Проблеми стратегії розвитку системи регіонального управління на проектних засадах

Тип работы:
Статья
Предмет:
Менеджмент


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ПРОБЛЕМИ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ НА ПРОЕКТНИХ ЗАСАДАХ

О.М. Шор

У вітчизняному бутті тривалий історичний період відповідальність за визначення образу майбутнього та шляхів його досягнення брала на себе правляча партія та держава. Комуністична партія, яка захопила всі владні позиції в державі, через органи центрального державного управління нав’язала свою волю мільйонам людей багатьох народів на величезній території стосовно напрямків і цілей розвитку — від масштабів і темпів діяльності окремих підприємств та галузей економіки до здійснення нових регіональних проектів розвитку. Під прикриттям ідеї загальнонародного інтересу, а фактично кулуарно, суб'єктивно і безконтрольно, як це стало зрозуміло у наш час, централізована система використовувала астрономічні кошти і ресурсні можливості гігантської господарської системи для досягнення малозрозумілих широким верствам населення цілей розвитку. Як наслідок, сучасному поколінню у спадщину залишилося багато незрозумілих, недоцільних і загрозливих підприємств і проектів, які несуть шкоду інтересам жителів регіонів і негативно сприймаються у суспільстві. З переходом до ринкової економіки державні органи управління втратили свої монопольні позиції у формуванні регіональних цілей розвитку.

Ініціатива, тягар турбот і відповідальність все більше перекладається на підприємницькі кола і регіональні органи влади. Тому діяльність регіональних органів влади об'єктивно потребує радикальної трансформації - з управлінських структур, головним завданням яких було забезпечення виконання рішень державних органів управління, до органів управління, головною задачею яких, повинно бути формування образу майбутнього своєї території. У зв’язку з цим, наукові розвідки у даному спрямуванні об'єктивно актуальні.

Мета даної публікації - проаналізувати коло проблем стратегії трансформації та розвитку регіональних органів управління у напрямку побудови їх роботи на проектних принципах діяльності. Матеріали публікації будуть цікавими практичним робітникам органів регіонального управління, науковцям, що працюють над проблемами управління, викладачам навчальних закладів, що викладають навчальні дисципліни управлінського спрямування, студентам і магістрам, що навчаються за менеджерськими спеціальностями.

Філософи, які вивчають й осмислюють сучасність, стверджують, що методологічний ландшафт сучасного періоду розвитку цивілізації визначають дві генеральні тенденції: майбутньотворення та конструктивізація, що позначається зближенням теоретичних і практичних аспектів діяльності, розкриттям процедурно-технологічних потенцій теорій та модельно-інформаційних здатностей практики. Досвід людства з майбутньотворення та конструювання свідчить, що здійснення актів переходу від теорії до практики, від минулого до майбутнього, від потенційного до актуального, від природного до штучного потребує діяльності особливого типу. Такою діяльністю є проектування та його головне концептуальне завдання — проект. Сучасна наука, підприємницька і соціальна практика, культура все більше базуються на проекті. У науковому мисленні міркування суб'єкта про об'єкт завжди приймає форму проекту. Проектування все більше стає найважливішою характеристикою інженерної, соціологічної та художньої свідомості, основним змістом дизайну, організації матеріального середовища людини. Висуваються навіть ідеї про проективний стан культури в цілому, про здійснення у проектній мові найвизначніших задумів цивілізації. Наукова сила проектів стала альтернативою утопічних програм та прогностичних ілюзій, які стали справжнім лихом XX сторіччя й обумовили даремні витрати людських і матеріальних ресурсів [1, с. 134−147].

Діяльність регіональних органів управління є яскравим прикладом сполучення технічних, соціальних і художніх складових, метою яких є задачі організації матеріального і духовного середовищ людини. Тому для такої діяльності проектні підходи будуть природними і доцільними. Тобто напрям їх трансформації та стратегічного розвитку відомий. На жаль, проектний підхід це не вітчизняне надбання, а досвід розвинених країн. У вітчизняній управлінській практиці ще традиційно домінують ієрархічні функціональні підходи, що були актуальні у часи Тейлора і Форда. В напрямку осмислення і використання сучасних управлінських підходів до діяльності вітчизняних органів регіонального управління доцільно проаналізувати ряд теоретико-методологічних проблем, що очікуються на даному шляху.

Насамперед необхідно звернути увагу на те, що серед великої кількості прогнозів майбутнього необхідно звернути увагу на один прогноз, який безпосередньо пов’язаний з проектною діяльністю, як з особливою технологією управління. Ще на початку 90-х років XX сторіччя американський дослідник Том Пітерс так передбачав майбутнє: «У найближчому майбутньому переважна частина роботи, що виконується у світі буде мати відношення до розумової праці, якою на напівпостійній основі займатимуться невеликі групи фахівців, спрямованих на реалізацію конкретних проектів. Кожна така група стане своєрідним автономним підприємницьким центром з певними можливостями. Постійне спрямування на високу швидкість роботи та гнучкість у таких групах безперечно призведе до повного вимирання ієрархічних управлінських структур, на яких виховувалися наші попередники та ми» [2, с. 60].

Даний прогноз прямо передбачає кількісне та якісне розповсюдження проектного управління (менеджменту), що підкреслює важливість та актуальність даного дослідження. Але стосовно повного вимирання ієрархічних управлінських структур. Чи не застосував автор даного прогнозу прийом свідомої гіперболізації та драматизації ситуації? Замислимося над цим.

Відомо, що будь-яка діяльність, у залежності від визначених цілей, об'єктивно має два можливих варіанта свого здійснення-операційний та проектний характер діяльності. Уникаючи глибоких теоретичних та філософських узагальнень їх сутність коротко може бути визначена наступним чином.

Операційна діяльність — це здійснення систематично повторювальних дій, пов’язаних з тиражуванням попередньо розроблених або створених зразків продуктів, послуг, управлінських і організаційних дій, тощо. Саме такий характер діяльності покладено в основу функціонування більшості підприємств, організацій і зокрема діяльності їх підрозділів і служб, окремих виконавців, фахівців. Одні виконують систематично повторювальні дії із забезпечення організації всім необхідним, інші - безпосередньо здійснюють процеси тиражування товарів, треті - ведуть щоденні функції обліку, адміністрування або контролю. Тейлор і Генрі Форд зуміли надати основам організації операційної діяльності науковий характер. Проблеми раціональної її організації протягом XX сторіччя були одними з найпопулярніших тем наукових публікацій.

Сутність проектної діяльності є зовсім іншою. Це здійснення дій, пов’язаних з процесами розробки нових товарів, зі створення або трансформаціями систем їх тиражування та збуту, підготовка і проведення складних суспільних заходів (спортивних, культурних, політичних). Характерними особливостями подібних процесів є одноразовість, ексклюзивність, невизначеність, відсутність стереотипів дій, що природно ускладнює процеси управління. Саме подібні процеси вимагають значної частки грошових коштів, які звично асоціюються з поняттям інвестицій, хоча в багатьох джерелах це не підкреслюється. Реально поняття «інвестиційна діяльність» і «проектна діяльність» багато в чому співпадають.

Розглянуті види діяльності є взаємообумовленими. Будь-яка операційна діяльність упереджується процесами проектного характеру. Але, якщо у часи Форда безумовно домінували операційні процеси, то зараз і в теорії і на практиці все більше значення набувають проектні процеси. Проектна діяльність поступово перетворюється в основний чинник ефективності та все більше стає чинником виживання. Для того, щоб просто існувати у динамічному й агресивному ринковому середовищі господарники вимушені все більше зусиль і коштів витрачати на проектні процеси. Як наслідок — баланс важливості усе частіше перерозподіляється на користь проектної діяльності, а обговоренню її проблем все більша увага приділяється на сторінках наукових та практичних видань. Саме ці об'єктивні реалії і лежать в основі прогнозу, що розглядається. Безперечно, що підприємницька, господарська і управлінська діяльності будуть розвиватися саме так.

Але із твердженням прогнозу про «повне відмирання ієрархічних управлінських структур» погодитись важко. Можливо за ним стоїть не більше ніж суб'єктивне бачення автором прогнозу картини майбутнього. На наш погляд, мова може вестись про їх суттєву трансформацію, а не повне зникнення. Занадто вже гармонійно ієрархічні управлінську структури відповідають сутності операційної діяльності, а вона залишиться у будь-якому випадку. Так, за важливістю операційна діяльність відійшла на другий план, але за сутністю залишається основною метою існування підприємств і організацій. Інакше логіка господарської діяльності зведеться до перетворень заради перетворень.

Більше того, у противагу стосовно того, що роль і масштаби операційної діяльності зменшуються на користь проектних процесів, можна привести приклади свідомих зусиль та дій, спрямованих на її посилення. Так, для прикладу візьмемо актуальну сучасну проблему, як явища глобалізації. У літературі, рухома сила процесів глобалізації пояснюється банальною економічною доцільністю — витрати на розробку нових видів продуктів та послуг стали настільки суттєвими для конкурентів, що вони прийшли до логічного рішення про доцільність не розорювати один одного, а поєднувати зусилля і разом нести тягар витрат, пов’язаних з проектною діяльністю. При цьому, колишні конкуренти не лише отримують економію на інвестиційних витратах, але й свідомо збільшують масштаби своєї операційної діяльності, що у кінцевому підсумку веде до економії на операційних витратах, яка може бути значно вагоміша, ніж економія інвестиційних витрат Отже твердження про безмежне зростання проектного характеру діяльності не настільки категоричне, як це наводиться у прогнозі, що аналізується.

Даний прогноз примушує осмислити ще один цікавий аспект. Приводом виступає твердження про те, що у майбутньому ділова активність переважно здійснюватиметься у певних «підприємницьких центрах», які будуть являти собою «невеликі групи фахівців, спрямованих на реалізацію конкретних проектів». З контексту прогнозу виходить, що подібні центри повинні бути як центрами витрат, так і центрами прибутку, тобто мають бути самостійними суб'єктами діяльності. Разом з тим, спрямованість на конкретні проекти обумовлює тимчасовий характер існування таких центрів. Звідси, у прогнозі надається картина бачення майбутнього, у якому основними суб'єктами діяльності мають бути тимчасові структури. Саме тут потрібно серйозно замислитися.

Сьогодні у всьому світі і в Україні основними суб'єктами діяльності є фірми (підприємства) і правила здійснення господарської діяльності побудовані на припущені про тривале (безкінечне) існування подібних структур. Саме такий підхід, покладений в основу господарського і податкового законодавства, систем бухгалтерського обліку, фінансової звітності, тощо. Слід вже зараз замислитися над тим, наскільки глибоко та міцно усі механізми господарської діяльності побудовані на припущені, що суб'єкти діяльності існують вічно та систематично ведуть операційну діяльність, та наскільки радикальними можуть бути протиріччя при зміні цих механізмів, пов’язаних зі зростанням проектного характеру діяльності. Сьогодні все розраховано на операційний, а не проектний характер діяльності і можна з упевненістю прогнозувати, що розповсюдження проектних форм організацій діяльності буде обов’язково викликати труднощі, пов’язані з тим, що механізми формування грошових потоків проектної та операційної діяльності об'єктивно суттєво відрізняються. Проблеми виникнуть у всіх — від підприємців до законотворців, тому необхідно вже зараз готуватися до їх вирішення.

Підсумовуючи дане аналітичне дослідження бачення майбутнього у контексті розвитку проектної форми організації й управління діяльністю, привід для якого надав прогноз Тома Пітерса, автор у свою чергу висловлює одну гіпотезу, що логічно витікає з осмислення усього вищевикладеного. Чи не спровокують проекті підходи до організації діяльності, що орієнтовані на вирішенні конкретних кінцевих завдань, появу у діловій практиці принципово нового суб'єкта діяльності, сутністю якого буде визначений період існування, обмежений терміном реалізації конкретного проекту? Об'єктивні тенденції прискорення динаміки діяльності, що обумовлені скороченням тривалості життєвого циклу існування товарів на ринку, ведуть саме до цього.

Дійсно, чи завжди доцільно постійно трансформувати господарську структуру для підтримки її «довічного» актуального існування? Можливо у певних ситуаціях після виконання поставленої задачі її просто ліквідувати? Зрозуміло одне, що подібні ситуації мають місце, їх кількість буде зростати, тому вірогідність появи таких структур у діловій практиці також зростає. І яке значення має рівень реалізації проектів — чи це проекти дрібного підприємництва, чи масштабні проекти регіонального рівня?

Література

Кримський С. Б. Запити філософських смислів-К. Вид. Парапан, 2003−240 с.

Ричард Б. Чейз, Николас Дж. Эквилайн, Роберт Ф. Якобс. Производственный и операционный менеджмент, 8 издание: Перевод с английского: М.: Изд. Дом «Вильямс», 2001 — 704 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой