Перекладацький та стилістичний аналіз труднощів текстів в галузі психології

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ВСТУП

Дана робота присвячена дослідженню процесу перекладу текстів з психології.

Актуальність роботи полягає в тому, що психологія — це наука досить нова і прогресивна, і суспільство відчуває гострий дефіцит досліджень, присвячених перекладу статей з психології. Тому будь-яка робота, і, зокрема, ця, може послужити безцінним джерелом знань науці про переклад. Даний переклад актуальний, оскільки він відкриває суспільству абсолютно дивний світ, реальність існуючу із самого початку світобудови, якою з якихось причин необачно зневажили і яка довгий час залишалася в тіні залізної завіси, а саме — психологію.

Мета даної роботи — перекладацький та стилістичний аналіз труднощів текстів в галузі психології.

Завданнями по досягненню цієї мети є:

розгляд фонових знань необхідних для перекладу текстів в галузі психології;

ознайомлення з основними положеннями теорії та практики перекладу та визначення особливостей перекладу текстів науково-технічної літератури;

виявлення специфічних рис текстів в галузі психології та пошук труднощів, з якими може зіштовхнутися перекладач, працюючи з текстами в галузі психології;

систематизація або класифікація труднощів з метою їхнього подолання;

розробка засобів подолання труднощів.

Матеріалом для даного дослідження слугують статті з психології обсягом близько 40 000 знаків англійською мовою.

Вибір мій зупинився на статтях за назвою Where Is The Gender In Gendered Language? та Perceived Discrimination In The Context Of Multiple Group Memberships які були взяті з наукового журналу Psychological Science, він обумовлений тим, що статті ці дуже актуальні особливо в наш час підвищення зацікавленості в аналізі поведінки чоловіків та жінок під час розмови. Щодо дискримінації, то вона завжди була головною причиною етнічних конфліктів, які не залишають байдужими дослідників світу цього. Головною задачею в нинішній напруженій обстановці є запобігання подібних конфліктів. Актуальність даних статей й у тім, що вони належать до найпрогресивніших напрямків досліджень в галузі психології і безпосередньо пов’язані з подіями що мають місце сьогодні. З точки зору мови, матеріал дослідження досить складний, і перекладацьких труднощів тут знайдеться чимало.

Методи дослідження — метод порівняння тексту оригіналу та тексту перекладу; метод контекстуального та структурно-семантичного аналізу, аналіз літератури з теорії та практики перекладу.

Положення, що виносяться на захист:

Для адекватного перекладу текстів в галузі психології перекладачу потрібні фонові знання в галузі психології та знання особливостей перекладу науково-технічних текстів.

Особливостями текстів в галузі психології є - широке використання вузькоспеціальної лексики (термінів), багатозначних слів, власних назв, складних речень (головним чином складнопідрядних), математичних формул, вставних та сполучних слів які забезпечують логічність та послідовність викладу окремих частин речення.

Наукові статті в галузі психології відрізняються сухуватим формально-логічним стилем викладу для якого притаманні відхід особи автора на другий план та фокусування уваги на фактах, процесах, явищах з використанням безособових, та неозначено-особових конструкцій.

4. Серед прийомів, застосованих при перекладі текстів в галузі психології домінують наступні:

калькування

перестановка

транскодування

вилучення

додавання

Теоретичне значення даної роботи полягає в тому, що її результати є внеском до теорії перекладу та теоретичних підвалин перекладу текстів у галузі психології зокрема.

Практичне значення роботи обумовлюється можливістю її використання при перекладі текстів в галузі психології, в курсі теорії та практики перекладу, при написанні учбових посібників, у студентських курсових та дипломних роботах, а також на практичних заняттях з перекладу.

Апробація результатів дослідження: результати роботи були викладені в доповіді «Особливості перекладу текстів у галузі психології» на Третій Міжнародній науковій студентській конференції «Каразінські читання: іноземна філологія в дослідженнях студентів» 18 травня 2004 року в місті Харків.

РОЗДІЛ 1. ФОНОВІ ЗНАННЯ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДУ ТЕКСТІВ З ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Фонові знання як компонент перекладацької компетентності

Перш ніж почати розглядання особливостей та труднощів перекладу наукових текстів (і зокрема текстів в галузі психології), ми б хотіли визначити сутність перекладу та перекладацької діяльності.

Коло діяльності, що охоплює поняття «переклад», є дуже широким. Перекладаються з однієї мови на іншу вірші, художня проза, наукові та науково-популярні книжки із різноманітних галузей знання, дипломатичні документи, ділові папери, статті політичних діячів та промови ораторів, газетні матеріали, розмови між особами, що спілкуються різними мовами, та які змушені удаватися до допомоги посередника — «товмача», дублюються кінофільми. При всій своєрідності вимог, що пред’являються перекладачу тим або іншим видом матеріалу, що перекладається, при усій різниці в ступені обдарованості та творчої ініціативи, в об'ємі та характері відомостей, необхідних у тому чи іншому випадку, для всіх видів цієї діяльності загальними є два положення [11: 15]:

1. мета перекладу — як можна ближче познайомити читача (або слухача), що не знає мови оригіналу, с даним текстом (або змістом усного мовлення);

2. перекласти — означає вірно та повно виразити засобами рідної мови, те що вже є вираженим раніше засобами іншої мови.

Перекладацька робота полягає в постійному пошуку мовних засобів для вираження тієї єдності змісту та форми, що становить оригінал, та у виборі між кількома можливостями передачі. Цей пошук та вибір й обумовлюють творчий характер, що вимагає активної інтелектуальної роботи.

Від перекладу, як творчого процесу або мистецтва, слід відрізняти теорію перекладу, як особливу наукову дисципліну. Переклад завжди відігравав і зараз відіграє величезну роль, як могутній засіб культурного, політичного та економічного спілкування між народами. Особливо важливою є його роль у сучасному світі. Цілком природно, що така важлива діяльність з практичної точки зору, повинна мати свої теоретичні підвалини.

Задача теорії перекладу — відслідковувати закономірності у співвідношенні між оригіналом та перекладом, узагальнювати у світі наукових даних висновки, зроблені на основі спостережень за окремими випадками перекладу й опосередковано допомагати перекладацькій практиці. Таким чином, основним предметом уваги для теорії перекладу є співвідношення між оригіналом та перекладом та різноманітність тих форм, які воно приймає у конкретних випадках, що вимагають пояснення та узагальнення [11: 21].

Переклад — це вид мовного посередництва, який цілком орієнтований на іншомовний матеріал. Задача перекладу — забезпечити такий тип міжмовної комунікації, при якому текст, що створюється на мові рецептора (на «мові перекладу») міг би виступати в якості повноцінної комунікативної заміни оригінала й ототожнюватись рецепторами перекладу з оригіналом в функціональному, структурному та змістовному відношенні [5: 43].

Те, що зазвичай називають мистецтвом перекладу, відноситься до галузі психології перекладача, до його вміння здійснювати перекладацький процес, створювати повноцінний текст перекладу, робити правильний вибір мовних засобів, ураховуючи всю сукупність факторів, впливаючи на хід і результат перекладу. Окремі перекладачі в різному ступені володіють цим вмінням, й урахування подібних факторів відбувається в багато чому інтуїтивно, в результаті творчого акту [7: 15].

Раніше ми вже говорили про задачу перекладу, тепер же представляється доцільним розглянути задачу самого перекладача, особи, що здійснює процес перекладу. Отже, задача перекладача полягає в тім, щоб максимально точно передати зміст оригіналу, і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу і перекладу є дуже значною. Таким чином, розглянемо два центральних поняття в теорії та практиці перекладу — адекватність та еквівалентність.

Зміст поняття «адекватність» включає сутнісні характеристики перекладу, а його еволюція відображує зміну наших уявлень про переклад, викликану появою нових методів перекладу і розвитком перекладацької діяльності в цілому.

У ранніх роботах, що заклали основи лінгвістичної теорії перекладу поняття адекватності базувалося на концепції перекладу як повного значеннєвого аналога оригіналу. Текст перекладу розглядався як мовний продукт, внутрішня сторона якого — план змісту — ідентична внутрішній стороні - плану змісту — оригінального тексту, а зовнішня сторона — план вираження — складена з одиниць іншого коду, іншої системи мови, відмінної від системи мови оригіналу. При цьому загальна значеннєва рівність (адекватність) тексту перекладу тексту оригіналу забезпечується семантичною, а в більш строгому розумінні - і стилістичною еквівалентністю мовних одиниць, що складають ці тексти. Процес перекладу трактувався як перевираження засобами мови перекладу, тобто другої мови, того змісту, що вже було виражено засобами оригіналу, тобто першої вихідної мови. Іншими словами, переклад розумівся як інтерлінгвістична трансформація плану вираження тексту, що здійснювалась за умови збереження інваріантості плану його змісту [6: 34].

У рамках даної концепції адекватність перекладу зводилася до категорій семантичної (значеннєвої) повноти і точності, що доповнюється стилістичною еквівалентністю, що включає, зокрема принцип підпорядкування тексту перекладу функціонально-стилістичним нормам мови перекладу.

Від функціонально адекватного перекладу потрібно не повна і точна передача всього значеннєвого змісту і стилістичних особливостей оригіналу, узгоджених з функціонально-стилістичними нормами мови перекладу, але лише правильна передача основної комунікативної функції оригіналу, його функціональної «домінанти». Інші властивості перекладу, істотні при підході до нього з позицій семантико-стилістичної адекватності, для функціональної адекватності перекладу в принципі є нерелевантними.

Загальне поняття адекватності тексту може бути виведене з функціонального аналізу вербальної комунікації. Як відомо трьом основним компонентам комунікації відповідають три наступних типи функціонально-прагматичних характеристик:

по-перше, інтенції відправника повідомлення, так називані комунікативні настанови;

по-друге, реалізація цих інтенцій у змісті й оформленні повідомлення, так називана лінгвістична специфіка тексту;

по-третє, реакції одержувача повідомлення, так називані комунікативні ефекти [6: 35].

Поняття прагматичної адекватності тексту виводиться з оцінки його відповідності цільовій настанові відправника повідомлення, а критерієм такої адекватності служать комунікативні ефекти. У теорії комунікації виділяються чотири основних типи комунікативних функцій тексту, яким відповідають чотири основних типи прагматичної адекватності.

Перша функція — означальна — визначається цільовою настановою впливати на інтелектуальну сферу одержувача повідомлення. Тексти, що мають таку настанову, повинні мати властивість інформаційної новизни,

достатньої аргументованості і вірогідності для одержувача повідомлення. Це означає, що текстам даного типу відповідає інформаційна адекватність.

Друга функція — оціночна — визначається цільовою настановою впливати на систему поглядів, оцінок, ставлень одержувача повідомлення. Тексти, що мають таку цільову настанову, повинні переконливо, з точки зору одержувача, обґрунтовувати ціннісну характеристику предмета повідомлення, його статус переваги. Текстам даного типу відповідає валоративна адекватність.

Третя функція — інструкційна — визначається цільовою настановою впливати на поведінку одержувача повідомлення. Тексти, що мають таку цільову настанову, повинні реалізувати досить ефективний імпульс для здійснення одержувачем повідомлення тієї чи іншої поведінкової реакції. Текстам даного типу відповідає ініцітиавна адекватність.

Четверта функція — систематизуюча — визначається цільовою настановою впливати на організацію знань і «знакової поведінки» одержувача повідомлення. Тексти, що мають таку цільову настанову, повинні містити інформацію, необхідну для упорядкування певних знань одержувача повідомлення і для регулювання — у тім чи іншім відношенні його семіотично обумовленої поведінки. Текстам даного типу відповідає селективна адекватність [6: 36].

Отже, текст є інформаційно-адекватним у тому випадку, якщо він відповідно до комунікативної інтенції відправника викликає або здатний викликати зміни в знаннях одержувача, якому адресовано повідомлення; текст є валоративно-адекватним у тому випадку, якщо відповідно до комунікативної інтенції відправника він викликає або здатний викликати зміни в системі поглядів, оцінок, ставлень одержувача повідомлення, у його емоційній сфері; текст є ініціативно-адекватним, якщо відповідно до комунікативної інтенції відправника викликає зміни в поведінці одержувача повідомлення; нарешті, текст є селективно-адекватним, якщо він відповідно до комунікативної інтенції відправника викликає або здатний викликатизміни в організації поведінки й у знаннях одержувача повідомлення, у виборі їм одного з можливих варіантів поведінкових реакцій.

Уведення поняття функціональної, чи прагматичної, адекватності дозволяє систематизувати й у якомусь ступені об'єктивувати якісні оцінки тексту.

Описана система понять може бути спроектована і на вторинні тексти, насамперед на переклади. Функціонально адекватний переклад, як уже відзначалося, передає основну комунікативну функцію повідомлення і як вторинний текст володіє тією же самою адекватністю, що й адекватність відповідного первинного тексту. Функціонально адекватний переклад може в ряді аспектів відрізнятися від оригіналу (бути семантично неповним, не збігатися з ним у стилістичному плані, мати інший порядок і навіть іншу структуру викладу). З погляду семантико-стилістичної теорії адекватності такі тексти не є власне перекладами; з погляду функціонально-прагматичної адекватності такі тексти варто розглядати як цілком якісні переклади, якщо вони правильно передають основну комунікативну функцію оригіналу. У такий спосіб, загальна типологія прагматичних функцій тексту може скласти основу типології функціонально адекватних перекладів. Побудова такої типології є необхідною умовою для розробки системи прагматично мотивованих конкретних вимог до функціонально адекватних перекладів різних типів [6: 37].

Отже, поняття функціонально-прагматичної адекватності виводиться з оцінки співвідношення тексту перекладу з комунікативною інтенцією відправника повідомлення, реалізованої в тексті оригіналу. Якщо розробка і практичне застосування критеріїв якості перекладу, заснованих на концепції семантико-стилістичної адекватності, являють собою власне лінгвістичну проблему, вирішення якої здійснюється за допомогою дослідницьких методів і апарата лінгвістичної теорії перекладу, то розробка і практичне застосування критеріїв якості перекладу, заснованих на концепції функціональної адекватності, являє собою лінгвопрагматичну проблему, вирішення якої здійснюється за допомогою дослідницьких методів і апарата теорії комунікації.

Семантико-стилістична і функціонально-прагматична адекватність не вичерпують однак усіх можливих випадків комунікативно прийнятної відповідності тексту перекладу тексту оригіналу. Зокрема, вимоги сучасної інформаційної практики не можуть бути задоволені тільки семантико-стилістичними і функціонально адекватними перекладами. І дійсно, фахівці, що працюють у різних галузях теорії і практики, нерідко пред’являють до перекладів вимоги особливого, нетрадиційного характеру. Виконання цих вимог робить переклад неадекватним семантико-стилістичній «фактурі» і основній комунікативній функції оригіналу, але разом з тим адекватним інформаційному запиту певного типу.

Важливо відзначити, що в подібних випадках комунікативні інтенції, що визначають основні прагматичні функції і тим самим структурно-значеннєві і стилістичні особливості тексту перекладу, виходять від одержувача перекладу і необов’язково збігаються з комунікативними інтенціями відправника оригінального повідомлення.

Адекватність перекладу, яка обумовлена запитом його одержувача і не залежить від споконвічної текстової адекватності оригіналу, одержала назву дезідеративной. Дезідеративно адекватні переклади з погляду значеннєвої повноти, стилістичної еквівалентності, структури і навіть прагматичної функції можуть суттєво відрізнятися від оригіналу. До них можуть бути віднесені, зокрема, і різні види неповних перекладів — реферативний, сегментний, аспектний та інші. З позиції семантико-стилістичної теорії адекватності такі види обробки тексту не повинні вважатися перекладами. Насправді ж, якщо вони правильно передають необхідний аспект інформації, що міститься в іншомовному тексті, тобто реалізують комунікативну настанову, що ініціюється одержувачем, їх варто визнати повноправними перекладами, що відрізняються від інших «власне перекладів» типом своєї адекватності [6: 38].

Оскільки поняття дезідеративної адекватності виводиться з оцінки ставлення тексту перекладу до комунікативної інтенції (запиту) одержувача, якісна оцінка відповідних текстів перекладу є по суті інформаційною проблемою, вирішення якої вимагає застосування методів і теоретичного апарата аналітико-синтетичної переробки інформації. Виявлення специфіки відповідних видів перекладацької діяльності вимагає, у свою чергу, застосування психологічних і психолінгвістичних моделей перекладу, особливо таких, у яких як активний компонент розглядається діяльність одержувача перекладу. Доречно помітити, що особистісні характеристики одержувача перекладу, що повинні враховуватися перекладачем і тим самим впливати на текст перекладу, приймаються до уваги при розробці комунікативно-функціональної теорії, що обґрунтовує і досліджує прагматично адекватний переклад.

Різні види перекладацької діяльності, що породжують різні види перекладів, у яких реалізуються різні типи адекватності, обумовлені системою всіх можливих співвідношень тексту перекладу з компонентами ситуації двомовного спілкування: з текстом оригіналу (семантико-стилістична адекватність), з комунікативною настановою відправника оригінального тексту (функціонально прагматична адекватність), з комунікативною настановою одержувача перекладу (дезідеративна адекватність), з комунікативною настановою самого перекладача (волюнтативна адекватність) [6: 39].

Іншим центральним поняттям, що постійно фігурує в теорії та практиці перекладу є еквівалентність. Варто розрізняти потенційно досяжну еквівалентність, під якою розуміється максимальна спільність змісту двох різномовних текстів, що допускається розходженнями мов, на основі яких створені ці тексти, і перекладацьку еквівалентність — реальну значеннєву близькість текстів оригіналу і перекладу, що досягається перекладачем у процесі перекладу. Межею перекладацької еквівалентності є максимально можливий (лінгвістичний) ступінь збереження змісту оригіналу при перекладі, але в кожному окремому перекладі значеннєва близькість до оригіналу в різному ступені і різними засобами наближається до максимальної.

Розходження в системах вихідної мови і мови перекладу, й особливостях створення текстів на кожній з цих мов, у різному ступені можуть обмежувати можливість повного збереження в перекладі змісту оригіналу. Тому перекладацька еквівалентність може грунтуватися на збереженні (і відповідно втраті) різних елементів змісту, що містяться в оригіналі. У залежності від того, яка частина змісту передається в перекладі для забезпечення його еквівалентності, розрізняються п’ять рівнів (типів) еквівалентності:

мети комунікації;

ідентифікації ситуації;

«засобу опису ситуацій»;

значення синтаксичних структур

словесних знаків [7: 51].

Знаючи про механізми перекладацької діяльності і рівні еквівалентності, необхідно також згадати про таке важливе поняття, як перекладацька компетенція. Перекладацька компетенція включає здатність розуміння вихідного тексту і здатність створення тексту мовою перекладу. При цьому життєвий досвід перекладача фігурує, як фонове знання.

Таким чином, перекладацька компетенція являє собою складну і багатомірну категорію, що включає всі ті кваліфікаційні характеристики, що дозволяють перекладачеві здійснювати акт міжмовної комунікації:

особливе «перекладацьке» володіння двома мовами (як мінімум рецептивне володіння вихідною мовою і репродуктивне мовою перекладу), при якому мови проектуються друг на друга;

здатність до «перекладацької» інтерпретації вихідного тексту (тобто до бачення його очима носія іншої мови й іншої культури);

володіння технологією перекладу (тобто сукупністю процедур, що забезпечують адекватне відтворення оригіналу, включаючи модифікації, необхідні для успішного подолання «культурного бар'єра»);

знання норм мови перекладу;

знання перекладацьких норм, що визначають вибір стратегії перекладу;

знання норм даного стилю і жанру тексту;

-певний мінімум «фонових знань», необхідних для адекватної інтепретації вихідного тексту, і зокрема те, що називається знанням предмета, необхідним для успішного перекладу в рамках спеціалізації перекладача [12: 25−28].

Отже знання психології та її предмета потрібні перекладачеві, для адекватного перекладу текстів в галузі психології.

1.2 Концептуальний зміст психології як науки

переклад текст психологія науковий

Слово «психологія» у перекладі буквально означає «наука про душу». У наш час замість поняття «душа» використовується поняття «психіка», хоча в мові дотепер збереглося багато слів і висловлень, похідних від первісного кореня: одушевлений, душевний, бездушний, споріднення душ, душевна хвороба, задушевна розмова і т.п.

З лінгвістичної точки зору «душа» і «психіка» — одне і те саме. Однак з розвитком культури й особливо науки значення цих понять розійшлися.

Щоб скласти попереднє уявлення про те, що таке психіка, розглянемо психічні явища. Під психічними явищами звичайно розуміють факти внутрішнього, суб'єктивного досвіду тобто наші відчуття, думки, бажання, почуття. Фундаментальна властивість суб'єктивних явищ — їх безпосередня представленість суб'єкту. Іншими словами, психічні процеси не тільки відбуваються в нас, але також безпосередньо нам відкриваються. Наш внутрішній світ — це як би велика сцена, на якій відбуваються різні події, а ми є одночасно і діючими особами і глядачами.

Однак існує цілий ряд інших форм прояву психіки, що психологія виділила і включила в коло свого розгляду. Серед них — факти поведінки, неусвідомлювані психічні процеси, психосоматичні явища, нарешті утвір людських рук і розуму, тобто продукти матеріальної і духовної культури. В усіх цих фактах, явищах, продуктах, психіка виявляється, виявляє свої властивості і тому через них може вивчатися. Однак до цих висновків психологія прийшла не відразу, а в ході гострих дискусій і драматичних трансформацій представлень про її предмет [2: 9].

У системі наук психології повинне бути відведене зовсім особливе місце, і от з яких причин.

По-перше, це наука про саме складне, що поки відомо людству. Адже психіка — це «властивість високоорганізованої матерії».

По-друге, психологія знаходиться в особливому положенні тому, що в ній як би зливаються об'єкт і суб'єкт пізнання. Задачі психології непорівняно складніше задач будь-якої іншої науки, тому що тільки в ній думка робить поворот на себе. Тільки в ній наукова свідомість людини стає її науковою самосвідомістю.

Нарешті, по-третє, особливість психології полягає в її унікальних практичних наслідках.

Практичні результати від розвитку психології повинні стати не тільки непорівняно значніше результатів будь-якої іншої науки, але і якісно іншими. Адже пізнати щось — значить опанувати цим «щось», навчитися їм керувати.

Навчитися керувати своїми психічними процесами, функціями, здібностями — задача, звичайно, більш грандіозна, ніж, наприклад, освоєння космосу. При цьому треба особливо підкреслити, що, пізнаючи себе, людина, буде себе змінювати.

Психологія вже зараз накопичила багато фактів, що показують, як нове знання людини про себе робить її іншою: змінює її ставлення, мету, її стани і переживання. Якщо ж знову перейти до масштабу всього людства, то можна сказати, що психологія — це наука, що не тільки пізнає, але і що конструює, що творить людину.

І хоча ця думка не є зараз загальноприйнятою, останнім часом усе голосніше звучать голоса, що призивають осмислити цю особливість психології, що робить її наукою особливого типу [2: 10].

Варто згадати, що психологія — дуже молода наука. Офіційне оформлення наукова психологія одержала в 1879 році: цього року німецький психолог В. Вундт відкрив у Лейпцизі першу лабораторію експериментальної психології.

Появі психології передував розвиток двох великих галузей знання: природничих наук і філософії; психологія виникла на перетинанні цих галузей, тому дотепер не визначено, вважати психологію природничою наукою чи гуманітарною.

Будь-яка наука має в якості своєї основи певний життєвий, емпіричний досвід людей. Але інакше справа обстоїть із психологією. У кожного з нас є запас життєвих психологічних знань. Є навіть видатні життєві психологи. Це, звичайно, великі письменники, а також деякі (хоча і не усі) представники професій, які постійно спілкуються з людьми: педагоги, лікарі, священнослужителі та інші. Але і звичайна людина має певні психологічні знання. Про це можна судити по тому, що кожна людина якоюсь мірою може зрозуміти іншу, уплинути на її поведінку, прогнозувати її вчинки, враховувати її індивідуальні особливості, допомогти їй [2: 11].

Чим же відрізняються життєві психологічні знання від наукових?

Перше: життєві психологічні знання, конкретні; вони стосуються конкретних ситуацій, конкретних людей, конкретних задач. Говорять, офіціанти і водії таксі - теж гарні психологи. Але в якому сенсі, для вирішення яких задач? Як ми знаємо, часто — досить прагматичних. Отже, життєві психологічні знання характеризуються конкретністю, обмеженістю задач, ситуацій і осіб, на які вони поширюються [2: 12].

Наукова ж психологія, як і всяка наука, прагне до узагальнень. Для цього вона використовує наукові поняття. Відпрацьовування понять — одна з найважливіших функцій науки. У наукових поняттях відбиваються найбільш істотні властивості предметів і явищ, загальні зв’язки і співвідношення. Наукова психологія шукає і знаходить такі узагальнюючі поняття, що не тільки економлять описи, але і за конгломератом подробиць дозволяють побачити загальні тенденції і закономірності розвитку особи і її індивідуальних особливостей.

Друга відмінність життєвих психологічних знань полягає в тому, що вони носять інтуїтивний характер. На відміну від цього наукові психологічні знання раціональні і цілком усвідомлені. Звичайний шлях складається у висуванні словесно сформульованих гіпотез і перевірці наслідків, що логічно випливають з них.

Третя відмінність складається в способах передачі знань і навіть у самій можливості їхньої передачі. У сфері практичної психології така можливість дуже обмежена. Накопичення і передача наукових знань можлива завдяки тому, що ці знання кристалізуються в поняттях і законах. Вони фіксуються в науковій літературі і передаються за допомогою вербальних засобів, тобто мовлення і мови.

Четверте розходження складається в методах одержання знань у сферах життєвої і наукової психології. У життєвій психології ми змушені обмежуватися спостереженнями і міркуваннями. У науковій психології до цих методів додається експеримент [2: 13].

Суть експериментального методу полягає в тому, що дослідник не чекає збігу обставин, у результаті якого виникає явище, яке його цікавить, а викликає це явище сам, створюючи відповідні умови. Потім він цілеспрямовано варіює ці умови, щоб виявити закономірності, яким дане явище підкоряється. З введенням у психологію експериментального методу вона оформилася в самостійну науку.

Нарешті, п’ята відмінність, і разом з тим перевага, наукової психології полягає в тому, що вона розташовує великим різноманітним і часом унікальним фактичним матеріалом, недоступним у всьому своєму обсязі жодному носію життєвої психології. Матеріал цей накопичується й осмислюється, у тому числі в спеціальних галузях психологічної науки, таких як вікова психологія, педагогічна психологія, пато- і нейропсихологія, психологія праці й інженерна психологія, соціальна психологія, зоопсихология та інші. У цих галузях, маючи справу з різними стадіями і рівнями психічного розвитку тварин і людини, з дефектами і хворобами психіки, з незвичайними умовами праці - умовами стресу, інформаційних перевантажень, чи навпаки, монотонії й інформаційного голоду — психолог не тільки розширює коло своїх дослідницьких задач, але і зіштовхується з новими несподіваними явищами [2: 14].

1.3 Основні поняття в галузі психології

Слід відзначити, що для адекватного перекладу текстів в галузі психології перкладач повинен знати базові поняття в галузі психології. Далі подається перелік базових понять в галузі психології.

Адаптація — (від лат. adapto -- пристосовую) — пристосування будови і функцій організму, його органів і кліток до умов середовища. Процеси адаптації спрямовані на збереження гомеостазу. Адаптація — одне з центральних понять біології, широко застосовується як теоретичне поняття в тих психологічних концепціях, що подібно гештальт-психології і теорії інтелектуального розвитку, розробленої швейцарським психологом Ж. Піаже, трактують взаємини індивіда і його оточення як процеси гомеостатичного зрівноважування. Зміни, що супроводжують адаптацію торкаються всіх рівнів організму: від молекулярного до психологічної регуляції діяльності. Вирішальну роль в успішності адаптації до екстремальних умов грають процеси тренування, функціональний, психічний і моральний стан індивіда [8J.

Амбівалентність — (від греч. amphi — навколо, біля, по обидва боки, двоїсте + лат. valentia — сила) — двоїсте, суперечливе ставлення суб'єкта до об'єкта, що характеризується одночасною спрямованістю на той самий об'єкт протилежних імпульсів. Поняття амбівалентності було запропоновано на початку XX століття швейцарським психіатром 3. Блейлером, для позначення однієї з істотних ознак шизофренії - схильності хворого відповідати на зовнішні подразники двоякою, антагоністичною реакцією.

Бажання — переживання, що відображує потребу, що перейшла в діючу думку про можливість чим-небудь володіти чи що-небудь здійснити. Маючи силу, що спонукує, бажання загострює усвідомлення мети майбутньої дії і побудову її плану. Бажання як мотив діяльності характеризується досить виразною усвідомленістю потреби. При цьому усвідомлюються не тільки її об'єкти, але і можливі шляхи її задоволення.

Дежавю (від франц. Deja vu — уже бачене) — загальне позначення специфічних суб'єктивних відчуттів людини, що тлумачать як ілюзії пам’яті, у силу яких їй здається, що те що відбувається нині уже відбувалося раніше (спостерігалося, думалося і чулося колись). У якості модальностей дежа вю іноді виділяють: дежа пансе (ілюзію вже колись продуманого) і дежа антандю (ілюзію вже колись чутого). Тією чи іншою мірою дежавю характерно для всіх людей. Але при цьому вважається, що часте виникнення сильних дежа вю симптоматично для деяких форм порушень пам’яті і/або діяльності мозку.

Ейфорія (від греч. eyphoria) — підвищений радісний, веселий настрій, стан благодушності і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам, при якому спостерігається мімічне і загальне рухове пожвавлення, психомоторне збудження [8].

Інстинкт — сукупність уроджених компонентів поведінки і психіки тварин і людини. У поняття інстинкту у різний час вкладався різний зміст; в одних випадках інстинкт протиставлявся свідомості, а стосовно до людини термін «інстинкт» служив для позначення імпульсивної, необдуманої поведінки. В інших випадках інстинктом називалися складні безумовні рефлекси, нервові механізми для координації життєво необхідних рухів і т.п. Настільки розпливчасте трактування спонукало більшість сучасних дослідників відмовитися від уживання поняття інстинкту як наукового терміну, зберігши, однак, термін «інстинктивне» як синонім понять: «генетично фіксована», «спадково закріплена», «уроджена» поведінка, дія і т.п.

Марення — невідповідні реальності представлення й умовиводи, у помилковості яких неможливо зневірити патологічно переконаного в їхній правильності суб'єкта. Марення виступає симптомом м’яких психічних захворювань, при цьому його зміст може бути найрізноманітнішим: марення переслідування, отруєння, ревнощів, величі і т.д.

Модальність — (від лат. modus — спосіб) — одна з основних властивостей відчуттів, їхня якісна характеристика (колір — у зорі, тон і тембр — у слуху, характер запаху — у нюху і т. п). Модальні характеристики відчуттів, на відміну від інших їхніх характеристик (просторових, часових), відображують властивості об'єктивної реальності в специфічно закодованій формі (довжина світлової хвилі відображується як колір, частота звукових хвиль — як тон і т. д) Поняття модальності поряд з відчуттями відноситься і до багатьох інших психічних процесів, описуючи якісні характеристики когнітивних (пізнавальних) образів будь-якого рівня і складності [8].

Мотивація — спонукання, що викликають активність організму і визначають її спрямованість. Термін «мотивація», узятий у широкому смислу, використовується у всіх областях психології, що досліджують причини і механізми цілеспрямованої поведінки людини і тварин. По своїх проявах і функціях в регуляції поведінки мотивуючі фактори можуть бути розділені на три відносно самостійних класи. При аналізі питання про те, чому організм узагалі приходить у стан активності, аналізуються прояви потреб і інстинктів як джерел активності. Якщо вивчається питання, на що спрямовано активність організму, заради чого зроблений вибір саме цих актів поведінки, а не інших, досліджуються насамперед прояви мотивів як причин, що визначають вибір спрямованості поведінки. При вирішенні питання про те, як, яким чином здійснюється регуляція динаміки поведінки, досліджуються прояви емоцій, суб'єктивних переживань (прагнень, бажань і т п.) і настанов у поведінці суб'єкта.

Намір — свідоме прагнення завершити дію відповідно до призначеної програми, спрямованої на досягнення результату, що передбачається. Намір -особливе функціональне утворення психіки, що виникає в результаті акта міркування яке передбачає вибір відповідних засобів, за допомогою яких людина збирається досягти поставленої мети. В умовах чекання здійснення складних, тривалих, незвичних чи важких дій намір виступає як момент внутрішньої підготовки до їхнього виконання.

Неправда — феномен спілкування, що складає в навмисному перекручуванні дійсного положення речей; неправда найчастіше знаходить вираження в змісті мовних повідомлень, негайна перевірка яких скрутна чи неможлива. Неправда являє собою усвідомлений продукт мовної діяльності, що має метою ввести реципієнтів в оману. Як правило, неправда викликана прагненням домогтися особистих чи соціальних переваг у конкретних ситуаціях Характерно, що індивід неусвідомлено розцінює свою неправду як щось хитливе і тимчасове, звідси інтенція спочатку вигадувати їй нові підтвердження, а пізніше — цілком замовчувати. Якщо у соціально-психологічному плані неправда завжди є засобом, то в сфері патопсихології вона виступає як мета міфоманів-психопатів, що отримують відчуття задоволення від самого процесу введення інших людей в оману [8].

Переконання — спосіб вербального (словесного) впливу, що містить у собі систему доводів, побудованих за законами формальної логіки і що обґрунтовують висунуту індивідом тезу. Успішне переконання веде до прийняття і наступного включення нових даних у сформовану систему поглядів і переконань, до певної трансформації світогляду, а виходить, і мотиваційної основи поведінки. На відміну від вселяння переконання засновано на осмисленому прийнятті людиною яких-небудь ідей, на основі їхнього аналізу й оцінки. При цьому висновок може бути зроблено як самостійно, так і слідом за тим, хто переконує, але в будь-якому випадку він не сприймається в готовому виді. Як правило, переконання вимагає великих витрат часу і використання різноманітних відомостей і ораторських прийомів, тоді як уселяння може відбуватися практично миттєво. Метод переконання вважається основним у науковій полеміці й у процесах виховання.

Потяг — психічний стан, що виражає недиференційовану, неусвідомлену чи недостатньо усвідомлену потребу суб'єкта. Потяг є минущим явищем, оскільки представлена в ньому потреба або вгасає, або усвідомлюється, перетворюючись на конкретне бажання, намір, мрію та інше. Потяг — одне з центральних понять психоаналізу.

Рефлекс (від лат. reflexus — відображений) — опосередкована нервовою системою закономірна відповідна реакція організму на подразник. Рефлекторний принцип у діяльності мозку був сформульований Р. Декартом у першій половині XVII ст., хоча сам термін «рефлекс» ввійшов у науку на сторіччя пізніше, після робіт англійського невролога Т. Вілліса і чеського фізіолога И. Прохазки. Рефлекси прийнято поділяти на безумовні й умовні. Уява — психічний процес, що виражається:

у побудові образа, засобів і кінцевого результату предметної діяльності суб'єкта;

у створенні програми поведінки, коли проблемна ситуація, невизначена;

у створенні образів, що не програмують, а заміняють діяльність;

у створенні образів, що відповідають опису об'єкта.

Найважливіше значення уяви в тім, що вона дозволяє представити результат праці до її початку, тим самим орієнтуючи людину в процесі діяльності. Створення за допомогою уяви моделі кінцевого чи проміжного продукту праці сприяє його предметному втіленню [8].

Харизма (від греч. charisma — подарунок) — наділення особи властивостями, що викликають преклоніння перед нею і беззастережну віру в її можливості. Цей феномен характерний для малих і особливо для великих груп, схильних персоніфікувати свої ідеали в процесі зімкнення. Харизма частіше виникає в екстремальних історичних обставинах. Харизматичному лідеру приписуються всі успіхи його прихильників, навіть явні невдачі обертаються його прославлянням — утеча сприймається як порятунок, будь-які втрати — як необхідні жертви, абсурдні твердження — як незбагненна мудрість. Здатності харизматичного лідера, що виступає на релігійній чи політичній арені, містифікуються; для нього типова функція рятівника. Харизма виникає, коли складається відповідна соціально-психологічна потреба. Як феномен групової психології харизма звичайно сприймається в зверненому виді: увага зосереджується в основному на лидері, а не на його послідовниках, що створюють харизму. У релігійній психології харизма виступає як милість Божия [8].

Розглянувши фонові знання, необхідні для перекладу текстів в галузі психології ми можемо констатувати що:

а)такими знаннями є загальні знання з психології, знання її предмету та основних понять;

б)фонові знання є невід'ємною частиною перекладацької компетентності та їх не можна замінити лише вмілим користуванням

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ТЕКСТІВ

2.1 Загальна характеристика науково-технічних текстів

Оскільки тексти в галузі психології належать до наукової літератури ми б хотіли надати деякі особливості перекладу текстів цієї специфіки.

Характерними особливостями наукового стилю є інформативність (змістовність), логічність (сувора послідовність, чіткий зв’язок між основною думкою та деталями), точність й об'єктивність і, як наслідок цих особливостей, зрозумілість. Окремі тексти, які належать до даного стилю, можуть мати зазначені риси в більшому або меншому ступені [7: 110].

Потреби в науково-технічному перекладі зростають неухильно, пропорційно росту науково-технічних, комерційних, культурних і інших зв’язків, прагненню народів і урядів всесвітньо розвивати співробітництво і кооперацію зусиль у розвитку цивілізації [1: 7].

Наукова і технічна література становить винятковий інтерес не тільки за змістом, але і за формою. Крім величезного числа книг з питань науки і техніки в усьому світі щорічно публікується в журналах понад чотири мільйони статей [9: 32−33].

Інтенсивний міжнародний обмін науково-технічною інформацією став, як відомо, однією з необхідних умов науково-технічного прогресу. Ведучою формою такого обміну є науково-технічний переклад, що займає в останні десятиліття усе більш важливе місце [1: 8].

Науково-технічний переклад характеризується розмаїтістю і динамізмом: інформаційні потреби і запити самим прямим і безпосереднім образом впливають на його форми, на умови і методи його виконання. Появу нових форм, що відображує комунікативну диференціацію науково-технічного перекладу, викликано в кінцевому рахунку появою нових функцій і пов’язано зі зміною його сутнісних властивостей і відповідно зі зміною наших поглядів на його природу.

Традиційно науково-технічний переклад як особливий вид перекладацької діяльності виділяється серед інших видів перекладу по ознаці функціонально-стилістичної характеристики і жанрової приналежності матеріалу, що перекладається. Подальша деталізація підвидів перекладу, виділених по цих ознаках залежить від ступеня розробленості вихідної функціонально-стилістичної і жанрової класифікації текстів. Неважко помітити, що при такім трактуванні внутрішня категоризація науково-технічного перекладу виявляється неспецифічною, оскільки вона, строго говорячи, є не чим іншим, як повторенням жанрової і стилістичної класифікацій текстового матеріалу, що перекладається. У цілому, однак, специфіка науково-технічного перекладу зводиться до передачі мовних особливостей певних типів текстів, а проблематика теорії науково-технічного перекладу визначається головним чином задачами опису наукового стилю мови і його окремих жанрових різновидів [1: 9].

Необхідність більш широкого трактування науково-технічного перекладу була доведена розвитком самої перекладацької практики. Специфіка перекладу як виду інформаційної діяльності аж ніяк не вичерпується ні лінгвістичними особливостями текстів, що перекладаються і текстів перекладів, ні методичними прийомами роботи з науково-технічними текстами — вона має насамперед функціональний характер.

Поряд з традиційними повними письмовим і усним перекладами широке розповсюдження отримали нові типи і види перекладів, до яких пред’являються специфічні вимоги і якість яких відповідно оцінюється на основі нових, нетрадиційних критеріїв. Нові типи і форми перекладу (реферативний, аспектний, сегментний, консультативний і ін.) виконують нові інформаційні функції і займають усе більш важливе місце в інформаційній практиці.

Нові види перекладацької діяльності нерідко мають більш складну природу, ніж традиційний переклад. Так деякі переклади являють собою синтез власне перекладацького процесу з іншими видами інформаційної переробки текстів — реферуванням, анотуванням, коментуванням і т.д.

Типи науково-технічної інформації самим безпосереднім образом пов’язані з типами науково-технічних текстів. Однак якщо типологію науково-технічних текстів можна вважати в якомусь ступені розробленою, то типологія науково-технічної інформації дотепер ще не створена. Були запропоновані деякі угруповання і класифікації, що представляють певний інтерес. Так, наприклад, існує розподіл інформації на дві великі категорії, що передбачається однаково зручною як для дослідників, так і для інженерів:

конкретна інформація з даної спеціальності, необхідна для вирішення конкретних задач;

інформація про загальний стан досліджень у даній галузі. Інша близька класифікація виділяє:

предметну інформацію (дані про техніку, матеріали, апарати, процеси);

фактичну інформацію (відомості про експериментальні дані і величини;

3)концептуальну інформацію (відомості про теорії, інтерпретації).

Варто відзначити, що особливості самого процесу перекладу й організації перекладацької діяльності обумовлюють актуальність як функціонального, так і предметно-змістовного і логіко-значеннєвого підходів до науково-технічної інформації. Відповідно її типологія повинна враховувати всю сукупність різних характеристик інформації, що являють собою інтерес для науково-технічного перекладу, тобто бути багатоаспектною.

Логіко-значеннєвий зміст (сигніфікативний аспект) інформації, що міститься в тексті визначається насамперед великими логічними формами -судженням, доказом (спростуванням), висновком, визначенням (дефініцією) [1: 10].

Однак у якості відносно самостійних компонентів логічного змісту можуть виступати і більш прості логічні форми, зокрема такі операції, як предикація, атрибуція, імплікація, кон’юнкція, диз’юнкція і деякі інші. Логічні форми, особливо більш елементарні операції, мають чітку структуру. Мовні засоби їх вираження обмежені і легкодоступні. Зазначені форми можуть складати основний логічний зміст як цілого тексту, так і його окремої частини. У загальному виді компоненти логіко-значеннєвої структури інформації можуть бути представлені наступним списком:

обґрунтування (методу, теорії, теми дослідження);

пояснення, пояснення будь-якої частки явища (шляхом включення його в більше загальне явище, у добре відому систему, а також шляхом установлення причинно-наслідкових зв’язків з іншими явищами, фактами і т.д.);

визначення (дефініція) чого-небудь;

характеристика;

дані про устрій (опис приладу, технології);

логічний висновок;

доказ;

оцінка;

перспективи.

Тексти наукового характеру в цілому можуть бути розбиті на три основних тематичних групи: тексти, що відносяться до гуманітарних наук, тексти, що відносяться до природничих наук і тексти, що відносяться до точних наук. Кожна з цих груп членується на тематичні підгрупи:

а) група текстів точних наук — на математичну, фізичну та інші підгрупи; '

б)група текстів природничих наук — на хімічну, біологічну і інші підгрупи;

в)група текстів гуманітарних наук — на економічну, філологічну і інші підгрупи [1: 11].

Подальше членування може бути здійснене вже в рамках виділених підгруп. Відповідно до такої схеми диференціюются і конкретизуються лінгвістичні характеристики текстів, що входять до тих або інших тематичних об'єднань.

Функціональний аспект науково-технічної інформації становить особливий інтерес, тому що цільове призначення даних, що запитуються може істотно впливати на спосіб і форму перекладу. З урахуванням такого зв’язку науково-технічна інформація може бути категорізована в такий спосіб:

для прийняття конкретних технічних рішень;

для підтвердження чи заперечення наукової гіпотези;

для ухвалення рішення про напрямок наукового дослідження;

для прийняття управлінського рішення;

для ухвалення інформаційного рішення [1: 12].

Лінгвістичне дослідження мови науково-технічної літератури безперечно доводить, що вся науково-технічна література у всіх її різновидах сукупно являє собою певний функціональний стиль мови, що володіє характерними рисами, що виділяють науково-технічну літературу в особливу категорію засобів мовного спілкування [10: 58].

Характерні риси науково-технічної літератури поширюються, як на її лексику, так і на граматику і на стилістичні ознаки. Важливо при цьому відзначити, що всі ці особливості, хоча і притаманні науково-технічній літературі на будь-якій мові, проте не переходять однозначно з мови в мову, а в кожній окремій мові виражаються своєрідно. Ця своєрідність має, як кількісний, так і якісний характер. Якісна своєрідність виражається в тім, що в різних мовах для передачі одних і тих самих відносин чи характеристик уживаються не ідентичні засоби мови, часом лексичні засоби заміняються граматичними і навпаки, а кількісна оригінальність реалізується в різній частотності вживання тих або інших лексичних, граматичних чи стилістичних засобів [10: 59].

В основі сучасної англійської наукової літератури лежать норми англійської письмової мови з визначеними специфічними характеристиками, а саме:

1. Лексика. Уживається велика кількість спеціальних термінів і слів не англосаксонського походження. Слова відбираються з великою старанністю для максимально точної передачі думки. Велику питому вагу мають службові (функціональні) слова (прийменники і сполучники) і слова, що забезпечують логічні зв’язки між окремими елементами висловлень (прислівники).

2. Граматика. Використовуються тільки сталі в письмовій мові граматичні норми. Широко розпоширені пасивні, безособові і невизначено- особові конструкції. Здебільшого вживаються складносурядні і складнопідрядні речення, у яких переважають іменники, прикметники і неособові форми дієслова. Логічне виділення часто досягається шляхом відступу від твердого порядку слів (інверсія).

3. Стиль викладу матеріалу. Основна задача науково-технічної літератури — гранично ясно і точно довести певну інформацію до читачів. Це досягається логічно обґрунтованим викладом фактичного матеріалу, без застосування емоційно забарвлених слів, висловлень і граматичних конструкцій. Такий спосіб викладу можна назвати формально-логічним [9: 12].

2.2 Лексичні особливості перекладу науково-технічних текстів

Найбільш всеосяжною ознакою науково-технічної літератури на будь-якій мові є велика насиченість тексту спеціальними термінами і термінологічними словосполученнями. Однак структура термінів і термінології тієї чи іншої області науки в різних мовах не однакова. Справа в тім, що науково-технічна термінологія представляє собою найбільш рухливий шар лексики, підданий постійному й інтенсивному збагаченню, а часом і змінам, обумовленим науково обґрунтованою уніфікацією термінології в тій чи іншій галузі знання. Шляхи цих змін відповідають певним закономірностям, які у свою чергу ґрунтуються на національних особливостях, як термінів, так і термінології в цілому.

Вивчення всіх цих особливостей потрібно починати з розуміння того, що ж таке термін. Існує безліч визначень для поняття «термін». Не вдаючись у наукову сутність споров з приводу цих визначень, усвідомимо для себе істотну різницю між поняттями «слово» і «термін».

Слово, як правило багатозначне. Конкретизація того чи іншого значення слова забезпечується щораз контекстом. Саме контекст ліквідує багатозначність слова, обмежуючи сферу його співвіднесеності.

Термін — це теж слово, але воно має зовсім інші характеристики. Терміном може бути слово чи словосполучення, але співвіднесеність їх завжди однозначна. Термін завжди вказує на одне поняття чи один об'єкт.

Термін — це слово чи словосполучення, мовний знак якого співвіднесений з одним поняттям чи об'єктом у системі понять даної галузі науки.

Одне і те саме слово можна сприймати, як різні терміни в різних галузях знання. Наприклад слово інтерференція вживається, як термін у радіотехніці для позначення явища накладення електромагнітних коливань і пов’язаного з цим взаємного посилення чи ослаблення цих коливань. У лінгвістиці ж говорять про інтерференцію двох мов при вивченні іноземної мови, тобто про вплив однієї мови на іншу. Але в межах однієї області знання термін незалежно від контексту залишається однозначним.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой