Проектування сівозміни, обробітку ґрунту та боротьби з бур'янами в умовах ТОВ "Надія"

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст:

Вступ

1. Вихідні дані для розробки сівозміни

1.1 Загальні відомості про господарства. Місцезнаходження господарства

1.2 Кліматичні умови господарства. Середньомісячна температура повітря та сума опадів за середньо-багаторічними даними

1.3 Характеристика ґрунтів господарства

1.4 Засміченість полів бригади (відділення). Характеристика ґрунту ріллі в господарств і(відділенні)

1.5 Структура посівних площ та урожайність сільськогосподарських культур в бригаді (відділені)

до розробки курсової роботи

1.6 Існуючі сівозміни у бригаді (відділенні). Розрахунки продуктивності 1 га ріллі

2. Проектування та освоєння удосконалених сівозмін.

2.1 Структура посівних площ сільськогосподарських культур у бригаді(відділенні)при розробці нових сівозмін

2.2 Коротка характеристика та обґрунтування для культур запроектованої польової сівозміни

2.3 Розробка удосконалених сівозмін. Можливі варіанти ланок розробленої сівозміни

2.4 Агротехнічне обґрунтування прийнятих сівозмін

2.5 План освоєння сівозміни

2.6 Ротаційна таблиця освоєної сівозміни

3. Система обробітку ґрунту та заходи боротьби з бур’янами в сівозміні

3.1 Система обробітку ґрунту

3.2 Заходи боротьби з бур’янами

3.3 Охорона праці та навколишнього середовища при роботі з гербіцидами

4. Господарська та економічна ефективність впроваджуваної сівозміни

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В останні роки в зв’язку з неправильним використанням засобів інтенсифікації сільського господарства (хімізації, меліорації, комплексної механізації, інтенсивних технологій обробітку культур та ін) в землеробстві виникли складні проблеми — засолення, підтоплення, водна ерозія, хімічне забруднення ґрунтів і водних джерел, порушення гідрологічного режиму найбільших регіонів країни.

Виявилась слабка наукова екологічна, економічна і технологічна обробка цих питань. В умовах наростаючої антропогенної діяльності, навантаження на ґрунт і на всі зв’язані з ним природні компоненти екосистем наука про землеробство ускладнились і потребує нових і більших глибоких знань.

Сучасне землеробство — це наука про найбільш раціональне, економічно і технічно обґрунтованому використанні землі, формування високо родючих, з оптимальних параметрами для обробітку культур та рослин ґрунту.

На даному етапі весь науково-технічний потенціал і накопичений практичний досвід інтегрується в зональних системах землеробства, застосованих в господарстві. Система землеробства — важлива складова частина всієї системи ведення господарства.

Основні задачі наукового землеробства:

— забезпечувати найбільш раціональне, не допускаючи помилок, використання земельних, водних, рослинних та інших ресурсів, а також всього біокліматичного потенціалу;

— створити найкращі умови для поступового, стійкого розвитку і високої продуктивності рослинництво, а також інших галузей сільського господарства;

— здійснювати інтенсифікацію, не порушуючи екологію, фактично «вписування» в природні екосистеми, створюючи з ними єдину стійку і високопродуктивну агроекосистему;

— підвищувати родючість ґрунтів і не допускати ерозійних процесів, хімічного та іншого забруднення сільськогосподарських угідь, водних джерел і виробленої продукції.

Розораність сільськогосподарських угідь в Україні становить 56,8%. Нині в Україні 34,3 млн. га ріллі, а на людину — 0,66 га ріллі.

Порушення збалансованості окремих елементів агроландшафтів, в тому числі співвідношення площ ріллі, лісових і водних ресурсів, ускладнення соціально-економічної ситуації, призвело до істотної деградації агро ландшафтів і ґрунтового покриву. Особливо небезпечних розмірів досягла водна і вітрова ерозія. Кількість еродованих земель в Україні досягає 10,5 млн. га, або 32,8% від загальної площі ріллі. Останнім часом площа еродованих земель збільшилась на 23% або на 2,5 млн. га, а втрати продукції рослинництва перевищують 9−12 млн. т земель одиниць на рік. Тому потрібні негайні заходи щодо поліпшення сучасного стану агроландшафтів та запровадження ґрунтозахисних, екологічно безпечних систем землеробства.

Нині потрібно розвивати екологічне, ландшафтне, біологічне, промислово — інтенсивне та систематичне землеробство. На нинішньому етапі розвитку землеробства має бути комплексний підхід до сільськогосподарського виробництва з системно-технічного прогресу з урахуванням політичних, соціальних, економічних, матеріально-технічних і екологічних умов.

На сучасному етапі всі фактори повинні працювати на врожай. Урожай — це основний показник культури землеробства та рівня фахової підготовки спеціалістів внаслідок праці людини.

Напрямки стабілізації землеробства повинні мати таку модель: екологічні, соціально-економічні, енергозберігальні, поліпшення родючості ґрунтів, еколог-безпечний захист рослин. Усі напрямки рівнозначні і мають виконуватись одночасно в часі, на території і в комплексі, тоді вони дають змогу швидше вивести сільське господарство з економічної кризи за рахунок високих і стабільних врожаїв та значного поліпшення екологічного стану навколишнього середовища.

Головний шлях забезпечення приросту виробництва продуктів харчування — інтенсифікація землеробства. Вона полягає у створенні сучасної структури посівних площ та сівозмін залежно від ринку потреби продукції і сировини, засобів і прийомів обробітку ґрунту, оптимізації умов живлення рослин, впровадження комплексу агротехнічних і меліоративних заходів підвищення родючості та охорони ґрунтів, використання хімічної і водної меліорації, вдосконалення технологій вирощування культур, впровадження технологій вирощування культур, впровадження досягнень генетики, селекції, біотехнології.

Кожний керівник господарства, спеціаліст повинен стати справжнім господарем землі, сучасними науковими знаннями ведення землеробства, виконувати «Основи законодавства України про землю»

1. Вихідні дані для розробки сівозміни

1.1 Загальні відомості про господарство. Місцезнаходження господарства

Область: Дніпропетровська

Район: Дніпропетровський

Назва господарства: ТОВ «Надія»

Спеціалізація господарства: зернове

Через землекористування господарства проходять дорога на обласний центр м. Дніпропетровськ. Найближчий пункт здачі сільськогосподарської продукції - м. Дніпропетровськ.

Загальна земельна площа: 2534,0 га.

Склад земельних угідь представлено в табл. 1

Таблиця 1

Склад земельних угідь

Земельні угіддя

Площа, га господарства

Всього с. г угідь:

2100,0

в т. ч оранки

840,0

пасовища

380,0

сінокоси

42,5

сади

65,0

лісосмуги

86,0

Садиба господарства

18,0

Присадибний фонд

416,0

Всього землі

2534,0

1.2 Кліматичні умови господарства

Клімат Степу України — помірно-континентальний. Середньорічна температура складає 80С. Середня температура січня на північному сході коливається від -80С до -20С, а на південному заході - від -50С до +50С.

Середня температура липня становить 210С на півночі і 230С на півдні. Безморозний період продовжується 160−220 днів. Заморозки закінчуються в квітні, а осінні бувають в жовтні.

В середньому за рік в північній частині Степу випадає 450−500 мм, а в південній — близько 400 і в приморській смузі - до 350−400 мм опадів.

Випаровування вологи з ґрунту в Степу в 2−3 рази перевищує кількість опадів.

Таким чином, в цілому Степ відноситься до зони недостатнього зволоження, особливо це стосується районів південного Степу.

Згідно схемі фізико-хімічного районування територія землекористування ТОВ «Надія» відноситься до центрального помірно-посушливого району. Територія господарства відноситься до другого агро-кліматичного району, який характеризується наступним:

Тривалість безморозного періоду складає в середньому 150−180 днів, температура 00С складає 255 днів, 50С склала 210 днів, 100С складає 170 днів, 15 0С складає 125 днів. Середня температура повітря в 13 годин в червні складає 260С. Сума опадів за рік — 460 мм. За період температури повітря вище 10 0С — 270 мм. Джерелом запасу вологи в ґрунті є також зимові опади. Сніговий покрив утворюється в середині грудня, але бувають значні відхилення від цієї дати.

Середня з максимальних декадних висот снігового покриву за зиму складає 7−11 мм.

Середньомісячна температура повітря і сума опадів представлена в табл. 2.

Таблиця 2

Середньомісячна температура повітря та сума опадів за середньобагаторічними даними

Показники

Місяці

Середня за рік

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Середньо-місячна t, 0С

— 5,7

-5,1

0,5

8,5

16,2

19,3

22,2

21,0

15,6

9,1

1,9

-3,3

8,4

Сума

опадів, мм

28

24

26

35

49

69

53

43

33

38

37

37

472

Тривалість вегетаційного періоду виражається числом днів з середньодатовими температурами повітря вище +5 0С і продовжується 207−210 днів.

Тривалість вегетаційного періоду в днях для основних польових культур, вирощуваних в господарстві:

Горох — 65−95

Озима пшениця — 150−160

Кукурудза на силос: 100−120

Ярий ячмінь — 80−100

Кукурудза на зерно — 115−140

Соняшник — 130−137 днів

Дата перших осінніх приморозків: в першій декаді жовтня

Дата останніх весняних заморозків:

В 3-ій декаді квітня

1.3 Характеристика ґрунтів господарства

Вивчаючи водний режим звичайних чорноземів, Г. Н. Висоцький встановив, що в динаміці вологи в чорноземах можна виділити 2 періоди:

1) Висушування ґрунту, охоплюю чого літо і першу половину осені, коли волога інтенсивно витрачається рослинами і випаровуються.

2) Промочування, починаючи з другої половини осені і продовжуючого весною завдяки талим водам і весняним опадам.

Ці періоди в водному режимі чорноземів і його особливості характерні для всіх чорноземів, але тривалість і строки висушування і зволоження для кожного підтипу будуть свої. Вони визначаються перш за все кількістю опадів, їх розподіл в часі і температурою.

Літні опади зволожують лише орний шар. Запаси вологи в нижніх горизонтах чорноземів створюються опадами холодного періоду (пізні осінні опади, талі води). Водний режим чорноземів сприятливий для процесу гумусоакумуляції, але з точки зору їх сільськогосподарського використання є основним лімітуючим фактором родючості. Чорноземна зона характеризується нестабільним або недостатнім зволоженням. У формуванні водного режиму можна виділити два періоди:

1 — висушування ґрунту, яке спостерігається влітку та на початку осені;

2 — промочування ґрунту з перервою на промерзання з осені до весни.

Чорноземи Степової зони мають непромивний водний режим: в нижній частині їх ґрунтовой товщі формується постійний горизонт з вологою, не перевищуючої величини вологи зав’ядання. Водний режим звичайних і південних чорноземів східних провінцій характеризується повним фізіологічним висушуванням кореневмісного шару під зерновими культурами до часу збору урожаю.

Рельєф господарства представляє собою рівнинне плато. В покрові орних земель переважають чорноземи звичайні малогумусні легкосуглинисті і не змиті і слабо змиті

. які складають 50,8% чорноземи звичайні слабозмиті і чорноземи звичайні середньозмиті складають 40,2% від всієї оранки.

Сильнозмиті чорноземи займають 17,7 га, що становить 0,5%.

Слабозмиті ґрунти при використанні на них протиерозійних систем обробки складають резерв польових сівозмін.

Водно-фізичні константи для ґрунтів господарства:

— максимальна гігроскопічність — 8,31−8,41%;

— вологість стійкого в’янення — 10,2−11%;

— запас продуктивної вологи до моменту посіву ярих культур — 40 мм

— величина об'ємної маси орного шару ґрунту — 1,2−1,3 г/см3

глибина орного шару ґрунту — 27−30 см

Вирівняні ділянки ґрунтового покриву орних земель взагалі покриті не змитими ґрунтами, схили в різній ступені змиті, дно представлено болотно-чорноземними і луго-болотними ґрунтами. Орні землі в основному покриті чорноземами звичайними малогумусними незмитими.

Чорноземи звичайні малогумусні незмиті

Ці ґрунти формуються в умовах підвищеного зволоження яке створюється за рахунок місцевих тимчасових скупчень вологи поверхневого стоку, за рахунок живлення ґрунтовими водами, чи в результаті їхньої спільної дії. Водний режим характеризується чергуванням періодів більш-менш глибокого промочування і зворотного капілярного підйому вологи.

Потужність гумусового горизонту намитих ґрунтів 60 см., гумусованого профілю — до 100 см.

Збільшення потужності гумусового горизонту відбувається за рахунок нагромадження гумусованого дрібнозему, який змивається з прилягаючих схилів і перевідкладається в пониженнях місцевості. Намиті чорноземи (особливо в балках стоку) багаті гумусом і поживними речовинами, а велика (хоча і на короткий час) вологозабезпеченість, сприяє кращому їх засвоюванню сільськогосподарськими культурами. Ці ґрунти добре підходять під усі сільськогосподарські культури.

Останні, в силу різниці окислювально-відновлювального потенціалу, здобувають рухливість і утворюють акумуляції у формі залізних і марганцевих конкрецій. Анаеробні умови крім того утворюють мікробіологічні процеси по розкладанню рослинних відходів, що накопичуються у виді земляної торфяно-мінеральної маси, що підстилається гумусовою частиною профілю. Ґрунти по механічній сполуці легкоглинисті. Видимих солей по профілю не спостерігається. Чорноземи звичайні слабо змиті. До слабо змитих чорноземів відносяться ґрунти, у яких водяними потоками змито до половини гумусового горизонту. Потужність гумусованого профілю (Н+Нр+Рп) складає 73 см. Вміст гумусу в чорноземах слабо еродованих коливається в межах4,5−5%. Зі збільшенням крутості схилу вміст гумусу зменшується. По механічному складу ґрунти легко глинисті з вмістом фізичної глини (часток 0,01 мм) 62,7%, у тому числі мулу (часток менш 0,001 мм) — 37,5%. Ґрунти мають переважно середню забезпеченість основними елементами мінерального живлення.

Слабо змиті чорноземи зустрічаються також із плямами середньо змитих чорноземів 10−30% (шифр 4а + (б: 10−30%).

Чорноземи звичайні мало гумусні середньо змиті легко глинисті на лесах (шифр 4б). До середньо змитих чорноземів відносяться ґрунти, у яких гумусовий горизонт змитий більш ніж на половину.

На розораних ґрунтах гумусовий горизонт введений в орний шар разом з верхньою частиною гумусового перехідного горизонту. Вміст гумусу в цьому шарі складає в середньому 4,6%. Потужність гумусового профілю знаходиться в межах 52 см. Ґрунти по механічній сполуці легко глинисті з вмістом фізичної глини (часток 0,01 мм) 63,4%, у тому числі мулу (часток менш 0,001 мм) 36,6%.

Еродовані ґрунти

Руйнування верхнього найбільш багатого поживними речовинами ґрунту і його змив поверхневим стоком талих і зливових вод призводить до ерозії ґрунтового покриву.

Чим більше ґрунти еродовані, тим більше вони відрізняються від їхніх не змитих аналогів по хімічному складу, фізико-хімічних властивостях, водному, повітряному і тепловому режимах біогенності та інших показниках, що здійснюють вплив на родючість ґрунтів і їхню протиерозійну стійкість.

Зі збільшенням еродованості ґрунтів в них знижується вміст гумусу, скорочується потужність гумусованого профілю.

В еродованих ґрунтах не тільки зменшується загальний вміст гумусу, але і змінюється його якісна сполука, зменшується вміст валового азоту, а також фосфору і калію, збільшується кількість фульвокислот, знижується кількість гумінових кислот, особливо їхніх рухливих форм. Це зв’язане з виносом при ерозії водорозчинних органічних речовин, у складі яких гумінові кислоти займають 70−80%, а також, у зв’язку з наближенням до денної поверхні нижче залягаючих ґрунтових горизонтів, збагачених фульвокислотами. У результаті органічні речовини ґрунту зі стійкого перетворюються в рухливий фульвокислотний стан, що знижує його структуроутворюючу здатність.

Звичайно, зі збільшенням змитості, зростає щільність ґрунту — її об'ємна маса. Це зменшує інфільтрацію опадів і збільшує поверхневий стік. Відповідно, при зміні щільності ґрунтів, зменшується порізніть і вологоємність. На схилах південних експозицій прояви ерозійних процесів більш сильні, ніж на північних, що пояснюється більш інтенсивним і швидким сніготаненням. Ґрунти піддаються ерозії під час зливових дощів, що призводить до зменшення вмісту гумусу в ґрунтах схилів південних експозицій і погіршення їх фізичного стану та зменшення ґрунтозахисної ролі зрідженого рослинного покриву. Серед еродованих ґрунтів більш родючими є ґрунти північних експозицій. Тут варто обробляти найбільш вимогливі до ґрунтової родючості культури. Схили світлових експозицій доцільно відводити під теплолюбні, але менш вимогливі до ґрунтової родючості культури. У залежності від оброблюваної культури, ступеня еродованості ґрунтів, погодних умов, рівня агротехніки спостерігається те чи інше зниження врожаю на змитих ґрунтах.

1.4 Засміченість полів бригади

Бур’яни — дикі або напівкультурні рослини, які людина не вирощує і які екологічно та біологічно пристосовані до умов поля і росту разом з культурними рослинами та завдають шкоду сільському господарству, так як знижують урожай культурних рослин і погіршують його якість. Класифікація бур’янів наведена в табл. 4.

Таблиця 3

Характеристика ґрунту ріллі в господарстві

Різновид ґрунту

Площа га

Механічний склад ґрунту

Потужність перегнійного горизонту, см

Орний шар, см

Вміст гумусу, %

Вміст

мг/100г

ґрунту

рН сольової витяжки

Р2О5

К2О

Чорнозем звичайний мало гумусний незмитий

350,0

Легко-суглинковий

37

30

5

8,5

16,0

7,0

Чорнозем Звичайний слабозмитий

145,5

34

30

4,8

8,0

14. 5

6. 8

Чорнозем звичайний середньозмитий

344,5

31

30

4,5

7,6

13,4

6,8

Всього оранки

840,0

-

-

Всі бур’яни поділяють на три групи.

Незелені рослини — паразити, які беруть поживні речовини не з ґрунту, а від культурних рослин, присмоктуючись до тіла рослини спеціальними присосками; зеленого листя вони не мають. До них відносять:

Повитиця конюшинна — Cuscuta trifolii;

Повитиця польова — Cuscuta sampestris;

Вовчок соняшниковий — Orobonche cumana.

Напівпаразитні бур’яни — це рослини які не втратили здатність до фотосинтезу, але спроможні живитися за рахунок рослини-живителя. Вони відрізняються від паразитів тим, що мають нормальну будову надземних органів і слабо розвинену кореневу систему, здатні до фотосинтезу і разом з тим до ведення паразитичного способу життя.

Таблиця 4

Класифікація бур’янів

Непаразити

Паразити

Малорічні

Багаторічні

Повні паразити

Напівпаразити

1. Ефемери

2. Ярові

а) ранні

б) пізні

3. Зимуючі

4. Озимі

5. Дворічні

1. Стриж некореневі

2. Гроно кореневі

3. Повзучі

4. Кореневищні

5. Коренепаросткові

6. Цибулинні

7. Бульбоносні

1. Стеблові

2. Кореневі

1. Кореневі

При відсутності рослини живителя можуть розвиватися самостійно, але значно гірше (Дзвінець великий — Rhinantus major).

Зелені рослини — не паразити, які засвоюють поживні речовини безпосередньо з ґрунту. У переважній більшості це квіткові рослини, які мають кореневу систему та зелене листя. За тривалістю життя вони поділяються на дві великі групи: малорічні і багаторічні.

Малорічними називають бур’яни, які розмножуються тільки насінням, мають життєвий цикл не більше двох років і відмирають після дозрівання насіння. Вони поділяються на дворічні та однорічні, а останні в свою чергу на ефемери, ранні та пізні ярі, озимі та зимуючі.

Ефемери — це малорічні бур’яни з коротким циклом розвитку (1,5−2 місяці), здатні давати на сезон кілька поколінь. Слово ефемери грецького походження, що в перекладі означає швидкоплинний, одноденний. Ця біологічна група не чисельна, але окремі її представники є дуже напористими і злісними бур’янами. Представник — зірочник середній (Stellaria media).

Ярі ранні бур’яни — це малорічні бур’яни, насіння яких може проростає рано навесні, рослини плодоносять і відмирають у цьому ж році. У більшості випадків вони утворюють сходи рано навесні при температурі ґрунту 4−80С. При наявності сходів восени вони гинуть від приморозків, а весною навпаки здатні витримувати тимчасові низькі температури. Вони швидко закінчують вегетацію і достигають раніше, ніж яра пшениця, ячмінь, овес або разом з ними. А тому їх насіння їх легко може потрапити у ґрунт чи змішатися із зернами культурних рослин. За своїми біологічними ознаками ярі ранні бур’яни близькі до ранніх ярих зернових і є основними їх забур’янювачами.

До цього типу належать:

Гірчиця польова — Sinapsis arvensis

Вівсюг звичайний — Avena fatua.

Ярі пізні бур’яни — це мало річні бур’яни, насіння яких проростає при стійкому прогріванні ґрунту, які сходять пізно восени або влітку. Рослини плодоносять і відмирають у цьому ж році. Масово сходи з’являються при температурі ґрунту 10−140 С. Ярі пізні бур’яни сильно розвиваються на стерні після збирання зернових та пізніх зернових (просо), просапних (цукровий буряк, картопля та ін.), у другій половині вегетації та при достиганні, утруднюючи цим механізоване збирання.

До пізніх ярих відносять:

Мишій сизий — Setaria glauca

Лобода біла — Chenopodium album

Щириця біла — Amarantus retroflexus.

Зимуючі - це малорічні рослини, яким властиві особливості як озимих, так і ярих рослин. Якщо вони дають сходи восени, то розвиваються подібно до озимих, тобто навесні продовжують свій ріст і дають насіння. Якщо ж вони сходить навесні, то дають насіння в цей самий рік, як і ярі культури. Така особливість дає змогу зимуючим бур’янам засмічувати озимі та ярі культури.

До них відносять:

Грицики звичайні - Capsella bursa pastoris

Злинка канадська — Erigeron canadehsis

Талабан польовий — Talaspi arvense.

Озимі - малорічні рослини, які потребують зниження температури для утворення насіння. Розвиваються подібно до озимих, тоб то сходи з’являються в літньо-осінній період і тоді ж утворюють розетки листя, перезимовують у будь-якій фазі розвитку. Навесні наступного року продовжують свій ріст, цвітуть і дають насіння. Якщо вони всходять навесні, насіння в перший рік не утворюють. До них належить:

Метлюг звичайний — Аpera spica-venti

Дворічні - це такі бур’яни, які для свого розвитку потребують двох повних вегетаційних періодів. У перший рік розвивається стебло і незначна кількість листя в нижньому ярусі. Одночасно інтенсивно росте коренева система, в якій накопичуються поживні речовини у вигляді вуглеводів. Восени надземна частина дворічна бур’яну відмирає, живим залишається тільки корінь. Весною від кореня відростає квітконосне стебло, рослина цвіте, плодоносить і восени відмирає.

До дворічних бур’янів відносить:

Буркун білий — Меlilotus officinalis.

Багаторічні - це бур’яни, життєвий цикл яких може тривати більше двох років і які здатні неодноразово плодоносити і розмножуватися насіння і вегетативними органами. Це найбільш злісна для сільськогосподарських культур біологічна група бур’янів. Вони мають довговічні підземні органи (кореневища, кореневі паростки), які живуть від двох до кількох десятків років. Щороку навесні підземні частини рослин дають нові підземні пагони, які відмирають восени. Більша частина цих бур’янів розмножується не тільки вегетативним шляхом, але й насінням, а деякі, як наприклад: хвощ, спорами, що робить їх особливо небезпечними. У зв’язку з цих багаторічними бур’яни здатні надзвичайно швидко поширюватися, є найбільш злісними і потребують і потребують багато зусиль для знищення. Вони поділяють на: гронокореневі, стрижнекореневі, кореневищні, коренепаросткові, повзучі, цибулинні та бульбові.

Кореневищні - багаторічні рослини, які розмножуються переважно підземними стеблами. Мають підземні горизонтальні стебла з бруньки стеблового походження. Стебла містить великий запас поживних речовин. Розмножується вони в ґрунті на неоднаковій глибині. При наявності бруньок, навіть маленький відрізок кореневища може дати пагонок новій рослині. Рослини цієї біологічної групи добре розмножується не тільки вегетативним шляхом, а і за допомогою насіння.

До цих бур’янів відносить такі рослини:

Пирій повзучий — Egropyrum repens.

Повзучі - це багаторічні рослини, які розмножується переважно лежачими надземними стеблами. Представники цієї групи бур’янів мають слабке надземне стебло, здатне укорінюватися самостійна рослина. Стебло може досягати значної довжини з численними вузлами. Крім того вони розмножуються і насінням. До повзучих рослин можна віднести жовтець повзучий (Ranunculus repens).

Стрижневі бур’яни — багаторічні рослини з видовженим і потовщеним головний коренем, при чому корінням вони розмножуються слабо. Коренева система — це один головний стрижневий корінь, від якого відходять багато коріння другого, третього порядків. Бруньок, які б могли дати початок новим рослинам, на них немає. Вони утворюються в прикореневій шийці. Підрізання наземної маси сприяє їх росту. Частини прикореневої шийки бур’янів здатні давати початок новим рослинам, а деякі навіть розмножуватися частинами кореня, який залягає значно глибше кореневої шийки. Ця біологічна група бур’янів нечисельна. Характерний представник — є кульбаба лікарська (Taraxacum officinale).

Гронокореневі - багаторічні рослини з мичкуватою кореневою системою і обмеженою здатністю вегетативного розмноження. Для них характерна наявність дуже короткого головного і великої кількості бокових коренів, які утворюють пучок, схожий на гроно. Звідси і походять назва біологічної групи. Одним із представником цієї є подорожник великий (Plantago major).

Коренепаросткові бур’яни — багаторічні рослини, які розмножуються корінням, що утворюють паростки, які утворюються з кореневих бруньок. Бруньки є на головному, так і на бічних коренях. Окремі паростки дають початок новим рослинам коренепаросткових бур’янів. Спочатку вони зв’язані з материнської, а потім перетворюються на самостійні рослини, на яких утворюються нові кореневі паростки. Внаслідок цього поле покривається заростями бур’янів у кілька квадратних метрів кожна. І якщо їх не знищувати, воно стане суцільно забрудненим масивом. Коли під час обробітку корені коренепаросткових бур’янів подрібнюються і, з бруньок на окремих відстанях виростають нові рослини. Здатність до вегетативного розмноження значно утруднює боротьбу з коренепаростковими бур’янами. Найбільш поширеними із групи коренепаросткових є:

Березка польова — Convolvulus arvensis

Осот рожевий — Cirsium arvense

Цибулинні - багаторічні рослини, що розмножуються насінням та цибулинами, що залишаються після відмирання надземної маси (цибуля Вальштейна — Аllium Waldstein).

Бульбові - багаторічні рослини, що розмножуються бульбами, які утворюються біля основи стебел, на кореневищах. Насіння цієї групи тривалий час зберігається в ґрунті і поступово проростає. Представники цієї групи є чина бульбиста (Lathurus tuberosum).

Для розробки і правильного здійснення раціональних заходів по боротьбі з бур’янами необхідно робити їх облік. Існують три основні методи забур’яненості: окомірний, кількісний, кількісно-ваговий.

Суть окомірного обліку полягає в тому, що пройшовши по межі і діагоналі поля забур’яненість посіву певної культури оцінюють за 4-бальною шкалою:

1 бал — трапляються поодинокі бур’яни;

2 бали — бур’янів мало, але вони вже не поодинокі;

3 бали — бур’янів багато, але менше, ніж культурних рослин;

4 бали — бур’янів на посіві більше, ніж культурних рослин, і вони переростають їх.

Забур’яненість посівів таким методом оцінюють кілька разів протягом вегетаційного періоду: на початку, в середині та наприкінці вегетації, зазнаючи при цьому і біологічні групу найбільш поширених бур’янів.

На основні обстеження у господарстві складають карту забур’яненості посівів. (мал. 1) Для цього в нижньому куті кожного поля на карті зазначають бал забур’яненості, а штрихами або фарбами умовно відмічають біологічні групи найбільш поширених бур’янів. Менш поширені грипи позначають умовними позначками і в балах в окремих сегментах уписаного в контур поля кола.

Під картою забур’яненості вміщують використані умовні позначення. Такі карти дають загальне уявлення про окультуреність окремих полів господарства.

Кількісний метод дає змогу визначити кількісний і видовий склад бур’янів. Суть його така. У польовому досліді по діагоналі ділянки в п’яти місцях на однакових відстанях накладають на поверхню ґрунту рамки площею 0,25 м2 (0,5×0,5) або (1×1) м2. У виробничих дослідах по діагоналі поля розміром до 100 га рамки накладають у 10 місцях, а на 100 — 150 га і більше — відповідно у 20 і 30.

У межах кожної рамки підраховують загальну кількість бур’янів, у тому числі мало-і багаторічних. Крім того, в групах мало- і багаторічних бур’янів зазначають окремо кількість одно- двосім'ядольних рослин.

За цим методом забур’яненості посівів визначають у шт. /м2, тому при використанні рамки 0,5×0,5 м кількість бур’янів у пробі перемножують на 4 — перевідний коефіцієнт на площу (1 м2: 0,25). Після перерахунку кількості бур’янів на площу 1 м2 забур’яненість оцінюють за трибальною шкалою:

Кількість бур’янів, шт/м2

Бал забур’яненості

Ступінь забур’яненості

малорічних

багаторічних

Менше 10

Менше 1

1

Слабкий

10−50

1−5

2

Середній

Більше 50

Більше 5

3

Сильний

Найбільш точно забур’яненість посівів визначають за допомогою кількісно-ваговой методу, при якому враховуються кількість і маса бур’янів. Для цього підраховані в межах рамок бур’яни без коріння зважують невисушеними і після висушування в лабораторії (у повітряно-сухому стані). Масу бур’янів визначають у г/м2 або ц/га. Цей метод дає змогу мати уявлення, як бур’яни затінюють культурні рослини і збіднюють ґрунт на воду та елементи живлення.

Видовий склад бур’янів ТОВ"Надія":

1. Ранні ярі:

Гірчиця польова — горчица полевая — Sinapsis arvensis

Редька дика — редька дикая — Raphanus raphanistrum

(Родина Капустові - Cruciferae)

2. Пізні ярі:

Мишій сизий — мышей сизый — Setaria glauca

(Родина тонконогові - Gramineae)

Лобода біла — марь белая Chenopodium album

(Родина лободові - Chenopodiaceae)

Щириця біла — щирица обыкновенная Amarantus retroflexus.

(Родина щирицеві -Amaranthaceae)

3. Зимуючі:

Грицики звичайні -пастушья сумка Capsella bursa pastoris

(Родина Капустові - Cruciferae)

Ромашка непахуча- ромашка непахучая — Matricaria peforata

(Родина Айстрові - Compositae

Талабан польовий — ярутка полевая Talaspi arvense.

(Родина Капустові - Cruciferae)

4. Озимі:

Бромус житній — костер польовой — Bromus arvensis

Бромус польовий — костер ржаной — Bromus secalinus

(Родина тонконогові - Gramineae)

5. Багаторічні кореневищні

Пирій повзучий — пырей ползучий Аgropyrum repens

(Родина тонконогові - Gramineae)

6. Багаторічні коренепаросткові

Березка польова — вьюнок полевой Convolvulus arvensis

(Родина березкові - Convolvulus)

Осот рожевий — осот розовый- Cirsium arvense

(Родина Айстрові - Compositae)

Структура посівних площ та урожайність с. -г. культур в господарстві

Структура посівних площ та урожайність с. г та урожайність с. -г культур представлена в таблиці 5

Аналізуючи дані таблиці 6 — видно, зернові культури в господарстві є основними і займають біля 61% від всієї посівної площі, кормові культури займають біля 18,1%, серед них превагу має кукурудза на силос — 11,2%. Щодо урожайності вирощуваних культур, то видно, що за останні три вона залишається стабільною і навіть у деяких культур підвищились.

Це говорить про правильну роботу господарства і ефективність і використання ґрунтів і природних ресурсів.

Таблиця 5

Структура посівних площ та урожайність сільськогосподарських культур

С. -г культура і пари

Площа посіву

Урожайність, ц/га

Середня

га

%

2008 р.

2009 р.

2010 р.

Чорний пар

25

7,4

-

-

-

-

Озима пшениця

120

23,8

38,6

11,8

36,7

28,4

Озиме жито

65,5

5,5

14,3

12,6

13,5

13,5

Ярий ячмінь

93

4,6

31,5

16,6

26,4

24,8

Кукурудза на зерно

147

7,5

46,5

45,4

37,8

43,2

Кукурудза на силос

84,5

15,8

248

268

350

288,6

Кукурудза на зелений корм

40

2,3

105

117

127

116,3

Цукровий буряк

100

5,6

282

245

264

263,6

Соняшник

45

7,2

23,5

25,6

13,2

20,7

Горох

22,5

5,0

22,3

27,6

35,4

28,4

Ярий ріпак

11,5

9,9

12,8

18. 8

14,3

15,3

Багаторічні трави

86

5,4

64,3

62,5

55,4

60,7

Всього

840

100

-

-

-

903,5

1.6 Існуючі сівозміни у господарстві

В господарстві існує така схема сівозміни:

Схема сівозміни

1. Горох

2. Озима пшениця

3. Озима пшениця

4. Кукурудза на силос

5. Озима пшениця

6. Ярий ячмінь

7. Кукурудза на зерно

Площа 840 га Середній розмір поля — 80,5га

Для оцінки прийнятих сівозмін нагадаємо, що рельєф землекористування господарстві представляє собою рівнинне плато. Тому немає необхідності проте немає необхідності розміщувати поля поперек схилу. Переважаючи вітер в даній місцевості - південно-східній. Вздовж країв кожного поля насаджені лісосмуги, що зменшують рушійні силу вітру.

Площа полів в сівозміні наближена до середньої. І якщо є відхилення, то незначні 9−10%. Це дуже добре, так як не дозволяє зменшувати в деякі роки площу основних сільськогосподарських культур.

Ґрунти мають хороші водно-повітряні, фізичні властивості, і при правильного обробітку, високу родючість. Всі поля знаходяться в однакових кліматичних умовах, з практично однаковим рельєфом, що дає можливість застосовувати однотипові агрономічні заходи по обробітку ґрунту і внесення добрив.

Якщо оцінювати сівозміну з точку зору правильності підбору попередників, то бачимо, що культури в сівозміни розміщені з недоліками. По-перше, два роки підряд розміщується озима пшениця. Дослідження Ерастівської дослідної станції показують, що повернення озимої пшениці через рік на попереднє місце після різних попередників продуктивніше, ніж вирощування її на одному полі протягом двох років. За даними Лебідя Є.М. (1991) нижче за якістю зерно озимої пшениці отримують при повторній сівбі.

Вихід кормових одиниць з 1 га сівозмінної ріллі - 15. 89 ц

Вихід зерна з 1 га сівозмінної площі - 14. 57 ц

Вихід перетравного протеїну з 1 га — 10,3 ц

ґрунт сівозміна ротаційний бур’ян

2. ПРОЕКТУВАННЯ ТА ОСВОЄННЯ УДОСКОНАЛЕНИХ СІВОЗМІН

2.1 Структура посівних площ с. г культур у господарстві 1 при розробці нової сівозміни

Для складання проекту землекористування вивчають і систематизують планово-картографічні, земельно-облікові, земельно-оціночні та інші відомості про стан і перспективи розвитку підприємства; роблять обстеження земель та розробляють заходи щодо їх раціонального використання; обстежують гідротехнічні ґрунтозахисні споруди, захисні лісові насадження, внутрішньогосподарську мережу доріг, господарські будівлі та ін; складають план розміщення культур по полям за останні два роки.

Після цього на підставі виконаних оцінок та обстежень приступають до розробки структури посівних площ.

Щоб правильно встановити площу посівів тієї чи іншої культури, треба знати обсяг виробництва продукції і планову врожайність даної культури.

На основі розробленої структури посівних площ та агровиробничої характеристики ґрунтів визначають площу сівозмін, склад культур, розмір та кількість полів кожної сівозміни Розмір і кількість полів у сівозміни визначають з таким розрахунком, щоб кожна культура займала одне або кілька цілих полів.

Встановивши кількість полів по кожній культурі, складають схему чергування культур у сівозміні, дають їй економічну оцінку, розробляють систему обробітку ґрунту та удобрення, заходи боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур. Після нарізання полів для кожної сівозміни закінчується перший етап її ведення у виробництво. Після нього починається другий етап — освоєння сівозмін.

Освоєння сівозмін — це поступовий перехід від старої структури посівних площ і того розміщення по полях, як воно було у господарстві до нової структури посівних площ і до прийнятого чергування культур нової сівозміни. Розміщення починають з найбільш вимогливих до попередників та родючості ґрунту культур, парових полів, і вже після цього розміщують решту культур. А в подальші роки, добиваються запланованого чергування культур сівозміни.

Сівозміну вважають освоєною тоді, коли: по-перше — досягли структури посівних площ нової сівозміни (культури займають ту кількість полів, як запланованого чергування культур (в рік освоєння культури повинні розміщуватися по запланованим в схемі попередникам)

Поряд з цим розробляють технології вирощування сільськогосподарських культур. Особливу увагу приділяють тим полям, де під час освоєння сівозміни заплановані посіви після поганих попередників. Удосконалена структура посівних площ с. -г культур та запланована (розрахункова) врожайність приводиться у табл. 6

Таблиця 6

Посівні площі у бригаді № 1 на рік освоєння удосконалених сівозмін та обґрунтування планової врожайності

С. -г культура та пар

Площа, га

Фактори приросту врожайності, ц/га

Врожайність, ц/га

Підвищення культури землеробства

Внесення: а) добрив

б) пестицидів

нові сорти

Зниження втрат при збиранні

До освоєння

На рік освоєння

Чорний пар

25

1,3

1,5

1,5

1,5

_

_

_

Озима пшениця

120

2,5

1,3

1,3

1,5

1,5

28,4

37

Кукуруза на зерно

147

3

4

2

-

2,5

43,2

55,2

Ярий ячмінь

93

1,5

1,5

1,5

1,0

1,0

24,8

30,2

Горох

22,5

1,2

-

1,0

1,2

2

28,4

35,5

Соняшник

45

1,5

1,3

1,0

1

1,0

20,7

32,1

2.3 Розробка удосконалених сівозмін

Кожна сівозміна складається з окремих ланок. Схеми польових сівозмін прийняти починати з покращувала, але на чолі схеми сівозміни прийнято починати з покращувача, але на чолі схеми сівозміни доцільно ставити парове поле. Під більш цінні, вимогливі до умов вирощування культури відводять кращі попередники, наприклад, чистий пар — озима пшениця — цукровий буряк. Покращувачі, якщо їх декілька, рівномірно віддаляють один від одного за схемою, для рівномірного використання їх післядії. Найгірші попередники (соняшник, суданську траву) відводять під пари.

При складанні ланок сівозмін підбирають попередники, які покращують родючість ґрунту та записують під першим номером у ланках. Ланка — це частина сівозміни, яка складається з двох-трьох культур та чорного пару і однієї-трьох культур. За ними розташовують культури, які погіршують родючість ґрунту. Підбирають найбільш сприятливі поєднання культур та їх попередників для умов господарства.

З ланок складають можливі варіанти сівозмін. Чим більше складено варіантів сівозміни, тим ймовірніше вибір раціонального варіанта. З усіх варіантів вибирають один оптимальний, який потім і освоюють. Цій сівозміні дається наукове обґрунтування.

Можливі варіанти ланок розробленої сівозміни

С. -г культура та пар

Варіанти ланок

1

2

3

Чорний пар

Чорний пар

Озима пшениця

Горох

Озима пшениця

Озима пшениця

Кукурудза на зерно

Озима пшениця

Кукурудза на зерно

Кукурудза на зерно

Ярий ячмінь

Кукурудза на зерно

Ярий ячмінь

Ярий ячмінь

Горох

4

5

6

Озима пшениця

Чорний пар

Горох

Озима пшениця

Озима пшениця

Кукурудза на зерно

Соняшник

Ярий ячмінь

Можливі варіанти схем сівозмін

1-ша сівозміна

2-га сівозміна

3-тя сівозміна

Чорний пар

Чорний пар

Чорний пар

Озима пшениця

Озима пшениця

Озима пшениця

Кукурудза на зерно

Ярий ячмінь

Горох

Ярий ячмінь

Кукурудза на зерно

Озима пшениця

Горох

Горох

Соняшник

Озима пшениця

Озима пшениця

Ярий ячмінь

Соняшник

Соняшник

Кукурудза на зерно

Перша і друга сівозміна найбільш раціональні з точки зору наукового обґрунтування чергування с/г культур. В них іде чергування просапних культур і культур суцільного способу посіву, під головні культури в сівозміні (озима пшениця — кукурудза на зерно — ярий ячмінь) підібрані оптимальні попередники. Але перевагу, на мою думку, слід віддати 2-й сівозміні, так як в ній дуже прибуткова культура — соняшник — розміщена в найкращій ланці для цієї культури. Це така ланка горох — озима пшениця — соняшник Тому ми вибираємо раціональну та оптимальну з усіх точок зору сівозміну — № 2 (табл. 7)

Таблиця 7

С. г культура та пар

Площа, га

Структура сівозміни, %

Кількість полів, яке займає культура

Схема прийнятої

сівозміни

Чорний пар

25

7,4

1

Чорний пар

Озима пшениця

120

43,8

2

Озима пшениця

Ярий ячмінь

93

4,6

1

Кукурудза на зерно

Кукурудза на зерно

147

7,5

1

Ярий ячмінь

Горох

22,5

5,0

1

Горох

Озима пшениця

120

23,8

1

Озима пшениця

Соняшник

45

7,9

1

Соняшник

Всього

572,5

100

-

-

2.3 Агротехнічне обґрунтування прийнятих сівозмін

В запропонованій сівозміні перше поле озимої пшениці іде після чорного пару. Це найкращий попередник серед усіх. Доведено, що в Степовій зоні урожайність озимої пшениці часто зумовлюють запаси доступної вологи в посівному шарі на час її сівби. У дослідах Миколаївської сільськогосподарської станції на чорноземах південного степу найбільші запаси вологи під час сівби озимої пшениці в середньому за чотири роки у півтораметровому шарі ґрунту спостерігалися після чорного пару (112,8 мм), значно менші - після гороху (65, 2 мм), кукурудзи на зелений корм і силос (відповідно 45,4 і 43,4 мм), люцерни другого року використання на один укіс (35,8 мм). Дослідженнями, проведеними в 1979—1987 рр. на чорноземах звичайних малогумусних Розівської дослідної станції доведено, що в південно-східному Степу найкращими попередниками озимої пшениці є чорні пари.

Після озимої пшениця іде ярий ячмінь. В багатьох дослідженнях доведено, що у сівозмінах Степу найкращим попередником озима, яку сіють по чорному пару. Тому вибрана ланка є оптимальною і дає сподівання на високий врожай озимої пшениці при високій культурі землеробства.

Як відомо, ярий ячмінь відноситься до хороших попередників практично для всіх сільськогосподарських культур. Але горох при достатніх опадах за осінньо-зимовий період практично не знижує врожайність. Це доведено багатьма дослідженнями вченими в різних науково-дослідних установах Степу України. В запропонованій сівозміні перед кукурудзою на зерно іде ярий ячмінь За даними Лебідь Є.М. (1992), найвищі врожаї у Степу України отримують при розміщенні його перед кукурудзою на зерно. Переваги ячменю перед іншими зерновими культурами полягає у тому, що він може сформувати високий врожай за рахунок вологи нагромадженій у верхніх шарах ґрунту в осінньо-зимовий період, а прирости врожаю зерна цієї культури від внесення добрив вищі, ніж інших зернових культур. Горох відноситься до найкращих непарових попередників для озимої пшениці поряд з багаторічними травами на один укіс та культурами на зелений корм. Тому і вибір в цій сівозміні цього попередника є оптимальним. Цінність цієї культури не обмежується тільки виробництвом високобілкового зерна і вирішенням проблеми рослинного білку, а й виробництвом біологічного азоту та поліпшенням родючості ґрунту. Соняшник розміщується останнім у сівозміні, його найкращим попередником є озима пшениця. Тому ми і розмістили так її у нашій сівозміні.

У сівозміні соняшник може займати одне поле в підзоні нестійкого зволоження, а в підзоні недостатнього зволоження-не більш як при одному полі.

Після соняшнику доцільно розміщувати культури на зелений кормі силос, що дає можливість успішно боротися з падалицею та забезпечує швидке відновлення запасів у ґрунті.

Аналізуючи дану сівозміну можна зробити висновок, що дана сівозміна дозволить найраціональніше використати орні землі, матеріальні та трудові ресурси. ВВона відповідає конкретним природно-кліматичним умовам і спеціалізації господарства і впливає позитивно на врожайність та родючість ґрунту. Щоб оцінити продуктивність освоєної сівозміни проводять підрахунок основних показників (табл. 8)

2.5 План освоєння сівозміни

Таблиця 9

План переходу до нової сівозміни

№ поля

Розміщення культур в сівозміні

до освоєння

В роки освоєння

2009 р.

2010 р.

2011 р.

2012р.

культура

S, га

культура

S, га

культура

S, га

культура

S, га

1

Горох

133

Озима пшениця

133

Чорний пар

133

Озима пшениця

133

2

Озима пшениця

128

Озима пшениця

128

Озима пшениця

128

Кукурудза на зерно

128

3

Озима пшениця

140

Кукурудза на зерно

140

Кукурудза на зерно

140

Ярий ячмінь

140

4

Кукурудза на силос

135

Кукурудза на силос

135

Ярий ячмінь

135

Горох

135

5

Озима пшениця

95

Озима пшениця

95

Горох

95

Озима пшениця

95

6

Ярий ячмінь

93

Горох

93

Озима пшениця

93

Соняшник

93

7

Кукурудза на зерно

116

Ярий ячмінь

116

Соняшник

116

Чорний пар

116

2.5 Ротаційна таблиця освоєної сівозміни

Для контролю за зміною культур по роках та полях в сівозміні складають ротаційну таблицю, початком якої є рік освоєння сівозміни, а тривалість її дорівнює числу полів в сівозміні (табл. 10) Ротація сівозміни — це інтервал часу, на протязі якого кожна культура і пар проходять через усі його поля в послідовності, передбаченою схемою сівозміни.

3. СИСТЕМА ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ ТА ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З БУР’ЯНАМИ В СІВОЗМІНІ

3.1 Система обробітку ґрунту

Обробіток ґрунту — це механічна дія на ґрунт робочими органами з метою створення найкращих умов для росту і розвитку культурних рослин.

Заходи обробітку ґрунту поділяються на: основні, поверхневі і спеціальні.

Основний обробіток ґрунту — механічна дія на ґрунт робочими органами машин і знарядь на всю глибину орного шару, але не менш ніж на 18−20 см. Основний обробіток ґрунту ділиться на:

— оранку

— безполицеве глибоке розпушування

— плоско різний обробіток

— Під заходами поверхневого обробітку ґрунту розуміють одноразову дію на ґрунт робочими органами машин і знарядь до 12−14 см

— Залежно від глибини розрізняють такі обробітки ґрунту:

— поверхневий до 8 см

— мілкий 8−16 см

— середній 16−24 см

— глибокий понад 24 см

3.1 Система обробітку ґрунту по новій польовій сівозміні

Залежно від технології виконуваних операцій виділяють два основних обробітку ґрунту:

— полицевий (з перевертанням)

— безполицевий (без перевертання)

Система обробітку ґрунту — це сукупність заходів обробітку ґрунту, виконуваних в певній послідовності для створення оптимальних умов для росту і розвитку рослин

При вирощуванні культур розрізняють системи обробітку ґрунту під озимі та ярі культури.

— Система обробітку ґрунту під ярі культури поділяється на:

— зяблевий обробіток

— передпосівний

— післяпосівний

Чорний пар-Основний обробіток-складається з дискування та оранки

Забур`яненість поля однорічними бур’янами

Весняно-літній-проводиться при застосуванні загально-винищувального гербіциду.

Озима пшениця — Передпосівний обробіток і сівба проводиться при достатніх запасах вологи.

Післяпосівний обробіток-прикочування посівів.

Кукурудза на зерно — Основний обробіток проводиться за типом поліпшеного зяблевого.

Передпосівний обробіток і сівба-проводять на фоні якісного зяблевого обробітку.

Передпосівний обробіток проводиться багатоопераційним агрегатом з загортанням гербіцидів.

Післяпосівний обробіток-проводять на фоні внесення гербіциду.

Ярий ячмінь — Основний обробіток-стандартний зяблевий обробіток при засміченості поля однорічними бур`янами. Передпосівний обробіток і сівба-ранньовесняне боронування середніми зубовими боронами. Сівба проводиться одночасно з коткуванням і боронуванням на розпушеному ґрунті.

Післяпосівний обробіток не проводиться

Горох — Основний обробіток-протиерозійній зяблевий з застосуванням безполицевих знарядь.

Передпосівний обробіток і сівба, ґрунт весною розпушений, передпосівний обробіток застосовується відразу, посів стерньовими сівалками. Сівба проводиться одночасно з коткуваням і боронуванням на розпушеному ґрунті. Післяпосівний обробіток не проводиться.

Озима пшениця — Основний обробіток-безполицевий. Передпосівний обробіток і сівба — при пересушеному верхньому шарі ґрунту. Післяпосівний обробіток-прикочування посівів.

Соняшник — обробіток ґрунту за системою «no-till». Після збирання попередника-застосування загально-винищувального гербіциду у мінімальній нормі.

За три неділі до посіви його застосовують ще раз у тій же нормі.

3.2 Заходи боротьби з бур’янами

Існують попереджувальні, винищувальні і спеціальні міри боротьби з бур’янами в сівозміні

Попереджувальні - направлені на ліквідацію джерел, осередків і прискорення їх ліквідації.

До них відносять: очистка посівного матеріалу, своєчасний збір урожаю, підготовка і зберігання гною, та ін.

Винищувальні - сприяють винищенню як бур’янів, що ростуть на с/г угіддях, так і органів їх генеративного і вегетативного розмноження, що знаходяться в ґрунті, а також зниження їх життєздатності.

В свою чергу, винищування в ґрунті бур’янів за допомогою його обробітку — найдревніший і найпоширеніший спосіб, який належить до винищувальних заходів по виведенню бур’янів. Для знищення бур’янів в період вегетації застосовують фізико-механічні заходи боротьби з бур’янами. В процесі догляду за рослинами велике значення має після сходове боронування. Його можна проводити до і після появи сходів культурних рослин. При цьому знищується значна частина молодих паростків бур’янів без пошкодження сходів культурних рослин.

Ефективний захід знищення сходів бур’янів при вирощуванні просапних культур — міжрядний обробіток з своєчасним видаленням бур’янів з рядків чи гнізд

Спеціальні - полягають в локалізації, зниженні шкідливості, а далі і в винищуванні найбільш шкідливих, потенціально-небезпечних (пирій повзучий, гірчак степовий) бур’янів.

В боротьбі з бур’янами використовується фізичні, механічні, біологічні, екологічні, організаційні і комплексні методи.

Конкурентні відносини між культурними рослинами і бур’янами в значній мірі регулюється біохімічним впливом. Сутність його полягає в тому, що рослини, які знаходяться в процесі вегетації, мікроорганізми, продукти розкладу післязбиральних решток виділяють фізіологічно-активні речовини, які впливають на інші рослини — в одних випадках стимулюючи, а в інших — гальмуючи. Одним з важливих і простих шляхів запобігання росту засміченості полів полягає в щорічному чергуванні культур — сівозміні.

Під біологічним способом боротьби з бур’янами розуміють знищення чи придушення їх за допомогою різних організмів, для яких, ушкоджена рослина є джерелом живлення. Такими організмами можуть бути віруси, бактерії, гриби, нематоди, комахи та ін.

За матеріалами і трудовими витратами попереджувальні заходи вигідніше винищувальних, тому що легше попередити проростання шкідливих бур’янів, ніж винищувати їх до попереджувальних заходів.

Чим краще використовувати весь арсенал агротехнічних заходів, тим рідше доведеться застосовувати хімічні речовини

В даній курсовій роботі розроблена система хімічних заходів боротьбі з бур’янами, враховуючи при цьому, що застосування гербіцидів дає можливість замінити деякі заходи обробітку ґрунту або зменшити їх кількість. Розробку цієї системи проведена на підставі визначеного типу забур’яненості в кожному полі сівозміни. При цьому рекомендовано декілька гербіцидів, які можна застосовувати в конкретному випадку, а також вказана норма, строк і спосіб їх застосування (табл. 12)

3.3 Охорона праці та навколишнього середовища при роботі з гербіцидами

В машинах, що використовується для робіт з гербіцидами, всі з'єднання, магістралі, переміщення гербіцидів повинні мати ущільнюючі прокладки. Машини з недостатнім ущільненням з'єднань до роботи не допускається.

Манометри на оприскувачах, які працюють під тиском, перед роботою повинні бути перевірені на точність показників.

Обробка посівів і інших об'єктів проводиться тільки після попереднього обстеження спеціалістами з захисту рослин і встановлення доцільності такого обробітку.

Всі працюючі, які приймають участь в внесенні гербіцидів, повинні бути забезпеченими всіма засобами індивідуального захисту. Після обробітку посівів гербіцидами необхідно ретельно вимити все тіло, а одежу випрати.

Для безперебійної роботи обприскувачів треба отримати в доброму стані внутрішні фільтри та насоси обприскувача. При засміченні наконечників їх промивають водою. В жодному разі не можна поочищати наконечників металевими предметами — дротом, цвяхами тощо. Шланги й наконечники у місцях їх з'єднання не повинні пропускати робочого розчину.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой