Проектування приміщень сільськогосподарських підприємств

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ

ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра зоогігієни і загального тваринництва

КУРСОВА РОБОТА

Проетктування приміщень с/г підприемств

Виконав:

студент 4 курсу-технікум

факультету ТВПМПТ

Ткаченко Евген

Керівник

Орлова А. В.

Одеса — 2014

Зміст

Вступ

1. Огляд літератури

1.1 Особливості утримання та догляду ВРХ

1.2 Зоогігієнічні вимоги до прив’язного утримання худоби

1.3 Вимоги до матерялів будівельних конструкцій

1.4 Спеціалізація і розміри ферм та приміщень

2 Технологічна частина

2.1 Вимоги до планування території підприємств, розміщення та взаємозв'язку будівель і споруд

2.2 Технологічні вимоги до будівельних рішень та освітлення основних виробничих будівель і споруд.

2.2.1 Освітленість приміщення

2.2.2 Вентиляція скотарських приміщень

2.2.3 Опалення приміщення

2. 24 Ветеренарно-санітарні заходи

2.2.5 Охорона навколишнього природного середовища

3. Розділ 3 Гноесховище

Висновки

Пропозиції господарству

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Розвиток агропромислового комплексу на етапі полягає в всесвітньої інтенсифікації підвищення ефективності виробництва, запровадження науково-технічного прогресу.

Стійке зростання виробництва сільськогосподарської продукції неможливий без технічного переоснащення матеріально-технічної та енергетичною бази АПК. Промисловість переходить на випуск технологічних комплексів машин для кормовиробництва і тваринництва. Розширюється випуск машин і устаткування механізації фермерських господарств і малих ферм, організується випуск нових автомобілів і устаткування консервування кормів і методи обробки соломи, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, біоенергетичних установок для утилізації відходів на тваринницьких підприємствах.

Аби вирішити складних завдань механізації, електрифікації і автоматизації, завдань, які агропромисловим комплексом. Від рівня інженерної підготовки в що свідчить залежить розвиток сільського господарства за цілому та її тваринницькі галузі.

Найперша завдання, яку потрібно вирішувати — це створення принципово нових систем машин, які забезпечують комплексну механізацію виробництва сільськогосподарської продукції різних природних зони і перехід до оптовому продажі техніки підприємствам АПК, на переробні підприємства і окремих організаціям. У цьому необхідно підвищити якість випущених машин і устаткування.

Реалізація з завдань вимагає інтеграціїнаучно-интересного і виробничого господарства, залучених до виконання завдань. Домагатися збільшення середньорічного обсягу своєї продукції 14 — 16% можна переважно з допомогою інтенсивних чинників розвитку, запровадження нових досягнень науки, техніки. Для успішного виконання завдань зі збільшення виробництва сільського господарства передбачається різне підвищення виробництва кормів.

Застосування комплексів машин м’ясному тваринництві забезпечує зниження витрат праці та експлуатаційних витрат. Одне з найважливіших питань у м’ясному виробництві є механізація збирання гною.

Мета цього проекту, — використовуючи організаційні, технологічні, будівельні та економічні заходи, досягнення передового досвіду, винаходів, раціоналізаторських пропозицій і з наукового організації праці підвищити продуктивності праці, підвищити рівень механізації до максимально можливого, що, своєю чергою, має спричинити у себе збільшення валової продукції, зниження її собівартості, зменшення використання ручної праці і підвищення рентабельності. Метою та завданням курсової роботи

1. Ознайомитись із основними етапами проектування скотарських приміщень

2. Ознайомитись із основними вимогами до внутрішнього планування приміщень

3. Ознайомлення із гігіеною безпривязного утримання

4. Розрахувати параметри вентиляції на перехідний і зимовий період

5. Зробити відповідні висновки і подати пропозиції

1. Огляд літератури

1.1 Особливості утримання та догляду ВРХ

зоогігієнічний приміщення худоба будівельний

Утримання ВРХ ділиться на пасовищне (літнє) і стійлове (зимове).

Правильне зимове утримання худоби дуже важливо для високої продуктивності та здоров’я тварин. Перш за все необхідно обладнати приміщення для зимового утримання і щорічно в літній період проводити його ремонт.

У корівнику потрібно обладнати стійло, стоки, прив’язь, годівницю і запастися допоміжної начинням. Середня довжина стійла для однієї корови становить 190 см, середня ширина — 140 см, висота бічної стінки — близько 150 см, об'єм стійла — 18−20 м3.

Годівниця повинна мати такий обсяг, щоб у ній вміщувалася разова порція грубого корму. Краще зробити її полуовальной, щоб зверху її ширина становила 80 см, а знизу — 50 см: Залишки корму з годівниці треба видаляти, щоб вони не загнили і не передали гнильний запах знову виданим корму.

У корівнику повинні бути вікна, що відчиняються, які слід розташовувати вище голів тварин збоку або позаду їх. Вікна та двері корівника слід розміщувати на південній та східній або південній та західній його сторонах, але не на північній. Небажано також розташовувати вікна та двері навпроти один одного (зі сходу і заходу), щоб уникнути протягів. Температура повітря в стійлі повинна в середньому бути на рівні 8−12 ° С.

Прив’язь тварини може бути влаштована по-різному, але є загальні вимоги до будь-якого її виду: вона не повинна заважати тварині лягати і вставати, в ній повинна бути передбачена можливість швидкого його звільнення.

Протягом літа необхідно підготувати корівник до зимового утримання тварин. Все має бути продезінфіковані - перегородки, стіни, годівниці. Якщо в стінах утворилися щілини, потрібно ретельно їх закрити, щоб уникнути протягів.

У період стійлового утримання потрібно точно дотримуватися розпорядку дня тварин — чистити, годувати і поїти тільки в строго певний час. Перед початком пасовищного періоду тварини зобов’язані пройти ветеринарний огляд, щоб можна було виявити можливі захворювання.

Перехід від стійлового утримання до пасовищного не повинен бути різким, інакше ймовірно розлад травлення у поголів'я від отримання неконтрольованого кількості зеленого корму. Тварин привчають до нового режиму поступово. Так, перед випасом їх потрібно погодувати, щоб вони не накидалися на свіжу траву. У перші дні час випасу не повинно перевищувати 2−3 год, протягом 10−12 днів його збільшують до 14−15 год.

Починати випас слід тільки після того, як пасовище добре просохне. Показником необхідного ступеня просушеної є те, що тварини не залишають глибоких слідів копитами.

Перехід до пасовищного утримання доцільно починати не раніше, ніж висота трави досягне 10−15 см, в іншому випадку худобу просто затопче її, не давши їй можливості продовжувати зростання.

У спекотні полуденний час слід переривати пастьбу і відводити тварин на тінисту добре продувається майданчик або затримувати біля водойми.

Бажано щоб відстань від корівника до пасовища було не більше 3 км, при цьому по шляху або поблизу вигону повинен знаходитися водойму, щоб тварини мали можливість напитися. Якщо ж доступу до водойми немає, треба поїти їх не менше 3−4 разів на день.

Догляд за тваринами як в зимовий, так і в літній час полягає в годуванні, поении, обмиванні, чищенні щітками, купанні (влітку), регулярному підрізання копит.

1.2 Зоогігієнічні вимоги до прив’язного утримання худоби

Від методу утримання худоби значною мірою залежить отримання від неї максимальної продуктивності як молочної, так і м’ясної. В українському скотарстві найбільш поширеними системами утримання тварин до цього часу були круглорічне стійлове та стійлово-пасовищне. На сучасному етапі свого розвитку скотарство як раз поступово знову нарощує свої масштаби виробництва, тож відродження галузі, реконструкція, перебудова та створення нових тваринницьких комплексів набуває особливого значення.

Якій системі утримання надати перевагу — важливе питання для керівників тваринницьких господарств. Загалом і в Україні, і за її межами в молочному скотарстві переважно зустрічається два способи утримання поголів'я: прив’язне та безприв’язне. Кожен із цих методів має як свої переваги, так і недоліки.

Прив’язне утримання молочної худоби до недавнього часу було основною системою у скотарстві. Перевагою цього методу порівняно з безприв’язним є те, що за кожною визначеною групою тварин закріплюється певний обслуговуючий персонал. Такий індивідуальний підхід дозволяє отримувати від корів вищу на 12−20% продуктивність, а також подовжувати строк їхнього господарчого використання на 2−3 лактації при оптимальній організації праці. Додатково полегшується спостереження за коровами, тож виявлення травмувань і поява захворювань реєструється швидше.

Стійлова система утримання протягом усього року здебільшого практикується у регіонах з інтенсивним рослинництвом при значній розораності землі. Це пояснює, чому на старих товарних комплексах іще за часів Радянського Союзу цей метод утримання у системі тваринництва як додатку до основного виду діяльності - рослинництва, мав найбільше розповсюдження.

Для організації прив’язного утримання доцільно використовувати дво- та чотирирядні корівники з відповідним наповненням їх по 100 та 200 голів ВРХ, при розташуванні в одному рядку не більш як 50 тварин. При прив’язному утриманні корови переважно видоюються із використанням молокопроводу та переносних доїльних апаратів безпосередньо на місці їхнього утримання, або ж за відсутності механізації - вручну. Для роздачі комбікормів застосовують кормороздавачі, для видалення гною — скребкові транспортери. З метою полегшення прибирання підлоги під тваринами з-під гною, її роблять зі схилом у 1−2° у бік гнойового проходу, а в якості матеріалу для підлоги використовують керамзит, бетон, асфальт тощо.

Зважаючи на жорсткість матеріалу, на якому повинні відпочивати тварини, при прив’язному утриманні велику увагу слід звертати на підстилку, в якості якої можна розкидати солому чи тирсу.

altЗоогігієнічні вимоги у корівнику з прив’язним утриманням наступні: взимку температура повітря там не повинна падати нижче 10 °C, відносна вологість повітря має утримуватися у межах 75%, а вміст таких шкідливих газів як вуглекислоти та аміаку не повинні перевищувати 0,25% та 0,2 мг/л відповідно. Важливо пам’ятати, що при прив’язному утриманні корови зазвичай страждають на гіподинамію — недостатність руху. Тож для профілактики негативних впливів прив’язного утримання тваринам необхідно організовувати двічі на добу прогулянки. Це сприяє укріпленню здоров’я поголів'я, а також є необхідним для нормальної роботи системи органів відтворення. При цьому вигульні двори можна облаштовувати вздовж стін корівника або розташувати їх подалі, поєднавши з літнім табором. На вигульному дворі норма площі у розрахунку на одну корову становить 8 м² при твердому покритті або ж 20−25 м2 без покриття.

Оскільки тварини на вигулі можуть перебувати доволі довго, важливо ставити там годівниці з розрахунку фронту годівлі у 0,8 м на корову, а також встановлювати навіси для захисту від дощу та сонця. Влітку при прив’язному утриманні корови отримують зелений корм у вигляді підкормки на вигульних майданчиках, взимку годівля відбувається у приміщенні з використанням індивідуальних годівниць та автопоїлок.

Загалом залежно від умов у господарстві як окремі варіанти можуть застосовуватися стійлова, стійлово-таборна, пасовищно-стійлова та пасовищна системи утримання худоби.

Стійлове утримання ВРХ протягом всього року вимагає від господарства достатньої заготівлі необхідних на зиму кормів: силосу, сіна, соломи тощо, а також організацію зеленого конвеєру влітку зі згодовуванням тваринам зеленої маси кормових культур із додаванням концентратів. Така система рекомендована для господарств із максимальною розораністю земель та мінімальною кількістю природних кормових угідь.

Залежно від природнокліматичних та господарчих умов прив’язне утримання має свої особливості. Утримання корів, наприклад, на прив’язі в стійловий період може комбінуватися із пасовищним влітку.

Стійлово-пасовищне утримання худоби взимку базується на згодовуванні тваринам силосу, сіна та соломи, а влітку — використання природних пасовищ разом із кормом культур зеленого конвеєру з додаванням концентратів. Система рекомендована для господарств із достатніми площами під природними кормовими угіддями та пасовищами у регіонах з достатньою кількістю опадів. Також наявність природних сінокосів та посівів культурних кормових трав спрощує господарствам заготівлю у необхідному обсязі сіна на зимовий період. При стійлово-пасовищному утриманні з травня по вересень худоба утримується на пасовищі і може додатково отримувати зелений корм із посівів кормових культур. Саме на цей період припадає одержання 50−60% річного виробництва господарством молока.

При стійлово-таборній системі ВРХ утримується у стійлах на прив’язі та в літніх таборах із ранньої весни до пізньої осені зі згодовуванням зеленого корму та силосу, якщо пасовища розташовані далі аніж 2−2,5 км від ферми. Завеликі відстані для щоденного перегону худоби є додатковим навантаженням на організм і можуть зменшувати молочну продуктивність. При цьому місця розташування таборів обирають на сухому піднятому місці, неподалік від місць вирощування кормових культур та джерел водопостачання. Майданчик з усіх боків облаштовується годівницями для згодовування зеленої маси, додавання мінеральних кормів, поїлками та навісами. У літніх таборах встановлюють переносні доїльні установки, а також забезпечують регулярне перевезення молока до місць первинної обробки та зберігання. Силос тваринам згодовують до початку пасовищного періоду, допоки господарство іще не має достатньо зеленого корму, а також починаючи з серпня-вересня, коли об'єми свіжої зеленої маси зменшуються.

Суть системи пасовищно-стійлового утримання худоби полягає у годівлі тварин шляхом їхнього випасання на природних та штучних (посівних) покращених пасовищах із використанням зеленого корму з культур зеленого конвеєру, тобто з підкормкою у стійлі. Практикується система у господарствах із достатньою кількістю природних та покращених пасовищ. Потреба тварин у зеленому кормі з посіяних культур визначається періодом їхньої вегетації на час скошування та кормовими і поживними якостями. На випасах тварин слід утримувати з початку пасовищного періоду, властивого певному регіону. Після того, як трави починають грубшати, корів повністю переводять на корми попередньо розробленого зеленого конвеєру. Зазвичай, із другої половини серпня корови з молодняком повинні випасатися на пасовищі, та у якості основного корму отримувати підкормку.

Пасовищне утримання практикують у господарствах із великими площами під природними та покращеними пасовищами. При цій системі розробка зеленого конвеєру набуває особливо великого значення. З цією метою для кожної групи худоби відводять перелік різних за складом трав та часом посіву ділянок. В першу чергу, тварин випасають на пасовищах, які швидко вигорають, розташованих на підвищених місцях, пізніше їх переводять до рівнинних та низинних пасовищ, з серпня-вересня використовують підкормки.

Встановлено, що пасовищне утримання позитивно впливає на репродуктивну функцію корів, що, з одного боку, пов’язано з достатнім моціоном, а з іншого боку, — з вмістом поживних речовин у зеленому кормі. Але не слід забувати, що для високопродуктивних корів навіть при пасовищному утриманні на високоякісних пасовищах необхідна мінеральна підкормка та певна частка енергії, що поступатиме з концентрованими кормами. До того ж встановлено, що для задоволення власних потреб корови повинні мати змогу споживати до 60 кг зеленого корму на добу, нетелі - 45−55 кг, молодняк старший одного року — 15−20 кг, і молодше року — 10−15 кг. Отже, якщо пасовище не в змозі забезпечити такого об'єму зеленого корму для худоби, незважаючи на сезон необхідно додавати сіно, силос та інші соковиті корми поряд із концентратами.

Для попередження захворювання корів та виникнення проблем із молоковіддачею та якістю молока особливо великої уваги потребує переведення тварин від стійлового до пасовищно-табірного утримання і навпаки. Зміна звичайних обставин, до яких худоба звикає протягом певного часу, пов’язана з великим стресом, особливо яскраво негативний вплив від якого може проявитися при раптовій зміні годівлі. У зв’язку з різким переведенням тварин на зелені корми після стійлового періоду часто можуть спостерігатися розлади травлення, через невисоку поживність зеленої маси без додавання концентратів може падати продуктивність. Особливо небезпечним для ВРХ є згодовування занадто вологої зеленої маси, на пасовищі або з укосу після дощу. Це може призводити до розвитку тимпанії передшлунків і навіть загибелі тварин, якщо своєчасно не буде вжито відповідних заходів.

При переведенні корів після пасовищного періоду до консервованих кормів, особливо при їх поганій якості, можуть помічатися різного роду токсикози та отруєння, а також порушення нормальної роботи передшлунків. Зрозуміло, що погана якість кормів негативним чином відбивається на якості молока, що буде стосуватися як його якісного складу, так і вмісту сторонніх речовин. Отже, для попередження проблем із травленням переводити ВРХ з різних місць утримання слід із максимальним усуненням стресових факторів, особливо це стосується змін у годівлі. Переходити з зелених кормів до консервованих і навпаки слід шляхом поступової зміни раціону, додаючи нові корми частинами. Протягом усіх сезонів необхідно піклуватися про повноцінність раціону та відповідність його поживності потребам корів, згідно з їхньою продуктивністю. На пасовищі корови також мають споживати всі поживні речовини у повній мірі.

Велику увагу слід звертати на забезпеченість макро- і мікроелементами та вітамінами, для чого необхідно точно знати якісні характеристики як консервованих, так і зелених кормів. Тільки таким чином зміни умов утримання відповідно до технологічних вимог кожного з методів не будуть зумовлювати негативний вплив на здоров’я та продуктивність тварин, а дозволять повною мірою використовувати його позитивні сторони.

Враховуючи основний недолік прив’язного утримання — низьку ефективність використання праці та певні проблеми з відтворенням стада, цей метод утримання потребує подальшого вдосконалення щодо комплексної механізації та автоматизації основних процесів: доїння, годівлі, прибирання та утилізації гною. Більшу увагу необхідно приділяти також організації активного моціону для тварин у стійловий період. Варто зауважити, що у більшості країн Європи прив’язне утримання великої рогатої худоби практично втратило своє значення і зустрічається тільки інколи, на вже доволі застарілих підприємствах. Встановлено, що такий метод утримання не відповідає природнім потребам тварин у русі та контакті з іншими членами стада, не забезпечує високу продуктивність тварин при використанні менш досконалих пристроїв для доїння, не дозволяє тримати високий рівень запліднюваності по стаду без моціону, не кажучи вже про те, що один із найдорожчих засобів виробництва на європейських підприємствах — праця — використовується найменш ефективно.

1.3 Вимоги до матерялів будівельних конструкцій

Будівельні матеріали повинні бути малотеплопровідними, повітропроникними, вогнестійкими, дешевими і легкодоступними в місцевих умовах, негігроскопічними і невологоємкими.

Приміщення для тварин у нашій країні не опалюють. Основним джерелом тепла в них є тепло, яке виділяють тварини. Штучне опалення застосовують у районах з низькими температурами. В південних районах країни будівлі повинні мати добру теплоізоляцію і захищати тварин від перегрівання.

На мікроклімат приміщень впливають конструктивні елементи будівель. 30--45% тепла приміщення втрачається через стіни, тому вони повинні мати добру теплоізоляцію, бути сухими.

Для невеликих приміщень як будівельний матеріал використовують деревину, очерет, черепашник, цеглу, глину, соломіт. Стіни роблять також полегшених конструкцій: з азбоцементних, керамзито-бетонних та алюмі- нієвих панелей.

В промисловому будівництві частіше влаштовують суміщену покрівлю, але в районах з суворою зимою стеля необхідна. Обов’язковою вона є в родильних відділеннях і профілакторіях, телятниках, свинарниках-маточни-ках, тепляках. Стеля повинна бути сухою, вологонепроникною, теплою, міцною, малозаймистою. Її необхідно підтримувати в справному стані, не допускати промерзання, білити.

Підлога повинна бути теплою, водонепроникною, еластичною, шорсткою, стійкою проти очищення і знезаражування. Підлога на грунті повинна мати основу завтовшки 20 см; підстеляючий шар, який роблять з глини, щебеню, шлаку, бетону, і верхній шар -- покриття або одяг підлоги.

Через підлогу втрачається 12--20% всього тепла приміщення. Тому її утеплюють і тварин утримують без підстилки. Використання підстилки або підігрівання підлоги обов’язкове при вирощуванні молодняка. Для стікання рідини роблять нахил у стійлах для корів та коней на 1 -- 1,5 см і станках для свиней 2--З см на 1 погонний метр.

Підлогу в приміщеннях для тварин роблять з різних матеріалів: землі, глини, торфу, асфальту, дерева, керамзитобетону. Глинобитну підлогу влаштовують у конюшнях, вівчарниках, пташниках і утримують поголів'я на незмінній підстилці; цегляну -- в свинарниках, корівниках, конюшнях; бетонну -- також у свинарниках і корівниках, застосовуючи дерев’яний настил або електрообігрів. Дерев’яна підлога зустрічається досить часто, бо вона тепла, хоча недовговічна, слизька, гігроскопічна. Однак волога підлога має температуру на 3--4°С нижчу, ніж суха.

Для суцільних підлог використовують бетон з полімерним покриттям, настилом гумо-кордних та кордно-гумобітумних плит, а також кераміку. Ці підлоги мають теплоізоляційні властивості, близькі до сухих дерев’яних і можуть застосовуватись без підстилки. В приміщеннях для свиней рекомендовані керамзито-полімерно-бетонні підлоги.

Для решітчастих підлог найчастіше використовують дерево, пінистий бетон і залізобетон з теплоізоляційними матеріалами.

Вікна забезпечують тварин природним світлом, що сприяє підвищенню продуктивності тварин і безпеці тваринників. Влаштовують їх так, щоб досягти рівномірного освітлення всього приміщення.

Двері повинні бути щільними, теплими, розсувними, а в холодних районах їх обладнують тамбурами. Кожне відділення тваринницького приміщення повинне мати два виходи -- основний і запасний.

1.4 Спеціалізація і розміри ферм та приміщень

Підприємства, які вирощують велику рогату худобу, за ви-робничим спрямуванням поділяють на товарні з виробництва молока (молочні), яловичини (м'ясні) й комбіновані (молочно-м'ясні). Деякі з них залишилися більшими за розмірами (спеціалізованими) або комплексами, є й спецгоспи з вирощування тільки телиць чи корів-первісток. Проте, крім товарних господарств, частина ферм продовжує працювати в статусі племінних ферм і заводів, що займаються виведенням нових або вдосконаленням існуючих порід, вирощуванням високоцінно- го племінного молодняку. Проте більшість ферм сьогодні працює за принципом господарств із замкнутим циклом виробництва (кожне вирощує для себе ремонтний молодняк) і як господарства комбінованого типу (виробляють як молоко, так і яловичину).

Тепер розміри таких ферм значно зменшилися й розраховані на 100, 200, 400 і рідко на 600 чи 800 корів. На них можна і необхідно вести селекційну роботу, вирощувати племінний молодняк. Але частина господарств залишилася виключно товарними, які реалізують телят після профілактичного періоду. У них рідше вирощують телиць, а частіше вони розраховані на інтенсивну відгодівлю молодняку.

Для молочних малих ферм уже розроблені корівники, розраховані на прив’язне або безприв’язне утримання 5, 10, 15, 20, 50 і 100 корів і дещо більші -- для відгодовуваної худоби. При цукрових заводах успішно працюють господарства з інтенсивною відгодівлею худоби. На таких підприємствах будують корівники і на більшу кількість тварин (800--1000--1200 голів) або обладнують майданчики, встановлюючи на них навіси, годівниці, автонапувалки, їх можна використовувати у теплий період року. Правда, в південних районах споруджені потужніші відгодівельні майданчики, розраховані на цілорічне використання.

Будь-яке підприємство з виробництва продукції скотарства (ферма, комплекс) складається з ряду виробничих і допоміжних приміщень і будівель, об'єднаних технологічним процесом в єдине ціле. Воно повинне працювати як підприємство закритого типу із замкнутим циклом виробництва. Виходячи з особливостей, величини стада і моноблочно) або павільйонної забудови, на фермі з виробництва молока необхідно мати секцію (або приміщенн одиниць для родової секції, профілакторію, перед- і післяродового утримання корів), а в деяких господарствах-- ще й цеху (або секції) роздою. На племінних фермах індивідуальний роздій кожної корови здійснюють постійно в цеху виробництва молока. Очевидно, так діють і на менших фермах. При потребі обладнують окремий доїльно-мо-лочний блок чи відділення, пункт штучного осіменіння, санітарний пропускник із дезбар'єром і дезблоком, секцію з станками для відокремлення незаразно хворих тварин (у разі необхідності), аптеку ветеринарної медицини та інші об'єкти, службові й побутові приміщення, гноєсховище та очисні споруди, котельню, пристосування для забору, очищення і подачі води, склади та сховища для концентрованих, соковитих і грубих кормів, ав- товаги тощо. Якщо на комплексі, фермі передбачено й переробку молока або м’яса, то обладнують відповідні технологічні лінії.

Архітектурно-планувальними рішеннями для будь-якого під-приємства з виробництва молока чи яловичини передбачено не тільки раціональне розташування приміщень і споруд відповідно до прийнятої технології, а й таке, що дає змогу забезпечити профілактику епізоотій. З цією метою територію кожної ферми огороджують, а в спецгоспах і на комплексах розподіляють на чотири зони -- виробничих приміщень і допоміжних, тобто чиста зона; зберігання кормів і розміщення адміністративних споруд -- господарська зона та розміщення карантинних приміщень, об'єктів ветеринарної медицини, санпропускника -- ветеринарно- санітарна, або чорна, зона, до якої приєднуються зберігання та знезаражування гною.

Звичайно, на менших за розмірами і малих фермах є лише виробничі приміщення, господарський двір та обладнане згідно із ветеринарно-санітарними правилами гноєсховище. я) для цеху сухостійних, дійних корів, отелення (з виділенням окремих одиниць для родової секції, профілакторію, перед- і післяродового утримання корів), а в деяких господарствах-- ще й цеху (або секції) роздою. На племінних фермах індивідуальний роздій кожної корови здійснюють постійно в цеху виробництва молока. Очевидно, так діють і на менших фермах. При потребі обладнують окремий доїльно-мо-лочний блок чи відділення, пункт штучного осіменіння, санітарний пропускник із дезбар'єром і дезблоком, секцію з станками для відокремлення незаразно хворих тварин (у разі необхідності), аптеку ветеринарної медицини та інші об'єкти, службові й побутові приміщення, гноєсховище та очисні споруди, котельню, пристосування для забору, очищення і подачі води, склади та сховища для концентрованих, соковитих і грубих кормів, ав- товаги тощо. Якщо на комплексі, фермі передбачено й переробку молока або м’яса, то обладнують відповідні технологічні лінії.

Архітектурно-планувальними рішеннями для будь-якого під-приємства з виробництва молока чи яловичини передбачено не тільки раціональне розташування приміщень і споруд відповідно до прийнятої технології, а й таке, що дає змогу забезпечити профілактику епізоотій. З цією метою територію кожної ферми огороджують, а в спецгоспах і на комплексах розподіляють на чотири зони -- виробничих приміщень і допоміжних, тобто чиста зона; зберігання кормів і розміщення адміністративних споруд -- господарська зона та розміщення карантинних приміщень, об'єктів ветеринарної медицини, санпропускника -- ветеринарно- санітарна, або чорна, зона, до якої приєднуються зберігання та знезаражування гною.

Звичайно, на менших за розмірами і малих фермах є лише виробничі приміщення, господарський двір та обладнане згідно із ветеринарно-санітарними правилами гноєсховище.

2. Технологічна частина

2.1 Вимоги до планування території підприємств, розміщення та взаємозв'язку будівель і споруд

При плануванні скотарських підприємств слід передбачати блокування (об'єднання) будівель і споруд основного виробничого та обслуговуючого призначень з метою підвищення компактності забудови, скорочення довжини всіх комунікацій та площі приміщень, якщо це не суперечить умовам технологічного процесу та техніці безпеки, санітарним, ветеринарним та протипожежним вимогам і є доцільним з техніко-економічних міркувань. Взаємне розміщення будівель і споруд для утримання тварин встановлюється відповідно до технологічних процесів. Відділення для отелення від інших приміщень основного виробничого призначення, а також обслуговуючі приміщення від усіх приміщень для утримання тварин повинні відділятися протипожежними стінами (перегородками) 1-го типу і мати безпосередні виходи назовні

. Доїльно-молочні та молочні блоки слід розміщувати між корівниками або блокувати з ними. При обгрунтуванні допускається проектувати їх як окремі будівлі. Переддоїльний майданчик розміщують перед входом в доїльне приміщення. При цьому необхідно передбачити таку систему руху тварин, яка б виключала можливість зустрічних потоків тварин, що вже видоєні, і тих, що йдуть на доїння. Рух корів з переддоїльного майданчика в станки доїльної установки повинен бути прямолінійним. Пункт штучного запліднення розміщують поблизу від корівника та приміщення для утримання телиць парувального віку або блокують з ними. У випадках, коли доїння корів здійснюється в доїльно-молочному блоці, пункт штучного запліднення розміщують в цьому блоці. Санпропускники, карантинні приміщення (якщо тварини надходять із закріплених господарств) та забійний майданчик можуть розміщуватися нa межі огородження ферми. Вигульно-кормові двори або вигульні майданчики розміщують, як правило. біля поздовжніх стін будівель для утримання тварин. В обгрунтованих випадках вигульно-кормові двори та вигульні майданчики можливо розміщувати окремо. Навіси для відпочинку тварин розміщують за межами зони годівлі. Зону над годівницями, або кормовими столами та зону розміщення тварин біля них обладнують тіньовими наметами. Годівниці та кормові столи на вигульно-кормових майданчиках слід розміщувати так, щоб при заповненні їх транспортні засоби не заїжджали на вигульно-кормові майданчики. Сховища кормів та підстилки слід розмішувати з розрахунком, щоб забезпечити найкоротші шляхи доставки кормів до місць кормоприготування та годівлі, а підстилки — в секції, де утримують тварин. Приміщення для приймання і відправки тварин, склади концентрованих кормів, як правило, повинні розмішуватися на межі території підприємств, щоб забезпечити завантаження і вивантаження тварин, концентрованих кормів без заїзду зовнішнього транспорту на територію ферми (підприємства).

Технологічні розриви між усіма будівлями і спорудами для утримання худоби слід зробити такими, які дорівнюють протипожежним розривам, що визначаються згідно з ДБН Б.2. 4−3-95 «Генеральні плани сільськогосподарських підприємств», якщо не виникає необхідності збільшення розривів у зв’язку з технологічними і планувальними вимогами (влаштування вигульно-кормових дворів та вигульних майданчиків в розривах, вертикальне планування ділянки терасами та інше). Орієнтація одноповерхових тваринницьких будівель шириною до ЗО м, як правило, повинна бути меридіональною (поздовжньою віссю з півночі на південь); в залежності від місцевих умов можливе відхилення від рекомендованої орієнтації в межах 30−45 °. В окремих районах, де специфічні кліматичні умови (сухе жарке літо, пануючі напрями вітру тощо), допускається широтна орієнтація (поздовжньою віссю зі сходу на захід). Будівлі шириною більше 30 м та багатоповерхові слід розміщувати поздовжньою віссю в напрямку пануючих вітрів. У всіх випадках вигульні майданчики та вигульно-кормові двори слід розміщувати з південної сторони будівлі.

2.2 Технологічні вимоги до будівельних рішень та освітлення основних виробничих будівель і споруд

Будівлі для утримання худоби повинні бути економічними, а їх габарити відповідати вимогам технологічного процесу. Будівельні рішення таких об'єктів та інженерне обладнання повинні забезпечувати підтримання параметрів внутрішнього повітря приміщень відповідно до вимог, що викладені в розділі 4 цих Норм. Утворення конденсату на стінах та стелі не допускається.

Підлоги в приміщеннях, де утримуються тварини, повинні бути неслизькими, неабразивними, малотеплопровідними, водонепроникними, стійкими проти дії стічної рідини і дезинфікуючих речовин. Ухил підлоги в проходах для тварин і перехідних галереях не повинен перевищувати 6%. а в боксах і стійлах — 2%. Потік теплоти від лежачих тварин в підлогу (середній показник за перші 2 години контакту тварини з підлогою) не повинен перевищувати нормативних показників: для худоби на відгодівлі - 200 Вт /м2(170 ккал/м2 годину); для інших груп — 170 Вт/м2(145 ккал/м2годину). Планки щілинної підлоги повинні мати суцільну робочу поверхню. Напрям елементів решіток слід вибирати перпендикулярним напряму основного руху худоби. Розміри Ворота повинні легко відчинятися і щільно зачинятися. У районах з розрахунковою зимовою температурою зовнішнього повітря нижче мінус 20 °C ворота слід обладнувати тамбурами, їхня ширина яких повинна перевищувати ширину воріт на 1,0 м, а глибина — більшою відкритого полотнища воріт на 0,5 м. Для евакуації тварин використовують розпашні ворота. При відповідному техніко-економічному обгрунтуванні замість тамбурів допускається влаштування повітряно- теплових або повітряних завіс (крім воріт в будівлях для безприв’язного утримання худоби з годівлею тварин на вигульно-кормових майданчиках).

Внутрішня висота основних приміщень для великої рогатої худоби при прив’язному утриманні без підстилки повинна становити не менше 2,4 м, а при утриманні на глибокій підстилці не менше 3,3 м від рівня чистої підлоги до виступаючих конструкцій покрівлі (перекриття) і забезпечувати вільний проїзд мобільних засобів механізації технологічних процесів. До виступаючих частин підвісного технологічного обладнання висота у всіх випадках повинна становити не менше 2,0 м. 6.5.5. Висоту від підлоги до низу вікна в будівлях для прив’язного утримання худоби слід встановлювати 1,2 м, при безприв’язному утриманні - 1,8 м, а при утриманні на глибокій підстилці - 2,4 м. Якщо вигульні двори примикають до будівель, де утримують худобу, вікна з зовнішньої сторони мають бути захищені від доступу до них тварин або мати грати на висоту не менше 1,8 м від рівня землі.

2.2.1 Освітленість приміщення

Виробничі приміщення повинні мати природне та штучне освітлення. Природне освітлення залежить від взаєморозміщення суміжних будівель, їх розмірів, а також від конструкції і розташування світлових прорізів. Природне освітлення визначається коефіцієнтом природної освітленості (КПО) і розраховується згідно з діючим нормативним документом «Природне і штучне освітлення». Найпростіший метод визначення природної освітленості полягає у визначенні відношення площі засклення вікон до площі підлоги приміщення (світловий коефіцієнт СК). Штучне освітлення забезпечується у вечірній та нічний періоди доби і визначається кількісно світлового потоку, що припадає на одиницю площі підлоги і вимірюється в люксах (ЛK). Мінімальна освітленість основних приміщень скотарських підприємств при денному та штучному освітленні Для огорожі пасовищ передбачають залізобетонні або дерев’яні (із твердих порід — акація, дуб, модрина) стовпчики, які розташовують на відстані 2,5 м один від одного та між якими натягують у 3−5 рядів (в залежності від статево-вікової групи худоби) металевий дріт[2].

Розрахунок коефіціента природної освітленості

К =

К = = 0,033

2.2.2 Вентиляція скотарських приміщень

При утриманні різних статевих та виробничих груп великої рогатої худоби дотримуються нормативів та гігієнічних вимог, передбачених відомчими нормами технологічного проектування (ВНТП — АПК 01. 05. Скотарські підприємства (комплекси, ферми, малі ферми)).

При техніко-економічному обґрунтуванні в корівниках, будівлях для утримання молодняку і худоби на відгодівлі допускається підвищення максимальної відносної вологості повітря приміщень у найбільш холодну пору року до 85%. У перехідний період розрахункова температура повітря приміщень не повинна перевищувати 20 0С. В теплий період року температура повітря приміщень повинна бути не більше ніж: на 5 0С вищою за розрахункову температуру зовнішнього повітря для проектування вентиляції. При техніко-економічному обґрунтуванні в будівлях для утримання тварин у боксах, на тюках з пресованої соломи, допускається не нормувати температуру і відносну вологість повітря.

Параметри внутрішнього повітря в мийних, лабораторії для визначення якості молока, насосно-компресорних, вакуум-насосних та інших приміщеннях виробничого призначення слід визначати відповідно до діючих санітарно-гігієнічних вимог до повітря в робочій зоні. При цьому слід взяти до уваги: а) варочні відділення кормоприготувальних приміщень належать до приміщень із значними, а всі інші приміщення — з незначними надлишками явного тепла; б) категорію праці в кормоприготувальних (кормоцехах), мийних та пунктах технічного обслуговування вважати за середньої важкості (оптимальна температура в холодний період року 18 — 20 0С, теплий 21 — 230С; відносна вологість повітря 40 — 60%, оптимальна швидкість руху повітря 0,2 — 0,4 м/с). Параметри повітря в приміщеннях для зберігання концкормів, підстилки та фуражу не нормується.

Нормативні параметри внутрішнього повітря повинні забезпечуватися в зоні розміщення тварин, тобто в просторі висотою до 1,5 м над рівнем підлоги. З метою зниження енерговитрат та поліпшення умов утримання тварин у приміщеннях проектування систем забезпечення мікроклімату для дотримання гігієнічних вимог слід здійснювати на основі посиленого теплового захисту будівель. У приміщеннях для утримання тварин необхідно передбачати обмін повітря для видалення надлишків тепла, вологи, шкідливих газів та інших речовин. Повітрообмін у приміщеннях здійснюється за допомогою систем вентиляції з природним, штучним або комбінованим збудженням. У холодний період року, незалежно від розрахунку, кількість свіжого повітря, що подається в приміщення, повинна бути не менше 0,15 м3/год. на 1 кг маси тварин для дорослої худоби і молодняку та 0,18 м /год. — для телят[2].

Розрахунок вентиляції

Вихідні дані

Дані щодо поголівя

Статево вікові групи

кількість

Маса

Кг.

Надій за добу л

Норма виділення 1-ю твариною CO2 протягом 1-ї години л

Норма виділення H2O 1-ю твариною протягом 1-ї години гр.

вільне тепло виділене 1-ю твариною

молодняк 120 кг

100

120

0

35

128

193

молодняк 180 кг

100

180

0

41

150

225

молодняк 250 кг

260

250

0

53

184

277

Дані повітря

Показники

атмосфера

приміщення

нормативна концентрація CO2 л/м3

0,3

2,5

Температура в зимку *С

-18

14

нормативна концентрація Н2О при 100% відносній вологості г/м3

4,08

12

Відносна вологість повітря %

-

85

Питома теплоемність повітря С ккал/кг*град — 0,24

Приховане тепло випаровування води ккал/кг 0,585

Птома вага повітря кг/м3 при: 16*С 1,222

Дані вентиляції

Коефіціент вологовипаровування із поверхонь кокровника 0,1

Швидкість руху повітря в витяжному каналу прирродне збудження м/с 0,5

Швидкість руху повітря в витяжному каналу механічне збудження м/с 5,5

Кількість витяжних каналів шт. 1

Кількість припливних каналів шт. 1

Розрахунки

Визначення потрібного повітрєобміну

Визначення виділення СО2 від тварин

LСО2 =

Де LСО2- повітреобмін за СО2

N- кількість тварин у приміщенні

ZCO2- кількість С02 виділена однією твариною (додаток 3);

Свн — гранично допустима концентрація С02 у тваринницькому приміщенні,

Сзн- - концентрація вуглекислого газу, в зовнішньому повітрі для сільської місцевості

Группи

L CO2−1 == 1590,9 м3/год.

L CO2−2 = = 1863,63 м3/год.

L CO2−3 = = 6263,63 м3/год

Разом

L CO2 = 1590,9+1863,63+6263,63= 9718,18 м3/год.

визначення повітреобміну за Н2О

виміст Н2О в повітрі при Т 14*C і вологості 85%

V=

V- вміст вологи в приміщенні при Т 14 *C і вологості 85%

V1 — вміст вологи в повітрі при Т 14 *С і вологості 100%

V%- нормативна відносна вологість в приміщенні

= 10,2 г/м3

Виділення Н2О від тварин

Lт H2O =

Де LН2О- повітреобмін за Н2О

Нвн -вміст вологи в приміщенні г/м3

Нзн — вміст вологи в атмосфері г/м3

Lт H2O-1 == 2091,5 г/м3*год.

Lт H2O-2= = 2450,98 г/м3*год

Lт H2O-3= = 7816,99 г/м3*год.

Lт H2O = 2091,5+2450,98+7816,99=12 359,48 г/м3*год.

Розрахунок виділення Н2О від поверхні приміщення (випаровування)

Lп = Lт H2O * Квип

Lп- виділення Н2О від поверхні приміщення

Квип- коефіціент випаровування із поверхонь приміщення

Lп = 12 359,48 * 0,1 = 1235,95 г/м3*год.

Загальне виділення Н2О в преміщенні

L = 12 359,48 + 12 359,48 = 13 595,42г/м3*год.

Кратність повітря обміну

Розрахунок об'єму приміщення

Розрахунок обєму конька

V конька =

H конька — висота конька

Д — довжина приміщення

Ш — ширина приміщення

V конька = = 3848,35 м³

Розрахунок обєму основи приміщення

V основи =

Нос-висота основи приміщення

V основи = = 7864,29 м³

Загальний обєм приміщення

V приміщення = V конька+ V основи

V приміщення = 3848,35+7864,29= 11 712,64 м³

Кратність повітреобміну

К = раз/год

К кратність повітребміну приміщень раз/год

L-повітреобмін м3/год

Повітреобмін за СО2

КСО2 = = 0,83 раз/год.

Повітреобмін за Н20

КН2О = = 1,16 раз/год

Розрахунок параметрів вентиляції для перехідного періоду

Розрахунки проводимо, а КН2О тому води в цей період виділяеться дуже багато

Розрахунок повітреобміну на 1 ц. живї маси тварин в перехідний період

Розрахунок маси тварин

М = N*m

М- маса всіх тварин

m — маса 1-ї тварини

М1= 120*100= 120 ц.

М2 = 180*100= 180 ц.

М3 = 180*260= 650 ц

М = 120+180+650= 9500ц.

Повітреобмін на 1 ц. живої маси тварин

Lц = м3/ц.

Lц — повітреобмін на1 центнер живої маси

Lц = = 14,31 м3/ц

Розрахунок площі вентиляційніх каналів

S =

S — площа каналу вентиляції

Vk — швидкість руху повітря в каналі

Площа витяжних каналів

Sвк = = 7,55 м²

В приміщенні обладнаний 10 витяжних каналів коньку

Площа одного витяжного каналів

Sвк1 = = 0,76 м²

Витяжні канали виготовлені із труб

діаметер круглого каналу

d=

d= = 0. 31 м

Припливні канали мають механічне збудження і їх найбільша площа дорівнює

Sпк = = 0,7 м²

Встановлено їх 4 шт

Sпк = = 0,175 м²

Припливні канали виготовлені із труб

діаметер круглого каналу

d= = 0. 15 м

Розрахунок вентиляції в зимовий період

Розрахунки проводимо, а СО2 тому, що це шкідливий газ

Розрахунок повітреобміну на 1 ц. живї маси тварин в зимку

Lц = = 10,22 м3/ц

Розрахунок площі вентиляційніх каналів

Площа витяжних каналів

Sвк = = 5,4 м²

Площа одного витяжного каналів зменшують за рахунок заслінок до

Sвк1 = = 0,54 м²

2.2.3 Опалення приміщення

Приміщення не опалювальне

Розрахунок тепловиділення від тварин

Qтв= N*q

q- тепловиділення від 1-ї тварин протягом години

Qтв1= 100*193 = 19 300 ккал/год.

Qтв2= 100* 225 = 22 500 ккал/год

Qтв3= 260* 277 = 72 020 ккал/год

Qтв = Qтв1+ Qтв2 = 19 300+ 22 500 +72 020= 113 820 ккал/год

Оріентація пануючих вітрів в зимку-північно-східна

До К дод огородження яке обдуваеться пануючими вітрами додаэм + 10%

До К дод огородження яке не обдуваеться панеючими вітрами додаэм + 5%

Дані приміщення

Загальна довжина приміщення мм. 114 000

Загальна ширина приміщення мм. 21 000

висота примішення мм. 6500

висота від землі до штор (вікон) мм. 1200

висота (вікон) мм. 1200

висота від штор (вікон) до схилу даху мм. 885

висота службових дверей мм. 2000

ширина службових дверей мм. 1000

кількість службових дверей із одної сторони шт. 5

висота кормових дверей мм. 3000

ширина кормових дверей мм. 2250

кількість кормових дверей із одної сторони шт. 1

Кількість штор (вікон) з однієї сторони приміщення шт. 14

Розмір вікон ДхШ 2400×1200

Коефіцієнти тепловитрат в вертикальних конструктивних елементах

Вертикальні конструктивні елементи приміщення

Оріенттація відносно пануючих вітрів

К дод%

+ поправка на вітер %

К матерялу огородження

довга стіна

зах.

5

5

0,8

довга стіна

східн.

10

10

0,8

Стіна коротка

північ.

10

10

0,8

Стіна коротка

південна

0

5

0,8

Вікна 14шт

зах.

5

5

5

Вікна 14шт

східн.

10

10

5

Ворота

північн.

80

10

4

Ворота

півден.

80

5

4

Коефіцієнти тепловитрат в горизонтальних конструктивних елементах

Конструктивний елемент

К кофіціент тепловитрат

Покриття

1,07

Підлога І зона

0,4

II зона

0,2

ІІІ зона

0,1

ІУ зона

0,01

Розрахунок тепловитрат огороджувальних конструкцій

Огородження

K

S елементу

B

T вн-Тзв

Q

К*S*B

довга стіна

0,88

187,37

1,00

32,00

5276,34

164,89

довга стіна

0,96

187,37

1,00

32,00

5756,01

179,88

Стіна коротка

0,96

95,99

1,00

32,00

2948,89

92,15

Стіна коротка

0,84

95,99

1,00

32,00

2580,28

80,63

Вікна 14шт

2,75

40,32

1,00

32,00

3548,16

110,88

Вікна 14шт

3,00

40,32

1,00

32,00

3870,72

120,96

Ворота

3,80

16,75

1,00

32,00

2036,80

63,65

Ворота

3,70

16,75

1,00

32,00

1983,20

61,98

Покриття

1,07

2503,71

0,90

32,00

77 154,27

2411,07

Підлога І

0,40

524,00

1,00

32,00

6707,20

209,60

II

0,20

492,00

1,00

32,00

3148,80

98,40

Ш

0,10

460,00

1,00

32,00

1472,00

46,00

ІУ

0,01

918,00

1,00

32,00

293,76

9,18

Разом

2394

116 776,42

3649,26

Із таблиці

Qок = Е (К*S*B*(Tвн-(Tзв)) = 116 776,42ккал/год.

Е (К*S*B) = 3649,26

Розрахунок витрат тепла з вентиляційним повітрям

Q вент =

Q вент — витрати тепла з вентиляційним повітрям

p- питома вага повітря при 5 *С

с — питома теплоемність повітря

Твн- температура в зимку в приміщенні

Т зв- температура в зимку атмосфера

Q вент = = 127 592,51 ккал/год.

Втрати тепла на випаровування із поверхонь приміщення

Q вип = Lп * 0,585

0,585- приховане тепло випаровування

Q вип = 127 592,51*0,585 = 723,02ккал/год.

Тепловий баланс

Qтв — Qок — Q вент — Q вип

113 820- 116 776,42- 127 592,51- 723,02= -131 271,97ккал/год

Зниження температури в приміщенні за негативного теплового балансу при Тзов -20 *С

Твн* = Тзн +

Твн* - температура в приміщенні коли Т зовні -18*С

Твн* = -18+ = -3,19*С

Температура накопичення приміщення — Т* за повітреобміну КН2О

= Т*

=14,81*С

Температура при якій потрібно скорочувати обем повітреобміну

вентеляції - Т** тобто переходить на зимовий режим

Т**= Твн-Т*

14−14,7= -0,81*С

2.2.4 Ветеренарно-санітарні заходи

З метою профілактики та ліквідації хвороб тварин, охорони людей від інфекційних та інвазійних захворювань, спільних для людей і тварин, на скотарських підприємствах необхідно забезпечити комплекс спеціальних заходів, до яких належить дезинфекція, дегельмінтизація, дезинвазія, дезинсекція, дератизація тощо. Найбільш ефективним і поширеним заходом для знищення збудників інфекційних хвороб у навколишньому середовищі є дезинфекція, що здійснює після ретельного механічного очищення тваринницьких приміщень.

Передбачають такі види дезинфекції: профілактична (планова, технологічна), вимушена (поточна і заключна).

-Профілактичну дезинфекцію здійснюють після здачі ферми або окремого її об'єкта в експлуатацію перед заповненням приміщень тваринами, а в подальшому (з метою недопущення накопичення та знищення збудників інфекційних захворювань) періодично в залежності від технології виробництва

-Вимушену дезинфекцію здійснюють у господарствах, неблагополучних за інфекційними хворобами тварин, з метою локалізації первинного вогнища інфекції, запобігання нагромадженню патогенних мікроорганізмів у зовнішньому середовищі і їх поширення на території господарства та за його межами.

-Поточну дезинфекцію здійснюють періодично протягом усього часу оздоровлення господарства (ферми) з метою зниження рівня контамінації об'єктів зовнішнього середовища патогенними мікроорганізмами й зменшення небезпеки перезараження тварин на території господарства (ферми) та поширення хвороби за його межі

-Заключну дезинфекцію здійснюють на підприємствах після ліквідації інфекційного захворювання (перед зняттям карантину чи обмежувальних заходів) з метою повного звільнення осередку інфекції від збудників захворювання.

Дезинфекції підлягають приміщення для тварин, обладнання, інвентар, предмети догляду за тваринами, повітря приміщень, територія підприємства, розвантажувально-навантажувальні майданчики, ветеринарно- санітарні об'єкти, транспортні засоби, доїльні установки, спецодяг, гній, гноївка та стічні води. Профілактичну дезинфекцію приміщень здійснюють двічі на рік: весною після переведення тварин на пасовища та восени перед поверненням їх на стійлове утримання. В приміщеннях для відгодівлі тварин дезинфекцію здійснюють після здачі їх на забій та перед комплектуванням нових відгодівельних груп. Підприємства промислового типу з поточно-цеховою технологією виробництва, які працюють за принципом використання приміщень «все зайнято — все пусто», дезинфікують після звільнення приміщень від тварин та переведення їх в інший цех. Якщо в приміщеннях для тварин застосовують глибоку підстилку, то їх дезинфікують після видалення старої і закладанням нової підстилки. Крім планової профілактичної дезинфекції щомісяця в санітарні дні застосовують ще й технологічну дезинфекцію: — здійснюють механічне очищення виробничих, побутових та допоміжних приміщень, розміщеного в них обладнання і території підприємства. — забруднені місця стін, перегородок миють гарячою водою, дезинфікують 1,5 — 2,0-% розчином кальцинованої соди або зольним лугом тощо та білять вапном.

Перед дезинфекцією приміщення звільняють від тварин, прибирають гній, залишки кормів та підстилку. Сухий гній, підстилку та сміїтя, з метою запобігання розповсюдження інфекції, зволожують водою або дезрозчином, після чого водою під тиском миють стіни, перегородки, годівниці, підлогу та старанно звільняють від залишків гною решітки і гноестічні канали. Після очищення приміщення знезаражують за допомогою мобільних або стаціонарних дезустановок відповідними хімічними засобами у вигляді розчинів, суспензій, аерозолей або газів. Вибір засобів дезинфекції проводиться відповідно до інструкції по боротьбі з тією хворобою, що виникла в господарстві.

При неможливості повного звільнення приміщення від тварин, окремі вільні секції або дільниці дезинфікують засобами, які є нешкідливими для тварин. При наявності в приміщеннях конструкцій з оцинкованого заліза не слід застосовувати препарати, що призводять до корозії конструкцій. Одночасно з дезинфекцією приміщень необхідно знезаражувати також вигульні майданчики, де перебували тварини. Перед аерозольною дезинфекцією необхідно звільнити приміщення від тварин та кормів, провести механічне очищення та герметизацію приміщень. В період проведення аерозольної дезинфекції параметри повітря в приміщенні повинні становити: температура — не менше 15 °C, відносна вологість -не менше 60%. Через 6−24 години після аерозольної обробки приміщення слід провітрити, а канали, годівниці і напувалки ретельно промити. Для знезараження повітря в відділеннях для отелення, профілакторіях, манежах, молочних, бактеріологічних лабораторіях доцільно застосовувати бактерицидні опромінювачі. Бактерицидні лампи повинні знаходитись на відстані 15 — 20 см від знезаражувальної поверхні, час опромінювання поверхні - 3 хвилини, а посуду, інструментів та обладнання — 10 хвилин.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой