший ефект від використання залучених коштів досягається на підприємствах, де є високою частка умовно-постійних витрат[13,c. 400].

Прибуток має не тільки функціональний, а й інституціональний характер, який виявляється передусім у податковому законодавстві. Тому комбінування або спеціалізація виробництва, приводить до зміни суми сплачених податків. А це, разом зі зміною необхідного розміру обігових коштів, безпосередньо відображається на прибутку підприємства. Методи аналізу прибутку, які враховують вплив цього фактора, підвищують обґрунтування управлінських рішень у галузі утворення господарюючих об'єднань та розукрупнення підприємств. У процесі дослідження було встановлено: якщо розглядати структуру виробництва на підприємстві з позицій обсягу виготовленої продукції, то спостерігається така закономірність: чим більше за розміром підприємство, чим більше воно виготовляє продукції, тим вищий в нього рівень комбінування виробництва. В зв’язку з цим для забезпечення рівних умов господарювання усім суб'єктам ринкових відносин необхідно удосконалити податкове законодавство, передбачивши в ньому встановлення залежності розміру податкової ставки від обсягу одержуваного прибутку[13,c. 400−401].

Чинні методики аналізу прибутку не достатньою мірою враховують вплив фактора часу. Як правило, це здійснюється за допомогою дисконтування витрат та прибутку, тобто приведення різночасових витрат до одного моменту часу. Необхідність такого підходу диктується тим, що капітал — це зростаюча за часом вартість[13,c. 403].

У сучасній економіці вплив фактора часу на фінансові результати діяльності стає більш різнобічним. Його вплив відображається також через встановлені законами часові інтервали розрахунку прибутку та сплати з нього податків, термін реалізації продукції та віднесення витрат виробництва на собівартість продукції. Таким чином, не фактор часу сам по собі впливає на фінансові результати діяльності підприємств, а різні фактори виробничої та фінансової діяльності, які виявляють себе з перебігом часу. За інших рівних умов у випадку менших встановлених інтервалів часу розрахунків прибутку підприємство сплачує більшу суму податку на прибуток і навпаки. Це пов’язано з тим, що чинне законодавство здебільшого не дозволяє спрямовувати прибуток поточного року на покриття збитків минулого періоду. Складається парадоксальна ситуація, яка полягає в тому, що фактично за чинним законодавством оподаткуванню підлягає не тільки прибуток, а й збитки.

2.2 Аналіз прибутковості вітчизняних підприємств

Функціонування підприємства, незалежно від виду його діяльності і форм власності, в умовах ринку визначається його здатністю приносити достатній прибуток.

Прибуток — один із основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковості, а також ефективність функціонування підприємства. Прибуток формується, як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво та її продаж. Якщо власні витрати перевищують грошові надходження від реалізації, мають місце збитки від реалізації [14, c. 53].

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку та рівнем рентабельності. Прибуток підприємства отримують головним чином від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності (здача в оренду основних фондів, комерційна діяльність на фінансових та валютних біржах та ін.).

Об'єм реалізації і величина прибутку, рівень рентабельності залежать від вибраної маркетингової і фінансової діяльності підприємства, ці показники характеризують всі сторони господарювання.

Основними задачами аналізу фінансових результатів діяльності є:

· Систематичний контроль за виконанням планів реалізації та отримання прибутку;

· Визначення впливу, як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів на фінансові результати;

· Вплив резервів збільшення суми прибутку і рентабельності;

· Оцінка роботи підприємства за використання можливостей збільшення прибутку та рентабельності;

· Розробка заходів, що до використання виявлених резервів.

Рентабельність характеризує відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів[14, c. 54−56].

Рентабельність застосованих ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначений, як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Перед усім обчислюється рентабельність усієї реалізації, як відношення прибутку від реалізації до повної собівартості реалізованої продукції. Рентабельність продукції можна розрахувати також відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції [15, c. 202].

У багато номенклатурному виробництві в процесі аналізу рентабельності виробів слід застосовувати спосіб групування. Насамперед усі вироби групуються за ознакою, рентабельна чи нерентабельна продукція. При цьому визначають кількість нерентабельних видів продукції розраховують частину у % до загальної кількості виробів, а також їхню частку в обсязі реалізованої продукції.

Треба також визначити, чи є серед нерентабельних виробів такі, що ходять до складу найважливіших профільних видів продукції, чи є нові перспективні вироби [15, c. 203−204].

Дуже важливо здійснити групування продукції, що виробляється, за рівнем рентабельності: а) вироби з низькою рентабельністю; б) вироби з середньою або нормальною рентабельністю; в) вироби високорентабельні.

При цьому потрібно дати оцінку частки кожної групи в загальному обсязі реалізації.

За даними Державного комітету статистики України рентабельність операційної діяльності підприємств за видами економічної діяльності за січень-вересень 2009 року складав:

— Промисловість — 2,0%

— Будівництво — -0,3%

— Діяльність транспорту і зв’язку — 11,5%

— Освіта — 9,1%

— Фінансова діяльність — -2,2% [17].

Також здійснюють групування виробів за ознакою ступеня та напрямку зміни рентабельності порівняно з попереднім періодом. При цьому визначають кількість виробів, по яких: -рентабельність помітно зросла; -рентабельність суттєво не змінилась;- рентабельність знизилась.

Групування виробів за названими та іншими ознаками дає змогу краще зрозуміти існуючі проблеми та визначити напрями збільшення прибутковості виробництва. При цьому треба врахувати дію на рентабельність продукції таких чинників:

· Зміну ринкових цін на продукцію даного підприємства;

· Зміну податку на додану вартість;

· Зміну рівня собівартості виробу з усіма факторами, які впливають на неї.

Серед чинників, які впливають на собівартість продукції, треба звернути особливу увагу на час випуску продукції. Однією з причин зростання рентабельності або супровідним їй чинником може бути збільшення обсягів виробництва цієї продукції[15, c. 211].

Показник рентабельності продукції в цілому по окремих видах продукції та асортиментно-структурних зрушень у реалізації продукції.

Рентабельність підприємства — найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В ньому синтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських коштів і позареалізаційних фінансових результатів[16, c. 123].

Отже показники рентабельності більш повно ніж прибуток, відображають кінцеві результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення факту з дійсними або використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Показники рентабельності можливо об'єднати у декілька груп:

· Показники, що характеризують окупність витрат виробництва та інвестиційних проектів;

· Показники, що характеризують прибутковість продажів;

· Показники, що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

Всі показники можуть розраховуватись на основі балансового прибутку, прибутку від реалізації продукції та чистого прибутку.

Отже, рентабельність як показник дає уявлення про достатність прибутку порівняно з іншими окремими величинами, що впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства.

2.3 Характеристика розподілу прибутку за кризових умов

Проблема ефективності розподілу прибутку підприємств -- одна з найбільш дискутованих в останні роки.

Процес розподілу прибутку підприємства має багаторівневий характер і залежить від багатьох факторів. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, має бути розподілено на дві основні частини: а) фонд виплати винагороди власникам підприємства у формі дивідендів на акції або процентів на пайові внески; б) фонди розвитку підприємства в наступному періоді. Процес такого розподілу прибутку називається дивідендною політикою підприємства, варіанти якої визначають його власника та фінансові менеджери.

Наступним етапом розподілу прибутку є формування за рахунок нього конкретних фондів розвитку підприємства. Сучасна практика поділяє ці фонди на три основні групи: а) фонд стимулювання персоналу підприємства; б) фонд інвестування приросту активів підприємства; в) резервний або страховий фонд. Кожен із цих фондів має суто цільове призначення у напрямках майбутнього використання. Формування резервного фонду підприємств регулюється в Україні діючим законодавством [18].

На завершальному етапі розподілу прибутку планується розподіл коштів кожного із сформованих фондів за окремими напрямками витрачання їх. Так, фонд стимулювання персоналу підприємства може бути розподілено на додаткове преміювання працівників за рахунок прибутку, додаткові соціальні виплати персоналу відповідно до колективних та індивідуальних трудових угод тощо. Фонд інвестування приросту активів підприємства може бути розподілено за видами цих активів -- основних фондів, нематеріальних активів, власних оборотних коштів тощо.

Серед найбільш складних і принципових питань, пов’язаних із розподілом прибутку, головне -- формування пропорцій цього розподілу між виплатами винагороди власникам і формування фондів розвитку підприємства у наступному періоді.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой