Принцип незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану

Тип работы:
Автореферат
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

АСКЕРОВ САДІГ САФАР ОГЛИ

УДК 343.1 (477+479. 24)

ПРИНЦИП НЕЗАЛЕЖНОСТІ І НЕДОТОРКАННОСТІ СУДДІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ ТА АЗЕРБАЙДЖАНУ

(порівняльно-правове дослідження)

Спеціальність: 12. 00. 09 — кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ — 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, доцент

Кучинська Оксана Петрівна,

Академія адвокатури України,

проректор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Шумило Микола Єгорович,

Університет економіки і права «Крок»,

проректор з наукової роботи

кандидат юридичних наук, доцент

Попелюшко Василь Олександрович,

Національний університет «Острозька академія»,

завідувач кафедри правосуддя та кримінально-правових дисциплін

Захист відбудеться «_4___» ___березня__________ 2008 р. о _12__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26. 122. 01 в Академії адвокатури України
за адресою: 1 032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 1 032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27

Автореферат розісланий «__1__» ___лютого_______ 2008 р.

В. о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради В.І. Бояров

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження.

Принцип незалежності і недоторканності суддів є одним з конституційних принципів кримінального процесу України та Азербайджану, які проголосили себе демократичними й правовими державами. Актуальність проблеми незалежності суддів завжди була в центрі уваги не тільки вчених-юристів, а й юристів-практиків, діяльність яких пов’язана в тій чи іншій мірі із здійсненням кримінального судочинства.

Питання незалежності суддів особливо стало актуальним після проголошення незалежності України та Азербайджану. Стає зрозуміло, що формування громадянського суспільства та побудова правової держави неможливі без реального забезпечення незалежності й недоторканності суддів та судової влади. Тому ці молоді незалежні держави почали перебудову судової системи, створення нової законодавчої бази, вдосконалення форм судочинства з урахуванням світового досвіду. В зв’язку з цим виникає необхідність вивчення, аналізу та осмислення на теоретичному, правотворчому та правозастосувальному рівнях не тільки норм міжнародних правових актів щодо незалежності суддів, а й законодавства окремих держав щодо незалежності суддів, які можуть бути корисними у реформуванні судово-правової системи України.

Ставши членами Ради Європи, Україна (1995 р.) та Азербайджан (2001 р.) взяли на себе певні зобов’язання, зокрема, одним з яких є забезпечення принципу незалежності суддів. Без незалежних суддів немає демократичного суспільства, тому зайво говорити про побудову правової держави. Отже, суддя у демократичному суспільстві повинен мати необхідну правомочність для вирішення питань, бути спроможним робити це вільно, без втручання з боку законодавчої і виконавчої влад, без будь-якого примусу або незаконних впливів.

Питання реалізації принципу незалежності і недоторканності суддів не пов’язано з однією державою, воно має міжнародно-правове значення.

Так, принцип незалежності і недоторканності суддів передбачений такими міжнародно-правовими актами, як Загальна декларація прав людини від 1948 р. (ст. 10), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 р. (ст. 6), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 1966 р. (ст. 4). Зокрема, в них говориться про право на справедливий судовий розгляд і підкреслюються такі атрибути суддів, як незалежність, компетентність та безсторонність.

Окрім зазначених міжнародних правових актів, незалежність суддів ідображена в Основних принципах незалежності судових органів від 1985 р. В цьому міжнародно-правовому акті встановлено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або інших законах країни. Відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 13 грудня 1985 року № 40/146, резолюції 15-го пленарного засідання Економічної та Соціальної Ради ООН «Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів» від 24 травня 1989 року № 1989/60 запропоновано державам та урядам дотримуватися Основних принципів незалежності суддів та впроваджувати їх у національне законодавство і практику застосування.

Положення міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів повинні бути певним орієнтиром для удосконалення існуючої та створення нової законодавчої бази у забезпеченні та гарантуванні незалежності суддів.

Першим кроком щодо забезпечення незалежності суддів з моменту проголошення незалежності України було прийняття Верховною Радою України Концепції судово-правової реформи в Україні від 28 квітня 1992 року. Цей документ передбачав, що основною метою реформи та формування незалежної судової влади є перебудова судової системи, формування необхідної законодавчої бази, вдосконалення судочинства. Концепція також передбачала запровадження демократичних ідей правосуддя, прийняття необхідних законів про судоустрій та статус суддів, які максимально забезпечили б незалежність судової влади, відтак ефективний захист прав людини. Прийняття Конституції України від 28 червня 1996 року стало значною подією не тільки в історії судової реформи, а й у формуванні демократичного суспільства та правової держави в незалежній Україні. Вперше в Конституції України чітко було встановлено незалежність та недоторканність суддів, існування незалежної судової влади поряд з законодавчою та виконавчою. Заборонено вплив на суддів у будь-який незаконний спосіб, втручання в їх діяльність. Конституцією також було встановлено нову систему судоустрою, визначено основні засади здійснення судочинства, закріплено гарантії права на судовий захист. Отже, конституційні норми про незалежність та недоторканність суддів стали гарантією для реалізації відповідних норм законів України «Про статус суддів» та «Про судоустрій України».

Однак, непослідовне реформування судової-правової системи України лише частково усунуло існуючі проблеми щодо здійснення правосуддя. Разом з тим, у ході судової реформи невирішена низка проблем. До них можна віднести, зокрема: залежність суддів від голів судів та органів виконавчої влади, недостатнє фінансування судової влади, відсутність демократичного та прозорого порядку формування судової влади, неналежний рівень кваліфікації та безвідповідальність багатьох суддів. Таким чином, Концепцію вдосконалення судоустрою та судочинства для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затверджену Указом Президента України від 10 травня 2006 року, можна вважати намаганням влади добитися впорядкованості та ефективності в подальшому проведенні реформи судово-правової системи.

За роки незалежності Азербайджану також було прийнято чимало нових законодавчих актів, якими передбачено систему судоустрою, засади здійснення судочинства, правовий статус суддів, незалежність і недоторканність суддів, гарантій їх реалізації, права на ефективний та справедливий судовий захист. Значним кроком в утвердженні незалежності суддів та судових органів було прийняття Конституції Азербайджанської Республіки від 27 листопада 1995 року. Конституція визначає Азербайджан як демократичну правову державу, передбачає реалізацію державної влади шляхом поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки влади. В ст. ст. 127, 128 Конституції Азербайджанської Республіки передбачено, що судді незалежні та недоторканні, підкоряються лише Конституції і законам Азербайджану, незмінні протягом строку своїх повноважень. Судді розглядають справи неупереджено, справедливо, з дотриманням юридичної рівноправності сторін, на підставі фактів та відповідно до закону.

Конституційний принцип незалежності суддів знайшов своє підтвердження у таких законах Азербайджану як «Про суди і суддів» від 10. 07. 1997 р., «Про Судово-правову Раду» від 28. 12. 2004 р., «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» від 11. 12. 1998 р., «Про відшкодування шкоди, завданої фізичним особам незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 29. 12. 1998 р., «Про оскарження до суду рішень, дії (бездіяльності), що порушують права і свободи громадян» від 11. 07. 1999 р., «Про державне обов’язкове особисте страхування працівників суду та правоохоронних органів» від 05. 10. 1999 р., Кримінально-процесуальному кодексі від 30. 12. 1999 р., Указі Президента Азербайджану «Про вдосконалення судової системи» від 19 січня 2006 року.

Проблеми незалежності суддів і судової влади в різні періоди були предметом дослідження вчених України та Азербайджану, але наукове порівняльно-правове дослідження принципу незалежності і недоторканності суддів в кримінальному процесі не проводилось. Закріплення в законодавстві України та Азербайджану гарантій принципу незалежності і недоторканності суддів в кримінальному процесі не тільки з урахуванням відповідних міжнародно-правових документів, а й вивчення, аналізу правових актів інших країн є запорукою для організації і здійснення незалежного, об'єктивного та справедливого судочинства. Саме цим і обумовлена актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена відповідно до тематичного плану науково-дослідних робіт і тематики кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України, затвердженого вченою радою Академії адвокатури України від 11. 02. 2002 р. (протокол № 2).

Тема дисертаційної роботи затверджена рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 31 жовтня 2005 р. № 3.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексний аналіз міжнародно-правових актів, правових актів України та Азербайджану щодо незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі, визначення організаційно-правових і процесуальних гарантій цього принципу, теоретична розробка і наукове обґрунтування пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства та практики його реалізації.

Для досягнення зазначеної мети ставилися та вирішувалися такі завдання:

1) провести історико-правове дослідження розвитку принципу незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України;

2) дослідити становлення та еволюцію принципу незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі Азербайджану;

3) проаналізувати та порівняти законодавства України та Азербайджану про незалежність і недоторканність суддів в кримінальному процесі;

4) проаналізувати опубліковані в юридичній літературі підходи щодо розуміння сутності досліджуваного принципу, визначення поняття, змісту і значення його в кримінальному процесі;

5) всебічно дослідити зв’язок та співвідношення принципу незалежності і недоторканності суддів з іншими конституційними засадами судочинства;

6) проаналізувати систему гарантій принципу незалежності і недоторканності суддів в Україні та Азербайджані;

7) дослідити рівень відповідності встановлених в законодавстві України та Азербайджану юридичних гарантій принципу незалежності і недоторканності суддів у практиці кримінального судочинства;

8) з’ясувати відповідність встановлених в законодавстві України та Азербайджану процесуальних гарантій принципу незалежності й недоторканності суддів згідно з міжнародно-правовими актами та їх зобов’язаннями перед Радою Європи.

9) розробити рекомендації щодо удосконалення законодавства України та Азербайджану про незалежність і недоторканність суддів, та з урахуванням зазначеного зробити й обґрунтувати наукові висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства обох країн з метою реального забезпечення даного принципу в кримінальному судочинстві.

Об'єкт та предмет дисертаційного дослідження. Об'єктом дослідження є комплекс правовідносин, що окреслюють становлення, еволюція та сучасний стан принципу незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану.

Предметом дослідження є правові норми, що врегульовують реалізацію принципу незалежності і недоторканності суддів в кримінальному процесі, наукові підходи з розуміння проблем цього принципу, норми національного законодавства обох країн щодо встановлення гарантій незалежності суддів.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження включає як загальнонаукові методи, так і спеціальні методи дослідження. Загальний метод наукового пізнання — діалектичний — дав можливість проаналізувати суспільні і правові явища, що охоплюються проблематикою дисертації, у розвитку, взаємозв'язку і взаємообумовленості. У першому розділі дослідження застосовано історико-правовий метод (становлення та розвиток принципу незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану). Системно-структурний аналіз (визначено поняття і зміст принципу незалежності і недоторканності суддів, співвідношення з іншими конституційними засадами, реалізація встановленої системи гарантій цього принципу у кримінальному процесі України та Азербайджану). Порівняльно-правовий (було вивчено, проаналізовано та з’ясовано положення міжнародно-правових актів, національне законодавство України та Азербайджану про підходи щодо вирішення існуючих проблем незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі, проведено порівняльно-правове дослідження). Статистичний (вивчена динаміка кількісних змін складу судів, наявність вакантних місць). Соціологічний (анкетування професійних суддів в Україні та Азербайджані щодо проблем їх незалежності і недоторканності).

Теоретичною базою дисертаційного дослідження стали наукові праці таких вчених, як Абросімова О. Б, Агеєва Г. Н., Адушкін С.Ю., Акішєва Ж.Л., Алексєєва Л.Б., Алексєєв М.С., Альперт С. А., Божьев В. П., Бойков О. Д., Бринцев В. Д., Варфоломеєва Т.В., Васьковський Є.В., Вікторський С.І., Владимиров Л.Є., Гринюк В. О., Гончаренко В. Г., Грошевой Ю. М., Гуценко К. Ф., Дейтріх В.Ф., Ершов В. В., Завадський В. Р., Зарудний С.І., Кістяківський О.Ф., Клеандров М. І, Коні А.Ф., Кононенко В.І., Кучинська О. П., Лебедєв В.М., Максімов Н.Р., Маляренко В. Т., Марочкін І.Є., Михєнко М.М., Михайленко О. Р., Михайленко П. П., Михайловський І.В., Молдован В. В., Москвич Л. М., Муравйов М.І., Назаров І.В., Нор В. Т., Петрєнко В.М., Петрухін І.Л., Погорілко В.Ф., Подкопаєв С.В., Полянський М. М., Попелюшко В. О., Прилуцький С. В., Решетников Ф. М., Савицький В. М., Селіванов В.М., Сиза Н. П., Смирнов О. В., Стефанюк В. С., Сусло Д. С., Тальберг Д. Г., Фойницький І.Я., Хавронюк М.І., Чангулі Г.І., Чельцов-Бебутов М.О., Чепурнова Н. М., Шибіко В.П., Шишкін В.І., Штогун С. Г., Шумило М.Є., Юсупова С. О. та інші.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження складають: 1) статистичні дані Верховного Суду України, Верховного Суду Азербайджану; 2) результати анкетування 82 суддів місцевих судів і суддів Верховного Суду України та 57 суддів районних судів і суддів Верховного Суду Азербайджану.

Нормативну базу дисертаційного дослідження становлять норми міжнародно-правових актів, зокрема: Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), Європейська хартія про статус суддів (1998 р.), Основні принципи незалежності судових органів (1985 р.), Рекомендації R (94) 12 Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи про незалежність суддів (1994 р.), положення конституцій та законодавства України та Азербайджану про незалежність і недоторканність суддів, практика Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України та Конституційного Суду Азербайджану, Верховного Суду України та Верховного Суду Азербайджану.

У процесі дисертаційного дослідження були використані нормативні акти, які застосовувалися в різні історичні періоди в кримінальному процесі України та Азербайджану, також були проаналізовані нормативно-правові акти, прийняті в зв’язку з адміністративно-судовими реформами в Російській імперії 1864−1866 роки, конституції і законодавчі акти колишнього СРСР, УРСР та АРСР.

Питанням незалежності суддів і судової влади присвячено чимало наукових праць в Україні (В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, В. В. Молдован, П. П. Пилипчук, В.М. Селіванов, Л. М. Москвич, І.Є. Марочкін та інші). Проблемам незалежності суддів та підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі України присвячено дисертаційне дослідження В. О. Гринюка. В цій роботі проаналізовано суть і дію принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі України.

Проблеми незалежності суддів в різні періоди були предметом наукового дослідження ряду вчених Азербайджану (М.А. Джафаркулиев, М. А. Зейналов, І.В. Веліев, С. Н. Мовсумов та інші).

Однак наукове порівняльно-правове дослідження принципу незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі не проводилось.

Наукова новизна одержаних результатів визначається самою темою дисертації, а також сукупністю завдань дослідження і засобів їх вирішення. Робота є першою спробою на монографічному рівні дослідити становлення та розвиток принципу незалежності і недоторканності суддів в кримінальному процесі України та Азербайджану. Також піддати комплексному дослідженню проблеми гарантій їх реалізації в порівняльно-правовому аспекті.

Підсумком дослідження стали отримані дисертантом такі наукові результати:

— визначено та обґрунтовано висновок про те, що незалежність і недоторканність суддів є невід'ємним атрибутом незалежної судової влади. Реально не забезпечивши незалежність суддів, не можна реалізувати ефективний судовий захист прав і свобод людини, побудувати демократичну та правову державу, сформувати громадянське суспільство тощо;

вперше:

— аргументовано, що становлення та розвиток принципу незалежності і недоторканності суддів в історії кримінального процесу Азербайджану має кілька етапів: 1) період виникнення перших державних утворень на території Азербайджану; 2) період захоплення Азербайджану арабським халіфатом, розповсюдження ісламу в Азербайджані, появи мусульманського права, джерел мусульманського права, правил судочинства; 3) період перебування Азербайджану в складі Російської імперії; 4) період перебування у складі Радянського Союзу; 5) період, пов’язаний з набуттям Азербайджану незалежності;

— обґрунтовано доцільність збереження і активної участі представників народу при здійсненні кримінального судочинства (в Україні народних засідателів та присяжних, в Азербайджані присяжних засідателів) та удосконалення існуючого законодавства щодо гарантій їх незалежності;

— аргументовано необхідність підвищення суддівського імунітету в Україні та Азербайджані, удосконалення процедури притягнення суддів до юридичної (кримінальної та дисциплінарної) відповідальності;

отримали подальший розвиток:

— обґрунтування щодо становлення та розвитку принципу незалежності і недоторканності суддів в історії кримінального процесу України до: 1) періоду перебування України у складі Російської імперії; 2) періоду перебування у складі Радянського Союзу; 3) періоду, пов’язаному з набуттям Україною незалежності;

— положення про більш широку систему гарантій незалежності суддів. Серед правових засобів, реалізація яких спрямована на забезпечення суддівської незалежності виділяються дві групи обставин: умови та гарантії. Якщо умови незалежності суддів стосуються їх особистих якостей, то гарантії - сфери їх діяльності: політичної, економічної, юридичної, соціальної;

— положення про межі процесуального впливу на формування внутрішнього суддівського переконання суб'єктів кримінального процесу України та Азербайджану;

— обґрунтування необхідності підвищення авторитету суддів і судової системи в Україні та Азербайджані, якісного вирішення питання кадрового забезпечення суддівського корпусу, створення умов прозорості і демократизації процедури добору кандидатів, їх фахової підготовки та доцільність удосконалення законодавства країн у цьому напрямку;

— обґрунтування необхідності удосконалення законодавства про незалежність та недоторканність суддів, підвищення гарантій реалізації прав і обов’язків суддів, забезпечення належний судового захисту прав та основних свобод людини як в Україні, так і Азербайджані;

внесено конкретні пропозиції щодо удосконалення:

— Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України, законів України: «Про судоустрій України», «Про статус суддів», «Про Вищу раду юстиції».

— Кримінального кодексу Азербайджану, Кримінально-процесуального кодексу Азербайджану, законів Азербайджану: «Про суди і суддів», «Про Судово-правову Раду».

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації наукові положення, висновки і рекомендації можуть бути використані у:

1. Нормотворчій діяльності - удосконалення нормативної бази, яка стосується принципу незалежності і недоторканності суддів у законах України «Про судоустрій України», «Про статус суддів», «Про Вищу раду юстиції», чинному Кримінально-процесуальному кодексі України під час підготовки проекту нового КПК України.

Пропозиції про внесення змін та доповнень до Законів України «Про судоустрій України», «Про статус суддів», «Про Вищу раду юстиції», чинних Кримінального кодексу і Кримінально-процесуального кодексу України, під час підготовки проекту нового КПК України з досліджувальних питань направлені до Секретаріату Верховної Ради України (12. 11. 2007 р. № 087/1).

2. Нормотворчій діяльності - удосконалення нормативної бази, яка стосується принципу незалежності і недоторканності суддів у законах Азербайджану «Про суди і суддів», «Про Судово-правову Раду», Кримінальному кодексі та Кримінально-процесуальному кодексі Азербайджану.

Пропозиції про внесення змін та доповнень до Законів Азербайджану «Про суди і суддів», «Про Судово-правову Раду», КК і КПК Азербайджану з досліджувальних питань направлені до Парламенту (Міллі Меджліс) Азербайджану (12. 11. 2007 р. № 087/2).

3. Навчальному процесі - при викладанні курсів лекцій дисциплін «Кримінально-процесуальне право», «Порівняльне кримінально-процесуальне право», «Судоустрій України», «Судоустрій зарубіжних країн», підготовці розділів підручників та навчальних посібників.

4. Науковій діяльності - при подальшому дослідженні даної теми або суміжних тем.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано на кафедрі кримінального процесу і криміналістики Академії адвокатури України, обговорено на науковому семінарі, схвалено і рекомендовано до захисту на засіданні кафедри.

Основні положення, висновки і рекомендації дисертації були оприлюднені на 6 Міжнародних та Всеукраїнській науково-практичних конференціях: «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (17−18 березня 2006 року м. Луцьк); «Від громадянського суспільства — до правової держави» (28 квітня 2006 року м. Харків); «Запорізькі правові читання» (18−19 травня 2006 року м. Запоріжжя); «Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи» (13 квітня 2007 року м. Тернопіль); «Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання фахівців на міжнародному ринку вищої освіти» (17−20 квітня 2007 року, Ужгород — Сніна (Словаччина); «Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту» (23−24 листопада 2007 року, Київ).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені в одинадцяти публікаціях, з яких п’ять є науковими статтями у фахових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Відповідно до поставленої мети і завдань дисертація складається з вступу, трьох розділів, які включають 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Повний обсяг дисертації складає 201 сторінок, з них — 177 сторінок основного тексту. Список використаних джерел нараховує 243 найменувань і становить 19 сторінок. Додаток займає 5 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі аргументовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її наукового підґрунтя, зазначається мета і завдання, методичні, теоретичні та емпіричні основи. Вказується на наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, говориться про апробацію основних результатів дослідження.

РОЗДІЛ 1 «Становлення та розвиток принципу незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Генезис принципу незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України» присвячений історичному розвитку законодавства та судової системи України, становленню та розвитку принципу незалежності і недоторканності суддів в історії кримінального процесу України відповідно до етапів її існування: 1) період перебування України у складі Російської імперії; 2) період перебування у складі Радянського Союзу; 3) період, пов’язаний з набуттям Україною незалежності.

На думку дисертанта, судоустрій і судочинство України формувалися переважно під впливом правової системи тих держав, до складу яких входила Україна.

У підрозділі 1.2. «Генезис принципу незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі Азербайджану» говориться про історичний розвиток законодавства і судової системи Азербайджану, становлення та розвиток принципу незалежності і недоторканності суддів в історії кримінального процесу Азербайджану протягом етапів його історії: 1) період виникнення перших державних утворень на території Азербайджану; 2) період захоплення Азербайджану арабським халіфатом, розповсюдження ісламу в Азербайджані, появи мусульманського права, джерел мусульманського права, правил судочинства; 3) період перебування Азербайджану в складі Російської імперії; 4) період перебування у складі Радянського Союзу; 5) період, пов’язаний з набуттям Азербайджаном незалежності. Дисертант вважає, що судоустрій і судочинство Азербайджану формувалися також переважно під впливом правової системи тих держав, до складу яких входив Азербайджан.

РОЗДІЛ 2 «Незалежність і недоторканність суддів — конституційний принцип кримінального процесу України та Азербайджану» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Поняття, зміст і значення принципу незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану» говориться про правову природу структуру, зміст та значення принципу незалежності і недоторканності суддів. Дисертант поділяє думку про незалежність судової влади та суддів від інших (виконавчої і законодавчої) гілок державної влади, належне матеріально-технічне забезпечення суду і суддів, фінансову незалежність суду і суддів, заборону втручань у діяльність суду і суддів, право людини і громадянина на незалежний та ефективний суд. На думку дисертанта, не можна забезпечити незалежність і недоторканність суддів у повній мірі, без встановлення належних правових гарантій діяльності суду і суддів. Думка дисертанта основується на результати проведеного анкетування суддів місцевих, апеляційних судів м. Києва і м. Баку, суддів Верховного Суду України та Верховного Суду Азербайджану.

Підрозділ 2.2. «Поняття, класифікація та система гарантій принципу незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану»

Обґрунтована необхідність вдосконалення законодавства України щодо гарантій незалежності суддів та представників народу, які беруть участь у розгляді справи, зокрема, виходячи з конституційних вимог щодо безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя. Зроблені пропозиції щодо викладення нової редакції ст. ст. 17 і 18 КПК України.

Аргументована актуальність вдосконалення законодавства Азербайджану щодо гарантій незалежності суддів та представників народу, які беруть участь у розгляді справи. Запропоновані нові редакції ст. ст. 25 і 32 КПК Азербайджану. Вказано на необхідність закріплення в законодавстві Азербайджану положення, згідно з яким гарантії незалежності суддів, передбачені в Конституції Азербайджану та інших правових актах, не можуть бути скасовані або зменшені державою під час прийняття нових законів та інших нормативних актів. В державі не можуть прийматися закони та інші правові акти, які скасовують чи зменшують незалежність суддів.

З метою запобігання скасування або зменшення існуючих гарантій незалежності суддів запропоновано законодавцям України та Азербайджану ввести норму про кримінальну відповідальність винних осіб у скасуванні чи зменшенні існуючих гарантій незалежності суддів при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них.

Відзначені такі негативні фактори, як призначення на адміністративні посади в судах України та Азербайджану, присвоєння кваліфікаційних класів, нагород, які потребують вдосконалення законодавства України та Азербайджану.

На думку дисертанта, для законодавців обох країн доцільно було б віднести питання: 1) призначення суддів на адміністративні посади в місцевих судах до компетенції голови Верховного Суду; 2) обрання судді на адміністративні посади в апеляційних судах та Верховному Суді до компетенції Пленуму Верховного Суду.

Серед процесуальних гарантій принципу незалежності суддів необхідно назвати такі: рівність прав членів суддівської колегії, таємниця нарадчої кімнати
(ч. 2 ст. 322 КПК України та ст. 345 КПК Азербайджану), обов’язковість вказівок вищої інстанції для нижчої при повторному розгляді справи (ч. 7 ст. 374, ст. 399 КПК України і 391, 397, 398−399 КПК Азербайджану) і ті, які забезпечують незалежність суддів при розгляді справи від органів досудового слідства, судів вищого рівня, інших учасників та сторонніх втручань.

Обґрунтована актуальність включення норм та внесення відповідних змін до Кримінально-процесуального кодексу України про таємницю наради присяжних засідателів, про порушення таємниці наради присяжних засідателів, як підставу для скасування вироку, у випадках проведення судового розгляду справи за участю присяжних засідателів, що враховувало б вимоги ст. 127 Конституції України, більш забезпечувало б гарантії незалежності суддів.

РОЗДІЛ 3 «Організаційно-правові та процесуальні гарантії незалежності і недоторканності суддів» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Порядок формування суддівського корпусу як гарантія незалежності та недоторканності суддів України та Азербайджану» аналізується діюче законодавство України та Азербайджану про порядок формування суддівського корпусу в Україні та Азербайджані, від законності та прозорості якого залежить авторитет судової влади, професіоналізм суддів, їх незалежність, неупередженість та об'єктивність.

Аналіз законодавства України та Азербайджану показує, що формування суддівського корпусу в залежності від рівня суду, відбувається двома способами, зокрема, шляхом призначення суддів на посаду Президентом та їх обрання законодавчим органом країни.

Сьогоднішньому порядку призначення і обрання суддів в Україні та Азербайджані властиві певні недоліки, що суперечить міжнародним стандартам незалежності правосуддя. Законодавцям обох країн запропоновано пропозиції щодо якісного вирішення кадрового забезпечення суддівського корпусу, визначення єдиного органу з атестації кандидатів на посаду судді, встановлення для всіх органів і посадових осіб, що беруть участь у формуванні суддівського корпусу порядку прийняття, строки проходження документів з призначення та обрання судді на посаду, фахової підготовки і психологічного тестування кандидатів, створення умов прозорості і демократизації процедури, підвищення авторитету судової влади і суддів, які врахували б міжнародні зобов’язання держав у сфері забезпечення незалежності і недоторканності суддів.

У підрозділі 3.2. «Суддівський імунітет і незалежність та недоторканність суддів» визначені суть та значення понять: «Суддівський імунітет», «Недоторканність суддів», «Недоторканність особи», «Недоторканність судді у кримінальному судочинстві».

Суддівський імунітет (недоторканність судді) як одна із гарантій незалежності суддів, важливий елемент їхнього статусу означає, що суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної й більш того, до кримінальної відповідальності за свої рішення у конкретних справах, крім випадків, передбачених законом. Тому, включення у ст. 16 Кримінально-процесуального кодексу України положення щодо особливості кримінального переслідування окремих категорій громадян, в тому числі суддів, більш відповідало б міжнародно-правовим зобов’язанням України щодо забезпечення незалежності і недоторканності суддів.

Додаткові гарантії про недоторканність суддів у кримінальному судочинстві повинні бути також включені до відповідних норм КПК України, зокрема, Глави 2 «Підсудність», ст. ст. 106, 1061, 115, 155; 16 «Обшук і виїмка» та КПК Азербайджану, які регламентують застосування заходів кримінально-процесуального примусу.

Аргументовано створення умов об'єктивності і демократизації порядку дисциплінарного провадження щодо суддів (притягнення до дисциплінарної відповідальності судді тощо), зокрема, запропоновано:

— законодавцю України усунути суперечливості щодо переліку суб'єктів ініціювання дисциплінарного провадження щодо суддів, встановлений у законах України «Про судоустрій України» «Про статус суддів» і «Про Вищу раду юстиції», права судді мати представника, у разі порушення щодо нього дисциплінарного провадження;

— законодавцю Азербайджану визнати таким, що суперечить принципу незалежності і недоторканності суддів такий вид дисциплінарного стягнення як направлення Президенту Азербайджану рекомендації про заміщення судді на посаді (заміну місця роботи);

— законодавцям України і Азербайджану встановити юридичну відповідальність осіб за незаконне та необґрунтоване ініціювання порушення дисциплінарного провадження щодо судді й притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

У підрозділі 3.3. «Таємниця наради суддів і окрема думка судді» зазначається, що таємниця наради суддів є однією з гарантій здійснення конституційного принципу незалежності і недоторканності суддів. Досліджується законодавче закріплення і значення окремої думки судді для незалежності суддів в Україні та Азербайджані Передбачені законом положення про прийняття судового рішення в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті має на меті виключити можливий вплив на суддів, забезпечити їх незалежність і недоторканність, водночас створити суддям необхідні умови для прийняття рішення за своїм внутрішнім переконанням за результатами дослідження матеріалів справи. Окрема думка є процесуальною гарантією незалежності суддів один від одного, вона є позицією судді, який залишився у меншості, однак він зобов’язаний підписати судове рішення. Окрема думка може бути врахована судом вищої інстанції при перевірці рішень суду нижчої інстанції.

Погоджуючись з думкою Гринюка В. О. та Шаренко С. Л. дисертант вважає, що окрема думка судді є процесуальним документом, який відображає позицію судді або меншості складу суду, що не згодні з прийнятим рішенням суду. На нашу думку, слід визначити поняття окремої думки судді в самому кримінально-процесуальному законі. Ми пропонуємо таку конструкцію: «Окрема думка судді - це письмово викладена думка судді, народного або присяжного засідателя, який залишився в меншості, при вирішенні одного з питань, передбачених ст. 324 КПК України та ст. 347.2. КПК Азербайджану, під час ухвалення судового рішення у кримінальній справі». При такому трактуванні окремої думки і письмовий виклад має розглядатися не як право, а як обов’язок судді.

Варто також законодавчо сформулювати й вимоги до змісту окремої думки. Дисертантом запропоновано форму та зміст окремої думки судді, зокрема, в ній має бути відображена, крім офіційних процесуальних реквізитів, суть питання, при вирішенні якого вона виявилася, та її мотивування суддею, народним чи присяжним засідателем.

У дисертації аналізуються положення ст. ст. 322, 324, 339 КПК України, ст. ст. 344. 02., 345, 345.3., 346.1., 347.2., 347.6. КПК Азербайджану, які передбачають процесуальні та організаційні засади таємниці наради суддів. Дисертант поділяє думку Гринюка В. О. про те, що не варто жорстко регламентувати діяльність суддів при прийнятті рішень (ухвали, постанови, вироку), оскільки судді можуть самі побудувати свою діяльність з урахуванням вимог трудового розпорядку. Доречніше в КПК сформулювати право суддів на перерву для відпочинку, виходячи з нарадчої кімнати не з настанням нічного часу, а після закінчення робочого дня.

У підрозділі 3.4. «Межі обов’язковості вказівок судів вищої інстанції» проаналізовано порядок функціонування судів різних інстанцій, їх взаємовідносини та співвідношення принципу незалежності суддів при здійсненні правосуддя у кримінальному судочинстві України та Азербайджану.

Відповідно до ст. ст. 374, 399 Кримінально-процесуального кодексу України вказівки суду, що розглядає справу в апеляційному чи касаційному порядку є обов’язковими при повторному розгляді справи судом першої інстанції у іншому складі суддів.

Вважаємо, що вказівки судів вищого рівня повинні бути такими, щоб, з одного боку забезпечували можливість виправлення помилки суду першої інстанції, а з іншого — сприяли забезпеченню принципу незалежності суддів і забезпечення свободи їх внутрішнього переконання під час нового розгляду справи. Тому кримінально-процесуальне законодавство передбачає межі вказівок апеляційної інстанції. Так, суд апеляційної інстанції не має права: а) вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення; б) наперед вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того або іншого доказу; в) вирішувати наперед питання про перевагу одних доказів над іншими; г) визначати, який кримінальний закон повинен бути застосований судом першої інстанції д) наперед визначати міру покарання (ч. 3 ст. 374 КПК).

У разі розгляду справи в касаційному порядку згідно з п. 2 ч. 1 ст. 396 КПК суд касаційної інстанції може скасувати вирок, постанову чи ухвалу і направити справу на нове розслідування або новий судовий чи апеляційний розгляд.

Однак, чинне кримінально-процесуальне законодавство України не передбачає меж вказівок касаційної інстанції для суду, який буде здійснювати новий розгляд справи у першій або апеляційній інстанціях. Поряд з тим, вказівки суду, що розглядав справу в касаційному порядку, є обов’язковими для суду в першій або в апеляційній інстанції. Невиконання вказівок суду касаційної інстанції є підставою для скасування судового рішення. Виключенням є випадки, коли обставини, що зазначені в ухвалі суду касаційної інстанції, не можна було дослідити з об'єктивних причин.

З урахуванням зазначеного, дисертантом запропоновано викласти ст. 399 Кримінально-процесуального кодексу України в новій редакцій, чітко передбачивши межі вказівок касаційної інстанції з урахуванням вимог ст. 18, ч. 3 ст. 374 КПК України та ст. 129 Конституції України.

Кримінально-процесуальне законодавство Азербайджану (ст. ст. 381−407) передбачає, що суд апеляційної інстанції має досить широкі повноваження під час перевірки рішення суду першої інстанції у порядку апеляційного провадження (зокрема, за результатами попереднього розгляду він має право: скасувати рішення суду першої інстанції, повернути справу на новий розгляд, прийняти нове рішення, припинити провадження у справі, прийняти спеціальне рішення щодо посадових осіб органів попереднього слідства, суддів першої інстанції, які допустили грубе порушення закону, а при апеляційному розгляді справи: залишити рішення (вирок, постанову чи ухвалу) суду першої інстанції без зміни, апеляційну скаргу (протест) без задоволення, скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, скасувати рішення суду першої інстанції і припинити провадження у справі, змінити рішення суду першої інстанції.

Однак Кримінально-процесуальним кодексом Азербайджану не передбачено положення, а ні про вказівки суду апеляційної інстанції, а ні межі таких вказівок для суду першої інстанції під час апеляційного розгляду справи та повернення справи на новий розгляд. Відсутність чіткого законодавчого положення про вказівки суду апеляційної інстанції для суду першої інстанції при поверненні справи на новий розгляд, зовсім не означає відсутність на практиці доручень суду вищого рівня для суду нижчого рівня. Можна уявити собі коли доручення суду вищого рівня ігнорується або не виконується судом нижчого рівня при новому розгляду справи. Аналіз ст. 391 КПК дає підстави зробити висновок про те, що вимоги суду, що розглядав справу в порядку апеляційного провадження, є обов’язковими для суду першої інстанції, оскільки, невиконання таких вимог є підставою для скасування судового рішення (див. п. п. ст. 391.6., 391.8., 391.9. КПК Азербайджану).

На думку дисертанта, відсутність чіткого положення в КПК Азербайджану про вказівки суду апеляційної інстанції та межі таких вказівок для суду першої інстанції при новому розгляду справи створює умови для незаконного впливу з боку суду вищого рівня на суд першої інстанції, що є порушенням конституційного принципу незалежності і недоторканності суддів під час здійснення правосуддя.

Запропоновано викласти ст. 391.9. Кримінально-процесуального кодексу Азербайджану в такій редакції: «Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого кримінального закону, застосування судом першої інстанції того чи іншого кримінального покарання».

Згідно зі ст. 419 КПК Азербайджану, розглядаючи справу в касаційному порядку, суд касаційної інстанції може; 1) залишити рішення (вирок, постанову чи ухвалу) суду першої інстанції і апеляційного суду без зміни, а касаційну скаргу (протест) без задоволення (419. 10.1.); 2) скасувати рішення (вирок, постанову чи ухвалу) суду першої інстанції і апеляційного суду направити справу на новий судовий (за участю присяжних засідателів) або апеляційний розгляд (419. 10.2.); 3) скасувати рішення (вирок, постанову чи ухвалу), що набрали законної сили і припинити провадження у справі (419. 10.3.); 4) змінити рішення (вирок, постанову чи ухвалу) суду першої інстанції або апеляційного суду (419. 10.4.).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції не має права при новому розгляду справи вирішувати наперед питання про: 1) доведеність чи недоведеність обвинувачення (ст. 419. 12. 1); 2) достовірність або недостовірність доказів (ст. 419. 12.2.); 3) переваги одних доказів над іншими (ст. 419. 12. 3);

4) застосування судом першої або апеляційної інстанції того чи іншого кримінального закону та покарання (ст. 419. 12.4.- 419. 12.5.).

Аналіз норм кримінально-процесуальних законів України та Азербайджану, які передбачають порядок розгляду справ у судах апеляційної і касаційної інстанцій свідчить про те, що основною метою апеляційного й касаційного провадження є перевірка законності та обґрунтованості судових рішень, усунення порушень закону, допущених судами нижчого рівня, яка реалізується у прийнятих даними судовими інстанціями рішеннях за скаргою (протестом) учасників судового процесу.

Кримінально-процесуальним законодавством досліджувальних країн встановлено, що до компетенції суду касаційної інстанції також входить надання роз’яснень з питань застосування законодавства, що виникають при розгляді кримінальних справ, вивченні у судах нижчого рівня стану організації здійснення судочинства і надання їм методичної допомоги.

Разом з тим, законодавство обох країн забороняє судам вищого рівня втручатися у діяльність суду першої інстанції під час здійснення правосуддя у кримінальному судочинстві.

ВИСНОВКИ

У висновках дослідження обґрунтовано, що принцип незалежності і недоторканності суддів як передбачена та регламентована національним законодавством та міжнародними зобов’язаннями України та Азербайджану засада кримінально-процесуальної діяльності без стороннього втручання в їх діяльність та незаконного впливу, також право і обов’язок судді бути незалежним у дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішень за внутрішнім переконанням. Проаналізовано законодавство України та Азербайджану щодо гарантій (організаційно-правових та процесуальних) незалежності і недоторканності суддів.

Зроблено пропозиції з метою вдосконалення законодавства щодо незалежності і недоторканності суддів шляхом внесення змін і доповнень до законів України «Про статус суддів», «Про судоустрій України», КК і КПК України, законів Азербайджану «Про суди і суддів», «Про Судово-правову раду», КК і КПК Азербайджану.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Аскеров С. С. Принцип незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану // Вісник Академії адвокатури України. — К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2006. — Вип. 1 (5). — С. 116−123.

2. Аскеров С. С. Відповідальність за вплив на суддів і втручання в їх діяльність за законодавством України та Азербайджану // Зовнішня торгівля: право та економіка. — К.: Вид. Редакційно-видавничий відділ УАЗТ, 2006. — Вип. 5 (28). — С. 109−114.

3. Аскеров С. С. Формування суддівського корпусу в Україні та Азербайджані як одна з організаційно-правових гарантій незалежності суддів // Право і безпека. — Х.: Вид. Харківський національний університет внутрішніх справ, 2006. — Вип. 5'4. — С. 10−14.

4. Аскеров С. С. Судейский иммунитет в уголовном судопроизводстве Украины и Азербайджана // Qanun. Эctimai-ciyasi, elmi-n?z?ri hьquq jurnalэ. — Bakэ, 2007. — № 10 (162). — С. 125−131.

5. Аскеров С. С. Межі обов’язковості вказівок судів вищої інстанції для судів нижчої інстанції згідно законодавства України та Азербайджану // Вісник Академії адвокатури України. — К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2007. — Вип. 2 (9). — С. 78−84.

6. Аскеров С. С. Принцип незалежності суддів в кримінальному процесі Азербайджану // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку. Збірник тез наукових доповідей ІІ Міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів (17−18 березня 2006 року м. Луцьк). — Луцьк, 2006. — С. 185−186.

7. Аскеров С. С. Відповідальність за вплив на суддів і втручання в їх діяльність за законодавством України // «Від громадянського суспільства — до правової держави». Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції (28 квітня 2006 року м. Харків). — Харків, 2006. — С. 365−368.

8. Аскеров С. С. Відповідальність за неповагу до суддів і втручання в їх діяльність за законодавством Азербайджану // Запорізькі правові читання. Тези доповідей щорічної Міжнародної науково-практичної конференції (18−19 травня 2006 року м. Запоріжжя). — Запоріжжя, 2006. — С. 85−87.

9. Аскеров С. С. Формування суддівського корпусу в Азербайджані як одна
з гарантій незалежності суддів // ІХ Всеукраїнська науково-практична конференція «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (13 квітня 2007 року м. Тернопіль). — Тернопіль, 2007. — С. 147−151.

10. Аскеров С. С. Суддівський імунітет у сфері кримінального судочинства як незалежності суддів // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання фахівців на міжнародному ринку вищої освіти. Збірник наукових статей за матеріалами ХIV Міжнародної науково-практичної конференції (17−20 квітня 2007 року, Ужгород — Сніна (Словаччина). — Ужгород, Ліра, 2007. — С. 199−201.

11. Аскеров С. С. Дисциплінарна відповідальність суддів в Азербайджані як одна з гарантій їх незалежності // Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (23−24 листопада 2007 року м. Київ). — К., 2007. — С. 183−185.

АНОТАЦІЯ

Аскеров С. С. Принцип незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану (порівняльно-правове дослідження). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12. 00. 09 — кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. — Академія адвокатури України, Київ, 2008.

У дисертації досліджується правова природа, суть та зміст принципу незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану. Проведено аналіз становлення та розвиток принципу незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану. Вивчено і проаналізовано конституції та законодавство України та Азербайджану, міжнародно-правові акти про незалежність і недоторканність суддів, досліджено проблеми сучасного стану та шляхи подальшого правового врегулювання принципу незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі.

Проаналізовано співвідношення принципу незалежності і недоторканності суддів з іншими принципами кримінального процесу України та Азербайджану.

В дисертації проведено порівняльно-правовий аналіз національного законодавства України та Азербайджану щодо незалежності і недоторканності суддів, рівня забезпечення та системи гарантії незалежності суддів, відповідність законодавства цих держав їх міжнародно-правовим зобов’язанням.

Обґрунтовано необхідність удосконалення законодавства України та Азербайджану щодо притягнення суддів до юридичної відповідальності (дисциплінарної та кримінальної). Зроблено пропозиції законодавцям України та Азербайджану про приведення правової бази щодо незалежності і недоторканності суддів відповідно до міжнародних зобов’язань.

Ключові слова: незалежність суддів, недоторканність суддів, правові гарантії суддів, процесуальні гарантії суддів, організаційні гарантії суддів, підбір суддів, відповідальність суддів.

АННОТАЦИЯ

Аскеров С. С. Принцип независимости и неприкосновенности судей
в уголовном процессе Украины и Азербайджана (сравнительно-правовое исследование). — Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12. 00. 09 — уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. — Академия адвокатуры Украины, Киев, 2008.

В диссертации исследуется правовая природа, значение и содержание принципа независимости и неприкосновенности судей в уголовном процессе Украины и Азербайджана. Проведено анализ становления и развитие принципа независимости и неприкосновенности судей в уголовном процессе Украины и Азербайджана. Изучено и проанализировано конституции и законодательство Украины и Азербайджана, международно-правовые акты о независимости и неприкосновенности судей, исследовано проблемы современного положения и пути последующего правового урегулирования принципа независимости и неприкосновенности судей в уголовном процессе.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой