Націоналізм та космополітизм: вихід за межі світоглядного конфлікту

Тип работы:
Статья
Предмет:
Философия


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Націоналізм та космополітизм: вихід за межі світоглядного конфлікту

Дичковська Г. О.

Націоналізм та космополітизм часто розглядаються як два непримиренні принципи організації суспільства. На сучасному етапі, коли йде мова про інформаційне та постіндустріальне суспільство, протистояння між ними не нівелюється, а набуває нових форм. До світоглядного та філософського обґрунтування цих суспільно політичних явищ часто звертаються не лише науковці, воно часто торкається сфери культури, духовності навіть мистецтва. Етнічні, міждержавні, навіть міжособистісні стосунки раз у раз детермінуються дихотомією вказаного світорозуміння. Без світоглядно філософського вивчення питання неможливим є адекватне і успішне вирішення реальних суспільних конфліктів. Незважаючи на суттєву тенденцію ігнорування вказаних проблем, а іноді навіть самого феномена нації, намагання перевести їх в сферу одиничного людського цивілізаційного досвіду, національно культурний фактор часто перебуває в центрі багатьох соціальних процесів і без його глибокого розуміння неможливим є успішний національно суспільний та загальноцивілізаційний розвиток.

Співвідношення національного та всесвітнього, націоналізму та космополітизму цікавило людей від найдавніших часів. Але вперше певного термінологічно аналітичного осмислення воно набуває, мабуть, в працях німецького філософа XVIII ст. Й. Г. Гердера [1].

Перелік авторів, які так чи інакше торкалися проблем національного та загальнолюдського космополітичного, зайняв би кілька сторінок. Обмежимося тим, що нагадаємо: більшість визначних філософів Нового часу, XIX та XX ст. в тій чи іншій мірі аналізували вказану проблематику. Актуальною є вказана тема і для українських авторів. Осмислення власної національної ідентичності найбільш інтенсивно виявляється в XIX XX ст. Починаючи від Т. Шевченка відбувається світоглядне становлення розуміння співвідношення національного (Україна) та космополітичного (всесвітнього Бог), надалі ця проблематика активно осмислюється Братством Тарасівців, М. Міхновським, І. Франком, М. Грушевським, Ю. Липою, О. Дяківим Горновим, І. Дзюбою, В. Чорноволом, численними діячами української культури.

Інкорпорованість національного в емоційну, підсвідому та архети- пічну сферу особистості не дає змоги ні окремим людям, ні науковцям адекватно вирішити проблему протистояння національного вселюдського, націоналізму космополітизму. Узгодження різноманітних, часто навіть протилежних позицій, узагальнений аналіз найбільш поширених тенденцій та віднайдення гармонізуючого компоненту взаємодії є завданням даної статті. Метою роботи є формування нової світоглядно теоретичної парадигми, позбавленої внутрішнього конфлікту між «націоналізмом» та «космополітизмом». Важливість національно етнічної самоідентифікації не може ігноруватися, водночас необхідно подолати страх втрати національного компоненту у загальносвітових процесах.

Науково філософська спільнота активно опрацьовує на сьогодні ідеї синергетики, сизигії, тоталогії, в яких домінуючою є думка про глибинний взаємозв'язок структурних компонентів соціальної системи. Кожен компонент є цілісним утворенням, та водночас система еволюціонує як Єдине, що забезпечує внутрішній зв’язок своїх складових частин [2; 3;4;5]. Проектуючи вказану тенденцію на проблему національного та космополітичного, можемо сказати, що вирішення її лежить не в площині руйнування структури (національного), а в повноцінній і продуктивній комунікації та співпраці між окремими людьми, соціальними групами, етносами, державами і культурно цивілізаційними структурами.

Вся багатоманітність людської діяльності, міжособистісних та суспільних взаємовідносин оцінюється загалом в категоріях добра і зла, істини та хибності, краси і потворності, справедливості та несправедливості тощо. Апологети націоналізму та космополітизму часто намагаються надати протилежній стороні негативної оцінки, що жодним чином не сприяє продуктивному діалогу. Це питання настільки дражливе і конфліктне, що частина дослідників навіть намагається вирішити його шляхом самоусунення від проблеми. Буває, що проблема оголошується «фіктивною», так, наприклад, Пітірім Сорокін навіть відмовляє нації в існуванні, намагаючись замінити її культурною чи релігійною традицією [6,250]. Однак таке уникання жодним чином не може сприяти розв’язанню численних міжнаціональних конфліктів сучасного світу.

Для продуктивного рішення проблематики необхідно чітко визначити понятійно термінологічний апарат, адже емоційна зацікавленість дослідника, часто неусвідомлена, нерідко може надавати поняттям певних смислових тлумачень, апріорно забарвлених морально етичними та гносеологічними оцінками. Варто зрозуміти, що різні автори вкладають в тотожні терміни різні значення, тому постійно треба мати на увазі, що змістовне наповнення термінів суттєво відрізнятиметься в залежності від світогляду дослідника.

Термін «націоналізм» походить від слова «нація» (від лат. natio народ). Отож ідеологія націоналізму буде безпосередньо пов’язана із розумінням базового поняття нації. Основні різновиди розуміння цього феномену можна означити таким чином, нація це:

— природна органічна структура соціуму, де індивід і соціум пере- буваютьу гармонійному взаємозв'язку і зумовлюють існування один одного (Й. Г. Гердер, Й. Г. Фіхте, Дж. Мадзіні, Л. Гумільов, В. Махнич, В. Липинський);

— сума людських особистостей, що мають спільні ознаки: мову, культуру, релігію, місце проживання, економічні інтереси тощо (більшість прихильників соціалістичних та матеріалістичних концепцій, К. Поппер);

— фіктивний термін, що штучно об'єднує певну кількість людей за об'єктивними чи вигаданими ознаками (П. Сорокін, А. Тойнбі);

Закономірно, що таке неоднозначне розуміння вихідного поняття «нація» приводить до суттєвого неспівпадання в трактуванні ідеології націоналізму. Цілком недаремно Й. Фіхте у своєму славнозвісному «Науковченні» таке важливе значення надавав первісному, вихідному поняттю: саме воно формує подальшу структуру всієї наукової чи, в даному випадку ідеологічної, системи.

Таким чином суперечка стосовно хибності чи істинності націоналізму чи космополітизму безпосередньо пов’язана із трактуванням початкового, першоосновного поняття нації.

В залежності від того як ми відповімо на питання об'єктивності існування нації як колективного суб'єкта, визначиться весь подальший напрямок наших міркувань. Адже емпіричний досвід схиляє нас до визнання одиниці (людини) як реальності. Загальне, якому відповідає феномен нації, завжди абстрактне, певним чином навіть метафізичне. Очевидно саме тому націоналістичні ідеології та твори найрізноманітніших авторів націоналістичного спрямування завжди мають яскравий і чітко виражений ідеалістичний характер. По суті, націоналізм оголошує буттєвою реальністю загальне поняття націю. Ідеалізм Платона, довготривала середньовічна суперечка між реалістами та номіналістами філософський відповідник суперечки між націоналістами, космополітами та лібералами.

Платонівське ідеальне буття, яке не дано безпосередньо [7,102 103] та водночас є джерелом будь якого буття, завжди було парадоксом для профанів, які, як каже Платон, «вважають буттям лише те, що можуть обняти руками» [7,102]. Однак це ідеальне буття, в силу неможливості прямого емпірично досвідного підтвердження, завжди було проблемним і певною мірою навіть гіпотетичним. Радше за одиничним визнавалося право на істинне буття, ніж за загальним. Аналогічно вирішується це питання в контексті нації: за її буття скоріше визнають екзистенцію суми індивідів, ніж особливе окреме універсальне буття. Водночас, будь яке узагальнення вимагає розвитку абстрактного мислення, а усвідомлення буттєвості всезагального виходить за межі строгого раціонального чи емпіричного доведення.

Поглянемо на міркування Пітіріма Сорокіна: в процесі аналізу «національність» розсипається на елементи і зникає [6,248], національний фактор всього лиш сукупність та специфічне співвідношення різних соціальних факторів, а вичерпним лозунгом вирішення національних проблем є «повна правова рівність індивіда (особистості)» [6,251].

Ці міркування жодним чином не переконливі для прихильників «реального існування» нації. Для них вона правдиво існує в своїй окремій іпостасі, вона об'єднує «живих і мертвих, і ненароджених», а що це є неможливим з точки зору матеріально фізичної сумативності, то інтегрування відбувається «в дусі», в сфері духовного і навіть містичного буття. Ще Й. Г. Фіхте стверджував, що народ «у вищому значенні цього слова» це не просто «сукупність людей, які живуть разом у суспільстві і ненастанно відтворюють себе природно й духовно, а вся ця сукупність улягає особливому законові розвиткові божистого в ній» [8]. Отже нація сукупність це форма розвитку «божистого», інакше кажучи, реально існуюча ідея, що має своє істинне живе буття.

Відкидання навіть найменшої можливості реального існування «ідеального» в матеріалістичній та позитивістичній традиції закономірно приводить до широковідомої думки про те, що нація зароджується як наслідок економічного інтересу в намаганні сформувати єдиний мовний простір для сфери прибутково комерційних операцій. Звідси виникає ототожнення націй із буржуазно капіталістичним суспільством, мовою, культурою, релігією тощо. Саме в цій парадигмі перебуває переважна частина сучасних гуманітаріїв, і, навіть прихильно ставлячись загалом до ідеї нації (Е. Сміт), вони так чи інакше намагаються знайти в ній емпірично прикладний і навіть матеріальний компонент, який може дати «об'єктивну» відповідь на питання, чим, же, врешті, є феноменальна сутність нації.

Якщо ж ми говоримо про те, що нація це буття «божистої» ідеї, то доведеться відмовитися від матеріалізму та позитивізму, і тут, закономірно, одразу почнуть виникати звинувачення у ідеалізмі, містицизмі, ненауковості тощо. Спробуємо, однак, проаналізувати, що має на увазі Й. Г. Фіхте, кажучи про «божистість». Таким терміном означається «любов, … <яка> ніколи не тулиться до минущого, вона. набуває спокійної форми у вічному. … той… в чиїй душі небо й земля, невидиме й видиме зливаються одне з одним, аж так утворюючи справжнє і досконале небо, бореться до останньої краплі крові за те, аби той цінний спадок передати Нащадкам» [8,50].

Таким чином стає зрозуміло, що нація це суспільна форма збереження етичних Абсолютів, якого б значення, містичного чи раціонального, ми їм не надавали. В контексті вказаного націоналізм набуватиме значення ідеології, яка фіксує і збирає значимі для індивідів даного суспільства цінності (як духовні, так і матеріальні), а головне, формує із них єдину світоглядну систему, здатну забезпечити функціонування і розвиток певного народу.

Але, крім неоднозначності в трактуванні терміну «нація», ми дуже часто зустрінемось із не менш суперечливим трактуванням терміну «націоналізм». Останній можуть розуміти як:

— теорію та практику духовного самозбереження соціуму, творче самовдосконалення суспільного поступу, вияв любові до власного народу, співвітчизників та території [6,388];

— форму етнічної ксенофобії, що творить замкнуте суспільство, не здатне до творення міжсуспільних взаємин;

— суспільно етнічну агресивність, руйнування і навіть зоологічні вияви [9,388] в міжетнічних та соціально політичних взаєминах. Це форма експансіонізму, який здійснюється на етнічній основі, (по суті такий підхід ототожнює нацизм, імперіалізм і націоналізм, це своєрідний експансіо націоналізм).

Як бачимо, «засуджуючи» чи «виправдовуючи» націоналізм ми можемо мати на увазі цілком різні явища, схожі лише своєю прихильністю до етнічної самоідентифікації. Концептуально ж всі три підходи суттєво різняться в теорії, практиці та філософському підґрунті вирішення суспільних, національних та особистісних проблем.

Розглянемо також поняття «космополітизм», яке має далеко неоднозначне звучання. Насамперед до історії виникнення терміну. Першими космополітами були грецькі циніки (кініки), які свій протест проти суспільства (полісу) виявили у своєрідній відмові від громадянства і проголосили себе громадянами Космосу. Варто, мабуть, нагадати, що переважна більшість циніків походила із суспільних низів, колишніх рабів, вільновідпущених та незаконнонароджених. Тобто поліс відмовляв їм в праві повноцінного громадянства. Їхній же крок був по своєму «вторинним», здійснювався як реакція на своєрідну ізгойність і означав, по суті не так формування якогось нового надсуспільного простору, як відмову від існуючого суспільства! Нігілізм циніків, врешті, має право на існування, і, очевидно, він не був випадковим, а підкреслював деструктивні та деградаційні процеси в сучасному їм суспільстві. Але важливим є той момент, що на негативному запереченні важко будувати позитивно конструктивні ідеї. Таке розуміння терміну «космополітизм» є первинним і на сьогодні не втратило свого значення [12,127 130; 13,257 258].

Парадоксально, але вихід за межі полісу був своєрідним актом об'єднання всього грецького суспільного Космосу, перспектива творення більш широкого і, по суті, національного простору, на противагу вузькому патріотизму окремих міст. Тобто первісно космополітизм мав функцію націоналізму і через заперечення замкнутого політичного простору міст держав творив суспільство грецької національної єдності.

Ця тенденція виходу за вузькі рамки держави соціуму, пізніше почала розумітися як вихід за рамки власної національності та перспектива Вселюдського братерства, гармонії і любові. Саме такому розумінню терміну «космополітизм» дихотомічно протиставляється «націоналізм», якому надається ознак замкненості, міжнаціональної конфліктності та навіть обмеження свободи особистості. В даній діалектичній парі «націоналізм» начебто набуває виразно негативних рис.

Але нагадаймо собі, що за Й.Г. Фіхте пошук Любові в суспільстві цілком узгоджується із націоналізмом і навіть є причиною його виникнення. Більше того, заперечення суспільства значною мірою є запереченням тих сил, що утримують його цілісність, а саме тих етичних Абсолютів, які і становлять духовну суть нації. При такому наголосі у даній діалектичній парі «націоналізм» може розглядатися як ідеологія етичного поступу, а «космополітизм» як тотальний нігілізм, що руйнує суспільний прогрес, соціальну структуру та міжлюдські зв’язки.

Маніпулювання внутрішнім змістом термінів може привести до взаємовиключного результату. Необхідним є глибший аналіз, що позбавлений компоненту «осудження» протилежної сторони і здатен бачити явище не лише в конфліктному протистоянні, а у глибокому взаємозв'язку та системному вимірі.

Отже, безсумнівним є сам феномен національного як прояв духовного життя особистості і суспільства, саме тому він вимагає права на існування і, незважаючи на намагання ігнорувати чи заперечувати його, все ж суттєво детермінує життя людей. Це своєрідне архетипне поле [14,4], яке фіксує всі вагомі для представників даного соціуму духовнозначимі події та формує ідеал, суть якого в подоланні внутрі- суспільних деструктивів і виробленні стратегічної та повсякденно практичної мети розвитку суспільства. Такого типу націоналізм не лише співзвучний гуманістичним світовим смислам, він значною мірою є для них власне формотворчою основою і необхідною складовою розвитку. В цьому випадку «космополітизм» як ідея вселюдського братерства об'єднує національні сутності не руйнуючи їх, дозволяє за рахунок підвищення варіативності, поліфонії та диференціації світу витворити стійкий Мультиверсум, в якому кожна структура зберігає свою оригінальність, цілісність та одночасно є конструктно сумісною і необхідною в системній сукупності Всесвіту.

Однак варто бачити і те, що «негативна» оцінка націоналізму також має під собою певне підґрунтя. У випадку, якщо об'єднання соціуму відбувається не на основі етичних Абсолютів, а з метою посилення власного експансіонізму, імперіалізму чи навіть руїнницьких потенцій, націоналізм набуває рис шовінізму, національної ненависті, зневаги за національною ознакою чи навіть нацизму. Відомо, що архетип та обслуговуване ним культурологічне ядро [14,5] далеко не завжди містить «позитивну» інформацію, він може мати суттєві деструктивні компоненти, які, тим не менше, прагнутиме зберегти в своєму духовно культурному просторі. Такого типу «націоналізм» є насправді різновидом нацизму та імперіалізму, єдине, що зближує його із націоналізмом орієнтація на певну етнічну основу.

Такий експансіо націоналізм своєю стратегічною метою обере не пошук універсальних смислів, а ідею панування над іншими етносами в найрізноманітнішій формі: від економічного, політичного, духовно культурного паразитування до фізичного знищення. Але, що найбільш цікаво, такого типу «експансіо націоналізм» дуже часто обирає самоназвою чи ідеалом космополітизм. Маючи, як правило, домінуючий в соціумі статус, він намагатиметься нівелювати внутрішні духовно культурні зв’язки інших суспільств, інакше кажучи, зруйнувати їхню архе- типічну структуру, їх національну цілісність і структуру. І, під приводом побудови Вселюдського братства, насправді активізується первісно нігілістичне значення космополітизму: заперечення і навіть руйнування будь яких суспільних зв’язків, норм та ідеалів.

Справа в тому, що окремий індивід, позбавлений системно структурної підтримки нації, значно легше підпадає під своєрідну духовну анігіляцію, втрачає своє сутнісне начало і, в залежності від своїх особистих якостей, може або асимілюватися в панівну експансіо національну структуру, або підпорядковуватись їй для паразитарно експлуатаційного використання.

Цей псевдо космополітизм, внутрішньо налаштований на національну експансію певного етносу, здійснює її, не вживаючи терміну «націоналізм» до власної суспільно політичної теорії та практики, але насправді послідовно розвиває домінування свого духовно культурного і національного простору.

Таким чином експансіо націоналізм і нівелюючий космополітизм є тотожними у своїй внутрішній сутності: руйнація будь яких соціальних структур, що не підпадають під їх духовно культурну домінанту. Так як руйнування чужих національних побудов передбачає негативне, принаймні в теорії, ставлення до національного загалом, власні національні конструкції часто набувають мімікрійного забарвлення релігійного, культурного, цивілізаційного принципу.

Водночас «творчий, справжній» націоналізм відрізняється тим, що визнає право на існування всіх інших національних структур, і їхнє об'єднання бачить не в ліквідації етнічно національних конструкцій та особливостей, а в їх злагодженому взаємозв'язку та співпраці. Націоналізм, що виник із пошуку Любові, закономірно переростає в міжнаціональну «Любов», яка дозволяє вийти за вузькі власні рамки і побачити Всесвіт в його розмаїтій гармонійності. Тут доречно нагадати, що перша українська націоналістична організація «Братство Тарасівців», у 80 х роках ХіХ століття, декларуючи свої світоглядні принципи проголошувала ідею «космофілії»: ми любимо усе людство і всім людям бажаємо однакового добра та однакової волі. І, власне задля людства необхідним є постання власної духовно вільної національної одиниці нації [15].

Людина, яка не здатна любити власну націю, відчувати її гармонійну єдність, ніколи не зможе підійнятися на вищий щабель «любові до Всесвіту», він обернеться фікцією чи навіть агресією до інших. Нація

— як вихід за межі особистості і «космофілія» як вихід за межі нації

— це закономірний еволюційний процес людського суспільства, який насправді не суперечний, а етапний і взаємодоповнюючий. Суспільству для повноцінного розвитку необхідний як націоналістичний, так і космополітичний компонент, розуміння того, що національне не обмежує свободу особистості, а всесвітнє не нівелює національне, а разом з тим наявність зворотного процесу формування національного особистісним, а всесвітнього національним, може сформувати нову парадигму, принаймні світоглядно теоретично позбавлену непримиренного внутрішнього конфлікту.

Література

національне духовний етнічний ксенофобія

1. Гердер Й. Г. Избранные сочинения. М. Ленинград, 1959. 392 с.

2. Єременко І.В. Синергетичний аналіз еволюції біологічних систем. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук. К., 2001. 20 с.

3. Кизима В. Тоталлогия (философия обновления). К.: Издатель ПАРА- ПАН, 2005. 272 с.

4. ЛутайВ.С. Основной вопрос современной философии. Синергетический вопрос. К.: Издатель ПАРАПАН, 2004. 156 с.

5. Чалий О. В. Синергетичні принципи освіти та науки. Монографія // Академія педагогічних наук України, національний медичний університет ім. О. О. Богомольця. К., 2000, 253 с.

6. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество / Пер. С англ. М.: Политиздат, 1992. 543 с.

7. Татаркевич В. Історія філософії: Т. 1: Антична і середньовічна філософія /пер. з пол. А. Шкраб’юка. Львів: Свічадо, 1997. 456 с.

8. Фіхте Й. Г. Що таке народ у вищому розумінні цього слова і що таке любов до Батьківщини // Націоналізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. К.: Смолоскип, 2000. С. 48 49.

9. Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт. упо- ряд.: Андрущенко В. П. та ін. К.: Знання України, 2002. 670 с.

10. Тойнби А. Дж. Постижение истории: Пер. с англ. /Сост. Огурцов А. П.; Вступ. ст. Уколовой В. И.; Закл. ст. Рашковского Е. Б. М.: Прогресс, 1991. 736 с.

11. Поппер К. Открытое общество и его враги. В 2 х т., т.1. Пер. с англ. под ред. В. Н. Садовского. М., 1992. С. 40,63 64.

12. Богомолов А. Античная философия. М.: Изд во Моск. Университета, 1985. 386 с.

13. Философский энциклопедический словарь. М.: «Советская энциклопедия», 1989.

14. Бех Ю. Філософська модель саморозгортання соціального світу: гносеологічний аналіз. Автореферат дис. На здобуття наукового ступеня канд.- філософських наук. К.: Вид во Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, 2006. 20 с.

15. Програмові засади Братства Тарасівців (1893) // Українська суспільно політична думка в 20 ст.: Документи і матеріяли. Упорядники Т. Гун- чак, Р. Сольчаник. Мюнхен: Сучасність. Т.1. 1983. С. 19 21.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой