Педагогічний талант вчителя

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СТАХАНОВСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ ЛУГАНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КУРСОВА РОБОТА

з предмета «Психолого-педагогічних дисциплін»

на тему «ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАЛАНТ ВЧИТЕЛЯ»

Виконала:

студентка 2 курсу

«Англійська мова та література»

Баштова А.Г.

Перевірив: Горобець Д. В.

Кандидат пед. наук, доцент

Стаханов 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІПРОФЕСІЇ УЧИТЕЛЯ ТА ПЕДАГОГІЧНА

ДІЯЛЬНІСТЬ

1.1 Педагог — професійна діяльність та особистість

1.2 Структура педагогічної діяльності

1.3 Педагогічні здібності

1.4 Педагогічна техніка

РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАЛАНТ УЧИТЕЛЯ

2.1 Поняття і структура педагогічного таланту

2.2 Методичні основи педагогічного таланту вчителя

2.3 Напрями професійного вдосконалення педагога

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Мудрий, далекоглядний наставник на життєвому шляху, невтомний, самовідданий — аж до самопожертви — трудівник і безкорисливий слуга народу, терплячий навчитель, високо свідомий громадянин своєї країни — таким постає у нашій уяві вчитель.

Слова глибокої дяки присвячували поети всіх часів учителеві за його суспільний подвиг. Його праця, осяяна глибинною мислю і животрепетною емоцією, відбивається в незліченних творах художньої літератури, а також кіно, театрі, скульптурі, музиці.

Ця надзвичайно благородна і важка професія вчителя вимагає від людини, яка присвятила їй життя, постійної творчості, невтомної роботи думки, величезної душевної щедрості, любові до дітей, безмежної вірності справі. Своєю самовідданою, подвижницькою працею по вихованню підростаючих поколінь учитель здобув глибоку вдячність і повагу народу.

В нашій країні висувають дедалі більші вимоги до особистості й професійної підготовки педагога, вимагають від нього все більших фахових здібностей і вищого рівня майстерності.

Професія вчителя є однією з найдавніших. Саме завдяки спеціально організованій педагогічній діяльності оволодівають усіма іншими професіями. Необхідність передавання нагромадженого суспільного досвіду новим поколінням, підготовка їх до життя і праці зумовила виокремлення навчання і виховання в самостійну функцію.

Педагогічна професія належить до професій типу «людина — людина». Вона вирізняється серед інших насамперед способом мислення її представників, почуттям обов’язку і рівнем відповідальності. Основна її відмінність від інших професій типу «людина — людина» полягає в тому, що вчитель належить і до тих, хто перетворює, і до тих, хто керує. Маючи за свою мету своєї професійної діяльності становлення і перетворення дитини, педагог покликаний управляти процесом її інтелектуального, емоційного, фізичного розвитку, формуванням її внутрішнього світу.

Завдання вчителя — керувати учінням, а не вчити, керувати процесом виховання, а не виховувати. Чим глибше він усвідомлює свою основну функцію, тим більше самостійності, ініціативи, свободи надає учням. Хороший педагог завжди перебуває у навчально-виховному процесі ніби «за кадром», за межами вільного вибору учнів, а насправді - вибору, керованого ним. Учитель має допомогти народитися думці в голові учня, а не повідомляти готові істини. Отже, стрижень педагогічної праці - в управлінні всіма процесами, які супроводжують становлення людини.

Педагогічна діяльність не може бути діяльністю тільки «для себе». Її сутність — у переході діяльності «для себе» в діяльність «для інших». У ній поєднано самореалізацію педагога і його цілеспрямовану участь у зміні рівня навченості, вихованості, розвитку, освіченості учня, його зростанні.

Своєрідність педагогічної професії полягає і в тому, що вона за своєю природою має гуманістичний, колективний і творчий характер.

«Учитель працює, щоб зронити в дитячу душу все добре, гуманне, щоб розширити світогляд юнацтва, зміцнити почуття патріотизму, любов до свого народу, своєї землі, культурних надбань».

Але не кожен може стати вчителем. Ця професія — покликання. Справжній вчитель неодмінно повинен мати великий педагогічний талант. Педагогічний талант — це не лише загальна обдарованість, душевна щедрість, повна самовіддача, захопленість і широка ерудиція, але й обов’язково неординарні вчинки, переступ звичних для школи канонів, творчість, яка прекрасно служить справі. Це те, чого не можна здобути, чого не можна навчитися, те, що дано людині від природи.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЇ УЧИТЕЛЯ ТА ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

1.1 Педагог — професійна діяльність та особистість

педагогічний талант здібність

Управління педагогічним процесом здійснює вчитель. Саме він визначає мету і завдання процесу в конкретних умовах, програмує розвиток особистості учня, обґрунтовує систему педагогічних засобів, форм, методів, їх етапність, спрямованість на розв’язання конкретних педагогічних завдань. Діяльність, яку виконує вчитель, називається педагогічною. Педагогічна діяльність — це особливий вид соціальної діяльності, що передбачає передавання від старших поколінь до молодших накопичених людством культури і досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку і підготовки до виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

Педагогічну діяльність здійснюють не лише педагоги, а й батьки, громадські організації, керівники підприємств і установ, різні групи, а також значною мірою засоби масової інформації. Ця діяльність є загально педагогічною, тобто такою, яку здійснює кожна людина стосовно самої себе, своїх дітей, товаришів, колег тощо. Педагогічна діяльність як професійна здійснюється в спеціально організованих суспільством освітніх установах: дошкільних закладах, школах, професійно-технічних училищах, Середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, закладах додаткової освіти, підвищення кваліфікації і перепідготовки.

Основними видами сучасної педагогічної діяльності, яка здійснюється у цілісному педагогічному процесі, є викладання і виховна робота. З моменту виникнення педагогічної професії за вчителем закріпилась передусім виховна функція. Сьогодні учитель — це вихователь, наставник. У цьому його громадянське, людське призначення. Тому виховна робота є педагогічною діяльністю, спрямованою на розв’язання завдань усебічного гармонійного розвитку особистості шляхом організації виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців.

Ускладнення процесів суспільного виробництва, розвиток способів пізнання і бурхливе зростання наукових знань у суспільстві спричинили потребу у спеціальній передачі знань, умінь, навичок. У зв’язку з цим із галузі «чистого» виховання в педагогічній професії виділилась відносно самостійна функція — навчальна. Викладанням став вид виховної діяльності, здебільшого спрямований на управління пізнавальною діяльністю учнів.

Водночас в наш час успішність навчання багато в чому залежить не тільки від сформованості в учня пізнавального інтересу, а й від досвіду творчої діяльності і ставлення до навчальної діяльності в цілому, тобто не лише від викладання, а й від виховної роботи. В свою чергу, ефективне вирішення виховних завдань залежить від викладання, від позитивних змін у свідомості вихованців, які проявляються в емоційних реакціях, поведінці і діяльності.

«Навчання, що виховує», і «виховання, що навчає» (А. Дістервег) воєдино злиті в цілісному педагогічному процесі, який має місце в діяльності сучасного педагога будь-якої спеціальності.

Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер. У цілісному педагогічному процесі учитель вирішує два завдання — адаптації і гуманізації. Адаптивна функція пов’язана з підготовкою учня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична — з розвитком його особистості і творчої індивідуальності.

Суб'єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливу якого є його особистість, знання, уміння, почуття, воля. Специфічним є і об'єкт (предмет) педагогічної праці. У сучасній педагогічній діяльності учень виступає не тільки її об'єктом, а й суб'єктом, оскільки педагогічний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості особистості і викорінюючи інші.

Суттєвою особливістю педагогічної праці сьогодення є і те, що вона з початку і до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічній праці і підкреслює важливість моральних аспектів.

Специфічним є і результат педагогічної діяльності - людина, що оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до подальшого саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

1.2 Структура педагогічної діяльності

Діяльність сучасного педагога має складну структуру. Психологічна наука розглядає її як багаторівневу систему, компонентами якої є ціль, мотиви, дії і результат. Натомість стрижневим підходом педагогічної науки до педагогічної діяльності є виділення її компонентів як відносно самостійних функцій. Функцію (лат. functio — виконання) в філософському аспекті розуміють як відношення двох груп об'єктів, у якому зміна одного з них спричиняє зміну іншого.

Дослідження багатьох учених (Н.В. Кузьміна, В.О. Сластьонін, А.І. Щербаков та інші) переконливо доводять, що в навчально-виховному процесі виявляють себе такі взаємопов'язані функції (види діяльності) вчителя:

а) діагностична;

б) орієнтаційно-прогностична;

в) конструктивно-проектувальна;

г) організаторська;

д) інформаційно-пояснювальна;

є) комунікативно-стимуляційна;

ж) аналітико-оцінна;

з) дослідницько-творча.

Діагностична функція (від гр. diagnosis — розпізнавання, визначення) педагогічної діяльності пов’язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учня дає змогу глибше вивчити протікання навчально-виховного процесу, встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості; визначити фактори, які сприяють успішному здійсненню цілей освіти.

Орієнтаційно-прогностична функція. Управління сучасним педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Знання суті і логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового та індивідуального розвитку учнів дозволяють прогнозувати (гр. prognosis — передбачення розвитку чогось, що базується на певних даних), як учні сприйматимуть матеріал, перебуваючи під впливом життєвих уявлень, який учнівський досвід буде сприяти глибшому проникненню в суть виучуваного явища; що саме учні зрозуміють неправильно. Педагогічне прогнозування передбачає також бачення тих якостей учнів, які можуть бути сформовані за певний проміжок часу.

Конструктивно-проектувальна функція діяльності вчителя органічно пов’язана з орієнтаційно-прогностичною. Її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю.

Організаторська функція діяльності педагога потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу. Для цього учителю, вихователю необхідно вміти розвивати в учнів, вихованців стійкий інтерес до навчання, праці та інших видів діяльності, формувати потребу в знаннях, озброювати основами наукової організації навчальної праці; організовувати соціально-орієнтовані етичні, трудові, естетичні, екологічні, спортивні та інші виховні справи; розвивати в учнів ініціативу планувати спільну роботу, вміти розподіляти доручення, проводити інструктаж, координування спільної діяльності; створювати спеціальні ситуації для здійснення вихованцями моральних вчинків.

Інформаційно-пояснювальна функція діяльності вчителя спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Оволодіння знаннями, світоглядними і морально-етичними ідеями є найважливішою умовою розвитку і формування особистості учня.

Комунікативно-стимуляційна функція педагогічної діяльності пов’язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі відносини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної, трудової та інших видів діяльності. Ця функція включає прояв любові до дітей, теплоту і турботу про них, що в поєднанні характеризує стиль гуманних взаємовідносин.

Аналітико-оцінна функція діяльності вчителя пов’язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, ширше використовувати передовий педагогічний досвід.

Дослідно-творча функція педагогічної діяльності має два рівні. Суть першого полягає в творчому застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другий рівень пов’язаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її.

Такими є система функцій і суть педагогічної діяльності та комплекс умінь сучасного учителя.

1.3 Педагогічні здібності

Педагогічні здібності - це сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Головною здібністю, що об'єднує всі інші, є толерантність, чутливість до людини, до особистості, яка формується. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм особистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв’язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).

Педагогічна майстерність — це професійне вміння оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію педагогічного процесу. Вона характеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його — в особистості викладача, його позиції, здатності керувати діяльністю на високому рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем педагогічною технікою.

Володіння цією технікою відзначається вмінням перетворювати на апарат педагогічного впливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести, міміку).

Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і емоційно відкрито виявляти своє ставлення до предмета і студентів є однією з ознак технологічної культури, викладача.

У діяльності актора і педагога загальним є участь живої людини у процесі сприйняття іншою людиною (для актора — глядачі, слухачі, для педагога — студенти).

У роботі викладача сприйняття, як і в актора, визначається особистістю педагога. Викладач передає студентам не лише свої знання, а й своє ставлення.

При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки постійно зберігається ряд елементів, а саме:

— культура спілкування викладача зі студентами,

— саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка), управління внутрішнім самопочуттям,

— оволодіння увагою аудиторії,

— виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога),

— володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо).

Загальною ознакою цих елементів є їх найтісніший зв’язок з індивідуальної особливістю викладача.

Розглянемо спілкування як важливий професійний інструмент педагогічної діяльності. Педагогічне спілкування — це професійне спілкування викладачів і студентів піл час занять або поза ними, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції, пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності, обмін ролями, співпереживання, самоствердження.

На етапі управління спілкування необхідно вміння підтримувати ініціативу студентів організувати діалогічне спілкування.

Природно, що викладач у навчальній діяльності і поза нею повинен бути ініціатором в управлінні спілкуванням. Для цього необхідно звернути увагу на демонстрацію власної прихильності до аудиторії, показ яскравих цілей діяльності, передачу студентам розуміння викладачем їхнього внутрішнього стану під час навчання, організацію контакту з усією аудиторією.

Усе це допомагає переборювати перешкоди, що заважають ефективному навчанню і виникає на початку викладацької діяльності. Передусім це деякий страх перед аудиторією. Він знімається психологічним настроюванням, переключенням уваги на інтерес до майбутньої роботи, пошуком емоційного «ядра» спілкування. Викладачеві необхідно розвивати в собі оптимістичні прогнозування своєї діяльності.

Уміння спілкуватись дуже аргументовано описано у книзі Д. Карнегі '' Як завойовувати друзів і впливати на людей", а також у книзі А. Іствуда «Я Вас слухаю». Молодим викладачам буде дуже корисно познайомитись з цими роботами.

Педагог повинен володіти арсеналом засобів за допомогою яких він передає свій досвід, свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні, неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації в арсеналі педагога є ще жести, рухи, ритм. Але, насамперед, очі!

Вчені вже давно встановили, що ефективне спілкування викладача із студентами перебуває на рівні його сугестивної дії, оскільки заняття або лекції - творчість педагога.

Слід згадати про творче самопочуття викладача. За Станіславським, це таке душевне і тілесне почуття актора на сцені, яка благотворно сприяє творчому процесу.

Творче самопочуття викладача ніколи не залишається безслідним. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість студентів, переборює психологічні бар'єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише надовго в пам’яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією.

У науковій психолого-педагогічній літературі виділяються такі компоненти творчого самопочуття викладача:

— зібраність, поглиненість вчителя головними завданнями заняття його пізнавальним виховним задумом, усвідомлення задуму цілей і завдань, які впливають на волю, розум і почуття, стаючи збуджувачем його творчості, усвідомлення задуму цілей і завдань впливають на волю, розум і почуття викладача, стаючи збуджувачем його творчості:

— уявлення викладачем усіх студентів і кожного ніби «зсередини»,

— здатність контролювати себе, здійснювати самоаналіз.

Лекція викладача схожа на дію, і лектор повинен користуватись всіма засобами, доки він не відчує, що в думки слухачів проникла та ідея, яку він хотів до них донести. Викладачеві необхідно вміти говорити логічно і послідовно, з правильними зупинками.

Велике значення під час спілкування викладача з учнями маютьпантоміміка і міміка.

Пантоміміка — це рухи тіла, рук, ніг. Вона допомагає виділити головне, малює образ. Рівна хода, зібраність говорити про впевненість педагога в собі, в своїх знаннях. Водночас сутулість, в’ялість свідчить про внутрішню слабкість людини, невпевненість у собі. естетика тіла не терпить поганих звичок: покачування взад-вперед, переступання з ноги на ногу, звички триматися за спинку стільця, тримати в руках різні предмети, тощо. Жест викладача повинен бути органічним і стриманим, без різних змахів.

Міміка — мистецтво висловлювати свої думки, почуття, настрої, стани, діями м’язів обличчя. Жести, міміка, підсилюючи емоційну значущість інформації, активно впливають на слухачів. Широкий діапазон почуттів демонструє посмішка на обличчі викладача. Найвиразніші на обличчі людини очі, '' Порожні очі - дзеркало порожньої душі".

Таким чином, у формуванні професійної майстерності необхідний тісний зв’язок теорії, методики і педагогічної техніки.

В справі оволодіння педагогічної майстерності важливі наступні положення:

— не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійно вивченням власної методики, і навпаки, не можна вивчати методику, не ставити шляхи її вдосконалення;

— не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід своїх колег;

— вивчення своєї методики і методики колег можливо лише при практичній діяльності;

— по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому;

— не можна вдосконалити педагогічну майстерність з орієнтацією на «чорний ящик»;

— вдосконалення і самовдосконалення викладача не має меж.

1.4 Педагогічна техніка

Для успішного навчання та виховання дітей вчителю недостатньо знань та вмінь. У XVII ст. видатний чеський педагог Я. А. Коменський зазначав, що вчитель має володіти мовою і собою, застосовувати дисципліну без гніву, збудження, ненависті, з простотою та щирістю. Видатний вихователь «трудних» підлітків В.М. Сорока-Росинський писав: «Багато хто вважає, що якщо педагог володіє хорошими знаннями, а крім того, всіма тими якостями, на перелік яких у підручнику педагогіки відведено цілих 5 сторінок, то цього цілком достатньо, щоб стати… таким, так би мовити, наочним виховним посібником…» У реальному житті учням потрібні педагоги з чітко вираженою особистістю кожний із своїм стилем.

Відомий український педагог А. С. Макаренко одним з перших звернув увагу на те, що діти потребують складної тактики і техніки, що вчителю слід уміти керувати своїм настроєм, стилем і тоном спілкування, інтонацією, посмішкою, поглядом, мімікою, рухами, ходою… Іноді жест буває красномовнішим за слова, а міміка в найкоротшу мить доводить те, на що знадобилися б монологи. Отже, хороший учитель -- завжди яскрава особистість, кожний з них має власну техніку впливу, взаємодії, спілкування, саморегуляції.

Поняття «техніка» походить від гр. technikos -- вправний, і означає сукупність прийомів та пристосувань. Техніку вчителя називають педагогічною, у 20-х роках XX ст. її розуміли як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять.

Нині педагогічну техніку визначають як систему вмінь учителя, що дає змогу використовувати власний психофізичний апарат для досягнення ефективних педагогічних результатів.

До основних компонентів педагогічної техніки належать такі уміння:

· спілкуватися вербально (культура і техніка мовлення);

· спілкуватися невербально (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд);

· керувати своїм психофізичним станом (дихання, напруження м’язів, емоції, увага, уява, спостережливість).

Педагогічна діяльність є емоційно напруженою, тому багато вчителів зазнають істотних труднощів, пов’язаних з нездатністю оперативно приймати рішення у стресових ситуаціях, не припускатися грубих помилок і зберігати при цьому витримку, спокій. Педагогічна втомленість, надмірні витрати енергії послаблюють працездатність, призводять до роздратованості, авторитаризму, конфліктів, дистресів, навіть за найкращих початкових прагнень і гуманістичних поглядів.

Така поведінка вчителя не може не відбиватися на стані і поведінці учнів. Брутальні слова або дії вчителя знижують самооцінку учня, включають неусвідомлені захисні механізми, які мають допомагати людині зберегти своє «психічне обличчя», рівень самоповаги. При цьому закріплюються негативні програми поведінки (агресивність, невротична замкненість у собі, рухове розгальмування тощо), проти яких, власне, і намагався боротися вчитель. Хронічний дистрес призводить до забування вивченого, нездатності зосередитися, розгубленості, неврозів.

Наслідки авторитарного тиску, пережитого в дитинстві, залишаються на все життя у вигляді дефіциту самостійності, невпевненості у собі, нападів упертості, емоційної залежності та виявляються у стресових ситуаціях як регресія, незалежно від рівня освіти та професії.

Отже, вчитель має справляти не тільки педагогічний, а й оздоровлюючий (тобто психотерапевтичний) вплив на інших. На думку педагога-майстра Є.М. Ільїна, сьогодні недостатньо бути викладачем і артистом, потрібно бути також і лікарем. Урок має бути 45 хвилинами здорового способу життя. Навчальна активність -- проблема швидше енергетична, ніж методична. Учитель-«лікар» гуманізує і відносини з учнями, і самі знання.

Неможливо бути гуманним, не знаючи внутрішнього світу та душі дитини. Справжня гуманність означає передусім справедливість. Справедливість -- це чуйність вчителя до індивідуального духовного світу кожної дитини. Справедливим учитель може бути лише тоді, коли у нього є достатньо духовних сил, щоб приділити увагу кожній дитині.

Тобто педагогічні помилки виникають не тільки внаслідок неправильних уявлень або відсутності знань, а й з відкритої психоаналізом закономірності «свідомість розмірковує, а підсвідомість керує». Неможливо впливати на душу людини, ураховуючи тільки закони функціонування свідомості.

Отже, вчителю необхідні не тільки знання, уміння, педагогічна техніка, а й техніка, яка дає змогу враховувати особливості впливу підсвідомості (свої та співбесідника) на поведінку та використовувати психотерапевтичні прийоми самозахисту і впливу на інших для збереження здатності до самозцілення та впровадження здорового способу життя.

Педагогічна техніка дає можливість використовувати психофізичний апарат учителя для досягнення бажаних педагогічних результатів. Однак досягнення результатів -- це не єдиний показник ефективності педагогічного процесу, бо завжди постає запитання: якими зусиллями, витратами часу та енергії досягнуто результат і яка його післядія?

Багато вчителів витрачають свої психофізичні сили, час та здоров’я не оптимально, а наслідки їхнього впливу на свідомість учня нетривалі, а іноді й протилежні бажаним. Хоча тлумачний словник підкреслює, що техніка -- це сукупність прийомів, які використовуються для одержання найбільших результатів за найменших витрат людської праці.

Техніка, яка дає змогу педагогові економити свої сили і досягати бажаних наслідків, має назву психономічної («психономіка» (з гр. psyche -- душа, потое -- закон) -- наука про психічний вплив людей одна на одну і на саму себе та мистецтво керування цим впливом). Психономіка вивчає закони не тільки свідомої частини психіки, як психологія, а й значною мірою підсвідомої, що бере початок від психоаналізу. Практична значущість психономіки полягає в тому, що вона містить стратегії психотерапевтичної комунікації та прийоми сугестивно-інформаційного (гіпнотичного) впливу. За допомогою психономічної техніки вчитель може зміцнювати своє психічне здоров’я без сторонньої допомоги і справляти оздоровлюючий вплив на інших.

Отже, психономічна техніка -- це система вмінь і якостей особистості вчителя, яка дає можливість справляти психічно-оздоровлюючий вплив на суб'єктів педагогічного процесу, використовуючи свій психофізичний апарат свідомо й оптимально, тобто з найменшою витратою енергії та часу.

Психономічна техніка та педагогічна техніка поняття не тотожні.

Педагогічна техніка -- це вміння вчителя використовувати власний психофізичний апарат як інструмент педагогічного впливу, уміння емоційної саморегуляції, спілкування, культура і техніка мовлення.

Психономічна техніка вчителя, з одного боку, не є прямим педагогічним впливом, засобом організації педагогічного процесу, але опосередковано впливає на його ефективність. З іншого боку, психономічна техніка, на відміну від педагогічної, охоплює вміння усвідомлювати і враховувати закономірності підсвідомості (психічні захисти, програми реагування, потреби, мотиви…), високий рівень спостережливості; самостійність мислення та оперативність прийняття рішень; володіння психотерапевтичними прийомами саморегуляції; уміння вербального та невербального емпатичного спілкування; володіння психономічними прийомами сугестивно-інформаційного впливу на підсвідомість співбесідника. Психономічна техніка дає змогу досягати максимально можливих у конкретній ситуації результатів за мінімальний термін і, головне, з мінімальною витратою власних психофізичних сил, тобто оптимально, здійснюючи психотерапевтичний вплив на всіх суб'єктів педагогічного процесу.

РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАЛАНТ ВЧИТЕЛЯ

2.1 Поняття і структура педагогічного таланту

Педагогічний талант учителя на практиці проявляється в його педагогічних здібностях. Педагогічними здібностями називають сукупність індивідуально-психологічних особливостей особи учителя, що відповідають вимогам педагогічної діяльності, і що визначають успіх в оволодінні цією діяльністю. Відмінність педагогічних здібностей від педагогічних умінь полягає в тому, що педагогічні здібності - це особливості особи, а педагогічні уміння — це окремі акти педагогічної діяльності, здійснювані людиною на високому рівні.

Кожна здатність має свою структуру, в ній розрізняють провідні і допоміжні властивості.

Провідними властивостями в педагогічних здібностях є:

— педагогічний такт;

— спостережливість;

— любов до дітей;

— потреба в передачі знань.

Педагогічний такт — це дотримання педагогом принципу міри в спілкуванні з дітьми в найрізноманітніших сферах діяльності, уміння вибрати правильний підхід до учнів.

Педагогічний такт припускає:

— повагу до школяра і вимогливість до нього;

— розвиток самостійності учнів в усіх видах діяльності і тверде педагогічне керівництво їх роботою;

— уважність до психічного стану школяра і розумність і послідовність вимог до нього;

— довіру до учнів і систематичну перевірку їх учбових робіт;

— педагогічно виправдане поєднання ділового і емоційного характеру стосунків з учнями та ін.

Педагогічна спостережливість — це здатність учителя, що проявляється в умінні помічати істотні, характерні, навіть малопомітні властивості учнів. По іншому можна сказати, що педагогічна спостережливість — це якість особи педагога, що полягає у високому рівні розвитку здатності концентрації уваги на тому або іншому об'єкті педагогічного процесу.

Вітчизняні дослідники педагогічних здібностей на основі положень С. Л. Рубінштейна, Б. М. Теплова у 60-і рр. минулого століття виділили цілий набір педагогічних здібностей. Коло педагогічних здібностей дуже великий. Він охоплює всю структуру педагогічної діяльності. Психологи і педагоги, що дослідили, виділяють різні здібності учителя. У дослідженнях Н.В. Кузьміної розкриті такі здібності, як педагогічна спостережливість, педагогічна уява, педагогічний такт, розподіл уваги, організаторські здібності.

Ф.Н. Гоноболін перераховує і розкриває наступні здібності, необхідні учителеві:

— здатність розуміти учня;

— здатність доступно викладати матеріал;

— здатність розвивати зацікавленість учнів;

— організаторські здібності;

— педагогічний такт;

— передбачення результатів своєї роботи та ін.

В цілому до групи педагогічних здібностей в першу чергу відносять:

— педагогічну спостережливість;

— педагогічна уява;

— вимогливість як рису вдачі;

— педагогічний такт;

— організаторські здібності;

— простоту, ясність і переконливість мови.

Перераховані педагогічні здібності сприяють успішному здійсненню усіх сторін педагогічної діяльності.

Так педагогічна уява особливо значуща для конструктивної діяльності - вона виражається в «проектуванні» майбутніх знань учнів, умінні знаходити заздалегідь відповідні методи і методики. Вона виражається також в «проектуванні» характеру, звичок учнів як в учбовій, так і у виховній роботі, у формуванні колективу в цілому. Саме педагогічна уява допомагає учителеві здійснювати розвиваюче навчання і виховання.

Педагогічний такт проявляється в комунікативній стороні педагогічної діяльності. Як зазначено вище, це здатність до встановлення правильних стосунків з учнями, учителями, батьками, почуття міри в стосунках (в міру вимогливість, в міру доброта), що дозволяє усувати попереджати конфліктні ситуації.

Організаторські здібності також потрібні для діяльності учителя, оскільки уся педагогічна діяльність носить організаторський характер.

Н.Д. Левитов вважає основними педагогічними здібностями наступні:

— здатність до передачі дітям знань в короткій і цікавій формі;

— здатність розуміти учнів, що базується на спостережливості;

— самостійний і творчий склад мислення;

— винахідливість або швидке і точне орієнтування;

Організаторські здібності необхідні як для забезпечення систем роботи самого учителя, так і для створення хорошого учнівського колективу.

У найбільш узагальненому виді педагогічні здібності були представлені В. А. Крутецьким, який і дав їм відповідні загальні визначення.

Дидактичні здібності - здібності передавати учбовий матеріал, роблячи його доступним для дітей, підносити їм матеріал або проблему ясно і зрозуміло, викликати інтерес до предмета, збуджувати у учнів активну самостійну думку.

Академічні здібності - здібності до відповідної області наук (до математики, фізики, біології, літератури і так далі).

Перцептивні здібності - здатність проникати у внутрішній світ учня, вихованця, психологічна спостережливість, пов’язана з тонким розумінням особи учня і його тимчасових психічних станів.

Мовні здібності - здатність ясно і чітко виражати свої думки, почуття за допомогою мови, а також міміки і пантоміміки.

Організаторські здібності - це, по-перше, здатність організувати учнівський колектив, згуртувати його, надихнути на рішення важливих завдань і, по-друге, здатність правильно організувати свою власну роботу.

Авторитарні здібності - здатність безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнях і уміння на цій основі домагатися у них авторитету.

Комунікативні здібності - здатність до спілкування з дітьми, уміння знайти правильний підхід до учнів, встановити з ними доцільні, з педагогічної точки зору, взаємовідношення, наявність педагогічного такту.

Педагогічна уява (чи прогностичні здібності) — це спеціальна здатність, що виражається в передбаченні наслідків своїх дій, у виховному проектуванні особи учня, пов’язаного з уявленням про те, що з учня вийде в майбутньому, в умінні прогнозувати розвиток тих або інших якостей вихованця.

Здатність до розподілу уваги одночасно між декількома видами діяльності; має особливе значення для роботи учителя.

На основі теорії загальних педагогічних здібностей рядом учених були виділені спеціальні педагогічні здібності учителів різних предметів. Наприклад, А.В. Андрієнко вивчала спеціальні педагогічні здібності учителя математики, Л. Н. Лаврова — учителя історії. Від педагогічних здібностей вчителя та його особових якостей залежить досягнення педагогом високої майстерності в навчанні і вихованні дітей.

2.2 Методичні основи педагогічного таланту вчителя

У вітчизняній педагогічній психології, в дослідженнях Н.В. Кузьміной і її школи, А. К. Марковой, С. В. Кондратьевой, Л.М. Мітіной і інших учених, проблема властивостей особи педагога, що визначають ефективність (продуктивність) педагогічної діяльності, стала предметом спеціального теоретичного і експериментального вивчення.

Одними з провідних, стержневих утворень особи учителя, що визначають її цілісність і готовність до діяльності, складають професійно-ціннісні орієнтації. Вони можуть бути охарактеризовані як виборчі стосунки учителя до педагогічної професії, до особи вихованця, до самого себе, якщо формуються на основі широкого спектру духовних стосунків особи, в усіх видах діяльності, професійно значущих для неї.

Сенс життєвого самовизначення учителя обумовлене його орієнтацією на цінності саме педагогічної діяльності, на широку гамму гуманістичних соціально-професійних установок:

— на обрану професію як спосіб життя і спосіб її повноцінного і творчого проживання;

— на людину як на мету, а не на засіб;

— на розвиток рефлексії, емпатії і соціальних здібностей, що забезпечують продуктивність спілкування і успішність взаємодії з людьми, передусім з дітьми.

До складу професійно — обумовлених властивостей і характеристик вчителя входять:

— загальна спрямованість його особи (соціальна зрілість і громадянська відповідальність, професійні ідеали, гуманізм, високорозвинені, передусім пізнавальні інтереси, самовіддане відношення до обраної професії);

— деякі специфічні якості - організаторські (організованість, діловитість, ініціативність, вимогливість, самокритичність), комунікативні(справедливість, уважність, привітність, відкритість, доброзичливість, скромність, чуйність, тактовність), перцептивні (спостережливість, креативність, інтелектуальна активність, дослідницький стиль, гнучкість, оригінальність і критичність мислення, здатність до нестандартних рішень, почуття нового, інтуїція, об'єктивність і безсторонність, дбайливе і уважне відношення до досвіду старших колег, потреба в постійному оновленні і збагаченні знань), експресивні (високий емоційно-вольовий тонус, оптимізм, емоційна сприйнятливість і чуйність, самовладання, толерантність, витримка, почуття гумору);

— професійна працездатність;

— фізичне і психічне здоров’я.

За Н.В. Кузьміною, структура суб'єктивних чинників включає в себе:

— тип спрямованості;

— рівень здібностей;

— компетентність, в яку входять спеціально-педагогічна компетентність, методична, соціально-психологічна, диференціально-психологічна і аутопсихологічна компетентність.

Істотно тут запропонована диференціація самої компетентності і виділення такого важливого її рівня, як ауто психологічна компетентність. Вона базується на понятті соціального інтелекту, «як стійкою, заснованою на специфіці розумових процесів ефективного реагування і накопичення соціального досвіду, здатності розуміти самого себе, а також інших людей, їх взаємини і прогнозувати міжособові події». Аутопсихологічна компетентність співвідноситься з поняттям професійної самосвідомості, самопізнання і саморозвитку.

За А. К. Марковою, структура суб'єктних властивостей може бути представлена наступними блоками характеристик:

— об'єктивні характеристики: професійні знання, професійні уміння, психологічні і педагогічні знання;

— суб'єктивні характеристики: психологічні позиції, мотивація, «Я"-концепція, установки, особові особливості.

А.К. Маркова виділяє три основні сторони праці вчителя: власне педагогічна діяльність, педагогічне спілкування і особа учителя. До важливих професійних якостей, за А. К. Марковою, відносяться:

— педагогічна ерудиція;

— педагогічне (практичне і діагностичне) мислення;

— педагогічна інтуїція;

— педагогічна імпровізація;

— педагогічна спостережливість;

— педагогічний оптимізм, педагогічна винахідливість;

— педагогічне передбачення і педагогічна рефлексія.

В моделі особи вчителя, що розробляється нині (Мітіна Л.М., 1994), в контексті тієї ж схеми «діяльність — спілкування — особа» виділяються п’ять професійно значущих якостей, що виявляють дві групи педагогічних здібностей. Здібності проектувальних гностик:

— педагогічне цілеполагання;

— педагогічне мислення.

Перцептивні для рефлексії здібності:

— педагогічна рефлексія;

— педагогічний такт;

— педагогічна спрямованість.

2.3 Напрями професійного вдосконалення педагога

В якості основних напрямів професійного вдосконалення педагогів визначимо такі як:

— систематичне вивчення кожного вихованця на усіх етапах його життя, свідомість необхідності постійного звернення до сучасного комплексу знань про людину, що становить основу розуміння дитини як істоти багатовимірної, багатопланової, універсальної;

— формування готовності педагога сприймати дитину як самоцінність як носія соціально-ціннісних стосунків, як індивідуальність з неповторною своєрідністю рис і якостей, що вільно проявляє своє особове «Я»;

— оволодіння основами практичної і соціальної психології;

— формування постійної потреби в науковому осмисленні педагогічної реальності, що вимагає пошуку нетрадиційних виховних технологій, готовності перейняти на себе відповідальність за педагогічне новаторство, прагнення до новизни;

— оволодіння знанням українських і міжнародних нормативно-правових актів з прав дітей, постанов і рішень з питань виховання;

— усвідомлення себе не лише учителем-наочником, але і в першу чергу вихователем, в цьому головне професійне призначення педагога;

— створення в освітній установі обстановки, де було б добре кожній дитині і дорослому, для цього необхідно створювати морально-правовий простір у виховно-освітній діяльності;

— володіння майстерністю психологічної дії, умінням організовувати колектив вихованців, цікаву життєдіяльність дітей.

Цих якостей педагог повинен набути в процесі навчання у ВУЗі, інституті підвищення кваліфікації, а також шляхом самоосвіти.

Говорячи про готовність до виховної діяльності, виділимо основні вміння педагога:

До групи прогностичних умінь входять уміння виділяти і точно формулювати конкретні виховні завдання в повсякденній педагогічній діяльності; формулювати ближні, далекі і середні цілі виховання; здійснювати поточне і перспективне планування виховної роботи; прогнозувати оптимальні шляхи розвитку і виховання школярів; проектувати особу школяра і здійснювати індивідуальну програму його виховання; прогнозувати можливі труднощі і помилки виховання, передбачати ту або іншу ситуацію; прогнозувати результати виховної роботи, рівень вихованості особи і колективу.

Організаторські уміння припускають уміння здійснювати педагогічне керівництво виховною діяльністю; організовувати діяльність дітей, спрямовану на виконання поставлених завдань; організовувати виховний процес в цілому, володіти новими технологіями виховання; включати в активну діяльність усіх дітей, заохочувати їх творчість і ініціативу; організовувати власну поведінку, творчо і раціонально розподіляти свій час.

Комунікативні уміння включають уміння спілкуватися з дітьми, знаходити спільну мову з окремими учнями; встановлювати педагогічно доцільні стосунки з учнями, їх батьками, колегами, співпрацювати з позашкільними установами; розвивати внутрішньоколективні стосунки учнів, позицію співпраці, готовність до спільного рішення реальних проблем; реалізовувати демократичний стиль спілкування; застосовувати різні види педагогічної техніки, управляти емоційною атмосферою колективу; формувати комунікативні уміння у учнів; розвивати позитивне сприйняття будь-якої дитини.

Уміння здійснювати творчу діяльність складаються з умінь по-своєму трансформувати виховні ідеї і рішення; обґрунтовувати рішення; формулювати проблеми і генерувати ідеї; володіти методикою організації виховних справ; володіти імпровізацією, театральною педагогікою, оригінальними прийомами і способами виховання, розвивати художньо-мистецькі здібності; розвивати почуття нового, ефективно застосовувати досвід.

Уміння здійснювати індивідуальний підхід. Ця група умінь припускає систематичне вивчення індивідуальних особливостей школяра; розвиток позитивних індивідуальних особливостей; вибір і обґрунтування прийомів і методів взаємодії з диференційованою групою і окремими школярами; здійснення допомоги учнем в корекції їх поведінки; аналіз досягнутих результатів через ведення діагностичної карти учня.

Уміння дослідницької діяльності. Це є уміння аналізувати виховні ситуації школи, знаходити теоретичне, науково-обгрунтоване рішення; обґрунтовувати проблему дослідження, користуватися психолого-педагогічною і методичною літературою, документами в області освіти для оновлення виховного процесу; узагальнювати і переосмислювати досвід; аналізувати реальні соціальні явища і убачати їх значення стосовно виховної діяльності; володіти методами наукового дослідження; проводити педагогічний експеримент, спрямований на з’ясування і коригування певних проблем виховання; визначати і аналізувати початковий рівень розвитку і виховання особи; діагностувати зміни в рівні розвитку і вихованості особи; вивчати інтереси, можливості учнів, аналізувати мотиви вчинків і діяльності.

Будь-якого педагога хвилює ефективність його роботи. Особливо проблемно коштує це питання, коли йдеться про виховну діяльність. Визначити ефективність виховної діяльності неможливо без вивчення результатів діяльності, оскільки ефективність визначається співвідношенням поставлених цілей, тобто прогнозованого результату і реально досягнутого. При оцінюванні виховної діяльності потрібний комплексний. При цьому дуже важливо зважати на думки учнів про якість виховної роботи, а також про те, наскільки їм приємно спілкуватися з педагогом у виховному процесі. Не менш важливим джерелом інформації про діяльність педагога є якість виховної роботи (занять, заходів і так далі), що проводиться, використання нових форм організації і нових педагогічних технологій. Значний вплив на ефективність виховної роботи чинить методичне забезпечення, яке припускає наявність матеріалів по узагальненню передового педагогічного досвіду і рекомендацій по їх використанню, наявність рекомендацій по організації конкретних форм виховної роботи, наявність діагностичних карт і інших аналітичних матеріалів. Найважче в оцінці виховної діяльності - кінцевий результат (характер ціннісних орієнтацій, емоційна насиченість життя дитячого колективу, самопочуття дитини в колективі, творча співдружність педагогів і вихователів і ін.). Не можна виключити також думку адміністрації про якість виховної роботи педагога. Облік і оцінка якості виховної діяльності дозволяє домагатися високих результатів у вихованні. У реальній практиці це забезпечить відповідність виховної роботи кожного педагога новим вирішуваним завданням.

Підводячи підсумок усьому вищесказаному, сформулюємо основні завдання підготовки і перепідготовки осіб, що займаються вихованням підростаючого покоління:

— розвиток інтересу до виховної діяльності, мотиваційно-ціннісного і емоційного відношення;

— формування професійної установки на оволодіння комплексом виховних умінь і навичок;

— розвиток творчих здібностей;

— формування таких професійно-значущих якостей, як: висока цивільна активність і соціальна відповідальність; любов до дітей; духовна культура; бажання і уміння працювати разом з іншими; високий професіоналізм, готовність до створення нових цінностей і ухвалення творчих рішень; здатність до эмпатії; здатність до рефлексії; креативність — здатність до творчості; емоційна урівноваженість; упевненість в собі; уміння створювати позитивні підкріплення для самовиховання учнів.

ВИСНОВКИ

Педагогічна біографія сучасного вчителя індивідуальна. Не кожен і не відразу стає майстром своєї справи. У деяких на це йде багато років. Трапляється, що окремі педагоги, на жаль, так і залишаються в розряді посередніх.

Щоб стати майстром, творцем, вчителю необхідно оволодіти закономірностями і механізмами педагогічного процесу. Це дозволить йому педагогічно мислити і діяти, тобто, самостійно аналізувати педагогічні явища, розчленовувати їх на складені елементи, осмислювати кожну частину в зв’язку з цілим, знаходити в теорії навчання і виховання ідеї, висновки, принципи, адекватні логіці розглянутого явища; правильно діагностувати явище — визначати, до якої категорії психолого-педагогічних понять воно відноситься; знаходити основну педагогічну задачу (проблему) і способи її оптимального рішення.

Професійна майстерність приходить до того вчителя, який спирається у своїй діяльності на наукову теорію. Природно, що при цьому він зустрічається з рядом труднощів.

Педагогічна майстерність, виражаючи високий рівень розвитку педагогічної діяльності, володіння педагогічною технологією, у той же час виражає й особистість педагога в цілому, його досвід, цивільну і професійну позицію. Майстерність учителя — це синтез індивідуально-ділових якостей і властивостей особистості, що визначає високу ефективність педагогічного процесу.

Сучасний вчитель — це людина, яка виконує різноманітні функції не тільки в школі, а й за її межами. Серед педагогічних функцій одне з важливих місць займає інноваційна. Діяльність вчителя повинна носити не тільки творчий, але й дослідницький характер. Він повинен не тільки знати й уміти застосувати на практиці основні педагогічні теорії, але і творчо їх використовувати, а також прагнути до втілення власних педагогічних ідей.

Успішне рішення складних і відповідальних завдань виховання багато в чому залежить від рівня підготовленості вихователів, їх педагогічної культури, від знання закономірностей, принципів і методів виховання. На сучасному етапі у виховній роботі учителя зустрічається більше труднощів, чим в організації учбової діяльності школярів. Так, в педагогічній діяльності поширені труднощі при постановці і рішенні педагогічних завдань, що виражаються в наступному: учитель не уміє збалансувати повчальні завдання з тими, що розвивають і виховують, допускаючи упущення виховних завдань; учитель бачить кожне педагогічне завдання окремо, як не пов’язану з іншими; не бачить відстроченого результату рішення педагогічних завдань, внаслідок чого погано планує учбово-виховний процес.

Визначити ефективність виховної діяльності неможливо без вивчення результатів діяльності, оскільки ефективність визначається співвідношенням поставлених цілей, тобто прогнозованого результату і реально досягнутого. При оцінюванні виховної діяльності потрібний комплексний підхід. При цьому дуже важливо зважати на думки учнів про якість виховної роботи, а так само про те, наскільки їм приємно спілкуватися з педагогом у виховному процесі. Не менш важливим джерелом інформації про діяльність педагога є якість виховної роботи (занять, заходів і так далі), що проводиться, використання нових форм організації і нових педагогічних технологій. Значний вплив на ефективність виховної роботи чинить методичне забезпечення, яке припускає наявність матеріалів по узагальненню передового педагогічного досвіду і рекомендацій по їх використанню, наявність рекомендацій по організації конкретних форм виховної роботи, наявність діагностичних карт і інших аналітичних матеріалів.

Сьогодні учитель вільно вибирає структуру уроку. Йому не обов’язково дотримуватися формального поєднання і послідовності етапів уроку. Але при цьому учитель не може допускати порушення закономірностей пізнавальної діяльності, не враховувати її ефективності. Важливим сучасним положенням є також те, що доцільність тих або інших типів і структур уроку пропонується оцінювати за кінцевим результатом процесу навчання, а не за структурною досконалістю окремих уроків.

Формула ефективності уроку включає дві складові частини: ретельність підготовки і творчість ведення. У основі творчої праці учителя лежить, передусім, уміння аналізувати власну педагогічну діяльність на уроці: встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між умовами своєї педагогічної діяльності і засобами досягнення освітніх цілей, між педагогічними впливами на учня і їх наслідками, між способом своїх дій і кінцевим результатом уроку. Це дозволяє учителеві правильно сформулювати цілі і завдання власної діяльності і діяльності учнів, чітко спланувати і передбачити результати педагогічного процесу.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой