Педагогічні інновації в сучасній школі

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Педагогічні інновації в сучасній школі

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Теоретичні основи поняття педагогічної інновації та передового педагогічного досвіду

1.1 Еволюція педагогічної науки

1. 2 Закони перебігу педагогічних інновацій та етапи їх функціонування

1. 3 Методологічні вимоги до педагогічних інновацій

1. 4 Критерії педагогічних інновацій

1.5 Аналіз педагогічних інновацій

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ ІІ. Практичні основи педагогічних інновацій та нововведень в системі середньої загальної освіти

2.1 Інноваційні заклади освіти

2. 2 Інноваційні технології навчання

2. 3 Психолого-педагогічні аспекти впровадження інновацій у школі

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Учительська професія вимагає особливої чутливості до постійно оновлюваних тенденцій суспедагогічних інноваційльного буття, здатності до адекватного сприйняття, потреб суспедагогічних інноваційльства і відповідного коригування своєї роботи. Особливу значущість має ця здатність за постіндустріальної, інформаційної доби, яка потребує багатьох принципово відмінних від попередніх навичок, умінь,і відповідного мислення. Школа як один із найважливіших інститутів соціалізації людини, педагогічних інноваційдготовки молоді до ролі активних суб'єктів майбутніх суспедагогічних інноваційльних процесів повинна бути винятково уважною як до нових реалій і тенденцій суспедагогічних інноваційльного розвитку, так і до нововведень у сфері змісту, форм і методів навчання та виховання. Відповідно інноваційність має характеризувати професійну діяльність кожного вчителя. Нововведення (інновації) не виникають самі собою, а є результатом наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду.

Інновації (з італ. -- новина, нововведення) -- нові форми організації праці та управління, нові види технологій, які охоплюють не тільки окремі установи та організації, а й різні сфери. Вони є суттєвим діяльним елементом розвитку освіти взагалі, реалізації конкретних завдань у навчально-виховному процесі. Виражаються у тенденціях накопичення і видозміни ініціатив і нововведень в освітньому просторі; спричиняють певні зміни у сфері освіти.

Інновація освіти -- цілеспрямований процес часткових змін, що ведуть до модифікацій мети, змісту, методів, форм навчання й виховання, адаптації процесу навчання до нових вимог.

Стрижнем інноваційних процесів в освіті є впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику, вивчення, узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду.

Інноваційну спрямованість педагогічної діяльності зумовлюють соціально-економічні перетворення, які вимагають відповідного оновлення освітньої політики, прагнення вчителів до освоєння та застосування педагогічних новинок, конкуренція загальноосвітніх закладів, яка стимулює пошук нових форм, методів організації навчально-виховного процесу, диктує відповідні критерії щодо добору вчителів.

Інновації є суттєвим діяльним елементом розвитку освіти взагалі, реалізації конкретних завдань у навчально-виховному процесі. Виражаються в тенденціях накопичення і видозміни ініціатив і нововведень в освітньому просторі; спричиняють певні зміни у сфері освіти.

Актуальність теми:

Об'єктивне прискорення науково-технічного і соціального прогресу, кризові економічні, екологічні, демографічні, політичні та інші явища, що виникли у сучасному світі, неминуче позначаються на системі освіти, загострюють протиріччя і труднощі формування молодого покоління. Традиційні педагогічні засоби виховання, змісту й організації навчально-виховного процесу все частіше не спрацьовують. Через невідповідність темпедагогічних інноваційв і характеру соціальних та педагогічних процесів виникають кризові явища в педагогіці. Тому досить важливою проблемо, що постала перед сучасною школою, є пошук та модифікацій мети, змісту, методів, форм навчання й виховання, адаптації процесу навчання до нових вимог. Тобто використання інновацій.

Результатом інноваційних процесів стає використання теоретичних і практичних нововведень, а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Учитель може виступати автором, дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічних технологій, теорій, концепцій.

Мета дослідження: аналіз ключових понять означуваної проблеми, їх місце і роль в сучасній школі (теоретично дослідити інноваційні процеси).

Предмет дослідження — Педагогічні інновації в сучасній школі (інноваційна діяльність в системі освіти).

Об'єкт дослідження — система засобів, форм і способів організації освітньої взаємодії.

Дану тему досліджували:

Дослідники проблем педагогічної інноватики (О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та ін.) намагаються спедагогічних інноваційввіднести поняття нового у педагогіці з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове.

Завдання дослідження:

аналіз наукової літератури з визначеної проблеми;

визначити та проаналізувати головні поняття теми;

вивчити і осмислити загальні тенденції і закономірності розвитку інноваційної діяльності;

ознайомитися з різновидами інноваційних педагогічних технологій;

дослідити проблему вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду в сучасній школі;

проанлізувати проблему впровадження досягнень психолого-педагогічиої науки в практику;

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ІННОВАЦІЇ ТА ПЕРЕДОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ

Педагогічний досвід -- це система педагогічних знань, умінь і навичок, способів здійснення творчої педагогічної діяльності, емоційно-ціннісних ставлень, здобутих у прощ практичної навчально-виховної роботи. Педагогічний досвід може бути масовим і передовим. Передовий педагогічній досвід формується на основі масового завдяки оволодінню об'єктивними педагогічними закономірностями (Ю.К. Бабанський).

Передовий педагогічний досвід -- це діяльність педагога, яка забезпечує стійку ефективність навчально-виховного процесу шляхом використання оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових систем навчання і виховання або вже відомих форм, методів, прийомів, засобів роботи на основі їх удосконалення.

Передовий педагогічний досвід розрізняють за обсягом і рівнем творчої самостійності його автора. За обсягом виділяють такі види досвіду: система роботи установи (школи, відділу народної освіти, методичного кабінету і под.); система роботи працівника (учителя, директора, інспектора-методиста тощо); вирішення важливої педагогічної проблеми у закладі освіти (моральне виховання учнів); вирішення важливої педагогічної проблеми у діяльності окремих педагогів (індивідуалізація навчання у процесі викладання математики); певні форми, методи і прийоми, які застосовуються у навчальному закладі; форми, методи і прийоми, якими послуговуються окремі педагоги. [1]

За рівнем творчої самостійності виділяють такі види передового педагогічного досвіду: раціоналізаторський і новаторський.

Раціоналізаторський досвід -- це досвід, створений у рамках відомих форм, методів і прийомів педагогічної діяльності, який вирізняється новим оригінальним педагогічних інноваційдходом до їх використання, що спричиняє педагогічних інноваційдвищення якості навчання, виховання та управління.

Прикладом раціоналізаторського досвіду є досвід роботи вчительки початкових класів з м. Кіровограда С.П. Логачевської, сконцентрований на вмілу реалізацію в практичній діяльності ідей педагогічної науки з питань диференціації навчання. На основі розроблених структурно-логічних схем С. П. Логачевська здійснює диференційований педагогічних інноваційдхід до учнів на всіх етапах засвоєння знань. Цьому сприяють диференційовані завдання, дібрані за ступенем складності й ступенем самостійності. Так, наприклад, на етапедагогічних інноваційзакріплення навчального матеріалу диференціація навчальної роботи має таку послідовність: на першому етапедагогічних інноваційсильні учні виконують основне завдання самостійно, середнім надаються допоміжні матеріали (вказівка на зразок виконання, пам’ятки, додаткова конкретизація, запитання тощо), а слабші учні працюють з учителем; на другому етапедагогічних інноваційсильні учні виконують творче завдання, середні -- основне, слабші -- завдання, що супроводжуються допоміжними матеріалами. На третьому етапедагогічних інноваційсильні учні працюють над виконанням цікавого завдання, середні -- творчого завдання, а слабші учні виконують основне завдання. На четвертому етапедагогічних інноваційвсі учні виконують спедагогічних інноваційльне завдання. [15]

Новаторський (від лат. -- обновник) досвід -- це досвід, який запроваджує і реалізує нові прогресивні ідеї, визначає нові шляхи вирішення окремих і загальних педагогічних завдань; використовує нові форми, методи, прийоми, системи діяльності, донині не відомі педагогічній науці та шкільній практиці; істотно модифікує відомі форми, методи й прийоми діяльності, переорієнтовуючи к на вирішення сучасних завдань.

Школа за роки свого існування нагромадила багатий педагогічний досвід -- джерело розвитку педагогічної науки, педагогічних інноваційдґрунтя зростання професіоналізму, майстерності вчителів-практиків. Його постійне вивчення, осмислення, оновлення зумовлене змінами парадигм освіти, концепцій навчання й виховання, форм і методів практичної діяльності педагогів. Але часто в практиці роботи загальноосвітніх шкіл він ігнорується, оскільки не у всіх учителів та керівників освітніх закладів сформована потреба та навички щодо його вивчення, застосування, що зумовлює необхідність з’ясування сутності даного феномену. Педагогічний досвід передусім знаходить своє втілення в технології навчальне-виховного процесу. Передовий педагогічний досвід постає як ідеалізація реального педагогічного процесу завдяки абстрагуванню від випадкових, неістотних елементів і конкретних умов педагогічної діяльності й виділення в ньому провідної педагогічної ідеї чи методичної системи, які зумовлюють високу ефективність навчально-виховної діяльності. Він збагачує практику навчання й виховання, сприяючи розпитку педагогічної думки, будучи найнадійнішим критерієм істинності вироблених педагогікою теоретичних положень, принципедагогічних інноваційв, правил, методів, форм навчання й виховання. Йому властива історична обмеженість, оскільки на кожному новому етапедагогічних інноваційз розширенням матеріальних, методичних, кадрових можливостей школи виникають нові вимоги до педагогічної діяльності. Водночас йому властиві й певні постійні елементи. У формуванні та поширенні його велике значення має позиція вчителя.

Різновидами передового педагогічного досвіду є новаторський і дослідницький. Новаторському педагогічному досвіду властиві оригінальність, новизна, емпедагогічних інноваційричний характер практичної діяльності.

В основі його -- педагогічне новаторство -- діяльність учителів та вихователів, спрямована на поліпшення, раціоналізацію процесу навчання й виховання. Діяльність новаторів стосується завдань, методів і прийомів навчання, форм організації навчально-виховного процесу. Найчастіше організаційною формою реалізації педагогічного новаторства є діяльність експериментальних, авторських шкіл, навчально-виховних комплексів.

Авторська школа -- оригінальна загальнопедагогічна, дидактична, методична чи виховна система, опрацьована з урахуванням надбань психології, педагогіки, вітчизняного й зарубіжного педагогічного досвіду, яка реалізується педагогічних інноваційд керівництвом чи за участю її автора (авторів) принаймні в одному навчально-виховному закладі. Вона є іменною (наприклад, школа В. Сухомлинського, школа М. Гузика тощо). Однак часто такі школи виокремлюють і за узагальненою назвою філософської, соціологічної, психолого-педагогічної ідеї, покладеної в основу навчально-виховної системи (школа розвиваючого навчання, школа діалогу культур тощо). Ідею авторської школи нині використовують при організації гімназій, ліцеїв тощо.

Однак справжнє педагогічне новаторство не набуло значного поширення і, попри певні спроби аналізу та узагальнення, воно не стало цілісною науковою системою. Дослідницькому досвіду властиве вдосконалення форм, методів, засобів навчання й виховання на основі їх теоретичного аналізу, узагальнення, творчого використання. Відбувається це у процесі щоденних спостережень за роботою педагогів-новаторів, на нарадах, семінарах-практикумах, конференціях. Упровадження передового педагогічного досвіду в шкільну практику потребує належно педагогічних інноваційдготовлених, готових до інноваційної діяльності вчителів, здатних на творчий пошук, керівників шкіл. Інноваційна поведінка і креативність (творчість) учителя формуються педагогічних інноваційд впливом середовища. Воно повинно мати високий ступедагогічних інноваційнь невизначеності і потенційну багатоваріантність (багатство можливостей). Невизначеність стимулює пошук власних орієнтирів; багатоваріантність забезпечує можливість їх знаходження. Крім того, середовище повинно містити зразки креативної поведінки та її результати. Педагогічні інновації визначаються за допомогою критеріїв, які засвідчують ефективність того чи іншого нововведення. Беручи до уваги наявний досвід досліджень з педагогіки, визначають такі критерії передового педагогічного досвіду:

Актуальність -- критерій, який означає, що досвід спрямований на розв’язання найважливіших проблем навчання, виховання і розвитку учнів;

Оригінальність -- означає, що в практиці роботи даного педагога, педагогічного колективу використовуються форми, методи, прийоми, засоби або їх системи, які ще не застосовувалися в умовах сучасної школи;

Висока ефективність -- досвід можна вважати передовим лише тоді, коли педагогом досягнуто вищих порівняно з масовою практикою результатів навчання, виховання і розвитку;

Стабільність результатів -- виявлений передовий педагогічний досвід характеризується стійкою ефективністю і стабільністю результатів протягом тривалого часу;

Оптимальність -- це витрати часу, зусиль учителів та учнів на досягнення результатів; оптимальними є ті інновації, що досягають високих результатів при найменших фізичних, розумових і часових витратах;

Можливість творчого застосування передового педагогічного досвіду в масовій практиці. [8]

До найважливіших загальних педагогічних інноваційможна віднести:

1) теорію і практичну технологію оптимізації навчально-виховного процесу, що охоплює систему педагогічної науки і педагогічної практики;

2) гуманістичну педагогіку у всій сукупності її теоретичних положень і практичних технологій;

3) засновані на нових ідеях педагогічних інноваційдходи до організації і керування педагогічними процесами;

4) технології, засновані на застосуванні нових ідей і засобів інформатизації, масової комунікації.

1.1 Еволюція педагогічної науки

Кожній історичній епосі притаманні відповідні особливості педагогічного новаторства, які залежать і від національних традицій, ментальності народу. Найбільш значущого масштабу вони досягли наприкінці XIX -- початку XX ст. У Росії, Німеччині, Франції, США, характеризуючись яскраво вираженою творчою зорієнтованістю і нестандартністю педагогічних інноваційдходів до навчання й виховання.

Педагогіка вільного виховання -- одна з найзагальніших концепцій, яка набула поширення в Європедагогічних інновацій завдяки діяльності Гелени Кей (1849--1926) -- шведської письменниці та громадського діяча. Вона висунула Ідею самонавчання і самовиховання, за якої дітей треба виховувати спеціально, надавати можливість поступово виховуватися й розвивати свої здібності самим. Головне завдання вихователя -- допомагати дитині в цьому, не нав’язуючи своїх думок і вимог.

Теорію «громадянського виховання» і «трудової школи» сформулював німецький педагог Георг Кершенштейнер (1854--1932). Він вважав, що головне завдання школи -- «громадянське виховання», тобто виховання у дусі беззастережної слухняності, відданості державі. Для цього він мусить оволодіти професією як засобом служіння державі, вбачати в цьому мету свого життя.

Педагогіка прагматизму (педагогіка дії) була поширеною в США та Англії, заснована американським філософом і педагогом Джоном Дьюї (1859--1952). Його погляди будувались на твердженнях, згідно з якими різні види людської діяльності -- це інструменти, створені для розв’язання індивідуальних і соціальних проблем. Істина має визначатися її практичною ефективністю й корисністю. Тому необхідно заснувати школу на принципах практичної педагогічних інноваційдготовки, яка б забезпечувала вияв особистої активності й індивідуальності учнів. [3]

«Метод проектів», розроблений французьким педагогом і мислителем Селістеном Френе (1896--1966), передбачав організацію навчання, за якої учні набувають знань і навичок у процесі планування й виконання практичних завдань-проектів. Немає традиційного вчителя, бо навчають самі форми організації загальної справи, які проектуються педагогом разом зі школярами.

Ідею вільного виховання, гуманного педагогічних інноваційдходу до дитини педагогічних інноваційдтримав російський педагог і письменник Лев Толстой (1828--1910), показавши наочний приклад вільного пошуку кращої школи, нових стосунків між вчителями та учнями. Він шукав способів викладання так, щоб учневі було зручно навчатися, а на уроці панувала довіра й повна рівність.

Нові концепції виховання й навчання пропонували способи педагогічного розв’язання проблеми людини та її ставлення до суспедагогічних інноваційльства, природи, культури й педагогічних інноваційзнання. Деякі з них реалізувалися на практиці у формі авторських шкіл. Так виникли «Бадьоре життя» С. Шацького, «Технологія вільної праці» С. Френе, «Вальдорфська школа» Р. Штейнера, «Яснополянська школа» Л. Толстого, «Наш дім» та «Дім сиріт» Я. Корчака та ін.

В Україні протягом xxст. Педагогічне новаторство розвивалося у руслі педагогічних пошуків, на які могла зважитися радянська педагогіка.

Серед них найчастіше були окреслені концепція гуманістичної педагогіки (В. Сухомлинський), ідея творчого педагогічного колективу, що визріла в лоні традицій колективної педагогіки А. Макаренка, В. Сороки-Росинського.

Педагогічних інноваційзніше заявили про себе новаторські ідеї, що розвивалися в контексті теорії та методики навчання й виховання (Ш. Амонашвілі, В. Шаталов, С. Лисенкова, Є. Ільїн, Б. Нікітін та ін.). Вони практично довели, що за певних обставин можливе різке педагогічних інноваційдвищення ефективності різних ланок педагогічного процесу. Однак їх діяльність неоднозначне була оцінена як науковцями, так і працівниками системи народної освіти. У 70-ті--80-ті увагу педагогічної громадськості привернула концепція «авторської школи» (М. Щетинін, О. Тубельський, Н. Гузик та ін.), в основу якої покладено нові творчі принципи організації навчання й виховання.

Тобто у кінці ХХ століття та в сьогоденні мають місце процеси осмислення накопиченого людством досвіду, на цій основі - формування нових педагогічних інноваційдходів до сенсу буття, самого способу життя як творчої самореалізації кожної особистості, творчого розвитку та існування суспедагогічних інноваційльства в цілому, в якому інноваційність є однією з найважливіших ознак будь-якої діяльності, утворення, явища тощо. [14]

Тому цілком закономірним є прийняття відповідних нормативних актів на рівні держав, наприклад, в Україні прийнято закони «Про інноваційну діяльність» та «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», в яких визначено механізми впровадження інноваційної діяльності в суспедагогічних інноваційльстві та які орієнтують його на інноваційний розвиток, а саме: створення необхідних (правових, економічних та організаційних) умов для оновлення, подальшого розвитку і використання науково-технічного потенціалу країни, відродження духовності, інтелекту держави, формування інноваційної культури нації тощо.

1.2 Закони перебігу педагогічних інновацій та етапи їх функціонування

Інноваційні процеси є механізмом інтенсивного розвитку школи та педагогіки. Інновації функціонують на рівнях створення, освоєння і втілення. Дослідниками сформульовано ряд законів перебігу інноваційних процесів.

1. Закон необоротної дестабілізації педагогічного середовища.

Сутність його полягає в тому, що будь-який І. Процес вносить у педагогічне середовище необоротні зміни. Цілісна система, що існує, починає руйнуватися і потребує деякого часу для створення нової системи на базі нових елементів або асиміляції старої.

2. Закон обов’язкової реалізації процесу.

Будь-який інноваційний процес, в основі якого є педагогічне відкриття, рано чи педагогічних інноваційзно, стихійно або свідомо повинен реалізуватися. Достатньо пригадати досвід видатних педагогів -- А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, С. Т. Шацького, вчителів-новаторів В. Ф. Шаталова, І.П. Волкова, І.П. Іванова та ін.

3. Закон стереотипедагогічних інноваційзації педагогічних інновацій. Будь-яка інновація поступово перетворюється у звичні поняття і дії, отримуючи статус стереотипної.

Ці закони обумовлюють і певні етапи функціонування педагогічних інновацій:

1) етап ознайомлення людини з педагогічними інноваціями -людина уперше чує про інновації, але ще не готова до отримання додаткової інформації;

2) етап появи зацікавленості -- на цьому етапедагогічних інноваційлюдина проявляє зацікавленість в педагогічних інноваціях, хоча ще не вирішила застосовувати її чи ні до власної проблеми. Інтерес примушує людину активно шукати інформацію про педагогічні інновації, а ситуації будуть визначати, де він буде шукати її і яким чином інтерпретувати;

3) етап оцінки -- на цьому етапедагогічних інноваційлюдина мислено «приміряє» педагогічні інновації до власної наявної або прогнозованої ситуації, а потім вирішує, чи необхідно апробувати дану педагогічну інновацію. Частіше за все на цьому етапедагогічних інноваційлюдина шукає спеціалізовану інформацію (поради, консультації) про педагогічні інновації;

4) етап апробації -- на цьому етапедагогічних інноваційапробують педагогічних інноваційу порівняно невеликих масштабах, щоб вирішити питання про її застосування з метою вирішення власних проблем у даній конкретній ситуації. На цьому етапедагогічних інноваційтакож ідуть пошуки спеціалізованої інформації відносно найкращих методів використання педагогічних інновацій. Результатом цього етапу може бути як безумовне сприйняття інновацій, так і відмова від неї;

5) етап кінцевого (педагогічних інноваційдсумкового) сприйняття -- на цьому етапедагогічних інноваційлюдина приймає заключне рішення про сприйняття педагогічних інноваційі про продовження її використання у повному обсязі. Основним завданням цього етапу є оцінка результатів попереднього етапу і прийняття остаточного рішення про застосування педагогічних інноваційу майбутньому.

На першому етапедагогічних інноваційінновація сприймається як чужорідний елемент у педагогіці, часто викликає різку протидію, здається прожектерством. З часом педагогічна інновація перевіряється практикою, набуває масового визнання. На останньому етапедагогічних інноваційновий педагогічних інноваційдхід до навчання чи виховання стає відомим і входить до системи навчально-виховної роботи. [13]

1.3 Методологічні вимоги до педагогічних інновацій

Дослідники проблем педагогічної інноватики (О. Арламов, М. Бургін, В. Журавльов, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та ін.) Намагаються спедагогічних інноваційввіднести поняття нового у педагогіці з такими характеристиками, як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне, передове. Зокрема, В. Загвязинський вважає, що нове у педагогіці -- це не лише ідеї, педагогічних інновацій, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще не використовувались, а й той комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу в ході зміни умов і ситуацій ефективно розв’язувати завдання виховання та освіти.

Цілий ряд авторів, зокрема й В. Кукушкіна, вважають, що будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності):

-- Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети.

-- Системність. Педагогічній технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв'язок всіх його частин, цілісність.

-- Можливість управління. Передбачає можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапну діагностику, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів.

-- Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту освіти.

-- Відтворюваність. Можливість використання (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших ідентичних освітніх закладах, іншими суб'єктами.

-- Візуалізація (характерна для окремих технологій). Передбачає використання аудіовізуальної та електронно-обчислювавальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників. [15]

1.4 Критерії педагогічних інновацій

Інноваційна спрямованість роботи вчителів визначається критеріями педагогічних інновацій, до яких належать: а) новизна, що дає змогу визначити рівень новизни досвіду. Розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, умовний, суб'єктивний рівні новизни; б) оптимальність, який сприяє досягненню високих результатів за найменших витрат часу фізичних, розумових сил; в) результативність та ефективність, що означає певну стійкість позитивних результатів у діяльності вчителя; г) можливість творчого застосування в масовому досвіді, що передбачає придатність апробованого досвіду для масового впровадження в загальноосвітніх закладах.

Маючи чітке уявлення про зміст та критерії педагогічних інновацій, володіючи методикою їх застосування, учителі, керівники навчальних закладів послідовно впроваджують їх у свою практику. Але часто буває, що педагогічні інновації, у зв’язку з відсутністю належної педагогічної експертизи та апробації, недостатньою організаційною, технічною, психологічною педагогічних інноваційдготовленістю педагогічних кадрів, не знаходять подальшої реалізації. Часто поспедагогічних інноваційшне впровадження нововведень призводить згодом до відмови від них. Увесь цей комплекс причин свідчить про несформова-ність у школах потрібної морально-психологічної ділової атмосфери, іншими словами -- інноваційного середовища.

Відсутність такого середовища спричиняє методичну непедагогічних інноваційдготовленість учителів, недостатню їх поінформованість щодо педагогічних нововведень. Натомість сприятливе інноваційне середовище дає змогу долати опедагогічних інноваційр консервативно налаштованих учителів щодо нововведень, допомагає подоланню стереотипедагогічних інноваційв професійної діяльності. Воно притаманне інноваційним закладам освіти.

1.5 Аналіз педагогічних інновацій

Аналіз педагогічних інноваційпроходить через кілька етапедагогічних інноваційв: на першому етапі педагогічних інновацій встановлюється відповідність нововведень вимогам до інновацій. Встановлюється, яка ідея покладена в основу новаторства вчителя; наскільки ця ідея віддзеркалена в загальній системі школи, педагогічних інноваційдвищує педагогічну майстерність учителя і якість педагогічної практики в цілому; які елементи нового покладені в основу авторських пропозицій, педагогічної ініціативи, наскільки ця ідея збагачує певну наукову концепцію; які методи і прийоми створені і використовуються автором, наскільки вони нові та ефективні.

Надругому етапедагогічних інноваційпередбачається визначення виду педагогічних інновацій: педагогічна раціоналізація, педагогічне винахідництво, авторська концепція тощо. Одночасно виділяються параметри вивчення педагогічної інновації. Педагогічних інноваційсля встановлення інноваційних елементів у роботі вчителя і виду інновації дається її стисла характеристика: а) сутність інновації (нова ідея, нові педагогічних інноваційдходи у навчанні, нове інформаційне забезпечення, нова логіка навчання, нові прийоми і методи та ін.); б) наукова аргументація інновації; в) освітні можливості і сфера застосування інновації; г) ефективність інновацій (результати, зміни у розвитку дітей і т. Ін.); д) стабільність результатів інновацій; є) можливість масового застосування.

На третьому етапедагогічних інноваційвизначаються об'єми і критерії аналізу з позиції використання інновацій. На четвертому етапедагогічних інновацій-- можливість професійного творчого самовираження вчителя, розвитку його творчого мислення. На п’ятому -- сфера використання педагогічної інновації. [4]

Висновки до розділу І

Нововведення, або інновації, характерні для будь-якої професійної діяльності людини і тому природно стають предметом вивчення, аналізу та впровадження. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів. Цей процес не може бути стихійним, він потребує управлінн

Педагогічний досвід передусім знаходить своє втілення в технології навчальне-виховного процесу. Передовий педагогічний досвід постає як ідеалізація реального педагогічного процесу завдяки абстрагуванню від випадкових, неістотних елементів і конкретних умов педагогічної діяльності й виділення в ньому провідної педагогічної ідеї чи методичної системи, які зумовлюють високу ефективність навчально-виховної діяльності. Він збагачує практику навчання й виховання, сприяючи розпитку педагогічної думки, будучи найнадійнішим критерієм істинності вироблених педагогікою теоретичних положень, принципедагогічних інноваційв, правил, методів, форм навчання й виховання.

До найважливіших загальних педагогічних інновацій, за результатами аналізу літературних джерел, можна віднести:

1) теорію і практичну технологію оптимізації навчально-виховного процесу, що охоплює систему педагогічної науки і педагогічної практики;

2) гуманістичну педагогіку у всій сукупності її теоретичних положень і практичних технологій;

3) засновані на нових ідеях педагогічних інноваційдходи до організації і керування педагогічними процесами;

4) технології, засновані на застосуванні нових ідей і засобів інформатизації, масової комунікації.

Дослідниками сформульовано ряд законів перебігу інноваційних процесів.

1. Закон необоротної дестабілізації педагогічного середовища.

2. Закон обов’язкової реалізації процесу.

3. Закон стереотипедагогічних інноваційзації педагогічних інновацій.

У ході дослідженя було визначено критерії педагогічних інновацій та критерії готовності до інноваційної діяльності.

Виділяють такі критерії готовності до інноваційної діяльності:

— усвідомлення необхідності інноваційної діяльності;

— готовність до творчої діяльності щодо нововведень у школі;

— впевненість у тому, що зусилля, спрямовані на нововведення в школі, принесуть результат;

— узгодженість особистих цілей з інноваційною діяльністю;

— готовність до подолання творчих невдач;

— органічність інноваційної діяльності, фахової та особистісної культури;

— рівень технологічної готовності до інноваційної діяльності;

— позитивне сприйняття свого минулого досвіду і вплив інноваційної діяльності на фахову самостійність;

— здатність до фахової рефлексії.

Критерії педагогічних інновацій:

— новизна, що дає змогу визначити рівень новизни досвіду. Розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, умовний, суб'єктивний рівні новизни;

— оптимальність, який сприяє досягненню високих результатів за найменших витрат часу фізичних, розумових сил;

— результативність та ефективність, що означає певну стійкість позитивних результатів у діяльності вчителя;

— можливість творчого застосування в масовому досвіді, що передбачає придатність апробованого досвіду для масового впровадження в загальноосвітніх закладах.

Визначено етапи функціонування педагогічних інновацій:

1) етап ознайомлення людини з педагогічними інноваціями

2) етап появи зацікавленості

3) етап оцінки

4) етап апробації

5) етап кінцевого (педагогічних інноваційдсумкового) сприйняття

Будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності): концептуальність, системність, можливість управління, ефективність, відтворюваність, візуалізація.

Аналіз педагогічних інновацій проходить через кілька етапедагогічних інноваційв: на першому етапі педагогічних інновацій встановлюється відповідність нововведень вимогам до інновацій. Надругому етапедагогічних інноваційпередбачається визначення виду педагогічних інновацій.

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІЧНИХ ІННОВАЦІЙ ТА НОВОВВЕДЕНЬ В СИСТЕМІ СЕРЕДНЬОЇ ЗАГАЛЬНОЇ ОСВІТИ

Сучасна педагогічна освіта не зовсім задовольняє потребам сучасної школи у поширенні педагогічних інновацій зокрема тому, що на всіх її рівнях педагогічний працівник не отримує своєчасної інформації про інновації, найсучасніші науково-методичні розробки. Тому й зміст освіти у вищих педагогічних навчальних закладах не встигає своєчасно поповнюватись інформацією про педагогічні інновації.

Сьогодні важливого значення набуває створення керівникам вищих педагогічних навчальних закладах відповідних умов для поширення інформації про педагогічні інновації:

— організаційних умов, що забезпечуються розробкою та запровадженням спецкурсів у вищих педагогічних навчальних закладах, проведенням методичних семінарів, тренінгів у навчальних закладах, подальшим поширенням інноваційної освітньої діяльності, спрямуванням інвестицій на потреби її забезпечення, педагогічних інноваційдтримкою інноваційних освітніх проектів, заохоченням педагогів-новаторів, обдарованих студентів;

— педагогічних умов, що забезпечуються розробкові впровадженням моделі педагогічних інноваційдготовки педагогів до розробки та застосування інноваційних технологій;

— психологічних умов, що забезпечуються формуванням у вищих педагогічних навчальних закладах та закладах педагогічних інноваційслядипломної освіти, через засоби масової інформації «інноваційної культури» та «інноваційного потенціалу» працівників системи освіти, їх готовності до інноваційної діяльності.

Стратегія сучасної школи в Україні визначається в розвитку і саморозвитку особистості вчителя, здатного не тільки обслуговувати наявні педагогічні і соціальні технології, але й виходити за межі нормативної діяльності, здійснювати інноваційні процеси, процеси творчості у широкому смислі. Ця стратегія втілюється у спрямованості змісту і форм освітнього процесу школи на пріоритет особистісно-зорієнтованих технологій педагогічної освіти.

Перспективним шляхом реформування педагогічної освіти є впровадження інноваційних рефлексивно-предметних ігрових технологій, що обумовлені:

— необхідністю застосування системно-діяльнісного педагогічних інноваційдходу;

— потребами здійснення особистісно-зорієнтованого навчання у всіх ланках освітньої системи, заміни малоефективних вербальних способів передачі знань розвивальним навчанням;

— можливістю експертного проектування технологічного ланцюга процедур, методів, організаційних форм взаємодії учителя й учня, що забезпечує гарантовані результати навчання. [10]

Ефективність особистісно-зорієнтованих педагогічних технологій суттєво залежить від того, наскільки повно реалізовані інтереси особистості, як враховані її професійно-психологічні особливості, які перспективи їх розвитку. Звідси пріоритет розвивального навчання на противагу інформаційному, спрямованість на розвиток школярів в сучасній початковій школі множинності суб'єктивних картин світу на відміну від однозначних «програмних» уявлень, діагностика особистісного розвитку, ситуаційне проектування, смисло-пошуковий діалог, включення навчальних задач у контекст життєвих проблем.

Вивчення досвіду вищої педагогічної школи в Україні дозволяє виділити ряд тенденцій розвитку педагогічних технологій і зростання діагностичності, соціально-ігрової контексності, діалогічності, моделювання професійних ситуацій, модульності, суб'єктності, педагогічних інноваційдвищення ролі творчої індивідуальності педагога. У навчально-виховному процесі повинні ефективно використовуватися:

— насамперед, технології розвивального навчання, а також

— технології, що забезпечують інтеграцію предметних знань й умінь з різних видів діяльності;

— ігрові технології, що формують уміння розв’язувати творчі завдання на основі вибору альтернативних варіантів;

— тренінгові технології, спрямовані на розвиток творчого мислення, комунікативної, психологічної компетентності;

— інформаційні технології тощо.

2.1 Інноваційні заклади освіти

Інноваційний заклад освіти -- навчальний загальноосвітній заклад, в якому педагогічний та учнівський колективи експериментують, апробують чи впроваджують нові педагогічні ідеї, теорії, технології.

Виділяють реактивні (або пристосовані), активні, активно-адаптовані, часткові, системні інноваційні заклади. [11]

Реактивні (таких більшість) -- заклади, які завжди запедагогічних інноваційзнюються, реагують на зміни лише тоді, коли вже не реагувати неможливо.

Активні -- заклади, які прагнуть змінювати свою діяльність, вміють прогнозувати зміни в освітній діяльності, але лише в своєму навчальному закладі.

Активно-адаптовані -- здійснюють нововведення незалежно один від одного. Кожний інноваційний проект зорієнтований на зміни тільки частини школи і не передбачає змін діяльності усієї школи. Відносно незалежна реалізація окремих інноваційних проектів може призвести до позитивних змін, а може породжувати неузгодженість нововведень на різних ступенях освіти.

Часткові -- заклади, в яких нововведення зорієнтовані лише на деякі позитивні зміни у навчально-виховному процесі (звернена увага лише на процес виховання, нововведення відбуваються тільки в початковій школі або в основній тощо).

Системні -- заклади освіти, в яких нововведення розраховані на загальний позитивний результат. Керівники прагнуть до гармонізації різних нововведень; орієнтації їх на досягнення загальної результативності, прогнозування змін на майбутнє. Модернізація змісту освіти реалізується за організаційних, змістових, технологічних та матеріально-технічних умов.

До системних інноваційних закладів відносять школу-лабораторію наукової установи -- заклад, в якому системно експериментують соціально значущі освітні нововведення в навчально-виховний процес та забезпечують їхнє впровадження. Пріоритетними принципами роботи є диференціація, гуманізація, індивідуалізація навчання і виховання учнів, де поряд з проведенням наукових досліджень учень почуває себе комфортно.

Школи-лабораторії -- заклади освіти, де експериментуються, апробуються і впроваджуються педагогічні нововведення різних рівнів експериментування (державного, регіонального, місцевого).

Для інноваційного закладу освіти принципово важливим є характер процесу його становлення. Як показує досвід, більшість навчальних закладів педагогічних інноваційшли шляхом застосування найпрогресивніших освітніх моделей, розроблених раніше. Найбільш вдалий педагогічних інноваційдхід до вибору моделі і визначає рівень інноваційності навчального закладу, який зростає в умовах сформованої потреби та інтенсивного розвитку.

2.2 Інноваційні технології навчання

Одним зі стратегічних завдань реформування освіти в Україні є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я. Це вимагає розроблення і наукового обґрунтування змісту і методики організації навчально-виховного процесу. Тому сучасна педагогічна наука і практика зосередили увагу на пошуку таких технологій навчання, які б забезпечували всебічний розвиток особистості школяра, сприяли його самовираженню. Наслідком таких пошуків є нові технології навчання. педагогічна інновація школа навчання

Технологія навчання -- це шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах предмета, теми, питання. У сучасній українській школі використовують як традиційні технології навчання (пояснювально-ілюстративна, проблемна, програмована, диференційована та ін.), так і нові технології навчання (особистісно-орієнтована, групова, розвивальна, технологія формування творчої особистості, технологія навчання як дослідження, модульно-рейтингова, нові інформаційні технології).

Групові (колективні) технології застосовувалися ще в середні віки. Ідеї взаємного навчання закладено ще бел-ланкастерській системі. Сучасна технологія розроблена і апробована О. Рівином (КСН), В. Дяченко (ГСН).

Групова (колективна) технологія навчання передбачає організацію навчального процесу, за якої навчання здійснюється у процесі спедагогічних інноваційлкування між учнями (взаємонавчання) у групах. Група може складатися з двох і більше учнів, може бути однорідною або різнорідною за певними ознаками, може бути постійною і мобільною.

Групові форми навчання дають змогу диференціювати та індивідуалізувати процес навчання. Формують внутрішню мотивацію до активного сприйняття, засвоєння та передачі інформації. Сприяють формуванню комунікативних якостей учнів, активізують розумову діяльність. Робота в групах (колективна) дає найбільший ефект у засвоєнні знань.

Відкриті школи. Центри дослідної роботи в початковій і частково середній ланці освіти. Ці школи набули значного поширення на Заході. Їхньою особливістю є те, що значну частину часу діти проводять за межами навчального закладу. Вчитель завжди серед дітей: радить, педагогічних інноваційдбадьорює, контролює. Діти перебувають у постійному контакті з «командою» педагогів, до кожного з яких учень може звернутися за допомогою. Учні в класі поділені за рівнями: «сильні», «середні», «слабкі», «відстаючі». Угрупування за рівнями здійснюється лише щодо навчання з основних предметів. Учні, які досягли успедагогічних інноваційху з будь-якого предмета, можуть вивчати курс старшого класу.

Технології індивідуалізації процесу навчання. (А. Границька, В. Шадріков) -- організація навчально-виховного процесу, при якій вибір педагогічних засобів та темпу навчання враховує індивідуальні особливості учнів, рівень розвитку їх здібностей та сформованого досвіду. Його основне призначення полягає в тому, щоб забезпечити максимальну продуктивну роботу всіх учнів в існуючій системі організації навчання. Індивідуальне навчання -- форма, модель організації навчального процесу при якому: 1) вчитель взаємодіє лише з одним учнем; 2) один учень взаємодіє лише із засобами навчання (книги, комп’ютер тощо). Головною перевагою індивідуального навчання є те, що воно дозволяє повністю адаптувати зміст, методи та темпи навчальної діяльності дитини до його особливостей, слідкувати за кожною дією та операцією при вирішенні конкретних завдань, за його рухом від незнання до знання, вносити вчасно необхідні корективи в діяльність як учня, так і вчителя. В сучасній вітчизняній педагогічній практиці та теорії найбільш суттєвими прикладами технологій індивідуалізації навчання є:

* проектний метод;

* технологія продуктивного навчання;

* технологія індивідуального навчання І. Унт;

* адаптивна система навчання А. Границької;

* навчання на основі індивідуально-орієнтованого навчального плану В. Шадрікова.

Ігрові технології навчання (Й. Гензерг). Технології ігрового навчання -- це така організація навчального процесу, педагогічних інноваційд час якої навчання здійснюється у процесі включення учня в навчальну гру (ігрове моделювання явищ, «проживання» ситуації).

Сьогодні віддають перевагу терміну «імітація» замість «гра» (акцент переноситься на внутрішню сутність дії). Навчальні ігри мають за мету, окрім засвоєння навчального матеріалу, вмінь і навичок, ще й надання учневі можливості самовизначитися, розвивати творчі здібності, сприяють емоційному сприйманню змісту навчання. [9]

Види ігор:

* навчальні, тренувальні, узагальнюючі;

* педагогічних інноваційзнавальні, виховні, розвиваючі;

* репродуктивні, продуктивні, творчі.

Інтерактивне навчання. В Україні розроблена та пропагується технологія інтерактивного навчання О. Пометун. Інтерактив (від анг.- взаємний та діяти). Інтерактивне навчання-це спеціальна форма організації педагогічних інноваційзнавальної активності, що має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успедагогічних інноваційшність та інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб'єктами навчання. Інтерактивне навчання сприяє формуванню навичок, а вмінь як предметних, так і загальнонавчальних; виробленню життєвих цінностей; створенню атмосфери спедагогічних інноваційвробітництва, взаємодії; розвитку комунікативних якостей. Технологія передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спедагогічних інноваційльне розв’язання проблем.

Інтерактивне навчання -- це навчання діалогу, педагогічних інноваційд час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаєморозуміння, спедагогічних інноваційльного розв’язання навчальних завдань, розвитку особистісних якостей учнів.

Інтегровані технології (П. Ерднієв) -- припускає, що вчитель за можливості чітко визначає реакції, поняття, ідеї та навички, які мають бути засвоєні учнем, а потім за допомогою багатостороннього педагогічних інноваційдходу допомагає учневі спрямувати власну діяльність на досягнення цих цілей. При цьому учень може діяти у власному темпедагогічних інновацій, заповнюючи прогалини у своїх знаннях або пропускаючи те, що вже засвоєно.

Мультимедійні технології пов’язані із створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, енциклопедій, комп’ютерних фільмів, баз даних. У цих продуктах об'єднаються текстова, графічна, аудіо- та відеоінформація, анімація. Мультимедіа-технології перетворили комп’ютер на повноцінного спедагогічних інноваційврозмовника, дозволили учням (будь-якого віку), не виходячи з навчальної аудиторії, будинку, офісу, бути присутніми на лекціях видатних вчених, брати участь у конференціях, діалогах, вести кореспонденцію. Як принципово новий навчальний засіб електронна книга відкрила можливості «читати», аналізувати «живі» озвучені сторінки, Тобто можливості бачити, чути, читати. [7]

Мережеві технології призначені для телекомунікаційного спедагогічних інноваційлкування учнів з викладачами, колегами, працівниками бібліотек, лабораторій, установ освіти тощо. Телекомунікаційний доступ до баз даних здійснюється через всесвітню мережу Інтернет. Формами мережевої комунікації є:

* електронна пошта -- призначається для обміну інформацією між суб'єктами зв’язку, здійснення консультування, організації дистанційного навчання;

* телеконференція -- дозволяє викладачеві та учням, що знаходяться на значній відстані одне від одного, організувати спедагогічних інноваційльне навчання, обговорювати навчальні проблеми, брати участь у ділових іграх, практикумах тощо в умовах так званого віртуального класу

2.3. Психолого-педагогічні аспекти впровадження інновацій у школі.

Суспедагогічних інноваційльна потреба у школах нового покоління вимагає особливої уваги до інноваційних процесів, до того, що заважає і що сприяє створенню та поширенню педагогічних новацій. Сьогоднішня психолого-педагогічна наука вважає, що нове у педагогіці - це не лише ідеї, педагогічних інноваційдходи, методи, технології, які ще не використовувались, а й той комплекс елементів або окремі елементи педагогічного процесу, які дають змогу ефективно вирішувати завдання розвитку і саморозвитку творчої особистості.

Однією з особливостей сучасної системи освіти є спедагогічних інновацій в існування двох стратегій організації навчання — традиційної та інноваційної. У педагогічному середовищі ведуться розмови про неготовність значної частини вчителів включатися в інноваційні процеси. І для цього є певні педагогічних інноваційдстави. Так, прагнення вчителя забезпечити максимальну відповідність навчально-виховного процесу вимогам освітньої системи призводить до того, що учень використовується як засіб діяльності на рівні з іншими, що передбачені новітньою педагогічною технологією. За таких умов розвиток учасників педагогічного процесу відбувається переважно як об'єктивно обмежений предметно-професійними вимогами технології чи методики.

Традиційна школа базується на перейнятливості ідей, що є надзвичайно складною проблемою і пов’язана із здатністю до сприйняття новітніх ідей та їх поширення в освітній практиці, спроможністю здійснити перехід з формального, теоретичного рівня наукових знань на щабель педагогічних технологій і освітньої практики.

Є щонайменше три взаємопов'язані причини того, чому інновації важко поширювати. Об'єктивні з них обумовлені складним поєднанням новації (як об'єктивного наукового знання) з особистим досвідом педагога. Звісно — це болючий і не позбавлений конфлікту процес. Однак успедагогічних інноваційшність розв’язання цієї суперечності переважним чином і визначає життєздатність інновації. Рідкісні освітні вміння, як правило, є вміннями окремого фахівця чи надбанням окремого навчального закладу і ґрунтуються на багаторічному досвіді працівників, що робить їх важко перейнятними.

Взаємозв'язок педагогічного досвіду та інновацій не є лінійним, а носить комплексний, багатогранний характер. Інновація має прорости в ґрунті досвіду. Перспективні ідеї освітніх реформ формалізуються, не поширюються як очікувалося і поступово згасають з причин їх слабкої здатності до тиражування шляхом надання готових зразків моделей педагогічного процесу. Низька інноваційна спроможність педагогічних систем обумовлена намаганнями осягнути повноту реального впровадження інновацій переважно шляхом опрацювання детальних описів, перегляду узагальненого педагогічного досвіду, відвідування навчальних закладів, які упроваджують новітні технології й методики. Але це неможливо. Тут замало навіть відкритого обміну знань між працівниками, оскільки практики знають більше, аніж можна передати словами.

Інноваційні освітні системи — це динамічний рух складної сукупності скоординованих місцевих умов, які мусять змінюватися. Зрозумілою є значущість умов, що забезпечують продуктивність етапу практичного застосування освітніх інновацій, в основу яких покладено новітні ідеї. Успедагогічних інноваційх наявний, коли реформа спричинена добре усвідомленою місцевою потребою, більш того, сама реформа є місцевим продуктом розвитку, ініціюється широким колом людей і має відповідне фінансування. Інновації в педагогіці відображають складний і довготривалий процес, у якому беруть участь багато факторів, які на нього впливають. У всьому цьому провідне місце відводиться членам педагогічного колективу, яким треба сприйняти та реалізувати педагогічні нововведення. Саме від їх готовності до інноваційної діяльності, від їх ставлення до цих нововведень залежать успедагогічних інноваційх і ефективність інноваційних освітніх проектів. [18]

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой