Педагогічна діяльність С.Т. Шацького

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. С. Т. Шацький видатний теоретик і практик i половини XX століття
  • 1.1 Педагогічна діяльність С.Т. Шацького
  • 1.2 Школа — «центр організації дитячого життя»
  • Розділ 2. Погляди С. Т. Шацького на формування дитячого колективу
  • 2.1 Організація навчально-виховного процесу в колонії «Бадьоре життя»
  • 2.2 Значення ідей С. Т. Шацького для педагогічної науки
  • Висновок
  • Використана література

Вступ

Актуальність дослідження. На даний час, коли в країні не приділяють освіті заслуженої уваги, є доречним вивченням саме педагогічних ідей С. Т. Шацького. Для нас, майбутніх вчителів, це повинно бути одним із базових знань. Адже ми повинні якнайкраще володіти знаннями з педагогіки, виховання та освіти учнів. З одного боку, педагогіці та методу виховання, освіті приділяють достатньо уваги, але це лише увага, яка не має суттєвої та остаточної дії. Колишні учні минулих років відчули на собі багато експериментальних дій. У 2001 році, почали вводити нову систему освіти на 12-річну школу. Невдовзі ж її відмінили. Саме експериментальні дії були відчутними через погане забезпечення підручниками. Учні навчались за старими примірниками, так як не мали змоги мати нові. До навчання включали багато непотрібних факультативів, які були зовсім нецікавими, багато позаурочних годин. Добре це було чи погано ніхто висновків не зробив, але для себе їх можна зробити. По суті, ніхто не цікавиться сучасною педагогікою по-справжньому. Вводять нові методи, прийоми, методики, але до суттєвих результатів, в кращу сторону, вони аж ніяк не призводять. Саме тому я вважаю, що актуальність нашої курсової роботи є доречною на наш час, а саме педагогічні погляди Шацького допоможуть нам краще опанувати проблеми сучасної педагогіки.

Великий інтерес до справи С. Т. Шацького, а саме до проблем соціального середовища виявили Д. Ушинський і Л. М. Толстой. Також не оминали увагою С. Т. Шацького Н.К. Крупська, яка достойно разом з В.І. Леніним оцінили його Першу дослідницьку станцію. Цікавились ідеями С. Т. Шацького і Д. С. Бершадська, В.І. Бєляєв, О. А. Черепенов, Ф.А. Фрадкін та інші. А на встановлення Шацького як педагога мали роботи П. Ф. Лесгафта, якого він вважав «істинним творцем російської наукової педагогіки», Сєченов І.М., Павлов І.П. Безпосередні контакти з Тімірязєвим в Московському університеті, з В.Р. Вільямсом, А. Ф. Фортунатова в сільськогосподарському інституті (нині Московська сільськогосподарська академія ім. К.А. Тімірязєва) також зіграли чималу роль у становленні світогляду Шацького.

1962−1965 рр. найближчі співробітники Шацького — В. М. Шацька, Л.М. Скаткін, М.М. Скаткін за сприяння І.А. Каирова підготували до видання «Педагогічні твори С.Т. Шацького» в чотирьох томах, куди увійшли не тільки опубліковані праці, але і що збереглися стенограми його доповідей і виступів, рукописи неопублікованих статей.

Метою нашої курсової роботи є вивчення педагогічніх ідеї С. Т. Шацького, які були реалізовані у його школах, яка була центром організації дитячого життя та розкривала систему навчального-виховного процесу у колоніях.

Завданням дослідження вважаємо:

— дослідити етапи педагогічної діяльності С. Т. Шацького;

— описати організацію навчально-виховної практики у школі;

— розкрити значення ідей С. Т. Шацького для педагогічної науки.

Об`єктом дослідження є наукова спадщина С. Т. Шацького.

Предметом є педагогічна діяльність видатного педагога.

Методом дослідження слугує порівняльно-історичний.

Завдяки порівняльно-історичному методу ми змогли порівняти сучасну, минулу та закордонну навчально-виховну систему. Визначили їх відмінності та особливості.

шацький педагогічна наука колонія

Розділ 1. С. Т. Шацький видатний теоретик і практик i половини XX століття

1.1 Педагогічна діяльність С.Т. Шацького

Станіслав Теофілович Шацький (1878 — 1934) є відомим педагогом дореволюційного періоду, що працював в перші роки радянської влади, розвиваючи соціально-педагогічні ідеї. Він одним із перших російських вчених звернувся до соціальної педагогіки дитячого колективізму, до проблеми взаємозв'язку соціального середовища і особистості.

Народився в с. Вороніно, нині в Духовщінського районі Смоленської області, походив із дворянської родини, багатодітної, з вираженими релігійними настроями (католицизм). Потім він помітить: «для заняття педагогікою потрібен певний склад душі.» [24: кн. «Роки шукань», ч.1 «стара школа"]. У 1885 році він прийнятий в 6-ту Московську гімназію, що вважалася на той час однією з кращих в Москві. Він описує, як в ній йшла постійна війна вчителів та учнів, ненадовго переривалася лише під час іспитів, коли інтереси тих і інших зближувалися. Характерний уривок: «після навчального року учні групами йдуть і палять або топлять підручники» [24].

«Моя педагогічна віра виросла з заперечення того, як мене вчили і виховували» — напише Станіслав Теофілович пізніше [24]. Через вісім років, у 1893 році, С. Шацький вступив до Московського університету (спочатку на Мехмат, потім переводиться на медичний факультет, але і там довго не затримується), потім у сільськогосподарську Академію. Останній перехід пояснювався просто: Шацький вже вирішив стати педагогом, при цьому за зразок для себе вважав у той час школу Толстого Л. М. в Ясній Поляні, де учні багато уваги приділяли праці, особливо на землі, в полі. Оскільки Шацький вважав для себе необхідним все робити професійно, то він переходить в с / г академію на спеціальність агронома саме для того, щоб грамотно і вміло керувати заняттями своїх майбутніх учнів на землі. Однак як тільки він порахував, що отримав необхідні знання, то залишає академію, у 1905 році, не закінчивши її (незважаючи на очевидні успіхи і запрошення зайнятися науковою роботою по даному напрямку).

У 1899−1901 роках займався в Московській Консерваторії по класу вокалу в класі У. Мазетті. Заняття були настільки успішними, що, хоча він і не закінчив Консерваторію, його запросили в оперну групу Великого театру. У Консерваторії він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, В.М. Дем`яновою, яка закінчила її з червоним дипломом по класу фортепіано. Але його приваблювало інше — педагогіка.

Педагогічну діяльність розпочав у 1905 році серед дітей і підлітків робітничої околиці Москви. Спільно з колегами і при допомозі робітників вперше в Росії створив дитячий клуб і літню дитячу колонію в Щелково. Згодом клуб розгорнувся у сетлемент (комплекс), який складався з майстерень, дитячого саду, школи, невеликої обсерваторії. Метою цього товариства було поширення культурних здобутків, пошук нових шляхів соціального виховання дітей. Всі дитячі заклади існували за рахунок приватних жертводавців, однак через проведення в них «соціалізму для дітей» були закриті. Шацький разом з педагогами, які залишились з ним, у 1911 р. організували літню дитячу колонію для дітей і підлітків «Бадьоре життя» в Калузькій губернії. Тут вводилась дитяча праця, спостереження за природою, наукові дослідження, художня творчість, ігри, основи самоврядування.

Значну роль формуванні педагогічного світогляду Шацького зіграв Д. Дьюї. У працях американського педагога Шацький виділяв демократизм, прагнення доповнити традиційний уклад нові елементи. У його передмові до книжки Д. Дьюї «Школа й суспільство» Шацький підкреслив роль філософа і педагога з розробки методологічних основ педагогічної науки, в привнесенні у ній діяльного початку.

«Цінність даної роботи Дьюї у тому, що він ставить процес виховання як нерозривний частина соціального життя, яка з неї, черпающую матеріал з його практики і спрямовану на поліпшення життєвих форм. Відчувається, що з кожним твердженням Дьюї стоїть гора вивчених фактів, і добре визнати вірність його фактів може лише те, хто багато попрацював і продумав у житті, кому знайома важка робота роздуми над досвідом, здобутим особистими зусиллями. Дьюї сповнений бажання побудувати шкільну систему, не підтримує соціальних протиріч. «До цього часу, — говорить він — ані зріст демократії, ні розширення наукових знань, ні книжки, газети, подорожі, техніка — не знищило двох ворожих класів — робочого і вільного нетрудящегося. — Думка і дію би мало бути злиті і об'єднує ці два початки у єдине, яке може дати усе необхідне для об'єднання лише у розумної роботи користь» [7: Дьюї Д. Введення у філософію виховання. — М., 1921]. Творчо використовуючи ідеї цих значно різняться між собою в напрямі педагогічної думки педагогів, Шацький створив нові підходи до виховання підростаючого покоління, підготовці його до праці і життя.

Перший етап діяльності Шацького характеризувався підходом до дитини як до найвищої цінності. Педагогічний процес він порівнював з «дитячим царством», де вільно розвивається природа дитини, а педагог виступає в ролі друга, товариша. Шацький намагався хоча б тимчасово ізолювати дітей від несприятливих впливів середовища. Однак розуміння того, що це зробити неможливо, привело його до ідеї про необхідність забезпечити активну педагогізацію середовища існування дитини, використати всі засоби суспільства, щоб допомогти самовизначенню особистості.

У своїх вихідних теоретичних підходах він керувався положенням про те, що розвиток людини у взаємодії і під впливом оточуючого середовища, є не що інше як процес її соціалізації і самореалізації в тому суспільстві, в якому вона живе. Соціалізація проходить як в процесі стихійної взаємодії людини з оточуючим середовищем і неорганізованого впливу на неї різних обставин життя, так і у відносно спрямованому суспільством процесі впливу на ті чи інші категорії людей, а також в процесі цілеспрямованого створення умов для розвитку людини і виховання. С. Т. Шацький віддавав перевагу вивченню дітей як представників певного соціокультурного середовища. Він вказував, що вплив середовища на дитину проявляється у всіх видах її роботи: в дитячих зошитах, при розв’язуванні нею задач, в почерку, словах, виразах, на кінець, у тому опорі, який вона виявляє у ставленні до матеріалу, що вивчається в школі, у всій її поведінці. Тому педагог повинен прагнути зрозуміти дитину у контексті її оточення, не вириваючи її з середовища, але постійно підвищуючи її педагогічний потенціал. У цьому проявились своєрідність і самобутність педагогічних підходів С. Т. Шацького.

Через теоретичну і практичну діяльність педагога проходить також ідея дитячої праці в соціалізації особистості. Осмислюючи місце праці в дитячому житті, він прийшов до думки, що в ранньому віці праця повинна бути пов’язана з мистецтвом та грою. Але чим старшою стає дитина, тим серйозніше вона повинна ставитись до трудової діяльності. Праця, гра, мистецтво — ці три елементи дитячого життя невіддільні один від одного і є обов’язковою умовою соціалізації і розвитку особистості дитини.

Після 1917 року Шацький за пропозицією Луначарського включається в роботу із створення радянської школи, не залишаючи ідеї дитячого співробітництва.

У 1919 році він створив першу дослідну станцію з народної освіти Наркомосу з двома відділеннями: сільським (Калузька губернія) і міським (Москва). В основу діяльності станції був покладений основний принцип радянської педагогіки 20-х років — зв’язок школи і виховання з життям, бойовий характер педагогічної діяльності.

Дослідна станція, яку очолював С. Т. Шацький, була унікальним закладом, що розвивала чимало важливих напрямків педагогічної науки. Заслуга самого Шацького полягала в тому, що він зробив предметом своїх досліджень вплив мікросередовищних умов на соціалізацію дитини.

Видатний російський педагог серед кола важливих проблем виділяв питання самоврядування школярів, виховання як організацію життєдіяльності дітей, в тому числі проблеми лідерства в дитячому співтоваристві. Головне завдання школи, на думку Шацького, полягало в залученні дитини до культурних досягнень людства. Освіта, стверджував педагог, повинна бути спрямована на формування людини, здатної самоудосконалюватися і удосконалювати своє оточення. Він вважав, що школа повинна проводити роботу з оточуючим середовищем, щоб підтримувати його позитивні впливи і боротися з негативними.

На «Станції» здійснювалась цікава робота: дитячий колектив і жителі району знаходились в постійному співробітництві. Для того, щоб воно було успішним, вивчали середовище, побут кожної сім'ї, залучали населення до виховання дітей, узагальнювали досвід батьківської педагогіки. Проводилась пропаганда педагогічних знань, в якій брали участь і вчителі, і старші школярі. Вихованці «Станції» навіть надавали економічну допомогу населенню, брали участь в електрифікації і радіофікації сіл, будинків, ставили агрономічні досліди, брали участь в суботниках [20: Шацький С. Т. Зібрані педагогічні твори. Т.2. — М., 1980. — С. 40−54].

Важливим положенням концепції Шацького було переконання, що джерело розвитку дитини знаходиться не в генетичних задатках, а в тому соціальному і економічному середовищі, в якому протікає її виховання. Шацький виходив з припущення, що фактором, який визначає поведінку людини є «соціальна спадковість» — норми, традиції, які передаються з покоління в покоління.

С.Т. Шацький боровся з тими педагогами, які прагнули створити нову науку про дитину без опори на дослідну та експериментальну базу. В ході соціально-педагогічних досліджень на Станції проводились спостереження за життям та діяльністю дітей, анкетування, бесіди, аналізи творів тощо.

Справжня школа, на думку Шацького, повинна розвивати дитину цілісно в процесі трудової, естетичної, розумової, фізичної та соціальної діяльності. У взаємодії один з одним різні види діяльності сприяють і різнобічному розвитку особистості. Найважливішою метою виховання С. Шацький вважав проектування процесу розвитку особистості учня, що дозволило б з року в рік розширювати простір його культури, висувати перед ним нові завдання, привчаючи до всього доходити самостійно [9].

Погляди С. Т. Шацького на використання соціалізуючих факторів в навчально-виховному процесі були новими і самобутними не лише для Росії 20-тих років. Однак суспільні умови, в яких йому доводилось втілювати в життя свої ідеї, дуже заважали йому. Станція постійно знаходилась під загрозою закриття.

1.2 Школа — «центр організації дитячого життя»

Основна ідея Шацького — створити центр, який задовольняв би дитячі вимоги. Потрібна велика робота, аби з’ясувати ті основи, які треба покласти в створення цієї справи.

У дитячому клубі мають бути надані всі можливості вчитися життю і всі головні елементи, які беруть участь у творенні життя. Клуб повинен пересилити вплив вулиці, а тому має бути гнучким, живим, безпрограмним, й обличчя, працюючі у клубі, мають відрізнятися рухливістю орієнтування. Основою роботи має бути вивчення у дітей інстинктів дослідження, інстинкту праці та руху, інстинкту виявлення себе і інстинкту наслідувальності. Найважливіша робота ради має спрямувався на те, щоб зберегти те, що є в дітях.

С.Т. Шацький зробив великий внесок у розробку проблем соціальної педагогіки, і педагогіки соціального середовища. І до Шацького цю проблему викликала пильна увага передових мислителів. Зокрема, великий інтерес до неї виявляли Д. Ушинський і Л. М. Толстой. Вивченням впливу середовища на дітей С. Т. Шацький і його працівники багато опікувались ще в дореволюційний період. Однак природно, тоді їхньої можливості були вкрай обмежені, а вплив на довкілля практично мізерний. Лише в умовах соціалістичної дійсності Шацькому вдалося поставити справу вивчення соціального середовища та його впливу на формування дітей із широким розмахом і з справді науковим підходом. У цьому бралося до уваги як середовище і його вплив на дітей, так і можливості середовища в цілях його покращення. Такий експеримент ставився вперше у світовій педагогічної практиці. І на цій основі у Шацького сформувалася система — школа як центр виховної роботи у районі своєї діяльності. Зроблено було чимало. Шацькому та його співробітникам довелося починати впровадження елементів культури у побут села 20-х рр., оздоровлювати побут школярів, включаючи елементарних правил гігієни. У програмі заплановано також, що має робити школа, щоб дати дітям отримати новий досвід, заснований на наукових даних.

Здійснення наміченої програми у сфері охорони здоров’я дало позитивні результати — діти у школі та у ній стали дотримуватися вимог гігієни. Це мало велике громадське значення на початку 20 рр., як у селах було чимало безкультур’я, забобонів, а діти страждали від антисанітарних умов життя.

Плідна виховна робота шкіл під керівництвом С. Т. Шацького отримала гарну оцінку В.І. Леніна. На нараді по фізичного вихованню Н. К. Крупська згадувала: «Я розповідала якось Володимиру Іллічу про ту роботі, яку розгортає Перша дослідна станція Наркомосвіти в Калузької губернії у справі фізичного виховання сільських школярів (тоді станція робила ще перші кроки у цьому напрямі, тепер цю роботу в неї розгорнулася дуже широко). «Ось це справжнє справа, а не балаканина», — зауважив Володимир Ілліч.

Далі Надіє Костянтинівна продовжувала: «Питання йде про відношення дітей щодо спорту, марширування тощо — питання про сон і відпочинок, про харчування, про свіже повітря, купання, про найпростіші речі, проте вони так страшно важливі для їхнього добробуту, для їхнього розвитку» [10: Крупська Н. К. До. пед. тв. у 10 т. М., 1959, т. 3, с. 155]. Програма з охорони здоров’я була як програмою освіти, так і виховання. Її виховне значення насамперед виявляється в тому, щоб виховати радянського громадянина.

Звісно, слід враховувати конкретну обстановку 20-х — початку 30-х рр., коли Шацький та його колеги вели цю працю в селі та в місті. Тепер, з побудовою розвиненого соціалізму, становище докорінно змінилося. Не те стало середовище, сім'я та школа. Марксистсько-ленінська ідеологія збереглася у свідомості людей, колосально зріс матеріальний і культурний рівень населення. Радянська школа стала зовсім іншою. Але саме педагогічний підхід до координації зусиль школи, сім'ї та громадськості у дітей, пошуки найефективніших форм праці сьогодні дуже важливі на полі уваги нашого суспільства. Здається, центральна педагогічна ідея Шацького, закладена ним у фундамент Першої досвідченої станції, ідея про сукупність і послідовність впливу на зростаючу дитину та місце його життя через різні навчально-педагогічні установи не втратила значення.

Учитель він був для Шацького найважливішої постаттю педагогічної роботи. Звідси стала його висока вимогливість і неминуща увага до молодого вчителя. Шацький вважав, що неодмінною вимогою до молодого вчителя має бути уважне і всебічне вивчення їм дитини: «Педагог має стати спостерігачем і дослідником тих явищ, які проти нього протікають» [17: с. 107].

Дитина — організм зростаючий, і саме педагог неспроможний зупинитися у своєму науковому та діловому зростанні. Розширюючи і поглиблюючи знання, вчитель має поєднувати у собі якості педагога і науковця — вміти спостерігати за дітьми, досліджувати, узагальнювати досвід, пропускати через свою свідомість і педагогічне вміння весь матеріал, з яким він має намір йти до дітей. І водночас вчитель має бути людиною товариською, доброзичливою, уважною до дітей. «Педагог — громадський працівник із широкою обрієм, педагог — організатор у справі, організатор дитячого життя, педагог — умілий спостерігач і дослідник — ось тип, що потрібен новій школі», — писав Шацький [17: с. 107].

Звідси вимоги Шацького до педагогічних навчальних закладів: можливо раніше прилучати студентів до праці з дітьми, встановлювати багатосторонні зв’язки педагогічних вузів і технікумів зі школою та інших дитячих установ, вводити максимально різноманітні поєднання навчальної, науково-дослідницької та практичної роботи. Вищий навчальний заклад готує вчителів бути своєрідним центром, поєднує в окрузі своєї діяльності наукову, навчальну і практичну педагогічну роботи. У Першій досвідченії станції Шацький віддавав багато сил систематично працювати з вчителями. Регулярні звані з'їзди вчителів Першої досвідченої станції були дуже ефективним засобом підвищення кваліфікації вчителів, живого творчого спілкування. С. Т. Шацький був справжнім учителем вчителів. І позитивний вплив поширювався далеко за межі досвідченої станції. Пізніше, коли Шацький керував Центральної педагогічної лабораторією Наркомосвіти по узагальненню передового досвіду шкіл й вчителів, з особливою ретельністю займався проблемами підвищення ефективності уроку як основної форми навчальної роботи. Але хоч би яким був досвідчений педагог, лише він не вирішує весь успіх справи. Обличчя навчально-виховного установи, вважав Шацький, — це добре злагоджений, зростаючий, творчо працюючий педагогічний колектив, у якому трудяться колеги-однодумці, які розуміють одне одного, й котрим головне — діти, їх радості, іх сум. Діти, довірені педагогічному колективу, мають бути гідними громадянинами Батьківщини. Здається, що ця сторона таланту видатного педагога заслуговує найпильнішої уваги читача його педагогічних творів.

Організація життєдіяльності дітей із незаможних родин на початку 20 ст. потребувала особливої уваги і педагогічної підтримки, оскільки безконтрольне проведення неповнолітніми вільного часу, ніким не контрольована і не обмежена свобода призводили до виникнення численних відхилень у поведінці. Такі відхилення від норми слід вважати типовим проявом соціальної дезадаптації, що знаходила свій вияв у бродяжництві, нехтуванні домашніми і шкільними обов’язками, втечах із домівки, участі в сумнівних угрупуваннях. Урешті-решт суспільство зіткнулося не лише з необхідністю вирішення проблеми шкільної неуспішності, відставання в навчанні, порушень дисципліни, але й правопорушень серед неповнолітніх. Зрозуміло, що за тих обставин педагогічна діяльність С. Шацького і реалізація ним ідеї вільного виховання підростаючого покоління, практично реалізовані у «Сетлементі», дозволили частково вирішити складну соціальну проблему.

Ми присвятили свій науковий пошук витокам ідеї «Сетлемента» і узагальненню досвіду педагогічної роботи С. Шацького, що може бути використаний на сучасному етапі становлення і розвитку педагогіки.

На початку XX ст. широкого розповсюдження набули ідеї вільного виховання, поборниками яких були, зокрема, К. Вентцель і С. Шацький. К. Вентцель започаткував навчально-виховні заклади нового типу, такі, як «Будинок вільної дитини», «Товариство друзів природного виховання», «Батьківський клуб», «Музей зразкових дитячих іграшок», у яких весь процес планувався так, щоб створити дитині всі необхідні умови для розвитку, активізувати приховані в ній творчі сили на основі самоуправління інтересом і допитливістю [7]. У «Будинку вільної дитини» не було навчальних планів і підручників, а дитина ставилась в умови самостійного пошуку знань. У 1905 р. К. Вентцель підняв питання про створення в Росії Великої хартії захисту дітей, а в роки громадянської війни виступив за створення Інтернаціоналу учнів і розробив Декларацію прав дитини.

Майже водночас із «Будинком вільної дитини» С. Шацький разом з О. Зеленком організував товариство «Сетлемент», а пізніше товариство «Дитяча праця і відпочинок», що фактично являло собою дитячу республіку, до складу якої входили дитячий садок, експериментальна початкова школа, ремісничі майстерні, клуб для підлітків.

Ідея «Сетлменту» почала реалізовуватись улітку 1905 р. на дачі під Москвою зі створення колонії для бідних дітей, які потребували організованого літнього відпочинку. Керівники колонії - С. Шацький та О. Зеленко — поставилися до своїх вихованців із повною довірою і спробували встановити добрі відверті взаємини, без брехні, потаємності, лицемірства. Дослід виявився вдалим: діти полюбили колонію, прийняли створену для них атмосферу свободи і простоти відносин і самі спробували встановити необхідний для всякого гуртожитку порядок. У результаті проведеної роботи в керівників закладу склалося враження, ніби діти впливають один на одного сильніше, ніж дорослі на них, що всі турботи вихователів повинні зводитися до створення дружного згуртованого колективу. Авторитет дорослих виявився дієвим, корисним і високим, оскільки в ньому не було елементів примусу, а діти відчували довіру до себе, що поєднувалася зі знаннями, досвідом, любов`ю.

Після закінчення літа зв’язок із дітьми не припинявся. Було прийняте рішення відкрити денний притулок для розумних занять і розваг за вибором самих дітей. Із цією метою згуртувалося коло осіб, які розгорнули роботу, не нав’язуючи дітям своїх поглядів. З плином часу сформувались окремі групи вихованців, які називали себе клубами і мали відповідні назви, наприклад, «Арбатський», «Художній», «Тихвінський», «Зар», «Срібляста конвалія», «Друзі». Коло занять відповідало інтересам дітей і було досить різноплановим: співи, танці, рукоділля, малювання, загальне читання, розповіді про життя тварин і рослин, досліди з фізики і хімії, виготовлення приладів, астрономія. У святкові дні кожна група дітей разом із дорослим керівником ходила до театру, оглядала музеї та картинні галереї. Чим більше керівники приглядалися до своїх вихованців, тим більше в них росло переконання, що діти живуть у неможливих умовах: їхні батьки, будучи зайнятими на виробництві з ранку до ночі, бачили в дітях лише перешкоду, а кращі роки їхнього дитинства проходили серед бруду, жебрацтва і грубощів. Зазвичай, діти закінчували школу в 12-річному віці, а з 15 років вступали на навчання до ремісника. З усього цього виходило, що три роки витрачалися на вимушене гультяйство, бродяжництво вулицями і пізнє вставання (о 12 год. дня). Шкільна грамота поступово забувалась, і всі затрати на навчання виявлялися марною, майже даремною справою.

Можна з упевненістю стверджувати, що найбільш небезпечний перехідний період, коли мали складатись їхні характери, діти були надані самим собі, а це нерідко закінчувалося притягненням до кримінальної відповідальності. Внести в життя цих дітей серйозні, відповідні віковим особливостям інтереси і надати простір для виявлення ініціативи стало основним завданням С. Шацького. Навесні 1906 р. заклад відвідували вже 150 дітей. Улітку частина дітей знову поверталася до колонії, а з осені продовжувало функціонувати міське приміщення, у якому відкривалися швацька майстерня для дівчаток, столярна і слюсарна для хлопчиків. Утримання закладу разом із майстернями і колонією обходилось організаторам близько 3 000 крб. на рік.

Серед керівників поступово утворилися три групи. Одна, на чолі з О. Зеленком, узялася розробляти питання організації ремісничих майстерень; друга, на чолі зі Л. Шлегер, зайнялась улаштуванням дитячого садка та експериментальної школи, а третя керувала заняттями в дитячих клубах. Разом із цим, гурток перетворився на товариство «Сетлемент» із власним Статутом, що був зареєстрований 7 вересня 1906 р. Назву товариству дали під впливом культурних дитячих поселень в Америці та Англії: перед цим О. Зеленко два роки подорожував по Америці та інших країнах, привіз звідти багато книг, звітів, ілюстрацій разом із багажем власних вражень. Усе це дало можливість розгорнути картину надзвичайної наполегливості американців, серйозної праці, бадьорості та сили, що вкладались у справу виховання підростаючого покоління всіма прошарками населення, від простих робітників до мільйонерів. «Діти є творцями майбутнього,» — ця думка стала педагогічним прапором американців у сфері уважного, глибокого вивчення дитячого життя, шкільних методів, створення живої, здорової атмосфери, практичності і життєвості обстановки, у якій живуть і вчаться діти. У цьому відношенні Америка дала масу повчального і цінного матеріалу [24; 9; 22].

Як було зазначено вище, первинно ідея сетлементів як дитячих поселень виникла в Англії під впливом нового на той час громадського руху — «руху в народ» [16: с. 6−8]. У 1860 р. Ф. Моріс улаштував популярний університет у Лондоні, залучивши до його роботи студентів із Кембріджського університету, які приїздили до столиці Англії для ведення педагогічних класів у свої вільні години. Оксфорд ще більше підсилив цей гуманітарний рух, спонукаючи людей до поселення серед найбіднішого населення Східного Лондона для проведення в життя навколишнього середовища сприйнятих в університетах ідей. Студент Оксфорда Річард Денісон у 1861 р. запропонував пастору Дж.Р. Гріну проведення інтелектуальної роботи серед його пастви. Проте ідеям студента, який через два роки помер від сухот, так і не судилося бути реалізованими.

Наступним піонером упровадження культури в народ у вигляді культурних поселень став Арнольд Тойнбі, який розпочав свою діяльність у 1875 р. в Чайтчепелі (найбіднішому кварталі східного Лондона) у приході пастора С. Барнетта, одного з ініціаторів цього руху. Ці дві постаті тісніше пов’язані з історією виникнення університетських поселень в Англії, а сетлмент Тойнбі за наших днів перетворився на Тойнбі-Хол, де тисячі людей знаходять для себе відпочинок, розваги, освіту, спілкування.

Відомо, що перший американський сетлемент був заснований доктором Стантоном Койтом у 1887 р. у Нью-Йорку. В 1889 р. майже водночас виникли ще два нових поселення, започаткованих жінками — випускницями американських університетів. У такий спосіб боротьба проти негативних елементів соціуму з його забобонами та опором усьому прогресивному набула більш плідного характеру. Сетлементи поєднували в собі найрізноманітніші інтереси, смаки, професії. Вони були позапартійними за своїм характером, організовуючи та об'єднуючи навколо себе осіб із різними життєвими позиціями. Самі співробітники проживали на території сетлемента або поблизу нього для налагодження більш тісного контакту з населенням. Заслуговує на увагу той факт, що свою культурну громадську роботу організатори сетлементів починали з дітей, надаючи їм окремий будинок, де можна було керувати дитячими іграми, розвагами, розвитком і навчанням відповідно до інтересів учасників. Починаючи від дитини і закінчуючи дорослими, у сетлементі прагнули надати всім притулок і задоволення на ґрунті власної ініціативи, самодіяльності і взаємодопомоги. Практична реалізація цих трьох принципів і виступала основним завданням.

Повертаючись до ідей С. Шацького, зазначимо, що взимку 1907 р. було зібрано серед московського купецтва до 40 000 карбованців, і наступної осені «Сетлемент» отримав власний будинок. Заняття в новому приміщенні стали більш успішними; зростали дитячі сили і здібності, установлювався тісний зв’язок між дитячим і педагогічним колективом із життям.

У 1911 р. разом зі своєю дружиною С. Шацький відкрив літню дитячу колонію «Бадьоре життя», основними принципами діяльності якої стали самообслуговування і самоуправління, робота в саду і на городі, на кухні і в майстернях, ігри і культурні розваги, тобто єдність посильної праці та естетичного виховання. У 1912 р. колонія реорганізувалась у Дослідну станцію, де вже діяли дві колонії, дитячий сад, школа, дитяча бібліотека для педагогів і дорослих.

Таким чином, у діяльності цих та інших педагогів-ентузіастів знайшли відображення гуманістичні традиції прогресивної педагогічної науки і теоретико-прикладні засади реабілітаційної педагогіки. Проте масштаби цієї діяльності, на жаль, не відповідали і не могли відповідати потребам суспільства і народних мас в освіті та вихованні підростаючого покоління на початку XX ст.

Розділ 2. Погляди С. Т. Шацького на формування дитячого колективу

2.1 Організація навчально-виховного процесу в колонії «Бадьоре життя»

Ще кілька століть тому педагоги в усьому світі намагалися уявити собі можливість створення «дитячого раю», тобто такої організації спільного життя дітей, де вони могли б жити єдиним дружним колективом і кожен отримував би всебічний і гармонійний розвиток. З цього приводу висловлювалися різні думки. У більшості своїй вони зводилися до того, що це — утопія, що це неможливо зробити в тих жахливих умовах, в яких перебували діти в ті часи. А діти — діти селян, діти робітників, діти дрібних службовців — дійсно жили дуже погано, у бруді та злиднях. Вони не уявляли собі іншого життя, де не було б постійної боротьби за існування, без крадіжки і пияцтва дорослих. Бували, щоправда, незначні успіхи (наприклад, школи Льва Толстого для селянських хлопців); цього, звичайно, було дуже мало. Але на початку двадцятого сторіччя, а точніше, в 1911 році був проведений експеримент, який виявився найбільш наближений до втілення старих ідей «дитячого царства». Йдеться про трудову колонію «Бадьоре життя», заснованої в 100 км від Москви, на території нинішньої Калузької області. Цим педагогом був Станіслав Теофілович Шацький.

По-перше, вихованцями колонії були діти різного віку з найбідніших робочих родин Москви. Як відомо, царський уряд не прагнуло дати цим дітям нормальну освіту і виховання, і діти росли в нестерпних умовах московських нетрів. Шацький ж ставив своїм завданням дати їм можливість пожити серед чистої природи, в компанії таких же, як вони самі. З іншого боку, вихованці колонії самі багато працювали: готували їжу, працювали на городі, проводили доріжки, — але це був не важка праця дорослого працівника, а бадьора і радісна дитяча праця (як писав сам Шацький). Це життя готувала їх до майбутньої складної дорослого життя, але не відбирала у них дитинство, як у місті діти багато гуляли, грали в різні ігри, спілкувалися.

По-друге, співробітники та вихованці колонії жили як друзі, а не як начальники і підлеглі. Діти самі організовували своє життя в колонії, виступали з цікавими ініціативами на своїх зборах, придумували нові заняття. Цей момент був дуже важливий для самого Шацького.

Там була продовжена розробка дитячого колективу і самоврядування: виявлення «деяких закономірностей у розвитку дитячого суспільства» [24: Т. 1, с. 127], дослідження взаємозв'язку трудової діяльності, гри, мистецтва з розумовим і соціальним розвитком, вивчення впливу фізичної праці на життя дитячого колективу. Книга В. М. та С. Т. Шацьких «Бадьора життя» відбивала цей новаторський експеримент і разом з тим була своєрідним протестом проти рутини і схоластики, що панували в офіційній школі дореволюційної Росії. У системі педагогічних поглядів та педагогічної діяльності С. Т. Шацького чільне місце займає питання про елементи, з яких, за його думку, складається громадське дитяче життя. Вони були виділені С. Т. Шацьким на основі вивчення життя дітей в умовах вільних форм роботи з дітьми: дитячого саду, клубів, літньої трудової колонії - ще в дореволюційний період його педагогічної діяльності. Практична педагогічна робота С. Т. Шацького та його працівників було завжди пов’язана з вивченням дітей, спрямовані на виявлення дитячих запитів і потреб, щоб успішніше їх задовольняти.

С.Т. Шацький писав з цього питання в 1918 р.: «Отже, канву матеріальну, дисциплінуючу і дослідну дає фізична праця, що обслуговує дітей і посильний для них. Організовує життя і робить її більш легкою — ділове самоврядування. Прикрашає життя і живить естетичне почуття — мистецтво. Повторює і пристосовує до життя. — гра, яка дає такий бадьорий тон спільного життя. Направляє спільне життя і задовольняє дух дослідження — робота розуму. Поєднання всіх елементів посилює соціальні навички. І скелетом цього організму служать постійні вправи, що з’являється в належний час і не затулять основної мети організації дитячого життя» [24: Т. 2, с. 24].

Готуючи в 1922 р. до третього видання книгу «Бадьора життя», С. Т. Шацький знову розмірковував про елементи дитячого життя і помічав істотну закономірність у їх взаємозв'язку. Він писав: «Спостереження над життям дитячого колективу приводять до такого висновку: між основними сторонами дитячого життя фізичною працею, грою, мистецтвом, розумового та соціального розвитку існує певний зв’язок, виявляється постійна взаємодія, і в кінцевому результаті ті або інші зміни в одному напрямку (це стосується і форм дитячої діяльності, та їх організації) викликають відповідні зміни в іншій області «[24: Т. 1, с. 127].

Значення Великого Жовтня як корінного повороту в долі всього людства Шацький зрозумів не одразу. Але розгубленість тривала недовго. Весь його попередній педагогічний шлях — заперечення старої школи, пошуки нових форм виховання, робота з дітьми та підлітками робочої околиці Москви, розробка проблем трудового виховання і дитячого колективу — неминуче підводив його до органічного участі в будівництві нової школи. В автобіографічній роботі «Мій педагогічний шлях» Шацький писав: «Той спосіб, яким ми розробляли нашу педагогічну практику, вивчення реальної дійсності, вивчення умов, в яких живуть та виховуються діти, сама постановка питання про створення досвідченого установи — це була така ідея, яка з нестримною силою стала розвиватися в перші роки революційного будівництва; нарешті, основне — питання дитячого самоврядування, з якими ми вже в значній мірі звиклися і вважали себе, мабуть, не без підстави, піонерами в цій галузі - робило для нас постановку нових педагогічних проблем особливо близькою. Теж, що заважало нам близько підійти до революційного будівництва, — наше культурництво, аполітичність, звичайне ставлення інтелігента того часу до більшовиків як до руйнівників — досить швидко зникло, як тільки мені і моїм товаришам вдалося ближче підійти до тих планів і способів їх виконання, з якими ми познайомилися в нових умовах роботи».

С.Т. Шацький глибоко вивчав твори К. Маркса, Ф. Енгельса, В.І. Леніна. На базі теорії наукового комунізму він переглянув весь свій попередній досвід, і на цій основі витягнув «найглибші підстави для розвитку теорії і практики педагогічної справи нової історичної епохи». Величезний вплив на Шацького мала безпосередня робота з Н.К. Крупської учнем якої він себе вважав. Ставши в процесі соціалістичного будівництва переконаним марксистом-ленінцем, Шацький всі свої сили, величезний педагогічний досвід цілком віддав створенню нової школи. В умовах соціалістичної дійсності з найбільшою повнотою розцвів його талант педагога-новатора. Він став комуністом, видатним діячем народної освіти. З 1929 р. і до кінця життя він був членом Колегії Наркомосу. У 20 — 30-і рр. ім'я Шацького було широко відомо і особливо популярно серед вчителів. Про його експериментальної діяльності добре знали і прогресивні педагогічні кола за кордоном. Шацький гідно представляв радянську педагогіку на міжнародних конгресах. Особливо слід підкреслити видатну роль Шацького в боротьбі за радянську школу в кінці 20-х рр., коли прихильники так званої теорії відмирання школи намагалися нав’язати партії і радянському суспільству свій «ультрареволюційні», а по суті ліквідаторські позиції по найважливіших напрямках культурного будівництва. Виступаючи в 1928 р. в Колегії Наркомосу на дискусії про спірні питання педагогіки, Шацький всіляко відстоював справу зміцнення школи, озброєння вчителя науковою методикою. Надзвичайно цікава й плідна, але поки що мало висвітлена в педагогічній пресі діяльність Шацького в період соціалістичної реконструкції народного господарства, побудови основ соціалізму, пов’язана з розробкою проблем дидактики, трудового виховання, ролі школи як виховного центру в районі своєї діяльності, принципів наукового узагальнення і поширення педагогічного досвіду.

Шацький був виконаний глибокої віри у величезне майбутнє радянської педагогіки.

Він писав: «Все більше і більше переконуюся я в тому, що роль буржуазії і у вихованні зіграна, що вона нічого не може дати принципово цінного, нового, що вона може ще займатися технікою, організацією, методикою, а скопати нові пласти педагогічних думок і створити систему того виховання, яке потрібно новим соціальним верствам, неминуче приходять на зміну старим, — це робота випадає на долю комуністичної педагогіки. Класти в загальну роботу соціалістичного будівництва педагогічні цеглини — велика справа для сучасного педагога. Будемо в ньому брати участь до кінця днів своїх» [20: Т. 1, с. 40].

І він з честю виконав цю високу місію. Педагогічний талант Шацького різноманітний. Важко назвати область педагогічної науки і практики, до якої він не вніс свого вкладу. Це проблеми комуністичного виховання, становлення та розвитку дитячого колективу, політехнічного навчання і трудового виховання, дидактики, соціальної педагогіки. Багато чого зроблено Шацьким в області підготовки вчителя, у вивченні та узагальненні передового педагогічного досвіду. Кожен, хто глибше вникне в те, що писав С. Т. Шацький, підходячи історично до його робіт, побачить, як актуальні і сьогодні багато його педагогічні відкриття і спостереження.

Значне місце в організації навчально-виховного процесу дітей у педагогічних переконаннях С. Т. Шацького відводилось грі. На його думку, у грі відбувається пожвавлення розумової та фізичної праці, що дає позитивні результати у навчанні та вихованні підростаючого покоління. «Гра, — писав Шацький, — то життєва лабораторія дитинства, дає той аромат, ту атмосферу молодий життя, без якої ця час її було б некорисна для людства. У грі, цієї спеціальної обробці життєвого матеріалу, є саме здорове ядро розумної школи дитинства» [24: т. 2, с. 15]. Нині проблема гри акторів-професіоналів у роботі таких закладів, але тільки у яких, предмет докладного уваги педагогів та об'єктом наукової розробки. Фундаментальна обізнаність із дітьми за видами діяльності переносилася Шацким та її колегами, і на дітей шкільного віку.

С.Т. Шацький розглядав дитячий колектив як форму організації підростаючого покоління, в умовах якого відбувається становлення і розвиток особистості, усвідомлення своїх обов’язків, праці, а також розуміння власного призначення у житті та будівництві суспільства. Діяльність колективу, перетворить звичайну справу на радість. Систематичне вироблення уміння жити і усвідомлено працювати в колективі, за твердженням педагога, можливе завдяки вихованню у поєднанні слова і праці. Мета колективу і характер розв’язуваних ним завдань, передусім, визначається принципом зв’язку виховання з життям, дійсністю, ідейним підґрунтям виховання. С. Т. Шацький, надаючи великого значення самоуправлінню намагався, щоб максимальна кількість дітей була задіяна у різних формах управління колективом, щоб вони усвідомлено і відповідально ставились до справ, а головне, щоб уміли свої бажання і наміри підпорядкувати потребам і поглядам найближчого оточення.

Перспективність колективу у поглядах Шацького — це постійний розвиток, удосконалення життя колективу, але на основі різноманітної корисної діяльності: навчання, праці, гри, занять мистецтвом, фізичних вправ. Уважно спостерігаючи життя і глибоко аналізуючи педагогічну роботу, Шацький прийшов до висновку, що рух дитячого колективу вперед, до вирішення нових завдань у навчанні, праці, суспільстві є нерівномірним еволюційним процесом, майже стрибкоподібним. На його думку, істотні зміни на краще, стрімке зростання колективу виникає у хвилини так званих «поштовхів». У своїй праці «Бадьоре життя» він пише: «різні визначні події, радісні й сумні, мали для колонії велике значення. Цими поштовхами рухалось все наше життя. Деякі випадки спонукали нас до активності, інші поєднували наше маленьке суспільство, завдяки чому у дітей виникали нові думки і більш свідоме відношення до всього нашого життя» [24: 319−320]. Життєздатність дитячого колективу, говорив Шацький, в його безперервному русі, а турбота про розвиток колективу, про його рух вперед — закон його життя. Шацький також розглядав працю, як один із потужних засобів виховання, без якого неможливий всебічний розвиток. Він був впевнений, що без фізичної праці розвиток дитини буде недосконалим, не придатним до життя. Висунуті ним завдання при організації трудового виховання полягали у сприянні фізичному розвитку дітей, вихованні активності, ініціативності та самостійності, прищепленні навичок організованої колективної праці, розвитку дослідницьких інтересів дітей. Особливе значення при цьому мають види праці та її призначення.

У своїй праці «Що таке клуб?» Шацький писав, що в дитячих закладах мають бути представлені всі основні види праці, на яких будується і підтримується життя людини. Серед них — обробка дерева, шкіри, металу, тканини та глини, а також приготування їжі, майстерні в дитячих закладах мають бути різноманітними, для того, щоб у вихованців було право вибору, оскільки з часом діти виявляють своє внутрішнє покликання до тієї або іншої діяльності [15: 261]. Для того, щоб кінцевий результат приносив радість та емоційне піднесення, він радив використовувати зміну різних видів праці, системність і доступність.

2.2 Значення ідей С. Т. Шацького для педагогічної науки

Станіслав Теофілович Шацький фактично став «батьком» вітчизняної соціальної педагогіки, оскільки зробив значний внесок у становлення не лише її практики, але й теорії. Досвід організації соціального виховання дітей за місцем проживання через клубні форми роботи, тобто анімація дозвіллєвої діяльності підлітків незаможних верств міського (Москва, район Мар'їної Рощи) населення, було розпочато в 1906 р. Благодійники на чолі з Олександром Устиновичем Зеленком (1871−1953) і за активної участі С. Т. Шацького організували фактично перший вітчизняний дитячий клуб «Сетлемент» у територіальній громаді (американська ідея, пересаджена в російський грунт) [8: с. 415]. Клуб не фінансувався державою і спочатку розташувався в будинку одного з педагогів. Провідним завданням клубу було досягнення радісного, щасливого дитинства як умови розвитку сутнісних сил людини, отже, компенсація через педагогічно організовану дозвіллєву діяльність позитивного соціального досвіду, котрого підлітки не набули в сімейному вихованні робітничої родини та в народній школі. Це був етап пошуку нових виховних форм роботи з дітьми поза родиною та школою.

Перший досвід суспільно-педагогічної діяльності в «Сетлементі» та в літній трудовій колонії «Бадьоре життя» (1911−1931) в Калузькому повіті дав підстави С. Т. Шацькому дійти висновків, що ефективність виховної роботи з дітьми залежить від тісного контакту із соціальним середовищем, зокрема з батьками. «Не можна зрозуміти, де закінчується дитина і починається середовище» [8: с. 419]. Саме тому «Сетлемент» зосередився на «суспільному дитячому вихованні». Ґрунтуючись на тезі, що «існує дитина, котра віддзеркалює і виховні впливи середовища, а тому в усі прояви дитини необхідно вводити значні соціальні поправки» [25: с. 419], «Сетлемент» почав роботу із «соціального вивчення району» між Бутирками та Мар'їною Рощею і «будування планів своєї роботи з урахуванням цих соціальних умов». Розпочалася діяльність в основному з гурткової роботи за інтересами, при цьому ініціатива належала саме дітям, вони ж розробляли правила поводження в гуртку та в клубі в цілому.

Домінував принцип — дорослі члени клубу не мали права регулювати суспільне життя дітей. Вони вивчали малечу в діяльності та створювали в цьому «дитячому суспільному куточку умови для вивільнення всього того, що було придушено нелегким життям дітей» [8]. Дівчата і хлопці

разом відвідували гуртки, а також музеї та театри. Поступово з набуттям популярності серед дітей та дорослих при клубі створюються дитячий садок, консультативний пункт, університет для батьків, пункт медичної допомоги. У 1907 р. «Сетлемент» переїжджає в спеціально спроектований і побудований для нього будинок, стає майже ідеальним центром соціально-педагогічної роботи з дітьми та дорослими за місцем проживання. Там, крім попереднього, створюються майстерні (слюсарна, столярна, палітурна, чоботарська тощо), обсерваторія, бібліотека, концертний зал, кімната для малювання, дослідна школа. Чисельність дітей досягала 450, робота з ними будувалася на принципах ініціативи, самоврядування, самодопомоги. Але реалізувати ці принципи в дитячому середовищі було складно — спочатку діти навіть «вимагали» покарань: «Доводиться боротися не лише із середовищем, сім'єю, вулицею, а і з самими дітьми і за них же самих» [19: с. 49].

Показовим для виявлення гармонійності системи соціального виховання (подолання індивідуального та національного егоїзму для ствердження загальнолюдського в особистості) С. Т. Шацького є те, що в розпалі шовіністичного запалу Першої світової війни він не зрадив своїх соціально-педагогічних ідеалів і «зберіг дітей … від збудження ненависті до німців, що було за тих часів досить поширеним у демократичних колах нашої громадськості», незважаючи на те, що «ця позиція значною мірою ізолювала і мене (С. Шацького), і моїх товаришів від загального потоку і суспільно-педагогічної роботи» [8: с. 417−418].

Розуміння ролі середовища в суспільному вихованні дітей виявилося в організації паралельної роботи з дорослими. Висновки С. Шацького були такі: заради вдосконалення виховання дітей необхідно проводити ширшу культурно-просвітницьку роботу в районі, впливати і на дорослих — це дасть можливість пожвавити громадське життя загалом, що опосередковано позитивно впливатиме на соціальний розвиток нової генерації. Ця робота почалася ще в «Сетлементі», але в 1908 р. він був закритий царизмом за поширення соціалізму серед дітей. Морально шокований О. У. Зеленко переїхав на декілька років до США, а С. Т. Шацький не зміг покинути дітей та педколектив, тому очолив боротьбу за збереження закладу, який знову відкрив у 1909 р. під новою назвою «Дитяча праця та відпочинок» у тому самому будинку. З 1912 р. тривав процес пошуку й обґрунтування ідеї соціально-педагогічного експерименту з інтеграції виховних сил територіальної громади з метою вдосконалення соціального виховання дітей, які соціально розвивалися б через активну участь у демократизації та культурному перетворенні навколишнього середовища. Завершився цей процес створенням проекту Дослідної станції, яка «охоплювала велике коло суспільних явищ, тобто він (проект — А. Р.) містив у собі значною мірою те середовище, в якому доводилося працювати дитячим закладам» [8, с. 419]. Реалізувати ці ідеї С. Шацький зміг уже після 1917 р., продовжуючи свою виховну експериментальну діяльність на станції «Дитяча праця і відпочинок». Розпочав проект він на Першій дослідній станції Наркомпросу (1919−1932) під гаслом «переходу від педагогіки індивідуальної до педагогіки соціальної», основним завданням якої була «педагогізація середовища». «Суспільно-педагогічна робота може з успіхом утілюватися в життя, коли вона тісно пов’язана з планом економічного і з характером побутового життя району» [8, с. 420].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой