Передумови формування сучасної політичної системи Словаччини

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Политология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Реферат з політології на тему:

«Передумови формування сучасної політичної системи. Проголошення незалежності Словаччини»

1. Передумови формування сучасної політичної системи

1. 1 Загальні відомості про Словаччину

Офіційна назва — Словацька Республіка (самоназва — Словенско). Постсоціалістична країна Центрально-Східної Європи з економікою у стані ринкової трансформації (за класифікацією ООН — країна з перехідною економікою). Площа — 49 тис. кв. км., населення становить приблизно 5,5 млн. жителів (95 мешканців на кв. км). В етнічному плані словаки становлять 85,6%, угорці - 10,7%, цигани — 1,5%, чехи — 1%. Більшість мешканців — католики (60,4%), але є також і православні. Словаки в цілому більш релігійні, ніж чехи. Столиця — Братислава (460 тис. мешканців). Найбільші міста: Кошице (280 тис.), Нітра (110 тис.), Прешов (100 тис.), Банска-Бистриця (90 тис.). Межує з Чехією, Польщею, Австрією, Угорщиною, Україною. Офіційна мова — словацька. Валюта — національна словацька крона (валютні резерви становлять приблизно 3,86 млрд. американських доларів). Словаччина — парламентарна республіка. Прапор складають три однакові за шириною смуги (зверху вниз): біла, голуба і червона, на голубій смузі червоний щит з білим хрестом.

Територія становить 49 тис. км2, поділена на три області. Височини і гори. Західні Карпати з найвищим у Карпатах гірським пасмом — Татрами (альпійська складчастість), на півдні - Подунайська і Потиська низовини. Клімат помірно — континентальний. Головна річка — Дунай з притоками Ваг та Прон. Корисні копалини: буре вугілля, марганцеві руди, невеликі поклади заліза, міді, ртуті, сурми, магнезиту.

Словаччина — розвинута індустріально-аграрна країна з перехідною економікою від планової до ринкової. Промисловість: чорна і кольорова (мідь, алюміній, нікель) металургія, нафтопереробна, хімічна (добрива, штучні волокна, ліки), взуттєва, електромашинобудівна (холодильники, телевізори, вагони, взуттєві верстати), пивоварна. Сільськогосподарські угіддя займають 50% території: вирощування зернових (пшениця, ячмінь, кукурудза), цукрових буряків, виноградарство, садівництво, тютюнництво, а також тваринництво: молочне скотарство і свинарство. Експорт: текстильні вироби, мотоцикли, електротехнічне устаткування, товарні вагони. Імпорт: нафта, нафтопродукти, газ, боксити.

Історична довідка

У V-VI ст. на території Словаччини з’явилися слов’янські племена. З 907 р. її землі потрапили під владу угорських правителів, а в ХІ ст. територія Словаччини була включена до складу Угорського королівства. Всередині XVI ст. південні словацькі землі захопила Османська держава, а північні - монархія Габсбургів. З кінця ХVІІ ст. вся територія Словаччини опинилася в складі Австрійської монархії та перебувала під її управлінням до 1918 р., коли Австро-Угорська імперія розпалася. Впродовж 1918−1992 рр. Словаччина перебувала в складі Чехословаччини (за винятком 1939−1945 рр., коли на її території була створена маріонеткова держава під протекторатом гітлерівської Німеччини). 1 січня 1969 р. Словаччина отримала статус республіки у складі федеративної Чехословацької держави. Після «оксамитової» революції 1989 р. розпочався рух Словаччини до незалежності, яку вона остаточно отримала 1 січня 1993 року.

1. 2 Політичні зміни в Словаччині в 1989-1992 рр.

Після «ніжної» або «оксамитової» революції листопада 1989 року в Чехословаччині докорінним чином змінився політичний ландшафт в обох частинах федерації - Чехії та Словаччині. В перші місяці після революції в Словаччині політичне лідерство захопило Товариство проти насилля (ТПН), яке об'єднало практично всі демократичні сили країни, в тому числі «прогресивних комуністів», «комуністів 68-го року», дисидентів руху «Хартія 77» та інших. Парламентські вибори влітку 1991 р. принесли перемогу ТПН, яка здобула абсолютну більшість у Словацькій Національній Раді (друге і третє місця зайняли представники комуністів і християнських демократів).

Головою словацького парламенту став представник Руху за демократичну Словаччину Іван Гашпарович.

В політичному житті тодішньої Чехословаччини, а в її складі й Словаччини, відбулися суттєві зміни. По-перше, за два роки виникло майже 120 різних партій, союзів і рухів як загальнодержавного, так і республіканського рівнів. По-друге, в Словаччині сформувалися націоналістичні партії та рухи з популістськими гаслами. По-третє, незважаючи на сильні антикомуністичні й антирадянські настрої, партіям, які спиралися на комуністичну ідею, вдалося зберегти свою вагу та вплив на суспільство на рівні середини 1990 р.

На початку червня 1992 р. відбулися вибори до чехословацького парламенту. 84,2% виборців Словаччини взяли в них участь, що свідчить про високий рівень політичної громадської активності населення. У Словаччині результати виборів виявилися наступними. Перемогу здобув Рух за демократичну Словаччину, що набрав 37% голосів виборців (при цьому в Середній Словаччині, де провідне місце займав військово-промисловий комплекс, він отримав понад 51% голосів). Далі йшла Партія демократичної лівої - майже 15%. Приблизно 10% голосів набрали Словацький християнсько-демократичний рух, Словацька національна партія та Угорська партія християнсько-демократичного напрямку. У результаті цих виборів з’явилися й нові лідери. Прем'єр-міністр Словацької Республіки Володимир Мечіар став лідером Руху за демократичну Словаччину. Федеральне керівництво пообіцяло до 31 грудня 1992 р. здійснити поділ Чехословаччини на дві самостійні частини — Чехію та Словаччину. Президентом Словаччини був обраний Міхал Ковач.

Суверенітет Словацької Республіки був проголошений 17 липня 1992 р. в Декларації про суверенітет. 23 липня була підписана Політична угода про «мирне розлучення» чехів і словаків. Було створено 4 спільні Комісії, які підготували відповідні документи про ліквідацію федерації, розподіл майна, армії, транспорту, про кордони і грошову систему тощо. 1 вересня 1992 р. Словацька Національна Рада ухвалила Конституцію Словаччини. Вона була підписана 3 вересня 1992 р. і вступила в силу 1 жовтня того ж року. Виникнення Словацької держави привело до прийняття парламентом ЧСФР федерального закону від 25 листопада 1992 р., що зафіксував процес роз'єднання Чеської та Словацької республік.

31 грудня 1992 р. Федеральні національні збори припинили своє існування, а Чехія та Словаччина підписали Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво на 15 років і понад 20 договорів та угод з конкретних питань. Все створило ґрунт для розвитку політичної системи незалежної Словацької Республіки.

2. Конституційні засади й особливості державного устрою та політичної системи Словаччини

Конституція Словаччини є найголовнішим законом держави, де визначена та зафіксована її політична система. Сам Основний Закон складається з преамбули, восьми частин, дев’ятнадцяти глав і 156 статей. Головні принципи формування та функціонування політичної системи знайшли відображення насамперед у четвертій — восьмій частинах.

Єдиним законодавчим органом Словацької Республіки за статтею 72 визначалася однопалатний парламент — Національна Рада. Вона складається із 150 представників, які є громадянами республіки, обираються на 4 роки та не мають права займати посаду в уряді. Для активного та пасивного виборчого права віковий ценз визначався відповідно 18 і 21 рік. Головна функція Національної Ради — законотворчість. Правом законодавчої ініціативи наділялися комісії, депутати й Уряд. Глава держави (президент) має право повернути прийнятий парламентом закон на повторний розгляд. Остаточно прийнятий закон підписують Голова Національної Ради, Президент Словаччини та Голова Уряду республіки. Дуже важливими функціями Національної Ради також є прийняття Конституції, схвалення договорів про приєднання до союзу з іншими державами, затвердження державного бюджету, внесення пропозицій про проведення референдуму та створення міністерств і відомств.

Згідно із статтею 101 Конституції та внесеними до неї змінами в лютому 1999 р. Главою держави є Президент. Ним може бути будь-який громадянин Словацької Республіки, який досяг 35 — річного віку і має право голосу. Президента обирає Національна Рада таємним голосуванням на один строк — 5 років — більшістю у три п’ятих голосів усіх представників парламенту. Одна і та ж особа не може бути обрана Президентом більше, ніж на два строки підряд. Вибори проводяться впродовж останніх 60 днів повноважень чинного Президента. Конституція передбачає усунення Президента з посади, подібно до імпічменту: Національна Рада формулює звинувачення Президента (тільки у державній зраді), а далі справу розглядає Конституційний Суд. Основними повноваженнями Президента є представлення держави у міжнародних відносинах, ратифікація міжнародних договорів, скликання установчої сесії Національної Ради, призначення та звільнення з посади Голови й інших членів Уряду, оголошення про проведення референдуму і надзвичайного стану в країні, керівництво Збройними Силами тощо. Суттєве значення має право Президента розпустити Національну Раду за умови, якщо вона за 6 місяців після обрання тричі відхилить урядову програму. Після внесення змін до Конституції в лютому 1999 р. Президент обирається шляхом загальних і прямих виборів строком на п’ять років. Зараз Президентом Словаччини є Рудольф Шустер.

За статтею 108 Конституції вищим органом виконавчої влади виступає Уряд Словаччини. Він складається з Голови (його призначає і звільняє Президент), заступників Голови та міністрів. Головою Уряду може бути призначений кожен громадянин республіки, який має бути обраним до Національної Ради. Впродовж 30 днів з часу формування Уряд повинен запропонувати Національній Раді свою програму і зажадати вираження довіри. Уряд несе колективну відповідальність за виконання своїх повноважень перед Національною Радою — вона може в будь-який час висловити йому недовіру.

Водночас кожен член уряду підзвітний парламенту і у випадку висловлення йому недовіри звільняється з посади. У разі відставки Голови Уряду йде у відставку весь Уряд. У випадках, коли Президента не було обрано, існує вакансія до обрання нового Президента, Президент не може виконувати свої обов’язки (наприклад, за станом здоров’я), його повноваження, окрім деяких, делегуються Урядові. У цих випадках окремі функції Президента можуть бути доручені Голові Уряду. Впродовж такого періоду часу останній діє як Головнокомандувач Збройними Силами. Прийняття рішень Уряду вимагає згоду абсолютної більшості його членів. На виконання законів і в їх межах Уряд видає постанови, які підписує його Голова. Міністерства й інші органи державної влади згідно із законом та в його межах приймають нормативні акти, які чинно обнародуються і після цього є обов’язковими до виконання. На сьогодні Головою Уряду в Словаччині є Мікулаш Дзурінда.

Вищим судом загальної юрисдикції у Словаччині є Верховний Суд, суддів якого за пропозицією Уряду обирає Національна Рада спочатку на 4 роки, а далі - безстроково. Органом конституційного контролю виступає Конституційний Суд у складі 10 суддів, яких на семирічний строк призначає Президент із 20 кандидатів, представлених Національною Радою. На відміну від інших країн, де голову Конституційного Суду із свого складу обирає сам суд, у Словацькій Республіці його призначає Президент із числа суддів Конституційного Суду.

За формою державного устрою Словаччина — унітарна держава. Її територія поділена на округи та райони, на рівні яких організовано державну адміністрацію. Місцеве самоврядування функціонує на рівні міських і сільських поселень. Населення відповідних поселень строком на 4 роки обирає представницький орган місцевого самоврядування — муніципалітет, який формує виконавчий орган — раду.

У Словаччині великий вплив на функціонування владних механізмів політико-правової системи справляють політичні партії та рухи. Як показує аналіз парламентських виборів 1994 та 1998 рр. і попердні результати виборів 2002 р. найбільшу вагу серед них мають Рух за демократичну Словаччину (лідер — В. Мечіар) — 43 місця в парламенті 1998 року скликання, Словацька демократична коаліція (один із лідерів — керівник Демократичного союзу Й. Моравчик) — 42 місця, Партія демократичних лівих — 23 місця в парламенті, Партія угорської коаліції - 15 місць у парламенті, Словацька народна партія (лідер — Я. Слота) — 14 місць у парламенті та Партія громадського розуміння (лідер — Р. Шустер) — 13 місць у парламенті. Суттєвим впливом у суспільстві користується заснована і 1990 р. Конфедерація профспілок Словацької Республіки, яка об'єднує 28 профспілок. Свій вплив політичні партії, об'єднання, громадські рухи та профспілки здійснюють за допомогою преси («Правда» — тираж 235 тис. примірників, «Бесіда» — 150 тис., «Зміна» — 60 тис.), радіо і телебачення, Телеграфного агентства Словацької Республіки.

Висновки

словаччина постсоциалістичний устрій державний

Таким чином, Словаччина як постсоціалістична держава з перехідною економікою за типом політико-правової системи є парламентською унітарною республікою. Вищим законодавчим органом виступає однопалатний парламент — Національна Рада. Главою держави є Президент, який після внесення конституційних змін у лютому 1999 р. обирається шляхом прямих і загальних виборів на п’ять років. Вищим органом виконавчої влади за Конституцією є Уряд. Загальну юрисдикцію здійснює Верховний Суд., а органом конституційного контролю є Конституційний Суд із 10 суддів. Після 1989 р. склалася нова розстановка партійно — політичних сил. Найсуттєвіший вплив на державне життя справляють Словацька демократична коаліція, Рух за демократичну Словаччину, Партія демократичних лівих тощо. В цілому формування елементів політичної системи Словаччини остаточно не завершилося і співпадає з трансформацією всього суспільного життя.

Література

1. Вікуліна Н. ЄС уважно стежить за діями Мечіара // День, 1998. — 12 березня.

2. Доротовець О. Словацькому прем'єрові президенти не потрібні // День, 1998. — 9 квітня.

3. Задорожнюк Э. Г. Революции 1989 г. И процессы становления новой региональной идентичности Центральной Европы (по архивным материалам) // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. — М.: Наука, 2001. — С. 64 — 81.

4. Коровицына Н. В. «Бархатные» революции как феномен массового сознания восточноевропейцев // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. — М.: Наука, 2001. — С. 43 — 55.

5. Кузьмішин П. Соціально-економічний розвиток регіонів у контексті розвитку Словацької Республіки // Регіональна економіка. — 1999. — № 4.

6. Куранов А. Поражение Мечьяра: оппозиционные партии получили более третей в парламенте Словакии // Независимая газета. — 1998. — 29 сентября.

7. Мовчан Ю. Наш сусід — Словаччина: п’ять років незалежності // Україна. Європа. Світ. — 1997. — 27 грудня.

8. Палій О. Словаччина: на українському західному кордоні великі зміни // Підтекст. — 1998. — № 39.

9. Рилач Ю. Інтеграційний досвід Словаччини // Урядовий кур'єр. — 2000. — № 226. — 5 грудня.

10. Субботин А. А. Строительство единой Европы как импульс к падению «коммунистических» режимов // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. — М.: Наука, 2001. — С. 82 — 88.

11. Фельдман Д. М. Россия и Восточная Европа: от «холодной войны» к новому мировому порядку // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. — М.: Наука, 2001. — С. 56 — 63.

12. Харциева Г. Ю. Словакия: свет и тени нового пути // Посткомунистическая Восточная Европа: новые межгосударственные отношения и внешнеполитические ориентиры: сборник статей, обзоров и рефератов. — М.: ИНИОН РАН, 1996.

13. Экономические и социально-политические трансформации в Центральной и Восточной Европе во второй половине ХХ в. — М., 1998.

14. Яжборовская И. С. Политологические подходы к проблематике трансформации общественного устройства в странах Центральной и Юго-Восточной Европы // Революции 1989 года в странах Центральной (Восточной) Европы: Взгляд через десятилетие. — М.: Наука, 2001. — С. 192 — 202.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой