Поняття та правові засади банківської таємниці

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

ННІ Права і Безпеки

Реферат на тему:

Поняття та правові засади банківської таємниці

Виконала:

студентка

Старженецька В.О.

Поняття «банківська таємниця» є одним із основних понять банківського права, оскільки пронизує усі напрямки банківської діяльності. При порівняно невеликій кількості доробок на цю тему, погляди науковців на обов’язкові елементи, а іноді і на загальну правову сутність банківської таємниці, вкрай різняться.

Так, наприклад, одні автори висвітлюють думку про те, що банківськатаємниця -- це зобов’язання банку (фінансово-кредитної установи) зберігати таємницю за операціями своїх клієнтів. Банківське право України: навчальний посібник / [ Жуков А. М., Іоффе А.Ю., Кротюк В. Л., Пасічник В.В., Селіванов А.О. та ін. ]; за заг. Ред. А.О. Селіванова. — К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2000. — 384 с. Однак, вказане визначення передбачає збереження інформації виключно за операціями клієнтів банку і тим самим звужує обсяг поняття банківської таємниці, залишаючи поза його межами інформацію за рахунками, вкладами клієнтівтаугодами (правочинами), які вчиняють клієнти банку. Крім того, погоджуючись з думкою Є. А Даниленко, вважаємо, що визначення банківської таємниці як обов’язку банку являється досить одностороннім, адже зобов’язання, в силу своєї природи, реалізується у правовідносинах носія цього зобов’язання та особи, на користь якої повинні бути вчинені певні дії (утримання від вчинення дій).

На думку О. П. Орлюк, банківська таємниця — це комплексний інститут, а сам термін припускає дві інтерпретації. У вузькому розумінні банківська таємниця -- це обов’язок банку зберігати в таємниці операції клієнтів від сторонніх осіб, насамперед конкурентів того чи іншого клієнта банку, операції, рахунки та вклади (депозити) своїх клієнтів і кореспондентів. У широкому — конфіденційна інформація щодо клієнта, яка стала відома службовцю банку. Орлюк О. П. Банківське право: навчальний посібник / Орлюк О. П. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 345 с.

Є.В. Карманов дещо по-іншому розуміє банківську таємницю. Віннаголошує, що банківська таємниця — це врегульовані нормами права комплексні відносини, в результаті яких банк зобов’язується зберігати в таємниці конфіденційну інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта банку, яка стала відома банку у процесі відносин із клієнтом при здійсненні банківських операцій, а клієнт, у разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, має право вимагати від банку повного відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди. Карманов Є. Банківська таємниця як об'єкт цивільно-правового регулювання / Є. Карманов // Право України. — 2001. — № 12. — С. 110−113.

Своє бачення щодо поняття банківської таємниці має і М. А. Власюк. Він пояснює, що банківська таємниця — це правова категорія, яка забезпечує конфіденційність даних, тобто встановлює заборону на розголошення відомостей про клієнтів банку без дотримання спеціального порядку доступу до них, з метою захисту суб'єкта права від зовнішнього впливу держави, її органів та інших учасників суспільних відносин.

Деякі правознавці вважають, що під банківською таємницею слідрозуміти встановлену законом та гарантовану банком систему правових та спеціальних технічних засобів, що забезпечують правовий режим обмеженого доступу до інформації про банківський рахунок, операції за рахунком і відомості про клієнта. Безклубий І. Поняття банківської таємниці / І. Безклубий // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 4. — С. 16−19.

В юридичній літературі зустрічаються йінші визначенні банківськоїтаємниці. Зокрема, банківська таємниця — це відомості про клієнта кредитної організації, його банківських операціях і угодах. Банківська енциклопедія / [за ред. А. Мороза]. — М.: Ельтон, 1993. — 327 с

Така трактовка демонструє достатньо вузький підхід допоняття банківської таємниці, хоча чітко окреслено ряд відомостей, які мають складати поняття банківської таємниці, проте не визначається коло суб'єктів, які мають здійснювати безпосереднє зберігання таких відомостей. Водночас, іншими науковцями було враховано цей аспект. Так, наприклад, банківську таємницю розглядають як відомості, що захищаються кредитною організацією, про операції, рахунки, і вклади її клієнтів та кореспондентів, а також інші, встановлені кредитною організацією на підставі законів у їх інтересах відомості, по яких можна ідентифікував клієнтів і кореспондентів кредитної організації. Великий енциклопедичний юридичний словник / [за ред. Ю. С. Шемшученка]. — К.: TOB Видавництво «Юридична думка», 2007. — 992 с. — (Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького HAH України) Слід відмітити, що в жодному з цих двох визначень, не вказується як саме здійснюється зберігання цих відомостей.

Дещо більш розширене коло відомостей, які мають складати банківськутаємницю, наводить у своєму визначенні О. А. Костюченко, який зазначає, що під банківською таємницею маються на увазі відомості, пов’язані з інформацією про роботу банку, його операції, стан рахунків клієнтів, умови укладених банком договорів, тобто дані про управління, використання фінансівта іншу господарську діяльність банку, розголошення яких можезавдати шкоди його інтересам. Костюченко O.A. Банківське право: підручник / Костюченко O.A. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — 544 с. Але відомості пророботубезпосередньо самого банку, є не банківською таємницею, а комерційною, об'єм якої та способи її захисту банк може визначати на власний розсуд. Крім того, ставити в залежність вирішення питання щодо віднесення певних відомостей до поняття «банківська таємниця» від можливості нанесення шкоди інтересам банку є не вірним хоча б тому, що за такою логікою інформація, розголошення якої може не завдати шкоди клієнту не є банківською таємницею. Зважаючи на останнє є незрозумілим хто і як має визначати можливість завдання такої шкоди.

Також, банківську таємницю розуміють в якості таємниці самого банку як самостійного суб'єкта господарських відносин і сукупності комерційних таємниць клієнта, котрі банку стали відомі в силу наявності договірних відносин з ними. А що ж робити в ситуації, коли між банком та клієнтом не був укладений договір, але при цьому банк володіє певною інформацією, отриманою від клієнта або третіх осіб? Виходить, що вона не підпадає під захист банківської таємниці, що є, на думку автора, логічно не правильним.

При цьому, необхідно підкреслити, що ряд науковців розглядаютьбанківську таємницю через інформацію. Зокрема, С. А. Даниленко вважає, що банківська таємниця — це інформація (дані про операції, рахунки та вклади своїх клієнтів і кореспондентів, а також інші дані, встановлені кредитною організацією в їх інтересах, якщо це не суперечить законодавству), яка захищається та гарантується законодавчо встановленими суб'єктами, отримана кредитними організаціями в ході здійснення банківської діяльності, не відома третім особам в силу її великого значення та має обмежений доступ на законній основі.А. С. Шарко «ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ ЯК УМОВА ГАРАНТУВАННЯ ПРАВА ВКЛАДНИКІВ»

Існування та необхідність банківської таємниці пов’язані з тим, що здійснення банківських операцій і банківської діяльності в цілому, а також укладення конкретних банківських угод, певною мірою, передбачає одержання, переробку, збереження та використання інформації, яка, зазвичай, має високу економічну та іншу цінність. Такий підхід відомих науковців і практика до розуміння цієї категорії, насамперед, зумовлений економічною доцільністю та цілеспрямованістю відносин банк-клієнт. Проте остаточну крапку в спорах науковців щодо правової природи банківської таємниці поставив законодавець. Так, частина перша статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність"Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5−6. — Ст. 30. закріпила легальне визначення банківської таємниці, вказавши, що під нею розуміється інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, що стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин із ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Однак, таке визначення не позбавлене вад, у зв’язку з чим потребує вдосконалення. Як бачимо, поняття банківської таємниці розглядається через призму такої правової категорії як інформація. Разом з тим, не можна їх ототожнювати, адже, інформація є елементом того правового режиму, який забезпечує збереження банківської таємниці.

Вважається, що інформація є банківською таємницею, якщо їй притаманні наступні ознаки:

— така інформація повинна бути не відома третім особам;

— така інформація захищається та гарантується законодавчо встановленими суб'єктами;

— така інформація відома банкам та іншим фінансовим установам в силу специфіки їх діяльності.

Нажаль, сьогодні у науці цивільного права (вітчизняного й зарубіжного) ще немає точного, повного, а головне, кінцевого визначення інформації, що призводить до непорозуміння і протиріччя. У Цивільному кодексі УкраїниЦивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40−44. — Ст. 356., як, до речі і в Законі України «Про інформацію» під інформацією розуміються документовані або публічно оголошенівідомості про події та явища що мали або мають місце в суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Особливого значення у визначенні поняття інформації мають слова"документовані відомості". Так, відповідно до статті 27 Закону України «Про інформацію"Закон України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650. документом є передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.

Оскільки, в процесі надання банківських послуг банк отримує відклієнта відомості, які зафіксовані на матеріальних носіях, можна зробитивисновок, про те, що режим банківської таємниці охоплює лише задокументовану інформацію.

Для здійснення більш повного і досконалого правового регулюваннябанківської таємниці необхідно визначитись із колом відомостей, які мають охоплюватись цим режимом. При цьому, слід зауважити, що такі відомості отримуються банком офіційно, тобто в ході безпосереднього здійснення ним своєї діяльності.

Частиною першою статті 1076 Цивільного кодексу України визначено обов’язок банку гарантувати таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком та відомостей про клієнта. З огляду на те, що банківська таємниця є об'єктом цивільних правовідносин, а основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України, для визначення обсягу інформації, яка складає банківську таємницю, має братися норма Цивільного кодексу України, яка значно розширює межі такої інформації. Закон України «Про банки і банківську діяльність»: наук. -практ. коментар / [за заг. ред. В.С. Стельмаха]. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. -520 [16] с.

Відповідно до частини другої статті 60 Закону України «Про банки ібанківську діяльність"Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5−6. — Ст. 30. до складу банківської таємниці законодавцем віднесено окремі відомості, які стосуються важливих складових діяльності банку і розголошення яких може завдати банку значної шкоди. Однак, норми цієї статті, слід розглядати як такі, які конкретизують обсяг інформації, яка становить банківську таємницю, але не обмежують її обсягу визначеного Цивільним кодексом України.

Отже, банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

З) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи -- клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

У частині третій вищезазначеної статті наголошується на тому, щоінформація про банки чи клієнтів, яка збирається під час проведення банківського нагляду є банківською таємницею. Так, під банківським наглядом розуміють систему контролю та активних впорядкованих дійНаціонального банку України, спрямованих на забезпечення, дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238. У разі порушення банками, філіями іноземних банків чи іншими особами, які є об'єктом перевірки Національного банку України згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність», вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ними ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України застосовує заходи впливу адекватно допущеним порушенням у порядку установленому Постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства від 28 серпня 2001р. № 369. Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» від 28 серпня 2001р. № 369 // Офіційний вісник України. — 2001. — N 4. — Ст. 1864.

Отже, єдиним органом банківського нагляду є Національний банк України. Аналіз норм Закону України «Про банки і банківську діяльність» дозволяє зробити висновок, що банківською таємницею є також інформація про банки та клієнтів, яку Національний банк України отримує від банків під час виконання своїх функцій з банківського нагляду та валютного контролю. На користь такого висновку свідчать положення частини шостої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої наслужбовців Національного банку України та уповноважених ними осіб непоширюються будь-які обмеження щодо отримання інформації, яка становить банківську таємницю, при здійсненні ними функцій банківського нагляду або валютного контролю.

При цьому, слід мати на увазі, що інформація, яка становить банківськутаємницю, може отримуватися Національним банком України від банків під час перевірки їх діяльності, а також в порядку виїзного нагляду. Визначені положення не поширюються на узагальнену за банками інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік такої інформації встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд, однак така інформація не може стосуватися клієнтів банку. Юрій Носік «ПРАВОВИЙ РЕЖИМ БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ В УКРАЇНІ»

Згідно зі статтею 70 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов’язаний публікувати квартальні баланси, звіт про прибутки (збитки), річну фінансову звітність, підтверджену аудитором, в газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України». Додатково зазначені відносини врегульовані нормами Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» від 27 грудня 2007 р. № 480. Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» від 27 грудня 2007 р. № 480 // Офіційний вісник України. — 2008. — N 5. — Ст. 125.

Зокрема нормами зазначеної Інструкції врегульовано склад фінансовоїзвітності; зразки форм фінансової звітності; порядок, періодичність складання та вимоги до розкриття інформації у фінансовій звітності; порядок подання до Національного банку України та оприлюднення фінансової звітності. Крім того, банк з власної ініціативи, зокрема з метою реклами, може опублікуати в засобах масової інформації або у рекламних буклетах інформацію щодо діяльності, яка в силу оприлюднення втрачає статус банківської таємниці. Закон України «Про банки і банківську діяльність»: наук. -практ. коментар / [за заг. ред. В.С. Стельмаха]. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. -520 [16] с.

Системний аналіз положень частини першої статті 1076 Цивільногокодексу України та норм статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» дозволяє зробити висновок про те, що будь які відомості, що стосуються клієнта та його операцій, якими володіє банк, становлять банківську таємницю. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнтомбанку може бути будь-яка фізична чи юридична особа, що користуєтьсяпослугами банку.

Єдиним винятком, виходячи з положень листа Національного банкуУкраїни від 19 квітня 2005 р. № 48−012/275−3973Лист Національного банку України від 19. 04. 2005 року № 48−012/275−3973 Щодо розкриття банківської таємниці за рішенням суду: [Електронний ресурс]. — Режим доступу. — www. jurconsult. net. ua., є відомості щододіяльності клієнта, які є державною таємницею. В такому випадку, відомості, які є банківською таємницею, набувають статусу державної таємниці. До державної таємниці відноситься інформація, що охоплює зведення в сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національної безпеки України і яка визнана державною таємницею і підлягають охороні державою. Закон України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — Ст. 93.

Однак, у статті 60 Закону України «Про банки ібанківську діяльність» надається невичерпний перелік відомостей, які відносять до банківської таємниці. До такого висновку можна дійти хоча б з того, що законодавець, надаючи цей перелік, використав слово «зокрема», тим самим вказавши, що окремо поміж інших відомостей можна виділити саме цей ряд.

Уявляється, що визначення та перелік інформації, що відноситься добанківської таємниці, надане законодавцем є логічним і послідовним, оскільки дозволяє банкам здійснювати захист інтересів клієнтів шляхом віднесення інформації про них (щодо них) до банківської таємниці, встановлення ж в законодавстві вичерпного переліку відомостей, що встановлять банківську таємницю, суттєво б звузило захист комерційних клієнтів в умовах стрімкого розвитку і ускладнення суспільних відносин. Афанасьев Р. В. Захист банківської таємниці в умовах боротьби з організованою злочинністю/ Р. В. Афанасьев // Прокуратура, людина, право. — № 2. — 2 0 0 5. — С. 76−82.У той же час, зважаючи на це, відправним терміном для визначення змісту банківської таємниці все ж таки «інформація про діяльність і фінансовий стан клієнта банку», що вживається в першій частині статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Тому всі види інформації, що належать до банківської таємниці, повинні тлумачитись у співвідношенні з наведеним у визначенні терміном, що, надто звужує коло відомостей, які підлягають захисту зазначеним режимом.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що визначення банківської таємниці, яке міститься в частині першій статті 60 ЗаконуУкраїни «Про банки і банківську діяльність» має пріоритетне значення перед переліком інформації, що міститься в частині другій цієї ж статті, яка носить роз’яснювальний характер. Тому, банківською таємницею є будь-яка інформація про діяльність або фінансовий стан клієнта, про яку стало відомо банкові при обслуговуванні клієнта, за умови, що її розголошення може завдати матеріальної чи моральної шкоди.

Використана література

банківська таємниця право

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

2. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

3. Закон України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 р.

4. Закон України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р.

5. Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» від 28 серпня 2001р. № 369.

6. Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» від 27 грудня 2007 р. № 480.

7. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

8. Лист Національного банку України від 19. 04. 2005 року № 48−012/275−3973 Щодо розкриття банківської таємниці за рішенням суду.

9. Банківське право України: навчальний посібник/ [Жуков А.М., Іоффе А.Ю., Кротюк В., Пасічник В.В., Селіванов А.О. та ін. ]; за заг. Ред А. О. Селіванова. — К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2000. — 384 с.

10. Орлюк О. П. Банківське право: навчальний посібник / Орлюк О. П. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 345 с.

11. Костюченко O.A. Банківське право: підручник / Костюченко O.A. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — 544 с.

12. Великий енциклопедичний юридичний словник / [за ред. Ю.С. Шемшученка]. — К.: TOB Видавництво «Юридична думка», 2007. — 992 с. — (Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького HAH України)

13. Карманов Є. Банківська таємниця як об'єкт цивільно-правового регулювання / Є. Карманов // Право України. — 2001. — № 12. — С. 110−113.

14. Безклубий І. Поняття банківської таємниці / І. Безклубий // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 4. — С. 16−19.

15. А. С. Шарко «Забезпечення банківської таємниці як умова гарантування права вкладників»

16. Юрій Носік «Правовий Режим Банківської Таємниці В Україні»

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой