Переосмислення християнської доктрини та етики у романі К. Воннегута «Бійня номер п» ять, або Хрестовий похід дітей»

Переосмислення християнської доктрини та етики у романі К. Воннегута «Бійня номер п’ять, або Хрестовий похід дітей»

План Вступ

1. Образ дитини як центральний принцип розкриття феномену війни

2. Ревізія християнської доктрини і етики Висновки Література

Вступ Роман Воннегута «Бійня № 5» — надзвичайно вдячний матеріал для аналізу. Адже вже з перших сторінок книги автор пропонує до розгляду важливі і вічні питання майбутньої долі людства, суті буття. А якщо у полі зору дослідника знаходиться питання вічних цінностей, то робота може бути нескінченною. Та питання у іншому, чи можемо ми робити конкретні висновки щодо поставлених автором проблем? На мою думку, з якого б ракурсу ми не приступали до аналізу роману Воннегута, навряд чи нам вдасться прийти до якогось логічного завершення. Це водночас і замкнутий простір, і відкрите поле з різноманітними алюзіями та перегуками як з творами самого Воннегута, так і з іншими авторами (зокрема антимілітаристами). За Бартом, «розмаїтість інтерпретацій вказує на те, що перед нами справжній твір мистецтва. Перед нами Текст. Бо саме за умови наявності Тексту ми не здатні зробити вибір між кодами"[1]. Саме тому ми можемо говорити про інтертекстуальні зв’язки роману з іншими творами художньої літератури.

Дослідження інтертекстуальності у Воннегута вимагає надзвичайно масштабної роботи, яка не може втиснутися в рамки реферату. Тому ми вирішили зупинитися на проблемі переосмислення християнської доктрини у романі «Бійня № 5», що теж є дотичним до проблеми інтертекстуальності. Оскільки подолання гуманістичної кризи у сучасному світі бачиться письменником через перегляд християнської доктрини, а тому видається логічним залучення до співпраці як письменником, так і дослідником різноманітних біблійних алюзій і не тільки.

1. Образ дитини як центральний принцип розкриття феномену війни Вже на рівні інтерпретації заголовку роману «Бійня номер 5, або Хрестовий похід дітей» можна помітити гру смислів, що утворюють багатошаровий підтекст. Хрестові походи в контексті європейської культури можна трактувати по-різному. По-перше, в історії та літературі довгий час такі лицарські акції були пов’язані з героїчним міфом. А для тогочасних людей участь у військовому поході надавала і деякі матеріальні привілеї: вони здобували славу, титули, багатство, підвищували таким чином свій соціальний статус. По-друге, вже в 20 ст. історичне значення хрестових походів відтінилося негативним забарвленням, оскільки при визначенні ролі цих акцій у культурному розвитку доби дослідники почали оперувати такими термінами, як «воєнна агресія», «геноцид». Тому в контексті роману Воннегута така гра значень є цілком виправдана та необхідна.

Інший відтінок негативного забарвлення у назві роману надає слово «бійня». Тут неважко вловити смисл: місце вбивства тварин; образ зловісний, трагічний, після якого залишається відчуття пустоти та шоку. Звернімо увагу і на іншу детальавтор поєднує попередньо окреслені слова у назві з словом «діти». Таким чином, створюється певний контраст. Однозначно, таке місце не може бути гарним для перебування дітей. Так само як й участь у хрестовому походіне найкраще завдання для дитини.

Взагалі, розшифровування заголовку у творі є завданням досить невдячним, адже з кожним разом ми мусимо констатувати появу все нових і нових смислів. Але, як зазначає Барт, саме заголовок несе ту вагому інформацію, яку дослідник немає права пропустити, роблячи аналіз твору. Заголовок дає найважливіші ключі і служить першопочатковим етапом на довгому шляху до прочитання самого твору. У даному дослідженні ми не будемо відкидати основних принципів теорії аналізу.

Отже, війна-діти-хрестовий похід. Воннегут з точки зору християнської етики показує, що війнаненормальна суспільна діяльність, оскільки людство залишається у своїй свідомості дітьми. Більш того, діти є тими чистими і невинним створіннями за задумом божим, яких не варто втягувати у війну. Тут піднімаються і ряд важливих біблійних заповідей: «Не убий; Возлюби ближнього свого».

З іншого погляду, автор констатує, що зазвичай люди є лише іграшками на війні. Саме таку позицію у баченні феномена війни висвітлює дружина Бернарда Мері: «Вы притворитесь, что вы были вовсе не детьми, а настоящими мужчинами, и вас в кино будут играть всякие Фрэнки Синатры и Джоны Уэйны или еще какие-нибудь знаменитости, скверные старики, которые обожают войну. И война будет показана красиво, и пойдут войны одна за другой. А драться будут дети, вон как те наши дети наверху». [3]

Письменник виписує широку панораму образів дітей на війні. Біллі Пілігримце в певній мірі також дитина, велика і безпорадна, непристосована до навколишніх умов, до воєнних дій, беззахисна. Образ Біллі сягає і більшого рівня символуепохи і людства. До кінця своїх днів його так і називаютьБіллі, «big boy». «Он сказал пусть Билли позволяет людям называть себя просто Билли — так они лучше его запомнят. И в этом будет что-то особенное, потому что других взрослых Билли вокруг не было. А кроме того, люди сразу станут считать его своим другом». Більш того, донька Біллі звертається до нього: «О боже, ты и вправду ребенок. Оставить тебя одного, так ты замерзнешь насмерть, умрешь с голоду».

Воннегут показує, що решта людейтеж діти, а їх здатність приймати важливі рішення, керувати нимихибні, бо рішення людини спровоковані загальносуспільними, державними інтересами.

Наприклад, Роланд Віррі подумки називає себе і двох снайперів «трьома мушкетерами». Він тільки уявляє себе героєм, подібно до того, як у війну граються діти. Тут Воннегут відсилає нас до військових оповідань Р. Кіплінга (збірка «Три солдата»). Театральні подвиги, які показані в популярних творах про війну, Кіплінг протиставляє зовсім інше бачення, більш демократичне. Він показує «героїзм буднів», який виявляється в добросовісному виконанні людиною свого обов’язку. Це непомітний подвиг простих солдат, які не роблять чогось надзвичайно героїчного, а просто чесно виконують службу, недумаючи про славу і винагороду. Одне із своїх оповідань Кіплінг називає «Три мушкетери», відсилаючи читача до традиції зображення війни, поєдинків та пригод, які розкриває Дюма у своєму романі. Але сподівання читачів не справджуються, адже замість трьох мушкетерів постають звичайні рядові британської армії. Автор показує, що все-таки на цих непомітних вояках тримається Британська Імперія. Роланд Вірі подумки створює свою оповідь на зразок Кіплінга: «У Вири сложилась такая версия правдивой истории войны: немцы начали страшную атаку, Вири и его ребята из противотанковой части сражались как львы, и все, кроме Вири, были убиты. Такие дела. А потом Вири встретился с двумя разведчиками, и они страшно подружились и решили пробиться к своим. Они решили идти без остановки. Будь они прокляты, если сдадутся. Они пожали друг другу руки. Они решили называться «три мушкетера» «[3]. В цих роздумах світ знову перетворюється на такий собі проект, в який Вірі хоче влаштувати свою реальність. Кіплінгові модель героїзму для Воннегутаце всього лише модифікація попередньої, яку письменник відхиляв[4] .

Воннегут неодноразово вдається до алюзій на роман Дюма «Три мушкетери». Так згадаймо епізод, коли розповідається про безглузду загибель ветерана війни у ліфті. В цей момент цинічна журналістка жує цукерку «Три мушкетери». Така деталь кілька разів повторюється в романі що дозволяє проаналізувати епізод з загиблим ветераном у зовсім іншому ракурсі, відкрити тут новий смисл. Адже знову нас повертають до ідеї безглуздості героїзму, який не рятує навіть у таких буденних ситуаціях, як просте користування ліфтом.

«Героїзм буднів» є настільки ж театральним, як і будь-який інший. Адже і такого роду героїзм передбачає пошук самореалізації, задоволення від влади. У випадку Роланда Вірі він теж шукає об'єктів такої влади (зокрема таким об'єктом є Біллі Пілігрим). «Но тут к ним попросился этот несчастный студентишка, такой слабак, что для него в армии не нашлось дела… Жалкий малый. „Три мушкетера“ его и толкали, и тащили, и вели, пока не дошли до своей части. Так про себя сочинял Вири. Спасли ему шкуру, этому студентишке несчастному». Кіплінгові модель, яку Вірі накладає на реальність, не враховує її динамічних змін: розвідники просто не сприймають Вірі, а Біллі зовсім не хоче, щоб його врятували. Створюючи свою оповідь, Вірі зовсім не помічає, що зовсім поруч реальні вороги, а не вигадані. Він не чує гавкоту собаки, яка супроводжує німців. Розв’язка виявляється фарсовою: Вірі намагається вбити Білі за те, що його план провалився, але життя останньому рятують німці, від яких, згідно кіплінгському проектові, мав його врятувати Вірі.

В образі Вірі Воннегут поєднує героїзм і насиллятаким чином вони тут виступають аналогами. Цей персонаж з дитинства одержимий пристрастю до зброї. Така схильність може ототожнюватися і з насильством. Таким чином, Воннегут пов’язує героїзм з потягом до смерті, чим ставить під великий знак запитання природу героїзму та братство воїнів.

З ряду дитячих образів і пантоміма «Попелюшка», якою полонені на початку бойових дій англійці зустріли американських солдат. Англійські офіцери нагадують хлопчаків, що ускладнюють своє життя на кшталт острівного побуту Робінзона Крузо. Так головний англієць читає лекцію про дотримання особистої гігієни, запевняючи, що якщо всі припинять стежити за своїм зовнішнім виглядом, то скоро помруть. «Вот что было написано на объявлении: ПРОСЬБА СОБЛЮДАТЬ ЧИСТОТУ И НЕ ОСТАВЛЯТЬ ПОСЛЕ СЕБЯ БЕСПОРЯДКА». З цього можна зробити висновок, що офіцер подає своє розуміння смерті, наслідуючи дитячі уявлення «не будеш мити рукипідхопиш мікроби». Тут Воннегут робить прозору алюзію до притчі Голдінга «Володар мух», в якій останній подає своєрідну модель людської цивілізації за нелюдських умов існування. Адже спочатку хлопчаки також намагалися дотримуватися усталених правил поведінки, які винесли із суспільних звичок. Та згодом ці правила зійшли на нівець, людське начало перебороло вивільнення звіра. Ральф, як і офіцер-англієць, намагається зберегти порядок у своєму мікросуспільстві, навіть піднімає на зборах питання гігієни малюків. Проте згодом ми бачимо, у що перетворюється еліта англійського суспільства. Разом з інтенсивним ростом волосся та нігтів у них росте і антигуманістичне начало, що приводить до летальних наслідків. Під зовнішністю хлопчаків і був прихований інстинкт вбивства. Так і офіцер розповідає про те, як люди помирали: вони припинили триматися прямо, потім перестали голитися й митися, припинили розмовляти і померли. Хоча, діти на війні у Воннегута здобувають зовсім інше значення. Голдінг ж на прикладі дітей-вбивць показує саму хиткість такого утворення як цивілізація.

Але тут для нас головним залишається головним саме дитинність людини на війні, її безпорадність, як і стан дітей, що потрапили на безлюдний острів тай ще заляканих появою якогось чудовиська. Як і Холдінг, так і Воннегут хочуть показати війну як страхітливі неприборкані демонічні сили, що охоплюють невинних дітей людства задля того, щоб знищити їх і полонити (згадаймо, що призвело до вбивства Саймона).

Образ юної людини на війні знаходимо ще у романах Хемінгуея. Зокрема у романі «Фієста» змальовано зовсім юного тореадора, який веде «війну» з биком. Власне у романі «Прощавай, зброє!» головною темою є досвід людини на війні, яка виступає трагічним фоном у розкриті характеру героя. Так лейтенант Генрі, ще зовсім молодий і недосвідчений солдат, впевнений в своїх силах і затьмарений героїчними уявленнями про місію людини на війні. Лише згодом він переосмислює свої уявлення, розуміючи що більшість солдат були всього лиш дітьми, яких кинули під відкритий обстріл з перших днів війни.

Роман Джозефа Хеллера «Параграф -22» теж перенасичений образами «дітей на війні». У середині роману автор вводить у оповідь гурт молодих, галасливих хлопчаків, які потрапили нарешті на фронт. Йоссаріана вони дратували до тих пір, поки він не пригадав, що його загиблі товариші так само бешкетували, коли уперше потрапили до своєї ескадрильї. Герой далі робить невтішний прогноз, що ці дітлахи зміняться, як тільки хтось один із них загине. Адже поєднання святості дитини із введенням війни є злочинним та антигуманним, більш тогоантихристиянським. Тому і Мері на початку «Бійні № 5» виступає з певним спротивом: «Она не хотела, чтобы на войне убивали ее детей, чьих угодно детей. И она думала, что книжки и кино тоже подстрекают к войнам». Момент перегляду ставлення до війни своїх героїв Хемінгуей, Хеллер і Воннегут облаштовуютьв різний спосіб, але прозріння до героїв приходить тоді, коли з «війни як міфу» вдається здерти покривало святості, жертовності, доцільності.

2. Ревізія християнської доктрини і етики Одним з предметiв дослiдження в романi «Бійня № 5, або Хрестовий похiд дiтей» може виступає також християнська мораль. Воннегут повсякчас орієнтується на бiблiйну символiку, що найчастіше проявляється у системi лейтмотивiв, якi алюзiйно перегукуються з бiблiйними мотивами в творах багатьох сучасних письменникiв. Дослідниця Титаренко І.Л. аналізує рiзноманiтнiсть iснуючих в сучаснiй лiтературi iнтерпретацiй євангелiйського канону, вiдштовхуючись вiд особливостей бiблiйного дискурсу в романi Курта Воннегута. Так зазначає, що біблійні iнтерпретацii, якi зустрiчаються в романах Курта Воннегута, знаходимо i в творах iнших сучасних письменникiв, у того ж Н. Мейлера, або, наприклад, у романі «Карантин» англiйського письменника Дж. Крейса, в якому Ісус, як i воннегутiвський Бiллi, також постає юнаком з патологiчною психiкою і т.п.

«Бійня № 5» в певному плані наближається до оригінального біблійного тексту. Зокрема мотив спасiння, призначеного для всiх людей, у тексті роману розкриває спосіб поєднання художнього з канонічним, повсякденного з сакральним, створюючи умови для їх взаємовпливу.

Воннегут у своєму романі намагається висвітлити євангелійське начало через вкраплення в сюжет твору релiгiйних постулатiв та бiблiйних текстiв, структурне використання канону. Отже, такі основні біблійні мотиви як: Христа — дитини, мотив самотностi та екзистенцiйно осмисленний мотив «iндивiд — натовп» ми намагатимемося розглянути далі.

Тут почати варто знову із заголовку роману, який дасть нам багато ключів до прочитання і цієї поставленої проблеми. Отже, значення другої частини назви роману «Хрестовий похід дітей» розкривається в одному із публіцистичних пасажів: «крестовый поход детей начался в 1213 году, когда у двух монахов зародилась мысль собрать армии детей во Франции и Германии и продать их в рабство на севере Африки. Большая часть детей была отправлена на кораблях из Марселя, и примерно половина погибла при кораблекрушениях. Остальных высадили в Северной Африке, где их продали в рабство». Цей трагічний епізод минулого варто зіставити з подіями Другої світової війни та війни у В'єтнамі. Людське життя безжалісно приноситься в жертву заради досягнення якихось «вищих цілей».

Отже, стійкий вираз «хрестовий похід» відсилає до проблеми війни за віру, а тому тут виникає і проблема святості, справедливості, відданості певній ідеї та релігійності у суспільстві. Тому видається логічним розглянути момент віри і її доцільності. Сучасна людина, яку показує Воннегут, вже не намагається шукати доцільність у тій самій війні, виправдання її наслідків адже якби не було війни, то люди все одно б помирали. Тому ми тут бачимо і таке сухе констатування факту смерті -«такие дела». Таке виправдання є пустим для людини, бо рано чи пізно всі розчаровуються в героїзмі і в подвигові заради ідеї та віри у неї. Дану тезу у своєму есеї обґрунтовує Acton T., що ми зазначимо далі.

Крім того, у назву винесена думка про те, що на війні б’ються діти. Біллі бачить полонених саме як святих, а поняття святості, як і поняття героїзму, переходить на побутовий рівень. Головному герою ввижається сяйво над головами своїх товаришів і стражів, вогники на верхівках дерев, на дахах будинків. Ще одним символом абсурдності введення бойових дій є місто Дрезден, яке є таким собі тематичним центром роману, а також частиною хронотопу, певним фоном для розгортання подій. Воннегут закладає певну значимість і символічність у образі зруйнованого Дрездена -«Царство Небесне». І тут виникає питання доцільності бомбардування Царства, як і бомбардування цивільного міста, що стало тимчасовим притулком-шпиталем для багатьох людей. Більш того, тема такого жорстокого бомбардування Дрездена відсилає нас до теми апокаліпсису, адже після бомбардування в живих залишилися одиниці. І тут Воннегут недаремно наводить порівняння з Хіросімою, яка стала символом апокаліптичного начала. Але ситуація з Дрезденом набуває масштабнішого, символічнішого значення. По-перше, містоуславлений центр мистецтв. По-друге, там загинули й історичні цінності. А отже, це переростає у символ занепаду віри, надії і моралі.

Взагалі, образам міст у романі Воннегут приділяв багато уваги. Він асоціює історію загибелі Содома і Гомори з дрезденською бійнею. Бог, який стоїть над світом, як втілення вищого розуму, знищує ці міста. Їх життя відхилилося від звичайного русла і вступило у протиріччя з Його цілями. А знищення Содома і Гомори повернуло порядок і смисл на землю. Біблія в свою чергу оправдовує принцип насильства над життям, яке проявляється в існуванні категорій головного і підвладного. І тут мимоволі згадуються слова одного із героїв роману Г. Гріна «Комедіанти» -«насильство краще, ніж недіяльність, оскільки насильствоце теж прояв любові». Воннегут протиставляє такий спосіб життя, заперечує всякого роду ієрархію. Такий погляд співчуття по відношенню до всього, навіть до того, що виявилось непотрібним Богові, кидає на своє рідне місто перед смертю дружина Лота: «В обоих городах было много скверных людей. Без них мир стал лучше. И жене Лота не велено было оглядываться туда, где были все эти люди. Но она оглянулась, за что я ее и люблю. Потому что это было так по-человечески». З Іншого боку автор намагається показати, що життя та смерть потрібно приймати такими як вони є, не озираючись назад. Brittany Dunstan зокрема зазначає: «Death comes up frequently in his works. It is Vonnegut’s belief that death is too important to ignore, yet is nothing to fear. «To fear either life or death, to be immobilized by fright or horror or grief means to give up living and become a pillar of salt» «[6].

Християнська мораль у Воннегута проступає через весь роман. Наприклад, тральфамадорієць хоче дізнатися, чому християни легко стають жорстокими. Він припускає, що задум Євангелія був саме в тому, щоб вчити людей бути милосердними навіть по відношенню до найниціших. Інопланетянам здається, що Євангеліє проповідує те співчуття, за яке поплатилася дружина Лота. Насправді в історії загибелі Христа лежить думка про підкорення вищій силі, владі: «Но на самом деле Евангелие учило вот чему: прежде чем кого-то убить. Проверь, нет ли у него влиятельной родни. Такие дела». Тому інопланетяни вирішують подарувати землянам нове Євангеліє, в якому Христос дійсно став ніким і дратував людей з впливовою ріднею, а людипросто влаштували собі розвагу, розіп'явши його на хресті. Таким чином Воннегут показує руйнівну силу хибних текстів, які поширились і вкоренилися у пам’яті людей.

Отже, як бачимо, роман перенасичений різноманітними біблійним алюзіями. Воннегут у межах «Бійні» робить спробу переглянути поняття «віри» з нової точки зору. Він пропонує подивитися на сучасність з ракурсу нової віритральфамадоріанства, яка становить собою таку собі художню спробу ревізії християнської доктрини. Адже в сучасному суспільстві віра відіграє все меншу і меншу роль у житті і діяльності індивіда. Вже на початку книги Воннегут налаштовує читача на певний біблійний дискурс, обґрунтовуючи подальшу полеміку з деякими християнськими уявленнями про свободу волі та пошук істини, спокуту та покарання. Далі автор наводить цитату з поетичної збірки Теодора Ретке «Слова на вітер»:

Проснусь — и медлю отойти от сна.

Ищу судьбу везде, где страха нет.

Учусь идти, куда мои путь ведет.

Ця цитата суголосна з молитвою біллі Пілігрима: ГОСПОДИ, ДАЙ ДУШЕВНЫЙ ПОКОЙ, ЧТОБЫ ПРИНИМАТЬ ТО, ЧЕГО Я НЕ МОГУ ИЗМЕНИТЬ, МУЖЕСТВО — ИЗМЕНЯТЬ ТО, ЧТО МОГУ, И МУДРОСТЬ ВСЕГДА ОТЛИЧАТЬ ОДНО ОТ ДРУГОГО. Отже, тут переплітається мотив покору долі, примирення з тим, що неможливо змінити, пошук для себе способу життя, позбавленого страху, сорому й відчуття провини. Одвічне прагнення людства підкорити собі долю, змінити неможливе, зупинити час знаходить своє відображення у принципах життя тральфамадорійців: «Когда человек умирает на Тральфамадоре, то нам все это кажеться. Она жива в прошлом. Все моменты пришлого, настоящего и будущого всегда существовалы и будут существовать». Але, звертаючись вже до наведеного біблійного сюжету про дружину Лота, автор тим самим показує неефективність «застиглості у часі». Адже така непорушність означає покарання.

В межах біблійного дискурсу Біллі подеколи постає в ролі Адама, що можна розглядати як загальнолюдський символ. Поява Біллі та Монтани на Трафальмадоріце також прозора алюзія до перебування Адама і Єви у раю.

Дослідник Бегун Б. намагається пояснити проблему часу у «Бійні № 5» саме з посиланням на алюзію до Біблії. «З гріхопадінням людина „випадає“ з вічності і з едемського простору, тоді як шлях Білі протилежно напрямлений до шляху Адама. Хоча Біллі водночас залишається таким же страдником, як перші люди, таким же відлученим від сучасного йому суспільного божества. Отже, шлях Білліце тернистий шлях віднаходження вічності, він випадає з часу (земного, лінійного і незворотного)». Крім того, Біллі неодноразово відіграє роль Христа: «Билли боком примостился на поперечнике, словно распяв сам себя, и держался за край отдушины рукой цвета слоновой костя с просинью». Він терпляче зносить знущання інших, тих, хто хоче помститися йому за смерть Вірі. Автор повсякчас намагається наголосити на страдницькій позиції головного героя, але разом з тим ця позиція є запорукою любові і добродушності: «Почти каждый вспоминал всякие мучения, которые ему пришлось терпеть от Билли Пилигрима, когда тот спал рядом. Почти каждый говорил Билли Пилигриму: не лезь сюда, иди ко всем чертям».

Більш того, епіграфом до роману є такі рядки зі знаменитого різдвяного гімну:

Ревут быки.

Теленок мычит.

Разбудили Христа-младенца, Но он молчит.

Отже, Воннегут намагається вже з самого початку ототожнити свого героя з Христом і далі, в ході розвитку сюжету, така думка буде все більше і більше підтверджуватися контекстуально: «Билли видел часто много такого, над чем стоило поплакать, но плакал он очень редко и хотя бы в этом отношении походил на Христа из гимна.» [3]

Тральфамадоріанство, що протиставлено християнській доктрині, дає людині віру у вічне життя, якими б мертвими ми не здавалися в даний момент. Введення християнських цінностей в роман дозволяє переосмислити опозицію «земне-вічне», а також провести розділову межу між істинними цінностями й цілями і хибними, руйнівними за своєю суттю. З одного боку бачимо, що Воннегут підважує християнське віровчення, демонструючи його хиби. З іншого, неприйнятною для Біллі виявляється тральфамадорський шлях пошуку сенсу буття. Адже тральфамадоріанствоце певного роду втілення мрії людства, ідеальна позиція. Ці інопланетяни не живуть вимірами земного життя, їх часовий вимір підкорюється зоровим образам. Час для них існує як, наприклад, велика скеля, час є весь час, він незмінний і непередбачуваний, просто існує. Тоді як для Біллі є значно важливішим питання часу, як спосіб врахування помилок історичного досвіду людства і уникнення їх в теперішньому. «Если бы я не потратил столько времени на изучение землян, — сказал тральфамадорец, — я бы понятия не имел, что значит «свобода воли». Я посетил тридцать одну обитаемую планету во Вселенной, и я изучил доклады еще о сотне планет. И только на Земле говорят о «свободе воли» «[3]. Таким чином, образ тральфамадоріанстваце в певному роді осмислення історичних і суспільних колізій в християнських категоріях. «На Тральфамадоре, говорит Билли Пилигрим, не очень интересуются Христом. Из земных образов тральфамадорцев больше всего привлекает Чарлз Дарвин, который учил, что тот, кто умирает, должен умирать, что трупы идут на пользу. Такие дела. Та же мысль лежит в основе романа «Большая доска» Килгора Траута.

Существа с летающих блюдец, похитившие героя книги, расспрашивают его о Дарвине. Они также расспрашивают его о гольфе".. Отже, тут бачимо, що згадка про Дарвіна відсилає нас до думки, що останній був представником прогресивних ідей людства, яка становить собою опозицію до християнства. В своїй книзі Траут показує, як люди перживають фінансові втрати, не знаючи що дошка, яка показує біржові операції, є несправжньою. Таким чином інопланетянам вдалося створити ситуацію, коли люди почали звертатися з молитвами до Бога. І саме в такий спосіб Воннегут прагне провести паралелі, показати тимчасовість та повсякдену непотрібність релігії, яку зараз досить легко використати як засіб маніпуляції людьми.

Думка про те, що Христос був звичайною людиною проступає у романі не один раз. Таким чином можна зробити висновок, що автор намагається розкрити тезу щодо вбивства простої людини і людей загалом. Acton T. пояснює це у свій спосіб: «The idea that killing a common man is a huge offence does not get nearly the attention it deserves». Отже, ми знову повертаємося до думки про те, що винищення жителів Дрездена не має за собою якихось вагомих причин, вони ж були просто людьми, як і воїни на війні.

ВИСНОВКИ дитина війна християнський етика Отже, перосмислюючи християнську доктрину, Воннегут зупиняється на кількох аспектах. По-перше, намагається показати людину як «чисту дошку», ототожнюючи свого героя з дитиною, Адамом, Христом, а загалом переносить ці образи на все людство. Автор прагне проаналізувати доцільність участі молодих людей у війні з точки зору християнської етики, залучаючи також порівняння з інших творів письменників-антимілітаристів. Воннегут наводить в даному контексті ряд опозицій, зокрема — уявлення про дитячі ігри та про героїчні вчинки на війні.

По-друге, Воннегут вдається до фантастичних мотивів, вводячи у контекст роману нову вірутральфамадорійську. Цим самим він намагається дистанціонуватися від християнської традиції і віднайти ті хиби, які впливають на розвиток сучасного суспільства. Зокрема, таким чином автор заторгує проблему милосердя, жорстокості, невинності, життя та смерті, які споконвічно хвилювали людину і письменників в цілому. Тому і введення християнських цінностей в контекст роману, підсилення їх біблійними алюзіями є надзвичайно необхідним для розкриття теми релігії та життєвих цінностей. Адже лише переосмисливши такі цінності, відділивши хибне від справжнього, людство зможе подивитися на свою історію та своє існування з іншого ракурсу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Барт Р. Від твору до тексту// Слово.Знак.Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття. -Львів: Літопис, 1996. -С.380 -384.

2. Бегун Б. Некоторые особенности интерпретации христианского хронотопа в мировом литературном процессе. -Житомир, 1993. -С.62−67.

3. Воннегут К. Бойня номер пять, или крестовый поход детей. -www.lib.ru

4. Гилексон Б. А. История литературы США. -М: Академия, 2003.

5. Титаренко Інна Леонідівна. Специфіка художнього світу Курта Воннегута. -Д., 2000. -20с.

5. Acton T. The Philosophies of Kurt Vonnegut as Shown By Slaughterhouse-Five// www.geocities.com

6. Brittany Dunstan Destruction of Dresden, destruction of Vonnegut’s dream //www.geocities.com