Поняття бюджетного дефіциту, шляхи і методи його подолання

Зміст

1. Теоретичні завдання

1.1 Бюджетний дефіцит, причини його виникнення, соціально-економічні наслідки, джерела покриття, шляхи і методи подолання

1.2 Загальна характеристика доходів бюджетів, методів їх формування та джерел. Правове регулювання процесу формування доходів бюджетів

2. Практичні завдання

2.1 Аналіз розподілу видатків державного бюджету України на 2010 рік за основними статтями

2.2 Аналіз динаміки обсягу та структури доходів від операцій з капіталом у державному бюджеті України впродовж 2005 -2010 років Список використаних джерел

1. Теоретичні завдання

1.1 Бюджетний дефіцит, причини його виникнення, соціально-економічні наслідки, джерела покриття, шляхи і методи подолання

Бюджетний дефіцит виражає такі об'єктивні економічні відношення, що виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання коштів понад наявних закріплених джерел прибутків у силу росту граничних витрат виробництва. Такі засоби утворюються головним чином унаслідок грошової і кредитної емісії, продажі облігацій державних позик, сертифікатів і інших видів цінних паперів, здійснення великомасштабних зовнішніх позик. Визначені дії, що призводять до дефіциту бюджету, обумовлюють необхідність розроблення чіткої програми фінансового маневру в межах грошового потенціалу країни, а також пошуку ефективних джерел покриття бюджетного дефіциту і контролю за його розвитком, визначення платоспроможності суб'єктів бюджетного фінансування. Іншими словами дефіцит бюджету — перевищення видатків над доходами, а профіцит бюджету, в свою чергу, перевищення доходів над видатками.

По своїй природі бюджетний дефіцит, як і будь-яка економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості (капіталу), а з інший законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, то він об'єктивно приймає активну економічну форму, якщо ж до законів інфляції - то пасивну. Змістом регулювання бюджетного дефіциту саме і є те, щоб в умовах готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту не тільки ефективно адаптуватися до тенденції росту граничних суспільних витрат виробництва, але і стимулювати розвиток продуктивних сил країни. Оволодіння цією політикою дозволяє товариству в залежності від рівня економічного розвитку і потенціалу грошового господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету. Наприклад, до початку 90-х рр. бюджетний дефіцит у видатковій частині бюджету Франції складав 9,6%, США- 11,6%, ФРГ- 14%, Японії - 15,6%, Італії - 25,2%.

Важливо відзначити, що в закордонній літературі, розрізняють:реально що спостерігається, структурний і циклічний дефіцит бюджету.

Під реально що спостерігається розуміється дефіцит, обсяг якого дорівнює загальним прибуткам (грошовим надходженням) від федеральних податків за мінусом витрат на державні закупівлі і трансферні платежі. (Наприклад, у США до кінця 80-х років дефіцит федерального бюджету склав біля 50% валового національного продукту, що явилося максимальним розміром за будь-який попередній період, не пов’язаний з економічним спадом).

Структурний дефіцит являє собою обчислену різницю між федеральними прибутками і витратами, при визначеній фіскальній політиці (діючий рівень оподатковування і поточних витрат), і базовому рівні безробіття (6%). Коли економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, реально що спостерігається дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплати допомоги по безробіттю й іншим соціальним програмам, а також частково через падіння прибутків населення. Різниця між реально що спостерігається дефіцитом бюджету і структурного дефіциту прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.

З поняттям дефіциту бюджету тісно пов’язане поняття «державний борг». Він являє собою загальну накопичену суму всіх позитивних сальдо бюджетів федерального уряду за відрахуванням усіх дефіцитів, що мали місце в країні.

При цьому розрізняють внутрішній і зовнішній борг держави. Перший виступає, як правило, у вигляді заборгованості по банківських кредитах, і коштів, отриманих від розміщення облігацій державної позики, невиплачених пенсій, соціальної допомоги і т.д.

Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів у порівнянні з потребою в них для фінансування всього необхідного обсягу державних видатків. Тимчасова незбалансованість бюджетів, в основному пов’язана з циклічним характером виробництва, а також надзвичайними подіями, мала місце й у домонополістичний період розвитку суспільного виробництва.

Проте в даний час дефіцитність державних бюджетів і наявність державного боргу перестало бути феноменом суспільного розвитку і перетворилося в регулярне, стабільне економічне явище в країнах із розвитою ринковою економікою. Це пов’язано з тим, що за останні два десятиліття в цих країнах повторюються кризові явища в економіці й у політику. Циклічні кризи, доповнені структурними, а також значних коштів, що йдуть на забезпечення обороноздатності країн, викликають велику напругу всієї системи державних фінансів і особливо її центральної ланки державного бюджету. Це й обумовлює бюджетний дефіцит. Так, у США, Німеччини, Великобританії і Франції, починаючи з 1974 р. не було жодного державного бюджету, що не мав дефіциту.

Бюджетний дефіцит може бути пов’язаний також із свідомо проведеної в цих країнах політикою «дефіцитного фінансування», відповідно до якої дефіцити, причому хронічні й у значних розмірах, можуть виступати потужним стимулом, «регулятором» економіки, оскільки залучення великих грошових сум на позичковому ринку для фінансування державних видатків «збуджує» ділову активність приватного капіталу.

Водночас слід зазначити, що дефіцит бюджету не настільки «необразливе» явище. Бюджетні дефіцити значно посилюють напругу на ринку позичкових капіталів, викликають зростання позичкового відсотка, перешкоджають зниженню високих процентних ставок. Резонанс від подібних дій урядів ряду країн виходить за межі національної політики. Так, високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині 80-х років, викликав значний відтік капіталів із Західної Європи. По оцінках західних економістів, у даний час США поглинає до 15% усіх накопичень капіталістичного світу.

Прагнучи перешкодити відтокові капіталу, західноєвропейські країни також змушені підвищувати процентні ставки, що призводить до зменшення фінансових можливостей національної промисловості у відношенні розширення виробництва. Так, за даними Конференції Британської промисловості, збільшення процентних ставок на 1% обходиться промисловості в 250 млн. фунтів стерлінгів у рік.

Високі процентні ставки викликають негативний ефект у валютній області, призводять до подорожчання товарів за рубежем, отже, ведуть до скорочення виробництва на експорт, збільшують пасивність торгового балансу, викликають негативні наслідки на ринку праці. За даними американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі веде до втрати 52 тис. робочих місць. Економічна шкода в експортних галузях тяжко відбивається на банківській системі, приводячи до банкрутства деяких банків.

Таким чином, бюджетний дефіцит ускладнює рішення економічних і соціальних проблем не тільки у конкретній країні, але і впливає на економічну ситуацію в інших країнах.

Внаслідок цього найважливішою фінансовою проблемою сучасності є проблема раціонального фінансування бюджетних дефіцитів.

В період побудови ринкової економічної системи потрібно вирішувати питання дефіциту бюджету, не інфляційних джерел фінансування видатків, фінансування витрат на соціально-культурну сферу та соціальний захист населення, стабілізації економіки, удосконалення податкової політики відповідно до стану економіки і необхідності реального зростання валового внутрішнього продукту.

Вирішення цих питань повинно йти, в першу чергу, через збалансування бюджету за рахунок наповнення дохідної його частини, ефективності витрачення бюджетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та удосконалення структури управління. Необхідною умовою є зменшення навантаження на дохідну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фінансування.

На виконання як державного, так і місцевих бюджетів впливають такі чинники: зростання валового внутрішнього продукту, розширення підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації, збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету. Поряд з цим держава має проводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економії коштів, це дасть змогу зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність.

Шляхи регулювання бюджетного дефіциту, та їх наслідки

1. Кейнсіанська теорія

Кейнсіанська теорія нестабільності прямо припускає необхідність проведення державної економічної політики. З погляду кейнсіанства недостатність валових витрат призводить до збільшення безробіття, надмірність же валових витрат породжує інфляцію. У такий спосіб уряду необхідно зменшувати сукупні витрати в економіці, коли вони занадто великі і навпаки, збільшувати ці витрати, коли вони занадто низькі.

Отже, фіскальна політика базується на двох основних висновках економічної науки.

— По-перше, ріст державних витрат збільшує сукупний попит і, отже, веде до розширення обсягу випуску продукції і рівня зайнятості.

— По-друге, збільшення суми податків скорочує особистий прибуток домашніх господарств і, отже, призводить до скорочення витрат, обсягу випуску продукції і зайнятості.

Фіскальна політика може як благотворно, так і достатньо болісно впливати на стабільність національної економіки. Якщо уряд використовує міри фіскальної і/або грошової політики, намагаючись наблизити об'єм випуску продукції до його потенційного рівня і підтримати стабільність цін, це називається політикою стабілізації.

Політика стабілізації являє собою дії уряду по контролю над економічною ситуацією з метою максимально наблизити об'єм ВВП до його потенційного рівня і підтримати низькі і стабільні темпи інфляції. Ціллю політики економічного росту є збільшення фактичних обсягів ВВП. Політика обмеження ділової активності, навпроти, спрямована на зменшення реального обсягу ВВП у порівнянні з його потенційним рівнем. Бюджет — це докладний опис витрат, а також фінансових планів окремих людей, компаній або уряду.

Якій же вплив розміру і динаміки бюджетного дефіциту на розвиток всієї економіки в цілому й окремих її показниках зокрема? Для початку відзначу, що бюджетний дефіцит потребує у фінансуванні, і, як правило, це фінансування проводиться за допомогою запозичень, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Безсумнівно, іноді уряди удають і до інших методів фінансування, серед котрих найбільше згубним для економіки в цілому є інфляційне фінансування.

Чисті податки

Для початку коротко роздивимося теоретичний механізм функціонування фіскальної політики, а конкретно — як податки, трансферти і державні закупівлі впливають на економічну ситуацію в країні.

У якості моделі візьмемо класичну математичну модель, у якому:

ВВП (Y) = витратам на споживання (C) + витратам на інвестиції (I) + державні закупівлі (G)

Для простоти не будемо брати до уваги частку чистого експорту.

Можна сказати, що державні витрати складаються з державних закупівель (попит уряду на товари і послуги), а так само з трансфертів (платежів, здійснюваних без відповідного надання їхніми одержувачами яких-небудь товарів або послуг). У ідеальній ситуації розмір податків, що складає прибутки бюджету, повинні рівнятися державним витратам, тобто розміру державних закупівель + трансферти.

Але оскільки трансферти являють собою лише перерозподільні відношення, тобто в остаточному підсумку прибутки приватного (на противагу державному) сектора в розмірі трансфертів повертаються приватному ж сектору, варто використовувати таке поняття, як чисті податки. Чисті податки — це сума, що приватний сектор сплачує уряду після урахування розміру всіх трансфертів, одержуваних їм від уряду. У даному випадку нас цікавить сукупний прибуток, а трансферти на його розмір не впливають.

Наслідки зміни розмірів витрат і прибутків бюджету

Як же вплинуть на економічну ситуацію збільшення податків і збільшення урядових витрат? Очевидно, що ріст обсягу державних закупівель збільшує рівноважний рівень випуску продукції, причому приріст цей дорівнює розміру державних закупівель, помноженої на розмір мультиплікатора. Оподатковування у свою чергу скорочує розмір споживчих прибутків і відповідно витрат. Так як мультиплікатор дорівнює 1/(1- Гранична схильність до споживання), то сукупний попит при збільшенні податків зменшиться на розмір, рівний добутку граничної схильності до споживання і суми скорочення прибутку.

У такий спосіб ми одержуємо знаменитий ефект дії мультиплікатора збалансованого бюджету.

Мультиплікатор збалансованого бюджету встановлює, що приріст урядових витрат, супроводжуваний рівним по розміру приростом податків, має своїм результатом збільшення випуску продукції. Тобто заощадження, що є головним джерелом фінансування збільшення витрат уряду через механізм внутрішнього державного боргу, пускаються в оборот і тим самим збільшують сукупний попит.

Стратегії фіскальної політики

Як уже було відзначено, розмір валових витрат в економіці повної зайнятості не завжди збігається з обсягом зробленої в економіці повної зайнятості продукції (товарів і послуг).

Якщо валові витрати менше обсягу випущеної в країні продукції, то виникає «рецесіонний розрив» (recessionarygap). Така ситуація виникає через існування «граничної схильності до заощадження» — визначену частину своїх прибутків люди витрачають на заощадження, і саме вони, заощадження, і є джерелом фінансування збільшення державних витрат.

Отже, у держави є 2 варіанта — або терміново збільшувати об'єм випуску продукції, або терміново збільшувати валові витрати. Саме останнє і досягається за допомогою збільшення державних витрат. А тому якщо державні закупівлі ефективніші державних трансфертів, саме перше і повинно застосовуватися. Таким чином, збільшення державних витрат врівноважує збиток розміру валових витрат, викликаних заощадженнями, податками або імпортом.

Може скластися й обернена ситуація — виникнення «інфляційного розриву» (inflationarygap) — коли валові витрати економіки повної зайнятості перевищують валовий об'єм випущеної продукції економіки повної зайнятості. Для недопущення інфляції державі припадає зменшити валові витрати саме на розмір цього інфляційного розриву. Це можна проробити декількома засобами. Можна зменшити державні витрати (трансферти або витрати на товари і послуги), або споживчі витрати за допомогою збільшення податків. Проте треба пам’ятати, що збільшення податків на гривню призведе до зменшення витрат менше, ніж на гривню.

Отже, складемо зведену таблицю усього вищесказаного стосовно фіскальної політики.

Автоматичні стабілізатори

Здавалося б, що може бути простіше — скоротити видаткову частину бюджету, якщо дохідна недостатня, і справа з кінцем. Проте в реальному житті видаткову частину скорочувати не тільки достатньо складно, але й іноді не можливо. Наприклад, не можна з економічної точки зору скорочувати витрати на страхування, капітальну амортизацію; із політичної точки зору — на соціальні потреби, на озброєння і т.п. Лише мала частина витрат бюджету залежить від рішень, прийнятих саме цього року. Велика ж їхня частина необхідна для виконання затверджених раніше програм, як ось поміч інвалідам, учасникам війн, різноманітних федеральних програм. Крім того, хоча існування захищених статей витрат бюджету і скорочує можливості варіювання фіскальної політики, ці витрати часто є стабілізаторами економічного положення в країні.

Візьмемо, приміром, виплати по безробіттю. Витрати по цій статті збільшуються саме тоді, коли сукупних витрат в економіці не вистачає для забезпечення зайнятості всіх наявних ресурсів у повному обсязі. Люди, що одержують ці трансферти, починають більше витрачати, збільшуючи тим самим сукупні витрати економіки.

З іншого боку, такі автоматичні стабілізатори є й у дохідній частині бюджету. Зокрема прибутковий податок так само приносить коли більше, коли менше прибутків у бюджет у залежності від розміру сукупних витрат і прибутків. Коли прибутки і, відповідно, витрати йдуть нагору, прибутковий податок стримує ріст купівельної спроможності населення, запобігаючи тим самим додаткові передумови до виникнення інфляції. У такий спосіб автоматичні стабілізатори (урядові прибутки або витрати, що автоматично змінюються в протилежну змінам у національному доході сторону, наприклад допомога по безробіттю або прибутковий податок) згладжують флуктуація кривої сукупних витрат і прибутків, запобігаючи зайво різкі і слабко контрольовані зміни розмірів макроекономічних показників.

Таким чином, можна сказати, що розмір витрат, а, отже, і розмір сальдо збалансованого бюджету, зафіксований приблизно на визначеному рівні. Звідси можна зробити висновок, що при пропорційній системі оподатковування розмір бюджетного дефіциту насамперед залежить від рівня прибутків.

Таким чином завдяки пану Кейнсу із середини тридцятих років дефіцит державного бюджету став застосовуватися в якості джерела можливостей державного регулювання економіки, наприкінці двадцятого сторіччя не залишилося практично жодної країни, що може похвастатися відсутністю бюджетного дефіциту.

Варто пам’ятати, що яка б не була міць фіскальної політики, не одна вона впливає на розмір дефіциту держбюджету. Розмір дефіциту пов’язаний із циклічним прямуванням макроекономіки. Це обумовлено насамперед існуванням автоматичних стабілізаторів.

З вищенаведених даних можна зробити такі висновки:

Ні законодавча, ні виконавча влада не має повний контроль над розміром бюджетного дефіциту.

Реальний розмір бюджетного дефіциту або надлишку змінюється як під впливом фіскальної політики, так і під впливом економічної ситуації в країні.

Дефіцит повної зайнятості

Оскільки другий висновок має місце, нам потрібно якийсь інший, більш точний індикатор фіскальної політики, що не залежить від фази економічного циклу. Для вивчення ефективності фіскальної політики реальний дефіцит ділиться на циклічну і структурну складові. Циклічна складова відбиває зміни, викликані фазою економічного циклу, якось зміни в податкових надходженнях і державних трансфертах. Структурний дефіцит відбиває вплив фіскальної політики. Замість порівняння реальних витрат і прибутків бюджету, при обчислення структурного дефіциту дорівнюються витрати і прибутки бюджету в умовах повної зайнятості. (Структурний дефіцит іноді називають дефіцитом повної зайнятості).

Відомо, що рівень державних витрат і ставка оподатковування можуть впливати на рівень сукупного попиту, і, отже, на розмір ВВП. Зрослий обсяг державних закупівель товарів і послуг збільшує рівень прибутків і тим самим збільшується загальна сума податків, одержуваних урядом. Виникає питання: чи може приріст державних витрат, замість збільшення бюджетного дефіциту, призвести до йогоскорочення.

На основі вищесказаного можна стверджувати, що:

заощадження + чисті податки = урядовим закупівлям + інвестиціям

або,

заощадження — інвестиції = бюджетний дефіцит

До речі цією формулою ілюструється так називаємий ефект заміщення державними зобов’язаннями зобов’язань реального сектора, тобто за рахунок фінансування держбюджету не дофінансується реальний сектор.

Отже, якщо буде відбуватися дефіцитне збільшення урядових закупівель, то, хоча при цьому і буде збільшуватися рівень прибутків, а отже і податкові надходження, валовий прибуток бюджету не зможе зрости настільки, щоб зрештою призвести до скорочення дефіциту.

Дефіцит, внутрішній і зовнішній борг.

Зараз йде багато суперечок про негативні і позитивні риси дефіциту з погляду росту внутрішнього і зовнішнього боргу. Проте можна виділити такі 2 домінуючі позиції.

Перша ґрунтується на незнанні економіки і поверхневому здоровому глузді. Наявність боргу призводить обивателя в страхітливість, абсолютний ріст боргу сприймається як знак прийдешньої катастрофи.

Друга ж ґрунтується на детальному аналізі усіх за і проти. От основні положення другої позиції.

Отже, національний державний борг будується з бюджетних дефіцитів. Для покриття дефіциту держава удає до запозичень як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Національний борг, з одного боку, є пасивом для держави й активом тримачів держоблігацій (цінних паперів державного запозичення). У такий спосіб вартість у результаті держзаймів не губиться.

І усе ж, хто несе або буде нести тягар боргу, створеного хронічно незбалансованими бюджетами? Які ж негативні наслідки наявності державного боргу?

По-перше, необхідність обслуговування боргу обмежує можливості уряду балансувати поточний бюджет або витрачати засобу, що спрямовуються на обслуговування боргу та інші потреби. Хоча з іншого боку, велика частина процесу обслуговування боргу (внутрішнього) є лише формою перерозподілу, коли засобу платників податків переходять власникам державних цінних паперів.

По-друге, хоча обслуговування боргу не має істотної альтернативної вартості, ефект заміщення (витиснення) істотно впливає на майбутнє. За рахунок фінансування дефіциту на фінансовому ринку залишаються недофінансованими якісь проекти приватного сектора, знижуються інвестиції. Саме тут і виявляється висока альтернативна вартість як самих запозичень, так і всього процесу обслуговування боргу в цілому.

Треба зауважити, що борг, викликаний необхідністю фінансування трансферів, не накладає ні на кого реального прямого тягаря.

По-третє, існує проблема співвідношення розміру державного сектора і приватного. Внаслідок збільшених витрат держави росте державний сектор, а внаслідок ефекту витиснення скорочується приватний сектор. Якщо ж підвищені державні витрати, крім того, не сполучені з підвищеними державними інвестиціями, то через скорочення інвестицій постраждають майбутні покоління.

Найбільше тяжким для майбутніх поколінь є зовнішній борг, тому що його виплата не буде лише перерозподілом прибутків між громадянами держави. З іншого боку, зовнішнє фінансування дозволяє країні розширити державний сектор без скорочення приватного сектора.

1.2 Загальна характеристика доходів бюджетів, методів їх формування та джерел. Правове регулювання процесу формування доходів бюджетів

Держава може виконувати свої функції та завдання, передбачені Конституцією, якщо вона має у своєму розпорядженні достатню кількість коштів. Залучення державою коштів, тобто мобілізація державних доходів, є складовою частиною фінансової діяльності держави.

Державні доходи — це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, що використовуються нею для виконання її завдань і функцій. Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. Ці кошти зосереджуються у централізованих і децентралізованих грошових фондах. Формування цих грошових фондів здійснюється в результаті розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. Залежно від порядку формування системи державних доходів їх можна розподілити на:

— централізовані - кошти, які залишаються у розпорядженні держави в процесі розподілу валового внутрішнього продукту, та спрямовуються на формування централізованих грошових фондів Державного та місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Державного фонду охорони праці, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення та інші.

— децентралізовані - це доходи, які залишаються у розпорядженні державних підприємств, установ, організацій при розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту і формуються, головним чином, за рахунок їх прибутку. Основою для їхнього формування є прибутки і доходи державних підприємств, установ, організацій, населення.

Центральне місце у системі доходів держави посідають доходи бюджетів держави. Безпосередньо за їхньою допомогою мобілізується основна частка фінансових ресурсів держави при формуванні бюджетних і позабюджетних фондів, які необхідні для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Доходи бюджету (відповідно до Бюджетного кодексу) — усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Згідно з Бюджетним кодексом бюджетна система України складається з державного та місцевих бюджетів. Основна частка державних доходів формується за рахунок доходів державного бюджету.

Доходи Державного бюджету України включають:

1) доходи (за винятком тих, що згідно зі статтями 64, 66 та 69 Бюджетного кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» ;

2) власні надходження установ, які утримуються за рахунок Державного бюджету України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 659 «Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання» і доходи з інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

3) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

4) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Виходячи з вищенаведеного можна констатувати, що основними фінансовими інструментами формування доходів бюджету є:

— плата (при цьому обов’язково ставимо запитання — за що?) передбачає певну еквівалентність взаємовідносин між державою та платниками. Такі відносини можуть виникати тільки у тих випадках, коли держава є власником ресурсів, які надаються у користування. Плата вноситься як за рахунок включення у собівартість, так і з прибутку, що визначається механізмом її стягнення. Розмір плати залежить від обсягів ресурсів, які використовуються, а надходження плати державі визначаються державною власністю на дані ресурси. Якщо держава втрачає право власника, то вона втрачає також ці доходи;

— відрахування (на що? від чого?) проводяться за встановленими нормативами та передбачають, як правило, цільове призначення платежів. Незважаючи на те, що вони вносяться до державного бюджету загальною сумою його доходів, їх цільове призначення не втрачається. Тому фінансування з бюджету заходів, на які здійснюються відрахування, повинно дорівнювати надходженням цих відрахувань. На жаль, не завжди цей баланс не витримується;

— податки (для чого?) як плата суспільства державі за виконання нею певних функцій, як відрахування частини валового внутрішнього продукту на суспільні цілі та потреби.

Мобілізація коштів до бюджету здійснюється на підставі правових норм. Правовими нормами регулюються відносини, що виникають при: встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджету; визначенні санкцій за порушення порядку та строків внесення платежів; здійсненні контролю за надходженням коштів до бюджету.

Принципи мобілізації грошових коштів, бюджетний склад і структур доходів бюджету значною мірою залежать від форм, методів господарювання та тих економічних і соціальних завдань, які вирішуються суспільством. Перехід до ринкових відносин вимагає змін у системі формування доходів бюджету, вдосконалення управління цим процесом.

Сучасний етап соціально — економічного розвитку країни потребує поглиблення розуміння ролі бюджету в реалізації соціально-економічних функцій держави. Ефективність розвитку економіки, зростання темпів нарощування ВВП залежить від вибору і реалізації фінансової політики адекватної сучасному етапу розвитку держави.

На сьогодні очевидним є те, що побудова ефективної системи доходів — справа дуже складна. Насамперед потрібна науково обґрунтована політика відносно джерел формування доходів фінансових ресурсів і, зокрема, державного бюджету, яка б враховувала сучасне економічне становище в Україні, ті функції, які покладені на неї Конституцією в галузі економічного й соціального життя суспільства. Без усебічно продуманої та концептуально вивіреної політики доходів держави важко здійснити податкову реформу.

Тому основними принципами формування системи доходів держави є:

— мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впровадженню прямих податків;

— використання непрямих податків лише у формі акцизів із метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування виробництва предметів розкоші, захисту власного виробника;

— застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;

— ліквідація податкових пільг, які сприяють не справедливому розподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці й знижують конкурентоспроможність товаровиробників;

— надходження повинні бути з багатьох різних джерел — чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджету не будуть надходити необхідні кошти у зв’язку із несподіваним зниженням надходжень, із погіршенням становища в економіці;

— зростання видатків пропорційно зі зростанням доходів бюджету (це гарантуватиме збалансованість бюджету за будь-яких економічних умов у державі);

— прогнозована й стійка система надходжень, що, в свою чергу, потребує застосування економічно доцільних автоматизованих систем збирання статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучасних комп’ютерних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банків даних.

Роль держави найповніше виявляється у процесі розроблення і реалізації бюджетної політики з метою виконання відповідних функцій та зобов’язань. Регулювання здійснюється прямо і безпосередньо через бюджет як головний інструмент державної політики та фінансовий план країни і його складові — доходи й видатки бюджету.

Бюджетна політика в 2010 році, як зазначено у відповідному законі, насамперед буде спрямована на стабілізацію фінансово-економічної ситуації в країні, проведення структурних реформ, розв’язання найважливіших соціально-економічних проблем, підвищення соціальних стандартів та рівня життя людей, відновлення інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки.

Доходи зведеного бюджету України на 2010 рік плануються у сумі близько 180 млрд. грн., що на 14% більше від плану на 2009 рік. Прогноз видатків зведеного бюджету становить близько 197 млрд. грн., що також на 14% більше за планові показники на 2009 рік. 2010й — рік податкових напрацювань. Якщо в січні - липні 2009 року приріст надходжень до держбюджету становив 12,3%, то у вересні - вже 31,7%, у жовтні - 43,2%, у листопаді - 36,7%. За 2009 рік державний бюджет по доходах (з урахуванням взаємовідносин з місцевими бюджетами) виконано у сумі 118,7 млрд. грн.(90,3% річних призначень), або 26,2% до ВВП.

В умовах побудови дійового, ринкового економічного середовища та формування прогресивних засад з мобілізації податків, зборів і обов’язкових платежів важливу роль має відігравати запровадження єдиної системи формування доходів бюджету.

Прогнозування, планування, виконання, звітування, контроль і моніторинг доходів бюджету й чинного законодавства мають відбуватися у межах єдиного механізму формування та функціонування доходів бюджету. За таких умов функціонування податкових зобов’язань, їх нарахування та мобілізація має стати основою мобілізації доходів бюджету як єдиного неподільного процесу формування доходів бюджету.

З метою запобігання негативним наслідкам виконання доходів бюджету, по-перше, їх моніторинг має здійснюватись на усіх стадіях бюджетного процесу із застосуванням аналізу, аудиту й проведення постійного контролю за справлянням податків, зборів і обов’язкових платежів та мобілізацією доходів бюджету відповідно до визначених планових передбачень на бюджетний рік.

По-друге, негативні наслідки у виконанні доходів бюджету, встановлені у процесі моніторингу, потребують внесення необхідних змін до чинного законодавства з метою запобігання їх розвитку у поточному та наступних роках. Для цього треба своєчасно готувати зміни до чинного законодавства в напряму своєчасного реагування на стан виконання (невиконання) бюджету й здійснення правового регулювання і стимулювання мобілізації податків, зборів та обов’язкових платежів, що сприятиме забезпеченню балансу бюджету і недопущенню виникнення бюджетної заборгованості.

По-третє, своєчасне реагування на стан виконання доходів бюджету, їх формування у поточному році дасть можливість підготувати ефективну, ґрунтовну базу для планування показників податків, зборів і обов’язкових платежів на наступний рік і не допустити недоліків минулих років у наступних бюджетних процесах.

2. Практичні завдання

2.1 Аналіз розподілу видатків державного бюджету України на 2010 рік за основними статтями

бюджетний дефіцит борг кейнсіанський інфляційний Видатки Державного бюджету України з урахуваннямміжбюджетних трансфертів становили 303,6 млрд. грн., що на 25,3% більше, ніж у 2009 році. Рівень виконання річного плану на 13,5 в. п. вище показника попереднього року та становить 98,6%. Із загального фонду було профінансовано 238,3 млрд. грн., що на26,9% більше відповідного показника 2009 року і складає 98,9% плануна рік, зі спеціального фонду — 65,3 млрд. грн., що на 19,6% більше завідповідний показник 2009 року. Рівень виконання річного плану поспеціальному фонду становить 97,8% (у 2009 році - 60,5%).

Видатки Державного бюджету України без урахуванняміжбюджетних трансфертів склали 225,8 млрд. грн., що на45,6 млрд. грн., або на 25,3%, більше показника минулого року. Рівеньвиконання річного плану становить 99,3%, що на 17,8 в. п. вище, ніж у2009 році.

Із загального фонду було профінансовано 165,9 млрд. грн., що на26,4% більше відповідного показника 2009 року і становить 99,5% річних планових призначень, зі спеціального фонду — 59,9 млрд. грн., що більше показника попереднього року на 22,4%. Рівень виконання річного плану по спеціальному фонду становить 98,9% (у 2009 році - 58,2%).

Частка видатків спеціального фонду державного бюджету (без урахування міжбюджетних трансфертів) у загальній сумі видатків зменшилася порівняно з показником 2009 року на 0,6 в. п. і склала26,5%. Це пов’язано, в основному, зі зменшенням обсягів погашення Державною автомобільною службою доріг України зобов’язань за кредитами, отриманими під гарантію Кабінету МіністрівУкраїни на розвиток мережі автомобільних доріг загального користування, на 7,6 млрд. грн. (за 2009 рік погашення склало10,7 млрд. грн., тоді як у 2010 році - 3,1 млрд. грн.).

Таблиця 1. Видатки Державного бюджету України в 2010 році

Таблиця 2. Структура видатків з Державного бюджету України в 2010 році

2.2 Аналіз динаміки обсягу та структури доходів від операцій з капіталом у державному бюджеті України впродовж 2005 -2010 років

На початку аналізу доходів від операцій з капіталом у Державному бюджеті України доцільно проаналізувати їх місце у загальній структурі доходів в таблиці 3.

Таблиця 3. Аналіз доходів Державного бюджету України та місце в них доходів від операцій з капіталом за планом, млн. грн

Таким чином, можна констатувати, що на відміну від податкових і неподаткових надходжень, надходження від урядів зарубіжних країн, цільових фондів і офіційних трансфертів доходи від операцій з капіталом за планом мали зростати на протязі 2005;2009 років, але значно знизились в 2010 році (на 20,37% менше, ніж в 2005 році).

Таблиця 4. Аналіз доходів Державного бюджету України та місце в них доходів від операцій з капіталом фактично, млн. грн

Можна говорити, що на відміну від податкових і неподаткових надходжень, надходження від урядів зарубіжних країн, цільових фондів і офіційних трансфертів доходи від операцій з капіталом зросли на протязі 2005;2009 років, але значно знизились в 2010 році (на 18,37% менше, ніж в 2005 році).

Дану динаміку показано на рис.1

Рис. 1. Планові та фактичні доходи від операцій з капіталом Структура доходів бюджету і місце в них доходів за планом і фактично розглянуто в таблиці 5.

Таблиця 5. Структура доходів Державного бюджету України та місце в них доходів від операцій з капіталом за планом, млн. грн

Таким чином, в структурі доходів за планом доходи від операцій з капіталом займають незначну питому вагу — мінімальна 0,32% в 2010 році і максимальна — 2,59% в 2008 році.

Таблиця 6. Структура доходів Державного бюджету України та місце в них доходів від операцій з капіталом фактично, %

В структурі доходів фактично доходи від операцій з капіталом займають незначну питому вагу — мінімальна 0,24% в 2010 році і максимальна — 1,3% в 2006 році.

Фактичну структуру доходів Державного бюджету та місце в них доходів від операцій з капіталом показано на рис. 2. (2010 рік) Рис. 2 Структура доходів державного бюджету 2010 року В таблиці 7 розглянуто динаміку доходів від операцій з капіталом за його елементами.

Таблиця 7. Динаміка доходів від операцій з капіталом за його елементами, млн. грн

Таким чином, доходи від операцій з капіталом за 2005;2010 рр. зменшились на 18,36%, в т. ч. знижуються надходження від реалізації державних запасів на 19,76% (в т.ч. надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву — на 20,18%,), надходження від продажу землі і нематеріальних активів — на 17,41%, зростають надходження від продажу основного капіталу на 7,58% (в т.ч. надходження коштів від реалізації безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність державі та скарбів і знахідок — на 8,45%, надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння — на 5,8%).

Динаміка елементів доходів від операцій з капіталом продемонстрована на рис. 3.

Рис. 3. Динаміка елементів доходів від операцій з капіталом В таблиці 8 розглянуто динаміку доходів від операцій з капіталом за видами фондів.

Таблиця 8. Динаміка доходів від операцій з капіталом за видами фондів, млн. грн

Рис. 4. Динаміка доходів від операцій з капіталом Отже, аналіз виявив зростання доходів від операцій з капіталом загального фонду до 2007 року, потім вони зменшуються (зростання в 2010 році до 2005 року становить 7,18%), та збільшення доходів спеціального фонду до 2008 року (зменшення в 2010 році до 2005 року становить 25,68%).

В таблиці 9 розглянуто структуру доходів від операцій з капіталом за його елементами.

Таблиця 9. Структура доходів від операцій з капіталом за його елементами, %

В структурі доходів від операцій з капіталом найбільші надходження — від реалізації державних запасів — від 57,08 до 84,5%, в т. ч. від реалізації матеріальних цінностей державного резерву — від 44,35% до 76,52%, суттєву питому вагу мають надходження від продажу землі і нематеріальних активів, незначну — від продажу основного капіталу.

На рис. 5 продемонстровано структуру доходів від операцій з капіталом за 2010 рік.

Рис. 5 Структура доходів державного бюджету 2010 року Структура доходів від операцій з капіталом за видами фондів показано в таблиці 10

Таблиця 10. Структура доходів від операцій з капіталом за видами фондів, %

В структурі доходів від операцій з капіталом найбільшу питому вагу — більше 70% мають доходи спеціального фонду.

Список використаних джерел

Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 1997.

Алісов Є.О., Воронова Л. К., Кучерявенко М. П. та ін. Фінансове право. — Х.: Фірма «Консум», 1999.

Огонь С. Податкова політика і доходи бюджетів України. Фінанси України № 5, 1997.

Васильченко З. Доходи бюджету в системі управління економікою. Фінанси України № 6, 1997.

Нечай А. З історії розвитку правового регулювання фінансування бюджетного дефіциту //Право України. — 2003. — № 11.

Онишко С. Бюджетний дефіцит і напрями реформування національного оподаткування //Економіка України.

Осипчук Л. Проблеми оптимізації бюджетного дефіциту та державного боргу //Предпринимательство, хозяйство и право. — 2004. — № 12.

Вдовиченко М. Податкове регулювання: досвід США і його використання в умовах України. Фінанси України № 3, 2000.

Старостенко Г. Г., Булгаков Ю. В. Бюджетна система: Навч. Посібник— К.: Центр навчальної літератури, 2006.

Башлай В. Й. Вплив дефіцитів бюджету на рівноважний обсяг виробництва //Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 2.

Башлай В.Й. Зовнішнє фінансування дефіциту бюджету в контексті інвестиційної діяльності держави //Економіка. Фінанси. Право. — 2006. — № 12.

Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України. Основні поняття і терміни. — К.: Наукові праці НДФІ. Вик. 2. — 1996.

Крижанівська Ю. Бюджетний дефіцит у макроекономічній стабілізації //Фінанси України. — 2003. — № 6.

Лебеда Г. Методологічні аспекти визначення дефіциту бюджету та державного боргу //Фінанси України. — 2004.

16. Луніна І.О. Державні фінанси України в перехідний період. — Харків: Форт, 2000.

17. Загорський В. Боргова політика: концепції та реалії //Економіст. — 2006. — № 3.

18. Кодацький В. Зниження бюджетного дефіциту в умовах ринку //Економіка. Фінанси. Право. — 2005. — № 6.

19. Юрій С.І., Бескид Й. М. Бюджетна система України. — К.: НІОС, 2000.

20. Государственные финансы: Учеб. пособ. / Под. ред. В. М. Федосова, С. Я. Огородника, В. Н. Суторминой. — К.: Лыбидь, 1991.

21. Дьяконова І. Дефіцит бюджету: система показників та джерела фінансування //Вісник Національного банку України. — 2003 — № 5.

22. Дьяконова І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації //Фінанси України. — 2002. — № 10.

23. Гейлбронер Роберт, Тароу Лестер. Економіка для всіх / Пер. з англ. — Львів: Просвіта, 1995.

24. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України. — К.:НІОС, 2002.

25. Базилевич К. Моделювання взаємозв'язків дефіциту державного бюджету України з показниками макроекономічної динаміки //Банківська справа. — 2003. — № 3.

26. Лімонов А.М. «Місцеве самоврядування в Російській Федерації»: навчальний посібник — М., Видавництво: Книжковий світ, 2002.

27. «Фінанси» — Денісова І.П., Іванова О.Б., Рукина С. М. — М.: Фенікс, 2008 р.

28. «Державне та муніципальне управління, реалізація реформ», Сапожников А. О., Сьомкіна О.С., Мокрий В. С., — М.: КНОРУС, 2008 р.

29. Міляков Н. В. Податки та оподаткування в Російській Федерації. Підручник — М.: Книжковий світ, 2005р.

30. Фінанси / за ред. А.М. Ковальової - М.:Фінанси і статистика .- 2005р.

31. Фінанси. Грошовий обіг. Кредит.: Підручник для вузів / / під ред. проф. Л. А. Дробозиной — М.: Фінанси, Юніті, 2005р.

32. Бюджетна система Російської Федерації: навчальний посібник для вузів, Петрозаводськ, 2003.

33. Миколаєва Т. П. Бюджетна система РФ / Московський міжнародний інститут економетрики, інформатики, фінансів і права. — М.: 2003.

34. Лімонов А.М. «Місцеве самоврядування Російській Федерації»: навчальних посібників — М., Видавництво: Книжковий Світ, 2002

35. «Фінанси» — Денисова І.П., Іванова О.Б., Рукина С. — М.: Фенікс, 2008 р.

36. «Державне і муніципальне управління, реалізація реформ», Сапожников А. А., Семкина О. С., Мокрий В. С., — М.:Кнорус, 2008 р.

37. Миляков Н. В. Податки і оподаткування в Російській Федерації. Підручник. — М.: Книжковий Світ, 2005 р.

38. Фінанси / під ред. А.М. Ковальової - М.: Фінанси і статистика — 2005 р.

39. Фінанси. Грошове звернення. Кредит.: Підручник для вузів // під ред. проф. Л. А. Дробозиной — М.: Фінанси, Юнити, 2005 р.

40. Бюджетна система Російської Федерації: навчальних посібників для вузів, Петрозаводськ, 2003.

41. Миколаєва Т. П. Бюджетна система РФ / Московський міжнародний інститут економетрики, інформатики, фінансів України й права. — М.: 2003.