Порівняльна характеристика реформ Солона і Клісфена

Тип работы:
Контрольная
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Порівняльна характеристика реформ Солона і Клісфена

реформа демократичний солон клісфен

Анотація

Актуальність теми статті. У сучасній правовій науці йде процес інтенсивного пізнання фундаментальних основ еволюції держави. Особливий інтерес становить вивчення процесів зародження перших демократичних суспільств, оскільки без вивчення першоджерел демократичних засад неможливе глибинне розуміння розвитку демократичного суспільства сучасності. Дослідження ранньої державності є дуже важливим ще й тому, що саме в ці періоди почав формуватися «архетип» влади взагалі.

Процес становлення Афінського полісу як демократичної держави є цікавим історичним прикладом спроби вирішення протиріч між різними верствами суспільства, між аристократією та народом, спробами врівноважити ці протиріччя, тому що загострення подібних протистоянь завжди є небезпечним для будь-якого суспільства.

Ступінь вивченості теми. Новий сплеск інтересу до цієї теми почав спостерігатися з початку 90-х років, з того моменту як було відкинуто «обов'язкову» марксистську концепцію теорії суспільно-економічних формацій, вчені історики та правознавці отримали доступ до праць зарубіжних вчених, і коли з’явилася можливість досліджувати історичні факти з нових концептуальних позицій.

Дослідженням виникнення ранньої державності займалися такі зарубіжні вчені як Е. М. Штаерман, С. Ж. Пустовалов, А.П. Медвєдєв, М. Берент, А.В. Коротаєв, А.І., Доватур та багато інших.

Серед українських вчених дослідженням ранніх державних утворень займалися В. С. Макарчук, Б. Й. Тищик, О. О. Шевченко та інші.

Метою статті є порівняльна характеристика реформ Солона і Клісфена, необхідності їх проведення та наслідків для Афінської держави.

Виклад основного матеріалу. У V ст. до н.е. Афіни перетворилися на найбільш розвинений і інноваційний центр старогрецької цивілізації. Основою її був поліс, тобто місто-держава.

Які ж причини привели до підвищення Афін і появи тут демократичної форми правління? Щоб відповісти на це питання, згадаємо, що в період з 800 до 500 р. до н.е. у старогрецькому світі йшов процес формування міської цивілізації. Багато невеликих і замкнутих співтовариств об'єднувалися в поліси, в основному, на узбережжі і в окремому випадку — в центрі Еллади. Спочатку вони управлялися місцевими царьками. Але з часом майже скрізь монархічна форма правління в результаті гострих конфліктів поступилася місцем пануванню кланів і племінної олігархії.

Аристотель у своїй роботі «Афінська політія», описуючи лад, що існував у древніх греків в VII ст. до н.е., вказував, що «на вищі посади вибирали по благородству походження; правили посадовці спочатку довічно, а надалі впродовж десяти років». Найважливішими і першими за часом з посад були базилевс, полемарх і архонт. З них першою була посада басилевса, вона вважалася успадкованою від батьків. Другою за рівнем стала посада полемарха. Останньою являлася посада архонта. Архонт не розпоряджався ніякими справами, успадкованими від батьків, як басилевс і полемарх, а тільки знову заведеними.

Починаючи з 650 р. до н.е. і приблизно до 510 р. до н.е. старогрецькі поліси переживали епоху правління тиранів, яка зруйнувала владу племінної аристократії. Проте стабільність цих режимів була дуже неміцною і залежала від тимчасових і схильних до швидкої ерозії союзів і коаліцій.

Збагачення одних, супроводжувалося збідненням інших груп суспільства: що не мали земельної власності, або власників невеликих і неродючих наділів. Ріст чисельності населення полісів призводив до посилення тиску незаможних на заможні шари суспільства, загостренню соціальних протиріч і класової боротьби. Для збереження балансу сил в складному і суперечливому політичному житті Афін і інших міст-держав, заможним класам доводилося йти на поступки незаможним.

В 594 р. до н.е. Солон — архонт Афін, наділений диктаторськими повноваженнями, провів в місті ряд реформ:

— анулював усі боргові зобов’язання незаможних;

— відпустив на волю рабів, обернених в рабство за борги;

— ввів прогресивну шкалу при нарахуванні і стягуванні податей;

— провів фінансову реформу, вигідну тим, кому належало розплачуватися з великими боргами, і яка б не принесла великого збитку кредиторам.

Усе це вело до посилення економічної автономії дрібних і середніх землевласників і землеробів, до створення співтовариства дрібних власників. Статус цих груп швидко виріс і у зв’язку з серйозними змінами у військовій організації суспільства.

Реформи Солона, що розділили населення, на чотири групи, відповідно до майнового положення, покладали основні тяготи по несенню військової служби на другу і третю групи, тобто на середніх по своєму достатку людей, які були зобов’язані у разі війни формувати кінноту і тяжкоозброєну піхоту. В результаті, середні шари перетворилися на головну збройну силу Афінського полісу, що зробило істотний вплив на майбутній політичний устрій Афін і деяких інших міст-держав. Надалі, в ході греко-перських воєн першої половини V ст. до н.е., на перший план висунулася четверта категорія громадян. Це було пов’язано з тим, що головною військовою силою Афінського полісу став флот, а не сухопутне військо. Бідні категорії громадян складали основу «корабельної черні», прагнучої грати головну роль в політиці. Це привело до поступової радикалізації первинної форми народовладдя в Афінах.

Поліс поступово перетворився на важливий центр солідарності і ідентичності громадян. Головна розмежувальна лінія пролягала між людьми, що належать до полісу, громадянами, і жителями, що не належать до нього, негромадянами, що включали рабів і вихідців з інших міст. Ця ідентичність була посилена розширенням писемності, вживаної у сфері управління і контролю над людьми. Проте довгий час античність продовжувала залишатися світом усної культури. Оновлення державного устрою полісів було пов’язане також з трансформацією письмових і усних правових кодексів, створених Солоном в Афінах і Лікургом в Спарті.

Соціально-політичні зміни, які, зрештою, привели до виникнення демократії, були також обумовлені тим, що старогрецькі поліси були відносно невеликими співтовариствами в декілька тисяч чоловік, що займали відособлену компактну територію. Це полегшувало комунікацію, швидке поширення інформації, і робило можливою безпосередню дію політичних рішень на усі сторони життя суспільства. Такі чинники як великий розмір, складність соціального пристрою і висока міра гетерогенності населення, які розглядаються теорією демократії як серйозні бар'єри на шляху розвитку народовладдя, майже не впливали на можливості афінських громадян брати активну участь в управлінні маленьким аттічним суспільством.

Уперше демократичний устрій зародився на деяких островах Егейського моря і полісах Іонії в Малій Азії ще в VI ст. до н.е. Проте справжнього розквіту ця форма правління отримала в Афінах в V ст. до н.е. — місті-державі з населенням близько 400 тис. чол., де громадянські права мали 30−45 тис. жителів — дорослі вільні громадяни чоловічої статі. Демократична революція сталася в Афінах незабаром після усунення тиранії Пісистратидів в 510 р. до н.е.

Звільнитися від тиранії афінянам допомогли їх вороги спартанці. Згідно з легендою, Дельфійський оракул вселяв спартанському цареві Клеомену думку про те, що він повинен допомогти афінянам позбавитися від сина Пісистрата Гіппія, що правив в їх місті. Покоряючись пророцтву піфії, спартанське сухопутне військо рушило в Аттіку і разом з афінськими повстанцями обложило акрополь. З третьої спроби вони добилися своєї мети. Гиппий біг, а його вороги Алкмеоніди повернулися додому з вигнання.

Після вигнання тирана в Афінах було відновлено старий державний устрій, що існував при Солоні, а потім було проведено його радикальне реформування, що дозволило в 507 р. до н. е. перейти до прямого народного правління — демократії. Воно проіснувало майже два століття, до тих пір, поки Афіни не були скорені могутнішою Македонією. Після 321 р. до н.е. афінський поліс на декілька поколінь звільнився від македонського панування, але потім місто було захвачено знову — цього разу римлянами.

Найважливіше значення для затвердження демократії мала адміністративно-територіальна реформа Клісфена, що поклала край древньому діленню Аттики на 4 філи, в яких домінувала родова знать. Нове ділення території на 10 філ, що складаються з 10 демів, сприяло зміцненню демократичної партії. Вона отримала перевагу над прибічниками олігархії в Народному зібранні, новій Раді і судових органах. Було здійснено і ще одне велике нововведення: архонтів стали заміщати не по виборах, а по долі, між тими, хто домагався цього звання і мав на нього право. Щоб присікти навіть щонайменшу загрозу реставрації тиранії, був введений суд остракізму.

Політичні права в Древніх Афінах мали тільки громадяни чоловічої статі після досягнення ними 20-річного віку, у разі, якщо батьки були уродженцями Аттіки. Громадяни повинні були платити податі і служити у війську. Усередині цього обмеженого круга політичні права були рівними. Кожен громадянин володів ісономією, тобто рівністю прав перед законом, і ісегорією — рівністю прав в Народному зібранні.

Кожен громадянин мав право брати участь в роботі Народного зібрання — Екклесії - найвищого органу самоврядування. На цьому рівні не існувало ніякого представництва і тому афінська демократія по праву вважається прямою і безпосередньою. Сесії проводилися чотири рази в місяць на агоре, в театрі Діоніса або в Піреї. Громадяни сиділи на лавах просто неба. Засідання починалися удосвіта.

Зазвичай в роботі зборів брали участь 2−3 тис. чол. Кворум для надзвичайних сесій, на яких обговорювалися дуже важливі питання, складав 6 тис. чол. Жителі Афін, або Пірея, мали перевагу над іншими жителями Аттіки, тому що їм було ближче і простіше добиратися до місця проведення засідання. Тому демократична партія, що складається з городян, частенько брала вгору над олігархічною, представленою сільськими поселенцями.

На кожній першій сесії нового місяця Народне зібрання заслуховувало нові законопроекти. Та людина, яка вносила їх на розгляд, брала на себе відповідальність за їх ефективність. Впродовж року проти нього могли порушити справу про беззаконня. «Законодавця», що провинився, могли штрафувати, позбавити права голосу або страчувати. За часів Перикла законопроекти спочатку повинна була розглянути Рада П’ятисот або один з судів.

Охочим виступити на Народному зібранні надавали це право в порядку старшинства. Права звертатися до афінського народу міг бути позбавлений всякий, відносно кого було доведено, що він:

— не є власником землі;

— не перебуває в законному шлюбі;

— нехтує синівським боргом;

— завдав збитку громадської моральності;

— ухиляється від військових обов’язків;

— кинув у бою щит;

— має податкові або інші заборгованості перед державою.

Як правило, правом виступати на Народному зібранні користувалися тільки підготовлені оратори — демагоги, тому що його аудиторія могла голосно протестувати проти ухилення від теми виступу, виражати своє схвалення або несхвалення криками, свистом і лясканням в долоні. Кожному ораторові відводилося певний час для виступу, який вимірювався водяними годинами. Народне зібрання було в праві розглядати різні питання:

— стягування податків;

— остракізм;

— оголошення війни;

— укладення миру.

Рішення приймалися більшістю голосів або консенсусом. Голосування проводилося підняттям рук, але у тому випадку, якщо справа стосувалася особисто одного з громадян, проводилося таємне голосування. Наприклад, суд остракізму проти людини, яку підозрювали в диктаторських намірах, проводився шляхом написання імені підозрюваного на остроках — черепках від глиняного посуду. У разі винесення позитивної ухвали, обвинувачений піддавався конфіскації майна і повинен був на 10 років покинути Аттіку. Рішення Народного зібрання було остаточним, його можна було оскаржити або відмінити через нове рішення Народного зібрання з цього питання.

Рада П’ятисот (Булі) спочатку була верхньою палатою зборів, але при Периклі стала простим законодавчим комітетом Екклесії. В першу чергу вона відповідав за попереднє обговорення законопроектів і інших питань, які потім включалися до порядку денного Народного зібрання. Крім того, члени Ради зобов’язані були стежити за поведінкою і заслуховувати звіти релігійних і адміністративних посадовців, контролювати міські фінанси і будівельні роботи, займатися зовнішньополітичною діяльністю. За усе це вони звітували Народному зібранню. Члени Ради П’ятисот обиралися по долі зі списку громадян — по 50 чол. від 10 філ Аттіки. Термін їх повноважень обмежувався одним роком.

Як відзначалося вище, реформи Клісфена привели до того, що посада архонта стала заміщатися не шляхом виборів, а через жеребкування. Щоб не допустити до цієї посади випадкових і самокорисливих людей, усе на кого випадала доля, перш ніж приступити до виконання обов’язків, повинні були пройти процедуру докимасії, або перевірки правоздатності. Її здійснювала Рада П’ятисот або суди. Кандидат повинен був довести афінське походження обох батьків, відсутність фізичних недоліків або вад, благочестя по відношенню до предків, проходження військової служби і повну виплату податей. Пройшовши це випробування, архонт приносив клятву виконувати свої обов’язки належним чином і присвятити богам золоту статую у натуральну величину, якщо братиме хабарі.

Всього обиралося 10 архонтів, строком на один рік. У V ст. до н.е. ця посада вже не була пов’язана із здійсненням значних владних повноважень, як це було за часів Солона. При Периклі архонти були зайняті повсякденною адміністративною роботою. Архонт-басілей, в чиєму званні чувся відгомін царського титулу, при демократії був усього лише головним релігійним чиновником міста. Дев’ять раз на рік він повинен був отримувати вотум довіри від Народного зібрання. Його дії і рішення могли бути оскаржені перед Булі і Гелією;

Адміністративними справами в Афінах займалися не лише архонти, але і ряд інших комітетів і комісій під керівництвом і наглядом Народного зібрання, Ради П’ятисот і судів. Аристотель нарахував25 таких установ, в яких працювало близько 700 чиновників. Майже усі вони обиралися по долі строком на один рік. Оскільки діяло правило, відповідно до якого, нікому не дозволялося обіймати одну і ту ж посаду двічі, кожен громадянин Афін міг попрацювати державним сановником впродовж року своєму життю. Іншими словами, афінський демос не вірив в принцип правління професіоналів.

Висновки. Отже, згідно реформ Солона в основу поділу суспільства замість родової ознаки було покладено майнову. Солон запровадив раду чотирьохсот (буле) — 100 чоловік від кожної філи. Створення і розширення прав народних зборів (екклесії), що стали головним законодавчим і контролюючим органом Афін, значною мірою сприяло демократизації суспільного і політичного ладу. Був створений суд присяжних — геліея, до якого входили громадяни всіх чотирьох розрядів у кількості 6 тисяч чоловік. Велика кількість членів суду присяжних свідчить про демократичні прагнення Солома, бажання забезпечити участь простих людей у діяльності органів влади. Солон анулював надто жорстокі Закони Драконта, за виключенням деяких постанов про вбивство.

Реформи Солона в економічній галузі згладили гостроту суперечностей в афінському суспільстві, оскільки задовольняли і середні верстви населення. Солона вважають батьком афінської демократії.

Свої реформи Клісфен розпочав з введення нового адміністративного поділу, побудованого на територіальному принципі. У результаті вся Аттика поділялась на три територіальні округи.

Метою реформи було змішати населення, роз'єднати роди і тим послабити силу євпатридів. Рада чотирьохсот була замінена на раду п’ятисот. При Клісфені були також розширені ряди афінських громадян шляхом надання багатьом метекам громадянських прав. Була створена колегія десяти стратегів.

Реформи Клісфена були більш послідовні, ніж реформи Солона, і завершили більш ніж столітній період гострої боротьби між родовою аристократією і демосом, що закінчилась перемогою останнього. У результаті в Афінах склалась рабовласницька держава у формі демократичної республіки.

Список джерел та літератури

1. Берент М. Безгосударственный полис: раннее государство и древнегреческое общество / М. Берент // Альтернативные пути к цивилизации. — М.: Логос, 2000. — С. 235 — 238.

2. Буйчик А. Г., Зайнагабдинова Э. Ч., Сорокина Е. В. История социума и демократии. В 2 кн. Книга 1: Древний мир, Средневековье и эпоха Возрождения / А. Г. Буйчик, Э. Ч. Зайнагабдинова, Е. В. Сорокина; СЗ НИИ КиПН. — СПб., 2007. — 150 с.

3. Доватур А. И. Политика и политии Аристотеля. — М.- Л.: Наука, 1966. — 830 с.

4. Коротаев А. В. Горы и демократия: к постановке проблемы / А. В. Коротаев // Альтернативные пути к ранней государственности. — М.: Логос, 1995. — С. 77 — 93.

5. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп. — К.: Атіка, 2004. — 616 с.

6. Медведев А. П. Был ли греческий полис государством? / А. П. Медведев // Античный мир и археология. — Саратов. — 2006. — Вып. 12. — С. 12−19.

7. Тищик Б. Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посібник. / Б. Й. Тищик. — Львів: Світ, 2001. — 384 с.

8. Фролов Э. Д. Политические лидеры афинской демократии / Э. Д. Фролов // Политические деятели античности, средневековья и нового времени: Межвузовский сборник. — Л.: Политиздат — 1983. — С. 6−22.

9. Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія. — К.: Вентурі, 1998. — 255 с.

10. Штаерман Е. М. К проблеме возникновения государства в Риме / Е. М. Штаерман // ВДИ. — 1989. — № 2. — С. 76 — 94.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой