Патон Євген Оскарович

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • 1. Ранні роки
  • 2. Патон та мостобудування
  • 3. Новий напрямок — електрозварювання
  • 4. Діяльність під час Великої Вітчизняної війни
  • 5. Післявоєнний період
  • 6. Найкращий проект
  • 7. Останні роки
  • 8. Нащадки Патона
  • Заключення
  • Список використаної літератури

Вступ

Патоны — така назва дана астероїду 27−27, відкритому українськими астрономами. Воно відноситься до двох чудових учених і державних діячів ХХ століття, життя і натхненна творчість яких, як у дзеркалі, відбиває основні події і здійснення минулого сторіччя. Мова йде про Євгенія Оскаровича Патона і його сина Бориса Євгеновича.

1. Ранні роки

Патон Євгеній Оскарович — директор Інституту електрозварювання Академії наук Української РСР у Києві, дійсний член Академії наук Української РСР, член Президії Академії наук Української РСР.

Народився 20 лютого (4 березня) 1870 року в місті Ніцца (Франція). З дворян. Син російського дипломата, що був тоді консулом у Ніцці, що була полковника гвардії. Одержав блискуче домашнє утворення. У 1892−1893 роках призивався на службу в Російську армію, служив в артилерійських частинах Київського військового округу в званні «фейерверкер».

«Я народився в родині російського консула в Ніцці, що була гвардійського полковника Оскара Петровича Патона. Я любив і побоювався батька. Це була сувора, небагатослівна людина, скупий на зовнішні прояви почуттів, але в дійсності чуйний і серцевий. У родині панувала стругаючи дисципліна. Нас, дітей, у родині було семеро — п’ять братів і дві сестри. Більше всього батько не терпів ліні і ледарству. Дівчинкам ще давалися потурання, але з хлопчиків у родині запитували по всій строгості. Батько вимагав, щоб вдома усі говорили між собою по-російському, але він же настояв, щоб усі ми, крім рідної мови, вивчили ще французький, англійський і німецький. За це я був вдячний батьку і через десятки років» — згадував Євгеній Оскарович.

2. Патон та мостобудування

Закінчив Дрезденський політехнічний інститут у Німеччині (1894) за фахом інженер-будівельник і Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення в Росії (1896), як фахівець зі спорудження мостів. У 1896−1907 роках працював у технічному відділі Миколаївської (Петербургсько-Московської) залізниці. У 1907 році він став начальником технічного відділу служби шляху Московсько-Ярославсько-Архангельської залізниці.

З 1896 року одночасно з виробничою діяльністю Е. О. Патон займався науковою і педагогічною роботою: з 1896 року — у Петербурзькому інституті інженерів шляхів сполучення, з 1904 року — у Московському училищі інженерів шляхів сполучення. У 1901−1904 роках був професором кафедри мостів цього училища.

У 1904 році вчений переїхав у Київ. У 1904−1912 роках професор Е. О. Патон — декан інженерного факультету в Київському політехнічному інституті, а в 1905—1929 роках — завідувач кафедрою мостів Київського політехнічного інституту. Викладав в інституті до 1938 року.

У 1896−1929 роках Е. О. Патон створив безліч проектів мостів, у тому числі Мухранський міст у Тбілісі, шосейні мости через ріки Сож, Рос, Дніпро і ряд залізничних мостів. У 1922−1924 роках їм був розроблений проект відновлення ланцюгового моста імені Євгенії Бош через Дніпро в Києві. У 1921−1931 роках — начальник Київської мостовипробної станції.

Патон заклав основи нової вітчизняної школи мостобудування. За видатні заслуги в цій області був обраний дійсним членом Академії наук Української РСР (1929).

Основи школи мостобудування Е. О. Патона — доцільне проектування, здешевлення проектів і будівництва мостів за рахунок новацій в області конструктивних форм і економічності використання металу. Академік Патон першим почав розробляти проекти сталевих розбірних мостів оригінальної конструкції. Такі мости активно використовувалися російською армією в першій світовій війні за назвою «мостів Патона». Автор значного числа наукових досліджень в області міцності, стійкості і динаміки мостів.

3. Новий напрямок — електрозварювання

У 1929 році відбувся істотний поворот у науковій діяльності академіка Патона. Він приступив до розробки проблем електричного зварювання металів. Це зв’язано з початком масової індустріалізації СРСР, що відразу виявила недоліки клепки металів, що повсюдно застосовувалася в народному господарстві. Зварювання мало незаперечні переваги перед клепкою, але її проблеми в СРСР зовсім не минулому розроблені, у цьому відношенні країна відставало від Заходу на десятиліття. У 1929 році Е. О. Патон заснував зварювальну лабораторію й Електрозварювальний комітет у Києві і був їхнім керівником у 1929−1934 роках.

У 1930-і роки Патон опублікував перші монографії, у яких узагальнив основні принципи розрахунку і проектування зварених конструкцій. Займався різними аспектами, зв’язаними зі звареними з'єднаннями і конструкціями, з їхньою міцністю, оптимальною формою, реакцією на різні впливи, у тому числі на статичні і динамічні навантаження, властивостями зварювальної дуги і зварювального шва, механізацією й автоматизацією зварювальних робіт і т.д. У 1932 році під його керівництвом була розроблена автоматична зварювальна голівка для зварювання відкритою дугою. Творець потокового методу зварювальних робіт, розробляв промислові потокові лінії. Автор технології зварювальних робіт в особливих умовах і особою складності. У 1934 році на базі лабораторії і комітету академік Патон організував перший у світі Інститут електрозварювання Академії наук УРСР у Києві, що з 1945 року має його ім'я, і був його директором у 1934−1953 роках. Інститут електрозварювання швидко перетворився в могутню наукову школу. Яскравою рисою її був тісний зв’язок з виробництвом: новітні методи зварювання і створене в Інституті устаткування впроваджувалися в народне господарство негайно, у лічені місяці. Сам академік у віці 70 років він винайшов новий спосіб зварювання під флюсом (до наших днів це основний спосіб зварених робіт при прокладці газопроводів).

«…Нас у родині було спочатку четверо: я, моя дружина Наталя Вікторівна, її сестра Ольга Вікторівна і син Володимир. (До листопада 1943 року Володимир працював технологом на металургійному заводі, куди його направили після закінчення індустріального інституту у Свердловську, а потім перейшов до нас в інститут.)

Із січня 1942 року нас стало п’ятеро: молодший син Борис, що закінчив Київський політехнічний інститут вже в дні війни, був переведений в Інститут електрозварювання з заводу «Червоне Сормово». Щоб якось розміститися в одній кімнатці, нам приходилося щодня проробляти складні маневри з меблями, на день витягати розкладачки в коридор, а на ніч вносити їх назад. Усе життя родини було тісно зв’язане з заводом, навіть сестра дружини, старий і досвідчений працівник по дошкільному вихованню, трудилася в заводському дитячому саду.

Борис по утворенню електрик. Щоб його спеціальні знання могли принести користь у нашому інституті, йому стояло насамперед опанувати основами зварювання. З перших же днів я віддав Бориса в «науку» до вже більш досвідчених наших товаришів. Я привів сина в лабораторію і сказав йому:

— Учися варити. От — дріт, от — шматки металу, флюс у цебрі. Товариші допоможуть, розповідять. А через якийсь час прийдеться тобі самому учити інших. Помни про це.

Борис не був виключенням, той же шлях тоді проходили багато хто." - згадував Євгеній Оскарович.

4. Діяльність під час Великої Вітчизняної війни

Під час Великої Вітчизняної війни разом з інститутом Е. О. Патон був евакуйований на Урал, у місто Нижній Тагіл. Там він приступив до термінової роботи для нестатків оборони Батьківщини, очолив розробку технології зварювання військової бронетехніки і спеціальних сталей, а також автоматизованого зварювання. Цей метод у масовому порядку застосовувався за заводах «Танкограда», що дозволило в рази скоротити терміни виготовлення танків і іншої броньової техніки. Міцність «швів Патона» у рази перевищувала міцність зварювальних швів будь-якого іноземного танка. При влученні снарядів у танки, зварені по методу Патона, руйнувалася броня, але зварювальні шви навіть у сантиметрі від наскрізної пробоїни залишалися непошкоджені.

70-літній Е. О. Патон у роки Великої Вітчизняної війни зробив подвиг — силами свого, тоді дуже невеликого Інституту електрозварювання АН УРСР, евакуйованого в Нижній Тагіл — один з уральських танкоградів, — розробив і впровадив технологію автоматизованого зварювання броньових корпусів танків Т-34. За роки війни загальна довжина «патонівського шва» склала 6000 кілометрів!

«Багато співробітників Інституту електрозварювання пішли на фронт. Е. О. Патон добре розумів, що має бути малими силами в умовах евакуації і труднощів воєнного часу вирішити складну проблему використання автоматичного зварювання для збільшення випуску танків, авіабомб і артилерії. Разом з тим ця грандіозна задача надихала вченого і колектив його однодумців. Для наукових співробітників інституту лабораторіями стали цеху і ділянки заводу. Незабаром на Уралвагонзаводі був розміщений і евакуйований з Харкова танковий завод імені Комінтерну (№ 183), на якому співробітники інституту стали впроваджувати перші зразки спеціального устаткування і нову технологію.

Так, сил у нас у той час було мале: усього лише вісім старших наукових співробітників, стільки ж молодших і два інженери. Тим важливіше було скоріше пустити ці сили в хід. Похід у цехи допоміг відразу намацати ділянки, де можна прикласти наші сили. І ми з перших же днів прийнялися за буденну, чорнову роботу, що мала для заводу істотне значення.

21 вересня 1941 року радіо принесло неймовірно важку звістку: за наказом радянського командування наші війська залишили Київ. У цей день над інститутом висіла мертва, гнітюча тиша. В очах людей я читав глибоке, справжнє горе. Фашисти в нашому Києві, гітлерівський чобіт топче вулиці прекрасного радянського міста! З цією думкою не можна було примиритися, неможливо було до неї звикнути. З особою силою вставав у пам’яті кожен куточок Києва, і гострий біль пронизував серце. Перед моїм уявним поглядом виникали стрункі, чіткі контури Ланцюгового моста, відродженню якого я віддав усі свої знання. Значно пізніше, перегортаючи англійський журнал, я набрів у ньому на фотографію мого моста через Дніпро. На фото самотньо, сиротливо стирчали з води напівзруйновані бики. Фашистські варвари нещадно знищували те, що ми створювали своєю працею в ім'я Батьківщини.

Проходили дні, тижні, час не зм’якшував почуття болю, але свідомість підказувала: потрібно ще энергичнее, ще преданіше працювати, щоб наблизити день звільнення Києва і всіх захоплених ворогом районів, наблизити година повної перемоги. А поки що з фронту приходили сумні повідомлення: фашистські броньовані полчища продовжували рухатися на схід.

6 і 7 листопада в Москві виступив товариш Сталін з доповіддю на урочистому засіданні Московської Ради депутатів трудящих і з мовою на параді Червоної Армії. Я був вражений: парад радянських військ на Червоній площі, коли німці коштують під стінами Москви! Який величний символ сили і могутності нашого народу. Немає потреби докладно нагадувати, про що говорив тоді Сталін. Але було в доповіді одне важливе місце, прямо адресоване нам — людям українського заводу й українського наукового інституту, що стали на Уралі на бойову вахту: у нас не вистачає танків, і в цьому одна з причин тимчасових невдач нашої армії. Радянські танки по якості перевершують німецькі, але все-таки танків у нас у кілька разів менше, ніж у ворога. Сталін призивав ліквідувати цю перевагу німців і цим самим докорінно поліпшити положення нашої армії. Перед радянською воєнною промисловістю ставилася задача збільшити виробництво танків у кілька разів. Я знову і знову перечитував ці рядки, а заклик партії вже ставав явою.

Цілодобово, день і ніч, йшов монтаж заводу. Усю ніч на його території палали вогні, люди забували про сон, відпочинок, їжу, по 12−14 годин підряд, а іноді і цілими цілодобово не ішли додому.

На фундаментах ще встановлювали і монтували устаткування, а тим часом під відкритим небом, у люті морози робітники й інженери збирали вузли перших уральських танків. Прямо з платформ тут розвантажували броньові плити і відразу їх різали, обробляли і зварювали.

Робота на новому місці почалася зі створення власної виробничої бази для виготовлення зварювальних голівок, електричної і флюсової апаратури. Проектне бюро інституту зайнялося проектуванням установок для автоматичного зварювання корпусів важких танків KB, середніх Т-34 і легень Т-60 і Т-70. Фахівці Інституту електрозварювання вперше у світі вирішили найсложніші наукові і технічні задачі, зв’язані з автоматичним зварюванням броні, розробили зроблену технологію і необхідне устаткування. До кінця 1941 року були змонтовані і пущені в експлуатацію дев’ять автоматичних установок для зварювання окремих вузлів танків, розроблений технологічний процес, змонтовані і пущені установки для швидкісного зварювання авіабомб, підготовлені зварники, що працюють на автоматах, і майстри-наладчики. У січні 1942 року на двох установках для автоматичного зварювання почалося зварювання бортів корпуса Т-34. Корпус цього танка вимагав великого обсягу зварювальних робіт. Днище і підкрилок приварювалися до борта двома могутніми швами довжиною більш 5 метрів. На цю роботу кваліфікований зварник затрачав близько 20 годин. Зварювальний же автомат, керований учнем-підлітком, міг виконати цю роботу за 2 години.

І от наступив ясний морозний день, один з перших днів січня 1942 року, коли з воріт складального цеху, піднімаючи хмари сніжного пилу, вилетів могутній красень-танк і з рокотом промчався по заводській дорозі. З моменту прибуття українського заводу до народження цієї бойової машини пройшло менш двох місяців! Люди стояли уздовж заводської дороги і не закривали обличчя від снігу, що вилітав з-під гусениць танка, створеного їх працею. Разом з ними посміхався і я, думаючи про те, яка воістину сталева воля і яка блискуча організація справи потрібні, щоб у таких масштабах і в такі терміни перебазовувати на схід сотні заводів і так швидко, казково швидко, увести їх у лад! І в тім, що наш інститут у дні іспитів зберіг себе як цільний, життєздатний і діяльний організм і знайшов своє місце в загальному ладі, я бачив ще один штрих величної епопеї - епопеї перетворення країни в єдиний бойовий табір. Тепер нам стояло тримати суворий і відповідальний іспит. Ми — на заводі, що повинний дати країні тисячі, може бути, десятки тисяч танків. Але поки ми маємо саме неясне представлення про те, як зварювати броньову сталь. Ще зовсім недавно провели експеримент на маленьких зразках, а тут заводський двір завалений купами броньових плит.

Деякою технікою ми тепер розташовували. Але хто стане на ній працювати? Де взяти токарів, фрезерувальників, стругальників? Тоді був кинутий клич, і в майстерні з’явилися підлітки п’ятнадцяти-шістнадцяти років, діти наших співробітників і що служать, бідові, розторопні хлопці, що не мали, однак, ніякого представлення про те, як навіть підступитися до верстатів.

Цей «механізований дитячий сад» очолив наш лаборант М. Н. Сидоренко в ролі старшого токаря й інший лаборант Л. М. Багачок у ролі старшого слюсаря. Вони училися самі й учили хлопців. Заслужені верстати-ветерани, керовані підлітками, незабаром почали давати продукцію — апарати для зварювання танків.

Я висунув вимогу перед усіма нашими товаришами:

— Насамперед нам варто відмахнутися від «цивільного» погляду на танк, погляду з боку, погляду гостюючи на параді. Це відноситься до усім, у тому числі і до мене самому. Ми повинні довідатися танк, усі вимоги до нього, зрозуміти його місце в бої, його «душу». Які шви найбільш відповідальні? Яким з них найчастіше приходиться приймати на себе ворожий удар? Де найбільш уразливі місця танка, коли він йде в атаку чи на таран? Цього усього ми не знаємо, а повинні знати. Усе це має пряме відношення до роботи зварників. Нам стояло зварювати шви, і важливо було розуміти, з чим вони зустрінуться в бої. Ми почали вивчати шви танка, їхнє розташування, призначення, і вони поступово перестали бути для нас абстрактними лініями на кресленнях. Для того, щоб шви були не слабкіше, а навіть міцніше броні, потрібно було навчитися варити броню нашими автоматами під флюсом, цілком розробити нову технологію. Задача не з легень, адже ми мали дуже убогий досвід і фактично приступали до справи вперше.

У лабораторії інституту почалася напружена дослідницька робота. Багато чого з минулої практики приходилося переглядати, відкидати. Тріщини в броні! Як позбутися від них? Неозброєним поглядом тріщини навіть не видні, їх виявляє тільки мікроскоп, і те не завжди. Малюсінькі, незримі змійки тонше волоска… Це була зовні непримітна і прозаїчна, але винятково важлива дослідницька робота. Вона тривала по десятьох-дванадцятьох годин у день, але, на жаль, утішливих результатів усі не було. Ненависні тріщини завзято ганьбили зварений шов. Зроблені були вже десятки шліфів, але удача не приходила.

Нарешті після довгих пошуків ми намацали правильну думку. Перші досвіди принесли радість і розчарування. Бажаний результат досягався, але швидкість зварювання різко скорочувалася. Останнє розбудувало нас, але все-таки ми набули впевненості в тім, що стали на вірний шлях. Звідси вже було недалеке і до пропозиції, внесеного Дятловим і Івановим: застосувати присадочний дріт. Ця ідея виявилася щасливою. Досвіди з присадкою ми повторили багаторазово спершу в лабораторії, а потім і в цеху. Нарешті-те шви стали виходити без тріщин, а продуктивність зварювання навіть збільшилася.

Поблизу міста на полігоні вироблялися іспити корпуса танка. На одному з його бортів шви були зварені по-старому вручну, на іншому — автоматом під флюсом, так само як і усі шви на носовій частині. Танк піддався жорстокому обстрілу зі знарядь з дуже короткої дистанції бронебійними і фугасними снарядами. Першого ж улучення снарядів у борт, зварений вручну, викликали солідні руйнування шва. Після цей танк повернули, і під вогонь потрапив другий борт, зварений автоматом. Стрілянина велася прямим наведенням з незначної відстані. Сім улучень підряд!..

Але шви витримали, не піддалися, не зруйнувалися. Вони виявилися міцніше самої броні і продовжували міцно з'єднувати знівечені обстрілом броньові плити. Так само блискуче витримали перевірку вогнем шви на носовій частині, жоден з них не здав під шквальним обстрілом. Дванадцять улучень привели до утворення пробоїн на носі, але шви не потерпіли ніякого збитку.

Це була повна перемога автоматичного швидкісного зварювання! Іспит в умовах, рівних самій важкій фронтовій обстановці, підтвердило високу якість роботи автоматів.

До нас прийшла віра в себе. Паралельно з трьома товаришами, що трудилися в лабораторії, інші наші люди, наша молодь — Макара, Корінний, Оствовська, Волошкевич — удосконалювали технологію зварювання броні безпосередньо в цеху. Ми перестали боятися за поводження наших швів навіть під самим жорстоким обстрілом.

Ми пишалися і зараз пишаємося тим, що радянські танкобудівники першими у світі навчилися варити броню під флюсом.

Тим часом життя було важкої, особливо в тих, хто працював безпосередньо в цехах. Інструктори інституту починали і закінчували зміну разом із заводськими зварниками, тобто не залишали свого місця по десятьох-дванадцятьох годин. Навколо них у той час ще працювали десятки ручних зварників, і від різкого сліпучого світла сильно хворіли ока. Це називалося «нахапатися дуги». Багато хто носили темні окуляри, рятувалися примочками з міцної настойки сподіваючись, припасеними домашніми до приходу інструкторів з роботи. І все-таки їх переслідувало відчуття, що очі засипані піском.

Люди працювали самовіддано, дуже дружно і спаяно, намагалися робити навіть більше, ніж вимагали їхній і без того складні обов’язки. Якщо в товариша що-небудь не ладилося на установці, інші, не встигнувши поспати і відпочити, зараз же поверталися в цех, разом виправляли положення, а у свій робочий час знову знаходилися на місці. І при всім цьому інститутська молодь завжди залишалася бадьорої, веселий, не сумувала і не пхикала, не втрачала здатності до гумору, до жартів. «- згадував Євгеній Оскарович

У 1942 році Інститут електрозварювання розробив для заводів Наркомату танкової промисловості і Наркомату боєприпасів 20 проектів установок для автоматичного зварювання танкових корпусів і 8 — для зварювання авіаційних бомб і боєприпасів. До кінця війни кількість таких установок перевищило 60 і усі вони застосовувалися у виробництві. Застосування автоматичного зварювання під флюсом для виготовлення танків відразу ж показало виняткові переваги цього способу. Продуктивність праці на зварюванні вузлів танків у середньому підвищилася більш ніж у 5 разів. Виробництво авіабомб стало цілком потоковим. Аналог патонівського способу зварювання броні під флюсом був запущений на заводах США тільки в 1944 році, а гітлерівська Німеччина так і не змогла створити нічого подібного.

З ініціативи Е. О. Патона на заводі № 183 у Нижньому Тагілу була введена в дію перша у світі потокова лінія виробництва бронекорпусів танків, на якій діяло 19 установок для автоматичного зварювання під флюсом. Це дозволило визволити 280 висококваліфікованих зварників (для інших робіт), яких замінили 57 робітниками більш низької кваліфікації. Крім роботи з автоматичного зварювання співробітники інституту налагодили контроль якості електродів і зварювання; вирішили ряд найважливіших проблем газового зварювання і різання; запропонували прискорені методи підготовки зварників; розробили сопла з конічним каналом, що дозволили різко підвищити продуктивність бензорізки при одночасному зниженні витрати кисню і підвищенні якості…

Були досліджені процеси, що відбуваються в могутній зварювальній дузі, що горить під флюсом, розроблені нові зварювальні флюси і знайдений місцеву сировину для їхнього масового виготовлення. Відкриття явища саморегулювання дуги лягло в основу нових спрощених і надійних зварювальних голівок з постійною швидкістю подачі електродного дроту. Широко проводилося вишукування способів многодуговой і многоэлектродной автоматичного зварювання під флюсом. Була розроблена технологія напівавтоматичного зварювання під флюсом і створені перші зварювальні напівавтомати.

Поділ праці був таким: інститут проектував верстати, давав зварювальну і флюсову апаратуру, проводив електромонтаж і пуск верстатів. Майстерня інституту на той час уже придбала солідний і сучасний вид. Відділ готував несущі конструкції, пристосування і кондуктори.

Інструкторів тепер не вистачало. Е. О. Патон знову переглянув особовий склад інституту і перевів у цех усіх, хто підходив по своїм знанням, складу характеру, умінню працювати не тільки головою, але і руками. Це були спочатку Георгій Волошкевич, Лія Гутман, Борис Патон, а потім Данило Рабкін, Олександр Супрун, Борис Медовар. Додаткова мобілізація «внутрішніх людських ресурсів» відразу ж позначилася на положенні справ у цехах.

Завод бідував вже в багатьох десятках автозварювальників. В ті роки на оборонні заводи приходили і приїжджали чоловіки і жінки різних професій, віків, біографій, усіх їх ріднило одне почуття — бажання віддати своя праця Родіну на самій потрібній і важкій ділянці.

У будь-яку погоду — у сніжний буран, тріскучий уральський мороз, заливний дощ — Е. О. Патон з’являвся в цеху рівно в 9 годин ранку. І неодмінно спочатку в цеху, а не в чи лабораторії в так називаному кабінеті. Кабінетом це приміщення можна було назвати тільки умовно. Він сидів у загальній кімнаті разом з іншими співробітниками, і хоча це було викликано тіснотою, але таке постійне сусідство мало і свої достоїнства: воно допомагало ніколи не відокремлюватися в той важкий час від людей, завжди, щохвилини жити в колективі, у постійному спілкуванні з ним.

Євгеній Оскарович брав участь у монтажі й освоєнні кожної зварювальної установки. І стежив за ними доти, поки не зживалися всі труднощі пускового періоду. Там, де усі йшло добре, показувався рідко, там, де виникали труднощі чи намічалося відставання, бував регулярно.

Я ніколи не чекав, щоб прийшли і доклали про те, що «усі в порядку». Коли випробувалося яке-небудь нововведення на наших установках, я намагався піти в цех без «автора». Це давало можливість почути пряму, відверту думку заводських людей. У той час в інституті не було ні заступника директора, ні вченого секретаря, ні начальника відділу впровадження. Мені приходилося самому керувати розробкою нових тим, планувати роботу, звістки велике переписування з заводами і наркоматами, відати лабораторією, майстернями, інструкторами в цехах і т.д.

Незважаючи на таке завантаження, я ніколи не дозволяв собі «сплавити», переадресувати яку-небудь справу по інстанції, а неодмінно особисто доручав його тому чи іншому працівнику, і сам стежив за виконанням у всіх подробицях, не упускаючи так званих дріб'язків.

Роботи Інституту електрозварювання зіграли важливу роль у забезпеченні Радянської Армії достатньою кількістю першокласних бойових машин — прославлених танків Т-34, самохідних артилерійських установок і боєприпасів. В другій половині 1942 року радянська промисловість уже випускала танків більше, ніж промисловість Німеччини. У травні 1942 року радянський уряд нагородило Е. О. Патона орденом Червоної Зірки за упровадження швидкісного автоматичного зварювання на танкових заводах країни. Це була висока оцінка роботи не тільки Е. О. Патона, але і всього колективу інституту, яким він керував.

З багатьох заводів на адресу Інституту електрозварювання надходили листа з проханням надіслати інструктивний матеріал, допомогти в придбанні апаратури й у налагодженні зварювального виробництва. Е. О. Патон ґрунтовно переробляє свою книгу «Швидкісне автоматичне зварювання під шаром флюсу», що вийшла у світло в 1942 році третім виданням. Ця книга стала посібником по упровадженню швидкісного автоматичного зварювання під флюсом на підприємствах країни. Крім того, на заводи були послані докладні інструкції. Для допомоги оборонної промисловості у впровадженні автоматичного зварювання під флюсом на заводи Челябінська, Свердловська, Сталінграда, Омська, Горького й інших міст були спрямовані всі співробітники інституту, що могли працювати інструкторами.

До кінця 1942 року на танкових, мінометних, артилерійських заводах Радянського Союзу вже працювало близько 40 установок для автоматичного зварювання. Співробітники Інституту електрозварювання впровадили зварювання під флюсом у виробництво корпусів важких танків ИС і САУ на Челябінськом тракторному заводі, де були розміщені евакуйовані Ленінградський завод імені С.М. Кірова і Харківський дизельний завод. Цей комплекс став найбільшим підприємством по випуску важких танків. Широке застосування одержало зварювання у воєнний час на Уралмашзаводі у Свердловську.

Щоб узагальнити досвід застосування автоматичного зварювання під флюсом у промисловості СРСР, у січні 1943 року була скликана спеціальна конференція. Виконуючи рішення конференції, працівники інституту в тому ж році написали докладний посібник по автоматичному зварюванню бронеконструкций, що вийшло у світло за редакцією Е. О. Патона.

У 1943 році Інститут електрозварювання продовжував робити допомогу військовим заводам країни в справі освоєння швидкісного автоматичного зварювання під флюсом. Цього року тільки на заводах Наркомату танкової промисловості вже працювало 50 автозварювальних установок. За допомогою швидкісного автоматичного зварювання під флюсом було організовано потокове виробництво фугасних авіабомб, реактивних снарядів для «катюш» і інших видів озброєння і боєприпасів. В жодній країні, крім Радянського Союзу, автоматичне зварювання під флюсом броньових сталей не було ще розроблене, і лише в останні місяці війни за прикладом СРСР у США почали освоювати зварювання під флюсом при будівлі бронекорпусів танків і самохідних артилерійських установок. У Німеччині автоматичне зварювання танків так і не була створена до кінця війни.

У березні 1943 року Е.О. Патонові було привласнене звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот» за видатні науково-технічні досягнення, що дозволили прискорити виробництво танків і металоконструкцій. За успішне впровадження й освоєння в бронекорпусном виробництві зварювання під флюсом орденом Трудового Червоного Прапора в 1943 році нагороджені співробітники інституту Б.Є. Патон і П.І. Севбо, орденом «Знак Пошани» — А.І. Корінний, І.К. Олійник, А. М. Сидоренко, медаллю «За трудову доблесть» — Г. З. Волошкевич, А. М. Макара, С. А. Оствовська, М. Н. Сидоренко, Ф.Є. Сороковський.

Велику роботу з впровадження автоматичного зварювання на уральських заводах у роки війни проводили й інші співробітники Інституту електрозварювання: А.Є. Асніс, Л. М. Багачок, М. С. Грохотов, Л. М. Гутман, М. Я. Горлов, Л.І. Гудима, К. О. Дзевалтовський, А.А. Казимирів, А.М. Лапін, Б.І. Медовар, У. Г. Приходченко, Г. В. Раєвський, С. В. Радченко, Д.М. Рабкін, Т. М. Слуцька, А. А. Супрун, С. С. Савенко, Ф. Ю. Сороковський, В. В. Черепанова й ін.

«Звичайно, така увага і така щедрість уряду мене радували і глибоко торкали. Але разом з тим я був збентежений. Говорю це без удаваної скромності і без усякої рисовки. Адже я і мої товариші тільки чесно виконували свій борг, і усе, що ми робили, не могло зрівнятися з мужністю і героїзмом рядового радянського піхотинця, що йде в атаку, чи танкіста, що таранить ворожу машину. Я думав, що багато років мені ще має бути трудитися, щоб хоч якоюсь мірою виявитися гідним такої високої нагороди.

Людині не дано самому судити про те, як він виконує свій борг. Щирим суддею в цьому є тільки народ. Але одне я знав твердо: усього себе, без залишку, я віддаю роботі, намагаюся жити так, щоб завжди прямо і чесно дивитися в очі радянським людям. У ті хвилини я знову пошкодував про те, що велика частина мого життя, мої молоді роки пройшли в затхлій, діляцькій атмосфері царської Росії, в обстановці, де праця не вважалася справою честі, а був тільки засобом до існування. Застосування автоматичного зварювання в оборонній промисловості дало винятково великий ефект — дозволило різко збільшити випуск бойових машин, боєприпасів і озброєння високої якості для Радянської Армії. Тільки на танковому заводі № 183 за допомогою автоматів для зварювання під флюсом було виконано 2400 кілометрів швів." - згадував Євгеній Оскарович.

5. Післявоєнний період

У червні 1944 року інститут повернувся в Київ, де почалося відновлення його наукової і лабораторної бази. В ознаменування 75-річчя з дня народження Е. О. Патона інституту було привласнено його ім'я. Післявоєнний період характерний поглибленням і розширенням теоретичних і експериментальних робіт з вивчення зварюваності різних класів сталей, по оцінці міцності зварених з'єднань і конструкцій, а також по розробці нових систем флюсів, дротів і зварювальної апаратури. Ще на Уралі Е. О. Патон почав переорієнтувати роботу колективу на рішення задач по відновленню зруйнованого війною народного господарства тимчасово окупованих районів.

У 1946−1953 роках Е. О. Патон комплексно розробляє проблеми звареного мостобудування, очолює роботи з проектування і виготовлення перших суцільнозварних мостів, у яких широко застосована автоматичне зварювання. У 1946 році за порадою М. С. Хрущева подає союзному уряду доповідну записку про переваги звареного мостостроения. У тому ж році Рада Міністрів СРСР приймає розгорнута постанова із широкою програмою застосування зварювання в будівництві мостів.

6. Найкращий проект

У 1950 році він керував проектуванням і будівництвом першого суцільнометалевого 1542-метрового моста через Дніпро в Києві, що був створений без єдиної заклепки. У цьому спорудженні - утворі Патона — як би злилися воєдино дві справи, якою він присвятили своє життя: мостобудування і зварювання. Дивну творчу енергію зберігав учений усе життя. Проектуванням моста він керував, коли йому було вже 80 років! 5 листопада 1953 року відбулося урочисте його відкриття. Постановою уряду після смерті Патона мосту привласнене його ім'я.

7. Останні роки

В останні роки життя Е. О. Патон займався дослідженням зварювання у вуглекислому газі.

Усього по проектах видатного вченого побудовано понад 50 клепаний і понад 100 зварені металеві мости, а якщо врахувати побудовані по створеним їм типовим проектам, цей рахунок піде на багато сотень. Більшість з мостів Патона, що залишились в роки війни, безаварійно служать людям і донині.

Е.О. Патон — автор більш 300 наукових праць і декількох теоретичних курсів. Серед по мостобудуванню і зварюванню: «Розрахунок наскрізних ферм із твердими вузлами», «Залізні мости» у 4 томах, «Дерев'яні залізничні мости», «Автоматичне зварювання голим електродом під шаром флюсу» і інші. Організатор і головний редактор журналу «Автоматичне зварювання».

З 1935 року — беззмінний член Президії Академії наук Української СРСР. У 1945−1952 роках був віце-президентом Академії наук Української СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР у 1946−1953 роках.

Жив у Києві. Помер 12 серпня 1953 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.

Тисячі жителів столиці України, члени уряду республіки, члени Президії Центрального Комітету КПУ проводжали в останню путь видатного вченого-патріота. патон проектування будівництво міст

8. Нащадки Патона

Після смерті батька Інститут електрозварювання очолив його син — Борис Євгенович Патон, що став до цього часу доктором технічних наук, а в 1954 році - професором. З 1962 року він сполучає цю посаду з посадою президента Національної академії наук України.

Інститут електрозварювання імені Е. О. Патона в ці роки став меккою зварників і матеріалознавців усього світу і прикладом для інших організацій академії.

Б.Е. Патон став загальновизнаним продовжувачем обраного ще його батьком напрямку, засновником нових технологій для будівництва в космосі, зварювальних робіт під водою, нових технологій у хірургії й ін. Йому в першу чергу інститут зобов’язаний незаперечним авторитетом у країні і світі в області теорії і практики зварювальних сучасних високих технологій різного призначення. Швидкий перехід від наукових ідей до практичних результатів, що відрізняло Інститут електрозварювання імені Е. О. Патона, зажадав від наукового колективу величезних зусиль — виконання комплексу досліджень, проектних і конструкторських робіт, підготовки і виконання організаційних рішень, націлених на швидке й ефективне виконання роботи як в інституті, так і в промислових організаціях, де вона одержує практичне втілення. Величезні роботи виконані із суднобудуванні, виробництві зварених труб для магістральних газо- і нафтопроводів, у важкому і хімічному машинобудуванні.

Євгеній Оскарович Патон — лауреат Сталінської премії СРСР (1941). Доктор технічних наук. Нагороджений 2 орденами Леніна (1942, 1943), орденами Трудового Червоного Прапора (1940), Вітчизняної війни 1-й ступеня (1945), Червоної Зірки (1942), медалями.

Ім'я видатного вченого носять Інститут електрозварювання Академії наук УРСР у Києві (з 1945), суцільнометалевий 1542-метровий міст через Дніпро в Києві (з 1953), мала планета, вулиці в Дніпропетровську, Львові, Херсоні, Нижньому Тагілу, Омську, Макіївці. У Києві в будинку Київського політехнічного інституту Є.О. Патонові встановлений пам’ятник, на фасаді головного корпуса КПІ, на фасаді будинку інституту електрозварювання і на будинку, у якому жив — меморіальні дошки.

Список використаної літератури

1. Орест Субтельний «Україна. Історія». «Либідь» 1991

2. Виргинский В. С. Очерки истории науки и техники XVI--XIX веков (http: //www. knigka. info/2009/01/31/ocherki-istorii-nauki-i-tekhniki-xvi. html — ссылка для скачивания)

3. Справочник «Строительство мостов» 1975 г.

4. Н. М. Колоколов, Л. Н. Копац, И. С. Файштейн Искусственные сооружения — М.: Транспорт, 1988. — 440 с.

5. Мосты и тоннели / Под ред. С. А. Попова. — М.: Транспорт, 1977.

6. Содержание и реконструкция мостов / Под ред. В. О. Осипова. — М.: Транспорт, 1986. — 327 с.

7. Сварка в СССР. в двух томах. -М.: Наука, 1981

8. Технологія електродугового зварювання: Підручник/ І.В. Гуменюк, О.В. Іваськів, О. В. Гуменюк. — К. :Грамота, 2006

9. Сварочные работы. Учебное издание/Чебан В.А. — Ростов-на-Дону: «Феникс»

10. Сварка и резка металлов. Учебник для средн. техн. училищ. М., «Высшая школа», 1977

11. Справочник сварщика/Под ред. В. В. Степанова. — 4-е изд., перераб. и доп. — М. :Машиностроение, 1982

12. Кошкарёв Б. Т. Теория сварочных процессов: Учебное пособие/Издательский центр ДГТУ, Ростов-на-Дону, 2003. -217с.

13. Рыбаков В. М. Дуговая сварка. М.: Высшая школа, 2003.

14. Соколов И. И. Дуговая сварка и резка металлов. М.: Высшая школа, 2003.

15. Яковлев А. П., Фоминых В. П. Электросварка. М.: Высшая школа, 2002.

16. Глизманенко Д. Л. Сварка и резка металлов. М.: Высшая школа, 2002.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой