Науково-технічний текст: лінгвістична характеристика та особливості перекладу

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Науково-технічний текст: лінгвістична характеристика та особливості перекладу

1. Лінгвістичні особливості науково-технічних текстів у німецькій мові

1. 1 Прагматичні характеристики науково-технічного тексту

Науково-технічні тексти належать до царини наукової комунікації, учасники якої виконують когнітивні функції та орієнтуються на послідовне й динамічне нагромадження та відтворення інформації. Засобом реалізації цих функцій та одиницею наукової комунікації слугує одиничний акт повідомлення, яким і можна вважати науково-технічний текст. Як вважає відомий лінгвіст Т. Радзієвська, «зв'язок комунікантів у цьому акті формується завдяки різному обсягові інформації про певний предмет, якою володіють комуніканти (суб'єкт та адресат)… Адресат у акті повідомлення виступає як ігнорант, що бажає отримати інформацію… Об'єктом акту повідомлення може бути лише нова з погляду відправника інформація і при цьому достовірна, фактивна — така, що лише береться до відома» [14, с. 43]. Отже, в ролі адресанта виступає авторитетна особа (авторитетне видання), що забезпечує адресата, необізнаного в тій чи іншій галузі знань, необхідною інформацією. Одним із найважливіших джерел інформації є науково-технічний текст (НТТ) — монографії, підручники, наукові публікації, статті, реферати тощо.

НТТ завжди перебуває в тісному зв’язку з дискурсом — як усним, так і письмовим. Як відомо, існує багато визначень дискурсу, проте, гадаємо, найточніше охарактеризувала його Л. Науменко: «поле комунікативних практик як сукупності… подій, динамічна мовленнєва діяльність у певному соціальному просторі, що має ознаку процесуальності та пов’язана з реальним життям і реальним часом, а також мовленнєві утворення, які виникають у процесі цієї діяльності, взяті у взаємодії лінгвістичних, паралінгвістичних та екстралінгвістичних факторів» [12, с. 4]. Загалом, більшість мовознавців сходяться на тому, що текст як статичне поняття слугує кінцевим результатом дискурсу як поняття динамічного, процесуального. За влучним висловом Ф. Бацевича, «текст — це застиглий дискурс» [1, с. 56].

Проблеми зв’язку між текстом і дискурсом досліджувалися в працях багатьох зарубіжних і вітчизняних лінгвістів, таких, як Г. Матвеєва, Л. Науменко, А. Пумпянський, Т. Радзієвська, Н. Формановська, Ф. Бацевич та ін. Можна навіть сказати, що ні в якому іншому стилістичному полі текст і дискурс так не наближаються один до одного, як у науково-технічній інформації (НТІ). До того ж буває складно дати відповідь на питання: що є первинним у науковому й технічному середовищі - усне чи письмове (тобто, здебільшого той самий текст, якому надали графічну форму) мовлення. З цього приводу, наприклад, О. Пумпянський зазначає: «Дихотомія: усне мовлення — письмове мовлення вирішується в науковій і технічній літературі на користь письмового мовлення. Усний тип наукової й технічної літератури є похідним від письмового типу (а не навпаки)» [13, с. 102]. Справді, як ми вже зазначали вище, допоміжні (сюди входять і невербальні) засоби усної презентації НТІ не справляють якогось істотного впливу на зміст і стиль повідомлення. Цілком протилежною видається ситуація в побутовому мовленні, де вагоме значення мають, наприклад, інтонація й контекст. «В усному мовленні допоміжна інформація часто існує в реченні імпліцитно, оскільки вона й без того зрозуміла з ситуації… У письмовому мовленні допоміжна інформація зазвичай існує експліцитно на початку речення, а основна інформація тяжіє до кінця речення» [13, с. 105].

У письмовій фіксації речення Нові результати були одержані в лабораторії наголос робиться на тому, в якому саме місці були одержані нові результати, а не на тому, що саме було одержано. Цей висновок перегукується з позицією Н. Формановської, яка пише: «У наративному… мовленнєвому режимі… діють інші - текстотвірні… монологотвірні наміри письмового автора (здебільшого): розповідь, опис, зображення, характеризація тощо. Тут панують дескриптивні висловлювання із власними граматичними законами й семантикою. Науковий дискурс оперує особливими інтенційними нашаруваннями: визначення, доведення, аргументація, виклад, повторення і т. п.» [15, с. 252].

Специфіка НТТ полягає у точності суджень та авторитетності висновків і постулатів, а також у прагненні автора (адресанта) переконати реципієнта у несхибності власної позиції. Звідси випливають і формальні характеристики НТТ — це насамперед структурна повнота й конкретність; формальна стислість і лаконічність, з якими пов’язана граматична структура письмового мовлення; індивідуальний стиль автора; чітке дотримання норм літературної мови тощо. Г. Матвєєва до цього переліку додає планування, яке створює композиційну та логічну витриманість письмового мовлення й виявляється в ретроципації (повернення до написаного раніше — фактично чи подумки) та антиципації (передбачення змісту та форми подальшого викладу матеріалу) [10, с. 54].

Зауважимо, що індивідуальний стиль автора не виключає загальноприйнятих стилістичних шаблонів і мовленнєвих зворотів на кшталт Припустимо, що… Почнемо з… Проаналізуємо цей приклад… тощо. Найчастіше комунікативною ознакою таких дієслів є їхня здатність виконувати функції предикатів дії, об'єктом яких є ментальна сфера людини. Ф. Бацевич називає їх метатекстовими перформативами. На його думку: «…дієслова цього класу в констатованій частині значення комунікативно актуалізованої семи „говорити“ не мають, однак їм притаманна певна кількість інших ознак перформативності, які виявляються… у межах наукового… дискурсу. Саме там дієслівні предикати виконують важливу функцію позначення певних інтелектуальних операцій над думками, здійснення цих операцій, а також актуалізації сюжету наукового викладу» [1, с. 24].

Далі Г. Матвєєва зазначає: «Специфічні риси наукових текстів є такими: спосіб викладу — опис, розповідь, розсуд; ступінь повноти викладу — стислість, скороченість, повнота, розгорнутість; рівень узагальнення в залежності від характеру адресата — вузькоспеціальні, широкоспеціальні, загальнонаукові, науково-популярні тощо» [10, с. 65]. Така класифікація начебто не викликає серйозних заперечень. Зазначимо, що в нашій курсовій роботі ми розглядатимемо приклади саме вузькоспеціальних та загальнонаукових текстів. Відтак наше дослідження зміщується в поле метакомунікації, яку Т. Радзієвська характеризує як «ситуацію, коли приводом для спілкування стає науковий текст, що перетворюється на предмет обговорення, інтерпретації, оцінювання за різними параметрами» [14, с. 98].

Споживачі (читачі) НТТ за своєю мотивацією та спрямованістю суттєво відрізняються, скажімо, від читачів художніх творів як у кількісному, так і якісному відношенні. Перші активно екстрагують інформацію із тексту, а інші - пасивно споживають його, реалізуючи насамперед власні естетичні запити (це, наприклад, стосується поетичних творів). Як наголошує Т. Радзієвська, «Читання наукового тексту є елементом професійної діяльності спеціаліста. Останнє найчастіше пов’язане з рішенням тих чи інших особистих завдань реципієнта, під кутом зору яких він і сприймає наукову статтю чи монографію. Текст тут виступає як каталізатор при вирішенні дослідницьких завдань» [14, с. 17].

Водночас Т. Радзієвська вказує на слабкі місця прагматики НТТ: «Побудові тексту як повідомлення заважає опосередкований характер інформації та неможливість орієнтуватися на конкретного адресата і враховувати фонд його знань. Науковий текст адресується, з одного боку, множині осіб, з другого — ця адресація опосередкована часом. Тому автор. мусить прагнути до послідовного викладу матеріалу» [14, с. 20]. Справді, на відміну від усного комунікативного акту, автор має справу з «аморфним», абстрактним читачем — йому відомо лише, що читач є фахівцем у певній галузі знань. Саме тому відсутність безпосереднього контакту та зворотного зв’язку певною мірою компенсується науковою аргументацією та послідовним викладом матеріалу.

Розглянемо для прикладу фрагмент НТТ:

При очистці висококонцентрованих стічних вод… шляхом додавання лужного реагенту в твердому стані в одну стадію значно збільшується термін процесу. Зменшення кількості реагенту на першій стадії, як і збільшення його, призводять до появи міді у фільтраті. Зниження температури нагрівання вихідних стічних вод призводить до утворення гідроксиду міді, що значно знижує ступінь очистки та погіршує фільтраційні властивості осаду [9, с. 119].

До характеристик наведеного фрагменту можна віднести: 1) лаконічність; 2) інформативність; 3) вузькофаховий характер (вочевидь текст належить до галузі хімії); 4) індивідуальний стиль автора; 5) його адресованість абстрактному реципієнтові (про якого ми не маємо жодних даних, окрім того, що сфера його інтересів — хімія). Виходячи з прагматичних міркувань, можна дійти висновку, що автор ставить за мету не лише проінформувати читача про побічні ефекти процесу очищення стічних вод, а й переконати його у правильності своїх висновків щодо небажаних ефектів зниження температури нагрівання стічних вод. Як відомо, суть прагмалінгвістики полягає саме у намаганні вплинути на співрозмовника (реципієнта) з метою спонукати його до певних дій. У цьому випадку (як і в більшості науково-технічних текстів) вплив здійснюється завуальовано, бо насамперед необхідно спонукати читача до певних роздумів, а відтак — до певних висновків. Автор фрагменту вочевидь спирається на результати проведених експериментів, однак у цій ситуації виступає, насамперед, як відправник «готової» інформації. Власне утворення тексту є для автора другорядною справою — воно потрібне для анонсування результату, тобто повідомлення про виконання певної роботи та одержання конкретного результату.

Більш виразно прагматичний вплив автора проглядається у такому фрагменті наукової статті:

Органічне сільське господарство повинне ґрунтуватися на живих екологічних системах і циклах, працюючи, співіснуючи з ними й підтримуючи їх. Органічне сільське господарство повинне досягати екологічного балансу шляхом проектування систем землекористування, створення місць перебування і підтримки генетичного й сільськогосподарського різноманіття [5, с. 106].

Автор наполегливо переконує цільову читацьку аудиторію в необхідності реалізації своїх висновків і положень (ключовим прагматичним чинником тут виступає дієслово повинне). Проте цей факт не позначається на інших характеристиках тексту, окреслених нами вище. Він лише свідчить про те, що науково-технічний текст будується, насамперед, під впливом екстралінгвістичних (позамовних) чинників. Йдеться про різнопланові інтереси автора чи інтерпретатора повідомлення. В ролі останнього може виступати хто завгодно — лектор, університетський професор, перекладач (у разі, якщо інформація викладена іноземною мовою).

Будь-який науковий твір починається зі вступу, де констатуються певні загальноприйняті положення, на які автор спиратиметься в подальшому викладі матеріалу. У вступній частині прагматичний чинник не відіграє якої-небудь помітної ролі; тут він зводиться суто до інформування реципієнта. Прикладом може слугувати такий фрагмент:

Відомо, що причиною фізичної адсорбції… є дисперсійна взаємодія. Вона виникає в результаті погодженого руху електронів у молекулах, що перебувають у безпосередньому сусідстві. Істотну роль в адсорбційній системі, що містить дифільні молекули міцелоутворюючих ПАР і гідрофобний сорбент, відіграють гідрофобні взаємодії. Радіус їх дії перевищує радіус дії молекулярних сил не менше, ніж на 1−2 порядки, що обумовлює асоціацію дифільних молекул і притягання їх до гідрофобної поверхні на більших відстанях, ніж до гідрофільних поверхонь [7, с. 55].

Наведена інформація не спонукає читача до якихось дій, а лише слугує нагадуванням про вже відомі факти з галузі фізики. Водночас вона певною мірою реалізує прагматичні інтенції автора — адже інформування і є одним із екстралінгвістичних чинників, яким керується адресант повідомлення.

Вище ми вже відзначали «розмитість» цільової аудиторії НТТ та шляхи часткової компенсації цього недоліку — послідовність та аргументованість викладу. Поза сумнівом, ефект наукового твору значною мірою залежить від того, яким автор уявляє собі середньостатистичного читача. Однак вагому роль відіграють норми й шаблони, зокрема стилістичні. З цього приводу Т. Радзієвська зауважує: «…орієнтиром при виборі засобів вираження є не адресат, а відомі взірці текстів, які формують стильові норми, відображають, як прийнято писати. Академічність, „математична чіткість“, розмовність, безособовість, використання „я“ чи „ми“ у викладі й подібні характеристики зумовлені не адресатом, а узусом, нормативністю певних форм у конкретному лінгвоколективі, в традиції». [14, с. 45]. Вочевидь, на думку автора, прагматичний ефект наративного дискурсу, яким є НТТ, має обмежений характер.

Таким чином, науково-технічний текст можна вважати наративним варіантом дискурсу, зафіксованого у письмовій формі. Прагматика науково-технічного тексту полягає в інтенції автора — проінформувати читача про найновіші результати досліджень та переконати його в об'єктивності власної позиції. Загалом, науково-технічні тексти формуються під впливом екстралінгвістичних чинників. Проте суттєву роль відіграють також формальні, зокрема стилістичні, фактори.

1. 2 Особливості текстів науково-технічного стилю у перекладацькому аспекті

Основна вимога до науково-технічного перекладу — це точна передача інформації. Як відомо, труднощі при перекладі викликає, в першу чергу, передача правильного змісту кожного речення, що дуже часто не відповідає дослівному перекладу. Критерії адекватного науково-технічного перекладу чітко сформульовані: «Він повинен точно передавати зміст оригіналу, містити загальноприйняту в мові перекладу термінологію й відповідати нормам науково-технічної літератури, переклад якої здійснюється» [4, с. 45].

Переклад німецької науково-технічної літератури відрізняється від перекладу художньої літератури, газетних статей, документально-ділового матеріалу. M. Снель Горнбі відзначає, що між різними видами перекладу (технічний / літературний переклад) спільного не так вже й багато [26, с. 138]. При перекладі науково-технічного тексту доводиться вирішувати одночасно цілий комплекс різноманітних завдань. Цей вид діяльності вимагає не лише бездоганного володіння мовою, певних галузевих знань, але й максимум зусиль з боку перекладача. Оскільки при перекладі наукової та технічної літератури, як правило, немає необхідності шукати в тексті будь-який прихований зміст, то тут необхідно прагнути до особливої термінологічної точності. При цьому необхідно мати на увазі, що далеко не завжди технічні терміни співпадають за своїм обсягом у різних мовах.

Якість перекладу науково-технічної літератури значною мірою залежить, по-перше, від особливостей цього виду літератури, по-друге, від рівня мовної та загальної технічної та наукової підготовки особи, яка займається перекладом. Досить частими є випадки, коли переклад зазнає редагування спеціалістом відповідної області.

Відомо, що для перекладача, який має достатню мовну підготовку, але не володіє необхідними знаннями у відповідній галузі науки й техніки, основні труднощі будуть пов’язані з розумінням тих частин тексту, в яких викладено вузькофахові питання. Хоча значну складність являє собою іноді й переклад спеціальних термінів. І навпаки, для перекладача, який має ґрунтовну технічну підготовку, але в недостатньому ступені володіє всіма тонкощами німецької граматики, основні труднощі в розумінні змісту будуть пов’язані, в першу чергу, з явищами мовного порядку: «зі встановленням змістових зв’язків між окремими словами в реченні, з розумінням граматичних конструкцій, вибором адекватного варіанту їх перекладу» та ін [4, c. 105].

До поняття науково — технічна література входять такі її різновиди, як монографія, стаття зі спеціального журналу, технічний опис, патенти, технічні довідники. Переклад такої літератури становить певні труднощі. По-перше, в німецькій мові є властиві лише їй граматичні явища, які спричиняють труднощі під час перекладу німецького технічного тексту українською мовою. По-друге, мова німецької науково-технічної літератури істотно відрізняється від літературної мови тим, що вона значно ускладнена наявністю розгорнутих речень з інфінітивними групами, поширеними означеннями, а також великою кількістю значних за обсягом складних речень з багатьма вставними підрядними реченнями всередині головного. При перекладі таких речень виникає небезпека втратити відчуття взаємозв'язку між компонентами речення, неперервності думки, оскільки пов’язані за змістом слова безпосередньо не співвідносяться між собою.

Крім того, для науково-технічної літератури характерним є вживання великої кількості термінів, які відображають специфіку понять. Проте жоден з існуючих словників не в змозі вмістити як усі існуючі терміни в певній галузі науки, так і новоутворені. Оскільки термінологічна система мови безпосередньо поповнюється, слід засвоїти деякі головні принципи утворення термінів, які об'єктивно існують у системі кожної розвиненої мови.

Характерною особливістю науково-технічної літератури є точність і стислість вираження думки, з одного боку, та сувора логічна послідовність та повнота висловлення — з іншого. Саме цим зумовлено певний характер мовних засобів, типових для цього виду літератури. Найголовнішою визначальною рисою науково-технічного типу тексту є його когнітивність, інформаційна насиченість [6, с. 23].

Часто помилково плутають поняття «точний» з поняттям «буквальний» переклад. Буквальний переклад зводиться до механічної підстановки українського слова замість німецького, а це інколи призводить до нісенітності. Досить часто під час перекладу механічно калькуються, формально відтворюються мовні засоби оригіналу, спотворюється зміст, не передається стилістична функція або порушується норма мови. Такий переклад є буквалізмом. Існують буквалізми лексичні, коли механічно калькуються окремі слова, фразеологічні - при неправдивому калькуванні фразеологічних одиниць, граматичні - при механічному калькуванні граматичних форм тексту, що перекладається.

Ще однією особливістю науково-технічної літератури є також наявність великої кількості слів та словосполучень, характерних саме для цього стилю.

Наприклад: die Rohre не лише труба, а й електронна лампа; untersuchen — не тільки досліджувати, а й вивчати.

Німецькій мові властива багатозначність не лише лексична, а й граматична. Так дієслова haben і sein можуть бути:

*1) самостійними дієсловами;

Наприклад: Der Stahlbeton hat viele Vorteile gegenuber dem Beton.

*2) допоміжними дієсловами;

Наприклад: Die Metallurgie ist zur Grundlage jeder entwickelten Industrie geworden.

*3) дієсловами з модальним значенням, причому в науковій літературі вони вживаються саме в модальному значенні.

Наприклад: Man hat noch viele Probleme auf dem Gebiet der Marktwirtschaft zu losen [26, с. 56].

Часто значні труднощі виникають при перекладі науково-технічного тексту у зв’язку з відмінністю синтаксичної системи мов: послідовність елементів висловлювання в німецькій і українській мовах може не збігатися. Наприклад, при перекладі речень з інфінітивними групами чи зворотами інфінітив, що стоїть у кінці групи чи звороту, в українському реченні ставиться на перше місце; при перекладі речень, які починаються не з підмета, присудок ставиться саме після підмета, у німецькому реченні порядок слів зворотний. Наведемо приклади:

1) Das Fundament hat Aufgabe, die Belastungen aus dem Bauwerk aufzunehmen und sie gleichma? ig ohne uberma? ige Setzung auf eine gro? e Flache des Baugrundes zu ubertragen.

Фундамент мав завдання брати на себе навантаження споруди і переносити його без надмірної усадки на досить велику площу будівельного ґрунту.

2) Um dem Metall andere Eigenschaften zu verleihen, legiert man es mit anderen Elementen.

Для того щоб надати металові інших властивостей, його сплавляють з іншими елементами.

3) Durch die Vervollkommnung der Technologie und durch die Entwicklung vorgefertigter Elemente gewinnt der Beton in den letzten Jahren immer mehr an Bedeutung.

Завдяки удосконаленню технології і розвитку готових збірних елементів бетон набуває в останні роки дедалі більшого значення [24].

Під час перекладу науково-технічного тексту потрібно пам’ятати про розбіжності в побудові речень німецької та української мов, про відмінність системної організації цих мов. Під час перекладу виникає необхідність текстової модифікації, яку важко передбачити і яка потребує оказійного здійснення в кожному окремому випадку. Йдеться про те, що інколи загальний зміст і контекст потребують введення одних слів і опускання інших, часткової або повної перебудови речення за вимогами граматичної норми мови, якою здійснюється переклад.

Головну увагу під час перекладу слід спрямовувати на його адекватність і точність. Необхідно враховувати кінцеву мету, а саме — якнайточніше відтворення німецькомовного оригіналу засобами української мови.

Науково-технічні тексти належать до царини наукової комунікації, учасники якої виконують когнітивні функції та орієнтуються на послідовне й динамічне нагромадження та відтворення інформації. Специфіка НТТ полягає у точності суджень та авторитетності висновків і постулатів, а також у прагненні автора (адресанта) переконати реципієнта у несхибності власної позиції.

Основна вимога до науково-технічного перекладу — це точна передача інформації. Як відомо, складнощі при перекладі викликає, в першу чергу, передача правильного змісту кожного речення, що дуже часто не відповідає дослівному перекладу.

До поняття науково-технічна література входять такі її різновиди, як монографія, стаття із спеціального журналу, технічний опис, патенти, технічні довідники. Переклад такої літератури становить певні труднощі. По-перше, в німецькій мові є властиві лише їй граматичні явища, які спричиняють труднощі під час перекладу німецького технічного тексту українською мовою. По-друге, мова німецької науково-технічної літератури істотно відрізняється від літературної мови тим, що вона значно ускладнена наявністю розгорнутих речень з інфінітивними групами, поширеними означеннями, а також великою кількістю значних за обсягом складних речень з багатьма вставними підрядними реченнями всередині головного.

Під час перекладу науково-технічного тексту потрібно пам’ятати про розбіжності в побудові речень німецької та української мов, про відмінність системної організації цих мов. Під час перекладу виникає необхідність текстової модифікації, яку важко передбачити і яка потребує оказійного здійснення в кожному окремому випадку. Йдеться про те, що інколи загальний зміст і контекст потребують введення одних слів і опускання інших, часткової або повної перебудови речення за вимогами граматичної норми мови, якою здійснюється переклад.

2. Проблеми перекладу німецьких науково-технічних текстів

2.1 Особливості перекладу граматичних структур в німецькій науково-технічній літературі

Граматичними труднощами перекладу, на нашу думку, є сукупність морфологічних та синтаксичних явищ вихідної мови, що не мають прямих відповідників у цільовій мові і потребують спеціальних мовних, перекладацьких і фахових навичок перекладача. Вони потрібні для здійснення необхідних перекладацьких трансформацій з метою досягнення адекватності у перекладі.

Під час перекладу необхідно враховувати вид матеріалу, що перекладається, тому що те, що є прийнятним для спеціального тексту, є водночас неможливим для науково-популярного.

Необхідно мати на увазі, що поняття наукового тексту з якої-небудь галузі науки або техніки не є чимось єдиним, а поділяється на низку різновидів. Загальною рисою для всіх цих різновидів є наявність термінів, а відмінною — морфологічне та синтаксичне оформлення тексту. З цієї точки зору слід розрізняти текст загальної енциклопедії, текст науково-технічного довідника, текст підручника, який значною мірою збігається за стилем з текстом енциклопедії чи довідника, науково-популярний текст чи статтю з певної галузі науки і техніки та текст із науково-технічного журналу чи монографії тощо [6, с. 213].

Розглядаючи приклади комплексних трансформацій, не можна не погодитися з В.І. Карабаном у тому, що поділ труднощів перекладу на граматичні та лексичні є досить умовний, бо у кожній мові граматичне тісно пов’язане з лексичним, і спосіб передачі у перекладі граматичних форм і конструкцій нерідко залежить від їх лексичного наповнення [3]. Однак, звичайно, існують і загальні закономірні відповідники граматичних форм і конструкцій оригіналу та перекладу, викладені нижче.

До граматичних особливостей, що впливають на морфологічно-категорійні трансформації під час перекладу науково-технічних текстів, відносяться такі (В.В. Михайленко):

а) розбіжності у будові мови як наборі певних граматичних категорій та форм: німецькі артиклі, наприклад, як категорія означеності/неозначеності, що визначають новизну інформації, невідомі українській мові;

б) різний обсяг змісту подібних конструкцій;

в) відмінні функціональні характеристики, наприклад, різні форми однини та множини;

г) відмінне частотне навантаження активного та пасивного стану, дійсного та мовного способів, інфінітивних конструкцій тощо;

д) різнотипність вираження «формального» підмета та додатка «man», «es», неможливих у структурі українського речення; використання лексичних засобів для вираження граматичних категорій, коли при використанні німецького плюсквамперфекта в українському реченні з`являються «раніше, перед тим, до того»;

е) відмінна сполучуваність слів тощо [11].

Характерні особливості науково-технічної літератури спостерігаються на рівнях лексики, граматики, прагматики та стилістичних ознак. Важливо наголосити, що хоча ці всі ознаки і присутні в будь-якій мові, проте вони не відповідають однозначно одні одним, а у кожній окремій мові виражаються своєрідно. Ця своєрідність має як кількісний, так і якісний характер. Якісна своєрідність виражається в тому, що у різних мовах для передачі тих самих відношень або характеристик вживаються неідентичні засоби мови, іноді лексичні засоби передаються граматичними і навпаки, а кількісна оригінальність виражається у різній частотності вживання тих чи інших лексичних, граматичних і стилістичних засобів.

Головним критерієм, що відрізняє один жанр науково-технічної літератури від іншого є функціональне призначення тексту. Саме воно і визначає відбір конкретних мовних засобів для певного виду тексту. Їх перевага або відсутність є зовнішньою характеристикою кожного конкретного жанру. Знання цих особливостей допомагає перекладачеві під час створення трансляту, оскільки обмежує вибір відповідних мовних засобів. На основі функціонального підходу до змістовної характеристики текстів науково-технічної літератури вирізняють такі жанри: описи технічних приладів і агрегатів, технологій і виробничих процесів, засобів праці, патентна література, реферативні видання, рекламні матеріали, описи креслень.

До кількісних відмінних рис німецькомовної науково-технічної літератури належать:

1) підвищена частотність вживання поширеного означення, пасивної конструкції, конструкцій «sein + zu + Infinitiv» та «lassen + ich + Infinitiv», деяких прийменників, вказівних займенників (у тому числі й у ролі замінника іменника), генетива, практично цілковите зникнення питальних, спонукальних, неповних речень, відсутність наказового способу, 2-ої особи і ввічливої форми дієслів і відповідних особових і присвійних займенників, еліптизація підрядних речень з метою досягнення мовної економії, підвищена частотність вживання деяких граматичних категорій, наприклад, акузатива, перфекта, сполучень з модальним дієсловом wollen, предикативного означення типу «sehen, horen, fuhlen + Infinitiv» тощо;

2) збільшення лінійного розміру деяких синтаксичних категорій (поширеного означення і групи іменника в цілому, предикативного означення, речень в цілому). Такі зміни зумовлені як завданнями стилю наукової підмови, так і письмовим характером останнього.

До якісних характерних рис німецької мови науки і техніки належать: об'єднання та абстрагування значень, наприклад, сполучення з дієсловом wollen, sein та haben + zu + Infinitiv тощо [23, c. 238].

Останні ознаки притаманні саме сучасній підмові науки і техніки, яка останніми роками зазнає бурхливих глибинних якісних і кількісних трансформацій, що враховувалося у дослідженні. На відбір граматичних явищ для дослідження значно вплинув також власне зміст наукових текстів, де домінантну роль відіграє процес, а не дійова особа, і де часто оперують абстрактними поняттями. Тут спостерігається часте вживання граматичних конструкцій з пасивним значенням, субстантивованих інфінітивів, віддієслівних іменників, що означають процес, прикметників на — lich, — isch, — ig, — bar, кількісних числівників для називання величин вимірювання і пов’язане з цим вживання прийменника von для позначення приналежності. Відбір також здійснювався з урахуванням протиставлення двох тенденцій в німецькому науково-технічному мовленні: 1) пошук оптимального варіанту вираження, що вдало відповідає завданням форми викладу і змісту стилю наукової мови та 2) прагнення авторів текстів до досягнення «краси» і повного виявлення стильових ознак, різноманітності форм вираження завдяки залученню граматичних синонімів тощо.

Сьогодні не можна стверджувати, що німецька мова науки і техніки вивчена достатньо, хоча за останні роки з’явилися праці з цієї тематики. Вони присвячені в основному лексичному складу наукового-технічного тексту, і матеріал розглядається переважно з мовознавчої, а не перекладознавчої точки зору. Деякі німецькі мовознавці (К. Геншельманн, Йр.Е.Д. Гірш, К. Гомарт) вбачають у розвитку сучасної підмови науки і техніки дві основні тенденції: а) спеціалізації і диференціації, до все чіткішого і точнішого розмежування понять та б) до економії, «тяжіння» людини до збереження власних зусиль. [22, с. 103], Принцип економії є «силою, що дає поштовх до змін у мові, дозволяє створити засіб спілкування, придатний для загального спілкування, що уможливлює передачу великої кількості інформації за незначної затрати засобів» [21, с. 390].

Граматичні відповідники між мовами з різними граматичними будовами у більшості випадків є лише функціональними і залежать від чинників, що можуть постійно змінюватися. Але навіть тоді, коли, наприклад, знайдено оптимальну структуру речення у перекладі з урахуванням усіх чинників, то виникає важлива проблема вибору найвдалішого порядку слів у реченні. Під час перекладу українською мовою це найчастіше стилістична проблема, що потребує ретельного розгляду як у стилістичному, так і в екстралінгвістичному планах. Функціональний принцип передачі синтаксичних конструкцій у перекладі базується на визначальній ролі функції речення в семантичному і експресивно-стилістичному плані.

Граматичні трансформації полягають у перетворенні структури речення в процесі перекладу залежно від норм мови перекладу. Трансформація може бути повною або частковою залежно від того, чи змінюється структура речення повністю або частково. Якщо заміні підлягають головні члени речення, то відбувається повна трансформація, якщо ж лише другорядні, то — часткова. Окрім членів речення можуть змінюватися і частини мови. Синтаксичні та морфологічні трансформації можуть відбуватися й одночасно.

2.2 Синтаксичні особливості німецьких речень та їх відтворення при перекладі

Для наукової і технічної літератури характерною є орієнтація на книжково-писемні елементи з переважанням складних (складносурядних і складнопідрядних) речень і майже повна відсутність фразеологічних одиниць стилю усного мовлення. Для синтаксису цієї літератури характерною є повноскладність речень, і лише у деяких, більш спеціальних різновидах текстів, закономірним є застосування односкладних речень.

Синтаксичні проблеми перекладу німецької науково-технічної літератури пов’язані насамперед із тяжінням німецького писемного літературного мовлення до стислості висловлювання та економії мовленнєвих зусиль. Таким чином утворюються еліптичні речення з вилученими членами речення, речення з неповною рамкою та без рамки, речення з винесеними членами за межі рамки, вилучаються не лише службові, а й самостійні частини мови тощо. У німецькій мові особливо часто спостерігається скупчення службових слів та прийменників, розпізнати та перекласти які іноді досить нелегко, особливо у випадку їх розміщення не за правилами граматики. Саме ці і деякі інші проблеми досліджуються у цьому розділі та пропонуються альтернативні прийоми перекладу у кожному конкретному випадку. Ми проаналізували німецькі тексти та запропонували власні варіанти перекладу.

Коли після дієслів-присудків головного речення «sehen, horen, fuhlen» сполучники «das, wie» можуть не вживатися, підмет підрядного речення при цьому може бути у знахідному відмінку, а дієслово представлено інфінітивом без «zu», тоді у перекладі варто сформувати підрядне речення додатку, адже прямого відповідника німецької конструкції в українській мові не існує:

Man sieht Dampf aus dem Uberhitzer ausstromen [27, c. 12]. Видно, що з перегрівника виходить пар.

За умови ідентичності підметів у головному та підрядному реченнях, що можуть вводитися за допомогою сполучників «als, wenn, wahrend, indem, nachdem, kaum», зміст підрядного речення може передаватися українською мовою дієприслівниковим зворотом шляхом вилучення сполучника і підмета, вираженого особовим займенником та заміни особової форми дієслова дієприкметником, який перекладається дієприслівником, іноді дієприкметником. З метою економії в українській мові іноді вдається застосовувати конструкцію «прийменник+іменник», наприклад:

Mit Kupferrohrformteilen (Fittings), Armaturen, Pumpen und Apparaten miteinander verbunden, konnen nichtloschbare Verbindungen durch Weichloten, Hartloten, Schwei? en oder Pressen hergestellt werden [18, c. 37]. Щоб було зрозуміліше, яке це підрядне речення, спочатку з’ясовуються елементи, що їх було вилучено. Після підстановки отримуємо:

Nachdem sie mit Kupferrohrformteilen (Fittings), Armaturen, Pumpen und Apparaten miteinander verbunden sind, konnen nichtloschbare Verbindungen durch Weichloten, Hartloten, Schwei? en oder Pressen hergestellt werden.

Отже, речення перекладається так:

Після з'єднання за допомогою мідних фасонних деталей (фітингів), арматур, насосів і апаратів, можна зробити нероз'ємні сполучення шляхом паяння твердим, м’яким припоєм, зварювання або пресування.

З перекладу видно, що у цьому випадку німецький дієприкметниковий зворот перекладається українською мовою лише за допомогою прислівника з іменником.

Якщо порушується головне правило дієприкметникового звороту, коли дієприкметник стоїть на початку або у кінці речення, тоді відповідник цього дієприкметника в українському перекладі стоятиме якомога ближче до сполучника, з якого й починається підрядне речення, тобто займає друге або третє місце, і лише після нього розташовуються усі залежні слова, наприклад:

Gegen die beiden Rander zu zeigt die Scholle einen langsamen, aber beharrlichen Bruchschollenabstrom, andauernd von unten ersetzt durch neue Basaltschmelzen [16, c. 25]. У напрямку обох країв глиб спостерігається повільне, але постійне сповзання масиву розлому, який поступово замінюють знизу нові базальтові плити.

Якщо порушене головне правило інфінітивного звороту, коли інфінітив стоїть у кінці, то у перекладі він ставиться одразу після присудка, наприклад:

Es gibt wenige Volker, die nicht in Form von Sagen oder Schopfungsgeschichten versucht hatten sich eine Vorstellung zu ersinnen von der Entstehung der Erde und damit auch von der Bildung der Kontinente und Ozeane [19, c. 85]. — Існує небагато народів, які б не намагалися уявити собі у формі переказів та легенд створення світу, виникнення Землі і тим самим також створення континентів і океанів.

Якщо пояснювальні слова у німецькому реченні стоять після незмінюваної частини присудка, то змінювана і незмінювана частини можуть розташовуватися досить далеко одна від одної. До речі, у цьому випадку виникає навіть своєрідна рамка — «рамка навпаки». У такому разі спочатку перекладається член речення, що несе на собі найбільший наголос, у даному випадку — це прикметник у порівняльному ступені «набагато складніший», і тільки потім усі пояснювальні слова. Підмет і присудок стоятимуть у кінці речення, наприклад:

Weit komplizierter als Beobachtungen auf dem Festland sind die magnetischen Messungen auf See [16, c. 30]. Набагато складнішими, ніж спостереження на суші, є магнітні виміри на морі.

Речення в науково-технічному тексті, як відомо, часто містять досить велику кількість слів. Саме такі занадто довгі речення, що містять прийменниково-прийменникові або прийменниково-сполучникові сполучення, є складними для розуміння та перекладу, адже мовна економія відіграє не останню роль у підмові науки і техніки, наприклад:

Wahrend noch Tamman vorzugsweise eine Diffusion von Sauerstoff durch die Oxydschicht zum Metall hin fur wahrscheinlich ansieht, kann man jedoch heute sowohl experimentell als auch theoretisch den Beweis fuhren, dass in den meisten Fullen das betreffende Metall durch die Zunderschicht hindurch an die Oberflache wandert und sich dort mit dem Sauerstoff vereinigt [20, c. 16] - У той час, коли Тамман ще вважає можливою дифузію кисню внаслідок окисленого прошарку металу, вже сьогодні можна як експериментально, так і теоретично довести, що у більшості випадків метал проходить через шар окалини на поверхню, де і вступає в дію з киснем.

Після виділення конструкцій «zum Metall hin» та «durch die Zunderschicht hindurch» стає зрозумілим, що перекласти одну з них окремо не вдається. Тому для перекладу використовується ширший контекст: «durch die Oxydschicht zum Metall hin» (внаслідок окисленого прошарку металу). Отже, після вибору прийомів перекладу обох конструкцій видно, що мовна економія досягнута в обох випадках: у першому — прямий відповідник «zum…hin» у цільовій мові взагалі було вилучено, а в другому прийменниково-прислівникове сполученні «durch…hindurch» перекладено за допомогою лише одного українського прийменника «через».

У німецькій мові частіше, ніж в українській, можливе вилучення іменника. Складнощі під час перекладу пов’язані із правильним відновленням його за допомогою контексту. Під час розпізнавання іменник віднаходиться за допомогою артиклів, займенників, прикметників, роду та числа.

Якщо вилучено іменник, який мав би стояти у тексті без артиклів та граматичних означуваних слів, тобто фактично лише за наявності прикметника (дієприкметника, порядкового числівника) у відмінюваній формі, то під час перекладу він може відновлюватися за допомогою контексту або взагалі вилучатися, наприклад:

Am leichtesten geraten hangende Gegеnstande bei Beben ins Pendeln, stehende verrutschen auf ihrer Unterlage und wenig standhafte fallen um [19, c. 95]. Найшвидше під час землетрусів починають коливатися висячі предмети, стоячі - ковзають на тому місці, де вони розміщені, а нестійкі - перекидаються.

У цьому випадку показником вилученого іменника є лише відмінювана форма прикметника «standhafte» та дієприкметника «stehende». Якщо число вилученого іменника та іменника, згаданого у попередньому чи подальшому контекстах, не відповідають одне одному, то слід перевірити форми однини і множини іменника, встановленого за контекстом, та зіставити їх з означуваними словами у реченні і, якщо хоча б одна із них з ними збігається, можна стверджувати, що вилучений іменник встановлено, наприклад: Nach dieser Methode kann also zwei Vektoren ein dritter zugeordnet werden [19, c. 97]. — Таким чином, за цим методом до двох векторів додається третій.

Запропоновані нами варіанти перекладів німецьких речень дозволяють скласти уявлення про основні складнощі, з якими може зіштовхнутися перекладач, працюючи з німецькою науковою літературою.

2.3 Німецькі науково-технічні терміни та засоби їх перекладу

Становлення і розвиток термінології, семантична структура термінів перебувають в центрі уваги фахівців багатьох галузей знання. Кожна наука прагне максимально впорядкувати термінологію, якою вона користується, і, встановивши однозначну співвідносність між словом і термінованим поняттям, досягти максимальної точності й лаконічності кожного терміна.

В основі кожного терміна обов’язково лежить визначення (дефініція) реалії, яку він позначає, завдяки чому терміни представляють собою точну і в той же час стислу характеристику предмета чи явища. Термін може бути утвореним на основі рідної мови або запозиченим як із нейтрального термінологічного банку (міжнародні греко-латинські терміноелементи), так і з іншої мови, він повинен відображати ознаки даного поняття; значення терміну для спеціаліста дорівнюється значенню поняття.

Серед можливостей творення німецьких термінів існують певні закономірності. Розуміння та знання цих особливостей може допомогти перекладачеві здійснити адекватний переклад. У німецькій мові терміни-назви професій утворюються за допомогою частотного суфікса чоловічого роду — er та його розширеного варіанта суфікса — ler: Dreher — токар. Серед іншомовних дериватів регулярними та частотними є суфікси чоловічого роду — at, — ent, — ier, — ist, — loge, — ast, — rch та жіночого — iere: Kandidat — кандидат; Bakteriologe — бактеріолог, Metalloge — фахівець з металознавства. З механізацією та автоматизацією виробництва зросла соціальна потреба в предметних назвах зі значенням знарядь праці (пристроїв, приладів, машин, механізмів) та інших конкретно-предметних найменувань. Семантико-синтаксичну функцію інструменталя в українській мові реалізують суфікси — ник/ - льник; - ач; - акяк, — ок, — ерор. У сучасній німецькій мові вживається невелика кількість суфіксів, в саме: продуктивний, частотний суфікс чоловічого роду — er: Abschneider — сепаратор; - el — суфікс чоловічого та жіночого роду, непродуктивний, не частотний: Schlagel — молоток; - erei — розширений варіант суфікса жіночого роду — ei: Bohrerei — свердловий цех, Gerberei — дубильня [2, c. 64].

Значення побічних, відпрацьованих продуктів чи відходів в німецькій мові передається за допомогою префікса Ab-: der Abdraht — ошурки, тирса [2, c. 181].

Особливо широко використовуються у термінології складні слова. Поява термінів складної структурної будови найбільше зумовлена потребою передати два значення в одному слові. Складні терміни (композити) утворюються внаслідок об'єднання в одній лексичній одиниці двох чи більше основ повнозначних слів. В німецькій мові найчастіше зустрічаються такі композити: іменник + іменник: der Tonbeton — глинобетон; прикметник + іменник: der Schnellstahl — швидкоріжуча сталь; дієслово + іменник: der Schreibkopf — друкуюча голівка; іменник + прикметник: klimabestandig — стійкий до клімату; прикметник + Partizip І: selbstpolierend — самополіруючий; прикметник + Partizip II: tiefgekuhlt — сильно охолоджений [17, с. 54].

У прикметників для передачі пасивного значення використовують суфікс — bar: ausfuhrbar — здійсненний. Для вираження значення відсутності якоїсь ознаки використовують в німецькій мові суфікси: — los, — frei, які в українській мові передаються за допомогою суфікса — без. Наприклад: stickstofffrei — безазотний. У прикметниках, що виражають кратність чи повторюваність, використовуються суфікс — fach: dreifach — тричі. При передачі значення подібності з предметом, відповідності ознаки використовують суфікс — artig: wellenartig — хвилеподібний.

Також в німецькій в мові, так само як і в українській мові, є дуже багато запозичень. У німецькій мові запозичення з англійської мови найчастіше зустрічається в економічній та комп’ютерній сферах, оскільки ці галузі розвивалися активно в США. Наприклад: der Salesmanager — менеджер з продажу, die Hardware — апаратне забезпечення [2, c. 190].

У дієсловах для вираження значення повторної дії використовують такі префікси, як wieder-, nach-: nachmessen — повторно вимірювати. Для передачі значення зникнення чи віддалення використовують префікс ent -: entrosten — усунення іржі. Аби передати значення напрямку руху вверх, відкритого стану, збільшення об'єму використовують префікс auf-: aufblasen — роздувати, надувати. Для передачі руху назовні в німецькій мові використовується префікси aus-, heraus-: ausdunsten — випаровуватись. Для передачі наближення чи початку дії в німецькій мові використовують префікс
an-: anbrennen — запалюватись. Для передачі руху крізь щось та для передачі процесу подолання перепон в німецькій мові використовують префікс durch-: durchblasen — продувати. Для передачі значення віддаляння та зменшення у німецькій мові використовують префікси ab-, herab -: herabtransformieren — зменшувати шляхом трансформації. Також в термінології німецької мови має місце таке явище як субстантивація, наприклад: das Ausstrecken — витяжка; das Sondieren — зондування, das Bremsen — заторможування.

Найбільш продуктивними є префікси: un-, ur-: die Unverletzichkeit-недоторканність, das Urheberrecht — авторське право, серед дієслівних префіксів — miss-, zer-, er-, ver-, be-, ent-: die Missbilligung — догана, der Misssbrauch — зловживання, der Verdacht — підозра, die Berufung — апеляція, der Beschluss — рішення, die Beschwerbe — скарга [2, с. 263].

З напівпрефіксів, що часто зустрічаються в іменниковому та прикметниковому юридичному термінотворенні, можна виокремити такі: selbst, au? en, gegen, haupt — das Hauptverfahren — судовий процес, gesamt, neben, ininner-, voll — der Vollzug — виконання та інші.

Терміни, побудовані за суфіксальним типом, визначаються такі: — ung, — er, — е: Abstimmung, Arbeitgeber, Anfrage, Abgeordnete. Продуктивними суфіксами прикметників є: — ig: bedurftig; - lich: beweglich.

Для утворення термінів використовуються також напівсуфікси, найбільш продуктивними серед них є такі:

напівсуфікси іменників: macht (die Eigenmacht), recht (das Begnadigungsrecht — право помилування, das Beschwerderecht), stuck (das Grundstuck).

напівсуфікси прикметників: fahig (kautionsfahig — той, хто має право виступати поручителем; той, хто може внести заставу) [25, c. 38].

Найпоширенішим є тип поетапної деривації: перший етап — префіксація, другий етап — суфіксація, що зумовлено необхідністю номінації вже іншого спеціального поняття та виникненням нової термінологічної одиниці.

Відомо, що основною ознакою терміна є його кореляція з поняттям відповідної галузі знань. Враховуючи цю властивість терміна, важливо простежити його семантичні смислові зв’язки із загальновживаним словом. Однією з найскладніших проблем у лексикографічному описі слова — терміна є розмежування полісемії та омонімії.

Якщо два ідентичні звукові комплекси є одним словом, то у відповідності до існуючої лексикографічної традиції їм має відповідати одна словникова стаття, а якщо вони за своєю суттю різні - то дві, три і т.д. Однак у тлумачних словниках опис численних значень одного і того самого знака здійснюється шляхом пояснення одного значення через інше без пояснення зв’язку між ними та без урахування його узагальнюючої природи слова-терміна [8, с. 136].

Терміни, на відміну від слів «широкого вжитку» всередині свого термінологічного поля зазвичай однозначні; одне і те ж слово може бути терміном різних сфер знання, але слід зауважити, що це не полісемія, а омонімія. Омонімія — одне з явищ, які притаманні всім мовам та характеризують лексико-семантичну систему кожної з них.

У зв’язку з появою нових галузей, відкриття нових явищ, виникають значні труднощі визначення загальнонаукової, загальнотехнічної галузевої і вузькоспеціальної термінології: загальнонаукові і загальнотехнічні терміни — це терміни, які вживаються в декількох галузях науки і техніки.

Галузеві терміни — це терміни, які вживаються лише в одній галузі знань. Наприклад: der Rechtsanspruch — правова претензія.

Вузькоспеціальні терміни — це терміни, які характерні для спеціальності даної галузі. Наприклад: die Ordnungsverwaltung — адміністративна діяльність, щодо забезпечення суспільного порядку [3, с. 198].

Термін, як правило, виконує дві функції - номінативну (тобто називає поняття) та функцію відображення змісту поняття.

Отже, розуміння та знання цих особливостей може допомогти перекладачеві здійснити адекватний переклад, першочергово зрозуміти зміст та потім спробувати знайти повні еквіваленти термінам у мові перекладу.

Граматичні трансформації при перекладі німецьких науково-технічних текстів українською мовою полягають у перетворенні структури речення в процесі перекладу залежно від норм мови перекладу. Трансформація може бути повною або частковою залежно від того, чи змінюється структура речення повністю або частково. Якщо заміні підлягають головні члени речення, то відбувається повна трансформація, якщо ж лише другорядні, то — часткова. Окрім членів речення можуть змінюватися і частини мови. Синтаксичні та морфологічні трансформації можуть відбуватися й одночасно.

Синтаксичні проблеми перекладу німецької науково-технічної літератури пов’язані насамперед із тяжінням німецького писемного літературного мовлення до стислості висловлювання та економії мовленнєвих зусиль. Таким чином утворюються еліптичні речення з вилученими членами речення, речення з неповною рамкою та без рамки, речення з винесеними членами за межі рамки, вилучаються не лише службові, а й самостійні частини мови тощо. У німецькій мові особливо часто спостерігається скупчення службових слів та прийменників, розпізнати та перекласти які іноді досить нелегко, особливо у випадку їх розміщення не за правилами граматики.

Терміни, на відміну від слів «широкого вжитку» всередині свого термінологічного поля зазвичай однозначні; одне і те ж слово може бути терміном різних сфер знання, але слід зауважити, що це не полісемія, а омонімія. Омонімія — одне з явищ, які притаманні всім мовам та характеризують лексико-семантичну систему кожної з них.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой