Поняття та характерні риси господарського товариства

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Поняття та характерні риси господарського товариства

Содержание

  • 1. Поняття та характерні риси господарського товариства
  • 2. Правове становище акціонерних товариств
  • 3. Правове становище товариства з обмеженою відповідальністю
  • 4. Правове становище товариства з додатковою відповідальністю
  • 5. Правове становище повного товариства
  • 6. Правове становище командитного товариства

1. Поняття та характерні риси господарського товариства

З проведенням сучасної економічної реформи форма господарських товариств знову увійшла до системи господарювання України. Законом України від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства» було закріплено правовий статус господарських товариств в Україні. У ст. 1 Закону та в ст. 79 ГК міститься легальне визначення господарського товариства: «Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою отримання прибутку».

Отже, можна визначити такі ознаки господарського товариства:

створення на добровільних засадах;

створення як юридичними, так і фізичними особами;

створення товариства поєднане із об'єднанням майна осіб, які його створюють;

господарське товариство створюється з метою отримання прибутку.

Господарські товариства можуть функціонувати в двох юридичних якостях:

1) як підприємство (ст. 55 ГК) — це має місце в тих випадках, коли учасники господарського товариства своїми силами безпосередньо здійснюють виробничу, науково-дослідну, торгівельну та іншу діяльність у порядку, передбаченому чинним законодавством (ч.1 ст. 62 ГК). Такими є орендні підприємства, інші господарські товариства, які силами своїх учасників виконують господарську діяльність з метою отримання прибутку. У цих випадках господарське товариство діє не тільки на підставі Закону України «Про господарські товариства», але й на підставі законодавства про підприємства в Україні (зокрема, ст. ст. 62−72 ГК);

2) як власники майна тих підприємств і господарських організацій, які створені ними на базі власного майна (дочірні товариства). Створивши їх, господарське товариство як власник майна здійснює функцію управління і є органом господарського керівництва. Це відбувається в тих випадках, коли господарське товариство створює дочірнє підприємство і як власник здійснює управління ним. Тоді господарське товариство не здійснює господарську діяльність, а лише управляє майном своїх дочірніх підприємств.

Такі господарські товариства підпадають під дію ст. 2 ГК, якою передбачені". інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності".

Установчі документи господарського товариства — це передбачені чинним законодавством, розроблені і затверджені в установленому законом порядку правові документи встановленої форми, які фіксують факт створення господарського товариства й основні характеристики цього товариства.

Відповідно до ч.1 ст. 82 ГК та ч.2 ст. 87 ЦК, установчими документами господарського товариства є установчий договір та статут. При цьому законодавець вказує, що установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю є статут, а для командитного товариства та повного товариства — установчий договір. Інакше це питання вирішується ст. 4 Закону України «Про господарські товариства», яка передбачає, що установчий договір є установчим документом для всіх видів господарських товариств, а для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю — також статут.

В установчому договорі засновники визначають порядок виконання спільних дій із створення товариства, проте установчий договір не відноситься до переліку документів, що обов’язково надаються до органів державної реєстрації, а також, відповідно до законодавства, не підлягають державній реєстрації зміни до нього.

Статут та установчий договір за своїм змістом схожі, оскільки містять необхідну інформацію, яка передбачена законодавством. У той же час, крім цих загальних вимог, установчі документи різних видів господарських товариств мають відмінності відносно наявної в них інформації, оскільки ч. ч. 3−5 ст. 82 ГК встановлюється, що спеціальні норми Закону та окремі норми ЦК, які присвячені окремим видам господарських товариств, передбачають необхідність фіксації в установчих документах тих відомостей, які характерні саме для цього виду товариства. Відсутність загальних і спеціальних відомостей в установчих документах є підставою для відмови в державній реєстрації господарського товариства з причини невідповідності установчих документів чинному законодавству.

Законодавством допускається можливість відображення в установчих документах і інших відомостей, які не суперечать чинному законодавству.

Господарське товариство створюється за згодою учасників. Учасниками господарського товариства можуть бути недержавні підприємства, установи, організації, а також громадяни, інші фізичні та юридичні особи, яким чинним законодавством України не заборонено займатися підприємницькою діяльністю.

Так, учасниками господарського товариства є особи, які створили господарське товариство і зберігають свою участь у ньому в процесі його діяльності, або вступили в уже діюче господарське товариство у порядку, встановленому законом та установчими документами товариства. Коло можливих учасників господарського товариства визначене ч.2 ст. 79 ГК: «Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у ст. 2 цього Кодексу, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами». Таких обмежень щодо участі в господарських товариствах небагато. Так, наприклад, ч.7 ст. 80 ГК визначено, що «учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва»; ч.2 ст. 119 ЦК визначено, що «особа може бути учасником тільки одного повного товариства»; ч.2 ст. 135 ЦК — що «повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства» тощо.

Статус усіх учасників господарського товариства визначений ст. 88 ГК, ст. ст. 116, 117 ЦК та ст. ст. 10, 11 Закону України «Про господарські товариства».

У загальному вигляді ч.1 ст. 88 ГК передбачені права, які мають учасники господарського товариства:

1) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, окрім випадків, передбачених законодавством. Право брати участь в управлінні справами товариства передбачене участю у Вищому органі управління, правом входити до складу виборних органів (виконавчого і контрольного) і право бути посадовою особою товариства. Відповідно до ст. 89 ГК та ст. 23 Закону «Про господарські товариства» до посадових осіб відносяться голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії або ревізор, а у разі наявності наглядової ради — члени наглядової ради. Ч. З ст. 89 ГК визначено, що посадовими особами господарського товариства не можуть бути особи, службову або іншу діяльність яких визнано Конституцією України та законом несумісною з перебуванням на цих посадах, а також особи, яким перебування на відповідних посадах заборонене рішенням суду. Законом України від 5 травня 1999 р. «Про внесення змін до деяких законів України відносно діяльності господарських товариств» (ст. 2) визначено, що посадовими особами органу управління товариства не можуть бути члени КМУ, керівники центральних і інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, СБУ, МВС, господарського суду, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної влади, крім випадків, коли державні службовці виконують функції управління акціями (частками, паями), які належать державі, і представляє інтереси держави в наглядовій раді або ревізійній комісії товариства;

2) право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право брати участь у розподілі прибутку товариства покривається правом учасника товариства на участь в управлінні справами. Що стосується права на отримання частини прибутку, то це самостійне право, відмінне від права участі.

Порядок створення ГТ залежить від виду товариства. Загальним є те, що в усіх випадках повинно бути рішення засновників про створення товариства, підписаний установчий договір, за необхідності розроблений і затверджений статут. Будь-яке господарське товариство повинне бути зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності в органах державної реєстрації. Порядок державної реєстрації господарського товариства здійснюється в загальному порядку, за винятком випадків, які передбачені законодавством (наприклад, реєстрація банків).

Чинним законодавством визначаються загальні для всіх господарських товариств права й обов’язки їх учасників.

Так, правами учасників господарського товариства є:

право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, передбаченому установчими документами господарського товариства;

право на отримання інформації про діяльність товариства;

право вимагати від товариства надання йому річних балансів, звітів про діяльність товариства, протоколів загальних зборів тощо;

право брати участь в розподілі прибутку товариства і отриманні частини чистого прибутку товариства пропорційно до його частини в майні товариства. Така частина прибутку іменується дивідендами;

право в будь-який час вийти з товариства у порядку, який передбачений установчими документами товариства.

Обов’язками учасників господарського товариства є:

господарське товариство правове становище

вносити внески у порядку та розмірах, передбачених установчими документами, а також брати іншу участь у формуванні майнової бази товариства;

дотримуватися вимог установчих документів господарського товариства, виконувати рішення загальних зборів товариства й інших органів управління;

не розповсюджувати комерційної таємниці і конфіденційної інформації про діяльність товариства;

у разі заподіяння шкоди інтересам і майну товариства нести відповідальність, яка встановлена чинним законодавством України, а також установчими документами.

Учасники господарського товариства можуть мати и інші права та обов’язки, які пов’язані із особливістю діяльності відповідного господарського товариства.

Господарське товариство діє на підставі об'єднання майна. Основним джерелом майна господарського товариства є внески учасників. Як внесок учасники можуть вносити:

грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті;

матеріальні цінності або об'єкти;

цінні папери, в тому числі акції інших господарських товариств;

майнове право (право користування землею, іншими природними ресурсами, право користування майном, об'єктами, які відносяться до основних фондів, право вимоги до інших суб'єктів господарювання, право інтелектуальної власності тощо).

Майно належить господарському товариству на праві приватної власності, тобто єдиним суб'єктом права власності є саме господарське товариство. У правовій організації господарського товариства, особливо при здійсненні прав і обов’язків учасників, важлива роль відводиться «частці учасника». Частка учасника — це відносність внеску учасника до майна товариства. Ця частка визначається у процентному відношенні до майна товариства.

Господарське товариство діє з метою отримання прибутку. Прибуток формується з виручки товариства, інших законних надходжень після покриття матеріальних витрат і витрат на оплату праці. Частина, яка залишилася, — це балансовий прибуток господарського товариства. Із балансового прибутку виплачуються платежі до бюджету і прирівняні до них платежі, відсотки за кредитами в банках і виконуються зобов’язання за облігаціями товариства. Частина, що залишилася, і є чистим прибутком господарського товариства. Цим прибутком товариство розпоряджається самостійно, визначаючи напрямок його використання.

З цього правила існує виняток, який передбачено Законом України «Про господарські товариства» та ст. 87 ГК, де встановлено, що у господарського товариства створюється резервний (страховий) фонд. Він формується з чистого прибутку у розмірах, які передбачені установчими документами цього товариства. Проте законодавець визначає, що резервний фонд не може бути меншим 25% статутного фонду товариства. Щорічно господарське товариство до резервного фонду повинне відраховувати не менше 5% суми чистого прибутку товариства. У разі використання резервного фонду товариством для задоволення своїх потреб, він повинен обов’язково поповнюватися. Резервний (страховий) фонд призначений для покриття непередбачених витрат господарського товариства. Крім того, господарське товариство може створювати із чистого прибутку й інші фонди на свій розсуд.

Припинення діяльності господарського товариства може відбуватися як шляхом ліквідації, так і шляхом реорганізації.

Реорганізація може мати місце:

за рішенням самого господарського товариства;

за рішенням компетентного органу.

Примусова реорганізація господарського товариства може мати місце за рішенням:

1) антимонопольних органів у випадках, якщо господарське товариство офіційно визнане монополістом на ринку відповідного товару і припустилося монополістичного правопорушення. При цьому форми виділення, поділу, обирає саме господарське товариство і повинне здійснити таку реорганізацію протягом 6 місяців з моменту прийняття відповідного рішення АМК;

2) господарського суду у разі визнання товариства банкрутом, якщо після розрахунків за боргами у господарського товариства не лишилося майна, достатнього для продовження діяльності в цій організаційно-правовій формі, але достатнього, щоб здійснювати її в іншій організаційно-правовій формі.

Ліквідація господарського товариства може мати місце:

за рішенням самого товариства;

за рішенням компетентних органів.

Добровільна ліквідація може бути у випадках:

досягнення мети, на яку створювалося товариство;

закінчення строку, якою створювалося товариство;

нерентабельності діяльності товариства.

Примусова ліквідація:

за рішенням господарського суду у випадках, коли таке рішення тягне за собою відміну державної реєстрації товариства;

за рішенням компетентних органів виконавчої влади у випадках неодноразового порушення господарським товариством законодавчо встановлених умов його діяльності, якщо усунути ці порушення товариство не може через економічні або технічні причини.

При ліквідації (за винятком банкрутства) розподіл майна здійснюється таким чином:

1) майно, яке передане товариству в користування, повертається учаснику без винагороди за його використання;

2) грошові кошти товариства, включаючи й ті суми, які будуть отримані від реалізації майна в натурі, розподіляються таким чином: перш за все, виплачується заробітна плата працівникам за наймом; по-друге, здійснюються розрахунки з бюджетом і сплачуються інші, прирівняні до них платежі; по-третє, виплачуються борги кредиторам; по-четверте, майно, яке залишилося, розподіляється між учасниками товариства пропорційно їхній частці в майні товариства.

Господарські товариства залежно від складу учасників, наявності або відсутності відповідальності учасників за боргами товариства поділяються на п’ять видів:

1) акціонерне товариство;

2) товариство з обмеженою відповідальністю;

3) товариство з додатковою відповідальністю;

4) повне товариство;

5) командитне товариство.

2. Правове становище акціонерних товариств

Запровадження в Україні ринкових відносин з адекватними їм організаційно-правовими формами господарювання викликало відродження після багатьох десятиліть забуття інституту господарських товариств, серед яких особливе місце посідають акціонерні товариства. У цій організаційно-правовій формі підприємницької діяльності започатковується більшість нових великих та середніх підприємств, банків, страхових організацій, інвестиційних фондів та інвестиційних компаній.

Правове становище акціонерних товариств визначається ст. ст. 24−29 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 p., а також ст. ст. 79−91 ГК. Відповідно до ст. 80 ГК, акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. Однак, зазначене визначення не вміщує інших важливих ознак, характерних для цього виду господарських товариств.

Отже, акціонерному товариству притаманні такі риси:

господарська організація корпоративного типу, різновид господарського товариства; належність до товариств — об'єднань капіталів, в яких майнові елементи домінують над особистими (для участі в акціонерному товаристві достатньо зробити майновий внесок — сплатити вартість акції, а персональна участь у діяльності товариства є необов’язковою);

можливість вибору у засновників типу акціонерного товариства — закрите або відкрите;

установчим документом є статут;

наявність власного майна, сформованого за рахунок майна (коштів), сплачених за акції, виробленої продукції, отриманих доходів, а також майна, набутого на інших законних підставах;

поділ статутного фонду (капіталу) на частки рівної номінальної вартості, що іменуються акціями;

відповідальність акціонерного товариства за своїми зобов’язаннями лише власним майном;

відсутність у акціонерів субсидіарної майнової відповідальності за зобов’язаннями товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки;

корпоративний характер управління і наявність стаціонарних органів управління акціонерним товариством;

обмеженість ризику акціонерів сплаченими за акції коштами (майном);

наявність статусу юридичної особи.

Акціонерні товариства можна кваліфікувати: За способом створення та порядком відчуження акцій:

відкриті акціонерні товариства;

закриті акціонерні товариства.

За характером діяльності:

акціонерні товариства, що безпосередньо здійснюють підприємницьку діяльність;

акціонерні товариства, що здійснюють управління діяльністю інших суб'єктів підприємницької діяльності (наприклад, холдингові компанії).

За метою діяльності:

підприємницькі (комерційні), що діють з метою отримання прибутку;

непідприємницькі (некомерційні).

За видами діяльності:

банки;

страхові організації;

інвестиційні фонди та компанії тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про господарські товариства», засновниками акціонерного товариства можуть бути фізичні та (або) юридичні особи. Відповідно до ст. 153 ЦК, якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства.

3. Правове становище товариства з обмеженою відповідальністю

Відповідно до ст. 140 ЦК України, товариство з обмеженою відповідальністю — засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства у межах вартості своїх вкладів.

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) є однією з найпоширеніших організаційно-правових форм підприємницької діяльності. Поширеність ТОВ зумовлена, перш за все, такою його характерною особливістю, як несення учасниками товариства ризику збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, тільки в межах внесених ними вкладів. У зв’язку з цим ТОВ дуже схоже за своїм правовим становищем із акціонерним товариством. Так, у цій формі підприємницької діяльності збережено основну перевагу акціонерного товариства: виключну майнову відповідальність товариства за своїми зобов’язаннями та звільнення від такої відповідальності його учасників.

Установчим документом ТОВ є статут. Ст. 142 ЦК визначено, що, якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Проте, відповідно до законодавства, договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом.

Статут ТОВ, крім загальних для всіх господарських товариств відомостей, повинен містити інформацію про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Як і інші об'єднання капіталів, ТОВ повинне мати статутний та резервний фонди. Мінімальний розмір статутного фонду ТОВ повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам на момент створення товариства. Розмір резервного (страхового) фонду ТОВ, як і в інших господарських товариствах, повинен становити не менше 25% статутного фонду.

4. Правове становище товариства з додатковою відповідальністю

До господарських товариств — об'єднань капіталів — належить також товариство з додатковою відповідальністю, хоча йому притаманні риси персональних товариств. Це зумовлено додатковою обмеженою відповідальністю його учасників за борги товариства.

Загалом товариство з додатковою відповідальністю подібне до ТОВ у частині, що не стосується відповідальності його учасників.

Законодавством, а саме ст. 80 ГК товариство з додатковою відповідальністю визначається як господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

У ст. 65 Закону України «Про господарські товариства» також дається визначення товариства з додатковою відповідальністю, проте законодавець припускається помилки щодо обсягу відповідальності учасників товариства, зазначаючи, що вони насамперед відповідають своїми внесками до статутного фонду товариства, які з моменту реєстрації товариства з додатковою відповідальністю стають його власністю.

Відповідно до ст. 82 ГК, установчим документом товариства з додатковою відповідальністю є статут. Статут товариства з додатковою відповідальністю, окрім відомостей, які визначені ч.2 ст. 82 ГК, повинен містити граничний розмір відповідальності учасників через встановлення однакового для всіх учасників кратного розміру до їхніх внесків (така додаткова відповідальність учасників виникає і перед товариством, і перед його кредиторами).

Товариство з додатковою відповідальністю має такі самі вимоги щодо мінімального розміру і порядку формування статутного фонду та резервного фонду, як і ТОВ. Схема управління справами товариства з додатковою відповідальністю подібна до ТОВ: збори учасників — вищий орган, що вирішує найважливіші для товариства питання і виносить рішення простою більшістю або кваліфікованою більшістю голосів; виконавчий орган — одноособовий (директор) або колегіальний (дирекція); контрольний орган — ревізійна комісія, яка формується з числа учасників товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю має деякі особливості. Додатковий характер відповідальності учасників цього виду товариств забезпечує їм можливість займатися тими видами діяльності, які не можуть виконувати ТОВ. Так, наприклад, у формі товариства з додатковою відповідальністю функціонують довірчі товариства, правове становище яких регулюється Декретом КМУ від 17 березня 1993 р. «Про довірчі товариства». Відповідно до ст. 1 цього Декрету довірче товариство — товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації прав їх власників. Майном довірителя є кошти, цінні папери та документи, які засвідчують право власності довірителя.

5. Правове становище повного товариства

Яскравим представником господарських товариств, що належать до персональних об'єднань (тобто таких, що вимагають безпосередньої участі його учасників), є повне товариство.

За українським законодавством, повним товариством визнається господарське товариство, всі учасники якого, відповідно до укладеного між ними договору, здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Так, ознаками повного товариства є:

1. Повне товариство належить до об'єднань осіб — юридичних та/або фізичних, максимальна кількість яких законом не встановлюється, а мінімальна — становить 2 особи, оскільки ПТ функціонує на підставі лише установчого договору. Тісний зв’язок між учасниками ПТ, обсяг і характер їхньої відповідальності зумовлює необхідність відносин довіри між учасниками і, відповідно, — незначну їхню кількість в цьому виді господарського товариства.

2. Поєднання осіб у ПТ має договірні підстави. Відповідно до ст. 4. 67 Закону України «Про господарські товариства» та ч.1 ст. 82 ГК єдиним установчим документом ПТ є установчий договір.

3. ПТ створюється для спільного заняття господарською діяльністю осіб, що його засновують та беруть у ньому участь.

4. Основна ознака, що відрізняє ПТ від інших видів господарських товариств, полягає в необмеженій або повній відповідальності усіх його учасників за зобов’язаннями товариства (тобто всім майном, що належить їм на праві власності і на яке, відповідно до закону, може бути звернене стягнення). Будь-які застереження в установчому договорі ПТ щодо межі відповідальності того чи іншого учасника є неприпустимими.

5. Відповідальність учасників є солідарною. Тобто вони відповідають перед кредиторами товариства як солідарні боржники. Так, учасник, який сплатить борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні.

6. Повна (необмежена) солідарна відповідальність учасників має субсидіарний характер, тобто настає лише у разі, коли у ПТ не вистачає майна для покриття своїх боргів.

Відносини між учасниками ПТ (внутрішні) зумовлюються взаємною угодою, зафіксованою в установчому договорі. Такі відносини між учасниками ПТ включають їхні взаємні права та обов’язки щодо товариства і один до одного. Однією з важливих умов установчого договору є зобов’язання сторін щодо внесення вкладів, за рахунок яких формується майнова база товариства. Але закон не встановлює вимог до розміру майнової бази ПТ. Зазначена обставина зумовлена тим, що платоспроможність ПТ базується не лише на майні самого товариства, а й на сумі всього майна, що належить всім учасникам такого товариства. Треті особи, укладаючи угоди з ПТ, розраховують на забезпечення своїх вимог усім майном, що належить учасникам повного товариства. Однак створення самостійної майнової бази товариства має важливе значення, оскільки товариство потребує окремих коштів, якими могло б вільно розпоряджатися для власних господарських потреб. Тому кожний учасник вносить частину свого майна як вклад у ПТ.

Персональний характер ПТ, відносини довіри між учасниками та необмежений і солідарний характер їхньої відповідальності за зобов’язаннями товариства зумовлює невелику кількість його учасників, а також у певних випадках можливість функціонування таких товариств лише у певному складі, зафіксованому в установленому договорі на етапі створення товариства. Вибуття (смерть, ліквідація) учасників ПТ може спричинити припинення діяльності товариства якщо:

кількість учасників зменшиться до одного;

установчим договором було передбачено функціонування товариства у повному складі.

6. Правове становище командитного товариства

До господарських товариств — персональних об'єднань — належить також командитне товариство (далі - КТ), хоч у ньому більше, ніж в повному товаристві, наявні майнові елементи. Закон України «Про господарські товариства» (ст. 75) визначає командитне товариство як господарське товариство, що має поряд із одним чи більшою кількістю учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, також одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників).

Ст. 80 ГК командитне товариство визначається як господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні учасники). А інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Отже, у КТ обов’язковою є наявність двох категорій учасників:

1) учасники з повною (необмеженою) і солідарною (якщо їх двоє і більше) відповідальністю. За законодавством деяких країн їх називають «товаришами» або «повними товаришами»;

2) вкладники, ризик яких обмежується їх внесками до майна товариства. За законодавством деяких країн вони називаються «командитистами».

Командитному товариству притаманні такі ознаки:

1. Як і будь-яке господарське товариство, воно об'єднує осіб — юридичних та (або) фізичних, і тому повинне мати принаймні двох учасників, один з яких відповідав би за зобов’язанням товариства всім своїм майном, а другий лише був би зобов’язаний внести певний вклад у майно товариства, ризикуючи у разі несприятливого перебігу справ у товаристві втратити можливість повернення грошового (майнового) еквівалента своєї частки в цьому майні. Якщо в КТ беруть участь два чи більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за борги товариства. Правове становище повних учасників аналогічне правовому становищу учасників ПТ. Відповідно до ст. 77 Закону України «Про господарські товариства», щодо КТ застосовуються норми цього Закону про ПТ з урахуванням особливостей першого.

2. КТ належить до договірних господарських товариств, основним і єдиним установчим документом якого є установчий договір.

3. Характерною ознакою КТ є неоднорідність обов’язків і відповідальності його учасників. Якщо одні з них не лише вносять свій вклад у майно товариства, а й беруть особисту участь в управлінні його справами та несуть додаткову відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення, то інші, навпаки, обмежуються лише внесенням вкладів, не маючи обов’язку персональної участі в товаристві, і не несуть субсидіарної відповідальності за борги товариства своїм майном, якщо не укладали угод від імені та в інтересах товариства.

Отже, в КТ поєднуються елементи персонального товариства та об'єднання капіталів. Таке поєднання дає КТ певні переваги перед ПТ. По-перше, тут зберігаються основні риси (а отже, і переваги) ПТ, в т. ч. ведення справ товариства особисто учасниками з повною відповідальністю (повними учасниками), найбільш зацікавленими в успіху справи через необмежений і солідарний характер своєї відповідальності.

По-друге, кредитоспроможність КТ базується як на довірі до повних учасників, які управляють справами товариства і несуть тягар додаткової необмеженої відповідальності, так і на капіталі, що складається із вкладів учасників товариства.

По-третє, обмеженість ризику вкладників лише межами їхніх вкладів дозволяє залучити до участі в КТ більше учасників, ніж у ПТ, і, відповідно, — створити більший капітал.

По-четверте, участь у КТ в ролі вкладника дає більші переваги, ніж, наприклад, позика чи зберігання грошей в установах банку, оскільки частина прибутку, що отримує вкладник, зазвичай, більша за розміром, ніж відсотки за вкладами в установах банку чи плата (відсотки) за користування позичкою; вкладнику належить право контролю за угодами, укладеними повними учасниками, і ведення ними справ товариства, чого не мають кредитор за договором позики і вкладник банку.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой