Примусовий порядок сплати аліментів

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Примусовий порядок сплати аліментів

План

Вступ

1. Загальна характеристика аліментних правовідносин.

2. Примусовий порядок сплати аліментів:

2.1 Суб'єкти до яких застосовується примусовий порядок сплати аліментів;

2.2 Підстави стягнення аліментів у примусовому порядку;

2.3 Порядок стягнення аліментів.

3. Визначення заборгованості по аліментах та підстави звільнення від її сплати.

4. Відповідальність за прострочення сплати аліментів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Протягом всього періоду становлення суспільства сімейні відносини відігравали важливу роль у духовному, соціальному та економічному розвитку людства. Сім'я завжди визнавалась однією з основних цінностей правового, демократичного суспільства. Сімейні зв’язки вважалися найбільш міцними, оскільки членів сім'ї об'єднувала кровна спорідненість та добровільне осмислене прийняття на себе батьківських обов’язків. Обов’язок піклуватися про інших членів сім'ї є невіддільним від права кожного на її утворення. Таке піклування стосується, тих членів сім'ї, які в силу об'єктивних факторів (вік, непрацездатність зумовлена хворобою, піклування про інших членів сім'ї тощо) не можуть самостійно забезпечити належні умови свого життя. За наявності такої можливості особа повинна надати допомогу як через створення сприятливих умов для життя особи, так і матеріальну. Формою реалізації матеріальної допомоги є аліменти, які сплачуються членами сім'ї на підставах та у порядку, встановленому нормами національного законодавства.

Довгі роки в Україні аліментні правовідносини регулювалися виключно імперативними нормами, що не дозволяло їх учасникам обирати найбільш прийнятний спосіб виконання аліментного обов’язку. Положення ж чинного Сімейного кодексу України наблизилися до сімейного законодавства європейських країн та дозволили більш гнучко застосовувати норми кодексу до сімейних правовідносин. Аліментні правовідносини набули нового змісту.

Проте, незважаючи на диспозитивні засади регулювання сімейних відносин та законодавчо закріплену можливість договірного регулювання саме аліментних правовідносин, актуальним залишається питання їх стягнення у примусовому порядку. Часто, в силу як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників особи не можуть домовитись з питання сплати аліментів. Це призводить до необхідності застосування імперативного методу регулювання відносин.

Законодавча регламентація примусової сплати аліментів спрямована не лише на виконання обов’язку одним із членів сім'ї, а й на захист права на утримання, яке надано іншим членам сім'ї. Крім того, це ще й один із способів захисту материнства, батьківства та дитинства. Чим більш дієвий, законодавчо встановлений, механізм забезпечення виконання обов’язку із сплати аліментів, тим ефективнішим є захист порушених, оспорених чи невизнаних прав на їх отримання.

Питання примусової сплати аліментів досліджується як складова частина майнових сімейних правовідносин. У своїх наукових працях це питання розглядали такі вчені-правники як: М. В. Анткольська, Л. В. Афанасьева, Е. М. Багач, Л. М. Баранова, Ю.В. Білоусов, В.І. Борисова, І.В. М. М. Дякович, І.В. Жилінкова, З. В. Ромовська, Л. В. Тихомирова, М. Ю. Тихомиров та ін.

Проте серед вчених досі немає єдиного розуміння понять «аліменти» та «аліментні правовідносини», не сформовано чіткої позиції щодо того, хто виступає відповідачем у даній категорії справ, а також не визначено порядок стягнення аліментів за наявності іноземного елементу. До того ж, кількість судових справ, пов’язаних із стягненням аліментів та їх складність постійно зростають.

Вказане зумовило тему цієї наукової роботи та вказує на її актуальність.

Мета роботи полягає у комплексному дослідженні положень та науковому аналізі правових питань які стосуються примусового порядку сплати аліментів, суб'єктів та змісту правовідносин, які при цьому виникають, а також юридичних гарантій реалізації з одного боку права особи на отримання аліментів, а з іншого — обов’язку протилежної сторони на надання такого утримання.

Завдання дослідження зумовлені постановленою метою і полягають у тому, щоб:

— здійснити порівняльний аналіз понять «утримання» та «аліменти», проаналізувати наукові підходи щодо тлумачення останнього та здійснити його загальну характеристику;

— на основі ґрунтовного та всебічного аналізу нормативних та теоретичних положень охарактеризувати суб'єктів, порядок та підстави примусового стягнення аліментів;

— розглянути та дослідити особливості примусової сплати аліментів у залежності від суб'єктів, між якими виникають аліментні правовідносини;

— розглянути порядок визначення заборгованості по сплаті аліментів, а також можливості звільнення від її сплати

— проаналізувати відповідальність, яка застосовується до осіб, які не виконують обов’язкового рішення щодо сплати аліментів.

1. Загальна характеристика аліментних правовідносин

сплата аліменти примусовий заборгованість

Сімейні правовідносини за своєю юридичною природою поділяють на особисті немайнові та майнові. Майнові відносини складають значну частину предмету регулювання сімейного законодавства. Вони походять від особистих немайнових відносин, тісно з ними пов’язані та спрямовані на їх обслуговування.

Аліментні правовідносини належать саме до майнових сімейних правовідносин. Їх метою є утримання непрацездатних і таких, що потребують матеріальної допомоги членів сім'ї, перелік яких чітко визначений у законі. Сімейний кодекс України встановлює обов’язок по утриманню того з подружжя, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги, по утриманню дитини, до досягнення нею повноліття та повнолітніх дітей, а також інших членів сім'ї та родичів. Сімейний кодекс України від 10. 01. 2002р. № 2947-III (в ред. від 09. 12. 2012 р.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/2947−14 Обов’язок батьків утримувати своїх дітей до їх повноліття закріплює також частина 3 ст. 51 Конституції України. Конституція України від 28. 06. 1996р. № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

Саме законодавче поєднання та використання понять «аліменти» та «утримання» вимагає, передусім, конкретизації їх змісту, послідовності застосування та визначення кола зобов’язань, які з ними пов’язані. Цього можна досягнути лише шляхом комплексного аналізу як законодавчих положень, так і наукових позицій з вказаного питання.

Слово «аліменти» має латинське походження — «alimentum» — їжа, харчі. В українській юридичній лексиці воно вперше появилося завдяки Кодексу 1926 р., розділ 4 якого мав назву «Стягання утримання (аліментів) з членів сільського господарства (двору)». Указом Президії Верховної Ради УРСР від 15 вересня 1945 р. у ст. 31 цього Кодексу було включено словосполучення «кошти на утримання дитини (аліменти)». Ромовська З. В. Українське сімейне право: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / З. В. Ромовська. — К.: Правова єдність, 2009. — C. 453

У Кодексі про шлюб та сім'ю 1969 р. терміни «аліменти» та «утримання» використовувалися як самостійно, так і в парі: «утримання (аліменти)». Глава 12 цього Кодексу мала назву «Аліментні обов’язки батьків і дітей», однак перша її стаття 80 — «Обов'язок батьків утримувати своїх дітей». Кодекс про шлюб та сім'ю від 20. 06. 1969р. № 2006-VII [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/2006−07

Аналіз наукових визначень понять «аліменти» та «утримання» дозволяє говорити про те, що поняття «утримання» є ширшим ніж поняття «аліменти». Аліменти становлять вид утримання в межах сімейних та шлюбних правовідносин і є виключно сімейно-правовою категорією. При цьому, права та обов’язки з утримання можуть виникнути між членами сім'ї та родичами не лише на підставі сімейних правовідносин, а й на підставі договору довічного утримання (догляду) чи спадкового договору. Утримання, яке надається не в силу юридичного обов’язку, а на підставі моральних норм, не також може вважатись аліментами. Сімейне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. / [С.П. Індиченко, B.C. Гопанчук, О. В. Дзера, Л.А. Савченко] -- К.: Вентурі., 1997. -- К.: Вентурі., 1997. -- С. 89 До того ж стороною у правовідносинах з утримання може бути й держава. Багач Е. М. Сімейний кодекс України: науковий-практичний коментар / [Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов та ін] - К.: Ліга 2010. — С. 565

Ще однією відмінністю між утриманням та аліментами, як вказують Л. В. Тихомирова та М. Ю. Тихомиров, є матеріальна форма останніх. Аліменти трактуються як кошти, певна грошова сума: «це матеріальні засоби на утримання, які зобов’язані надавати одні особи іншим відповідно до закону в силу існуючих між ними шлюбних чи інших сімейних відносин». Тихомирова Л. В., Тихомиров М. Ю. Алиментные права и обязанности членов семьи: практическое пособие / [под ред. М.Ю. Тихомирова]. — «Изд. Тихомирова М. Ю. «, 2011 г. — С. 3

З.В. Ромовська зазначає, що термін «утримання» відображає нормальний, звичний розвиток подій, без тиску закону чи рішення суду. Термін «аліменти» застосовується там, де стабільність стосунків порушена. Ромовська З. В. Українське сімейне право: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / З. В. Ромовська. — К.: Правова єдність, 2009. — C. 453 Однак, зважаючи на закріплення нормами сімейного законодавства можливості договірного регулювання аліментних правовідносин, вважаємо, що така позиція науковця не є достатньо переконливою.

Таким чином, термін «аліменти» доцільно використовувати, коли мова йде про матеріальне забезпечення учасників сімейних правовідносин в силу права одного на отримання аліментів та кореспондуючого обов’язку іншого.

Варто також звернути увагу на використання у юридичній літературі такого поняття як «аліментне зобов’язання». У науковій літературі використання цього терміну пояснюється тим, що на відміну від терміну «обов'язок» термін «зобов'язання» у науці і практиці дає можливість врахувати, що суб'єктивному аліментному обов’язку відповідає суб'єктивне право іншої особи. Афанасьєва Л.В. Аліментні правовідносини в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12. 00. 03. — цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / Л.В. Афанасьєва — Харків, 2003. — С. 6

Наведемо декілька важливих доктрин розуміння поняття «аліментне зобов’язання»: це правовідношення, в якому одна сторона зобов’язана при наявності умов, передбачених законом, утримувати іншу сторону, члена своєї сім'ї чи родича, а остання вправі вимагати виконання даного обов’язку" (З.В. Ромовська Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар / З. В. Ромовська -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -- С. 169); встановлений законом обов’язку певних членів сім'ї утримувати інших членів сім'ї, що потребують допомоги (О.Й. Пергамент Пергамент А. И. Алиментные обязательства по советскому праву / А. И. Пергамент — М.: Госюриздат, 1951. — С. 6); правовідношення, що виникає на підставі передбачених у законі юридичних фактів, за якими одна сторона зобов’язана утримувати іншу сторону — дружину (чоловіка), жінку (чоловіка) за умови тривалого спільного проживання без реєстрації шлюбу, родича або свояка певного ступеня спорідненості чи свояцтва, особу, яка взяла у свою сім'ю дитину, що є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, вихованця, а останні вправі вимагати виконання даного обов’язку (Л.В. Афанасьєва Афанасьєва Л.В. Аліментні правовідносини в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12. 00. 03. — цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / Л.В. Афанасьєва — Харків, 2003. — С. 10); правовідношення, яке виникає на підставі передбачених у законі юридичних фактів, в силу яких одні члени сім'ї зобов’язані надавати утримання іншим її членам, а останні вправі вимагати цього утримання (М.В. Антокольська Анткольська М. В Семейное право [2-е изд., перераб. и доп.] / Антокольская М. В. — М.: Юристъ, 2002. -- С. 243). Як бачимо, «аліментне зобов’язання» та «аліментні правовідносини» є поняттями тотожними.

Отже, аліментні правовідносини (зобов'язання) можна визначити як правовідносини, які виникають на основі законодавчо встановлених фактів між учасниками сімейних відносин, зміст яких становить обов’язок одного суб'єкта надавати утримання іншому у порядку встановленому договором (за домовленістю) або законом.

В основі виникнення аліментних правовідносин лежать передбачені законом юридичні факти: договір про сплату аліментів або рішення суду про примусову їх сплату, в силу якого один член сім'ї вправі вимагати виплату аліментів від інших членів сім'ї, а останні зобов’язані їх виплачувати. Кузнецова И. М. Семейное право / И. М. Кузнецова — М.: Юристъ, 1999. — С. 47

Суб'єктами аліментних правовідносин відповідно до норм сімейного законодавства є члени сім'ї. Як вказує Л.В. Афанасьєва аліментне зобов’язання характеризується наявністю двох суб'єктів — аліментозобов'язаного (платник аліментів) та аліментоуповноваженого (одержувач аліментів). Останній має суб'єктивне право вимагати надання утримання, якому відповідає юридичний обов’язок аліментозобов'язаної особи. Афанасьева Л. В. Аліментні правовідносини в Україні: Монографія / МВС України, Луг. держ. ун-т внутр. справ. — Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. — С. 40

При цьому закон пов’язує виникнення аліментних зобов’язань не з членством у сім'ї, а із знаходженням у шлюбі, певним ступенем спорідненості та свояцтва. Аліментні правовідносини виникають між подружжям (в тому числі колишнім подружжям), між батьками та дітьми, між іншими членами сім'ї та родичами. Разом з тим, на час існування аліментних правовідносин особи можуть вже не належати до однієї сім'ї, у цьому випадку вони є «колишніми членами сім'ї». Крім того, власне інші родичі можуть також бути членами однієї сім'ї, або, навпаки, ніколи не перебувати в складі однієї сім'ї.

Варто зазначити, що аліментні правовідносини мають конкретно визначений особистий характер. Це означає, що особа, яка виплачує аліменти, не має права передати свій обов’язок іншій особі і, відповідно, особа, яка має право на отримання аліментів, не має права передати це право іншій. Такі права і обов’язки не переходять і за правом спадкування. Крім того, вимоги по аліментах не можуть бути предметом застави, не можуть бути зараховані за зустрічними вимогами боржника, а також аліменти не оподатковуються. Дякович М. М. Сімейне право України: підручник / М. М. Дякович. — К.: Правова єдність, 2009 — С. 195

Враховуючи вказане можна виділити наступні ознаки аліментних правовідносин: майновий та особистий характер, взаємність, тривалість та обґрунтованість існування, цільове призначення, неможливість взаємозарахування.

Зміст аліментних правовідносин становлять взаємопов'язані право однієї особи на отримання аліментів та кореспондуючий йому обов’язок іншої їх сплачувати. З моменту виникнення суб'єктивного права на аліменти в його складі появляється й можливість вимагати примусового виконання відповідного обов’язку іншою стороною. Косова О. Ю. Обязанность содержания и алиментные обязательства /О. Ю. Косова //Правоведение. -2003. — № 4. — С. 70 При цьому законодавство передбачає два порядки виконання такого обов’язку: добровільний та примусовий. Останній має місце у разі виникнення спору про надання коштів на утримання одному з подружжя чи дитини. Сімейне право України: [підручник] / [Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін. ]- К.: Юрінком Інтер, 2006. -- С. 164 Його примусовий характер забезпечується рішенням суду, яке набрало законної сили та визначає порядок і спосіб сплати аліментів. Саме примусовий порядок сплати аліментів досліджуватимемо у рамках нашої роботи.

2. Примусовий порядок сплати аліментів

2.1 Суб'єкти до яких застосовується примусовий порядок сплати аліментів

Одним із способів реалізації та захисту права особи на отримання аліментів є їх стягнення в примусовому порядку. Примусова сплата аліментів застосовується зазвичай тоді, коли у сім'ї порушені нормальні зв’язки і вона вже не існує у соціологічному розумінні як певна єдність. Афанасьева Л. В. Аліментні правовідносини в Україні: Монографія / МВС України, Луг. держ. ун-т внутр. справ. — Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. — С. 43

Як вже вказувалось, відповідно до норми Сімейного кодексу України аліментні правовідносини можуть виникати між наступними групами осіб: між подружжям (в тому числі колишнім подружжям), між батьками та дітьми, між іншими членами сім'ї. Сімейний кодекс України від 10. 01. 2002р. № 2947-III (в ред. від 09. 12. 2012 р.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/2947−14 У кожному із вказаних випадків законодавець встановлює підстави виникнення права на отримання аліментів та порядок виконання кореспондуючого йому обов’язку по їх сплаті. При цьому примусова сплата аліментів може застосовуватись до всіх платників аліментів і реалізується або на підставі рішення суду, або виконавчого напису чи судового наказу.

Звернення до суду з позовом про стягнення аліментів є надійним та ефективним способом захисту порушеного або невизнаного права особи на їх отримання. Суд, здійснюючи правосуддя, всебічно з’ясовує обставини кожної конкретної справи, досліджує всі надані докази, виносить рішення, обов’язкове до виконання, і цим сприяє захисту суб'єктивного права особи. Єфременко В. В. Сторони у справах про стягнення аліментів на дітей / В.В. Єфременко // Форум права — 2007. — № 3. — С. 97

Сімейний кодекс України встановлює три черги зобов’язаних суб'єктів аліментних правовідносин: подружжя, батьки та діти; дід, баба, онуки, брати, сестри; вітчим, мачуха, падчерка, пасинок, фактичний вихователь і вихованець. Афанасьева Л. В. Аліментні правовідносини в Україні: Монографія / МВС України, Луг. держ. ун-т внутр. справ. — Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. — С. 44

Аліментні зобов’язання батьків і дітей поряд з аліментними зобов’язаннями подружжя належать до аліментних зобов’язань першої черги, оскільки зазначені особи зобов’язані надавати утримання одне одному незалежно від наявності у них інших родичів. До аліментних зобов’язань другої черги належать зобов’язання щодо взаємного утримання баби, діда, внуків, братів і сестер, а до аліментних зобов’язань третьої черги -- аналогічні зобов’язання мачухи, вітчима, падчерки, пасинка, фактичного вихователя і вихованця. Червоний Ю. С. Сімейне право України: [підручник] / за ред. Ю. С. Червоного — К.: Істина, 2004. — С. 276 При цьому аліментні зобов’язання другої і третьої черг є додатковими (субсидіарними).

Частина 1 ст. 74 Сімейного кодексу України закріплює обов’язок чоловіка та дружини матеріально підтримувати один одного. Аліментні правовідносини між подружжям можуть виникати як в силу домовленості між ними, так і в примусовому порядку. Останній застосовується до того із подружжя, який в силу закону зобов’язаний їх сплачувати, але відмовляється виконувати цей обов’язок, оспорює розмір чи спосіб сплати аліментів.

При зверненні до суду подружжя, як сторони аліментних правовідносин, набувають усіх прав та обов’язків сторін у цивільному процесі, які передбачені Цивільно-процесуальним кодексом України. Водночас потрібно враховувати, що у примусовому порядку обов’язок сплачувати аліменти суд може покладати лише, якщо особа має можливість надавати таку допомогу. У разі наявності осіб, яких зобов’язаний утримувати відповідач, суд повинен залучити їх як третіх осіб на стороні відповідача, оскільки судове рішення може вплинути на їх право на аліменти. Червоний Ю. С. Сімейне право України: [підручник] / за ред. Ю. С. Червоного — К.: Істина, 2004. — С. 184

До того ж, як справедливо зазначає М. М. Дякович право на отримання аліментів у судовому порядку може бути збережено за одним із подружжя і після розірвання шлюбу за наявності обставин, які дають йому можливість отримувати аліменти й у шлюбі. Дякович М. М. Сімейне право України: підручник / М. М. Дякович. — К.: Правова єдність, 2009 — С. 458 При цьому суд враховує різні обставини, що мають істотне значення: можливість одержання позивачем утримання від своїх повнолітніх дітей або батьків, умови виникнення непрацездатності, майновий стан платника аліментів тощо.

Таким чином, примусовий порядок сплати аліментів може застосовуватись до того з подружжя, який зобов’язаний сплачувати аліменти, має таку можливість, але добровільно не виконує цього обов’язку.

Друга група аліментних правовідносин виникає між батьками та дітьми. До неї входять, по-перше, зобов’язання батьків щодо утримання дитини до досягнення нею повноліття; зобов’язання батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина, що продовжують навчання й у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги; зобов’язання батьків щодо утримання непрацездатних повнолітніх дочки, сина, які потребують матеріальної допомоги; зобов’язання батьків брати участь у додаткових витратах на неповнолітню дитину, що викликані особливими обставинами. По-друге, це аліментні зобов’язання повнолітніх дітей щодо утримання батьків, які складаються з зобов’язання повнолітніх дітей щодо утримання непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги; зобов’язання повнолітніх дітей брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою чи інвалідністю, немічністю.

Особливість, у порівняні з попередніми випадками, полягає у тому, що відповідачем у цій категорії правовідносин, як правило, є той з батьків, який проживає окремо від дитини або не виконує обов’язку по її утриманню. У випадку проживання дитини з іншою особою, позов про стягнення аліментів може бути пред’явлено до обох батьків. Якщо ж дитина проживає у державному чи комунальному закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі, а батьки не беруть участь в її утриманні, адміністрація цього закладу моє право пред’явити до них позов в інтересах дитини, оскільки виконує функції опікуна або піклувальника.

Примусова сплати аліментів може застосовуватись і до осіб, які належать до другої та третьої черг аліментного зобов’язання. Їх аліментний обов’язок зазначених осіб є субсидіарним щодо обов’язку батьків, та має умовний характер, тобто не може покладатись на них у випадку відсутності фактичної можливості виділяти кошти на утримання дитини. Єфременко В. В. Сторони у справах про стягнення аліментів на дітей / В.В. Єфременко // Форум права — 2007. — № 3. — С. 101

Крім того, як зазначає З. В. Ромовська дід та баба зобов’язані утримувати внуків лише тоді, коли у них немає матері, батька або вони з поважних причин не можуть надавати їм утримання. Аліменти з них можуть бути присуджені незалежно від їхнього віку та працездатності, за умови лише матеріальної змоги надавати утримання внукові. Ромовська З. В. Українське сімейне право: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / З. В. Ромовська. — К.: Правова єдність, 2009. — С. 457

Водночас, примусова сплати аліментів не може застосовуватись одночасно до батьків та діда з бабою. Така процесуальна співучасть не заборонена, однак потрібно зважати на те, що обов’язок баби, діда утримувати внука — це обов’язок другої черги, тобто він може виникнути лише тоді, коли їхній син чи дочка, тобто батько чи мати дитини не можуть самі її утримувати.

Примусовий порядок сплати аліментів може застосовуватись до мачухи, вітчима лише за наявності наступних умов: коли вони спільно проживають з дитиною; у дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх брата, сестри або якщо ці особи не мають змоги з поважних причин її утримувати; спроможність мачухи, вітчима надавати утримання.

Взаємність прав та обов’язків є причиною того, що в подальшому аліментозобов'язуючим суб'єктом у розглянутих групах аліментних правовідносин можуть стати повнолітні діти. Примусовий порядок сплати аліментів до них застосовується судом з урахуванням попередніх відносин між суб'єктами, перебування батьків на утриманні державної або громадської організації, наявність у батьків-подружжя можливості одержувати утримання одне від одного тощо. Судова практика виходить з того, що перебування непрацездатного подружжя, непрацездатних батьків (відповідно) у будинках інвалідів або престарілих саме по собі не виключає потреби у матеріальній допомозі і не звільняє зобов’язаних осіб від сплати аліментів, але може бути підставою для зменшення їх розміру. Червоний Ю. С. Сімейне право України: [підручник] / за ред. Ю. С. Червоного — К.: Істина, 2004. — С. 303

Водночас, закон виключає можливість залучення до участі у справі всіх повнолітніх дітей, якщо цього не вимагає позивач. Адже батькам немає необхідності пред’являти позов до тих дітей, які сумлінно й добровільно виконують свої обов’язки щодо них. Проте суд має виходити з визнання того, що всі повнолітні діти зобов’язані брати участь у матеріальному забезпеченні батьків. Тому він повинен встановлювати матеріальне становище всіх дітей і з урахуванням цього визначати частку участі у забезпеченні батьків відповідача.

В усіх розглянутих нами випадках застосування примусової сплати аліментів, необхідно вказати, що примусове виконання аліментного зобов’язання відповідальністю не є, так як не встановлює ніяких додаткових обов’язків або обмежень для особи, а є лише способом виконання встановленого законом обов’язку. Сапейко Л. В. Правове регулювання аліментних обов’язків батьків та дітей: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12. 00. 03. цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / Л. В. Сапейко — Харків, 2003. — С. 11 До того ж, варто погодитись із твердженням Ю. С. Червоного, що рішення суду про присудження аліментів не треба включати до юридичного складу, що породжує аліментні зобов’язання, оскільки воно спрямоване на захист вже існуючого суб'єктивного права, а не на його виникнення. Червоний Ю. С. Сімейне право України: [підручник] / за ред. Ю. С. Червоного — К.: Істина, 2004. — С. 179

2.2 Підстави стягнення аліментів у примусовому порядку

Підставою виникнення будь-яких правовідносин є юридичні факти — передбачені нормами права конкретні обставини, з настанням яких виникають, змінюються та припиняються правові відносини. Луць Л. А. Загальна теорія держави та права: навчально-методичний посібник (за кредитно-модульною системою) / Л. А. Луць. — К.: Атіка, 2010. — С. 211 Юридичні факти, з настанням яких пов’язано стягнення аліментів у примусовому порядку, передбачені нормами сімейного законодавства, передусім Сімейного кодексу України.

Аналіз норм Сімейного кодексу України дозволяє поділити підстави стягнення аліментів у примусовому порядку на загальні та спеціальні. До перших ми віднесемо, встановлені нормами права юридичні факти, які передбачають виникнення аліментних правовідносин загалом. До других можна віднести юридичні факти, які надають право на звернення до суду за захистом права на отримання аліментів. В сукупності вони формують підстави для примусового стягнення аліментів.

Загальні підстави стягнення аліментів у примусовому порядку залежать від кола суб'єктів, між якими виникають аліментні правовідносини. Вважаємо, що законодавчо встановлені підстави стягнення аліментів між подружжям можна згрупувати наступним чином: перебування суб'єктів у шлюбних (сімейних) відносинах; непрацездатність одержувача аліментів; потреба у матеріальній допомозі; гідна поведінка одержувача аліментів; здатність другого з подружжя надати матеріальну допомогу.

До першої групи підстав відносимо: перебування суб'єктів у шлюбі; розірвання шлюбу як підстава отримання аліментів; перебування протягом тривалого часу у фактичних шлюбних відносинах, без реєстрації шлюбу. Сімейний кодекс України від 10. 01. 2002р. № 2947-III (в ред. від 09. 12. 2012 р.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/2947−14

Тут необхідно вказати, по-перше, що розірвання шлюбу не є підставою для припинення права на утримання, яке виникло у дружини чи у чоловіка під час шлюбу. При цьому право на аліменти у колишньої дружини чи у колишнього чоловіка може виникнути незалежно від того, за чиєю ініціативою (позовом) було розірвано шлюб. Однак суд може застосувати принцип справедливості та добросовісності і відмовити в позові тому, хто негідно поводив себе у шлюбних відносинах. Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар / З. В. Ромовська -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -- С. 176

По-друге, бачимо, що законодавець практично прирівняв фактичні шлюбні відносини до зареєстрованого шлюбу та закріпив однакову можливість стягнення аліментів.

Непрацездатність одержувача аліментів, як підстава їх стягнення, полягає у непрацездатності за віком (досягненні пенсійного віку) або непрацездатності за станом здоров’я (інвалідність І, ІІ чи ІІІ груп). При цьому варто зазначити, що не є підставою для стягнення аліментів отримання особою права на пенсію раніше досягнення загального пенсійного віку (наприклад, за вислугою років, у зв’язку з зайнятістю на шкідливих чи важких роботах тощо).

Також, у юридичній літературі виникали дискусії щодо віднесення до вказаних підстав ІІІ-ої групи непрацездатності. Інваліди ІІІ-ої групи зберігають досить високий рівень працездатності, чим і обумовлені поширення в юридичній літературі думки, що право на аліменти ці особи набувають лише в тому разі, коли не мають можливості забезпечити прожиття своєю працею. Гопанчук В. С. Сімейне право України: [підручник.] / В. С. Гопанчук — К.: Істина, 2002. -- С. 190

Час коли настала непрацездатність має значення у випадку стягнення аліментів із колишнього подружжя чи осіб, які перебували у цивільному шлюбі. Так підставами стягнення аліментів після розірвання шлюбу, законодавець називає: непрацездатність одного з подружжя, яка настала до розірвання шлюбу або протягом року від дня розірвання; інвалідність після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо вона є результатом протиправної поведінки з боку колишнього чоловіка (колишньої жінки) під час шлюбу. Крім того, обов’язок по сплаті аліментів виникає, якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п’ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років. Сімейний кодекс України від 10. 01. 2002р. № 2947-III (в ред. від 09. 12. 2012 р.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/2947−14

Потреба у матеріальній допомозі як підстава стягнення аліментів вперше конкретно визначена у ст. 75 Сімейного кодексу України, де вказано, що особою, яка потребує матеріальної допомоги є той із подружжя, кому заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують прожиткового мінімуму, встановленого законом. Потреба у матеріальній допомозі може бути зумовлена доглядом за дитиною та її вихованням, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, вагітністю дружини.

З цією підставою тісно пов’язана ще одна підстава стягнення аліментів — здатність другого з подружжя надати матеріальну допомогу. При визначенні матеріальних можливостей подружжя-відповідача береться до уваги його сімейне становище, наявність утриманців, яких він згідно з чинним законодавством зобов’язаний утримувати (непрацездатні батьки, діти, інші особи), характер і розмір доходів. Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя (дітей, батьків, інших осіб), затверджується Кабінетом Міністрів України.

Водночас суд має враховувати доходи кожного з подружжя, не обмежуючись при цьому лише констатацією факту наявності в подружжя-відповідача значних доходів чи навпаки — незначних доходів подружжя-позивача. Проте, закон не передбачає урівнення матеріального стану дружини та чоловіка.

Останньою загальною підставою стягнення аліментів з одного з подружжя є гідна поведінка одержувача аліментів. Таке законодавче врегулювання є специфічним нагадуванням про обов’язок гідної поведінки у шлюбі і водночас застереженням про можливість настання негативних правових наслідків. Водночас, ця підстава має оціночний характер, тому для відповідного висновку суду необхідно буде детально з’ясувати та проаналізувати стосунки між дружиною і чоловіком. Якщо відповідач у судовому процесі доведе негідність поведінки позивача у шлюбних стосунках, суд має постановити рішення не про звільнення його від обов’язку з утримання позивача, а про відмову в позові у зв’язку із відсутністю у позивача права на утримання. Ромовська З. В. Українське сімейне право: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / З. В. Ромовська. — К.: Правова єдність, 2009. — С. 489

Підставою для стягнення аліментів із батьків на неповнолітніх дітей є спорідненість, яка засвідчена у визначеному законом порядку (ст. 121 Сімейного кодексу України). При цьому, визнання батьків (чи когось із них) недієздатними не припиняє їх обов’язку утримувати дитину. У цій ситуації аліменти стягуватимуться з їхньої пенсії чи іншого доходу на загальних підставах. Водночас, діти до досягнення ними повноліття вважаються непрацездатними, незалежно від того, працюють вони чи ні. Реєстрація шлюбу з дитиною не робить її повнолітньою, а отже, не є підставою для припинення аліментного обов’язку щодо неї.

Для виникнення ж обов’язку батьків з утримання своїх повнолітніх дітей, крім спорідненості, необхідною є наявність і інших фактів: непрацездатність одержувача аліментів, продовження його навчання до двадцяти трьох років, потреба в отриманні матеріальної допомоги. Сапейко Л. В. Правове регулювання аліментних обов’язків батьків та дітей: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12. 00. 03. цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / Л. В. Сапейко — Харків, 2003. — С. 10 Дочка, син вважаються непрацездатними у разі досягнення ними пенсійного віку або настання інвалідності.

Право на аліменти у зв’язку з продовженням навчання після досягнення дитиною повноліття не пов’язується лише з денною формою навчання. Заочне навчання, підготовка до здобуття освіти екстерном — все це вимагає коштів, а отже, є однією з підстав для стягнення аліментів. Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар / З. В. Ромовська -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -- С. 395

Наприклад, особа пред’явила позов до відповідача про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, у розмірі 400 гривень щомісячно і до закінчення нею навчання. У обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що вона перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають дочку, котра навчається у Державному навчальному закладі «Самбірський професійний політехнічний ліцей». На даний час відповідач знає, що його дочка навчається, стан його здоров’я задовільний та від має змогу надавати матеріальну допомогу повнолітній дочці, так як є військовим пенсіонером. Із довідки, виданої Державним навчальним закладом «Самбірський професійний політехнічний ліцей», суд встановив, що дитина навчається у цьому закладі на денному відділенні та не знаходиться на повному державному забезпеченні. Із довідки про доходи та квитанцій про оплату комунальних послуг встановлено, що місячний дохід позивача становить 1105 грн., із яких 180 грн. йде на оплату комунальних послуг. Відповідач може надавати таку допомогу, так як є працездатний, отримує пенсію військовослужбовця. Позов було задоволено. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //www. reyestr. court. gov. ua

Для виникнення аліментних зобов’язань у повнолітніх сина (дочки) при стягненні аліментів на батьків у судовому порядку необхідні наступні підстави: кровний зв’язок з батьками або факт усиновлення підтверджений у визначеному законом порядку; непрацездатність батьків; немічність (батьки не мають можливості забезпечити своє достойне існування через невеликі пенсії або взагалі неотримання пенсії, а також відсутність будь-яких інших джерел доходів). Афанасьева Л. В. Аліментні правовідносини в Україні: Монографія / МВС України, Луг. держ. ун-т внутр. справ. — Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. — С. 145

Потрібно мати на увазі, що та обставина, що мати дитини не пред’явила у свій час позову до її батька про стягнення аліментів або після задоволення позову не подала виконавчого листа для примусового стягнення аліментів, не є перешкодою до виникнення згодом у батька права на утримання від повнолітніх сина чи дочки. Проте, суд може звільнити дочку, сина від аліментного обов’язку за ухилення від виконання позивачем батьківських обов’язків.

Спеціальними підставами примусової сплати аліментів є невиконання відповідачем покладеного на нього обов’язку із сплати аліментів та звернення до суду одержувача аліментів за захистом порушеного чи невизнаного права.

Невиконання обов’язку із сплати аліментів може виражатись у не визнанні свого обов’язку сплачувати аліменти, не погодженні з їх розміром або порядком чи способом сплати. Ухилення від виконання юридичного обов’язку — це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Капля О. М., Берездецький Ю. М. Вина як підстава стягнення неустойки за несплату аліментів / О. М. Капля, Ю. М. Берездецький // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності - 2012 — № 3 — С. 214 Воно може здійснюватись і у наданні платником аліментів неправдивих чи недостовірних відомостей про свої доходи. Тихомирова Л. В., Тихомиров М. Ю. Алиментные права и обязанности членов семьи: практическое пособие / [под ред. М.Ю. Тихомирова]. — «Изд. Тихомирова М. Ю. «, 2011 г. — С. 28

Отже, розглянуті нами підстави стягнення аліментів у примусовому порядку передбачені нормами сімейного законодавства та спрямовані на врегулювання аліментних правовідносин у випадку неможливості їх договірного регулювання. Імперативний характер таких норм забезпечує захист прав та інтересів одержувача аліментів та гарантують виконання обов’язку із сплати аліментів.

Проте, захист порушеного чи невизнаного права потребує не лише законодавчо закріплених підстав, а й встановленого порядку здійснення такого захисту. Тому у наступному розділі нашої роботи розглянемо порядок примусового стягнення аліментів.

2.3 Порядок стягнення аліментів

Як вказувалось вище відмова добровільно виконувати обов’язок із сплати аліментів за наявності нормативно встановлених підстав веде до стягнення аліментів у примусовому порядку. Здебільшого способом захисту порушеного права, у цьому випадку права на аліменти, є звернення до суду. В такому разі, стягнення аліментів відбувається у порядку, визначеному судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У більшості випадків розгляд справи про стягнення аліментів відбувається у позовному провадженні. Подання позову про стягнення аліментів відбувається за правилами альтернативної територіальної підсудності, тобто за місцем проживання позивача або за місцем проживання відповідача. Цивільно-процесуальний кодекс України від 18. 03. 2004р. № 1618-IV (в ред. від 01. 12. 2012) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/1618−15 Право на вибір суду належить особі, що подає позов, тому передбачає, що в більшості випадків це буде суд за місцем проживання самого позивача.

Проте, із внесенням змін до Цивільно-процесуального кодексу, ст. 96 було доповнено п. 4, який встановлював, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб. Цивільно-процесуальний кодекс України від 18. 03. 2004р. № 1618-IV (в ред. від 01. 12. 2012) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/1618−15

Захист права у наказному провадженні може мати місце за наявності безспірної вимоги стягувача, що підтверджується належно оформленими письмовими документами. У такому випадку немає потреби порушувати процесуально складне та тривале за часом позовне провадження, достатньо короткого та спрощеного наказного провадження, що відповідає інтересам як кредитора (стягувача), так і суду. Чундак М. В. Стягнення аліментів в порядку наказного провадження. Основні проблеми та шляхи до вдосконалення законодавчих норм / М. В. Чундак // Часопис Академії адвокатури України — 2012 — № 15 — С. 2 Перевагою наказного провадження є те, що рішення по суті вимог приймається в триденний термін без проведення судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень. Проте, у разі заперечення платника аліментів проти судового наказу, справа про стягнення аліментів розглядається у позовному провадження. Встановлено, що строк розгляду справи про стягнення аліментів повинен становити не більше одного місяця з дня відкриття провадження.

Законодавець передбачає, що суд може присудити аліменти або у частці від заробітку (доходу) платника аліментів і (або) у твердій грошовій сумі.

У першому випадку частка заробітку (доходу), яка буде стягуватися, визначається судом. При цьому, коли аліменти стягуються на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на її утримання. Вона буде стягуватися з платника аліментів до досягнення повноліття найстаршою дитиною.

Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі має місце коли платник аліментів одержує нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Необхідною є заява платника аліментів або їх одержувача. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

Як правило аліменти сплачуються щомісячно, мають періодичний характер. У випадку сплати аліментів на неповнолітню дитину не має значення де вона знаходиться. Так, влаштування дитини до закладу охорони здоров’я, навчального або іншого закладу не припиняє стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким до цього проживала дитина, якщо вони витрачаються за цільовим призначенням. Якщо батьки не беруть участі в утриманні такої дитини, аліменти можуть бути стягнені з них на загальних підставах. За рішенням суду поруч з іншими виплатами (державні пенсії, різні види допомоги та відшкодування у зв’язку із втратою годувальника) аліменти можуть перераховуватися на особовий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України. Гопанчук В. С. Сімейне право України: [підручник.] / В. С. Гопанчук — К.: Істина, 2002. -- С. 232

Так, до Жидачівського районного суду Львівської області звернувся Прокурор в інтересах неповнолітніх дітей з позовом до їх батьків про стягнення аліментів. У позові зазначалось, що відповідачі згідно рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 13 травня 2005 року позбавлені батьківських прав відносно дітей. Розпорядженням голови Жидачівської райдержадміністрації № 651 від 15. 09. 2005 року дітей влаштовано в Самбірську спеціалізовану школу-інтернат та у Лівчицьку спеціалізовану школу-інтернат, де вони навчаються і на даний час. Оскільки, відповідачі матеріально дітей не підтримують, ухиляються від покладеного на них обов`язку утримання дітей, просилось стягувати аліменти з них, з кожного зокрема, у розмірі по 359,10 грн. щомісячно на кожну із дочок до досягнення ними повноліття. Враховуючи наявні докази, суд позов задовольнив, стягнув з кожного з батьків аліменти в користь дітей на їх особистий рахунок. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //www. reyestr. court. gov. ua

Згідно зі ст. 81 Сімейного кодексу України, що є відсильною, перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України. Сімейний кодекс України від 10. 01. 2002р. № 2947-III (в ред. від 09. 12. 2012 р.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/2947−14 При цьому розмір відрахувань із заробітної плати платника аліментів на користь неповнолітніх дітей не може перевищувати сімдесяти відсотків, а в решті випадків — п’ятдесяти відсотків від заробітної плати.

У разі стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи, фізичної особи — підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови державного виконавця. Якщо ж стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, адміністрація підприємства, установи, організації, фізична особа, фізична особа — підприємець, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів. Закон України «Про виконавче провадження» від 21. 04. 1999р. № 606-XIV [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/606−14

Водночас з осіб, які працюють за контрактом в іноземних державах і одержують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти стягуються в порядку та розмірах, передбачених законом. Закон України «Про виконавче провадження» від 21. 04. 1999р. № 606-XIV [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/606−14 Потрібно зауважити, що переїзд однієї сторони аліментних правовідносин за кордон, зміна громадянства чи місця проживання не припиняє цих правовідносин. Рішення, винесене судом України, у такому випадку, буде виконуватись відповідно до Договору про надання правової допомоги. З метою спрощення стягнення аліментів у цьому випадку Україна ратифікувала Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном від 20 червня 1956р. Конвенція про стягнення аліментів за кордоном від 20. 06. 1956р. (приєднання від 20. 07. 2006р.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/995425 та Конвенцію про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання від 23 листопада 2007р. Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання від 23. 11. 2007р. (ратифікація від 11. 01. 2013р.)[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/995_l12 Норми цих міжнародних документів забезпечують взаємодію та сприяння щодо стягнення аліментів між Договірними державами.

Якщо ж платник аліментів з такою державою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю, а у разі спору — за рішенням суду. Сімейний кодекс України від 10. 01. 2002р. № 2947-III (в ред. від 09. 12. 2012 р.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/2947−14 Аналогічні положення закріплює ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» вказуючи, що з осіб, зобов’язаних сплачувати аліменти, у разі їх виїзду для постійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на час виїзду за рішенням суду за весь період до досягнення дитиною повноліття. Закон України «Про виконавче провадження» від 21. 04. 1999р. № 606-XIV [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/606−14

До того ж, відповідно до Порядку стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про надання правової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р., з метою запобігання ухиленню батьків від утримання дітей до їх повноліття шляхом сплати аліментів, разом із заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон або оформлення відповідної сторінки у паспорті платник аліментів подає до паспортної служби органу внутрішніх справ за місцем постійного проживання в Україні у разі наявності дитини (дітей), що залишається в Україні або нотаріально засвідчену заяву про відсутність у одержувача аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів або копію рішення суду про виплату аліментів. Постанова Кабінет Міністрів України № 1203 від 19. 08. 2013р. «Про затвердження Порядку стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в інозем-ній державі, з якою не укладено договір про надання правової допомоги» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/1203−2002-%D0%BF

Зрештою необхідно вказати, що у справах про стягнення аліментів не допускається поворот виконання, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях. Цивільно-процесуальний кодекс України від 18. 03. 2004р. № 1618-IV (в ред. від 01. 12. 2012) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/1618−15 Таким чином, якщо вищестоящий суд, наприклад, змінить рішення суду першої інстанції та задовольнить вимоги в меншому розмірі, то позивач не буде повертати відповідачеві різницю між попередньою та новою сумою аліментів.

На основі вказаного, можемо зробити висновок, що нормативно закріплений порядок стягнення аліментів спрямований на забезпечення виконання обов’язку відповідача. Розглядаючи всі можливі способи ухилення від його виконання, законодавець намагається мінімізувати можливість несплати присуджених аліментів. Таким чином забезпечується захист прав одержувачів аліментів. Якщо ж в силу об'єктивних чи суб'єктивних факторів платник аліментів не виконує свого обов’язку, то виникає потреба у визначенні та стягненні заборгованості. Це питання розглянемо детальніше у наступному розділі нашої роботи.

3. Визначення заборгованості по аліментах та підстави звільнення від її сплати

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими та підлягають виконанню на всій території України, а у випадках встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України — і за її межами. Однак, доводиться констатувати, що часто мають місце факти невиконання цих рішень, у тому числі про стягнення аліментів на дитину, внаслідок чого й утворюється заборгованість за ними.

Виникнення заборгованості за аліментами може бути пов’язане як з певними об'єктивними обставинами (наприклад, призупиненням виконавчого провадження), так і з несумлінним поводженням одержувача або платника аліментів (неповідомлення про місце проживання і роботи; приховання видів заробітку, що відповідно до законодавства підлягають обліку при відрахуванні аліментів за рішенням суду; приховання майна тощо). Капля О. М., Берездецький Ю. М. Вина як підстава стягнення неустойки за несплату аліментів / О. М. Капля, Ю. М. Берездецький // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності - 2012 — № 3 — С. 213

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой