Порівняльний аналіз особливостей технічного і наукового стилю

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СТИЛІВ МОВЛЕННЯ

1.1 Виокремлення стилів мовлення та їхні класифікації

1.2 Історія становлення технічного та наукового стилів

1.3 Мовні і жанрові особливості наукового і технічного стилів

1.3.1 Мовні і жанрові особливості технічного стилю

1.3.2 Мовні і жанрові особливості наукового стилю

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕКЛАД НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

2.1 Граматичні проблеми науково-технічного перекладу

2.2 Лексичні труднощі перекладу

2.3 Термінологічні труднощі перекладу

2.4 Жанрово-стилістична дилема науково-технічного перекладу

2.5 Порівняльний аналіз перекладу текстів технічного і наукового стилів

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

технічний науковий стиль мовлення

ВСТУП

Проблема зіставлення різних функціональних стилів має тривалу та багату історію, кожен період якої відрізняється своїми характерними особливостями. Так, для 50−60-х років типовим було протиставлення двох стилів художньої та наукової прози та мистецтва і науки як безпосередніх сфер їхнього вживання. Згодом, стилісти почали детальніше вивчати не лише відмінні, а й спільні риси поданих стилів. Для порівняння залучили офіційно-діловий, публіцистичний та газетний стилі. При цьому, справедливо буде відмітити, що деякі характерні особливості та ознаки, які раніше приписувались лише науковій прозі, рівною мірою властиві і іншим функціональним стилям мовлення. Тому, на даному етапі поділ на стилі не є чимось постійним чи стабільним. Бурхливий розвиток науки і техніки спричинив появу великої кількості різних стилів та підстилів мовлення.

Наразі актуальним є співставлення технічного та наукового стилів. Наука стала основою світоглядної моделі суспільства. Починаючи з самого дитинства сучасна людина засвоює певні наукові аксіоми. У цій ситуації зростає роль науково-технічних текстів, які стали безпосереднім засобом передачі накопиченої інформації та знань.

Різні аспекти наукового та технічного стилів англійської мови було досліджено багатьма українськими та зарубіжними авторами, серед яких І. В. Арнольд, І. Р. Гальперін та В. В. Виноградов.

Водночас, більшість авторів у своїх роботах аналізує окремі вузькі аспекти стилів або торкається цієї проблеми досить поверхово, розглядаючи науковий та технічний стилі просто як одні із функціональних стилів мови. При цьому бракує праць, присвячених комплексному порівняльному аналізу стилів, що і зумовило актуальність нашого дослідження.

Об'єктом дослідження є технічний і науковий стилі англійської мови.

Предметом вивчення є спільні та відмінні риси технічного та наукового стилів.

Метою дипломної роботи є систематизація та порівняльний аналіз особливостей технічного і наукового стилів.

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

проаналізувати теоретичний матеріал з теми дослідження, а саме

функціональні стилі англійської мови;

— зібрати фактичний матеріал по темі дослідження;

визначити місце технічного та наукового стилів в структурі функціональних стилів англійської мови крізь призму їхнього історичного розвитку;

розглянути можливі способи та шляхи науково-технічного перекладу;

з’ясувати граматичні, лексичні, термінологічні та жанрово-стилістичні проблеми науково-технічного перекладу;

провести порівняльний аналіз перекладу текстів технічного і наукового стилів.

Теоретичне значення полягає у поглибленні знань про технічну і наукову літературу, сферу їхнього вживання та їхні особливості.

Практичне значення полягає у можливості практичного застосування отриманих результатів дослідження при викладанні таких дисциплін як «Стилістика», «Теорія і практика перекладу» тощо.

В ході написання дипломної роботи використано такі методи дослідження:

дескриптивний метод застосовувався для надання загальної інформації про об'єкт та предмет дослідження;

аналіз та синтез наукової літератури;

порівняльний метод, який полягає у зіставленні властивостей поняття чи явища.

Мета і завдання дослідження визначили таку структуру дипломної роботи: вступ, два розділи, висновки до розділів, загальні висновки, список використаної літератури, анотації на англійській та українській мовах та додатки. Повний обсяг роботи складає 72 сторінки. Обсяг основного тексту 50 сторінок. Список використаної літератури складає 41 найменування, з яких 12 англійською мовою. Дипломна робота містить 2 додатки.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, визначено завдання згідно з поставленою метою, вказано об'єкт та предмет, а також зазначено структуру роботи.

У першому розділі «Історія розвитку стилів мовлення» окреслюються теоретичні аспекти досліджуваної теми, виокремлюються можливі класифікації стилів мовлення, подається характеристика мовних і жанрових особливостей наукового і технічного стилів в їхньому історичному розвитку і становленню.

У другому розділі «Переклад науково-технічної літератури» розглянуто способи перекладу науково-технічної літератури, подано можливі граматичні, лексичні, термінологічні та жанрово-стилістичні проблеми інтерпретації та шляхи їхнього вирішення, а також запропоновано порівняльний аналіз перекладу текстів технічного і наукового стилів.

У висновках узагальнено основні результати дослідження, підсумовано матеріал теоретичної та практичної частини дипломної роботи, а також виокремлено спільні та відмінні риси технічного і наукового стилів для доведення неможливості їхнього ототожнення.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СТИЛІВ МОВЛЕННЯ

1.1 Виокремлення стилів мовлення та їхні класифікації

Стиль мови — це різновид мови, її функціональна підсистема, що характеризується добиранням таких засобів мовних ресурсів, які найкраще відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво ефективного і влучного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах і обставинах. Не дарма Д. Свіфт колись сказав мудрі слова: «Стиль може бути визначений так: власні слова на власному місці» [5, с. 15].

Кожна розвинена літературна мова має розгалужену систему стилів. Питання стилістичної диференціації сучасної англійської мови як і будь-якої іншої мови є надзвичайно складним. Поняття єдиної загальнонаціональної літературної мови є науковою абстракцією, оскільки в процесі спілкування, комунікатори користуються багаточисельними різновидами мовлення, функціональними і не функціональними, які до того ж часто пересікаються між собою.

Під не функціональними різновидами мовлення розуміють такі засоби мовної діяльності і мовлення, які обумовлені не прагматичними цілями співрозмовників, а їх рольовими відношеннями та сферою використання мови. Сюди відноситься територіальна сфера або так звані місцеві діалекти (напр., лондонський кокні), а також соціальна і професійна сфери, тобто жаргони (напр., студентський чи молодіжний жаргони, жаргон музикантів, спортсменів, лікарів тощо).

Існування функціональних стилів обумовлено тим, що одну й ту саму думку можна передати, використовуючи при цьому різні мовні засоби. Зміна забарвлення та способу висловлення думки істотно впливає на сприйняття змісту і зумовлює різні форми реакції на почуте чи прочитане. Це можна простежити на наступному прикладі:

«I say, Owl,» said Christopher Robin, «isn't this fun? […]

«The atmospheric condition has been very unfavourable lately,» said Owl.

«The what?»

«It has been raining,» explained Owl.

«Yes,» said Christopher Robin, «It has. «

«The flood-level has reached an unprecedented height. «

«The who?»

«There's a lot of water about,» explained owl. (A. Miln) [2, с. 260].

Відмінність між книжною і розмовною мовою досить легко визначається людьми, які спілкуються. Проте, з наукової точки зору, описати таку відмінність надзвичайно складно. Розглянемо як ця проблема трактується в науковій літературі.

В радянській філології можна виокремити два, на перший погляд, абсолютно протилежні підходи до визначення стилю:

— функціональний (стиль — це художня закономірність, яка забезпечує єдність елементів всього твору);

— предметний (стиль — це система, підсистема чи просто сукупність деяких мовних одиниць і способи їх організації) [2, с. 262].

Таке подвійне тлумачення поняття стилю бере свій початок з концепції академіка В. В. Виноградова, в працях якого можна зустріти різні, проте рівноправні визначення даного терміну. Проте, в радянській лінгвістиці все-таки більшого визнання набуло розуміння стилю як якоїсь підсистеми (системи, різновиду, сукупності) мовних засобів, які поєднуються між собою єдністю виконуваних функцій чи сферою вживання.

Наступним проблемним моментом є класифікація функціональних стилів. Вчені виділяють два підходи до вирішення даної проблеми: дедуктивний та індуктивний [12, с. 184].

При дедуктивному підході (від загального до часткового) за критерії класифікацію беруть ознаки, які прямо і безпосередньо з мовного матеріалу не виводяться, а розглядаються як задані. Тут можна виділити декілька класифікацій:

1. Класифікація функціональних стилів на основі функцій мови. О. М. Пєшковський протиставляв основну мету будь-якого спілкування, тобто передачу інформації чи думки певній додатковій меті. Так він виділив такі стилі як стиль художнього мовлення, метою якого є вплив на уяву слухача і збудження в нього певних естетичних переживань; стиль ораторський, рекламне мовлення, метою якого є вплив на волю людини; стиль лекторського мовлення, популяризації, яке допомагає полегшити сприйняття висловлювання.

Іншу класифікацію запропонував В. В. Виноградов. Виходячи з основних функцій мови, таких як спілкування, повідомлення та вплив, він припустив, що функція спілкування реалізується в побутовому стилі, функція повідомлення — в діловому, офіційно-діловому і науковому стилях, функція впливу — в художньому і публіцистичному стилях. Проте, в даному випадку, як відмітив сам В. В. Виноградов, стилі, функції і сфера спілкування можуть не співпадати [16, с. 88].

2. Класифікація функціональних стилів на основі критерії сфери вживання. В радянській лінгвістиці робились спроби класифікувати стилі виходячи з урахування тих можливих сфер мовлення, в яких вони вживаються. Під сферами мовлення розуміють ті соціально-мовні ситуації, в яких відбувається людське спілкування. Проте, так як кількість таких ситуацій надзвичайно велика, виникає необхідність якимось чином їх узагальнити і розбити на типи чи види. Виокремити певні види соціально-мовних ситуацій можна двома шляхами. В першому випадку виділяють дві історично сформовані сфери спілкування — усну та писемну і, відповідно, розмовну та книжну, які в подальшому ще діляться на певні підтипи. Так, в письмовому стилі виокремлюють стиль наукового викладу і стиль художньої літератури, а в розмовному — розмовний літературний та розмовно-фамільярний стилі. Таким чином існують чотири стилі, які розглядаються як стилі мовлення.

В другому випадку виділяють лінгвістичні і екстралінгвістичні фактори, які є вирішальними у впливі на функціонування мови і на її поділ за сферами спілкування.

Виділяють три групи стилеутворюючих факторів:

1. базовий комплекс факторів, тобто екстралінгвістичні фактори, які безпосередньо пов’язані з сутністю мови: форми громадської свідомості і відповідні види громадської діяльності (наука, мистецтво, право и т. д.), які визначають сферу спілкування; специфічний для кожної форми свідомості тип мислення — абстрактно-узагальнюючий чи конкретний (логічний чи образний);

2. об'єктивні стилеутворюючі фактори: форми вираження мови (усна чи письмова), вид мовлення (монологічна чи діалогічна), спосіб комунікації (масова чи особиста), жанр мовлення (стаття, підручник, доклад, виступ на зборах, особиста бесіда і т.д.). Ці фактори визначають різновиди стилів чи підстилів.

3. ситуативно-громадські фактори: тон мовлення (високий, нейтральний, понижений), орієнтація на слухача (аудиторія), вид мовленнєвого акту (односторонній чи двосторонній). Ці фактори модифікують підстилі [4, с. 197].

В даному випадку виділяють наступні стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній і розмовно-побутовий.

3. Класифікація функціональних стилів на основі трьох базових диференціальних ознак (емоційність/не емоційність, спонтанність / не спонтанність, нормативність/не нормативність) і їхні можливі комбінації, завдяки яким виділяють вісім теоретично-можливих класи, які включають всі функціональні стилі. Це досить цікаве і оригінальне вирішення даної проблеми запропонував Ю. М. Скрєбнєв [25, с. 153].

Інший підхід до вирішення проблеми класифікації функціональних стилів — індуктивний (від часткового до загального). При індуктивному підході критерії класифікації не вважаються заданими заздалегідь, а виявляються в результаті аналізу конкретного мовного матеріалу. В ідеалі ця процедура виглядає так: дослідник володіє значним обсягом матеріалу, які я являють собою сукупність висловлювань (текстів). Дані тексти поділяють на окремі класи, на основі подібності лексичних, синтаксичних чи інших параметрів. Виділені таким чином сукупності текстів і будуть представляти функціональні стилі. В дійсності така процедура проводиться рідко, хоч вона теоретично і можлива.

При такому підході зазвичай виділяють наступні стилі: ораторський, розмовний, поетичний, публіцистичний і газетний, діловий, науковий та стиль художньої прози.

Розбіжності в існуючих класифікаціях стосуються статусу трьох стилів — стилю художньої прози, газетного стилю і розмовно-побутового.

Деякі вчені стверджують, що не варто виокремлювати художню прозу як окремий стиль мовлення, оскільки сам він існувати не може. Як відомо, основною характеристикою цього стилю є активне використання елементів інших функціональних стилів. Інтенсивність наповнення художніх текстів так би мовити «чужими елементами» залежить від сфери людської діяльності, яка зображується. Проте, на захист існування художньої прози як окремого та повноцінного стилю мовлення, варто наголосити, що всі «чужі елементи» інших функціональних стилів набувають тут нового стилістичного, лексичного забарвлення [29].

Виникають конфлікти і по відношенню до газетного стилю. Одні лінгвісти вважають, що існування газетного стилю обумовлене метою комунікації і наявністю специфічної системи мовних засобів. Проте ці якості проявляються лише в окремих матеріалах газети: коротких інформаційних повідомленнях, газетних звітах про парламентські дебати, чисто інформаційних статтях, рекламах чи оголошеннях, заголовках, в передових статтях тощо.

Проте, загальновідомим є те, що передові статті відносяться до публіцистичного стилю. Реклама і оголошення в газетах ніяк не відрізняються від інших публікацій в засобах масової інформації. Можливість існування чисто інформаційних статей в газетах є сумнівною, так як вибір і публікація матеріалу визначається ідеологічними установками кожної окремої газети. Таким чином, сфера існування специфічного газетного стилю зводиться до коротких інформаційних повідомлень, газетних звітів та заголовків.

Своєрідність газетних заголовків в англомовній пресі, як стверджують вчені, ще не являється достатньою підставою, щоб говорити про існування окремого функціонального стилю. Більш доцільніше було б говорити не про газетний стиль, а про мову газети загалом, розуміючи під цим особливості мови і особливості жанру.

Що стосується розмовно-побутового стилю, то, на нашу думку, виключення його з системи функціональних стилів є недоцільним. Оскільки усне мовлення є не лише первинним по відношенню до писемного мовлення, але і є особливим типом мови з багатою стилістичною диференціацією.

Питання класифікації функціональних стилів мовлення є актуальним і на сьогодні. Кількість класифікацій зростає. А разом з тим і кількість суперечок на дану тему. На даному етапі найбільш повною, на нашу думку, є класифікація І. Р. Гальперіна, яка включає не лише існуючі стилі, а й їхні можливі підстилі. Так вчений виділяє наступні стилі мовлення:

1. художній стиль:

— поезія;

проза;

драма;

2. публіцистичний стиль:

— публічні виступи;

соціально-політичні есе;

журнальні статті;

3. газетний стиль:

— короткі інформаційні повідомлення;

звіти;

реклама та оголошення;

редакційні статті та нариси;

4. науковий стиль:

— наукова література точних наук;

наукова література гуманітарних наук;

науково-популярні видання;

5. стиль офіційної документації:

— офіційно-ділова документація;

мова дипломатії;

правова документація;

військова документація.

Кожен стиль мовлення має більш-менш сталу систему на даному етапі розвитку літературної мови. Стилі мови — категорія історична. Це означає, що вони постійно змінюються, розвиваються, появляють і зникають.

1.2 Історія становлення технічного та наукового стилів

Науковий стиль — це мова науки та техніки. Основною метою наукового стилю є надання інформації про дослідження, наукові експерименти, відкриття, теоретичні узагальнення тощо. Наукова література інформує вчених і спеціалістів про останні досягнення науки чи просто про дослідження, незалежно від результату. Предметом наукової літератури є сама наука — її ідеї, факти, закони і категорії, отримані вченими в результаті довгих і складних експериментів, спостережень тощо [13, с. 112].

Наукова література як окремий функціональний стиль — поняття відносно нове. Навіть в найбільш розвинених країнах його формування ще не завершено. Розвиток наукової літератури безпосередньо пов’язаний з двома факторами:

з рівнем розвитку та накопичення знань в суспільстві;

з рівнем розвитку національної мови [17, с. 54].

В стародавні роки наука існувала як філософія. Накопичені нею знання були не такі великі за об'ємом і настільки елементарні та синкретичні, що знання вченого не надто переважали колективний досвід невченої частини суспільства. Тоді наука ще не стала професійною, а характеризувалась більше як інтелектуальна розвага і тому не виникала необхідності в спціально-предметній її диференціації.

Філософія майже не відокремлювалась від мистецтва (літератури) і публіцистики (ораторського мистецтва) і використовувала ті засоби мовлення, які пізніше переросли в розмовний стиль. Напр., багато творів Платона написані в формі бесіди, невимушеного діалогу мудреців. Праці Плутарха написані в формі розповіді, де історичні дані переплітаються з міфологією, легендами і доповнюються особистими думками автора. А наукові праці Піфагора і Лукреція взагалі різняться своєю особливістю. Для них характерне емоційне сприйняття явищ, що взагалі не властиве жодній науковій праці.

В період Середньовіччя наука була тісно пов’язана з релігією, богослов’ям і стилістично підпорядковувалася стилю церковних книг, проповідей. Наукові трактати часто писались на чужих книжних мовах — грецькій, латинській, арабській. Це було обумовлено не лише політичними та історичними традиціями, але і тим, що в умовах діалектної роздробленості ще не існувало єдиної національної мови. Тому ці чужі мови слугували за еталон, вони були над діалектними і до того ж надавали науці певної форми.

Відродження характеризується значним прогресом науки, кий веде до певної її диференціації. В цей період активно починає формуватись спеціальна термінологія, але вчені ще досить часто використовують латинські та грецькі еквіваленти. Це пояснює активність грецизмів та латинізмів і в сучасній науковій літературі, де вони вже виступають в якості інтернаціоналізмів (лат. industria, англ. industry).

Стилістично наука все ще дуже близька до художньої та ораторської літератури. Більшість праць пишуться з використанням образних описів, метафор, різноманітних риторичних фігур. Бували випадки, коли наукові твори писались і у вигляді віршів. Основною проблемою була неспроможність вчених стисло і точно викладати інформацію, звільнитись від емоційно-художніх елементів викладу. Відомо, що стиль Галілей був занадто художнім. Це надзвичайно дратувало Декарта, який назвав його виклад надмірно «белетризованим». Згодом, еталоном наукової мови став суворо логічний виклад Ньютона.

В епоху Просвітлення мова науки, здебільшого природничих наук, помітно віддаляється від художньої мови, проте все ще є досить близькою до ораторської, що безпосередньо спричинено самим характером цього періоду. Наука поступово, але впевнено переходить на рідні мови, в яких спостерігаються насичені процеси формування спеціальної термінології. Накопичені знання вже більше не поміщаються в рамки стародавніх чужих мов, а нові одиниці національних мов стали настільки різноманітними, що відкривається можливість їх стилістичної диференціації, якої не було раніше.

З цього часу ми вже можемо говорити про особливу мову — мову науки. Поява цієї мову була необхідною, цілком очевидною і диктувалась наступними обставинами:

особливістю і спеціалізацією понятійного апарату;

появою вчених-професіоналів;

необхідністю появи та передачі нових знань;

перетворенням повсякденного досвіду в науковий та ін.

На даному етапі свого розвитку науковий стиль — це відокремлена відносно замкнута система, яка характеризується прагненням до стандартизації засобів вираження. За ступенем стандартизації науковий стиль поступається місцем лише офіційно-діловому. Напр., стандартними є обороти: йдеться про проблему, слід зауважити, що…, дані приводять до наступних висновків…, висновки носять попередній характер, зі сказаного раніше випливає…, перейдемо до розгляду… і т. д.

Наукова інформація може передаватись за допомогою так званої «штучної» мови — графічної. В ролі такої мови можуть виступати:

графіки, креслення, малюнки;

математичні та фізичні символи;

назви хімічних елементів, математичних знаків тощо.

Науковий стиль — це не примха часу, а скоріше необхідність. У середовищі вчених і наукових працівників прийнято, що всі наукові тексти повинні писатись в певному суворому стилі. Проте наука — теж не є сталою формою існування знань. Вона постійно змінюється, прогресує, розширюється і доповнюється. Це, напевно, і пояснює виникнення різноманітних підстилів наукової літератури. Серед головних різновидів наукового стилю виділяють:

власне-науковий;

науково-навчальний;

науково-популярний [31, с. 387].

На особливу увагу заслуговує ще один підстиль — науково-технічний або виробничо-технічний. Проте, виокремлення цього різновиду наукової літератури в окремий підстиль схвалюють далеко не всі вчені.

1.3 Мовні і жанрові особливості наукового і технічного стилів

Всі функціональні стилі мовлення тісно пов’язані між собою і впливають один на одного. Чіткої межі між стилями або взагалі не існує, або вона є досить умовною і не чітко вираженою. Тому говорити суто про науковий стиль чи технічний стиль неможливо, хоч і варто виділити певні специфічні ознаки.

Для науково-технічного стилю характерними є наступні риси:

— домінування професійної лексики (терміни, складні слова, скорочення);

— відсутність експресивних і оцінних слів і висловлювань;

— перевага надається номінативному стилю мовлення;

— відсутність елементів діалогічного характеру;

— тенденція до мовної економії [9, с. 153].

Названі вище риси властиві як науковому так і технічному стилям, проте проявляються вони в різному ступені. Найбільш помітна ця відмінність, коли мова йде про відсутність експресивних і оціночних слів і висловлювань. Суто науковий стиль дозволяє певну частку емоційності, а технічний, в свою чергу, повністю виключає можливість вживання таких слів та висловлювань. Як відомо, основним завдання науково-технічної літератури є точне і логічне донесення інформації до читача. Цього можна досягнути за допомогою логічно-обґрунтованого і чітко сформульованого фактичного матеріалу без жодної частки емоційності, тобто повної відсутності емоційно-забарвленої лексики і чітких граматичних структур. Крім того, варто наголосити, що не всім технічним текстам властивий абстрактно-узагальнюючий характер викладу, який, здебільшого, притаманний текстам власне наукового стилю. До того ж технічні тексти більш конкретніші, ніж власне наукові. Високим ступенем конкретності характеризуються опис приладів та технологій, технічні інструкції та посібники з застосування. Загалом, варто пам’ятати, що саме поняття наукового чи технічного тексту не є чимось єдиним, воно поділяється на безліч різновидів [34].

1.3.1 Мовні і жанрові особливості технічного стилю

Технічний стиль — це стиль мовлення, який використовується у спеціальній літературі, що обслуговує різноманітні сфери господарства та виробництва.

Технічний стиль характеризується різними формами та видами представлення певної інформації. Тому логічним є виділення двох його підстилів:

— виробничо-технічні тексти (опис технічних пристроїв, способів виробництва і технологій, організації виробництва і експлуатації);

— інструктивні тексти (пам'ятки, інструкції, посібники з експлуатації) [35, с. 428].

Основними ознаками виробничо-технічного підстилю можна назвати наступні:

домінування професійної лексики;

письмова літературна норма;

деяка кількість експресивних і оціночних слів і висловлювань в

окремих частинах тексту;

часте вживання імперативних конструкцій;

конкретний і логічний виклад матеріалу;

досить високий ступінь щільність інформації;

наявність великої кількості креслень, схем, малюнків і т.д.

Інструктивні тексти — це різного роду інструкції. Останнім часом стиль таких технічних текстів набув особливого характеру, який включає елементи наукового, офіційно-ділового і публіцистичного стилів. Оскільки інструктивні тексти призначені для широкої аудиторії, то основною їх характеристикою є доступність.

Стиль інструктивних текстів має свої особливості:

1. стандартне розташування матеріалу, прозора структура. Технічні документи мають форму. У них подібна інформація розташовується в подібному місці. Таке розташування допомагає читачеві швидше знайти інформацію. Технічні документи мають свої типові кліше, наприклад, назви процедур. Для назви подібних операцій використовують однакові конструкції, як, наприклад, в наступних групах заголовків: створення запису, редагування запису, видалення запису, створення завдання, редагування завдання, видалення завдання.

2. Повнота і точність інформації. Технічний документ повинен виконувати своє призначення. Це означає, наприклад, що посібник користувача повинен містити стільки інформації, щоб з його допомогою користувач зміг виконати завдання, пов’язані з використанням продукту. Посібник, інструкція має відповідати на всі питання, які користувачі можуть задати, з урахуванням того, що вони вже знають про продукт та інші технології, які відносяться до нього. Автор інструкції також несете відповідальність за точність переданої інформації. Одна фактична неточність у тексті може звести нанівець довіру користувача до документа і його впевненість при освоєнні нового продукту. Фактичні неточності можуть мати неприємні наслідки для користувача, можуть призвести до фінансових втрат, як для користувача, так і для роботодавця. Точність інформації надає читачеві упевненість в тому, що автор добре знаєте предмет опису.

3. Використання термінів. У всьому документі однакові поняття повинні виражатися однаковими словами. Якщо читач зустріне замість терміна, який він бачив у тексті раніше, його синонім, він може подумати, що мова йде про інше поняття [19].

4. Об'єктивний тон викладу. Тон виражає відношення автора до читача. Тон може бути агресивним, стриманим, переконливим, об'єктивним, доброзичливим, професійним. Технічний документ передає інформацію. Вплив на читача — не є основною метою технічного документа. Проте реакція користувача важлива. Ця реакція залежить від багатьох факторів, зокрема від обраного тону. Припустимо, ви пишете посібник користувача. Правильно вибравши тон, ви можете посилити в користувача впевненість у тому, що він зможе самостійно впоратися з установкою продукту, зможе комфортно використовувати продукт в повсякденній роботі. Якщо ви візьмете пихатий тон, ви змусите користувача відчути себе нетямущим в технології. Якщо ви візьмете занадто стриманий тон, він може вирішити, що ви не знаєте, про що говорите і розчарується в продукті. Важливо, щоб користувач довіряв інформації, яку ви йому передаєте. Важливо, щоб у нього виникло позитивне сприйняття продукту, який ви описуєте, адже він може читати документацію ще до того, як придбає продукт. Щоб викликати довіру читача, тон технічного документа повинен бути доброзичливим і об'єктивним (стиль не надто індивідуальний, менше застережень і менше підсилень в тексті, відсутність емоційного забарвлення).

5. Економне використання мовних засобів. Технічний документ передає необхідний обсяг інформації мінімальною кількістю слів. Звертаючись до такого документа як посібник користувача чи інструкція, користувач вимушено відривається від своєї діяльності. Перед ним стоїть завдання, яку йому потрібно вирішити якомога швидше. Тому переконайтеся, що документ містить тільки потрібні слова, якщо ви хочете, щоб користувач знайшов відповіді на свої питання з найменшими зусиллями.

Інструктивні тексти — не художня творчість. Коли автор пише твір художньої літератури, він може дозволити собі грати з текстом так, щоб його читачеві було приємно його прочитати. Автор технічного документа забуває про літературні вишукуваннях і концентрується на змісті.

6. Ясність, дохідливість. Автор технічних документів використовує всі засоби, щоб не тільки передати необхідний обсяг інформації за мінімальний час, але і допомогти читачеві зрозуміти інформацію, утримати його увагу. Автор підбирає мовні засоби з установкою на дохідливість: використовує переважно прості речення замість складних, використовує прямий порядок слів у реченні [23, с. 164].

Так, одне й те саме речення, поняття можна тлумачити по-різному. Напр., слово «лахмітник» можна замінити на «особу, яка захоплюється колекціонуванням та реставрацією предметів технічної старовини». Приклад можна навести на різних мовах. Так, в російській мові «улицу красных фонарей» можна тлумачити як «транспортную магистраль, облучаемую расположенными на одинаковых, равномерно распределённых на параллельной ей линии с одинаковым шагом, бетонных мачтах некогерентными фотоноизлучателями с доминирующей длиной волны, составляющей 650 нанометров».

Суто-технічний стиль можливий і в англійській мові. Напр., речення «Please give me a 6E5. It’s in that wooden box. I want to install it into my Philco» на технічній мові буде звучати так: «Dear colleague! Please provide me with 1 (one) countable unit of tuning indicator (magic eye) tube belonging to designation 6E5. Take it from the plurality of similar parts located inside that container made of wood. I require this tube in order to install it into the Philco tube-type superheterodyne console radio receiver which І am currently restoring». Ось чому технічний стиль ще називають «мовою роботів» [21, с. 57].

1.3.2 Мовні і жанрові особливості наукового стилю

Науковий стиль — це стиль літературної мови, якому властивий ряд особливостей: попереднє обдумування висловлювання, монологічний характер, строгий відбір мовних засобів, тяжіння до нормованої мови. Серед стильових рис варто виділити наступні:

— ясність і предметність тлумачення;

логічна послідовність і доказовість викладу;

узагальненість понять і явищ;

об'єктивний аналіз;

точність і лаконічність висловлювання;

аргументація та переконливість тверджень;

однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

докладні висновки [33].

Науковий стиль є надзвичайно чітким і нормованим. Споконвічна форма існування наукової мови — письмова, що пояснюється такими її визначальними ознаками, як логічність викладу, аргументованість, доведеність. Дійсно, науковий виклад в основному все ж таки орієнтований на письмову мову, про що явно свідчить необхідність у багатьох випадках хоча б часткового переходу до елементів письмового викладу (до написання формул, демонстрації таблиць, діаграм і т. д.). Письмова форма більш зручна і надійна в сенсі виявлення найменших інформативних неточностей, логічних порушень, які неактуальні в побутовому спілкуванні, а в науковому можуть привести до серйозних перекручувань істини.

Логічність як одна з основних рис наукового стилю — це наявність смислових зв’язків між послідовними одиницями тексту.

Послідовністю володіє тільки такий текст, у якому висновки випливають із змісту, вони несуперечливі, текст розбитий на окремі смислові відрізки, що відображають рух думки від часткового до загального або від загального до часткового.

Послідовність і логічність висловлювання тісно пов’язані між собою і виражаються здебільшого на синтаксичному рівні. По-перше, це наявність простих і складних речень, вживання вставних слів, які підкреслюють логічність думки і послідовність висловлювання (по-перше, по-друге, таким чином, отже і т.д.). Також важливу роль відіграє композиційне оформлення тексту, а саме поділ на параграфи, виокремлення вступу, висновків тощо.

Ясність як якість наукової мови передбачає зрозумілість та доступність інформації. Таким чином виділяють наукові, науково-навчальні та науково-популярні тексти [37].

Точність наукової мови передбачає однозначність розуміння, відсутність розбіжності між означуваним і його визначенням. Тому в наукових текстах, як правило, відсутні подібні експресивні засоби, слова використовуються переважно в прямому значенні. Чіткі вимоги точності, які представляються до наукового тексту, роблять обмеження на використання образних засобів мови: метафор, епітетів, порівнянь і т.д. Іноді такі засоби можуть проникати в наукові твори, тому що науковий стиль прагне не тільки до точності, але й переконливості, доказовості. Іноді подібні засоби необхідні для реалізації вимоги ясності та дохідливості викладу. Так ми можемо говорити про загальні мовні фразеологізми як, напр., to read between the lines — читати поміж рядків, to cross the Rubicon — перейти рубікон, a hard nut to crack — міцний горішок. Також існують спеціальні фразеологізми, які широко використовуються в наукових текстах. Напр.: to acquire currency — набувати поширення, plain as a pikestaff — абсолютно зрозумілий, all in all — беручи все до уваги та інші.

Точність та ясність наукового стилю також досягається вживанням великої кількості термінів. Кожна галузь науки виробляє свою термінологію відповідно з предметом своєї роботи. Термінологія — це ядро наукового стилю, найбільш суттєва його ознака.

Термін — це слово чи словосполучення, яке називає предмет, явище чи поняття і розкриває його суть. В основі терміна лежить науково-побудована дефініція. Напр.: aftershock — підземний поштовх, що йде слід за землетрусом, афтершок; to co-invent — винайти щось разом з кимсь; counter-program — укладати телевізійну програму таким чином, щоб відволікати глядачів від конкуруючої програми). У суто науковому (академічному) стилі терміни не завжди пояснюються. У наукових творах для широкої аудиторії терміни зазвичай тлумачать. Може даватися пряме пояснення терміну або пояснення через синоніми [20, с. 238].

Слід пам’ятати, що не варто перенасичувати наукову роботу термінами. В середньому термінологічна лексика становить 15−20% загальної лексики використаної в роботі.

Наступною характерною рисою наукового стилю є емоційність та експресивність, які вимагають об'єктивного, «інтелектуального» викладу наукових даних. Сприйняття наукового твору може викликати певні почуття в читача, але не як відповідну реакцію на емоційність автора, а як усвідомлення самого наукового факту. Прагнення до обмеженого використання авторського «я» — це не данина етикету, а прояв абстрактно-узагальненої стильової риси наукової мови, що відбиває форму мислення.

Напр.: We see, therefore, that the generalization of the last paragraph requires supplementation. — Отже, ми бачимо, що узагальнення в останньому абзаці потребує доповнення.

На морфологічному рівні варто виділити наступні риси наукового стилю, а саме:

переважання іменників;

широке поширення абстрактних іменників (час, явище, стан);

використання у множині іменників, що не мають у звичайному вживанні форм множини;

вживання іменників однини для узагальнених понять;

вживання майже виключно форм теперішнього часу у позачасовому значенні вказує на постійний характер процесу [1, с. 263].

Фонетико-інтонаційна сторона в усній формі наукової мови не має визначального значення, вона покликана в основному підтримати стилістичну специфіку на інших рівнях. Так, стиль вимови має забезпечити чітке сприйняття словесної форми. Цьому ж служить і уповільнений темп вимови слів. Понятійні словосполучення поділяються подовженими паузами, щоб адресат краще сприймав їх зміст. Загальний рівномірно-уповільнений темп мови також покликаний створювати сприятливі умови сприйняття. Отже, фонетичні особливості наукового стилю зводяться до наступних:

підпорядкованість інтонації синтаксичному строю наукової мови;

стандартність інтонації;

сповільненість темпу;

стабільність ритмічного та хвилеобразного інтонаційного малюнка [41].

Синтаксичні особливості наукового стилю виявляються досить послідовно, незважаючи на те, що синтаксичні конструкції, здебільшого, загальновживані, нейтральні. Синтаксис найкраще відображає зв’язок з мисленням. Тому сучасний науковий стиль характеризується прагненням до синтаксичної компресії - до стиснення, збільшення обсягу інформації при скороченні обсягу тексту. Це проявляється в особливостях побудови словосполучень та речень.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Основне завдання наукового та технічного стилю — гранично ясно і точно донести до читача інформацію. А це найкращим чином досягається без використання емоційних засобів. Адже наука апелює, перш за все, до розуму, а не до почуттів. Науково-технічна революція змінила і сам характер дослідження. Наукові проблеми вирішуються тепер, як правило, зусиллями не одинаків, а колективів учених та інженерів. А це веде до того, що сучасний спосіб наукового викладу можна визначити як колективний, або формально-логічний, в якому не залишається місця для емоційності.

Сфера застосування наукового стилю дуже широка. Це один із стилів, який надає сильний і різнобічний вплив на літературну мову. Науково-технічна революція вводить в загальне вживання величезну кількість термінів. Комп’ютер, дисплей, стратосфера, сонячні батареї - ці та багато інших термінів перейшло зі сторінок спеціальних видань у повсякденний побут. Якщо раніше тлумачні словники складались на основі мови художньої літератури і в меншій мірі публіцистики, то зараз опис розвинених мов світу неможливо без урахування наукового стилю та його ролі в житті суспільства. Досить сказати, що з 600 000 слів авторитетного англійського словника Вебстера, 500 000 складає спеціальна лексика.

Широкий та інтенсивний розвиток наукового-технічного стилю призвів до формування в його рамках численних жанрів, таких як: стаття, монографія, підручник, опис винаходу, реферат, анотація, документація, каталог, довідник, інструкція тощо. Кожному жанрові притаманні свої індивідуально-стильові риси, однак вони не порушують форму науково-технічного стилю, наслідуючи його загальні ознаки і особливості.

Отже, швидкий розвиток суспільства, стрімкий прогрес науки і техніки викликають потребу у формуванні спеціальної мови, найкращим чином пристосованої до вираження і передачі наукового знання.

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕКЛАД НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

2.1 Граматичні проблеми науково-технічного перекладу

Повнота, точність і правильність перекладу науково-технічних текстів значною мірою залежить від того, наскільки правильно ми визначаємо та розуміємо граматичні форми, синтаксичні конструкції та структуру речень. Дещо спрощуючи, можна сказати, що для виконання перекладу знання граматики та способів передачі граматичних явищ важливіше за знання термінології, тому що відповідники термінів можна достатньо швидко знайти у спеціальному словнику, тоді як пошук відповідника граматичної форми або синтаксичної конструкції може виявитись досить довгим, якщо не знати перекладного відповідника певного граматичного елементу [11, с. 114].

Поділ складних випадків перекладу на граматичні та лексичні явища — досить умовний, адже в кожній мові граматичне тісно пов’язане з лексичним і спосіб передачі в перекладі граматичних форм і конструкцій нерідко залежить від їх лексичного наповнення. Одне і те ж граматичне явище залежно від конкретного лексичного вираження може перекладатися різними способами. Однак існують певні загальні закономірності співвідношення та відповідності граматичних форм і конструкцій мов оригіналу і перекладу, тому докладний опис таких співвідношень, орієнтований на переклад, видається не тільки доцільним, а й необхідним, аби достатньо чітко уявляти, які можливості має перекладач у своєму розпорядженні для адекватної передачі у перекладі граматичних явищ оригіналу [3].

Мова науково-технічної літератури відрізняється від розмовної мови або мови художньої літератури певними лексичними, граматичними та стилістичними особливостями. Якщо лексичні відмінності помітні навіть не для нефахівця (а це передусім значна наявність спеціальної лексики, термінів), то у граматичному плані вони значно менш виразні, однак не менш різноманітні. Необхідно підкреслити, що тут йдеться не про інвентарні відмінності, тобто відмінності у складі синтаксичних конструкцій або морфологічних форм (що майже відсутні між текстами різними письмових стилів), а про відмінності у функціонуванні граматичних елементів. Однією з найпомітніших граматичних особливостей науково-технічних текстів є велика кількість різного роду поширених складних (у першу чергу — складнопідрядних) речень, що вживаються для передачі типових для наукового викладу логічних відношень між об'єктами, діями, подіями та фактами.

Між науково-технічними текстами, написаними різними мовами, також існують значні граматичні відмінності, зумовлені особливостями граматичної будови мови, нормами і традиціями письмового наукового мовлення. Так, в англійських фахових текстах значно частіше, ніж в українських, вживаються форми пасивного стану та не особові форми дієслів, дієприкметникові звороти й специфічні синтаксичні конструкції, особові займенника 1-ої особи однини та одночленні інфінітивні й номінативні речення тощо. Та все ж найбільше між англійськими та українським науково-технічними текстами граматичних розбіжностей інвентарного характеру, зумовлених особливостями побудови цих мов. Так, в українській мові відсутні неозначений та означений артиклі, що вживаються в англійській мові, не тільки як певні означення, а й сигналізують про особливості розподілу інформації у англійському реченні [22].

Обов’язковою умовою адекватного перекладу є вміння правильно аналізувати граматичну будову іншомовних речень, правильно визначати граматичні труднощі перекладу й конструювати речення у перекладі відповідно до норм мови і жанру перекладу. Зрозуміло, що перекладач повинен бути добре обізнаним з граматичними особливостями вихідної та цільової мов, основами теорії перекладу взагалі та науково-технічного перекладу зокрема, а також із перекладними відповідниками у галузі граматики та лексики, перекладацькими трансформаціями, способами перекладу різних мовних та мовленнєвих явищ. Все це становить частину загальної компетенції перекладача, яка, звичайно, значно ширша від означеної нами. Для перекладача науково-технічної літератури особливо важливе знання предмета перекладу — він повинен орієнтуватись у тій предметній галузі, до якої належить призначений для перекладу текст. Під час перекладу потрібно правильно зрозуміти зміст речень, смислові відношення між реченнями та значення мета текстових елементів, що беруть участь в організації тексту. Природно, що найбільший комплекс граматичних проблем перекладу пов’язаний із розумінням синтаксичної структури та морфологічного складу речень як мовних елементів, що є безпосередніми носіями предметної інформації.

Як відомо, англійська й українська мови належать не тільки до різних гілок індоєвропейської родини мов (перша — до германської, друга — до слов’янської), а й до різних структурних типів мов: перша — переважно аналітична мова, де граматичні відношення у реченні перекладаються вільними граматичними морфемами, а друга — флективна мова, де граматичні значення й відношення перекладаються за допомогою зв’язаних граматичних морфем — флексій. Саме розбіжності у будові мов, у наборі їхніх граматичних категорій, форм та конструкцій і становлять першу велику групу граматичних труднощів перекладу. Так, в українській мові немає артиклів, герундія, часових форм дієслова груп Continuous та Perfect, складних підметових та додаткових інфінітивних конструкцій, а в англійській мові - дієприслівників, категорії роду іменників і прикметників тощо. Певні відмінності існують у побудові речення: на відміну від української мови, де група підмета нерідко може міститись після групи присудка, в англійській мові порядок головних членів речення значно фіксованіший, що може вимагати перебудови речення при перекладі [18; 20].

Друга група граматичних труднощів перекладу пов’язана з різним обсягом змісту подібних у двох мовах форм і конструкцій. Так, форма теперішнього часу дієслова-присудка в українській мові відповідає за своїм змістом англійським відповідним формам Present Indefinite, Present Continuous та частково Present Perfect, а фома родового відмінку українського іменника може відповідати за своїм граматичним значенням англійській прийменниково-іменниковій конструкції «of + N» або формі загального відмінку іменника в препозиції до іншого іменника.

Третю групу граматичних труднощів перекладу складають ті граматичні явища мови тексту оригіналу, що мають відмінні від відповідних граматичних явищ мови перекладу функціональні характеристики: напр., форми однини і множини іменника наявні і в українській, і в англійській мовах, однак форми конкретних іменників можуть не збігатися (англійське evidence вживається тільки в однині, але може перекладатись формою і однини, і множини).

Ще одна група граматичних труднощів перекладу складається з тих граматичних явищ, що мають різні частотні характеристики в англійській та українській науково-технічній літературі. Так, у першій частотність форм пасивного стану дієслова-присудка значно більша, ніж у другій, тому в перекладі такі форми нерідко доводиться замінювати на форми активного стану. Такі труднощі викликані розбіжностями у мовностилістичних нормах текстів мовами оригіналу й перекладу.

Певні труднощі для перекладачів становлять граматичні омоніми — формально тотожні граматичні форми або конструкції, що мають різне граматичне явище (напр., дієслово to do може вживатись як допоміжне дієслово у заперечувальних та питальних реченнях, дієслово репрезентант попереднього дієслова та як смислове дієслово).

Ще одна група граматичних труднощів перекладу пов’язана з особливостями вираження членів речення у двох мовах, насамперед підмета і присудка. Напр, в англійській мові є так звані «формальний підмет» і «формальний додаток», неможливі у структурі українського речення. Тільки незначна частка англійських та українських висловлювань має ідентичну синтаксичну структуру та порядок компонентів і тільки у такому випадку англійські висловлювання можуть перекладатися відповідними українськими висловлюваннями без застосування граматичних трансформацій. Такий переклад називається «дослівним» або «послівним». Його слід відрізняти від граматично буквального перекладу, який дослівним перекладом граматичної форми або синтаксичної конструкції, що порушує граматичні норми мови перекладу та/або жанрово-стилістичні норми науково-технічної літератури. Граматичний буквалізм призводить не тільки до порушення норм мови перекладу, а й до різних викривлень передачі смислу оригіналу. Напр, у граматично буквальному перекладі речення «A new element will be diccovered sooner or later» / «Новий елемент буде відкрито раніше чи пізніше» спостерігається порушення норм функціонування порівняльних норм прислівників: в українській мові у подібних випадках вживається форма позитивного, а не порівняльного ступеня («рано чи пізно»). А наступний буквальний переклад викривляє смисл оригіналу і порушує деякі граматичні норми української мови, згідно з якими, зокрема, дієприкметниковий зворот не може вводитись сполучником, а анафоричний присвійний займенник повинен мати форму «свій», а не «його»: While taking part in the dicussion he advanced his famous theory. / Коли, беручи участь у дискусії, він висунув його відому теорію (Треба: «Саме під час цієї дискусії він висунув знану тепер теорію») [7, с. 44].

Дослівний переклад відбувається послідовно з першого слова речення до останнього. Він не виключає вилучення артиклів та певних лексичних трансформації, якщо в наслідок їх застосування структура й порядок членів речення, що перекладається, не змінюється:

This is the phenomenon of diffraction. Це — явище дифракції.

It is one of the basic questions of any science. Це є одним з головних питань будь-якої науки.

Саме для того, щоб уникнути неадекватного буквального перекладу («граматичного буквалізму»), і потрібно застосувати перекладацькі граматичні трансформації, внаслідок яких буквальний переклад адаптується до норм мови перекладу та стає адекватним. Граматичні трансформації спричиняються різними чинниками. Зокрема, причинами таких трансформацій є:

1) Різниця у способах передачі інформації англійським і українським реченням: те, що в одній мові передається лексичними засобами, в іншій мові може виражатися граматичними засобами. Так, напр., попередність однієї дії іншій у минулому в англійські мові позначається формою Past Perfect дієслова-присудка, а в українській мові - словами або словосполученнями («раніше», «перед цим», «до того», тощо).

2) Відсутність в одній з мов певних граматичних явищ, форм або конструкцій. Напр., в українській мові артиклі, герундіальна форма дієслова, формальний додаток («it»), а в англійській мові - родові форми іменників та прикметників, форми відмінків числівників.

3) Необов’язковість вираження граматичної інформації в одній з мов (напр., в українській мові граматично не виражена інформація про те, що дія в теперішньому часі відбувається в момент говоріння (англійська дієслівна форма Present Continuous).

4) Різниця у представленні змісту речення поверхневою структурою (напр., в англійській мові складна інформація у додатку може виражатися у вигляді складного додатку Objective Infinitive).

5) Особливості сполучуваності й функціонування слів у словосполученнях і реченнях (напр., через особливості сполучуваності прикметника administrative словосполучення administrative efficiency не може перекладатися як «адміністративна ефективність» і повинне перекладатися як «ефективне управління») [38].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой