Поняття про колектив, розвиток та шляхи їх формування

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Психология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Поняття про колектив, розвиток та шляхи їх формування

Зміст

соціальній група колектив підліток

Вступ

1 Поняття про малу групу і її сутнісні ознаки

2 Класифікація малих груп

3 Колектив як різновид малої групи

4 Соціометричний напрямок вивчення малих соціальних груп

5 Психологічні особливості підліткового віку

6 Міжособистісні стосунки підлітків у групі

Висновки

Список літератури

Вступ

У сучасних умовах кризи соціалізація підлітка набуває гострого характеру. Отримання нових знань, перейняття чужого досвіду відбувається у безпосередній взаємодії із соціумом. Вся увага зосереджена на відносинах з однолітками, тому велику роль відіграє статус, яким наділена дитина у групі, колективі чи компанії друзів. І саме у цьому виникають проблеми і труднощі, які впливають на формування підлітка як особистості. Тому, дитині необхідна підтримка в його адаптації в суспільстві, в прагненні реалізувати себе, навчитися спілкуванню, самовихованню. Психологами зафіксована постійна тривога школяра, який перебуває у статусі відстороненого від класу, не прийняття однокласниками призводить до відсутності бажання іти до школи і вчитися, низького рівня успішності. І це наштовхує дитину стати учасником іншої групи, тієї де її будуть сприймати і підтримувати. Саме у таких випадках підліток стає заручником груп для яких характерна неправомірна поведінка, а в кінцевому випадку співучасником злочинів.

Дуже важливим аспектом у розвитку дитини є її соціометричний статус у групі. Тому гуманізм сучасного виховання і навчання у школі повинен будуватися на діалозі взаєморозуміння, довіри і підтримки як з боку вчителів, так і однокласників.

В цілому зусилля вчителів і психологів повинні бути спрямовані на створення сприятливих соціально — психологічних умов розвитку дітей.

Актуальність даної проблеми полягає у тому, щоб виявити основні причини соціометричного статусу і те як він впливає на становлення особистості в старшому підлітковому віці.

1 Поняття про малу групу і її сутнісні ознаки

Мала група відіграє в житті людини надзвичайно важливу роль. Вона представляє собою саме ту елементарну ланку соціальної організації, через яку окремі індивіди безпосередньо взаємодіють із суспільством. Для соціальної психології важливо те, що саме мала група є тим мікропростором, у якому функціонує індивід і формується як особистість, індивідуальність, набуває досвід соціальної взаємодії.

За більш ніж столітню історію експериментальної соціальної психології дослідники сформували незліченну кількість визначень цього поняття. Це пояснюється тим, що мала група має складну природу і різні автори застосовували відмінні підходи до розуміння проблеми, акцентуючи увагу на тих чи інших сторонах групового життя.

З урахуванням системного підходу, спочатку визначимо місце малої групи у соціальній організації суспільства. Різноманітні сукупності індивідів соціальна психологія позначає загальними поняттями «соціальна спільність», «соціальна група».

Ознаками, які об'єднують людей у соціальні спільності, є спільні цілі, інтереси, умови життєдіяльності, вік, стать, їх належність до єдиної культури, релігії, спосіб життя. Це дає підстави розглядати соціальну спільність як сукупність людей, що характеризуються спільними умовами життєдіяльності, інтересами, належністю до територіальних, культурних, релігійних, професійних утворень.

Будь-яка сукупність людей, що розглядається з точки зору їх соціальної спільності, може трактуватися як соціальна група. Все соціальне життя індивіда у суспільстві здійснюється через різні соціальні групи, які між собою суттєво відрізняються. Сім'я, компанія друзів, черга у магазині, юрба на вулиці - все це соціальні групи.

Соціальні групи — це відносно сталі сукупності людей. На відміну від ширшого поняття — соціальної спільності, у групі індивіди пов’язуються не лише спільністю умов і засобів життєдіяльності чи іншими ознаками, але й взаємовпливами, спільною діяльністю, системою стосунків, що регулюються спільними інтересами, цінностями і нормами. Поняття «соціальна група» передусім позначає функціонування певного угруповання, товариства. Об'єктивною основою існування будь-якої групи є спільна діяльність її членів. Окрім того, група задана місцем у системі суспільного розподілу праці. Група як цілісність є суб'єктом цієї діяльності.

Поняття «мала група» виступає як різновид соціальної групи, учасники якої особисто знають один одного і безпосередньо контактують один з одним. Як правило, це невелике за кількістю об'єднання людей. Малу групу часто позначають як «первинну» або «контактну групу», оскільки вона є найближчим середовищем формування особистості, такою, що впливає на потреби, соціальну активність і психологічний стан людини.

Зосереджуючись на окремих ознаках малих груп, різні вчені по різному тлумачили це поняття. За Р. Бейлзом, мала група, є: певна кількість людей, які активно взаємодіють між собою протягом більше як однієї зустрічі лице в лице, так що кожний одержує певне уявлення про всіх решту, достатнє, щоб розрізнити кожного персонально, реагувати на нього або пізніше, згадавши його.

Дж. Хомас визначив малу групу як певну кількість людей, які взаємодіють між собою протягом певного часу, і достатньо нечисленну, щоб мати можливість контактувати один з одним без посередників.

З великої кількості визначень малої групи дослідник Г. М. Андрєєва пропонує, на її думку, найбільш синтетичне і універсальне, але зауважує, що воно не претендує на точність і носить швидше описовий характер: мала група — це не численна за складом група, члени якої об'єднані спільною соціальною діяльністю і знаходяться у безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних стосунків, групових норм і групових процесів.

Узагальнюючи запропоновані підходи, можна зробити висновок, що мала група розвивається на основі спільної мети, яка породжує спільну діяльність, спільні цінності і способи взаємодії, а також за безпосередністю контакту осіб у групі, що створює можливості для міжособистісного спілкування. На основі цього малу групу можна визначити наступним чином:

Мала група — невелика за чисельністю спільність, у якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їхньої взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних стосунків і тривалості їх існування.

Ознаки малої групи. Малу групу можна виділити із соціального цілого за певними ознаками.

Ш Із сторони психологічної складової;

Ш Із сторони соціальної складової;

Перший план (психологічний) розглядає малу групу «з середини» і визначає її як таку, де здійснюються безпосередні міжособистісні контакти

Людей («лице в лице»). тут акцент робиться на ознаках, які характеризують групу взагалі і не виходячи за межі самої групи.

Найбільш демонстративним прикладом цього підходу є пояснення малої групи американським спеціалістом з групової психології Марвіном Шоу. Він визначає малу групу як спільність двох або більше людей, які взаємодіють один з одним таким чином, що кожна особа впливає і підлягає впливу кожної іншої особи. Разом з тим він вважає, що, хоч взаємодія є суттєвою ознакою, яка відрізняє групу від простого скупчення людей, тим не менш важливими є і багато інших її характеристик, а саме:

v Певна тривалість існування групи;

v Наявність спільної мети або цілей;

v Розвиток певної групової структури;

v Усвідомлення індивідами, які входять у групу, себе як «ми» або свого членства у групі.

Але група не ізольована від суспільства, її присутність у ньому є фактом, який фіксується іншими (групами або окремими індивідами). Тому ще один дослідник малих груп Р. Браун називає серед важливих ознак малої гупи таку:

v Усвідомлення існування малої групи (саме як цілого)

іншими особами, які знаходяться поза групою.

Другий план (соціальний) відштовхується від розуміння малої групи як мінімального осередку більш широкої спільності людей — суспільства, тобто як елементарної ланки структури соціальних відносин. За такого підходу мала група виступає не як спільність людей сама пособі (абстрактна, ізольована від суспільства), а як суб'єкт якоїсь конкретної суспільної системи, як автономна суспільна одиниця. У виявленому контексті мова вже йде про таку малу групу, у якій суспільні відносини виступають у формі безпосередніх особистих контактів (за Г. М. Андрєєвою).

Цей підхід фіксує і нові ознаки малої групи. Так, поняття взаємодії суб'єктів у малій групі наповнюється новим змістом: встановлюється факт «спільної соціальної діяльності». У новому визначені відображається і ще одна специфічна ознака малої групи, пов’язана із розповсюдженням у психології терміном «контактна група «, який тут набуває конкретного змісту: мала група — це не просто будь-які контакти між людьми, а такі контакти, у яких реалізуються певні суспільні зв’язки і які опосередковані суспільною діяльністю.

Отже, відправним моментом в аналізі малої групи є трактування її як ланки системи суспільних відносин, які переломлюються у специфіці безпосередніх («лице в лице») міжособистісних контактів. Їх розвиток, опосередкований фактором соціальної діяльності приводить до набуття групою різноманітних соціально — психологічних характеристик. Ці характеристики повинні відображати ознаки групи як цілісної мікросистеми соціальних і психологічних відносин.

2 Класифікація малих груп

Чисельність малих груп у суспільстві передбачає їх велику різноманітність, а тому з метою дослідження потрібна їх класифікація. На сьогодні найбільш поширеними є три класифікації:

1. Поділ малих груп на «первинні» і «вторинні»

2. Поділ їх на «формальні» і «неформальні»

3. Поділ на «групи членства» і «референтні групи».

Історично першим є розподіл малих груп на «первинні» і «вторинні», що було запропоновано американським дослідником Ч. Кулі (1864−1929). Первинні групи (сім'я, дитячі групи, сусіди) є, згідно з визначенням Ч. Кулі, основними соціальними осередками і характеризуються інтимними, особистісними, неформальними зв’язками, безпосереднім спілкуванням, сталістю і малочисельністю. Первинна група характеризується високим рівнем солідарності, глибоко розвинутим почуттям «ми». Ці групи здійснюють найбільший вплив па формування соціальних ідеалів індивіда і є первинними в тому розумінні, що індивід отримує в них перший досвід соціальної єдності.

Через первинну групу людина найбільш ефективно засвоює цінності і традиції суспільства, в них відбувається первинна соціалізація особистості. Вважається, що відсутність або нестача міжособистісних зв’язків в період первинної соціалізації може вилитися у погіршення особистих якостей людини і основних характеристик людської природи взагалі, що може ускладнитись духовною неповноцінністю, і негативною поведінкою людини.

Ч. Кулі вказує на дві основні функції первинних груп: 1) бути джерелом моральних норм, які людина отримує в дитинстві і якими керується протягом всього свого життя; 2) бути засобом підтримки і стабілізації дорослої людини. Ч. Кулі визначав особистість як суму психічних реакцій людини на думку про неї оточуючих (теорія «дзсркального"Я»). Первинна група формує особистість, але кожана первинна група є частиною суспільства, великої соціальної групи, тому вона є трансформатором ідей, установок і норм, що снують в суспільстві як цілісній системі. Отже, первинні групи формують особистість не самі по собі, а як органічна частина всієї соціальної системи вцілому.

Хоча формально первинні групи притаманні людському суспільству на всіх етапах його розвитку, зміст групових відносин і значення цих груп для особистості змінюється в зв’язку з перетворенням як соціально-економічних відносин в суспільстві в цілому, так і окремих соціальних процесів. На противагу терміну «первинна група» введено термін «вторинна група», яка визначається як сукупність людей, які опосередковано зв’язані загальною діяльністю у досягненні загальної цілі.

Вторинні групи (класи, нації, партії), згідно з концепцією Ч. Кулі, утворюють соціальну структуру суспільства, в яку сформований індивід втягнений лише частково як носій певної функції. Як стверджує Ч. Кулі, «людське життя» постійно еволюціонує, і уявити його можна лише описуючи окремі соціальні факти, якими є досвід первинної групи, що синтезує в собі індивідуальну і загальну свідомість. Первинну групу і суспільство зв’язує ідеал «морального співтовариства» — домінуючого соціального уявлення відносно найбільш загальних питань зміни і розвитку. Цей ідеал потребує розширення демократії, комунікації, гуманізації соціальних реформ еволюційного характеру. Отже, первинні і вторинні групи тісно взаємопов'язані і характер цього взаємозв'язку визначає стан суспільства.

Історично другою із запропонованих класифікацій малих груп є розподіл їх на формальні і неформальні. Вперше такий розподіл груп було запропоновано теж американським дослідником Е. Мейо у проведенні ним відомих хоторнських експериментів. Згідно концепції Е. Мейо, формальна група — це вид малої групи, становище і поведінка окремих членів якої строго регламентується офіційними правилами організації і соціальними інститутами. Формальна група утворюється для виконання функцій, які чітко визначені певною системою більш високого рівня. Так, наприклад, виробниче підприємство визначає основну функцію виробничої бригади. Всередині бригади відбувається диференціація цієї функції в залежності від індивідуальної позиції кожного члена бригади.

Структура формальної групи і тип її поведінки визначаються групою більшого масштабу або суспільства в цілому. У відношенні до індивідів, які в неї входять, формальна група є чимось зовнішнім, незалежним від їх волі, бажань, емоцій. Формальна група приписує кожному члену певну функцію; визначає певний режим її виконання, безвідносно до їх особистісних особливостей; передбачає відповідні норми відносин з іншими членами групи, а також форми і критерії оцінки його діяльності, винагороду і стимулювання.

Міжособистісні стосунки у формальних групах складаються в межах встановлених офіційних рамок. Авторитет визначається посадою, а не особистими якостями.

Всередині формальних груп Е. Мейо було виявлено також і «неформальні» групи. Після хоторнських експериментів, в яких було виявлено сутність робітничої бригади як такої малої соціальної групи, в якій кожен робітник почуває себе не одинаком, а членом спаяної соціальної організації, термін «неформальна група» став широко застосовуватись в соціальній психології.

Неформальна група — це вид малої групи, яка виникає в рамках формальної соціальної організації на основі міжособистісних відносин, загальних інтересів, взаємних емпатій. Це такий тип організації соціальних відносин, який характеризується відносною незалежністю від соціальних структур, нечітко вираженою ціллю групової діяльності і неформальним контролем, основаним на традиції і залежним від міри усвідомленості групового членства. Неформальну групу називають також «психологічною» або «групою за інтересами», бо в основі її утворення лежать або чисто психологічні, емоційні відношення, або загальні особисті інтереси. Суттєву роль у її утворенні відіграє ситуація. Вона утворюється на особистісній основі в результаті ініціативи індивідів, які її складають. В групі в цілому довільно розвивається система поведінки, яка сприяє задоволенню потреб її членів.

Основна функція неформальної групи, за концепцією Е. Мейо, полягає у захисті робітниками своїх економічних інтересів: збереження незалежної норми виробітки, що відповідає неформальному груповому стандартові. Дослідження показали, що індивідуальна продуктивність праці знаходиться під сильним впливом міжособистісних відносин в бригаді. Суспільна думка на рівні малої групи є моральним регулятором відношення до праці. Тому Е. Мейо і його послідовники в розумінні і поясненні неформальних робочих груп в цілому і діяльності їх членів зокрема, бачили центральну проблему соціально-психологічного дослідження малих груп.

Співвідношення формальної і неформальної структур в малій групі визначає її соціально-психологічний клімат. За допомогою цього поняття визначаються моральна і емоційна сторони системи людських відносин, які склались в групі. Психологічний клімат включає в себе сукупність моральних норм і цінностей, якими керуються члени групи в своєму ставленні до справи, що їх об'єднує а також до інших членів групи. Психологічний клімат суттєво характеризує емоційний настрій, який переважає в групі.

Третя традиційна класифікація малих груп виділяє групи членства і референтні групи. Поняття «референтна група» було введено американським соціальним психологом Г. Хайменом. В його експериментах було показано, що частина членів малих груп (це були студенти) поділяє норми поведінки, що прийнятні не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Такі групи, в яких індивіди не включені реально, а норми цих груп приймають, Хаймен назвав референтними групами. Розглядаючи малі групи, що здійснюють вплив на поведінку індивіда, інший американський дослідник М. Шеріф розділив їх на два види: групи членства, членом яких індивід являється, проте з їх цінностями і нормами не співвідносить свої погляди і поведінку, і референтні групи, цінності і норми якої індивід поділяє. Пізніше інші дослідники (Р. Мертон, Т. Ньюком) поширили поняття «референтна група» на всі об'єднання, які є для індивіда еталоном в оцінці їх власного соціального становища, дій, поглядів. Це може бути як група, до якої належить даний індивід, так і група, членом якої він хотів би стати або був раніше.

Розрізняють реальну і умовну референтну групу. Реальна — це група людей, які є для особистості еталоном реалізації оптимальних для неї соціальних норм і цінностей; умовна — це відображені у свідомості індивіда його ціннісні і нормативні орієнтації, його життєві ідеали, що виступають в формі персоніфікованих еталонів і ідеалів. Ці персоніфіковані образи людей являють собою «внутрішню аудиторію», на яку особистість орієнтується своїх думках і діях.

3 Колектив як різновид малої групи

Поняття, що стосується співвідношення понять «мала група» і «колектив» дуже часто розглядалося у науковій літературі. Вчені зробили загальний висновок: колектив — це особливо якісний стан малої групи, яка досягла найвищого рівня соціально — психологічної зрілості, маючи на увазі ступінь розвитку її соціально — психологічних характеристик. Вже стало майже трюїзмом положення: будь — який колектив являє собою малу групу, але не будь — яка мала група може бути визнана колективом.

Колектив — це група, у якій міжособистісні стосунки між його членами опосередковуються змістом спільної діяльності, яка одночасно відображає і суспільно, і особистісно значимі цілі й цінності. Саме в цьому основна відмінність колективу від інших груп. Іншими словами, колектив відрізняється від інших груп тим, що це «група людей, які складають частину суспільства, об'єднані спільними цілями і близькими мотивами соціальної діяльності, що відповідають цілям цього суспільства». Мала група, яка не досягає рівня розвитку колективу, на відмінно від останнього, може позначити сукупність людей, пов’язаних такою спільною метою, завдяки досягненню якої можуть бути задоволені індивідуальні потреби її членів.

В середині колективу як соціальної спільності людей, яка досягла високого рівня свого розвитку, виникають нові психологічні явища, зокрема, феномен колективістського самовизначення. Він проявляється у вибірковому ставленні кожного свого члена до будь — яких явищ через призму колективних переконань, принципів, ідеалів, спільних цілей. Виникає також явище колективної ідентифікації - такої форми гуманних стосунків, коли переживання одного представника даної групи викликають у решти її членів не просто співчуття, а активні альтруїстичні дії, прагнення надати безкорисливу допомогу і підтримку.

В умовах колективу видозмінюється і соціальний контроль — система способів впливу даної групи на своїх членів з метою регуляції їхньої поведінки. Соціальний контроль в умовах колективу характеризується гнучкістю і диференційованістю, група охоче передає частину свої функцій самим членам колективу шляхом вироблення у них ефективних систем самоконтролю.

4 Соціометричний напрямок вивчення малих соціальних груп

Поняття соціометрія (від лат. Societas — суспільство) — теоретичний напрямок у вивченні малих соціальних груп у соціальній психології та соціології, який досліджує емоційні міжособистісні відносини і екстраполює свої висновки на великі соціальні групи та суспільство в цілому; кількісне вимірювання емоційних відносин в малих групах.

Термін «соціометрія «виник в кінці ХІХ ст. в зв’язку з описанням можливих способів вимірювання соціального впливу одних груп людей на інші. Теоретичне і ідеологічне обгрунтування соціометрії як методу пізнання і вимірювання соціальних явищ здійснено Дж. Морено. Морено виходив з необхідності створення «наскрізної науки», яка б охопила всі рівні соціального життя людей і включила б не тільки вивчення соціальних проблем, але й їх вирішення. Згідно цього, в розумінні Морено «соціономія» (наука про основні соціальні закони повинна реалізувати себе в «соціодинаміці «(науці більш низького рівня про процеси, насамперед ті, що відбуваються в малих групах), «соціометрії «(системі методів виявлення і кількісного вимірювання емоційних, міжособистісних взаємовідносин людей в малих групах), а також у «соціатрії» (системі методів лікування людей, чиї проблеми і труднощі пов’язані з недостатніми навичками поведінки в малих групах).

Згідно з концепцією Дж. Морено, емоційні стосунки людей в групах являють собою атомістичну структуру суспільства, яка не доступна пересічному спостерігачеві і може бути виявленою за допомогою соціальної мікроскопії - теорії, яку Дж. Морено створив як елемент більш широкої концепції - мікросоціології. Як зауважує Морено, «соціально мікроскопія» у з'єднані з соціометричними прийомами поклала початок теоретичним і практичним основам мікросоціології. Вивчення «первинних атомістичних структур людських відносин» розглядалось Морено як «попередня і необхідна основна робота для більшості макросоціологічних досліджень».

Сутність «загальної теорії соціометрії» полягає у ствердженні того, що соціальні системи включають в себе не тільки суб'єктивні, зовнішньо виявлені відносини (макроструктури), але й суб'єктивні, емоційні відносини, які часто є прихованими (мікроструктури). Як зазначає Морено, всі напруги, конфлікти в суспільстві зумовлено неспівпаданням макро- та мікроструктур, тобто система симпатій — антипатій, яка відображає відносини на рівні мікроструктури, часто не вміщується в рамки заданої індивіду макроструктури. Отже, задача полягає в тім, щоб перебудувати макроструктуру таким чином, щоб привести її у відповідність з мікроструктурою. Тобто необхідна своєрідна «соціометрична революція», сутність якої полягає а тому, щоб розв’язати всі конфлікти в сучасному суспільстві шляхом підбору або перестановки людей відповідно до їх симпатій.

Соціометрія Дж. Морено здійснила значний вплив на розвиток соціальної психології малих груп. Методи соціометрії, псих одрами і соціодрами стали робочими інструментами, що дають корисну інформацію і використовуються у лікуванні неврозі, для профілактики і пом’якшення конфліктів, вимірювання соціально-психологічного клімату групи, виявлення в них неформальних лідерів та ін.

В нашій країні соціометрія використовується як метод дослідження, який дає можливість одержати кількісні характеристики групи: величину статусу кожної групи, наявність угрупувань всередині групи, міру згуртованості або розв’язання, дані про напружені або конфліктні діади, тріади, мікро групи. У розробку соціометричної методики зробили значний вклад вітчизняні дослідники (І.П. Волков, Я. Л. Коломинський, А. О. Реан, В.І. Паніотто та ін.) які досліджували соціометричний статус групи в залежності від віку, мотивації виборів та ін.

5 Психологічні особливості підліткового віку

Дітям підліткового віку притаманний підвищений інтерес до своєї особистості, потреба в усвідомленні й оцінці своїих особистих якостей. Аналізуючи й оцінюючи поведінку, підліток поступово порівнює її з поведінкою оточуючих людей, насамперед своїх товаришів. При цьому він дорожить думкою не тільки товаришів, але і дорослих, прагнучи виробити в собі такі риси, що дозволяли б йому домагатися успіхів у діяльності і поліпшувати взаємини з іншими людьми. Можливість усвідомити, оцінити свої особисті якості, задовольнити властиве йому прагнення до самовдосконалення підліток одержує в системі взаємодії з «світом людей». І сам цей світ сприймається їм саме за посередництвом дорослих людей. Підліток чекає від них розуміння, довіри.

Якщо ж дорослі не вважаються з тим що підліток уже не маленька дитина, то з його боку виникають образи і різноманітні форми протесту -- брутальність, упертість, неслухняність, замкнутість негативізм. Однак неслухняність, свавілля, негативізм, упертість аж ніяк не являють собою обов’язкових рис характеру підлітка. Лише як наслідок неправильного підходу до підлітка, коли не враховуються його психологічні особливості, як наслідок недоробок виховання часом виникають конфлікти і кризи, ні в якій мері не є фатальними і неминучими. Підліток, як уже відзначалося, прагне бути і вважатися дорослим. Він усіляко протестує, коли його дріб'язково контролюють, карають, вимагають слухняності, підпорядкування, не зважаючи на його бажання, інтересами. На жаль, у шкільній і сімейній практиці частина педагогів і батьків дотепер у своїх міркуваннях і діях дотримують «зручної» формули: підліток -- дитина, і тому він повинний беззаперечно слухатися вчителя, батьків уже тому, що вони дорослі. Багато дорослих заявляють підліткам 12 і навіть 15 років: «Тобі рано заперечувати, слухай і роби так, як тобі говорять. Виростеш, тоді і будеш сперечатися». Помилкове уявлення, начебто підліток ще маленька дитина, не здатний до прояву власної ініціативи, ставить того в залежне положення, виключає можливість співробітництва з ним.

Е. Шпрангер вказує, що однієї з основних особливостей віку в цілому є відкриття власного «я». Останнє вираження представляється нам невірним, оскільки Шпрангер має на увазі відкриття особистості. Нам здається, що було б вірніше говорити про розвиток особистості і про завершення цього розвитку в перехідному віці. Вчений виправдує своє формулювання тим, що і дитина має своє «Его». Однак вона його не усвідомлює: Він має на увазі своєрідне перенесення уваги, внутрішню рефлексію, тобто мислення, спрямоване на самого себе. У підлітка виникає рефлексія, у дитини вона неможлива.

А. Буземан поставив метою досліджувати розвиток рефлексії і зв’язану з нею самосвідомість на основі вільних творів дитини і підлітка. Один з основних фактів, виражаючи словами вченого, полягає в зв’язку між соціальним станом і рефлексією. Інший основний факт говорить про те, що процес самосвідомості не є якоюсь закріпленою і постійною здатністю, що виникає відразу повною мірою, це тривалий розвиток, що проходить через різні ступені.

Розвиток функцій самосвідомості, за Буземаном, відбувається в шести різних напрямках, з яких і складаються в основному найголовніші моменти, що характеризують структуру самосвідомості підлітка.

Перший напрямок є просто ріст і виникнення власного образа. Підліток починає усе більш і більш дізнаватися самого себе. Це знання стає усе більш обґрунтованим і зв’язковим. Тут існує багато проміжних ступній між зовсім наївним незнанням себе і багатим заглибленим знанням, що виявляється у підлітка до кінця періоду статевого дозрівання.

Другий напрямок у розвитку самосвідомості веде цей процес ззовні усередину. Буземан говорить, що спочатку діти знають тільки своє власне тіло. Лише в 12 — 15 років виникає свідомість, що існує внутрішній світ і в інших людей. Власний образ переноситься усередину. Спочатку він охоплює сновидіння і почуття. Важливо, що розвиток у другому напрямку не йде паралельно з наростанням самосвідомості в першому напрямку.

Третій напрямок розвитку самосвідомості - інтегрування. Підліток усе більш і більш починає усвідомлювати себе як єдине ціле. Окремі риси усе більш і більш стають у його самосвідомості рисами характеру. Він починає сприймати себе як щось ціле, а кожен окремий прояв — як частину цілого.

Четвертим напрямком розвитку самосвідомості є відмежування власне особистості від навколишнього світу, усвідомлення відмінності і своєрідності своєї особистості. Надмірний розвиток самосвідомості в цьому напрямку приводить до замкнутості, до болісних переживань відчуженості, що часто відрізняють перехідний вік.

П’ята лінія розвитку полягає в переході до суджень про себе у духовних масштабах, що починають застосовуватися дитиною і підлітком для оцінки своєї особистості і які запозичаються ними з об'єктивної культури, а не задані біологічно.

Шоста — і остання — лінія розвитку самосвідомості й особистості підлітка полягає в наростанні розходжень між індивідами, у наростанні інтеріндивідуальної варіації. У цьому відношенні рефлексія розділяє долю інших функцій. В міру усе більш зрілого розвитку задатків і більшої тривалості впливу середовища люди стають усе менш схожими один на одного. Вплив рефлексії не вичерпується тільки внутрішньою зміною самої особистості. У зв’язку з виникненням самосвідомості для підлітка стає можливим і незмірно більш глибоке і широке розуміння інших людей. Соціальний розвиток, що приводить до утворення особистості, здобуває в самосвідомості опору для свого подальшого розвитку.

У порівнянні з молодшим школярем, істотні зміни відбуваються в емоційній сфері підлітка. Якщо емоції молодшого школяра носять відносно спокійний характер і легко піддаються керуванню з боку вчителя, то емоції підлітка відрізняються великою силою і труднощами в їхньому керуванні. Підлітки відрізняються великою пристрасністю і запальністю. З цим зв’язане невміння стримувати себе, слабість самоконтролю, різкість у поведінці.

Підліткам властиві бурхливі прояви своїх почуттів. Якщо вони почувають найменшу несправедливість до себе, вони здатні «вибухнути», хоча потім можуть шкодувати про це. Емоційні переживання підлітків, на відміну від переживань молодших школярів, здобувають велику стійкість.

Нерідко почуття підлітка бувають суперечливі. Так, підліток з жаром захищає свого друга й у той же час знає, що його потрібно засудити. Підліток може бути й уважним, і «грубим», мати високе почуття власної гідності й у той же час плакати від незаслуженої образи, забувши про свою гідність. Дуже важливо, щоб ці протиріччя дозволялися на користь позитивних, суспільно значимих почуттів.

Підліток більш чуйно, у порівнянні з молодшими школярами, відноситься до думки колективу. Він дорожить цією думкою, поважає її, керується нею. Якщо молодшого школяра задовольняє похвала вчителя, то підлітка більше торкається суспільна оцінка. Він хворобливіше і гостріше переживає несхвалення колективу, чим несхвалення вчителя. Тому дуже важливо мати в класі здорову суспільну думку і вміти покладатися на нього. Підліток не вибачає образ у присутності однокласників чи інших осіб. Тому не слід дорікати, повчати, соромити підлітка при товаришах. Це може викликати гострий конфлікт.

Інший характер, у порівнянні з молодшим шкільним віком, здобуває і дружба. Якщо молодших школярів зв’язують сусідство, спільні ігри, то в основі дружби підлітків лежить спільність інтересів, моральних почуттів і якостей особистості. До дружби вони пред’являють досить високі вимоги. Від друга вони вимагають чесності, вірності і відданості. Але іноді дружба може приймати небажані форми.

Нові тенденції у вивченні підліткового віку (Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін, Л. І. Божович)

Л. С. Виготський докладно розглядав проблему інтересів у перехідному віці, називаючи її «ключем до всієї проблеми психологічного розвитку підлітка». Л. С. Виготський перелічив кілька основних груп найбільш яскравих інтересів підлітків, що він назвав домінантами. Це «езопова домінанта» (інтерес підлітка до власної особистості); «домінанта далі» (установка підлітка на великі, великі масштаби, що для нього набагато більш суб'єктивно прийнятні, чим ближні, поточні, сьогоднішні); «домінанта зусилля» (тяга підлітка до опору, подоланню, до вольових напруг, що іноді виявляються в упертості, хуліганстві, боротьбі проти виховательського авторитету, протесті й інших негативних проявах); «домінанта романтики» (прагнення підлітка до невідомого, ризикованому, до пригод, до героїзму).

Л. С. Виготський, як і Ж. Піаже, особливу увагу звертав на розвиток мислення в підлітковому віці. Головне в розвитку мислення оволодіння підлітком процесом утворення понять, що веде до вищої форми інтелектуальної діяльності, новим способам поведінки.

Згідно Л. С. Виготському, істотні зміни відбуваються в цьому віці й у розвитку уяви. Під впливом абстрактного мислення уява «іде в сферу фантазії». Говорячи про фантазію підлітка, Л. С. Виготський відзначав, що «вона звертається в нього в інтимну сферу, що ховається звичайно від людей, що стає винятково суб'єктивною формою мислення, мислення винятково для себе». Підліток ховає свої фантазії «як сокровенну таємницю й швидше зізнається у своїх провинах, ніж виявить свої фантазії».

Л. С. Виготський відзначав також ще два новоутворення віку. Це розвиток рефлексії і на її основі самосвідомості.

У концепції Д. Б. Ельконіна підлітковий вік, як усякий новий період, зв’язаний з новоутвореннями, що виникають з провідної діяльності попереднього періоду. Навчальна діяльність робить «поворот» від спрямованості на світ до спрямованості на самого себе. Особливості розвитку підлітка в цьому віці виявляються в наступних симптомах:

· Знову виникають труднощі у відносинах з дорослими: негативізм, упертість, байдужність до оцінки успіхів, відхід зі школи, тому що головне для дитини відбувається тепер поза школою.

· Дитячі компанії (пошуки друга, пошуки того, хто може тебе зрозуміти).

· Дитина починає вести щоденник. Багато хто з дослідників повідомляли про «таємні зошити і щоденники», у яких підліток «знаходить винятково вільний притулок, де ніхто і ніщо його не стискує. Наданий самому собі, він вільно і незалежно виражає свої внутрішні, часом глибоко інтимні переживання, що хвилюють думки, сумніви і спостереження».

· Усе перераховане свідчить про звертання дитини до самого себе. В усіх симптомах проглядається питання «Хто я?»

Як уже відзначалося, багато авторів зводили ці симптоми до початку статевого дозрівання. Однак, як підкреслює Д.Б. Ельконін, самозміна виникає і починає усвідомлюватися спочатку психологічно в результаті розвитку навчальної діяльності і лише підкріплюється фізичними змінами.

Порівнюючи себе з дорослим, підліток приходить до висновку, що між ним і дорослим ніякої різниці немає. Він починає жадати від навколишніх, щоб його більше не вважали маленьким, він усвідомлює, що також має права. Центральне новоутворення цього віку виникнення уявлення про себе як «не про дитину»; підліток починає почувати себе дорослим, прагне бути і вважатися дорослим, він відкидає свою приналежність до дітей, але в нього ще немає відчуття справжньої, повноцінної дорослості, але зате є величезна потреба у визнанні його дорослості навколишніми.

Для підліткового віку характерне панування дитячої співтовариства над дорослим. Тут складається нова соціальна ситуація розвитку. Спілкування зі своїми однолітками це провідний тип діяльності в цьому віці. Саме тут освоюються норми соціального поведінки, норми моралі, тут установлюються відношення рівності і поваги один до одного. Якщо підліток у школі не може знайти системи задовольняючого його спілкування, він часто «іде» зі школи, зрозуміло, частіше психологічно, хоча не так уже рідко і буквально.

У перехідний період відбуваються перетворення у всіляких сферах психіки. Кардинальні зміни стосуються мотивації. У змісті мотивів на перший план виступають мотиви, що зв’язані зі світоглядом, що формується, із планами майбутнього життя. Структура мотивів характеризується ієрархічною системою, «наявністю визначеної системи супідрядних різних мотиваційних тенденцій на основі ведучих суспільно значимих і мотивів, що стали важливими для особистості, Що стосується механізму дії мотивів, то вони діють тепер не безпосередньо, а виникають «на основі свідомо поставленої мети і свідомо прийнятого наміру». Саме в мотиваційній сфері, як вважала Л. І. Божович, знаходиться головне новоутворення перехідного віку.

Моральні переконання виникають і оформляються тільки перехідному віці, хоча основа для їхнього виникнення закладена набагато раніше. У переконанні, на думку Л. І. Божович знаходить своє вираження більш широкий життєвий досвід школяра, проаналізований і узагальнений з погляду моральних норм, і переконання стають специфічними мотивам поведінки і діяльності школярів.

Одночасно з розвитком переконань формується моральний світогляд, що являє собою систему переконань що приводить до якісних зрушень у всій системі потреб і прагнень підлітка. Ще одне новоутворення, що виникає наприкінці перехідного періоду, Л. И. Божович називала «самовизначенням». Із суб'єктивної точки зору воно характеризується усвідомленням себе як члена суспільства і конкретизується в новій суспільно значимій позиції Самовизначення виникає наприкінці навчання в школі, коли людина стоїть перед необхідністю вирішувати проблему свого майбутнього. Самовизначення відрізняється від простого прогнозування свого майбутнього життя, від мріянь, зв’язаних з майбутнім. Воно ґрунтується на вже стійко сформованих інтересах і прагненнях суб'єкта, припускає облік своїх можливостей і зовнішніх обставин, воно спирається на світогляд підлітка, що формується, і зв’язано з вибором професії

6 Міжособистісні стосунки підлітків у групі

У підлітковому і юнацькому віці найбільш значущою стає сфера спілкування з однолітками, в якій переважають дві тенденції: прагнення до спілкування і прагнення отримати визнання, бути прийнятим у даній групі, тобто: вміти познайомитися з симпатичним людиною; вільно почувати себе в компанії, поділяючи норми й інтереси значущої для нього групи; відчувати, що при спілкуванні з однолітками він не втрачає індивідуальність, може висловлювати свої думки і висловлювати почуття.

У процесі спілкування оформляються спільні погляди на життя на відносини між людьми, на своє майбутнє, іншими словами — формуються особистісні смисли життя. При цьому молоді люди вступають в певні відносини один з одним і з дорослими в залежності від різних завдань і вимог життя, орієнтуючись на особистісні особливості і якості людей, свідомо підкоряючись нормам і правилам, прийнятим у суспільстві.

Сучасна молодь перебуває в складних умовах реальної ситуації швидко змінити стиль життя, ідеології, системи цінностей. І, як правило, потреба молодих людей у сприятливому довірчому спілкуванні з однолітками (яке є необхідним умовам психічного і особистісного розвитку) не отримує свого задоволення.

Бажання домогтися визнання з боку однолітків, породжуючи у підлітка прагнення відповідати їх вимогам, чинить серйозний вплив на моральний розвиток школяра. Істотний вплив на поведінку починають надавати норми, стихійно складаються в групі однолітків. Група захищає підлітка, дає йому підтримку, одночасно вона пред’являє до нього надзвичайно жорсткі вимоги. Більше того, підлітки бувають не тільки байдужі, але й жорстокі по відношенню до тих, хто їм не подобається.

Підлітки досить сильно розрізняються за ступенем своєї «включеності» у групу. Одні основну увагу приділяють зовнішнім виглядом і одязі: бути одягненим, як всі, виглядати, як всі, для підлітка чи не більш важливо, ніж, умовно кажучи, думати і робити, як усі. Для інших — це захоплення, мода, колективні групою. Треті розчиняються у групі повністю, без неї їх ніби не існує.

З розвитком групового спілкування пов’язана одна з найбільш складних проблем підліткового віку — проблема знехтуваним, а в найбільш крайніх формах — випадки, коли підліток стає об'єктом знущання, глузувань, фізичної агресії з боку групи однолітків.

Дослідження основних труднощів спілкування у старшокласників виявило, що найбільш часто порушення в міжособистісних відносинах викликані відсутністю у них комунікативних умінь. Крім того, особливе значення у встановленні ефективних взаємин з однокласниками мають певні індивідуально-психологічні особливості особистості підлітка, блокуючими успішне міжособистісне взаємодія.

Пристрасно бажаючи спілкування, підлітки часто бояться відкритися іншим через побоювання бути відкинутими, ховаються за формальними ролями, уникаючи справжньої близькості та взаємодії.

Розлад взаємин з однолітками нерідко призводить до формування підвищеної тривожності, розвитку почуття непевності в собі, агресивності, пов’язаної з неадекватною і нестійкою самооцінкою, зі складностями в особистісному розвитку, заважає професійному самовизначенню, орієнтації в життєвих ситуаціях, а також — до різних форм емоційної та соціальної ізоляції.

Виявляється, що положення, яке людина займає в групі (тобто статус), дуже сильно впливає на його особистісні особливості і поведінка. Я. Л. Коломинский робить висновок про те, що часто популярність у групі старшокласників залежить від того, наскільки той або інший учасник групи відповідає її ціннісним орієнтаціям. Часто об'єктом уваги дослідників стають лідер класу і аутсайдер. Зазвичай в дослідженнях вивчаються причини високого або низького положення учня в класі.

Закордонними психологами була розроблена соціометрична методика, в якій використовується термінологічна система, що описує рівні статусу. Відповідно до кількості отриманих виборів піддослідних відносять до категорії «зірок», «ізольованих», «нехтують», «знедолених». Всі перераховані терміни стосуються лише крайніх випадків: надто багато, надто мало або повна відсутність виборів. Поза полем зору експериментатора неминуче виявляються ті індивідууми, які займають середнє місце з точки зору розподілу отриманих виборів.

Н.Л. Селіванова вважає, що ізольоване положення школяра нерідко пов’язано з нерозвиненістю цілого комплексу особистісних характеристик дитини, які прийнято називати готовністю до спілкування: здатність до сприйняття іншої людини, оцінці взаємин, до емпатії, саморегуляції у спілкуванні.

За матеріалами Є.І. Кульчицької основними причинами несприятливого положення в класному колективі є наявність у цих підлітків таких рис, як злостивість, мстивість, черствість, нечесність, грубість, брехливість, егоїзм.

На думку відомого психолога і психотерапевта М. Раттера, непопулярність і соціальна відторгнутість дитини можуть бути провісниками відхиляється і психічних порушень, які виявляться через багато років.

У лабораторії Л.І. Божович було встановлено, що існують такі якості людини, які в будь-якому віці підвищують його становище в системі особистих взаємовідносин. До їх числа відносяться приваблива зовнішність, дружелюбність, впевненість у собі та ін У дослідженнях можна знайти перелік рис, які допомагають людині швидше зайняти лідерську позицію в групі. Дж. Андерсон вважає, що діти, упевнені в собі, що покладаються на власну думку, ініціативні, допитливі, з повагою відносяться до дорослих і однолітків, швидше стають лідерами.

Для створення об'єктивної картини важливо не тільки те, кого вибирають підлітки, а й хто вибирає.

Среднестатусние підлітки отримують вибори від усіх статусних категорій. Аутсайдери не отримують вибори від високостатусних старшокласників, а значить, стають малоізбіраемимі в соціометричному плані саме із-за лідерів. Повне ігнорування учнів у яких низький статус говорить не тільки про емоційний неприйнятті, а й про роз'єднаність, про відсутність контакту двох полярних категорій, явно вираженої соціальної дистанції між ними.

Фактично саме страта «середніх» забезпечує соціометричні вибори підліткам, що говорить про їхню готовність взаємодіяти з аутсайдерами. Цей процес (емоційне прийняття аутсайдерів) психологічно дуже важливий, тому що не тільки забезпечує отримання емоційного задоволення від усвідомлення того, що вони не відторгнені групою (при тому, що є непривабливими для лідерів), але і дозволяє інтегруватися в системі міжособистісних взаємин в рамках спільноти.

Висновки

У підлітковому віці відбувається формування особистості як члена суспільства; цілісного погляду на світ, суспільство і людину; освоєння різних соціальних ролей (громадських, професійних, сімейно-побутових). Група однолітків відіграє провідну роль у процесі соціалізації підлітків, тому що відносини з партнерами свого і протилежної статі створюють прототип дорослих відносин. Учнівська група представляє можливість побудови нових відносин з самим собою і з іншими, допомагаючи зрозуміти себе, своє призначення, дозволяє випробувати почуття ризику й спробувати свої сили в ситуації змагання. Під впливом референтної групи однолітків складаються правила поведінки підлітків. У цьому віці велика увага приділяється стилю, особливостей поведінки, а також зовнішності.

Для підлітка важливо не просто спілкуватися з однолітками, бути разом з ними, але і, головне, займати серед них задовольняє його положення. Для деяких це прагнення може виражатися в бажанні зайняти в групі позицію лідера, для інших — бути визнаним, улюбленим товаришем, для третіх — незаперечним авторитетом у якійсь справі, але в будь-якому випадку воно є провідним мотивом поведінки дорослих дітей.

Виникаючі в житті підлітка труднощі у взаєминах з оточуючими, гальмують цей позитивний процес, зміщують пріоритети, деформують ціннісну шкалу підлітка. Наслідки такої стресової для підлітка ситуації, як ізоляція в середовищі однолітків, можуть впливати на життя людини багато років по тому.

Знання особливостей процесу формування статусно-рольових відносин в учнівському групі - своєрідний компас вчителя. Володіючи інформацією про думки та установках учнів, вчитель може координувати свою діяльність, звіряти результати з цілями освіти і виховання.

У лабораторії Л.І. Божович було встановлено, що існують такі якості людини, які в будь-якому віці підвищують його становище в системі особистих взаємовідносин: приваблива зовнішність, дружелюбність, впевненість у собі та ін.

У підлітковому віці все більшого значення для розвитку дитини набуває його спілкування з однолітками. У ньому формуються найважливіші навички міжособистісного спілкування і моральної поведінки. Прагнення бути з однолітками, спрага спілкування з ним робить групу для школяра надзвичайно цінною і привабливою. Участю вній вони дуже дорожать (А. А. Реан). Від того, як дитина спілкується з однолітками, буде залежати напрям його розвитку. Значить, міжособистісні відносини в групі є одним з факторів, що розвиває особистість. Тому проблемами міжособистісних відносин займаються багато вчених і ці проблеми є актуальними на сьогоднішній день.

Список літератури

1. Афанасьев. В. Г. Человек в управлений обществом. — М., 2007 г

2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної діяльності: Підручник, — К., Видавничий центр «Академія», 2009 р

3. Браім М. Н Етика ділового спілкування. — Мінськ, 2011.

4. Беляцкий Н. П. і ін., Управління персоналом: Навчань. Посібник; Мн.: Інтерпрессервіс, екоперспектіва, 2012. — 352 с.

5. Головин В. Азбука ділового етикету /Эхо планети/.

6. Городяненко В. Г. — Соціологія: підручник. — К. — «Академія»., 2008р.

7. Ковалев А. Г. Курс лекций по социальной психологии. М., 1994,

8. Коваленко А. Б. Корнєв М.Н. Соціальна психологія К,. — 2009 р.

9. Котарбинский Т. Трактат о хорошей работе. М., Экономика, 1994.

10. Ксенчук Е. В., Киянова М. К. Технология успеха. Минск, 2010.

11. Ковалев А. Г. Коллектив и социально-психологические проблеми руководства. М., 2009.

12. Москаленко В. В. Соціальна психологія К — 2008 р.

13. Орбан-Лембрик К. Т Психологія управління К,. — 2011 р.

14. Потеряхин А. Л. Психология управлення, основи межличностного общения. К. 1999р.

15. Скрипник М. Мистецтво бути педагогом К — 2008р. Видавничий дім Шкільний світ.

16. Степанов О. М Психологічна енциклопедія. К — 2010р.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой