Національний продукт і національний дохід як визначальні складові грошового обороту

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Гроші та кредит»

на тему: «Національний продукт і національний дохід як визначальні складові грошового обороту»

Виконав:

студент групи ФК-122 Я.В. Мартинович

Керівник:

к.е.н., доцент Я.В. Жарій

Чернігів, ЧНТУ, 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОДУКТУ І НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ

1.1 Національний продукт як один з основних складових грошового обороту

1.2 Національний дохід як один з основних складових грошового обороту

2. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОДУКТУ І НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ В ГРОШОВОМУ ОБОРОТІ УКРАЇНИ

2.1 Чинники, що впливають на формування національного продукту та національного доходу

2.2 Формування національного продукту та національного доходу в сучасних умовах

3. ВИЗНАЧЕННЯ КЛЮЧОВИХ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Аналіз економічних явищ і процесів, складних господарських взаємозв'язків потребує системи надійних взаємозумовлених показників. У економічній теорії та господарській практиці використовують різні форми виміру суспільного продукту. Це зумовлено різними теоретичними підходами до характеристики суспільного виробництва, різною методикою статистичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в економічному кругообігу.

Одним із основних показників економічної ситуації є національний продукт — сумарний річний потік товарів та послуг у межах національного господарства. Національний продукт належить до найглобальніших узагальнюючих економічних категорій. Він відображає рівень розвитку продуктивних сил, ступінь суспільного поділу праці, співвідношення між різними сферами та секторами національної економіки. Він є носієм усієї сукупності економічних відносин суспільства. Немає такого економічного процесу, який би тією чи іншою мірою не був пов’язаний із рухом національного продукту. Одним із найзагальніших макроекономічних показників його виміру є валовий внутрішній продукт.

Національний доход суспільства також є одним з найважливіших показників функціонування економіки загалом, критерієм результативності суспільного виробництва, національної економіки. Виробництво національного доходу на душу населення визначає рівень економічного розвитку країни та рівень добробуту населення. Від розмірів національного доходу залежать масштаби і темпи зростання виробництва, а отже можливості розвитку суспільства в перспективі, оскільки він використовується не лише для споживання, а й для нагромадження.

Дані показники системи національних рахунків є достатньо виразним і корисним індикатором економічного становища країни. Система національних рахунків, прийнята у світовій практиці, до якої переходить Україна, дає змогу застосовувати статистичну інформацію для порівняння та оцінки макроекономічних показників становища країни.

Метою роботи є дослідження грошового обороту України під впливом національного продукту та національного доходу, визначення сучасного стану, проблем функціонування даних показників та представлення шляхів вирішення наявних проблем.

Обєктом дослідження даної роботи є грошовий оборот України.

Предметом дослідження роботи є національний продукт та національний, а також їхній вплив на функціонування грошового обороту.

Основними завданнями, які будуть досягнені в процесі дослідження даної теми є:

— висвітлити теоретичні аспекти щодо національного продукту та національного доходу в системі грошового обороту;

— проаналізувати функціонування грошового обороту України;

— дослідити регулювання основних показників економічного стану країни;

— визначити сучасний стан грошового обороту під дією національного продукту та національного доходу;

— виявити основні проблеми розвитку даних економічних показників в системі грошового обороту;

— запропонувати заходи щодо вирішення виявлених проблем.

Вирішення вище перелічених завдань дасть змогу дослідити грошовий оборот України, а також основні його складові, такі як національний продукт й національний дохід, та зробити висновки про сучасний стан та перспективи розвитку.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОДУКТУ І НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ

1.1 Національний продукт як один з основних складових грошового обороту

Результатом кожного конкретного, одиночного виробництва є продукт або благо. Такі блага — матеріальні та нематеріальні - створюються кожним суб'єктом економічної діяльності. Оскільки, національна економіка є сукупністю функціонування в її межах таких суб'єктів, то результатом її функціонування є сукупність, створених усіма її суб'єктами благ протягом певного періоду часу (як правило, таким періодом є один рік). Ця сукупність і є національним, або суспільним, продуктом. Національний продукт є результатом поточного виробництва і в той же час виступає передумовою майбутнього виробництва. Саме цим забезпечується безперервність функціонування економіки. Щоб відновити дію факторів виробництва у новому відтворювальному циклі, потрібно досягти певної кількості та якісної результативності поточного процесу відтворення. Результати виробництва, що матеріалізуються у створеному продукті, стають факторами нового виробництва.

Отже, функціональним призначенням національного продукту є збільшення та вдосконалення факторів виробництва, що є одночасно і задоволенням як особистих невиробничих, так і виробничих потреб суб'єктів національної економіки.

Національний продукт належить до найглобальніших узагальнюючих економічних категорій. Він відображає рівень розвитку продуктивних сил, ступінь суспільного поділу праці, співвідношення між різними сферами та секторами національної економіки. Він є носієм усієї сукупності економічних відносин суспільства. Немає такого економічного процесу, який би тією чи іншою мірою не був пов’язаний із рухом національного продукту.

В умовах товарного виробництва і обміну, національний продукт виступає у двоякій формі - натурально-речовій і грошовій (вартісній).

За натурально-речовою формою, національний продукт складається із засобів виробництва або інвестиційних товарів і предметів споживання або споживчих товарів. Конкретні види як перших, так і других створюються у відповідних галузях та підгалузях національної економіки. Тому за натурально-речовою формою національний продукт характеризується відповідною галузевою та внутрігалузевою структурою.

Наразі розглянемо грошову або вартісну форму національного продукту. В економічній теорії і господарській практиці використовуються різні форми виміру національного продукту. Це зумовлено різними теоретичними підходами до характеристики економічної діяльності та її результатів. Простежуються два методологічні підходи: класичний (об'єктивний) і неокласичний (суб'єктивний). Критерієм розмежування виступає визначення продуктивної праці (рис. 1) [3].

Р

Рисунок 1 — Концепції визначення вартості величини національного продукту.

За системою балансу народного господарства найзагальнішим показником національного продукту був сукупний суспільний продукт. Він визначався, як правило, сумою вартостей благ усіх первинних ланок виробництва — підприємств. Цей показник дає достатньо повну, зведену інформацію про функціонування національної економіки, її пропорції та взаємозалежності. Але така система мала суттєві недоліки. Найсуттєвішим з них було те, що вартісна величина національного продукту обмежувалась лише вартістю благ, створених у матеріальному виробництві. Процеси суспільного відтворення також не виходили за рамки сфери матеріального виробництва та балансу. По суті, не охоплювалась соціальна сфера економіки, роль якої з розвитком суспільства зростала і яка зосереджувала усе більшу кількість зайнятого в економіці населення. До того ж, визначення вартості величини національного продукту як сукупної вартості усіх галузей матеріального виробництва приводило до повторного обчислення, коли вартість окремих благ у процесі виробництва враховувалась декілька раз, що завищувало справжню вартісну величину національного продукту.

Тому в розвинутих країнах ринкової економіки перейшли до нової системи визначення грошової величини національного продукту — системи національних рахунків. Її теоретичною основою є суб'єктивна концепція, згідно з якою будь-яка праця, що створює благо, яке має корисність, незалежно від сфери застосування, є продуктивною, і його цінність, або вартість, має враховуватись при визначенні грошової величини національного продукту. Тобто, цією системою беруться до уваги всі види діяльності суб'єктів господарювання, пов’язані як з матеріальним, так і нематеріальним виробництвом [5].

При визначенні грошової величини національного продукту важливо уникнути так званого повторного рахунку. Національний продукт є сумою благ, створених усіма суб'єктами національної економіки. Найпростішим способом визначення його грошової величини є складання вартості усіх цих благ. Однак такий підхід не дозволяє зробити об'єктивну грошову оцінку національного продукту, так як в результаті поділу праці, частина створених благ використовується як компонент інших благ. Тому вартість таких благ при простому складанні буде враховуватись декілька раз.

Для усунення повторного рахунку при обчисленні грошової величини національного продукту виділяють проміжний і кінцевий продукти.

До проміжного продукту належать товари та послуги, вироблені у поточному періоді і використані для виробництва у цьому ж періоді. Це сировина, паливо, енергія, комплектуючі вироби.

Кінцевий продукт — це ті товари та послуги, створені у поточному періоді, що остаточно виходять за межі поточного виробництва і використовуються для особистого споживання, нагромадження (інвестицій), експорту та заміщення зношених засобів виробництва (амортизація). Тобто кінцевий продукт охоплює товари та послуги, що створюються протягом поточного періоду і не використовуються з метою проміжного споживання.

Одним із найзагальніших макроекономічних показників виміру національного продукту є валовий внутрішній продукт.

Вартість кінцевої продукції сфери матеріального виробництва і сфери послуг визначається за допомогою таких макроекономічних показників, як валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП). Показники ВВП і ВНП пов’язані між собою, оскільки вони, по-перше, на відміну від інших показників, відображають результати діяльності не тільки в сфері матеріального виробництва, а й в сфері послуг. По-друге, обидва показники визначаються як вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів та послуг в економіці за рік. По-третє, показники ВВП та ВНП підраховуються як в поточних (діючих) цінах, так і постійних (ціна будь-якого базового року).

Проте між цими показниками є певна відмінність, яку можна побачити, проаналізувавши їх визначення. Валовий внутрішній продукт — це сукупна вартість кінцевої продукції сфери матеріального виробництва та сфери послуг незалежно від національної належності підприємств, розташованих на території даної країни. ВВП підраховується, таким чином, за територіальною ознакою. Валовий національний продукт — це сукупна вартість кінцевої продукції сфери матеріального виробництва і сфери послуг незалежно від місця розташування національних підприємств (в своїй країні чи за її межами). ВНП підраховується, таким чином, за національною ознакою.

Динаміка показників ВВП і ВНП дозволяє проаналізувати процеси, які відбуваються в основних галузях економіки будь-якої країни, спад виробництва або його зростання.

Отже, національний продукт — це загальна вартість благ, що вироблені протягом певного періоду як резидентами, так і нерезидентами за вирахуванням проміжного споживання.

1.2 Національний дохід як один з основних складових грошового обороту

грошовий оборот національний продукт

Національний дохід суспільства виступає одним з найважливіших показників функціонування економіки як єдиного цілого. Поряд із сукупним суспільним продуктом та валовим національним продуктом він відіграє важливу роль у макроекономічному аналізі. Це пов`язано з тим, що саме у національному доході відбиваються найважливіші соціально-економічні явища, суперечності та процеси, пов`язані з рухом суспільного багатства, а також результати та структура суспільного відтворення за певний час. Рух національного доходу послідовно охоплює всі фази суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл та споживання. Дослідженню джерел та економічної природи національного доходу, механізмів обміну, принципів розподілу та використання належить одне з провідних місць у світовій економічній теорії.

Національний дохід як економічна категорія — це сукупність відносин, що виникають у суспільстві з приводу відтворення новостворених товарів і послуг, тобто їх виробництва, розподілу, обміну та споживання. Створений протягом певного часу національний дохід — це по суті економічний ефект, який досягається суспільним виробництвом. Із збільшенням національного доходу зростають як економічні, так і соціальні можливості суспільства.

У результаті розподілу та перерозподілу доходжу нації в усіх власників

і трудящих, груп населення, сімей та індивідів, підприємств та установ утворюються кінцеві доходи з використанням яких пов`язана заключна стадія руху національного доходу — його використання. Дохід нації призначений для поточного споживання населення та нагромадження. Останнє виступає необхідною умовою розширеного відтворення, характерного для сучасних економічних систем, у зв`язку з чим частка національного доходу систематично використовується для нарощування ресурсів і вдосконалення науково-технічного й організаційного досвіду суспільства.

Національний дохід, використаний на споживання та нагромадження не збігається з показником виробленого національного доходу. Використаний дохід нації зменшується на суму втрат (незібраний або частково зіпсований врожай, втрати від стихійного лиха). Він може зростати чи зменшуватись й залежно від сальдо зовнішньоекономічної діяльності [2].

Велика увага у макроекономічному аналізі приділяється співвідношенню споживання та нагромадження. З одного боку, фонд нагромадження, його обсяг і структура визначають темпи розширеного відтворення. З другого боку, надмірне збільшення фонду нагромадження стримує зростання споживання, особистих доходів, у результаті чого підриває стимули до розширення виробництва та підвищення його ефективності. Отже, залежність між фондом нагромадження та темпами зростання не прямо-пропорційне.

Характеризуючи макроекономічну діяльність, надзвичайно важливо визначити розмір доходу власників ресурсів за надані ними землю, робочу силу, капітал, управлінські навики, за допомогою яких і було створено валовий продукт. Іншими словами, скільки суспільству коштувало його виробництво з позиції споживання ресурсів.

Валовий внутрішній доход — це валовий внутрішній продукт за відрахуванням непрямих податків на бізнес (плюс державні субсидії), а валовий національний доход — валовий національний продукт мінус непрямі

податки на бізнес плюс державні субсидії.

З точки зору власників ресурсів, ці показники є засобом вимірювання

доходів, які вони отримали за участь у поточному виробництві. З точки зору компаній вони вимірюють ціну факторів виробництва чи ресурсів, бо відображають ринкові ціни економічних ресурсів, що були використані для створення обсягу виробництва даного року.

Досить широке використання в системі національних рахунків має ще один показник, що характеризує національний дохід. Це показник особистого доходу. Особистий дохід (отриманий дохід) та національний дохід, чи, іншими словами, чистий національний дохід (зароблений дохід) відрізняються один від одного тому, що частина заробленого доходу — відрахування на соціальне страхування (податки на соціальне страхування), податки на прибуток корпорацій і нерозподілений прибуток корпорацій — фактично не потрапляє до домашніх господарств. Навпаки, частина доходу, що потрапляє в домашні господарства, скажімо, трансфертні платежі - не є результатом праці. До трансфертних платежів належать виплати по страхуванню за віком та від нещасних випадків, а також допомога безробітним, що базуються на різних соціальних программах, пенсії ветеранам, державні стипендії студентам, проценти по державним цінним паперам тощо.

Переходячи від національного доходу як вимірювача заробленого доходу до особистого доходу як показника доходу, що було фактично отримано, слід відрахувати з національного доходу такі три види доходів, що були зароблені але не отримані (податки на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій та нерозподілені прибутки корпорацій), а також додати доходи, що були отримані але не є результатом поточної трудової діяльності - трансфертні платежі.

Особливо сприятливі умови для збільшення національного доходу, як

показує досвід, створює перехід до переважно інтенсивного, фондозаощаджуючого типу економічного зростання, коли поряд із підвищенням продуктивності праці та економією робочого часу знижується і суспільна «ціна» кожної одиниці національного доходу. Останню у загальному плані можна визначити за допомогою формули ефективності суспільного виробництва (ф. 1) [5]:

ЕФ = НД/ЗП, (1)

де ЕФ — ефективність суспільного виробництва;

НД — національний дохід, вироблений за рік;

ЗП -- затрати суспільної праці на його виробництво.

Цей показник можна визначати і як відношення приросту національного доходу до приросту матеріальних затрат, або затрат на оплату праці, зайнятих у матеріальному виробництві.

Підвищення ефективності виробництва означає, що зростання національного доходу відбувається не будь-якою ціною, а за рахунок більш

раціонального, економічного, екологічно сприятливого використання всіх ресурсів, тобто з мінімумом затрат.

Національний дохід — це сукупність коштів, за рахунок яких існує та розвивається суспільство та які підлягають поділу між окремими індивідами та групами. Пропорції останнього справляють безпосередній вплив на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи їх диференціацію, а разом з тим матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп.

2 ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОДУКТУ І НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ В ГРОШОВОМУ ОБОРОТІ УКРАЇНИ

2.1 Чинники, що впливають на формування національного продукту та національного доходу

Усі фактори виробництва, які визначають обсяг виробленого національного продукту та національного доходу, можна виразити через кількість праці та її продуктивність [6].

У національній економіці кількість відпрацьованих годин залежить від чисельності зайнятих і від середньої тривалості робочого року. Чисельність зайнятих в економіці визначається кількістю населення працездатного віку та коефіцієнтом участі в робочій силі. Середня тривалість робочого року залежить від середньої тривалості робочого дня, кількості вихідних і святкових днів у році та від тривалості відпустки.

Продуктивність праці залежить від таких чинників, як науково-технічний прогрес, кількість капіталу (капіталоозброєність), якість робочої сили, ефективність розподілу ресурсів, організація управління ресурсами та ін.

Найважливішим чинником, що впливає на підвищення продуктивності праці, є науково-технічний прогрес. Він охоплює не лише нові методи виробництва, а й нові методи управління та форми організації виробництва. Загалом під технічним прогресом розуміють відкриття нових знань, які дають змогу принципово інакше поєднувати економічні ресурси для досягнення більшого обсягу виробництва.

Науково-технічний прогрес забезпечується через інвестиції у виробництво нових машин та устаткування. Тому він тісно пов’язаний із капіталовкладеннями. Праця буде продуктивнішою, якщо робітник застосовуватиме більшу кількість капітального устаткування. Отже, обсяг капіталу на працівника є важливим показником динаміки продуктивності праці.

Значний вплив на підвищення продуктивності праці справляє рівень освіти і професійної підготовки кадрів. В аналітичній економії часто використовують термін «людський капітал», який відображає обсяг знань та рівень кваліфікації, що їх набувають працівники через освіту, професійну підготовку, в процесі праці й т.д. Як і фізичний капітал, людський капітал підвищує спроможність нації до продукування товарів і послуг.

Продуктивність праці в національній економіці підвищується, коли робоча сила країни переміщується з низькопродуктивних галузей у відносно продуктивніші. Історично склалося так, що робоча сила переміщувалася із сільського господарства, де продуктивність праці була низька, в обробну промисловість, де продуктивність праці висока.

Підвищення продуктивності праці певною мірою залежить і від місткості ринку та розмірів підприємств. У великої фірми більше можливостей вибрати з наявних методів виробництва ефективніші, ніж у малої фірми.

У другій половині XX ст. у розвинутих країнах збільшення затрат праці забезпечувало приблизно третину приросту реального національного доходу, а дві третини приросту припадало на підвищення продуктивності праці. Отже, нині підвищення продуктивності праці є найважливішим чинником зростання реального обсягу виробництва й національного доходу.

У виробництві національного доходу використовують чотири основні види ресурсів, які можна розчленувати на значно ширше коло, виокремивши ще технологію і організацію виробництва, енергію, інформацію тощо. Технологія виражає характер взаємодії факторів виробництва, а організація виробництва узгоджує взаємодію усіх залучених до виробництва факторів. В останні роки у виробництві національного доходу дедалі важливішу роль відіграють енергія, інформація, виробнича і соціальна інфраструктура.

Фактори виробництва і виробнича технологія визначають величину виробленого економікою національного доходу. Збільшення кількості факторів виробництва або технологічні нововведення збільшують величину національного доходу. Наявний рівень технології виражають,
використовуючи виробничу функцію. Сукупна виробнича функція відбиває залежність між вхідними виробничими ресурсами та величиною створеного національного доходу чи продукту. Якщо з попередньої кількості ресурсів отримують більший обсяг національного продукту, то рівень ефективності функціонування економіки зростає.

Усі фактори, що визначають величину національного доходу, можна виразити через трудозатрати та продуктивність праці. За такого підходу обсяг національного продукту є добутком затрат праці, виміряних у людино-годинах, та продуктивності праці, виміряної у реальному погодинному виробітку на одного зайнятого.

2.2 Формування національного продукту та національного доходу в сучасних умовах

грошовий оборот національний продукт

Національна економіка — це сукупність усіх галузей, господарських комплексів і регіонів країни, об'єднаних в єдине ціле різноманітними економічними зв’язками; історично сформована в певних територіальних межах система суспільного відтворення. Складовими частинами національного господарства виступають: галузі, народногосподарські комплекси, сектори, сфери, а суб'єктами національного господарського комплексу є домашні господарства, підприємства, держава, фірми, корпорації та нерезиденти (у відкритій економіці). Їхнє ефективне функціонування визначається шляхом визначення загальноекономічних пропорцій розвитку національного господарства.

Грошовий оборот же поєднує всі складові національного господарства шляхом утворенням сукупності грошових потоків в економіці. В свою чергу, грошові потоки — сукупність усіх платежів за певний період часу, які обслуговують процес розширеного відтворення.

Грошові платежі здійснюють обіг грошових коштів між окремими суб'єктами господарювання, всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами тощо.

Вивчення закономірностей та особливостей руху грошей у процесі суспільного відтворення дає змогу збалансувати економічний стан країни.

Загальна збалансованість грошового обороту вимагає вирівнювання перш за все двох основних потоків — національного доходу і національного продукту. Між цими потоками існує внутрішній зв’язок, зумовлений єдністю процесу суспільного відтворення, що створює об'єктивну основу для їх вирівнювання. Для збалансованості грошового обороту, повинні балансуватися, і всі взаємопов'язані грошові потоки. За напрямами руху грошей щодо національного доходу ці потоки поділяють на дві групи:

— потоки втрат (чисті податки, заощадження, оплата чистого імпорту, споживання домашніх господарств);

— потоки ін'єкцій (інвестиції, державні закупівлі, надходження від чистого експорту, споживання домашніх госпдарств).

На суму втрат зменшуються, а на суму ін'єкцій збільшуються внутрішній грошовий обіг і можливості реалізації національного продукту.

Для збалансування національного доходу й національного продукту потоки втрат і потоки ін'єкцій повинні вирівнюватися.З усіх потоків найбільш важливим є:

— національний (сукупний) продукт, тобто загальна вартість усіх виготовлених виробів та послуг;

— національний дохід, що характеризує сукупний дохід, одержаний населенням, включаючи заробітну плату, ренту, процентні виплати.

Проте для визначення ступеня розвитку національної економіки використовують спеціальні, вищезазначені у першому розділі, показники. Ці показники властиві для кожної країни, вони є незмінними, для того щоб була можливість порівнювати економічний стан окремих країн.

Серед них найважливішими є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), експорт, імпорт, товарообіг зовнішньої торгівлі, рівень безробіття, інфляція, дефіцит бюджету, рівень державного боргу та ін.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) обчислюється як сукупна вартість усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених в країні упродовж року. Тобто, ВВП характеризує не тільки кінцеве споживання товарів та послуг, а й валове накопичення основного капіталу, змінення запасів матеріальних оборотних коштів, чисте надбання цінностей і сальдо експорту та імпорту товарів і послуг. Також до нього зараховуються результати зовнішньоекономічної діяльності. Цей показник дає можливість визначити економічний потенціал країни, місце національної економіки у світовому господарстві. Отже, проаналізуємо зміни ВВП за останні роки в Україні (рис. 2).

Рисунок 2 — Обсяг ВВП по роках в Україні [1].

Як видно з даної діаграми за останні роки, обсяг валового внутрішнього продукту продовжує збільшуватись після економічної кризи 2008 року. Це свідчить про позитивні зміни національного виробництва. Взагалі, нині Україна все ще знаходиться на фазі пожвавлення, так як економіка нашої країни не пристосувалася до переходу з командно-адміністративної форми до ринкової. Для забезпечення подальшого позитивного функціонування та розвитку економічного стану необхідно розробляти соціально-економічну стратегію розвитку прогнозів валового внутрішнього продукту, як одного з найважливіших показників країни. ВВП не тільки відбиває підсумки функціонування економіки, а й відіграє виняткову роль у механізмі регулювання ринкових процесів, слугує передумовою застосування стимулюючих, антиінфляційних методів монетарної і фіскальної політики. Всі регулюючі заходи уряду мають бути підпорядковані забезпеченню заданої величини ВВП. Саме на основі його динаміки та структури визначається рівень розвитку макроекономічної системи.

Але порівняємо обсяг ВВП з даними про обсяги валового внутрішнього доходу (ВВД), саме тоді можна буде зробити певний висновок про стан економіки. Динаміку росту ВВД представлено на (рис. 3).

Рисунок 3 — Обсяг ВВД по роках в Україні [2].

Отже, на вище представленій діаграмі видно як з кожним роком валовий внутрішній дохід зростає, навіть не дивлячись на кризу 2008 року, дохід продовжує зростати. Тому, можна зробити висновок, що в Україні задовільний стан виробництва, проте, такий висновок можна зробити, якщо не брати до уваги показники інших країн. Так, наприклад, за даними Державної служби статистики, Україна посідає 20 місце за ВВП у країнах Європи.

Розглянемо й інші показники, які впливають на зміну національного продукту та національного доходу, для визначення сучасного стану економіки.

Проаналізуємо зміну експорту та імпорту в Україні. Головною умовою ефективного функціонування економіки є те, що обсяг експорту повинен дорівнювати обсягу імпорту, адже в противному виникає дефіцит або ж з нашої сторони, або ж зі сторони міжнародних союзників. Отже, розглянемо динаміку експорту та імпорту в Україні (рис. 4).

Рисунок 4 — Обсяги експорту-імпорту по роках в Україні [1].

Як видно з даної діаграми експорт в Україні значно перевищує імпорт, а отже спостерігається чистий відтік капіталу, який направляється закордон у вигляді позик іноземцям або закупівлі у них фінансових активів.

Також, необхідно відмітити той факт, що у 2012 році обсяг експорту знизився, а обсяг імпорту зріс, а отже можливе у майбутньому досягнення рівноваги між експортом та імпортом. Взагалі, експортна та імпортна політика відіграють важливу роль у формуванні економіки країни, так як за допомогою цих показників, оцінюється розвиток різних галузей промисловості, торгівлі, а також збільшуються міжнародні співробітництва, що у майбутньому можуть принести вагому користь (наприклад, у наданні кредитів чи інвестуванні певної галузі або сфери господарства).

Ще одним елементом, що впливає на формування національного доходу та національного продукту є обсяг інвестицій. Інвестиції відіграють важливу роль у функціонуванні діяльності суб'єктів господарювання, держави та фінансового ринку. Адже за допомогою їх покриваються борги, надаються кредити у разі необхідності, а також інвестиції відправляються на ринок благ.

Проблема інвестування — це одна з ключових проблем України, так як потрібного обсягу інвестицій все одно не достатньо. У нашій країні спостерігаються такі системні загрози для інвесторів як: політична нестабільність, нестабільне й непередбачуване правове поле, вади системи державного правочинства (зокрема, у сферах захисту прав власників та загрозливого поширення «рейдерства», дисципліни виконання законодавчих актів), високий рівень корупції, тінізація економіки [7]. Негативну й найголовнішу роль також, відіграє пасивність держави у забезпеченні інституційного поля для поліпшення інвестиційного клімату через моніторинг та контроль за дотриманням прийнятих норм законодавства.

Загалом, інвестиційний клімат держави — це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків.

Розглянемо обсяг інвестицій в Україні (рис. 5).

Рисунок 5 — Обсяг інвестицій в Україні по рокам [1].

З представленої діаграми видно, що з кожним роком обсяг інвестицій збільшується, проте у роки кризи і на сучасному етапі розвитку обсяг інвестицій майже однаковий, що є зрозумілим, так як після реформування, економіка Україна значно занепала, але вже з часом почала формуватися до раніше створеної економіки. Зростання інвестицій свідчить про розвиток економіки України, адже це свідчить про розширення господарства та покращення загального економічного становища.

Отже, потрібно застосовувати і виконувати заходи та завдання щодо поліпшення інвестиційного клімату України, щоб він був на високому рівні в державі.

Наступною складовою, що впливає на національний дохід та національний продукт є споживання домашніх господарств. Витрати домашніх господарств є ключовою ланкою формування двох цих показників, адже вони враховуються і при розрахунку національного продукту, і національного доходу. Від величини споживання залежить величина заощаджень, а від заощаджень залежить обсяг інвестування.

Прослідкуємо зміни величини заощаджень домогосподарств (рис. 6).

Рисунок 6 — Обсяг споживання домашніх господарств в Україні по рокам [1].

Отже, з кожним роком обсяг споживання домогосподарств зростає, що говорить про збільшення обсягів надходжень на ринок благ. Але, з іншої сторони, збільшення споживчих витрат призводить до зменшення рівня заощаджень, а це відіграє негативну роль в економіці. Адже головною ланкою, яка наповнює фінансовий ринок грошовими засобами є саме заощадження. За допомогою заощаджень домашніх господарств формуються інвестиції та погашаються борги держави.

Розглянемо останній показник, який впливає на величину національного продукту та національного доходу, а саме державні витрати на закупівлю товарів та послуг. Розглянемо зміни державних витрат протягом 5 років (рис. 7).

Рисунок 7 — Обсяг державних витрат на закупівлю благ в Україні по роках [1].

Як видно з даної діаграми, обсяг державних витрат протягом 2008−2012 рр. постійно змінюється. Динаміку більш-менш послідовних змін можна прослідкувати лише за останні три роки, і обсяг витрат у ці роки зменшується з кожним наступним роком.

Такий неодноманітний розподіл державних витрат свідчить про незбалансованість бюджету та не виконання стратегічних цілей і завдань. Зрозуміло, що це негативно відображається на економіці, так як немає стабільного розподілу витрат держави.

Розглянувши основні характеристики національного доходу та національного продукту, можна зробити висновок, що на їх величину впливають багато показників. Кожен наступний показник пов’язаний безпосередньо з попереднім, а отже спостерігається прямо-пропорційна залежність.

3. ВИЗНАЧЕННЯ КЛЮЧОВИХ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

В сучасних умовах глобалізації, коли інтеграційні процеси набувають все більшого характеру, для кожного актора міжнародних відносин є актуальне питання проведення успішної зовнішньої політики, яка більше визначає внутрішню і впливає на її реалізацію, із врахуванням національних інтересів країни: захист державного суверенітету, економічний розвиток, національна безпека і оборона [4].

Після переходу України від командно-адміністративної до ринкової системи, економіка зазнала значних змін. Економічна та фінансова криза достатньо вплинула на формування національної економіки України.

Велике боргове навантаження приватного сектору спричинило значні зміни у сфері споживання благ, заощаджень, закупленні товарів імпортного виробництва, а отже призвело це і до змін національного доходу.

Проте, сучасна ситуація грошового обороту України характеризується позитивними змінами.

В сучасних умовах відбувається збільшення національного продукту України, так як суспільством все більше коштів витрачається на заощадження. Суб'єкти господарювання розширюють виробництво, так як відбувається значне зниження вартості ресурсів. Банки поступово починають відновлювати кредитування підприємств реального сектору економіки. Кошти на депозитах в національній валюті продовжують зростати порівняно з депозитами іноземної валюти.

Але, і за такого здавалася б розвитку економіки України, існує багато проблем пов’язаних з її функціонуванням на стабільно-розвиненому рівні.

Однією з найголовніших проблем виступає державне регулювання. Держава є основним контролером та по-суті виконавцем економічної політики будь-якої сфери. На державному рівні відбувається управління фінансовими ресурсами, їх розподіл та використання. Кожний суб'єкт економічних відносин, незалежно від форми його власності (державної, приватної чи комунальної), від сфери та характеру господарювання тим чи іншим чином здійснює свою діяльність відповідно до організаційно-правових актів чинного законодавства.

Саме через не відповідні всім вимогам акти, положення, нормативи, методичні вказівки, інструкції та інші державні документи, держава не регулює на потрібному еіективному рівні процес відтворення.

Ще однією функцією держави, що не виконується нею безпосередньо є забезпечення суб'єктів економічних відносин необхідними дотаціями, субсидіями, сприяння інвестуванню та полегшення отримання кредитів, сприяння розвитку малого бізнесу. Адже кожне нове підприємство, фірма чи будь-яка інша організація, стикається з багатьма економічними проблемами, проблемами взагалі існування, так як держава не надає ніякою підримки.

Отже, діяльність держави в Україні, потрібно якомога скоріше підвищити до ефективного рівня, до рівня європейських країн. Державна політика має спрямовувати формування нових галузей господарювання, а також підримувати у стійкій рівновазі вже давно існуючі сфери народного господарства, а не навпаки, приводити їх до занепадання.

Наступною проблемою розвитку грошового обороту України в системі національного продукту та національного доходу є недостатність ресурсів.

Ця проблема стосується к сектору підприємницької діяльності, так і сектору домашніх господарств.

Сектор підприємницької діяльності стикається з проблемою недостатності ресурсів у процесі виробництва. Маються на увазі не лише недостатність основних та оборотних засобів, а й інвестицій, дотацій, субсидій та інші. Підприємство у процесі своєї діяльності здійснює наступні завдання, які приносять прибуток не лише суб'єкту господарювання, а й сприяють покращенню соціально-економічного становища країни:

— забезпечення виробничо-господарської діяльності;

— мобілізація фінансових ресурсів на соціально-економічний розвиток;

— сприяння підвищенню загально-економічних показників, а саме рівню зайнятості, рівню безробіття, підвищення продуктивності праці, ділової активності та інші;

— забезпечення інвестиційної діяльності;

Перераховані завдання можливі до здійснення, лише за умови повного забезпечення всіма необхідними ресурсами. Адже, результати діяльності суб'єктів підприємницької діяльності є одними з найголовніших складових формування національного продукту (ВВП, ВНП) та національного доходу.

Домогосподарства стикаються з проблемою нестачі ресурсів при забезпеченні своїх потреб та при постачанні ресурсів на ринок ресурсів.

Наступною проблемою, що постає перед грошовим оборот є інвестиційна діяльність. Проблема інвестицій, як вже розглядалося раніше, теж є однією з ключових на сучаному етапі розвитку.

На сьогодні, інвестиції, спонсорські внески, складають лише 16% від загального грошового фонду підприємства [1]. Такий не значний обсяг інвестування зумовлений умовами діяльності та перспективами розвитку різних галузей нашої країни. На більшості підприємствах вже давно зострена проблема науково-технічного прогресу, майже всі основні зособи суб'єктів економічної діяльності вже давно зазнали як фізичного, так і морального зносу. Для покращення обладнання, машин, інструментів необхідні інвестиційні кошти. Проте інвестор, прагне у майбутньому отримати прибуток від своїх залучених коштів, а для забезпечення цього необхідна стратегічна програма розвитку та досконалі умови для її виконання. Знову ж таки, постає проблема державної економічної політики.

Наступною проблемою є високий рівень безробіття. При недостатньому функціонуванні на належному рівні економіки, занепад вітчизняних підприємств сприяє розвитку безробіттю, що надалі призводить до падіння обсягу валового внутрішнього продукту та національного доходу. Також збільшенню рівню безробіття сприяє відсутність економічного фінансування, адже суб'єкт господарювання змушений скорочувати штат задля зменшення витрат і тим самим, збереження своєї діяльності.

За статистичними даними рівень безробіття на грудень 2013 року становив 1576, 4 тис. осіб (7,7%) від загальної чисельності населення. Для порівняння економічно-активне населення на грудень 2013 року становило 20 478, 2 тис. осіб [1]. Отже, майже 1/ 10 частина працездатного населення України не задіяна у формуванні ВВП (ВНП) та національного доходу.

Ще одніє проблемою України на сьогодні є державний зовнішньоекономічний борг. На сьогодні, зовнішньоекономічний борг України становить 142, 520 млрд. дол (584, 114 млрд. грн.) [2]. Наслідки даних умов прирікають Україну на подальшу нераціональну структуру економіки, витіснення іноземними товарами вітчизняної продукції з внутрішнього ринку, розміщення в Україні технічно застарілих ресурсних виробництв, накопичення великих зовнішніх боргів та їх подальшого збільшення за рахунок нових кредитів, посилення монозалежності України від імпорту з Росії енергетичних ресурсів.

Розглянувши основні проблеми функціонування національного продукту та національного доходу в грошовому обороті України, можна зробити висновок, що стан нашої економіки є незадовільним і потребує серйозних втручань з боку державних органів влади та з боку міжнародних організацій. В противному випадку, економічний стан України в кращому разі залишиться на існуючому рівні, а в гіршому — занепаде взагалі економічна діяльність.

В цілому основні причини кризи виробництва досить тісно взаємопов'язані, тобто становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків.

Щодо вирішення вищезазначених проблем, необхідно розробити стратегічну програму розвитку, а також основні тактики. Адже, за допомогою тактичних рішень, здійсниться реалізація стратегічної мети.

Розглянемо основні методи вирішення наявних проблем:

— необхідно здійснити трансформацію економічної системи, а також формування ринкової інфраструктури;

— піднесення виробничої сфери необхідно здійснювати при оптимальному поєднанні великого, середнього та малого бізнесу;

— необхідно збільшити сукупний попит на продукти вітчизняного виробництва;

— активізувати управління розвитку конкуренції;

— створення рівно вигідності різних сфер економічної діяльності;

— сприяння розширенню виробництва і реалізації товарів та послуг;

— створення пільвого режиму прямих вітчизняних та зарубіжних інвестицій безпосередньо у виробничу сферу;

— вдосконалення системи оподаткування (головним чином вона повинна бути спрощена і включати меншу кількість податків, насмперед непрямих);

— підвищення купівельної спроможності споживачів кінцевої продукції;

— ліквідаці заборгованостей по заробітній платі та пенсійному забезпеченню;

— зниження небезпеки активізації інфляції;

— регулювання з боку держаних органів влади політики ціноутворення;

— здійснення заходів щодо активізації рекламно-інформаціної діяльності (для забезпечення розвитку підприємницької дільності);

— створення цілісної системи щодо розв’язання завдань форсового розширення експортної діяльності;

— удосконалити нормативно-правове регулювання економічної політик держави;

— забезпечення підприємств, домашніх господарств необхідними ресурсами;

Звичано, що привести шляхи подолання кризи, набагато простіше, ніж втілити їх у життя. Тим більше, що всі проблеми потрібно вирішувати комплексно, максимально враховуючи їх взаємозв'язки. Єдиного вірного шляху подолання тимчасових ускладнень в Україні не існує. Для подолання економічних проблем необхідно здійснити структурну перебудову народного господарства, спрямувати більше часток галузей на вироблення товарі для споживання.

Отже, необхідною переумовою здійснення ефективної глобальної інтеграційної політики України є синхронізація відповідних фінансово-економічних і політичних процесів із масштабами й темпами розвитку національної економіки під впливом внутрішньо економічних факторів.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі розвитку, для оцінки економічного стану країни використовуються два з найглобальніших показників економіки, а саме національний продукт та національний дохід.

Національний продукт являє собою сукупність товарів і послуг, вироблених у межах національного господарства протягом року. В умовах товарного виробництва він обчислюється у вартісному вираженні. Національний продукт є матеріальною основою життя людей, оскільки саме він задовольняє різноманітні потреби населення. Сучасна економічна наука вивчає багато форм національного продукту. Серед них першорядне значення мають сукупний суспільний продукт, валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт.

З точки зору власників ресурсів, національний дохід є вимірником їх доходів від участі у виробництві за поточний період. Національний дохід виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента, і засвідчує ступінь участі кожної категорії власників у національному виробництві, їхню частку. Створення національного доходу відбувається у галузях матеріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення продуктивності праці.

Проаналізувавши дані показники, можна зробити висновок, що стан економіки України знаходиться на проміжному рівні, тобто не являє собою стабільний, проте і не западає.

У даній роботі викладені основні проблеми функціонування показників національного продукту та національного доходу, а саме відсутність дієвої економічної політики держави, недостатність ресурсів, низька платоспроможність споживачів, відсутність інвестування галузей народного господарства та інші.

Також, були представлені заходи щодо їх вирішення. Це, насамперед, проведення реформування чинного законодавства в економічній сфері, підвищення рівня платоспроможності населення, зменшення рівня безробіття, надання суб'єктам господарювання субсидій, дотацій, проведення економічної політики щодо забезпечення інвестиційних заходів та інші.

У даній роботі були висвітлені основні теоретичні аспекти національного продукту та національного доходу як визначальних складових грошового обороту, також було здійснено дослідження функціонування даних показників на сучасному етапі розвитку економіки України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Офіційні дані щодо основних показників національних рахунків України [Електронний ресурс]// Офіційний сайт державної служби статистики. — Режим доступу: http: //www. ukrstat. gov. ua/.

2. Офіційна дані щодо показників національного доходу України [Електронний ресурс]// Офіційний сайт Національного Банку України — Режим доступу: http: //www. bank. gov. ua.

3. М.І. Савлук, А. М. Мороз та ін. Підручник «Гроші та кредит» [Електронний ресурс]// Дані щодо складових грошового обороту. — Режим доступу: http: //studentbooks. com. ua/

4. Базилевич в.Д., Баласт рик Л.О. Макроекономіка. — К., 1997. — 224 с.

5. Гроші і кредит. Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп./ М.І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К. :КНЕУ, 2002. — 598 с.

6. Геєць В. Питання теорії і практики макроекономічної стабілізації в аспекті переходу від економічної кризи до зростання // Вісник НБУ. --1997. -- № 9.

7. Лазутін В. Гроші та грошовий обіг. -- К., 1998. -- 168 с.

Показать Свернуть
Заполнить форму текущей работой