Поняття демократії "для незахідного світу". Ірак

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Политология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти та науки України

Сумський державний університет

Реферат

з дисципліни політологія

на тему:

Поняття демократії «для незахідного світу». Ірак

Виконала

Студентка групи М-01

Мироненко Юлія

Викладач

Панченко Ю. В.

Суми 2010р.

Зміст

Вступ

1. Поняття та сутність демократії

2. Характерні риси демократії

3. Поняття демократії для країн Сходу

4. Демократія в Іраку

Висновок

Література

Вступ

В ХХ ст. слово «демократія» стало мабуть, найбільш популярним у народів і політиків всього світу. Сьогодні немає жодного значного політичного руху, який би не прагнув на здійснення демократії, не використовував цей термін у своїх, часто далеких від справжньої демократії цілей.

1. Поняття та сутність демократії

Що ж таке демократія? Існує багато підходів до тлумачення демократії. Перше, головне значення пов’язане з етимологією, походженням цього терміну. «Демократія» перекладається з давньогрецької як «народовладдя», або використовуючи розшифровку цього визначення американським президентом Авраамом Лінкольном, «правління народу, вибраного народом і для народу».

Похідною від етимологічного поняття демократії є більш ширше визначення, як форми будови будь-якої організації, заснованої на рівноправній участі її членів в управлінні і прийняті в ній рішень за більшістю. Зрозуміла в широкому значенні, демократія може існувати скрізь де є організація, влада і управління.

В третьому значенні, демократія розглядається як заснований на відповідній системі цінностей ідеал суспільного устрою і відповідного йому світогляду. До числа складових цього ідеалу цінностей відносяться свобода, рівність, права людини, народний суверенітет та ін.

В четвертому значенні демократія розглядається як соціальний і політичний рух за народовладдя, здійснення демократичних цілей і ідеалів.

Поняття демократії як народовладдя (і інші похідні від цього визначення демократії) є нормативними, оскільки базуються на нормативному підході до цього феномену. Демократія характеризується в цьому випадку як ідеал, заснований на таких цінностях, як свобода, рівність, повага людської гідності, солідарність. В першу чергу тільки своєму ціннісному змісту демократія зобов’язана такою популярністю в сучасному світі.

Виявлення елементу утопізму, невідповідності між нормативним поняттям демократії і реальністю, між ідеалом і життям, являється наслідком емпіричного підходу до аналізу демократії. Такий підхід абстрагується від ідеалів і апріорних оцінюючих міркувань і потребує дослідження демократії, такою яка вона є насправді. У відповідності з виявленими у емпіричних дослідженнях властивостями, уточнюється і переглядається поняття демократії і її теорія.

2. Характерні риси демократії

Враховуючи взаємозв'язок нормативних і емпіричних означень демократії як форми державного правління, можна виділити її наступні характерні риси:

Юридичне визначення і інституційне вираження суверенітету, верховної влади народу. Тільки народ, а не монарх, аристократія, бюрократія чи духовенство виступають офіційним джерелом влади. Суверенітет народу виражається в тому, що тільки йому належить засновницька, конституційна влада в державі, що тільки він вибирає своїх представників і може періодично приймати участь в розробці і прийнятті законів за допомогою народних ініціатив і референдумів.

Періодична виборність основних органів держави. Демократичною може вважатись лише та держава, громадяни якої здійснюють верховну владу, вибираються, причому вибираються на обмежений строк.

Рівність прав громадян на участь в управлінні державою. Цей принцип потребує як мінімум рівності виборчих прав.

Прийняття рішень за більшістю і підкорення меншості більшості при їх здійсненні.

3. Поняття демократії для країн Сходу

Сучасний світ є занадто різноманітним, щоб всі країни, які існують у ньому, могли використовувати однакові політичні режими правління, типи організації суспільства чи єдину релігію. Якби країнам західної цивілізації цього не хотілося, але на Сході демократії не те що не існує, а взагалі є неприйнятним для суспільства, яке постійно функціонувало на засадах релігійних традицій та звичаїв, а також являє собою дуже консервативну частину світу, що до культурного питання.

Ведення досить агресивної політики «нав'язування» демократії державами західної цивілізації на теренах Близького Сходу, Азії та Північної Африки не несе в собі благо для народів, які населяють ці території. Виникає запитання: навіщо нав’язувати демократію, тим народам, які звикли за всю свою історію жити за релігійними переконаннями та діяти згідно зі своїми традиціями та звичаями? При цьому насильницькому насадженні так званої демократії країнам, в яких вона має працювати, ці держави втрачають свою особливість розвитку, територіальну цілісність, свої культурні цінності. Звичайно, більша половина країн західної цивілізації не зважає на ці твердження і надалі продовжує втручання у внутрішні справи держав, насамперед для того, щоб інтегрувати не притаманні Східному соціуму демократичні цінності.

За весь період політичної історії завжди існували могутніші держави, які мали статус центру цивілізації. Саме вони формували міжнародну політику таким чином, щоб вона була прийнятна для них. В наш час, це — демократичні країни західної цивілізації, які експортують демократію туди, де вона не потрібна, на Схід. Суспільства, що відчувають це втручання, намагаються припинити його, для збереження традиційного державного устрою та власних кільтурно-ціннісних орієнтирів. Країни Сходу, яким нав’язується демократичні цінності (розділення інститутів держави та релігії, зміна системи права, яка б не ґрунтувалася на звичаях та традиціях тощо), успішно інтегрували нові економічні стандарти сформовані державами західної цивілізації. Держави Сходу були змушені трансформувати свої економічні системи на зразок Заходу, для того, щоб підтримувати своє економічне існування у міжнародній економічній системі на належному рівні. Проте швидко та радикально можна змінити економічну, політичну системи держави, але не культурно-ціннісну базу суспільства. Тому зараз, коли від Сходу вимагають ухвалювати зміни, які мають на меті знищення їхньої культурної ідентичності, відходу від традицій та звичаїв предків, все це формує радикальну та агресивну реакцію суспільства. І з точки зору східної цивілізації, одним з ефективних інструментів для протистояння цій експансії є тероризм. Саме він, на даний момент, посідає важливе місце у методах боротьби, що були виробленні для припинення впливу західних цивілізацій на східні. Адже вплив, що добровільно сприймається реципієнтом має позитивний характер, але, в даному випадку, «експорт» західних стандартів демократії руйнує традиційний ціннісно-культурний простір Східних держав.

4. Демократія в Іраку

Як приклад можна розглянути Ірак до та після окупації його США у 2003 році. Отже, до окупації в Іраку панував авторитарний режим, який повністю ґрунтувався на Корані та шаріаті, обмежувались права та свободи населення, по суті країна була закритою для зовнішнього впливу, як і всі схожі авторитарні держави. Але в країні існувала чітка стратифікація суспільства, не було анархії (кожен знав своє місце в соціумі). Поряд з цим, існували і такі явища як: політичні переслідування опозиції, в тюрмах сиділи політичні в’язні, не діяло те право до якого звикли та яким керуються держави західної цивілізації. Але для іракського суспільства такий стан був традиційним та існував там уже багато років. Оскільки всі «мирні методи впливу» Західних держав на режим Саддама Хусейна зазнали поразки, тобто країну яка змогла пережити економічні санкції з боку держав західної цивілізації і заборонила втручатись в свою внутрішню політику, було вирішено окупувати та «демократизувати», щоб потім було простіше взаємодіяти з новим демократичним урядом держави. Однією з прихованих цілей окупації Іраку було підпорядкування США нафтових родовищ цієї держави. Проте, офіційним приводом для військового втручання стала інформація про існування в Іраку зброї масового знищення, що порушувало 1144 конвенцію ООН. Окрім цього, начебто існувала ймовірність того, що зброя масового знищення може потрапити до рук терористичних організацій, або буде застосована самим Хусейном проти країн Західної Європи та США.

В результаті, наслідки цієї експансії призвели до того, що почалася хвиля тероризму як супротив так званій «демократизації». Уряд, що був створений після краху влади Саддама Хусейна, підтримується фактично силами військ окупантів, не маючи значної підтримки серед населення. Як зауважив один з видатних ідеологів та політиків ХХ ст. І. Ленін: «На багнетах можна прийти до влади, але всидіти на них неможливо «. Також, розруха та економічний занепад держави ще більше підсилюють негативне ставлення суспільства до «демократичних перетворень». Супротив населення, що до втручанню США до Іраку, спровокований також тим, що американські військові часто «помилково» плутають цивільні об'єкти (будинки, лікарні, школи тощо) з базами терористів. З початком війни в Іраку, війська союзників фактично воюють не з терористами, а з народом. Це ілюструє інформація зі ЗМІ про постійні «вибачення» військових, що ще одна бомба влучила не туди куди вони планували і від цього загинуло цивільне населення. За оцінками американських джерел, під час першої війни в Іраку (операція «Буря в пустелі») загинуло або було поранено до 100 000 іракців, а за підрахунками незалежних джерел — 200 000 іракців. Протягом другої війни американці знищили приблизно 20 000 іракців станом на Тому громадяни Іраку які підтримували привселюдну стратутравень 2003 р. Саддама Хусейна та знищення його політичного режиму, зараз негативно налаштовані щодо дій США та їхніх союзників. Більше 90% іракців вважають солдат коаліційних військ, що знаходяться на території країни, окупантами. При цьому лише 3% населення Іраку сприймає коаліційні війська в якості миротворчих сил, а 2% бачать в них армію визволення. Про це свідчать результати соціального опитування, проведеного в Іраку, на замовлення Тимчасової коаліційної адміністрації країни. І це зрозуміло, адже американські уряд та військові, які організували «визволення» Іраку від авторитарного режиму, зараз фактично не зважають на права місцевого населення. Відповідно, населення Іраку стало заручником у теперішній ситуації, що має місце в їх країні. Їм нав’язують «демократичні цінності», що є не характерними для їх суспільного, економічного, політичного способу життя. Уряд, що прийшов до влади в країні після повалення режиму Саддама Хусейна, є нестабільним, і як тільки війська союзників будуть змушені полишити територію Іраку, він просто впаде як «колос на глиняних ногах». Тоді теоретично може виникнути така ситуація, коли населення Іраку знов повернеться до традиційного державного устрою, що ґрунтується на релігійних ісламських цінностях. Адже, в Іраку протягом довгої історії формувались суспільні норми та цінності, що невід'ємно пов’язані з мусульманськими релігійними канонами. На даний момент, Західні держави замість того, щоб вступити в паритетний цивілізаційний діалог, головною ціллю якого має бути процес узгодження цінностей, нав’язують власні ціннісно-культурні парадигми Східним країнам.

Висновок

Отже, демократія визначається як: (від грец. демос — народ і кратос — влада) політичний лад, порядок здійснення влади, спосіб управління суспільними справами; практичне втілення ідеалів свободи, справедливості, рівності можливостей, людських прав; соціальна активність, участь громадян в ухваленні та здійсненні суспільних рішень. Головними характеристиками демократії є: захист прав та свобод людини і громадянина, рівність всіх перед законом, та справедливий розподіл благ. Всі держави, де не забезпечуються ці права, потрібна допомога для впровадження процесу «демократизації» у суспільстві, фактично це означає трансформацію цих країн «варварської культури» зразкових стандартів демократичних держав.

Література

1. Політологія. За редакцією О.І. Семківа. Львів: Світ, 1994.

2. Політологія. За редакцією О.В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. Київ: Академія, 1998.

3. Политология. Курс лекций. Под редакцией А. А. Радугина. М: Центр, 1999.

4. Пугачёв В. П., Соловьев А. И. Введение в политологию. М., 1998.

5. Єрмілов Є.П. Політологія. Черкаси: Відлуння, 1998.

6. Унпелев А. Г. Политология: власть, демократия, личность. Учебное пособие. М., 1994.

7. Політологічний енцеклопедичний словник. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. К.: Генеза, 1997.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой