Проблеми саморегулювання та державного регулювання у ринковій економіці

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Сутність і функції державного регулювання

2. Особливості державного регулювання економічних відносин

3. Проблеми та перспективи державного регулювання в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Держава -- передусім політична регуляторна інституція, що має публічну владу та спеціалізований апарат регулювання суспільних відносин.

Упродовж XX ст. відбувалося посилення ролі держави в економіці. Особливо ці процеси прискорилися у другій половині минулого століття, що виявлено у розширенні функцій держави, розвиткові нових форм і методів економічної політики, що не лише зменшують негативний вплив на ринок, а й сприяють нормальному відтворенню засобів виробництва, соціальній стабільності та підтримці макроекономічної рівноваги.

В останні десятиліття в розвинених країнах під впливом інформаційно-технологічної революції та розвитку багатоукладності економіки й глобалізації економічних зв’язків відбувається розширення й ускладнення регуляторних функцій держави. Особливою проблемою залишається перехід до суто економічних відносин платників податків і держави з подоланням економічно не обґрунтованого втручання державних відомств у діяльність підприємств та організацій.

Держава протягом усієї історії свого існування поряд із завданнями підтримки порядку, законності, організації національної оборони та іншими функціями здійснює певні заходи в організації й управлінні економікою, плануванні та регулюванні відповідних процесів.

Необхідність виконання державою цих функцій у сфері економіки не заперечна. Саме тому питання щодо функцій і ролі держави у формуванні ринкової економіки були та залишаються актуальними.

Розгляд означених питань викладено у достатній кількості теоретичних розробок і відповідних їм практичних пропозицій.

Дослідженню даної проблематики у національній науці суттєву увагу приділяють наступні науковці: В. Мамутов, Ю. Ольсевич, О. Сатановська, А. Мельник, В. Мартиненко та ін. Значний внесок у розвиток економічних теорій зробили В. Вітлінський, П. Верченко, А. Челенков, В. Коляда, В. Шкомида, Й. Шумпетер та ін.

Звернення до історичного та сучасного досвіду державного регулювання створення умов переходу до ринку -- важливий аспект у розробці методів і засобів його.

Водночас сьогодні немає єдиного теоретичного підходу до вирішення зазначених питань. Як правило, дослідження стосуються окремих напрямів, розробок і заходів із їх розв’язання.

Відсутність комплексної системи державного регулювання податкової сфери призводить до виникнення диспропорцій і збоїв у господарському механізмі та до гальмування розвитку виробництва.

Специфіка перехідного періоду, в якому перебуває країна, потребує нових методів означеного регулювання. Досвід показує, що роль держави в їх створенні дуже значна, хоча на початку цього періоду головним чинником вважали саморегулювання ринкових процесів.

Однак нині роль держави у цьому процесі очевидна. За падіння обсягів виробництва надходження до бюджету все менше покривають витрати, як на соціальну сферу, так і на підтримку господарюючих суб'єктів.

Мета курсової роботи -- теоретичне узагальнення та науково-методичне обґрунтування економічних інтересів господарчих суб'єктів за стимулювання економічного розвитку, визначення економічної ролі держави в ринковій економіці країни.

Відповідно до цієї мети в процесі дослідження були визначені та вирішені такі завдання:

— встановлення об'єктивної необхідності, місця та ролі державного регулювання розвитку економіки в умовах формування ринкових відносин;

— обґрунтування принципу державного регулювання цього процесу протягом перехідного періоду;

— формулювання основних напрямів державного регулювання економічних інтересів господарюючих суб'єктів у перехідному періоді.

Предметом державного регулювання ринку насамперед є прийняття законів, які, з одного боку, гарантували б рівноправні умови для всіх функціонуючих на ринку суб'єктів, надавали б їм економічної свободи, ставали б на перешкоді монополізму, недобросовісної конкуренції, а, з іншого, -- дозволяли б поповнювати державний бюджет, вирішував її соціальні проблеми, підвищувати якість та конкурентоспроможність вітчизняних товарів та послуг. Значна роль належить державі саме в регулюванні цін на товари й послуги як економічними, так і адміністративними методами.

Розділ 1. Сутність і функції державного регулювання

Сутність державного регулювання ринкової економіки більш повно розкривається в тих функціях держави, які вона при цьому виконує. їх здійснення спрямоване на впорядкування та вдосконалення суспільної, колективної та приватної сфер життєдіяльності людей.

Функції, які виконує держава в сучасних умовах, поділяються на ті, які спрямовані на вдосконалення і розвиток суспільних відносин всередині країни (внутрішні), і ті, що мають на меті налагодження і взаємодію кожної конкретної держави з іншими суб'єктами міжнародних відносин (зовнішні).

У межах кожної країни держава виконує цілий ряд функцій. Серед них важлива роль належить політичній. Вона спрямована на забезпечення певної форми суспільного та гармонійного розвитку суспільства. Якщо держава неспроможна це забезпечити, то вона не виконує політичної функції, що негативно впливає на економічний розвиток країни, породжує соціальні катаклізми та інші негативні явища і процеси.

Виконання державою соціальної функції передбачає створення нею умов для відтворення і розвитку людини -- головної продуктивної сили суспільства, формування соціокультурного простору, який сприяв би самореалізації кожної людини, стимулював її до підвищення свого освітнього рівня, зростання професіоналізму, втілення в життя принципів соціальної справедливості.

При порушенні прав і свобод кожного громадянина, неспроможності держави забезпечити сприятливі умови для розвитку кожної людини виникають негативні процеси і явища в соціально-економічному розвитку суспільства, уповільнюється його прогресивний поступ. За таких умов тільки держава силою влади може вплинути на їх протікання і спрямувати в позитивне русло.

Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає у забезпеченні нею суверенітету, захисту національних інтересів у межах взаємодії з іншими країнами світового співтовариства на засадах взаємовигідного співробітництва та партнерства. Здійснюючи цю функцію, держава має спрямовувати свої зусилля на налагодження взаємовигідних економічних зв’язків з використанням наявних форм міжнародних економічних відносин з якомога більшою кількістю держав, сприяти розвитку міжнародних організацій. Ефективна діяльність держави у сфері міжнародних економічних відносин позитивно впливає на функціонування і розвиток національної економіки [1].

Економічні функції держави у найбільш загальному вигляді спрямовані на формування передумов, необхідних для економічного зростання, соціального прогресу суспільства. Усі функції держави в ринковій економіці тісно взаємопов'язані. І якщо політична і соціальна впливають в основному на функціонування і розвиток економічної системи опосередковано, то економічні функції мають безпосередній вплив на цю систему.

Економічною наукою окреслені постійні функції, які виконує держава в ринковій економіці. Вони подані в додатку 1.1.

Економічні функції державного регулювання розвитку ринкової економіки реалізуються шляхом використання декількох основних форм. Серед них важлива роль належить бюджетно-податковому регулюванню, спрямованому на забезпечення функціонування державних фінансів, формування державного бюджету та державних витрат. Не менш важливою формою є грошово-кредитне регулювання, яким передбачається забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою, підтримання рівноваги на валютному ринку. За допомогою такої форми, як цінове регулювання, держава впливає на процеси ціноутворення в ринкових умовах.

Адміністративно-економічна форма регулювання ринкової економіки реалізується за допомогою заходів адміністративного та економічного плану, спрямованих на створення умов для ефективного функціонування і розвитку ринкових відносин та досягнення соціальних цілей суспільства. До складових цієї форми належить правове регулювання економічних і соціальних процесів і явищ, коли держава встановлює на основі законодавчих норм правові засади підприємницької діяльності, сприяє формуванню правового середовища для економічного розвитку суспільства.

Охарактеризовані форми державного регулювання, функціонування і розвитку ринкової економіки грунтуються на використанні значної кількості методів. Під методами державного регулювання ринкової економіки мають на увазі способи впливу держави за допомогою законодавчих актів і виконавчих органів на підприємницьку діяльність, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою забезпечення їх ефективної діяльності відповідно до інтересів суспільства.

Економічною наукою охарактеризовано зміст та здійснено класифікацію методів регулювання ринкової економіки, яка подана в додатку 1.2.

Економічні методи державного регулювання ринкової економіки передбачають формування державою матеріальних та фінансових стимулів для ефективної підприємницької діяльності шляхом впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання, що визначає поведінку останніх. Ці методи передбачають використання ставки оподаткування, зміну облікової ставки центральним банком країни, регулювання цін і тарифів, валютне регулювання, норми амортизації [1].

Адміністративні методи ґрунтуються на застосуванні сили державної влади шляхом примусу, заборони або дозволу. Ці методи охоплюють і правові, якими визначаються «правила гри» суб'єктів господарювання. Адміністративні методи регулювання ринкової економіки застосовуються для попередження тенденцій до монополізму у сфері охорони навколишнього середовища, соціального захисту населення та захисту національних інтересів держави на міжнародній арені, реалізації державних програм. Для цього використовуються закони, укази, декрети, ліцензування, квотування, фіксування рівня цін, різноманітні стандарти і нормативи, контроль за дотриманням законодавства, санкції за їх порушення.

Методи державного регулювання ринкової економіки, які мають орієнтовний, рекомендаційний характер, належать до індикативних. Індикативними є економічні методи, які можна зарахувати до опосередкована засобів державного впливу на функціонування і розвиток ринкової економіки. У практиці регулювання ринкової економіки широко використовуються прямі методи регулювання. Це відбувається тоді, коли держава безпосередньо втручається у протікання економічних процесів, що характерно для адміністративних методів (крім правових, які належать до непрямих методів державного регулювання ринкової економіки). Для цього використовуються такі інструменти, як державні контракти, замовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду.

Специфічним інструментом державного регулювання ринкової економіки є державний сектор. Держава використовує для опосередкованого впливу на приватний сектор та для вирішення тих економічних, соціальних і й інших проблем, які виникають на певному етапі розвитку суспільства.

Отже, для державного регулювання ринкової економіки використовується значна кількість методів, здатних забезпечити її ефективне функціонування і розвиток в інтересах усього суспільства [1].

Розділ 2. Особливості державного регулювання економічних відносин

Постановка проблеми. В Україні, що перебуває на етапі соціально-господарських перетворень, формується система управління національною економікою. Мета реформування і змін у нашій державі полягає у створенні соціально орієнтованої ринкової економіки, яка б на основі розвитку національного конкурентоспроможного виробництва забезпечила гідний рівень життя населення, добробут нації загалом. Істотний вплив на розвиток процесу державного регулювання здійснює загальний стан економічної системи в країні, оскільки вона визначає умови становлення конкурентного ринку і підприємницького середовища, на які спрямовано його дію. Процес державного регулювання економіки повинен забезпечити її рівновагу і сталий розвиток. Безпосередні напрями, форми та масштаби державного регулювання визначаються характером і актуальністю економічних, політичних, соціальних, екологічних та інших проблем у будь-якій країні світу.

Процес державного регулювання економіки відображає необхідні внутрішні зв’язки між явищами і механізмами економічного життя суспільства. Особливість досліджуваного процесу проявляється в тому, що його застосування потребує активної і організованої діяльності людей для досягнення основних завдань економічного розвитку країни. Наукове пізнання і більш повне опанування цим процесом дає змогу членам суспільства діяти відповідно до назрілих потреб, які диктуються об'єктивними економічними умовами, і цим самим удосконалювати свою господарську діяльність, прискорювати розвиток продуктивних сил.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукових праць і публікацій останніх років свідчить про становлення і розвиток форм та методів державного регулювання. Масштаби втручання держави в економічні процеси знаходяться в центрі уваги вітчизняної та іноземної економічної науки. Предметом дискусії таких науковців, як К. О. Ващенко, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Я.А. Жаліло, Ю.Б. Іванов, О. Ю. Мазур, Д. М. Стеченко, Л. А. Швайк, Л. Ерхард, Дж. Кейнс, Ф. Хайєк, С. Шейн та інших, виступає питання особливості процесу державного регулювання економіки.

Проте, незважаючи на наявність публікацій з досліджуваного питання, необхідно провести глибокий науковий аналіз багатьох процесів економічної діяльності держави і пошук шляхів їх ефективного вирішення.

Мета і завдання роботи. Завданням роботи є комплексний аналіз соціально-економічного змісту процесу державного регулювання економіки в період трансформаційних перетворень, виявлення сприятливих та негативних факторів, що впливають на цей процес з метою розробки шляхів оновлення впливу української держави на економічні відносини в суспільстві.

Виклад основного матеріалу. Процес державного регулювання економіки, утворюючи складну структуру, засновану на виробничих відносинах у суспільстві, економічних законах, певному способі виробництва розділяє господарський процес на складні і прості елементи. Це досягається шляхом аналізу, за допомогою якого з’ясовується роль і значення кожного окремого елемента, їх причинно-наслідковий зв’язок усередині єдиного, але складного господарського організму. Після того, як визначено роль кожного елемента, всі вони об'єднуються в єдине органічне ціле.

Основу формування процесу державного регулювання економіки

створюють визначені об'єкти та суб'єкти регулювання. Об'єкти впливу державних органів влади визначаються системою стратегічних цілей, встановлених у процесі впровадження державної економічної політики. Формування процесу державного регулювання економіки здійснюється у вигляді такої послідовності:

Визначення певного об'єкта і мети регулювання.

Виявлення чинників регулювання, що визначають елементи об'єкта регулювання та їх зв’язок.

Встановлення оптимальних методів впливу на фактори регулювання, які конкретизують інструментарій, способи, технології досягнення поставлених завдань.

Надання необхідних ресурсів (матеріально-технічних, фінансових, соціальних, інституціональних та ін.) для регулювання об'єкта, за умови використання яких реалізуються методи регулювання, і забезпечується виконання стратегічної мети [2].

Для формування процесу державного регулювання потрібна стабільність політичної системи в країні і в окремих регіонах, згода між усіма гілками влади, визнання ними того факту, що без розвитку цивілізованого підприємництва неможливі економічне зростання, ефективний розвиток усіх галузей економіки і підвищення добробуту суспільства.

Сутність процесу державного регулювання розкривається в його функціях, серед яких можна виділити такі: підтримка розвитку продуктивних сил; забезпечення економічної рівноправності відносин власності; узгодження інтересів суб'єктів господарювання; реалізація соціально-економічної політики держави [3]. Функціонування процесу державного регулювання можливе лише за умови створення стабільної правової системи, що не декларує, а чітко встановлює права, обов’язки і гарантії громадянам на заняття під-приємницькою або іншою законною економічною діяльністю.

Найважливішою умовою функціонування процесу державного регулювання є розвиток інституційно-організаційної системи, оскільки багато її інститутів (кредитно-фінансові установи, страхові організації, навчальні заклади) є структурними (спеціалізованими) елементами досліджуваного процесу. Значний вплив на функціонування процесу державного регулювання здійснює суспільство (громадська думка), яка формується через засоби масової інформації (радіо, телебачення, періодична преса).

Процес державного регулювання здійснюється двома основними методами: прямого регулювання господарювання і непрямого впливу на економіку через кредитно-грошову систему [4]. Пряме втручання держави реалізується шляхом прийняття законодавчих актів з метою впорядкування і розвитку відносини між усіма елементами ринкової системи. Прикладом такого методу є прийняття Податкового кодексу, антимонопольних законів тощо.

Прямі методи державного регулювання безпосередньо впливають на діяльність суб'єктів господарювання, вони змушують їх приймати рішення, не на основі самостійного економічного вибору, а на приписах держави. Сукупність адміністративних методів передбачає регулювальні дії, пов’язані із забезпеченням правової інфраструктури, та має на меті створення правових умов, найбільш сприятливих для приватного сектору. Функціями адміністративних методів є: забезпечення стабільної юридичної бази для господарської діяльності, захист конкурентного середовища, гарантування прав власності та свободи прийняття економічних рішень [5]. У країнах із розвиненими формами ринкових відносин адміністративні методи регулювання економіки в звичайних умовах використовуються мало. Під час надзвичайних ситуацій (війна, кризовий стан в економіці) роль цих методів регулювання різко зростає.

Непряме втручання передбачає здійснення процесу держав
ного регулювання за допомогою використання податково-бюджетних і кредитно-грошових інструментів державної економічної політики. Держава вживає заходів для запобігання банкрутству промислових і банківських монополій, видає субсидії та пільгові кредити, втручається в процес розвитку шляхом зміни Національний лісотехнічний університет України 236

Збірник науково-технічних праць процентної ставки в кредитних установах і величини податків, стимулюючи або сповільнюючи капіталовкладення [4]. Діяльність держави спрямовується на підтримання господарської кон’юнктури без прямого втручання у процес прийняття рішень суб'єктами господарювання. Іншими словами, держава лише створює передумови для того, щоб при самостійному виборі суб'єкти тяжіли до тих варіантів, які відповідають цілям державної економічної політики. Перевагою непрямих методів впливу є те, що вони не порушують ринкової ситуації, а недоліком значний проміжок часу, який виникає між моментом прийняття державою заходів впливу і реальними змінами в господарських результатах.

За організаційним критерієм непрямі методи відносяться до економічних заходів державного регулювання, які полягають у створенні додаткового матеріального стимулу або у небезпеці отримання фінансових збитків. З економічних заходів найбільш часто використовуються такі: засоби фінансової (бюджетної, фіскальної) політики; засоби грошово-кредитної політики; прогнозування, планування та програмування економіки; вплив державного сектору економіки, що є самостійним комплексним інструментом.

Сучасна економічна політика держави передбачає здебільшого використання непрямих методів впливу на суб'єктів господарювання. Проте, в умовах економічної кризи, співвідношення методів державного впливу має бути іншим: бюджетне (тобто пряме) регулювання висувається передусім. Складання прогнозів, індикативних планів і програм (непрямий державний вплив) повинно мати рекомендаційний характер для господарювання і забезпечити підприємства інформацією, що дасть змогу самостійно вибрати кращий шлях реалізації поточних і перспективних завдань.

Процес державного регулювання за формою реалізації поділяється на

такі види:

? перспективне (апріорне) регулювання, що здійснюється у вигляді програмування і призначене для вирішення завдань розвитку і зростання виробництва, вдосконалення продуктивних сил, соціального забезпечення;

? поточне (апостеріорне) регулювання, здійснюється за допомогою різних заходів кон’юнктурного характеру і призначене насамперед для підтримки збалансованості виробництва;

? перспективно-поточне (змішане) регулювання, здійснюється за допомогою спеціальних програм, спрямованих на підтримку збалансованості економіки [3].

Економічне програмування є вищою формою державного втручання в

процес економічного розвитку, яке здійснюється на основі договорів між державою і монополіями. Воно включає: складання прогнозів розвитку економіки на майбутній період; визначення основних напрямів державної політики для всіх сфер економіки; координація дій державного апарату під час реалізації певної економічної політики [6].

Система програмування передбачає не лише загальнодержавні програми, але і плани розвитку окремих галузей і регіонів. Середньострокові плани можуть доповнюватися й уточнюватися короткостроковими. Вони отримали назву економічних бюджетів [5]. У прямому сенсі економічні бюджети не є деталізація середньострокових програм за роками вони розробляються незалежно від них, але в своїй конструктивній частині бюджети повинні враховувати середньострокові перспективи. Обидві форми програмування взаємопов'язані і взаємодоповнюють одна одну.

Крім програмування, існує і змішана форма регулювання, відома під назвою «плани стабілізації», за допомогою якої вирішуються як перспективні, так і поточні завдання підтримки збалансованості виробництва, його більш рівномірної динаміки[5] .У своїй основі плани стабілізації належать до кон’юнктурного регулювання. Проте, враховуючи внутрішню незбалансованість, їх можна розглядати і як форму структурного регулювання, а отже, і як елемент системи програмування. Лише деякі програми і плани стабілізації підлягають обов’язковому виконанню. Щодо середньострокових планів та економічних бюджетів, то вони мають рекомендаційний характер і їх виконання не є обов’язковим. Рекомендаційний характер планів означає, що вони підлягають виконанню, якщо з’являється в цьому необхідність. Плани є спонуканням до дії, але не обов’язком; їх зміст орієнтир, а не жорстке обмеження. Середньострокові програми підлягають коригуванню, а іноді часткової або повної відміни їх дії.

На сучасному етапі розвитку економіки широко застосовуються математичні методи економічного планування. Останні це використання математичних прийомів для здійснення планових розрахунків, зокрема в складанні всіляких економічних моделей [2]. В основі математичних методів планування лежить математичне моделювання економічних процесів. Математичні моделі дають змогу встановлювати вплив комплексу різних чинників розвитку економіки, перевіряти висунуті наукові гіпотези, створювати різні плани і програми, а потім вибирати оптимальний варіант їх дії. Математичні моделі економічних процесів є сукупністю знань і завжди потребують глибокого теоретичного обґрунтування, практичної перевірки. Використання математичного моделювання в регулюванні економіки передбачає застосування комп’ютерної техніки, формування спеціальної системи відбору, обліку та оброблення інформації.

Розглядаючи сутність процесу державного регулювання економіки, необхідно дослідити його планомірність (послідовність). Свідомий характер державного регулювання економічної системи, наявність різносторонніх програм і планів свідчить про те, що процес регулювання має відношення до господарської діяльності, яку зазвичай кваліфікують як планомірну. В межах лише діяльності держави регулювання має планомірний характер. Однак такий висновок втрачає значення, як тільки береться до уваги взаємодія держави з монополізованим конкурентним середовищем. Отож, регулювання не може замінити собою конкурентну діяльність, а здійснюється лише як підсистема такої діяльності. Сутність регулювання подвійна: це одночасно планомірна і непланомірна форма поведінки державних органів.

Відмінною рисою планомірності є її спрямованість на національні інтереси, на забезпечення мети процесу виробництва. Необхідність планомірності в масштабі всієї економічної системи виникає з підвищенням рівня впливу суспільства на виробництво, а також з формуванням єдиного національно-господарського комплексу, в якому органічно пов’язано виробництво, розподіл, обмін і споживання в межах однієї країни [4].

Планомірність як форма розвитку економічної системи передбачає безпосередні громадсько-економічні зв’язки, господарські відносини між усіма членами суспільства. Виникає необхідність координації з єдиного центру практичної діяльності людей в усіх сферах життя за допомогою цілеспрямованого наукового прогнозування та управління соціально економічними процесами. Відносини планомірності виражають об'єктивний обов’язок узгодженого господарювання в межах держави і досягнення єдиної мети загального добробуту і всебічного розвитку всіх членів суспільства. Планомірність дає змогу регулювати все суспільне виробництво як усвідомлений процес, свідомий рух до мети, обмежувати можливість прояву стихійності та забезпечувати більшу відповідальність за невиконання поставлених завдань і не досягнутих результатів. Планомірність виступає як форма процесу державного регулювання економіки, забезпечення більшої відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил. державне регулювання економічне ринкове

Висновки. Незважаючи на широку популярність і значущість процесу

державного регулювання економіки, саме поняття залишається в теорії і науковій практиці недостатньо визначеним. Загалом процес державного регулювання розглядають як найбільш активний компонент системи державного регулювання економіки, що забезпечує вплив на фактори, від стану яких залежить результат діяльності регульованого об'єкта.

На думку автора, процес державного регулювання економіки це структурний елемент системи державного регулювання, який включає в себе сукупність форм, методів, засобів, інструментів державного впливу, що застосовуються органами державної влади і місцевого самоврядування у процесі здійснення і контролю виробничо-економічних відносин між суб'єктами господарювання відповідно до макроекономічних завдань розвитку країни.

Функціонування процесу державного регулювання економіки потрібно розуміти як цілеспрямовану діяльність держави, спрямовану на координацію економічних відносин між суб'єктами господарювання як усередині країни, так і за її межами відповідно до національних пріоритетів розвитку.

Процес державного регулювання економіки, як структурний елемент системи державного регулювання, кількісно і якісно впливає на всі сектори національної економіки. Структура процесу залежить від інституційних особливостей державної влади, але є мобільною і відповідає потребам сучасного науково-технічного, соціально-економічного розвитку, співвідношенням різних форм власності та нерозривно пов’язана із формуванням і розвитком політичних сил держави.

Розділ 3. Проблеми та перспективи державного регулювання в Україні

На сьогоднішній день накопичилося дуже багато суперечливих думок про доцільність застосування методів державної дії. Наприклад, представники класичної школи виступали за невтручання держави в економіку. Кейнсіанці стверджували, що ринкова економіка потребує регулювання, яке може здійснити тільки держава. Монетаристи не заперечували необхідність державного втручання в економіку, але зводили це втручання до «непрямого» — через регулювання грошової сфери. Теорія суспільного вибору критикувала державне регулювання і зробила об'єктом аналізу не вплив кредитно-грошових і фінансових заходів на економіку, а сам процес ухвалення урядових рішень. Найцікавішим є той факт, що на сьогоднішній день немає однозначно правильної відповіді на питання з приводу того, в якому ступені необхідно використовувати державне регулювання для підтримки окремих макроекономічних показників і поліпшення економічної ситуації в державі в цілому[ 8].

В світі виділяють дві основні моделі ринкової економіки: ліберальну та соціально-орієнтовану. Ліберальна модель припускає незначне втручання держави в господарські процеси, вузький державний сектор економіки, суттєву свободу господарюючих суб'єктів, мінімальну участь держави в вирішенні соціальних завдань (США, Англія, Франція). Соціально-орієнтована модель — великий ступінь державного регулювання, значний державний сектор (Німеччина, Норвегія, Швеція, Австрія, Японія). В Україні в даний час склалася змішана ринкова модель, що поєднує в собі елементи двох основних моделей. Хоча в нашій державі розвиваються ліберально-ринкові тенденції, але це поки не супроводжується зниженням податкового тягаря, а, як відомо, від величини податкового тягаря залежить обсяг засобів, що вилучаються до бюджету, відповідно і великий ступінь державного регулювання.

Провідна роль держави та здатність її регулювати деякі економічні процеси залежать від зв’язку економіки і політики, від розробки економічної політики. Держава є стрижнем існуючої суспільної системи, вона концентрує владу, санкціонує існування всіх інших недержавних інститутів, формулює принципи і організовує форми суспільного життя, утворюючи основу інституційної ієрархії. Економічна політика держави стала складною ланкою і необхідним елементом ринкової системи. «Видима рука» уряду повинна регулювати «невидиму руку» конкуренції, про яку писав А. Сміт.

Останнім часом частка держави у ВНП промислово-розвинених країн збільшується. Держава все більше підключається до ділових проектів та допомагає підприємцям накопичувати капітал. Така стратегія дала успішні результати в Японії, Кореї, державах Південно-східної Азії і багатьох інших країнах.

В умовах ринку державне регулювання економіки є системою заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними установами з метою пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов господарювання, що змінюються.

Загальна стратегія державного регулювання ринкової економіки базується на таких принципах:

1) держава повинна фінансувати тільки ті соціально значущі галузі, які не привертають приватний бізнес (через малу прибутковість);

2) державне підприємництво повинне не конкурувати, а допомагати розвитку приватного бізнесу. Ігнорування цього принципу здатне привести до штучного домінування державних підприємств над приватними;

3) державна фінансова, кредитна та податкова політика повинна сприяти економічному зростанню і соціальній стабільності.

Сучасна ринкова економіка України є «державно регульованою».

Однією з основних функцій держави в умовах подальшого розвитку ринкової економіки є забезпечення економічної безпеки та добробуту її громадян шляхом захисту конкурентного ринкового середовища, реалізації конституційного права кожного громадянина на підприємницьку діяльність, формування сприятливого правового поля для реалізації відповідного права.

Розвиток господарської діяльності створює необхідні умови для вирішення багатьох економічних і соціальних проблем, що існують в Україні. Підвищення ролі підприємництва є передумовою стабільного економічного зростання і конкурентоспроможності економіки держави, створення нових робочих місць, збільшення податкових надходжень до бюджетів всіх рівнів. Сьогодні основні засоби державного регулювання господарської діяльності не є ефективними, що свідчить про необхідність їх перегляду.

В Україні сформовано законодавство, яким визначені правові основи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, але неефективна робота регуляторних органів не дає можливості забезпечити всіх її вимог. Так, практична реалізація норм законодавства у сфері державної реєстрації суб'єктів господарювання не дозволяє отримати максимальний ефект від його дії в зв’язку з тим, що на місцевому рівні не створені необхідні умови функціонування інституту державних реєстраторів, що негативно позначається на перспективності подальшого розвитку господарської діяльності. Реалізацію права кожного на підприємницьку діяльність ускладнює і недосконалість дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Дозвільна система в Україні залишається найбільш бюрократичною і обтяжливою серед держав, які утворилися на території колишнього Радянського Союзу. Питання в цій сфері регулюються тисячами регуляторних актів.

Проблемним питанням залишається і необґрунтовано великий перелік видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, який постійно розширюється. Отримання ліцензій для здійснення певних видів господарської діяльності вимагає багато часу, ресурсів суб'єктів господарювання. Сфера ліцензування перетворилася на одну з найбільш корумпованих і стала механізмом адміністративного тиску на суб'єктів господарювання, в деяких випадках механізм ліцензування використовується для неправомірного обмеження конкуренції під час здійснення господарської діяльності. Все це приводить до гальмування процесів реформування дозвільної системи та системи ліцензування, а значить і до порушення вимог законодавства у відповідних сферах.

Органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування не підтримується необхідний зворотний зв’язок з суб'єктами господарювання, неприбутковими об'єднаннями підприємців, що приводить до відчуження їх від участі у формуванні державної політики у сфері господарської діяльності.

Незначним залишається і рівень фінансової підтримки розвитку суб'єктів господарювання. Так, заходи Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні протягом останніх років профінансовані лише на 1,8 млн. грн., що у свою чергу, негативно впливає і на фінансування відповідних регіональних програм. У зв’язку з цим стає неможливим комплексне вирішення проблем в цій сфері, гальмується інноваційна спрямованість розвитку малого бізнесу [9].

До того ж рівень податкового навантаження на суб'єктів господарювання в Україні залишається одним з найвищих в світі. Це, у свою чергу, обумовлює низький рейтинг України з ефективності системи оподаткування — 174 місце серед 175 держав [10].

Недосконалість державної політики у сфері регулювання господарської діяльності негативно позначається на іміджу України в світі (за наслідками, наприклад, щорічної доповіді Світового банку за оцінкою бізнес-клімату Україна зайняла 128 місце серед 175 держав) [11].

Унаслідок відставання правового регулювання від стану відносин у сфері господарської діяльності Україна втрачає позитивні тенденції розвитку підприємництва, що призводить до необхідності змін законодавства в цій сфері. Зокрема, враховуючи сучасні тенденції розвитку економіки держави, слід переглянути і механізм стимулювання господарської діяльності.

Для вирішення зазначеного кола проблем і удосконалення державного регулювання господарської діяльності необхідно:

— спрощення дозвільної системи і мінімізація видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню;

— удосконалення системи оподаткування, зокрема, шляхом скорочення кількості видів податків, зборів, реформування законодавства по питаннях оподаткування ПДВ;

— усунення технічних бар'єрів під час здійснення окремих видів господарської діяльності;

— збільшення фінансово-кредитної підтримки для стимулювання розвитку підприємництва;

— недопущення неправомірного втручання державних органів і органів місцевого самоврядування в діяльність суб'єктів господарювання.

Все це можна здійснити шляхом внесення змін до законів, що діють, щодо регулювання господарської діяльності. Також необхідно забезпечити ухвалення «Податкового кодексу України» і змін до Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності».

Здійснення цих заходів забезпечить підвищення ефективності державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, всебічне дотримання законних прав громадян на підприємницьку діяльність, підвищення ролі малих і середніх підприємств та постійний розвиток національної економіки, що сьогодні є дуже важливим для нашої держави.

Держава повинна бути ефективною, тобто максимально використовувати підприємницьку енергію для поглиблення партнерства і капіталізації бізнесу. Вона ефективна лише у тому випадку, коли підтримує ті сфери, які не регулюються або слабо регулюються ринковим механізмом, — охорону здоров’я, освіту, макроекономічну стабільність, захист неімущих і так далі. Основною концепцією державного регулювання економіки України повинна стати структурна політика, а її основу скласти виборча підтримка галузей, що забезпечують виробництво конкурентної продукції, розвиток малого і середнього бізнесу, незалежність і безпеку економіки, підвищення рівня життя та добробуту народу. Адже багато в чому саме від державної політики і ефективності застосування важелів державного регулювання залежить імідж нашої держави, а відповідно і співпраця з багатьма країнами, залучення іноземних інвесторів.

Висновок

В ході розгляду і вивчення теми «Проблеми саморегулювання та державного регулювання у ринковій економіці» було виявлено, що на сьогоднішній день накопичилось дуже багато суперечливих думок про доцільність застосування методів державної дії. Наприклад, представники класичної школи виступали за невтручання держави в економіку. Теорія суспільного вибору критикувала державне регулювання і зробила об'єктом аналізу не вплив кредитно-грошових і фінансивих заходів на економіку, а сам процес ухвалення урядових рішень.

Методи державного регулювання ринкової економіки, які мають орієнтовний, рекомендаційний характер, належать до індикативних. Індикативними є економічні методи, які можна зарахувати до опосередкованих засобів державного впливу на функціонування і розвиток ринкової економіки. У практиці регулювання ринкової економіки широко використовуються прямі методи регулювання. Це відбувається тоді, коли держава безпосередньо втручається у протікання економічних процесів, що характерно для адміністративних методів (крім правових, які належать до непрямих методів державного регулювання ринкової економіки). Для цього використовуються такі інструменти, як державні контракти, замовлення, субсидії, субвенції, дотації, прямі витрати уряду.

Отже, для державного регулювання ринкової економіки використовується значна кількість методів, здатних забезпечити її ефективне функціонування і розвиток в інтересах усього суспільства.

Формування і реалізація стратегічного курсу реформування економіки постсоціалістичних країн у ринкову, розв’язання поточних проблем її розвитку не можуть здійснюватись без держави, участі її законодавчих і виконавчих органів у цих складних процесах. Тому особливої ваги набуває регуляторна діяльність держави в умовах перехідної економіки.

Для перехідної економіки притаманний цілий ряд суперечностей економічного, соціального, політичного характеру. Для зменшення їх гостроти, успішності реформування економічної системи необхідна цілеспрямована регуляторна діяльність держави та використання наявних матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів суспільства.

Отже, роль держави на етапі трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову якісно відрізняється від її ролі в умовах функціонування уже сформованої, добре відрегульованої ринкової економіки. Самоорганізація, класичним взірцем якої є ринок, властива початковим етапам розвитку товарного виробництва, і тому вона малоефективна в період переходу від однієї системи економічних відносин до іншої. Окрім того, відсутність будь-яких регулюючих начал у період трансформації адміністративно-командної економічної системи у ринкову веде до консервації старих структур і неминучого наростання хаотичних процесів.

Своєрідність ситуації полягає в тому, що держава в перехідній економіці, з одного боку, руйнує попередню економічну систему, а з іншого, виступає основною творчою силою для формування нової.

Загалом регулювальна роль держави має оцінюватися не за рівнем втручання в ринковий механізм, а за станом забезпечення державою внутрішніх та зовнішніх умов сталого функціонування національної економіки. Для цього вона як своєрідний гарант функціонування і розвитку ринкової системи має підтримувати ті галузі національної економіки, які відіграють виняткову роль у гарантуванні її національної безпеки, незалежності і суверенітету.

Отже, регулювання функціонування й розвитку економіки в умовах її трансформації у ринкову має свої особливості. Вони полягають у тому, що держава має зламати основи попередньої системи і створити основні складові ринкової економіки. При цьому держава, виконуючи ряд тимчасових функцій у перехідній економіці, здійснює регуляторно-створювальну функцію, яка має забезпечити формування і розвиток системи ринкових відносин у постсоціалістичних країнах.

Отже, в сучасній економіці здійснюється взаємодія ринкового механізму саморегулювання, що базується на економічній свободі суб'єктів ринку, та державного регулювання економіки, заснованому на впливі держави на економічні процеси. Останній проявляється через правові акти, що закріплюють ринкові відносини, широке використання договірних відносин, фінансування розвитку державного сектора, науки, освіти, охорони здоров’я, соціальний захист населення.

Регулююча роль держави у ринковій економіці визнається практично всіма школами сучасної економічної теорії. Однак щодо меж регулювання одностайності немає. Можна виділити два підходи: кейнсіанський і неоліберальний. За кейнсіанським підходом ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільність економічного розвитку. Головна причина полягає в тому, що попит відстає від пропозиції, оскільки переважає так звана схильність до збереження, що призводить до скорочення споживання, а отже, і надвиробництва. Тому держава повинна здійснювати акції, спрямовані на збільшення платоспроможного попиту, і цим стимулювати зростання виробництва. Неоліберальний підхід полягає в тому, що втручання держави в економіку повинно бути обмеженим і відбуватися лише в тих сферах, де ринковий механізм нездатний до саморегулювання. Такими сферами є насамперед грошово-кредитна та фінансова. Всі інші галузі ефективніше будуть саморегулюватись без втручання держави.

На мою думку основною концепцією державного регулювання економіки України повинна стати структурна політика, а її основу скласти виборча підтримка галузей, що забезпечують виробництво конкурентної продукції, розвиток малого і середнього бізнесу, незалежність і безпеку економіки, підвищення рівня життя та добробуту народу. Адже багато в чому саме від державної політики і ефективності застосування важелів державного регулювання залежить імідж нашої держави, а відповідно і співпраця з багатьма країнами, залучення іноземних інвесторів.

Список використаної літератури

1. Політична економія: Федоренко В. Г. Функції, форми та методи державного регулювання ринкової економіки. Електронний ресурс]. Режим доступу: http: //pidruchniki. ws/15 140 205/politekonomiya/funktsiyi_formi_metodi_derzhavnogo_regulyuvannya_rinkovoyi_ekonomiki

2. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки / Д. М. Стеченко. — К: Вид-во МА-УП, 2004. — 262 с.

3. Швайка Л. А. Державне регулювання економіки/ Л. А. Швайка. — К.:

Вид-во «Знання», 2006. — 435 с.
4. Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика:

монографія / Я.А. Жаліло. — К.: Вид-во НІСД, 2003. — 363 с

5. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку /

за ред. акад. HАH України В. М. Гейця. — К.: Вид-во «Лібра», 2003. — 1008 с.

6. Долішній М. Моделі державного регулювання в ринковій економіці/

М. Долішній // Економіка України: політико-економ. журнал. — 2002. — № 6.С. 13−22.

7. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010−2020 роки в умовах глобалізаційних викликів. [Електронний ресурс]. — Доступний з http: //www. pir. dp. uа/uploаds/Strаtegiz In-novRаzvitiyаUkr. doc
8. Лисовицкий В. Н. История экономических учений. — Харьков: ООО «Р.И. Ф», 2002. -320 с.

9. Зайчикова В. В. Фінансова регіональна політика держави // Фінанси Україні. — 2005. -№ 6. -С. 30−31.

10. http: // www. ukrstat. gov. ua — від 10. 10. 08.

11. Концепція вдосконалення державного регулювання господарської діяльності // Казна.- 2007.- № 10−11.- С. 3−7.

Додаток 1.1.

Економічні функції державного регулювання ринкової економіки

Функції

Зміст функції

Цільова

Визначення цілей, пріоритетів та основних напрямів розвитку національної економіки

Стимулююча

Формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарських суб'єктів і спрямовувати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку

Нормативна

Держава за допомогою законодавчих актів встановлює певні «правила гри» для суб'єктів економіки

Корегуюча

Коригування розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних зовнішніх ефектів тощо

Соціальна

Державне регулювання соціально-економічних відносин, перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища

Безпосереднє управління неринковим сектором економіки

Регулювання державного сектору економіки, створення суспільних благ

Контролююча

Державний нагляд і контроль за виконанням встановлених «правил гри», економічних, екологічних, соціальних стандартів тощо

Додаток 1.2.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой