Поняття про підприємство та основи його організації.
Персонал підприємства.
Оплата праці.
Ціноутворення

Тип работы:
Курс лекций
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Тема 1. ПОНЯТТЯ ПРО ПІДПРИЄМСТВО ТА ОСНОВИ ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЇ

1.1 Підприємство як особлива форма організації підприємства

Підприємство — заснована на кооперації форма організації виробництва, що виступає як економічно відособлений суб'єкт господарювання.

Підприємство як економічна система є основною ланкою, де відбувається безпосереднє вирішення основної економічної проблеми: що і скільки (товарів і послуг) виробляти? Підприємство також пов’язане з вирішенням проблеми розподілу благ. Воно надає робочі місця, виплачує заробітну плату, шляхом виплати податків бере участь у здійсненні соціальних програм. Підприємство має володіти рядом істотних ознак. Основні з них наступні:

1) організаційна єдність; підприємство? це певним чином організований колектив із своєю внутрішньою структурою і порядком управління;

2) відособлене майно; підприємство має власне майно (що складається з основних і оборотних засобів) та самостійно використовує його у певних цілях;

3) майнова відповідальність; підприємство самостійно несе відповідальність за своїми зобов’язаннями згідно законодавства;

4) системна єдність засобів виробництва; підприємство поєднує економічні ресурси для виробництва економічних благ з метою одержання прибутку;

5) оперативно-господарська й економічна самостійність; підприємство саме здійснює різні угоди й операції, саме отримує прибуток і несе збитки, а за рахунок прибутку забезпечує стабільний фінансовий стан і подальший розвиток виробництва;

6) наявність ідентифікаційних ознак; підприємство мають впізнавати та відрізняти від інших підприємств. Для цих цілей підприємству дають ім'я (найменування), під яким воно набуває та відчужує майнові й особисті немайнові права, несе зобов’язання, виступає в суді й арбітражі в ролях позивача і відповідача.

Роль підприємства в суспільному виробництві полягає в тому, що воно забезпечує, з одного боку, поєднання факторів виробництва, а з іншого? зв’язок між товарними і ресурсними ринками.

Таким чином, під підприємством розуміють самостійний суб'єкт господарювання, створений у порядку, встановленому законодавством, для виробництва продукції, виконання робіт і послуг з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку за допомогою самостійного здійснення своєї діяльності, розпорядження власною продукцією та отриманим прибутком, що залишається в нього після сплати податків та інших обов’язкових платежів.

Виділимо головне в даному визначенні підприємства:

* самостійність;

* наявність мети щодо отримання прибутку.

Якщо підприємство має свій рахунок у банку, печатку, здійснює різні операції й укладає угоди, але існує за рахунок іншого підприємства або держави, то мова іде лише про оперативно-господарську самостійність. І тільки ефективна діяльність та її результат? стабільний фінансовий стан? дають підприємству економічну самостійність. В якості самостійної економічної одиниці підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутку) і виробничих можливостей, визначає, що і для кого виробляти.

У зв’язку з цим підприємство виконує наступні функції:

— організаційну;

— відтворювальну;

— соціальну.

Суб'єкти, які формують організаційну систему підприємства, утворюють дві субсистеми. Одну складають власники підприємства, іншу — колектив найманих працівників. При цьому самі власники можуть виконувати функції виробничої діяльності підприємства, а працівники підприємства можуть стати його власниками (засновниками, акціонерами).

Коротка характеристика відносин:

1 — між власником і трудовим колективом (основні інструменти реалізації відносин — зарплата, премія, ін. матеріальні блага); 2 — між підприємством (п.) і постачальниками ресурсів: матеріальних, енергетичних, фінансових (ціни за ресурси); 3 — між п. і споживачами (ціни за продукцію); 4 — між п. і державою (податки, платежі, субсидії, дотації); 5 — між п. і вищестоящою організацією (розподіл прибутку, субсидії, дотації); 6 — між вищестоящою організацією і державою (те ж, що і четвертий вид відносин); 7 — між п. і підрозділами інфраструктури (місцеві податки і платежі, ціни за надані послуги: транспорту, енергетичних підприємств, зв’язку; платежі за природні ресурси і землю); 8 — між п. і суміжними економічними суб'єктами, зокрема? конкурентами на ринках сировини та продукції (ціни на сировину і продукцію); 9 — між п. та організаціями нижчого підпорядкування (аналогічні відносинам п’ятого виду).

Для реалізації своїх функцій підприємство використовує виробничі фактори, які можна умовно об'єднати у такі групи:

трудові фактори;

основні фонди;

оборотні засоби;

природні фактори;

інформаційні фактори.

1.2 Правові основи функціонування

Напрямки діяльності взаємозв'язані й у сукупності характеризують ту чи ту стратегію функціонування й розвитку підприємства, механізм його господарювання. Підприємство (фірма) має діяти та господарювати в межах законодавства, що регулює усі напрямки його (її) діяльності. З великої кількості юридичних актів визначальними є Закон України «Про підприємства в Україні», статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства (фірми).

Закон «Про підприємства в Україні», який регламентує діяльність різних видів підприємств, ухвалено сесією Верховної Ради України 27 березня 1991 р. Пізніше до нього вносились окремі зміни. Цей Закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення й ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності й системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.

Створення, реєстрація, ліквідація та реорганізація підприємства. Будь-яке підприємство може бути створене: 1) відповідно до рішення власника (власників) майна чи вповноваженого ним (ними) органу, організації-засновника; 2) унаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством; 3) через виокремлювання зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів з рішення їхніх трудових колективів і за згодою власника майна (уповноваженого органу). Підприємство має право створювати свої філії (представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи) з поточними й розрахунковими рахунками в банку.

Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за місцем перебування у відповідному виконавчому комітеті Ради народних депутатів за певну плату. Для цього підприємство подає органу місцевої влади заяву, рішення засновника про створення, статут та інші визначені Кабінетом Міністрів України документи. Дані про державну реєстрацію повідомляються міністерствам економіки і статистики, саме підприємство заноситься до державного реєстру України згідно зі своїм ідентифікаційним цифровим кодом.

Підприємство може бути ліквідоване (реорганізоване) у випадках: прийняття відповідного рішення власником майна, визнання його банкрутом, заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створюваною власником або вповноваженим ним органом, а за банкрутства — судом чи арбітражем. Про таку акцію повідомляється в пресі з визначенням строків претензій до підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити наявне майно такого підприємства, розраховуватись з кредиторами, скласти й передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим) з моменту виключення його з державного реєстру України.

Будь-яке підприємство (добровільне об'єднання підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання правил, що регулюють сукупну його індивідуальну (їхню сукупну) діяльність, взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для державних підприємств — власник майна за участю відповідного трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються: його точне найменування та місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія й цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування. У найменуванні підприємства треба відобразити його конкретну назву (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колективне, державне, акціонерне товариство) тощо.

У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). До нього можна включати положення, зв’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо.

На підприємстві важливу соціальну роль відіграє колективний договір — угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи вповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю.

1. 3 Підприємство підприємницького стилю поведінки

В ринковій економіці важливою умовою досягнення підприємством успіху й умовою його розвитку є підприємництво і підприємницький стиль поведінки.

Підприємництво означає пошук нових сфер раціоналізації і вигідного вкладення ресурсів, реалізації нових комбінацій у виробництві, просування на нові ринки, створення нових продуктів, обґрунтований ризик. Підприємницький стиль поведінки є протилежним розповсюдженому прирістному стилю, спрямованому на мінімізацію відхилень від традиційної поведінки як всередині підприємства, так і у відносинах з постачальниками, скооперованими підприємствами, споживачами. Щоб уявити собі, в якому напрямку треба діяти для переходу до підприємницького стилю поведінки, порівняємо характеристики діяльності підприємств підприємницького і прирістного типів (табл. 1. 4).

Визначальною особливістю підприємств підприємницького типу є здатність змінювати навколишнє середовище (наприклад, підбирати потрібних постачальників сировини і технологічного устаткування або змінювати характер взаємодії з ними), створювати нові робочі місця, реагувати на різні способи поведінки як всередині, так і за межами підприємства (наприклад, зміна поведінки споживача або конкурента на ринку сприймається як сигнал про необхідність конкурентної або інноваційної реакції; опір персоналу нововведенням переборюється зусиллями соціальної орієнтації нововведень і т.п.). Чим вище ступінь підприємницької поведінки підприємства, тим більше шансів на одержання прибутку і забезпечення вищих темпів розвитку.

1.4 Види та організаційні форми підприємств

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

— приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

— підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

— комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

— державне підприємство, що діє на основі державної власності;

— підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні; підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.

Поняття державного унітарного підприємства

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Державне комерційне підприємство

Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 цього Кодексу, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Казенне підприємство

Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:

— законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

— за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

— переважаючим (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

— приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.

Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.

Комунальні унітарні підприємства

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Господарські товариства

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Господарські товариства є юридичними особами.

Товариство з повною відповідальністю

Всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов’язанням підприємства всім своїм майном.

Товариства з обмеженою відповідальністю

Має статутний фонд поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Командитні товариства

Командитним є товариство, яке поряд з членами повної відповідальності включає одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежена особистим вкладом в майно підприємства.

Акціонерні товариства

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Підприємства колективної власності

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).

Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Виробничий кооператив

Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Виробничий кооператив є юридичною особою і діє на основі статуту.

Споживча кооперація. Підприємства споживчої кооперації.

Споживча кооперація в Україні - система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху.

Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство — самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні.

Споживче товариство є юридичною особою і діє на основі статуту.

Підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій

Підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

Приватні підприємства

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Селянське (фермерське) господарство

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.

Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).

Орендне підприємство

Орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.

Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди.

Підприємство з іноземними інвестиціями

Підприємство, створене відповідно до вимог цього Кодексу, в статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України.

Іноземне підприємство

Іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.

Добровільні об'єднання підприємств

Асоціація — найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу діяльність будь-якого з її учасників.

Концерн

Концерн — форма статутних об'єднань підприємств, фірм, що характеризується єдністю власності і контролю. Об'єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства споріднених галузей економіки (торгівля, наука, банки).

Після створення концерну господарюючі суб'єкти втрачають свою самостійність, підпорядковуючись звичайно фінансовим структурам. Крім того бувають добровільні об'єднання, корпорації, консорціуми, картелі, синдикати, трести, холдінги, фінансові групи.

1.5 Об'єднання підприємств

Великомасштабному бізнесу властиві форми організації, в основі яких лежить об'єднання підприємств у сукупні структури. При об'єднанні підприємств досягається концентрація капіталу і виробництва в інтересах підвищення їхньої ефективності і повнішого задоволення суспільних потреб, що в остаточному підсумку підвищує їхню конкурентноздатність.

Об'єднання підприємств виникають у результаті різного типу злиттів і поглинань. При поглинанні одне підприємство купує інше (цілком або частково), і далі здійснюється контроль над ним, тобто воно зберігає домінуюче становище. При злитті підприємства, які мають загальний інтерес, поєднуються з метою створення нової компанії. Злиття бувають горизонтальними, вертикальними і конгломератними (Речмен, 1995).

Горизонтальні злиття? об'єднання підприємств, які є конкурентами в одній і тій же галузі. Мета горизонтальних злиттів полягає в одержанні вигоди від економії, обумовленої масштабами діяльності, та захисту від жорсткої конкуренції.

Вертикальні злиття? об'єднання підприємств, які діють в одній галузі, але в різних ланках технологічного ланцюга. Мета вертикальних злиттів полягає в одержанні надійного доступу до джерел ресурсів і ринків збуту. Ці злиття сприяють монопольним проявам і тому вимагають особливої уваги з боку держави.

Конгломератні злиття — об'єднання підприємств різної галузевої приналежності, не пов’язаних між собою технологічно, які здійснюються для збільшення масштабів і зменшення ризику завдяки диверсифікованості виробництва. Метою цих злиттів є прискорення росту підприємства і диверсифікованість ризику. Теоретично, якщо в одному з видів виробництва спостерігається спад, в іншому може початися підйом, що дозволить компанії в цілому утримати рівновагу на ринку.

У результаті, в залежності від особливостей організації, управління і контролю, формуються різні форми об'єднань.

Корпорація — це акціонерне товариство, що поєднує діяльність декількох фірм для досягнення їхніх загальних цілей. Як юридична особа, корпорація несе відповідальність по боргах і податках за усі підприємства, які входять до її складу, і виступає як самостійний суб'єкт підприємницької діяльності.

Трест — форма об'єднання підприємств однієї або декількох галузей, при якій підприємства, які входять до складу об'єднання, втрачають господарську і виробничу самостійність, а управління здійснюється централізовано.

Концерн — багатогалузевий комплекс підприємств, в якому структурні одиниці зберігають свою виробничу і господарську самостійність, але підпорядковуються єдиному керівництву шляхом контролю.

Консорціум — форма тимчасового об'єднання підприємств з метою вирішення конкретних завдань і проблем, здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. Підприємства, які входять у консорціум, зберігають повну самостійність, підпорядковуючись загальному керівництву лише в частині діяльності, що стосується цілей консорціуму.

Фінансово-промислова група — це комплекс різногалузевих виробничих підприємств (промислових, транспортних, будівельних, наукових) і фінансових інститутів (банки, страхові компанії, інвестиційні фонди), об'єднаних спільністю економічних і фінансових інтересів та які здійснюють скоординовану господарську й інвестиційну діяльність з метою збереження домінуючих позицій на ринку.

Синдикат — об'єднання підприємств однієї галузі з метою збуту продукції. Ці об'єднання сприяють усуненню зайвої конкуренції між підприємствами.

Об'єднання підприємств сприяють зростанню ефективності виробництва і поліпшенню умов функціонування ринків. Удосконалюючи господарські зв’язки та підвищуючи можливості впровадження науково-технічних досягнень, об'єднання підприємств сприяють зниженню витрат виробництва і зростанню прибутку. Підвищення ефективності виробництва в рамках окремих об'єднань призводить до зростання ефективності галузі, а потім — і всієї економіки. Вивчаючи споживчий попит і розширюючи асортимент продукції, вони розширюють обмеження попиту і сприяють прояву нових видів конкуренції. Однак, у нових виробничих формувань є не тільки позитивні сторони.

При створенні великих об'єднань підприємств, як правило, загострюється проблема монополізму, що вимагає встановлення особливого контролю за діяльністю цих об'єднань з боку держави. В Україні при створенні об'єднань виникає багато проблем, обумовлених недосконалістю законодавства: не встановлені чіткі межі економічної самостійності об'єднань; відносини об'єднань з державними і місцевими органами управління у багатьох випадках не мають чіткої правової регламентації; правові основи інформаційного обслуговування комплексів є недосконалими.

1.6 Структура управління підприємством

Структура підприємства — це його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та систему зв’язків підпорядкування та взаємодії між ними. Розрізняють поняття: виробничої, загальної та організаційної структури.

В залежності від підрозділу, на базі якого формується структура розрізняють: цехову, безцехову, корпусну та комбіновану виробничу структуру.

Управління підприємством відображає сукупність взаємопов'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування та досягнення цілей підприємства. Реалізація функцій здійснюється за допомогою системи методів управління.

В цільовій структурі основним виробничим підрозділом є цех, може мати і більш ступенів (директор, начальник цеху, майстер). Повноважним керівником є керівник цеха. При ньому діє апарат управління, структура і чисельність якого залежать від типа і масштабу виробництва, складності продукції.

Безцехова структура складається з виробничих дільниць підприємства, які очолює майстер. Вона має 2 або 3 ступені управління. За такою структурою майстри дільниць підлеглі, директора, а вся робота по управлінню виробництвом зосереджена в заводоуправлінні.

Корпусна структура — застосовується на дуже великих підприємствах, в складі яких виділяють корпуси, які поділяються на цехи та дільниці.

Комбінатська структура — використовується на підприємствах, які здійснюють багатостадійні процеси переробки сировини.

Загальна структура створює сукупність всіх виробничих невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.

Методи управління — способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому.

Розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні (адміністративно-правові) методи управління.

1. Економічні методи управління:

формування системи оподаткування;

визначення амортизаційної політики;

визначення мінімального розміру заробітної плати.

2. Використання економічних категорій.

Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини

Організаційні методи реалізують мотиви примусового характеру.

Типи організаційних структур управління:

Лінійна — це така структура, між елементами якої існують лише одно канальні взаємодії. Підлеглий має лише одного керівника. Переваги такої структури: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, надійний контроль (а).

Функціональна структура — це поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Кожний підрозділ має декількох керівників, що забезпечує компетентне керівництво по кожному питанню. Проте можлива суперечність розпоряджень (б).

Лінійно-функціональна структура управління базується на розподілі повноважень за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Тобто управління здійснюється за лінійною схемою, а функціональні відділи допомагають керівникам вирішувати управлінські завдання. Така структура є найефективнішою для масового виробництва (в).

Дивізіональна організаційна структура управління — базується на поділі управлінських функцій, тобто кожний виробничий підрозділ має розгалужену структуру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. Недоліками цієї структури є збільшення апарату управління.

Матрична організаційна структура — поряд з лінійними керівниками підприємства утворюються ще й тимчасові ланки — проектні групи, які утворюються зі спеціалістів функціональних відділів. Вони тимчасово підпорядковуються керівнику проекту і після його завершення повертаються до своїх відділів. Застосовується на підприємствах, де використовують інновації.

1. 7 Ринкове середовище підприємства

Ринок є проявленням економічних відносин між людьми, що виникають в результаті 4-х процесів: виробництво, розподіл, обмін, споживання.

Ринок — сфера товарного обігу і пов’язаних з ним сукупність товарно-грошових відносин.

Функції ринку:

Зв’язок між виробництвом і споживанням;

Регулятивно-контролююча (що, скільки і коли, для кого виробляється);

Стимулююча.

Структура ринку:

Ринок споживачів;

Ринок виробників;

Ринок проміжних продавців (посередників);

Ринок державних і громадських установ;

Міжнародний ринок.

Принципи поведінки господарюючих суб'єктів:

Принцип соціального процесу;

Принцип свободи підприємництва:

а) ініціатива самостійної діяльності;

б) самостійність вибору напрямків діяльності;

в) суверенітет у прийняті будь-яких рішень;

г) право розподілу майном і прибутком.

1. 8 Підприємство і держава

Підприємство і держава: гарантії прав, умови і контроль діяльності, відповідальність. Держава гарантує дотримання законних прав та інтересів кожного підприємства. Здійснюючи господарську та іншу діяльність, підприємство має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення в межах чинного законодавства України. Окрім передбачених законодавством випадків, втручання державних і громадських органів, політичних партій і рухів у діяльність підприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очікуваний, але не одержаний прибуток), завдані підприємству з вини державних органів або їхніх службових осіб, мають бути відшкодовані за рахунок останніх.

Держава забезпечує будь-якому підприємству однакові економічні й правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів та антимонопольного законодавства; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств, надаючи пільги за оподаткування та державного кредитування, створюючи фонди сприяння розвитку малих підприємств тощо.

Контроль за окремими видами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція та державні органи, що виконують нагляд за безпекою виробництва і праці (включаючи екологічну безпеку) в межах своєї компетенції, встановлюваної відповідними законодавчими актами України. Якщо вимоги цих органів виходять за межі їхніх повноважень, підприємство має право не виконувати таких вимог.

У разі порушення договірних зобов’язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України (сплачує штрафи, відшкодовує завдані збитки). Проте сплата штрафів і відшкодувань не звільняє підприємство без згоди споживача від виконання договірних зобов’язань щодо поставок продукції, здійснення робіт або надання послуг у повному обсязі й у відповідні строки.

ТЕМА 2. ОСНОВНІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика капіталу і виробничих фондів підприємства

Основний капітал формує ту частину активів підприємства, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносячи свою вартість на вартість готової продукції. Основні активи становлять виробничу основу підприємств (будівлі, споруди, машини, устаткування ін.) — звідси їх назва.

Конкретними формами основного капіталу (необоротних активів) на підприємстві є основні засоби, нематеріальні активи, фінансові інвестиції (рис. 2. 1).

Основні засоби (відповідно до офіційного визначення) — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більше від одного року (або операційного циклу, якщо він довший за один рік).

Ключовими компонентами основного капіталу взагалі й основних засобів зокрема є основні фонди, що становлять матеріальну основу виробництва. Зокрема, у складі основних засобів, крім «капітальних витрат на поліпшення земель», всі інші елементи належать до категорії «основних фондів».

Рисунок 2.1 — Склад основного капіталу (необоротних активів)

2.2 Класифікація, структура, облік та оцінка основних фондів

Основні фонди — це частина засобів виробництва, що зберігають свою речову форму, беруть участь у багатьох виробничих циклах і свою вартість переносять на вартість готової продукції частинами у міру спрацювання.

Відповідно до укрупненої класифікації основних фондів підлягають розподілу за такими групами (згідно закону України про оподаткування прибутку підприємств).

Деталізована:

Група № 1 Будівлі.

Група № 2 Споруди.

Група № 3 передавальні пристрої.

Група № 4 Силові машини та обладнання.

Група № 5 Робочі машини та обладнання.

Група № 6 вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої; лабораторне обладнання.

Група № 7 Обчислювальна техніка.

Група № 8 Інші машини та обладнання.

Група № 9 Транспортні засоби.

Група № 10 Інструменти.

Група № 11 Виробничий інвентар та прилади.

Група № 12 Господарський інвентар.

Будівлі - архітектурно-будівельні об'єкти, які створюють умови для нормального ходу виробництва, служать місцем для виконання адміністративних робіт і т.п. До вартості цих об'єктів включається одноразові витрати на опалення, водопровід, каналізацію та освітлення.

Споруди — це інженерно-будівельні об'єкти, що виконують функції технічного обслуговування виробництва і не зв’язані з виготовленням продукції (мости, естакади і т.д.).

Передавальні пристрої - це пристрої, які передають електричну, теплову і механічну енергію, а також рідкі та газоподібні речовини.

Силові машини та обладнання — це об'єкти, які виробляють чи перетворюють і розподіляють енергію (електрогенератор, двигуни внутрішнього згоряння, турбіни і т. д.).

Робочі машини і обладнання — це основні фонди, які безпосередньо беруть участь в технологічному процесі, вони призначені для прямого впливу на предмет праці і його переміщення в процесі створення продукції чи надання послуг виробничого характеру (верстати, преси молоти).

Вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання — це ті прилади та пристрої, які мають самостійне призначення, не є частиною іншого обладнання і забезпечені функцією регулювання виробничих процесів автоматизації, або з участю робітника, а також вимірювання і контроль цих процесів.

Обчислювальна техніка — електронно-обчислювальні та лічильно-розв'язувальні машини.

Інші машини та обладнання — основні фонди, що виконують спеціальні технічні курси, які не ввійшли до попередніх підгруп (селекторні установки).

Транспортні засоби — вантажні машини, крани і т.д.).

Виробничий інвентар та приладдя — це предмети, які служать для полегшення виконання робітниками своїх технологічних операцій, створення умов безпеки праці.

Господарський інвентар — предмети, які виконують функції обслуговування виробництва та забезпечення умов праці.

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості називається структурою основних фондів. Структура основних виробничих фондів різних галузей і підприємств залежить від різних факторів: складності, конструктивно-технологічних характеристик продукції, типу виробництва, особливостей технологічних процесів і технічного рівня застосовуваних машин і устаткування, рівня концентрації виробництва, розміщення підприємств галузі на території країни тощо.

Залежно від ступеня безпосереднього впливу на предмети праці основні виробничі фонди поділяються на активні і пасивні. До активної частини основних виробничих фондів належать такі їх елементи (робочі машини та обладнання, інструменти), що безпосередньо діють на форму і властивості предметів праці, визначають продуктивність праці, обсяг випуску продукції. До пасивної частини основних фондів належать ті елементи (будівлі, споруди, передавальні пристрої), що створюють умови для нормальної роботи активних основних фондів. Через те що активні елементи основних фондів визначають виробничі можливості галузей, об'єднань і підприємств, а також їх продуктивність і ступінь технічної озброєності праці, перспективним напрямком є підвищення частки активної частини основних виробничих фондів, тобто машин, обладнання, інструментів.

Облік і оцінка засобів праці здійснюються в натуральній і вартісній (грошовій) формах.

Використовуються такі види вартісної оцінки основних виробничих фондів.

1 Оцінка за первісною (початковою, фактичною) вартістю, тобто за фактичними витратами, що зазнало підприємство у зв’язку із створенням основних виробничих фондів, їх доставкою і монтажем, у цінах того року, у якому ці витрати були зроблені. Цей вид оцінки використовується для розрахунку амортизаційних відрахувань.

2 Оцінка за відновною вартістю, тобто за вартістю відтворення основних виробничих фондів у сучасних умовах. Необхідність оцінки за відновною вартістю викликана тим, що у зв’язку з науково-технічним прогресом або інфляційними факторами ті самі види засобів праці (верстати, печі тощо), виготовлені в різні роки, мають різну вартісну оцінку. Це вимагає періодичного переоцінювання основних фондів.

За базу для визначення відновної вартості, як правило, використовують ринкові ціни на ті чи інші елементи основних фондів.

Цей вид оцінки враховує вплив трьох основних груп факторів:

— морального зношення основних фондів;

— зміни масштабу діючої грошової одиниці (наприклад, внаслідок інфляції);

— кон'юнктурного коливання цін на основні фонди (наприклад, внаслідок ажіотажного попиту або митної політики, яка застосовується державою).

Відновна вартість використовується в таких ситуаціях:

— при купівлі/продажу раніше придбаних основних фондів;

— при оцінці реальної вартості основних фондів, яка визначається під час інвентаризації; це може знадобитися при зміні форм власності, ліквідації підприємства або визначенні заставної вартості.

3 Оцінка за первісною або відновною вартістю з урахуванням зношення (за залишковою вартістю), тобто за існуючою вартістю, що ще не перенесена на готову продукцію.

Первісна (відновна) вартість основних виробничих фондів з урахуванням зношення визначається за формулою

, (2. 1)

де Фперв (відн) — первісна або відновна вартість основних фондів, грн; На — норма амортизації на реновацію (повне відновлення), %; Т — термін використання основних фондів (до моменту визначення залишкової вартості), років.

4 Ліквідаційна вартість — вартість реалізації об'єкта після закінчення терміну його корисного використання (експлуатації). Вона визначається за формулою

Фл = Фр — Зл, (2. 2)

де Фл — ліквідаційна вартість; Фр — ринкова ціна об'єкта; Зл — витрати, пов’язані з ліквідацією об'єкта.

2.3 Знос, амортизація та відтворення основних фондів

Основні виробничі фонди піддаються фізичному і моральному зношенню.

Фізичне спрацювання (зношення) — це втрата основними фондами їх споживчої вартості, тобто певних властивостей. Наприклад, зниження продуктивності, втрата частини функцій тощо.

Фізичне спрацювання відбувається як під час роботи основних фондів, так і при їх бездіяльності (наприклад, під впливом корозії). Ступінь фізичного зношення устаткування залежить від багатьох факторів: від конструкції і якості матеріалів, типу виробництва, специфіки технологічних процесів, кваліфікації робітників, часу фактичного використання і продуктивності устаткування тощо.

Моральне спрацювання (знос) основних фондів відображає зменшення їх вартості незалежно від фізичного зношення. Розрізняють моральний знос першого (I) і другого (II) роду.

Моральне зношування І роду відбувається тоді, коли основні фонди з аналогічними споживчими властивостями (продуктивністю, функціями, експлуатаційними характеристиками) появляються на ринку за більш низькою ціною. Моральне зношування першого роду викликається підвищенням продуктивності праці в галузях, які виготовляють основні фонди, зокрема, виробництво машин здійснюється з меншими витратами, і вони стають дешевшими.

Моральне зношування ІІ роду відбувається тоді, коли за тією самою ціною на ринку появляються основні фонди з більш високими споживчими властивостями. Моральне зношування другого роду зумовлене тим, що починається випуск більш ефективних машин і устаткування (вища продуктивність, більша кількість виконуваних функцій, менша енергоємність та ін.) за такою самою ціною. Внаслідок цього використання техніки, яка продається за старою ціною, стає невигідним. Її змушені переоцінювати, незважаючи на відносно непоганий фізичний стан. Іноді таку техніку змушені заміняти навіть раніше від фізичного спрацювання.

Грошова компенсація фізичного спрацювання основних фондів здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація — це поступове перенесення вартості основних фондів на вироблену продукцію для накопичення коштів для повного їх відновлення (реновації).

Грошовим вираженням розміру амортизації є амортизаційні відрахування, що відповідають ступеню спрацювання основних фондів.

Амортизація здійснюється на основі річних норм амортизаційних відрахувань. Під нормою амортизаційних відрахувань розуміють частку вартості основних фондів, що має бути перенесена на готову продукцію протягом року. Норми амортизації встановлюються державою у відсотках від вартості основних фондів.

Після введення Національних стандартів бухобліку (01. 01. 2000р.) в Україні використовується дві різні системи обліку основного капіталу — бухгалтерська та податкова.

Бухгалтерська система призначена для реалізації внутрішньогосподарського розрахунку на підприємстві. Податкова система регламентує порядок відношень підприємства з державою з приводу уплати податків. Щодо обліку основних фондів податкова система фактично обумовлює верхню межу амортизаційних відрахувань, що може входити до собівартості підприємств, зменшуючи тим самим величину оподатковуваного прибутку.

Згідно з внесенням змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 24 грудня 2002 року з 1 січня 2004 року норми амортизації встановлені для чотирьох груп основних фондів:

* група 1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, капітальні витрати на поліпшення земель;

* група 2 — транспортні засоби, включаючи вантажні і легкові машини, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади й інструменти;

* група 3 — інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1, 2 і 4, включаючи сільськогосподарські машини, худобу і насадження;

* група 4 — електро-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду (кварталу) в такому розмірі:

* 1-ша група — 2%;

* 2-га група — 10%;

* 3-тя група — 6%;

* 4-та група — 15%.

Балансова вартість основних фондів за кожний квартал, до якої застосовуються норми амортизації, визначається за формулою

, (2. 3)

де Ба — балансова вартість груп на початок звітного періоду, грн; Ба-1 — балансова вартість груп на початок попереднього періоду, грн; Па-1 — сума витрат на придбання основних фондів, проведення капітального ремонту, реконструкцію й інші поліпшення основних фондів протягом попереднього періоду, грн; Ва-1 — сума виведених з експлуатації основних фондів протягом попереднього періоду, грн; Аа-1 — сума амортизаційних відрахувань за попередній період, грн.

У бухгалтерському обліку підприємство має право вибирати будь-який метод амортизації за умови, що норми амортизації не перевищують нормативно установлених.

У практиці господарювання різних країн використовуються такі методи амортизації:

* прямолінійний (рівномірний);

* дегресивний;

* прогресивний;

* виробничий;

* податковий.

Прямолінійна амортизація (амортизація рівними сумами за рік): витрати на придбання або виробництво об'єкта списуються рівномірно, виходячи з очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів. При цьому норма і сума амортизаційних відрахувань залишаються незмінними протягом періоду амортизації.

Дегресивна амортизація (амортизація зі зменшенням сум за рік): у перші роки використання об'єкта на витрати списуються більш вагомі суми, ніж у наступні роки. Розрізняють такі форми дегресивної амортизації: зменшення залишкової вартості (геометрично-дегресивний метод), арифметично-дегресивний (кумулятивний) метод, методи зменшуваного залишку, прискореного зменшення залишкової вартості й амортизація на основі ступеневих знижуваних ставок.

При геометрично-дегресивному методі амортизація розраховується за допомогою застосування твердої відсоткової ставки амортизації до останньої залишкової вартості об'єкта (амортизація на основі залишкової вартості). У даному випадку амортизаційні відрахування поступово зменшуються, повне списання вартості основних фондів не відбувається ніколи. Відрахування завжди менші від залишкової вартості (навіть вартості металобрухту).

Згідно з арифметично-дегресивним (кумулятивним) методом річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, і кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується як відношення кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів, до суми кількості років його корисного використання. Для цього методу характерно, що величина річних відрахувань зменшується, і до кінця терміну використання відбувається повне списання вартості.

Метод зменшуваного залишку полягає в тому, що застосовується тверда норма амортизації, а база розрахунку амортизації прив’язується до балансової вартості, однак балансовою вартістю вважається не повна первісна вартість на початок звітного періоду, а залишкова вартість. Зокрема, елементи даного методу використовуються сьогодні в Україні.

Відповідно до методу прискореного зменшення залишкової вартості річна норма амортизації розраховується виходячи з терміну корисного використання об'єкта і подвоюється. Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року і річної норми амортизації.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой