Наука цивільного права в СРСР та УРСР на різних етапах розвитку

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

[Введите текст]

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Реферат на тему:

«Наука цивільного права в СРСР та УРСР на різних етапах розвитку»

Київ — 2014

План

Вступ

1. Розвиток ідей та уявлень про предмет цивільного права в дореволюційний час та радянський

2. Українська цивілістика в радянський період

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Формування правової системи України здійснювалося під впливом соціально-політичної обстановки в Росії, в СРСР та відповідних партійних рішень. Саме під таким кутом зору висвітлювалися питання держави і права Української PCP в юридичній літературі періоду соціалістичного будівництва, в якій виділялося більше 10 етапів становлення держави і права СРСР і УРСР, які відповідали тому чи іншому періоду соціалістичного будівництва

До початку XIX ст. вітчизняна юриспруденція не мала чіткої спеціалізації, був відсутній поділ на галузі права.

В українських навчальних закладах, які були під юрисдикцією Російської імперії, загальний склад юридичних наук був результатом механічного поєднання римської теорії та російських законів і не ґрунтувався на поєднанні філософського, історичного і догматичного методів. У цей період юриспруденція складалася з двох основних частин — людського (цивільного) і божественного права. Викладачі отримували ступінь доктора цивільного і церковного права. При цьому традиційно вживаний термін «цивільний» не зовсім точно передає суть набутого ступеня, оскільки фактично йдеться про людське і божественне право — дві основні частини тогочасної юриспруденції. В ці часи юридична наука та освіта являли собою часткову адаптацію західноєвропейської юриспруденції до законодавства і правозастосовної практики законів Російської імперії на українських землях.

1. Розвиток ідей та уявлень про предмет цивільного права в дореволюційний час та радянський

цивільний право конституція концепція

На початку XIX ст. в Росії цивільне право відокремилося від загальної системи права, почали розвиватися ідеї стосовно предмета цивільно-правового регулювання.

З приводу цього доцент Санкт-Петербурзького університету К. Малишев писав, що цивільне право має справу з приватними правами в громадянському суспільстві. Під «громадянським суспільством» він розумів сукупність усіх побутових відносин між людьми, починаючи з первинної їх форми, сім'ї та роду, й закінчуючи державним і міжнародним союзом. У свою чергу, приватні цивільні відносини К. Малишев поділяв на дві групи: особисті та майнові. Приватними правами в обох видах відносин є ті, які пов’язані з певною особою внаслідок якогось факту, визнаного підставою права (exfactooritusjus). Майном же називаються всілякого роду цінності, які увійшли у володіння тієї чи іншої особи через придбання, тобто як матеріальні речі й права участі в них, так і права на послуги інших осіб, права на власні промислові дії (авторське право та ін.) та становище в господарстві (право на фірму тощо).

Проте вже на початку XIX ст. навколо питання про предмет цивільного права починають точитись суперечки. Існувала думка, що до цивільно-правового регулювання належать особисті, сімейні та майнові відносини. Разом з тим деякі юристи обмежували галузь цивільного права тільки майновими відносинами, звужуючи навіть їх, указуючи на власність і зобов’язання як на спеціальний предмет цивільного права. Однак пануюча до цього часу в юридичній літературі думка вважала права особистості, до яких належить право на життя, свободу, честь, продукти праці, твори різних видів духовної діяльності, тільки пропозицією інших прав, а не самостійними правами і, спираючись на те, що вони охороняються переважно в порядку публічного права, переводить їх у галузь останнього [3, с. 49].

Вважаючи речові та зобов’язальні відносини виключно майновими, домінуюче вчення виходить із того, що до предмета цивільного права належать тільки ті відносини, які можуть бути переведені в гроші. Це припущення являє собою petitioprincipii — все, що не знаходить грошового еквівалента, виключається із цивільного права, оскільки останнє регулює тільки майнові відносини. Діставши пануючого значення з часів Савіньї та Пухти, ця думка стала визначати практику німецьких судів і проникати до Росії, де зустріла завзятих захисників в особі Д. Мейєра, В. Умова, К. Кавєліна. Отже, і наша судова практика керувалася в більшості випадків цим самим принципом. Щодо визначення підстав цих дій, очевидно, з одного боку, вони мають свій вираз у деяких загальних висловлюваннях римських юристів, а з іншого — в тій обставині, що цивільне право ніби (і дійсно) не має засобів для захисту немайнових відносин через те, що останні неможливо виразити у грошовому еквіваленті [3, с. 50].

Що стосується судової практики в Англії, Франції, Бельгії, Швейцарії, то вона вже давно трималась протилежного погляду і включала немайнові відносини до цивільного права.

Отже, в дореволюційний час ученим-юристам не вдалося знайти компромісу з приводу предмета цивільного права, і це питання залишилось актуальним і для дослідників радянського періоду.

У правовій науці 20-х років XX ст. панував погляд на цивільне право як на право, яке регулює всю систему майнових відносин у суспільстві. При цьому нерідко його називали господарським правом, пояснюючи це тим, що після виділення із цивільного права сімейного права як самостійної галузі права його предметом став виключно господарський обіг. Іноді до поняття господарського права поряд з цивільним правом відносили земельне, трудове і навіть адміністративно-публічне право.

На початку 1929 р. П. Стучка проголосив теорію так званого двосекторного права: господарсько-адміністративного та цивільного. Згідно з цією теорією господарсько-адміністративне право регулює відносини всередині соціалістичного сектору, засновані на під порядкованості та плановості. Відносини приватних власників між собою і почасти міжсекторні відносини складають предмет цивільного права. Якщо сфера дії господарсько-адміністративного права з розповсюдженням соціалістичної власності розширюється, то цивільне право у зв’язку із знищенням приватної власності при соціалізмі відмирає. Відповідно пропонувалось підготувати і прийняти два окремих нормативних акти: Основи цивільного законодавства СРСР та Господарсько-адміністративний кодекс. Отже, це була перша пропозиція в історії радянського права за класовими підставами розділити цивільне право на дві самостійні частини. Проте теорія П. Стучки не вплинула на законодавчу діяльність держави, і в 1931 р. її піддав критиці Л. Гінзбург, після чого вона практично зійшла зі сцени.

Замість неї з’явилася теорія єдиного господарського права, яка знайшла більш послідовне вираження у двотомному курсі господарського права за редакцією Є. Пашуканіса і Л. Гінзбурга, виданому в 1935 р. Прибічники цієї теорії до поняття предмета господарського права включали як майнові відносини між організаціями, так і відносини з участю громадян. Насправді, коли вживали термін «господарське право», мали на увазі цивільне право, але з недооцінкою особистості громадянина в майнових відносинах при соціалізмі [2, c. 31].

У 1936 р. була прийнята Конституція СРСР, в якій важливе місце займали права громадян, і вже у 1938 р. на Першій всесоюзній нараді з питань науки радянського права теорію єдиного господарського права визнали такою, що не відповідає загальній системі радянського права.

Стаття 14 Конституції СРСР 1936 р. передбачала прийняття загальносоюзного цивільного кодексу. Тому передусім необхідно було сформулювати наукове визначення предмета цивільно-правового регулювання. При цьому найбільш складним було питання про критерії відмежування майнових відносин, які регулюються цивільним правом, від майнових відносин, які входять до предмета інших галузей права, насамперед адміністративного права.

Значне зрушення у вирішенні цього питання мало місце в середині 50-х років. У підсумковій редакційній статті журналу «Радянська держава і право» зазначалось, що предметом радянського цивільного права є майнові відносини соціалістичного суспільства, які спираються на існуючі в суспільстві форми власності та пов’язані з ними відносини згідно з дією законів вартості й розподілу за працею. В наступні роки серед цивілістів починає утверджуватися думка про те, що предмет цивільно-правового регулювання складають майнові відносини, обумовлені використанням при соціалістичній системі господарювання товарно-грошової форми. В такому вигляді поняття предмета цивільного права було закріплено в преамбулі Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік.

Стаття 1 Основ та стаття 1 Цивільного кодексу Української РСР передбачали, що цивільне законодавство регулює майнові та пов’язані з ними немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини у випадках, передбачених законом.

Категорія майнових відносин є однією з найскладніших і ключових у науці цивільного права. В радянський період цивілісти так і не досягли необхідної єдності думок щодо сутності категорії майнових відносин. Всю різноманітність наявних позицій можна розділити на три загальні концепції.

«Юридична концепція» полягає у визнанні того положення, що майнові відносини — це такі суспільні зв’язки, які виникають внаслідок володіння, користування, розпорядження речами та іншими продуктами трудової діяльності або внаслідок настання інших юридичних фактів і, як правило, спричиняють визнання або закріплення прав на зазначені об'єкти за визначеними особами, перехід цих об'єктів від одних осіб до інших [2, c. 32].

«Вольова концепція» майнових відносин знайшла досить докладне і широке обґрунтування у працях О Братуся, С. Алексеева, В. Грибанова та інших дослідників. Так, С. Братусь визначає майнові відносини як вольові відносини між окремими людьми і між окремими колективами з приводу володіння, користування та розпорядження матеріальними благами — засобами виробництва і предметами споживання. Майнові відносини тісно пов’язані з виробничими, але не тотожні їм.

«Економічна концепція» знайшла своє вираження і розвиток у роботах О Вільнянського, М. Бару, Д. Генкіна, Ю. Толстого, І. Федорова, О. Красавчикова. Прибічники цієї точки зору розглядають майнові відносини як різновид конкретних економічних відносин, що складаються між окремими особами з приводу відомих матеріальних благ (засобів виробництва і предметів споживання). Вони також не ототожнюють виробничі відносини з майновими.

Поряд з указаними вище загальними концепціями відносно сутності майнових відносин існує цілий ряд висловлювань, які близькі до тих чи інших поглядів. Наприклад, О. Іоффе спробував об'єднати економічну концепцію і вольову. Він визначав майнові відносини як такі суспільні відносини, які, будучи вольовим опосередкуванням виробничих відносин, мають певну економічну цінність через їхній зв’язок із засобами виробництва, предметами споживання або іншими продуктами праці людини.

У цей самий час привертає до себе увагу питання про другий компонент предмета цивільного права — особисті немайнові відносини, що виникають з приводу прав, невіддільних від особистості громадянина.

Серед немайнових відносин, які регулювало радянське цивільне право, можна виділити три умовні групи:

1) особисті немайнові відносини — соціалістичні суспільні відносини, які виникають з приводу немайнових духовних благ (честь, гідність, ім'я) і належать особі як такій і невіддільні від неї. О. Іоффе визначав особисті немайнові відносини як такі суспільні відносини, в яких виражається індивідуальність особистості і втілюється її морально-політична оцінка з боку соціалістичного суспільства. Найбільш всебічні дослідження з даної категорії прав були проведені К, Флейшиць, яка також вважала, що ці права на блага невіддільні від кожної особи як носія індивідуальних рис, здібностей, прагнень. Докорінно інший варіант прав пропонував В. Тархов. Він вважав, що відносини з приводу благ, невіддільних від людини, є самостійним окремим від цивільного права предметом правового регулювання. Слід зазначити, що специфічна риса цього виду немайнових відносин полягає в невідчужуваності вказаних духовних благ, у нерозривному зв’язку їх з особистістю. Наслідком цього є те, що дані нематеріальні блага не піддаються вартісній оцінці;

2) немайнові відносини, які виникають з приводу об'єктів творчої діяльності. До них належать різні твори науки, техніки, літератури, мистецтва, в яких втілена творча діяльність особистості. На відміну від вказаних вище особистих немайнових відносин дані відносини характеризуються тим, що духовні блага, з приводу яких виникають ці суспільні зв’язки, мають власне суспільне буття, яке не залежить від особистості як такої, хоча саме її творчим зусиллям вони зобов’язані своєю появою. Своєрідністю цивільно-правового регулювання даних відносин є те, що внаслідок останніх у автора відповідного твору поряд з немайновими правами виникають також деякі майнові права;

3) організаційні відносини, які не мають уже такого зв’язку з особистістю учасника відповідного суспільного відношення. На перший план в них виходить організуюче начало, яке виникає внаслідок немайнових акцій учасників даних суспільних зв’язків. Значна частина організаційних відносин регулюється адміністративним правом, але це не виключає актуальності вирішення питання щодо цивільно-правового регулювання тих організаційних відносин, які ґрунтуються на началах координації, оскільки організаційні відносини, на думку проф. М. Агаркова, це «відносини влади і підпорядкованості» [6, с. 58−59].

2. Українська цивілістика в радянський період

Після Жовтневої революції 1917 р. в Російській імперії погляди вчених на цивільне право були переглянуті в напрямі визнання несумісності товарно-грошових відносин із соціалізмом та необхідності розвитку безеквівалентного розподілу матеріальних благ, який повинен здійснюватися поза будь-яким цивільним правом. У зв’язку з цим наукові праці цього періоду переважно зводилися до критики буржуазного цивільного права та виявлення його експлуататорського характеру.

З переходом до нової економічної політики спостерігалося часткове відновлення досоціалістичних поглядів на цивільне право та активне звернення до класичних цивілістичних інститутів. Відображення компромісного стану вітчизняної цивілістики того періоду знаходимо в побудові і змісті Цивільного кодексу УРСР 1922 p., що ґрунтувався на ідеї тимчасового співіснування приватних і соціалістичних відносин з перспективою повної відмови від перших у майбутньому. В цей період поширення набула так звана мінова концепція, згідно з якою цивільне право розглядалося як форма опосередкування приватновласницьких, товарних відносин. Як результат посилення тенденції до заперечення всього буржуазного в соціалістичному суспільстві того періоду, сама назва «цивільне право» в деяких випадках замінювалася на термін «господарське право», яке в той період за своєю сутністю нічим не відрізнялося від цивільного права.

З огляду на багатоукладність вітчизняної економіки в цей період значне поширення отримала теорія двосекторного права. Прихильники цієї теорії вважали, що наявність приватного сектору в економіці країни обумовлює існування цивільного права, а наявність соціалістичного сектору — господарського права. Останнє, на їх думку, повинно регулювати відносини всередині громадського сектору народного господарства, які втратили товарний характер і тому повинні регулюватися в порядку плановості та підпорядкованості.

Поряд з теорією двосекторного права в цей період з’явилася теорія єдиного господарського права, згідно з якою багатоукладність в економіці не може призвести до багатоукладності в праві, подібно тому, як багатоукладність в економіці не веде до багатоукладності в державі. За цією теорією, всі майнові відносини, незалежно від того, в якому секторі народного господарства вони виникають, а також відносини з управління народним господарством повинні регулюватися єдиним господарським правом.

Підставою становлення цієї теорії виступив взятий в цей період курс на подолання багатоукладності в економіці за рахунок розширення соціалістичного сектору і витіснення приватного. В 1936- 1938 pp. теорія єдиного господарського права була оголошена шкідливою з відповідними наслідками для її прихильників в той трагічний період вітчизняної історії.

Пріоритети планово-адміністративної соціалістичної економіки обумовили зосередження вчених переважно на дослідженні питань державної соціалістичної власності, планових договорів та відповідних їм господарських зобов’язань, юридичної особистості соціалістичних організацій тощо. Значна увага приділялась проблемам системи права, предмету і методу цивільного права [3, c. 52−53].

У другій половині 50-х років XX ст. відроджується ідея господарського права, прихильники якої намагаються обґрунтувати існування поряд з цивільним правом іншої самостійної галузі - господарського права. Прихильники цієї теорії виходили з тези про те, що майнові відносини громадян повинні регулюватися цивільним правом, а відносини між соціалістичними організаціями, які виникають у зв’язку з організацією та здійсненням їх господарської діяльності, — господарським правом. У розвиток цих ідей пропонувалося поряд з Основами цивільного законодавства і Цивільним кодексом прийняти Основи господарського законодавства або Господарський кодекс.

Основним недоліком цієї теорії було те, що вона вела до відриву правового регулювання товарно-грошових відносин, які складаються між організаціями, від інших товарно-грошових відносин та злиття їх правового регулювання з правовим регулюванням зовсім інших за своєю природою відносин з управління господарською діяльністю соціалістичних організацій. Законодавець не сприйняв ідею господарського права, а проведена в середині 60-х років минулого століття кодифікація цивільного законодавства законодавчо закріпила теоретичні розробки прихильників єдиного цивільного права про необхідність єдиного правового регулювання всіх майнових відносин незалежно від їх суб'єктного складу і сфери функціонування. В 1961 р. було прийнято Основи цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік, а в 1963 р. — ЦК УРСР.

Ці законодавчі акти цивільного законодавства юридично закріпили існуючу в країні планову економіку та визначили подальший напрям розвитку вітчизняної цивілістичної думки. Наукові дослідження, які проводилися в наступні періоди, значною мірою були зорієнтовані на розробку юридичних конструкцій, які юридично забезпечують плановий вплив на товарно-грошові відносини. Внутрішня суперечливість та неефективність планової економіки обумовила відповідні вади теоретичних концепцій, розроблених на її основі. З’ясувалося, що теорія складного юридичного складу, що включає план та укладений на його основі договір, не дозволяє використовувати всі переваги договору як унікального правового інструменту і значною мірою перетворює його на юридичну фікцію з ознаками публічно-правового акта. У цей період (так званий радянський період) значний внесок у розвиток вітчизняної науки цивільного права зробили: професори В.І. Бошко, С.Й. Вільнянський, М. Й. Бару, В. М. Гордон, С. Н. Ландкоф, Г. К. Матвеев, Ю. Г. Матвеев, В. П. Маслов, О.А. Пушкін, Д. В. Боброва, О.А. Підопригора [2, c. 33].

Висновок

На основі викладеного вище можна визначити, що існувало безліч точок зору, поглядів, ідей щодо предмета цивільного права, які відстоювали різні автори. Ця проблема має дискусійний характер в науці, і сьогодні вона потребує подальшої розробки, а саме: визначення цивільного права та господарського права, їх існування паралельно або тільки однієї галузі права, співвідношення корпоративного і цивільного права тощо. Вважається, що з прийняттям Цивільного і Господарського кодексів України законодавець однозначно вирішить питання щодо співіснування цивільного права і господарського права, але наукова дискусія стосовно цього питання на цьому не припиниться, а, імовірніше за все, триватиме ще досить довго.

З переходом від планової до ринкової економіки відбувається істотна зміна в підходах і напрямах розвитку вітчизняної цивілістичної думки. Багато концепцій були переглянуті. Зокрема пішли в минуле теорія єдності державної соціалістичної власності, господарського договору та господарського зобов’язання, окремі наукові поняття (право особистої власності, нетрудовий дохід тощо). Пріоритетна увага почала приділятися інститутам приватної власності, інтелектуальній власності, підприємницьким товариствам, правочинам з нерухомістю, обмеженим речовим правам тощо. Наведене свідчить про початок нового етапу в розвитку вітчизняної цивілістичної науки.

Список використаної літератури

1. Гращенкова І. Цивільне право //Історія України. — 2007. — № 20. — C. 3−47; Історія України. — 2007. — № 44. — C. 2−44.

2. Громенко Ю. Розвиток ідей та уявлень про предмет цивільного права в дореволюційний час і радянський період //Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 4. — C. 31−33.

3. Майданик Р. Українська цивілістика: дореволюційний і радянський періоди //Юридична Україна. — 2009. — № 1. — C. 49−55.

4. Нелін О. Спадкове право УРСР за Цивільним кодексом 1922 р. //Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 4. — C. 32−35.

5. Харитонова Є. Перші кодифікації цивільного законодавства в Україні XX і XXI століть: збереження старого та початок нового права //Вісник Академії правових наук України. — 2002. — № 3. — C. 61−72.

6. Шаркова І. IUDICIA BONAE FIDEI: історичні витоки застосування аналогії права та звичаєвих норм у цивільному процесі //Юридична Україна. — 2007. — № 3. — C. 58−63.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой