Примусове стягнення податкової заборгованості податковими органами України

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Кафедра «Економіки і менеджмента»

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: «Маркетинг»

На тему: Примусове стягнення податкової заборгованості податковими органами України

м. Красноармійськ — 2015 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОДАТКОВОГО БОРГУ ТА ПОДАТКОВОЇ ЗАСТАВИ

1.1 Сутність податкового боргу

1.2 Погашення податкового боргу

1.3 Зміст податкової застави

2. ОСОБЛИВОСТІ ПОГАШЕННЯ ПОДАТКОВОГО БОРГУ

2.1 Органи які уповноважені стягувати борг

2.2 Примусове та добровільне погашення податкового боргу

2.3 Адміністративно-судовий механізм погашення податкової заборгованості

3. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. Сьогодні світову економіку трясе боротьба за сфери і впливи: за ринки, технології, ресурси. Без нової ідеології і культури, без надання людям економічної волі в податковій політиці при такій глобальній конкуренції Україна дійсно може перетворитися в «бананову» країну. На чому, на наш погляд, повинні розвиватися нова ідеологія і культура? Це отримання не тільки політичної, а істинної і повної свободи всіх громадян: свободи в праві визначати своє життя, працю, перспективу, тобто отримання, насамперед, економічної свободи підприємництва, приватної власності. Український правозахисник і психіатр Глузман поставив досить справедливий діагноз: наше суспільство хворе «страхом перед свободою». Цей середньовічний страх продовжує і зараз тісно тримати нас у своїх обіймах. Коли ж ми почнемо жертвувати заради свободи, якщо дотепер її боїмося? Поки що держава, в основному, декларує економічну свободу і підтримує процеси, що дотепер сприяють ізолюванню вітчизняної економіки від світового господарства, не підтримують економічну демократію, як це робиться, наприклад, у країнах ЄС. Ще древні римляни усвідомили: чим більше свобод, тим більшу роль відіграє індивідуальна активність. Тому нова ідеологія в податковій політиці повинна виходити з економічної свободи і розвитку в ній індивідуальної активності. Несвобода завжди ґрунтується на недовірі і страху влади перед своїм народом. Нова ж ідеологія і культура в податковій політиці повинні базуватися на соціальній і моральній довірі народу до влади і до самих себе, що значно знизить феномен страху в економічних і соціальних процесах. Тому податкова політика зобов’язана, з одного боку, розвивати «дух довіри», з іншого боку, знімати феномен страху, оскільки останній позбавляє людей прагнення до ініціативи, розвитку особистої економічної свободи і чесності, наприклад, у сплаті податків.4 Фіскалізація в податковій політиці України не ґрунтується на тім, що державі потрібні нібито засоби, щоб вирватися із економічної кризи, підняти виробництво, менше позичати в зарубіжжя. В цивілізованих країнах податки платять, а в Україні дотепер збирають, причому в основному примусово. До чого це призводить, усі знають. Необхідний перехід від фіскальної політики до стимулюючої, до розвитку вільного, а не присхованого підприємництва. Політика стимулювання -- це: — поетапно, поступово, але твердо і переконливо відходити від фіскалізації економіки; О на основі глибоких економічних, фінансових розрахунків, аналізів, обґрунтувань розробити програми, типові моделі і механізми їхньої реалізації для кожного соціального прошарку нації по стимулюванню збільшення кількості платників податків і стимулюванню їхньої діяльності; для підприємців, бізнесменів, комерсантів, виробників, працівників сфери послуг, лікарів, юристів, вчених і т. д.; - розробити концепцію і на її основі програму збільшення бюджету за рахунок податків, не збільшуючи їх, тобто за рахунок розвитку діяльності й одержання платником податків великого прибутку; О стимулювати -- це значить зробити податки такими, щоб вони були прості, об'єктивні і справедливі. Закордонний досвід свідчить, що це цілковито можливо; - змінити культуру і технологію збору податків: щоб платник податків сам намагався вчасно і повністю сплатити податки не за страх, а по своїй честі і совісті, як громадянин своєї Батьківщини. Щоб, у свою чергу, податковий інспектор не збирав податки, а захищав платника податків від «нальоту» на нього запопадливих і корумпованих чиновників, рекетирів, хабарників, визначаючи суму податку кожного конкретного платника податків; - стимулювати -- це значить, що держава повинна створювати рівні правові, економічні умови для ділових людей, для виробників, бізнесменів, підприємців, забезпечувати вільну конкуренцію, припинити маніпулювати5 пільгами в податках, видачею ліцензій, орендою землі, енергоресурсів і т. д.; - держава повинна рішуче очищатися від тих своїх «стражів» в особі чиновників, керівників, силовиків і ін., що ганьблять честь і достоїнство нашого народу і Батьківщини. Необхідно припинити практику замовчування, приховування людей і тих резонансних процесів, кримінальних справ, що заслуговують всенародного гніву; - і, нарешті, пора дійсно серйозно взятися за викорінювання корупції і мафіозних структур, куди стікаються великим потоком зароблені платником податків гроші. Таким чином, ідеологією в податковій політиці України повинне стати формування у громадян довіри і поваги до влади, влади -- до народу, до кожного громадянина і платника податків замість недовіри, відчуженості і страху, розвиток у громадян почуття патріотизму і турботи про свою Батьківщину, визнання і підтримка платників податків з боку держави.

Мета і завдання. Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі досягнень науки адміністративного та фінансового права, теорії управління, чинного законодавства України, а також узагальнень практики його застосування здійснити аналіз теоретичних засад та правового регулювання питань, пов’язаних з діяльністю підрозділів податкової служби по забезпеченню стягнення податкового боргу, що дозволить чітко планувати та здійснювати таку діяльність, а також сформулювати на цій основі відповідні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання правозастосовчої діяльності органів ДПС України з вказаних питань.

Виходячи зі змісту поставленої мети в рамках курсової роботи підлягали вирішенню наступні завдання:

— визначити поняття податковий борг як правової категорії та інституції законодавства України, яке регулює сферу оподаткування взагалі та його складової, що торкається справляння податків, зборів (обов'язкових платежів);

— уточнити зміст статусу податкового боргу та його розмежування з поняттям державний борг;

— визначити механізм стягнення податкового боргу, який діє на сучасному етапі розвитку України;

— узагальнити дослідження структурно-штатної побудови контролюючих та правоохоронних органів, які здійснюють контроль за нарахуванням сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) та безпосередньо сприяють погашенню податкового боргу;

— проаналізувати проблемні питання, пов’язані з адміністративно — правовим регулюванням діяльності органів податкової служби при здійсненні процедури стягнення ними податкового боргу та визначенню шляхів її удосконалення;

— уточнити коло державних органів, які зобов’язані здійснювати контроль щодо порядку нарахування та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та Державних цільових фондів;

— обґрунтувати місце органів державної податкової служби України в сфері справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) та їх повноважень як суб'єктів стягнення податкового боргу;

— розробити пропозиції по удосконаленню законодавства, що регулює питання, пов’язані з діяльністю органів державної податкової служби України по стягненню податкового боргу з платників податків та зборів (обов'язкових платежів).

Об'єктом дослідження, є суспільні відносини, що виникають у процесі функціонування механізму стягнення податкового боргу і регулюються адміністративно-правовими нормами.

Предметом дослідження, є теоретико-методологічні проблеми, нормативно-правове регулювання та практика стягнення податкового боргу державними органами із застосуванням адміністративно-правових засобів.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОДАТКОВОГО БОРГУ ТА ПОДАТКОВОЇ ЗАСТАВИ

1.1 Сутність податкового боргу

Запобігання податковим правопорушенням не завжди веде до очікуваних наслідків, тому особливого значення набувають питання регулювання покарань за здійснення податкових проступків та злочинів.

Застосування санкцій можна класифікувати за кількома підставами.

За характером впливу; безпосереднє покарання — санкції, що впливають безпосередньо на платника, його майновий стан (позбавлення волі, штраф, конфіскація об'єктів оподаткування тощо); опосередковане покарання — санкції, які безпосередньо не завдають Майнових втрат платникові, проте зменшують його надходження у перспективі або обмежують його діяльність (арешт рахунку, тимчасове припинення діяльності підприємства тощо).

За галузевим характером: кримінальна, адміністративна та фінансова санкції.

До санкції фінансово-правових норм, які застосовуються у разі порушення податкового законодавства, належать: стягнення донарахованих сум податків, інших обов’язкових платежів; штрафи; пеня, адміністративні штрафи. Слід чітко зазначити, що в даному разі йдеться саме про перелік санкцій, які визначаються у фінансово-правових нормах (у даному разі податкових), однак зазначені санкції не є в чистому вигляді фінансовими санкціями, особливо щодо адміністративних штрафів. Сукупність існуючих санкцій можна поділити на групи за їх однорідністю, зокрема: санкції за порушення порядку ліцензування, санкції за порушення податкової дисципліни, касової дисципліни тощо. Особи, на яких накладаються фінансові санкції та адміністративні штрафи, перелік порушень, а також найменування органів, що накладають санкції, чітко визначаються у законодавстві. З 1 січня 2001 р. в Україні діє спеціальний закон, який встановлює перелік санкцій за порушення податкового законодавства, — Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. Після прийняття цього Закону було внесено значні зміни до порядку визначення й застосування санкцій до законодавчих актів, що регулюють порядок сплати податків, та Закону України «Про державну податкову службу України». Було також припинено дію Указу Президента України «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами» від 4 березня 1998 р. № 167/98. У зазначеному Законі податковий борг (недоїмка) визначається як податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене з платником податків або встановлене судом (арбітражним судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання. Пеня — плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання. Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) з розрахунку 120% річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу чи на день його (або його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті. Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків і зборів (обов'язкових платежів), крім пені щодо порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим законодавством. При нарахуванні пені у зв’язку з несвоєчасним погашенням узгодженого податкового зобов’язання застосовується Інструкція про порядок нарахування та погашення пені, затверджена наказом ДПА України від 1 березня 2001 р. № 77 та зареєстрована у Мін'юсті 16 березня 2001 р. за № 240/5431. Штрафна санкція (штраф) — плата у фіксованій сумі або у вигляді процентів від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Вид порушення податкового законодавства і розмір штрафу:

1) неподання податкової декларації у встановлені податковим законодавством строки — 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) для фізичних осіб, які обіймають посади, що підпадають під визначення суб'єктів корупційних діянь відповідно до закону, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих протягом перебування на такій посаді - 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання платника податків додатково до штрафу, передбаченого за неподання податкової декларації - 10% суми податкового зобов’язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше 50% від суми нарахованого податкового зобов’язання та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків — 5% від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 25% такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за вчинення злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов’язання у великих розмірах (кваліфікується за ст. 212 КК України) — 50% від суми недоплати, але не менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах:

а) при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку — 10% такої суми;

б) при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку — 20% такої суми;

в) при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку — 50% такої суми;

7) коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов’язковим — додатково штраф у розмірі 100%) суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави;

8) коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу) і якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов’язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати — штраф у подвійному розмірі від суми зобов’язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявить факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний:

1) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі 5% від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

2) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі 5% від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов’язання з цього податку.

Примусове стягнення — звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його суми таким платником податків. Відповідно до пп. 3.1.1 ст. 3 вищезгаданого закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов’язань виключно за рішенням суду (господарського суду). В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов’язань забезпечення боргу. У разі якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів встановлюється законодавством про банкрутство. Слід зазначити, що стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється (пп. 3.1.2 Закону). Певну увагу слід приділяти відповідальності банків, які опосередковано беруть участь у податкових відносинах як посередники, що здійснюють грошові трансферти. Якщо банк є безпосереднім порушником термінів зарахування податків на бюджетні рахунки від платників податків, він нестиме відповідальність. Відповідно до п. 16.5 ст. 16 Закону за порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також несе іншу відповідальність, встановлену законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Однак не вважається порушенням строків зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) з вини банку, якщо таке порушення стало наслідком регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до браку вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку для здійснення зарахування. Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) розпочинається з моменту такого відновлення.

Штрафні санкції податкові органи нараховують згідно з Інструкцією про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженою наказом ДПА України від 17 березня 2001 р. № 110 та зареєстрованою в Мін'юсті 23 березня 2001 р. за № 268/5459 з урахуванням внесених змін. Податкова відповідальність базується на принципах невідворотності, законності, справедливості покарання та його індивідуалізації. Принцип невідворотності податкової відповідальності означає, що у разі вчинення податкового правопорушення платник податку неминуче повинен зазнати заходів податкової відповідальності. Принцип законності у податковій відповідальності означає передусім застосування податкових санкцій у суворій відповідності до закону, а також установлення цієї відповідальності виключно податковим законодавством. Справедливість покарання означає встановлення його точної міри, що адекватна мірі податкового правопорушення.

1.2 Погашення податкового боргу

Відповідно до ст. 87 Податкового кодексу джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Джерелом погашення податкового боргу також є будь-яке майно такого платника податків, а у разі якщо здійснення заходів щодо продажу майна не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби. Крім того, орган державної податкової служби має право звернутися до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платників податків-фізичних осіб (п. 87. 11 ст. 87 Податкового кодексу), відмовити у взятті на облік повідомлень банків та фінансових установ про відкриття рахунків платників податків фізичних осіб, які мають податковий борг (п. 69.5 ст. 69 Податкового кодексу); у виняткових випадках -- застосувати адміністративний арешт майна (ст. 94 Податкового кодексу). Крім того, відповідно до п. 2 частини першої ст. 6 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено тимчасове обмеження (у судовому порядку) у праві виїзду за кордон фізичних осіб стосовно яких діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов’язання -- до виконання зобов’язань, або розв’язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов’язань заставою. З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов’язків у разі несплати суми грошового зобов’язання у строки, встановлені Податковим кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу (п. 89.1 ст. 89 Податкового кодексу). Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред’являється платнику податків, що має податковий борг. Якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу, таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі. З огляду на те, що платники податків -- фізичні особи не ведуть бухгалтерського обліку, тому акт опису майна фізичної особи (СПД або громадянина) в податкову заставу може складатись на підставі письмової заяви платника податків, в якій платник пропонує внести в податкову заставу конкретні об'єкти із зазначенням їх приблизної ринкової вартості або вартості, визначеної суб'єктом оціночної діяльності. Платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом. Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

У разі, якщо з’ясовується одна з нижчевказаних обставин, то застосовується адміністративний арешт майна, який полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 Податкового кодексу:

платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;

відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб'єктів господарювання, дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

Арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду. Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду.

Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби, а також у разі, якщо орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди. У разі якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без згоди органу державної податкової служби за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу. У разі недостатності коштів орган державної податкової служби здійснює заходи щодо погашення податкового боргу шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги. Щодо стягнення коштів та іншого майна боржників у судовому порядку, поряд із загальною процедурою подання адміністративного позову з 01. 01. 2011 року статтею 1833 Кодексу адміністративного судочинства України передбачена можливість прискореного провадження у судових справах про стягнення коштів платників податків, у яких обліковується податковий борг. Зазначене прискорене провадження передбачає направлення подання до адміністративного суду протягом 24-х годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Погашення податкового боргу в разі ліквідації платника податків. При прийнятті власником чи уповноваженим ним органом рішення про ліквідацію платника податків відповідно до ст. 12 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами* активи цього платника податків використовуються в черговості, визначеній законодавством України. Ліквідацією платника податків чи його філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу є ліквідація платника податків як юридичної чи особи призупинення реєстрації фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а також ліквідація філії, відділення, відокремленого підрозділу платника податків, внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

Якщо при ліквідації платника податків чи скасуванні реєстрації фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності частина його податкових зобов’язань чи податкового боргу залишається непогашеною у зв’язку з недостатністю його активів, то цю частину погашають за рахунок активів засновників або учасників такого підприємства.

Особою, відповідальною за погашення податкових зобов’язань або податкового боргу платника податків, є:

стосовно платника податків, який ліквідується, -- ліквідаційна комісія чи інший орган, що проводить ліквідацію відповідно до законодавства;

стосовно філій, відділень, інших відокремлених підрозділів платника податків, який ліквідується" -- такий платник податків;

стосовно фізичної особи--суб'єкта підприємницької діяльності -- таки фізична особа;

стосовно кооперативів, кредитних союзів, товариств співвласників житла чи інших колективних господарств -- їхні члени (пайовики) солідарно;

стосовно інвестиційних фондів -- інвестиційна компанія, що здійснює управління таким інвестиційним фондом.

Погашення податкових зобов’язань чи податкового боргу ліквідованого платника податків здійснюється в терміни, передбачені для списання безнадійного податкового боргу. Ліквідація філії, відділення чи іншого відособленого підрозділу юридичної особи відбувається за рахунок юридичної особи, незалежно від того, чи є вона платником податку, збору (обов'язкового платежу), щодо якого виникло податкове зобов’язання чи податковий борг цієї філії, відділення чи інших відособлених підрозділів. В інших випадках податкові зобов’язаннями податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Це так само стосується фізичної особи -- платника податків, що помер або визнаний судом безвісно відсутнім або померлим чи недієздатним, за винятком випадків, коли з’являються інші особи, що вступають у права спадщини, незалежно від часу придбання таких прав. Якщо платник податків, що ліквідується, має суми надміру сплачених чи невідшкодованих податків, зборів (обов'язкових платежів) з відповідного бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його податкових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом. Якщо сума надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів (обов'язкових платежів) з відповідного бюджету перевищує суму податкових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом, сума перевищення використовується для погашення податкової заборгованості чи податкового боргу перед іншими бюджетами, а якщо немає такої заборгованості (боргу) -- надходить у розпорядження такого платника податків.

Погашення податкового боргу при реорганізації платника податків. У разі, коли власник платника податків чи уповноважений ним орган приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, його податкова заборгованість чи податковий борг підлягає врегулюванню в такому порядку:

якщо реорганізація здійснюється шляхом зміни назви, організаційно-правового статусу чи місця реєстрації платника податків, такий платник податків після реорганізації набуває усіх прав і обов’язків щодо погашення податкових зобов’язань або податкового боргу, що виникли до його реорганізації;

якщо реорганізація здійснюється шляхом об'єднання двох чи більшої кількості платників податків в одного платника податків з ліквідацією платників податків, що об'єднали ся, такий об'єднаний платник податків набуває усіх прав і обов’язків щодо погашення податкових зобов’язань чи податкового боргу всіх платників податку, що об'єдналися;

якщо реорганізація здійснюється шляхом розподілу платника податків на дві чи більше особи з ліквідацією такого платника податків, усі платники податків, що виникнуть після такої реорганізації, набувають усіх прав і обов’язків щодо по гашення податку чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації.

Зазначені зобов’язання чи борг розподіляються між новоствореними платниками податків пропорційно часткам балансової вартості активів, отриманих ними у процесі реорганізації відповідно до розподільного балансу. Якщо одна чи більше з новостворених осіб не є платниками податків, щодо яких виникли податкові зобов’язання чи борг платника податків, який був реорганізований, зазначені податкові зобов’язання чи борг повністю розподіляються між особами, які є платниками таких податків, пропорційно часткам отриманих ними активів, без урахування активів, наданих особам, які не є платниками таких податків. Реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого платника податків або внесення частини активів платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації платника податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу податкових зобов’язань чи податкового боргу між таким платником податків і особами, створеними в процесі його реорганізації. Рішення про застосування солідарної або розподільної податкової відповідальності може бути прийняте податковим органом у разі, якщо активи платника податків, що реорганізовується, перебувають у податковій заставі на момент прийняття рішення про таку реорганізацію. Реорганізація платника податків не змінює термінів погашення податкових зобов’язань або податкового боргу платниками податків, створеними в результаті такої реорганізації. Якщо платник податків, що реорганізовується, має суми надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів (обов'язкових платежів), такі суми підлягають заліку в рахунок його непогашених податкових зобов’язань або податкового боргу з інших податків, зборів (обов'язкових платежів). Зазначена сума розподіляється між бюджетами і державними цільовими фондами пропорційно загальним сумам податкової заборгованості або податкового боргу такого платника податків. Якщо сума надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів (обов'язкових платежів) платника податків перевищує суму податкових зобов’язань або податкового боргу за іншими податками, зборами (обов'язковими платежами), сума перевищення направляється в розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно їхній частці в активах, що розподіляються, відповідно до розподільного балансу або передаточного акта. Списання і розстрочення податкового боргу. Списанню з платників податків підлягає податковий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник за станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на 20 лютого 2001 року (день набрання чинності ст. 18 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами).

Податковий борг, що виник у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року і не сплачений на 20 лютого 2001 року, може бути за бажанням платника податків розстрочений на таких умовах:

розстрочка податкового боргу надається на термін, що не перевищує 60 календарних місяців від місяця виникнення податкового боргу, включаючи цей місяць. У разі консолідованого податкового боргу термін розстрочення відраховується від місяця виникнення першої складової такого консолідованого боргу;

основна сума податкового боргу (без пені і штрафних санкцій) підлягає сплаті рівними частинами в терміни, встановлені для квартального податкового періоду, з відстроченням першого платежу на термін, який визначається платником податків, але не може бути більше двох квартальних податкових періодів, наступних за квартальним періодом, в якому був укладений договір про розстрочення;

розстрочення податкового боргу надається під проценти, розраховані за період, що розпочинається від місяця укладання договору про розстрочення і закінчується місяцем погашення розстроченого податкового боргу, виходячи з облікової ставки Національного банку України, що діє на момент сплати чергового квартального платежу. Зазначені відсотки нараховуються платником податків, але не сплачуються;

податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону.

Керівник податкового органу (його заступник) зобов’язаний прийняти рішення про дострокове розірвання договору про розстрочення, що тягне за собою обов’язок платника податків сплатити невнесену суму розстроченого податкового боргу, а також відсотків, нарахованих на таку розстрочену суму податкового боргу, якщо платник податків, що уклав договір про розстрочення, до закінчення дії такого договору:

накопичує новий податковий борг або не сплачує чергову частину реструктурованого податкового боргу протягом двох податкових періодів, наступних за податковим періодом виникнення такого нового податкового боргу, або податковим періодом, за який сплачується чергова частина реструктурованого податкового боргу;

ліквідується;

виїжджає за кордон на постійне місце проживання (якщо платник податків є фізичною особою);

визнається неплатоспроможним за зобов’язаннями, іншими ніж податкові.

Податковий орган не може відмовити платникові податків в укладенні договору про розстрочення його податкового боргу на умовах, визначених цим пунктом" якщо письмове звернення такого платника податків буде надіслано податковому органу протягом 60 календарних днів з дня набрання чинності статті 18 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Підлягає списанню безнадійний податковий борг, у тому числі пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції.

Під терміном «безнадійний» слід розуміти:

податковий борг платника податків, визнаного у встановленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені через недостатність активів банкрута;

податковий борг фізичної особи, яка:

визнана в судовому порядку безвісно відсутньою або по мерлою, у разі недостатності майна, на яке може бути спрямоване стягнення відповідно до законодавства;

понад 720 днів перебуває у розшуку;

податковий борг юридичних і фізичних осіб, щодо якого минув термін позовної давності;

податковий борг юридичних або фізичних осіб, який виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону.

Якщо фізичну особу, яку визнано в судовому порядку безвісно відсутньою або померлою, розшукано, або фізичну особу, що перебувала в розшуку понад 720 днів, розшукано, списана заборгованість таких осіб підлягає відновленню і стягненню в загальному порядку, без дотримання строків позовної давності. Обов’язок здійснювати щоквартальне списання безнадійного податкового боргу покладається на податкові органи. Строки давності. Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» закріплено терміни виконання податкового обов’язку, критерії строків давності (ст. 15). На підставі цієї статті податковий орган має право самостійно визначати суму податкових зобов’язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, якщо таку податкову декларація було подано пізніше, -- за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначив суму податкових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов’язання, а суперечка щодо такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Податкове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання вказаного строку давності, якщо:

податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов’язання, не було подано;

судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою--платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов’язання.

Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого платник податків перебуває за межами України, якщо такий період є безперервним та дорівнює або перевищує 180 днів. Якщо податок був нарахований податковим органом до закінчення строку давності, податковий борг, що виник у зв’язку з відмовою самостійно сплатити податок, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового обов’язку. Якщо платіж стягується за рішенням суду, терміни стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним. Заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування. Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) підлягають продовженню керівником податкового органу (його заступником) на підставі письмового запиту платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

перебував за межами України;

перебував у плаванні на морських судах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на території інших держав або через інші обставини непереборної сили, підтверджені документально;

був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законодавством.

1.3 Зміст податкової застави

Податкова застава — це спосіб забезпечення податкового зобов’язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає у силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має першочергове право у разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами у порядку, встановленому Законом. У зв’язку з тим, що податкова застава — це самостійний інститут, специфічний вид податкових правовідносин, яким широко користуються в країнах з високорозвиненою економікою, виникає вона не внаслідок договору, як звичайна застава, а внаслідок боргу перед бюджетами всіх рівнів та державними цільовими фондами. Законом встановлено, що право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення. Право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового боргу. Законом впроваджено диференційний підхід до платників податків з врахуванням виконавської дисципліни ведення податкового обліку. Так, згідно з Порядком, право податкової застави виникає у разі: неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом для подання такої податкової декларації. Податкова застава — це засіб забезпечення виконання зобов’язання підприємства по сплаті податків, зборів і платежів, а також надання контролюючим органам звітності. Своєрідна майнова гарантія виконання підприємством передбачених норм податкового законодавства в обумовленому обсязі й у визначений термін, що не оформляється в докуменальній формі, формі договору, а прямо передбачена Законом № 2181.

Дуже важливо знати і директору, і бухгалтеру, коли в контролюючих органів виникає право на податкову заставу. Під контролюючими органами в нашому випадку маються на увазі органи ДПАУ. Хоча, відповідно до Закону № 2181, правом податкової застави можуть скористатися будь-які контролюючі органи, що здійснюють свої зобов’язання відповідно до даного Закону, тобто Закону № 2181.

Право податкової застави.

Право податкової застави виникає у разі:

1) ненадання або несвоєчасного надання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня за останнім днем терміну, установленого законом щодо відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) для надання такої податкової декларації. Якщо податкову декларацію не надано до ДПАУ то працівник підрозділу, що контролює своєчасність надання податкових декларацій, у зазначений день направляє підрозділу стягнення податкової заборгованості службову записку про неподання відповідної податкової декларації. Підрозділ стягнення податкової заборгованості в день одержання зазначеної службової записки направляє платникові податків повідомлення про виникнення права податкової застави на всі активи такого платника податків на підставі абз. 2 пп. 8.2.1 Закону № 2181 за формою 1 (див. наприкінці статті);

2) несплати в граничні строки, установлені Законом № 2181, суми податкового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, — з дня, наступного за останнім днем зазначеного терміну. День виникнення права податкової застави, передбаченої цим пунктом, визначається на підставі даних карток особистих рахунків платників податків, що ведуться контролюючими органами;

3) несплати в граничні терміни, установлені Законом № 2181, суми податкового зобов’язання, визначеної контролюючим органом, — з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного в податковому повідомленні. День виникнення права податкової застави, передбаченої цим пунктом, визначається на підставі даних карток особистих рахунків платників податків, що ведуться контролюючими органами відповідно до чинного законодавства. Виняток: На авансові платежі, не внесені вчасно, право податкової застави не поширюється.

Предмет податкової застави.

У Порядку № 338 зазначено, що право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, що знаходилися в його власності (повному господарському веденні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків придбає права власності в майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового боргу. Але в той же час, як і в будь-якому правилі, є свої винятки. Об'єктами податкової застави не можуть бути:

Рухоме та нерухоме майно, майнові та немайнові права Майно та кошти благодійних організацій (ст. 19 Закону № 531);

Майно, що відповідно до законодавства України може бути відчужене заставником і на яке може бути звернене стягненняПриватизаційні папери (стаття 5 Закону № 2173);

Майно, що стане власністю заставника після виникнення права податкової заставної, у тому числі продукція, плоди й інший прибуток (майбутній врожай, приплід худоби тощо) Національні, культурні та історичні цінності, що знаходяться в державній власності і занесені до Держреєстру національного культурного надбання; вимоги, що мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом; об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майно, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, що не підлягають приватизації, у т.ч. казенних підприємств (ст. 4 Закону № 2654);

Майно громадян, на яке не може бути накладене стягнення звертання за виконавчими документами, перелік яких встановлено доповненням до Закону № 606.

Обмеження застосування податкової застави.

Окремі види активів платника податків, що має податковий борг, можуть бути звільнені з-під податкової застави за запитом платника податків, якщо ДПАУ встановлено, що звичайна вартість інших активів, які залишаються в податковій заставі, у два і більше рази перевищує суму податкового боргу, забезпеченого такою податковою заставою. При цьому враховуються суми будь-яких інших прав дійсних вимог до активів такого платника податків, що мають пріоритет над правом податкової застави. У випадку, коли платник податків має кілька видів податкових боргів, враховується їхня загальна сума. Повідомлення про звільнення окремих видів активів з-під податкової застави видається органом державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків у писемній формі у вигляді рішення (див. форму 2) у двох екземплярах, перший з яких видається платникові податків. Рішення реєструються в окремому журналі, екземпляри рішень ДПАУ зберігаються в справі платника податків для наступного контролю за сплатою податків.

Пріоритет податкової застави.

Право податкової застави має пріоритет перед:

1) будь-якими правами інших застав, що не були зареєстровані в держреєстрах застав рухомого чи нерухомого майна до виникнення права на таку податкову заставу;

2) будь-якими правами інших застав, що виникли після моменту виникнення такого права на податкову заставу, незалежно від того, були зареєстровані права інших застав у держреєстрах заставного рухомого чи нерухомого майна чи ні;

3) будь-якими правами інших застав, що виникли або були зареєстровані в держреєстрах заставного рухомого чи нерухомого майна в той самий день, коли виникло право податкової застави.

Захист інтересів кредиторів підприємства.

Підприємство (платник податків), активи якого знаходяться в податковій заставі, зобов’язане в письмовому вигляді повідомити наступним кредиторам про таку податкову заставу, характер і розмір забезпечених цією заставою зобов’язань, а також відшкодувати збитки кредиторів, що можуть виникнути у випадку неподання їм такого повідомлення. За цих умов, орган державної податкової служби направляє платнику податків повідомлення за встановленою формою про виникнення права податкової застави на всі активи такого платника.

В той же час, у випадках:

1) несплати у граничні строки, встановлені Законом, суми податкового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, податкова застава виникає з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку.

2) несплати у граничні строки, встановлені Законом, суми податкового зобов’язання, визначеної контролюючим органом, податкова застава виникає з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

При цьому право податкової застави визначається на підставі даних карток особових рахунків платників податків, що ведуться контролюючими органами відповідно до чинного законодавства. До 1 жовтня 2004 року, згідно з вимогами статті 5 Указу 167/98, платник податків, майно якого перебувало у податковій заставі, володів ним на свій розсуд, за умови його збереження.

З набранням чинності ст. 8 Закону, платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження своїм майном, майновими та немайновими правами, що використовується у його підприємницькій діяльності (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готовою продукцією, товарами і товарними запасами, роботами та послугами за кошти за їх звичайними цінами. Винятковими є операції, що згідно із Законом підлягають обов’язковому письмовому узгодженню з податковим органом. Якщо платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив їх без попередньої згоди податкового органу, він додатково сплачує штраф у розмірі ста відсотків від суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави. При цьому податковим органом на підставі акта перевірки приймається рішення про застосування та стягнення сум штрафних санкцій за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі. Рішення разом з податковим повідомленням надсилається (вручається) платнику податків. Законом чітко визначено, у яких випадках активи платника податків звільняються з податкової застави. Якщо статтею 7 Указу № 167/98 було встановлено, що податкова застава припиняється погашенням або списанням у встановленому порядку податкової заборгованості, що надавало надію порушникам платіжної дисципліни щодо періодичного прощення державою його податкових боргів і, у зв’язку з цим, умисного невиконання норм.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой